осiб без громадянства, юридичних осiб, надавати їм iншу юридичну допомогу.
право на заняття адвокатською дiяльнiстю та прийняв Присягу адвоката України.
i статутiв адвокатських об’єднань.
Кабiнетом Мiнiстрiв України. Адвокатськi об’єднання письмово повiдомляють мiсцевi органи влади про свою реєстрацiю, а адвокати — про одержання свiдоцтва на право адвокатської дiяльностi. Порядок утворення, дiяльностi, реорганiзацiї та лiквiдацiї адвокатських об’єднань, структура, штати, функцiї, порядок витрачання коштiв, права та обов’язки керiвних органiв, порядок їх обрання та iншi питання, що належать до їх дiяльностi, регулюються статутом вiдповiдного об’єднання.
а в установленому чинним законодавством порядку — i в iноземних банках, мають печатку i штамп з їх найменуванням.
документи правового характеру; посвiдчують копiї документiв у справах, що їх цi адвокати ведуть; здiйснюють представництво в судi, iнших державних органах, перед громадянами та юридичними особами; надають правову допомогу пiдприємствам, установам, органiзацiям; здiйснюють правове забезпечення пiдприємницької та зовнiшньоекономiчної дiяльностi громадян i юридичних осiб; виконують свої обов’язки вiдповiдно до кримiнально-процесуального законодавства у процесi дiзнання та попереднього слiдства. Адвокат може здiйснювати й iншi види правової допомоги, передбаченi законодавством.
компетенцiї яких належить вирiшення вiдповiдних питань; збирати вiдомостi про факти, що можуть бути використанi як докази в цивiльних, господарських, кримiнальних справах i справах про адмiнiстративнi правопорушення, зокрема: запитувати й отримувати документи або їх копiї вiд пiдприємств, установ, органiзацiй, об’єднань, а вiд громадян — за їхньою згодою; ознайомлюватися на пiдприємствах, в установах та органiзацiях з необхiдними для виконання доручення документами i матерiалами, за винятком тих, таємниця яких охороняється законом; отримувати письмовi висновки фахiвцiв з питань, що потребують спецiальних знань; застосовувати науково-технiчнi засоби вiдповiдно до чинного законодавства; доповiдати клопотання i скарги посадовим особам та вiдповiдно до закону одержувати вiд них письмовi мотивованi вiдповiдi на цi клопотання i скарги; бути присутнiм пiд час розгляду його клопотань i скарг на засiданнях колегiальних органiв i давати пояснення щодо сутностi клопотань i скарг.
та юридичних осiб i не має права використовувати свої повноваження на шкоду особi, в iнтересах якої прийняв доручення, та вiдмовитися вiд прийнятого на себе захисту пiдозрюваного, обвинуваченого, пiдсудного.
з проханням про ведення справи, чи брав участь як слiдчий, особа, що провадила дiзнання, прокурор, громадський обвинувач, суддя, секретар судового засiдання, експерт, спецiалiст, представник потерпiлого, цивiльний позивач, цивiльний вiдповiдач, свiдок, перекладач, понятий, а також коли в розслiдуваннi або розглядi справи бере участь посадова особа, з якою адвокат перебуває в родинних стосунках.
Питання органiзацiї та дiяльностi адвокатури регулюються Законом України «Про адвокатуру» вiд 19. 12. 92. Закон визначає: статус адвокатури та її завдання; вимоги, яким має вiдповiдати адвокат; правову основу адвокатської дiяльностi; принципи та органiзацiйнi форми дiяльностi адвокатури; види адвокатської дiяльностi; професiйнi права адвоката; обов’язки адвоката; статус помiчника адвоката; адвокатську таємницю; гарантiї адвокатської дiяльностi; соцiальнi права адвоката та його помiчника; пiдстави i порядок оплати працi адвоката та його помiчника; повноваження квалiфiкацiйно-дисциплiнарних комiсiй адвокатури; повноваження вищої квалiфiкацiйної комiсiї адвокатури; текст Присяги адвоката України; дисциплiнарнi стягнення, що можуть бути застосованi до адвоката; випадки припинення адвокатської дiяльностi; вiдносини адвокатури з Мiнiстерством юстицiї України, мiсцевими органами державного управлiння; завдання спiлок та асоцiацiй адвокатiв.
давали професiйну присягу адвокатiв - i приватних повiрникiв, що займалися адвокатською практикою iндивiдуально. Присяжнi повiрники грали серед адвокатiв ведучу роль i набиралися з найбiльш утвореної частини росiйської елiти. Обов'язковою умовою вступу був закiнчений унiверситетський курс юридичних наук i не менш 5 рокiв роботи в судовому вiдомствi. Професiйнi об'єднання присяжних повiрникiв органiзовувалися по територiальнiй ознацi. Рада i Загальнi збори були органами самоврядування.
У вiдмiнностi вiд присяжних повiрникiв, що мали право виступати в будь-якому судi iмперiї, приватнi повiрники могли виступати тiльки в судах, що видали їм такий дозвiл. Законодавство, що регулює дiяльнiсть приватних повiрникiв, зберiгало їхнiй дореформений статус. Усi питання, дiяльностi приватних адвокатiв, включаючи членство i дисциплiнарнi питання, зважувалися в першу чергу судами. Бiльш загальний контроль здiйснювався Мiнiстерством Юстицiї. Робота адвоката укладалася у веденнi позовiв i виступах перед судом i пiдготовцi документiв по карних i цивiльних справах. З 1890 року стала розвиватися колективна форма роботи у видi юридичних консультацiй. Крiм випадкiв ведення справ по призначенню суду, винагорода за якi виплачувалося з загального фонду, оплата працi адвоката провадилася за домовленiстю з клiєнтом. Хоча Мiнiстерство Юстицiї й установило розмiри оплати послуг, вони були необов'язковi i застосовувалися лише у випадках розбiжностей мiж адвокатом i клiєнтом. 3 березня 1890 року був прийнятий закон, що обмежує допуск в адвокатуру євреїв. Прийняття закону, що дискримiнує євреїв, було тим рiдким випадком, коли присяжнi повiрники не виступили з колективним протестом проти введеного зверху обмеження їхнiх повноважень. Пiсля перемоги Жовтневої революцiї влада в Українi певний час залишалась у Центральнiй Радi, яка частково реформувала судову систему царської Росiї. Але щодо органiзацiї та дiяльностi присяжних i приватних повiрених не винесено будь яких змiн.. Коли Україну було проголошено Республiкою Рад робiтничих, солдатських та селянських депутатiв, Народний Секретарiат 4 сiчня 1918 р. прийняв постанову “Про введення народного суду» якою скасувалися всi судовi установи, що дiяли доти, а також iнститути присяжної та приватної адвокатури. У постановi передбачалося, що всi громадяни, старшi за 18 рокiв, можуть бути обвинувачами й захисниками в судi та на попередньому слiдствi. Аналогiчно вирiшувалося питання про захист i в революцiйних трибуналах. 14 лютого 1919 р. Рада Народних Комiсарiв України Декретом про суд вдруге лiквiдувала вiдновлену Центральною Радою присяжну та приватну адвокатуру (пiсля окупацiї України в лютому 1918 р. кайзерiвською Нiмеччиною), i затвердила “Тимчасове положення про народнi суди i революцiйнi трибунали УСРР, яке передбачало порядок органiзацiї захисту в народних судах, i революцiйних трибуналах. Так, для захисту були створенi колегiї правозаступникiв в судах та окремi --- при революцiйних трибуналах. Члени перших обирались з числа громадян, що вiдповiдали вимогам, установленим для виборцiв. У повiтах члени колегiї обиралися вiдповiдними виконкомами, в мiстах --- мiськими Радами, при ревтрибуналах — губвиконкомами. Саме з цього часу починається активне втручання державних органiв в дiяльнiсть адвокатури, керiвництво нею в рiзних формах цими структурами. Згiдно з Декретом РНК УРСР вiд 16 квiтня 1919 р. “Про судову повиннiсть спецiалiстiв по судовiй частинi” на вимогу НКЮ, а також осiб i установ, ним уповноважених, як захисники могли бути примусово залученi особи з колишнiх судових установ i присяжної адвокатури.
26 жовтня 1920 р. було прийняте Положення про народний суд. Ним правозаступники обов`язково залучалися як захисники обвинувачених у кримiнальних справах, що розглядалися з участю шести народних засiдателiв. Крiм членiв колегiї правозаступникiв захисниками й представниками сторiн могли бути близькi родичi, працiвники державних установ, члени громадських органiзацiй. Дiяльнiсть колегiї правозаступникiв при ревтрибуналах регулювалася “ Тимчасовим положенням про революцiйнi трибунали УСРР” вiд 14 лютого 1919 р. У лютому 1919 р. у всiх мiстах України були створенi юридичнi консультацiї. Кiлькiсть їх у кожному мiстi визначали вiдповiднi вiддiли мiсцевих Рад з наступним затвердженням виконкомом. 18 жовтня 1921 р. постановою РНК УРСР “Про встановлення зборiв у доход республiки за НКЮ” було запроваджено оплату за юридичну допомогу та участь правозаступника в судовому процесi. Однак в цьому правовому актi передбачалося положення, що незаможнi особи звiльняються вiд встановленої оплати за наданням їм юридичної допомоги на пiдставi вiдповiдних документiв, виданих вiддiлами соцiального забезпечення, волосними комiтетами, комiтетами незаможних селян або профспiлковими органiзацiями. Слiд зазначити, що органiзованi вiдповiдно до Тимчасового положення про народнi суди та революцiйнi трибунали Української республiки колегiї правозаступникiв не зазнали змiн аж до 1922 р. В iсторiї України це був перiод її становлення. Новий етап в iсторiї адвокатури України пов`язаний з введення у республiцi нової економiчної полiтики, що зумовило необхiднiсть судової реформи 1922 р., яка, в свою чергу, поставила на порядок денний i органiзацiйне оформлення адвокатури. В сiчнi 1922 р. в Харковi вiдбувся перший всеукраїнський з`їзд працiвникiв юстицiї, в однiй iз резолюцiй якого “Про адвокатуру” були сформульованi такi принципи створення адвокатури: органiзувати колегiї правозаступникiв при губернських вiддiлах юстицiї, оплату працi працiвникiв визначати за таксою, з конкретним визначенням випадкiв звiльнення вiд оплати, при виборi захисника у кримiнальних i представництва у цивiльних справах враховувати побажання особи, яка потребує юридичної допомоги, вважати недопустимим сумiсництво членiв колегiї захисникiв iз посадами в НКЮ, РНК, мiлiцiї, розшуку. З`їзд також доручив наркоматовi юстицiї розробити вiдповiдний законопроект реформи колегiй правозаступникiв, який 2 жовтня 1922 р. й було прийнято пiсля обговорення Всеукраїнським Центральним Виконавчим Комiтетом як Положення про адвокатуру Української РСР СУ УССР. 14 листопада 1922 р. на його пiдставi НКЮ УРСР затвердив Інструкцiю про органiзацiю губернських колегiй захисникiв при губрайнарсудах. На членiв колегiї захисникiв покладалося ведення кримiнальних i цивiльних справ за призначенням, а також за угодою з особами та органiзацiями, котрi зверталися за їхнiм сприянням; ведення справ в адмiнiстративних органах, надiлених судовими правами; складання документiв у судових та адмiнiстративних справах; укладання угод i договорiв, надання усних i письмових порад; участь у дiяльностi юридичних консультацiй, а також у зборах захисникiв свого судового округу.
На розвиток положення про адвокатуру НКЮ УРСР 27 грудня 1922 р. затвердив Положення про надання консультацiї для надання юридичної допомоги населенню, що органiзовується колегiями захисникiв. Усi члени колегiї захисникiв водночас були й членами консультацiї. Слiд зазначити, що положення про адвокатуру вже в першi роки пiсля прийняття зазнало деяких змiн, зумовлених проведенням у республiцi судової реформи. Так, 16 грудня 1922 р. ВУЦВК прийняв Положення про судоустрiй Української РСР СУ УССР, яке запровадило єдину систему судових установ, що складалася з народних i губернських судiв, Верховного Суду УРСР. Положення передбачало, що з метою забезпечення трудящим юридичної допомоги при вирiшень цивiльних спорiв та надання захисту в кримiнальних справах при губернських судах (i пiд їхнiм наглядом) дiють колегiї захисникiв. 29 жовтня 1924 р. постановою СРСР i союзних республiк зазначалося, що до надання юридичної допомоги населенню, в тому числi виконання завдань судового захисту, засновуються колегiї правозаступникiв (оборонцiв). Вони дiють на пiдставi Положення про судоустрiй, загальнi принципи якого визначають союзним законодавством. У зв`язку зi скасуванням у червнi 1925 р. ВУЦВК адмiнiстративно - територiального подiлу України на губернi i подiлом її територiї на 41 округiв, були перебудованi й органа юстицiї: замiсть губернських судiв i колегiй захисникiв, що перебували при них, були створенi окружнi суди, при яких дiяли колегiї захисникiв.. Нове Положення про судоустрiй Української РСР вiд 23 жовтня 1925 р. пiдтвердило цей статус колегiй захисникiв. Про органiзацiю та дiяльнiсть колегiї захисникiв у цьому Положеннi мова не йшла. Слiд зазначити, що у вереснi 1927 р. НКЮ був запроваджений при президiї колегiї захисникiв iнститут стажистiв i практикантiв Збiрник чинних установ, iнструкцiй, обiжникiв НКЮ й обiжникiв НКЮ Найвищого Суду УРСР. Колегiї захисникiв уже в першi роки свого iснування намагалися пiднести престиж i авторитет своєї професiї. Так, у 1926 р. Харкiвська губернська колегiя захисникiв звернулася з пропозицiєю до РНК про те, щоб назву “колегiя захисникiв” змiнити на “адвокатуру”. На жаль, ця слушна пропозицiя не знайшла пiдтримки, оскiльки тодi над суспiльною думкою тяжило спотворене класовим мисленням уявлення про дореволюцiйну на зарубiжну адвокатуру. Цiкавим є факт, що у 1923 р. київська колегiя захисникiв прийняла звернення до членiв колегiї, яке мiстило норми професiйної етики. Це була перша спроба, привернути увагу до цього вкрай необхiдного i досить важливого елемента адвокатської дiяльностi. 12 вересня 1928 р. колегiя НКЮ УРСР прийняла постанову “Про реорганiзацiю колегiї захисникiв”, якою було визначено перехiд на колективнi форми органiзацiї працi захисникiв. Причому постановою наголошувалося на добровiльному характерi прикрiплення захисникiв до консультацiй i лiквiдацiї приватних кабiнетiв. У новому положеннi про судоустрiй вiд 11 вересня 1929 р. було передбачено, що колегiї захисникiв перебувають при окружних судах i дiють на пiдставi як цього Положення, так i наказiв та розпоряджень НКЮ УРСР. Вiдповiдно до цього 20 жовтня 1929 р. НКЮ УРСР затвердив Положення про колективнi форми роботи колегiй захисникiв. Окремо слiд спинитися на питаннi оплати працi захисникiв пiсля переходу на колективнi форми роботи. Адже необхiдно було знайти найдоцiльнiший варiант, який вiдповiдав би й новим методам дiяльностi захисникiв й стимулював їхню працю. До цього часу практика оплати працiвникiв у республiцi знала рiзнi форми. Так, однiєю iз перших була премiально-марочна система, за якою захисниковi виплачувалася певна частина цього заробiтку, а решта, за винятком витрат на управлiнський апарат, находила до загального фонду, з якого кожному захисниковi виплачувалася певну суму залежно вiд кiлькостi встановлених йому за квалiфiкацiєю марок. При цьому не враховувалась кiлькiсть i якiсть працi захисника. Тому з 17 травня 1931 р. наказом НКЮ мiжрайонним колегiям захисникiв була запропонована розрядно - пайова форма. Та й ця форма оплати працi виявилася непридатною, оскiльки подiл на розряди не мав вiдповiдних критерiїв та обґрунтування. Намагаючись урахувати невдалий досвiд уже випробуваних форм оплати працi захисникiв, усунути виявленi недолiки, що стали їх результатом, з 26 квiтня 1932 р. НКЮ УРСР запропонував систему госпрозрахунку, за якою кожна юридична консультацiя колегiї перетворювалася на госпрозрахункову бригаду. Слiд пiдкреслити, що ця система зустрiла досить сильний опiр колегiї захисникiв, якi справедливо вважали адвокатську дiяльнiсть такою специфiчною галуззю, яку нiяк не можна планувати.
у зв`язку з цим постанови НКЮ “Про централiзацiю коштiв колегiї захисникiв“. Однак кошти колегiї захисникiв в основному були сконцентрованi в НКЮ республiки, який не завжди справедливо та об`єктивно ним розпоряджався. У зв`язку з цим указаний фонд 10 травня 1934 р. був лiквiдований ЗЗ УРСР. У вереснi 1930 р., в республiцi скасувалися округи й запроваджувалася двоступенева система управлiння: центр - районується. Щоб пристосувати судовi органи республiки до нової системи управлiння, 29 вересня цього ж року ВУЦВК i РНК УРСР затвердили постанову “Про реорганiзацiю мiсцевих органiв юстицiї”, НКЮ - Інструкцiю про порядок лiквiдацiї окружних судiв, прокуратур i президiй, колегiй захисникiв. За цими актами водночас iз лiквiдацiєю мiсцевих органiв юстицiї були лiквiдованi i президiї окружних колегiй захисникiв, а замiсть них були створенi мiжрайоннi та їхнi президiї. У зв`язку з цим НКЮ УРСР у травнi 1931 р. був виданий наказ, який передбачав завдання, органiзацiю та структуру мiжрайонної колегiї захисникiв, функцiї її керiвних органiв, питання коштiв i розподiлу доходiв, порядок прийому до колегiї тощо. Нове положення про судоустрiй УРСР вiд 25 вересня 1931 р. фактично залишило без змiн принципи органiзацiї колегiї захисникiв, що iснували ранiше. Про те воно вперше закрiпило права колегiї захисникiв як юридичної особи. Оскiльки двоступенева система управлiння в республiцi була визнана неефективною, то на сесiї ВУЦВК 9 лютого 1931 р. її територiя була подiлена на 5 областей: Київську, Харкiвську, Вiнницьку, Днiпропетровську, Одеську. Вiдповiдно до цього постановою НКЮ вiд 11 лютого 1932 р. “Про структуру та функцiї обласних органiв НКЮ” скасовувалися мiжрайоннi колегiї захисникiв, а натомiсть утворювалися колегiї при обласних судах, пiд їхнiм керiвництвом i наглядом. Було пiдтверджено що єдиною формою дiяльностi колегiї захисникiв є колективна. Згiдно з постановою ВУЦВК i РНК УРСР вiд 26 червня 1934 р. “Про розширення прав Найвищого Суду“ безпосереднє керiвництво колегiям захисникiв покладено на Найвищiй суд, якiй 4 липня 1934 р. затвердив нове Положення про форми роботи юридичних консультацiй. Подальший розвиток органiзацiйних форм дiяльностi адвокатури України пов`язаний з прийняттям нових Конституцiї (Основного Закону) Української РСР. Зокрема, такi норми конституцiй, як забезпечення обвинуваченому права на захист, недоторканiсть особи, розширили дiяльнiсть адвокатури. У сiчнi 1937 р. в структурi Наркомату юстицiї УРСР був створений вiддiл судового захисту й юридичної допомоги населенню, на який покладалося здiйснення загального керiвництва i нагляду за дiяльнiстю колегiй захисникiв та органiзацiя юридичної допомоги населенню. Колегiї захисникiв перейшли у вiдання НКЮ i стали йому пiдзвiтнi. 15 жовтня 1937 р. НКЮ УРСР затвердив наказ про колегiї захисникiв, за якими фактично зберiгалися органiзацiйнi форми роботи колегiй захисникiв. Так, вказувалося, що судовий захист та юридичну допомогу громадянам, державним i громадським органiзацiям колегiї захисникiв надають через юридичнi консультацiї. 16 серпня 1939 р. Рада Народних Комiсарiв СРСР затвердила Положення про адвокатуру СРСР. Ними були визначенi завдання адвокатури, керiвництво її дiяльнiстю, структура та порядок прийому i виключення iз колегiї адвокатiв, дисциплiнарна вiдповiдальнiсть. Насамперед слiд звернути увагу на вiдсутнiсть в Положеннi слова “захисник” та введення термiну “адвокатура”, “адвокат”. Велика Вiтчизняна вiйна внесла суттєвi корективи в характер дiяльностi адвокатiв. Так, у зв`язку з прийняттям Президiєю Верховної Ради СРСР 22 червня 1941 р. Указу “Про вiйськовий стан», в мiсцевостях, переведених на вiйськовий стан, всi справи про злочини, що мали на метi порушити громадський порядок та державну безпеку, передавалися на розгляд вiйськових трибуналiв. Розгляд справ у загальних судах на недовгiй час був припинений у зв`язку з тим, що вже у кiнцi жовтня — на початку листопада 1941 р. гiтлерiвцi окупували майже всю Україну. 25 грудня 1941 р. союзний НКЮ у своєму листi “Про призначення захисту на вимогу суддiв” визначив порядок видiлення адвокатiв для захисту обвинувачених у справах, що розглядалися вiйськовими трибуналами i загальними судами. Як i ранiше, кадрами адвокатури займалися державнi органи, про що свiдчать iнструкцiї НКЮ СРСР вiд 26 грудня 1944 р. “Про органiзацiю контролю за якiстю роботи адвокатiв”, “Про контроль за якiстю роботи адвокатiв, що обслуговують установи, пiдприємства й органiзацiї”. У листопадi 1944 р. Радянська Армiя звiльнила вiд окупантiв територiю Закарпатської України. В мiстах, селах почали дiяти органи народної влади — Народнi комiтети. 26 листопада 1944 р. в Мукачевi вiдкрився 1 з`їзд Народних Комiтетiв Закарпатської України, котрий одноголосно прийняв Манiфест про возз`єднання Закарпатської України з Радянською Україною. У зв`язку з появою на територiї Закарпатської України нової системи прокурорських i судових органiв для обслуговування населення, надання юридичної допомоги, тощо, вийшов декрет вiд 12 сiчня 1945 р. “Про органiзацiю роботи народної адвокатури”. В розвиток його, Уповноважений Народної Ради в справах юстицiї, розпорядженням вiд 20 лютого 1945 р. затвердив “Тимчасове положення про органiзацiю та дiяльнiсть народної адвокатури”, а 5 березня 1945 р. видав розпорядження “Про таксу адвокатiв та їхнiх заступникiв”. 29 червня 1945 р. у Москвi був пiдписаний договiр мiж СРСР i Чехословацькою Республiкою, згiдно з яким Закарпатська Україна увiйшла до складу Української РСР. Цей договiр був ратифiкований 27 листопада 1945 р. Президiєю Верховної Влади СРСР, цим був завершений процес возз`єднання всiх Українських земель в єдину Українську РСР. 22 сiчня 1946 р. на пiдставi Президiї Верховної Ради СРСР у складi УРСР була утворена Закарпатська область. 24 сiчня 1946 р. Указом Президiї Верховної Ради УРСР на територiї Закарпатської областi було запроваджено законодавство України. Пiсля закiнчення Великої Вiтчизняної вiйни форми органiзацiї адвокатури залишалися без iстотних змiн. З 1952 р. у колегiях адвокатiв України було запроваджено кодифiкацiю законодавства, в зв`язку з чим Мiнiстерство юстицiї УРСР затвердило методичнi вказiвки щодо органiзацiї цiєї роботи. У червнi 1952 р. Мiнiстерство юстицiї СРСР було затверджене Положення про юридичнi консультацiї колегiї адвокатiв, яке докладно регламентувало органiзацiю i порядок роботи юридичних консультацiй. Однак у квiтнi 1956 р. воно було скасовано у зв`язку з введенням нових Типових правил внутрiшнього розпорядку для адвокатiв, до яких були включенi i вiдповiднi норми Положення про юридичнi консультацiї. Мiнiстерством юстицiї СРСР наприкiнцi 1955 р. прийнято нове Положення про порядок оплати працi адвокатiв. За цим Положенням всiм адвокатам встановлювався гарантований мiнiмум заробiтної плати та доплата до неї залежно вiд їх навантаження. В квiтнi 1956 р. Мiнiстерство юстицiї визнало за необхiдне переглянути чинне Положення про адвокатуру СРСР i як результат цього вiддiлом адвокатури МЮ СРСР був розроблений новий проект Положення. Однак законодавець пiшов шляхом децентралiзацiї адвокатури. В груднi 1958 р. Верховна Рада СРСР затвердила Основи законодавства про судоустрiй Союзу РСР, союзних i автономних республiк, Основи кримiнального законодавства Союзу РСР i союзних республiк, Основи кримiнального судочинства Союзу РСР i союзних республiк, а в груднi 1961 р. — Основи цивiльного законодавства Союзу РСР i союзних республiк й Основи цивiльного судочинства Союзу РСР i союзних республiк. Вiдповiдно до Основ законодавства про судоустрiй Союзу РСР, союзних i автономних республiк Верховна Рада УРСР 30 червня 1960 р. прийняла закон про судоустрiй Української РСР, а 28 грудня 1960 р. затвердила новi Кримiнальний i Кримiнально - процесуальний кодекси УРСР iз введенням їх у дiю з 1 квiтня 1961 р. Згiдно з Основами цивiльного судочинства Союзу РСР i союзних республiк Верховна Рада 18 липня 1963 р., затвердила новi Цивiльний i Цивiльно - процесуальний кодекси Української РСР. Вiдповiдно до Закону про судоустрiй УРСР Мiнiстерством юстицiї республiки був розроблений проект Положення про адвокатуру, яке Верховна Рада затвердила 25 вересня 1962 р. Стаття 1. Положення пiдтверджувала, що колегiї адвокатiв є добровiльними об`єднаннями осiб, якi здiйснюють захист на попередньому слiдствi i в судi, представництво в цивiльних справах у судi i арбiтражi, а також подають iншу юридичну допомогу громадянам, пiдприємствам, установам, органiзацiям та колгоспам. Проте нове Положення про адвокатуру вже незабаром зазнало значних змiн. Так, 21 березня 1963 р. Мiнiстерство юстицiї республiки було лiквiдовано i на його основi 23 березня 1963 р. створено Юридичну комiсiю при Радi Мiнiстрiв УРСР, на яку покладалося методичне керiвництво роботою обласних колегiй адвокатiв. За її поданням 15 червня 1965 р. до Положення про адвокатуру УРСР були внесенi змiни i доповненя. Змiст їх зводився до того, що контроль i керiвництво за дiяльнiстю колегiй адвокатiв знову покладалися на Юридичну комiсiю.
та iншим органiзацiям республiки та нове Положення про оплату працi адвокатiв в Український РСР. У 1970 р. було лiквiдовано Юридичну комiсiю при Радi Мiнiстрiв УРСР i на її основi вiдновлено Мiнiстерство юстицiї республiки, на яке знову було покладено контроль за дiяльнiстю колегiй адвокатiв. Необхiдно зазначити, що в серпнi 1972 р. Указом Президiї Верховної Ради УРСР ”Про внесення змiн i доповнень до Кримiнально - процесуального кодексу Української РСР” була розширена участь захисника на попередньому слiдствi. 25 квiтня 1975 р. було прийняте нове Положення про оплату працi адвокатiв, яке в основному берегло порядок оплати, встановлений Положенням 1965 р. Подальший розвиток законодавства про адвокатуру в Українi був зумовлений прийняттям 20 квiтня 1978 р. Верховною Радою Конституцiї УРСР, яка закрiпила конституцiйнi основи дiяльностi адвокатури республiки. Нове Положення про адвокатуру УРСР, затвердженнi Верховною Радою України 1 жовтня 1980 р., бiльш детально регламентувало дiяльнiсть колегiй адвокатiв республiки та розширило види юридичної допомоги, що надається адвокатами громадянам. У червнi 1981 р. Верховною Радою УРСР був прийнятий новий закон “Про судоустрiй Української РСР”, ст. 15 якого враховувала положення Конституцiї республiки про забезпечення обвинуваченому права на захист, а ст. 16 вмiстила норми щодо надання юридичної допомоги громадянам i органiзацiям. 1985 р. були зробленi перши кроки до оновлення правової основи державного та суспiльного життя України. Виникла потреба в значному пiдвищеннi ролi адвокатури. 13 листопада 1989 р. Верховною Радою СРСР були прийнятi новi Основи законодавства Союзу РСР i союзних республiк про судоустрiй, вiдповiдно до яких значно розширювалася сфера захисника в кримiнальному процесi. З 1991 р. вiдповiдно до закону України “Про пiдприємництво” допускається здiйснення юридичної практики за лiцензiєю, яка видається Мiнiстерством юстицiї особам, котрi мають юридичну освiту. 15 листопада 1991 р. Кабiнет Мiнiстрiв України прийняв спецiальну постанову “Про порядок оплати працi адвокатiв по наданню юридичної допомоги у кримiнальних справах”, а Мiнiстерство юстицiї України та Мiнiстерство фiнансiв України розробили Положення про порядок оплати працi адвокатiв за надання юридичної допомоги громадянам у кримiнальних справах, яке було затверджене 27 листопада 1993 р.
19 грудня 1992 р. Верховною Радою України був прийнятий Закон “Про адвокатуру”. Новий закон вiдводить адвокатурi чiльне мiсце, маючи на метi вiдновити престиж цiєї професiї, її iсторичнi традицiї, пiднести роль у суспiльствi як одного з гарантiв забезпечення конституцiйних прав i свобод громадян.
|
