Реферат/сочинение: "Авторське право та суміжні права"

Авторське право та сумiжнi права

Змiст стр.

Вступ ……............…………………....……………………............... 3-4

1. Поняття та джерела авторського права ….......……….....….... 5-7

2. Об’єкти авторського права ….........................................…..... 8-10

3. Суб’єкти авторських вiдносин.............................................. 11-16

4. Суб’єктивне авторське право, його змiст та межi.............. 17-27

Висновок по темi …………………………………………....…... 37-39

Перелiк посилань ………………………………………...…….... 40-41

Список використаної лiтератури ……………………….........… 42-43

Вступ

Цивiльне право не регулює безпосередньо творчу науково-технiчну, лiтературну та iншу дiяльнiсть. Процес науково-технiчної i художньої творчостi залишається за межами дiї його норм.

сучасного цивiльного права регулюють вiдносини з органiзацiї (на пiдставi договорiв) створення, передачi та використання нових досягнень у галузi науково-технiчної, художньої та iншої творчої дiяльностi.

Норми цивiльного права сприяють пiдвищенню культурного рiвня суспiльства, охоронi прав та iнтересiв творцiв наукових i лiтературно-художнiх цiнностей. У свою чергу, право iнтелектуальної власностi на винахiд, корисну модель, промисловий зразок, селекцiйнi досягнення, товарний знак та iнше забезпечує вирiшення таких важливих завдань, як прискорення науково-технiчного прогресу, пiдвищення ефективностi виробництва, якостi та конкурентоспроможнiсть продукцiї.

Основними методами, завдяки яким буде розкрита тема даної курсової роботи є: дедуктивний, iндуктивний, описовий та метод порiвняльного аналiзу. Автор вважає, що актуальнiсть теми полягає в тому, що достатнє законодавче забезпечення даної сфери дiяльностi суспiльства, а також певної людини окремо, сприяє активному розвитку в Українi iнiцiативи в галузi науки, технiки, лiтератури, мистецтва та в iнших видах творчої дiяльностi.

Слiд зазначити, що Україна вже має достатнє законодавче регулювання iнiцiативи в галузi науки, технiки, лiтератури, мистецтва та в iнших видах творчої дiяльностi, оскiльки Конституцiя України гарантує громадянам право на результати своє iнтелектуальної, творчої дiяльностi. Крiм того, цi ж засади реалiзованi i в Цивiльному кодексi України (книга четверта), яка складається з 12 глав (ст. 418-508), i в Законi України «Про авторське право i сумiжнi права» в редакцiї вiд 11 липня 2001 року, i в рядi iнших нормативно-правових актiв. До того ж, слiд додати, що дана тема висвiтлена у пiдручниках та навчальних посiбниках рiзних українських авторiв, наприклад, таких як М.І. Панченко, В.І. Борисової, Л. М. Баранова, І. В. Жилiнкова, О. А. Пiдопригори, І. А. Безклубого та багатьох iнших.

авторського права сумiжними правами

- строк чинностi майнових прав iнтелектуальної власностi на твiр спливає через сiмдесят рокiв, що вiдлiковуються з 1 сiчня року, наступного за роком смертi автора чи останнього iз спiвавторiв, який пережив iнших спiвавторiв, крiм випадкiв, передбачених Законом;

- строк чинностi майнових прав iнтелектуальної власностi на виконання спливає через п’ятдесят рокiв, що вiдлiковуються з 1 сiчня року, наступного за роком здiйснення першого запису виконання, а за вiдсутностi такого запису - з 1 сiчня року, наступного за роком здiйснення виконання;

- строк чинностi майнових прав iнтелектуальної власностi на фонограму, вiдеограму спливає через п’ятдесят рокiв, що вiдлiковуються з 1 сiчня року, наступного за роком її опублiкування, а за вiдсутностi такого опублiкування протягом п’ятдесяти рокiв вiд дати її вироблення - з 1 сiчня року, наступного за роком вироблення фонограми, вiдеограми.

- строк чинностi майнових прав iнтелектуальної власностi на передачу (програму) органiзацiї мовлення спливає через п’ятдесят рокiв, що вiдлiковуються з 1 сiчня року, наступного за роком її першого здiйснення.

Як бачимо, з усього вищевикладеного – авторське право i сумiжнi права посiдають значне мiсце в системi iнститутiв iнтелектуальної власностi i охороняються вiдповiдним чином за це Законом.

1. Поняття та джерела авторського права.

Основними напрямами духовної творчостi народу є наукова дiяльнiсть, лiтература i мистецтво. Результати цих видiв творчої дiяльностi, невичерпнi за формами, прийомами, способами об’єктивного вираження духовного багатства людини, є предметом правової охорони. Певнi суспiльнi вiдносини, що виникають у зв’язку з їх використанням, потребують правового регулювання, яке бере на себе авторське право. В об’єктивному розумiннi авторське право - це сукупнiсть правових норм, якi регулюють вiдносини, що виникають внаслiдок створення i використання творiв науки, лiтератури та мистецтва. У суб’єктивному розумiннi - це сукупнiсть прав, якi належать автору або його правонаступникам у зв’язку зi створенням i використанням твору лiтератури, науки i мистецтва.

1. Статтю 472 викласти у такiй редакцiї: «Стаття 472. Законодавство України про авторське право i сумiжнi права. Законодавством України охороняються особистi (немайновi) i майновi права авторiв та їх правонаступникiв, пов’язанi iз створенням та використанням творiв науки, лiтератури i мистецтва (авторське право), i права виконавцiв, виробникiв фонограм та органiзацiй мовлення (сумiжнi права).

Вiдносини, що складаються у зв’язку зi створенням i використанням об’єктiв авторського права i сумiжних прав, регулюються Законом України «Про авторське право i сумiжнi права» та iншими законодавчими актами України.

2. Статтi 473-513 виключити.

- встановити найсприятливiшi правовi умови для творчої дiяльностi, забезпечити доступнiсть результатiв цiєї дiяльностi всьому суспiльству. Його основним принципом є поєднання iнтересiв автора та iнтересiв усього суспiльства. Авторське право проголошує i забезпечує широкий захист особистих (немайнових) i майнових прав авторiв.

Джерела авторського права представленi нормативними актами, до яких передусiм належить нова Конституцiя України (1996 p.), конституцiйнi та законодавчi акти, що визначають основнi засади, Закон України «Про авторське право i сумiжнi права» та iншi закони. Так, питанням розвитку iнтелектуальної дiяльностi та правової охорони її результатiв Конституцiя України присвячує кiлька статей. Стаття 54 Конституцiї гарантує громадянам України свободу будь-якої творчостi - художньої, лiтературної, наукової i технiчної [1, 54], стаття 41 проголошує право кожного володiти, користуватися i розпоряджатися результатами своєї iнтелектуальної, творчої дiяльностi. У статтi 55 Конституцiя України надає судовий захист правам та свободам людини i громадянина. Законодавство, яке безпосередньо регулює вiдносини власностi, визнає за громадянином виключне право розпоряджатися своїми здiбностями до продуктивної i творчої працi. Зокрема, Закон України «Про власнiсть» проголошує в статтi 13, що об’єктами права власностi громадян є твори науки, лiтератури, мистецтва, вiдкриття, винаходи, промисловi зразки та iншi результати iнтелектуальної дiяльностi. Стаття 41 цього Закону встановлює, що твори науки, лiтератури i мистецтва є об’єктами права iнтелектуальної власностi [2, 41]. У новому ЦК України вiдносинам у сферi авторського права присвячена окрема глава 36 «Право iнтелектуальної власностi на лiтературний, художнiй та iнший твiр (Авторське право)», яка мiстить 16 статей (433-448).

На думку автора, важливе значення у регулюваннi авторських вiдносин повиннi мати типовi авторськi договори, якi затверджуватимуться Кабiнетом Мiнiстрiв України або за його дорученням вiдповiдними вiдомствами i творчими спiлками.

Для правильного i однозначного застосування законодавства при захистi авторських прав велике значення має судова практика розгляду справ, що виникають у разi порушення авторських прав. Верховний Суд України систематично узагальнює й аналiзує таку практику, робить вiдповiднi висновки, про якi повiдомляє суди.

Особливу групу джерел сучасного авторського права становлять мiжнароднi договори: Бернська конвенцiя з охорони лiтературних та художнiх творiв (1886), яка не раз доповнювалася i змiнювалася; Всесвiтня (Женевська) конвенцiя про авторське право (1952); Римська конвенцiя з охорони прав артистiв-виконавцiв, виробникiв фонограм, а також виробникiв органiзацiй мовлення (1961); Конвенцiя, що створює Всесвiтню органiзацiю iнтелектуальної власностi (пiдписана в Стокгольмi в 1967 p., чинна з 1970 p.); Женевська конвенцiя про охорону iнтересiв виробникiв фонограм вiд незаконного їх вiдтворення (1971); Брюссельська конвенцiя про розповсюдження програм, що несуть сигнали, якi передаються через супутники (1974) [3, 547].

Мiжнароднi договори встановлюють взаємнi права та обов’язки країн-учасниць i є основною правовою формою розвитку мiжнародного спiвробiтництва в галузi авторського права. В Українi укладення мiжнародних договорiв є конституцiйним правом.

Якщо мiжнародним договором, учасником якого є Україна, встановлено iншi правила, нiж тi, що мiстяться в законодавствi України про авторське право i сумiжнi права, то застосовуються правила мiжнародного договору [4, 5].

2. Об’єкти авторського права.

Об’єктом авторського права є твiр науки, лiтератури чи мистецтва, виражений у будь-якiй об’єктивнiй формi. Твiр - це результат творчої працi автора, комплекс iдей, образiв, поглядiв тощо. У статтi 433 ЦК i статтi 8 Закону про авторське право вмiщено перелiк об’єктiв авторського права та їх загальнi ознаки. Це можуть бути уснi твори (промови, лекцiї, доповiдi, виступи, проповiдi тощо), письмовi (лiтературнi, науковi, технiчнi), музичнi твори, переклади, сценарiї, твори образотворчого мистецтва тощо. Закон не дає повного перелiку об’єктiв авторського права, оскiльки життя у своєму розвитку може породжувати новi й новi форми об’єктивного вираження творчої дiяльностi людей.

а) творчий характер;

Об’єктом авторського права може бути лише твiр, який є результатом творчої працi автора. Не вважається об’єктом авторського права суто технiчна робота (наприклад, передрук на друкарськiй машинцi чужого твору або навiть його лiтературна обробка - редагування, коректура тощо) [5, 225].

Твiр може бути виражений у будь-якiй об’єктивнiй формi, але обов’язково придатнiй для вiдтворення, сприймання. Сама об’єктивна форма може бути усною, письмовою (ноти, креслення, схеми, запис на платiвку, магнiтну плiвку, фотографiї тощо). Задум письменника чи композитора, який у свiдомостi автора вже склався у закiнчену форму, образ, певне сполучення звукiв, але не виражений зовнi у будь-якiй формi, не визнається об’єктом авторського права.

Об’єктами авторського права можуть бути хореографiчнi твори i пантомiми. Збiрники творiв народних пiсень, законiв, судових рiшень тощо породжують авторське право лише тодi, коли це має творчий характер добору i розмiщення, але не поширюється на змiст зiбраних творiв [6, 387].

Самостiйним об’єктом авторського права є переклад твору iншою мовою, оскiльки робота перекладача вважається творчою.

До об’єктiв авторського права належать рiзнi види музичних творiв з текстом або без нього (iнструментальнi - симфонiї, сонати, квартети i вокальнi - пiснi, романси тощо), а також музично-драматичнi - опери, оперети, балет. Музичнi твори, якщо вони не записанi, об’єктом авторського права стають з моменту першого публiчного виконання.

Авторське право визнається за будь-яким твором у галузi науки, лiтератури, мистецтва незалежно вiд його форми, готовностi i художньої цiнностi. Це положення має важливе значення, оскiльки охороняє твори рiзного художнього рiвня i мети, у тому числi й такi, якi не призначалися автором для публiкацiї (наприклад, листи, щоденники, особистi записи, враження).

Але при цьому слiд мати на увазi, що Закон України «Про авторське право i сумiжнi права» в редакцiї вiд 11 липня 2001 року не мiстить такої ознаки твору, як його достоїнство. Тобто правова охорона твору надається незалежно вiд його достоїнства. Зазначений Закон в попереднiй редакцiї прямо передбачав, що твори пiдлягають охоронi незалежно вiд їх «достоїнства».

Змiст художнього чи наукового твору також може бути виражений у тiй чи iншiй формi. Так, науковi твори можуть бути втiленi у словесну науково-лiтературну або iншi форми - карти (географiчнi, геологiчнi), креслення, ескiзи, моделi, макети тощо. Ще бiльш розмаїтими є форми художнiх творiв - лiтература, музика, живопис, архiтектура, графiка. Інодi художнiй твiр як єдине цiле з’являється внаслiдок використання не однiєї, а двох чи бiльше форм, наприклад музично-драматичнi твори (або музика i текст, або музика i танець).

Сучасний рiвень науки i технiки дає змогу створювати складнi твори, в яких поєднуються кiлька форм, наприклад кiно- i телефiльми (лiтературний текст, музика, декорацiї тощо). Об’єктом авторського права виступає фiльм як єдине цiле. Проте самостiйними об’єктами авторського права в аудiовiзуальному творi можуть бути сценарiй, музика, пояснювальний текст, робота головного оператора, художника-постановника, якi увiйшли складовою частиною до твору (стаття 17 Закону про авторське право).

Отже, твiр як об’єкт авторського права втiлений у певну матерiальну форму: рукопис, ноти, скульптура, картина тощо. Але авторське право на твiр (як нематерiальний об’єкт авторського права) i право власностi на рiч, у яку вiн втiлений, не залежать одне вiд одного. Тому не слiд плутати твiр як об’єкт авторського права i рiч - рукопис, картину, примiрник книги. На рiч, у яку матерiально втiлюється твiр, може iснувати право власностi, право користування тощо, але не авторське право. Так, продаж письменником своєї книги не позбавляє його авторських прав [7, 12].

3. Суб’єкти авторських вiдносин.

Автором наукового, лiтературного чи мистецького твору може бути громадянин України, iноземець або особа без громадянства. Поняття «автор твору» i «суб’єкт авторського права» не тотожнi як за змiстом, так i за значенням. Автором твору

Суб’єктом авторського права може бути автор твору, а також iншi фiзичнi i юридичнi особи, для яких право може виникати внаслiдок Закону, договору або спадкування. Так, вiдповiдно до статей 16, 17 i 19 Закону про авторське право право на науковi збiрники, енциклопедичнi словники, журнали, iншi перiодичнi видання належить органiзацiям, що випустили їх у свiт. Авторське право на кiно- або телефiльми належить пiдприємству, яке здiйснило його зйомку, на телепередачi - вiдповiдним телевiзiйним органiзацiям.

В iнших випадках авторське право може перейти вiд автора до iнших осiб - правонаступникiв. У спадщину переходять лише майновi права авторiв. Так, за статтею 29 Закону про авторське право спадкоємцi мають право протидiяти посяганню на твiр, яке може завдати шкоди честi та репутацiї автора, вiдповiдно до статтi 31 цього Закону майновi права автора можуть бути об’єктом цивiльних правочинiв. Але в усiх випадках за автором залишаються його особистi немайновi права. Отже, суб’єкти авторських прав - не автори - не можуть мати права, якi мають автори творiв. Особистi немайновi права автора є невiд’ємними вiд нього.

Авторське право автора прийнято називати первiсним , а авторське правоправонаступникiв – похiдним [8, 205].

На твори, вперше випущенi у свiт на територiї України або якi не випущенi, але перебувають на територiї України у будь-якiй об’єктивнiй формi, авторське право визнається за авторами, їхнiми спадкоємцями та iншими правонаступниками незалежно вiд громадянства (стаття 3 Закону про авторське право). Закон визнає авторське право за авторами та їхнiми правонаступниками також на твори, якi хоч i вперше випущенi у свiт або перебувають у будь-якiй об’єктивнiй формi на територiї iноземної держави, але їхнiми авторами є громадяни України або тi, якi мають постiйне мiсце проживання на територiї України (пункт 3 статтi 3 Закону про авторське право).

Дiя Закону про авторське право поширюється також на авторiв, твори яких уперше опублiковано в iншiй країнi та протягом 30 днiв пiсля цього опублiковано в Українi незалежно вiд громадянства i постiйного мiсця проживання автора.

За iншими особами авторське право на твори, якi вперше випущенi у свiт або перебувають у будь-якiй об’єктивнiй формi на територiї iноземної держави, визнається вiдповiдно до мiжнародних договорiв або угод, у яких бере участь Україна [9, 197].

Авторське право за iноземними правонаступниками вiтчизняних авторiв може бути визнане на територiї України у разi передачi їм цього права у порядку, встановленому законодавчими та iншими нормативними актами.

Порядок передачi українським автором права на використання його твору на територiї iноземної держави також встановлюється законодавством України i може бути здiйснений через Державний департамент iнтелектуальної власностi.

iнших країн-учасниць конвенцiї таку саму охорону авторських прав, як i власним громадянам. Цей важливий акт забезпечує охорону прав вiтчизняних авторiв, закладає кращу правову основу використання вiтчизняних творiв за кордоном. Всесвiтня конвенцiя з охорони авторських прав поширюється також на музичнi, кiнематографiчнi твори та на твори образотворчого мистецтва.

Здебiльшого автором твору науки, лiтератури, мистецтва є одна особа, але iнодi у творчому процесi беруть участь кiлька осiб - спiвавторiв. Якщо два або кiлька авторiв спiльною працею створюють твiр, вiдносини мiж ними називаються спiвавторством

а) коли неможливо видiлити працю кожного спiвавтора - ;

б) коли складовi частини чiтко визначенi i вiдомо, хто зi спiвавторiв написав ту чи iншу частину, - роздiльне спiвавторство [10, 498].

Спiвавторство можливе при створеннi будь-яких творiв. Для його визначення необхiднi певнi умови:

одну чи кiлька глав, пiдручник як цiлiсний твiр втрачає своє значення. У балетi, оперi, оперетi музика поєднується з текстом. Музика без тексту не опера, танець без музики - не балет. Проте можливо й таке поєднання двох форм творчостi, коли жодна з них не втрачає самостiйного значення, але у такому разi не буде спiвавторства;

2) спiльна праця спiвавторiв твору має бути творчою. Якщо один розповiдає сюжет, висловлює свої погляди, а iнший записує - це не спiвавторство;

3) має бути угода про спiльну працю над твором;

5) при нероздiльному спiвавторствi твiр може використовуватися лише за спiльною згодою усiх спiвавторiв. Проте право опублiкування та iншого використання твору належить однаковою мiрою усiм спiвавторам. Один спiвавтор не може без достатнiх пiдстав вiдмовити iншим у дозволi на опублiкування, iнше використання або змiну твору. В разi порушення спiльного авторського права кожний спiвавтор може доводити своє право в судовому порядку;

6) винагорода за використання твору належить спiвавторам у рiвних частках, якщо в угодi не передбачається iнше [11, 13].

Вiд спiвавторства слiд вiдрiзняти спiвробiтництво , за яким кiлька авторiв беруть участь у створеннi колективної працi за завданням певної органiзацiї. Ця колективна праця не є єдиним цiлим. Авторське право на колективний твiр належить юридичнiй особi.

Не визнається спiвавтором, а отже, i суб’єктом авторського права i той, хто надавав авторовi технiчну допомогу (друкарки, креслярi, стенографiсти тощо).

немайновi права належать тiльки авторам зазначених творiв. Виключне право на використання твору належить особi, з якою автор перебуває у трудових вiдносинах (роботодавцю), якщо iнше не передбачено договором. Виключне право на використання твору охоплює усi майновi права автора. Отже, усi вони належать роботодавцевi, але за таких умов:

1) твiр створено у зв’язку з виконанням трудового договору, тобто на пiдставi трудового договору (контракту) [12, 681];

2) автор працює у роботодавця за наймом, тобто за трудовим договором (контрактом) (стаття 16 Закону про авторське право). Майновi права iнтелектуальної власностi на об’єкт, створений у зв’язку з виконанням трудового договору, належать його творцевi i роботодавцевi спiльно.

Суб’єктом похiдного авторського права може стати будь-яка фiзична чи юридична особа, до якої авторське право перейшло на пiдставi цивiльної угоди вiдповiдно до статтi 31 Закону про авторське право. Крiм того, авторське право може перейти вiд автора чи iншої особи, яка має авторське право, до iнших фiзичних чи юридичних осiб або до держави в порядку спадкування (стаття 29 Закону про авторське право). Спадкоємцi мають право захищати авторство на твiр i протидiяти перекрученню, спотворенню чи iншiй змiнi твору, а також будь-якому iншому посяганню на твiр, що може завдати шкоди честi та репутацiї автора (стаття 439 ЦК).

Вiдповiдно до статтi 28 згадуваного Закону авторське право дiє протягом усього життя автора i 70 рокiв пiсля його смертi. Але iз загального правила цiєю ж статтею передбачено винятки:

2) строк охорони творiв посмертно реабiлiтованих авторiв дiє протягом 70 рокiв пiсля їх реабiлiтацiї;

3) твiр, який уперше було опублiковано пiсля смертi автора, але в межах 30 рокiв пiсля смертi, дiє протягом 70 рокiв вiд дати опублiкування твору;

4) для творiв, якi були обнародуванi анонiмно або пiд псевдонiмом, авторське, право дiє протягом 70 рокiв вiд дати обнародування.

В усiх зазначених випадках чиннiсть авторського права починається з 1 сiчня року, наступного за роком, у якому мали мiсце зазначенi юридичнi факти.

Право авторства, право на iм’я i право протидiяти перекрученню, спотворенню чи iншiй змiнi твору або будь-якому iншому посяганню на твiр, що може завдати шкоди честi та репутацiї автора, охороняються безстроково.

Твори, на якi авторське право скiнчилося або якi нiколи не охоронялися на територiї України, вважаються суспiльним надбанням .

Твори, якi стали суспiльним надбанням, можуть вiльно використовуватися будь-якою особою без виплати авторської винагороди. Проте таке використання може здiйснюватися лише вiдповiдно до вимог Закону про авторське право. Мають зберiгатися право авторства, право на iм’я, право протидiяти будь-якому перекрученню, спотворенню чи iншiй змiнi твору, а також будь-якому iншому посяганню на твiр, що може завдати шкоди честi та репутацiї автора.

Кабiнету Мiнiстрiв України надано право встановлювати виплати спецiальних вiдрахувань за використання на територiї України творiв, якi стали надбанням суспiльства.

його змiст та межi.

авторських прав не вимагається виконання будь-яких формальностей. Особа, яка має авторське право, для сповiщення про свої права може використати знак охорони авторського права , який вмiщується на кожному примiрнику твору i складається з латинської лiтери С у колi - © , iменi особи, яка має авторське право, i року першої публiкацiї твору.

Особа, яка має авторське право або будь-яку виключну правомочнiсть на твiр, може його зареєструвати в офiцiйних державних реєстрах протягом строку охорони авторського права. Державнiй реєстрацiї можуть бути пiдданi свiдчення про авторство на обнародуваний чи необнародуваний твiр, факт i дата опублiкування твору та договори, якi зачiпають права автора на твiр.

Державну реєстрацiю здiйснює Державний департамент iнтелектуальної власностi у встановленому порядку. Про реєстрацiю прав автора видаєтьсясвiдоцтво. При виникненнi спору державна реєстрацiя визнається судом як юридична презумпцiя авторства, тобто вважається дiйсною, якщо в судовому порядку не буде доведено iнше.

- це право авторства, право на авторське iм’я, право на недоторканнiсть твору [13, 438].

полягає в тому, що тiльки справжнiй творець має право називати себе автором твору, а всi iншi особи, що використовують твiр, зобов’язанi зазначати iм’я його автора. Право авторства закрiплює факт створення даного твору конкретною особою, а це має значення для суспiльної оцiнки як твору, так i особи автора [14, 423].

Зазначення iменi автора при використаннi твору обов’язкове в усiх випадках, за одним винятком: якщо твiр образотворчого мистецтва або фотографiчний твiр використовується у промисловостi. У цьому разi iм’я автора не згадується з чисто технiчних причин.

Право на авторське iм’я дає авторовi змогу випустити свiй твiр за власним iм’ям, умовним (псевдонiмом) або взагалi без зазначення iменi (анонiмно).

Здебiльшого автор публiкує свої твори пiд власним iм’ям, тобто зазначає своє прiзвище та iнiцiали. Поряд з цим стаття 14 Закону про авторське право надає авторовi право випускати у свiт твiр пiд псевдонiмом або анонiмно.

Право на вибiр способу зазначення iменi, а також на розкриття псевдонiма або анонiма є особистим правом автора. Лише у разi коли автор у своєму творi порушив чиїсь права (наприклад, образив когось), на вимогу слiдчих органiв або суду видавництво, редакцiя газети чи театр, яким вiдоме справжнє iм’я автора, можуть розкрити його псевдонiм чи анонiм.

Право на недоторканнiсть твору визначається як право протидiяти будь-якому перекрученню, спотворенню чи iншiй змiнi твору або будь-якому iншому посяганню на твiр, що може зашкодити честi та репутацiї автора. Це означає, що при виданнi, публiчному виконаннi або будь-якому iншому використаннi твору забороняється без дозволу автора та його правонаступникiв вносити будь-якi змiни як до самого твору, так i до його назви та позначення iменi автора. Не допускається також без дозволу автора супроводжувати видаваний твiр iлюстрацiями, передмовами, пiслямовами, коментарями, будь-якими iншими поясненнями, доповнювати або скорочувати твiр. За чинними ранiше в Українi типовими видавничими договорами малюнок i навiть колiр обкладинки можна було зробити лише за згодою автора (статтi 423, 438 ЦК України).

Крiм того, Закон про авторське право (пункт 4 статтi 14) надає авторовi право вимагати збереження цiлiсностi твору i протидiяти будь-якому iншому посяганню на твiр, що може зашкодити честi та репутацiї автора. Зазначимо, що право на недоторканнiсть твору є особистим немайновим правом, але вiдповiдно до статтi 29 Закону про авторське право спадкоємцi також надiляються цим правом. Вiдповiдно до статтi 30 згадуваного Закону особи, якi використовують твори, що стали суспiльним надбанням, зобов’язанi також додержуватися вимог недоторканностi твору, викладених у пунктi 4 статтi 14 цього ж Закону.

Контроль за додержанням вимог щодо недоторканностi твору здiйснює Державний департамент iнтелектуальної власностi.

Право автора на недоторканнiсть полягає i в тому, що переклад твору iншою мовою з метою випуску у свiт допускається лише за згодою автора або його правонаступникiв i на пiдставi договору. Переклад може здiйснюватися лише за умови збереження цiлiсностi та змiсту твору.

Майновi права автора чи iншої особи, яка має авторське право. Передусiм автору чи iншiй особi, яка має авторське право, належить виключне право на використання твору в будь-якiй формi i будь-яким способом (пункт 1 статтi 15 Закону про авторське право). Це право, коли жодна особа, крiм тiєї, якiй належить авторське право або сумiжнi права, не може використовувати твiр, не маючи на те вiдповiдного дозволу (лiцензiї), за винятком випадкiв, встановлених Законом про авторське право (про винятки з цього загального правила йтиметься нижче).

Право на оприлюднення твору. За Законом про авторське право обнародування твору - це дiя, що робить твiр доступним для публiки, якими б засобами це не досягалося. Його ще називають правом випуску твору у свiт. Вiдповiдно до Закону твiр вважається випущеним у свiт (опублiкованим, обнародуваним), якщо вiн виданий, публiчно виконаний, публiчно показаний, переданий по радiо чи телебаченню або будь-яким способом повiдомлений невизначеному колу осiб [15, 725].

Твiр може бути випущений у свiт рiзними способами, але iстотним є те, що його змiст повiдомлений невизначеному колу осiб. Спосiб випуску твору у свiт залежить вiд його форми, характеру. Письмовi твори (науковi, художнi, драматичнi, музично-драматичнi тощо) випускаються у свiт шляхом видання; твори образотворчого мистецтва - шляхом їхнього показу на виставках, розмiщення у музеях для загального огляду. Скульптури, наприклад, виставляють на площах, вулицях, у пам’ятних мiсцях тощо. Музичнi твори можна випустити у свiт шляхом публiчного виконання, передачi по радiо чи телебаченню або шляхом видання нот.

Не вважається випуском у свiт (опублiкуванням) iнформацiя про твiр з викладенням його короткого змiсту або повiдомлення вузькому колу осiб (наприклад, коли поет прочитає свiй вiрш у колi друзiв, композитор виконає сонату на сiмейному вечорi).

Право першого опублiкування твору належить самому авторовi. Тiльки вiн має право вирiшувати, чи готовий його твiр до випуску у свiт. Порушення цих прав дає авторовi пiдставу вимагати виплати гонорару або вiдшкодування завданих збиткiв, а також вжиття iнших заходiв аж до вилучення твору i заборони випуску його у свiт.

Закон надає автору чи iншiй особi, яка має авторське право, виключне право дозволяти або забороняти:

в електроннiй (включаючи цифрову), оптичнiй або iншiй формi, яку читає машина. Примiрник - це результат будь-якого вiдтворення твору (стаття 441 ЦК).

2. Публiчне виконання i публiчне сповiщення творiв. Публiчне виконання - це подання за згодою суб’єктiв авторського права i (або) сумiжних прав творiв, виконань, фонограм, передач органiзацiй мовлення шляхом декламацiї, гри, спiву, танцю та iншим способом як безпосередньо (у живому виконаннi), так i за допомогою будь-яких пристроїв i процесiв (за винятком передачi в ефiр чи по проводах) у мiсцях, де присутнi чи можуть-бути присутнi особи, якi не належать до звичайного кола сiм’ї або близьких знайомих сiм’ї, незалежно вiд того, чи присутнi вони в одному мiсцi i в один i той же час або в рiзних мiсцях i в рiзний час.

Публiчне сповiщення (доведення до загального вiдома) - передача за згодою суб’єктiв авторського права i (або) сумiжних прав за допомогою радiохвиль (а також лазерного промiння, гамма-промiння тощо), у тому числi з використанням супутникiв, чи передача на вiддаль за допомогою проводiв або будь-якого виду наземного чи пiдземного (пiдводного) кабелю (провiдникового, оптоволоконного та iнших видiв) творiв, виконань, будь-яких звукiв i (або) зображень, їх записiв у фонограмах i вiдеограмах, програм органiзацiй мовлення тощо, коли зазначена передача може бути сприйнята необмеженою кiлькiстю осiб у рiзних мiсцях, вiддаленiсть яких вiд мiсця передачi є такою, що без зазначеної передачi зображення чи звуки не можуть бути сприйнятi.

3. Публiчна демонстрацiя i публiчний показ - публiчна демонстрацiя аудiовiзуального твору, вiдеограми, публiчне одноразове чи багаторазове представлення публiцi за згодою суб’єктiв авторського права i (або) сумiжних прав у примiщеннi, в якому можуть бути присутнiми особи, якi не належать до звичайного кола однiєї сiм’ї або близьких знайомих цiєї сiм’ї, аудiовiзуального твору чи зафiксованого на вiдеограмi виконання або будь-яких рухомих зображень.

- будь-яка демонстрацiя оригiналу або примiрника твору, виконання, фонограми, вiдеограми, передачi органiзацiї мовлення за згодою суб’єктiв авторського права i (або) сумiжних прав безпосередньо або на екранi за допомогою плiвки, слайда, телевiзiйного кадру тощо (за винятком передачi в ефiр чи по кабелях) або за допомогою iнших пристроїв чи процесiв у мiсцях, де присутнi чи можуть бути присутнiми особи, якi не належать до звичайного кола однiєї сiм’ї чи близьких знайомих цiєї сiм’ї, яка здiйснює показ, незалежно вiд того, чи присутнi вони в одному мiсцi i в один i той же час або в рiзних мiсцях i в рiзний час (публiчний показ аудiовiзуального твору чи вiдеограми означає також демонстрацiю окремих кадрiв аудiовiзуального твору чи вiдеограми без дотримання їх послiдовностi).

4. Будь-яке повторне публiчне сповiщення в ефiрi чи по проводах уже переданих в ефiр творiв, якщо воно здiйснюється iншою органiзацiєю. Тут дiє загальне правило. Будь-яка органiзацiя мовлення вирiшила передати в ефiр чи по проводах той чи iнший твiр, якщо вiн навiть уже був переданий в ефiр чи по проводах, то ця органiзацiя може здiйснити таку передачу тiльки з дозволу автора твору чи його правонаступникiв.

5. Переклади творiв. Автор оригiналу може сам перекласти свiй твiр iншою мовою (авторський переклад). За наявностi авторського перекладу нiхто iнший не може перекладати цей твiр тiєю ж мовою. Вiд авторського перекладу слiд вiдрiзняти авторизованi переклади, тобто переклади, схваленi автором.

Якщо оригiнальний твiр уже перекладено на одну будь-яку мову, а потiм з мови перекладу хтось забажав перекласти цей же твiр на третю мову, то такий переклад може бути здiйснено лише за згодою автора оригiнального твору, а також автора перекладу на другу мову. Наприклад, твiр В. Гюго перекладено росiйською мовою. З росiйської хтось забажав перекласти цей же твiр українською. У такому разi потрiбно одержати згоду правонаступникiв В. Гюго (його спадкоємцiв), якщо твiр ще перебуває пiд правовою охороною, а також автора перекладу цього твору росiйською мовою.

твору до iншихiнструментiв (аранжування) та будь-яка iнша переробка твору може мати мiсце лише за згодою автора чи його правонаступникiв.

7. Розповсюдження творiв шляхом першого продажу, вiдчуження iншим способом або шляхом здавання в майновий найм чи у прокат та шляхом iншої передачi до першого продажу примiрникiв твору. Розповсюдженням об’єктiв авторського права i (або) сумiжних прав визнається будь-яка дiя, за допомогою якої об’єкти авторського права i (або) сумiжних прав безпосередньо чи опосередковано пропонуються публiцi, в тому числi доведення цих об’єктiв до вiдома публiки таким чином, що її представники можуть здiйснити доступ до цих об’єктiв з будь-якого мiсця i в будь-який час за власним вибором. Розповсюджувати будь-яким способом до першого продажу свiй твiр може лише автор чи його правонаступник або iншi особи, але тiльки з дозволу автора чи його правонаступникiв. Проте це право зберiгається за автором чи його правонаступниками лише до першого продажу примiрникiв твору. Пiсля першого продажу примiрникiв твору право автора чи його правонаступникiв на розповсюдження твору вичерпується.

формi, а також творiв, зафiксованих у фонограмi чи вiдеограмi або у формi, яку зчитує комп’ютер. Інше правило встановлено щодо аудiовiзуальних творiв, музичних творiв у нотнiй формi, а також творiв, зафiксованих на фонограмi чи вiдеограмi або у формi, яку зчитує машина. Якщо щодо iнших творiв право розповсюдження зберiгається за автором чи його правонаступниками лише до першого продажу примiрникiв творiв, то щодо зазначених творiв це право зберiгається за авторами чи їх правонаступниками також i пiсля першого продажу чи вiдчуження iншим способом. Іншими словами, аудiовiзуальний твiр пiсля його першого продажу може бути зданий у майновий найм власником твору.

9. Імпорт примiрникiв творiв. Ввезення з-за кордону примiрникiв творiв для їх розповсюдження в Українi може мати мiсце лише за дозволом автора чи його правонаступникiв. Це правило має силу i тодi, коли твiр за кордоном був виданий чи розтиражований з дозволу автора чи його правонаступникiв.

10. Включення творiв як складових частин до збiрникiв, антологiй, енциклопедiй тощо може мати мiсце лише за дозволом автора чи його правонаступникiв.

вiльним використанням . Дозволяється у деяких зазначених у Законi випадках вiльне використання творiв без згоди автора i без виплати йому авторської винагороди та вiльне використання твору без згоди автора, але з виплатою йому авторської винагороди.

Без згоди автора або iншої особи, яка має авторське право, але з обов’язковим зазначенням iменi автора та джерела запозичення допускається:

2) використання лiтературних i художнiх творiв як iлюстрацiй у виданнях, передачах мовлення, записах звуку або зображення навчального характеру;

3) вiдтворення у пресi, передача в ефiр або iнше публiчне повiдомлення опублiкованих у газетах або журналах статей з поточних економiчних, полiтичних, релiгiйних питань або передача в ефiр творiв такого самого характеру, якщо це спецiально не заборонено автором;

4) вiдтворення з метою висвiтлення поточних подiй засобами фотографiї або кiнематографiї, передача в ефiр або iнше публiчне повiдомлення творiв, побачених або почутих пiд час перебiгу таких подiй;

5) видання випущених у свiт творiв рельєфно-крапковим шрифтом для слiпих;

6) вiдтворення творiв для судового та адмiнiстративного провадження;

8) вiдтворення з iнформацiйною метою у газетах та iнших перiодичних виданнях, передача в ефiр або iнше публiчне оповiщення публiчно виголошених промов, звернень, доповiдей та iнших подiбних творiв.

9) вiдтворення твору в особистих цiлях за умов, передбачених статтями 22-25 Закону про авторське право.

Цей перелiк є вичерпним, крiм випадкiв, зазначених у статтях 22-25 Закону.

Допускається вiльне вiдтворення одного примiрника твору репрографiчним способом бiблiотеками та архiвами для власних потреб за певних умов, визначених у Законi про авторське право [16, 22].

Допускається також без згоди автора чи iншої особи, яка має авторське право, вiльне вiдтворення примiрникiв твору для навчання. Йдеться лише про вiдтворення репрографiчним способом для аудиторних занять опублiкованих статей та iнших невеликих за обсягом творiв, а також для вiдтворення уривкiв з опублiкованих письмових та iнших творiв (стаття 23 Закону про авторське право).

Детально регламентовано вiльне вiдтворення комп’ютерних програм (стаття 24 Закону про авторське право).

Вiдтворенням творiв в особистих цiлях без згоди автора або iншої особи, яка має авторське право, але з виплатою їм винагороди допускається лише в одному випадку. Вiдповiдно до Закону про авторське право допускається вiдтворення виключно в особистих цiлях творiв, зафiксованих у звуко- i вiдеозаписах (статтi 25 i 42 Закону про авторське право).

Зазначенi обмеження майнових прав здiйснюються за умови, що вони не завдаватимуть шкоди нормальному використанню твору i не обмежуватимуть безпiдставно законнi iнтереси автора.

є виключним правом дозволяти або забороняти тi чи iншi дiї, визначенi у статтi 15 Закону про авторське право i викладенi вище. Частiше вживаються обнародування i опублiкування творiв [17, 557].

Конкретними юридичними фактами, що породжують у автора чи iншої особи, яка має авторське право, право на винагороду, можуть бути:

а) авторський договiр (видавничий, постановчий, сценарний, художнього замовлення тощо);

в) неправомiрне використання твору.

З наведених пiдстав виникнення права на авторську винагороду випливає висновок, що право на одержання винагороди породжується, як правило, лише фактом використання твору. Сам по собi факт наявностi твору в об’єктивнiй формi права на винагороду не породжує.

Винагорода, одержана автором чи iншою особою, яка має авторське право, є по сутi винагородою за працю, вкладену у створення твору. Вона може бути у формi заробiтної плати (наприклад, штатний художник, науковий спiвробiтник науково-дослiдної установи) або авторського гонорару. Можливе поєднання цих форм оплати [18, 207].

За винятком випадкiв, коли допускається використання твору без згоди автора i без виплати йому авторської винагороди (статтi 22-25 Закону про авторське право), винагорода має виплачуватися за будь-яке використання твору. Винагорода може здiйснюватися у виглядi одноразового платежу (одноразова винагорода), у формi вiдрахувань (вiдсоткiв) за кожний проданий примiрник чи кожне використання твору або складатися iз змiшаних платежiв.

Кабiнет Мiнiстрiв України може встановлювати мiнiмальнi ставки авторської винагороди, що iндексуються одночасно з iндексацiєю мiнiмальних розмiрiв заробiтної плати. Так, Кабiнет Мiнiстрiв України прийняв Постанову «Про мiнiмальнi ставки авторської винагороди (роялтi) за використання об’єктiв авторського права i сумiжних прав» вiд 18 сiчня 2003 року № 72. Ця Постанова затвердила мiнiмальнi ставки авторської винагороди за публiчне виконання творiв, за вiдтворення творiв шляхом звукозапису та здавання примiрникiв звукозаписiв i аудiовiзуальних творiв (вiдеофiльмiв) у прокат, за вiдтворення творiв образотворчого мистецтва i тиражування у промисловостi творiв декоративно-прикладного мистецтва та порядок їх застосування.

тощо) та матерiальних носiїв (звуко- i (або) вiдеоплiвки, касет, лазерних дискiв, компакт-дискiв тощо), якi використовуються для такого вiдтворення.

Розмiр винагороди та умови її виплати визначаються договорами мiж зазначеними виробниками, iмпортерами та органiзацiями, що управляють майновими правами на колективнiй основi.

Авторська винагорода, право на одержання якої за використання творiв вiтчизняних авторiв у межах України виникло пiсля 1 червня 1973 p., нараховується i виплачується вiтчизняним спадкоємцям у тому самому розмiрi, в якому цю винагороду слiд було б нарахувати i сплатити самому авторовi, якби вiн був живий.

Іноземним авторам та їхнiм правонаступникам, права яких пiдлягають охоронi на територiї України у зв’язку з приєднанням України до Всесвiтньої (Женевської) конвенцiї про охорону авторських прав, авторська винагорода за використання в Українi їхнiх творiв нараховується у розмiрi i порядку, встановлених для українських авторiв.

Своєрiдною формою права на винагороду є право слiдування . Його суть полягає в тому, що автор протягом свого життя, а пiсля його смертi його спадкоємцi протягом строку дiї авторського права користуються невiдчужуваним правом на одержання п’яти вiдсоткiв вiд цiни кожного наступного продажу оригiналу художнього твору чи оригiналу рукопису лiтературного твору через аукцiон, галерею, салон, магазин тощо, що йде пiсля першого його вiдступлення, здiйсненого автором твору (право слiдування).

Збiр i виплата винагороди, одержаної в результатi використання права слiдування, здiйснюються через органiзацiї, якi управляють майновими правами авторiв на колективнiй основi (стаття 448 ЦК).

В Українi, починаючи з 1994 року, цивiльно-правове регулювання так званих сумiжних прав регламентується Законом. Цi права виникають з вiдносин, якi вже давно iснують у творчому життi нашого суспiльства. Особливого значення цi вiдносини набули з розвитком технiки, що зумовило виникнення нових можливостей щодо виконання та розповсюдження авторських творiв, а разом з тим i необхiднiсть їх правового захисту.

Охорона сумiжних прав здiйснюється вiдповiдно до положень статей 13, 41, 54 i 55 Конституцiї України, ЦК України, Законiв України «Про авторське право i сумiжнi права» у редакцiї вiд 11 липня 2001 року, i «Про розповсюдження примiрникiв аудiовiзуальних творiв, фонограм, вiдеограм, комп’ютерних програм, баз даних» вiд 23 березня 2000 року, мiжнародних конвенцiй та угод (Бернської конвенцiї про охорону лiтературних i художнiх творiв, Паризького акта вiд 24 липня 1971 року, змiненого 2 жовтня 1979 року, Мiжнародної конвенцiї про охорону iнтересiв виконавцiв, виробникiв фонограм i органiзацiй мовлення вiд 26 жовтня 1961 року, прийнятої в м. Римi, Конвенцiї про охорону iнтересiв виробникiв фонограм вiд незаконного вiдтворення їхнiх фонограм вiд 29 жовтня 1971 року, Договору Всесвiтньої органiзацiї iнтелектуальної власностi про авторське право та Договору Всесвiтньої органiзацiї iнтелектуальної власностi про виконання i фонограми, 1996 року), а також у положеннях ряду спецiальних законодавчих актiв, якi регулюють вiдносини суб’єктiв iнтелектуальної власностi у рiзних сферах життєдiяльностi. Це, наприклад, Закони України «Про телебачення i радiомовлення» вiд 21 грудня 1993 року; «Про видавничу справу» вiд 5 червня 1997 року; «Про рекламу» вiд 3 липня 1996 року; «Про iнформацiю» вiд 2 жовтня 1992 року; «Про друкованi засоби масової iнформацiї (пресу) в Українi» вiд 16 листопада 1992 року; «Про професiйних творчих працiвникiв та творчi спiлки» вiд 7 жовтня 1997 року; «Про кiнематографiю» вiд 13 сiчня 1998 року; «Про архiтектурну дiяльнiсть» вiд 20 травня 1999 року; «Про прiоритетнi напрями розвитку науки i технiки» вiд 11 липня 2001 року та iншi.

Вiдповiдно до статтi 5 Закону України «Про авторське право i сумiжнi права», якщо чинним мiжнародним договором, згода на обов’язковiсть якого надана Верховною Радою України, встановлено iншi правила, нiж тi, що мiстяться у законодавствi України про авторське право i сумiжнi права, то застосовуються правила мiжнародного договору.

Суб’єктiв авторського права i сумiжних прав об’єднує дух творчої дiяльностi. Правовий аспект взаємовiдносин полягає в тому, що пiдґрунтям для виникнення сумiжних прав є твiр автора, який може бути певним чином розповсюджений. Носiями сумiжних прав є диригент та музиканти, якi виконують музичний твiр композитора; студiя звукозапису, яка вперше здiйснила запис компактного диска виконавця; телекомпанiя, яка транслює свої вiдеограми. Роздiл III Закону України «Про авторське право i сумiжнi права» забезпечує правову охорону сумiжних прав виконавцiв, виробникiв фонограм, органiзацiй мовлення та їх правонаступникiв.

Таким чином можна дати таке визначення сумiжним правам. - це права виконавцiв на результати творчої дiяльностi, їх спадкоємцiв та осiб, яким на законних пiдставах передано сумiжнi майновi права щодо виконання, права виробникiв фонограм, вiдеограм, їх спадкоємцiв (правонаступникiв) та осiб, яким на законних пiдставах передано сумiжнi майновi права щодо фонограм i вiдеограм, а також органiзацiй мовлення та їх правонаступникiв, якi охороняються авторським правом.

Об’єктом сумiжних прав, незалежно вiд призначення, змiсту, оцiнки, способу i форми вираження є [19, 449]:

- запис будь-якого виконання на фонограмi та вiдеограмi;

Слiд зазначити, що сумiжне право виникає внаслiдок факту виконання твору, виробництва фонограми, виробництва вiдеограми, оприлюднення передачi органiзацiї мовлення.

Суб’єктами сумiжних прав (стаття 450 ЦК) є:

- виконавцi творiв, їх спадкоємцi та особи, яким на законних пiдставах передано сумiжнi майновi права щодо виконання;

- виробники фонограм, їх спадкоємцi (правонаступники) та особи, яким на законних пiдставах передано сумiжнi майновi права щодо фонограм;

- виробники вiдеограм, їх спадкоємцi (правонаступники) та особи, яким на законних пiдставах передано сумiжнi майновi права щодо вiдеограм;

- органiзацiї мовлення та їх правонаступники.

Виконавцями можуть бути громадяни України, iноземнi громадяни i особи без громадянства незалежно вiд вiку. Виконавець - актор (театру, кiно тощо), спiвак, музикант, танцюрист або iнша особа, яка виконує роль, спiває, читає, декламує, грає на музичному iнструментi, танцює чи будь-яким iншим способом виконує твори лiтератури, мистецтва чи твори народної творчостi, цирковi, естраднi, ляльковi номери, пантомiми тощо, а також диригент музичних i музично-драматичних творiв.

Виробник вiдеограми – фiзична або юридична особа, яка взяла на себе iнiцiативу i несе вiдповiдальнiсть за перший вiдеозапис виконання або будь-якихрухомих зображень (як iз звуковим супроводом, так i без нього).

Органiзацiєю мовлення є юридична особа - органiзацiя ефiрного мовлення чи органiзацiя кабельного мовлення. Вiдповiдно, органiзацiєю ефiрного мовлення визнається телерадiоорганiзацiя, що здiйснює публiчне сповiщення радiо- чи телевiзiйних передач i програм мовлення (як власного виробництва, так i виробництва iнших органiзацiй) шляхом передачi в ефiр за допомогою радiохвиль (а також лазерного промiння, гама-промiння тощо) у будь-якому частотному дiапазонi (у тому числi й з використанням супутникiв), а органiзацiєю кабельного мовлення за допомогою того чи iншого виду наземного, пiдземного чи пiдводного кабелю (провiдникового, оптоволоконного чи iншого виду).

Суб’єкти сумiжних прав можуть доручати управлiння своїми майновими правами на колективнiй основi органiзацiям, якi не мають права займатися комерцiйною дiяльнiстю. Такi органiзацiї дiють на основi i в межах повноважень, добровiльно переданих їм автором та iншими особами, якi мають авторське право i сумiжнi права. На їх дiяльнiсть не поширюються обмеження, передбаченi антимонопольним законодавством.

Суб’єктивнi сумiжнi права (стаття 452 ЦК). Важливим аспектом реалiзацiї виконавцями своїх прав є передумова додержання ними прав авторiв виконуваних творiв та iнших суб’єктiв авторського права. Виробники фонограм, виробники вiдеограм мають додержуватися прав суб’єктiв авторського права i виконавцiв. Органiзацiї мовлення повиннi додержуватися прав суб’єктiв авторського права, виконавцiв, виробникiв фонограм (вiдеограм).

упаковках використовувати знак охорони сумiжних прав , який складається з латинської лiтери Р у колi - (р)

За вiдсутностi доказiв iншого, виконавцем, виробником фонограми чи вiдеограми вважаються особи, iмена (назви) яких зазначенi на фонограмi, вiдеограмi та їх примiрниках або на їх упаковцi.

Права виконавцiв. Виконавцям належать особистi (немайновi) i майновi права. До немайнових прав виконавцiв належать право на iм’я, на охорону своїх виступiв вiд спотворення, право згадування свого iменi у зв’язку з використанням виконання.

Виконавцям належить виключне право дозволяти чи забороняти iншим особам:

- публiчне сповiщення своїх незафiксованих виконань (прямий ефiр);

- фiксацiю у фонограмах чи вiдеограмах своїх ранiше незафiксованих виконань;

свою згоду;

- розповсюдження своїх виконань, зафiксованих у фонограмi чи вiдеограмi, шляхом першого продажу або iншої передачi права власностi у разi, коли вони при першiй фiксацiї виконання не дали дозволу виробниковi фонограми (виробниковi вiдеограми) на її подальше вiдтворення;

- комерцiйний прокат, майновий найм своїх виконань, зафiксованих у фонограмi чи вiдеограмi, якщо при фiксацiї не було їхньої згоди на комерцiйний прокат i майновий найм, навiть пiсля розповсюдження виконань, здiйсненого виробником фонограми (вiдеограми) або за його дозволом;

- розповсюдження своїх виконань, зафiксованих у фонограмах чи вiдеограмах, через будь-якi засоби зв’язку таким чином, що будь-яка особа може отримати до них доступ з будь-якого мiсця i в будь-який час за їх власним вибором, якщо при першiй фiксацiї виконання не було їхньої згоди на такий вид розповсюдження.

i використання виконань, територiя, на яку розповсюджуються переданi права, тощо. Визначенi договором ставки винагороди не можуть бути нижчими за мiнiмальнi ставки, встановленi Кабiнетом Мiнiстрiв України.

У випадках коли виконання використовується в аудiовiзуальному творi, вважається, що виконавець передає органiзацiї, яка здiйснює виробництво аудiовiзуального твору, або продюсеру аудiовiзуального твору всi майновi права на виконання, якщо iнше не передбачено договором.

У разi коли виконавець пiд час першої фiксацiї виконання безпосередньо дозволить виробниковi фонограми чи вiдеограми її подальше вiдтворення, вважається, що виконавець передав виробниковi фонограми чи вiдеограми виключне право на розповсюдження фонограм, вiдеограм та їх примiрникiв способом першого продажу або iншої передачi у власнiсть чи володiння, а також способом здавання у майновий найм, комерцiйний прокат та iншої передачi. При цьому виконавець зберiгає право на одержання справедливої винагороди за зазначенi види використання свого виконання через органiзацiї колективного управлiння або iншим способом.

Права виробникiв фонограм та вiдеограм. Законом передбачено виключнi права виробникiв фонограм та вiдеограм, а саме:

- вiдтворення (пряме i (або) опосередковане) своїх фонограм i вiдеограм у будь-якiй формi i будь-яким способом;

- розповсюдження серед публiки фонограм, вiдеограм та їх примiрникiв шляхом першого продажу або iншої передачi права власностi;

- комерцiйний прокат фонограм, вiдеограм та їх примiрникiв, навiть пiсля їх розповсюдження, здiйсненого виробником фонограми чи вiдеограми або за їх дозволом;

- публiчне сповiщення фонограм, вiдеограм та їх примiрникiв через будь-якi засоби зв’язку таким чином, що будь-яка особа може отримати до них доступ з будь-якого мiсця i в будь-який час за їх власним вибором;

- будь-яку видозмiну своїх фонограм, вiдеограм;

- ввезення на митну територiю України фонограм, вiдеограм та їх примiрникiв для розповсюдження їх серед публiки.

Зазначенi права виробники фонограми та вiдеограми можуть передавати iншим особам на пiдставi договору, в якому визначаються спосiб використання фонограм (вiдеограм), розмiр i порядок виплати винагороди, строк дiї договору, строк використання фонограми (вiдеограми), територiя, на яку поширюються переданi права, тощо. Визначенi договором ставки винагороди не можуть бути нижчими за мiнiмальнi ставки, встановленi Кабiнетом Мiнiстрiв України.

сумiжних прав.

Якщо фонограми, вiдеограми чи їх примiрники введенi виробником фонограми (вiдеограми) чи за його згодою у цивiльний оборот шляхом їх першого продажу в Українi, то допускається їх подальше розповсюдження шляхом продажу, дарування тощо без згоди виробника фонограми (вiдеограми) чи його правонаступника i без виплати йому винагороди. Проте й у цьому випадку право здавання таких примiрникiв фонограм (вiдеограм) у майновий найм чи комерцiйний прокат залишається виключно правом виробника фонограми (вiдеограми).

Допускається без згоди виробникiв фонограм (вiдеограм), фонограми (вiдеограми) яких опублiковано для використання з комерцiйною метою, i виконавцiв, виконання яких зафiксовано у цих фонограмах (вiдеограмах), але з виплатою винагороди, таке пряме чи опосередковане комерцiйне використання фонограм i вiдеограм та їх примiрникiв:

- публiчне виконання фонограми або її примiрника чи публiчну демонстрацiю вiдеограми або її примiрника;

- публiчне сповiщення виконання, зафiксованого у фонограмi чи вiдеограмi та їх примiрниках, в ефiр;

- публiчне сповiщення виконання, зафiксованого у фонограмi чи вiдеограмi та їх примiрниках, по проводах (через кабель).

Права органiзацiї мовлення. Органiзацiї мовлення, до яких належать телерадiоорганiзацiї, мають виключнi права щодо використання своїх програм у будь-якiй формi, дозволяти чи забороняти публiчне сповiщення своїх програм шляхом їх ретрансляцiї, фiксацiї на матерiальному носiї, вiдтворення своїх передач, сповiщення в ефiр i по проводах, публiчного сповiщення передач у мiсцях з платним входом, а також забороняти поширення на територiї України чи з територiї України сигналу, що несе програми, органом, який поширював цей сигнал i для якого вiн не призначався.

Органiзацiям мовлення належить право на одержання винагороди за будь-яке використання їх передач.

iншого вiдчуження, а також шляхом здачi в найм, в оренду, прокат та iншої передачi незалежно вiд першого продажу, а також на переробку, iмпорт фонограм.

Зазначенi права виробники вiдеограм i фонограм можуть передавати iншим особам на пiдставi договору, в якому визначаються спосiб використання вiдеограм i фонограм, розмiр i порядок виплати винагороди, термiн дiї договору, використання вiдеограм i фонограм.

Органiзацiї мовлення мають виключнi права щодо використання своїх програм у будь-якiй формi, дозволяти чи забороняти публiчне сповiщення своїх програм шляхом їх ретрансляцiї, фiксацiї на матерiальному носiї, вiдтворення своїх передач, сповiщення в ефiр i по проводах, публiчного сповiщення передач у мiсцях з платним входом, а також забороняти поширення на територiї України чи з територiї України сигналу, що несе програми, органом, який поширював його i для якого цей сигнал iз супутника не призначався.

визначаються статтею 456 Цивiльного кодексу України [20, 740].

роком здiйснення виконання. Особистi немайновi права охороняються безстроково.

Строк чинностi майнових прав iнтелектуальної власностi на фонограму, вiдеограму спливає через п’ятдесят рокiв, що вiдлiковуються з 1 сiчня року, наступного за роком її опублiкування, а за вiдсутностi такого опублiкування - протягом п’ятдесяти рокiв вiд дати її вироблення, з 1 сiчня року, наступного за роком вироблення фонограми, вiдеограми.

Законом в окремих випадках можуть встановлюватися iншi строки чинностi сумiжних прав.

До спадкоємцiв виконавцiв i правонаступникiв виробникiв фонограм i вiдеограм та органiзацiй мовлення переходить право дозволяти чи забороняти використання виконань, фонограм, вiдеограм, публiчнi сповiщення, а також право на одержання винагороди у межах вищезазначених строкiв.

Висновок по темi

дiяльнiсть є однiєю з рушiйних сил розвитку всiєї цивiлiзацiї. Країни з високорозвинутою ринковою економiкою характеризуються високим рiвнем розвитку культури, науки i освiти. Тут культуру слiд розумiти в найширшому значеннi цього слова – це рiвень розвитку мистецтва, виробництва, виробничої iнфраструктури, матерiально-технiчного забезпечення побуту тощо. Цi фактори зумовлюють та визначають рiвень цивiлiзацiї того чи iншого суспiльства. Вони i є результатами творчої дiяльностi людини.

Творчiсть – це цiлеспрямована iнтелектуальна дiяльнiсть людини, результатом якої є щось якiсно нове, що вiдрiзняється оригiнальнiстю, неповторнiстю i суспiльно-iсторичною унiкальнiстю.

Будь-якiй людинi властива творчiсть у дiяльностi: художнiй, лiтературнiй, науковiй, технiчнiй, виробничiй тощо. За цiлеспрямованiстю творчiсть можна умовно подiлити на два основних види: духовна i науково-технiчна творчiсть.

Змiст, спрямованiсть, сила емоцiйного впливу лiтератури, мистецтва, науки визначають духовнiсть сучасного суспiльства. Творчiсть гуманiтарного характеру, спрямовану на збагачення внутрiшнього свiту людини, вважають духовною творчiстю . Духовна творчiсть охоплює лiтературу, науку, мистецтво, виконавську майстернiсть артистiв, звукозапис, радiо, телебачення та iншi види дiяльностi гуманiтарного характеру.

До результатiв науково-технiчної творчостi належать науковi вiдкриття, винаходи в усiх галузях людської дiяльностi, кориснi моделi, промисловi зразки, сорти рослин, породи тварин та iнше. Цi результати науково-технiчної творчостi можна використовувати в будь-який спосiб, що не суперечить Закону в пiдприємницькiй дiяльностi, - у промисловостi, сiльськогосподарському виробництвi тощо.

Крiм того, до результатiв творчої дiяльностi належать комерцiйне найменування, торговельна марка, комерцiйнi таємницi та iнше. Призначення їх – iндивiдуалiзацiя учасникiв цивiльного обiгу, товарiв, послуг.

Цивiльне законодавство встановлює, що всi результати творчої дiяльностi визнаються товаром i, отже, є об’єктами права iнтелектуальної власностi.

України або iншими Законами.

правом на засоби iндивiдуалiзацiї учасникiв цивiльного обiгу товарiв i послуг.

Авторське право - це особистi немайновi та майновi права авторiв i їх правонаступникiв, пов’язанi зi створенням i використанням здобуткiв науки, лiтератури i мистецтва.

Авторське право встановлює сприятливi правовi умови для творчої дiяльностi, забезпечує доступнiсть результатiв цiєї дiяльностi всьому суспiльству. воно визначає i забезпечує широкий захист особистих (немайнових) i майнових прав авторiв.

Сумiжнi права – це права виконавцiв, виробникiв фонограм i вiдеограм та органiзацiй мовлення.

Сумiжнi права є сукупнiстю цивiльно-правових норм, що регулюють вiдносини з використання виконань творiв, фонограм, вiдеограм та програм мовлення i якi разом з нормами авторського права складають єдиний iнститут права iнтелектуальної власностi – iнститут авторського права та сумiжних прав. Сама назва «сумiжнi права» вказує на тiсний зв’язок предметiв регулювання авторського права та сумiжних прав, що дозволило поєднати їх в один iнститут. Цей зв’язок пояснюється тим, що, по-перше, об’єкти сумiжних прав – виконання творiв, фонограми, вiдеограми та програми мовлення – з’являються в результатi використання творiв науки, лiтератури та мистецтва, а тому є вторинними стосовно об’єктiв авторського права. По-друге, використання об’єктiв сумiжних прав вiдбувається одночасно з використанням об’єктiв авторського права, оскiльки вони є однiєю з форм iснування авторських прав.

Таким чином, ми бачимо, що авторське право та сумiжнi права поєднаннi мiж собою в один iнститут i, взаємодiючи, мають неабияке значення для суспiльства, як українського окремо, так i для свiтового взагалi. Саме за допомогою цього iнституту i отримує людство найкращi надбання свiтового суспiльства в найрiзноманiтнiших галузях його життєдiяльностi, якi вiдповiдають свiтовим стандартам та не мають собi рiвних.

Перелiк посилань

1. Стаття 54 Конституцiї України № 254к/96-ВР вiд 28. 06. 96 року.

2. Стаття 41 Закону України «Про авторське право i сумiжнi права» в редакцiї вiд 11 липня 2001 року № 2627-ІІІ.

3. Цивiльне право України: Пiдручник: У 2-х кн. / О. В Дзера (керiвник авт. кол.), Д. В. Боброва, А. С. Довгерт та iн.; За ред. О. В Дзери, Н. С. Кузнєцової. - 2-е вид., допов. i перероб. - К.: Юрiнком Інтер, 2005. - Кн. 1. - 547 с.

4. Стаття 5 Закону України «Про авторське право i сумiжнi права» в редакцiї вiд 11 липня 2001 року № 2627-ІІІ.

5. Гражданское право: Учебник / Е. О. Харитонов, Н. А. Саниахметова. - К.: Юринком Интер, 2001. - 225 с.

7. Стаття 12 Закону України «Про авторське право i сумiжнi права» в редакцiї вiд 11 липня 2001 року № 2627-ІІІ.

9. Цивiльне право України: Навч. посiб. / М.І. Панченко. - К.: Знання, 2005. - 197 с.

10. Словарь гражданского права / Под ред. В. В. Залесского. - М.: Юристь, 1998. - 498 с.

11. Стаття 13 Закону України «Про авторське право i сумiжнi права» в редакцiї вiд 11 липня 2001 року № 2627-ІІІ.

13. Стаття 438 Цивiльного кодексу України № 435-ІV вiд 16. 01. 03 року.

14. Стаття 423 Цивiльного кодексу України № 435-ІV вiд 16. 01. 03 року.

17. Цивiльне право України: Пiдручник: У 2-х кн. / О. В Дзера (керiвник авт. кол.), Д. В. Боброва, А. С. Довгерт та iн.; За ред. О. В Дзери, Н. С. Кузнєцової. - 2-е вид., допов. i перероб. - К.: Юрiнком Інтер, 2005. - Кн. 1. - 557 с.

18. Право iнтелектуальної власностi України: Навчальний посiбник для студентiв юр. вузiв i фак-тiв ун-тiв / О. А. Пiдопригора, О. О. Пiдопригора. - К.: Юрiнком Інтер, 1999. - 207 с.

19. Стаття 449 Цивiльного кодексу України № 435-ІV вiд 16. 01. 03 року.

20. Цивiльний кодекс України: Коментар. - Х.: ТОВ «Одiссей», 2003. - 740 с.

Список використаної лiтератури

1. Конституцiя України № 254к/96-ВР вiд 28. 06. 96 року.

2. Цивiльний кодекс України № 435-ІV вiд 16. 01. 03 року.

4. Закон України «Про друкованi засоби масової iнформацiї (пресу) в Українi» вiд 16 листопада 1992 року № 2782-ХІІ.

5. Закон України «Про телебачення i радiомовлення» вiд 21 грудня 1993 року № 3759-ХІІ.

6. Закон України «Про авторське право i сумiжнi права» в редакцiї вiд 11 липня 2001 року № 2627-ІІІ.

9. Закон України «Про професiйних творчих працiвникiв та творчi спiлки» вiд 7 жовтня 1997 року № 554/97-ВР.

10. Закон України «Про кiнематографiю» вiд 13 сiчня 1998 року № 9/98-ВР.

12. Закон України «Про розповсюдження примiрникiв аудiовiзуальних творiв, фонограм, вiдеограм, комп’ютерних програм, баз даних» вiд 23 березня 2000 року № 1587-ІІІ.

13. Закон України «Про прiоритетнi напрями розвитку науки i технiки» вiд 11 липня 2001 року № 2623-ІІІ.

16. Гражданское право Украины: Учебник / Под ред. А. А. Пушкина, В. М. Самойленко. - Харьков: ТОВ «Одiссей», 1996. - 621 с.

19. Цивiльне право України: Пiдручник / Ч. Н. Азiмов, С. Н. Приступа, В. М. Ігнатенко. - Харкiв: ТОВ «Одiссей», 2000. - 534 с.

20. Цивiльне право України: Пiдручник / Ч. Н. Азiмов. - Харкiв: ТОВ «Одiссей», 2000. - 678 с.

21. Гражданское право: Учебник / Е. О. Харитонов, Н. А. Саниахметова. - К.: Юринком Интер, 2001. - 461 с.

22. Цивiльне право України: Пiдручник: У 2-х кн. / О. В Дзера (керiвник авт. кол.), Д. В. Боброва, А. С. Довгерт та iн.; За ред. О. В Дзери, Н. С. Кузнєцової. - К.: Юрiнком Інтер, 2002. - Кн. 1. - 642 с.

23. Цивiльне право України: Пiдручник: У 2-х кн. / О. В Дзера (керiвник авт. кол.), Д. В. Боброва, А. С. Довгерт та iн.; За ред. О. В Дзери, Н. С. Кузнєцової. - К.: Юрiнком Інтер, 2002. - Кн. 2. - 708 с.

25. Цивiльне право України: Навч. посiб. / М.І. Панченко. - К.: Знання, 2005. - 583 с.

26. Цивiльне право України: Пiдручник: У 2-х кн. / О. В Дзера (керiвник авт. кол.), Д. В. Боброва, А. С. Довгерт та iн.; За ред. О. В Дзери, Н. С. Кузнєцової. - 2-е вид., допов. i перероб. - К.: Юрiнком Інтер, 2005. - Кн. 1. - 736 с.

Інтер, 2005. - Кн. 2. - 640 с.

28. Словарь гражданского права / Под ред. В. В. Залесского. - М.: Юристь, 1998. - 709 с.

29. Большой юридический словарь / Под ред. А. Я. Сухарева, В. Е. Крутских. – 2-е изд., перераб. и доп. - М.: ИНФРА-М, 2000. - 1309 с.

30. Право iнтелектуальної власностi i погляд на проблеми / Р. Шишка // Право України. - 1999. - № 1. - 99 с.