Проект Закону України “Про авторське право i сумiжнi права” пройшов досить ретельне опрацювання i експертизу зарубiжних фахiвцiв, де дiстав досить високу позитивну оцiнку. Основним достоїнством цього Закону є те, що вiн максимально наближений до вимог ринкової економiки в сучасних умовах. Твори науки, лiтератури i мистецтва нарештi визнанi товаром, з приводу якого можуть вчинятися цивiльно правовi правочини. Так, вiдповiдно до ст. 25 Закону, майновi авторськi права переходять у спадщину. Крiм того, до спадкоємцiв переходить також право захищати авторство на твiр i протидiяти перекрученню, спотворенню чи iншим змiнам твору, а також будь якому iншому посяганню на твiр, що може завдати шкоди честi та репутацiї автора.
За ст. 27 Закону, майновi права можуть бути переданi (вiдступленi) автором або його правонаступниками iншiй особi. Автор та його правонаступники мають право видавати дозвiл (лiцензiю) на використання твору. Тут постає питання, що означає вислiв “майновi права можуть бути переданi (вiдступленi) автором або iншою особою, що має авторське право, iншiй особi”. Редакцiя наведеної статтi мала б бути кращою, але головне змiст. За змiстом цiєї статтi майновi права можуть бути переданi автором або iншою особою, що має авторське право, iншiй особi на пiдставi договору. Це може бути договiр купiвлi продажу, мiни, оренди, найму, прокату тощо, одним словом будь який договiр) що не суперечить законодавству. Іншими словами, автор чи його правонаступники мають право володiти, користуватися i розпоряджатися своїм товаром на свiй розсуд.
Зазначеними нормами Закон України “Про авторське право i сумiжнi права” максимально наблизився до Бернської конвенцiї про охорону лiтературних i художнiх творiв (Паризький акт вiд 24 липня 1971 року, змiнений 2 жовтня 1979 року).
Майновi права автора чи його правонаступникiв можуть бути предметом будь якого цивiльно правового договору, ґрунтується на ст. 14 Закону (п. 7). В цiй статтi проголошується норма за якою розповсюдження твору може мати мiсце шляхом продажу, вiдчуження iншим способом або шляхом здачi в найом чи у прокат та iншої передачi. Обмеження цих прав автора та його правонаступникiв може мати мiсце тiльки у випадках, передбачених в законодавствi.
законодавця, i цим самим Україна в певнiй мiрi iнтегрувалась у свiтову правову систему.
Доцiльною є в Законi ст. 4, яка дає офiцiйне визначення термiнiв, чим досягається двозначне тлумачення понять, що використовуються в авторському правi. Закон iстотно розширив коло об'єктiв, якi пiдпадають пiд його дiю. Вперше в законодавчiй практицi України визнано необхiдним надати правову охорону так званим сумiжним правам. Причому Закон роздiлив усi цi об'єкти на двi окремi групи: перша це тi об'єкти, що охороняються авторським правом, а друга об'єднується поняттям “сумiжнi права”.
грають на музичному iнструментi чи будь яким iншим способом виконують твори лiтератури або мистецтва, включаючи твори фольклору, а також iншi особи, якi займаються такою ж творчою дiяльнiстю, в тому числi цирковi, естраднi, ляльковi номери. Із тексту цього визначення випливає, що зазначений перелiк виконавцiв не є вичерпним. До цього перелiку мають вiдноситися усi виконавцi, якi в той чи iнший спосiб чи формi виконують твори лiтератури i мистецтва. До цiєї ж групи вiдносяться також виробники фонограм фiзичнi i юридичнi особи, якi вперше здiйснили запис будь якого виконання або iнших звукiв на фонограмi. До сумiжних прав вiдносяться також права органiзацiй мовлення на свої передачi.
Слiд вiдзначити, що Закон України “Про авторське право i сумiжнi права” дає бiльш повний перелiк виконавцiв, права яких охороняються зазначеним Законом, в порiвняннi з Мiжнародною конвенцiєю про охорону прав виконавцiв, виробникiв фонограм i органiзацiй мовлення. Стаття 3 згаданої Конвенцiї дає бiльш вузьке визначення поняття “виконавцi”. Це визначення, можливо, бiльш чiтке i лаконiчне. Але нам потрiбне бiльш детальне визначення поняття “виконавцi”, що Закон i зробив.
Проте, визначення “фонограма” бiльш чiтке саме в згадуванiй Конвенцiї, а не в нашому Законi. Закон України “Про авторське право i сумiжнi права” визначає фонограму “як запис будь якого виконання або iнших звукiв”. Поняття фонограми за Конвенцiєю є будь який виключно звуковий запис якого не будь виконання або iнших звукiв. Отже, за Законом України до фонограми можна вiднести будь який запис, навiть не звуковий. Конвенцiя фонограми визнає лише запис звуку. І це правильно. Тому нам видається бiльш чiткою позицiя Римської конвенцiї 1961 р.
Важливою новелою Закону є норма, яка надає правову охорону творам, якi хоча й вперше були опублiкованi за кордоном, але протягом 30 днiв пiсля першої закордонної публiкацiї були опублiкованi i в Українi незалежно вiд громадянства i постiйного мiсця проживання автора. В Законi “Про авторське право i сумiжнi права” бiльш чiтко сформульованi норми про виникнення i здiйснення авторського права. Зокрема, вiдповiдно до Бернської конвенцiї. i Типового закону ВОІС про авторське право в i сумiжнi права введено знак охорони авторського права, який вмiщується на кожному примiрнику твору. Ще однiєю новелою щодо здiйснення i охорони авторського права є норма, за якою суб'єкт авторського права для свiдчення свого авторства на обнародуваний чи необнародуваний твiр, про факт i дату опублiкування чи про договори, якi стосуються авторського права, може в будь який час протягом чинностi авторського права здiйснити реєстрацiю в офiцiйних державних реєстрах.
прав автора на твори науки, лiтератури i мистецтва”. Вiдповiдно до Закону, ця реєстрацiя не є обов'язковою (ст. 9 Закону). Про факт реєстрацiю прав автора видається свiдоцтво. Для державної реєстрацiї необхiднi документи i матерiали можуть подавати: автор твору незалежно вiд громадянства i постiйного мiсця проживання, фiзична чи юридична особа, яка має авторське право, роботодавець, на замовлення якого i за рахунок якого створено твiр, якщо iнше не передбачено умовами договору мiж ним i автором, уповноважений представник автора або особи, яка має авторське право, органiзацiя, якiй автор доручив управляти своїми майновими правами.
По новому визначається в Законi спiвавторство. За Законом, спiвавторство визнається лише нероздiльне, на вiдмiну вiд чинного Цивiльного кодексу України. Ст. 479 ЦК України визнавала спiвавторство подiльне i неподiльне. Ст. 12 Закону визнає лише неподiльне. Законодавець України виходив iз того, що коли твiр складається iз частин, написаних рiзними авторами, кожна з яких має самостiйне значення, то в такому разi немає взагалi спiвавторства, а є колективний твiр. На нашу думку, позицiя законодавця не є безспiрною.
визначивши їх перелiк. Основним немайновим правом автора Закон визначив виключне право на використання твору в будь якiй формi i будь яким способом. В Законi наведено перелiк способiв використання твору, який не є вичерпним.
Але звертає на себе увагу така обставина: iз 19 способiв вiльного використання твору, передбачуваних Законом, тiльки один спосiб використання дає право на виплату винагороди (ст. 19 Закону). Іншi 18 способiв дають дозвiл на використання твору без згоди автора i без виплати йому винагороди.
Зазначенi статтi мiстять надто довгий перелiк видiв вiльного використання творiв без згоди автора i без виплати йому винагороди. Проте, в сучасних умовах це, мабуть, виправдано, оскiльки таке використання творiв має мiсце в загально суспiльних iнтересах, а детальна регламентацiя вiльного використання унеможливлює зловживання цим правом. Ст. 19 Закону передбачає вiльне використання аудiовiзуального твору або твору, зафiксованого у фонограмi будь якою фiзичною особою, але з виплатою винагороди. Це єдиний випадок вiльного використання твору з виплатою винагороди. Проте, редакцiя цiєї статтi закону, на наш погляд, потребує удосконалення. П. 2 цiєї статтi передбачає виплату винагороди за вiдтворення зазначених творiв у формi вiдрахувань (вiдсоткiв) виробниками або iмпортерами обладнання (аудiо апаратури, вiдеомагнiтофонiв тощо) та матерiальних носiїв (звукової (або) вiдео плiвки, касет, лазерних дискiв, компакт дискiв тощо), якi використовуються для такого вiдтворення.
особистих цiлях i тiльки фiзичними особами. В особистих цiлях варто розумiти як використання для задоволення особистих потреб. Винагорода за використання зазначених творiв входить в покупну цiну апаратури або матерiальних носiїв (аудiо апаратури, вiдеомагнiтофонiв, звукої (або) вiдео плiвки, касет, лазерних дискiв, компакт дискiв тощо). Отже, безпосереднiй споживач звукової вiдеозаписiв не виплачує додаткової винагороди. Її виплачують виробники фонограм або iмпортери зазначеного обладнання i матерiальних носiїв. Розмiр винагороди та умов ї виплати визначаються на пiдставi договорiв мiж вказаними виробниками, iмпортерами та органiзацiями, що управляють майновими правами авторiв i виконавцiв на колективнiй основi.
Новою i практично доцiльною є стаття 22 Закону, яка проголошує право автора на доступ до твору образотворчого мистецтва. За цiєю статтею, автор твору образотворчого мистецтва має право доступу до нього незалежно вiд того, кому належить цей твiр. Закон надає авторовi право доступу до зазначеного твору за таких умов: 1) авторовi надається право доступу лише до творiв образотворчого мистецтва; 2) цей твiр на пiдставi договору переданий iншiй особi у власнiсть; 3) при цьому автор не поступився своїми майновими правами; 4) доступ авторовi необхiдний з метою його використання для вiдтворення (виготовлення примiрникiв, слайдiв, карток, переробок тощо; 5) такий доступ автора не зашкодить законним правам i iнтересам власника твору образотворчого мистецтва.
твором.
Такою ж виправданою є стаття 23 Закону, яка встановлює нове для українського законодавства право слiдування. За цим правом автор протягом свого життя, а пiсля його смертi спадкоємцi протягом строку чинностi авторського права мають право на п'ять вiдсоткiв вiд цiни кожного наступного продажу твору образотворчого мистецтва.
За ранiше чинним законодавством автор твору образотворчого мистецтва пiсля його першого вiдчуження права нi на яку додаткову винагороду не мав. Це досить часто iстотно обмежувало майновi iнтереси автора. Молодi художники та iншi митцi, коли їх iм'я, ще мало вiдоме, а твори не користуються популярнiстю i великим попитом, часто їх продавали за досить символiчну плату. З часом вони набували визнання, авторитету, вартiсть їх творiв зростала. Власники таких творiв перепродували їх вже по значно вищiй цiнi, нiж купили, i на цьому наживалися. Проте, авторам цих творiв вiд перепродажi нiчого не перепадало. Тому вже Бернська конвенцiя про охорону лiтературних i художнiх творiв в ст. 14 передбачала право авторiв на частку вiд перепродажi. І дуже добре, що законодавець України вiдтворив цю статтю у своєму нацiональному законодавствi, хоча й не повнiстю.
Право на частку вiд перепродажу (п'ять вiдсоткiв вiд цiни кожного наступного продажу) виникає за таких умов: 1) це право мають автор твору образотворчого мистецтва i його спадкоємцi; 2) це право невiдчужуване; 3) воно дiє протягом життя автора, а пiсля його смертi протягом чинностi авторського права; 4) це право стосується лише оригiналiв творiв образотворчого мистецтва; 5) продаж здiйснюється через аукцiон, галерею, салон, магазин тощо; 6) право на частку вiд перепродажу настає лише пiсля першого вiдчуження твору; 7) це вiдчуження здiйснене самим автором.
З редакцiї цiєї статтi, отже, випливає, що право слiдування виникає лише пiсля першого продажу оригiналу твору образотворчого мистецтва, здiйсненого самим автором за свого життя. Якщо ж перший продаж твору був здiйснений пiсля смертi автора його спадкоємцями, то право слiдування не виникає i спадкоємцi у цьому випадку права на частку вiд наступних перепродаж твору не мають.
Вдало, на наш погляд, викладенi норми про спадкування авторського права. Ст. 25 проголошує, що майновi права авторiв переходять у спадщину. Ця стаття бiльш чiтко визначає, що на спадкоємцiв покладається обов'язок (i право) захищати авторство i протидiяти перекрученню, спотворенню чи iншiй змiнi твору, а також будь якому iншому посяганню на твiр, що може завдати шкоди честi i репутацiї автора.
Закон проголосив, що твори, строк правової охорони яких закiнчився, стають надбанням суспiльства. За ранiше чинним законодавством такi твори проголошувались надбанням держави. Порядок i умови використання творiв, проголошених надбанням держави, встановлювалися урядом. В законi про авторське право прямо пiдкреслюється, що твори, якi стали суспiльним надбанням, можуть вiльно використовуватись будь якою особою без виплати авторської винагороди. Тобто в порiвняннi з ранiше чинним законодавством по авторському праву зазначена норма бiльш демократична i спрямована на захист iнтересiв споживачiв творiв. Проте, Закон мiстить одне застереження, яке полягає в тому, Кабiнет Мiнiстрiв України може встановлювати випадки виплати спецiальних вiдрахувань за використання на територiї України творiв, що стали суспiльним надбанням.
На наш погляд, зазначена норма має як позитивне, так i негативне значення. Негативне полягає в тому, що це окреме застереження, що стосується окремих випадкiв, може з часом перетворитися в загальну норму, яка зобов'яже в усiх випадках використання творiв, проголошених надбанням держави, сплачувати певнi вiдрахування. Правда, Закон не уточнює, кому мають надходити цi виплати. Звичайно, до бюджету держави.
до викладеної норми, Кабiнет Мiнiстрiв України може лише в окремих випадках встановлювати певнi вiдрахування за використання творiв, проголошених надбанням суспiльства. В iнших випадках доходи вiд використання зазначених творiв повнiстю надходять особам, що використовують твори, проголошенi надбанням суспiльства. Нам це видається не зовсiм справедливим. Раз це власнiсть всього суспiльства, то i суспiльство повинно мати право на частину доходiв за використання творiв, проголошених його надбанням. Іншими словами, вiдрахування, про якi йде мова, мають бути обов'язковими в усiх випадках використання творiв, проголошених надбанням суспiльства.
2. Цивiльно-правовий спосiб захисту прав
Захисту права iнтелектуальної власностi на результати iнтелектуальної дiяльностi новий ЦК України присвячує ст. 432, яка проголошує, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого права iнтелектуальної власностi вiдповiдно до ст. 16 цього Кодексу. Суд у випадках i в порядку, встановлених законом, може постановити рiшення, зокрема, про:
1) застосування негайних заходiв щодо запобiгання порушенню права iнтелектуальної власностi та збереження вiдповiдних доказiв;
2) зупинення пропуску через митний кордон України товарiв, iмпорт чи експорт яких здiйснюється з порушенням права iнтелектуальної власностi;
3) вилучення з цивiльного обороту товарiв, виготовлених або введених у цивiльний оборот з порушенням права iнтелектуальної власностi;
4) вилучення з цивiльного обороту матерiалiв та знарядь, що використовувалися переважно для виготовлення товарiв з порушенням права iнтелектуальної власностi;
вини особи та iнших обставин, що мають iстотне значення;
6) опублiкування у засобах масової iнформацiї вiдомостей про порушення права iнтелектуальної власностi та змiст судового рiшення щодо такого порушення.
Захист авторського права i сумiжних прав встановлений Конституцiєю України, чинним Цивiльним кодексом України, Законом України «Про авторське право i сумiжнi права» та iншими законодавчими i нормативними актами. У цiлому створена цiлiсна система захисту авторського права i сумiжних прав, яка, як уже зазначалося, не є бездоганною. Основу цiєї системи, безперечно, складають ЦК України та Закон України «Про авторське право i сумiжнi права», зокрема його роздiл V «Захист авторського права i сумiжних прав». Згiдно з цими законами порушенням авторського права i (або) сумiжних прав, що дає пiдстави для судового захисту, є:
1) вчинення будь-якою особою дiй, що порушують особистi немайновi права суб'єктiв авторського права i (або) сумiжних прав та їх майновi права;
2) пiратство у сферi авторського права i (або) сумiжних прав —опублiкування, вiдтворення, ввезення на митну територiю України, вивезення з митної територiї України i розповсюдження контрафактних примiрникiв творiв (у тому числi комп'ютерних програм i баз даних), фонограм, вiдеограм i програм органiзацiй мовлення;
3) плагiат — оприлюднення (опублiкування), повнiстю або частково, чужого твору пiд iменем особи, яка не є автором цього твору;
4) ввезення на митну територiю України без дозволу осiб, якi мають авторське право i (або) сумiжнi права, примiрникiв творiв (у тому числi комп'ютерних програм i баз даних), фонограм, вiдеограм, програм мовлення;
5) вчинення дiй, що створюють загрозу порушення авторського права i (або) сумiжних прав;
6) будь-якi дiї для свiдомого обходу технiчних засобiв захисту авторського права i (або) сумiжних прав, зокрема виготовлення, розповсюдження, ввезення з метою розповсюдження i застосування засобiв для такого обходу;
7) пiдроблення, змiна чи вилучення iнформацiї, зокрема в електроннiй формi, про управлiння правами без дозволу суб'єктiв авторського права i (або) сумiжних прав чи особи, яка здiйснює таке управлiння;
8) розповсюдження, ввезення на митну територiю України з метою розповсюдження, публiчне сповiщення об'єктiв авторського права i (або) сумiжних прав, з яких без дозволу суб'єктiв авторського права i (або) сумiжних прав вилучена чи змiнена iнформацiя про управлiння правами, зокрема в електроннiй формi.
Зупинимось на деяких порушеннях авторського права i сумiжних прав бiльш детально.
Вiдтворення будь-якого твору — виготовлення одного або бiльше примiрникiв твору, вiдеограми, фонограми у будь-якiй матерiальнiй формi, а також їх запис для тимчасового чи постiйного зберiгання в електроннiй (включаючи цифрову), оптичнiй або iншiй формi, яку може зчитувати комп'ютер.
авторське право. Для визнання вiдтворення твору неправомiрним не має значення мета його вiдтворення. Зазначене стосується також i об'єктiв сумiжних прав.
програми мовлення вiдтворюються найчастiше з метою їх комерцiйного розповсюдження для одержання доходу. Будь-яке розповсюдження без цiєї мети навряд чи можна вважати порушенням авторського права чи сумiжних прав. Безперечно, йдеться про розповсюдження без дозволу автора чи iншої особи, яка має авторське право, виробника фонограми, вiдеограми та власника програми мовлення.
Розповсюдженням є також зберiгання неправомiрно вiдтворених творiв, фонограм, вiдеограм або програм мовлення з метою подальшого розповсюдження.
Розповсюдженням слiд визнати цiлеспрямованi дiї щодо поширення серед населення примiрникiв творiв, фонограм, вiдеограм чи програм мовлення у кiлькостi примiрникiв бiльше одного i до необмеженої кiлькостi. Не має значення, якi примiрники творiв, фонограм, вiдеограм чи програм мовлення розповсюджувалися — контрафактнi чи вiдтворенi правомiрним шляхом. Важливим елементом визнання розповсюдження неправомiрним є те, що розповсюдження мало мiсце без дозволу автора чи iнших осiб, якi мають авторськi чи сумiжнi права.
Контрафактними визнаються примiрники творiв, фонограм, вiдеограм i програм мовлення, виготовленi i розповсюдженi з порушенням авторського права чи сумiжних прав. Тобто цим поняттям охоплюється i розповсюдження без дозволу зазначених осiб.
Неправомiрним визнається будь-яке iнше використання без дозволу осiб, якi мають авторське право чи сумiжнi права творiв, фонограм, вiдеограм чи програм мовлення. Пiд iншим використанням творiв, фонограм чи програм мовлення слiд розумiти передачу зазначених об'єктiв у комерцiйний прокат, майновий найм чи будь-яке iнше користування без дозволу особи, яка має авторське право або сумiжнi права. Порушенням суб'єктивних прав особи, яка має авторське право чи сумiжнi права, буде також перекручення, спотворення чи будь-яка iнша змiна твору, фонограми, вiдеограми чи програми мовлення або будь-яке iнше посягання на зазначенi об'єкти, що можуть зашкодити честi i репутацiї автора чи iншої особи, яка має авторське право чи сумiжнi права. Використання цих об'єктiв без зазначення iменi автора, а також оприлюднення твору, фонограми, вiдеограми чи програми мовлення без дозволу автора чи iншої особи, яка має авторське право чи сумiжнi права, також визнається порушенням авторського права чи сумiжних прав. Оприлюднення твору, фонограми, вiдеограми чи програми мовлення — дiя, що вперше робить твiр, фонограму, вiдеограму чи програму мовлення доступними для публiки, якими б засобами це не досягалося.
Істотним порушенням авторського права i сумiжних прав є ввезення в Україну без дозволу осiб, якi мають авторське право чи сумiжнi права, примiрникiв творiв, фонограм, вiдеограм чи програм мовлення. Не має значення, якi примiрники завозяться в Україну — контрафактнi чи не контрафактнi. Порушенням є сам факт ввезення зазначених об'єктiв без дозволу належних осiб. Бiльше того, ввезення на митну територiю України примiрникiв творiв, фонограм, вiдеограм, що охороняються на територiї України вiдповiдно до чинного законодавства України, iз держави, в якiй цi твори, фонограми i вiдеограми не охороняються або перестали охоронятися, також визнаються порушенням авторського права i сумiжних прав.
Використання об'єктiв права iнтелектуальної власностi без договору з особою, яка має авторське право i (або) сумiжнi права, а також недотримання умов використання цих об'єктiв, порушення особистих немайнових i майнових прав особи, яка має авторське право чи сумiжнi права, надає їй право звертатися до суду з позовом. Суд зобов'язаний у разi доведення позовних вимог винести рiшення про поновлення порушених прав шляхом внесення вiдповiдних виправлень, публiкацiй у пресi про допущене порушення або iншим способом.
Суд має також право постановити рiшення про заборону випуску твору, виконання постановки, фонограми, вiдеограми, програми передачi в ефiр i по кабелях, про припинення їх розповсюдження.
з порушенням авторського права i (або) сумiжних прав, а також засобiв обходу технiчних засобiв захисту. Це стосується також усiх клiше, матриць, форм, оригiналiв, магнiтних стрiчок, фотонегативiв та iнших предметiв, за допомогою яких вiдтворюються примiрники творiв, фонограм, вiдеограм, програм мовлення, а також матерiалiв i обладнання, що використовуються для їх вiдтворення i виготовлення засобiв обходу технiчних засобiв захисту.
За рiшенням суду вилученi контрафактнi примiрники творiв (у тому числi комп'ютернi програми i бази даних), фонограм, вiдеограм, програм мовлення на вимогу особи, яка є суб'єктом авторського права i (або) сумiжних прав i права якої порушено, можуть бути переданi цiй особi. Якщо ця особа не вимагає такої передачi, то контрафактнi примiрники пiдлягають знищенню, а матерiали i обладнання, що використовувалися для вiдтворення контрафактних примiрникiв, пiдлягають вiдчуженню iз перерахуванням виручених коштiв до Державного бюджету України.
Стаття 432 ЦК України передбачає спецiальнi правовi способи забезпечення позову у справах про порушення авторського права i сумiжних прав. Внесення до ЦК України таких способiв забезпечення зазначених позовiв цiлком виправданi.
Ще до розгляду справи по сутi суд може винести ухвалу про заборону вiдповiдачевi або особi, щодо якої є достатнi пiдстави вважати, що вона є порушником авторського права або сумiжних прав, вчиняти певнi дiї (виготовлення, вiдтворення, продаж, здавання в найм, iмпорт тощо, передбачене цим Кодексом використання, а також транспортування, зберiгання або володiння з метою випуску в цивiльний обiг примiрникiв творiв або фонограм, щодо яких припускається, що вони є контрафактними).
У разi необхiдностi суд може винести ухвалу про накладення арешту i вилучення усiх примiрникiв творiв, фонограм, вiдеограм щодо яких є пiдстави вважати, що вони є контрафактними. Суд може винести ухвалу також про вилучення i арешт матерiалiв та обладнання для їх виготовлення i вiдтворення.
Якщо вiдповiдно до кримiнального законодавства України дiї певної особи щодо авторського права чи сумiжних прав пiдпадають пiд ознаки злочину, орган дiзнання чи суд зобов'язанi вжити заходiв для забезпечення вчиненого або можливого в майбутньому цивiльного позову шляхом розшуку i накладення арешту на:
1) примiрники творiв, фонограм, вiдеограм, щодо яких припускається, що вони є контрафактними;
3) документи, рахунки та iншi предмети, що можуть бути доказом вчинення дiй, за якi вiдповiдно до чинного кримiнального законодавства передбачена кримiнальна вiдповiдальнiсть.
За порушення авторського права чи сумiжних прав Законом України «Про авторське право i сумiжнi права» встановлена цивiльно-правова вiдповiдальнiсть порушника. Вона iстотно вiдрiзняється вiд тiєї, що була передбачена ЦК Української РСР.
1) вiдшкодування моральної (немайнової) шкоди, завданої порушенням авторського права i (або) сумiжних прав, з визначенням розмiру вiдшкодування;
2) вiдшкодування збиткiв, завданих порушенням авторського права i (або) сумiжних прав;
4) виплату компенсацiї, що визначається судом, у розмiрi вiд 10 до 50 000 мiнiмальних заробiтних плат, замiсть вiдшкодування збиткiв або стягнення доходу.
Вiдповiдно до наведених норм суб'єкту авторського права чи сумiжних прав у разi їх порушення належить право на свiй вибiр вимагати вiдшкодування збиткiв стягнення доходу або грошової компенсацiї, розмiр якої визначається судом.
Що стосується виплати компенсацiї замiсть вiдшкодування збиткiв або стягнення доходу, то вона має залишитися нарiвнi з вiдшкодуванням збиткiв або стягненням доходу як штрафна санкцiя — як покарання за вчинення порушення авторського права i сумiжних прав.
в установленому порядку до Державного бюджету України. Це вже є покарання за вчинення порушення авторського права i сумiжних прав.
Цi спецiальнi способи захисту авторського права i сумiжних прав передбаченi Законом України «Про авторське право i сумiжнi права».
Водночас до порушникiв авторського права i сумiжних прав можуть застосовуватися загальнi цивiльно-правовi способи захисту, про якi йшлося вище.
3. Право iнтелектуальної власностi на виконання, фонограму, вiдеограму та передачi органiзацiї мовлення в цивiльному кодексi
Об'єктами сумiжних прав без виконання будь-яких формальностей щодо цих об'єктiв та незалежно вiд їх призначення, змiсту, цiнностi тощо, а також способу чи форми їх вираження є:
а) виконання;
б) фонограми;
в) вiдеограми;
г) програми (передачi) органiзацiй мовлення.
органiзацiї мовлення вважається особа, iм'я (найменування) якої зазначено вiдповiдно у фонограмi, вiдеограмi, їх примiрниках чи на упаковцi, а також пiд час передачi органiзацiї мовлення.
Суб'єктами сумiжних прав є також iншi особи, якi набули таких прав вiдповiдно до договору чи закону.
Право iнтелектуальної власностi на передачу (програму) органiзацiї мовлення виникає з моменту її першого здiйснення.
Особа, яка має сумiжне право, для сповiщення про свої права може використовувати спецiальний знак, встановлений законом.
- право на використання об'єкта сумiжних прав;
- виключне право дозволяти використання об'єкта сумiжних прав;
- право перешкоджати неправомiрному використанню об'єкта сумiжних прав, у тому числi забороняти таке використання;
- iншi майновi права iнтелектуальної власностi, встановленi законом.
Майновi права iнтелектуальної власностi на об'єкт сумiжних прав належать вiдповiдно виконавцевi, виробнику фонограми, виробнику вiдеограми чи органiзацiї мовлення, якщо iнше не встановлено договором чи законом.
Використанням виконання є:
- доведення виконання до вiдома публiки пiд час його здiйснення;
- записування (фiксування) виконання пiд час його здiйснення, якщо таке записування дає можливiсть сприйняття, вiдтворення та передачi виконання за допомогою технiчних засобiв;
- пряме чи опосередковане вiдтворення запису виконання будь-яким способом та у будь-якiй формi;
- оренда оригiналу чи примiрника запису виконання;
- забезпечення засобами зв'язку можливостi доступу будь-якої особи до записаного виконання з мiсця та в час, обраних нею.
Використанням фонограми, вiдеограми є:
- пряме або опосередковане вiдтворення будь-яким способом та у будь-якiй формi вiдеограми, фонограми;
- продаж та iнше вiдчуження оригiналу чи примiрника фонограми, вiдеограми;
- оренда оригiналу чи примiрника фонограми, вiдеограми;
Використанням фонограми, вiдеограми є також iншi дiї, встановленi законом.
Використанням передачi (програми) органiзацiї мовлення є:
- здiйснення (трансляцiя, ретрансляцiя) передачi (програми) органiзацiї мовлення;
- записування (фiксування) передачi (програми) органiзацiї мовлення, якщо таке записування дає можливiсть сприйняття, вiдтворення та здiйснення її за допомогою технiчних засобiв;
- вiдтворення запису передачi (програми) органiзацiї мовлення;
- представлення передачi (програми) органiзацiї мовлення публiцi у мiсцi, де встановлено вхiдну плату.
Використанням передачi (програми) органiзацiї мовлення є також iншi дiї, встановленi законом.
Строк чинностi майнових прав iнтелектуальної власностi на виконання спливає через п'ятдесят рокiв, що вiдлiковуються з 1 сiчня року, наступного за роком здiйснення першого запису виконання, а за вiдсутностi такого запису - з 1 сiчня року, наступного за роком здiйснення виконання.
Строк чинностi майнових прав iнтелектуальної власностi на фонограму, вiдеограму спливає через п'ятдесят рокiв, що вiдлiковуються з 1 сiчня року, наступного за роком її опублiкування, а за вiдсутностi такого опублiкування протягом п'ятдесяти рокiв вiд дати її вироблення - з 1 сiчня року, наступного за роком вироблення фонограми, вiдеограми.
Строк чинностi майнових прав iнтелектуальної власностi на передачу (програму) органiзацiї мовлення спливає через п'ятдесят рокiв, що вiдлiковуються з 1 сiчня року, наступного за роком її першого здiйснення.
Законом в окремих випадках можуть встановлюватися iншi строки чинностi сумiжних прав.
| 
