Конституцiя – Конституцiя України
КПК – Кримiнально – процесуальний кодекс України
Кримiнальне судочинство є складною та багатобiчною дiяльнiстю багатьох органiв та осiб, коло яких визначено законом. В нiй беруть участь як державнi органи та посадовi особи, так i громадяни. Вони виконують рiзнi процесуальнi функцiї та надiленi законом рiзними за характером та обсягом правами, рiзнi й їх обов’язки. Однак загальним для них є те, що всi вони тим чи iншим чином беруть участь у справi, вступають мiж собою у процесуальнi правовiдношення i тому є суб’єктами кримiнального процесу (суб’єктами кримiнально-процесуальної дiяльностi).
Разом з тим, не можна не враховувати характер дiяльностi того чи iншого суб’єкту процесу, значення яке вона має при провадженнi по кримiнальнiй справi. Дiяльнiсть одних суб’єктiв створює значний вплив на ход та рiшення руху справи; дiяльнiсть iнших хоч й пов’язана з активною участю у процесi, такого рiшучого впливу не має; а дiяльнiсть третiх – пов’язана з виконанням конкретних, часом епiзодичних процесуальних функцiй. Вказанi розбiжностi у правовому статусi суб’єктiв кримiнального процесу дозволяють класифiкувати їх наступнi три групи:
1) органи, що ведуть кримiнальний процес (чи основнi суб’єкти кримiнально-процесуальної дiяльностi);
2) учасники кримiнального процесу;
3) iншi суб’єкти кримiнального процесу (до неї вiдносяться особи, чия дiяльнiсть, епiзодична за своїм характером, має допомагати органам, що ведуть кримiнальний процес, у здiйсненнi завдань кримiнального судочинства – свiдки, експерти, спецiалiсти, перекладники та iн.)
Особливе значення мають першi двi групи вказаної класифiкацiї. Основними суб’єктами кримiнального процесу є суд, прокурор слiдчий, начальник слiдчого пiдроздiлу, органи дiзнання. Саме їх дiяльнiсть має першочергове, визначне значення для всього кримiнального процесу, з нею пов’язана безпосередньо реалiзацiя завдань кримiнального процесу.
– це громадяни, установи, органiзацiї, пiдприємства, що мають права для активної участi у справi з метою захисту своїх прав та законних iнтересiв чи прав та законних iнтересiв осiб, яких вони представляють. До них вiдносяться пiдозрюваний, обвинувачений, захисник, постраждалий, цивiльний позивач, цивiльний вiдповiдач, представники постраждалого, позивача, вiдповiдача. У юридичнiй лiтературi iснує думка, що до самостiйної групи суб’єктiв кримiнального процесу слiд вiднести представникiв громадських органiзацiй та трудових колективiв. Однак якщо враховувати, що представники суспiльних органiзацiй та трудових колективiв, що беруть участь в судi як суспiльнi захисники чи обвинувачi, по сутi є суб’єктами, якi за своїм правовим статусом займають таке саме положення, що й учасники процесу, то є достатнi приводи для вiднесення їх до числа останнiх. Не можна разом з тим погодитись з поглядом, що поняттям “учасники процесу” охоплюються всi особи, що приймають ту чи iншу участь у справi – вiд суддi та прокурора до обвинуваченого, захисника, свiдка, понятого. По сутi це вiдбирає у класифiкацiї суб’єктiв кримiнального процесу будь-який змiст.
Розмежування понять “основнi суб’єкти процесу” та “учасники процесу” має важливе теоретичне та практичне значення. Воно реально вiдображає те, що закрiплено у дiючому законi та практицi, що розвивається на його основi. Вiдмежування цих понять дозволяє не тiльки визначити в теоретичному планi те загальне та характерне, що притаманне кожнiй з вказаних груп суб’єктiв процесуальної дiяльностi, але й конкретно вирiшити практичнi питання, що стосуються характеристики повноважень основних суб’єктiв процесу, з одного боку, а також прав та обов’язкiв учасникiв процесу – з iншої. Це, в свою чергу, створює необхiднi умови для бiль чiткої фiксацiї в законi правового статусу кожного з суб’єктiв, якi входять в ту чи iншу групу, а вiдповiдно, й для бiльш ефективної реалiзацiї завдань судочинства.
З метою забезпечення реалiзацiї закрiплених прав i свобод людини i громадянина Конституцiя України встановлює вiдповiднi правовi гарантiї. Зокрема, в частинi першiй статтi 59 Конституцiї України закрiплено право кожного на правову допомогу. Право на правову допомогу - це гарантована Конституцiєю України можливiсть фiзичної особи одержати юридичнi (правовi) послуги. Держава в особi вiдповiдних органiв визначає певне коло суб'єктiв надання правової допомоги та їх повноваження. Аналiз чинного законодавства України з цього питання дає пiдстави визначити, зокрема, такi види суб'єктiв надання правової допомоги: - державнi органи України, до компетенцiї яких входить надання правової допомоги (Мiнiстерство юстицiї України, Мiнiстерство працi та соцiальної полiтики України, нотарiат тощо); - адвокатура України як спецiально уповноважений недержавний професiйний правозахисний iнститут, однiєю з функцiй якого є захист особи вiд обвинувачення та надання правової допомоги при вирiшеннi справ у судах та iнших державних органах (частина друга статтi 59 Конституцiї України); - суб'єкти пiдприємницької дiяльностi, якi надають правову допомогу клiєнтам у порядку, визначеному законодавством України; - об'єднання громадян для здiйснення i захисту своїх прав i свобод (частина перша статтi 36 Конституцiї України). Положення частини першої статтi 59 Конституцiї України гарантує кожному право на вiльний вибiр захисника своїх прав. Визначення поняття "захисник" у чинному законодавствi України вiдсутнє. У Конституцiї України це поняття вживається також у частинi четвертiй статтi 29, положення якої гарантують кожному заарештованому чи затриманому можливiсть користуватися правовою допомогою захисника. Науково-теоретична та довiдково-енциклопедична лiтература не мiстить однозначного визначення термiна "захисник". За одним тлумаченням цей термiн ототожнюється з термiном "адвокат", за iншим - термiну "захисник" надається бiльш широке значення. Закрiпивши право будь-якої фiзичної особи на правову допомогу, конституцiйний припис "кожен є вiльним у виборi захисника своїх прав" (частина перша статтi 59 Конституцiї України) за своїм змiстом є загальним i стосується не лише пiдозрюваного, обвинуваченого чи пiдсудного, а й iнших фiзичних осiб, яким гарантується право вiльного вибору захисника з метою захисту своїх прав та законних iнтересiв, що виникають з цивiльних, трудових, сiмейних, адмiнiстративних та iнших правовiдносин, а не тiльки з кримiнальних. Право на захист, зокрема, може бути реалiзоване фiзичною особою у цивiльному, арбiтражному, адмiнiстративному i кримiнальному судочинствi. Таким чином, положення частини першої статтi 44 Кримiнально-процесуального кодексу України, за яким обмежується право на вiльний вибiр пiдозрюваним, обвинуваченим i пiдсудним як захисника, крiм адвоката, iншого фахiвця у галузi права, який за законом має право на надання правової допомоги особисто чи за дорученням юридичної особи не вiдповiдає положенням частини першої статтi 59 Конституцiї України. Тому Конституцiйний Суд України вирiшив визнати таким, що не вiдповiдає Конституцiї України (є неконституцiйними): - положення частини першої статтi 44 Кримiнально-процесуального кодексу України, за яким обмежується право на вiльний вибiр пiдозрюваним, обвинуваченим i пiдсудним як захисника своїх прав, крiм адвоката, iншого фахiвця у галузi права, який за законом має право на надання правової допомоги особисто чи за дорученням юридичної особи. їх вiдповiдальнiсть, а також надавати їм необхiдну юридичну допомогу (ст. 48 КПК).
Участь захисника у кримiнальному процесi є одним з найважливiших проявiв реального забезпечення права обвинувачуваного, пiдозрюваного, пiдсудного на захист, гарантованого Конституцiєю України.
На практицi адвокатами є переважно особи, що мають свiдоцтво на право зайняття адвокатською дiяльнiстю. В стадiї судового розгляду, за згодою пiдсудного, до виступу у ролi захисника можуть бути допущенi його близькi родичi, пiклувальники, опiкуни (ч. 1 ст. 44 КПК). Як роз’яснив Пленум Верховного Суду України у постановi №10 вiд 07. 07. 1995 р. “Про застосування законодавства, що забезпечує обвинувачуваному, пiдозрюваному, пiдсудному право на захист”, повноваження захисника можуть бути пiдтвердженi:
- адвокатiв, що займаються адвокатською дiяльнiстю iндивiдуально або в об’єднаннях – вiдповiдним свiдоцтвом, а також ордером на наявнiсть згоди чи згодою на участь у справi;
- близьких родичiв, опiкунiв, пiклувальникiв - заявою пiдсудного на здiйснення цими особами його захисту, а також поручительством i вiдповiдними документами, що є пiдставою для участi їх у справi. Оскiльки законом не обмежено кiлькiсть захисникiв, на запрошення обвинувачуваного, пiдозрюваного, пiдсудного, його родичiв, законних представникiв чи iнших осiб до участi у справi можуть бути допущенi декiлька захисникiв.
особи, пiдозрюваного у вчиненнi злочину, чи застосування запобiжного заходу у виглядi взяття пiд варту – з моменту оголошення йому протоколу о затриманнi чи постанови про застосування запобiжного заходу, але не пiзнiше двадцяти чотирьох годин з моменту затримання (ч. 2 ст. 44 КПК).
По справам про суспiльно небезпечнi дiї, що вчиненi особами у станi неосудностi, а також по злочинам осiб, що захворiли а душевну хворобу пiсля вчинення злочину, захисник допускається до участi у справi з моменту отримання доказiв про душевне захворювання особи. (ч. 3 ст. 44 КПК).
У разi, коли дiзнання або попереднє слiдство не провадилось, захисник допускається до участi в справi пiсля вiддання обвинуваченого до суду. (ч. 4 ст. 44 КПК)
кримiнальна вiдповiдальнiсть; розслiдування та вирiшення таких справ виконується в порядку передбаченому ст. 73
КПК. По справах цiєї категорiї закон встановлює, що захисник допускається до участi з моменту ознайомлення неповнолiтнього та його батькiв чи замiнюючих них осiб з постановою про закриття справи та з матерiалами справи, а у випадку помiщення неповнолiтнього до прийомника-розподiльника – не пiзнiше двадцяти чотирьох годин з моменту помiщення до цього закладу (ч. 5 ст. 44 КПК).
Допуск захисника до участi у справi вже на початкових етапах попереднього розслiдування суттєво посилює процесуальнi гарантiї прав пiдозрюваного та обвинувачуваного, утворює додатковi умови для повного та правильного розслiдування справи, забезпечення режиму законностi на цiй стадiї процесу.
пiдозрюваного, обвинувачуваного та пiдсудного вiд захисника у порядку, передбаченому ч. 2 ст. 46 КПК.
родичами чи iншими особами за дорученням чи на прохання пiдозрюваного, обвинувачуваного чи пiдсудного (ч. 1 ст. 47 КПК). У зв’язку з цим, особа, що провадить дiзнання, слiдчий, суд зобов’язанi забезпечити право вiльного обрання захисника. Якщо, однак, з’явлення для участi у справi захисника, обраного пiдозрюваним, неможлива на протязi двадцяти чотирьох годин, а захисника, обраного обвинуваченим чи пiдсудним, - на протязi сiмдесяти двох годин, особа, що провадить дiзнання, слiдчий суд чи суддя вiдповiдно повиннi роз’яснити вказаним особам їх право запросити iншого захисника и реально забезпечити їм таку можливiсть. Якщо пiдозрюваний, обвинувачуваний та пiдсудний не оберуть собi iншого захисника, орган, у провадженнi якого знаходиться справа, зобов’язаний призначити йому захисника, про що виносить вiдповiдне рiшення; зобов’язання забезпечити участь захисника в такому випадку покладається на керiвника адвокатського об’єднання за мiстом розслiдування справи чи її розгляду у судi (ч. 3 ст. 47 КПК). Аналогiчно вирiшується питання про призначення захисника i в тих випадках, коли пiдозрюваний, обвинувачуваний чи пiдсудний взагалi не обрали захисника. Оплата працi захисника як у випадку його участi у справi по призначенню, так i у випадку, коли пiдозрюваному, обвинувачуваному чи пiдсудному через малозабезпеченiсть юридична допомога надається безкоштовно, проводиться за рахунок держави.[1]
Пiдозрюваний, обвинувачений та пiдсудний можуть у будь який момент провадження по справi вiдмовитися вiд захисника. така вiдмова має бути тiльки добровiльною. Вона можлива тiльки за умови, iнiцiатива вiдмови йде вiд вказаних часникiв процесу i що є реальна можливiсть участi захисника у справi (ч. 1 ст. 46 КПК). Неможливо, щоб особа що провадить дiзнання чи слiдчий рекомендували пiдозрюваному чи обвинуваченому, а суд – пiдсудному вiдмовитися вiд захисника. про вiдмову вiд захисника особа, що проводить дiзнання, чи слiдчий складають протокол, а суд виносить ухвалу, суддя – постанову. Вiдмова вiд захисника не може бути перешкодою для продовження участi у справi прокурора чи громадського обвинувача, а також захисникiв iнших пiдозрюваних, обвинувачуваних чи пiдсудних (ч. 1 ст. 46 КПК).
Пленум Верховного Суду України роз’яснив, що при розглядi заяви пiдозрюваного, обвинувачуваного чи пiдсудного про вiдмову вiд участi у справi захисника особа, що проводить дiзнання, слiдчий чи суд зобов’язанi з’ясувати вiдмовляється вiн вiд захисника та буде самостiйно виконувати свiй захист чи бажає замiнити цього захисника iншим. У останньому випадку слiд надати йому можливiсть замiнити захисника. [2]
Надаючи можливiсть пiдозрюваному, обвинувачуваному та пiдсудному вiдмовитися вiд участi захисника у справi, закон разом з тим, встановлює ряд випадкiв, коли вiдмова цих осiб вiд захисника не може бути прийнята, а саме:
1) по справах осiб у вiцi до 18 рокiв, пiдозрюваних чи обвинувачених у вчиненнi злочину;
4) коли санкцiя статтi, за якою квалiфiкується злочин передбачає смертну кару;
5) при провадженнi справи про застосування примусових заходiв медичного характеру(ч. 3 ст. 46 КПК).
Вiдповiдно не може бути прийнято вiдмову вiд захисника з боку неповнолiтнього (у вiцi вiд 11 до 14 рокiв) при розслiдуваннi та розглядi про нього справи у порядку, передбаченому ст. ст. 73
та 447 КПК.
Пiсля передачi справи до суду захисник отримує можливiсть надати клопотання про визнання немаючими юридичної сили доказiв, що отриманi з порушенням закону та, залежно вiд значення, що їм надавалось на стадiї попереднього слiдства клопотати про зупинення справи, переквалiфiкацiї звинувачення на менш тяжке, виключеннi з обвинувачення деяких пунктiв звинувачення, про вiдмiну запобiжного заходу.
На стадiї попереднього розслiдування квалiфiкованої допомоги захисника потребує не тiльки пiдозрюваний але й свiдок. Звичайно свiдок допитується слiдчим вiч-на-вiч. І тiльки на очнiй ставцi гласнiсть допиту розширюється. Деякi слiдчi допитують свiдкiв у присутностi оперативних робiтникiв, iнших слiдчих, що напевне навряд чи можливо та створює перешкоди у роботi. Інколи присутнi переривають допит з метою донести яку-небудь iнформацiю на користь обвинувачення. При допитi свiдкiв без стороннiх осiб вiдомi випадки психiчного давлення, рiзкий тон, поспiх та iн. У присутностi адвоката таке навряд чи можливе.
У судi нерiдко можливо почути вiд свiдкiв мотиви змiни ними показанiй: слiдчий сам написав частину показанiй, користуючись матерiалами справи; свiдок пiдписав протокол, не читаючи його через неможливiсть розiбрати почерк слiдчого; пiдписав протокол допиту не входячи до сутi написаного, довiряючи слiдчому та iн. Вперше з’явившись у кримiнальному процесi свiдок можливо ще не до кiнця розумiє значення своїх показань i тому може пiдписати що завгодно. Такий свiдок не знає, що його показання оцiнюється як найправдивi, близькi до моменту вчинення злочину, а тому достовiрнi. Необхiднiсть участi адвоката при допитi свiдка обумовлена не тiльки посиленням кримiнальної вiдповiдальностi. Є багато iнших ситуацiй коли допомога захисника свiдку просто необхiдна. Склалася погана практика допиту як свiдка майбутнiх пiдозрюваних та обвинувачених. Спочатку пiдозрюваний (обвинувачений) неодноразово допитується як свiдок, а коли вiд нього всi необхiднi данi отримано, тодi його допитують як пiдозрюваного. Як свiдок, громадянин зобов’язан пiд страхом кримiнальної вiдповiдальностi розповiсти всю вiдому iнформацiю. Потiм допитуваний має право давати показання. Але вiн вже їх дав i вiдмовитися вiд них неможливо. Первiснi показання свiдка, навiть якщо вони хибнi, будуть завжди серйозно викривати цю особу. Ця перепона законом не передбачена, на протести адвокатiв можна почути: що не заборонено, то дозволено. Про такий поза процесуальний стан вiдомо усiм, але все ж таки “для користi справи” закон можна порушувати та обходити звiдси випливає, що майбутнiй пiдозрюваний має бути допрошений саме як пiдозрюваний , а коли вiн має адвоката – за його участю. Такий порядок важливо передбачити i стосовно обвинуваченого.
Допомога адвоката потрiбна й свiдку, що був обвинуваченим чи пiдозрюваним, справа стосовно якого припинена; обвинуваченому по iншiй справi, але виступаючому свiдком у разi роз’єднання справ. При допитi неповнолiтнього свiдка у вiцi до 14 рокiв, а на розсуд слiдчого i вiд 14 до 16 рокiв повинен брати участь й педагог.
але з дозволу слiдчого. Звичайно, адвокат свiдка може оскаржити неправомiрнi дiї прокурору. Участь адвоката у попередньому слiдствi має пiдняти рiвень надiйностi його показань у знаходженнi матерiальної iстини стосовно конкретної кримiнальної справи. За адвокатом завжди залишається право на пояснення законiв, в тому числi й при допитi свiдка.
свої функцiї у вiдповiдностi зi своїм процесуальним призначенням.
Захисник є самостiйним учасником кримiнального процесу, хоч його самостiйнiсть має свої межi, що виходять зi специфiки його процесуальних вiдносин з пiдзахисним. У своїй дiяльностi вiн не завжди залежить вiд вимог та бажань останнього, не завжди повинен роздiляти й ту позицiю, що її займає пiдозрюваний, обвинувачуваний, пiдсудний. Вiн вiльний у виборi засобiв захисту. Головне – щоб цi засоби були законними та цiлком вiдповiдали характеру тiєї функцiї, що її захисник повинен виконувати. Тому, виконуючи захист, вiн повинен керуватися законом, виходи з чiтко встановлених фактiв та захищати тiльки законнi iнтереси пiдозрюваного, обвинувачуваного, пiдсудного, задовольняти тiльки тi його вимоги, що не суперечать закону.
На вiдмiну вiд органiв, що ведуть процес, - органiв дiзнання, слiдчого, прокурора та суду – закон не поширює на захисника вимог ст. 22 КПК про з’ясування всiх обставин справи, в тому числi що викривають обвинуваченого (пiдозрюваного, пiдсудного) та обтяжуючих його вiдповiдальнiсть. Через характер процесуальної функцiї, що вiн виконує, дiяльнiсть захисника має певною мiрою однобiчний характер, бо вiн має захищати й тiльки захищати свого пiдзахисного. Все, що не вiдповiдає такiй дiяльностi – не вiдповiдає закону. Однак у межах цiєї дiяльностi вiн повинен повно, всебiчно та об’єктивно розглядати все, що сприяє пiдзахисному, виправдовує його чи пом’якшує вiдповiдальнiсть. З цим пов’язана й вимога закону про те, що одна та сама особа не може бути захисником двох чи декiлькох пiдозрюваних, обвинувачуваних чи пiдсудних, якщо iнтереси одного з них не вiдповiдають iнтересам захисту iншого (ч. 2 ст. 47 КПК).
Охороняючи процесуальну самостiйнiсть захисника, закон не дозволяє внесення подання органу дiзнання, слiдчого, прокурора, а також особистої постанови суддi чи ухвали суду стосовно правової позицiї захисника по справi (ч. 11 ст. 48 КПК).
Крiм вказаних вище, на захисника покладаються обов’язки:
- своєчасно з’являтися для участi у виконаннi слiдчих чи процесуальних дiй у яких його участь є обов’язковою (ч. 5 ст. 48 КПК);
- не розголошувати без дозволу слiдчого чи прокурора данi попереднього розслiдування (ст. 121 КПК);
- не розголошувати вiдомостi, що стали йому вiдомi у зв’язку з виконанням своїх процесуальних обов’язкiв; вiн не може бути допрошений як свiдок про обставини, що вiн взнав, виконуючи обов’язки захисника (п. 1 ст. 69 КПК);
психологiчнi пiдвалини захисту – довiрчi стосунки мiж захисником i пiдзахисним, iншими особами, якi бажають їм допомогти.
Адвокат зобов’язаний зберiгати адвокатську таємницю. Її предметом є питання, з якими громадянин або юридична особа зверталися до адвоката, суть даних ним консультацiй, порад роз’яснень та iншi вiдомостi, одержанi адвокатом при здiйсненнi своїх професiйних обов’язкiв. Адвокату забороняється розголошувати вiдомостi, що становлять предмет адвокатської таємницi i використовувати їх у своїх iнтересах або в iнтересах третiх осiб (ст. 9 Закону про адвокатуру).
За порушення свого професiйного обов’язку адвокат може бути притягнутий до дисциплiнарної вiдповiдальностi.
- до першого допиту пiдозрюваного чи обвинуваченого мати з зустрiч (“вiч-на-вiч”), а пiсля першого допиту – без обмеження їх кiлькостi та довго тривалостi;
- бути при допитах пiдозрюваного та обвинуваченого, а також при вчиненнi iнших слiдчих дiй, що проводяться за участю чи за клопотанням пiдозрюваного, обвинуваченого чи його захисника;
- за згодою особи, що проводить дiзнання чи слiдчого брати участь i у iнших слiдчих дiях;
- застосовувати науково-технiчнi засоби при вчиненнi тих слiдчих дiй, у яких приймає участь захисник, а також при ознайомленнi з матерiалами справи – за згодою особи, що проводить дiзнання, слiдчого, а в судi, якщо справа розглядається у вiдкритому судовому засiданнi, - за згодою суддi чи суду;
- знайомитись з матерiалами, якими обґрунтовується затримання пiдозрюваного чи обрання запобiжного заходу чи пред’явлення обвинувачення, а пiсля закiнчення попереднього слiдства – з усiма матерiалами справи та виписувати з цих матерiалiв необхiднi вiдомостi;
- надавати докази та заявляти клопотання та вiдводи;
Захисник не вправi сам здiйснювати нiяких слiдчих дiй по збиранню та перевiрцi доказiв, оскiльки за чинним КПК це є винятковою компетенцiєю слiдчих органiв, прокурора, суддi i суду. Але, беручи участь у справi адвокат має право збирати вiдомостi про факти, якi можуть бути використанi як докази.
- збирати вiдомостi про факти. Що можуть бути використанi як докази у справi, зокрема одержувати документи або їх копiї вiд пiдприємств, установ, органiзацiй, об’єднань, а вiд громадян – за їх згодою;
що потребують спецiальних знань.
Потерпiлим визнається особа, якiй злочином нанесено моральну, фiзичну чи матерiальну шкоду (ч. 1 ст. 49 КПК). Цивiльним позивачем визнається громадянин, пiдприємство, установа чи органiзацiя, якiм заподiяно матерiальну шкоду вiд злочину та заявили при провадженнi у кримiнальнiй справi до обвинуваченого чи до осiб, що несуть матерiальну вiдповiдальнiсть за його дiї, цивiльний позов, а саме вимогу про вiдшкодування збиткiв (ч. 1 ст. 50 КПК). Цей позов розглядається одночасно з кримiнальною справою (ч. 1 ст. 28 КПК). Як цивiльнi вiдповiдачi можуть бути закликанi батьки, опiкуни чи iншi особи, а також пiдприємства, органiзацiї чи установи, що в силу закону несуть матерiальну вiдповiдальнiсть за шкоду, завдану злочинними дiями обвинуваченого (ч. 1 ст. 51 КПК).
Про визнання постраждалим, цивiльним позивачем, а також про залучення як цивiльного вiдповiдача, особа, що проводить дiзнання, слiдчий, суддя виносять постанову, а суд – рiшення. З цього моменту вони стають учасниками кримiнального процесу, набирають процесуальних прав для захисту своїх законних iнтересiв, в тому числi й право мати представника.
Постраждалий та адвокат як його представник мають право:
- надавати докази;
- заявляти клопотання;
- знайомитись з усiма матерiалами справи з моменту закiнчення попереднього слiдства;
- брати участь у судовому розглядi;
- заявляти вiдводи;
- подавати жалоби на дiї особи, що проводить дiзнання, слiдчого, суддi чи суду, а також на вирок чи рiшення суду та постанову суддi (ч. 3 ст. 49 КПК)
Задача № 1.
По цiй справi слiдчому слiд надiслати прокуроровi всi матерiали справи. Прокурор має перевiрити вмотивованiсть притягнення народного депутата Нечета до кримiнальної вiдповiдальностi i вiдповiдно винести подання Генеральному прокурору по цiй справi.
Цей порядок обумовлений особливостями статусу народного депутата, тому що не можуть бути притягнутi до кримiнальної вiдповiдальностi,
пiдданi арешту, затриманню або заходам адмiнiстративного
стягнення, якi накладаються в судовому порядку:,
народний депутат України — без згоди Верховної Ради, а в перiод мiж сесiями — Президiї Верховної Ради за вчинення тяжких злочинiв з наступним затвердженням Верховною Радою.
Навiть пiсля закiнчення строку повноважень вiн може бути притягнутий до вiдповiдальностi за пред'явленим йому обвинуваченням у порушеннi закону, що мало мiсце в перiод виконання депутатських повноважень, лише в порядку, передбаченому законодавством щодо народного депутата України (чч. 1 i 3 ст. 27 Закону про статус народного депутата України );
народний депутат Автономної Республiки Крим — без згоди Верховної Ради Республiки;
депутат мiсцевої Ради народних депутатiв — без згоди Ради, до якої його обрано, або вищестоящої Ради;
30 Закону про вибори народних депутатiв України, ст. 36 Закону про вибори депутатiв i голiв сiльських, селищних, районних, мiських, районних у мiстах, обласних Рад ).
Для одержання згоди Верховної Ради України на притягнення народного депутата до кримiнальної вiдповiдальностi чи його
арешт Генеральний прокурор до пред'явлення депутату обвинувачення, дачi санкцiї на арешт вносить до Верховної Ради подання, яке має бути розглянуто не пiзнiше як у мiсячний строк. При необхiдностi вiд Генерального прокурора можуть бути витребуванi додатковi матерiали. Верховна Рада бiльшiстю
голосiв (2/3 вiд загального складу народних депутатiв) приймає вмотивоване рiшення у формi постанови i в триденний строк повiдомляє про нього Генерального прокурора. Депутат має право брати участь в обговореннi Верховною Радою питання про його депутатську недоторканнiсть. Генеральний прокурор у триденний строк вiд дня закiнчення провадження у справi повинен повiдомити Верховну Раду про результати слiдства i в такий же строк — про результати розгляду справи в судi (ст. 28 Закону про статус народного депутата України).
передбаченого кримiнальним законом. Це форма реалiзацiї державою правоохоронних норм, яка в кiнцевому пiдсумку, як правило полягає у застосуваннi до особи, що вчинила злочин конкретних кримiнально-правових заходiв примусового характеру через обвинувальний вирок суду. Кримiнальна вiдповiдальнiсть може мати не тiльки форму покарання. За вироком суду вона може зводитись тiльки до осуду особи, яка вчинила злочин, i звiльнення її вiд покарання (ч. 2 ст. 50 КК). Особу може бути засуджено умовно чи з вiдстрочкою виконання покарання вироку. Тому сам факт порушення кримiнальної справи щодо конкретної особи не можна визнати як кримiнальну вiдповiдальнiсть. Особа не несе кримiнальної вiдповiдальностi до тих пiр, поки її не буде визнано судом винною у вчиненнi злочину i вирок суду не набере законної сили.
Притягнення до юридичної вiдповiдальностi передує юридичнiй вiдповiдальностi. Юридична вiдповiдальнiсть, у тому числi й кримiнальна вiдповiдальнiсть, як i форми притягнення до юридичної вiдповiдальностi, визначаються та встановлюються законами. Вiдповiдно до положень п. п. 14,22 ч. 1 ст. 92 Конституцiї України виключно законами України визначаються “судочинство... органiзацiя i дiяльнiсть прокуратури, органiв дiзнання та слiдства”, а також “засади цивiльно-правової вiдповiдальностi; дiяння, якi є злочинами, адмiнiстративними або дисциплiнарними правопорушеннями, та вiдповiдальнiсть за них”. Пунктом 9 роздiлу XV “Перехiднi положення” Конституцiї України визначено, що “прокуратура продовжує виконувати вiдповiдно до чинних законiв функцiю нагляду за додержанням i застосуванням законiв та функцiю попереднього слiдства – до введення в дiю законiв, що регулюють дiяльнiсть державних органiв щодо контролю за додержанням законiв, та до сформування системи досудового слiдства i введення в дiю законiв, що регулюють її функцiонування”. Таким чином, форма i порядок кримiнального переслiдування особи, що пiдозрюється у вчиненнi злочину, а також кримiнальна вiдповiдальнiсть винної особи регламентуються кримiнальним та кримiнально-процесуальним законодавством України.
Зокрема, порядок розслiдування кримiнальної справи, арешт i затримання регулюються Кримiнально-процесуальним кодексом України. Аналiз його норм дає пiдстави дiйти висновку, що притягнення до кримiнальної вiдповiдальностi, як стадiя кримiнального переслiдування починається з моменту винесення слiдчим постанови про притягнення особи як обвинуваченого i пред’явлення їй обвинувачення. Вiдповiдно до положень ч. 1 ст. 147 КПК “в разi притягнення посадової особи до кримiнальної вiдповiдальностi за посадовий злочин слiдчий зобов’язаний вiдсторонити її вiд посади”. П. 4 ч. 1 ст. 242 КПК передбачає, що в разi вiддання обвинуваченого до суду суддя одноособово чи суд у розпорядчому засiданнi зобов’язанi з’ясувати чи притягнутi до вiдповiдальностi всi особи, якi зiбраними по справi доказами викритi у вчиненнi злочину.
Пiдтвердженням того, що в змiст термiну “притягнення до кримiнальної вiдповiдальностi” вкладається факт пред’явлення особi обвинувачення є передбачена ст.. 174 КК кримiнальна вiдповiдальнiсть особи, яка проводить дiзнання, слiдчого або прокурора за притягнення за вiдомо невинного до кримiнальної вiдповiдальностi з корисливих мотивiв чи iншої особистої зацiкавленостi.
Законом України “Про статус народного депутата України” вiд 17 листопада 1992 року визначено, що для одержання згоди Верховної Ради на притягнення народного депутата України до кримiнальної вiдповiдальностi Генеральний прокурор України вносить подання до Верховної Ради до пред’явлення депутату обвинувачення або дачi санкцiї на арешт (ч. 1 та ч. 2 ст. 28 названого Закону). Ст. 29 Закону України “Про статус депутатiв мiсцевих Рад народних депутатiв” визначала, що депутата ради не можна притягнути до кримiнальної вiдповiдальностi або арештувати без згоди ради (стаття виключена Законом № 11/98 вiд 13 сiчня 1998 року).
У ч. 3 ст. 80 Конституцiї України стосовно народних депутатiв України також використано термiн “притягнення до кримiнальної вiдповiдальностi”.
та ефективного здiйснення народним депутатом України своїх функцiй. Вона не є особистим привiлеєм, а має публiчно-правовий характер.
Згiдно з положенням ч. 2 ст. 80 Конституцiї України народнi депутати України не несуть юридичної вiдповiдальностi за результати голосування або висловлювання у парламентi та його органах, за винятком вiдповiдальностi за образу чи наклеп. Це означає, що народний депутат України i пiсля припинення депутатських повноважень не може бути притягнений до юридичної вiдповiдальностi за зазначенi дiї.
Депутатська недоторканнiсть передбачає також особливий порядок притягнення до кримiнальної вiдповiдальностi, затримання чи арешту народних депутатiв України. Вони не можуть без згоди Верховної Ради притягненi до кримiнальної вiдповiдальностi, затриманi чи заарештованi (ч. 3 ст. 80 Конституцiї України). Згiдно з ч. 3 ст. 76 Конституцiї України “не може бути обраним до Верховної Ради громадянин, який має судимiсть за вчинення умисного злочину, якщо ця судимiсть не знята i не погашена у встановленому законом порядку”. З цього конституцiйного припису випливає, що народним депутатом України може бути обраний громадянин України, щодо якого порушено кримiнальну справу, пред’явлено обвинувачення у вчиненi злочину, затримано чи заарештовано.
Кримiнальна вiдповiдальнiсть настає з моменту набрання законної сили обвинувальним вироком суду. Притягнення до кримiнальної вiдповiдальностi, як стадiя кримiнального переслiдування починається з моменту пред’явлення особi обвинувачення у вчиненi злочину.
Згода Верховної ради на притягнення народного депутата до кримiнальної вiдповiдальностi має бути одержана до пред’явлення йому обвинувачення у вчиненнi злочину вiдповiдно до чинного Кримiнально-процесуального кодексу України.
У разi пред’явлення громадянину України обвинувачення у вчиненнi злочину та/або його арешту до обрання народним депутатом України подальше провадження у кримiнальнiй справi стосовно такого депутата може бути продовжено за наявностi згоди Верховної Ради України на його притягнення до кримiнальної вiдповiдальностi та/або перебування пiд вартою.
Пiсля отримання згоди Верховної Ради, справа повертається слiдчому для подальшого розслiдування. Але результати розгляду мають бути постiйно, на першу вимогу доповiдатися Верховнiй Радi Генеральним прокурором.
Пiсля прийняття рiшення про притягнення депутата до суду вiн втрачає право на виконання обов’язкiв народного депутата України та втрачає цей статус.
Задача № 2.
Дiйшовши висновку по справi про нанесення тяжкого тiлесного ушкодження (ст. 121 КК України) iншою особою, слiдчий має винести постанову про притягнення Івана Криворучко як обвинуваченого i проводити подальше розслiдування справи з новим складом учасникiв.
Андрiя Криворучко, по обвинуваченню у за вiдомо неправдивому повiдомленнi про вчинення злочину (ч. 2 ст. 383 КК).
на конкретну особу, яка начебто його вчинила (Андрiй вказав сам на себе).
Мотиви цього вчинку нiяк не впливають на можливiсть притягнення до кримiнальної вiдповiдальностi. Вони можуть тiльки враховуватись у судовому засiданнi, при розглядi справи.
Самообмовив Андрiй себе у тяжкому злочинi (нанесеннi тяжкий тiлесних ушкоджень), що також дозволяє додатково квалiфiкувати його дiї за ч. 2 ст. 383 КК.
Встановивши факт самообмови слiдчий виносить постанову про закриття справи стосовно Криворучко Андрiя по обвинуваченню його за ст. 121 КК i виносить постанову про притягнення його як обвинуваченого за ч. 2 ст. 383 КК про за вiдомо неправдиве показання про вчинення злочину.
Об’єднання вiдповiдно до ст. 26 КПК справи проти Криворучко Андрiя в одне провадження з основною справою про нанесення тяжких тiлесних ушкоджень сприяє повнотi i всебiчностi розслiдування та судового розгляду.
ЛІТЕРАТУРА
1. Науково-практичний коментар кримiнального кодексу України вiд 5 квiтня 2001 року/За ред. М.І. Мельника, М.І. Хавронюка. – К.:Каннон, 2001
2. Науково-практичний коментар кримiнально-процесуального кодексу України /Бюлетень законодавства i юридичної практики України, №4-5, 1995р.
3. Вiсник Конституцiйного Суду України № 12 2000р.
5. Вiсник академiї правових наук України №5 вiд 1995р, Харкiв
6. Альперт С. А. Суб’єкти кримiнального процесу, Харкiв:Одисей, 1998.
|
