Емоцiйний розвиток дiтей
Курсова робота з психологiї
Емоцiйний Розвиток дiтей
І. Роздiл
1. 1. Особливостi розвитку емоцiйної сфери дiтей дошкiльного та молодшого шкiльного вiку.
ІІ. Роздiл
2. 2. Корекцiя емоцiйної сфери.
ІІІ. Роздiл
1. Особливостi розвитку емоцiйної сфери дiтей дошкiльного та молодшого шкiльного вiку
Усвiдомлене бажання батькiв мати дитину є дуже важливим моментом в формуваннi психоемоцiйної структури особистостi дитини. Позитивний погляд на себе, життя i оточуючих формується у дитини ще в момент її iснування у виглядi зародка. “Мене хотять, люблять, чекають” – це формула, яка записана в пiдсвiдомостi, i яка стає пiдґрунтям розвитку, всього життєвого шляху особистостi. Дiти, про потребу появи яких на свiт, довго сумнiвались батьки, значно вiдрiзняються вiд бажаних. Своєю поведiнкою вони нiби мстять батькам за їх “небажанiсть, нелюбов, не очiкування”. В практичнiй роботi вдається вiдрiзнити таких дiтей без особливих зусиль: вони негативно вiдносять до оточуючих багато роблять “назло”, слабо справляються з ситуацiями, якi потребують усвiдомлених i вольових зусиль, а основне, що часто бiльш за все хвилює i батькiв i педагогiв, - цi дiти не люблять себе, твердять, що весь свiт навколо ворожий, i в якостi психологiчного захисту вибирають емоцiйнi i поведiнковi реакцiї, якi не сприймаються оточуючими: агресивнiсть, замкненiсть, несмiливiсть, або ж навпаки – демонстративнiсть, капризнiсть, некерованiсть.
Багато батькiв, якi давно вже прийняли i полюбили свою дитину, дивуються: чому вона така, що вони роблять не так? Глибоке усвiдомлення цього моменту дає поштовх до дiагностики психоемоцiйних порушень у дiтей i допомагає вибрати правильнi i ефективнi методи корекцiї.
Слiдуючим важливим фактором в дiагностуваннi причин появи дитячої тривожностi i емоцiйних проблем є момент появи малюка на свiт, тобто роди.
Консультуючи маму дитини з емоцiйними вiдхиленнями, її обов’язково розпитують, чи були ускладненi роди, своєчаснi чи з вiдхиленнями, якою була перша зустрiч, з посмiшкою чи стражданням на обличчi мами. Вiдповiдi на цi запитання, виявляється, пояснюють дуже багато в виникненнi ускладнень в емоцiйному розвитку дiтей.
В психологiї є поняття “родова травма”, i мається на увазi не органiчнi наслiдки родiв. В даному випадку вiдбувається подiя, наповнена глибоким психологiчним змiстом для кожної людини. Захищений, заспокоєний, гармонiйно пов’язаний з мамою i диханням, i харчуванням, i серцебиттям зародок вiдчуває себе в лонi мами дуже добре (якщо в процесi вагiтностi у мами багато проблем: захворювання, страхи, тривоги, стреси – то зародку не зовсiм затишно). Приємнi вологе середовище, тиша, голублячi звуки, нiжне прогладжування мами та батька, спокiйна, безпечна темнота – тiльки насолода, задоволення i спокiй. Та раптом настає момент, коли необхiдно розлучитися з цим: зникає волога, з’являються настiйливi вштовхуючи з затишку поштовхи, щось тисне i заставляє виходити в невiдоме. Перший людський страх – це не страх смертi, це страх перед життям.
позитивного “облагородження” родiв, коли дозволяється бути присутньому при родах батькiв, пологи в водi, короткий тiлесний контакт мами i дитини пiсля механiчного розриву пуповини, тiєї нитки, яка в психологiчному планi нiколи i не розiрветься, а увесь розвиток дитини, її дорослiшання i набуття самостiйностi – тiльки поступово пiдсилить її.
Людин, яка знає i глибоко розумiє важливiсть родiв буде серйозно готуватися до них, а оточуючi постараються зробити їх менш болючими i приймуть активну позитивну емоцiйну участь в зустрiчi новонародженого з зовнiшнiм свiтом.
Емоцiйний розвиток не менш важливий, нiж когнiтивний чи фiзичний, соцiальний чи мовленнєвий, i вимагає вiд дорослих не меншої уваги i пiдтримки. Поведiнки дорослих може як пiдтримати, так i загальмувати емоцiйний розвиток дитини.
Уже у двох-трьох мiсячної дитини виникає позитивне емоцiйне пожвавлення стосовно мами чи iншої близької людини. Ця емоцiя, яка є основою, зародком всiх вищих почуттiв, якi формуються, названа в психологiї “комплексом пожвавлення”. Емоцiї по типу комплекса пожвавлення формуються в першi мiсяцi життя дитини, шляхом набуття досвiду практичної взаємодiї i спiлкування з близькими дорослими. Дорослi допомагають дитинi задовольняти всi життєвi потреби, голублять її, забезпечують її комфорт i безпеку. Якщо такий досвiд у малюка вiдсутнiй або ж недостатнiй, то поява комплекса пожвавлення затримується чи вiн може навiть зовсiм не виникнути, що негативно вплине на весь подальший розвиток дитячої особливостi.
По мiрi розвитку у дитини формуються новi потреби та iнтереси. Вона починає цiкавитись не тiльки вузьким колом речей, якi безпосередньо пов’язанi з задоволенням її органiчних потреб в їжi, теплi, фiзичному доглядi. Інтереси поширюються на бiльш широке коло оточуючих предметiв, явищ, подiй, а разом з цим емоцiйнi прояви стають складнiшi i змiстовнiшi. Наприклад, наприкiнцi першого року життя дитини може вiдчувати задоволення вiд звукiв музики, вiд iграшок.
У самий раннiй перiод життя з’являється чимало емоцiй. Вони виражають радiсть i прихильнiсть, страх i тривогу, довiру, задоволення, гордiсть. Протягом дня дорослi спостерiгають i випробовують на собi всiлякi емоцiї дитини.
Немає правильних i неправильних почуттiв i емоцiй, усi вони вiдiграють важливу роль в життi дитини. І що не менш важливо – емоцiї дитини дають самим дiтям i дорослим iнформацiю про їхнiй стан. Позитивнi емоцiї, такi як радiсть, задоволення, довiра, дають дiтям вiдчуття безпеки та надiйностi. Завдяки цим емоцiям дiти вiдчувають, що в їхньому свiтi все гаразд, вам допомагають набувати нового досвiду i повторювати набуте. Вiд iнших емоцiй їм погано, бо вони попереджують про небезпеку i незадоволенiсть. Вони попереджують про те, що щось не так. Гнiв означає, що дитинi трапилася перешкода. Сум призводить до зниження енергiї i дає час для того, щоб адаптуватися до втрати чи розчарування. Страх спонукає дiтей до захисту. Тепло i ласка свiдчать дiтям про те, що їх люблять i цiнують.
Будь-яка емоцiя чомусь навчає, тому дорослi мають допомагати дiтям зрозумiти власнi емоцiї, iз розумiнням ставитися до почуттiв решти людей i знаходити ефективнi способи справлятися з рiзноманiтними випробуваннями емоцiями.
Першi кроки дорослих – вихователiв i батькiв – щодо пiдтримки емоцiйного розвитку дiтей мають спрямовуватись на те, щоб зрозумiти, як i коли розвиваються емоцiї дiтей i якi емоцiйнi завдання займають бiльшу частину часу дiтей.
Вiд народження i до трьох рокiв дiти переживають двi найважливiшi емоцiй стадiї: довiру (залежнiсть) i автономiю (самостiйнiсть). Кожна стадiя характеризується позитивними i негативними крайнощами, а центральним емоцiйним завданням стає розв’язання конфлiкту мiж цими двома крайнощами. Хоча всi дiти випробовують як позитивнi, так i негативнi емоцiї, здоровий емоцiйний розвиток забезпечується тодi, коли переживає позитивний досвiд. Це стадiї будуються одна на однiй i перша становить пiдставу для другої.
У першi мiсяцi життя дiтей виникають базовi почуття або захищеностi i довiри. Якщо у цьому вiцi у дитини не з’явиться почуття довiри чи впевненостi, їй буде складнiше придбати їх пiзнiше. Разом iз батьками вихователi вiдiграють найважливiшу роль у формуваннi рiзного виду вiдносин i досвiду, якi розвивають у дiтях почуття впевненостi у собi, Свiтi та людях, якi їх оточують.
хоч то буде розпач чи радiсть.
У будь-який момент дiти з розвинутим почуттям довiри i захищеностi починають виявляти велику самостiйнiсть. Дуже важливо на цiй стацiї, щоб дитина почала самостiйно спрямовувати свої i не виросла людиною, яка б постiйно сумнiвалася у власнiй цiнностi, й у можливостях. Самостiйнi дiти роблять все. що можуть самi. Вони знають, що можуть вдатися i до сторонньої допомоги, не втрачаючи при цьому власних iдей. Вiдверто залежнi дiти невпевненi, постiйно сумнiваються у своїх здiбностях керувати своїм свiтом. Вони покладаються на iнших, очiкуючи вiд них прийняття рiшень, виконання дiй. У цьому вiцi нормально, що дiти часто переходять вiд автономної поведiнки до залежної, i навпаки. Вони то прагнуть бути дослiдниками, то знову хочуть сидiти на руках у дорослих i нi про що не турбуватися.
Якщо у дiтей немає можливостi дослiджувати, якщо їхнi спроби бути самостiйними наштовхуються на роздратування, нетерпiння чи невдоволення дорослих, якщо їм не дозволяють самим приймати рiшення стосовно себе, у них починає домiнувати почуття сумнiву i невпевненостi.
чи неприємно, але й тим, що добре чи погано, що вiдповiдає чи протиставляє вимогам оточуючих людей.
До початку дошкiльного вiку дитина приходить вже з вiдносно багатим емоцiйним досвiдом. Вона звичайно доволi швидко реагує на радiснi i сумнi подiї, легко переймається настроєм навколишнiх людей. Вираження емоцiй носить у неї дуже безпосереднiй характер, якi бурно проявляються в її мiмiцi, словах, руках.
Особливо важливе значення для маленької дитини має пiдтримання теплих, ласкавих стосункiв з педагогами i вихователями. Доросла людина, яка зумiла завоювати симпатiї дошкiльника, легко доб’ється виконання вiд нього поставлених вимог.
переживання задоволення. Радостi при вдалому виконаннi своїх обов’язкiв i засмучення при вiдхиленнi вiд встановлених норм. Цього роду емоцiйнiй переживання виникають, в основному, при взаємодiї дитин з близькою йому людиною й поступово поширюються на бiльш широке коло людей.
За перiод дитинства особливостi емоцiй (їх сила, протяжнiсть, стiйкiсть) змiнюються в зв’язку з змiнами загального характеру провiдної дiяльностi дитини i її мотивiв, а також в зв’язку з ускладненням стосункiв дитини з навколишнiм свiтом. Разом з переживанням задоволення чи незадоволення. пов’язаних з задоволенням безпосереднiх бажань, у дитини виникають бiльш складнi вiдчуття, викликанi тим, наскiльки добре вона виконала свої обов’язки, яке значення мають їхнi дiї для других людей i в якiй мiрi дотримуються нею i навколишнiми нормами i правилами поведiнки.
Однiєю з умов виникнення у дiтей дошкiльного та молодшого шкiльного вiку складних емоцiй є взаємозв’язок i взаємозалежнiсть i взаємозалежнiсть емоцiйних i пiзнавальних процесiв – двох найбiльш важливих сфер його психологiчного розвитку.
Виховання вiдчуттiв у дитини повинно служити перед всiм формуванню гармонiйно розвинутої особистостi, й одним з показникiв цiєї гармонiйностi є певне спiввiдношення iнтелектуального й емоцiйного розвитку. Недооцiнка цiєї потреби, як правило, веде до перебiльшеного, одностороннього розвитку якоїсь однiєї якостi, частiше iнтелекту, що, по-перше, не дає можливостi глибоко зрозумiти особливостi самого мислення й керування його розвитком, по-друге, не дозволяє до кiнця вияснити роль таких сильних регуляторiв поведiнки дитини, як мотиви й емоцiї.
І. 2. Теоретичний аналiз концепцiй емоцiйного розвитку
Психологи на протязi тривалого часу пробували вирiшити питання природи емоцiй. В ХVІІІ-ХІХ ст. вченi не мали єдиного погляду на це питання. Найпоширенiшою була думка про те, що органiчнi прояви являються наслiдком психiчних явищ. Найбiльш вузьке формулювання цiєї теорiї дав нiмецький психолог І. Д. Гербарт (1776-1841), який рахував, що найважливiшим психологiчним фактором є уява, образ. Нашi вiдчуття нiби створюють зв’язок, який базується мiж нашими уявленнями. Мiж уявлення складаються стосунки протидiї i конфлiкту. Кожне з даних уявлень бажає “перемогти” всi iншi. Вiдчуття, що виникали при цьому, Гербарт розглядав як реакцiю на протирiччя, якi виникали мiж сценами вiдчуттiв.
Наприклад, образ померлої добре знайомої людини, який порiвнюється з образом живої, породжує смуток. В свою чергу цей емоцiйний стан механiчно, майже рефлекторно викликає вiдповiднi фiзiологiчнi реакцiї: сльози, змiни кольору шкiри обличчя, шиї, iншi органiчнi змiни, притаманнi проявам туги.
Такої ж думки дотримувався i другий, вiдомий нiмецький психолог В. Вундт (1832-1920). На його думку, емоцiї – це перш за все внутрiшнi змiни, якi характеризуються безпосереднiм впливом вiдчуттiв на протiкання уявлень i, в деякiй степенi, зворотнiм впливом – уявлень на вiдчуття. Органiчнi та фiзiологiчнi процеси – це тiльки наслiдок емоцiй.
Сучасна iсторiя емоцiй розпочинається з появи в 1884 р. статтi вiдомого американського психолога І. Джеймса “Що таке емоцiя”. І. Джеймс (1842-1910) i незалежно вiд нього Г. Ланге сформулювали теорiю, згiдно з якою виникнення емоцiй пов’язане з змiнами, що вiдбуваються в керованiй руховiй сферi, так i в сферi, неконтрольованiй свiдомiстю (в серцевiй, судиннi, секторнiй системах). Те, що ми вiдчуваємо при цих змiнах i є емоцiйними переживаннями. За Джеймсом, “ми сумнi того, що плачемо; боїмося тому. Що тремтимо; радуємось тому, що смiємось”. Якщо спробувати пояснити нашi переживання з погляду цiєї теорiї, то виявиться, що ми говоримо неправильно. Так, замiсть того, що сказати: “Я побачив велику собаку, перелякався i втiк”, потрiбно казати, замiнивши послiдовнiсть подiй: “Я побачив велику собаку, побiг i злякався”.
Якщо Джеймс пов’язував емоцiї з широким колом рiзних фiзiологiчних змiн, то Ланге – тiльки з змiнами судинної системи. Периферичнi органiчнi змiни, якi звичайно розглядалися як наслiдок емоцiй, почали розглядатися їх причиною. Звiдси стає зрозумiлим спростований пiдхiд в регуляцiї емоцiй. Вважалося, що небажанi негативнi емоцiї, наприклад горе, можна витiснити, якщо спецiально здiйснювати дiї, характернi для досягнення позитивних емоцiй. Вiдомий девiз американських пiдприємцiв “Посмiхайтесь!” побудований власне на цьому твердженнi. І дiйсно, спробуйте посмiхнутися незалежно нi вiд чого, i ви вiдчуєте, що ваш настрiй покращився.
Однак теорiя Джеймса – Ланге не пояснювала всiєї широти емоцiйних проявiв i тому викликала ряд заперечень. Наприклад, американський фiзiолог І. Кеннон звернув увагу на той факт, що реакцiї тiла, що виникають при рiзних емоцiях, дуже подiбнi. Людина блiдне при смутку i при страху, а червонiє при радостi i гнiвi. Тому, одних зовнiшнiх змiн недостатньо, щоб задовiльно пояснити багатограннiсть людських емоцiй.
Тiлеснi змiни при емоцiях, за Кенноном, мають важливе бiологiчне значення. Основне їх завдання – попереднє на лаштування органiзму до ситуацiї, коли вiд нього потрiбна пiдвищена трата енергiї.
В зв’язку з цим бiльша група психологiв схильна розглядати емоцiю не як психiчний стан, а як вiдповiдь органiзму на ситуацiю. Такий пiдхiд ми бачимо вже у Ч. Дарвiна (1809-1882), який вважав, що бiльша половина емоцiйних реакцiй пояснюється двома типами явищ: або тим, що вони кориснi (гнiв лякає ворога, а страх збирає додатковi запаси при втечi), або просто тим, що вони є рухами, що ще не зникли i залишились вiд попередньої стадiї еволюцiї (рудиментами). Якщо вiд страху руки стають вологими, то це означає, що колись у наших мавпоподiбних попередникiв така реакцiя при небезпецi полегшувала схоплювання гiлок дерев. Ч. Дарвiн показав, що зовнiшнi емоцiйнi вираження у тварин еволюцiонують так, як i будова їх тiла. В подальшому цю теорiю розглядав Э. Клепаред, який писав: “Емоцiї виникають тiльки тодi, коли по тiй чи iнiй причинi забруднена адаптацiя. Якщо людина може втекти, вона не вiдчує емоцiї страху”. Кожний спостерiгав, що один i той самий проступок, скоєний в ситуацiї, коли про це хтось знає чи коли про це нiхто нiколи не дiзнається, викликає рiзнi переживання.
дослiдником Л. Фестингером в 1957 роцi.
Початкове положення: дисонанс з заперечливим станом, що виникає в ситуацiї, коли людина має рiзнi, суперечливi одна одному вiдомостi, думки, знання про цей самий об’єкт. Коли про вашого кращого товариша хтось говорить погано, ви вiдчуваєте негативнi емоцiї i хочете довести, що це не так.
Позитивнi емоцiї людина вiдчуває, коли реальнi результати дiяльностi спiвпадають з запланованими чи очiкуваними. І якщо вашого товариша похвалять, то ви вiдчуваєте гордiсть за нього. Стан дисонансу суб’єктивно переживається як дискомфорт, внутрiшня незадоволенiсть, якої людина бажає позбутися. Для цього у кожної людини є два виходи: змiнити свої очiкування так, щоб вони вiдповiдали реальностi, чи спробувати отримати нову iнформацiю, яка б скасувала протирiччя i спiвпадала з попереднiми очiкуваннями. Тому, виникаючi емоцiйнi стани розглядаються як основна причина вiдповiдних дiй i вчинкiв.
П. В. Симонов, силою актуальної потреби, з одного боку, й оцiнкою, яку вона дає iмовiрностi задоволення, - з другої. Цю оцiнку ймовiрностi людина вибирає на основi вродженого й ранiше набутого нею досвiду. Причому емоцiя виникає тодi, коли є розходження мiж тим, що необхiдно знати для задоволення бажання, i тим, що насправдi вiдомо. Тобто ми постiйно вiльно чи невiльно порiвнюємо необхiдну нам iнформацiю (про засоби, час, ресурси). Яка необхiдна нам для задоволення бажання, з iнформацiєю, яку ми маємо в даний момент. Наприклад, емоцiя страху розвивається при недостачi вiдданостей, необхiдних для захисту. На цiй основi була розроблена формула емоцiй:
Е=-П(Іп
-Іс
),
Де Е – емоцiя (її сила i якiсть);
П – потреба (в формулi вона береться з вiд’ємним знаком);
Іп
– iнформацiя, яка потрiбна для задоволення важливої потреби;
Іс
– iнформацiя iснуюча, тобто вiдомостi, якi людина має в даний момент (те, що вiдомо).
Результати, якi отримаємо з формули: якщо у людини нема потреби (П=0), то емоцiї вона не вiдчуває (Е=0); емоцiя не виникає втому випадку, коли людина, яка вiдчуває якесь бажання, має повну можливiсть для його реалiзацiї. (Іп
=Іi
Якщо iмовiрнiсть задоволення потреби велика, проявляються позитивнi вiдчуття (Іi
>Іп
). Негативнi емоцiї виникають, якщо людина негативно оцiнює можливiсть задоволення потреби. (Іi
<Іп
). При цьому максимум негативних i позитивних емоцiй при постiйнiй силi потреби людини вiдчуває, коли Іп
=0 чи Іi
=0.
Таким чином, в серединi нас нiби знаходиться манометр, показники якого залежать вiд того, яка iнформацiя є про те, що необхiдно для задоволення потреби, i про те, що ми маємо, i в залежностi вiд їх спiввiдношення ми вiдчуваємо рiзнi емоцiї.
ІІ. 1. Дiагностика порушень емоцiйної сфери
1.
Таблиця “Порушення поведiнки у дiтей”.
Інфантильна агресивнiсть
Задиристий.
Мучить навколишнiх.
Часто провокує батькiв.
Неслухняний.
Веде себе як тиран.
Схильний до приступiв агресивностi.
Ревнує до братiв i сестер.
Скаржиться, що його не люблять.
Сердить других дiтей.
Занадто багато говорить.
Нищить свої речi, iграшки.
Надактивнiсть
Знаходиться в постiйному русi.
Багато говорить.
Говорить дурницi.
Характернi раптовi прояви буйного темпераменту.
Не вмiє чекати.
Уособленiсть
Любить одинокiсть.
Приховує свої пуття.
Бажає знаходитись в тiнi.
Не приймає участi в грубих iграх.
Надає перевагу знаходитись недалеко вiд домiвки.
Мало спiлкується.
Лякливий.
Страх
Схильний до головних болiв, в шкiльному вiцi до мiгреней.
Часто бiль в животi.
Вiдчуває страх перед дитячим садком чи школою.
Легко погоджується, що винний.
Скаржиться, що його не люблять.
Легко виникає блювота.
Не хоче спати один.
Боязливий.
Боїться в ночi.
Неспокiйний сон.
Невпевнений.
Мучать кошмари.
Труднощi в навчаннi
Вивчає матерiал з зусиллями.
Погано читає.
Погано роздiляє слова по складах.
Не справляється з домашнiми завданнями.
Вiдстає вiд iнших учнiв, одногрупникiв.
Погано числить.
Легко вiдволiкається.
Агресивна поведiнка
Заважає iншим дiтям своєю непосидливою поведiнкою.
Штовхає, зачiпає i б’є других дiтей.
Завжди знаходить вади в тому, що роблять другi дiти.
Коли сердиться, погрожує причинити другим дiтям зло.
Замкнута поведiнка
Боїться стороннiх дорослих.
Змiна ситуацiї її легко виводить з рiвноваги.
Тремтять руки, коли хвилюється.
Не захищається, коли другi дiти ображають.
Пасивно-агресивна поведiнка
Стає капризним i впертим, якщо щось не вдається, як хоче.
Ображається на найменшу критику стосовно себе.
Сердито i зло дивиться на оточуючих.
Постiйно заряджений гнiвом.
Коли сердиться, нi з ним не розмовляє.
2.
Опитувальник “Ознаки психологiчного напруженнi невротичних тенденцiй у дiтей”
Інструкцiя. Оцiнити наявнiсть чи вiдсутнiсть перерахованих ознак у вашої дитини за ступiнню важкостi.
Потiм пiдрахуйте загальну кiлькiсть балiв i визначiть ступiнь вираженостi психоемоцiйного напруження за схемою:
Вiд 20 до 38 балiв – середня ступiнь;
Вiд 39 до 58 балiв – висока ступiнь.
Данi опитувальника необхiднi психологом як додатковi вiдомостi про дитину, яка не буває однаковою в садочку, школi i дома.
0 – нема;
1 – небагато;
3 – дуже мало.
Ознаки психологiчного напруження i невротичних тенденцiй.
1. Гризе нiгтi.
2. Смокче палець.
3. Вiдсутнiй петит.
4. Перебирає в їжi.
5. Важко засинає.
6. Спить неспокiйно.
8. Скаржиться на головний бiль.
9. Скаржиться на болi в животi.
10. Часто буває блювота.
11. Часто буває головокружiння.
14. Червонiє, блiдне.
15. легко лякається.
16. Часто тремтить вiд збудження.
17. Часто плаче.
18. Часто клiпає.
19. Смикає рукою, плечем.
20. Нетримання сечi.
21. Нетримання стiльця.
22. Бувають припадки злостi.
25. Бувають тiки постiйно i демонстративно що-небудь робити.
26. Часто мрiє, думки її десь далеко.
27. Не вмiє зосередитись.
30. Бачить фантастичнi предмети.
32. Боїться одинокостi.
33. Боїться тварин. Яких?
34. Боїться чужих людей.
35. Боїться шуму.
36. Боїться невдачi.
37. Буває вiдчуття сорому, вини.
38. Буває вiдчуття неповноцiнностi.
3.
Тест А.І. Захарова на оцiнку рiвня тривожностi дитини.
Інструкцiя. Уважно прочитайте цi твердження i оцiнiть, наскiльки вони характернi для вашої дитини.
Якщо це виражено – кладiть “(t)”, якщо цей прояв зустрiчається перiодично, ставте “0”. Якщо вiдсутнiй – “-“.
Тест виконують батьки дiтей 14-10 р.
Ваша дитина:
3. Капризує нi з того нi з цього, роздратовується дурницями, не може чекати, термiти.
5. Крайньо нестiйкий в настрої, впритул до того, що може смiятися i плакати одночасно.
6. Все бiльше сумує i тужить без видимих причин.
7. Як в першi роки смокче соску, палець, все крутить в руках.
8. Довго не засинає без свiтла i присутностi рядом близьких, неспокiйно спить, просинається, не може зразу прийти до себе вранцi.
9. Стає пiдвищено збудженим, коли необхiдно стримувати себе, чи заторможеним i в’ялим при виконаннi завдань.
10. З’являється вираження страху, боязливiсть в любих невiдомих чи вiдповiдальних ситуацiях.
11. Наростає неупевненiсть в собi, посушливiсть в дiях i поступках.
12. Все частiше стомлюється. Вiдволiкається, не може концентрувати увагу тривалий час.
13. Все важче зайти з нею спiльну мову, домовитись: стає сам не свiй, без кiнця змiнює рiшення i “уходить” в себе.
15. Понижується апетит, часто i довго хворiє, пiдвищується без причин температура; часто пропускає дитячий садок чи школу.
Можливi варiанти вiдповiдей:
- даний пункт проявляється перiодично – 1 бал;
- даний пункт вiдсутнiй – 0 балiв.
Пiдраховується сума балiв i робиться висновок про наявнiсть неврозу чи схильностi до нього.
- вiд 20 до 30 балiв – невроз;
- вiд 15 до 20 балiв невроз чи буде ближчим часом;
- вiд 10 до 15 балiв – нервовий розлад, але не обов’язково досягає стадiї захворювання;
- вiд 5 до 9 балiв – необхiдна увага до цiєї дитини;
- менше 5 балiв – вiдхилення незначнi i є вираженням протiкаючи вiкових особливостей дитини.
ІІ. 2. Корекцiя емоцiйної сфери
1.
Ігри i вправи для дiтей з вiдхиленнями в спiлкуваннi.
Звично дiти дошкiльного та молодшого шкiльного вiку життєрадiснi, оптимiстичнi, комунiкабельнi. Вони зовсiм можуть обходитись без товариства батькiв, знайшовши спiльнi заняття й iгри. Якщо дитина з задоволенням вступає в iгри з ровесниками, приймає загальнi правила, не конфлiктує, з цiкавiстю вiдгукується на пропозицiї познайомитись, то можна сказати, що вона комунiкабельна i не вiдчуває труднощiв у стосунках з оточуючими. Але як боляче буває батькам бачити, спостерiгаючи за грою дiтей, коли їхня дитина стоїть в сторонi, знiчена, не наважується пiдiйти до дiтей, лякається дорослих, недовiрлива i сором’язлива. Нiчим не краще вислуховувати скарги дiтей i дорослих, що ваше дитя весь час б’ється, ображає, сперечається, заважає гратися.
Труднощi у взаємостосунках виникають нерiдко, це нормально, але батькам варто звернути увагу на стiйкi прояви замкнутостi, конфлiктностi, образливостi i емоцiйної нестiйкостi у дитини при спiлкуваннi.
Частiше запитуйте дитину, з ким вона дружить, в якi iгри грає х ровесниками, хто їй подобається. З ким вона не хоче дружити i чому. Привернути увагу можуть i постiйнi скарги на те, що всi навколо поганi, б’ються, ображають, не приймають до гри. Переважно дiти можуть домовитись мiж собою, але iнколи батькам слiд допомогти дитинi встановити контакти з iншими дiтьми. При цьому, звичайно, не варто наставляти, з ким дитинi спiлкуватись, а вiд кого триматись подалi. Завдання батькiв – ввести дитину в свiт складних людських стосункiв i почуттiв, показати, як можна побороти труднощi в спiлкуваннi, не на словах на дiлi, на прикладах з реального життя, казках, iсторiях.
Дитина повинна вiдчути, що вона не одинока, а має друзiв.
Ось кiлька iгор i вправ, якi навчать дiтей жити дружно, згуртують їх, допоможуть вiдчути других, пiдтримати i спiвпереживати. В спiлкуваннi потрiбно широке коло учасникiв. Деякi вправи батьки можуть виконувати самi iз своєю дитиною, деякi потребують, щоб були запрошенi ровесники чи друзi. Влаштовуйте частiше дитячi свята i розваги i бiльше спiлкуйтесь з дiтьми.
“Колобок” (для дiтей з 4 рокiв).
бачать нитки, що зв’язують всiх учасникiв в єдине цiле, визначають, на що схожа фiгура, багато узнають один про одного, з’єднуються.
будуть з ними подвiйнi чи потрiбнi контакти.
“Вiтер дiє на...” (для дiтей 5-10 рокiв)
Із словами “Вiтер дує на” ведучий розпочинає гру. Щоб гравцi бiльше дiзналися один про одного, питання можуть бути слiдуючи: “Вiтер дує на того, у кого свiтле волосся” – всi свiтловолосi збираються в одну групку.
Ведучого необхiдно змiнювати, даючи можливiсть запитати гравцiв кожному.
Багато батькiв схвильованi проявами страхiв у дiтей. Одним дiтям страшно стає в темнi кiмнатi, iншi не навчаться з’їхати з гiрки на санчатах, третi з жахом тiкають вiд приближення собаки, замирають при виглядi павучка. Хтось боїться Баби-Яги, вовка, мiлiцiонера. Об’єкти дитячих страхiв безмежно рiзнi, їхнi особливостi знаходяться в прямi1 залежностi вiд життєвого досвiду дитини, ступенi розвитку його уяви, емоцiйної стабiльностi, тривожностi i невпевненостi в собi.
вiдводить вiд небезпеки, регулює i будує поведiнку. Дитячий страх – це зичне явище для психологiчного розвитку дiтей. Дитина, що не боїться нiчого i дуже вiдкрита – беззахисна перед обличчям життєвих ситуацiй. Тепличнi ж, гiнеропiкуванi дiти, якi виходять iз звичайного сiмейного середовища, вiдчувають часто труднощi в спiлкуваннi i поведiнцi. Страхiв багато у тих дiтей, чиї батьки самi бояться всього, невпевненi в життi. Прикладом цього слугує образ гiперопiкуваного, надлюбимого, “смислжиттєвого” дитяти.
Батьки шкодували, чекали i люблять свою дитину. Однак вони тривожаться за його благополуччя, життя, майбутнє. Ось цi турботливi батьки зав’язують своєму чаду оченята: “Не треба дивитися на все це, це небезпечно, раптом щось побачиш i злякаєшся”. І вушка зав’яжемо, щоб ти не мiг, чути грубiсть, несправедливiсть оточення. І ротик зав’яжемо – не дай бог щось не так скажеш, тебе образять. Щоб що-небудь ти не натворив, не зробив, ми тобi i ручки зв’яжемо, навiщо – ми за тебе все зробимо, а щоб ти не пiшов, куди не потрiбно, туди, де небезпечно i страшно, ми тобi i нiжки зв’яжемо, самi вiдведемо тебе, куди треба”. А саме головне – це твої почуття, ми не хочемо, щоб тебе образили люди, хлопчики чи дiвчатка, нам не треба, щоб ти, наша любима дитина, переживала, страждала, засмучувалася, ми зв’яжемо i твоє серце. Ось тепер ти в повнiй безпецi, ти не помилишся в життi”.
Ну i як цiй дитинi, як їй жити, як її сприймуть навколишнi, що в неї на душi. Крiм розумного чола та ще невеликої частини тiла, вiльного у дитини нема нiчого.
Страшний, перебiльшений до крайностi приклад. Але задумайтесь на ним, люблячi батьки. Дитина повинна багато бачити, чути, вiдчувати, проходити свiй шлях, борячись iз своїми страхами, вчитись переборювати проблеми, розумiти себе й iнших.
вони завжди будуть про неї турбуватись i захищати. Але в деяких випадках вона в станi справитись сама iз своїми страхами. Ваше завдання – не жартувати над дитячими страхами, не поглиблювати їх, заганяючи в глиб дитячої душi. Накопичення достатнього досвiду i знань, оволодiння методами саморегуляцiї дозволяє дитинi справитись iз своїми страхами, бути впевненим в собi.
Коли ви вiдчуваєте, що дитина боязлива, пiдозрiлива, сором’язлива, пограйтеся з нею в iгри. Вправи допоможуть в тому випадку, коли причина страхiв не дуже значна; з глибинними страхами батькам не впоратись, тут допоможуть спецiалiсти.
А основне зрозумiти, що вашi особистi страхи i переживання можуть стати причиною страхiв вашої дитин, тож не бiйтеся!
“Каруселi” (для дiтей 3 4 рокiв)
У вправi беруть участь дитина i один з батькiв чи двоє дiтей. Один сiдає в позу “плода” пiднiмає колiна i нахиляє до них голову, стопи щiльно притиснутi до пiдлоги, руки обiймають колiна, очi закритi.
Другий стає позаду, кладе руки на плечi сидячому i осторожно починає помалу качати його, як гойданку. Ритм повiльний, рухи плавнi. Виконувати вправу 2-3 хвилини.
Попередження: сидячий не повинен “чiплятися” ногами за пiдлогу i вiдкривати очi. Можна надiти на очi пов’язку. Потiм гравцi мiняються мiсяцями.
“Намалюй свiй страх i переможе його” (для дiтей з 4 рокiв)
До вправи бажано поговорити з дитиною. “Чого ти боїшся?” Коли тобi буває страшно? Чи було таке, коли ти сильно злякався? Потiм дитинi пропонують намалювати те, чого вона боїться. Потрiбний великий лист паперу. Олiвцi та фарби. Пiсля малювання ще раз поговорiть, чого ж вона конкретно боїться. Потiм вiзьмiть ножицi i попросiть дитину розрiзати “Страх” на маленькi частинки, а маленькi – на ще меншi, допоможiть дитинi в цьому. Коли “страх” буде подрiбнений на маленькi шматочки, покажiть дитинi, що тепер його зiбрати неможливо. Замотайте цi малi кусочки в великий папiр, пiдiйдiть до смiтника i викиньте туди, потiм пiдiть з дитиною i викиньте все смiття – воно вам не потрiбне, його вивезуть i спалять, а разом з смiттям спалять i “страх”, i бiльше його нiколи не буде.
Зауваження: повторiть вправу через 1-2 тижнi. Подивiться, що мiнилося на малюнку страху (колiр, сюжет, композицiя), i робiть це до того часу, поки не бачите здивоване обличчя дитини у вiдповiдь на прохання намалювати свiй страх.
Ігри i вправи на зниження агресивностi i послаблення негативних емоцiй
пожалiти. Дитяча агресивнiсть – ознака внутрiшнього емоцiйного неблагополуччя, комок негативних переживань, один з неадекватних способiв психологiчного захисту.
Такi дiти використовують любу можливiсть, щоб штовхатись, битись, ламати, щипати iнших. Їх поведiнка часто просить провокуючий характер. Щоб викликати вiдповiдну агресивну поведiнку, вони завжди готовi злити маму, вихователя, ровесникiв. Вони не заспокояться до того часу, поки дорослi не вибухнуть, а дiти не почнуть битися. Наприклад, така дитина буде свiдомо вдягатися повiльно, вiдмовлятися мити руки, прибирати iграшки, поки не виведе маму з себе i не почує її крик, чи не отримає кару. Пiсля цього вона готова плакати i, тiльки отримавши ласку, заспокоїтися. Для цiєї дитини єдиний механiзм “виходу” психоемоцiйної напруги, яка накопилася у внутрiшнiй тривожностi.
В нашому життi, нажаль, вiдбувається багато подiй, якi самi по собi можуть зробити жорстокою, озлобити, довести до вiдчаю i викликати негативнi переживання. Дiти чiтко уловлюють настрiй оточення. Тому батькам не слiд допускати при дитинi обговорення неприємностей, дивитись передачi про катастрофи i вбивства, оцiнювати негативно вчинки iнших, докоряти i погрожувати карою. Подiбнi прояви свого невдоволення i образи є кращим прикладом для наслiдування i бумерангом можуть повернутися в сiм’ю у “виконаннi” дитиною.
Дорослi не повиннi дивуватися, чому дитина слово в слово повторює їхнi сварки, знаходиться в позицiї постiйного супротиву i неприйняття оточення i подiй.
Причини агресивностi майже завжди зовнiшнi: сiмейне неблагополуччя, вiдмова у чомусь бажаному, рiзниця мiж бажаннями i можливостями.
Тiльки зрозумiвши i прийнявши це, дорослi “догадуються”, що дитина нi в чому не виннi i якщо її не буту ображати, то вона буде доброзичливою i приємною в спiлкуваннi.
“Вибиваємо пилюку” (для дiтей з 4 рокiв). Кожному гравцю дiстається запорошена подушка. Вiн повинен, усердно б’ючи руками, добре її почистити.
“Сваримося овочама” (для дiтей з 5 рокiв)
Запропонуйте дiтям посваритися, але не поганими словами, а.. овочами: “Ти – огiрок”, “А ти редиска”, “Ти – морковка”, “А ти – гарбуз” i т. д.
Методи саморегуляцiї i зняття психоемоцiйного напруження у дiтей.
Часто батькiв турбує поява у дiтей незiбраностi, надмiрної активностi чи напроти, замкнутостi, несмiливостi, а часто агресивностi i плаксивостi. Урiвноважена, радiсна дитина раптом стає конфлiктною i неспокiйною. Всi цi ознаки внутрiшнього психоемоцiйного напруження. Наслiдки якоїсь “дитячої” проблеми, в якiй дорослi ще не розiбралися. Батьки здатнi зрозумiти i заспокоїти її.
Вправи на розвиток вмiння вiдчувати настрiй i спiвпереживати навколишнiм. В дiтях вiдчуття емпатiї закладено спочатку. Пам’ятайте: дiти вiдчувають, хто їх любить, i рiдко помиляються. Настрiй мами чiтко умовляється дитиною, правда, реагувати на тривогу дитина може зовсiм протилежною на перший погляд поведiнкою: перезбудженням, бути впертим. Подiбне можна оцiнити, як би це абсурдно не звучало, як форму спiвпереживання, бажання “взяти на себе” маминi тривоги. Смуток в очах мами обов’язково вiдiб’ється на душевному станi дитини i посiє в нiй тривогу i хвилювання. Слiдкуйте за проявами свого настрою, займайтеся “гiгiєною” своєї душi: дитина народжена для радостi, пiзнання, самореалiзацiї. Сприятливий психологiчний клiмат навколо дитини допоможе їй.
Спецiальнi методи розвитку психоемоцiйної сфери.
Іграшки слiд вибирати, а не купувати i збирати, враховуючи вiковi потреби.
i способи їх вирiшення.
Емоцiйному розвитковi сприяє така поведiнка дорослих, яка робить їх джерелом комфорту i пiдтримки.
Тепло
Пiл словом “тепло” розумiємо iнтерес до дiтей, доброзичливiсть i реакцiя на їхнi потреби. Дiти вiдчувають, що їх люблять, цiнують, приймають. Тепло виражається в тому, що дорослi:
- завжди поруч;
- торкаються нiжно дитини;
- використовують можливiсть, щоб поговорити з дитиною;
Чуйнiсть
який визначає ступiнь подальшого успiху вихователь закрiплений за певною групою дiтей, взаємодiє з ними весь час. Цi взаємостосунки, заснованi на щоденному контакту дитини i дорослого, роблять свiй захищеним i передбачуваним. Вихователь може реагувати так:
Щойно малюк починає плакати, бере його на руки, з’ясовує причину слiз й усуває її;
- обговорює з батьками й iншими членами сiм’ї, як поводитися з дитиною у певних ситуацiях;
- виробляє певнi моделi поведiнки, якi вiдповiдають особливостям дитини. Наприклад, коли Тетянка лягає спати, то любить, щоб її погойдали, в Юрко – щоб його погладжувати по спинцi;
- пестiть дитину, коли є можливiсть.
Повага
Повага до дiтей означає вiру в їхнi здiбностi та потенцiйна розвитку.
Щоб проявити повагу:
- дiзнайтеся про особливостi, iнтереси, потреби, схильностi дитини;
- робiть так, що дiти самi шукали власнi рiшення;
- просiть дiтей подiлитися своїми iдеями.
Емпатiя
Здатнiсть розумiти i приймати емоцiйний стан, недолiки, думки iншого i є емпатiєю. Навчатися емпатiї – означає мати досвiд такого самого ставлення до себе.
Дорослi можуть виявляти емпатiю до дiтей рiзними способами:
- пристосовуючись до настрою дитини;
- виражаючи почуття дiтей мiмiкою, голосом, жестами;
- повторюючи за дiтьми звуки;
- хвалячи дiтей, коли вони виявляють зародки емпатiї стосовно iнших: “Як ти добре мене обiйняв”, “Ти пожалiв Марiйку”;
- у вiдповiдь на жести дитини промовляють: “Ти хочеш персика”.
- повторюють i розвивають сказане дитиною. Наприклад, дитина каже: “Черевик”. Дорослий: “Ти хочеш знайти свiй улюблений червоний черевик”.
Щирiсть:
Щирiсть означає, що доросли мають бути правдивi, розумнi i мають хвалити дiтей.
Щирiсть виражається так:
- чесно зiзнайтеся, коли щось не так. Уникайте вселяти в дiтей помилковi надiї;
- пояснюйте дитинi, чому ви просите її зробити щось, чого їй спочатку не хочеться.
Для розвитку автономностi i впевненостi можна використовувати такi прийоми:
- дати дiтям можливiсть самостiйного вибору.
Нехай вони самi вирiшують, з якої чолики пити, яку книжку розглядати, якi фрукти їсти, чим зайнятися i яку руку мити першою;
- дати дiтям можливiсть самостiйно обслуговувати себе. Вони можуть самi налити сiк, одягтися (наскiльки це можливо) i допомогти навести порядок пiсля гри. Заохочуйте подiбнi прагнення;
- дати дiтям можливiсть фiзично дослiджувати навколишнiй свiт – забиратися на гiрку, ходити по колодi, стрибати з невисоких схiдцiв. Починаючи i повторюючи цi дiї, дiти вдосконалюються;
Як не варто поводитися
Дiти вчаться керувати своїми емоцiями, взаємодiючи з iншими людьми. Вони спостерiгають за тим, як дорослi справляються зi своїми емоцiями i беруть iнформацiю з того, як з ними поводяться в рiзних емоцiйних ситуацiях. З цього досвiду вони беруть кориснi або шкiдливi уроки. Коли дорослi iгнорують емоцiйнi сигнали дiтей, дiти вiдчувають, що їхнi почуття не мають значення для дорослих або просто “неправильнi”.
уникнути неприємної ситуацiї чи злагодити її гостроту. Ефект у цьому випадку виходить зворотнiй. При цьому ситуацiя не просто не вирiшується, а загострюється, i дiти позбавляються можливостi зрозумiти те, як можна було справитися зi своїм станом.
Щоб не порушити емоцiйного розвитку дитини, дорослi можуть використовувати такi рекомендацiї.
Визначайте наявнiсть у дiтей емоцiй, не спростовуйте їх.
Інодi дорослi заперечують наявнiсть почуттiв у дiтей. Накладаючи заборону на емоцiї. Слова “не бiйся”, “не можна сердитися”, “дайно, посмiхнися”, “чого тут плакати” – спростовують самi емоцiї.
що їхнi почуття й емоцiї неправильнi, не приймаються дорослими, що вони надходять неправильно.
Правильна стратегiя у таких випадках – визначити почуття дитини i спробувати пояснити, чому потрiбно робити якось iнакше.
Жартувати над дитиною чи соромити її, щоб вивести з емоцiйного стан, щонайменше, неправильно. Дiти ображаються, коли чують: “Ти ж не маленький”, “Ти ж не дiвчинка”, “Ось я бабусi розповiм, як ти поводився”. Таке при соромлення пiдриває вiру в справедливiсть i любов дорослого, змушує сумнiватися у власнiй правильностi та адекватностi.
Помилково мiркувати, що якщо у дiтей залишити вiч-на-вiч зi своїми страхами Ало якщо зросте страх, то дiти переборюють його. На жаль, коли страхи зростуть, вони можуть залишитися на все життя. А неправильне поводження дорослих у цiй ситуацiї може пiдiгравати довiру до них.
Визначайте наявнiсть складних, хворобливих ситуацiй.
Дорослi мають ретельно пiдбирати слова i пояснення, щоб не зашкодити розвитковi здорових емоцiй.
Будьте послiдовнi, не допускайте рiзкої змiни настрою.
Дiти рiдко дивуються тому, що роблять дорослi в тому разi, якщо поведiнка їх узагалi важко зрозумiти. Проте якщо настрiй дорослих рiзко змiнюється (вiд веселого до сердитого. Вiд уважного до байдужого) без будь-яких причин, дiти починають їх боятися. Важливо пояснити дiтям, що вiдбувається, i поводитися так, аби поведiнка була передбачуваною i викликала у дiтей довiру.
Як розмовляти з дiтьми про їхнi емоцiї.
Батьки починають говорити з дiтьми про їхнi емоцiї вiдразу ж пiсля народження. Важливо продовжувати знайомити дiтей з “емоцiйним” словником.
сердишся”. Тим самим вихователь пов’язує набутий досвiд дитини з поняттям гнiву, показує дитинi, що її емоцiйний стан зрозумiлий, пiддається опису. А з тим, що зрозумiло, що пiддається опису, легше справитися.
У разi такої поведiнки дорослих дiти навчаються краще зрозумiти i свiй стан, i стан iнших людей.
Уважно спостерiгайте за дiтьми.
звуками чи словами. Якiсть почуття можуть бути загостренi, а якiсть – помiрнi. Важливо говорити про них, якi б вони не були. Називайте емоцiї рiзними словами.
Визначте, що почуває дитина i скажiть це словами, звертаючись до неї: “Ти, здається, стурбований чимось?”, “У тебе задоволений вигляд”.
Описуючи емоцiї, використовуйте рiзнi слова. Розпочнiть зi слiв, якi описують базовi емоцiї: радiсний, сумний, сердитий, зляканий. Потiм поступово використовуйте слова, щоб якомога точнiше визначити емоцiї i почуття: задоволений, розчарований, роздратований, стомлений, схвильований. Пiсля нового слова пояснiть його значення пропозицiєю. Наприклад “Ти розчарована, Катрусю? Нiяк не можеш скласти пiрамiдки”. Навiть коли дитина ще не розумiє цих слiв, ви самi звикатимете спостерiгати i якомога точно будете описувати цей вияв.
У мiру дорослiшання дини вашi слова будуть набувати для неї все бiльше й бiльше змiсту, i вони уде все краще й краще розбиратися у своїх почуттях.
Допомагайте дiтям розповiдати про свої почуття. Розпочнiть iз простих запитань, якi припускають вiдповiдi “так” чи “Нi”. У мiру того, як дiти здобувають практичнi знання й умiння, пiдказуєте їм простi слова, якi можна використовувати для самовираження.
Допомагайте дiтям розповiдати про свої почуття, зауважувати i розумiти почуття iнших людей.
Для того, щоб спiлкуватися з iншими людьми, дитина має навчитися розумiти, що вони почувають у мiру дорослiшання дитини i набуття нею досвiду.
Описуйте почуття iнших людей. Видiляйте конкретнi аспекти поводження, привертайте увагу дiтей до подiй, якi викликають емоцiї.
Визначайте право дiтей на емоцiї, але не допускайте руйнiвної поведiнки.
Лiтература:
1. Л. С. Виготський “Психологiя”
2. Н. Л. Кряжева “Мир детских эмоций»
3. А. Д. Кошелевi “Эмоциональное развитие дошкольника».
4. Е. И. Рогов “Эмоции и воля”
5. Емоцiйний розвиток дитин (Упоряд. Максименко С., Максименко К., Плавник О. 2003 р. (Психологiчний iнструмент)
6. “Взаємодiя дорослих iз дiтьми раннього вiку” Лiдiя Свирська, Нiна Петрова.
8. Самооцiнка учня (Верстка В. Плавник). Багатофакторний особистiсний опитувальник Р. Кеттела (дитячий варiант).
9. Бреслав Г. М. “Эмоциональные особенности формирования личности в детстве: норма и отклонения. - М, 1990.
10. П. А. М’ясоїд “Загальна психологiя”.
| 
