МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ
Факультет туристичного менеджменту
РЕФЕРАТ
на тему“Археологiчнi пам’ятки та їх використання в туристичнiй дiяльностi”
студентки ІІІ курсу
перевiрив
Київ – 2007
Всесвiтнього туризму (1978 р.) вказує на те, що сучасний туризм вiдповiдає основному праву людини на вiдпочинок, проте Декларацiя також зазначає, що "у практицi туризму елементи духовностi повиннi брати гору над технiчними та матерiальними". Ось цi духовнi елементи, будучи "загальним завершенням людського iснування, повиннi бути постiйним внеском в освiту, рiвнiсть у долi нацiй, духовного визволення людини по вiдношенню до тотожностi та гiдностi, утвердженню неповторностi культур та поваги моральної спадщини людей".
На туристичних маршрутах увагу туристiв все бiльше привертають пам'ятки найдавнiшої iсторiї людства, зокрема, первiсної археологiї. Вони подiляються на нерухомi (мiсця первiсних стоянок, кургани, поховання тощо), а також рухомi (знаряддя працi, речi побуту, прикраси тощо), виявленi пiд час розкопок. Як правило, останнi зберiгаються в музеях, поповнюючи музейнi експозицiї. І тi й iншi пам'ятки являють собою об'єкти туризму. Справа полягає в тому, як краще налагодити їх використання для потреб туризму. Виходячи з цього, цiкавим є досвiд ряду європейських країн i США щодо органiзацiї музеїв та туристично-екскурсiйних маршрутiв по пам'ятках первiсної археологiї та природничої iсторiї, методологiчнi принципи яких можуть бути використанi у музейнiй справi та музейному будiвництвi України.
Ще задовго до офiцiйного визнання пам'яток первiсної археологiї об'єктами iсторико-культурної спадщини Великобританiя була однiєю з перших європейських країн, де подiбне ставлення до пам'яток знайшло своє вiдбиття у дiяльностi видатних представникiв науки i культури. Так, знаменитi Стоунхендж, Евеберi бiля м. Солсберi у Вiльширi, якi збудованi близько ІП-І тис. до н. е. (у 1986 р. цi пам'ятки та прилеглi територiї занесенi до Списку Всесвiтньої спадщини), ще на поч. XVII ст. визначним архiтектором Інiго Джонсом (1573-1652) розглядалися як об'єкти, котрi можуть бути використанi з туристично-екскурсiйною метою. Вiн зробив перший план та графiчну реконструкцiю Стоунхенджу. Наприкiнцi XVII ст. художник Обрей виконав точний план пам'ятки. Визначнi художники Джозеф Меллорд Уiльям Тернер (1775-1851) та Джон Констебль (1776-1837) першими поставили питання про музеєфiкацiю пам'ятки. Зокрема, останнiй написав картину "Стоунхендж" (1836) для Королiвської Академiї. У 1882 р. генерал Пiтт-Рiвер розробив "Акт про стародавнi пам'ятки", в якому виклав свiй план стосовно музеєфiкацiї пам'ятки, що складався з наступних пунктiв: 1. Змiцнення фундаментiв; 2. Проведення консервацiйних та реставрацiйних заходiв; 3. Забезпечення охорони.
етапом у справi музеєфiкацiї пам'ятки став 1976 р. Саме в цей час Пiтер Ллойд Джоне з Кенсiнгтонського Полiтехнiчного iнституту розробив генеральний план "Доiсторичного парку пiд вiдкритим небом навколо Стоунхенджу", результатом якого стало з цього часу проведення систематичних реставрацiйних заходiв на пам'ятцi. Сьогоднi парк обладнаний входом, що являє собою тунель пiд дорогою; пiдземними датчиками, якi реєструють наземнi коливання, а також сприяють регулюванню потоку вiдвiдувачiв. Також зроблений спецiальний настил для ґрунту, що сприяє його збереженню, обладнанi стежки для вiдвiдувачiв. Навколо Стоунхенджу створена iнфраструктура з обслуговування туристiв, яка включає, зокрема: гудроноване шосе, автостоянку, примiщення для продажу квиткiв, кафе, магазини тощо.
У 1991 р. у Британському Музеї Природничої iсторiї створена нова експозицiя з екологiї. У нiй були поданi оригiнали-монолiти з Стоунхенджу, збереженiсть яких не могла бути забезпечена в автентичному середовищi. Вони слугують екраном, на якому демонструються унiкальнi кадри, що розповiдають про iсторiю життя на Землi.
Прикладами своєрiдних музеїв пiд вiдкритим небом можуть слугувати також дослiдженi поселення доби неолiту на о-вi Гернсi - Ле Фуяж та в Ейшлiпарку (Ірландiя), рештки яких законсервованi. Цi нерухомi пам'ятки первiсної археологiї вiдвiдуються туристами.
(Париж), який є не тiльки Нацiональним iнститутом, а i Музеєм Свiтової культури.
16 тис. кв. м), з них у 1964 р. було вiдведено власне для Музею - 6 500 кв. м, а iншi примiщення вiдведено пiд фонди, технiчнi служби та науковi iнститути.
Музей перебуває у постiйному пошуку, що дає можливiсть корегувати експозицiю за останнiми науковими даними. Так, у 1960-х pp. експозицiя займала два поверхи i складалась з 450 вiтрин. Зокрема, демонстрацiя музейних предметiв з iсторiї первiсного суспiльства вiдбувалась таким чином: уздовж однiєї стiни експонувались оригiнали, уздовж iншої - вiтрини, якi подавали "сцени" з iсторiї людської життєдiяльностi у рiзних аспектах: 1) iсторичному; 2) географiчному; 3) економiчному; 4) соцiально-культурному. Серед залу розташовувались маленькi вiтрини, якi супроводжувалися панно, що демонстрували типовi сфери дiяльностi первiсної людини. Окремо вiд археологiчного матерiалу експонувався у другому залi антропологiчний (оригiнали). У цьому залi також розкривалась тема походження рас. У кiнцi кожного залу зробленi були так званi зведенi панно, якi надавали можливiсть вiдвiдувачу побачити сучасний стан вивчення експонованих музейних предметiв. Ескалатор пiсля огляду двох залiв дозволяв "переїхати" в етнографiчну галерею, яка була побудована по "кривiй". Архiтектурно-художнє вирiшення другого поверху нагадувало п'ять континентiв. Експонати були згрупованi за темами: "Види одягу", "Знаряддя полювання", "Предмети домашнього побуту", "Предмети культу", "Музичнi iнструменти", "Предмети мистецтва" тощо. Музейнi предмети експонувались за матерiалом та функцiональним призначенням з поясненнями.
У 80-тi pp. пiд експозицiю було вiдведено 5 тис. кв. м. Фонди Музею нараховували 1 млн. предметiв. Метою Музею було визнано вивчення людини з точки зору фiзiологiчної та соцiокультурної. Була вироблена нова концепцiя дiяльностi Музею: 1. Зберiгання антропологiчних, етнологiчних та доiсторичних матерiалiв. 2. Науково-дослiдницька дiяльнiсть. 3. Публiкацiя наукових дослiджень. 4. Видання каталогiв з iсторiї Людини за матерiалами колекцiй Музею. 5. Освiтня дiяльнiсть на високому науковому рiвнi.
Експозицiя побудована на порiвняннях: 1. Оволодiння вогнем призводить до розвитку керамiчного виробництва. 2. Металургiя халколiту-бронзи власне характеризує доiндустрiальне суспiльство. 3. Найдавнiшi поховання порiвнюються з поховальними ритуалами у наш час. 4. Найдавнiше мистецтво порiвнюється з народним мистецтвом тощо. Експозицiя складається з вiддiлiв: 1. Доiсторiї. 2. Етнологiї. 3. Антропологiї. Цi вiддiли тiсно спiвпрацюють з Музеєм Природничої iсторiї.
Отже, концепцiя Музею Людини поєднує у собi як програму дiяльностi етноархеологiчного, так i екомузею.
Величезною популярнiстю у Францiї користуються регiональнi музеї археологiї, їх потрiбно вiдрiзняти вiд вiтчизняних краєзнавчих та iсторико-краєзнавчих. Регiональнi археологiчнi музеї створено на мiсцi розкопок або поблизу дослiджених та дослiджуваних пам'яток, у замках, або спецiально збудованих будинках. За видами експозицiй регiональнi археологiчнi музеї-стоянки (переважно палеолiтичного, мезолiтичного та неолiтичного часу), можуть бути класифiкованi на наступнi типи:
1. Музеї-стоянки, експозицiя яких розкриває iсторiю дослiдження даної пам'ятки i побудована за комплексно-тематичним принципом (Музей Передiсторiї м. Солютре у печерi Солютре, департамент Сена-та-Луара;Музей Передiсторiї м. Нiцца у печерi Терра Амата, департамент Приморськi Альпи).
2. Музеї-стоянки, експозицiя яких розкриває iсторiю дослiдження пам'яток рiзних епох даного або iнших регiонiв i побудована за комплексно-тематичним принципом у хронологiчному порядку та функцiональним призначенням, або у хронологiчному порядку (Музей Археологiї гротiв Ази, департамент Сена-та-Луара).
3. Музеї-стоянки як об'єкти музейного показу зi спецiально збудованим поруч примiщенням, де створено Музей археологiї, в якому зосередженi колекцiї рiзних епох даного або iнших регiонiв (музеєфiкована печера Ориньяк та Музей Передiсторiї у м. Ориньяк, департамент Верхня Гаронна; музеєфiкований грот Пеш-Мерi та Музей Амедi-Леморi у м. Кабрере, департамент Лот).
4. Музеї-стоянки як окремi об'єкти музейного показу переважно для вчених, з спецiально збудованою поруч копiєю, що вiдтворює дану пам'ятку i слугує як експонат для широкого загалу (музеєфiкована печера Нiо та її копiя, департамент Ардеш, музеєфiкована печера Ласко та її копiя, департамент Дордонь).
Слiд також зазначити, що деякi регiональнi археологiчнi музеї мають видозмiнний статус, що обумовлює у рiзнi роки рiзне адмiнiстративне пiдпорядкування: Мiнiстерству культури Францiї, мунiципальнiй владi, унiверситетам, громадським науковим товариствам, науковим асоцiацiям. Звернемо увагу на те, що в деяких регiональних музеях експозицiя з археологiї супроводжується демонстрацiєю меморiальних речей дослiдникiв цих пам'яток або осiб, якi сприяли створенню того чи iншого музею, або матерiали яких лягли в основу музейних зiбрань. Також в експозицiї можуть бути поданi матерiали, пов'язанi з дiяльнiстю видатних осiб того чи iншого регiону або країни. Досить часто в експозицiях таких музеїв зосередженi матерiали з iсторiї мистецтв тощо. Такий "кунсткамерний" пiдхiд в органiзацiї експозицiйної площi бере свiй початок у XVI–XVIIIcт.
поселення Пенсеван у 60-х pp. Поселення розташоване на березi р. Сени недалеко вiд Парижу департаменту Сена-та-Марна. 12Першi дослiдження пам'ятки вiдбулися у 1956 р. У 1960-64 pp. розкопки проводив Центр дослiджень факультету Лiтератури та гуманiтарних наук Паризького унiверситету. У дослiдженнi пам'ятки брали участь представники Французької Асоцiацiї з вивчення четвертинного перiоду та представники Французької Асоцiацiї з вивчення доiсторичного перiоду. Була музеєфiкована дiлянка культурного шару з рештками господарсько-побутових комплексiв, що належать до мадленського часу (бл. 10 тис. pp. до н. е.). Використання новiтньої апаратури та технологiї щодо фiксацiї знахiдок дозволило вже у жовтнi 1965 р. вiдкрити два зали експозицiї. Це у свою чергу сприяло створенню Центру дослiджень та Документацiї, яким керує вiддiл Археологiї Мiнiстерства культури. Метою роботи Центру є вивчення життєдiяльностi первiсної людини: її технологiчних, економiчних, соцiальних та духовних проблем. В експозицiї Музею-стоянки демонструються рештки першого господарсько-побутового комплексу (далi ГПК) та вiдтворена структура стоянки стародавнiх мисливцiв. Структура ГПК репродукована за допомогою м'яких матриць, виконаних з каучуку. Це дозволило Центру створити "гiпсотеку", де або у гiпсi або у синтетичнiй гумi консервуються реальнi зображення структур, якi неминуче руйнуються при розкопках. У Музеї демонструється також процес виготовлення та використання крем'яних та кiстяних знарядь, палеонтологiчнi рештки. Таким чином, Музей-стоянка перетворився на Центр експериментальних дослiджень, а також є чудовим об'єктом для вiдвiдування туристiв, який дає уяву про первiсний перiод iсторiї людства.
У Францiї функцiонує близько 20 експериментальних поселень, якi носять назву "Археодром". 13 Один з перших "Археодромiв" було створено у 1980 р. Асоцiацiєю та Мунiципальним Товариством Париж-Рен-Рон. Його також називають "уявним музеєм". 14 На думку його засновникiв - "Археодром" повинен iстотно вiдрiзнятися вiд традицiйного музею. Вiдвiдувачам надана можливiсть самим розташовувати предмети або їх фрагменти у вiтринах за типологiчною класифiкацiєю або у хронологiчному порядку. "Археодром" повинен бути репрезентованим не тiльки даними археологiї, але i природничо-iсторичних наук. Також необхiдно залучати i данi етнологiї. Все це дає можливiсть вважати "Археодром" експериментальною лабораторiєю, яка сприяє пiзнанню способу життя стародавнiх людей. Експеримент, проте, має свої обмеження: дослiдник-археолог чудово розумiє, що йому не пiд силу реконструювати повнiстю умови життя та працi стародавньої людини. Вiн повинен намагатися встановити та вiдтворити традицiї, зокрема у технологiї. Невипадково, А. Леруа-Гуран назвав цей iнтерес "технiчним вченням". Цей "Археодром" проводить свою програму експериментальної дiяльностi навколо рiзноманiтних тем, якi обираються археологами:
1. Технологiя ретушування кременю.
2. Використання кам'янихзнарядь.
3. Технологiя виготовлення керамiки за доби неолiту.
5. Металургiя бронзи.
6. Металургiя залiза.
7. Технологiя добування дорогоцiнних металiв.
У 1982 р. в Аквiтанiї розроблено так звану педагогiчну програму - експеримент "Уроки спадщини" для п'яти департаментiв Пiвденно-Захiдної Францiї: Жиронда, Ланди, Лота-Гаронна, Дордонь, Атлантичнi Пiренеї. Мета цiєї програми: залучення дiтей до вивчення iсторiї та збереження культурної спадщини.
Досвiд популяризацiї пам'яток первiсної археологiї мають також країни Центральної Європи, зокрема Польща, Чехiя, Словаччина та Болгарiя. Так, у Бiловезькому Нацiональному парку (Польща) створено Природничо-науковий лiсний музей, який бере свiй початок ще у 1920 р. Цей Музей є немовби вступом до вивчення парку. Навколо Музею розташованi ресторани, готелi та iншi служби для обслуговування туристiв. Музей являє собою суцiльноскляне примiщення, експозицiя якого складається з двох частин: Історичної та Природничої. У свою чергу перша частина складається з роздiлiв:
2. Використання деревини первiсною людиною.
3. Використання деревини в народному будiвництвi.
4. Рацiональне використання деревини на прикладi Бiловезького лiсового комплексу. Друга частина складається з роздiлiв ботанiки, зоологiї, палеонтологiї, етнологiї. Крiм оригiналiв, у Музеї експонуються макети, великi кольоровi дiапозитиви розмiром 60x60 см, фотографiї.
У 1994 р. у Чехiї з метою популяризацiї наукових досягнень у галузi археологiї створена Громадська Асоцiацiя з реконструкцiї археологiчних об'єктiв (RAO). Вона є науково-освiтнiм центром. У 1995 р. за iнiцiативою її голови І. Плейнерової у районi Прага-Троя на Фарках, на правому березi р. Влтави, де у 1974 р. виявлено пiзньогальштатське поселення доби раннього залiзного вiку, вирiшено створити Археопарк загальною площею 2 га." У 1996 р. за участю фахiвцiв з вiддiлу археологiї Празького мiського музею М. Фрiдрiхової, М. Слабiни та фахiвцiв з Ботанiчних садiв Прага-Троя розроблено генеральний план Археопарку. На початку 1998 р. вже почали функцiонувати двi його зони. Перша зона є ядром Археопарку, що демонструє реконструкцiю поселення, яка складається з палiсаду, що являє собою частину укрiплень. Вони були збудованi 2500 рокiв тому. Реконструйовано дубовi стовбури висотою 3-3,7 м, культову будiвлю та три житла. Друга зона - це так звана експериментальна зона Археопарку. Тут вiдвiдувачi мають можливiсть брати участь в експериментах, що дають змогу уявити господарство та побут дослiджуваного поселення. Тут можна ознайомитись з помолом зерна, випiчкою хлiбних коржiв, виробництвом тканин, фарбуванням текстилю, виробництвом керамiки, виплавкою залiзної руди тощо. Археопарк включений у Празькi Ботанiчнi сади. Фiнансування цього проекту проводять: 1. Празький благодiйний археологiчний фонд для захисту культурної спадщини. 2. Органiзацiя Квiдо Шванк. 3. Празький фонд розвитку громадянського суспiльства. Археопарк прилягає до районiв Праги 7 i Праги 8. Менеджерами Празьких Ботанiчних садiв також розроблено проект з вiдтворення природного середовища за часiв iснування поселення. У червнi 1998 р. на Природничонауковому факультетi Унiверситету iм. Масарика (Брно) проходила конференцiя, присвячена методицi популяризацiї досягнень антропологiї та археологiї. Було обговорено проблеми щодо вiдтворення побуту мисливцiв на мамутiв, життєдiяльностi людини за доби первiсностi та середньовiччя.
входить до Природного Заповiдника - Ландшафтну область Словацький Карст. Карстова печера Домiца розташована у пiвденнiй частинi Силезької рiвнини недалеко Кечова (округ Рожнява) i разом з печерою Барадла (Угорщина) являє собою печерну систему довжиною 21 км. На територiї Словаччини Домiца має довжину 5080 м. Печера вiдкрита у 1926 р. i систематично дослiджується з 1932 р. Зокрема, у 1932 р. вона дослiджувалась комплексною спелеоархеологiчною експедицiєю пiд керiвництвом визначного дослiдника д-ра, проф., академiка Ярослава Бугми (1901-1962) за участю О. Кандиби, В. Февкеса та Р. Егриха. Я. Бугма розробив проект музеєфiкацiї печери.
Печерний лабiринт складається з залу "11 вогнищ", де виявленi рештки житлових конструкцiй, "залу гончара", в якому збереглись залишки виробництва (вдалось реконструювати 200 посудин). У цьому ж залi збереглись сходи. Також виявлено "священний" коридор, де на висотi близько 60 см над неолiтичним горизонтом пiдлоги печери, на синтровому покриттi стiни збереглись три малюнка, виконанi деревним вугiллям. Живопис законсервовано. Печера обладнана входом, дверима, що замикаються та електричним освiтленням.
Унiкальний Музей створено у природнiй печерi, що розташована у Рудопському Карстi м. Чепеларi (Пiвденна Болгарiя). Музей засновано у 1967 р. i у 1975 р. печера вiдкрита для туристiв. У нiй розташовується експозицiя, яка має шiсть тематичних роздiлiв: 1. Мiнералогiя. 2. Петрографiя. 3. Наземний i пiдземний карст. 4. Бiоспелеологiя. 5. Печерна палеонтологiя. 6. Печерна археологiя - печера як житловий об'єкт.
Вартим уваги є досвiд вчених США з музеєфiкацiї природничо-iсторичних об'єктiв. Так, у Нацiональному парку штату ЮТА створено Музей динозавра. Над значним природним масивом, де зафiксованi мiсця виявлення решток динозаврiв, з метою збереження, експонування та подальшого дослiдження збудовано музей-павiльйон. Вiн складається з двох поверхiв: перший поверх - це експозицiя is situ, що являє собою обладнану галерею вздовж усiх розкопiв; тут також розташоване бюро для обслуговування туристiв, службовi примiщення. Другий поверх - це науково-дослiдний центр, в якому обладнаннi примiщення для геологiв та iнших спецiалiстiв, бiблiотека, конференц-зал, кабiни для iндивiдуального перегляду дiафiльмiв, кафетерiй. Балкони, переходи, оглядовi майданчики дають можливiсть повного огляду та робочого пiдходу до розкопiв. Значна поверхня скляного павiльйону забезпечує добре природне освiтлення.
У серпнi 1966 р. у мiстечку Рокi-Хiлл, на пiвдень вiд Хартфорда (штат Кон-нектiкут) створено Музей Природничої iсторiї. Вiн являє собою павiльйон is situ на площi 850 кв. м, де виявленi на глибинi 376 м вiд поверхнi корiннi породи, що покритi скам'янiлими вiдбитками слiдiв динозаврiв.
З метою поглиблення атрактивностi експозицiї, що дає змогу залучити широке коло вiдвiдувачiв - у Музеї Природничої iсторiї м. Аннiстон (штат Алабама) було виготовлено штучну печеру, яка стала експонатом Музею. Перед тим, як зробити конструкцiю, вченi вивчили природнi печери штатiв Алабами, Огайо, Флориди та Аризони. Вiдтворення печери в експозицiйному залi, що займає площу 120 кв. м висотою 7 м тривало 3,5 роки. Для того, щоб печера була бiльше схожою на природну, встановлено воднi насоси для розливу води на "прикраси", а також вiдтворено холодне повiтря. Для iмiтацiї життя, у печерi розмiщенi виготовленi штучнi зразки фауни: летючi мишi тощо. Цей об'єкт викликає зацiкавленiсть у вiдвiдувачiв-екскурсантiв, туристiв i сприяє поширенню знань про природу i тваринний свiт, усвiдомленню потреби зберiгати природну спадщину.
За кiлькiстю пам'яток первiсної археологiї Україна може змагатись з будь-якою європейською країною, але їй бракує практично дiючих комфортабельних екотуристичних маршрутiв, якi б забезпечували вiльне оглядове сприйняття туристами цих об'єктiв у їх тiсному взаємозв'язку з природним ландшафтом. Складовою частиною органiзацiї цих маршрутiв є створення заповiдникiв у мiсцях концентрацiї пам'яток первiсної археологiї, обладнання i музеєфiкацiя окремих пам'яток. Дослiдники визначають, що на мiсцi розкопок таких пам'яток, якi мають велике наукове значення, потрiбно створювати музеї пiд вiдкритим небом,23 де кожна пам'ятка археологiї повинна виступати як об'єкт музейного показу. Проте, багато пам'яток, зокрема палеолiту - Королево (Закарпатська обл.), Анетiвка 2 (Миколаївська обл.), мезолiту - Мирне (Одеська обл.), якi мають свiтове значення i дослiдженi на широкiй площi, не можуть бути музеєфiкованими внаслiдок вiдсутностi таких категорiй речових джерел, як рештки жител, поховань. Тому, при музеєфiкацiї потрiбно враховувати наступнi критерiї:
Наявнiсть рiзної категорiї джерел i рiзнопланової польової документацiї. Вивчення iнтерпретацiй археологiчних джерел i вибiр найбiльш науково обґрунтованої (можуть iснувати кiлька гiпотез стосовно вiдтворення стародавнього поселення, а на мiсцi розкопок вiдтворюється лише одна з них).
"вiдчути" "життя" дослiджених та дослiджуваних поселень, побачити предмети у процесi їхнього виготовлення. Це допомагає з'ясувати спосiб життя стародавньої людини. Виходячи з цього, необхiдна анiмацiя пам'ятки та створення сучасної iнфраструктури. Однiєю з ефективних форм активiзацiї сприймання вiдвiдувачами досягнень первiсної археологiї в Українi є створення археологiчних "скансенiв" - "дiснейлендiв" та археологiчних "дiснейлендiв", що можуть бути включенi не лише до державних екотуристичних маршрутiв, а й до мiжнародних.
Крiм археологiчних "скансенiв" - "дiснейлендiв", якi повиннi складатися з музеєфiкованих пам'яток та павiльйонiв, де демонструються усi можливi варiанти реконструкцiй археологiчних об'єктiв, а також вiдтворюється побут та господарство їхнiх мешканцiв, також можливе створення окремих екотуристичних маршрутiв по пам'ятках первiсної археологiї України:
1. Палеолiтичнi пам'ятки басейну Середнього Днiпра (територiальне охоплюють Чернiгiвську, Полтавську та Київську обл.) - Пушкарi 1, Мiзин (ус. Мiзин є краєзнавчий музей), Межирiч (проводиться музеєфiкацiяпам'ятки), Добранiчiвка (музеефiкований четвертий господарсько-побутовий комплекс).
2. Багатошаровi поселення Поднiстров'я - Молодово 1, Молодово 5, Кормань 4, що характеризують розвиток людської культури за доби палеолiту-мезолiту та трипiльське поселення Поливанiв Яр (Чернiвецька обл.).
обл.
4. Амвросiївська стоянка та кiстковище (пiзнiй палеолiт) (Донецька обл.).
1, Замiль-Коба 2.
7. Державний iсторико-культурний заповiдник "Кам'яна Могила"(Запорiзька обл.).
8. Багатошарове поселення Михайлiвка (енеолiт) (Херсонська обл.).
9. Трипiльськi поселення-гiганти: Майданецьке, Тальянки (у с. Тальянкистворюється Музей трипiльської культури), Веселий Кут (Черкаська обл.).
10. Укрiплення доби бронзи на о-вi Мала Хортиця (Запорiжжя), що входитьдо Нацiонального заповiдника "Хортиця". У мiстi є краєзнавчий музей.
11. Поселення доби пiзньої бронзи в уроч. Дикий Сад у м. Миколаєвi. У мiстi краєзнавчий музей. Поселення виноградний Сад доби бронзи (Миколаївська обл.).
Археологiчнi "дiснейленди" доцiльно створювати у мiсцях концентрацiї пам'яток, якi не можуть бути музеєфiкованими, але їх природний ландшафт дозволяє цi територiї оголосити геолого-археологiчними або природничо-археологiчними заповiдниками. Це, зокрема райони багатошарового поселення Королево (палеолiт) (Закарпатська обл.), Листiвка 13, 1,2 (палеолiт) (Миколаївська обл.) багатошарового поселення Пугач (мезолiт, неолiт, енеолiт, пiзня бронза) (Миколаївська обл.), Мирне (мезолiт) (Одеська обл.).
пам'яток, зокрема Жан Клод - Президент Мiжнародного Комiтету з наскального живопису, що створено у рамках ЖОМОС(у), д-р, проф. Еммануель Анатi - директор Суспiльного Центру з вивчення доiсторiї, (Італiя), Роберт Дж. Беднарiк (Австралiя) вважають, що доступ до таких пам'яток повинен бути обмеженим i дозволятися лише вченим, а для широкого кола вiдвiдувачiв слiд поблизу таких об'єктiв створювати павiльйони-копiї.
Саме, археологiчнi "скансени" - "дiснейленди" та археологiчнi "дiснейленди" можуть стати справжнiми дiєвими методичними, науково-дослiдними та культурно-освiтнiми закладами з популяризацiї досягнень первiсної археологiї. У таких закладах необхiдно встановити Інтернетцентри, якими могли б користуватися не тiльки вченi, музейнi працiвники, бiблiотекарi, а й широка громадськiсть. Реалiзацiя таких проектiв потребує значної витрати коштiв, але вони досить швидко окупляться за рахунок вiдвiдувачiв, а їхнє створення дає можливiсть надання роботи фахiвцям рiзних професiй.
Отже, Україна має значний ресурсний потенцiал для розвитку археологiчного туризму.
Використана лiтература
1. Гудзевич А. В., Любченко Є. В. Рекреацiйно-туристичний потенцiал Пiвденно-схiдного Подiлля// Туристично-краєзнавчi дослiдження. Випуск 2. – К.: ЧП Кармалiта, 1999. – С. 237-248.
2. Кепi Д. В. Зарубiжний досвiд популяризацiї пам’яток археологiї та його використання для потреб туризму в Українi// Туристично-краєзнавчi дослiдження. Випуск 2. – К.: ЧП Кармалiта, 1999. – С. 540-549
|
