Гендерна соцiологiя
дворiчна вже знає свою стать, у 3—4 роки свiдомо розрiзняє стать, часто асоцiюючи її з зовнiшнiми ознаками, наприклад, з одягом. У 7—8 рокiв поглиблюється статева диференцiацiя поведiнки (рiзнi iнтереси хлопцiв i дiвчат, рiзнi iгри та партнери, стилi поведiнки). Усвiдомлення дитиною своєї статевої ролi охоплює уявлення про те, наскiльки її якостi вiдповiдають очiкуванням та вимогам чоловiчої або жiночої ролi.
Однак в лiтературi з проблеми гендерної соцiалiзацiї та гендерної iдентичностi (усвiдомлення належностi до певної статi) побутують вельми суперечливi погляди на цi процеси. Однi вченi вважають, що на розвиток гендерної iдентичностi впливають процеси моделювання, змiцнення, самосоцiалiзацiї. При моделюваннi дiти iмiтують поведiнку дорослих, спочатку наслiдують людину, яка про них турбується найбiльше (мати, няня), потiм батька, друзiв, учителiв, кiногероїв. Коли моделi обох статей знаходяться поруч, малюки iмiтують поведiнку дорослого необов'язково однiєї з ним статi.
Батьки бiльш занепокоєнi, коли сини проявляють риси фемiнностi, нiж коли дочки демонструють ознаки маскулiнностi. Засуджуючи несамостiйнiсть хлопцiв, вони спокiйно ставляться до залежностi дiвчат вiд iнших. У процесi самосоцiалiзацiї дiти на основi вербальної та невербальної взаємодiї готують себе до життя в суспiльствi, поступово усвiдомлюючи, що певна поведiнка викликає пошану або осуд оточення. Це означає, що дитина спочатку осмислює свою стать, потiм намагається поводитися адекватно своїм уявленням про норми поведiнки особи її статi. Усi цi процеси є основою трьох теорiй гендерної соцiалiзацiї: теорiї iдентифiкацiї, статевої типiзацiї, самокатегоризацiї.
Пiдвищена увага до соцiалiзацiї хлопцiв є одним з виявiв закону статевої диференцiацiї або принципу маскулiнної додатковостi. Суть його в тому, що визволення хлопця з-пiд жiночого впливу, пiд яким перебувають у ранньому дитинствi всi дiти, потребує додаткових зусиль як його самого, так i вихователiв. І чим жорсткiша статева стратифiкацiя, тим послiдовнiшою та цiлеспрямованiшою є диференцiацiя соцiалiзацiї хлопцiв i дiвчат. Вiдповiдно дiвчат готують до виконання господарських обов'язкiв (батьки, вихователi заохочують їх участь у домашнiх справах, бути нiжними та охайними, грати з ляльками), а хлопцiв — до позасiмейної, публiчної дiяльностi (їм надають бiльшої незалежностi, схвалюють активнiсть i самостiйнiсть). Жорсткiсть нормативної статеворольової диференцiацiї помiтно поляризує стереотипи фемiнностi—маскулiнностi в суспiльствi, стимулює дотримання їх.
та протилежної статi; пiд впливом навчання i заохочення певної поведiнки дитини дорослими. До 20 рокiв завершується первинна гендерна соцiалiзацiя, одним з головних агентiв якої є родина.
Гендернi стереотипи — механiзми, що забезпечують закрiплення i трансляцiю гендерних ролей вiд поколiння до поколiння.
У суспiльнiй свiдомостi вони функцiонують як стандартизованi уявлення про моделi поведiнки та риси характеру вiдповiдно до понять «чоловiче» та «жiноче». Вивчення їх почалося у серединi 50-х рокiв XX ст., коли американськi соцiологи Мак Кi та Шеррiфс визначили типово чоловiчий та типово жiночий образи. На їх думку, типово чоловiчий образ — це сукупнiсть рис, пов'язана iз соцiально необмеженою поведiнкою, компетентнiстю, рацiональними здiбностями, активнiстю i результативнiстю. Жiночий характеризують соцiальнi й комунiкативнi навички, теплота, емоцiйна пiдтримка. Стереотипи створюються суспiльством штучно, формуючись протягом багатьох рокiв, важко пiддаються коригуванню або лiквiдацiї, обмежують свободу, можливостi людини, прийняття рiшень у рiзних сферах життєдiяльностi. Тим бiльше, що, як вiдомо, не iснує чисто «чоловiчої» або чисто «жiночої» особистостi; будь-яка особистiсть втiлює у собi риси як фемiнностi, так i маскулiнностi.
Стереотипи дуже повiльно змiнюються, але така тенденцiя у сучасних суспiльствах iснує: стереотипи фемiнностi—маскулiнностi вже не такi полярнi та чiтко окресленi, як пiвстолiття тому. Змiнюється й iдеал «iстинної жiночностi», якому в XIX ст. були властивi шляхетнiсть, благочестивiсть, покiрливiсть, вiдданiсть чоловiковi. Правда, й тепер цi якостi оцiнюються високо та становлять ядро чоловiчого розумiння жiночоностi. Водночас у жiночiй свiдомостi з'явилися новi риси: iнтелектуальнiсть, енергiйнiсть, пiдприємливiсть. Сучасна жiнка ширше розумiє своє соцiальне призначення, не обмежується лише функцiєю материнства. Стереотипи маскулiнностi теж не залишаються без змiн. Традицiйна маскулiннiсть на переднiй план висувала фiзичну силу, нестриманiсть у виявi «соцiальних почуттiв» — гнiву, агресiї — функцiональне ставлення до жiнки тощо. Сучасна маскулiннiсть вiддає перевагу iнтелекту, а не фiзичнiй силi, вимагає виявлення нiжностi, такту, стриманостi.
Послаблення гендерних стереотипiв розширює можливостi iндивiдуального самовибору, внаслiдок чого виграють i особистiсть, i суспiльство. Та бiльшiсть сучасних суспiльств є патрiархальними, у них домiнує саме маскулiнна культура, яка виправдовує чоловiче домiнування.
Виходячи з того, що соцiальна стратифiкацiя постає як структурованi нерiвностi мiж рiзними групами людей, питання гендеру i стратифiкацiї, гендеру i класу є найсуттєвiшими у гендернiй соцiологiї. Зумовлено це тим, що сучасний вимiр соцiального становища родини, жiнки заснований на соцiальному становищi її чоловiка, вiдповiдно визначається її класова позицiя. Але на стратифiкацiйнi процеси впливають i такi некласовi чинники, як гендер, етнiчне походження, вiросповiдання. Наприклад, чоловiки мають набагато вищi можливостi у службовому просуваннi, нiж жiнки.
робочому мiсцi, зґвалтування, примушення до заняття проституцiєю, торгiвля жiнками.
Кризовi перiоди життя суспiльства супроводжуються зростанням насильства. В сучасному українському суспiльствi ця тенденцiя домiнує як на сiмейному, так i на суспiльному рiвнях. Вона становить значну загрозу не тiльки для життя та здоров'я жiнок, а й для розвитку суспiльства та формування сiмейних цiнностей. Саме тому це питання не може розглядатися вiдокремлено вiд питань влади та прийняття рiшень в сiм'ї. Суттєва вiдмiннiсть у доходах, стартових можливостях жiнок i чоловiкiв, гендерна нерiвнiсть у сферi економiки та побуту є передумовами насильства взагалi й мiж статями зокрема.
Залежно вiд мiсця здiйснення визначають такi рiвнi насильства:
1. Фiзичне, сексуальне, психологiчне насильство в сiм'ї: нанесення побоїв, сексуальний примус щодо дiвчат, зґвалтування жiнки чоловiком, експлуатацiя (примус до непосильної працi), постiйнi образи та знущання.
2. Фiзичне, сексуальне, психологiчне насильство в суспiльствi: зґвалтування, сексуальнi домагання й залякування на роботi, в навчальних закладах та iнших мiсцях, торгiвля жiнками, примушення до заняття проституцiєю.
За iншою класифiкацiєю видiляють такi форми насильства: сексуальне; домашнє, або родинне; емоцiйне насильство (образи, лайка, докори, зневажливе ставлення, невиправданi ревнощi, погрози, iгнорування, манiпуляцiя, звинувачення, формування почуття провини); насильство на роботi; фiзичне насильство (побиття жiнок, ляпаси, викручування рук, штовхання тощо); економiчне насильство (заборона на працю поза оселею, вiдмова в грошах або надання недостатньої кiлькостi грошей, вiдбирання грошей або приховування доходiв); вербальне насильство (окрики, брутальнiсть, брудна лайка, нецензурнi вирази); використання дiтей проти матерi (залякування тим, що вона бiльше не побачить своїх дiтей, заяви, що вона погана мати i буде вiдчувати себе винною щодо «кинутих» дiтей, використання дiтей для передачi погроз); лiнгвiстичний сексизм (дискримiнацiя з використанням мовних зворотiв); обмеження свободи поведiнки (iзоляцiя вiд навколишнього середовища, перешкоджання у спiлкуваннi з друзями та родичами, заборона запрошувати додому своїх знайомих).
Тривалий час проблема насильства щодо жiнок рiдко була предметом спецiальних дослiджень соцiологiв та психологiв, обмежувалася лише працями з кримiналiстики i девiантної поведiнки. За радянських часiв офiцiйна iдеологiя цiлковито замовчувала проблеми сiмейного насилля, проголошуючи «радянську» сiм'ю зразковою.
— чоловiки, порiвняно з жiнками, бiльш схильнi до тяжких актiв насильства (побиття, використання вогнепальної та холодної зброї);
— насильство з боку чоловiка потенцiйно небезпечнiше для об'єкта насильства, що зумовлено його фiзичною силою;
— акти насильства, здiйсненi чоловiком, мають тенденцiю до повторення;
— нерiдко акти насильства здiйснюються щодо вагiтних жiнок.
Насильство часто супроводжується дуже важкими наслiдками для жертви. Дiвчатка, що зазнали в дитинствi сексуального насилля, вiдчувають на собi весь тягар цього злочину протягом життя. Найтяжчими наслiдками, наприклад, ґвалтувань є не стiльки фiзичнi, скiльки психiчнi травми, якi можуть деформувати всю структуру особистостi дитини. Наслiдки цiєї травми часто впливають на те, якою буде доля людини, насамперед у сферi iнтимно-особистiсних i шлюбних взаємин. Крiм того, дитина може вiдчувати провину через те, що не спромоглася на вiдсiч, довiряла насильнику, поводилася «знадливо». Часто це призводить до втечi пiдлiтка з дому, вживання алкоголю, наркотикiв, щоб угамувати бiль та образу. Нерiдко психiчнi травми можуть деформувати всю структуру особистостi дитини, її майбутнi iнтимно-особистiснi та шлюбнi стосунки.
Отже, застосування гендерного пiдходу пiд новим кутом зору розкриває бiльшiсть традицiйних для соцiологiї проблем, в тому числi й сiм'ю як об'єкт соцiологiчного дослiдження. Безпосередньо вивчає сiм'ю як специфiчне суспiльне утворення спецiальна соцiологiчна теорiя — соцiологiя сiм'ї.
Соцiологiя сiм'ї — галузь соцiологiї, що вивчає закономiрностi виникнення, функцiонування й розвитку сiмейно-шлюбних стосункiв як соцiального феномену в конкретних соцiокультурних умовах.
Предмет соцiологiї сiм'ї — специфiчнi соцiальнi вiдносини, що виникають мiж сiм'єю i суспiльством та всерединi сiм'ї. Об'єкт її — сiм'я як мала соцiальна група i як специфiчний соцiальний iнститут регулювання вiдтворення людини за допомогою певної системи норм, ролей. Найчастiше соцiологiя сiм'ї використовує категорiї «сiм'я», «шлюб», «умови життя» тощо. Сiм'я є соцiальним iнститутом i малою соцiальною групою, що має iсторично визначену органiзацiю, члени якої пов'язанi родинними стосунками, спiльним побутом i взаємною моральною вiдповiдальнiстю. Шлюб є iсторично змiнною соцiальною формою стосункiв мiж чоловiком та жiнкою, через яку суспiльство впорядковує й санкцiонує їх статеве життя, встановлює подружнi та батькiвськi права й обов'язки. Сiм'я є складнiшою системою, нiж шлюб, оскiльки вона здебiльшого об'єднує не тiльки подружжя, а й дiтей, родичiв. Загалом її характеризують такi соцiальнi особливостi:
— зумовленiсть об'єктивними потребами у продовженнi роду та вiдтвореннi життя;
— наявнiсть специфiчних соцiальних особливостей: ступiнь спорiдненостi, спiльнiсть побуту тощо.
Категорiя «умови життя сiм'ї» означає сукупнiсть об'єктивних та суб'єктивних чинникiв макросередовища (загальнi соцiальнi умови) i мiкросередовища (найближче соцiальне оточення).
Функцiї сiм'ї полягають у виявi активностi, життєдiяльностi усiх, хто належить до неї. Аналiзуючи їх, дослiдники виокремлюють громадськi функцiї (стосуються взаємодiї з суспiльством) та iндивiдуальнi (стосовно особистостi). Оскiльки вони пов'язанi з потребами як суспiльства, так i особистостi, їх особливостi та iєрархiя змiнюються залежно вiд певних соцiокультурних, економiчних умов.
Структура сiм'ї визначається сукупнiстю стосункiв мiж її членами, що зумовлює вiдповiднi її типи:
— за формою шлюбу: моногамнi сiм'ї (шлюб мiж одним чоловiком та однiєю жiнкою); полiгамнi (шлюб одного чоловiка з кiлькома жiнками); сiм'ї, що базуються на шлюбi однiєї жiнки з кiлькома чоловiками (полiандрiя); сiм'ї, де шлюб має групову форму;
— залежно вiд сфери вибору чоловiка або дружини: ендогамнi (укладаються мiж партнерами однiєї соцiальної групи) та екзогамнi (мiж партнерами з рiзних соцiальних груп);
— за iєрархiєю престижу та влади: патрiархальнi (влада належить чоловiковi), матрiархальнi (влада у жiнки), егалiтарнi (влада розподiляється мiж чоловiком i жiнкою порiвну);
— за мiсцем мешкання подружжя пiсля шлюбу: патрилокальнi (молодi мешкають у домi батькiв чоловiка) та матрилокальнi (у домi батькiв жiнки).
Гендерна соцiологiя у своїх дослiдженнях спрямовує погляд передусiм на такi проблеми сучасної сiм'ї: причини панування чоловiкiв у родинi та в суспiльствi загалом; стереотипи свiдомостi чоловiкiв i жiнок, що виправдовують пiдлеглий стан жiнок у сiм'ї та суспiльствi, а також засоби, за допомогою яких чоловiки пiдтримують цi стосунки; непаритетний розподiл сiмейних ролей тощо.
|
