Мiжнацiональнi конфлiкти
Змiст
1. Сутнiсть протирiч i конфлiктiв, їхнi джерела й особливостi.
2.
3. Пiдхiд до проблеми
4. Мiжнацiональна напруженiсть
у регiональному аспектi
1.
Конфлiкт - це зiткнення протилежних iнтересiв, поглядiв, позицiй, прагнень.
Кожна людина протягом свого життя багаторазово зiштовхується з рiзного роду конфлiктами. Ви хочете чогось досягти, але цiль виявляється важкодоступною. Ви переживаєте невдачу i готовi обвинуватити навколишнiх у тiм, що не могли досягти бажаної мети. А навколишнi думають, що Ви самi винуватi у власнiй невдачi: або цiль була Вами невiрно визначена, або засобу для її досягнення були обранi не тi, або Ви неправильно оцiнили ситуацiю й обставини Вам перешкодили. Так виникає взаємне нерозумiння, що поступово може перерости в невдоволення, породити вiдчуття дискомфорту, обстановку незадоволеностi i соцiально-психологiчної напруги, конфлiктне. Щось подiбне вiдбувається й у сферi полiтичних вiдносин мiж рiзними партiями, що виражають iнтереси визначених соцiальних груп, мiж окремими соцiальними й етносоцiальними общинами i державною владою.
Як знайти вихiд iз подiбних положень? Унiверсальних рецептiв не iснує, тому що кожна конфлiктна ситуацiя по-своєму неповторна. Однак, визначений мiнiмум знань про природу конфлiктiв, їхнiх особливостях, деяких закономiрностях розвитку необхiдно мати.
Насамперед ми зупинимося на аналiзi конфлiктiв, як загального явища в життi суспiльства. Це необхiдно для того, щоб краще розумiти причини багатьох процесiв у полiтичному життi суспiльства. Для цього необхiдно насамперед знайомство iз сутнiстю соцiальних конфлiктiв. У загальному видi соцiальний конфлiкт означає протиборство протилежних iнтересiв i цiлей суспiльного розвитку, зiткнення їхнiх реальних носiїв - iндивiдiв, соцiальних груп, класiв, держав iз приводу забезпечення своїх iнтересiв.
розподiлу. Це, вважав вiн, з одного боку, сприяє зростанню користолюбства i марнославства, що зрештою, веде до переродження державного ладу. З iншого боку, надмiрне прагнення до багатства й почестей знатних чоловiкiв приводить до виникнення невдоволення в простих громадян держави i стає причиною державних переворотiв. Таким чином, перевага несправедливого початку над справедливим - головна причина конфлiктiв, що стають постiйним компонентом полiтичної реальностi, неминучим супутником соцiального розвитку, тому що й у «самiм зробленому» суспiльствi присутнi рiзноманiтнi протилежнi iнтереси, насамперед полiтичнi, а їхнє зiткнення носить завжди конфлiктний характер.
несумiснiсть своїх цiлей i тому їхнi вiдносини здобувають характер протиборства - кожна зi сторiн прагне до реалiзацiї власних iнтересiв за рахунок iншої сторони; стрижнем конфлiкту виступає питання про владу.
Унiверсальною передумовою конфлiктiв у суспiльствi виступає дефiцит яких-небудь соцiальних цiнностей(нерiвний розподiл їх мiж рiзними нацiональними групами). При цьому одночасно претендують на них суб'єкти не мають можливостi задовольнити цiлком свої потреби i виявляються в станi суперництва. Видiляють два види подiбного дефiциту. Позицiйний дефiцит, коли неможливо одночасне використання однiєї чи ролi функцiї двома
повною мiрою свої домагання. Так конфлiкт стає скорiше нормою громадського життя, нiж якоюсь надзвичайною подiєю.
Пiд соцiальним конфлiктом розумiється зiткнення свiдоме переслiдуваних i iнтересiв, що вiдстоюються, i цiлей. Маючи своїм джерелом
несумiснiсть iнтересiв i цiлей)
До числа найбiльш складних i вiдносяться мiжнацiональнi конфлiкти. Це форма мiжгруппового конфлiкту, у якому групи з протилежними iнтересами розрiзняються по етнiчному (нацiональному ознацi). У повсякденнiй практицi пiд час обговорення мiжнацiональних вiдносин, чи ефективностi неефективностi нацiональної полiтики держави, звичайно, маються на увазi визначенi нацiї. При цьому рiзнi нечисленнi етнiчнi групи особливо не видiляються, хоча їхня кiлькiсть, наприклад, у Росiї досить значно. Тому бiльш точним буде застосування, у тому числi i до конфлiктiв, поняття «етнос» - народ, плем'я, група людей, що говорять на однiй мовi, що визнають своє єдине походження, що володiють своїми звичаями й укладом життя, що вiдрiзняє їх вiд iнших груп. Нацiя ж - це соцiально-iсторична спiльнiсть людей, сукупнiсть громадян держави, що мають спiльнiсть територiї i мови, соцiально-економiчної i культурного життя. Мiжетнiчна полiтика держави покликана регулювати соцiально-полiтичнi вiдносини з метою узгодження iнтересiв рiзних етнiчних i нацiональних груп i найбiльш повного задоволення їхнiх потреб.
в колишнiх союзних республiках, перенос соцiального невдоволення у сферу мiжнацiональних вiдносин. Не можна не бачити також i роль штучно розпалюваної релiгiйної нетерпимостi.
Для таких конфлiктiв характерний визначений рiвень органiзованостi дiй поряд iз масовими безладдями, сепаратистськими виступами аж до громадянської вiйни. Оскiльки вони виникають у багатонацiональних державах, будь-який внутрiшнiй конфлiкт у них неминуче здобуває полiтичний характер. Тому часом буває важко провести чiтку грань мiж соцiальним, полiтичним i мiжнацiональним конфлiктом. Етнiчний конфлiкт може виражатися в рiзних формах, починаючи з нетерпимостi i дискримiнацiї на мiжособистiсному рiвнi i, кiнчаючи масовими виступами за вiддiлення вiд держави, збройними зiткненнями, вiйною за нацiональне звiльнення. Так розвивалися подiї у Нагорному Карабасi, Чеченськiй республiцi, Молдавiї, Грузiї пiсля розпаду СРСР.
Вiн може сприяти i бiльш повному виявленню протилежних iнтересiв, переоцiнцi iснуючих суспiльних цiнностей i норм, а також виявити дисбаланс сил i породити дестабiлiзацiю суспiльства. З урахуванням цих факторiв у демократичному суспiльствi необхiдний пошук ефективних механiзмiв. здатних запобiгти переростанню конфлiктiв у деструктивне руйнiвне русло з непередбаченими наслiдками.
Прийнято класифiкувати конфлiкти по рiзних пiдставах:
- по суб'єктах - мiжособистiснi, мiжпартiйнi, мiждержавнi;
- по масштабi - мiсцевi, регiональнi, глобальнi;
Конфлiкт мiж окремими особистостями виникає як наслiдок протирiч у взаємовiдносини людей на виробництвi i побутовому ґрунтi. І дозволяється вiн вiдповiдно до iснуючого нормами мiжособистiсного спiлкування. Конфлiкт мiж особистiстю i суспiльством найбiльше часто торкається сфери виробництва й розподiлу товарiв i послуг, матерiальних благ, контролю за поводженням людей, необхiдного для нормального функцiонування суспiльства. Ця група конфлiктiв зв'язана iз соцiальними, економiчними, емоцiйними вiдносинами людей, що змiнюються пiд впливом науково-технiчного прогресу, що торкнувся всi сфери сучасного виробництва й керування, побутовi i сiмейнi вiдносини.
конфлiкти торкають буквально весь спектр вiдносин мiж конфлiктуючими сторонами, усього суспiльства.
Розрiзняють також рiвнi конфлiктiв. Конфлiкт, що охоплює все суспiльство, що виявляється розколотим на два протилежних табори, вiдносять до макрорiвня. Його об'єктивна база - наявнiсть у суспiльствi соцiальних шарiв, зацiкавлених у руйнуваннi, змiнi його основ.
Існує також класифiкацiя конфлiктiв по формах прояву й розвитку:
- конфлiкти типу «сутичок», коли протиборчi сторони роздiляють непримиреннi протирiччя й результатом може стати тiльки перемога однiєї зi сторiн;
- конфлiкти типу «дебатiв», коли ведеться суперечка, маневрування й обидвi сторони розраховують на досягнення угоди (компромiсу);
- конфлiкти типу «iгор», коли сторони дiють у рамках загальних правил i тому конфлiкт не завершується руйнуванням усiєї сукупностi вiдносин мiж конфлiктуючими.
Зi сказаного випливає, що аналiз конфлiктiв неможливо пiдiгнати пiд якусь єдину унiверсальну схему, що не iснує деяких унiверсальних рецептiв дозволу конфлiктiв. Однак практика виробила визначену методологiю (систему мiр), що дозволяє з урахуванням особливостей кожного конкретного конфлiкту домагатися його дозволу.
До 1986 р. про мiжнацiональнi конфлiкти в СРСР привселюдно нiчого не говорилося. Вважалося, що в ньому нацiональне питання було остаточно вирiшене. І треба визнати, що великих вiдкритих мiжнацiональних конфлiктiв не було. На побутовому рiвнi iснували багато мiжнацiональних антипатiй i тертя, а також спостерiгалося здiйснення злочинiв на цьому ґрунтi.
Разом iз тим iшов iнтенсивний процес русифiкацiї неросiйських народiв. Небажання вивчати росiйську мова не тягло яких-небудь санкцiй, як це намагаються зробити в чи Естонiї Молдовi, але саме його вивчення було поставлено в ранг природно необхiдного. У той же час знання росiйської мови, як федерального, вiдкривало перед неросiйськими народами великi можливостi для навчання, професiоналiзацiї й самореалiзацiї. Росiйська мова дозволяла прилучитися до культури всiх народiв СРСР, а також до свiтової культури. Вiн виконував i виконує ту ж функцiю, що випала на частку англiйської мови в мiжнародному спiлкуваннi.
Усе це, однак, не виключало формування латентних етноконфлiктних ситуацiй, обумовлених збитковою нацiональною полiтикою Радянської влади. Проголошення бiльшовиками привабливого, але лукавого для того часу полiтичного гасла про право нацiй на самовизначення спричинило за собою лавиноподiбний процес суверенiзацiї територiй. Ще в перiод громадянської вiйни було утворено 35 республiк червоних режимiв i 37 - бiлих. Ця тенденцiя пiдсилилася пiсля перемоги бiльшовикiв. Однак її повна реалiзацiя була неможливою. Так бiльшовики i не збиралися перетворювати її у життя. Виходячи з принципу “роздiляй i пануй”, вони дали формальну самостiйнiсть у видi нацiонального найменування територiї лише “опорним” нацiям. Тому з бiльш нiж 130 нацiональностей, що населяють СРСР, близько 80 не одержали нiяких нацiональних утворень. Причому “видача” державностi здiйснювалася дивним образом. Естонцi, наприклад, загальне число яких у цiлому по країнi, вiдповiдно до перепису населення 1989 р., складало 1027 тис., мали союзну державнiсть; татари, чисельнiсть яких бiльш нiж у 6 разiв перевершує число естонцiв (6649 тис.) - автономiю, а поляки (1126 тис.) чи нiмцi (2 039 тис.) не мали нiяких нацiональних утворень.
Фiктивнi федералiзацiя й автономiзацiя країни з чотирма нерiвноправними рiвнями нацiонально - державних i нацiонально - адмiнiстративних утворень (союзна республiка, автономна республiка, нацiональна область, нацiональний округ) на волюнтаристськи нарiзаних територiях, на яких iсторично проживали й iншi народи, заклали пiд нацiональне питання в СРСР мiну уповiльненої дiї. Наступнi вольовi змiни границь нацiональних утворень i передача величезних територiй (наприклад, Криму) з однiєї республiки в iншу без облiку iсторичних i етнiчних особливостей, депортацiя цiлих народiв з рiдних земель i розсiювання їх серед iнших нацiональностей, величезнi мiграцiйнi потоки, зв'язанi з масовим виселенням людей по полiтичних мотивах, iз великими будiвництвами, освоєнням цiлини й iнших процесiв, остаточно перемiшали народи СРСР.
Основна проблема полягає в тому, що титульнi нацiї при будь-якiй своїй чисельностi претендують на винятковий контроль державних iнститутiв i власностi, нерiдко створеної руками “стороннiх” народiв i за рахунок загальносоюзного бюджету, як це було в Естонiї, Литвi, Казахстану. У рядi випадкiв росiйськомовне населення залишається заручником нацiоналiстичних злочинних авантюр, як це вiдбулося з 250-тисячним росiйськомовним населенням у Чечнi.
Таким чином, нацiональна полiтика, що проводиться в багатонацiональному СРСР i продовжує нинi в Росiї (шляхом створення нерiвноправних суб'єктiв федерацiї) i iнших країнах пострадянського простору, сформульована ще Ленiн за допомогою формального принципу “право нацiй на самовизначення”, зруйнувала староросiйскую нацiонально - територiальну систему i поставила в главу кута не людини з його невiд'ємними правами i законними, у тому числi нацiональними iнтересами, а окремi нацiї з їх, особливими правами й особливими нацiонально - владно - територiальними домаганнями, реалiзованими на шкоду iншим народам, нерiдко столiттями проживаючим на тiй же територiї, на шкоду загальновизнаним правам людини. Нацiонально - культурна автономiя, прийнята в усьому свiтi i, що дозволяє без заподiяння збитку iншим народам задовольняти свої нацiонально - культурнi потреби в єдиному загальноправовому просторi, була вiдкинута бiльшовиками, швидше за все, невипадково, тому що при такiм рiшеннi питання сутужнiше було керувати країною.
громадянином усього федерального простору, з iншого боку - партiйнi й державнi структури твердо утримували народи в рамках iнтернацiоналiзму. Навiть окремi нацiоналiстичнi висловлення деяких керiвникiв у союзних i автономних республiках нещадно припинялися. Ослаблення союзних “обручiв “ у процесi перебудови, що почалася, гласностi й суверенiзацiї нацiонально - територiальних утворень оголили багато порокiв комунiстичного режиму, його нацiональної полiтики й актуалiзували дрiмаючi мiжнацiональнi тертя. Нацiоналiстично набудованi i прагнучi до влади i власностi групи в багатьох союзних i автономних республiках, що вiдразу стали нацiональними героями, кинулися пояснювати всi лиха народнi дiями союзних органiв i експлуататорським iнтернацiоналiзмом. І в цьому була частка правди.
Силою удержати мiжнацiональнi конфлiкти було вже неможливо, а досвiду самостiйних цивiлiзованих рiшень без участi сильного центра в народiв не було. Не без допомоги нацiоналiстичних екстремiстiв багатьом з них, що миттєво позабули реальну iнтернацiональну допомогу, стало здаватися, що їхнє убоге життя обумовлене тим, що саме вони на шкоду собi “годують” Центр i iншi народи. Через деякий час багато республiк, “наковтавшись суверенiтетiв” (по вираженню Н. Назарбаєва), стануть поступово усвiдомлювати щирi причини своїх лих, а на початку перебудови нацiоналiстична ейфорiя була домiнуючою. Поступовий розпад СРСР спустив курок обвальним мiжнацiональним конфлiктам у багатьох союзних i автономних республiках. Пiсля легального розпаду СРСР його територiя стала зоною етнiчного нещастя.
3. Пiдхiд до проблеми
Узбекистану, Киргистанi, Пiвнiчнокавказькому регiонi Росiї й iнших. Абсолютна бiльшiсть конфлiктiв носить мiжнацiональний, мiжплемiнний характер. Вони розгорталися на територiї однiєї чи декiлькох країн, переходячи нерiдко повномасштабнi сучаснi вiйни. Багато хто з них ускладнювалися релiгiйними й клановими протирiччями. Деякi тягнуться сторiччями, як, наприклад, близькосхiдний конфлiкт мiж євреями й арабами, закавказький конфлiкт мiж вiрменами й турками (азербайджанцями). Першопричини триваючих конфлiктiв часто стираються часом, iдуть у пiдсвiдомiсть i, виражаючи в важкопояснимою майже патологiчної нацiональної нетерпимостi. Безпосереднiми причинами (приводами) перiодично вiдновляються зiткнень звичайно, виступають найближчi “несправедливостi”. Ставлячи в лапки це слово, ми маємо на увазi те, що в бiльшостi мiжнацiональних конфлiктiв справедливого рiшення для усiх ворогуючих сторiн об'єктивно не iснує, тому що кожна керується своєю правдою, своїми iсторичними перiодами, подiями, фактами.
Конфлiктна ситуацiя в країнах, утворених на територiї колишнього СРСР, обумовлена багатьма причинами, давнiми й сьогоднiшнiми, полiтичними (централiзм i унiтаризм влади, i завоювання народiв), економiчними (економiчна криза, безробiття, зубожiння), соцiально-психологiчними (мiжнацiональнi бар'єри спiлкування, негативнi форми нацiонального самоствердження, вiдкритий нацiоналiзм, амбiцiї нацiональних вождiв), територiальними й iншими. Конфлiктна ситуацiя в бiльшостi випадкiв складається як результуюча складова комплексу причин i умов. Конфлiкт виникає тодi, коли об'єктивно, а не рiдко суб'єктивно, мiжнацiональнi порiвняння, що коли вiн виявляється (чи реально нi) у чомусь защемленим, скривдженим, обiйденим, пригнобленим; коли в психологiї народiв; коли рiшення багатьох проблем бачиться лише в нацiональному самоствердженнi.
Конфлiктнi люди (групи) у таких випадках завжди знаходяться. Прагнучi до влади й власностi нацiонал полiтичнi сили спритно використовують стихiйне невдоволення. Пiдiгрiваючи його, вони виставляють себе захисниками нацiї. І хоча давно вiдомо, що нацiоналiзм i етнократизм iррацiональнi, деструктивнi, безперспективнi й руйнiвнi, що збунтувався народу вони, як правило, такими не здаються. Навпаки, саме етнократизм i нацiоналiзм стають самою зрозумiлою, найближчою й об'єднуючою iдеологiєю. Єднiсть мови, звичаїв, традицiй, вiри споює людей з пiвслова, iз напiвруху. “Що може бути легше, нiж мати загальний об'єкт заперечення i засвоїти загальну “iдеологiю кривди”, в iм'я якої випливає цей об'єкт вiдкинути? Сказати, наприклад, що у всiх нещастях свiту - i насамперед кожної скривдженої душi - винуватi євреї, цигани, нiмцi, араби, негри, в'єтнамцi, чи угорцi чехи: Це так просто i зрозумiло! І завжди знайдеться достатнє число в'єтнамцiв, угорцiв, чехiв, цигана, чи євреїв, учинками яких можна проiлюструвати думку, що саме вони в усьому винуватi”.
Комунiстична iдеологiя, що спирається на репресiї, утримувала нацiональнi конфлiкти на рiвнi одиничних проявiв. Вiтер волi, що подув у перiод перебудови, хоча i припускав змiни на краще, але одночасно з'явився значною умовою мiжнацiональної нестабiльностi. Тому першi прояви демократiї, ринкової економiки й суверенiзацiї стали заставою формування нацiоналiстичних, авантюристичних, екстремiстських, кримiнальних i корумпованих сил. При поглибленому вивчаннi причин деяких мiжнацiональних конфлiктiв на територiї СРСР можна i не знайти серйозних нацiональних обставин. Останнi можуть лише в нацiональний “колiр” полiтичнi, соцiальнi, економiчнi, територiальний, екологiчнi й iншi проблеми. У такiй психологiчнiй атмосферi загальновизнанi багатовiковi закони людського гуртожитку пiдмiнюються “нацiональною справедливiстю”, а кривавi розправи над чужими стають священною помстою, що не сприймається злочинної. Поводження однiєї сторони за законом дзеркального вiдображення миттєво вiдтворюється iнший. Обидвi вони невблаганно вступають у жорстоку сутичку мiж собою, що за принципом “лiйки” втягує в себе усе бiльш i бiльш широкi маси. У такому круговоротi пропадають правi i виннi, а залишаються лише бiдують як з тiєї, так i з iншої сторони.
органiзованих - вилитися в повномасштабнi збройнi бої. У них злочину у вiдношеннi протиборчої сторони вершаться з потроєною енергiєю i з ще великою свiдомiстю своєї правоти. Пiд видом священної помсти робиться усе, що приносить шкоду iншої нацiї. Новi витки насильства стають усе бiльш жорстокими. Вони стимулюються тiльки що понесеними жертвами, новими образами i цiлеспрямованою пропагандою зацiкавленої в розпаленнi конфлiкту вiдкритих i таємних сил, що використовують в особистих злочинних цiлях механiзм наростання нетерпимостi, агресивностi i ненавистi.
При виникненнi мiжнацiонального конфлiкту усерединi однiєї держави є два варiанти поводження офiцiйної влади. Перший:
влади, зберiгаючи рiвновагу, залишаються над конфлiктом, намагаючись припустимими силами i засобами згасити виниклий конфлiкт, як це, наприклад, робилося, хоча i не без помилок, росiйською владою в конфлiктi мiж североосетинами й iнгушами. Другий:
влади самi втягуються в конфлiкт, виступаючи за збереження територiальної цiлiсностi чи країни на сторонi титульного народу, як це спостерiгалося в Азербайджану в конфлiктi мiж азербайджанцями i вiрменами, у Грузiї - у конфлiктi мiж грузинами i югоосетинами, мiж грузинами й абхазами, чи в Молдовi в конфлiктi молдаван з росiйськомовним населенням (Молдови з Надднiстрянщин). В аналогiчнi ситуацiї в кiнцевому рахунку втягувалися i росiйськi влади в Чечнi.
Серйозним бар'єром для утримання конфлiкту в латентнiй стадiї є вiдсутнiсть вiдповiдних груп, що намагаються вирiшити мiжнацiональнi протирiччя насильницьким шляхом. У таких випадках сторони утримуються вiд ексцесiв, що можуть послужити серйозними приводами для насильства.
4. Мiжнацiональна напруженiсть у регiональному аспектi
У нашi днi з'явилася реальна погроза розпаду Росiї на окремi самостiйнi держави, у якостi яких не проти проголосити себе не тiльки деякi нацiонально - , але й адмiнiстративно - територiальнi утворення. Природно виникають питання: чи повторить вона долю Союзу РСР, чи можливо цього уникнути i як? Щоб вiдповiсти на них потрiбно, з однiєї сторони осмислити стан мiжнацiонального спiлкування, визначити джерела невдоволення i напруженостi в цiй сферi, що харчують вiдцентровi тенденцiї, а з iншого боку - виявити умови i фактори, що складають iнтеграцiйний потенцiал росiйської багатонацiональної державностi, виявити шляхи i механiзми консолiдацiї нацiй, народностей, регiонiв.
нацiональнi групи чий життєвий рiвень вище?”. У Ставрополi i Черкеську ствердно вiдповiли вiдповiдно 55% i 49%. В iнших мiстах частка подiляючих цю позицiю склала: 20 - 27% - Улан-Уде, Оренбург, Якутськ i 14 - 16% - Уфа, Петрозаводськ. По перевазi до них вiдносили вихiдцiв з Кавказу, євреїв, росiян. Найчастiше на характер вiдповiдей впливав розподiл населення на корiнне i некорiнне. Представники того й iншого висловлювали прямо протилежнi точки зору. Примiром, у Петрозаводську карели вважають, що краще живуть росiяни, останнiм же здається, що навпаки - карели; в Оренбурзi, на погляд росiян, найбiльш заможнi татари, а тi, у свою чергу, указують на росiян. Тут, iмовiрно, дає звiстку про себе i та обставина, що в деяких регiонах люди корiнної нацiональностi як би монополiзують визначену “соцiальну нiшу” (торгiвля, керування, вища школа i проч.), а це, зрозумiло, створює передумови для негативної реакцiї.
Але звернемося до результатiв дослiдження, проведеного в 1991 i (повторно) 1992 р. (табл. 2).
Таблиця.
Розподiл вiдповiдей на питання “З якими з перерахованих явищ Вам приходилося зiштовхуватися в повсякденному життi?”, %
| Негативнi явища
|
Ставрополь
|
|
Москва
|
| 1991 р.
|
|
1991 р.
|
|
1991 р.
|
|
| Призначення на керiвнi посади за нацiональною ознакою
|
9 23
|
10 21
|
9 18
|
| Непропорцiйне представництво в мiсцевих органах влади
|
4 9
|
8 13
|
3 9
|
| Надання матерiальних благ залежно вiд нацiональної приналежностi
|
9 22
|
8 21
|
7 15
|
| Збереження нацiональних пережиткiв
|
|
18 42
|
|
| Упередження проти людей iнших нацiональностей, мiгрантiв
|
36 54
|
17 29
|
35 40
|
|
|
28 48
|
17 29
|
26 43
|
| Ворожiсть до представникiв iнших республiк, що займаються торгiвлею
|
65 68
|
56 52
|
72 69
|
А тепер задумаємося про значимiсть етнiчної приналежностi в груповому менталiтетi. Людям, як вiдомо, властивий пошук суспiльної опори, необхiдної для вiдчуття соцiальної захищеностi, мiцних життєвих взаємозв'язкiв. І в цьому змiстi цiлком можна зрозумiти виразну орiєнтацiю на нацiональну спiльнiсть (групу), що у важку годину завжди надасть пiдтримку. До того ж нинi вiдбувається своєрiдний “сплеск” нацiональної самосвiдомостi, пiдсилюється iнтерес людини до культури свого народу, його iсторичному минулому.
Однак вiд 3% до 30% дотримують протилежної позицiї, вважаючи, що лише свiдома нацiональна самоiдентифiкацiя уможливлює особистiсне становлення.
для огляду майбутньому їхнiй вплив не зменшиться.
Пiд впливом постiйного незадоволення власним нацiональним статусом у значної частини суспiльства сформувалася установка на активнi дiї в конфлiктнiй ситуацiї на сторонi своєї нацiональної групи (табл.). У Москвi 70% опитаних заявили про цьому, i лише 18% геть-чисто вiдкинули вiд себе таку можливiсть.
Настiльки висока готовнiсть городян брати участь у подiбного роду розбираннях не може не викликати заклопотаностi хоча б тому, що ставка на силу як метод рiшення назрiлих проблем стає усе помiтнiше.
Таблиця
Готовнiсть участi в конфлiктах, %
| Мiста
|
|
Росiяни
|
| Петрозаводськ
|
55
|
64
|
| Оренбург
|
50
|
63
|
| Уфа
|
52
|
63
|
|
|
72
|
58
|
|
|
68
|
70
|
|
|
68
|
73
|
| Черкесск
|
74
|
68
|
Що розпалюються i жеврiють вогнища мiжнацiональної конфронтацiї в пiвденних краях нашої Батькiвщини створюють серйозну небезпеку її розширення i поширення всередину. Вiдчуття нестабiльностi соцiального клiмату пiдвищує тривожнiсть масової свiдомостi, робить населення сприйнятливим до рiзного виду 'фобiям' , страху за завтрашнiй день, породжує прагнення позбутися вiд 'чужих' чи у всякому разi обмежити їхнього права в надiї забезпечити собi безпека i благополуччя.
перетворенням у дiйснiсть нового конституцiйного принципу спiвжиття суб'єктiв Росiйської Федерацiї, заснованого на врахуваннi загальних iнтересiв, вiдмовленнi вiд перегляду границь, вiд претензiй її народiв, що населяють, не крiм i росiянина, на розвиток власної державностi, розглянутий багатьма як доведення вимоги нацiонального самовизначення до абсурду. На думку левиної частки респондентiв нацiональнi проблеми варто вирiшувати в рамках культурно - нацiональних автономiй. Приблизно стiльки ж негативно вiдносяться до змiни федеральних рубежiв адмiнiстративно - територiального розподiлу. То чи потрiбно надавати самостiйнiсть ’нацiям’ якi з’являються на кожному кроцi, чи потрiбно помiркувати...
Висновок
.
Вищевикладене, здається, дозволяє не тiльки зрозумiти основнi тенденцiї нашого нацiонального буття, його ймовiрнi перспективи, але i зробити деякi загальнi висновки.
- Загальний рiст невдоволення iснуючим положенням виступає як могутнiй прискорювач форм ' протестного реагування' у рiзних областях суспiльнiй практицi, у тому числi i нацiональних взаємозв'язках. Це стимулює в кiнцевому рахунку вiдцентровi процеси, нацiональний i регiональний сепаратизм, що створює погрозу єдностi i цiлiсностi росiйської нацiональної федеративної держави.
- Виразно вiдчувається необхiднiсть розробки наукової теорiї гармонiзацiї нацiональних вiдносин i вiдповiдної їй програми життєдiяльностi суспiльства на перехiдний перiод i вiддалену перспективу. Фундамент концептуального пiдходу повиннi скласти iдеї нацiонального центризму i демократичного федералiзму.
- Програма практичних дiй зобов'язана виходити з юридичного i практичного дотримання нацiональних i регiональних iнтересiв кожного суб'єкта Федерацiї. Лише завдяки цьому може бути переборена асимметричнiсть нинiшнього федеративного пристрою. Особливого значення набувають узгодження i розмежування повноважень по лiнiях: Центр - республiки, Центр - регiони, а також освоєння спецiальних механiзмiв попередження конфлiктiв мiж нацiями, регiонами з урахуванням досвiду країн, що входять у СНД, iнших європейських держав.
- Важливо звернути серйозну увагу на масове обмеження потреб i нестаткiв етнiчного характеру, виявлене в бiльшостi регiонiв. Дана обставина, якщо ситуацiя не змiниться, мабуть, активiзує як титульнi нацiї, так i нацiональнi меншостi у вiдстоюваннi першими своїх прерогатив, а другими елементарних прав, причому будь-якими способами, не крiм насильства. Низька оцiнка власного нацiонального статусу росiянами, їхня заклопотанiсть своїм майбутнiм в окремих регiонах чреватi виникненням синдрому соцiальної образи, розширенням масштабiв росiйського нацiонального руху, бiльш твердою протидiєю антиросiйським настроям i акцiям.
вiдносно безболiсний перехiд вiд власне кажучи унiтарної держави, яким був Радянський Союз, до федеративного, якої прагне стати нова Росiя. Змiцнення самостiйностi регiонiв, що не протиставляють себе Центру, але спiвробiтничають з ним, веде до прiоритету наднацiональних цiнностей, наближає реалiзацiю загальнонацiональної задачi - вiдродити велику i сильну державу з демократичними порядками i соцiально орiєнтованою економiкою.
Усе це дасть можливiсть не тiльки правильно оцiнити сформовану ситуацiю, але i багато в чому передбачати її розвиток, а значить - процвiтати в попередженнi мiжнацiональних терть i конфлiктiв. Така робота в регiонах лише починається. От чому взаємодiя i кооперацiя соцiологiчних служб у Центрi i на мiсцях, як i поновлення наукових зв'язкiв iз соцiологами ближнього зарубiжжя, були б дуже корисними i продуктивними.
2. В. В. Лунєєв. Злочиннiсть у мiжнацiональних конфлiктах//Соцiологiчнi дослiдження. 1995. № 4. с. 103 - 107.
3. В. Н.Іванов. Мiжнацiональна напруженiсть у нацiональному аспектi. 1993. № 7. с. 58 - 66.
5. П. Сорокiн. Людина. Цивiлiзацiя. Суспiльство. М.: Политиздат, 1992. с. 251.
|
