Людина як бiологiчний i соцiальний об’єкт
Значення термiну людина багатогранне, про що свiдчить понятiйний апарат наук, якi вивчають Людину. Фiлософiв цiкавить людство з точки зору її становища у свiтi передусiм як суб’єкта пiзнання i творчостi.
Психологiя аналiзує людину як цiлiснiсть психологiчних процесiв, властивостей i вiдносин i темперамент – характеру, здiбностей, тобто психологiя шукає стабiльностi характеристики психiки, якi забезпечують незмiннiсть людської природи.
Економiчна наука припускає, що людина здатна на рацiональний вибiр, iсторики навпаки проявляють iнтерес до того, як людина пiд впливом iсторичних факторiв змiнюється.
А соцiологiя дослiджує людину як особистiсть, як елемент соцiального життя, а також як с-во впливу на кожну особистiсть. Людина як частина природи є бiологiчним об’єктом. Людина належить до тiлесних станом i фiзiологiчним функцiям. Подiбнiсть визначається:
1. складом речовин будовою та поведiнкою органiзму.
2. у людини є рудиментарнi органи якi виконують важливi функцiї у тварин i збереглися у людей хоча i їх не потрiбно.
Людина вiдрiзняється:
2. Високорозвинений мозок здатний вiдображати свiт у поняття i перетворювати його вiдповiдно до своїх потреб, iнтересiв, iдеалiв.
3. Свiдомiсть, як здатнiсть до пiзнання сутностi як зовнiшнього свiту, так i внутрiшньою своєю природою.
4. Мислення та мова якi виникають в результатi трудової спiльної дiяльностi.
Змiст i характер людського життя.
Визначним способом людської дiяльностi, головними чинниками якого є засоби виробництва та спiлкування. Отже, найголовнiшi вiдмiнностi мiж людським i тваринним свiтом полягають у способi життя. Тваринне життя здiйснюється природним чином, а людське життя с-м соцiальним.
Дiяльнiсть – це специфiчний спосiб ставлення людини до свiту.
- Вона дiє пiд впливом тих чи iнших мотивiв для задоволення своїх потреб.
- Вона дiє завдяки взаємин з навколишнiм середовищем.
- Бере участь у спiлкуваннi.
- Саме завдяки своїм дiям людина набуває певного досвiду.
- Вiдчуває вплив умов життя, як на рiвнi свого оточення (мiкросередовища), так i на рiвнi суспiльства.
- Дiяльнiсть має цiлеспрямований i цiлiсний характер.
Потреби подiляються:
- фiзiологiчнi (вiдтворення людей, їжi, дихання)
- екзистенцiальнi: це потреба захистiв в безпецi свого iснування впевненостi в завтрашньому днi, стабiльностi суспiльства, гарантована спiвпраця.
- престижнi потреби (у повазi з боку iнших, у визнаннi та високiй оцiнцi своїх якостей, у службовому зростаннi i т. д.).
- особистi потреби це потреба у самовираженнi, у самореалiзацiї, тобто в дiяльному проявi себе як оригiнальної, самостiйної i творчої особистостi.
- духовнi потреби (потреби в нових знаннях про навколишнiй свiт, в самопiзнаннi, у залученнi до наук мистецтв).
З точки зору (iдеологiї) фiзiологiчна праця – це витрата фiзичної i розумової енергiї, але вона корисна i необхiдна для людини. Тiльки в шкiдливих умовах, або при певному перенапруженнi сил можуть проявитися негативнi наслiдки працi.
Праця людини носить свiдомий характер, пристосування кiнцiвок до працi, використовує знаряддя працi. Людина з вимiрами її сутi подiляється на бiологiчну, психiчну i соцiальну „як воно живе”, характер переживання, темперамент.
Особистiсть – то є мiра цiлiсностi людини, яка включає в себе всю множину взаємопов’язаних характеристик i елементiв.
Головною пiдсумковою властивiстю особистостi є її свiтогляд, а особливо компонентом є її моральнiсть. Коли ми говоримо про життя, то необхiдно розглянути протилежне поняття – смерть. З усвiдомленням кiнцевого людського буття можна зрозумiти i цiль життя, пiзнати людини, зрозумiти те, що природа, або її Творець створили цю конкретну людину усвiдомити цiльнiсть i неповторнiсть людського життя, тому й бережливе ставлення до нього.
За Аристотелем мета людського життя блаженство називають дiяльнiстю. Дiяльнiсть душi пiзнавальна, але пiзнання iстини є найпривабливiшою з усiх видiв дiяльностi.
Дiяльнiсть розуму вiдрiзняється значнiстю та цiлiснiстю i мiстить у собi елементи, що пiдсилюють енергiю, саме до такої мети повинна прагнути кожна людина.
| 
