Девiантна поведiнка як соцiально-психологiчна проблема
Змiст
Вступ………………………………………………………………................... 2
I. Девiантна поведiнка як соцiально-психологiчна проблема.
1. 2. Причини виникнення девiантної поведiнки……………………………. 12
II. Прояви девiантної поведiнки
2. 2. Агресiя як форма прояву девiантної поведiнки…………………………19
2. 3Суїциди як крайня форма вiдхилення у поведiнцi………………………. 25
Висновок………………………………………………………………………... 35
Вступ
неадаптованостi, порушеннi процесiв самоактуалiзацiї та ухиленнi вiд морального й етичного контролю особистостi над власною поведiнкою Як зазначено, серед українських та закордонних дослiдникiв немає єдиного погляду на термiн "девiантна поведiнка”. Однi вважають, що йдеться про всi вiдхилення вiд схвалюваних суспiльством соцiальних норм, другi пропонують охоплювати цим поняттям тiльки порушення правових норм, третi – рiзнi види соцiальної патологiї (алкоголiзм, наркотизм, убивства). Зважаючи на це, в науковому обiгу, крiм "девiантна поведiнка особистостi”, вживають й iншi термiни, зокрема, аморальна поведiнка, протиправна поведiнка, поведiнка хворої людини та iн. Дiтей, за якими спостерiгають певнi прояви девiацiї, у практицi соцiально-педагогiчної дiяльностi характеризують як "важковиховуваних”,"педагогiчно занедбаних”, непристосованих до школи, фрустрованих,"незручних”, "важких”, "безнаглядних”, "дискомфортних” тощо. До порушень поведiнки й виникнення шкiдливих звичок у дiтей i пiдлiткiвможуть призвести несприятливi мiкросоцiальнi, соцiально-психологiчнi й iндивiдуально-бiологiчнi чинники (особливо в перiоди вiкових криз). Здебiльшого девiацiї виявляються саме у пiдлiтковому вiцi. Першопричиною, яка призводить до вiдхилень у поведiнцi, є iгнорування особливостей цього вiкового перiоду, недооцiнка дорослими глибоких вiкових суперечностей у розвитку пiдлiтка. Порушення взаємин учня з класом, iзолювання його в колективi, неприйняття вчителем, труднощi у навчальному навантаженнi, спiлкуваннi, самовизначеннi, – все це спонукає дитину шукати iншої спiльноти однолiткiв, чи старших за вiком школярiв, у якiй би зникало емоцiйне напруження, знову з’явилась можливiсть самоствердитися й самореалiзовуватися як особистiсть. Занепокоєння викликає той факт, що те (iнше) середовище не завжди матиме адекватну соцiальну спрямованiсть. Водночас, девiацiї у поведiнцi школярiв зумовленi не лише вiковими особливостями. Значне мiсце вiдводиться сiм’ї, як основному осередку формування особистостi. Досвiд, який дитина набуває у сiм’ї, визначатиме її iндивiдуальну поведiнкуДослiдження девiантної поведiнки у свiтовiй психологiчнiй лiтературi представленi достатньо широко, а в сучаснiй вiтчизнянiй психологiї i педагогiцi є визначальним, тому що саме девiантна поведiнка перешкоджає соцiалiзацiї особистостi, її становленню й формуванню, розвитку її громадянської самосвiдомостi [4; 5].
вiком до 18 рокiв. Серед них: дiти-сироти i дiти, якi залишилися без пiклування батькiв або з неповних сiмей – понад 400 тисяч, дiти з проблемами фiзичного та психiчного розвитку – близько 160 тисяч, дiти з малозабезпечених сiмей – 3,4 млн.
Серйозний дефiцит позитивного впливу на молоде поколiння призводить до того, що у дiтей i пiдлiткiв домiнуючими почуттями стали тривога, агресiя, соцiальна пасивнiсть, страх. Непокоїть i той факт, що у науковий обiг уведено навiть поняття “дiти групи ризику”, що, звичайно, не прикрашає соцiальне становище у державi.
Об’єктом курсової роботи є психологiчнi особливостi особистостi пiдлiткiв, якi виявляють негативнi вiдхилення у поведiнцi.
Предмет – органiзацiйно-психологiчнi умови подолання девiантної поведiнки у пiдлiтковому вiцi, соцiальнi механiзми прояву й детермiнуючi чинники девiантної поведiнки пiдлiткiв. Мета полягає в теоретичному обґрунтуваннi та експериментальнiй перевiрцi змiсту, форм та методiв подолання девiантної поведiнки у дiтей пiдлiткового вiку. Вивчення теоретико-прикладних основ психологiї та соцiальної роботи дало нам можливiсть сформулювати гiпотезу: пiдлiтки, схильнi до девiантної поведiнки мають специфiчний психологiчний профiль та вiдповiдну агресивну установку, якi сформувалися пiд сукупним впливом психофiзiологiчних, iндивiдуально-психологiчних чинникiв та несприятливих умов соцiалiзацiї особистостi i потребують поетапної органiзацiї самовиховання та психологiчної корекцiї вiдхилень у поведiнцi.
Завдання:
-уточнити змiст поняття «девiантна поведiнка»;
- обґрунтувати теоретико-методологiчнi засади соцiологiчного дослiдження детермiнант пiдлiткових девiацiй за умов соцiальної аномiї суспiльства;
- виявити характер типових форм деструктивних девiацiй пiдлiткiв у сучасному українському суспiльствi та фактори, що їх зумовлюють;
- з’ясувати множину проявiв девiантної поведiнки пiдлiткiв та визначити їх iєрархiю за самооцiнками пiдлiткiв;
-описати чинники, що детермiнують процес поширення наркоманiї в пiдлiтково-молодiжному середовищi;
поведiнки у делiквентну та кримiнальну зумовлює потребу визначення їх спiльних рис, особливостей i детермiнант. Ситуацiя ускладнена тим, що девiацiї стали характерною, а подекуди й унормованою рисою пiдлiткової та молодiжної субкультур.
О. Змановської, А. Кравченка, В. Кудрявцева, Н. Смелзера та iн.) потребують удосконалення вiдповiдно до умов життєдiяльностi кожної територiальної спiльноти; недосконалою є класифiкацiя форм девiацiй, оскiльки iснують розбiжностi в тлумаченнi рис i властивостей пiдлiткiв як соцiально-демографiчної групи.
Розгляд основних детермiнант та особливостей прояву пiдлiткових девiацiй важливий не лише з позицiї потреби оцiнки їх сучасного стану, а й з точки зору прогнозування їх тенденцiй у майбутньому, оскiльки сьогоднi деструктивнi форми прояву девiантної поведiнки набувають масового характеру, про що свiдчить статистика МВС України, МОЗ України й матерiали електронних i друкованих засобiв масової iнформацiї.
Цi обставини iстотно актуалiзують необхiднiсть комплексного наукового пiзнання такого соцiального явища, як девiацiї пiдлiткiв, причому в узагальненому й систематизованому взаємозв`язку всiх рiзновидiв девiантної поведiнки.
Методи дослiдження. Для уточнення сутностi поняття «девiантна поведiнка» використано метод концептуалiзацiї, за допомогою якого виявлено загальне й особливе в дослiджуваному явищi, виокремлено його атрибути. Задля обґрунтування теоретико-методологiчних засад дослiдження детермiнант девiантної поведiнки в пiдлiтковому середовищi використано багатофакторний аналiз, що дозволяє врахувати не лише об’єктивнi умови, а й суб’єктивнi чинники, якi детермiнують появу девiацiй.
аналiз дозволив з’ясувати психологiчнi, соцiально-демографiчнi властивостi й риси сучасного пiдлiтка, їх роль у детермiнацiї пiдлiткових девiацiй. Типологiчний метод використано задля виокремлення сутнiсних ознак деструктивних пiдлiткових девiацiй i чинникiв, що їх зумовлюють.
Використання методу графiчного моделювання дозволило у виглядi схеми продемонструвати соцiальнi механiзми прояву девiантної поведiнки пiдлiткiв в умовах промислового регiону. Основними емпiричними методами були: анкетне опитування пiдлiткiв i представникiв їх соцiального оточення; напiвформалiзоване опитування працiвникiв кримiнальної мiлiцiї вiддiлу по боротьбi з наркозлочиннiстю; вивчення документiв та аналiз соцiологiчних даних, використання яких надало змогу з’ясувати множину проявiв девiантної поведiнки пiдлiткiв i їх iєрархiю, детермiнанти процесу поширення наркоманiї та визначити стратегiчнi напрямки пошуку ефективних пiдходiв превентивної роботи задля зменшення чисельностi та дiапазону проявiв деструктивної девiантної поведiнки пiдлiткiв.
1.
1. 1. Поняття й особливостi девiантної поведiнки
.
У лiтературi часто зустрiчається поняття "важкий" юнак чи молода людина. Що значить важкий? Оцiнка будь-якої поведiнки має на увазi його порiвняння з якоюсь нормою. Нестандартна, що вiдхиляється вiд норми поведiнку називають девiантною. Вiдповiдно до дослiджень цiєї проблеми, вплив соцiальних умов життя дитини на психологiчнi особливостi, виявляється в тих чи iнших формах поведiнкових розладiв. Серед таких розладiв варто розрiзняти вiковi девiацiї, зв'язанi з особистiсним розвитком у пiдлiтковий перiод, i девiантна поведiнка, коли вона суперечить соцiально-культурним нормам, але не виходить за рамки сiмейних взаємодiй чи шкiльної дезадаптацiї, тобто не має асоцiальної спрямованостi. При поглибленнi девiацiй, а також коли поведiнковi розлади починають приймати антигромадський характер i вiдображати активну деструктивну спрямованiсть, що становить погрозу для людей i порушення правових норм, говорять про делiнквентну поведiнку [14]. Девiантна поведiнка пiдроздiляється на двi групи:Поведiнка, що вiдхиляється вiд норм психiчного здоров'я, тобто наявнiсть у людини явної або схованої психопатологiї. Цю групу, по-перше, складають особи, яких умовно можна вiднести до третьої зони характерiв, тобто астенiкiв, шизоїдiв, епiлептоїдiв i iнших психiчно ненормальних людей. По-друге, до цiєї групи примикають особи з акцентуйованими характерами, що теж страждають психiчним вiдхиленням, але в межах норми. Поведiнка, що вiдхиляється вiд моральних норм людського гуртожитку i, що виявляється в рiзних формах соцiальної патологiї — пияцтвi, наркоманiї, проституцiї та iнше. Подiбний вид девiантної поведiнки виражається у формi провин або злочинiв. Якщо цi провини незначнi i не приносять великої шкоди суспiльним вiдносинам, то особи, що їх скоїли пiддаються покаранням трудового чи адмiнiстративного права. Правоохороннi органи в особi мiлiцiї i судових органiв застосовують до девiантiв заходи примусового характеру (адмiнiстративний арешт, штраф та iнше), а соцiальнi i медичнi служби здiйснюють з ними комплекс заходiв для соцiальної i психiчної адаптацiї. Якщо ж девiант вчиняє злочин, то таке дiяння квалiфiкується по нормах законодавства. От чому злочиннiсть як вид девiантної поведiнки в основному вивчається юриспруденцiєю, а аморальна поведiнка вивчається соцiологiєю, психологiєю, психiатрiєю й iншими науками [22]. Якщо на вiдхилення в характерi накладаються хворобливi переживання з негативним емоцiйним знаком, то формується комплекс неповноцiнностi i як наслiдок виникає необхiднiсть у штучних компенсаторах - алкоголi, наркотиках, агресивнiй поведiнцi. На поведiнцi студентiв позначаються труднощi перехiдного вiку. Перехiд у "доросле життя" супроводжується бурхливою перебудовою психiки: перебудовуються такi важливi психiчнi процеси, як мислення, вiдчуття, сприйняття; змiнюється свiт емоцiй i вiдчувань, йде iнтенсивне формування i закрiплення наявних i нових рис характеру, повною мiрою виявляються риси темпераменту, здiбностi, задатки i т. д. Перебудова "Я-концепцiї" - процес дуже складний i супроводжується так званими особистiсними розладами. "Я-концепцiя" - це стiйка i неповторна система уявлень iндивiда про себе, на основi якої вiн будує свої вiдносини з оточенням i iз самим собою. У цей час формується образ особистого "Я" як установка стосовно самого себе, складається уявлення про особистiснi якостi, здiбностi, соцiальну значимiсть, зовнiшностi. Споконвiчне питання пiдлiтка - "який я?" - супроводжується емоцiйними переживаннями з приводу своєї зовнiшностi або особистiсних якостей, заниженою самооцiнкою i самознищенням [13]. Вiдхилення в поведiнцi студента - це результат педагогiчної занедбаностi i несприятливого навколишнього середовища. І як результат - реакцiї протесту, непокора, брутальнiсть, вiдхiд з будинку через образу. Та чи iнша дитина може виявитися важкою зовсiм не в силу якого-небудь дефекту зокрема, а навпаки - через складнiсть i багатство своєї натури: сильнi i талановитi натури розвиваються найчастiше дуже бурхливо, а з iншого боку - помiрнiсть i акуратнiсть, настiльки милi серцю багатьох педагогiв, не завжди говорять про що-небудь цiнне в духовнiм вiдношеннi. Як раз, у всiх галузях життя люди дуже часто бували горем для батькiв i вихователiв i предметом їхнього розпачу - досить прочитати бiографiї наших видатних письменникiв i суспiльних дiячiв, щоб багатьох з них вiднести до числа важковиховуваних.[11]Замiсть термiна "важковиховуваних", прийнятого в широкому значеннi цього слова, соцiальнi педагоги Василькова Ю. В. i Василькова Т. А. уживають вираз "вiдхилення вiд норми" i видiляють наступнi його види: униз вiд норми, нагору вiд норми i якщо так можна виразитися, убiк вiд норми.
Цi три види називаються:
1. Субнормнiсть, або дефективнiсть;
2. Супранормнiсть, або пiдвищена обдарованiсть натури;
якої-небудь органiчної особливостi душевної або нервової природи людини. Розглядаючи з цього погляду рiзнi типи вiдхилення вiд норми, ми можемо вiдзначити наступнi типи характерiв, з яких кожний вимагає особливого до себе пiдходу, особливого типу виховання. Уявимо собi дитину цiлком здорову в духовному вiдношеннi, що не ухиляється у вiдношеннi обдарованостi нi нагору, нi в низ вiд норми, потенцiйно, так сказати, цiлком нормальну дитину i припустимо, що зовнiшнi умови вплинули на його розвиток: ми будемо тодi мати випадок екзогенної деформацiї духовної особистостi дитини, де можуть бути: псування моральної сторони психiки носить лише поверхневий тимчасовий характер (пропуски урокiв, палiння, дрiбне хулiганство), тобто те, що тимчасово трапляється iз усякою нормальною людиною. Це вiд педагогiчної занедбаностi, тобто вiд занедбаностi у вiдношеннi виховання i навчання. Це вiдноситься до денормностi. - цiлком здорова i нормальна у нервово-психiчному вiдношеннi дитина з екзогенною деформацiєю психiки, але настiльки глибокою i упорною, що вона вiдобразилась не тiльки на периферiї психiки, але i на здоровому її ядрi, повiдомивши їй дефективнi звички i схильностi - отут злодiйство, бродяжництво, пристосуватися до вуличного життя йому допомогло загальне здоров'я психiки - адже вiн має досить розвинений iнтелект, умiє ставити цiлi i домагатися їхнього здiйснення, вiн володiє собою, дiяльний, енергiйний i урiвноважений у проявi своїх емоцiй [23]. Перейдемо до видiв вiдхилень вiд норми ендогенного походження. Тут ми будемо мати справу з проявами хворобливої конституцiї психiки, на якiй важко вiдбилася пережита епоха, з важкою спадковiстю, з рiзними органiчними дефектами нервової системи i психiки. Сюди вiдносять вiдхилення вiд норми, коли воно вимагає спецiального лiкувального режиму. Сюди увiйдуть усякого роду невротики, iстерики, неврастенiки, дiти з рiзного роду дефектами в емоцiйнiй та вольовiй областi, дати загальну характеристику якої дуже важко через дивну розмаїтiсть форм. Одним з найбiльш характерних ознак у даному випадку буде загальна нестiйкiсть психiки, погана її опiрнiсть шкiдливим впливам, пiдвищена емоцiйна збудливiсть, слабiсть затримуючих центрiв i сильна схильнiсть до всякого роду душевним вивертам. Таким чином, пiд супранормними натурами ми будемо розумiти такi характери, у яких: а)здiбнiсть до творчої переробки сприйманих матерiалiв, хоча б у виглядi досить високоїпрацездатностi; б)пiдвищеної обдарованостi, хоча б i однобiчної;в)морально розвиненого морального почуття [5с.].
1.
2
У соцiологiї девiантної поведiнки видiляються кiлька напрямкiв, що пояснюють причини виникнення такої поведiнки. Так, Р. Мертон, використовуючи висунуте Е. Дюркгеймом поняття «аномiя» (стан суспiльства, коли старi норми i цiнностi вже не вiдповiдають реальним вiдносинам, а новi ще не затвердилися), причиною поводження, що вiдхиляється, вважає непогодженiсть мiж цiлями, висунутими суспiльством, i засобами, що воно пропонує для їхнього досягнення. Інший напрямок склався в рамках теорiї конфлiкту. Вiдповiдно до цiєї крапки зору, культурнi зразки поводження є що вiдхиляються, якщо вони заснованi на нормах iншої культури. Наприклад, злочинець розглядається як носiй визначеної субкультури, конфлiктної стосовно пануючого в даному суспiльствi типу культури.
У сучаснiй вiтчизнянiй соцiологiї безсумнiвний iнтерес представляє позицiя Я.І. Гiлiнського, що вважає джерелом девiацiї наявнiсть у суспiльствi соцiальної нерiвностi, високої ступеня розходжень у можливостях задоволення потреб для рiзних соцiальних груп. Кожна з позицiй має право на iснування, тому що дає зрiз реально дiючих суспiльних вiдносин. У той же час їхнiх авторiв поєднує прагнення знайти єдине джерело причинностi для рiзних форм девiацiй.
Крiм специфiчних причин, характерних для кожної групи "ризику", є i загальнi причини девiантної поведiнки:В основi девiантної поведiнки лежить насамперед соцiальна нерiвнiсть. Це знаходить вираження в низькому, часом злидарському рiвнi життя бiльшої частини населення й у першу чергу молодi; у розшаруваннi суспiльства на багатих i бiдних; у труднощах, що встають перед молодими людьми при спробi самореалiзацiї й одержання суспiльного визнання; в обмеженнi соцiальне прийнятних способiв одержання високого заробiтку для молодi. Важко позначаються на життєвому рiвнi "гримаси ринкової економiки": безробiття, iнфляцiйний тиск, корупцiя й офiцiйна неправда "верхiв" наростаюча соцiальна напруженiсть "низiв". Морально-етичний фактор девiантної поведiнки виражається в низькому моральному рiвнi суспiльства, бездуховностi, i вiдчуженнi особистостi. В умовах, коли економiчне життя суспiльства нагадує не ринок, а базар, де усе продається i купується, торгiвля робочою силою, здiбностями i навiть тiлом стає рядовою подiєю[15с.]. Морально-етична деградацiя i падiння нравiв знаходять вираження в масовiй алкоголiзацiї i бродяжництвi, вибуху насильства i правопорушення. Навколишнє середовище, що нейтрально чи прихильно вiдноситься до девiантної поведiнки. Вiдомий психолог Р. Мерток, автор теорiї "подвiйної невдачi", вважає, що якщо молода людина не може задовольнити своїх потреб нi в легальнiй творчiй дiяльностi, нi в активної протиправний, то вiн компенсує цi вади такою дiяльнiстю, що веде його до саморуйнування як особистостi. В умовах, коли частина молодi не має можливостi для гiдного професiйного чи особистого самовираження, "вiдхiд" в алкоголiзм, наркоманiю стає своєрiдним компенсаторним засобом. Несприятливi умови життя i виховання в сiм'ї, проблеми оволодiння знаннями i зв'язанi з цим невдачi в навчаннi, невмiння будувати взаємини з оточенням i виникаючi на цiй основi конфлiктнi ситуацiї, рiзнi психофiзичнi вiдхилення в станi здоров'я, як правило, ведуть до кризи духу, утратi сенсу iснування [35с.]. Однiєї з форм антисоцiальної поведiнки, що спрямована проти iнтересiв суспiльства в цiлому чи особистих iнтересах громадян, є правопорушення. У юриспруденцiї розрiзняють правомiрну i неправомiрну поведiнку громадян. Неправомiрнi дiї (правопорушення) - це такi юридичнi факти, що суперечать нормам права. Подiбнi дiї порушують встановлений у країнi порядок [17с.]. Усi правопорушення дiляться на злочини i провини. Злочин - це протиправний, винний, карний суспiльно небезпечний вплив, що зазiхає на охоронюванi законом суспiльнi вiдносини i приносить iстотну шкоду. Злочини квалiфiкуються по нормах карно-процесуального права. Провина - це теж протиправне i винне дiяння, але не представляє великої суспiльної небезпеки. Провини регулюються нормами адмiнiстративного, громадянського, трудового й iнших галузей права. Правопорушення у формi провини виявляються в пiдлiткiв у зухвалiй манерi поведiнки, у лихослiв'ї, агресивнiй поведiнцi [10с.]. Любий iндивiдуальний досвiд проходить через фiльтр Я-концепцiї (Бернс, 1989), тому активнiсть суб'єкта, несумiсна з основними параметрами його Я-концепцiї, породжує психологiчний дискомфорт, що виявляється в тривожностi, депресiї, агресiї й iнших видах розладiв. Велике значення в розвитку девiацiй мають обумовленi рiзними рисами оцiннi пристрастi.
У числi рiзноманiтних, взаємозв'язаних чинникiв, обуславлiвающих прояв поведiнки, що вiдхиляється, можна видiлити такi, як:
· Індивiдуальний чинник, що дiє на рiвнi психобiологiчних передумов асоцiальної поведiнки, якi утрудняють соцiальну адаптацiю iндивiда;
· Психолого-педагогiчний чинник, що виявляється в дефектах шкiльного i сiмейного виховання;
· Соцiально-психологiчний чинник, що розкриває несприятливi особливостi взаємодiї неповнолiтнього з своїм найближчим оточенням в сiм'ї, на вулицi, в учбово-виховному колективi;
школи, громадськостi, а також в особистих цiннiсних орiєнтацiях i особистiй здiбностi до саморегулювання своєї поведiнки;
· Соцiальний чинник, що визначається соцiальними i соцiально-економiчними умовами iснування суспiльства.
Виявлення негативних впливiв утруднене, перш за все, тому що вони не виступають iзольовано, а представляють взаємодiю найрiзноманiтнiших чинникiв, що дiють з рiзним негативним внеском у розвиток поведiнки, що вiдхиляється: людський розвиток обумовлений взаємодiєю багатьох чинникiв: спадковостi, середовища (соцiальної, бiогенної, абiогенної), виховання (вiрнiше за багато видiв направленої дiї на формування особи), власної практичної дiяльностi людини.
Можна вiдмiтити, що у вiцi 12-13 рокiв поведiнка безпосередньо пов'язана з ситуацiйними чинниками, бездогляднiстю i некритичнiстю вiдносно поведiнки мiкросоцiуму.
Витоки учбових неуспiхiв i аномальної поведiнки лежать в педагогiчнiй i соцiальнiй занедбаностi, рiзних вiдхиленнях в станi фiзичного i психiчного здоров'я. Цей взаємозв'язок був помiчений ще в минулому столiттi, але актуальна вона як пояснення сучасних реалiй. По бiльшiй же частинi вiдхилення в поведiнцi обумовленi не природженими психiчними i фiзiологiчними дефектами, а було наслiдками неправильного виховання i в сiм'ї i в школi.
II
.
Прояви девiантної поведiнки
.
2. 1. Алкоголiзм та наркоманiя як прояви девiантної поведiнки
Досить часто зустрiчається такий вид девiантного поводження, як алкоголiзм. Вiн характеризується тим, що виникає звикання, а надалi психiчна i фiзiологiчна залежнiсть вiд етилового алкоголю, уживаного у видi горшки, спирту, коньяку, скронi, вин, пива й iн. Розрiзняють алкоголiзм побутовий, при якому мається звикання до алкоголю, але питуща людина здатна контролювати кiлькiсть напою i навiть тимчасово припинити його вживання в невiдповiдних для випивки ситуацiях, i алкоголiзм хронiчний, при якому вiдзначенi вище можливостi втрачаються. У цих випадках мiняється стiйкiсть до алкоголю. На початкових етапах витривалiсть збiльшується i приходиться для досягнення бажаного ефекту поступово пiдвищувати кiлькiсть алкоголю. Надалi витривалiсть знижується i сп'янiння виникає вiд порiвняно невеликої кiлькостi алкоголю. Психiчна залежнiсть, що виникає в зв'язку з припиненням прийому алкоголю по тим або iнших причинах, виражається пригнобленим настроєм, тривогою, занепокоєнням i страхами, а фiзична — у слабостi, розбитостi, болях у м'язах, запамороченнi, загальнiй пiтливостi, тремтiннi рук i пальцiв i т. д. Причини алкоголiзму мiстять у собi, як мiнiмум, два фактори: з одного боку, це особливостi особистостi, що привертають, (конформнi, незрiлi, залежнi, що вселяються, схильнi до наслiдування психопатичнi особистостi i невротики, з iншого боку - звичай вживати алкоголь у визначеному суспiльствi, групi, середовищi i головним чином - у родинi. Велике значення має вiк, у якому людина почала вживати алкоголь: у молодому вiцi легше виникає звичка до випивки i виникає залежнiсть вiд алкоголю[20]. Розрiзняють просте алкогольне сп'янiння i хронiчний алкоголiзм. Просте алкогольне сп'янiння умовне роздiляють на три ступенi: легке, середнє i важке. Таким чином, девiантне поводження, обумовлене вживанням алкоголю, морально не менш збиткове, нiж самогубство. Вiдомий американський психолог 3. Берн пише, що хронiчний алкоголiзм є самогубство навiть у тому випадку, якщо питущий вважає своє прагнення до смертi «пiдсвiдомим» [6]. В останнi роки в країнi зростає кiлькiсть девiантних вiдхилень у поводженнi людей таке трагiчне захоплення i наступна хвороблива пристрасть, як наркоманiя. У зв'язку з цим важливо вмiти обґрунтовано пiдходити до цьому явищу, що особливо часто зустрiчається в молодiжному середовищi. Насамперед, важливо розiбратися, якi ж вiдмiтнi ознаки з'являються в осiб, що вживають наркотики? Не менш актуальна також здатнiсть видiлити непрямi свiдчення виробництва i прийняття саморобної згубної отрути. Отже, у єдиноборствi психолог, наркоман (початкiвець або безнадiйно хворий) i та отрута, що губить у людину все людське i навiть життя незалежно вiд вiку, статi, соцiального стану, важливо бачити три основних ознаки:а) наявнiсть сильного потяга до препаратiв, що мiстять наркотики;б) стан наркотичного сп'янiння;в) абсцестний синдром. Потяг до наркотикiв виникає дуже швидко, в окремих випадках навiть пiсля разового вживання. Наркоман не завжди вiдразу усвiдомлює те, що його волоче до наркотикiв, але, чим би вiн не був зайнятий, думка про наркотичнi засоби й одурманюючi речовини перiодично i нав'язливо протягом усього дня спливає в його свiдомостi, i якщо досвiдченим наркоманам удається ховати прояву наркотичного сп'янiння, то потяг до наркотику навiть вони сховати не здатнi. Тема розмови цих людей неухильно повертається до наркотикiв, при цьому в них вiдзначається емоцiйна зацiкавленiсть, їх особа виражає задоволення, мiмiка i вираження очей жвавi. Нерiдко виникає мрiйлива посмiшка. Вони цiлком захопленi розповiдями про наркотики. Цi розмови активiзують потяг [5]. Найважливiшою ознакою, що вказує на вживання наркотикiв, є абстистентний синдром. Навiть дуже сильнi i терплячi люди з працею переносять його, настiльки iнтенсивнi болi (можуть викликати спроби самогубства). Абстинстентний синдром виявляється тодi, коли органiзм людини вже не може нормально функцiонувати без наркотичних засобiв. Ця залежнiсть настiльки велика, що без наркотику в окремих випадках настає смерть. На вiдмiну вiд наркотичного сп'янiння абстиненцiя тим яскравiше виражена, чим бiльше стаж прийому наркотикiв, її прояви зв'язанi з розладами психiки.
2. 2. Агресiя як форма прояву девiантної поведiнки
.
необхiдно почати для того, щоб запобiгти чи взяти пiд контроль подiбну деструктивну поведiнку?Цi питання займали кращi розуми людства протягом багатьох столiть i розглядалися з рiзних позицiй - з погляду фiлософiї, поезiї i релiгiї. Однак тiльки в XX вiцi дана проблема стало предметом систематичного наукового дослiдження, тому не дивно, що не на всi питання, що виникають у зв'язку з проблемою агресiї, є вiдповiдi [8]. Коли люди характеризують когось як агресивного, вони можуть сказати, що вiн звичайно ображає iнших, чи що вiн часто недружелюбний, чи що вiн, будучи досить сильним, намагається робити все по-своєму, чи може бути, що вiн твердо вiдстоює свої переконання, чи можливо без страху кидається у вир нерозв'язних проблем. В даний час бiльшiстю приймається наступне визначення агресiї:Агресiя, у якiй би формi вона не виявлялася, являє собою поведiнку, спрямовану на заподiяння шкоди чи збитку iншiй живiй iстотi, що мають усi пiдстави уникати подiбного iз собою поводження.
Дане комплексне визначення мiстить у собi наступнi приватнi пропозицiї:
- агресiя обов'язково має на увазi навмисне, цiлеспрямоване заподiяння шкоди жертвi;
- агресiєю може розглядатися тiльки така поведiнка, що має на увазi заподiяння шкоди чи збитку живим органiзмам;
А. А. Реан видiляє 2 популярних пiдходи до феномена агресiї. Перший - етико-гуманiстичний пiдхiд. Агресiя, у рамках цього пiдходу, розцiнюється як зло, заподiяння шкоди iншiй людинi, як погодження, що суперечить позитивнiй сутностi людей. Цей пiдхiд розглянутий у гуманiстичнiй психологiї, екзистенцiальної i гуманiстичнiй фiлософiї. Християнська концепцiя людини також повинна бути вiднесена до цього пiдходу. Ідеї гуманiстичного пiдходу до феномена агресiї, якi йдуть до традицiї християнського навчання: полюби ближнього свого як самого себе, любiть ворогiв ваших i т. д.Інший, альтернативний пiдхiд до феномена агресiї - еволюцiйно-генетичний. У рамках цього пiдходу внутрiшньо - видова агресiя розцiнюється як бiологiчно доцiльна форма поводження, що сприяє виживанню й адаптацiї [9]. З. Фрейд визнавав iснування двох основних груп iнстинктiв: життя i смертi. Інстинкти смертi (Танатос) лежать в основi всiх проявiв жорстокостi, агресiї самогубств i вбивств. Фрейд припускав, що агресiя бере свiй початок в уродженому i направленому на власного носiя iнстинкту смертi; по сутi справи, агресiя - це той же самий iнстинкт, тiльки спроектований зовнi i нацiлений на зовнiшнi об'єкти. Фрейд вважав, що багато соцiально-психологiчних феноменi можна зрозумiти в контекстi зсування їхнiх первинних iнстинктiв: сексуального й агресивного. Подiбною уявою расовi заборони i вiйни можуть бути поясненi зсувом агресивних спонукань. Не маючи можливостi одержувати задоволення прямо i негайно, люди навчилися змiщати свою iнстинктивну енергiю на iнших людей, iншi предмети й iншу дiяльнiсть, замiсть тих, що призначалися для прямої розрядки напруги [18]. Бiологiчнi чинники:Агресiя являє собою складний поведiнковий комплекс, i тому неможливо говорити про iснування в людському мозку чiтко локалiзованого "центру агресiї"". Проте й у тварин, i в людини вченими виявленi дiлянки нервової системи, вiдповiдальнi за прояв агресiї. На агресивнiсть також впливає чоловiчий половий гормон -тестостерон. Хоча, очевидно, вплив гормонiв яскравiше виявляється у тварин, нiж у людей, препарати, що понижують рiвень тестостерону у чоловiкiв, схильних до насильства, та послаблюють їхнi агресивнi тенденцiї. Виходячи з розглянутих теорiй (центральним поняттям яких є агресiя як слiдство iнстинктивних, уроджених чинникiв), можна укласти, що агресивнi явища неможливо усунути й агресiя в тiєї або iншiй формi завжди буде нас супроводжувати. Вiдповiдно до теорiй даного напрямку, характер осмислення або iнтерпретацiї iндивiдом чиїхось дiй, наприклад, як загрозливих або провокацiйних, впливає на його почуття i поведiнку. У свою чергу, ступiнь емоцiйного порушення або негативної афектацiї, пережитої iндивiдом, впливає на когнiтивнi процеси, зайнятi у визначеннi ступеня загрозливої йому небезпеки.І останнiй теоретичний напрямок, представлений у цiй главi, розглядає агресiю, насамперед, як явище соцiальне, а саме, як форму поведiнки, засвоєної в процесi соцiального навчання.
Вiдповiдно до теорiй соцiального навчання, глибоке розумiння агресiї може бути досягнуто тiльки при звертаннi пильної уваги [3]:
- на те, яким шляхом агресивна модель поведiнки була засвоєна;
- на умови, що сприяють закрiпленню даної моделi поведiнки.
Агресивнi реакцiї засвоюються i пiдтримуються шляхом особистої участi в ситуацiях прояву агресiї, а також у результатi пасивного спостереження проявiв агресiї. Агресiя з'являється тiльки у вiдповiдних соцiальних умовах, тобто, на вiдмiну вiд iнших теорiй, теорiї цього напрямку бiльш оптимiстично дивляться на можливостi запобiгання агресiї або узяття її пiд контроль. Агресивнiсть має якiсну i кiлькiсну характеристику. Як i будь-яка властивiсть, вона має рiзний ступiнь виразностi, вiд майже повної вiдсутностi до її граничного розвитку. Кожна особистiсть повинна мати визначений ступiнь агресивностi. Вiдсутнiсть ЇЇ приводить до пасивностi, вiдомостi, конформностi i т. д. Надмiрний її розвиток починає визначати весь вигляд особистостi, що може стати конфлiктної, нездатної на свiдому кооперацiю i т. д. У життєвiй свiдомостi агресивнiсть є синонiмом "зловмисної активностi". Однак, саме по собi деструктивна поведiнка "зловмиснiстю" не володiє, такою її робить мотив дiяльностi, тi цiнностi, заради досягнення i володiння якими активнiсть розвертається [4].
Виходячи з цього, можна роздiлити агресивнi прояви на два основних типи:
- iнструментальна агресiя, як засiб,
- припускаючи при цьому, що i та, i iнша можуть виявлятися як пiд контролем свiдомостi, так i поза ним, i сполученi з емоцiйними переживаннями гнiву i ворожостi.
Типологiя агресивної поведiнки
сучасних пiдлiткiв
.
Агресивнi пiдлiтки, при всiй вiдмiнностi їх особових характеристик i особливостей поведiнки, вiдрiзняються деякими загальними рисами. До таких рис вiдноситься бiднiсть цiннiсних орiєнтацiй, їх примiтивнiсть, вiдсутнiсть захоплень, вузькiсть i нестiйкiсть iнтересiв. У цих дiтей, як правило, низький рiвень iнтелектуального розвитку, пiдвищена навiюванiсть, копiювання, недорозвиненiсть етичних уявлень. Їм властива емоцiйна грубiсть, озлобленiсть, як проти однолiткiв, так i проти навколишнiх дорослих. У таких пiдлiткiв спостерiгається крайня самооцiнка (або максимально позитивна, або максимально негативна), пiдвищена тривожнiсть, страх перед широкими соцiальними контактами, егоцентризм, невмiння знаходити вихiд з важких ситуацiй, переважання захисних механiзмiв над iншими механiзмами, регулюючими поведiнку. Разом з тим серед агресивних пiдлiткiв зустрiчаються i дiти добре iнтелектуально i соцiально розвиненi. У них агресивнiсть виступає засобом пiдняття престижу, демонстрацiя своєї самостiйностi, дорослостi.
владу, спираючись на свою реальну фiзичну силу. Цi неформальнi лiдери володiють великою органiзуючою силою, можливо тому, що за свiй успiх вони можуть використовувати привабливий для всiх пiдлiткiв принцип справедливостi. Не випадково бiля них збираються не дуже розбiрливi в цiлях i засобах, компанiї пiдлiткiв. Сприяють успiху таких лiдерiв i умiння безпомилково визначати слабких, тих, хто виявляється беззахисним перед нахабством i цинiзмом, особливо, якщо цей цинiзм представлений пiд виглядом морального принципу " виживають сильнi, слабкi вимирають "
Розкриття причин i характеру агресивностi дiтей i пiдлiткiв вимагає проведення певної класифiкацiї.
У рiзнiй лiтературi з даної тематики згадується про ряд робiт зарубiжних дослiдникiв, якi запропонували роздiлення на двi групи:
1. Пiдлiтки з социалiзiрованнимi формами антигромадської поведiнки, для яких не характернi психiчнi, емоцiйнi розлади.
У вiтчизнянiй психологiї iснує декiлька типiв класифiкацiй. Деякi дослiдники поведiнки, що вiдхиляється, вважають за необхiдне як основа рахувати психофiзiологiчнi вiдмiнностi дiтей, iншi - психосоцiальний розвиток.
з педагогiчною занедбанiстю;
· з соцiальною занедбанiстю (етично зiпсованих);
· з крайньою соцiальною занедбанiстю.
С. А. Белiчева видiляє три групи:
глибоко педагогiчно запущенi пiдлiтки;
· пiдлiтки з афектними порушеннями;
· конфлiктнi дiти (незлагiднi).
2. 3. Суїциди як крайня форма вiдхилення у поведiнцi
.
Одним з найбiльше трагiчних видiв девiантного поводження є самогубство або суїцид. У психологiчнiй лiтературi суїцид звичайно розглядається як феномен соцiально-психологiчної дезадаптацiї особистостi в умовах пережитих нею мiкросоцiальних конфлiктiв. Пiд суїцидальним же поводженням людей розумiються рiзнi форми їхньої активностi, що направляються представленнями про позбавлення себе життя i службовцi засобом дозволу особистiсної кризи в умовах конфлiктної ситуацiї. Як правило, змiстом психологiчної кризи виступає гострий емоцiйний стан, що виникає в складнiй ситуацiї зiткнення особистостi з перешкодою на шляху задоволення її найважливiших потреб. Причому, ця криза досягає такої iнтенсивностi, у рамках якої людина не може знайти правильного виходу зi сформованої ситуацiї на основi наявних у нього життєвого досвiду [11]. Важливо пiдкреслити, що суїцидальне поводження має як внутрiшнi, так i зовнiшнi форми свого прояву.
Внутрiшнiми формами суїцидального поводження виступають:
- антивiтальнi представлення (тобто мiркування про вiдсутнiсть цiнностей життя);
- пасивнi суїцидальнi думки (представлення на тему своєї смертi взагалi при вiдсутностi чiткого задуму на самовiльне позбавлення себе життя: «добре б умерти» i т. д.);
- суїцидальнi задуми (характеризуються вже розробкою плану самогубства, продумуванням його деталей);
- суїцидальнi намiри (припускають ухвалення рiшення на самогубство).
- суїцидальнi висловлення;
- суїцидальнi спроби;
- завершений суїцид.
конфлiкти й iн.).
2. Особисто-сiмейнi конфлiкти (нероздiлена любов, зрада коханої дiвчини (дружини); розвiд, важка хвороба, смерть близьких, полова неспроможнiсть iiн.).
4. Конфлiкти, зв'язанi з антисоцiальним поводженням (злочину, подiї, а також страх кримiнальної вiдповiдальностi, острах ганьби в зв'язку з антисоцiальним вчинком i iн.) [23].
5. Конфлiкти, обумовленi матерiально-побутовими труднощами.
Механiзм суїцидального поводження
1. -соцiально-ситуацiйнi фактори;
2. -особистiснi фактори;
4. -соцiально-психологiчна дезадаптацiя;
6. -провокуючi фактори;
7. -мотивацiйна готовнiсть;
9. -пресуїцид;
10. -суїцид.
Самогубства вiдбуваються в основному психiчно ненормальними людьми. Деякi керiвники висловлюють сумнiв щодо самої можливостi попередження самогубства. Частина керiвникiв вважає, що якщо людина вiдкрито заявляє про бажання покiнчити iз собою, то вiн нiколи не зробить самогубства. У той же час, за даними дослiджень, 3/4 людей, що зробили самогубства або замах на нього, повiдомляли про свої намiри найближчому оточенню [24]. У деяких керiвникiв склалося спрощене розумiння можливостi попередження суїцидальної подiї. Бар'єром розумiння можливостi профiлактики самогубств є думка тих керiвникiв, що вважають, що немає зовнiшнiх ознак, що вказують, що людина вирiшила покiнчити iз собою. Зрозумiло, у подiбних висловленнях є рацiональне зерно. «Заглянути в душу», пiзнати внутрiшнiй свiт людини, дiйсно, дуже складно. У той же час, як показує практика, такi можливостi в керiвника, як правило, маються. Основним змiстом загального напрямку профiлактичної роботи повинний стати ослаблення й усунення соцiальних i соцiально-психологiчних передумов, що сприяють формуванню суїцидального поводження i збереженню суїцидогенної обстановки в колективах.
III
. Технологiї роботи з пiдлiтками з девiантною поведiнкою в Українi.
Суспiльство завжди докладало зусилля в боротьбi з небажаними формами поведiнки з метою збереження стабiльностi i порядку. Сукупнiсть засобiв та механiзмiв впливу суспiльства на небажанi форми поведiнки, що вiдхиляється з метою їх усунення або мiнiмiзацiї та приведення у вiдповiднiсть з соцiальними нормами є соцiальний контроль. Тому соцiальнi технологiї профiлактики та корекцiї девiантної поведiнки безпосередньо пов'язанi з технологiями соцiального контролю.
Очевидно, що використання кримiнального покарання щодо гомосексуалiстiв, повiй i п'яниць не втрачає сенс, оскiльки бiльшiсть з них хворi люди i потребують медичної, психологiчної, соцiальної допомоги.
та самосвiдомостi.
До iнститутiв соцiального контролю вiдносять сiм'ю, державу та її установи, громадську думку. За формою розрiзняють формальний i неформальний контроль. Формальний контроль (офiцiйний) здiйснюється компетентними органiзацiями (полiцiя, суд), неформальний (неофiцiйний) - товариством, його думкою (громадською думкою). Методами контролю виступають профiлактика та санкцiї.
Пiд попередженням (профiлактикою) рiзних форм девiантної поведiнки розумiється вплив суспiльства, iнститутiв соцiального контролю, окремих громадян на причини девiантної поведiнки. У сучаснiй зарубiжнiй лiтературi розрiзняють 3 рiвня превенцiї (профiлактики): 1) Т. М. Загальносоцiальна профiлактика - вплив на середу, екологiю, економiчнi, соцiальнi умови життя з метою їх покращення; 2) т. зв. Спецiальна профiлактика - вона розрахована на забезпечення заходiв безпеки, вплив на «групи ризику», усунення обставин, що сприяють вчиненню злочинiв; 3) «Індивiдуальна профiлактика» у вiтчизнянiй кримiнологiї.
Такi девiацiї як алкоголiзм, наркоманiя, психiчнi розлади, агресивну поведiнку в сiм'ї, бродяжництво вимагають, перш за все, органiзацiї рiзної соцiальної допомоги: наркологiчної, психологiчної, вiдкриття кризових центрiв, будинкiв для бездомних, органiзацiя безкоштовних обiдiв, працевлаштування, «телефони довiри». У той же час вiдносно злочинної поведiнки потрiбнi заборонно-репресивнi заходи.
припускає вплив на причини девiантної поведiнки, чинники, що сприяють йому.
Видiляють два рiвнi технологiй соцiального контролю: загальносоцiальних i спецiальний (iндивiдуальний). Боротьба з соцiальними вiдхиленнями на загальносоцiальнi рiвнi - один iз напрямкiв соцiальної полiтики держави. З впроваджуваних у практику технологiй загальносоцiального контролю можна назвати наступнi: Технологiї, спрямованi на скорочення безробiття; технологiї, спрямованi на розширення доступу та законнi способи досягнення успiху i просування по соцiальних сходах; технологiї, спрямованi на замiщення або витiснення найбiльш небезпечних форм соцiальної патологiї корисною дiяльнiстю. Так, наприклад, якщо споживання алкоголю виконує певнi соцiальнi функцiї, то, треба шукати альтернативнi засоби i способи реалiзацiї вiдповiдних функцiй (якщо алкоголь - для пiдняття настрою - треба знаходити i припускати що щось iнше для пiдняття настрою). Це ж вiдноситься i вживання наркотикiв. У зв'язку з цим важливе значення мають програми пiдтримки сiм'ї та дiтей, програми пiдтримки i допомоги тим, хто зловживає наркотиками i алкоголем, хто звiльнився з мiсць позбавлення волi (це система заходiв превентивного характеру). У числi технологiй загальносоцiального контролю - система заходiв з надання допомоги особам девiантної поведiнки (тобто це вже не профiлактика, а що вiдбулися девiанти). Це - створення будинкiв-притулкiв тимчасового утримання для тих, у кого виникли конфлiкти в сiм'ї; збiльшення числа товариств i груп взаємодопомоги, якi сприяють позбавленню вiд алкогольної або наркотичної залежностi («Анонiмнi алкоголiки», «Анонiмнi наркомани» i т. д.); Створення органiзацiй i служб соцiальної допомоги (наркологiчної, суїцидологiчної), служб реабiлiтацiї осiб, Що опинилися на узбiччi суспiльства; розвиток мережi недержавних лiкувально-профiлактичних установ за профiлями основних видiв девiантностi; вмiють зменшення практичних можливостей для скоєння злочину (патрулювання, охорона, освiтлення вулиць); надання допомоги жертвам злочинiв (державна допомога, Моральна i матерiальна пiдтримка); розвиток системи психологiчної допомоги злочинцям, яка повинна включати в себе сiмейне консультування, використання механiзмiв психотерапiї.
i алкоголiкiв у вiдповiдних клiнiках; психокорекцiя, психотерапiя, iндивiдуальна робота з ресоцiалiзацiї засуджених у мiсцях позбавлення волi, психологiчна допомога жертвам злочину, дiяльнiсть соцiологiчних служб з аналiзу «груп ризику», аналiзу роботи «телефонiв довiри» i т. д. Це вже робота психологiв, соцiальних педагогiв, соцiальних працiвникiв.
способiв соцiальної адаптацiї, жебрацького рiвня життя, вiн не може цього зробити. Допомога дитинi з боку батькiв, значущих дорослих, психологiв, педагогiв, соцiальних працiвникiв у розкриттi особистiсних можливостей, усвiдомленнi всiх проявiв особистiсного “Я”, зняття настанов, що обмежують розвиток, дозволить дитинi знайти своє мiсце в життi, зробити спiлкування гуманнiшим, навчити її жити в мирi й злагодi з собою та iншими, сформувати в дитини iнтерес i прагнення вивчати всi гранi власної особистостi. Робити це треба не тiльки закликами до цього (розповiдь, бесiда, лекцiя), але й засобами практичної психологiї.
можливi шляхом навчання людини способiв самореалiзацiї, якi б стали джерелом особистiсного зростання та позитивностi Я-концепцiї, що в цiлому сприятиме психологiчному благополуччю пiдлiтка або молодої людини.
поведiнки, вона утримується вiд неї. Такий спрощений погляд рiдко виправдовував себе на практицi. В програмах iнформацiйного пiдходу були використанi також: модель осуду аморальної поведiнки, що пов’язана зi вживанням наркотикiв; модель залякування, яка стверджує, що наркотики – причина багатьох захворювань та ранньої смертi (короткої тривалостi життя). Таким чином, в рамках пiзнавальної моделi основний акцент був зроблений на iнформуваннi потенцiйних споживачiв про негативний вплив психоактивних речовин та ризик, з яким пов’язане їх вживання.
Лiкувально-реабiлiтацiйнi антiнаркологiческiе заходи включають в себе:
- Дiагностику наркоманiї;
безпосередньо лiкувально - реабiлiтацiйнi процедури.
У дiагностицi наркоманiї молодi особливо важливо максимально рано визначити залежнiсть вiд психоактивних речовин. При дiагностицi наркоманiї перш за все повиннi насторожити звуженi або розширенi зiницi, що не реагують на свiтло, рiзкi скачки настрою, втрата iнтересу до колишнiх захоплень i вiдсутнiсть нових, змiна кола спiлкування. Є привiд придивитися, якщо дитина вдень млявий, а вночi, навпаки, надмiрно активний, якщо вiдсутнiсть апетиту чергується з нападами «вовчого» голоду.
Перший крок лiкування - зняти «ломку», абстинентний синдром. В останнi роки в рядi країн для позбавлення вiд опiумної (героїнової) залежностi стала використовуватися так звана метадонова програма - курс прийому пiд спостереженням лiкаря синтетичного аналога морфiну - метадону.
У метадонової програми є i прихильники, i супротивники. Прихильники стверджують, що цей синтетичний наркологiчний анальгетик допомагає тримати наркоманiв поза незаконного опiйного ринку, знижує їх асоцiальна поведiнка, дозволяє вчитися. Супротивники вважають, що метадон тiльки тимчасово замiнює залежнiсть вiд наркотикiв, потiм наркоман починає шукати новi дози. Крiм того, iснує небезпека, що до метадону, наркотику дешевому, виявляють великий iнтерес дiти i пiдлiтки.
корекцiя емоцiйно-особистiсних порушень тощо. Комплекснi корекцiйнi програми сприяють пiдвищенню рiвня психiчного розвитку пiдлiткiв, особливо у сферi iндивiдуальних якостей [1; 3], однак мають один суттєвий недолiк – вони застосовуються лише на тiй стадiї, коли дитина вже не приховує антисоцiальної спрямованостi своєї поведiнки – палiння, вживання алкогольних напоїв, сексуальнi перверсiї, дромоманiя, суїцидальнi спроби, дрiбнi крадiжки тощо. Ми ж уважаємо, що рання профiлактика, тобто попередження девiантної поведiнки може дати бiльш ефективний результат.
Особенности коррекции агрессивного поведения у подростков.
Коррекционная работа с агрессивными подростками имеет свои особенности. На начальных этапах не показаны групповые формы. Не говоря уже о практически неизбежной отрицательной консолидации подростков в группе, индивидуальная работа с подростком является более эффективной. С самого начала, параллельно, необходимо начинать работу с семьёй. После диагностики семейных отношений и степени их дисгармоничности должна следовать психокоррекционная работа как индивидуальная, так и групповая. Но основной акцент следует делать на индивидуальной работе с подростком. Совершенно неэффективными оказываются общие беседы о необходимости "хорошо себя вести".
свободного времени подростка - "времени праздного существования и безделья" за счёт привлечения к положительно формирующим личность занятиям: чтение, самообразование, занятие музыкой, спортом, и т. д.
Исходя из того, что развитие ребёнка осуществляется в деятельности, а подросток стремится к утверждению себя, своей позиции, как взрослый, среди взрослых, то необходимо обеспечить включение подростка в такую деятельность, которая лежит в сфере интересов взрослых, но в то же время создаёт возможности подростку реализовать и утвердить себя на уровне взрослых [13]
Висновок
Отже, ми визначили, що девiантна (вiдхиляюча) поведiнка - це поведiнка iндивiда чи групи, що не вiдповiдає загальноприйнятим нормам, у результатi чого цi норми ними порушуються. Девiантна поведiнка - наслiдок невдалого процесу соцiалiзацiї особистостi: у результатi порушення процесiв iдентифiкацiї й iндивiдуалiзацiї людини, такий iндивiд легко впадає в стан «соцiальної дезорганiзацiї», коли культурнi норми, цiнностi i соцiальнi взаємозв'язки вiдсутнi, слабшають чи суперечать один одному. Такий стан називається аномiєю i є основною причиною поведiнки, яка вiдхиляється.
З огляду на те, що девiантна поведiнка може приймати самi рiзнi форми (як негативнi, так i позитивнi), необхiдно вивчати дане явище, виявляючи диференцiйований пiдхiд.
Поведiнка, яка вiдхиляється, часто служить пiдставою, початком iснування загальноприйнятих культурних норм. Без неї було б важко адаптувати культуру до змiни суспiльних потреб. Разом з тим питання про те, у якому ступенi повинна бути поширена поведiнка, що вiдхиляється, i якi її види кориснi, а саме головне - терпимi для суспiльства, дотепер практично не розв’язанi. Якщо розглядати будь-якi областi людської дiяльностi: полiтику, управлiння, етику, то не можна цiлком виразно вiдповiсти на це питання (наприклад, якi норми краще: сприйнятi нами республiканськi культурнi чи норми старi монархiчнi, сучаснi норми етикету чи норми етикету наших батькiв i дiдiв?). Задовiльну вiдповiдь на цi питання дати важко. Разом з тим не усi форми девiантної поведiнки вимагають настiльки детального аналiзу. Кримiнальна поведiнка, сексуальнi вiдхилення, алкоголiзм i наркоманiя не можуть привести до появи корисних для суспiльства нових культурних зразкiв. Варто визнати, що гнiтюче число соцiальних вiдхилень вiдiграє деструктивну роль у розвитку суспiльства. І тiльки деякi нечисленнi вiдхилення можна вважати корисними. Одна з задач соцiологiв - розпiзнавати i вiдбирати кориснi культурнi зразки в поведiнцi iндивiдiв, що вiдхиляється, i груп.
дотримання здорового способу життя. Ця складна комплексна проблема сприяла усвiдомленню необхiдностi формування вiдповiдальної поведiнки молодих людей. Змiна акцентiв у профiлактичнiй роботi, у фокусi яких виявились не наркотики та наслiдки їх вживання, а люди та аналiз причин їх ризикованої поведiнки означала народження нового поведiнкового пiдходу в профiлактичних програмах.
Зараз в рамках нового пiдходу найбiльшого поширення набули такi профiлактичнi програми як: програма досягнення соцiально-психологiчної компетентностi, програма навчання життєвим навичкам, програма зменшення факторiв ризику та поширення факторiв захисту, програми альтернативної дiяльностi та iн. Всi вони, незважаючи на вiдмiнностi змiсту та методик, спрямованi на розвиток соцiальної та особистiсної компетентностi молодi, вироблення навичок самозахисту; попередження виникнення проблем за рахунок особистої вiдповiдальної поведiнки.
дорослими, виборi друзiв та побудовi позитивних взаємостосункiв з однолiтками, прийняттi рiшень вмiннi протидiяти тиску iнших, уникненню невиправданого ризику.
Активне залучення пiдлiткових лiдерiв, якi будуть надавати їм необхiдну iнформацiю про здоровий спосiб життя та своєю поведiнкою утверджувати власнi переконання стосовно невiдповiдностi негативної ризикованої поведiнки виявилося ефективним методом «рiвний-рiвному».
потребу вiдновлення та трансформацiї їх у вiдповiдностi з новими реалiями.
Особливо актуальним є вивчення найбiльш ефективних технологiй
В новiтнiх програмах основну увагу не зосереджено безпосередньо на наркотичних речовинах. Їх пiзнавальний характер та акцент переноситься на особистий та соцiальний розвиток молодi, використовуючи пiдхiд вироблення у неї соцiальних та життєвих навичок. Вiн розроблений з метою пiдвищення самооцiнки та вiдповiдальностi у прийняттi рiшень, для збагачення особистiсного i соцiального росту.
пiдтримки при навчаннi навичкам вiдмови. І та, й iнша використовується для створення клiмату, у якому легше за все сказати «нi». Важливо вiдмiтити, що молодi люди самi повиннi докладати наполегливих зусиль щодо змiцнення здоров’я. Разом з тим вчителi, психологи, соцiальнi працiвники та лiкарi, якi безпосередньо працюють з дiтьми та пiдлiтками повиннi бути достатньо пiдготовленими.
способу життя.
Важлива форма роботи зi змiцнення навичок здорового способу життя серед молодi – об’єднання молодi в суспiльнi органiзацiї. Вони об’єднують молодь шкiльного та студентського вiку, а також спецiалiстiв: соцiальних працiвникiв, лiкарiв та психологiв, якi в неформальнiй обстановцi обговорюють проблеми змiцнення основ здорового способу життя, розробляють вiдповiднi рекомендацiї. Це сприяє розвитку партнерських стосункiв пiдлiткiв та спецiалiстiв. Важливим фактором формування здорового способу життя у вiльний час є й те, що соцiально активна молодь, її лiдери з навичками здорового способу життя пiдтримують свої переконання вiдповiдною поведiнкою.
Головний мотив переконання проти вживання наркотикiв повинен бути позитивним. Програми профiлактики повиннi закликати пiдлiткiв до впевненостi у собi, почуття гордостi за свої досягнення. Потрiбно спонукати їх до прагнення контролювати свою поведiнку, не перекладаючи вiдповiдальнiсть за свої шкiдливi звички на iнших. Дуже ефективна тактика – вселяти молодi думку про престижнiсть пiдтримання хорошої фiзичної форми. Бiльш ефективною, нiж проведення багаторазових акцiй, є тривала та постiйна профiлактична робота з молодими людьми на усiх стадiях формування їх особистостi.
або iншим людям, або самому собi, або суспiльству; негативне сприйняття оточуючими людьми й несхвалення ними; епiзодичнiсть або стiйка повторюванiсть) i пропонується розглядати її як особистий виклик пiдлiтка соцiальному середовищу, який породжено неузгодженiстю мiж її особистiсними домаганнями й суспiльними вимогами та виявляється в таких соцiально-поведiнкових дiях i вчинках, що не схвалюються чи засуджуються близьким оточенням або суспiльством. Уточнено визначення детермiнант (сукупнiсть факторiв, що викликають, провокують, пiдсилюють чи пiдтримують) девiантної поведiнки пiдлiткiв за умов соцiальної аномiї суспiльства, пiд якими розумiємо такi соцiальнi (або соцiєтальнi) умови, що характеризуються вiдсутнiстю чiтко визначених цiннiсно-моральних прiоритетiв i масовим поширенням поведiнкових вiдхилень, або не вiдповiдають рiвню домагань пiдлiтка, перешкоджаючи їй досягти бажаної мети в суспiльно-схвалюваний спосiб, що спричиняє її невпевненiсть у собi, почуття самотностi, фрустрацiї, якi виявляються через виклик соцiальному оточенню шляхом рiзноманiтних девiацiй.
Я вважаю,що булоз’ясовано характер пiдлiткових девiацiй за наявностi особливо небезпечної девiацiйної ситуацiї, коли присутнi практично всi форми й види деструктивних девiацiй, особливе мiсце серед яких посiдає наркоманiя
Запропонованi теоретичнi висновки можуть бути використанi для бiльш глибокого розумiння характеру й детермiнант девiантної поведiнки пiдлiткiв промислового регiону; розширення, упорядкування й систематизацiї категорiального апарату соцiологiї девiантної поведiнки; у практичнiй дiяльностi соцiальних працiвникiв i педагогiв для вдосконалення дiагностування й корекцiї девiантних проявiв у пiдлiтковому середовищi.
Використана лiтература
1. Конституцiя (Основний Закон) України. Прийнята Верховною Радою України 28 червня 1996 року.
2. Державна нацiональна програма "Освiта" (Україна XXI столiття).
3. Проект Концепцiї громадянського виховання особистостi в умовах розвитку української державностi //Педагогiчна газета. - №6,72с. червень 2000р.
4. Основы практической психологии. – К., 1999г.
5. Реабiлiтацiйна педагогiка на рубежi XXI столiття. – В 2 ч. / Пiд ред. В. М. Донiй, Т. М. Несен, И. Г. Єрмаков - К: ІЗМН, 1998р. - ч 1. - 320 с.
6. Реабiлiтацiйна педагогiка на рубежi XXI столiття. – У 2 ч. / Пiд ред. В. М. Донiй, Т. М. Несен, И. Г. Єрмаков - К: ІЗМН, 1998р. - ч 2. - 520 с.
7. Словарь практического психолога /Сост. Головин С. Ю. – Минск: Москва изд. АСТ, 2001. - 800с.
8. Бэрон Р., Ригардсон Д. Агрессия. - СПб: "Питер", 1999 - 352с.
", 1991.
"Наука", 1996. – С. 140-141с.
11. Василькова Ю. В., Василькова Т. А. "Социальная педагогика". – М.: "Академия", 1999.
12. Демичева А. В. "Девиантное поведение в современном украинском обществе" - 1999. - № 2. – 94-98с.
13. Захаров А. И. Как предупредить отклонения в поведении ребенка. –М.: Педагогика, 1989.
14. Кондратьев Н. Ю. "Психолого-педагогическая работа со школьниками девиантами" //Психологическая наука и образование. – 1999. - № 3-4. -. 46-65с.
15. Корнилова Т. В. и др. Факторы социального и психологического неблагополучия подростков в показателях методик стандартизированного интервью и методов наблюдения // Вопросы психологии. - 2001. - № 1. -107с.
16. Майерс Д. Социальная психология. - СПб: Издательство "Питер", 1999. -483-532с.
17. Малiхiна Т. Психолого - педагогiчна робота з попередження аморальної поведiнки пiдлiткiв // Рiдна школа. - 1999. - № 9. -. 50-53с.
18. Нагаев В. В., Толстых В. Г. "Основные направления социально-психологической, терапевтической и правовой реабилитации подростков девитантов" //Вестник психоциальной работы. - 2001. - № 3. -40 – 47с.
19. Реан А. А. Агрессия и агрессивность личности //Психологический журнал. - 1996. - №5. - 3-18с.
20. Рогов Е. И. Настольная книга практического психолога. – М.: издательство ВЛАДОС, 2000. - Кн. 1 - 384 с.
21. Саранулова С. "Неординарна та девiантна поведiнка дiтей" //Свiтло. - 2001. - №1. -43-45с.
"Психологические особенности агрессивного поведения подростков и условия его коррекции". – М. -Воронеж: НПО "Модэк" 1996. - 96с.
23. Столяренко А. Д. Основы психологии: Практикум. - Ростов: изд. "Феникс", 2000. - 576с.
24. Фидельман М. И. "Взаимосвязь интеллектуальных и творческих способностей у подростков" //Прикладная
|
