Демографiчна ситуацiя
Демографiчна ситуацiя
Курсова робота
ЗМІСТ
ВСТУП
РОЗДІЛ 2. ОСОБЛИВОСТІ НАСЕЛЕННЯ ТА ЙОГО ВПЛИВ НА РОЗВИТОК РОЗМІЩЕННЯ ПРОДУКТИВНИХ СИЛ
РОЗДІЛ 3. ЗНАЧЕННЯ ДЕМОГРАФІЧНИХ УМОВ У РОЗМІЩЕННІ ПРОДУКТИВНИХ СИЛ
ВИСНОВКИ
ВСТУП
Демографiчний чинник є одним з визначальних для забезпечення стабiльного й безпечного розвитку держави, а проблеми оптимального демографiчного розвитку слiд розглядати як першочерговi iнтереси держави, як фактор i водночас як результат її функцiонування.
Народонаселення разом з природними умовами i ресурсами та способом виробництва матерiальних благ є основою матерiального життя суспiльства. Взаємодiя людей за допомогою засобiв виробництва, з одного боку, та предметiв працi – з iншого, забезпечує матерiальне виробництво. Населення проживає у певному географiчному середовищi i здiйснює виробництво матерiальних благ у вiдповiдностi з наявними природними ресурсами. Розвиток народного господарства будь-якої країни можливий лише за певної чисельностi населення, яке здiйснює виробництво товарiв i послуг, необхiдних для власного життя суспiльства. Виробництво засобiв iснування та послуг становить суть господарювання людей. Без цього iснування суспiльства неможливе.
Роль демографiчного стану України як основи суспiльного виробництва полягає в тому, що воно виступає споживачем матерiальних благ i тим самим зумовлює розвиток насамперед галузей, якi орiєнтуються у своєму розмiщеннi на споживача. Однак найважливiшою характерною рисою народонаселення є те, що воно є природною основою формування трудових ресурсiв, найголовнiшого елемента продуктивних сил, якi вiдiграють вирiшальну роль як фактор розмiщення трудомiстких галузей господарства.
Вивченням проблеми демографiчної ситуацiї України займається Інститут демографiї та соцiальних дослiджень НАН України. Вивченню впливу демографiчної ситуацiї на економiку держави присвячено багато наукових праць вiтчизняних вчених, таких як С. Бiляцький, А. Хахлюк, О. А. Богуцький, С. Вовканич, І. Є. Голубєва, І. Прибиткова та iншi.
О. Г. Дiброва, М. М. Паламарчук, О. М. Алимов, Ф. Д. Заставний, М. Д. Пiстун, О.І. Шаблiй, С.І. Дорогунцов, М.І. Долiшнiй, В.І. Куценко, Я.І. Жупанський, П. Т. Ващенко, П. П. Борщевський, С. І. Іщук, Є. П. Качан, Б. Михайлинин та iншi.
Актуальнiсть теми дослiдження даної курсової роботи визначається тим, що людина є, з одного боку, активною продуктивною силою, що своєю трудовою дiяльнiстю забезпечує виробництво матерiальних засобiв свого iснування та надання необхiдних їй послуг, а з iншого, – вона є споживачем продуктiв працi, якi забезпечують її життєдiяльнiсть. Виходячи з того, що людина є основним творцем суспiльного багатства, можна стверджувати, що чисельнiсть населення та квалiфiкацiя його працездатної частини є фактором, який обумовлює можливостi економiчного розвитку.
Вiдповiдно до визначеної мети ми поставили перед собою наступнi задачi:
- розглянути демографiчна ситуацiя в Українi;
- визначити регiональнi особливостi демографiчної ситуацiї країни;
- проаналiзувати вплив населення на розвиток РПС;
Об’єктом дослiдження є сукупнiсть економiчних взаємозв’язкiв, що виникають мiж демографiчним показником розвитку населення країни та розмiщенням продуктивних сил.
Предмет дослiдження – демографiчна ситуацiя в Українi.
В процесi написання даної курсової використано сукупнiсть загальнонаукових методiв: метод аналiзу наукових праць, метод аналiзу статистичних даних, метод порiвняння.
Курсова робота складається зi вступу, трьох роздiлiв, висновкiв, списку використаної лiтератури та додаткiв. В першому роздiлi роботи «Демографiчна ситуацiя в Українi та її регiональнi особливостi
» розглядається особливостi демографiчної ситуацiї України в регiональному аспектi. В другому роздiлi «Особливостi населення та його вплив на розвиток РПС
» значення впливу рiвня населення на розмiщення продуктивних сил. В третьому роздiлi «Значення демографiчних умов у РПС
РОЗДІЛ 1. ДЕМОГРАФІЧНА СИТУАЦІЯ В УКРАЇНІ ТА ЇЇ РЕГІОНАЛЬНІ ОСОБЛИВОСТІ
Демографiчна ситуацiя – це прояв особливостей вiдтворення населення по основних його процесах в конкретному часi i мiсцi (регiонi, країнi). У сучаснiй Українi демографiчна ситуацiя вiдрiзняється великою гостротою i напруженiстю. Вона визначається структурою населення i характером його руху, видами, типами i режимом вiдтворення, рiвнем народжуваностi i смертностi, кiлькiстю шлюбiв та розлучень. У основi всiх цих процесiв лежить соцiально-економiчне положення в країнi [14, с. 51].
позначаються на режимi вiдтворення населення, ведуть до падiння народжуваностi, зростання смертностi. До подiбних наслiдкiв приводять i умови полiтичної i економiчної нестабiльностi, якi викликанi останнiми роками хиткою системою управлiння, з важко керованим процесом встановлення цивiлiзованих норм правової держави i ринкових вiдносин.
Становлення ринкових вiдносин приводить до природного перемiщення зайнятостi з виробничої сфери в сферу обслуговування. Проте, щоб рiвень виробництва забезпечував потреби економiки i населення, необхiдна висока продуктивнiсть працi, а цим вiтчизняна промисловiсть не вiдзначається. Зниження питомої ваги промисловостi в структурi зайнятостi населення повинне супроводжуватися зростанням економiчної ефективностi промислового виробництва на основi досягнень науково-технiчного прогресу, наукової органiзацiї працi i виробництва, чого насправдi в промисловостi не вiдбувається. Цi вимоги в рiвнiй мiрi вiдносяться i до будiвництва, i до iнших галузей економiки [10, с. 114].
Сучасна демографiчна ситуацiя характеризується збереженням тенденцiї скорочення чисельностi населення України, його економiчно активної частини i питомої ваги зайнятостi населення. Згiдно з останнiм переписом населення України, проведеним 5 грудня 2001 року, у країнi проживало 48 457 100 осiб. Згiдно даних Державного комiтету статистики, в Українi проживало на кiнець 1990 року – 54,94; 1991 – 52,06; 1992 – 52,24; 1993 – 52,11; 1994 – 51,73; 1995 – 51,3; 1996 – 50,82; 1997 – 50,37; 1998 – 49,92; 1999 – 49,43; 2000 – 48,92; 2001 – 48,46; 2002 – 48,0; 2003 – 47,62; 2004 – 47,28. Данi за останнi 4 роки див. табл.. 1. 1.
Таблиця 1. 1.
Основнi демографiчнi показники України за 2004-2008 рiк
[22, с. 390].
|
|
2004
|
2005
|
2006
|
2007
|
2008 *
|
| Чисельнiсть наявного населення на кiнець року (тис. осiб)
|
47280,8
|
46929,5
|
|
|
46143,7
|
| Середня чисельнiсть наявного населення(тис. осiб)
|
47451,6
|
47105,2
|
46787,8
|
46509,4
|
46258,2
|
| Природне скорочення населення (осiб)
|
–334002
|
–355875
|
|
–290220
|
–243874
|
| Кiлькiсть народжених (осiб)
|
427259
|
426086
|
460368
|
472657
|
510588
|
| Кiлькiсть померлих (осiб)
|
|
|
|
762877
|
|
| Кiлькiсть померлих дiтей вiком до 1 року (осiб)
|
4024
|
4259
|
4433
|
5188
|
5049
|
| Число шлюбiв (одиниць)
|
278225
|
332143
|
354959
|
416427
|
321992
|
|
|
173163
|
183455
|
179123
|
|
|
|
|
–7615
|
4583
|
14245
|
16838
|
14879
|
| Природне скорочення (на 1000 жителiв)
|
–7,0
|
–7,6
|
–6,4
|
–6,2
|
–5,3
|
|
|
9,0
|
9,0
|
9,8
|
10,2
|
11,0
|
| Рiвень смертностi (на 1000 жителiв)
|
16,0
|
16,6
|
16,2
|
16,4
|
16,3
|
| Смертнiсть дiтей вiком до 1 року (на 1000 живонароджених)
|
9,5
|
10,0
|
9,8
|
11,0
|
10,4
|
| Рiвень шлюбностi (на 1000 жителiв)
|
5,9
|
7,1
|
7,6
|
9,0
|
7,0
|
| Рiвень розлучуваностi (на 1000 жителiв)
|
3,6
|
3,9
|
3,8
|
3,8
|
3,6
|
| Сальдо мiграцiї (на 1000 жителiв)
|
–0,2
|
0,1
|
0,3
|
0,3
|
0,3
|
* данi за 2008 рiк – попереднi.
Як повiдомляє Державний комiтет статистики, з 46958740 осiб на кiнець 2005 року в мiстах проживало 31886688, у сiльських районах – 15072052 осiб. Як бачимо, природний прирiст населення в Українi в 2005 роцi, як i ранiше, – негативний. У країнi народилося 389831 особа, померла – 715462, причому 3889 з них – дiти у вiцi до 1 року. Загальний коефiцiєнт народжених на 1 тис. населення становив 9,0, померлих 16,6,померлих дiтей у вiцi до 1 року – 10,0 на одну тисячу.
роками i далi скорочуватиметься унаслiдок зниження протягом останнiх 15 рокiв рiвня народжуваностi i зростання смертностi i може скоротитися до 35 млн. осiб в 2050 роцi. Питома вага населення молодше працездатного вiку знизилась з 23% в 1995 р. до 15,4% в 2005 р., а молодь, як вiдомо, є основним джерелом поповнення населення в працездатному вiцi [23, с. 17].
Як i в глобальному масштабi, в Українi вiдбувається старiння населення, а також урбанiзацiя – зростання частки мiських жителiв. Найбiльш швидко зростає чисельнiсть населення великих мiст – Київ, Харкiв, Днiпропетровськ, Донецьк, Одеса – за рахунок прибуття населення з невеликих мiст i сiл в пошуках роботи.
населення старшого вiку i абсолютне переважання в цiй структурi жiнок.
В Українi жiнок бiльше 55 % в загальнiй чисельностi населення. Цей дисбаланс у спiввiдношеннi статей негативно впливає на демовiдтворювальнi процеси в суспiльствi. Крiм того, медицина повiдомляє, що бiльше 20 % молодих жiнок за станом здоров'я не можуть народжувати дiтей. За розрахунками спецiалiстiв, щоб стабiлiзувати чисельнiсть населення України, треба кожнiй молодiй жiнцi народити трьох дiтей [24, с. 206].
Негативно впливає на народжуванiсть дiтей в Українi нестiйкiсть шлюбiв. Так, за даними РАЦСу в 2007 роцi зареєстровано бiльше 315 тис. шлюбiв i бiльше 166 тис. розлучень. Загальний коефiцiєнт шлюбiв 7,3 на 1 тис. населення, розлучень 3,9. Вiдзначимо, це тiльки чисельнiсть проведених вiдповiдними установами реєстрацiй. А скiльки створено сiмей, так би мовити, тимчасових – без реєстрацiї. Причина – розповсюджена за останнi роки в Українi мода на «громадянський шлюб». Чекати поповнення населення вiд таких сiмей даремно. Також, небажання молодих людей створювати повноцiннi сiм'ї та народжувати дiтей можна пояснити невпевненiстю у майбутньому, безробiттям, малозабезпеченiстю, вiдсутнiстю житлових умов [21, с. 406].
В цiлому демографiчна ситуацiя в Українi характеризується великою рiзноманiтнiстю регiональних особливостей. Причому у рiзнi iсторичнi перiоди вона мала свою специфiку. Наприклад, якщо в 1959 р. найбiльший природний прирiст населення був у Донецькiй областi (73,0 тис. чол.), Днiпропетровськiй (36,6 тис. чол.), Луганськiй (44,7 тис. чол.) та Харкiвськiй (26,4 тис. чол.) областях, а найменший – у Кiровоградськiй (11,1 тис. чол.), Херсонськiй (11,6 тис. чол.) та Чернiвецькiй (11,6 тис. чол.) областях, то у 1997 р. природний прирiст населення був характерний лише для Закарпатської та Рiвненської областей.
Масштаби депопуляцiї (переважання померлих над народженими) протягом останнiх рокiв найбiльшими були у Донецькiй, Днiпропетровськiй, Запорiзькiй та Луганськiй областях, де ранiше мав мiсце найвищий природний прирiст населення. Низькi коефiцiєнти природного приросту характернi не лише для областей Донбасу i Приднiпров’я, але i для Вiнницької, Київської, Кiровоградської, Полтавської, Сумської, Харкiвської, Черкаської та Чернiгiвської областей.
Другим регiоном за величиною вiдносних показникiв природного приросту населення є пiвденнi територiї України – Автономна Республiка Крим, Миколаївська, Одеська та Херсонська областi.
приросту є значними [17, с. 85].
Єдиний ареал на Українi, в якому вiдноснi показники природного руху населення мали додатне значення i протягом значного iсторичного перiоду зберiгався природний прирiст населення, формується такими областями, як Закарпатська, Івано-Франкiвська, Рiвненська, Львiвська, Волинська та Чернiвецька областi. У 2007-2008 р. цей прирiст був лише у Закарпатськiй i Рiвненськiй областях [Додаток А].
Одним з основних факторiв стабiльного природного приросту населення цього регiону є сприятлива вiкова структура населення. Тут найбiльш молоде населення в Українi i природно – найвищий потенцiал демографiчного вiдтворення.
Важливими факторами, що впливають на вiдтворення населення, є соцiальнi та природнi умови його життєдiяльностi. Особливо гостро їх дiя проявилася в областях Донбасу та Приднiпров’я, де сформувалися значнi гiперурбанiзованi територiї з високим рiвнем забруднення атмосферного повiтря, води, ґрунтiв та продуктiв харчування. Усе це знижує показники здоров’я населення, зокрема дiтей. Такий же негативний вплив несприятливих природних умов проявляється i в iнших високо урбанiзованих регiонах України.
Негативний вплив на вiдтворення населення України ще довго матиме i значне радiоактивне забруднення її територiї. Нинi понад 3 млн. чоловiк проживає на територiї з рiзним ступенем радiоактивного забруднення. Вплив рiзних факторiв, пов’язаних з цим явищем, погiршує стан демовiдтворення. Це стосується насамперед таких областей України, як Київська, Житомирська, Волинська, Рiвненська та Чернiгiвська.
Отже, демографiчнi процеси не можуть залишатися без уваги держави, оскiльки вони торкаються найважливiших сфер життя людей i рiвня економiчного розвитку країни.
З метою дiї на процеси вiдтворення населення i на позитивнi процеси в цьому напрямi держава проводить демографiчну полiтику, яка є частиною соцiально-економiчної полiтики. У разi потреби зростання чисельностi населення, як це має мiсце в Українi, держава впливає на процеси вiдтворення населення через стимулювання певної демографiчної поведiнки людей, що пов'язано з плануванням сiм'ї, часом появи першої дитини, вибором бажаного числа дiтей, iнтервалом їх народження.
Демографiчна полiтика України в сучасних умовах повинна бути направлена не тiльки на стимулювання народжуваностi, але i на змiцнення сiм'ї, пiдвищення матерiального добробуту людей, зниження захворюваностi i смертностi. Проте заходи, щодо управлiння процесами вiдтворення населення, не дають швидких результатiв. Демографiчна поведiнка людей вельми консервативна, змiнити її досить важко. Як правило, результати демографiчної полiтики виявляються через багато рокiв i навiть десятилiття. Тому стимулювання тих або iнших процесiв вiдтворення повинне вiдповiдати довгостроковим iнтересам розвитку економiки.
а з другого, – це є процеси власне життєдiяльностi людей. Тому таким складним, взаємообумовленим i нерозривним є зв'язок мiж населенням i розвитком територiальної органiзацiї народного господарства. Лише на цiй основi можлива побудова соцiально спрямованої ринкової економiки в суспiльствi, де людина є творцем матерiальних i духовних благ. Метою розвитку економiки має бути забезпечення фiзичного, духовного та iнтелектуального розвитку нинiшнiх поколiнь та кiлькiсного i якiсного вiдтворення прийдешнiх..
Розмiщення мiського i сiльського населення має iстотний вплив на рацiональне розмiщення та оптимальний розвиток продуктивних сил. Якщо на початку столiття в Українi переважало сiльське населення – близько 82% всього населення, то нинi майже 68% її населення мешкає в мiськiй мiсцевостi. Аналiз статистичних даних свiдчить, що мiське населення протягом значного iсторичного перiоду мало стiйку тенденцiю до зростання. Лише за перiод 1979-1998 рр. його прирiст складав 3,5 млн. чол., або 11,4%. За цей перiод зросла i питома вага мiського населення – з 60,8% в 1979 р. до 67,8% – в 1998 р.
населення, а в рештi регiональних одиниць частка мiського населення становить понад половину населення. Такi особливостi територiальної концентрацiї населення та наявнi вiдмiнностi соцiально-економiчного, екологiчного та полiтичного розвитку обумовили i своєрiднiсть зрушень в загальнiй чисельностi населення України та її регiонiв [20, с. 146].
На 1 сiчня 2005 р. в Українi нараховувалося 448 мiст, в тому числi 169 обласного пiдпорядкування, 897 селищ мiського типу та понад 28775 сiл. У мiських поселеннях, якi становлять менш нiж 5% всiх населених пунктiв України, зосереджено бiльш як 2/3 населення країни. В цiлому мiста становлять лише третину мiських поселень України, але в них проживає близько 90% всього мiського населення. При цьому основна його частина припадає на крупнi i найкрупнiшi мiста.
Сiльське населення України становило на початок 2005 р. 16124,0 тис. чоловiк. Така його чисельнiсть та динамiка – це результат неоднозначних за характером процесiв розселення людей протягом значного iсторичного перiоду [20, с. 157].
Зазначена динамiка чисельностi сiльського населення має значнi територiальнi вiдмiнностi. Так, якщо за 2001–2007 рр. чисельнiсть сiльських жителiв Автономної Республiки Крим, Закарпатської i Херсонської областей зросла, то в рештi областей країни вiдбулося скорочення чисельностi сiльського населення. При цьому найбiльший прирiст сiльського населення був характерним для Автономної Республiки Крим. Найбiльше скорочення сiльського населення (майже на третину) вiдбулося у Вiнницькiй, Чернiгiвськiй, Хмельницькiй, Житомирськiй та Сумськiй областях. Таким чином, розмiщення населення по територiї та особливостi його зосередження в рiзних типах поселень обумовленi специфiкою соцiально-економiчного розвитку країни, конкретними зрушеннями в економiчнiй i соцiальнiй сферах, а також у територiальнiй структурi i органiзацiї народного господарства, особливо галузей матерiального виробництва.
на 2,0 млн. осiб, сiльське – на 1,2 млн. осiб, проте спiввiдношення мiж ними в цiлому по країнi упродовж останнiх двох переписiв залишалося практично незмiнним [Додаток Б].
Вiдтiк сiльських жителiв у мiста докорiнно змiнив характер розселення в межах України. Тут сформувались системи розселення з високою концентрацiєю мiського та сiльського населення, що спiввiдносяться з найбiльш складними та динамiчними, виробничими, урбанiстичними, транспортними структурами України. Одночасно у сiльськiй мiсцевостi в багатьох регiонах утворюються та ширшають слабозаселенi територiї, де через це вилучаються з господарського обороту значнi за площею землi.
Малi та середнi мiста виконують, як правило, адмiнiстративнi та торгово-розподiльнi функцiї i є центрами областей та адмiнiстративних районiв України. У них часто зосереджуються переробнi пiдприємства поблизу джерел сiльськогосподарської сировини, родовищ корисних копалин. Цi мiста використовують власну робочу силу i трудовi ресурси навколишньої сiльської мiсцевостi.
розвитку продуктивних сил, демографiчною ситуацiєю, традицiями мiсцевого населення тощо. Висока зайнятiсть у промисловому виробництвi, зокрема у важкiй промисловостi. Аналiз свiдчить, що в усiх великих мiстах склалася висока частка зайнятостi працiвникiв у машинобудуваннi, легкiй та харчовiй промисловостi. Малi та середнi за розмiром мiськi поселення є переважно центрами харчової iндустрiї та промислового обслуговування сiльськогосподарського виробництва.
орiєнтуються на велику кiлькiсть робочої сили, переважно квалiфiковану, тому i будуються у великих та середнiх мiстах. Що стосується сiльського населення, то воно є головним «двигуном» аграрно-промислового комплексу нашої країни [20, с. 159].
Проблеми вiково-статевої структури населення України теж мають значнi регiональнi вiдмiнностi. Наприклад, цi проблеми в Закарпатськiй i Донецькiй областях дiаметрально протилежнi. Певнi особливостi є у сiльськiй i мiськiй мiсцевостях, зокрема, в бiльшостi сiльських адмiнiстративних районiв України природного приросту населення практично немає, а в багатьох спостерiгається процес депопуляцiї.
Данi про вiково-статеву структуру населення необхiднi для вивчення процесiв вiдтворення трудових ресурсiв, визначення їх кiлькiсної та якiсної структури. Нинi нижня межа працездатного вiку встановлена 16 рокiв, а верхня – 55 рокiв для жiнок i 60 рокiв для чоловiкiв. До трудових ресурсiв належать пенсiонери, зайнятi в суспiльному виробництвi, а також пiдлiтки вiком 14-15 рокiв, якi з тих чи iнших причин працюють у сферi матерiального виробництва або невиробничiй сферi [13, с. 37].
Нерiвномiрне розмiщення трудових ресурсiв в областях, зниження абсолютних розмiрiв їх природного приросту в бiльшостi адмiнiстративних районiв, низький рiвень ефективностi використання робочої сили в галузях народного господарства зумовлюють потребу наукових дослiджень i практичних заходiв щодо рацiонального використання ресурсiв живої працi не тiльки в галузях, айв окремих районах України. Розв'язання цiєї проблеми можливе завдяки пiдвищенню продуктивностi працi на основi максимального використання досягнень науково-технiчного прогресу.
Нинi значна кiлькiсть робiтникiв у промисловостi, будiвництвi та в сiльському господарствi зайнята на ручних роботах. Безперечно, вони будуть вивiльненi з цих галузей господарства за умови пiдвищення рiвня механiзацiї та автоматизацiї виробничих процесiв.
Однiєю з найважливiших проблем є пiдвищення ефективностi використання трудових ресурсiв у сiльському господарствi. В багатьох адмiнiстративних районах сiльськогосподарськi пiдприємства гостро потребують додаткової робочої сили, незважаючи на те, що в цiй галузi матерiального виробництва зосереджено майже 5 млн. чол., що становить майже 21,1 % середньорiчної чисельностi зайнятих у народному господарствi [13, с. 44].
Аналiз приросту та особливостей зайнятостi населення України свiдчить про те, що в межах її територiї є певнi надлишки працездатного населення, насамперед у малих мiстах. Такий надлишок зумовлює можливiсть виникнення безробiття в умовах проведення радикальної економiчної реформи [Додаток В, Г].
За даними Мiнiстерства статистики України, на кiнець 2005 р. зареєстровано 126,9 тис. безробiтних.
Заслуговує на увагу питання про розподiл безробiтних за вiком i освiтою. Так, на 1 листопада 2005 р. безробiтними у вiцi 18-19 рокiв було понад 4,8 тис. чол., 20-29 рокiв – 22,7 тис. Отже, майже половину безробiтних України становить молодь до 30 рокiв, з них 63,4 тис. чол., або 73 % – жiнки. Серед безробiтних мають вищу освiту 24,2 тис. чол., середню спецiальну – 25,1 тис, загальну середню – 18,9 тис. Поряд з цим спостерiгається тенденцiя до зниження освiтнього рiвня безробiтних (зменшилася частка безробiтних, якi мають вищу i середню спецiальну освiту).
Важливим фактором розмiщення продуктивних сил в Українi є нацiональний, тобто наявнiсть великої кiлькостi росiян, бiльшiсть з яких розселена на вiдносно компактнiй територiї схiдних областей. Не можна не враховувати iснування на пiвднi України Автономної Республiки Крим, а також великої кiлькостi росiйськомовного населення в мiстах України i особливо в Причорноморському, Донецькому i Приднiпровському економiчних районах.
Геополiтичний фактор вiдiграє важливу роль у формуваннi зовнiшньоекономiчних зв'язкiв України з країнами Європи, Азiї, країнами — членами СНД. Територiя України використовується для транзитних перевезень, що забезпечує певнi валютнi надходження. Позитивний вплив на поведiнку iноземних iнвесторiв капiталу має полiтика уряду України в галузi мiжнацiональних вiдносин, забезпечення рiвних прав i обов'язкiв усiх громадян.
Отже, демографiчнi фактори: чисельнiсть населення i його розмiщення, кiлькiсна та якiсна оцiнки трудових ресурсiв у розрiзi областей i районiв, мiст i селищ вiдiграють першочергову роль при розмiщеннi продуктивних сил як України, так i iнших держав. Нерiвномiрнiсть розселення населення зумовлює потребу розмiщення промисловостi вiдносно споживача готової продукцiї, а також оцiнки мобiльностi населення для прогнозування його мiграцiї з огляду перспектив розвитку економiчних районiв. Ефективне використання трудових ресурсiв потребує розмiщення виробництва у невеликих i середнiх мiстах i обмеження нового будiвництва – у великих.
Демографiчнi фактори найбiльше впливають на розмiщення трудо- та наукомiстких галузей промисловостi (приладобудування, iнструментальної, радiотехнiчної, електронної, електротехнiчної галузей тощо). Розмiщення пiдприємств цих галузей здебiльшого залежить вiд наявностi квалiфiкованих кадрiв.
РОЗДІЛ 3. ЗНАЧЕННЯ ДЕМОГРАФІЧНИХ УМОВ У РОЗМІЩЕННІ ПРОДУКТИВНИХ СИЛ
Природною основою трудових ресурсiв є народонаселення. Роль його як основи суспiльного виробництва полягає в тому, що воно виступає споживачем матерiальних благ i тим самим зумовлює розвиток насамперед галузей, якi орiєнтуються у своєму розмiщеннi на споживача. Однак, найважливiшою характерною рисою народонаселення є те, що воно є природною основою формування трудових ресурсiв, найголовнiшого елемента продуктивних сил, якi вiдiграють вирiшальну роль як фактор розмiщення трудомiстких галузей господарства.
Людина є, з одного боку, активною продуктивною силою, що своєю трудовою дiяльнiстю забезпечує виробництво матерiальних засобiв свого iснування та надання необхiдних їй послуг, а з iншого, – вона є споживачем продуктiв працi, якi забезпечують її життєдiяльнiсть. Як бачимо, населення i економiка являють собою певну єднiсть: людськi потреби зумовлюють появу нових виробництв та послуг, а останнi, в свою чергу, впливають вiдповiдним чином на людей. Виходячи з того, що людина є основним творцем суспiльного багатства, можна стверджувати, що чисельнiсть населення та квалiфiкацiя його працездатної частини є фактором, який обумовлює можливостi економiчного розвитку [19, с. 229].
Зайнята в суспiльному виробництвi частина населення є найбiльш активною продуктивною силою суспiльства, бо саме вона бере активну участь у створеннi матерiальних цiнностей. Частина матерiальних цiнностей iде на споживання, а частина – на розвиток виробництва. Але розвиток виробництва не є самоцiллю, його роль полягає у тому, щоб забезпечити потреби суспiльства, пiдняти життєвий рiвень населення. Таким чином, змiни в чисельностi населення позначаються як на споживчому попитi в цiлому, так i на його структурi. Населення виступає одночасно i як споживач, i як виробник матерiальних благ та послуг. Населення не iснує поза економiкою, як i економiка не функцiонуватиме без населення.
При плануваннi розвитку i розмiщення виробництва та окремих галузей народного господарства практичне значення мають чисельнiсть наявних трудових ресурсiв та джерела їх поповнення. Не менш важливим є їх якiсна характеристика: рiвень освiти, професiйно-квалiфiкацiйна пiдготовка, фiзичний стан та iн. Для функцiонування рiзних галузей народного господарства потрiбнi трудовi ресурси лише певної якостi, в тому числi i певної статi. Існує цiлий ряд галузей, де бiльш доцiльним є використання працi чоловiкiв, а в iнших – переважно жiнок.
впливають в першу чергу на розмiщення i рiвень розвитку тих галузей, якi виробляють продукцiю щоденного попиту, i насамперед продукти харчування. Потреби людей обумовлюють i розвиток галузей соцiальної iнфраструктури та сфери послуг [19, с. 235].
Першим значним демографiчним фактором у РПС – це середня тривалiсть життя для населення. Очiкувана тривалiсть життя в Українi порiвняно з розвинутими країнами залишається досить низькою i становить для чоловiкiв – 62,2 i для жiнок – 72,9 рокiв. Вiд цiєї цифри слiд розвивати дiаграму життєвого циклу товару робоча сила.
Вiдбувається збiльшення частки осiб пенсiйного вiку. Люди пенсiйного вiку то переважно особи, iнтелект яких визначився за часiв командної економiки «Вони не поступляться принципами». То є елемент трудового потенцiалу i нехтувати їм недоцiльно. Кошти пенсiйного фонду, якi мають створити «кадровий потенцiал» явно недостатнi для пiдтримки гiдного рiвня життя в межах реального споживчого кошику.
Об’єктивно iснує потреба в працевлаштуваннi осiб пенсiйного вiку, особливо демобiлiзованих кадрових вiйськовослужбовцiв. Економiчний сенс цiєї вимоги полягає в тому щоб збiльшити базу пенсiйного забезпечення. Існує мiнiмум два варiанти задоволення цiєї вимоги: пошук i створення державних структур, якi мають забезпечувати пенсiонерiв додатковим заробiтком на дiючих пiдприємствах; заохочення громадян пенсiйного вiку до пiдприємницької дiяльностi.
Перший напрямок, який реалiзується фондом зайнятостi є не здатний реалiзувати свою задачу тiльки з однiєї головної причини ринкової (по сутi задача вирiшується адмiнiстративним шляхом).
У свiтi населення вважається старим, якщо частка осiб у вiцi 60 рокiв i старше становить 12 % вище по вiдношенню до всього населення. Слiд зазначити, що тенденцiя до старiння населення висуває перед суспiльством серйознi соцiально-економiчнi, соцiально-психологiчнi проблеми. Адже з старiнням населення пов'язанi проблеми робочої сили, збiльшення економiчного навантаження на суспiльство [5, с. 46]..
На чисельнiсть робочої сили безпосередньо впливає смертнiсть населення у працездатному вiцi. Останнiм часом в Українi спостерiгається вiдчутне зростання смертностi працездатного населення. Питома вага чоловiкiв серед померлих у цьому вiцi перевищує 80 %. Основними причинами смертностi є травми i нещаснi випадки, вiд яких число загиблих чоловiкiв у 5,6 разiв перевищує аналогiчнi показники жiнок.
Зниження природного приросту спричиняє деформацiю вiкової структури населення, зумовлює зниження природного приросту трудових ресурсiв. «Старiння» населення призводить до збiльшення економiчного навантаження на працездатних, труднощiв у формуваннi трудових ресурсiв, забезпеченнi народного господарства робочою силою.
тощо. Неврахування демографiчних факторiв може негативно позначитись на реалiзацiї таких програм [5, с. 47].
Базою для макроекономiчних дослiджень в демографiї є мiкроекономiчнi характеристики населення: стан розвитку сiм'ї та окремої людини. Особливо важливе значення на сучасному етапi розвитку суспiльства повинно надаватися сiм'ї. Однак сiм'я як цiлiсна система вiтчизняною наукою вивчалася недостатньо. Тому мiждисциплiнарний пiдхiд до проблем сiм'ї, iнтеграцiя демографiчних, соцiологiчних i економiчних даних про її розвиток сприятиме глобальному дослiдженню сiм'ї в умовах перехiдного перiоду, виробленню та реалiзацiї сiмейної полiтики. Сприяння захисту економiчних iнтересiв сiм'ї та забезпечення її економiчної безпеки є важливим завданням такої полiтики [6, с. 317].
Тенденцiя депопуляцiї посилюється ще й значними погiршеннями стану здоров'я нацiї. Залишається високою первинна iнвалiднiсть працюючого населення. Загальна кiлькiсть iнвалiдiв сягнула 1,5 млн. чоловiк, у тому числi – 135,5 тис. дiтей.
Україна зазнала значних втрат у генофондi, що також негативно позначається на подальшому вiдтвореннi населення. Така ситуацiя може призвести до якiсного виродження українського народу. До того ж, на думку провiдних українських вчених, змiнився принцип i спрямованiсть сучасного вiдтворення населення. Якщо ранiше поряд з фiзично досконалими виживали й найбiльш iнтелектуально розвиненi особи, то нинi за умов деградацiї генофонду, погiршення екологiчного середовища, вiдтоку iнтелекту за кордон, можливiсть вижити i залишити пiсля себе потомство здебiльшого зберiгають фiзично здоровi особи, що свiдчить про прiоритет фактору фiзичного розвитку людини перед розумовим [12, с. 35].
Останнiм часом зросла кiлькiсть представникiв некорiнного населення, здебiльш непродуктивного, яке переселилося з Росiйської Федерацiї та деяких iнших країн СНД i осiло переважно в пiвденних регiонах України. Нинi держава практично втратила контроль над мiграцiйними процесами. Наприклад, в деяких регiонах України, особливо захiдних, є надлишок робочої сили, яку можна було б перемiстити в iншi регiони країни, що сприяло б економiчнiй та полiтичнiй стабiлiзацiї. Звичайно, для цього потрiбнi вiдповiднi капiталовкладення i бажання здiйснювати мiграцiйну полiтику, спрямовану на забезпечення нацiональної безпеки України. Індикаторами економiчної безпеки, що мають демографiчне спрямування можуть бути:
· коефiцiєнт природного приросту населення;
· коефiцiєнт смертностi немовлят;
· коефiцiєнт мiграцiї;
· коефiцiєнт економiчного навантаження на суспiльство.
Нерiвномiрне розмiщення трудових ресурсiв в областях, зниження абсолютних розмiрiв їх природного приросту в бiльшостi адмiнiстративних районiв, низький рiвень ефективностi використання робочої сили в галузях народного господарства зумовлюють потребу наукових дослiджень i практичних заходiв щодо рацiонального використання ресурсiв живої працi не тiльки в галузях, айв окремих районах України. Розв'язання цiєї проблеми можливе завдяки пiдвищенню продуктивностi пращ на основi максимального використання досягнень науково-технiчного прогресу.
вантажопотоки на основi науково обґрунтованого розмiщення продуктивних сил. Економiя витрат живої працi передбачає впровадження трудозберiгаючих технологiй, що дасть змогу зменшити витрати ручної працi.
не вистачає. Велике значення має також скорочення адмiнiстративного персоналу з наступним його перерозподiлом у галузi матерiального виробництва i сферу послуг [20, с. 190].
В умовах переходу до ринкової економiки урiзноманiтнюються форми зайнятостi населення. Зростає кiлькiсть зайнятих у кооперативах, малих пiдприємствах. Багато хто займається iндивiдуальною трудовою дiяльнiстю. У зв'язку з цим дедалi бiльше загострюються проблеми забезпечення робочою силою суспiльного сектора виробництва, особливо будiвництва та сiльського господарства.
Скорочується чисельнiсть працiвникiв у матерiальному виробництвi, водночас збiльшуючись у кооперативному, iндивiдуальному та приватному секторах. Виникли новi сфери зайнятостi — кооперативи для виробництва товарiв i послуг та iндивiдуальнi селянськi, фермерськi господарства, помiтно зросла кiлькiсть особистих пiдсобних господарств, малих i спiльних пiдприємств, спiлок орендарiв. Значна кiлькiсть населення, особливо молодi, зайнята в тiньовiй економiцi. Одночасно в країнi зростає безробiття. Тому в сучасних умовах необхiдно шукати додаткової можливостi для розширення сфери зайнятостi населення. Враховуючи те, що попит на товари широкого вжитку i послуги високий, а можливостi його задоволення незначнi, створення нових i розширення дiючих пiдприємств можна вважати досить мiсткою сферою додаткової зайнятостi населення [24, с. 277].
Отже, при науковому обґрунтуваннi розмiщення продуктивних сил об'єктивною потребою є врахування особливостей та iнтересiв розвитку кожного регiону. Перехiд у недалекому майбутньому на принципи регiонального розрахунку дасть змогу повнiше врахувати iнтереси кожної iз галузей РПС, усунути зрiвнялiвку, утриманство одних районiв за рахунок iнших. При цьому найвищим критерiєм рацiональностi розмiщення виробництва будуть iнтереси держави в цiлому.
ВИСНОВКИ
Сучасна територiальна органiзацiя продуктивних сил України сформувалася пiд впливом економiчних законiв планової економiки. Перехiд до ринкової економiки зумовить вiдповiднi змiни у теорiї розмiщення продуктивних сил i передусiм утвердить прiоритетнiсть економiчних законiв – загальних, характерних для всiх суспiльно-економiчних формацiй.
чинникам. Основою демографiчно-економiчних взаємозв'язкiв є те, що населення є одночасно i виробником, i споживачем матерiальних благ.
В Українi сучасна демографiчна ситуацiя викликає занепокоєння. Скорочення чисельностi населення, зниження тривалостi життя i народжуваностi, вiд'ємне сальдо мiграцiї стали характерними ознаками демографiчної ситуацiї останнiх рокiв. Причини цього мають iсторичне корiння i накопичувалися протягом тривалого часу.
Оцiнюючи характер демографiчних зрушень, що вiдбулися у мiжпереписний перiод (вiд 12 сiчня 1989 р. – дати останнього Всесоюзного перепису населення до 5 грудня 2001 р. – дати першого Всеукраїнського перепису), важливо враховувати суттєвi структурнi зрушення: зростання частки осiб похилого вiку i зменшення активної репродуктивної та працездатної частки у складi населення, що є загальною демографiчною тенденцiєю розвинених країн. Це знижує загальний коефiцiєнт народжуваностi i збiльшує коефiцiєнт смертностi населення.
Що стосується етнiчного складу населення України, то українцi переважають в усiх регiонах, крiм Севастополя та АР Крим, де найчисленнiшою етнiчною групою є росiяни (вiдповiдно 71,6% та 58,3%). Майже в усiх iнших регiонах росiяни посiдають друге мiсце за чисельнiстю i лише у двох – четверте: на Закарпаттi (пiсля українцiв, угорцiв i румун) та на Буковинi (пiсля українцiв, румун i молдован).
та Угорщинi. Зрушення впродовж мiжпереписного перiоду свiдчать про iстотне полiпшення освiтнього складу населення.
Незважаючи на певнi позитивнi зрушення, демографiчна ситуацiя в Українi залишається складною. Вiдсутнi об'єктивнi пiдстави призупинення iснуючої тенденцiї скорочення загальної чисельностi населення. У цiй ситуацiї напрями демографiчної полiтики держави мають спрямовуватися передусiм на пiдвищення рiвня та полiпшення якостi життя населення. Акценти варто робити не на кiлькiсних, а на якiсних параметрах демографiчного вiдтворення. Необхiдно сконцентрувати зусилля на вирiшеннi поточних i стратегiчних завдань – економiчному забезпеченнi вiдтворення населення, належному соцiальному захисту сiмей з дiтьми та осiб похилого вiку, полiпшеннi екологiчної ситуацiї, зниженнi виробничого та побутового травматизму, популяризацiї здорового способу життя, забезпеченнi доступностi якiсної медичної допомоги та освiти, що, зрештою, стане вагомим пiдґрунтям для переходу до сучасного режиму вiдтворення населення i пiдвищення тривалостi повноцiнного активного його життя.
Трудовi можливостi населення, кiлькiсна i якiсна специфiка їх реалiзацiї вiдображенi у трудовому потенцiалi. В цьому контекстi чисельнiсть населення розглядається з точки зору економiчної продуктивностi рiзних статево-вiкових груп i їх кiлькiсного спiввiдношення. Врахування професiйно-квалiфiкацiйного складу населення за статтю i вiком – одна з головних умов збалансованого поєднання робочої сили i робочих мiсць.
Чисельнiсть населення, його статево-вiковий склад впливають на обсяги споживання, особливо товарiв широкого вжитку, через споживчий попит, адже рiзнi вiковi групи мають рiзний рiвень споживання. В результатi скорочення чисельностi тiєї чи iншої вiкової групи вiдповiдно скорочуються i обсяги виробництва продукцiї спецiально для цiєї групи.
Чисельний склад трудових ресурсiв залежить вiд природного приросту, статево-вiкової структури, а також мiграцiї населення. Трудовi ресурси можуть бути зайнятi в виробничiй та невиробничiй сферах. В Українi зараз є нестача квалiфiкованих кадрiв. Велика кiлькiсть спецiалiстiв виїжджають за кордон.
Людина є головним суб'єктом господарства, репрезентантом трудового потенцiалу держави i нацiї. Вона є основним фактором на, який орiєнтується РПС у розмiщеннi виробництва по територiї країни.
країни. Утримання трудового потенцiалу в рiвновазi є важливою задачею для уряду.
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ
1. Закон України «Про стимулювання розвитку регiонiв» вiд 8 вересня 2005 року // Вiдомостi Верховної Ради України (ВВР). – 2005. – №51. – С. 548.
3. Постанова вiд 6 березня 2003 р. № 591–IV «Про проведення парламентських слухань на тему: «Демографiчна криза в Українi: її причини та наслiдки» // Голос України. – 2003. – 18 березня. – С. 9.
4. Бень А. Втрачаємо мiльйони людей. Без вiйн, голодомору, епiдемiй. // Голос України. – 2003. – 23 травня. – С. 2.
5. Бiляцький С., Хахлюк А. Демографiя – найголовнiший чинник майбуття // Україна: аспекти працi. – 2001. – № 5. – С. 45-49.
6. Демографiчна криза в Українi. Проблеми дослiдження, витоки, складовi напрями протидiї / НАН України; Ін-т економ. / За ред. В. Стешенко. – К., 2001. – 560 с.
7. Демографiчнi перспективи України до 2026 року. – К., 1999. – 55 с.
8. Дорогунцов С.І., Пiтюренко Ю.І., Олiйник Я. Б. Розмiщення продуктивних сил України. – К.: КНЕУ, 2000. – 364 с.
9. Іллюк Ф. Демографiчна ситуацiя в Українi // Україна. – 2001. – № 9. – С. 31-32.
13. Мельник С. А. Управлiння регiональною економiкою: Навч. посiбник. – К.: КНЕУ, 2000. – 124 с.
14. Муромцева Ю. І. Демографiя: Навчальний посiбник. – К.: Кондор, 2006. –299 с.
15. Полiтекономiя: Пiдручник / За ред. Ю. В. Нiколаєнка. – К.: ЦУЛ, 2003. – 412 с.
16. Прибиткова І. Демографiчна ситуацiя в Українi у дзеркалi Всеукраїнського перепису населення 2001 року // Соцiологiя: теорiя, методи, маркетинг. – 2002. – № 3. – С. 133-142.
17. Прибиткова І. М. Основи демографiї. – К.: АртЕк, 1995. – 252 с.
18. Пшеничнюк О. В. Соцiологiя: Посiбник для пiдготовки до iспитiв. – К.: Вид. Паливода А. В., 2005. – 169 с.
20. Розмiщення продуктивних сил i регiональна економiка: Пiдручник. – 9-те вид., перероб. i допов. / За ред. В. В. Ковалевського. – К. : Знання, 2009. – 373 с.
21. Статистичний щорiчник України за 2007 рiк. – К.: Технiка, 2008. – 645 с.
23. Стешенко В. Демографiчна криза в Українi – криза нацiональна // Україна. – 2003. – № 5. – С. 17-18.
24. Стеченко Д. М. Розмiщення продуктивних сил i регiоналiстика: Навч. посiб. – К.: Вiкар, 2001. – 374 с.
25. Шевчук П. Демографiчне районування України як необхiдна складова регiонального демографiчного прогнозу / Рада по вивченню продуктивних сил України. // Україна: аспекти працi. – 2001. – № 1. – С. 18-22.
|
