Зарубiжний досвiд пiдготовки соцiальних педагогiв
ЗМІСТ
Вступ
Роздiл Ι. Соцiальна робота як професiя. Права й функцiональнi обов’язки соцiального працiвника
1. 1. Сутнiсть соцiальної роботи та поняття соцiального працiвника
1. 3. Повноваження та якостi соцiального працiвника
Роздiл ΙΙ. Зарубiжний досвiд пiдготовки соцiальних педагогiв
2. 1. Пiдготовка соцiальних педагогiв в країнах ближнього зарубiжжя (на прикладi Росiї)
2. 2. Практика пiдготовки соцiальних працiвникiв у ФРН
2. 3. Cучаснi тенденцiї розвитку соцiальної педагогiки в захiдному свiтi
Список використаних джерел
Вступ
i кожен iндивiд може зробити значний внесок у суспiльство. Професiя «соцiальна робота» має свою власну чiтку базу знань, а також iнтегрує знання спорiднених дисциплiн, таких як психологiя, психiатрiя, соцiологiя, економiка, суспiльнi науки та право. Цi знання постiйно перевiряються на практицi. Разом з особливою системою цiнностей взаємнi стосунки мiж знаннями i практикою є вирiшальною характерною рисою цiєї професiї. Це пояснює динамiзм професiї та стiйкий стан зростання та змiни. Соцiальна робота часто обирає активну позицiю i обстоює змiни в соцiальних службах та соцiальнiй полiтицi, що бiльш ефективно реагуватимуть на потреби вразливих груп у суспiльствi. Щороку виникають усе новi i масштабнiшi проекти як для впровадження нових пiдходiв до розв'язання соцiальних проблем з використанням теорiй i методiв соцiальної роботи, так i для пiдготовки та перепiдготовки соцiальних працiвникiв.
повним правом говорять про те, що займаються соцiальною роботою як одним з аспектiв своєї дiяльностi. І проти цього важко заперечувати. Але соцiальна робота саме й покликана знайти спiльне в тому, що роблять представники перелiчених досить далеких одна вiд одної професiй, осмислити цю дiяльнiсть, створити загальнi, унiверсальнi концепцiї цiєї дiяльностi i зробити її ефективнiшою.
Об‘єкт дослiдження -
– зарубiжний досвiд пiдготовки педагогiв за кордоном.
Мета дослiдженя
– дослiдження зарубiжного досвiду пiдготовки соцiальних педагогiв, їхнiх прав i функцiональних обов‘язкiв.
Гiпотеза
дослiдження.
освiтнi компоненти соцiалiзацiї мають тенденцiю до унiфiкацiї в рiзних країнах вiд полiтичних знань, цiнностей, до навчання спiвпрацi. Значення цих складових дуже вiдрiзняється у рiзних країнах, як i рiвень охоплення молодi цим навчанням.
1. Проаналiзувати наукову лiтературу з питань пiдготовки соцiальних педагогiв за кордоном.
РОЗДІЛ Ι.
Соцiальна робота як професiя. Права i функцiональнi обов’язки соцiального працiвника.
1. 1 Сутнiсть соцiальної роботи та поняття соцiального працiвника.
Соцiальна робота постала з гуманiтарних та демократичних iдеалiв. Тому її цiнностi ґрунтуються на повазi до таких аспектiв, як рiвнiсть, цiннiсть i гiднiсть усiх людей. Людськi права i соцiальна справедливiсть слугують мотивацiєю та пiдтвердженням дiй соцiальної роботи. Соцiальна робота спрямована на викорiнення бiдностi, надання свободи знедоленим та пригнiченим людям з метою забезпечення соцiального включення, що ми й спостерiгаємо на сучасному етапi розвитку в Українi. Останнє десятилiття двадцятого сторiччя ознаменувалося змiнами, що вражають своїми масштабами, драматизмом, непередбаченiстю й глибокими суперечностями: розпад СРСР та економiчний розлад на його колишнiй територiї, поглиблення соцiальної кризи у капiталiстичних країнах i глобальне скорочення соцiальних програм, зникнення формальних причин для подальшої гонки озброєнь i, процес стирання кордонiв i водночас вибух крайнього нацiоналiзму в рiзних куточках планети, руйнування iдеологiчних догм. Все частiше вiдчувається порожнеча там, де поколiннями зберiгалися усталенi теорiї та уявлення. У цей iсторичний вiдтинок часу особливого значення у полiтицi країн рiзного рiвня розвитку i державного устрою набуває соцiальна полiтика. З-помiж її традицiйних складових значне мiсце вiдводиться соцiальнiй роботi. [2;115]
У межах кожної країни питання про змiст професiї «соцiальна робота» зазвичай узгоджене, але тривалий час не iснувало унiверсального, визнаного на мiжнародному рiвнi визначення фаху. Не було єдиного розумiння й того, що може бути включене у соцiальну роботу, що, власне, є її об’єктом, хто є клiєнтами, якi її методи, хто такi соцiальнi працiвники. У червнi 2002 року Мiжнародна асоцiацiя соцiальних працiвникiв та Мiжнародна асоцiацiя Шкiл соцiальної роботи ухвалили мiжнародне визначення соцiальної роботи, яке, на думку його авторiв, можна застосувати у будь-якому регiонi чи країнi. Воно сформульоване так: «Професiя „соцiальний працiвник” заохочує соцiальнi змiни, вирiшення проблем у людських стосунках, просуває iдею наснаження та визволення людей з метою полiпшення їхнього життя. Використовуючи теорiї людської поведiнки та соцiальних систем, соцiальна робота виникає там, де має мiсце взаємодiя людей з їхнiм оточенням. Фундаментальними в соцiальнiй роботi є принципи соцiальної справедливостi й дотримання людських прав».
що соцiальна робота – це просто сучасний варiант релiгiйної благодiйностi, яка своїм корiнням сягає середнiх вiкiв. Професiйна соцiальна робота була започаткована, коли деякi благодiйнi органiзацiї почали пошук нових моделей систематичної роботи зi своїми пiдопiчними.
"соцiальний працiвник" стало вживатися наприкiнцi XIX – на початку XX столiття. Але як професiя i академiчна дисциплiна соцiальна робота отримала визнання лише пiсля Другої свiтової вiйни. Згiдно з iдеєю держави "загального добробуту" у США в 30-х роках i у Захiднiй Європi в 40-х роках визнавалися права кожної людини на певний мiнiмум гiдного iснування, а держава перетворювалася на гаранта реалiзацiї цього права. Потрiбна була система iндивiдуальної допомоги людям, якi з тих чи iнших причин не вписувалися в сучасне суспiльство, опинилися "за бортом". Урядовi циркуляри i державнi асигнування на соцiальнi потреби повиннi були знайти конкретного адресата, бути тонко пiдiгнаними пiд потреби конкретних людей, а iнодi й радикально переглянутi вiдповiдно до сучасних вимог. Цю функцiю i взяли на себе соцiальнi працiвники.
якого цього досягають, називають по-рiзному: реабiлiтацiєю, нормалiзацiєю, реадаптацiєю.
Головне завдання соцiальної роботи полягає в тому, щоб повернути "клiєнтовi" здатнiсть дiяти самостiйно за певних соцiальних умов. Ідея "професiоналiзму", яка задає вiдповiдну модель i стандарт поведiнки, iстотно вплинула i на органiзацiю соцiальної роботи в цiлому – вiд низової до глобальної. Вона обумовила iдейну єднiсть, що характеризує професiю як деяку спiлку. Незважаючи на рiзноманiтнiсть сфер спецiалiзацiї (рiзнi категорiї клiєнтiв, рiзнi стилi роботи, рiзнi теоретичнi пiдходи), в соцiальнiй роботi визначилася загальна специфiка, яка дозволяє вважати її професiєю, а не просто строкатим перелiком функцiй. [6;28]
Характер дiяльностi вимагає вiд соцiальних працiвникiв знання широкого кола питань: органiзацiї системи соцiального забезпечення взагалi, вiдповiдного законодавства, елементiв соцiологiї та економiки, конкретних прийомiв iндивiдуальної роботи з людьми. Тобто передбачається необхiднiсть знань про людину у прикладнiй психологiї.
Разом з тим соцiальнiй роботi притаманнi певнi особливостi. Характер проблем, з якими вона стикається, не дозволяє запропонувати однозначнi методи їх ефективного вирiшення. Будь-якi недолiки тут найбiльш помiтнi. Тому прорахунки сiм'ї, суспiльства у багатьох країнах вважаються виною саме соцiальних працiвникiв. "Молодiсть" професiї пояснює вiдсутнiсть у неї мiцних позицiй в академiчному та адмiнiстративному свiтi. Спроби спецiалiстiв соцiальної сфери розробити об'єктивно науковi способи вирiшення людських проблем часто викликають недовiру у зв'язку з тим, що ця сфера розглядається перш за все як особиста i побутова.
Позицiя соцiальних працiвникiв як спецiалiстiв-професiоналiв передбачає об'єктивнiсть i неупередженiсть, проте вони рiдко залишаються байдужими, постiйно стикаючись з потужним зарядом людських страждань. [8;187]
Сьогоднi бiльшiсть соцiальних працiвникiв, як i вчителi, лiкарi, iншi представники гуманiтарних професiй, працюють у державних та iнших офiцiйних установах. Але при цьому (це особливiсть даної професiї) не є виконавцями "наказу зверху", бюрократами, якi турбуються лише про рацiональнiсть дiяльностi, про те, щоб при мiнiмальних затратах отримати максимальну вiддачу для себе i для держави. Професiоналiв соцiальної роботи вирiзняють особливий статус i знання, спираючись на якi вони об'єктивно оцiнюють ситуацiю. Основою професiйних знань соцiальних працiвникiв є двi функцiональнi концепцiї: по-перше, власне iдея професiоналiзму, по-друге, ставлення до прав людини.
1. 2 Професiйнi якостi, права та обов’язки соцiального працiвника
та iнших галузей, її ефективнiсть значною мiрою залежить вiд самого соцiального працiвника, його вмiнь, досвiду, особистих якостей.
Нинi конче потрiбне виховання вiльної, творчої та вiдповiдальної особи, здатної витримати конкуренцiю, утвердитися i свiдомо, активно дiяти в динамiчному, суперечливому суспiльствi. Вiдоме на Заходi пiд рiзними назвами (соцiальне, громадянське, гiгiєнiчне, моральне та iн.), воно має за мету сприяти власному благополуччю дитини, органiчною частиною якого є турбота про благополуччя iнших людей. Тобто це альтруїстичне виховання за своїм спрямуванням. Його першочергове завдання - сформувати у дiтей сукупнiсть найважливiших бажань, якi вiдповiдають тим соцiальним цiнностям, що мають стати їхнiми особистими цiнностями Необхiднiсть такого виховання очевидна i в нашiй країнi. Його дiєвим механiзмом може стати соцiальна робота серед батькiв та дiтей.
Полiтичний, економiчний i культурний розвиток країни останнiх рокiв актуалiзував проблеми соцiального захист найрiзноманiтнiших верств населення. Саме життя прогнозує зростання масштабiв соцiальної роботи, яку здiйснюють професiонали та ентузiасти (за кордоном називаються парапрофесiонали, волонтери). Щоб попередити девальвацiю нової спецiальностi, поставити надiйний заслiн на шляху до неї людей некомпетентних, а то й випадкових, що мають рiзного роду протипоказання — особистого, морального, медичного характеру, необхiдно формувати систему повноцiнної пiдготовки кадрiв нового типу для сфери соцiального захисту населення. [9;160]
Спецiалiст соцiальної роботи надiлений рiзноманiтними посадови ми обов'язками. Основнi з них такi:
здоров'я;
•встановлювати причини виникаючих у них труднощiв, конфлiктних ситуацiй, в т. ч. за мiсцем роботи, навчання i т. д., допомагати їм у розв`язаннi iснуючих проблем, працевлаштуваннi, соцiальному захистi;
•сприяти iнтеграцiї дiяльностi рiзних державних i громадських органiзацiй та установ по наданню необхiдної соцiально-економiчної допомоги населенню;
•надавати допомогу в укладаннi угод про надомну працю батькам що мають неповнолiтнiх дiтей, iнвалiдам, пенсiонерам;
•виявляти i надавати пiдтримку дiтям та дорослим, яким потрiбна опiка i пiклування, влаштування в лiкувальнi й учбово-виховнi заклади, матерiальна, соцiально-побутова та iнша допомога;
•органiзовувати громадський захист неповнолiтнiх правопорушникiв при необхiдностi - брати в ньому особисту участь;
•сприяти створенню i дiяльностi центрiв соцiальної служби для молодi, допомоги сiм'ї (всиновлення, опiкунство, пiклування), юнацьких, пiдлiткових, дитячих об'єднань, асоцiацiй, клубiв за iнтересами;
•допомагати органiзацiї i виховнiй дiяльностi iнтернатiв, притулкiв для iнвалiдiв, людей похилого вiку, бездомним та iн.;
•брати участь в роботi по соцiальнiй адаптацiї i реабiлiтацiї осiб, якi повернулися з спецiальних навчально-виховних установ i мiсць позбавлення волi, розв'язаннi iнших гострих соцiальних проблем.
Рiзноманiтнi професiйнi вимоги до спецiалiста з соцiальної роботи випливають з таких його головних функцiй: дiагностична, прогностична, правозахисна, органiзацiйна, профiлактична, соцiально-медична, соцiально-педагогiчна, технологiчна, соцiально-побутова i комунiкативна.
"соцiального дiагнозу". З його врахуванням прогнозується розвиток подiй, процесiв, моделi соцiальної поведiнки. В разi потреби використовуються закони i правовi акти з метою надання допомоги i пiдтримки людей, їхнього захисту. Соцiальний працiвник сприяє органiзацiї соцiальних служб на пiдприємствах i за мiсцем проживання, залучає до їх роботи громадськiсть, спрямовує їхню дiяльнiсть до надання рiзних видiв допомоги i соцiальних послуг населенню. Велику увагу вiн придiляє попередженню i профiлактицi негативних явищ, приводячи в дiю рiзнi механiзми (юридичнi, психологiчнi, медичнi, педагогiчнi та iн.), органiзуючи вiдповiдну допомогу особам, що її вкрай потребують.
Безпосередня соцiально-медична функцiя працiвника соцiальних служб полягає в органiзацiї роботи з профiлактики здоров'я, засвоєннi навичок першої медичної допомоги, пiдготовцi молодi до сiмейного життя, в розвитку трудотерапiї та iн. Багатопланова його соцiально-педагогiчна функцiя: виявляти iнтереси й потреби людей у рiзних видах дiяльностi (культурно-освiтнiй, спортивно-оздоровчiй, науково-технiчнiй) i залучати до роботи з ними вiдповiднi установи, творчi спiлки, асоцiацiї та iн. Суть психологiчної функцiї - застосування рiзних видiв консультування i корекцiї мiжособистих стосункiв, сприяння соцiальнiй адаптацiї iндивiда, допомога в соцiальнiй реабiлiтацiї всiм нужденним. Чiльне мiсце в дiяльностi соцiального працiвника займає соцiально-побутова функцiя, що полягає у наданнi необхiдної допомоги й пiдтримки рiзним категорiям населення (iнвалiдам, перестарiлим, новоствореним сiм'ям i т. д.) в полiпшеннi їх житлових умов, облаштуваннi, веденнi домашнього господарства тощо. Нарештi, комунiкативна функцiя передбачає встановлення контактiв з клiєнтами, органiзацiю обмiну iнформацiєю, формування єдиної стратегiї взаємодiї сприймання i розумiння iншої людини. [7;96]
лiкарем, i правознавцем. Можна видiлити такi три головнi пiдходи, до яких вiн часто вдається. Виховний - виконання ролi вчителя, консультанта, експерта.
Соцiальний працiвник дає поради, навчає вмiнню, моделюванню i демонстрацiї правильної поведiнки, встановлює зворотний зв'язок, застосовує рольовi iгри як метод навчання. Наступний пiдхiд зводиться до ролi помiчника, прихильника або посередника в подоланнi апатiї чи дезорганiзацiї особи, коли їй це зробити самiй важко. Дiяльнiсть соцiального працiвника за такого пiдходу спрямована на пояснення поведiнки, обговорення альтернативних варiантiв, з'ясування ситуацiй, пiдбадьорювання i мобiлiзацiю внутрiшнiх ресурсiв клiєнта. Адвокативний пiдхiд застосовується тодi, коли треба юридичне захистити громадянина чи групу людей (подання об'єктивної iнформацiї, спiвпраця з адвокатом, допомога клiєнтовi в усвiдомленнi прав i обов'язкiв, добiр документально обгрунтованих звинувачень i т. д.).
Соцiальний працiвник вiдiграє активну роль в плануваннi, узгодженнi дiй рiзних систем соцiальної допомоги населенню. Вiн справляє безпосереднiй вплив на особу чи групу людей. Це не стiльки виховний, словесний, як дiяльний процес, створення умов для розвитку особи чи системи, просування до намiченої мети з допомогою вiдповiдних засобiв i методiв. Цей процес - взаємодiя (iнтеракцiя), тобто вплив на свiдомiсть клiєнта соцiального працiвника та iнших факторiв, його прихильне i правильне сприймання i вiдповiдне реагування, ставлення до суб'єктiв впливу, тобто зворотна дiя, координування, коригування взаємних зусиль.
Джерелами впевненостi соцiального працiвника у правi справляти такий вплив є його знання та досвiд, поiнформованiсть, узаконенi повноваження, статус i репутацiя, харизматичнi данi, особиста привабливiсть, благородство та iншi риси. Вони набуваються у процесi навчання, самовиховання, життєвої практики. Фундаментальне значення мають знання i досвiд, на них ґрунтується вмiння впливати на iнших людей. Багато важать, зокрема, здiбностi, навички iнтерв'ювання, тактовного надання пiдтримки, встановлення зворотного зв'язку, послiдовнiсть i наполегливiсть, терпеливiсть i витримка, самоконтроль, щира зацiкавленiсть, спрямованi на досягнення перемiн у поведiнцi та стосунках мiж соцiальним працiвником i клiєнтом.
Знання потрiбнi для забезпечення диференцiйованого пiдходу до людей, вивчення i розумiння iнтересiв i потреб особи на рiзних етапах життєвого шляху, кризових станiв, наслiдкiв фiзичних i психiчних розладiв.
Знання i досвiд важливi для спецiалiзацiї соцiального працiвника, наприклад, в наданнi допомоги бiдним i безпритульним, роботi з дiтьми без батькiв, у профiлактицi правопорушень i т. д. Така спецiалiзацiя вимагає знань вiдповiдних теорiй i концепцiй, опори на емпiричнi дослiдження, вмiння проаналiзувати конкретну ситуацiю, розробити програму дiй, вибрати ефективнi методи, врахувати iснуючi закони i т. д.
Особлива сфера дiяльностi соцiального працiвника - орiєнтацiя в проблемах моделювання i прогнозування наступного розвитку i функцiонування соцiальних систем: сiм`ї, груп, спiльностей. Тут потрiбнi знання структур i процесiв, що справляють вплив на процедуру прийняття рiшень, використання владних повноважень, а комунiкативнi функцiї, рольовi позицiї, їх можна буде здобути у вiдповiдних навчальних курсах (з соцiологiї, соцiального управлiння). а також пiд час практики, передусiм виробничої. [5;24]
І, звичайно, фахiвець високої квалiфiкацiї повинен володiти знаннями джерел i систем забезпечення соцiальними послугами за мiсцем проживання людей (лiкарень, шкiл, державних органiв, приватних пiдприємств), знати умови, напрями, специфiку дiяльностi цих систем, способи виходу на них, думку i ставлення до них клiєнтв, їхнi можливостi, регламентуючi засади i т. д., щоб вiльно орiєнтуватися i компетентно з ними спiвпрацювати.
1. 3 Повноваження та якостi соцiального працiвника
Що таке узаконенi повноваження соцiального працiвника? Це його призначення на посаду, певнi права, обов'язки, а також авторитет, особлива повага до нього з боку клiєнтiв. Статус є вiдображенням того становища, яке вiн займає в суспiльствi. Репутацiя ж складується у процесi взаємодiї з оточуючим середовищем. З соцiальним працiвником спiлкується багато рiзних людей - колег, клiєнтiв, керiвникiв. Про нього судять за рiвнем знань, компетентнiстю, досвiдом, доброзичливiстю, чуйнiстю, чеснiстю, комунiкабельнiстю, обов'язковiстю i багатьма iншими рисами. Якщо статус великою мiрою залежить вiд полiтики держави, правового становища, то репутацiю створює собi кожен сам особистими якостями i ставленням до справи.
Деякi соцiальнi працiвники привабливi для оточуючих завдяки власнiй лагiдностi, чарiвностi, щедростi i навiть харизматичних особливостей (вмiнням полонити, захоплювати своєю одержимiстю, ентузiазмом i вiрою).
впливу на клiєнтiв. Харизматичнi ж риси як вияв рiдкої обдарованостi людини талантами вiд природи розвиваються iнтенсивною працею, сприяють висуненню працiвника на вищi позицiї в сферi соцiальної роботи.
Сприймання людьми навколишнього свiту, а також їх поведiнка певною мiрою залежать вiд рiвня iнформованостi. Мова йде про широкий кругозiр соцiального працiвника, який не обмежується суто професiйними обов'язками. Обiзнанiсть в багатьох сферах суспiльного життя сприяє приверненню й довiри до нього з боку клiєнтiв, пiдкрiплення у них впевненостi в тому, що вони отримають всебiчну допомогу.
Таким чином, соцiальний працiвник повинен:
•мати добру професiйну пiдготовку, знання з рiзних галузей правознавства, соцiологiї, психологiї, педагогiки, фiзiологiї, демографiї i статистики, iнформатики, економiки i управлiння;
•володiти високою загальною культурою, розумiтися в лiтературi, музицi, живопису та iнших видах мистецтва;
•бути добре поiнформованим про сучаснi полiтичнi, економiчнi, соцiальнi процеси в суспiльствi, мати широку обiзнанiсть про рiзнi соцiальнi групи населення;
•вмiти передбачати наслiдки своїх дiй, не йти слiпо за клiєнтом, а проводити в життя свою продуману й послiдовну лiнiю;
•володiти певною соцiальною пристосованiстю, враховувати рiзноманiтнiсть контингенту, що потребує допомоги, вмiло контакту вати i привертати до себе "важких" пiдлiткiв, сирiт, iнвалiдiв, без робiтних. одиноких, людей похилого вiку, перебуваючих на реабiлiтацiї i т. д. [13;112]
Широке поле дiяльностi чекає майбутнiх соцiальних працiвникiв. Це передусiм робота в державних соцiальних закладах (службах зайнятостi, у справах неповнолiтнiх, iнтернатних установах, спецiалiзованих школах та iн.). Фахiвцi цього профiлю потрiбнi в трудових колективах (на пiдприємствах державної власностi, приватних, змiшаного типу), у громадських органiзацiях, благодiйних фондах. Бо до них, разом з релiгiйними об'єднаннями, переходитиме все бiльше функцiй соцiального захисту i пiдтримки рiзних груп населення. Так, у 2005 р. в Українi було 549 позабюджетних фондiв, з них 164 загальнодержавнi, а решта - благодiйнi, їх мережа зростатиме, а вiдповiдно - i потреба в спецiалiстах. Добре пiдготовленi фахiвцi з соцiальної роботи зможуть зайнятися приватною практикою. Декому пiсля здобуття певного досвiду захочеться перейти на педагогiчну чи наукову роботу. А комусь довiрять працювати в органах державної влади, що здiйснюють управлiння соцiальною сферою. Кожен, при бажаннi, зможе знайти справу по душi, вiдповiдно до своїх знань, здiбностей i нахилiв.
Головне для майбутнiх спецiалiстiв з соцiальної роботи - мислити системно, дiалектичне, не втрачати цiлого за частковим, бачити завжди клiєнта з усiх бокiв, а не симптоми чи окремi ознаки його занедужання i втрати опори в сiм'ї, на роботi, в побутi, у суспiльствi. Теоретичнi дисциплiни допоможуть поєднати частини в цiле, дотримуючись принципу дiалектичної єдностi в пiдходi до людини i суспiльства. Соцiальний i науковий прогрес коригуватиме змiст i методику навчання в унiверситетi, формуватиме спецiалiста цього профiлю, критерiї оцiнки знань i навичок, найбiльш рацiональнi шляхи i методи їх засвоєння.
навчання можуть бути досягнутi лише внаслiдок засвоєння усього учбового матерiалу. Враховуючи ж глибоку насиченiсть кожного заняття новою iнформацiєю, принципи iнтеграцiї i комплексностi, а також необхiднiсть тiсного зв'язку навчання з практикою, цiлком очевидно, що студент повинен не лише вiдвiдувати лекцiї, але й активно працювати на всiх заняттях.
Тiльки так можна не. лише ознайомитися з навчальним матерiалом, переказати його, але й надовго засвоїти його, зумiти практично застосувати набутi знання, тобто сформувати в собi необхiднi навички, переконання, вмiння. Ось тодi й буде досягнуто мету навчання, що максимально наближує студента до умов майбутньої професiйної дiяльностi.
Основнi положення для цiєї дiяльностi, як вказувалося:
•систематичнiсть, послiдовнiсть, активнiсть, цiлеспрямованiсть. Вони вiдомi давно, важливi скрiзь i завжди, та в наш бурхливий, переломний час i стосовно вашої майбутньої дiяльностi мають особливе значення. З врахуванням цього треба i розпочинати оволодiння обраною спецiальнiстю.
• мати професiйний такт, бути вiдкритим i спiвучасливим до чужих труднощiв, викликати симпатiї i довiру в оточуючих, дотримуватися професiйної таємницi, делiкатностi в усiх питаннях, що зачiпають iнтимнi сторони життя людини;
•виховувати в собi емоцiйну усталенiсть, бути готовим до психiчних перевантажень, уникати однобiчностi, невротичних вiдхилень у власних оцiнках та вчинках, незважаючи на можливi не вдачi (недовiру, образу, вiдмови тощо), сумлiнно виконувати свiй обов'язок, зберiгати витримку, залишатися доброзичливим i чуйним до клiєнта;
•вмiти приймати рiшення в несподiваних, навiть екстремальних, ситуацiях, чiтко формулювати свої думки, грамотно i дохiдливе їх викладати, критично оцiнювати свою дiяльнiсть, уникати зверхностi, зарозумiлостi;
Цей перелiк вимог, звичайно, далеко не повний. Вони конкретнiше викладенi в професiограмi, посадових iнструкцiях та iнших документах, що регулюють виконання службових обов'язкiв. Пiдкреслимо, нарештi, такi далеко не банальнi iстини, як вiдданiсть своїй справi, чеснiсть, правдивiсть, загострене сприймання людського горя, жертовнiсть, благородство. Соцiальний працiвник повинен чiтко вiдрiзняти заяви i дiї, зробленi ним як приватною особою, так i представником соцiальної роботи як професiї. [12;83]
i взаємодопомозi колег. Однi вмiють спiлкуватися з балакучими клiєнтами, другi швидше "знаходять мову" iз небагатослiвними й мовчазними. Однi бiльш чутливi до дiтей, iншi - до людей похилого вiку. Деякi витримують i агресивне ставлення, а дехто сприймає боляче найменшу недовiру до себе. Подiбнi приклади можна довго продовжувати. Та вони лише пiдтвердять одне: велику роль iндивiдуальних якостей соцiального працiвника у його професiйнiй дiяльностi. Серед них видiлимо насамперед такi: гуманiстична спрямованiсть, особиста i соцiальна вiдповiдальнiсть, загострене вiдчуття до бра i справедливостi, власна гiднiсть i повага гiдностi iншої людини, терпеливiсть, ввiчливiсть, поряднiсть, емпатичнiсть, готовнiсть зрозумiти клiєнта i прийти йому на допомогу, стриманiсть, адекватнiсть самооцiнки, щирiсть, щедрiсть, соцiальна адаптованiсть.
Цi та iншi риси можна подiлити на три групи:
2. психолого-педагогiчнi якостi, орiєнтованi на вдосконалення соцiального працiвника як особистостi;
3. методичнi навички i зусилля, спрямованi на створення особистого iмiджу (привабливостi).
До першої групи якостей включаються вимоги, що висуваються у професiйнiй дiяльностi i психiчних процесах. Це сприймання пам'ятi, уява, мислення, психiчнi стани (втомлюванiсть, апатiя, стреси, тривожнiсть, депресiї), увага як стан свiдомостi, емоцiйнi характеристики (стриманiсть, iндиферентнiсть) i вольовi (наполегливiсть, послiдовнiсть, iмпульсивнiсть). Деякi з цих вимог є безумовними. Вони входять до структури задаткiв. Іншi на перший погляд вiдiграють другорядну роль. За їхньої нерозвиненостi або вiдсутностi негативнi наслiдки про являться не одразу в професiйнiй дiяльностi, але за несприятливих умов вони практично неминучi (в складних ситуацiях, коли потрiбна мобiлiзацiя всiх внутрiшнiх ресурсiв, при розв'язаннi складних, не стандартних завдань i т. д.).
У практичнiй роботi з людьми психологiчнi вимоги ґрунтуються на зiбраностi, уважностi, розумiннi iншого, терпiннi, самоволодiннi та iн. При виборi професiї, оцiнцi кадрiв доцiльно орiєнтуватися не на окремi властивостi психiки, а на характеристику особистостi як цiлiсного утворення, на її системну якiсть, соцiальну спрямованiсть. У формуваннi такого стану суттєву роль вiдiграють як природнi данi, так i бажання вчитися, установки, цiннiснi орiєнтацiї, вольовi зусилля людини, яка обрала професiї соцiального працiвника.
До другої групи якостей вiдносяться самоконтроль, самокритичнiсть, самооцiнка своїх вчинкiв, фiзична тренованiсть, само навiюванiсть, вмiння керувати своїми емоцiями. Вони також доступнi завдяки самовихованню.
красномовнiсть та iн., їх також можна розвинути власними зусиллями - з допомогою фахових вiщань, методичної лiтератури, тренувань та iншими способами.
"конструкцiй", покликаних допомогти людинi правильно обрати професiю (теорiї Т. Парсонса, Д. Сюпера, та iн.).
Синтезуючи їх, можна сказати, що процес професiйного само визнання не короткочасний, а тривалий, вiн вiдбувається пiд впливом багатьох факторiв (об'єктивних i суб'єктивних), iндивiдуально своєрiдний i не повторний.
Провiдну роль у цьому процесi вiдiграють iнтереси i зусилля особи. Вiн проходить декiлька етапiв (пошуку, зростання, змiцнення, стабiлiзацiї, спаду), має якiснi характеристики (змiст, широта, глибина, усталенiсть). В реалiзацiї професiйних планiв чимало залежить вiд здiбностей. Вони мають iндивiдуальну мiру вияву (успiшнiсть, якiсна своєрiднiсть виконання дiяльностi, ступiнь реалiзацiї намiченого). При самовизначеннi особи до вибору професiї одне з головних завдань - оцiнка загальних здiбностей i прогнозування їх розвитку, визначення сформованостi iнтересу, бажання i готовностi реалiзувати життєвi плани. [6;28]
її за покликом душi, людина зможе сповна розвинути й реалiзувати свiй творчий потенцiал, буде постiйно збагачуватися духовно, вiдчувати радiсть пiзнання, спiлкування, пошукiв, самоутверджувати себе i допомагати гiдно жити спiввiтчизникам.
Таким чином, соцiальний працiвник - це спецiалiст в особливiй, специфiчнiй сферi дiяльностi. Об'єктом застосування його трудових зусиль є складний органiзм людини, а наслiдком-благополуччя, само почуття, соцiальне здоров'я iндивiда, груп людей, суспiльства в цiлому. Поряд з нормальним фiзичним станом воно - величезний, неперехiдний здобуток, найбiльша громадська i державна цiннiсть. Це пiдкреслює i пiдносить значення соцiальної науки, полiтики й практики. А безпосереднiми їх носiями є соцiальнi працiвники - основна ланка кадрового корпусу соцiальних служб.
РОЗДІЛ ΙΙ. Зарубiжний досвiд пiдготовки соцiальних педагогiв.
2. 1. Пiдготовка соцiальних педагогiв в країнах ближнього зарубiжжя (на прикладi Росiї).
Ю. Березкiна, В. Сидорова, А. Пригожина присвяченi питанням становлення соцiальної освiти, розкриттю змiсту та головних функцiй професiйної дiяльностi соцiальних працiвникiв, створенню моделей їх пiдготовки, дослiдженням навчально-виховного процесу у вищих навчальних закладах. У працях українських дослiдникiв (Л. Коваль, А. Капської, В. Полiщук, Т. Семигiної, І. Григи, І. Звєрєвої, С. Хлєбiка та iн.) проаналiзовано систему теоретичної та практичної пiдготовки соцiальних педагогiв/соцiальних працiвникiв за кордоном, зокрема й у Росiї. Позитивнi надбання, творчi здобутки, апробованi спiрнi концептуальнi чи методичнi аспекти пiдготовки спецiалiстiв у кожнiй країнi треба дослiджувати найбiльш детально. Проте останнiми роками вiтчизнянi науковцi (безперечно, обґрунтовано) акцентують на аналiзовi досвiду розвинутих європейських держав (Францiї, Нiмеччини. Великої Британiї та iн.), США. Вважаємо, що схожiсть суспiльної проблематики, спiльнi риси у побудовi системи освiти України та держав пострадянського простору, зокрема й Росiйської Федерацiї, отже, i пошук шляхiв реформування, вирiшення нагальних питань детермiнують важливiсть та необхiднiсть спецiальних дослiджень.
З огляду на значущiсть дослiджень у галузi порiвняльної педагогiки як порiвняно „молодої” самостiйної науки в Українi, необхiднiсть творчого осмислення досвiду країн пострадянського простору в налагодженнi професiйної пiдготовки фахiвцiв окремих напрямiв ми ставили за мету проналiзувати теоретичнi засади становлення й розвитку рiзнорiвневої системи пiдготовки соцiальних працiвникiв/соцiальних педагогiв на теренах Росiйської Федерацiї. Соцiальна робота як професiя наявна в Росiйськiй Федерацiї з 1991 року, коли в Квалiфiкацiйний довiдник посад керiвникiв, спецiалiстiв i службовцiв Мiнiстерства працi СРСР були внесенi доповнення. У них характеризували п’ять нових професiй: соцiальний працiвник, педагог- органiзатор, соцiальний педагог, завiдувач вiддiленням соцiальної допомоги вдома одиноким непрацездатним громадянам i спецiалiст iз соцiальної роботи [8, с. 117]. Останнє десятилiття в Росiйськiй Федерацiї стало перiодом значного переосмислення пiдходiв до змiсту й органiзацiї соцiальної освiти як явища сучасної освiтньої системи, визначення критерiїв її якостi, пошуку ефективних освiтнiх технологiй [13, с. 297]. Чiтко диференцiюються поняття „професiйна соцiальна освiта” i „загальна соцiальна освiта” в контекстi масової просвiтницької соцiальної роботи серед населення. Виникнення нових професiй, розгортання масштабної пiдготовки фахiвцiв, орiєнтованихна соцiальну роботу, залучення досвiду зарубiжних країн привели до того, що пiд „соцiальною освiтою” тепер розумiють пiдготовку i перепiдготовку фахiвцiв у галузi соцiальних наук, для установ соцiальної сфери й управлiння; соцiальне виховання спецiалiстiв у сумiжних галузях, а також соцiальну просвiту. Як результат розглядають формування певних ментальних установок, систем соцiокультурних принципiв, смисложиттєвих орiєнтирiв, соцiальних iдеалiв, якi становлять фундамент соцiальної культури нацiї, суспiльного iнтелекту, способу життя того чи iншого етносу.
З 1991 року ведеться пiдготовка фахiвцiв нової спецiальностi 03. 12 „Соцiальна робота” у вищих та середнiх спецiальних навчальних закладах. „Державна система соцiальної допомоги сiм’ї та дитинству” – основний програмний документ, розроблений Тимчасовим науково-дослiдним колективом Мiнiстерства освiти i Державного комiтету у справах сiм’ї й демографiчної полiтики, на базi якого розпочалася пiдготовка соцiальних працiвникiв. Цей колектив розробив навчальнi плани iз шести спецiалiзацiй, понад 100 навчальних програм з рiзних дисциплiн. Особливе значення у пiдготовцi фахiвцiв вищої квалiфiкацiї мали затвердженi як Державний освiтнiй стандарт вищої професiйної освiти вимоги до обов’язкового мiнiмуму змiсту i рiвня пiдготовки бакалавра, спецiалiста та магiстра за напрямом 521100 „Соцiальна робота”.
важливих навчальних дисциплiн, розрахованих на напружений п’ятилiтнiй термiн навчання, передбачав поєднання загальної професiйної пiдготовки зi спецiальною у виглядi конкретних спецiалiзацiй, значнi обсяги практичної пiдготовки майбутнього фахiвця. Однак розвиток соцiальної сфери, активна робота учених iз розробки трудограм, психограм i професiограм спецiалiстiв системи соцiального обслуговування населення, служби зайнятостi, правоохоронних органiв, установ системи охорони здоров’я та набутий досвiд пiдготовки фахiвцiв потребували бiльш диференцiйованого пiдходу до змiсту й методики цього виду вищої професiйної освiти. Слiд було провести „iнвентаризацiю” змiстово-дидактичних лiнiй стандарту за всiма блоками; фундаменталiзацiю змiсту i, вiдповiдно, вiдбiр навчальних предметiв; визначити чiткi концентри навчання вiдповiдно до освiтньо-квалiфiкацiйних рiвнiв; удосконалити змiст та структуру пiдсумкової державної атестацiї студентiв [5, с. 57–59]. Друге поколiння державних освiтнiх стандартiв вищої професiйної пiдготовки спецiалiстiв соцiальної роботи затверджено 10 березня 2000 року. Всi вищi навчальнi заклади Росiйської Федерацiї працюють вiдповiдно до його вимог з 1 вересня цього ж року.
У нових стандартах закрiплена iдея трирiвневої професiйної пiдготовки фахiвцiв, курс на фундаменталiзацiю змiсту i поєднання теоретичної та практичної пiдготовки майбутнiх фахiвцiв, принципи вiдбору загально- професiйних та спецiальних дисциплiн, вимоги до змiсту предметiв спецiалiзацiї тощо. У структуру обов’язкової професiйної пiдготовки бакалавра, спецiалiста i магiстра введено роздiл „Нацiонально-регiональний (вузiвський) компонент”, який видiлено у всiх циклах дисциплiн; введено комплекс нових предметiв, зокрема, „Антропологiя”, „Соцiальна полiтика”, „Гендерологiя”, „Проблеми соцiальної роботи з молоддю”; до 30 тижнiв збiльшено термiн практичної пiдготовки.
Серед найвiдомiших освiтнiх центрiв пiдготовки соцiальних працiвникiв у росiйськiй Федерацiї – Московський державний соцiальний унiверситет, Алтайський, Санкт-Петербурзький, Ростовський, Орловський, Тамбовський державнi унiверситети, Інститут молодi, Казанський, Курський та Пiвнiчний державнi медичнi унiверситети, Державна академiя сфери побуту та послуг.
Аналiз статистичних даних розширення сiтки навчальних закладiв з пiдготовки спецiалiстiв цього напряму засвiдчив, що, по-перше, зростає їх кiлькiсть (вiд 8 у 1990/91 н. р. до 70 у 1994/95 н. р. i 140 у 2004/05 н. р., з яких – 80 – вищi заклади освiти); по-друге, до пiдготовки соцiальних працiвникiв виявляють iнтерес не лише багатопрофiльнi навчальнi заклади унiверситетського типу, а й вiдомчi вищi навчальнi заклади рiзних мiнiстерств; по-третє, фахiвцiв готують не тiльки унiверситети i педагогiчнi вищi навчальнi заклади, а й медичнi, технiчнi й технологiчнi освiтнi заклади; по-четверте, почала формуватися система перепiдготовки кадрiв (у 2000 роцi її вели 18 вищих навчальних закладiв країни).
На пiдставi цього можна стверджувати, що в Росiйськiй Федерацiї є декiлька рiвнiв пiдготовки соцiальних працiвникiв:
• курсова чи допрофесiйна пiдготовка на курсах, у школах, лiцеях. Випускники iз загальною середньою освiтою поповнюють ряди соцiальних працiвникiв вiддiлiв з обслуговування хворих, людей похилого вiку, одиноких. Вони мають право вступу до середнiх спецiальних чи вищих навчальних закладiв певного профiлю;
• навчання в середнiх спецiальних навчальних закладах, успiшне закiнчення яких дає змогу працювати бригадирами вiддiлень з обслуговування хворих, одиноких, людей похилого вiку та соцiальними педагогами;
• навчання в унiверситетах, академiях, галузевих вищих навчальних закладах (педагогiчних, медичних тощо) на денному, вечiрньому чи заочному вiддiленнях (термiн навчання – вiд 3 до 6 рокiв), на спецiальних факультетах, де є змога здобути другу вищу освiту впродовж 1–3 рокiв [6, с. 311].
вiдповiдає профiльнiй спрямованостi вищого навчального закладу, найбiльша частина з яких готує спецiалiстiв-органiзаторiв, управлiнськi кадри iз соцiальної роботи з населенням, у службах зайнятостi, в галузi медико-соцiальної допомоги громадянам. На сучасному етапi у Росiйськiй Федерацiї формується багатоступенева, багаторiвнева система пiдготовки i перепiдготовки соцiальних працiвникiв [7, с. 379]. Ця система стикається з певними проблемами. Перша група труднощiв характерна для закладiв вищої освiти у цiлому (репродуктивнiсть навчання, його низька практична зорiєнтованiсть, немає тiсних мiжпредметних зв’язкiв, застарiла система оцiнювання знань студентiв тощо), друга пов’язана з тим, що немає iсторичного досвiду пiдготовки соцiальних працiвникiв у вищих навчальних закладаї Росiйської Федерацiї.
Пiдготовка фахiвцiв однiєї з найбiльш трудомiстких i багатофункцiональних професiй не може вiдразу сформуватися й функцiонувати як цiлiсна система, особливо в соцiально-полiтичних та економiчних обставинах сучасної Росiї. Це складна багатоаспектна дiяльнiсть, спроектована у часi, що реалiзується у декiлька етапiв та на рiзних рiвнях. Перший рiвень – орiєнтувально-дослiдницький (ознайомлення iз суб’єктами, умовами, засобами i напрямами майбутньої професiйної дiяльностi, її прогнозування); другий передбачає власне навчальну дiяльнiсть (поєднання її теоретичних i практичних аспектiв, взаємодiя студентiв з навчально-методично-адмiнiстративним складом навчального закладу, контроль та атестацiя), на третьому рiвнi вiдбувається саморозвиток, самоудосконалення фахiвця [13, с. 309].
Професiоналiзм як провiдна складова соцiальної роботи формується на основi особистiсних та професiйних рис, цiннiсних орiєнтацiй, iнтересiв. Розвитку цих рис у студента, входженню в реальну модель майбутньої дiяльностi у вищому навчальному закладi сприяє розвиток особистого iнтересу до обраної професiї, формування професiйно-мотивацiйних установок на дiяльнiсть у певнiй галузi, а також професiйно-особистiсної „Я- концепцiї”. Час навчання у вищому навчальному закладi слiд використати для визначення вектора професiйних цiлей, професiйного самовизначення й адаптацiї [14, с. 253].
Головнi принципи пiдготовки соцiальних працiвникiв у системi вищої професiйної освiти Росiйської Федерацiї: широка гуманiтарна та загальнокультурна пiдготовка студентiв; активне використання в навчальних планах i програмах усього спектра даних соцiологiї, психологiї, культурологiї, економiки, iнших наук, зарубiжного досвiду; систематичний розвиток у студентiв навичок аналiзу й оцiнення соцiальних процесiв та суспiльних проблем; залучення на всiх етапах навчання у практичну професiйну дiяльнiсть; органiзацiя навчального процесу з використанням традицiйних та iнновацiйних технологiй навчання [13, с. 320.]
Особливiстю пiдготовки соцiальних працiвникiв у вищих навчальних закладах Росiйської Федерацiї є широкий спектр спецiалiзацiй, якi роздiляють за предметом (об’єктом) дiяльностi та за галузевою ознакою. З третього року навчання студенти мають змогу опановувати предмети з таких спецiалiзацiй: „органiзацiя соцiального захисту населення”; „соцiально-економiчна пiдтримка населення”, „соцiально-правова пiдтримка населення”, „медико-соцiальна робота з населенням”, „соцiальна реабiлiтацiя дiтей з обмеженими можливостями”, „соцiальна реабiлiтацiя дорослих з обмеженими можливостями”, „трудова терапiя людей з обмеженими можливостями”, „психосоцiальна робота з населенням”, „соцiально-педагогiчна робота з сiм’єю i дiтьми”, „соцiальна робота з асоцiальними сiм’ями i дiтьми з девiантною поведiнкою”, „медико-соцiальна допомога людям похилого вiку i iнвалiдам в умовах стацiонарних закладiв соцiального обслуговування”, „соцiальна реабiлiтацiя осiб без певного мiсця проживання i занять”, „соцiальна робота з людьми похилого вiку”, якi належать до першої групи спецiалiзацiй. За галузевою ознакою видiляють соцiальну роботу в закладах охорони здоров’я, у закладах освiти, службi зайнятостi, в службi мiграцiї, у пенiтенцiарних закладах, соцiальну роботу на виробництвi та з вiйськовослужбовцями [13, с. 315–317].
Серед актуальних проблем сучасної пiдготовки фахiвцiв у галузi соцiальної роботи – необхiднiсть налагодження тiснiшого взаємозв’язку навчального процесу з майбутньою професiйною дiяльнiстю; ефективного поєднання унiверсальної (загальної) та спецiальної професiйної пiдготовки, зокрема й спецiалiстiв достатньо вузьких спецiалiзацiй; розширення „географiї” пiдготовки (з 89 суб’єктiв федерацiї вищу освiту соцiального працiвника можна здобувати лише у 40); оновлення наявних й створення нових навчальних програм та пiдручникiв; конституювання соцiальної роботи як нової дисциплiни; оформлення юридичного статусу соцiальних працiвникiв [6, с. 314]. Особливо слiд акцентувати на розвитку системи перепiдготовки спецiалiстiв соцiальних служб, з яких близько 80% не мають спецiальної освiти. Важливими напрямами реформування є й здобуття другої вищої освiти безробiтними сьогоднi iнженерами, технологами, агрономами, вчителями, лiкарями, працiвниками МВС, працiвниками дошкiльних установ [7, с. 380].
Росiйськiй Федерацiї склалася рiзнорiвнева система пiдготовки соцiальних працiвникiв/соцiальних педагогiв. Її функцiонування та розвиток забезпечують прогресивнi науковi дослiдження, розробка вiдповiдного навчально-методичного забезпечення, наявнiсть стандартiв вищої професiйної освiти в галузi соцiальної роботи другого поколiння, iснування достатньо широкої мережi навчальних закладiв рiзного рiвня з пiдготовки соцiальних працiвникiв широкого кола спецiалiзацiй. Детального вивчення (можливо, i з метою подальшої апробацiї в Українi) потребують науково-методичне забезпечення навчального процесу у вищих навчальних закладах,теоретичнi пiдходи у розробцi державних освiтнiх стандартiв вищої освiти соцiальних працiвникiв, органiзацiя дистанцiйної освiти та перепiдготовки кадрiв тощо.
2
. 2. Практика пiдготовки соцiальних працiвникiв у ФРН.
Зарубiжний досвiд соцiальної роботи представляє для нас, безсумнiвно, значний теоретичний i практичний iнтерес. Але при цьому ми повиннi бути свiдомi необхiдностi розробки власних концептуальних iдей як технологiй здiйснення соцiальної i соцiально-педагогiчної роботи з врахуванням особливостей iсторичного розвитку i сучасного стану соцiальної ситуацiї в нашiй країнi, так i власної моделi пiдготовки вiдповiдних професiйних кадрiв. Цiлком очевидно, що недоцiльно заново вiдкривати „соцiальний велосипед”, коли у свiтовiй практицi уже iснують апробованi методики i технологiї соцiальної i соцiально-педагогiчної роботи i пiдготовки вiдповiдних фахiвцiв. Проблема полягає у вивченнi i виваженiй адаптацiї кращих надбань зарубiжних країн з обов’язковим врахуванням особливостей нашої країни. [10;116]
В Українi не до кiнця є вирiшеним як в теоретичному так i на законодавчому рiвнях питання сутностi. соцiальної роботи i соцiальної педагогiки, розмежування можливих сфер їх професiйної дiяльностi, категорiй клiєнтiв, специфiки послуг, особливостей пiдготовки фахiвцiв та їх пiслядипломного навчання. У зв'язку з цим вважаємо за доцiльне зауважити, що в рiзних країнах i навiть в рамках однiєї i тiєї ж країни можна зустрiти рiзнi пiдходи. У нiмецькомовних країнах бiльш поширеним є вживання термiну “соцiальна педагогiка”, нiж “соцiальна робота”. Проте мiжнародним стандартам в бiльшiй мiрi вiдповiдає вживання словосполучення “соцiальна робота”, що пов’язане в свою чергу, з англо-американським термiном “social work”.
Подiл усiєї сфери дiяльностi соцiальних служб на соцiально-педагогiчну i соцiальну роботу сьогоднi у переважнiй бiльшостi країн вважається застарiлим i неправомiрним.
мiж соцiальною роботою та соцiальною педагогiкою. Вони часто використовуються як синонiми: на письмi, як правило, допускається паралельне позначення – соцiальна робота/соцiальна педагогiка або використовується термiн “соцiальна робота” – як поняття що об’єднує цi сфери дiяльностi. Пiд соцiальною роботою мають на увазi всю сукупнiсть рiзних видiв дiяльностi у сферi соцiальних служб та соцiальних професiй. У цiй країнi виходять з мiркування, що i безпритульнi, i дiти, i молодь, яка живе у бiдностi, потребують не лише педагогiчної, але й матерiальної пiдтримки, i навпаки, молодi безробiтнi або наркомани потребують лише матерiальної допомоги, а не педагогiчного впливу.
вiдносинах конкуренцiї, що вже не вiдповiдає сучасному трактуванню. Сьогоднi у ФРН на ринку працi роботодавцi не роздiляють сфери дiяльностi соцiальних педагогiв i соцiальних працiвникiв. Скорiше вимагаються додатковi спецiальнi знання, наприклад, додаткова освiта у галузi терапiї або музики, групової роботи та установка на пiдвищення квалiфiкацiї, а також навички i здiбностi до самопожертви i взаємодiї, комунiкабельнiсть, талант органiзатора, почуття вiдповiдальностi, гнучкiсть i т. п. Високим є попит на здатнiсть до концептуальної роботи, готовнiсть до участi в змiнi та оновленнi, роботи з волонтерами, а також з працiвниками мiських управлiнь та управлiнь громади, соцiальних служб. [11;74]
Соцiальнi працiвники i соцiальнi педагоги не лише займаються вирiшенням одних i тих самих проблем, але й “їх завдання знаходяться в однiй суспiльнiй площинi” (Mollenhauer, 1966). Про це свiдчить успiшне функцiонування у Нiмеччинi численних сфер соцiальної дiяльностi з соцiально-педагогiчною спецiалiзацiєю. Такими сферами є:
- робота з молоддю (виховання, органiзацiя вiльного часу в молодiжних освiтнiх закладах та молодiжних клубах);
- виховання в дитячих притулках (виховання, формування сiмейних груп, iдентифiкацiя i пiдготовка до самостiйного життя, органiзацiя житлових комун);
- розробка форм, змiсту i методiв освiти дорослих (робота з волонтерами, формування навичок управлiння i самодопомоги, освiта i пiдвищення квалiфiкацiї, соцiальна робота на пiдприємствах, сiмейна освiта). Із вступом в силу закону про допомогу дiтям i молодi до сфери дiяльностi соцiальної роботи додалась соцiально-педагогiчна допомога сiм’ї (консультацiї, допомога у вирiшеннi повсякденних питань в iндивiдуальнiй формi, пiдтримка сiмей, а також шкiльна соцiальна робота (поряд з навчанням - органiзацiя соцiально-педагогiчної допомоги в школi).
У багатьох країнах Європи, в тому числi i у Нiмеччинi, в структуру соцiальної роботи введенi органiзатори вiльного часу. Цi спецiалiсти iменуються анiматорами. Термiн цiкавий тим, що вiн вiдбиває специфiку роботи такого керiвника (фр. "animer" значить надихнути, спонукати до якоїсь дiяльностi). Анiматор намагається створити умови для цiкавої дiяльностi, спонукає людину нею займатися. Вiн сприймається як член групи, який бере участь у її життi, а не знаходиться поза або поруч iз нею, вiдповiдальний за соцiальне i культурне вдосконалення групи. Дiяльнiсть анiматора може бути рiзнобiчною або мати визначену спецiальну спрямованiсть. Сучасний органiзатор вiльного часу намагається завжди бути з клiєнтами, добре їх знати i жити їхнiми iнтересами. Часто, сам будучи особистiстю, вiн створює i для iнших умови стати такими. Особливо це важливо для дiтей. Дитина уважно спостерiгає за органiзатором i намагається наслiдувати його. Будь-яка дiяльнiсть, що органiзовується, не є самоцiллю. Це лише засоби для створення середовища, у якому кожна людина могла б успiшно розвиватися. У такому випадку центр до органiзацiї вiльного часу сам по собi як заклад перетворюється в життєвий i привабливий осередок. Правильно органiзоване соцiальне середовище дуже впливає на пiдвищення загального рiвня розвитку особистостi. Анiматор створює сприятливi умови для її вдосконалення i бiльш легкої iнтеграцiї в суспiльствi.
У Нiмеччинi декiлька рокiв дiє єдина державна молодiжна програма, у рамках якої працюють служби соцiального захисту дитинства i молодi. Одна з них - Консультацiйна служба для пiдлiткiв i молодi створена в 1978 p. у Дюссельдорфi, Геттiнгенi i Мюнхенi. Фiнансується вона державою i мунiципалiтетом. Так, консультацiйна служба Дюссельдорфа на 70% фiнансується земельним урядом Пiвнiчної Рейн-Вестфалiї i на 15% мунiципалiтетом мiста.
Примiщення служби мiстить кiмнату вiдпочинку, кiмнату бесiд, молодiжний бар. Основнi напрямки дiяльностi - психологiчна допомога дiтям i пiдлiткам, батькам i вчителям у кризових ситуацiях, посередництво мiж роботодавцями i пiдлiтками (наприклад, спiльнi походи з пiдлiтками до адмiнiстрацiї пiдприємства), всебiчна допомога пiдлiткам i молодим людям, що живуть поза сiм'єю. Ведеться робота iз ресоцiалiзацiї — педагоги центру турбуються про пiдсудних, засуджених i звiльнених, пiсля звiльнення супроводжують їх з ув'язнення, встановлюють контакти з правоохоронними органами. [16;110]
Все бiльше уваги в Нiмеччинi придiляється соцiально-педагогiчнiй дiяльностi в мiкрорайонi, яка включає цiлий комплекс соцiально-педагогiчних закладiв. При цьому специфiка мiкрорайону iстотно визначає основний напрямок соцiально-педагогiчних зусиль (так, наприклад, у робочих кварталах акцент робиться на превентивну й освiтню дiяльнiсть та консультацiйно-терапевтичну в районах новобудов i т. д.). Старi квартали, де нерiдко вiдсутнi необхiднi умови для нормального розвитку дiтей i молодi, є потенцiйним осередком девiантної поведiнки. Соцiальний педагог робить ставку на роботу не з одиничним випадком, тобто клiєнтом, що потребує його консультацiї, поради або допомоги, а цiлими групами молодi, звичайно гомогенними з погляду соцiально-економiчних характеристик, яким потрiбна дiєва, радикальна допомога. Така допомога неминуче передбачає, окрiм належної професiйної пiдготовки соцiального педагога i певнi права, реальнi можливостi i, насамперед, власну чiтку соцiальну позицiю. Аналiз соцiальних причин безпритульностi i педагогiчної занедбаностi є необхiдною передумовою в цiй роботi.
учнiв, органiзацiї їхнього дозвiлля, вiдпочинку, врегулювання конфлiктiв, налагодження контактiв iз батьками i т. д. Зростає кiлькiсть соцiальних педагогiв, зайнятих у системi так званої компенсаторної освiти i виховання, у школах iз продовженим днем, iнтернатах, дошкiльних закладах.
Як бачимо iз наведеного вище аналiзу зарубiжного досвiду соцiальна i соцiально-педагогiчна робота представляє собою особистiсну службу допомоги людям i направлена на вирiшення всiєї сукупностi проблем в контекстi “особистостi i навколишнього середовища”, де в епiцентрi завжди повинна стояти людина i зусилля соцiальних працiвникiв/педагогiв повиннi бути спрямованi на вирiшення її проблем. Поряд iз допомогою людинi в перiоди особистiсного i соцiального неблагополуччя соцiально-педагогiчна допомога передбачає захист її прав, iнтересiв, людської гiдностi i права на гiдне життя.
Соцiальний працiвник/педагог працює з людьми рiзного вiку незалежно вiд їх соцiального стану, релiгiйних переконань, етнiчної приналежностi. Клiєнтом соцiального педагога може бути як окрема людина, так i сiм’я, група, об’єднання, органiзацiя. Надаючи соцiально-педагогiчну допомогу клiєнтам, соцiальний педагог працює як в умовах iнституцiйного середовища, так i в умовах вiдкритого сiмейно-побутового мiкро середовища та його оточення.
Соцiальний працiвник/педагог має справу як з окремою людиною, групою людей, так i з соцiальним оточенням, в якому вони проживають. У процесi соцiальної допомоги вiн повинен сприяти обом сторонам, якi вступили у взаємодiю – як клiєнту так i установi.
на вулицях, в групах самодопомоги та iн. [6;37]
За нашим глибоким переконанням, дiяльнiсть соцiального працiвника/ соцiального педагога повинна бути адресована людям в рiзних соцiумах i в рiзних сферах дiяльностi: соцiально-педагогiчнiй, правозахиснiй, просвiтницькiй, дозвiльнєвiй, органiзацiйно-методичнiй, управлiнськiй, дослiдницькiй, агiтацiйно-пропагандистськiй.
2. 3Cучаснi тенденцiї розвитку соцiальної педагогiки в захiдному свiтi.
Існує багато теорiй та стратегiй соцiальної педагогiки але найбiльш популярною є та, що має 3 напрямки:
1) emancipatory approach – пiдхiд звiльнення, що має на метi соцiальну роботу, яка мусить не тiльки виховувати i пiдтримувати молодь, але також намагатись змiнити (модернiзувати) i саме суспiльство;
2) room-oriented approach – просторовий пiдхiд, що забезпечує пiдлiткам достатньо простору для соцiалiзацiї, тобто формування навичок iснування в суспiльствi.
Пiдхiд емансипацiї або звiльнення був головним напрямком соцiальної роботи в минулому i базувався на чiткiй компетенцiї суспiльства – люди звiльнять себе для суспiльства, оскiльки мусять знайти своє мiсце в ньому.
Дiяти так, щоб намагатись змiнити суспiльство, – було завданням тих хто вже став дорослим. Соцiальна педагогiка не бачила сенсу зважити на вимогу змiнити суспiльство та iнтегрувати це в процес навчання. Представники емансипацiйної педагогiки мусили пiдтримати молодь як можна ранiше в станi тої соцiальної залежностi в яку вони потрапили. Вже в першi днi життя, згiдно з цiєю точкою зору дiти знаходяться в станi конфлiкту з принципами сучасного суспiльного життя. Цi конфлiкти зазвичай мають соцiальнi причини, але дiти та молодь асимiлюються по рiзному. [10;56]
Таким чином соцiальна педагогiка, починає з конфлiктiв та протирiч якi молодь бачить в суспiльствi. Вона намагається пов’язати перспективи iндивiдуальної емансипацiї (педагогiчної сторони) iз соцiальною емансипацiєю (полiтичною стороною).
Таким чином змiну соцiальних факторiв, що спричиняють конфлiкти необхiдно долучити до процесу виховання, щоб допомогти молодi позбутись певних проблем. Ідея полягає в тому, що робота над проблемами iндивiдуума призводить до полiтичного узгодження.
Вiдповiдно, соцiальна педагогiка має переглянути ефект соцiалiзацiї критично. Мета соцiальної педагогiки – умисне подолання конфлiктiв в межах соцiального емансипацiйного процесу.
В сучаснiй формi професiя соцiального педагога є продуктом перiоду, що розпочався одразу пiсля другої свiтової вiйни, коли сiмейнi негаразди, бездомнiсть, вiдчуження стали викликом суспiльству, в якому термiнова поява цiєї професiї в бiльшостi країн стала вiдповiддю на цi проблеми. Але вона має iсторичне корiння, що сягає початку 19 ст. Бiльше двох столiть Європа зiткається iз соцiально-педагогiчними проблемами. Без цього, чи навряд, ця професiя виникла б в сучаснiй формi. Інтенсивна дiяльнiсть в цiй сферi протягом 20 столiття означала, що вже iснували певнi групи, дiючи таким чином, що сприяли розвитку нової професiї. У 50-х роках, коли з’явилась професiя соцiального педагога, її вивчення вже було визнано, як важливий предмет, на педагогiчних факультетах багатьох європейських країн, на протилежнiсть iншим соцiальним професiям, яким було вiдмовлено в такому привiлейованому мiсцi. Ця наука розвивалась паралельно з iншими традицiйними професiональними дисциплiнами: правознавством, медициною, технологiєю. Першi приклади соцiальної педагогiчної допомоги, поза сiм’єю та школою були попередниками дитячих садкiв на базi церковних громад.
Працюючих в цiй професiї називали освiтянами бiдних. Вони працювали не тiльки в спецiальних школах та iнституцiях але й в бiдних мiських районах та представляли собою комбiнацiю вчителя та громадського працiвника.
Зрештою в Європi рухи «спасiння» дiтей та молодi встановленi фiлантропами, теологами, церквою та доброчинними органiзацiями мали глибокий мiжнародний вплив, що вiдчувається i зараз. З часом в Європi соцiальнi педагоги все бiльш i бiльш працюють з дорослими, але не втрачають вiдданостi дiтям та пiдлiткам. Їх можна побачити в пiдготовчих центрах для дорослих, лiкарнях, в’язницях, притулках, будинках для лiтнiх, але частiше в сiмейних центрах, центрах дозвiлля, клубах для молодi, вуличних театрах, гуртожитках та подiбних органiзацiях. Вони наполегливо працюють в галузi сiмейної та шкiльної опiки. Можна було б зауважити, що педагогiчна мова не є вiдповiдною, щоб описати роботу з людьми якi не є дiтьми. [14;214]
можна не зауважити, що соцiальна педагогiка в провiдних країнах Європи має i певнi нацiональнi специфiчнi риси.
роботи i навчання, хоча, зазвичай, вона спiвпрацює з ними. Це загальна захiдноєвропейська модель.
Нiмеччина є винятком, який вбачає в її iсторiї розвиток вiдносно великого числа соцiальних професiй часто з недосконалою диференцiацiєю. Заплутанi змiни, якi мають мiсце в цьому секторi, зробили класифiкацiю складною. Наприклад, опис завдань в нiмецькому професiйному статутi налiчує 74 термiни пiд заголовком Соцiальна педагогiка та 116 пiд заголовком Соцiальна робота.
пiдготовлений для роботи на дому та в школi, i який майже не береться за роботу в спецiальних школах. Менш квалiфiкованими, але численнiшими в цьому планi, є вихователi. Соцiальнi педагоги, пiдготовленi на унiверситетському рiвнi, працюють ширше i часто прагнуть займати вiдповiдальнiшi посади. Характерною рисою є їхнi тiснi робочi вiдносини з соцiальними працiвниками, з якими зараз вони мають багато спiльного в пiдготовцi. В професiйнiй вищiй школi (заснованiй в 1968 роцi як тип унiверситету спецiалiзацiї в професiйному навчаннi) обидвi групи зазвичай першi два роки з 4-рiчного курсу вивчають однаковi дисциплiни. В традицiйних унiверситетах подiлена природа їхнього навчання є навiть бiльш очевидною.
У Францiї слово «соцiальний» має представницький характер. Педагоги є агентами суспiльства, яких найняли центральний та мiсцевий уряд або добровiльнi громади. Соцiальнi педагоги тут мають повноваження працювати як з групами та громадами так i з окремими особистостями.
У Францiї соцiальний освiтянин з певною базою навичок працює в рiзноманiтних програмах, установах та iнституцiях з рiзними групами клiєнтiв, використовуючи методику соцiальної педагогiки рiзних напрямкiв та iсторичних перiодiв. Багато з них базує свою роботу на концепцiї, що має назву «життєвий простiр». Що стосується Великої Британiї, то соцiальнi працiвники були б здивованi, якщо б їм довелось виконувати таку велику кiлькiсть рiзноманiтних функцiй.
Вузька спецiалiзацiя в цiй галузi науки є специфiчною рисою пiдготовки спецiалiстiв у цiй країнi. [11;78]
В цiлому на сучасному етапi соцiальна педагогiка дотримується концепцiї, що охоплює весь процес соцiалiзацiї особистостi, який має на метi пiдготовити дитину до дорослого життя. Вiн представляє собою надбання соцiальної компетенцiї, моральне керування, захист незалежностi особистостi, формування її здатностi саморегулювання та вмiння приєднатись до соцiального, полiтичного та культурного життя дорослого суспiльства.
Європейський досвiд соцiальної педагогiки свiдчить, який динамiчний процес появи коалiцiй, спiлок, перевизначення завдань та ролей, формування нової особистостi вiдбувається останнiм часом i є водночас здобутком, як самої професiї, так i людей яким вона слугує. Переваги цього процесу очевиднi. Можна з впевненiстю сказати, що вiн має глобальний характер, про що свiдчать численнi мiжнароднi конференцiї, що сприяють науково-пошуковiй дiяльностi в цiй сферi та виникненню нових технологiй та напрямкiв соцiальної педагогiки.
ВИСНОВОК
Для успiшностi процесiв становлення i розвитку соцiальної роботи i соцiальної педагогiки в Українi величезне значення має вивчення, осмислення i адаптацiя досвду, нагромадженого зарубiжними країнами, особливо країнами Захiдної Європи, США i Великою Британiєю.
Виходячи iз аналiзу зарубiжного досвiду можна стверджувати, що соцiальний працiвник/ соцiальний педагог може i повинен працювати в рiзноманiтних установах, якi за вiдомчою приналежнiстю можна класифiкувати на установи освiти, охорони здоров’я, соцiального захисту населення, комiтетiв у справах сiм’ї i молодi, установи, що вiдносяться до системи органiв внутрiшнiх справ i юстицiї та iн.
У сферi практичної дiяльностi перед соцiальними працiвниками i соцiальними педагогами у багатьох країнах стоять однi i тi ж завдання:
- пропонувати допомогу, органiзовувати її, встановлювати рiзноманiтнi необхiднi для цього зв’язки i контакти;
- викликати спiвчуття та активiзувати людей для надання допомоги тим, хто її потребує;
- здiйснювати вплив на органи влади й управлiння з метою полiпшення якостi обслуговування i соцiального захисту;
- iнформувати iнстанцiї на всiх рiвнях про фактори, якi негативно впливають або можуть вплинути на життєдiяльнiсть певних груп населення.
За нашим глибоким переконанням, дiяльнiсть соцiального працiвника i соцiального педагога повинна бути зорiєнтована на роботу з усiма категорiями населення, дiтьми, дорослими, їх сiм'ями, людьми похилого вiку; вона повинна бути направлена на активiзацiю соцiокультурних i соцiально-педагогiчних функцiй суспiльства, сiм’ї, громади та особи. Соцiальний працiвник/педагог покликаний створювати систему соцiальної допомоги розвитку i саморозвитку особистостi, створювати умови найбiльшого сприяння психологiчному комфорту. З метою досягнення мети – допомогти людинi – повиннi об’єднуватися зусилля соцiальних педагогiв, соцiальних працiвникiв, усiх фахiвцiв соцiальної i соцiально-педагогiчної сфер.
Проте на завершення вважаємо за необхiдне зауважити, що необхiдно вкрай обережно пiдходити до використання зарубiжного досвiду, тому що i теорiя i практика соцiальної i соцiально-педагогiчної дiяльностi у будь якiй країнi обумовлюється культурно-iсторичними традицiями, соцiально-економiчними i полiтичними умовами.
Список використаних джерел
1. Гапоненко О. Соцiальна робота та роль соцiально орiєнтованих неурядових органiзацiй // Соцiальна полiтика i соцiальна робота №4, 2005р. – с. 22-25
2. Городяненко В. Г. Соцiологiя. Київ: Видавничий центр "Академiя", 2002, 560 с.
3. Дворецька Г. В. Соцiологiя працi. Київ: КНЕУ, 2001, 244 с.
4. Основи социальной работы /Отв. Ред. П. Д. Павленок. – М., 2000. – С. 28.
5. Павловський М. А. Стратегiя розвитку суспiльства: Україна i свiт (економiка, полiтологiя, соцiологiя). Київ: Технiка, 2001, 312 с.
7. Соцiальна робота в Українi: Навч. посiб./ І. Д. Звєрєва, О. В. Безпалько, С. Я. Марченко та iн.; За заг. ред.: І. Д. Звєрєвої, Г. М. Лактiонової. - К.: Наук. свiт, 2003. - 233 с.
13. Холостова Е. И. Генезис социальной работы в России. – М., 1995. – 220с.
|
