Класи i типи соцiальних технологiй
Реферат на тему:
Класи i типи соцiальних технологiй
Соцiальнi технологiї як сполучна ланка мiж соцiологiчною теорiєю, методологiєю i соцiальною практикою забезпечують наукове обгрунтування вибору способiв впливу соцiальних суб'єктiв на об'єкт. Якщо вони будуються на недосить вивiренiй базi даних соцiальних наук i соцiальної статистики та на прогнозах, якi важко перевiрити, то в таких випадках правомiрно говорити про квазiтехнологiї.
У цьому планi цiкаву гiпотезу висловив французький вчений Петер Ленж'єл. На його думку, соцiальнi науки колективно постають як квазiтехнологiї. Цим термiном вiн позначив не тiльки базиснi iнструменти дослiджень, аналiзу i спостережень (статистичнi огляди, вибiрки, обстеження природного i регульованого оточень, вивчення конкретних проблем, експерименти, анкетнi опитування i узагальнення громадської думки, тестування, розрахунки типу «витрати — вигоди»), а й управлiнськi розробки, як-от групова динамiка, «гуртки якостi» в промисловостi, iнструменти планування i полiтики, новi форми спiвробiтництва мiж державним i приватним секторами, регiональна полiтика i практика переговорiв i т. iн.
Розрiзнення мiж справжньою технологiєю i квазiтехнологiєю, вважає вiн, проводиться за двома критерiями. Справжня технологiя т- продукт закритих, iзольованих систем i користується абсолютною перевагою. Не дотримуючись технологiї виробництва, неможливо якимось iншим шляхом одержати шуканий результат з такою ж ефективнiстю.
Квазiтехнологiя «дiє» у зовсiм iншiй формi: її функцiонування зазвичай нацiлене на змiну й виправлення певних умов, щоб надати процесовi потрiбного напрямку або визначити такий напрямок. Критерiєм тут є передбачуванiсть.
в рiзних компонентах поступово; час не є важливим параметром для технолога, який досягає найкращого результату настiльки швидко, наскiльки дозволяє рiвень майстерностi.
лише у власних рамках, але не в поєднаннi з iншими прийомами. Тим часом вчений-суспiльствознавець повинен чiтко враховувати часовi параметри, оскiльки все, що рекомендується або схвалюється, має свої часовi межi.
У такому становищi перебувають технологiї саморозвитку, самоосвiти, самореалiзацiї особистостi, що набувають сьогоднi першорядного значення, але опиняються нерiдко без мiцного наукового пiдґрунтя. Соцiологи не мають точної iнструментовки вимiрювання еволюцiї природи людини, реальних мотивацiй, стресiв очiкування, переживань, векторiв руху, не враховують сенсорики, психолiнгвiстики, не опираються на етнологiю. Впроваджувальна практика технологiй самоосвiти особистостi без усього цього постає збiдненою, часто спотвореною i вирiшує коло завдань, якi, образно кажучи, знекровлювали мотивацiйнi механiзми самореалiзацiї людини, а iнколи заганяли її в безвихiдь.
Соцiальна технологiя завжди детермiнована суспiльною проблемою i спрямована на її розв'язання: спочатку—у процесi соцiодiагностики, пiзнання, потiм — технологiзацiї. Висуваючи те чи iнше завдання дослiдження, соцiолог вже орiєнтується на розробку спершу технологiї дiагностики суспiльної проблеми (програма дослiдження), а тодi на технологiю одержання кiнцевого результату.
Тому соцiальнi технологiї не можуть бути абстрактними i їх побудова зазвичай виходить iз логiки самого дослiдження, вiдображає суть конкретних явищ. Чим вище рiвень цього збiгу, тим зазвичай ефективнiшi соцiальнi технологiї, якi покликанi розв'язувати суспiльнi
проблеми адаптивними методами, впливати на процеси вiдповiдно до цiлей управлiння.
Таким чином, самi цi технологiї являють собою необхiдну ланку переходу вiд соцiологiчної парадигми до соцiологiчної концепцiї i теорiї, а вiд неї — до керування об'єктами за соцiальним результатом, до регулювання, оптимiзацiї соцiальних процесiв, соцiальних зв'язкiв, соцiальних взаємин. Якщо брати змiст соцiальної технологiзацiї, то вiн розкривається через систему взаємопов'язаних, взаємозумовлених понять: мета, соцiальнi зв'язки i стосунки; соцiальна дiяльнiсть; соцiальна дiя; умови i ознаки технологiзацiї; процедури i операцiї; соцiальний результат.
Науково обґрунтованi соцiальнi технологiї допомагають вiдобразити зв'язок мiж частиною i цiлим, одиничним i загальним, змiстом i формою, причиною й наслiдком, можливiстю й дiйснiстю в соцiальному розвитку об'єктiв. У них найвиразнiше проявляється характер цього розвитку — ситуацiйного, стабiльного, усталеного, iнновацiйного; спрямованiсть управлiння — оперативного, стратегiчного, по вiдхиленнях; стану соцiального об'єкта, процесу — реального, планованого, прогнозованого.
Залежно вiд того, як, за якими принципами функцiонує система соцiальних стосункiв, можливi такi варiанти побудови багаторiвневої моделi:
— «матрьошка»: соцiальнi стосунки мають багатоукладний характер i вiдтворюються таким чином, що будь-яка попередня система входить до наступної на рiвнi видозмiненої пiдсистеми;
— «вир»: розвиток нагадує турбулентний процес — новi форми володiють бiльшим ступенем органiзованостi i менш схожi на старi у вiдповiдний момент розвитку;
— «сходинки»: змiна парадигм вiдтворення на якiсно новому рiвнi сприйняття соцiального життя. Технологiчний розрив водночас знаменує новий етап у вiдтвореннi соцiальної системи;
Дальший процес об'єктивiзацiї перетворює цi зв'язки i стосунки в норми моралi i принципи поведiнки, тобто в стереотипи дiяльностi.
Очевидно, всi цi варiанти, вiдображаючи складнiсть i суперечнiсть процесу соцiалiзацiї, взаємодiї i самореалiзацiї людей у межах соцiального простору, дозволяють проектувати рiзнi моделi технологiзацiї.
Перший, або початковий рiвень — теоретико-пiзнавальний. Вiн включає аналiз ситуацiї, прогнозування, вироблення стратегiї i тактики.
Другий рiвень належить до технологiзацiї горизонтальних соцiальних зв'язкiв (орiєнтування i комунiкацiя iндивiдiв у суспiльствi, системi установ та iнститутiв, вибiр партнерiв i конкретних шляхiв дiї, визначення прiоритетiв соцiальної дiї).
Третiй рiвень охоплює аналiз конкретних фактiв.
Таким чином, складається трирiвнева модель соцiального пiзнання:
— 1-й рiвень (пiзнання вищого порядку за характером охоплення пiзнаваного, сукупностi складових i системи узагальнень) — загальносоцiологiчна теорiя;
— 2-й рiвень — спецiальнi соцiологiчнi теорiї (у захiднiй соцiологiї вони звуться теорiями середнього рiвня), бiльшiсть iз них є галузевими науками i навчальними дисциплiнами (як особливi галузi соцiологiчного знання i пiзнання);
— 3-й рiвень — емпiричне пiзнання, тобто вивчення соцiальних явищ на рiвнi конкретних фактiв соцiальної дiйсностi i їх емпiричної статистики. Цей рiвень соцiальної науки ранiше визначали як конкретнi соцiологiчнi дослiдження, що принципово неправильно (адже й теоретичнi дослiдження з окресленої тематики завжди конкретнi).
Теоретичнi соцiологiчнi дослiдження спрямованi на пошук i утвердження змiнних соцiологiчних парадигм, якi формуються й розвиваються, основних наукових положень, постулатiв, узагальнених уявлень, якi виробляються пiд час iнтегративної пiзнавальної дiяльностi i служать для обгрунтування i поглиблення здебiльшого загальносоцiологiчної теорiї.
Що стосується методологiчних дослiджень, то вони, базуючись на загальнофiлософських положеннях про наукове пiзнання, позначенi, знову ж таки, багаторiвневiстю, прямим зв'язком з соцiологiчною наукою i є, в свою чергу, основою для вироблення концептуально-логiчних моделей безпосереднiх об'єктно-предметних дослiджень.
Емпiричнi соцiологiчнi дослiдження пов'язанi з одержанням «фактофiксувального» знання, визначенням емпiричних закономiрностей (типового, повторюваного вiдносно вузьких соцiальних проблем).
— виробнича, педагогiчна, культурно-просвiтницька, правоохоронна, управлiнська цiлi i т. iн.;
— виявлення конкретних соцiальних тенденцiй i закономiрностей, врахування яких може пiдсилити або нейтралiзувати вплив тих або iнших факторiв i умов для успiшного вирiшення конкретного завдання або прийняття конкретної програми дiй;
— узагальнення одержуваної пiд час дослiдження iнформацiї i формулювання конкретних висновкiв, практичних рекомендацiй, проектiв конкретних i адресних рiшень.
Праксеологiчнi дослiдження соцiального простору розкривають принципи єдностi i взаємозв'язку теорiї i практики. В соцiальному управлiннi цей принцип, як нiде, повинен бути конкретним, практичним, таким, що реалiзується, а не абстрактним, декларативним. Реалiзацiї цiєї iдеї служить праксеологiя, яку зарубiжнi вченi визначають як комплексну наукову дисциплiну.
Роботи в галузi праксеологiї дозволяють запропонувати ще одну багаторiвневу модель технологiзацiї соцiального простору по таких найважливiших сьогоднi засадах, як якiсть життя.
Ось такий вигляд має така багаторiвнева модель:
1 — реальний стан;
2 — нормативна модель;
4 — показники.
А. Рiвнi технологiзацiї:
а) сiм'я;
б) селище, населений пункт;
в) мiсто, сiльський район;
а) тривалiсть життя;
в) доход на члена сiм'ї;
г) вартiсть споживчого кошика;
д) наявнiсть у сiм'ї товарiв тривалого користування;
ж) можливiсть придбати екологiчно чистi продукти вiтчизняного виробництва, здобути сучасну освiту i своєчасно та якiсно пiдлiкуватися;
з) стан довколишнього середовища.
Набiр технологiй, що вiдповiдають рiзним компонентам моделi, вельми великий, потребує постiйної корекцiї з урахуванням соцiальних iнновацiй i досить скрупульозної, адекватної прив'язки до певних структурних елементiв.
Модель технологiзацiї соцiального простору конкретного рiвня включає в себе такi елементи: соцiальне середовище — соцiальна дiяльнiсть — самореалiзацiя особистостi, фактори i умови, що сприяють ефективностi цього процесу.
Технологiзацiя соцiального простору, в широкому значеннi слова, являє собою цiлiсну систему концептуально i практично значущих iдей, принципiв, методiв, засобiв соцiалiзацiї (людини, групи, спiльноти, нацiї, народу), що гарантує надiйний i дiагностований результат у поточному перiодi i подальшому її вiдтвореннi. У вузькому розумiннi — мова йде про наукове обгрунтування вибору способiв впливу соцiальних суб'єктiв на об'єкт для формування сприятливих умов життєдiяльностi людей.
процесу i т. iн. Так, глобальна модель виживання людства, розроблена американськими вченими на замовлення Римського клубу, була обчислена за критерiєм скiнченностi, виснажуваностi ресурсiв.
За критерiєм цiлiсностi соцiальних систем розрiзняються унiверсальнi технологiї освоєння соцiального простору на рiвнi суспiльства, нацiї, нацiонально-етнiчної групи, трудової асоцiацiї, контактної групи, особистостi.
За основами iєрархiчностi управлiння розрiзняють технологiї свiтовi (ООН), континентальнi (Європа, Азiя, Австралiя i т. iн.), державнi, регiональнi, територiально-галузевi, мiсцевого самоврядування, технологiї трудових асоцiацiй. Мова йде, передусiм, про такi важливi проблеми, як права людини, забруднення довкiлля, забезпечення якостi життя, здоров'я людей тощо.
Вiдтак особлива увага в нинiшнiй ситуацiї має придiлятися глобальним технологiям вiдвернення криз, катастроф, конфлiктiв: техногенних (Чорнобиль), екологiчних (аварiї на нафтопроводах, танкерах, пiдводних човнах), воєнних, продовольчих, демографiчних та iнших, якi суттєво коректують зусилля з оптимального освоєння соцiального простору.
За сферами життєдiяльностi людей розрiзняють економiчнi, полiтичнi, духовно-культури i технологiї управлiння соцiальними процесами.
За видами дiяльностi людей розрiзняють промислово-трудовi, аграрнi, навчальнi, впроваджувальнi, родинно-побутовi технологiї.
За значущiстю прийнято вирiзняти два класи технологiй — унiверсальнi i приватнi. Високий, середнiй або низький ступенi зрiлостi соцiальної системи також потребують свого специфiчного пiдходу до технологiзацiї соцiального простору. Отже, в процесi розробки i впровадження соцiальних технологiй рiзного рiвня i класу створюється iнтелектуальна атмосфера, в якiй усiм є мiсце для самореалiзацiї. Ключ схований у переходi до iнформацiйного суспiльства, у створеннi програм особистiсного само- i взаємо-вдосконалення. Погодьмося з тим, що не можна побудувати «золоте» суспiльство з «олов'яних» людей.
Мова йде про способи розв'язання соцiальних проблем, що постають, на принципах гуманiзму, духовностi, дiалогу, спiвтворчостi, свободи вибору, вiдповiдальностi, незалежного пошуку iстини, першостi морального i духовного начал, рiвностi прав чоловiка й жiнки, єдностi почуття i розуму, внутрiшнього i зовнiшнього, гармонiї матерiального й духовного, особистого i суспiльного. Соцiальна технологiя являє собою систему iнновацiйних способiв i засобiв оптимiзацiї соцiального управлiння.
Використана лiтература
2. Матвiєнко, В. Я. Соцiальнi технологiї. К.: Укр. пропiлеї, 2001.
3. Нижник Н. Р. Государственно-управленческие отношения в демократическом обществе. – К., 1995. – 206 с.
4. Соколенко С. И. «Глобальные рынки ХХІ столетия: Перспективы Украины». – К.: Логос, 1998. – 568 с.
5. Холостова Е. И. Технологи социальной работы. Ученик. – К.: Изд-во: Инфра-М, 2003. – 400 с.
6. Шевчук П.І. Соцiальна полiтика. – Львiв: Свiт, 2003. – 400 с.
| 
