Людина в процесi соцiалiзацiї
Реферат на тему:
“Людина в процесi соцiалiзацiї”
Кожна людина є об'єктом соцiалiзацiї. Про це свiдчить те, що змiст процесу соцiалiзацiї визначається зацiкавленiстю суспiльства в тому, щоб людина успiшно оволодiла ролями чоловiка або жiнки (статеворольова соцiалiзацiя), створила мiцну сiм'ю (родинна соцiалiзацiя), могла б i хотiла компетентно брати участь у соцiальному i економiчному життi (професiйна соцiалiзацiя), була законослухняним громадянином (полiтична соцiалiзацiя) i т. iн.
Треба мати на увазi, що вимоги до людини в тому або iншому аспектi соцiалiзацiї ставить не лише суспiльство в цiлому, але й конкретнi групи i органiзацiї. Особливостi i функцiї тих чи iнших груп i органiзацiй зумовлюють специфiчний i неiдентичний характер цих вимог. А змiст вимог залежить вiд вiку i соцiального статусу людини, до якої вони ставляться.
Емiль Дюркгейм, розглядаючи процес соцiалiзацiї, вважав, що активне начало в ньому належить суспiльству i саме воно є суб'єктом соцiалiзацiї. «Суспiльство, — писав вiн, — може вижити лише тодi, коли мiж його членами є значна мiра однорiдностi». Тому воно прагне сформувати людину «за своїм взiрцем». Тобто, утверджуючи прiоритет суспiльства в процесi соцiалiзацiї людини, Е. Дюркгейм розглядав останню як об'єкт соцiалiзуючих впливiв суспiльства.
Т. Парсонс визначав соцiалiзацiю як «iнтерiоризацiю» культури суспiльства, в якому дитина народилася, як «освоєння реквiзиту орiєнтацiй для задовiльного функцiонування в ролi».
У цьому параграфi використано матерiали дослiдження, викладенi в книжцi А. В. Мудрика «Социальная педагогика» (М., 1999).
Унiверсальне завдання соцiалiзацiї — сформувати в тих «новачкiв», що вступають у суспiльство, як мiнiмум, почуття лояльностi i, як максимум, почуття вiдданостi щодо системи. Згiдно з його поглядами, людина «вбирає» в себе загальнi цiнностi в процесi спiлкування iз «значущими iншими». Внаслiдок цього дотримування загальноприйнятих нормативних стандартiв стає частиною її мотивацiйної структури, її потребою.
Теорiї Е. Дюркгейма i Т. Парсонса справили i далi справляють великий вплив на дослiдникiв соцiалiзацiї. Досi чимало з них розглядають людину лише як об'єкт соцiалiзацiї, а її саму — як суб'єкт-об'єктний процес (де суб'єктом є суспiльство або його складовi).
Людина стає повноцiнним членом суспiльства, будучи не тiльки об'єктом, а й суб'єктом соцiалiзацiї, який засвоює соцiальнi норми i культурнi цiнностi, виявляючи активнiсть, саморозвиваючись i самореалiзуючись у суспiльствi.
В основу розгляду людини як суб'єкта соцiалiзацiї лягли концепцiї американських вчених Ч. X. Кулi, В. І. Томаса i Ф. Знанецького, Дж. Г. Мiда.
Чарльз Кулi, автор теорiї «дзеркального «я» i теорiї малих груп, вважав, що iндивiдуальне «я» набуває соцiальної якостi в комунiкацiях, у мiжособистiсному спiлкуваннi всерединi первинної групи (сiм'ї, групи ровесникiв, сусiдньої групи), тобто в процесi взаємодiї iндивiдуальних i групових суб'єктiв.
Вiльям Томас i Флорiїн Знанецький висунули положення про те, що соцiальнi явища i процеси належить розглядати як результат свiдомої дiяльностi людей, що, вивчаючи тi або iншi соцiальнi ситуацiї, треба враховувати не лише соцiальнi обставини, але й погляди iндивiдiв, включених у цi ситуацiї, тобто розглянути їх як суб'єкти соцiального життя.
Джордж Герберт Мiд, розробляючи напрямок у науцi, який дiстав назву символiчного iнтеракцiонiзму, центральним поняттям соцiальної психологiї вважав «мiжiндивiдуальну взаємодiю». Сукупнiсть процесiв взаємодiї, за Мiдом, конституює (умовно — формує) суспiльство i соцiальний iндивiд. З одного боку, багатство i своєрiднiсть реакцiй i способiв дiяння, що наявнi в того або iншого iндивiдуального «я», залежать вiд рiзноманiтностi i широти систем взаємодiї, в яких «я» бере участь. А з другого боку — соцiальний iндивiд є джерелом руху i розвитку суспiльства.
Ідеї Ч. X. Кулi, В. І. Томаса, Ф. Знанецького i Дж. Г. Мi-да справили могутнiй вплив на вивчення людини як суб'єкта соцiалiзацiї, на розробку концепцiй соцiалiзацiї в руслi суб'єкт-суб'єктного пiдходу.
Суб'єктом соцiалiзацiї людина стає об'єктивно, бо протягом усього життя на кожнiй черговiй сходинцi перед нею постають завдання, для вирiшення яких вона бiльш або менш усвiдомлено, а частiше не усвiдомлено, ставить перед собою вiдповiднi цiлi, тобто проявляє свої суб'єктнiсть i суб'єктивнiсть.
Певною мiрою умовно можна вирiзнити три групи завдань, якi вирiшує людина на кожному вiковому етапi або етапi соцiалiзацiї: природно-культурнi, соцiально-культурнi i соцiально-психологiчнi.
Природно-культурнi завдання — досягнення певного рiвня фiзичного i сексуального розвитку.
На кожному вiковому етапi людинi необхiдно: досягти певного ступеня пiзнання тiлесного канону, властивого тiй культурi, в якiй вона живе; засвоїти елементи етикету, символiки, кiнетичної мови (жести, поза, мiмiка, пантомiмiка), пов'язанi з тiлом i статеворольовою поведiнкою; розвинути i (або) реалiзувати фiзичнi i сексуальнi задатки; вести здоровий спосiб життя, адекватний статi i вiковi (гiгiєна, режим, харчування, способи збереження здоров'я i оздоровлення органiзму, фiзичного саморозвитку, керування своїм психофiзичним станом); перебудовувати самоставлення до життя, стиль життя вiдповiдно до статевовiкових та iндивiдуальних можливостей.
Все це має деякi об'єктивнi i нормативнi вiдмiнностi в тих або iнших регiонально-культурних умовах (рiзнi темпи статевого дозрiвання, еталони мужностi й жiночностi в рiзних етносах, регiонах, вiкових i соцiальних групах i т. iн.).
Соцiально-культурнi завдання — пiзнавальнi, морально-етичнi, цiннiсно-смисловi — специфiчнi для кожного вiкового етапу в конкретному соцiумi в певний перiод iсторiї. Цi завдання об'єктивно визначаються суспiльством у цiлому, а також етнорегiональними особливостями i найближчим оточенням людини.
Специфiчнi соцiально-культурнi завдання постають перед людиною на кожному вiковому етапi в процесi участi в життi суспiльства. Вiд неї чекають: а) прилучення до певного рiвня суспiльної культури, володiння певною сумою знань, умiнь, навичок, певного ступеня сформованостi цiнностей; б) вирiшення завдань, пов'язаних з участю в сiмейному життi, виробничо-економiчнiй дiяльностi i т. iн.
Завдання соцiально-культурного ряду мають мовби два шари.
В другому — завдання, якi сприймаються нею з соцiальної практики, характерiв, звичаїв, психологiчних стереотипiв безпосереднього оточення. Причому цi два шари не збiгаються мiж собою й бiльшою чи меншою мiрою суперечать один одному. Крiм того, i той, i другий можуть не усвiдомлюватися людиною або усвiдомлюватися частково, а подеколи тiєю або iншою мiрою спотворено.
специфiчний змiст i способи їх вирiшення.
Самоусвiдомлення особистостi можна розглядати як досягнення нею в кожному вiцi певної мiри самопiзнання, наявнiсть вiдносно цiлiсної «я»-концепцiї, певного рiвня самоповаги i мiри самосприйняття. Так, наприклад, перед пiдлiтком стоїть завдання пiзнати тi компоненти свого «я», якi пов'язанi з усвiдомленням схожостi з iншими людьми i вiдмiнностi вiд них, а перед юнаком — тих, вiд яких залежить свiтогляд, визначення свого мiсця у свiтi i т. iн.
Самореалiзацiя передбачає задовiльну для людини реалiзацiю активностi в значущих для неї сферах життєдiяльностi i (або) взаємостосункiв. Водночас треба, щоб успiшнiсть цiєї реалiзацiї визнавалася i схвалювалася значущими для людини особами. Самореалiзацiя може мати рiзноманiтнi форми. Вони можуть бути соцiально цiнними, соцiально корисними, соцiально прийнятними, а також асоцiальними i антисоцiальними.
i вiд деяких iнших обставин, дiї людини можуть бути бiльш або менш адекватнi вiковим завданням, а також вiдповiдати особистiсним ресурсам, потрiбним для їхнього досягнення.
Важливо зазначити, що людина усвiдомлено чи не-усвiдомлено визначає реальнiсть i успiшнiсть досягнення тих або iнших цiлей. Це дозволяє їй, виявивши розходження мiж своїми потребами (цiлями) i об'єктивними можливостями їх реалiзацiї (досягнення цiлi), певним чином на це реагувати. Людина може змiнювати цiлi, шукати реальнiшi шляхи для їх досягнення, нарештi, самозмiнюватися.
Вирiшення завдань трьох названих груп є об'єктивною необхiднiстю для її розвитку. Якщо якась група завдань або суттєвi завдання якоїсь групи залишаються невирiшеними на тому чи iншому вiковому етапi, то це робить соцiалiзацiю людини неповною.
до мовбито невмотивованих вчинкiв i рiшень, до дефектiв соцiалiзацiї.
В цiлому треба зазначити, що тiєю мiрою, наскiльки людина активна у вирiшеннi об'єктивних завдань, наскiльки вона є творцем свого життя (сама ставить перед собою тi або iншi цiлi), настiльки вона може розглядатися як суб'єкт соцiалiзацiї.
Людина не тiльки об'єкт i суб'єкт соцiалiзацiї. Вона може стати її жертвою. Це пов'язано з тим, що процес i результат соцiалiзацiї мiстять у собi внутрiшню суперечнiсть.
Успiшна соцiалiзацiя передбачає, з одного боку, ефективну адаптацiю людини в суспiльствi, а з другого — здатнiсть певною мiрою протистояти суспiльству, а точнiше — частинi тих життєвих колiзiй, якi заважають розвитку, самореалiзацiї, самоствердженню людини.
Таким чином, можна констатувати, що в процесi соцiалiзацiї закладений внутрiшнiй, до кiнця не розв'язний конфлiкт мiж ступенем iдентифiкацiї людини з суспiльством i ступенем вiдособлення її в суспiльствi. Інакше кажучи, ефективна соцiалiзацiя передбачає певний баланс мiж iдентифiкацiєю з суспiльством i вiдособленням у ньому.
Людина, цiлком адаптована в суспiльствi i не здатна якоюсь мiрою протистояти йому, тобто конформiст, може розглядатися як жертва соцiалiзацiї. В той же час людина, не адаптована в суспiльствi, також стає жертвою соцiалiзацiї — дисидентом, правопорушником або ще якось ухиляється вiд прийнятого в цьому суспiльствi способу життя.
Будь-яке модернiзоване суспiльство тiєю чи iншою мiрою продукує обидва типи жертв соцiалiзацiї. Але треба мати на увазi таку обставину. Демократичне суспiльство продукує жертви соцiалiзацiї головним чином всупереч своїм цiльовим настановам.
вiд запроваджуваних у ньому норм.
Навiть необхiднi для функцiонування тоталiтарного суспiльства люди-творцi нерiдко стають жертвами соцiалiзацiї, бо прийнятнi для нього лише як «специ», а не як особистостi.
конкретних сiмей i виховних органiзацiй, а також з iндивiдуальними особливостями самої людини.
Використана лiтература
2. Матвiєнко, В. Я. Соцiальнi технологiї. К.: Укр. пропiлеї, 2001.
3. Нижник Н. Р. Государственно-управленческие отношения в демократическом обществе. – К., 1995. – 206 с.
4. Соколенко С. И. «Глобальные рынки ХХІ столетия: Перспективы Украины». – К.: Логос, 1998. – 568 с.
5. Холостова Е. И. Технологи социальной работы. Ученик. – К.: Изд-во: Инфра-М, 2003. – 400 с.
6. Шевчук П.І. Соцiальна полiтика. – Львiв: Свiт, 2003. – 400 с.
| 
