Закономiрностi функцiонування злочинностi
Реферат з теми:
Закономiрностi функцiонування злочинностi
Змiст
Вступ
Структурно-функцiональнi закономiрностi злочинностi як системи
Соцiальне вiдхилення i стабiльнiсть соцiальних систем
Становлення соцiальних класiв у Росiйськiй соцiальнiй державi
Висновок
Список лiтератури
Вступ
Посилення кримiналогенностi i крiмiналоаналiзацiї все бiльш широкого спектру рiзно галузевих суспiльних вiдносин в Росiї вимагає звернути увагу наукової спiльноти на цiлий ряд проблем функцiонування даного явища в сучасних умовах.
Один з основоположних аспектiв наукового пошуку - вивчення структурно-функцiональних закономiрностей функцiонування злочинностi, якi забезпечують її життєздатнiсть i розвиток. У результатi теоретичного узагальнення i емпiричних дослiджень, проведених автором, можна сформулювати данi закономiрностi в наступному виглядi.
яке залишається незмiнним при всiх змiнах, коливаннях як у самiй системi, так i поза нею. Елементи та модулi системи, що входять в її домiнуючу частину, або, iнакше, домiнуюча частина всiєї системи, тiсно пов'язанi не тiльки один з одним на мiкро рiвнi, але i з зовнiшнiм середовищем, бiльш загальною системою - на макро рiвнi, тобто й по вертикалi , i по горизонталi.
Вiдзначимо, що домiнуюча частина злочинного соцiуму як системи виконує важливу функцiю: вона пiдтримує чисельнiсть елементiв системи у визначених межах, залучаючи i виховуючи все новi i новi поколiння злочинцiв.
Ця функцiя - залучення в злочинне спiвтовариство нових членiв, їх виховання i розвиток - складається iз суми двох iнших: функцiї збереження структури соцiуму злочинцiв i функцiї пiдтримання балансу мiж його збереженням i розвитком. Виконання домiнуючою частиною злочинного соцiуму як системи цiєї функцiї робить її надзвичайно важливою для нього як такого. Аналiз структури соцiуму злочинцiв виявив мiцну тенденцiю - його домiнуюча частина постiйно прагне до зростання, а якщо цього не вiдбувається, то на допомогу приходить ротацiя в її лавах.
Цi двi категорiї злочинцiв у сумi складають 45% вiд загальної чисельностi зареєстрованих злочинцiв. Решта 55% - це люди, здiйснивши - рiзнi злочину один раз (домiнуюча частина соцiуму). І ця частина - 55% - соцiуму злочинцiв найбiльш рухлива, постiйно змiнюється, так як вiдомо, що бiльшiсть злочинцiв раз у своєму життi пiддаються покаранню.
На основi аналiзу вищевикладених положень, можна видiлити ряд iстотних особливостей, що характеризують злочиннiсть як систему.
1. Соцiум злочинцiв як система вносить необхiдну дисгармонiю в суспiльство як бiльш загальну систему i служить, з одного боку, потенцiйним джерелом його соцiальних змiн, а з iншого - одним з елементiв його соцiальної стабiльностi.
2. Ідеальна модель соцiуму злочинцiв як системи оптимальна i саме достатня. Це означає, з одного боку, можливiсть його нормального функцiонування як системи, а з iншого - наявнiсть умов, достатнiх для цього. Іншими словами, соцiум не змiг би iснувати, якщо б не був оптимальний.
3. Оптимальнiсть цiлого зумовлює пропорцiйнi, гармонiйнi вiдносини мiж його якiсно рiзними частинами.
4. Пропорцiйнiсть мiж елементами i модулями соцiуму злочинцiв дозволяє йому нормально функцiонувати в системi бiльш високого рiвня (елементи соцiуму як системи взаємодiють як всерединi його - мiж собою - по горизонталi, так i з елементами i модулями бiльш i менш загальних систем по вертикалi).
5. Пропорцiя мiж елементами i модулями системи дозволяє говорити про такий собi стабiльному стрижнi, ядрi, скелетi, що збирає навколо себе iншi - рухливi, мiнливi елементи, i прогнозувати розвиток її якiсних характеристик.
Межi середньої пропорцiйностi мiж елементами i модулями плаваючi, iншими словами, iснують певнi заданi параметри, всерединi яких вони можуть змiнюватися, варiюватися, але в цiлому система буде залишатися в режимi оптимального функцiонування. Або спiввiдношення мiж елементами i модулями комбiнуються таким чином, що дозволяють системi функцiонувати стабiльно, оптимально.
Сукупнiсть даних характеристик дозволяє прийти до висновку, що поряд з визначенням злочинностi як соцiального явища вона розглядається i через iншi родовi поняття, такi як стан i параметри суспiльства, соцiальна система, соцiальний процес, побiчний продукт цивiлiзацiї, показник соцiальної патологiї та iн. Незважаючи на iстотнi вiдмiнностi перерахованих родових понять, що характеризують злочиннiсть, її видовi вiдмiтнi ознаки (соцiальнiсть, мiнливiсть, масовiсть, сукупнiсть дiянь та iншi), як правило, збiгаються.
Нарештi, iснують певнi зв'язки i вiдносини мiж злочиннiстю та iншими соцiальними явищами: економiчними кризами, вiйнами, Алкоголiзацiєю, самогубствами, психiчними захворюваннями та iншими.
Соцiальне вiдхилення i стабiльнiсть соцiальних систем
структуру соцiуму, то соцiальнi дiї являють собою змiстовне наповнення цiєї структури. Щонайменшої одиницею соцiальної дiї є поведiнковий (або комунiкативний) акт окремого iндивiда. Соцiальна дiя завжди має мiсце в якоїсь соцiальної ситуацiї.
Ситуацiя постає як констеляцiя об'єктiв, мiж якими повинен бути зроблений вибiр. Саме дiю - це рiшення серiї проблем вибору, якi чекають акторовi, вона є тим, що збирається перетворити актор в ходi своєї подальшої дiяльностi у вiдповiдностi з метою, до якої вiн прагне. Але дiя не може бути абсолютно довiльним - iнакше воно не буде соцiальним.
За М. Вебером, дiя є соцiальним, якщо воно спрямоване на досягнення певної мети (має сенс) i орiєнтоване на iншого (iнших) у своєму перебiгу (тобто пiдкоряється якимсь правилам). Вибiр способу дiяльностi (технологiї) здiйснюється, виходячи з оцiнки набору альтернатив дiї, прийнятних в даних умовах, тобто дiю в данiй ситуацiї має узгоджуватися з якимись нормативними стандартами, що обмежують i звужуючими набiр альтернатив поведiнки в конкретних умовах дiї.
Це означає, що процес дiяльностi iндивiда є постiйне вписування їм власних поведiнкових актiв у рамки, що задаються соцiальною системою. Існують кордони, або межi варiабельностi соцiальних практик, якi органiзують поведiнка iндивiдiв i груп у рамках соцiальної системи, тобто тi межi, якi слугують iнструментом для визначення того, чи є дана дiя прийнятним або воно виходить за рамки дозволеного. В якостi таких меж виступають соцiальнi норми, заснованi на соцiальних цiнностях, прийнятих у даному суспiльствi. Порушення цих рамок порушує стабiльнiсть i рiвновагу соцiальної системи i загрожує їй дестабiлiзацiєю i руйнацiєю, i тому вона їх ретельно охороняє. Яким чином вона це робить, i якi засоби служать для запобiгання або лiквiдацiї наслiдкiв серйозних соцiальних вiдхилень?
Соцiальна система складається з iндивiдiв, рiзних груп, спiльнот i т. д. Для того, щоб пiдтримувати власну стабiльнiсть, їй необхiдно мати точки з'єднання окремих елементiв усерединi системи, що забезпечують взаємодiю i взаємозв'язок мiж елементами, що складають соцiальне цiле. Саме тому при дослiдженнi стiйкостi соцiальних систем важливо виходити не з поняття особистостi, а з поняття соцiальної ролi. Роль - мiсце i спосiб зчеплення iндивiда iз соцiальною системою, засiб органiзацiї окремих особистостей (i груп) навколо соцiальних функцiй. Суспiльна система iснує завдяки розподiлу соцiальних функцiй мiж соцiальними одиницями.
Вона розподiляє соцiальнi обов'язки мiж соцiальними позицiями, якi займають соцiальнi агенти, надiляє цих агентiв правами i обов'язками вiдповiдно до займаними позицiями i створює правила поведiнки для того, щоб стежити за тим, наскiльки правильним буде поведiнка iндивiдiв, якi займають дану соцiальну позицiю i виконують дану соцiальну функцiю. Суспiльство висуває певний набiр вимог до носiїв ролей (позицiй) - рольовi очiкування - iнституцiйно закрiпленi в соцiальнiй системi правила поведiнки в рамках виконання тiєї чи iншої соцiальної ролi.
Кожен iндивiд, як правило, має деяким набором таких ролей, якi складають рольової набiр особистостi. У будь-якому суспiльствi ми знаходимо iнституцiйнi визначення ролей, тобто визнанi всiма членами суспiльства (або його бiльшiстю) уявлення про те, яка поведiнка очiкується вiд даних iндивiдiв у рiзних умовах i взаємодiю. Тут необхiдно диференцiювати всi види дiї на тi, якi вважаються допустимими i бажаними, i тi, якi не заохочуються або навiть забороняються. Вiд носiя ролi очiкується, що вiн в умовах даної ситуацiї буде вести себе досить конкретним чином або, принаймнi, у вiдносно конкретних межах.
до порушника соцiального порядку, причому санкцiї будуть тим жорсткiше, чим серйознiше порушення, т. е. чим бiльш воно загрожує збереженню рiвноваги системи. «Правильне», адекватне проходження що поведiнковим, злагоджене виконання соцiальних функцiй на рiвнi статусно - рольових позицiй функцiонально необхiдно для того, щоб система залишалася в стабiльному з-стояннi, що характеризується високим ступенем iнтеграцiї елементiв структури, i була здатна справлятися з внутрiшнiми конфлiктами, якi в iншому випадку можуть стати для неї фатальними.
можна очiкувати вiд даного iндивiда. Мова йде про взаємнiсть соцiальних очiкувань, тобто про те, що iндивiд, що дiє в рамках допустимого в даному соцiумi, вважає себе вправi очiкувати вiд iнших членiв соцiуму такого ж послуху по вiдношенню до норм.
суспiльство життєздатним, стабiльним, здатним вирiшувати свої внутрiшнi конфлiкти i вiдповiдати викликам ззовнi. У таких суспiльствах негативнi девiацiї носять епiзодичний i часто випадковий характер.
Отже, соцiальна система складається з рiзноманiтних ролей i рольових очiкувань, кожна з яких забезпечує задоволення тих чи iнших потреб соцiальної системи. Стабiльнiсть передбачає: а) певний рiвень орiєнтованостi дiючих акторiв на проходження деяким нормам дiяльностi, тобто їх схильностi до дiї вiдповiдно з певними очiкуваннями, а не ухилення чи опору їм, i до застосування вiдповiдних санкцiй, позитивних чи негативних, до iнших одиницям у зв'язку з їх очiкуваним дiєю, ухиленням або опором; б) пов'язаностi i узгодженостi ролей та функцiй мiж собою як взаємодоповнюючих елементiв єдиної системи.
У багатьох країнах, стимулом побудови держави загального добробуту з'явилися труднощi, викликанi кризами, вiйнами. У Скандинавiї стимулом послужила Велика Депресiя кiнця 1920-их - початку 1930-их, в Нiмеччинi - Друга Свiтова вiйна, в Росiї - розпад Радянського Союзу. Не iснує єдиної моделi соцiальної держави, яка могла б бути представлена як унiверсальна i яка могла б бути застосована до всiх країн, оскiльки крiм свiтового досвiду, iснує iсторичний досвiд i специфiчнi риси кожної країни.
У роки перебудови вiдбулися змiни держави, суспiльства в усiх сферах: у полiтичнiй, економiчнiй, культурнiй, соцiальнiй. Щодо змiн в останнiй сферi, можна сказати, що всi прошарки росiйського суспiльства мали рiзнi цiлi та iнтереси. У той час взаємодiяли рiзнi соцiальнi сили. З одного боку, «старi» структури, модель «два + один» (два дружнi класи i соцiальний прошарок iнтелiгенцiї), в якiй соцiальний статус визначався не майновим вiдмiннiстю, а владою i престижем. І з iншого боку, «новi» класи, включаючи клас «пiдприємцiв», що зароджуються на основi приватної власностi.
Хто склав клас так званих «пiдприємцiв», що у наступнi роки стали називати «вищим класом», «елiтою»?
Природно значна частина старої партiйної, державної, господарської елiти, яка поєднувала свої державнi пости з заняттям приватним бiзнесом.
Контроль за виплатою податкiв приватних пiдприємств та установ практично не iснував, податкова система, законодавча база у процесi становлення, процвiтала корупцiя, в тому числi й державного апарату.
будуватися полiтика соцiальної держави. По-друге, самi активнi, якi вловили «запах» серйозних змiн, замiнили частково «номенклатуру», вже в новiй якостi, перехопивши владу i забезпечивши собi хорошу матерiальну базу. По-третє, були i тi, хто не змiг швидко адаптуватися до нових умов життя, переламати свої звички, перетворилися на «нижчий клас».
що забезпечують гiдне життя i вiльний розвиток людини».
На думку А. Ф. Храмцова соцiальна держава - це "особливий тип держави, що виникла в результатi широкого iсторичного компромiсу рiзноспрямованих полiтичних i соцiальних сил в iнтересах усiх верств суспiльства, заснованого на усвiдомленнi зони об'єктивних загальних iнтересiв контрагентiв соцiального протиборства i необхiдностi її подальшого розширення за допомогою активної, що спирається на економiчну ефективнiсть i полiтичну стабiльнiсть, соцiальної полiтики ».
Проголосивши Росiю соцiальною державою ще в 1993, тiльки з роками з'явилася можливiсть вибудовувати систему, яку в майбутньому можна буде назвати соцiальною державою, в повному розумiннi цього слова, на концептуальному, нормативному та практичному рiвнi.
В основi соцiальної держави повинен лежати той дiапазон державної полiтики, який нацiлений на просування добробуту його населення, на пiдвищення єдностi в суспiльствi. Це припускає iстотну урядову вiдповiдальнiсть у рамках соцiальної безпеки, охорони здоров'я, освiти, забезпечення житла, соцiального забезпечення, соцiального страхування з безробiття, допомога багатодiтним сiм'ям, пенсiй i так далi.
Однак що можна говорити, якщо, наприклад, монетизацiя пiльг тiльки посилила ситуацiю в країнi. У результатi, значна частина знаходяться за межею бiдностi взагалi позбавлена доступу до державної соцiальної пiдтримки.
Так ось розглядаючи Росiю важливо вiдзначити, що наш вищий клас не клас потомствених аристократiв i багатiїв зi «старими грошима» як, наприклад, у Великобританiї. У нашiй країнi членiв вищого класу зi «старими грошима» практично немає, вони лише починають з'являтися, при цьому походження їхнiх статкiв не вiдрiзняється прозорiстю. За матерiалами журналу Forbes, Т. Панiна зазначила, що «двi третини приватного капiталу в Росiї« виросло »з спадщини колишнього СРСР, з того, що було створено руками iншого поколiння. І лише третина пiдприємцiв створили свою справу «на порожньому мiсцi», з нуля ».
Середнiй клас, хоч i утворювався, але досить повiльно. Так на початку 90-х рр.. Указом Президента Росiйської Федерацiї була введена нова «межа бiдностi», яка встановлює кордон «фiзiологiчного виживання», за цим критерiєм 30 млн. чоловiк, тобто 20% населення знаходилося за цiєю межею. Якщо використовувати загальноприйняту методику, то за межею прожиткового мiнiмуму виявилося 9 / 10 населення Росiї. В останнi роки видно прогрес, принаймнi, по саме ототожнення iндивiдiв з якою-небудь iз соцiальних груп. 55% росiян вiднесли себе до середнього класу, 41% - до бiдних, i лише 1% вiдносить себе до вищого класу.
У сучаснiй Росiї можна говорити про усталенiй системi стратифiкацiї з працею. Залишаються вiдкритими питання про її чисельний склад не тiльки всерединi своєї групи, але i про розподiл мiж регiонами. Росiя не буде вважатися соцiальною державою, поки не задовольнить всi загальноприйнятi критерiї.
Висновок
злочиннiсть соцiальний вiдхилення стабiльнiсть
Статистично значимi вiдносини мiж компонентами злочинностi, а також мiж злочиннiстю та iншими соцiальними процесами (системами) свiдчать про те, що злочиннiсть володiє таким найважливiшим системною цiлiснiстю.
Поряд з цим злочиннiсть несе певну функцiональне навантаження, характеризується якiсною визначенiстю, системним якiстю, «одержуваним» вiд суспiльства i «переданим» своїм елементам - окремим злочинiв. Однак для розгляду цих питань необхiдно переходити до мета системi - суспiльству, в рамках якого тiльки й можна зрозумiти злочиннiсть.
Люди i їх спiльна дiяльнiсть складають природну передумову суспiльства як системи. Раз виникнувши, суспiльство розвивається за законами цiлого. Злочиннiсть органiчна система i як сукупне цiле має свої передумови, i її розвиток у напрямку цiлiсностi полягає саме в тому, щоб пiдпорядкувати собi всi елементи суспiльства або створити з нього ще недостатнiй їй органи.
Таким шляхом злочинна система в ходi iсторичного розвитку перетворюється в цiлiснiсть.
Список лiтератури
1. Аберкромбi Н., Хiлл С., Тернер Б. С. Соцiологiчний словник. - К.: Вид-во Казан. ун-ту, 2007.
2. Соцiологiчна енциклопедiя: У 2 т. Т. 2 / Нацiональний суспiльно-науковий фонд / Г. Ю. Семигин, В. М. Іванов. - М.: Думка, 2008.
4. Вебер М. Вибране. Образ суспiльства. М.: «МАУП», 2008.
|
