Держава в системi соцiального партнерства
Змiст
Вступ
1. Мiсце держави у соцiальному партнерствi
2. Роль держави в системi соцiального партнерства
3. Держава i консенсус в партнерських вiдносинах
4. Держава як виразник загальної волi народу
5. Соцiальне партнерство i регулювання безробiття
6. Державний мiнiмальний соцiальний стандарт
Вступ
У свiтовiй практицi все бiльш рельєфно виявляються двi основнi моделi держави з рiзними їх модифiкацiями. Перша - так звана лiберальна модель. Вона ґрунтується на мiнiмiзацiї державної власностi. І вiдповiдно - абсолютизацiї приватної, що передбачає рiзке скорочення соцiальної функцiї держави. Лiберальна модель ґрунтується на принципi саме виживання, формування особистостi - незалежної, яку належить тiльки на себе, з певною системою моральних понять ("якщо ти живеш бiдно, то ти сам в цьому i винен"). До першої моделi ближче за все держава в США. У Росiї ця модель наполегливо впроваджувалася спочатку урядом Гайдара, а згодом - з деякими модифiкацiями - урядом Черномирдiна.
Друга модель - соцiально-орiєнтована. Вона ґрунтується на вiльному спiвiснуваннi рiзних форм власностi сильної соцiальної функцiї держави. Соцiально-орiєнтоване держава бере на себе цiлий ряд загальнонацiональних функцiй, наприклад, в галузi освiти, охорони здоров'я, пенсiйного забезпечення. Воно в бiльшiй мiрi захищає людину. Друга модель характерна в основному для європейських, i особливо для скандинавських країн: Ізраїлю, Канади.
Найбiльш концентроване вираження соцiально - орiєнтована модель розвитку отримала в такому поняттi як "соцiальна держава". Вона закладена i в Конституцiї Росiйської федерацiї, де встановлено, що Росiйська Федерацiя - соцiальна держава, полiтика якої спрямована на створення умов, що забезпечують гiдне життя i вiльний розвиток людини. Соцiальна держава має пряме вiдношення до соцiального партнерства, тому що саме соцiальне партнерство i передбачає соцiально - орiєнтовану полiтику, що проводиться державою.
1. Мiсце держави в соцiальне партнерство
Соцiальна вiдповiдальнiсть держави проявляється в тому, що воно виконує ряд найважливiших соцiальних функцiй: коригує стихiйнi процеси поляризацiї багатств, не допускає того, щоб соцiальна диференцiацiя в суспiльствi перейшла допустимi межi. У соцiальнiй полiтицi це означає пере розподiл (на основi закону) частини багатств для пiдтримки незаможних верств - у цьому полягає iстотне значення соцiальної держави; визначає прожитковий мiнiмум, який реалiзує через встановленi закони про мiнiмальнi розмiри заробiтної плати, пенсiй, допомоги по безробiттю; - забезпечує громадянам певний комплект безкоштовних послуг у галузi освiти, охорони здоров'я, екологiчної безпеки, доступностi до культурних благ; створює мiнiмальнi необхiднi умови для соцiального страхування.
Виступаючи як суб'єкт соцiального партнерства, держава виконує в необхiдних випадках також свої адмiнiстративнi та iнформацiйнi функцiї. Держава, наприклад, яка взяла на себе обов'язок розвивати пiдприємницьку культуру, здатне через засоби масової iнформацiї, мистецтво та iншi канали впливу наочно рекламувати пiдприємництво як благо для суспiльства. Якщо в суспiльствi культивується уявлення про те, що створення власної фiрми - справа престижне i достойне, а на людину, який створив власну справу, дивляться з схваленням, бажаючих наслiдувати його приклад знайдеться чимало.
Саме держава, i тiльки воно, об'єднує всiх громадян країни i здатне (з цiєї причини) представляти їх спiльнi потреби, iнтереси та цiлi, висловлювати загальну волю народу, закрiплювати її за допомогою законодавства та iнших форм правотворчостi, забезпечувати втiлення її в життя, застосовуючи найрiзноманiтнiшi методи, аж до прямого примусу.
"становий хребет" i одночасно форму ("обруч") суспiльства. Прибери держава - i розвалиться суспiльство на конкуруючi i борються мiж собою частини, загрузне в нескiнченних суперечках, з'ясуваннi вiдносин, затвердження кожним саме своєї "правди" в кривавих сутичках i навiть у громадянських вiйнах. Послаблюючи його регулюючу, законотворчу та правоохоронну функцiї, неможливо прийти до цивiлiзованого соцiально - орiєнтованого ринку. Мiсце держави у соцiальному партнерствi визначається не тiльки його загальноекономiчними функцiями i регулюючою роллю. Воно виступає в трьох iпостасях: власника, законодавця й арбiтра (посередника). Держава продовжує залишатися великим власником i роботодавцем. У цiй якостi держава через органи виконавчої влади виступає як рiвноправна сторона переговорiв, укладання угод з iншими суб'єктами соцiального партнерства, регулювання соцiально-трудових вiдносин.
Далi, роль держави полягає, зокрема, у розробцi вiдповiдного трудового та соцiального законодавства. В даний час правова база соцiального партнерства в Росiї слабка. Розвиваючи її важливо систематично впроваджувати норми мiжнародного права, ратифiкувати низку конвенцiй МОП, якi передбачають бiльш пiльговi для працiвникiв i роботодавцiв умови порiвняно з iснуючим росiйським законодавством. Держава повинна вiдмовитися вiд полiтичного маневрування i тиску вiдносно двох iнших партнерiв у системi "трипаратизму", передати останнiм повноваження, якi належать об'єднанням працiвникiв i пiдприємцiв. Втручання держави в їх вiдносини представляється доцiльним лише в тих випадках, коли тiєю чи iншою стороною трудових вiдносин порушується трудове законодавство; коли обидвi конфлiктуючi сторони не можуть виробити компромiсного рiшення; коли досягнутий компромiс завдає шкоди державним iнтересам.
Основнi складовi полiтики держави у сферi соцiального партнерства: узгодження мiж партнерами на вищому (нацiональному) рiвнi основних напрямкiв соцiально-економiчної полiтики в цiлому, включаючи розробку основних критерiїв та показникiв соцiальної справедливостi, заходiв щодо захисту суб'єктiв трудових вiдносин; формування та вдосконалення механiзмiв та iнститутiв, сприяють узгодженню iнтересiв соцiальних партнерiв на рiзних рiвнях; створення вiдповiдних органiв, комiсiй, покликаних займатися вирiшенням завдань розвитку соцiального партнерства i регулювання соцiально-трудових вiдносин; сприяння розширенню участi трудящих в управлiннi пiдприємствами, галузями виробництва, справами держави i суспiльства, розвиток i стимулювання переговорного характеру процесу врегулювання виникаючих мiж сторонами суперечностей i розбiжностей; зниження рiвня i пом'якшення гостроти соцiальних конфлiктiв за допомогою розвитку i вдосконалення законно стосовно практики, примирних i погоджувальних процедур.
громадянина i соцiальний захист окремих соцiальних груп i прошаркiв. Формування соцiальної держави тiсно взаємопов'язане з розвитком системи соцiального партнерства, яке здатне значно розвантажити державу вiд багатьох соцiальних функцiй. Багато приватних фiрм та компанiй, наприклад, заявляють, що їм необхiднi бiльш тiснi контакти з мiсцевими владними структурами для вирiшення рiзноманiтних вузькоспецiалiзованих i соцiальних, проблем. У свою чергу, мiсцевi органи влади не проти налагодження тiсних взаємин зi свiтом приватного бiзнесу в розвитку соцiальної сфери. Однак ситуацiя, система подiлу соцiальної вiдповiдальностi, як правило, перешкоджає нормальним робочим стосункам мiсцевої влади з приватними, недержавними пiдприємствами i органiзацiями. У зв'язку з цим цiльовi програми державної пiдтримки i розвитку пiдприємництва можуть стати надiйною основою для здiйснення багатьох конкретних проектiв у економiчнiй i соцiальнiй сферах.
практика, найбiльше поширення в дiяльностi органiв державного управлiння отримали укладення договорiв, угод на основi досягнення консенсусу у найважливiших напрямах соцiально-економiчного та полiтичного розвитку, шляхом погодження iнтересiв рiзних груп, верств i класiв.
Консенсус у партнерських вiдносинах виявляється в наступних трьох основних видах: позитивний, тобто достатнiй для запобiгання розростання соцiальних конфлiктiв, недопущення масових соцiальних хвилювань, воєн; негативний, при якому досить високий рiвень недовiри мiж основними суб'єктами соцiального партнерства; неоднозначний та двосiчний, характеризується стiйкою тенденцiєю зростання соцiальних конфлiктiв, страйкiв, масових акцiй протесту.
3. Держава i консенсус партнерських вiдносинах
Провiдним фактором досягнення консенсусу в партнерських вiдносинах є дотримання законностi в дiях сторiн, формування у них здiбностi та вмiння домовитися мiж собою. Таким чином, мова йде по сутi про узгодження позицiй сторiн при розробцi та здiйсненнi всiєї економiчної i соцiальної полiтики держави. У ситуацiях, коли необхiдно проведення термiнових ринкових реформ, а в суспiльствi вiдсутня полiтична стабiльнiсть, мiцне тристоронню згода стає першочерговою потребою. Досягнення згоди в перiод реформ дозволяє здiйснити їх вiдповiдно до корiнними iнтересами суспiльства i зменшує ймовiрнiсть того, що основна маса населення, повiривши обiцянкам противникiв реформ, пiде за екстремiстами лiвого чи правого спрямування.
профспiлок та об'єднаннями роботодавцiв, так i опосередковано в результатi обмiну iнформацiєю, створення сприятливих умов для вирiшення виникаючих проблем, ведення переговорiв i пiдписання колективних договорiв, угод.
Опосередкований характер взаємодiї органiв державної влади з громадськими об'єднаннями виражається в тому, що вони, встановлюючи зв'язки, фактично прямо в бiльшостi випадкiв не взаємодiють з членами профспiлок, працiвниками трудових колективiв, усiма пiдприємцями, роботодавцями. Тому органи державного та мунiципального управлiння повиннi постiйно мати на увазi, який авторитет i вплив тих чи iнших профспiлок, громадських об'єднань пiдприємцiв, їх керiвних структур серед трудових колективiв, працiвникiв галузей, iнтереси яких вони представляють.
але i як власники виробничих потужностей, органiзатори виробничого процесу i як роботодавцi. З цього приводу тривають суперечки, дається рiзна оцiнка ролi держави, владних структур у системi соцiального партнерства. Чим же має займатися держава? Виконувати роль медiатора (посередника) або учасника i повноправного партнера в системi трудових вiдносин? У рамках росiйської моделi соцiального партнерства держава виконує ролi i роботодавця, i посередника, в залежностi вiд питомої ваги контрольного пакету акцiй на пiдприємствi, в акцiонерному об'єднаннi або в галузi.
Зазначенi обставини багато в чому визначають можливостi, межi дiяльностi i поведiнки як iнститутiв державного та мунiципального управлiння, так i профспiлок, i об'єднань роботодавцiв, пiдприємцiв, у сферi взаємодiї з державою з рiзних проблем полiтичної, економiчної, соцiальної та духовного життя суспiльства. Цi ж обставини треба враховувати при аналiзi основних напрямiв, цiлей та завдань розвитку партнерських вiдносин на рiзних рiвнях. У суб'єктiв соцiального партнерства можуть i повиннi бути як загальнi, так i вiдмiннi один вiд одного мети дiяльностi, що не тiльки природно, а й життєво необхiдна для кожної зi сторiн партнерської взаємодiї.
4. Державу як виразника загальної волi народу
Зв'язки iнститутiв державного та мунiципального управлiння з профспiлками та об'єднаннями пiдприємцiв, роботодавцiв можна розглядати з рiзних позицiй: з точки зору узгодження або констатацiї загальних цiлей взаємодiї, а також характеристики специфiчних напрямкiв, осмислення особливостей поведiнки кожного суб'єкта в залежностi вiд стану справ у сферi соцiально-трудових вiдносин у даний момент або в прогнозованому майбутньому.
Об'єктивно всi три сторони - владнi структури, профспiлки та об'єднання роботодавцiв - у своїй дiяльностi прагнуть до забезпечення економiчного i соцiального прогресу, до рацiонального використання трудового потенцiалу, полiпшення умов працi i побуту працiвникiв, до створення ефективної системи колективних договорiв та угод i т. д. Вiдбуваються в економiцi, на виробництвi процеси найчастiше перешкоджають досягненню названих цiлей, створюють ситуацiю, при якiй державнi органи, об'єднання пiдприємцiв не в змозi сприяти динамiчному розвитку виробництва, втрачають контроль над соцiально-економiчною обстановкою. У результатi виникають конфлiктнi ситуацiї, якi нерiдко змушують партнерiв вступати в конфронтацiю, займати позицiю протистояння, або органiзовувати акцiї протесту.
Держава, об'єднуючи всiх громадян країни, здатне представляти в системi соцiального партнерства їх загальнi iнтереси i цiлi, висловлювати загальну волю народу, забезпечувати втiлення її в життя, застосовуючи найрiзноманiтнiшi технологiї, в тому числi умиротворення, стримування, розколу "по горизонталi" i "по вертикалi ". Реалiзацiю технологiї умиротворення можна простежити на прикладах залучення держслужбою, органами влади на свiй бiк лiдерiв окремих профспiлок з метою створення свого роду противаг менш лояльним профспiлковим об'єднанням i органiзацiям. Головним компонентом технологiї стримування є принципова вiдмова владних структур, роботодавцiв вiд будь-яких поступок у соцiально-економiчнiй полiтицi, передусiм у питаннях фiнансування. Технологiї стримування пiдкрiплюються найчастiше фактичною вiдмовою iнститутiв державної влади при певних умовах вiд взаємодiї з профспiлками, групами i комiтетами тиску. Інодi навiть оголошуються свого роду заборони на лобiювання конкретних соцiальних питань. На практицi технологiї стримування реалiзуються владними структурами шляхом використання превентивних заходiв: а саме, у вiдповiдь, зустрiчного тиску на профспiлки, реорганiзацiї окремих ланок системи державного управлiння. Як вiдомо, реорганiзацiя, примiром, мiнiстерств, вiдомств, комiтетiв, зниження статусу одних i пiдвищення ролi iнших органiв державного управлiння ускладнюють вхiд груп тиску профспiлок у владнi структури, усувають певною мiрою затвердилися процедури прийняття спiльних рiшень, договорiв, угод, а також дезавуює ранiше прийнятi. У системi соцiального партнерства iнститутами державної влади достатньо ефективно використовуються технологiї "розколу по горизонталi", що виражаються у задоволеннi групових домагань одних - менш слабких та протидiю iншим - бiльш сильним - профспiлковим об'єднанням та органiзацiям; у створеннi виконавчою владою альтернативних груп тиску та забезпеченнi ними пiдтримки в iнтересах проведення економiчних реформ. Технологiї стримування, як свiдчить досвiд, здiйснюються i шляхом "розколу по вертикалi". Це виражається в перенесеннi взаємодiї влади з конфлiктуючими корпоративними групами на iндивiдуальний рiвень.
5. Соцiальне партнерство i регулювання безробiття
соцiальний трудовий цивiльний законодавство
У 1998 р. прийнята i реалiзується "Федеральна цiльова програма сприяння зайнятостi населення РФ за 1998-2000 роки". У нiй включений спецiальний роздiл "Соцiальне партнерство на ринку працi". У ньому визначено роль роботодавцiв i представникiв колективiв працiвникiв у вирiшеннi (без прямої участi держави) питань органiзацiї робочого часу, заробiтної плати, забезпечення пiдготовки, перепiдготовки та пiдвищення квалiфiкацiї працiвникiв. Однак ситуацiя на ринку працi продовжує залишатися складною. У багатьох регiонах склалася критична ситуацiя на мiсцевому ринку працi, намiтилася тенденцiя стихiйного вiдтворення кризового стану та тривалої тривалостi безробiття.
Полiтика зайнятостi має iстотне значення для формування цивiлiзованого ринку працi та запобiгання соцiальних вибухiв. Вона тiсно пов'язується зi структурною перебудовою, з перетворенням форм власностi i загальною стратегiєю розвитку економiки, з заходами щодо розвитку дрiбного пiдприємництва.
У регулюваннi безробiття акцент переноситься з пасивних заходiв на активнi. Пасивнi заходи спрямованi головним чином на вирiшення проблем "надлишкiв" робочої сили. Сформований рiвень зайнятостi розглядається як реально iснуюча данiсть. Активнi заходи передбачають позитивний вплив на наявний рiвень зайнятостi шляхом створення необхiдних умов для збiльшення числа робочих мiсць, у тому числi за рахунок пiдвищення квалiфiкацiї робочої сили. Виплата допомоги безробiтним ув'язується з проведенням активних заходiв з пiдвищення придатностi цих людей для ринку працi. Велике значення надається мiсцевим iнiцiативам з працевлаштування, заохочення iнновацiйної та пiдприємницької дiяльностi. З метою розвитку регiональної соцiальної мобiльностi в рядi регiонiв застосовуються компенсацiї витрат на переїзд на нове мiсце роботи i проживання.
безпеки. Незважаючи на те, що складна система партнерських вiдносин, досить активно адаптується до нових економiчних умов, ще не в повнiй мiрi вдається встановити баланс iнтересiв найманих працiвникiв i роботодавцiв та реалiзувати заходи, спрямованi на пiдвищення економiчних результатiв роботи пiдприємств i галузей у регiонах.
6. Державних мiнiмальних соцiальних стандартiв
в основних матерiальних благах та соцiальних послугах; використання коштiв бюджетiв усiх рiвнiв та державних позабюджетних фондiв на соцiальнi потреби; державної пiдтримки розвитку соцiальної сфери i соцiальної захисту населення; вирiвнювання рiвня соцiального розвитку на територiї суб'єктiв РФ; концентрацiї фiнансових ресурсiв на прiоритетних напрямках державної соцiальної полiтики.
мiсцевими органами самоврядування. До складу системи державних мiнiмальних соцiальних стандартiв включенi стандарти у сферi доходiв та СЗН, освiти, охорони здоров'я, культури, юридичної допомоги громадянам та житлово-комунальнiй сферi. Номенклатура типiв вiдповiдних державних мiнiмальних соцiальних стандартiв i нормативiв фiнансових витрат на забезпечення їх реалiзацiї сформованi за пропозицiями заiнтересованих мiнiстерств i вiдомств.
позабюджетних фондiв. При визначеннi бюджетного фiнансування галузей соцiальної сфери на черговий рiк кожному розпоряднику бюджетних коштiв на основi державних мiнiмальних соцiальних стандартiв i нормативiв поточних i капiтальних витрат на їх забезпечення необхiдно встановлювати державнi та мунiципальнi завдання з надання соцiальних послуг. Пропонується використовувати програми, прогнози, i схеми соцiально-економiчного розвитку, а також плани i програми розвитку галузей соцiальної сфери на вiдповiднiй територiї.
стандартiв. Контроль за забезпеченням та дотриманням державних мiнiмальних соцiальних стандартiв рекомендується здiйснювати у формi парламентського, адмiнiстративного та громадського контролю на основi принципу гласностi.
Висновок
Якi ж уроки можна було б отримати з росiйського досвiду на рубежi XX-XXI ст. для органiв державної влади та реалiзацiї ними своїх функцiй у системi соцiального партнерства?
"правила гри", забезпечувати їх дотримання незалежними суб'єктами соцiального партнерства.
органи державної влади повиннi забезпечувати вiдповiднiсть результатiв переговорiв, договорiв, угод цiлям державної соцiально-економiчної полiтики, сприяти суспiльно-полiтичному самовизначення соцiального шару роботодавцiв, пiдприємцiв. Зусилля органiв виконавчої влади мають бути спрямованi на узгодження iнтересiв рiзних соцiальних груп, верств суспiльства, їх громадських органiзацiй з метою вирiшення актуальних завдань у соцiально-трудовiй сферi.
все бiльше стає органiзацiя i вдосконалення на практицi вже досягнутої згоди щодо цiлей реформ. У зв'язку з цим доцiльно:
пiдготувати концепцiю взаємодiї органiв влади з профспiлками громадськими органiзацiями пiдприємцiв, роботодавцiв, яка сприяла б подоланню полiтичного вiдчуження, удосконалення органiзацiйних форм соцiального партнерства;
сформувати систему колективно-договiрного регулювання соцiально-трудових вiдносин на основi соцiальних стандартiв та iндикаторiв;
розробити загальнi принципи ведення переговорiв, пiдготовки i укладання угод на федеральному, регiональному та територiальному рiвнях, приєднання до укладених угод, поширення їх дiї на органiзацiї, що не брали участь в переговорному процесi; сформувати критерiї визначення показностi об'єднань профспiлок та роботодавцiв, їх повноважностi на ведення колективних переговорiв;
пiдготувати правовi основи, що забезпечують участь представникiв об'єднань профспiлок та роботодавцiв у розробцi законодавчих та основних нормативних актiв, що вiдносяться до соцiально-економiчної полiтики.
Встановлення партнерських вiдносин iз суспiльно-полiтичними та суспiльно-цивiльними формуваннями на територiї дозволяє владi не тiльки успiшно вирiшувати електоральнi проблеми, сприяє зниженню соцiальної напруженостi в регiонi i мунiципальнiй освiтi, а й знизити фiнансовi витрати за рахунок: побудови механiзмiв адресної соцiальної допомоги; сприяння переходу громадських органiзацiй з позицiї прохачiв до надання населенню рiзного типу соцiальних послуг i виходу на самозабезпечення; передачi некомерцiйним органiзацiям третього сектору деяких адмiнiстративних функцiй на основi конкурсностi соцiального i мунiципального замовлення; залучення в мiсто (район, округ, мунiципальне утворення) шляхом створення силами НКО соцiально значущих проектiв i програм, iнвесторiв та донорiв, додаткового фiнансування з федеральних програм i вiд вiтчизняних та зарубiжних благодiйних Фондiв; використання ресурсiв благодiйництво та потенцiалу волонтерської дiяльностi.
У результатi звернення до нових ресурсiв можлива змiна iснуючого сьогоднi стереотипу, що розглядає економiку як поповнювати дохiдну частину бюджету, а соцiальну сферу - як витратну його складову. При цьому виникає нове бачення територiї та регiону як сфери не тiльки "реальної" чи "соцiально-орiєнтованої" економiки, а й цiлiсною - "соцiальної економiки", що, у свою чергу, може усунути поблажливо-патронує ставлення мiсцевої влади до населення та громадськостi , мобiлiзувати активнiсть жителiв на розвиток мiста, району, територiї, а також розкрити можливостi людського потенцiалу для вирiшення спiльних нагальних проблем.
Ідея партнерства стане рушiйною силою, у випадку якщо "опанує народними масами". Довiра мiж партнерами - рiзними суб'єктами соцiально-економiчного розвитку територiї, виникає при "прозоростi" та вiдкритостi взаємних намiрiв i дiй. Особливо це стосується прийняття стратегiчних, життєво важливих рiшень щодо мiського розвитку: мiсцевого бюджету, мiстобудування, ринку працi та зайнятостi, мiграцiй, безпеки та правопорядку, житлово-комунальної реформи, соцiальних програм, економiчної i промислової полiтики i т. д.
1. Юр'єва Т. В. Соцiальна економiка: Учеб. для студ. вузiв, якi навчаються за економ, спец. - М.: Дрофа, 2001. - 352 с. ISBN 5-7107-4289-9
2. Серiя ЕКОНОМІКА. Соцiальна полiтика. Державний Унiверситет ВИЩА ШКОЛА ЕКОНОМІКИ. Пiдручники для Вищої школи. 2003 - 2005. ТОВ "ВД РІВНОВАГА". Програма "Електронна книга".
"ВД РІВНОВАГА". Програма "Електронна книга".
4. Іванова В. М., Безгрошових Т.І. Управлiння зайнятiстю населення на мiсцевому рiвнi: Учеб. посiбник. - М.: Фiнанси i статистика, 2002. - 192 с.: Іл.
5. Соцiальна полiтика: Пiдручник / За заг. ред. Волгiна Н. О., М.: Изд-во РАГС, 2003. - 548 с.
|
