Бiднiсть - соцiальне зло
Бiднiсть- соцiальнезло
Змiст
Вступ
1. 3 Вимiрювання бiдностi
2. Бiднiсть як феномен нової Росiї
2. 1 Масштаби бiдностi Росiї
2. 2 Бiднiсть по - Красноярськ
Висновок
Вступ
- соцiологiя соцiальних проблем - у рамках якого, з рiзних теоретичних позицiй обґрунтовується, що представляє собою соцiальна проблема, що її обумовлює, як її вивчати i вирiшувати. Соцiальна проблема - це об'єктивна суперечнiсть, що приводить до порушення пропорцiй соцiального функцiонування та розвитку i внаслiдок цього - до дисбалансу iнтересiв рiзних соцiальних груп, до руйнування домiнуючих соцiальних цiнностей. Останнiм часом про бiднiсть почали говорити як про новий соцiальний феномен, притаманному росiйському суспiльству на межi столiть.
ефективнiстю. Саме тому бiднiсть пов'язують з регресом в суспiльному розвитку, чим обумовлюється необхiднiсть розгляду бiдностi як гострої соцiальної проблеми.
Останнiм часом про бiднiсть почали говорити як про новий соцiальний феномен, притаманному росiйському суспiльству на межi столiть. Актуальнiсть теми реферату визначається необхiднiстю осмислення бiдностi як складного i рiзноманiтного соцiального феномена, що виступає неодмiнним «супутником» цивiлiзацiйного розвитку.
Метою роботи є розкриття природи, сутностi бiдностi як соцiального феномена.
1. 1 Поняття i сутнiсть бiдностi
Що є бiднiсть? Словник Ожегова пояснює це слово як «убогiсть, недостатнiсть засобiв iснування, нужда, убозтво, непривабливiсть».
«Росiйська соцiальна енциклопедiя» бiльш академiчна: бiднiсть - це категорiя, яка виражає абсолютну або вiдносне вiдставання вiд досягнутого в суспiльствi стандарту споживання.
Цiкаво, що аж до середини ХVIII столiття самого поняття «бiднiсть» не iснувало. Товариство складалося або з дуже багатих, або з безпросвiтних жебракiв - врiвноважуючої середини практично не було. В епоху Просвiтництва, коли європейське суспiльство почало створювати якiсь соцiальнi стандарти життя, з'ясувалося, що є люди, нездатнi цим стандартам вiдповiдати.
Як стан бiднiсть iснувала споконвiку, але вважалася цiлком звичайним явищем, притаманним переважнiй бiльшостi населення. В азiйських, античних i феодальних суспiльствах дiлення на багатих i бiдних мало залежало вiд особистих здiбностей людини: рiвень потреб i можливостi їх задовольняти залежали вiд станово-юридичного статусу iндивiдуума. У рiзних соцiальних груп був рiзний спосiб життя, тому неможливiсть для низьких станiв слiдувати престижному способу життя вищих шарiв сприймалася як звичну норму життя. У капiталiстичному ж суспiльствi вперше виник контраст мiж юридичною рiвнiстю всiх громадян i фактичним сильним економiчним нерiвнiстю. Тому неможливiсть для одних жити так, як живуть iншi, сприймається як соцiальна несправедливiсть.
хоче. До того ж протестантська етика, яка визначає моральний клiмат суспiльства, вважала їх «неправильними» громадянами. Тому вивчати бiднiсть як явище не тiльки економiчне, але й соцiальне стали порiвняно недавно.
У 1917 роцi, росiйський соцiолог Стопанi вперше дослiджував сiмейнi бюджети росiйських робiтникiв i ввiв в обiг поняття «межа бiдностi». Сьогоднi визнано, що бiднiсть є одним з найважливiших iндикаторiв життя суспiльства. Якщо в суспiльствi багато бiдних, значить, воно економiчно неблагополучним. Правда, до цих пiр соцiологи всього свiту по-рiзному тлумачать саме поняття, кого слiд вважати бiдним.
Аналiзуючи працi фiлософiв i вчених рiзних iсторичних епох i напрямкiв, а також представникiв економiчної, полiтичної, естетичної та релiгiйної думки дамо рiзнi тлумачення бiдностi як соцiального явища. Так, Платон, розмiрковуючи над розшаруванням людей на бiдних i багатих, бачив, що держава складається з двох частин: одну складають бiднi, iншу - багатi, i всi вони живуть разом, будуючи один одному пiдступи. У роботi «Держава» показується, що бiднi i багатi - це шари, групи всерединi стану землеробiв i ремiсникiв, серед правоохоронцiв i правителiв таких немає.
Аристотель також розглядав питання про соцiальну нерiвнiсть i стверджував, що у всiх державах є три елементи: один клас дуже багатий, iнший - дуже бiдний, а третiй є середнiм. Згiдно з його позицiї, державi необхiдно думати про бiдних, тому що при виключеннi безлiчi бiднякiв з управлiння вони неминуче будуть ставати його ворогами. Бiднiсть породжує бунт i злочини, i держава, що має багато бiдних, приречена на загибель.
У роздумах Гоббса зустрiчається точка зору про те, що в суспiльствi неприпустиме iснування привiлейованих класiв, так як вони зумовлюють хаос. Ж. -Ж. Руссо бачив у бiдностi, так само як i в невiгластвi, умови морального нездоров'я. І. Кант вважав, що в суспiльствi завжди будуть бiднi i в їх числi iнвалiди та хворi, на утримання яких необхiднi державнi кошти (в богодiльнях i лiкарнях). Фiлософ допускав i iншi форми державної пiдтримки бiдних. Наприклад, видачу їм допомог. Цi iдеї І. Канта, як вiдомо, широко практикуються соцiально-орiєнтованими державами. У свою чергу, Г. В. Ф. Гегель давав рiзнi характеристики бiдностi i багатства. Вiн висуває поняття «збiднiла маса», «потребують», «бiдний клас», «випадковiсть потреби», «бiднiсть» як протилежнiсть «багатства», «злиднi». Вiн розглядає бiднiсть як соцiальне явище, тобто таке, яке виступає певним специфiчним станом iндивiда, соцiальної групи i суспiльства. Їм видiляють двi сторони бiдностi: об'єктивна, пов'язана з обставинами, i суб'єктивна як область моральностi суб'єкта. Фiлософа хвилювало питання: «як усунути бiднiсть?». Гегель не вважав благодiйнiсть тим засобом, за допомогою якого може бути вирiшена проблема бiдностi. Вiн писав про «середнiй клас» як панує в громадянському суспiльствi.
Значний вплив на формування рiзних концепцiй бiдностi справила фiлософiя позитивiзму. Так, у концепцiї Г. Спенсера затверджувалася позитивно-санiтарна роль бiдностi, що виконує функцiю природного вiдбору. Г. Спенсер зв'язав виникнення бiдностi iз зростанням суспiльного виробництва, i, так як зупинити виробництво неможливо, неможливо лiквiдувати бiднiсть. За Спенсеру бiднiсть - це не стiльки соцiальне явище, скiльки особиста проблема, якийсь «iндивiдуальний вибiр» i «iндивiдуальна доля». У концепцiях егалiтарiстов (Е. Реклю, Е. Белламi, Ч. Хол, П. Колкахан, В. Голдвiн та iн) бiднiсть розглядалася як соцiальне зло, що заважає гармонiйному розвитку суспiльства. Як шляхiв вирiшення проблеми вони пропонували революцiйнi перевороти i iншi кардинальнi заходи щодо iснуючого порядку (наприклад, в системi розподiлу ресурсiв). Лiберально-реформiстськi концепцiї, близькi за своєю суттю до егалiтаризму, вбачали в бiдностi корiння соцiальної хвороби, яку можна i потрiбно викорiнити шляхом реформ. Звiдси пропонувалися щодо лояльнi до iснуючої соцiально-полiтичнiй i економiчнiй системi способи вирiшення проблеми.
Представники соцiал-дарвiнiзму бачать у бiдностi неминучий наслiдок iндустрiального розвитку i зростання чисельностi населення. Бiднiсть розглядається ними як закономiрне явище iєрархiчно органiзованого суспiльства. Так, Т. Мальтус спробував пояснити явище бiдностi природними законами природи. Вiн стверджував, що держава, допомагаючи бiдним, заохочує їх розмноження. Дж. Бентам займав бiльш радикальну позицiю щодо бiдних. На його думку, бiднi виннi у власнiй бiдностi, i суспiльство не повинно нести нiякої вiдповiдальностi за них. Звiдси робився висновок про необхiднiсть скасувати рiзного роду допомоги бiдним. Бiльш того, всiх бiдних вiн пропонував помiстити в мiсця з тюремним режимом. П. Прудон бачив основну причину бiдностi в протирiччi безмежностi споживання та обмеженостi виробництва. Вiн вважав, що людина в станi цивiлiзацiї отримує за допомогою працi те, що потрiбно для пiдтримки його тiла i розвитку душi - нi бiльше, нi менше. Це «суворе взаємно виробництва i споживання i є бiднiсть», а «злиднi швидко карає непомiрнiсть i лiнощi». Звiдси рiшення проблеми бiдностi Прудон бачив увi загальної економiї та працi.
Проведений короткий аналiз феномену бiдностi, здiйснений у фiлософськiй та наукової думки, дозволяє дати наступнi визначення бiдностi:
Бiднiсть - це такий стан соцiальностi, в якiй вiдсутнi одна або кiлька складових: економiчних, соцiальних, моральних, правових, духовних, естетичних, виражають потреби i цiнностi особистостi, групи, суспiльства, цивiлiзацiї, що робить цей стан деструктивним.
Злиднi - переважне вiдсутнiсть у соцiального суб'єкта всiєї системи цiнностей, крайня ступiнь бiдностi.
Знедоленiсть - стан соцiального суб'єкта, що характеризується вiдсутнiстю можливостi самореалiзацiї, набуття самодостатностi в соцiальному часi та просторi.
1. 2 Причини i види бiдностi
Причини бiдностi можна умовно роздiлити на три основнi групи:
1. Прiчiни, що виходять з форм органiзацiї суспiльного життя:
економiчнi (безробiття, низький рiвень зарплат, пенсiй, вiдсутнiсть заощаджень);
юридичнi (слабка правова захист населення);
адмiнiстративнi (неефективна система держави);
соцiальнi (слабкий розвиток соцiальних зв'язкiв, розшарування суспiльства, проблеми соцiалiзацiї та само актуалiзацiї iндивiда).
Зовнiшнi причини, стихiйно-природнi (пожежi, неврожаї i т. д.).
Внутрiшнi причини, iндивiдуально-особистiснi (хвороба, розумовi та фiзичнi дефекти, соцiально-психологiчний склад особистостi i її духовнiсть).
1. Культурнi пояснення. Одне з ключових понять у рамках цього пiдходу - культура бiдностi. Прихильники цього пiдходу доводять, що для середовища бiднякiв характерна особлива культура, в основi якої лежать смирення, невмiння будувати своє майбутнє i фаталiзм. У процесi первинної соцiалiзацiї цi цiнностi передаються вiд одного поколiння до iншого, приводячи до «спадкоємства» бiдностi.
джерелом виступає держава з його програмами соцiального забезпечення. Як вважають багато лiберальнi вченi, саме цi програми призводять до того, що бiднi перестають покладатися на свої власнi сили i паразитують за рахунок суспiльства.
Прихильники культурного пояснення феномену бiдностi виступають за розвиток в людях таких якостей як завзятiсть, ощадливiсть i честолюбство. На їхню думку, один з варiантiв вирiшення проблеми бiдностi - лiквiдацiя державної допомоги або її iстотне видозмiна (наприклад, перехiд вiд безоплатних посiбникiв до таких допомог, якi людина повинна була б вiдпрацювати на громадських роботах).
2. Структурнi пояснення. Теорiї цього напряму пов'язують наявнiсть бiдностi зi структурними особливостями суспiльства, заснованими на соцiальнiй стратифiкацiї, економiчному нерiвностi i т. д.
Прихильники концепцiї бiдностi як результату особливої ситуацiї стверджують, що в життi людей i суспiльства в цiлому трапляються перiоди, коли ймовiрнiсть виникнення бiдностi дуже висока. Наприклад, це вiдбувається, коли в суспiльствi спостерiгається загальний спад економiки. Причому окремi iндивiди не несуть вiдповiдальностi за виникнення такої ситуацiї. При цьому, бiднiсть стає результатом нерiвностi людей у суспiльствi та нерiвного розподiлу матерiальних благ мiж iндивiдами. Щоб запобiгти такiй ситуацiї, необхiдно створювати систему соцiального страхування.
У рамках iншої концепцiї бiднiсть розглядається як наслiдок розвитку мiжнародної економiки та змiн у структурi свiтового ринку робочої сили. Мiжнароднi корпорацiї шукають країни та регiони з дешевою робочою силою, це призводить до того, що в прагненнi залучити цi iнвестицiї багато країн штучно стримують зростання заробiтної плати, що призводить до загального зубожiння населення.
Незалежно вiд того, якi первиннi причини бiдностi, раз виникнувши, вона починає само вiдтворюватися. Чим бiльший вiдсоток населення країни перебуває за межею або близько межi бiдностi, тим бiльше у цiєї країни шансiв потрапити в «порочне коло бiдностi». Адже якщо значна частина населення бiдна, вона не може купувати товари, в результатi не вистачає не вистачає виробничих iнвестицiй, що веде до неможливостi розвивати економiку i пiдвищувати заробiтну плату працюючих. При цьому країна, в якiй значна частина населення живе в бiдностi, важче вирватися з убогостi.
Якщо можна говорити про викорiнення абсолютної бiдностi в рядi розвинених країн, то вiдносна бiднiсть буде постiйною проблемою будь-якої країни в осяжному майбутньому.
Причиною бiдностi iндивiда може бути навiть певний склад його характеру. Так, вiдсутнiсть сили волi, боягузтво, острах ризику, а також пасивнiсть, лiнь, схильнiсть до бродяжництва часто призводить до бiдностi. Нерiдко такi риси проявляються у разi вiдсутностi або втрати вищих цiнностей i сенсу життя iндивiдом, що тягне за собою стан екзистенцiйного вакууму, без духовностi. У свою чергу, i бiднiсть впливає на особистiсть людини. Бiдним людям властивi невисока самооцiнка, заниженi потреби. В умовах безвиходi вони часто покладаються на збiг сприятливих зовнiшнiх обставин, удачу, нiж на власнi зусилля по впливу на те, як складається їхнє життя. З цим пов'язана i пiдвищена агресивнiсть бiдних по вiдношенню до суспiльства, його законам i людям, владним структурам усiх рiвнiв.
1. Абсолютна бiднiсть пов'язана з потребою в життєвих ресурсах, якi забезпечують людинi бiологiчне виживання.
Мова йде про задоволення самих елементарних потреб - в їжi, житлi, одязi. Критерiї цього виду бiдностi мало залежать вiд часу i мiсця проживання людини. Конкретний набiр продуктiв, споживаних на зорi розвитку людського суспiльства i сучасною людиною, суттєво рiзниться, але завжди можна однозначно судити, голодує чоловiк або ситий. Таким чином, критерiї абсолютної бiдностi пов'язанi з бiологiчними характеристиками.
нiж у країнах, що розвиваються. Тому те, що буде вважатися бiднiстю в країнах розвиненого Заходу, для вiдсталих держав розцiнюється як розкiш. Так, наприклад, в категорiю вiдносно бiдних на Заходi потрапляють i тi люди, якi не вiдчувають труднощiв з харчуванням, але не можуть дозволити собi задовольняти потреби бiльш високого рiвня (освiта, культурний вiдпочинок i т. д.). Таким чином, критерiї вiдносної бiдностi базуються на соцiальних ознаках i сильно варiюються в рiзнi епохи чи країнах.
i вторинну бiднiсть (сiм'ї, якi мають достатньо фiнансових засобiв, але потребують через нерацiональне ведення господарства). Нарештi, iснує подiл на «стiйку» бiднiсть (бiднiсть «у спадщину») i «плаваючу» (деякi бiднi iндивiди знаходять можливiсть вийти на бiльш високий рiвень життя, але одночасно люди з середнiм достатком розоряються i переходять у розряд бiднякiв).
1. 3 Вимiрювання бiдностi
бiднiсть соцiальний потреба iндивiд
Методик визначення бiдностi iснує велика кiлькiсть. У бiльшостi розвинених країн застосовують так звану «канадську» схему: по нiй бiдною вважається сiм'я, яка витрачає на першочерговi потреби - їжу, одяг, оплату житла - велику частину доходiв (у рiзних країнах цю частку визначають по-рiзному). У європейських державах бiдних «вираховують» за так званим iндексом ППС - паритетом купiвельної спроможностi. Примiтно, що розмiр ППС кожен рiк на спецiальнiй сесiї встановлює Свiтовий банк. ППС визначає мiнiмально необхiдну кiлькiсть грошей, якi потрiбнi людинi, щоб пiдтримувати фiзичне iснування. Для рiзних регiонiв вiн рiзний. Для островiв Карибського басейну, наприклад, один долар, а для Росiї - чотири. Щоправда, в Росiї iндекс ППЗ «не працює», оскiльки вiн не враховує особливостей нашої нацiональної економiки.
оскiльки є країною з перехiдним типом економiки, де розрив мiж багатими i бiдними дуже великий. Всього ж, за оцiнками ООН, у станi бiдностi сьогоднi живе близько мiльярда людей, причому найвищi темпи приросту бiдного населення в країнах Африки.
1. Концепцiя прожиткового мiнiмуму. Першими, хто зайнявся кiлькiсними розрахунками рiвня бiдностi, стали англiйськi вченi Чарлз Бут i Сiбом Раунтрi, якi ввели в 1890-х поняття «порiг бiдностi». Порiг бiдностi - це мiнiмальний прибуток, необхiдний для придбання тiльки життєво необхiдних продуктiв харчування, одягу та житла. З розвитком суспiльства набiр необхiдних для життя предметiв i послуг розширювався, але суть методу залишалася та ж - вiднесення iндивiда або сiм'ї до розряду бiдних залежить вiд того, чим вони володiли. За допомогою цього методу є можливiсть вимiряти абсолютну бiднiсть.
2. Концепцiя вiдносної бiдностi (депривацiї). Одним з перших її авторiв був американський вчений Пiтер Таунсенд. Якщо перша концепцiя базувалася на поняттi доходу, то концепцiя вiдносної бiдностi на чiльне мiсце ставила поняття добробуту. Вона враховувала задоволення не лише фiзичних, а й соцiальних потреб. Адже часто люди забезпеченi життєво необхiдними предметами та послугами, але не можуть вести прийнятий в їх суспiльствi спосiб життя. З iншого боку, дохiд не є визначальним показником в тих країнах, де держава проводить полiтику, спрямовану на полiпшення добробуту бiдних за допомогою не тiльки грошових субсидiй та допомоги, а й найрiзноманiтнiших натуральних пiльг (безкоштовний проїзд у громадському транспортi, пiльгове житло, безкоштовну освiту та т. д.). Акцент на якостi i умови життя дозволяє визначити розрив мiж соцiальною позицiєю iндивiда (або сiм'ї) та її рiвнем життя.
3. Концепцiя акумульованої депривацiї. Ця концепцiя вперше запропонована в 1979 норвезьким соцiологом Є. Хансеном. Істотний недолiк методики концепцiї вiдносної бiдностi, - це довiльнiсть обраних критерiїв. Вiдсутнiсть будь-якого критерiю може бути не стiльки показником бiдностi, скiльки свiдомим вибором iндивiда (наприклад, для вегетарiанця вiдсутнiсть м'яса в рацiонi не є наслiдком неможливостi його придбати). Характерною рисою нового пiдходу стало не просто вивчення добробуту iндивiда (або родини), але i пiдрахунок кiлькостi проблем, з якими вiн стикається (матерiальний дохiд, зайнятiсть, соцiальнi вiдносини, освiта тощо).
4. Концепцiя бiдностi як самооцiнки. Всi описанi пiдходи заснованi на тому, що дослiдник вибирає критерiї бiдностi, в той час як дослiджуванi люди є пасивним об'єктом. В останнi десятилiття все частiше використовується метод визначення бiдностi за самооцiнкою респондентiв - чи вважають вони себе бiдними чи нi. Такий пiдхiд має перевагу в тому, що дозволяє краще оцiнювати бiднiсть як соцiальну проблему, що вимагає прийняття спецiальних заходiв.
Росiйськi соцiологи визначають бiднiсть за методом, запропонованим вже згаданим росiйським соцiологом Стопанi. Бiдним слiд вважати людину, чиї доходи не перевищують половини або трьох чвертей (для рiзних регiонiв) середньодушового доходу. Метод Стопанi дуже зручний. Є бюджет прожиткового мiнiмуму (БПМ), який називають «межею бiдностi», є люди, чиї доходи нижчi «межi бiдностi» - це i є бiднi. Тi, у кого доходи складають менше половини БПМ, вважаються тими, що гостро потребують, у просторiччi - злиденними.
Коли, в 1994 роцi Всеросiйський центр вивчення громадської думки вперше провiв дослiдження росiйської бiдностi - воно викликало чимало шуму. І навiть не тому, що, за даними соцiологiв, бiдних у Росiї було вдвiчi бiльше, нiж повiдомляли офiцiйнi джерела. Соцiологи вiдзначили сумну тенденцiю: бiднiсть поширювалася в суспiльствi як чума, причому «заражається» в першу чергу саме працююче населення. Серед головних причин росiйської бiдностi соцiологи назвали тодi низькi ставки найму, високе зростання безробiття i затримки зарплати. Заразом з'ясувалося, що росiйська бiднiсть разюче вiдрiзняється вiд європейської. Наприклад, у Швецiї (там найнижчий у свiтi рiвень бiдностi - близько трьох вiдсоткiв працюючого населення) бiдний - це або пiдробляє на канiкулах студент, або вiчно не працюючий «халявщик», що не потрапив нi в одну iз соцiальних програм. У Росiї бiдний - це квалiфiкований працiвник, як правило, сiмейний, який мешкає у найманому житлi, отримує маленьку зарплату i цiлком залежить вiд роботодавця, оскiльки високе безробiття. Без власностi, без прав, без перспектив.
2. Бiднiсть як феномен нової Росiї
2. 1 Масштаби бiдностi Росiї
соцiалiстичних поглядiв. У радянськi часи поняття «бiднiсть» практично не застосовувалося. На змiну йому прийшло поняття «малозабезпеченi», покликане пiдкреслити, що в Радянському Союзi немає людей, якi не забезпеченi всiм необхiдним для життя, а населення дiлиться на тих, хто забезпечений в бiльшiй чи меншiй мiрi. У пострадянськiй Росiї вiдбулося, як вважають багато дослiдникiв, масове зубожiння населення. До 1992 року, за даними Інституту соцiально-економiчних проблем народонаселення РАН, за межею бiдностi проживало приблизно 90% населення Росiї. Подiбного роду цифри, проте, важко визнати достовiрними, оскiльки для оцiнки бiдностi в Росiї застосовувалися критерiї, якi використовуються в розвинених країнах. Однак i офiцiйна росiйська статистика теж вiдзначала в 1990-i високий рiвень бiдностi, хоча i не бiльше 35%. Перший стрибок рiвня бiдностi був пов'язаний з лiбералiзацiєю цiн у 1992, iнший стався пiсля дефолту 1998. Проте в цiлому рiвень бiдностi в Росiї, за офiцiйними даними, має тенденцiю знижуватися - вiд 30-35% на початку 1990-х до 15-25% на початку 2000-х [3].
Рiзкi розбiжностi мiж даними Держкомстату та цифрами, одержуваними окремими дослiдниками, багато в чому залежать вiд використовуваного визначення бiдностi. Держкомстат виходить з визначення бiдностi через прожитковий мiнiмум, вимiрюючи абсолютну бiднiсть. Тi ж дослiдники, якi дають бiльш високi цифри бiдностi, зазвичай вимiрюють вiдносну бiднiсть. Рiзнi регiони Росiї сильно розрiзняються за рiвнем бiдного населення. Найнижча частка бiдних у серединi 2000-х нараховувалася в Тюменськiй областi (менше 18%), найвища - в Республiцi Інгушетiя (близько 90%) [7].
Бiднiсть в Росiї володiє специфiчною рисою, типовою для країн, що розвиваються: якщо в розвинених країнах свiту бiднiсть, як правило, пов'язана з безробiттям, у Росiї ж бiднiсть охоплює не тiльки безробiтних, але й багатьох працюючих на мало оплачуваних посадах, тобто iснує якийсь специфiчний феномен, працюючi бiднi. Феномен, небачений в розвинених країнах. У всiх нормально країнах, що розвиваються наявнiсть роботи, не завжди є гарантом процвiтання, високого доходу, але вiд злиднiв рятує. У Росiї ж навiть працюючи можна перебувати в бiдностi.
У 1996 роцi в статистичному збiрнику «Рiвень життя населення в Росiї» вперше фактичнi середньодушовi доходи на душу населення були названi основним iндикатором рiвня життя. Зараз в Росiї поняття бiдностi i соцiальної стабiльностi «прораховуються» разом. Тобто, чим бiльше бiдних, тим вище «iндекс соцiальної напруженостi». У результатi реформ в РФ виникла структурна бiднiсть - постiйне стан значної частини населення. Це - соцiальна проблема, не пов'язана з особистими якостями i трудовими зусиллями людей. ВЦИОМ фiксує: «У суспiльствi визначилися стiйкi групи бiдних сiмей, у яких шансiв вирватися з бiдностi практично немає. Цей стан можна позначити як застiйна бiднiсть, поглиблення бiдностi ». За даними ВЦВГД, тiльки 10% бiднякiв можуть, теоретично, пiдвищити свiй дохiд за рахунок пiдвищення своєї трудової активностi [8].
До речi, самим «бiдним» роком в новiтнiй iсторiї Росiї вважається 1994-й. У цьому роцi була вiдзначена найбiльш «гостра i глибока» масова бiднiсть. Причому тодi бiдняки навiть не сподiвалися коли-небудь вибратися з фiнансової прiрви. Нашестя бiдностi нагадувало справжнє нашестя, з людськими жертвами: за рiк в Росiї 62 тисячi людей покiнчили життя самогубством, 69 тисяч померли вiд алкоголiзму. І бiльшiсть з них мали доходи нижче прожиткового мiнiмуму або були безробiтними.
Якщо у всiх країнах з розвиненою ринковою економiцi розширяться ринок працi шляхом створення додаткових робочих мiсць, за рахунок розвитку малого бiзнесу, то в Росiї це не вiдбувається. Це все ускладнює боротьбу з бiднiстю. За оцiнками фахiвцiв, масштаби росiйської бiдностi коливаються в розмiрi 70%. Чи не правда, страшна цифра. Соцiологiї перевiрили опитування за самовiдчуттю людей. І виявилося, що в Росiї дiйсно 70% людей позицiонують себе як бiднi. Перебування у станi бiдностi вже зробило сильний вплив на економiчну поведiнку. Наприклад, бiднiсть породжує тiньову економiку i надає їй високу стiйкiсть тим, що вона вигiдна i працiвникам, i роботодавцям. Але тiньова економiка у свою чергу вiдтворює бiднiсть, в результатi чого замикається порочне коло. Тим не менш, якщо вiрити статистицi, бiдних у Росiї з часом стає менше. Якщо в 92-му, в перший рiк економiчних реформ, кожен третiй росiянин мав доходи нижче «межi бiдностi», в 2008 роцi - тiльки кожен п'ятий [9].
Картину загального «полiпшення життя», правда, сильно зiпсувала свiтова економiчна криза, яка повернула за межу бiдностi 155 млн. чоловiк [9].
Свiтовий банк стверджує, що близько 1,3 мiльйона осiб не зможуть покинути категорiю бiдних через бiльш нiж дворазового падiння темпiв зростання економiки в 2009 роцi. Частка росiян (за даними ВЦИОМ) перебувають за межею бiдностi, за минулий рiк збiльшилася: якщо в лютому 2008 року до таких себе вiдносили 8% громадян, то до кiнця березня 2009 року їх вже 14%. З 28 до 32% зросла кiлькiсть тих, кому грошей вистачає лише на продукти, середнiй прошарок (кому грошей вистачає на продукти та одяг, але купiвля речей тривалого користування є проблемою) звузилася з 46 до 39%. Данi Росстата за рiвнем бiдностi опублiкованi тiльки за третiй квартал 2008 року, але за оцiнками, за весь минулий рiк офiцiйна цифра може скласти 14,5%, а до кiнця 2009 року вирости до 16%. За альтернативними оцiнками, масштаби бiдностi за пiдсумками 2008 року становлять 18% вiд усього населення країни, але прогноз за пiдсумками 2009 року зробити поки складно. Але на тлi втрати роботи, скорочення доходiв i зростання цiн число малозабезпечених громадян може вирости до 20%, попереджають експерти [9].
Минулий рiк стане для росiян останнiм благополучним перiодом. В останнi роки зниження рiвня бiдностi вiдбувалося на тлi економiчного пiдйому. Зростання ВВП Росiї в 2005 роцi склав 6,4%, у 2006 роцi - 7,7%, в 2007 роцi - 8,1%. «При цьому в 2005 роцi число малозабезпечених росiян становило 17,7% населення, у 2006 роцi - 15,2%», - наводить цифри провiдний експерт Центру макроекономiчного аналiзу i короткострокового прогнозування (ЦМАКП) Ігор Поляков. Такi темпи зростання економiки дозволили владi обiцяти подальше скорочення бiдностi. Ще в кiнцi квiтня 2007 року на засiданнi уряду Герман Греф, який займав тодi пост мiнiстра економiчного розвитку i торгiвлi, прогнозував, що до 2010 року число громадян з доходами нижче прожиткового мiнiмуму знизиться до 10,7% [11].
Проте свiтова економiчна криза, докотилась до Росiї в 2008 роцi, змiнив картину благополуччя. Ключовим фактором для зростання бiдностi стане скорочення доходiв населення на тлi масових звiльнень. З початку цього року число офiцiйно зареєстрованих безробiтних за тиждень збiльшується на десятки тисяч. Згiдно з даними МОЗ соц. розвитку, до 4 березня в органах служби зайнятостi перебувають вже 2,034 млн. безробiтних. А за методикою оцiнки Мiжнародної органiзацiї працi, нинi в Росiї бiльше 6 млн. безробiтних. Поряд з цим зменшуються зарплати громадян, що зберегли роботу.
Не виключено, що деякi безробiтнi i громадяни з низькими зарплатами можуть перейти межу прожиткового мiнiмуму. Згiдно з даними Левада - центру за суб'єктивною оцiнкою бiдностi, частина населення вже вiдчула змiни. Так, з 2001 року по вересень 2008 року частка сiмей, яким грошей ледь вистачає навiть на продукти харчування, неухильно знижувалася з 26% до 9%. Але вже в лютому 2009 року частка сiмей, ледь зводять кiнцi з кiнцями, зросла до 11%. Частка сiмей, яким грошей на продукти вистачає, але купiвля одягу викликає серйознi труднощi, з 2001 року по вересень 2008 року впала з 42% до 25%, але до лютого 2009 року зросла до 31% [9].
2. 2 Бiднiсть по Красноярську
Зрозумiло, що середньо росiйськi данi - це завжди «усередненi», як тiльки починають порiвнювати статистику бiдностi в регiонах, з'ясовується, що в кожному - рiзнi бiднi.
Красноярський край на початку 90-х, на тлi iнших росiйських регiонiв виглядав цiлком пристойно. Наприклад, демографи вiдзначали розумний i економiчно стiйкий розподiл трудових ресурсiв: iз загального числа зайнятих в економiцi 28 вiдсоткiв працювали в промисловостi, 9 - у сiльському господарствi, 34 - у «соцiальних» галузях (до яких вiдносяться також торгiвля, послуги i приватне пiдприємництво). Майже кожен п'ятий житель Красноярського краю (18,7%) мав повний набiр радянського процвiтаючого обивателя - окрему квартиру, пiдсобне господарство, автомобiль. І навiть рiвень безробiття в Красноярському краї був майже вдвiчi нижче, нiж у середньому по Росiї. Крiм того, населення Красноярського краю вiдрiзнялося i так званої «демографiчної стiйкiстю» - спiввiдношенням населення «активних» вiкiв з дiтьми та пенсiонерами. Пенсiонерiв тут було навiть менше, нiж в «iнший» Росiї, а частка працездатного населення досягала 60 вiдсоткiв. Іншими словами, працювати б регiону та процвiтати.
Що ми маємо сьогоднi. По-перше, в результатi «пригнiченого стану» соцiальної сфери (зарплати бюджетникам затримують, нове медичне обладнання не купують, шкiл не будують), в Красноярському краї з 94-го року почало фiксуватися перевищення смертностi над народжуванiстю. За десять з гаком рокiв економiчних реформ населення краю скоротилося на 13 вiдсоткiв - через зниження природного приросту та мiграцiї з неблагополучних районiв. Простiше кажучи, люди почали розбiгатися з Красноярського краю, щоб не померти з голоду. А оскiльки частка людей похилого вiку в краї менше, а працездатного населення бiльше, нiж у середньому по Росiї, причина стрiмко наступаючої бiдностi була тiєю ж, що описана в Олексiя Толстого - «земля наша багата, порядку тiльки немає».
У 1994 роцi Красноярський край був найбагатшим регiоном Схiдної Сибiру. Середньодушовий дохiд тут становив - 224 тисячi рублiв на мiсяць, майже в два з половиною рази перевищуючи прожитковий мiнiмум - 100,3 тисячi (до деномiнацiї). У наступному роцi, 95-м, середня зарплата ще зросла i склала вже два БПМ. Це вважалося дуже хорошим показником: економiка краю поступово «наповнювалася» стiйкими, стабiльними i забезпеченими людьми. Для порiвняння: у сусiднiй Читинської областi середня зарплата стабiльно залишалася нижчою рiвня бюджету прожиткового мiнiмуму.
Ситуацiя почала погiршуватися в 1997 роцi - середньодушовий дохiд по краю зрiвнявся з середньо росiйським, через рiк вже 24 вiдсотки населення мало доходи нижче «межi бiдностi» [11]. З них майже половина до цих пiр перебуває в станi крайньої бiдностi - тобто їх доходи складають менше половини прожиткового мiнiмуму. Якщо вiрити економiстам, подiбна картина бiдностi в Красноярському краї обумовлена як раз не низьким рiвнем розвитку виробничої iнфраструктури, а саме слабкiстю i неефективнiстю управлiння.
високооплачуваної роботи, якiсних послуг освiти та охорони здоров'я, можливостi успiшної соцiалiзацiї дiтей та молодi. Низький рiвень доходiв значної частини сiмей в поєднаннi з надмiрною поляризацiєю доходiв обумовлюють соцiальний розлом суспiльства, викликають соцiальну напруженiсть, перешкоджає успiшному розвитку країни, визначають кризовi процеси в сiм'ї та суспiльствi.
виникнення, функцiонування i розвитку як соцiального феномена, а також пошуку методiв i засобiв вирiшення проблеми бiдностi в суспiльствi.
Однак, розглянутi теорiї так i не дають повної вiдповiдi на питання, в чому суть «багатства бiдних i бiдностi багатих», який дозволить ефективно вирiшувати проблему бiдностi на всiх рiвнях соцiальностi.
Висновок
Бiднiсть - категорiя соцiальна. Бiднiсть не зводиться до скорочення споживання матерiальних благ (як, наприклад, це сталося в роки Вiтчизняної вiйни). Бiднiсть - складна система процесiв, що призводять до глибокої перебудови матерiальної i духовної культури - причому всього суспiльства, а не лише тiєї його частини, яка вiдчуває збiднення.
Перш за все, важливi не стiльки параметри бiдностi, скiльки її генезис, характер i динамiка її виникнення. І Захiд, i «третiй свiт» мають хоча i рiзнi, але свої типи бiдностi, вони їх iнтегрували в соцiальну систему i цiлком можуть тримати пiд контролем у цiй системi. Вони можуть, наприклад, тонко регулювати масштаби бiдностi за допомогою вiдпрацьованих механiзмiв соцiальної допомоги.
Дiагностика проблеми бiдностi передбачає також дослiдження соцiального самопочуття населення, що показує, як люди усвiдомлюють дану проблему i як оцiнюють її, чи є у них вiдчуття тривоги, незадоволеностi, занепокоєння за майбутнє своєї родини, своїх дiтей, чи готовi вони самостiйно виходити з ситуацiї, що склалася чи розраховують на «зовнiшню» допомогу при збереженнi власної пасивної позицiї, якi дiї мають намiр робити для покращення свого становища. Цi данi дозволяють соцiологам зробити висновок про гостроту проблеми, про можливi дiї з боку самого населення та необхiдних дiй з боку держави для її вирiшення (пом'якшення).
сферi.
Список використаної лiтератури
1. Байгереев, М. Аналiз росiйської бiдностi: причини, особливостi, методика рахунку / М. Байгереев / / Людина i праця. - 2001. - № 7. - С. 61.
2. Березiн, І. Про «бiдностi» i боротьбу з нею, середнiй клас, соцiальнiй структурi та диференцiацiї доходiв у Росiї на початку XXI столiття / І. Березiн / / Практичний маркетинг. - 2004. - № 7. - С. 42.
3. Богомолова, Т. Ю., Тапiлiна В. С. Бiднiсть в сучаснiй Росiї: масштаби i територiальна диференцiацiя / Т. Ю. Богомолова, В. С. Тапiлiна / / ЕКО. - 2004. - № 11. - С. 41-56.
5. Добреньков, В.І. Соцiологiя: у 3 т. Т. 2.: Соцiальна структура та стратифiкацiя / В. І. Добреньков, А. І. Кравченко. - М.: ИНФРА-М., 2000. - 985 с.
6. Іноземцев, В. Класовий аспект бiдностi в постiндустрiальних суспiльствах / В. Іноземцев / / Соцiологiчнi дослiдження. - 2000. - № 8. - 21 с.
7. Овчарова, Л. М. Бiднiсть i економiчне зростання у Росiї / / Журнал дослiджень соцiальної полiтики / Л. М. Овчарова. - 2008. - № 4. - С. 439-456.
9. Мамедов, О. Ю. Пiсля злиднiв i бiднiсть здається багатством! / О. Ю. Мамедов / / Економiчний вiсник Ростовського державного унiверситету. - 2008. - № 12. - С. 5-7.
11. Росiя в цифрах. Соцiальне становище та рiвень життя / / Журнал дослiджень соцiальної полiтики. - 2007. - № 6 (4). - С. 99-100, 144.
12. Тихонова, Н.Є. Фактори соцiальної стратифiкацiї в умовах переходу до ринкової економiки / Н. Є. Тихонова. - М.: Росiйська полiтична енциклопедiя, 2003. - 320 с.
|
