Заходи по профілактиці бродяжництва та бездоглядності cеред неповнолітніх

Заходи по профiлактицi бродяжництва та бездоглядностi cеред неповнолiтнiх c Вступ Актуальнiсть теми. Розбудова України, як демократичної правової держави, потребує ретельного аналiзу законодавства як важливої умови забезпечення прав i свобод людини. Особливо це стосується найбiльш вразливої категорiї нашого населення - дiтей. На нашу думку, найсерйознiшою проблемою у сферi захисту прав дитини в Українi на сьогоднi є дитяча бездогляднiсть та безпритульнiсть. Дана проблема в Українi має мiсце вже досить давно. Полiтика держави щодо соцiального захисту безпритульних дiтей ґрунтується на положеннях законiв України «Про органи i служби у справах дiтей та спецiальнi установи для дiтей» вiд 24. 01. 1995 р., «Про соцiальну роботу з дiтьми та молоддю» вiд 21. 06. 2001 р., «Про охорону дитинства» вiд 26. 04. 2001 р [9, с. 213]. Незахищеною категорiєю у будь-якiй країнi є дiти,- члени сiмей, що потребують допомоги вiд суспiльства у вирiшеннi своїх проблем. Бiльшiсть таких сiмей, як правило, перебувають у складному матерiальному, психологiчному, емоцiйному становищi. Не бажаючи примиритися з реальнiстю, дiти йдуть з рiдних домiвок. У значної частини з них фактично немає рiдних сiмей, оскiльки батьки зловживають алкоголем або перебувають у мiсцях позбавлення волi. Дiти змушеннi проживати у чужих людей, у сiм’ях родичiв, в оточеннi iнших дiтей, на вокзалi, залишених будiвлях тощо. За останнiх 10 - 15 рокiв кiлькiсть дiтей, якi бiльшу частину часу, в тому числi й нiчного, перебувають на вулицi, значно збiльшилась. З’явилася нова категорiя дiтей, яких звично називають “дiти вулицi". У державних закладах про них говорять як про безпритульних соцiальних сирiт, позбавлених батькiвської опiки. У Законi України «Про охорону дитинства» (2001 р.) визначенi поняття “безпритульна дитина”, “дитина-сирота”. Вiдповiдно до Загальних положень Закону дитина-сирота – це дитина, в якої померли чи загинули батьки;безпритульнi дiти - дiти, якi були покинутi батьками, самi залишили сiм'ю або дитячi заклади, де вони виховувались, i не мають певного мiсця проживання. тобто реально не мають батькiв. Решта — дiти, котрi стали сиротами при живих батьках. Частина таких дiтей iде жити на “вулицю”, i вулиця стає для них домiвкою. на третину бiльше. Таким чином, виникає запитання - Чи справдi проблема безпритульних дiтей стала менш гострою? Що їх тягне у пiдворiття? Як вирiшити проблему безпритульностi дiтей? [29]. Гостро постала необхiднiсть надання соцiальної допомоги таким дiтям, що дозволить їм повернутися (при можливостi та доцiльностi) до рiдної сiм’ї, знайти iнше постiйне мiсце проживання (iнтернат, опiку прийомну сiм’ю), розпочати повноцiнне самостiйне життя [27, с. 39]. Проблемам боротьби iз бездогляднiстю та безпритульнiстю присвяченi працi таких українських дослiдникiв як: Антонова-Турченко О., Артамонова А., Бех І., Волинець Л., Довженко В., Єременко Г., Заїки В., Карiни Н., Максименко С., Московки М., Науменко Г., Палiя О., Панка В., Петращук О., Святненко Г., Сiчкар О., Якубової Ю. та iнших. Зазначенi вченi в своїх дослiдженнях висвiтлюють проблеми бездоглядних та безпритульних дiтей, пiдкреслюють складнiсть процесу їх ресоцiалiзацiї. Проте у вказаних працях так i не вироблено єдиних пiдходiв щодо вирiшення даної проблеми. В центрi нашого дослiдження постало питаннявироблення шляхiв практичного вирiшення проблем цiєї категорiї в сучасних умовах. Чому при постiйному пiклуваннi держави, роботi громадських органiзацiй, кiлькiсть бездоглядних та безпритульних дiтей невпинно зростає? Метою роботи стало виявлення факторiв, якi заважають ефективному подоланню бродяжництва неповнолiтнiх, - цього ганебного для України, яка проголосила себе соцiальною державою, явища. Тому завданнями, якi спрямованi на досягнення цiєї мети стали: - визначення категорiї „дiтей вулиць” з точки зору законодавчих актiв держави та мiжнародних нормативно-правових актiв та оцiнка ролi вiдповiдних державних структур в вирiшеннi їх питань; - аналiз проблем, якi притаманнi категорiї бездоглядних та безпритульних дiтей; Заходи по профiлактицi бродяжництва та бездоглядностi c еред неповнолiтнiх У 90-х роках минулого столiття для вирiшення даної проблеми в Українi дiяла система державних i недержавних притулкiв. Однак, бiльшiсть iз них є закладами закритого типу, куди дiти пiдлiткового вiку добровiльно звертаються. За визначенням ЮНІСЕФ, “дiти вулицi” - це неповнолiтнi, для яких вулиця стала постiйним мiсцем перебування. Безперечно, дане визначення не охоплює велику кiлькiсть дiтей, якi з рiзних причин опинилися на вулицi. Адже є й такi, котрi мають домiвку, батькiв або близьких людей. Паралельно у вжитку використовують ще й такi два поняття як “дiти, якi працюють на вулицi” i “дiти, якi живуть на вулицi разом зi своєю сiм’єю” [6, с. 135]. За визначенням Дитячого Фонду Об’єднаних Нацiй до “'дiтей вулицi” належать: • дiти, якi не спiлкуються зi своїми сiм’ями, живуть у тимчасових помешканнях (покинутих будинках тощо) або не мають взагалi постiйного житла i ночують у нових мiсцях; їхнiми першочерговими потребами є фiзiологiчне виживання i пошук житла (безпритульнi дiти); [22, с. 89]; • дiти — вихованцi будинкiв iнтернатiв та притулкiв, якi з рiзних причин втекли з них i перебувають на вулицi (дiти, якi перебувають пiд опiкою держави). На нашу думку, збiльшення кiлькостi “дiтей вулицi”, в першу чергу, зумовлене динамiкою сiмейного життя. Як зазначаєтьсяу доповiдi ЮНІСЕФ Незалежної комiсiї з гуманiтарних питань ООН у 1990 роцi: “Дитина потрапляє на вулицю через те, що її сiм’я переживає кризу, i якщо ще не розпалася, то перебуває на межi розпаду”. наступнi групи неповнолiтнiх: • безпритульнi дiти - дiти, якi не мають постiйного мiсця проживання через втрату батькiв, асоцiальну поведiнку дорослих у сiм’ї; дiти, котрих вигнали з дому батьки; • бездогляднi дiти - дiти, якi мають визначене мiсце проживання, але вимушенi перебувати на вулицi бiльшу частина дня, а iнодi й ночi, в результатi неспроможностi батькiв або опiкунiв (родичiв, бабусь, дiдусiв) матерiально забезпечувати їх; наявностi психiчних захворювань у батькiв, байдужого ставлення останнiх до виховання дiтей; • дiти-втiкачi з навчально-виховних закладiв - дiти, яких не влаштовують умови життя й виховання у цих закладах, якi зазнали психологiчного, фiзичного або сексуального насилля у закладах iнтернатного типу або притулках [19, с. 45]; - дiти, якi за своїми психологiчними ознаками схильнi до постiйного перебування на вулицi; - дiти, позбавленi систематичної батькiвської турботи, аутсайдери шкiльних колективiв; - дiти з яскраво вираженими ознаками важковиховуваностi, схильнi до безцiльного проведення часу [5, с. 48]. В Українi до сьогоднi не iснує вичерпного визначення цiєї категорiї дiтей, тому “дiтей вулицi” розглядають як неструктурований об’єкт: до нього належать дiти, якi залишилися без батькiвської опiки й визначеного проживання; дiти, якi мають сiм'ю, але тимчасово втратили з нею зв’язки; мають дiм i сiм’ю, але перебувають протягом дня на вулицi; якi заробляють кошти жебракуванням i крадiжками; схильнi до бродяжництва та iнших видiв асоцiальної поведiнки. Без сумнiву, у рiзних категорiй дiтей iснує i рiзна мотивацiя виходу на вулицю. Враховуючи багатоварiантнiсть шляхiв виходу дiтей на вулицю, можна виокремити такi спцифiчнi ознаки дiтей вулицi: 1) головною ознакою, за якою дитину можна вiднести до “дiтей вулицi" є та, що бiльшу частину часу вони проводять саме там; 2) "дiти вулицi" - дiти, якi офiцiйно не визнанi, як такi, що позбавленi батькiвської опiки, але фактично можуть бути визнанi соцiальними сиротами, оскiльки батьки з певних причин не займались належним їх вихованням. Поняття “дiти вулицi” об’єднує в собi безпритульних i бездоглядних дiтей. Починаючи з 1997 року, в Українi проводився ряд дослiджень визначення основних характеристик “дiтей вулицi”, з’ясування їх стилю життя й потреб, якi засвiдчили, що: • бiльшiсть “дiтей вулицi” - дiти пiдлiткового вiку; • хлопчикiв на вулицi бiльше, нiж дiвчаток; • надто часто “дiти вулицi” проживають у нетипових для України сiм’ях: без батькiв або тiльки без матерi чи без батька; • значна частина “дiтей вулицi” мають проблеми з найближчими родичами; • великий вплив на прискорення процесу переходу дитини до такого статусу має низьке матерiальне становище сiм’ї; • значна частина “дiтей вулицi” заробляють грошi самостiйно, причому дуже часто “робота” дає гарнi прибутки, але є асоцiальною: крадiжки, жебракування, надання сексуальних послуг та iн.; • “дiти вулицi” часто зазнають експлуатацiї й насилля з боку ровесникiв i дорослих на вулицi та вдома; • дiти нерегулярно харчуються, часто голодують [13, с. 18 - 22]; • “дiти вулицi” вживають алкоголь, наркотики, палять цигарки [1, с. 36]. При виробленнi механiзмiв подолання дитячої безпритульностi ми звернутись до мiжнародного досвiду та до досвiду iнших країн у вирiшеннi даної проблеми [2, с. 56]. У мiжнародному аспектi iдея прав дитини розвивалася поступово протягом багатьох сторiч. Але активiзувався цей процес тiльки в XIX ст., коли отримала розвиток концепцiя захисту дiтей. на допомогу, належне виховання, захист [7, с. 213]. Важливим документом щодо захисту дiтей стала прийнята 10 грудня 1948 р. Генеральною Асамблеєю ООН Загальна декларацiя прав людини. У нiй вперше зафiксованi основи захисту прав дiтей. Свiй розвиток Декларацiя отримала в пактах прав людини, що гарантували рiвнi права всiм дiтям i забезпечення їх основних соцiальних потреб. що дитинi, незалежно вiд кольору шкiри, мови, статi, вiри, законом повинен бути забезпечений соцiальний захист, наданi умови та можливостi, що дозволили б їй розвиватися фiзично, розумово, морально, духовно. У соцiальному вiдношеннi висунуто вимоги щодо створення умов для здорової i нормальної життєдiяльностi дитини, гарантування її свободи й гiдностi. Дитина повинна бути першою серед тих, хто одержує захист i допомогу, а також захищеною вiд усiх форм недбалого ставлення до неї. На нашу думку, центральне мiсце серед цих документiв посiдає Конвенцiя про права дитини, прийнята Генеральною Асамблеєю ООН 20 листопада 1989 р. i ратифiкована Верховною Радою Української РСР 27 лютого 1991 року. Мiжнародна декларацiя по забезпеченню виживання, захисту розвитку дiтей, яка прийнята на Всесвiтнiй зустрiчi на вищому рiвнi в iнтересах дiтей, що вiдбувалася в Органiзацiї Об’єднаних Нацiй у м. Нью Йорку 30 вересня 1990 року, проголошує прiоритетнiсть проблем дитини у суспiльствi. Таке рiшення представникiв усього свiту - керiвникiв 190 держав, у тому числi й України, зобов’язало: “Полегшити скрутний стан мiльйонiв дiтей, якi проживають в особливо важких умовах, таких, як сироти та бездогляднi дiти, дiти робiтникiв-мiгрантiв i жертви стихiйних лих та катастроф, викликаних дiяльнiстю людини, дiти-iнвалiди, дiти, якi пiддалися жорстокому поводженню, що проживають в несприятливих соцiальних умовах i пiдлягають експлуатацiї” [15, с. 131]. Конвенцiя про права дитини, яка прийнята та вiдкрита для пiдписання й ратифiкацiї резолюцiєю 44/25 Генеральної Асамблеї ООН 19 листопада 1989 року, в Українi набрала чинностi 27 вересня 1991 року логiчно i адекватно розвиває цi положення. Базуючись на iдеї першочерговостi загальнолюдських цiнностей, всебiчного розвитку особистостi, Конвенцiя визнає прiоритет iнтересiв дитини в суспiльствi, наголошує на неприпустимостi дискримiнацiї, будь-яких ознак чи мотивiв i, насамперед, на необхiдностi пiклування державою i суспiльством, а також особливої турботи про соцiально незахищених дiтей: сирiт, iнвалiдiв, бiженцiв, правопорушникiв. У цьому документi акцентується увага на тому, що дитина, тимчасово або постiйно позбавлена сiмейного оточення, не повинна залишитися у такому оточеннi, має право на особливий захист та допомогу з боку держави (ст. 20). Визнання Україною Конвенцiї ООН про права дитини, її основних вимог у нацiональному законодавствi України зумовило посилення уваги громадськостi до дiтей, якi тимчасово або постiйно позбавленi сiмейного оточення [16, с. 105]. Сьогоднi у нашiй державi законодавче вирiшення захисту прав дiтей- сирiт i дiтей, позбавлених батькiвської опiки, базується на положеннях ст. 52 Конституцiї України: “Утримання та виховання дiтей-сирiт i дiтей, позбавлених батькiвської опiки, покладається на державу” [14, с. 141]. Базовi положення щодо влаштування дiтей, котрi з певних причин можуть виховуватися у власнiй родинi (смертi батькiв, позбавлення батькiвських прав чи засудження батькiв, асоцiальнi умови виховання в рiднiй родинi i т. д.), викладенi у Сiмейному Кодексi України, прийнятому 10 сiчня 2002 року. Законодавчим документом, що мiстить основнi положення щодо захисту прав дiтей, є Закон України “Про охорону дитинства” вiд 26 квiтня 2001 р. Законом визначенi основнi положення щодо створення i забезпечення оптимальних умов для розвитку дiтей-сирiт i дiтей, позбавлених батькiвської опiки. Зокрема, безпритульнi дiти влаштовуються тимчасово до притулкiв для неповнолiтнiх, у яких створюються умови для соцiальної адаптацiї, ведеться пiдготовка до повернення у рiднi сiм’ї або до передачi пiд опiку (пiклування). Контроль за умовами виховання i проживання дiтей-сирiт i дiтей, позбавлених батькiвського пiклування у родинах опiкунiв (пiклувальникiв), усиновителiв, у дитячих будинках сiмейного типу, у прийомних сiм’ях покладається на органи опiки й пiклування чи iншi спецiально уповноваженi органи [4, с. 128]. Основним нормативним актом у роботi з безпритульними дiтьми на сьогоднiшнiй день є Закон України «Про основи соцiального захисту бездомних громадян i безпритульних дiтей», який набрав чинностi з 1 сiчня 2006 року. Цей Закон визначає загальнi засади соцiального захисту бездомних громадян i безпритульних дiтей, забезпечує правове регулювання вiдносин у суспiльствi, якi спрямованi на реалiзацiю бездомними громадянами i безпритульними дiтьми прав i свобод, передбачених Конституцiєю України та чинним законодавством, створює умови для дiяльностi громадських та благодiйних органiзацiй, що працюють у сферi соцiального захисту населення. Вiдповiдно до Закону безпритульними дiтьми є дiти, якi були вимушенi залишити або самi залишили сiм'ю чи дитячi заклади, де вони виховувались, i не мають певного мiсця проживання. З метою подолання дитячої безпритульностi i бездоглядностi, запобiгання соцiальному сирiтству, створенню умов для всебiчного розвитку та виховання дiтей Кабiнет Мiнiстрiв України затвердив Програму подолання дитячої безпритульностi та бездоглядностi на 2006-2010 роки. Основними заходами Програми є удосконалення нормативно-правової бази, зокрема, внесення до Кабiнету Мiнiстрiв України пропозицiй щодо правового врегулювання питань соцiального захисту дiтей та запобiгання бездоглядностi, зокрема у частинi посилення вiдповiдальностi батькiв або осiб, що їх замiнюють за неналежне виховання дiтей, порушення їх прав, жорстоке поводження з ними, залучення до жебракування, проведення експертизи законодавства з питань дитинства [10, с. 354]. В країнах Європи поняття дитячої безпритульностiрозумiється по рiзному. Зокрема, це поняття включає в себе не лише дiтей, що не мають постiйного житла. Так, в Бельгiї розрiзняють три групи "дiтей вулицi": "дiти вулицi" протягом бiльшої частини дня, якi жебракують, працюють на вулицi, прогулюють школу; дiти, якi втекли з дому; псевдопостiйнi "дiти вулицi", що живуть вдома, але вулиця є середовищем їх постiйного мiсцеперебування. У Швецiї дiтей, що не контактують з батьками, проводять бiльшiсть часу в тимчасових примiщеннях та на вулицях, називають "покинутими" [3, с. 27]. Молодiжна полiтика цiєї країни є елементом добре знаної "шведської моделi" економiчного розвитку. Вона базується на прiоритетi молодi в рiзних галузях державної дiяльностi. В Італiї стосовно дитячої безпритульностi вживається термiн "неповнолiтнi групи ризику". У Великобританiї осiб вулицi в залежностi вiд вiку називають: "юнi втiкачi" – дiти до 18 рокiв, якi пiшли з дому чи виховної установи; "молодi бездомнi" – особи, якi не мають роботи та постiйного мiсця проживання; "тi, що сплять на вулицi" – пiдлiтки та молодь, якi не мають постiйного притулку та ночують пiд мостами та в мiсцях рiзних вуличних будiвель. Виходячи з досвiду демократичних країн, способом подолання проблеми дитячої безпритульностi може бути об'єднання всiх iснуючих соцiальних програм для безпритульних дiтей та створення єдиного державного iнституту, що буде опiкуватись дiтьми. Один з варiантiв вирiшення цiєї проблеми є запровадження уповноваженого з прав дiтей (омбудсмена). Свiтовий досвiд знає приклади дiяльностi таких омбудсменiв у США, Росiйськiй Федерацiї (на регiональному та мiсцевому рiвнях), Норвегiї, Гватемалi, Перу, Канадi, Іспанiї та рядi iнших країн [25, с. 36]. Дитячi омбудсмени створюються вiдповiдно до чотирьох основних моделей. Омбудсмени першої групи запроваджуються спецiальними законами, якi приймаються парламентом (Норвегiя, Швецiя, Ісландiя, Гватемала, Перу, Коста-Рiка, Колумбiя, Люксембург та iн.). Омбудсмени другої групи створюються згiдно iз законодавством про охорону дитинства (Нова Зеландiя, провiнцiя Онтарiо (Канада) та iн.). Омбудсмени третьої групи iснують у рамках вiдповiдних державних органiв (Ізраїль, Австрiя, Іспанiя, Данiя та iн.), четвертої — у рамках неурядових органiзацiй, пiд егiдою яких вони i працюють. Необхiднiсть iснування омбудсмена зумовлюється щонайменше трьома причинами: по-перше, дiти в силу особливостей психiчного i фiзичного розвитку вимагають особливого пiдходу; по-друге, в силу вiдсутностi життєвого досвiду i в певнiй мiрi залежного становища вони не завжди самостiйно можуть захистити свої права i законнi iнтереси; по-третє, благополуччя та нормальний розвиток дiтей визначають майбутнє будь-якої країни. Дитячий омбудсмен покликаний домагатися не тiльки додержання законодавчо закрiплених прав дiтей, але й розширення i бiльш повного дотримання батьками своїх обов'язкiв перед дiтьми. Дiяльнiсть дитячих омбудсменiв зосереджена виключно на питаннях забезпечення прав дитини. Функцiї та повноваження цих спецiалiзованих омбудсменiв у рiзних країнах рiзнi. Наприклад, омбудсмен Швецiї повинен вiдстоювати потреби, права та iнтереси дiтей i молодi та забезпечувати виконання Швецiєю взятих на себе зобов'язань вiдповiдно до Конвенцiї ООН про права дитини. Омбудсмен Гватемали уповноважений вести просвiтницьку роботу в галузi прав дитини, розслiдувати випадки їх порушень, контролювати дiяльнiсть державних установ, що надають послуги дiтям, та стежити за тим, щоб нацiональне законодавство не суперечило Конвенцiї про права дитини. Дитячому омбудсменовi Норвегiї доручено сприяти захисту дiтей i представляти їх iнтереси перед органами державної влади чи керiвництвом приватних компанiй i органiзацiй та стежити за умовами, в яких зростають i розвиваються дiти. В Ісландiї служба омбудсмена зобов'язана полегшити долю дiтей, а також стояти на сторожi їх прав, iнтересiв, потреб. Вона може проводити розслiдування дiй органiзацiй чи їх службовцiв, якi заподiюють шкоду правам дитини. Комiсар з прав дитини Нової Зеландiї розглядає скарги дiтей на порушення їх прав, а також здiйснює монiторинг i дає оцiнку дотримання нацiонального закону про дiтей, молодь, сiм'ю. Комiсар має право i зобов'язаний сприяти розробленню полiтики i розвитку послуг, спрямованих забезпечити благополуччя дiтей i пiдвищити поiнформованiсть суспiльства з питань охорони прав дiтей. Завдання Комiсiї з прав дiтей Нiмеччини полягає у тому, щоб представляти iнтереси дiтей як у парламентi, так i за його межами, вносити пропозицiї щодо полiтики у сферi захисту iнтересiв дiтей та сприяти парламенту у визначеннi прiоритетiв його роботи у цьому напрямi. Служба дитячого омбудсмена Фiнляндiї утворена з метою дати молодим людям можливiсть одержувати у нього iнформацiю, консультацiї з правових питань та, при необхiдностi, залучати омбудсмена як представника неповнолiтнього при розглядi у судi його справи. Дуже цiкавий та вартий уваги правовий статус омбудсменiв з прав дiтей у Росiйськiй Федерацiї, яка детально вивчила свiтовий досвiд функцiонування дитячих омбудсменiв та заснувала на регiональному i мiсцевому рiвнях рiзнi моделi цього iнституту. Пiдставою запровадження в Росiї омбудсмена iз захисту прав дитини стало прийняття парламентом РФ федерального закону «Про основнi гарантiї прав дитини в Росiйськiй Федерацiї» та прийняте Мiнiстерством працi Росiйської Федерацiї спiльно з Дитячим фондом ООН (ЮНІСЕФ) рiшення щодо органiзацiї i пiдтримки пiлотного проекту з введення iнституту Уповноваженого з прав дитини в рядi найбiльш ефективно дiючих в iнтересах дiтей регiонiв. Метою запровадження омбудсмена iз захисту прав дiтей в рядi регiонiв Росiї є сприяння прiоритетностi полiтики щодо дiтей та пiдлiткiв, пiдвищення органiзацiйного рiвня виконання федеральних, регiональних i мiсцевих законiв та iнших нормативних актiв, публiчно-правова iнформацiйна дiяльнiсть у сферi прав дитини. Основними завданнями Уповноваженого з прав дитини є забезпечення гарантiй державного захисту прав i свобод дитини; розвиток i доповнення iснуючих форм i засобiв захисту прав дитини; координацiя дiяльностi державних органiв i громадських органiзацiй в цiй сферi; всебiчне сприяння вiдновленню порушених прав дитини; формування єдиного пiдходу до полiтики охорони прав дiтей; пiдготовка пропозицiй з удосконалення федерального, регiонального та мiсцевого законодавства з прав дитини i приведення його у вiдповiднiсть з мiжнародними стандартами [23, с. 95]. Вирiшення проблеми дитячої безпритульностi в Українi є головним обов’язком держави, основними напрямами правової полiтики якої мають стати подальше реформування системи нормативно-правового забезпечення захисту цiєї категорiї суспiльства та значне пiдвищення рiвня правової освiти i правового виховання дiтей i молодi, що стане запорукою позитивних зрушень у цiй сферi в найближчому майбутньому. Реальна ситуацiя в Українi свiдчить, що проблема “дiтей вулицi” з’явилася не вчора, але за рiзних умов вона розвивалася по-рiзному. Інодi навiть важко пояснити, що спонукає дитину залишити родину, школу, близьких людей i йти на вулицю. Проте, сьогоднi можна стверджувати, що iснує ряд факторiв, якi, в основному, дозволяють зрозумiти, чому все частiше дiти обирають такий ненадiйний i часто небезпечний спосiб життя. На основi дослiдження даноїї соцiальної проблеми ми видiляємо ряд соцiально-економiчних умов появи ”дiтей вулицi”: • погiршення матерiального становища значної частини населення України; • послаблення вiдповiдальностi батькiв за утримання i виховання дiтей; • загострення розбiжностей i конфлiктiв мiж батьками та дiтьми [24, с. 170]; • ослаблення роботи з органiзацiї дозвiлля дiтей за мiсцем їхнього проживання i навчання; • негативнi тенденцiї у засобах масової iнформацiї, пропаганда насильства [18, с. 102]. Соцiально–правовими причинами вiдмежування дiтей вiд сiм’ї є: - безробiття обох чи одного з батькiв [12, с. 8-9]; - вiдсутнiсть постiйного житла; - примус дiтей дорослими членами родини до жебракування; - злочиннi дiї батькiв; - рiзноманiтнi форми насильства, спрямованi i на дiтей; - раннє або позашлюбне материнство; - неповна родина; - новостворенi родини[17, с. 95]. Аналiз документiв про роботу окремих мiнiстерств i вiдомств iз даною категорiєю молодi, i “дiтей вулицi”, дозволив виокремити певнi аспекти дiяльностi державних структур щодо соцiальної допомоги пiдлiткам. УправлiннягуманiтарноїосвiтиiвиховноїроботиМiнiстерстваосвiтиiнаукиУкраїнивиконуєпевнiфункцiїщодопрофiлактикибездоглядностi: • виявлення дiтей, якi залишилися без опiки батькiв та їх розмiщення у навчально-виховних закладах; • здiйснення контролю за вiдвiдуванням такими дiтьми навчально-виховних, загальноосвiтнiх закладiв. Мiнiстерство освiти та науки України розробило систему iнформування потенцiйних усиновителiв, опiкунiв i пiклувальникiв. Крiм того, Мiнiстерство постiйно працює над механiзмом повернення дiтей шкiльного вiку до навчання, якi з рiзних причин покинули школу[11, с. 13]. Мiнiстерство охорони здоров’я України в основному надає медичну допомогу дiтям, в тому числi “дiтям вулицi”. Це стосується саме тих дiтей, якi вилученi з вуличного середовища правозахисними органами. Перш, нiж потрапити до навчального закладу, вони направляються у стацiонарнi вiддiлення лiкарень для повного медичного обстеження, де, при потребi, отримують необхiдну медичну допомогу. Неабияку роль вiдiграє i Державний комiтет у справах сiм’ї та молодi, а саме: • виявляє можливостi та створює умови для альтернативних форм сiмейної опiки: дитячих будинкiв сiмейного типу; • здiйснює профiлактичнi заходи щодо безпритульностi та правопорушень серед дiтей, їхню соцiальну реабiлiтацiю; • розробляє документи, що складають основу Концепцiй, законiв. Державний центр соцiальних служб для сiм’ї, дiтей та молодi взяв на себе функцiю координатора роботи обласних, мiських та районних центрiв служб для сiм’ї, дiтей та молодi щодо надання юридичної, психологiчної i соцiальної допомоги “дiтям вулицi”. Основна увага придiляється створенню центрiв по роботi з “дiтьми вулицi”, дiтьми-сиротами, "Телефону довiри", консультативних пунктiв [8, с. 211]. Кримiнальною мiлiцiєю у справах дiтей Мiнiстерства внутрiшнiх справ України, районними вiддiленнями кримiнальної мiлiцiї у справах дiтей проводиться практична робота з “дiтьми вулицi”. Зокрема, це: • пошук i повернення до постiйного мiсця проживання неповнолiтнiх, якi залишили сiм’ю (у випадку можливостi повернення туди); • виявлення дорослих осiб, якi “втягують” неповнолiтнiх у злочиннi дiї, проституцiю, наркоманiю, пияцтво, жебракування; • притягнення до вiдповiдальностi батькiв за невиконання своєї соцiально-виховної функцiї стосовно дiтей. Служба у справах дiтей основним своїм завданням щодо захисту прав дiтей бачить налагодження дiяльностi мiж мiнiстерствами та вiдомствами з питань проведення заходiв щодо профiлактики бездоглядностi серед дiтей та пiдлiткiв [26, с. 24]. доставляється майже 60 таких пiдлiткiв. На жаль, сьогоднi в Українi немає достовiрної iнформацiї про кiлькiсть неповнолiтнiх, якi проживають в кризових для цивiлiзованого суспiльства умовах. В той же час, у засобах масової iнформацiї фiгурують рiзнi данi - вiд 20 тисяч до одного мiльйона дiтей. Однак навiть нижча цифра турбує своєю масштабнiстю [21, с. 6]. На теренах безпритульними та бездоглядними стають дiти батькiв, якi не мають певного мiсця проживання (бомжiв, бiженцiв), дiти жiнок, якi займаються проституцiєю. Вони активно мiгрують з регiону в регiон, як правило з сiльської мiсцевостi у великi мiста. Найбiльша їх кiлькiсть з Закарпатської та Донецької областей, Автономної Республiки Крим. Зокрема в м. Івано–Франкiвську сьогоднi перед нами гостро постала проблема: «Що ж робити з дiтьми ромської нацiональностi, якi перенасичили вокзал та привокзальну площу мiста?» Можливо найбiльш дiєвим було б транспортування в супроводженнi працiвникiв лiнiйного вiддiлу мiлiцiї таких дiтей до дитячих притулкiв Закарпатської областi, звiдки дiти прибувають, такий захiд власне повинен би дати позитивнi результати через певний промiжок часу. В контекстi вирiшення цiєї проблеми чи не найважливiшим аспектом є тiсна спiвпраця працiвникiв лiнiйного вiддiлу мiлiцiї та патрульно–постової служби мiлiцiї, якi здiйснюють патрулювання привокзальної площi мiста. Для консолiдованiшої боротьби з явищами бездоглядностi та безпритульностi серед неповнолiтнiх особливо хотiлося б орiєнтувати на ефективнiшу взаємодiю закладiв освiти та науки, медичних закладiв та правоохоронних органiв [28, с. 17]. Хочеться звернути увагу на необхiднiсть удосконаленнячинного законодавства стосовно дiтей в Українi, а саме: - вдосконалити нормативно-правовi акти стосовно створення прийомних сiмей, тимчасового перебування дiтей, батьки яких виїхали на сезоннi чи тимчасовi роботи за межi країни; - розробити проект законодавчих засад для введення iнституту Уповноваженого з прав дитини. В областях; - вийти з пропозицiєю включення у переписний лист наступних граф щодо перепису населення України з метою точного облiку кiлькостi рiзних типiв сiмей, побудованих на врахуваннi основи сiмейних вiдносин, таке запитання: “У яких родинних вiдносинах iз батьком (матiр’ю) перебуває дитина”, передбачивши такi варiанти вiдповiдей: б) усиновлення двома батьками; в) усиновлення одним iз батькiв у повторному шлюбi; г) у вiдносинах прийомного батька (матерi) без усиновлення; Потрiбно також на мунiципальному рiвнi покращити роботу з сiм’ями в таких напрямах: - розробити мiську програму пiдтримки багатодiтних та малозабезпечених сiмей; стимулювати громадськi iнiцiативи допомоги; - розробити механiзм соцiального супроводу неблагополучних сiмей без згоди батькiв з огляду на виключну значущiсть цих заходiв для профiлактики дитячої бездоглядностi та безпритульностi у разi наявностi висновку про його доцiльнiсть; довiрливi стосунки, а також дозволило б пiдвищити обiзнанiсть щодо батькiвських обов'язкiв. Провiдною формою такої освiти мають стати груповi семiнари та iндивiдуальнi консультацiї, якi проводитимуть психологи i соцiальнi педагоги. На нашу думку, в контекстi вдосконалення системи соцiального захисту дiтей необхiдно: - залучити дiтей-сирiт, дiтей, позбавлених батькiвського пiклування, з багатодiтних, неповних, малозабезпечених та неблагополучних сiмей до занять у гуртках, клубах, об'єднаннях за iнтересами, спортивних секцiях позашкiльних закладiв, закладiв культури, спорту. Розглянути питання щодо встановлення квот мiсць для занять у цих закладах зазначених категорiй дiтей безкоштовно; - встановити соцiально-педагогiчний патронаж та соцiальний супровiд над бездоглядними дiтьми (якi бродяжать, жебракують, не навчаються), батьки яких виїхали за межi країни; - внести в мiську програму заходи щодо забезпечення належного рiвня медичної допомоги за найвищими стандартами, якi реально може забезпечити мiська влада; - розробити механiзм контролю за використанням батьками адресних соцiальних виплат на утримання дiтей; - розробити пропозицiї та винести на засiдання виконавчого комiтету вiдповiдне рiшення щодо заборони роздрiбної торгiвлi слабоалкогольними напоями в примiщеннях i на територiї навчальних закладiв та установ охорони здоров’я, спецiалiзованих торговельних пiдприємств, якi здiйснюють торгiвлю товарами дитячого асортименту та спортивними товарами, а також в мiсцях проведення дитячих спортивних змагань може запобiгти вчинення правопорушень у станi алкогольного сп’янiння неповнолiтнiми; - створити комiсiю у складi представникiв громадських органiзацiй для перевiрки дотримання суб’єктами пiдприємницької дiяльностi чинного законодавства України щодо продажу неповнолiтнiм алкогольних, слабоалкогольних напоїв та тютюнових виробiв; - здiйснювати превентивну просвiтницьку дiяльнiсть в освiтнiх закладах з метою формування вiдповiдального ставлення юнакiв i дiвчат до шлюбно-сiмейних вiдносин, формування якостей вiдповiдального батькiвства в молодiй сiм’ї, недопущення раннього батькiвства як соцiально-психологiчного феномену; передбачивши в зв’язку з цим введення у старших класах факультативiв “Етика i психологiя сiмейного життя”; - активiзувати роботу з метою виявлення, документування i притягнення до вiдповiдальностi дорослих осiб, котрi втягують дiтей у злочинну дiяльнiсть, вчиняють насильство у сiм’ї; - визначити заклад соцiального захисту на територiї мiста для тимчасового влаштування дiтей вiком вiд народження до трьох рокiв, якi опинилися в складних життєвих обставинах, та потребують вилучення з сiм’ї, розробити вiдповiдний механiзм; - звернути увагу на потребу пiдготовки вихованцiв iнтернатних закладiв, в яких дiти перебувають на повному державному утриманнi, до навичок самообслуговування та подальшого самостiйного життя. - вивчити питання доцiльностi вiдкриття центру медико-соцiальної реабiлiтацiї неповнолiтнiх, хворих на наркоманiю та алкоголiзм, а також соцiального гуртожитку для осiб iз числа дiтей-сирiт i дiтей, позбавлених батькiвського пiклування; - опрацювати питання створення в мiстi центрiв денного перебування з метою забезпечення нагальних потреб бездоглядних дiтей в їжi, первиннiй медичнiй допомозi, особистiй гiгiєнi тощо; в загальноосвiтнiх навчальних закладах класiв для дiтей з пiзнавальною функцiєю; - сприяти розвитку мережi недержавних притулкiв; Щодо покращення наукового супроводу та iнформацiйно-методичного забезпечення, на нашу думку, необхiдним є: - стимулювати науково-практичний пошук ефективних механiзмiв подолання явища бездоглядностi i безпритульностi дiтей, органiзацiю наукових дослiджень та монiторингу iз зазначеної проблеми; опiкунiв; - напрацювати нормативно-правовi документи, дiя яких була б спрямована на покращення медичного обслуговування дiтей, надання освiтнiх та виховних послуг, доступних для кожної дитини, соцiального захисту конкретної дитини вiд насильства та порушення прав; - широко iнформувати населення про наявнiсть та координати закладiв соцiального захисту бездоглядних i безпритульних дiтей: притулкiв для дiтей, центрiв соцiально-психологiчної реабiлiтацiї дiтей та iнших закладiв соцiального захисту дiтей; - вживати заходи щодо ЗМІ, якi порушують чинне законодавство щодо захисту особистiсних цiнностей та суспiльної моралi; - розробити соцiальну рекламу щодо ознайомлення громадськостi мiста з роботою служб допомоги дiтям, розмiстити її на банерах, в транспортi, закладах торгiвлi тощо; - напрацювати пропозицiї щодо органiзацiї роботи з особами, якi прибули з iноземних держав та не мають права на працю в Українi; - вивчити досвiд та напрацювати пропозицiї протидiї росту потоку бродягуючих та жебракуючих дiтей ромської нацiональностi в мiсто; - пiдвищити рiвень поiнформованостi населення мiста про завдання та особливостi дiяльностi всiх державних, громадських та благодiйних органiзацiй, якi займаються проблемами безпритульностi та бездоглядностi дiтей, довести до свiдомостi кожного мешканця, яким чином вiн може особисто допомогти дiтям, обдiленим батькiвською турботою та суспiльною увагою; -вивчити питання про створення на базi мiсцевих телерадiокомпанiй незалежного дитячого медiа-центру для проведення дитячих радiопрограм; Ми вважаємо, що необхiдним є i належне кадрове забезпечення, яке передбачає: - пiдвищення рiвня професiйної пiдготовки спецiалiстiв, що працюють з бездоглядними чи безпритульними дiтьми. Забезпечити пiдготовку та перепiдготовку спецiалiстiв вiдповiдних служб за новими технологiями та з урахуванням досвiду роботи як державних, так i недержавних органiзацiй; - запровадження посади уповноважених з прав дитини на мiсцях. Активнiше залучати до роботи волонтерiв; - полiпшення матерiального, технiчного та транспортного забезпечення служб, що опiкуються бездоглядними та безпритульними дiтьми; - посилення контролю за повним охопленням дiтей шкiльного вiку навчанням, персональним облiком дiтей, якi з рiзних причин не вiдвiдують загальноосвiтнi навчальнi заклади, забезпечувати їх подальше ефективне влаштування, реабiлiтацiю, лiкування та навчання. - забезпечення щомiсячного взаємоiнформування мiж зацiкавленими структурами щодо дiтей, якi не навчаються, скоїли злочини, правопорушення, затриманi за вживання наркотичних речовин, алкогольних напоїв, бродяжництво, жебракування, звiльнених iз закладiв соцiальної реабiлiтацiї, з мiсць позбавлення волi; - удосконалення механiзму державного управлiння i контролю за виконанням положень Конвенцiї ООН про права дитини, законодавчих актiв України; втягнення до жебракування, тощо; - внести вiдповiднi змiни до законодавства щодо вдосконалення системи роботи органiв опiки та пiклування; - забезпечити поширення соцiальної реклами з актуальних питань соцiального сирiтства, запобiгання дитячiй бездоглядностi, безвiдповiдального батькiвства, насильства в сiм'ї. - розробити на технологiчному рiвнi систему виявлення на раннiй стадiї сiмей, якi неспроможнi або не бажають виконувати виховнi функцiї та забезпеченнi захисту прав дiтей, якi виховуються в таких сiм’ях; - забезпечити застосування ефективних форм соцiальної пiдтримки дiтей, якi перебувають в складних життєвих обставинах; поширення мiської мережi дитячих будинкiв сiмейного типу та прийомних сiмей; - ввести додатковий показник роботи для працiвникiв патрульно-постової служби мiлiцiї щодо виявлення фактiв незаконного продажу неповнолiтнiм алкогольних напоїв та тютюнових виробiв у межах визначеного маршруту служби. - забезпечити створення та ведення документацiї, в тому числi електронних баз даних дiтей – сирiт та дiтей, позбавлених батькiвського пiклування, дiтей, якi перебувають у складних життєвих обставинах, надання своєчасно такого роду iнформацiї, якою володiють педагоги органам внутрiшнiх справ – досить дiєвий засiб попередження вчинення дiтьми злочинiв та правопорушень; - запобiгати негативному впливу на свiдомiсть дiтей iнформацiї, яка мiстить елементи жорстокостi, бездуховностi, насильства, пропагує антисоцiальну поведiнку; - мiським центрам зайнятостi, центрам соцiальних служб для сiм’ї, дiтей та молодi сприяти у працевлаштуваннi випускникiв шкiл–iнтернатiв, вихованцiв дитячих будинкiв сiмейного типу. Пропонуємо створити в школах, при органiзацiях учнiвського самоврядування, учнiвських парламентах, а у вищих навчальних закладах при студентських сенатах та профкомах локалiзованi центри працi, де керiвники таких органiв самоврядування володiли би повною iнформацiєю, наданою Центрами зайнятостi про наявнi пропозицiї рiзного виду працевлаштування в позанавчальний час для студентiв та учнiв шкiл. Адже наше сьогодення вже вiддаляється вiд виховання споживацького образу молодої людини та наближається до захiдноєвропейського та американського досвiду власного заробiтку молодi ще в учнiвськi та студентськi роки; В контекстi вирiшення проблеми працевлаштування учнiв та студентiв вже з позицiї роботодавця, на нашу думку, необхiдно створити такi умови, в яких роботодавцю було б вигiдно залучати до роботи з частковою зайнятiстю таку категорiю не порушуючи вимог законодавства. На прилад беручи до уваги американський досвiд, можливо варто було б звiльнити частково вiд сплати податкiв, або ж вiд певного роду оподаткування роботодавця, котрий працевлаштовує з дотриманням всiх вимог законодавства учнiв та студентiв; У тiснiй взаємодiї з управлiннями торгiвлi, соцiально–економiчного розвитку мiста ми вважаємо необхiдним здiйснення контролю за дотриманням культурно–розважальними закладами, комп’ютерними клубами нормативно–правових актiв щодо порядку вiдвiдування їх дiтьми, заборони продажу алкогольних напоїв, тютюнових виробiв. У контекстi вирiшення останньої проблеми, пропонуємо ввести додатковий показник роботи для працiвникiв Патрульно – постової служби мiлiцiї щодо виявлення фактiв незаконного продажу неповнолiтнiм алкогольних напоїв та тютюнових виробiв в межах визначеного маршруту служби. Цей метод є досить дiєвим, адже працiвники Патрульно–постової служби мiлiцiї в межах визначеного маршруту патрулювань мають змогу виявляти та документувати такi незаконнi факти щоденно, а не в перiод запланованих рейдiв чи вiдпрацювань, а тому не прогнозовано для власникiв торгових об’єктiв. А вже пiсля виявлення таких фактiв повторно по одному i тому ж торговому примiщеннi, такому виявленню слiдувало би позбавлення податковою адмiнiстрацiєю лiцензiї на зайняття пiдприємницькою дiяльнiстю. Таким чином, проблема продажу алкогольних напоїв та тютюнових виробiв неповнолiтнiм була б жорстко контрольована. Висновки безпритульнiсть бродяжництво неповнолiтнiй Таким чином, Україна пiд впливом зростання дитячої безпритульностi та бездоглядностi вимушена шукати ефективнi шляхи вирiшення кризової ситуацiї щодо охорони дитинства сирiт та дiтей, якi позбавлених батькiвського пiклування. Система державних закладiв утримання дiтей-сирiт не задовольняє вирiшенню їх проблем, через що стрiмко зростає кiлькiсть дiтей, що втiкають з таких установ. Повiльно реалiзується в Українi впровадження в практику принципу „з родини в родину” для влаштування дiтей, якi позбавленi батькiвського пiклування. Позитивний досвiд iнших країн (зокрема Польщi, Румунiї) свiдчiть про те, що в умовах України це може стати єдино вiрним шляхом для вирiшення проблеми безпритульностi дiтей. Україна продовжує вкладати значнi кошти для утримання державних установ iнтернатного типу, iнших закладiв колективного утримання безпритульних дiтей, значнi зусилля зосереджуючи при цьому на контролi за використанням i розподiлом фiнансiв. Практично життя вже давно довело тезу про те, що державi було б вигiднiше вкладати грошi не в великi дитячi установи, якi дiйсно потребують значного фiнансування, а в окремi родини, якi здатнi прийняти дитину у свою сiм’ю та забезпечити їй належний рiвень виховання. Значного розвитку також вимагає взаємодiя мiж державними i недержавними установами. Використання потенцiалу недержавних, громадських органiзацiй, волонтерського руху, повинно сприяти вирiшенню проблем безпритульних дiтей, означити новi шляхи в удосконаленнi системi закладiв для дiтей-сирiт та дiтей, якi позбавленi батькiвського пiклування. Лiтература 1. Бiлобровець О. М. Дiти i злочин / О. М. Бiлобровець // Демократична Україна. - К., 2007. - № 34. 2. Вишневський О. Сучасне українське виховання. / О. Вишневський // Педагогiчнi нариси. - Львiв, 1996. – 240 с. 4. Громадська думка: дослiдження, аналiз, висновки - К.: ДЦССМ, 2003. – 319 с. 5. Державна доповiдь про становище дiтей в Українi: Соцiальний захист дiтей-сирiт i дiтей, позбавлених батькiвського пiклування / Ю. Г. Антiпкiн, Л. В. Балим, Л. С. Волинець та iн. - К.: Укр. iн-т соц. дослiджень, 2000. – 198 с. 6. Доклад ЮНИСЕФ Независимой комиссии по гуманиттарним вопросам. - ООН,Женева, 1990. //http://www.un.org/russian/partners/eminent/annexes.htm. 7. Журавлев В. И. Педагогика. / В. Журавлев. - М.: Рос. пед. агенство, 1996. 8. Закон України «Про внесення змiн до Закону України «Про органи i служби у справах дiтей та спецiальнi установи для дiтей» // Вiдомостi Верховної Ради України. – 2003. – № 28. – Ст. 34. 9. Закон України «Про соцiальну роботу з дiтьми та молоддю» // Вiдомостi Верховної Ради України. – 2001. – №42. – Ст. 51. 10. Закон України «Про основи соцiального захисту бездомних громадян i безпритульних дiтей» // Вiдомостi Верховної Ради України. - 2005. - № 26. – Ст. 354. 11. Закон України «Про забезпечення органiзацiйно – правових умов соцiального захисту дiтей – сирiт та дiтей, позбавлених батькiвського пiклування» // Урядовий кур’єр. - 2005. - № 5. 15. Кузь В. Г., Руденко Ю. Д., Сергiйчик З. О. Основи нацiонального виховання. / В. Кузь, Ю. Руденко, З. Сергiйчик. - Умань, 1993. – 328 с. 16. Кузнецова Л. В. Международный опыт создания и развития независимого механизма соблюдения и защиты прав детей / Права ребенка. / Л. Кузнецова. Институт Уполномоченного по правам ребенка в Российской Федерации: опыт, проблемы, теоретические модели, нормативно-правовая база / Под общей и научной редакцией Г. Н. Кареловой. — М.: Благотворительный фонд «Альтернативное образование», 2000. 17. Куличенко В. В., Столбовой В. П. Социальные деформации подростков: сущность и пути профилактики / В. Куличенко, В. Столбовой. - Киев: КВШ МВД СССР, 990. –196с. 18. Люблiнська Г. О. Дитяча психологiя. / Г. О. Люблiнська. - К.: Вища школа, 1984. – 298 с. 19. Матюша І. К. Гуманiзацiя виховання i навчання в загальноосвiтнiй школi. / І. К. Матюша. - К.: Вища школа, 1996. – 118 с. 20. Педагогiчна бiблiотека. Вiкова психологiя. - К.: Радянська школа, 1976. - 318 с. 21. Постанова Верховної Ради вiд 02. 03. 2004 №1428-IV«Про Рекомендацiї парламентських слухань «Про проблему бездомних громадян та безпритульних дiтей i шляхи її подолання»» // Урядовий кур’єр. – 2004. 23. Робота з вуличними дiтьми у м. Києвi. Проект дослiдження та розвитку, пiдтриманий Мiнiстерством з мiжнародного розвитку Великої Британiї через програму «Партнерство у галузi охорони здоров'я та соцiальної допомоги» . - К.: «АВЕГА», 2003. – 205 с. 24. Сухомлинський В. О. Батькiвська педагогiка. / В. О. Сухомлинський. - К.: Радянська школа, 1978. – 428 с. 25. Табачник Д. Вирiшення проблеми безпритульностi-завдання прiоритетне Д. Табачник. // Соцiальна полiтика. - 2003. -29 сiчня. 27. Указ Президента України «Про затвердження комплексних заходiв щодо профiлактики бездоглядностi та правопорушень серед дiтей, їх соцiальної реабiлiтацiї у суспiльствi» // Урядовий кур’єр. – 1998. - № 17. 28. Указ Президента України «Про Державну програму запобiгання дитячiй бездоглядностi на 2003-2005 роки» // Урядовий кур’єр. – 2005. - № 9. 29. http://www.radiosvoboda.org/content/article/1927393.html.