Гендерне "жіноче питання" в Україні

Гендерне "жiноче питання" в Українi Гуманiтарний унiверситет “Запорiзький iнститут державного та мунiципального управлiння” КУРСОВА РОБОТА Гендерне "жiноче питання" в Українi м. Запорiжжя Змiст Вступ "Жiноче питання" в Українi 1. 1 Історiя "жiночого питання" 1. 3 Фемiнологiя, як напрямок гендерних дослiджень 2. Актуальнiсть "Жiночого питання" на сучасному етапi 2. 1 Соцiальнi аспекти фемiнiзму 2. 2 Гендерна теорiя: основнi поняття й напрямки 2. 3 Нетрадицiйнiсть методологiї i її використання в сучасному соцiальному й гуманiтарному знаннi 3. Гендер у дзеркалi iсторiї та перспективи розвитку гендерних студiй в Українi Висновки Список використаної лiтератури Вступ явища, соцiокультурнi вияви, що вiдображенi у гуманiтарному дискурсi минулого та сьогодення. Гендер як соцiокультурно обумовлений мислительнийконструкт є об'єктом вивчення багатьох гуманiтарних наук. Завдяки постмодернiстськiй фiлософiї геидерна концепцiя оформилась у самостiйний науковий напрям з 60-х рокiв XX сторiччя i в межах гуманiтарного знання (фiлософiя, культурологiя, етнологiя, соцiологiя, соцiальна психологiя, лiнгвiстика та iн.) активiзувалися дослiдження гендеру. В європейському та американському академiчному середовищi з'явилися науковi публiкацiї, що засвiдчили iнтегральнiсть нової дисциплiни та перспективи її мiждисциплiнарного розвитку. НаприкiнцiXX сторiччя окреслилися основнi науковi етапи, в межах яких вiдбувалося становлення поняття "гендерної епiстемологiї". Сучасний гуманiтарний дискурс у своєму розмаїттi проблематики не лише вiдображає особистiсний i соцiокультурний свiт, а й презентує iсторiю взаємовiдносин мiж статями, конструює певну поведiнку й рiзноманiтнi види гендерної взаємодiї. У науковий обiг поняття "гендеру" було впроваджено для розрiзнення понять бiологiчної статi людини, її культурного i соцiального конструктiв. Нове поняття мало сприяти подоланню традицiйного (есенцiоналiстського) наукового погляду, що пояснював би всi соцiокультурнi вiдмiнностi мiж статями, особливостями їхньої бiологiчної природи. Вiдтак гендер розглядається як культурний, соцiальний конструкт, система мiжособистiсних взаємовiдносин, за допомогою якої формується, стверджується та вiдтворюється уявлення про чоловiче та жiноче в соцiокультурi. 1. "Жiноче питання" в Українi 1. 1 Історiя "жiночого питання" Жiночi й гендернi дослiдження розвиваються в системi вищого утворення України з початку 90-х рокiв XX столiття. Ця iнновацiйна для вiтчизняної гуманiтарної науки галузь наукового знання зумiла за досить короткий строк iнтегрувати рiзнi ресурси: науковий потенцiал академiчної й вузiвської науки, вузiвську систему пiдготовки науково-педагогiчних кадрiв, пiдтримку закордонних благодiйних фондiв, демократичнi принципи вибору студентами спецкурсiв, закладенi в навчальних планах по спецiальностях, бiблiотечнi фонди, новi iнформацiйнi технологiї. цiєї галузi науки у вищiй школi. економiки, що супроводжувався реальним зниженням соцiального статусу жiнок, незатребуванiстю їх освiтнього, професiйного потенцiалу при рiшеннi принципово важливих для держави й суспiльства проблем, стимулював зародження й розвиток мiждисциплiнарних дослiджень, що поклали в основу тендерний пiдхiд до аналiзу полiтичних, соцiальних i культурних процесiв. Для вузiвських учених цей перiод знаменний ще й тим, що на початку 90-х рокiв у системi вищого утворення початок формуватися гуманiтарне утворення, коли в державний освiтнiй стандарт, крiм загальновизнаних "фiлософiї" i "вiтчизняної iсторiї", був уведений комплекс гуманiтарних дисциплiн: "соцiологiя", "полiтологiя", "право", "культурологiя", "релiгiоведення", "психологiя", коли з'явилася можливiсть через факультативи й спецкурси на вибiр запропонувати студентам знання з нових областей гуманiтарної науки. Саме в цей перiод ученi й викладачi вузiв починають вiдчувати потребу в систематизованiй науковiй iнформацiї про проблеми адаптацiї жiнок до нових соцiально-економiчних умов, про стан жiночих i гендерних дослiджень за рубежем, про досягнення й проблеми соцiального стану жiнок у розвинених державах миру. Суспiльна думка цього перiоду характеризується iдеологiчною мозаїчнiстю. Поряд з офiцiйною iдеологiєю в науковiй i публiцистичнiй лiтературi починають вiдкрито виражатися критичнi погляди на низький соцiальний статус жiнок i державну полiтику по жiночому питанню. "професiйнi амбiцiї" чоловiкiв, стимулуємих всiєю системою соцiальних очiкувань. Суперечливiсть рiшення жiночого питання в СРСР знайшла комплексне вiдбиття в книзi "Праця, сiм'я, побут радянської жiнки", написаної колективом юристiв за редакцiєю С. В. Поленiной i виданої в 2000 роцi. У рамках мiжвузiвської науково-дослiдної програми на базi Харкiвського госуниверситета початку функцiонувати пiдпрограма "Проблеми соцiально-економiчного положення жiнок у сучасних умовах". У мiжвузiвскому збiрнику наукових праць "Жiнка в мiнливому свiтi", виданому в 2001 роцi, ученi регiональних вузiв уперше пiддали критичному осмисленню соцiально-економiчне положення жiнок на етапi переходу до ринкових вiдносин, привели численнi факти про дискримiнацiйну полiтику держави вiдносно жiнок, взяли пiд сумнiв ефективнiсть "захисної" полiтики, висунули концепцiю "активного соцiального захисту", що дозволяє жiнцi створити стартовi умови для творчого розвитку й подолання традицiйних гендерних ролей. "Як ми вирiшуємо жiноче питання?" - стаття з такою назвою була опублiкована в 1999 роцi в четвертому номерi журналу "Комунiст" i мала великий резонанс у науковому середовищi. Вона ознаменувала новий етап у науковому осмисленнi радянської теорiї й практики рiшення жiночого питання, заснованому на егалiтарної концепцiї рiвностi пiдлог. Автори Н. Захарова, А. Посадська, Н. Римашевська вперше у вiтчизнянiй науцi порушили питання про "егалiтарнне трактування марксистського розумiння рiвностi", що, на їхню думку, "складається не в тiм, що суспiльство повинне прагнути до стирання всiх соцiальних розходжень мiж чоловiком i жiнкою. Саме навпроти - пiдкреслюється необхiднiсть планомiрної, активної роботи для створення рiвних соцiальних умов розвитку; мова йде не про "усереднення" людини й перетвореннi його в якусь безстатеву iстоту, а про зняття тих соцiальних бар'єрiв, якi заважають виявитися людинi як особистостi". Одним з таких бар'єрiв ученi вважали "стереотип пiдлоги, що спрощує, усредняющий особистiсть до рiвня реалiзацiї її "природної специфiки" - як чоловiка або як жiнки". Таким чином, ученим був запропонований методологiчний ключ к осмисленню гендерної системи. Важливе наукове значення мала також висунута в статтi класифiкацiя полiтики, що зачiпає iнтереси жiнок. Якщо до цього перiоду у вiтчизняному обществознаннi мова йшла про рiзнi напрямки реалiзацiї марксистсько-ленiнської концепцiї рiшення жiночого питання, то Н. Захарова, А. Посадська й Н. Римашевська сформулювали концепцiю чотирьох типiв полiтики: патриархатної, економiчної, демографiчної й егалiтарної. Ставало зрозумiлим, що в радянської "жiночої" полiтики були аж нiяк не егалiтарнi корiння. Цi висновки стимулювали наукову думку, розширювали iнформацiйне поле для новаторських (щодо попереднього перiоду) дослiджень. У статтi О. Воронiнiй "Жiноче питання" було дано критичне осмислення радянської державної полiтики в цьому напрямку. Автор переконливо показала, що "принцип жiночої рiвноправностi в безправному суспiльствi перетворився не просто у фiкцiю, демагогiчний прийом", але використався "для виправдання подвiйної експлуатацiї жiнок". На основi великих статистичних i аналiтичних матерiалiв були розкритi основнi форми дискримiнацiї жiнок у СРСР, показана система вiдтворення патриархатних стереотипiв у масовiй свiдомостi, висунута iдея про необхiднiсть "двосторонньої" емансипацiї - для жiнок i для чоловiкiв. "Жiноче питання" i соцiальна полiтика", де дається наукове тлумачення егалiтарної концепцiї рiвностi пiдлог. Із цiєї позицiї аналiзуються полiтики в сферах зайнятостi, соцiального захисту, соцiального керування, утворення, висувається принципово новий пiдхiд до розробки й оцiнки державної полiтики, що зачiпає iнтереси жiнок. Уперше у вiтчизнянiй соцiальнiй науцi вводиться поняття "загальнонацiональна гендерна полiтика", метою якої повинне стати не просто "полiпшення положення жiнок", а формування соцiальної структури, вiдкритої для "особистiсної самоактуалiзацiї будь-якої людини, незалежно вiд приналежностi до тiєї або iншої пiдлоги". "гендера", що визнає за обома пiдлогами рiвне право на самореалiзацiю у всiх сферах життєдiяльностi суспiльства. Серед наукових центрiв, внесших iстотний внесок у становлення вiтчизняної гендерної науки, пiдвищення квалiфiкацiї викладачiв, розробку методологiї гендерних дослiджень варто назвати Київський центр гендерних дослiджень, Центр гендерних дослiджень на базi фiлiї Інституту соцiологiї УАН. Їх плiдна наукова й педагогiчна дiяльнiсть викликає незмiнно великий iнтерес i повага з боку дослiдникiв, що працюють у вищiй школi. Не можу не назвати iм'я С. Г. Айвазової, що першої серед вiтчизняних учених в 2006 роцi захистила докторську дисертацiю по гендерної проблематицi, вибравши тему "Жiнки в суспiльствi: гендерний вимiр полiтичного процесу". Серед учених i фахiвцiв, внесших значний внесок у розвиток гендерних дослiджень, крiм вищезгаданих, хотiлося б вiдзначити О. Воронiну, Е. Здравомислову, А. Темкiну, Е. Кочкiну, Н. Пушкареву, Н. Шведову, Н. Степанову, М. Малишеву, Л. Завадську, Е. Мезенцеву, М. Баскакову, И. Юкiну, Е. Єршову, Т. Клiменкову, Е. Мещеркiну, З. Поленiну, Л. Ржанiцину, Л. Рєпiну, Т. Гурко, Л. Рєпiну, А. Чирiкову, О. Здравомыслову, Н. Агжихiну, чиї роботи викликають великий iнтерес серед учених. На iнституцiоналiзацiю гендерних дослiджень як самостiйної галузi гуманiтарного знання позитивно позначається процес iнтеграцiї науки iз практичною дiяльнiстю суб'єктiв полiтики й керування. Вiн виражається в тiм, що цiлий ряд жiнок-полiтикiв захистили дисертацiї по жiночiй i гендерної тематицi, серед них Г. Н. Карелова - перший заступник мiнiстра працi й соцiального розвитку, доктор соцiологiчних наук, Е. Ф. Лахова - депутат Верховної Ради, кандидат полiтичних наук, ТА. Мельникова - начальник вiддiлу Мiнiстерства працi й соцiального розвитку, доктор полiтичних наук. Всi цi процеси в значнiй мiрi сприяли активному розвитку спочатку жiночих, а пiзнiше - гендерних дослiджень у наукових колективах регiональних вищих навчальних закладiв. 1. 2 Розвиток гендерних дослiджень З 2001 року окремi науковi колективи почали проводити соцiологiчнi дослiдження iз проблем адаптацiї жiнок до нових економiчних умов, вивчати гендернi аспекти зайнятостi, розробляти технологiї зм'якшення гендерної асиметрiї, пiдвищення соцiальної активностi жiнок. нiй взяли участь ученi з України й з Росiї. Саме iз цього перiоду початку складатися мережа дослiдницьких центрiв по жiночiй i гендерної тематицi, однак розробки велися паралельно, не були скоординованi й потрiбнi в основному на регiональному рiвнi. Ситуацiя кардинально змiнилася коли була вiдкрита мiжвузiвська науково-дослiдна програма "Жiнки України: проблеми адаптацiї й розвитку в нових соцiально-економiчних умовах". Вона об'єднала дослiдницькi центри 15 вузiв. Основна увага була зосереджена на особистостi з її соцiогендерними, демографiчними характеристиками. Ученi включилися у вивчення жiночої iсторiї, трансформацiй соцiальних позицiй жiнок i чоловiкiв протягом останнiх десятилiть, у розробку концептуальних основ державної соцiальної полiтики, технологiй соцiальної й полiтичної адаптацiї жiнок у країнах з перехiдною економiкою. На базi Харкiвського держунiверситету стали щорiчно проводитися пiдсумковi науковi конференцiї по програмi, якi придбали загальноукраїнський, а потiм i мiжнародний статус, вийшли за рамки мiжвузiвської програми, втягнули у свою орбiту не тiльки вiтчизняних, але й закордонних учених. Уже в перший перiод функцiонування програми в колективiв учених з'явилася потреба в обмiнi науковою iнформацiєю. Результати наукових дослiджень стали публiкуватися в iнформацiйному бюлетенi, що видавався головною радою. В 2006 роцi при активнiй пiдтримцi Мiнiстерства загального й професiйного утворення в рамках програми почав видаватися науковий журнал "Жiнка в суспiльствi", трохи пiзнiше в програми з'явився власний видавничий центр "Юнона". Цi подiї мали iстотне значення для рiшення декiлькох завдань: розширення наукового iнформацiйного поля, збiльшення обсягiв розробки й видання наукової й учбово-методичної лiтератури в областi гендерних дослiджень, поширення iдей про шляхи досягнення рiвноправностi пiдлог серед широких кiл громадськостi. З погляду обмiну науковою iнформацiєю й становлення наукового спiвтовариства важко переоцiнити значення журналу "Жiнка в суспiльствi", що видається дотепер. Його засновники ставили своїм завданням розвиток наукових дослiджень у регiональних вузах, методичне забезпечення спецкурсiв по фемiнологiї й гендерологiї. Географiя авторiв журналу досить велика й представляє всi великi регiони. За 9 рокiв видання на сторiнках журналу було опублiковано близько 400 статей 347 учених з 70 вузiв країни. Із самого почала журнал "Жiнка в суспiльствi" був широко затребуваний у середовищi наукової громадськостi, у жiночих органiзацiях i управлiнських структурах. Можна без перебiльшення сказати, що вiн внiс iстотний вклад у формування розгалуженої мережi центрiв гендерних дослiджень у системi вищого утворення. "Жiнки України" придбала ряд нових якiсних характеристик. По-перше, значно розширилося коло дослiдникiв, вiдбулося закрiплення тематики по наукових колективах. Помiтний внесок у розвиток нової галузi знання стали вносити вченi росiйських i українських вузiв. Почали проводитися регiональнi науковi конференцiї, швидкими темпами росла кiлькiсть публiкацiй, сталi випускатися тематичнi збiрники наукових праць. Усього за перiод 2004 - 2010 рокiв видано 32 мiжвузiвських збiрника наукових праць. По-третє, колективи вчених - спiввиконавцiв програми - розгорнули активну роботу по пiдготовцi наукових кадрiв. У бiльшостi вузiв - учасникiв програми - в аспiрантурах i докторантурах з'явилася гендерна тематика. Стали проводити щорiчнi конкурси студентських наукових праць по напрямку "тендернi дослiдження". Географiя учасникiв конкурсу охопила всi великi. стану жiнок. У владнi структури стали надходити велика аналiтична iнформацiя, науковi узагальнення й речення iз проблем соцiальної полiтики, гендерному аналiзу соцiального самопочуття, цiннiсних орiєнтацiї населення. Про потребу в наукових дослiдженнях iз боку жiночого руху свiдчить той факт, що в 2007 роцi до складу засновникiв журналу "Жiнка в суспiльствi" увiйшов загальноукраїнський суспiльно-полiтичний Рух Жiнок України. 1. 3 Фемiнологiя, як напрямок гендерних дослiджень Слiд зазначити специфiку дослiджень, що здiйснювалися в рамках програми "Жiнки України" в 2004 - 2006 роках. Спочатку дослiдження опиралися на вiтчизнянi реалiї й проводилися в контекстi проблем суспiльства, були сконцентрованi на вивченнi еволюцiї соцiального статусу й функцiональних ролей жiнки на рiзних iсторичних етапах розвитку держави, виявленнi ступеня тендерної асиметрiї в рiзних сферах життєдiяльностi радянського й пострадянського суспiльств. Даний напрямок наукових дослiджень одержало назву "фемiнологiя". полiтики КПРС за рiшенням жiночого питання, вiдсуваючи на другий план рiзноманiтнi проблеми, факти схованої дискримiнацiї жiнок у всiх сферах життєдiяльностi суспiльства. Роль жiнок в iсторiї державностi була дослiджена в обмеженому обсязi. У масовiй свiдомостi населення вкоренилися стереотипи про непорушнiсть соцiополового подiлу суспiльних i сiмейних ролей, про вирiшеностi жiночого питання в нашiй країнi. Андроцентричний характер праць по iсторiї Батькiвщини обумовив формування "жiночої iсторiї" як самостiйної сфери гуманiтарного знання. Ця iсторiя писалася ученими-жiнками й була присвячена осмисленню ролi жiнок у суспiльному розвитку. У цьому зв'язку вiтчизнянiй науцi був необхiдний етап наукового осмислення гендерної структури суспiльства, реiнтерпретацiї статистики, вторинного аналiзу результативностi "жiночої" державної полiтики в радянський перiод. Позначений етап у розвитку вiтчизняної науки зайняв приблизно три роки. ДО 2008 року в системi вищого утворення паралельно з Московським i Санкт-Петербурзьким центрами гендерних дослiджень зложилася розгалужена мережа дослiдницьких центрiв по данiй проблематицi. Поряд з iсторiєю й соцiологiєю гендерна тематика початку активно впроваджуватися у фiлософiю, лiнгвiстику, економiчнi науки. Дослiдникам стало вже "тiсно" у рамках програми "Жiнки України". "Фемiнологiя й гендернi дослiдження в Українi: перспективнi стратегiї й технологiї". Програма iстотно обновилася по змiсту й складу учасникiв. Прiоритетними напрямками дослiдження були визначенi: - iсторична фемiнологiя; - науково-методичнi основи викладання навчальних дисциплiн по фемiнологiї й гендерним дослiдженнях, науково-видавнича й освiтня дiяльнiсть. "Жiнка в суспiльствi" пiдтримували науковi контакти з бiльш нiж 50 вищими навчальними закладами. Новою якiсною характеристикою програми стало здiйснення мiжвузiвських наукових проектiв: монiторингу соцiального самопочуття й цiннiсних орiєнтацiї жiнок i чоловiкiв, наукового проекту "Технологiї просування жiнок у сферу керування", тлумачно-енциклопедичного словника "Жiнки провiнцiї", вивчення гендерних аспектiв полiтичного лiдерства. На етапi 2008 - 2009 рокiв до складу мiжвузiвської мережi дослiдникiв по гендерної проблематицi стали активно включатися лiнгвiсти, фiлософи, соцiологи. Тематика наукових дослiджень значно розширилася за рахунок таких напрямкiв, як гендернi аспекти комунiкацiї в росiйському язиковому спiлкуваннi, формування гендерної iдентичностi в сучасних соцiокультурних умовах, гендернi аспекти нацiональної свiдомостi, гендерньй аналiз життєвих стратегiй i систем цiнностей суспiльства. Таким чином, до цього перiоду вiдбулася iнституцiоналiзацiя гендерних дослiджень у системi вузiвської науки. програми. Великий аналiтичний i теоретичний матерiал, результати рiзнонаправлених соцiологiчних дослiджень, якими розташовують науковi колективи, затребуються регiональними органами керування. В 2008 роцi при активнiй участi вчених пройшли обласнi науково-практичнi конференцiї. тендерну методологiю. Вища атестацiйна комiсiя з розумiнням ставиться до цiєї проблематики. сотнi дослiдникiв i активно сприяє поширенню гендерних знань, гуманiтаризацiї вищого утворення й пiдготовцi наукових кадрiв для вищої школи. Широким шарам громадськостi стали доступнi iдеї й соцiальнi стратегiї XXI столiття в областi гендерної рiвностi. Всi цi результати були б неможливi без Мiнiстерства утворення, ректорiв багатьох вузiв, якi роблять iнтелектуальну й матерiальну пiдтримку гендерним дослiдженням як iнновацiйному напрямку гуманiтарної науки. Не можна не сказати й про ролi Харкiвського державного унiверситету, що фактично стояв у джерел формування цього наукового напрямку в системi вищої школи. В активi вчених унiверситету 11 мiжнародних наукових конференцiй по гендерної тематицi, десятки мiжвузiвських збiрникiв наукових праць, великi науковi проекти по основах гендерної теорiї й формуванню наукового спiвтовариства. Протягом усього перiоду унiверситет виконував координуючу роль в органiзацiї гендерних дослiджень у системi вищого утворення. На його базi створений мiжвузiвський центр гендерних дослiджень, що сьогоднi поєднує вчених вищих навчальних закладiв. Оцiнюючи зроблене, хотiлося б зупинитися на перспективах розвитку гендерних дослiджень i гендерного утворення в системi середньої й вищої школи. За останнi роки вiтчизняними вченими здiйснений прорив в областi теоретичного осмислення гендерних проблем в економiцi, соцiологiї, iсторiї, лiнгвiстицi, соцiальнiй полiтицi й iнших гуманiтарних науках. Як вiдомо, гендерна теорiя не заперечує iснування бiологiчних i психiчних розходжень мiж жiнками й чоловiками. Вона коштує на тiй позицiї, що важливi соцiокультурна оцiнка й iнтерпретацiя цих розходжень, а також побудова на їхнiй основi такої владної системи, що здатна забезпечити чоловiкам i жiнкам рiвнi права й рiвнi можливостi для їхньої реалiзацiї, системи, визнаною цивiлiзацiйною основою демократичного розвитку свiтового спiвтовариства в XXI столiттi. У зв'язку iз цим виникає необхiднiсть зробити бiльше ясним методологiчний пiдхiд до основних понять у фемiнiстськiй теорiї. Гендернi дослiдження стали розвиватися в 90-х роках на основi захiдної фемiнiстської теорiї, переносу її постулатiв на ґрунт спочатку без належного облiку соцiокультурної специфiки суспiльства. Паралельно частина вчених провiнцiйних вузiв продовжувала вести дослiдження в парадигмi "жiночого питання", що не вiдбиває сучасну концепцiю взаємини держави й особистостi. На наш погляд, i той, i iнший пiдходи не доконанi. Вiтчизняна гуманiтарна наука має потребу в гендерної теорiї, що адекватно вiдбиває й свiтову, i вiтчизняну науковi теорiї про проблеми гендерного рiвностi. Друга проблема - це стан гендерного утворення, науково-методичне забезпечення гендерних освiтнiх програм. Пiд гендерним утворенням розумiється процес одержання систематизованих знань в областi стратегiї гендерного рiвностi, а також навичок їхнього застосування в практичнiй дiяльностi. У цей час у результатi активної пiдтримки гендерних дослiджень iз боку Мiнiстерства утворення, академiчних iнститутiв, мiжнародних фондiв у системi вищого утворення зложилися науковi школи й органiзацiї, якi ведуть гендернi дослiдження, розробляють навчальнi курси по гендерної тематицi. Ця робота активно здiйснюється бiльш нiж в 75 вузах, в основному гуманiтарного профiлю. Значну пiдтримку вузiвським ученим роблять ученi академiчних iнститутiв, що розробляють курси лекцiй, навчальнi допомога з основ гендерної теорiї за пiдтримкою Жiночої Мережної програми "Вiдкрите суспiльство", iнших мiжнародних фондiв. Великий iнтерес представляють навчальнi посiбники, розробленi вченими Харкiвського центра гендерних дослiджень (Україна) за пiдтримкою фонду Макартуров. Однак вузи поки не мають у своєму розпорядженнi навчальнi посiбники по гендерної тематицi, що мають допуск Мiнiстерства утворення або Учбово-методичних об'єднань по спецiальностях. У цей час за пiдтримкою Жiночої Мережної програми "Вiдкрите суспiльство" такий проект здiйснюють колективи вчених Києва, Москви, Харкова, Санкт-Петербурга, Саратова. Це дозволить впровадити в освiтнiй процес навчальнi програми по гендерної соцiологiї, полiтологiї, лiнгвiстицi й по гендерним аспектах у соцiальнiй роботi. Однак процес iнституцiоналiзацiї гендерного утворення у вищiй школi перебуває ще в початковiй стадiї. Гендерна тематика повiльно iнтегрується в навчальнi плани гуманiтарних спецiальностей i практично вiдсутнiй у технiчних вузах. Це створює певне протирiччя: з одного боку, у системi утворення йде процес модернiзацiї, поставлена мета - пiдготувати до самостiйного життя молоде поколiння з новими життєвими установками, здатне жити в демократичному суспiльствi, поважаючи право кожної особистостi на самореалiзацiю у всiх сферах життя суспiльства, з iншого боку - проблематика рiвних прав i рiвних можливостей чоловiкiв i жiнок явно недооцiнюється в процесi утворення студентської молодi. Це дуже тривожний момент, тому що вiдсутнiсть цiннiсних установок на повагу прав кожної особистостi в остаточному пiдсумку обертається ростом насильства в сiм'ї, торгiвлею жiнками, масовим порушенням прав жiнок i чоловiкiв на ринку працi, ростом смертностi чоловiкiв працездатного вiку й багатьма iншими негативними процесами. по гендерної тематицi. У цей час пiдвищенням квалiфiкацiї викладачiв займаються в основному мiжнароднi фонди, якi спонсують проведення творчих семiнарiв, лiтнiх шкiл молодих учених. У системi вищого утворення така робота носить епiзодичний характер. Очевидно, що на сучасному етапi розвитку гендерних дослiджень актуалiзується потреба в науково-освiтнiх мiжвузiвських центрах по гендерному утворенню. Про цих i iнших гендерних проблеми в утвореннi в сiчнi 2010 року йшов докладну розмову на засiданнi Комiсiї з питань положення жiнок. Комiсiя рекомендувала Мiнiстерству утворення проробити питання про включення дисциплiн по основах гендерних знань у державний освiтнiй стандарт вищого професiйного утворення, висловила ряд конкретних речень по iнституцiоналiзацiї гендерного утворення й гендерних дослiджень. Інтерес до висвiтлення гендерних питань у системi утворення з боку федеральних органiв влади дозволяє сподiватися на те, що гендернi дослiдження й утворення займуть гiдне мiсце серед державних мiр, спрямованих на досягнення бiльшої рiвностi мiж жiнками й чоловiками. Не буде перебiльшенням сказати, що однiєї з найбiльш важливих проблем є вiдсутнiсть широкої учбово-методичної бази для читання курсiв по гендерної проблематицi, адаптованих до рiзних спецiальностей. Сьогоднi в рядi вузiв країни здiйснюється розробка серiї пiдручникiв по рiзних напрямках гендерних дослiджень, а також роздiлiв для вузiвських пiдручникiв по соцiологiї, полiтологiї й iншим дисциплiнам. Розширення обсягiв цiєї роботи, доступнiсть навчальних i методичних матерiалiв для кожного вузу дозволять здiйснити прорив в областi впровадження гендерної проблематики в освiтнiй процес. гендерне жiноче питання україна 2. Актуальнiсть "Жiночого питання" на сучасному етапi Сьогоднi фемiнiзм - це насамперед альтернативна фiлософська концепцiя соцiокультурного розвитку. Однак протягом досить тривалого перiоду вiн iснувала як iдеологiя рiвноправностi жiнок i як соцiально-полiтичний рух. Цi два аспекти фемiнiзму надзвичайно важливi для становлення його теорiї: саме в пошуках вiдповiдей на реальнi питання, що стосуються статусу жiнок у суспiльствi, теоретики фемiнiзму, не вдоволенi традицiйною соцiальною наукою, сталi формулювати й свої теоретичнi претензiї до традицiйного захiдного знання, i новi теоретико-методологiчнi пiдходи до аналiзу культури. Масовiсть, критичнiсть i наростаюча теоретичнiсть фемiнiстських робiт в 80-i роки привели до того, що жiнки - дослiдники й викладачi соцiальних i гуманiтарних наук на Заходi стали активнiше займатися вивченням жiночої теми. Так, на початку 70-х рокiв в американських унiверситетах виникли так називанi women's studies, у рамках яких жiнки вивчали й переосмислювали досвiд жiнок. "Жiночi дослiдження" виникли, коли стало очевидним, що, по сутi, соцiальнi й гуманiтарнi науки пiд видом вивчення людини взагалi, тобто вивчають винятково чоловiкiв. Жiночi дослiдження саме й були орiєнтованi на вивчення жiночого культурного Задзеркалля, причому тут використалися самi рiзнi методи: сповiдь, групова дискусiя, глибиннi iнтерв'ю (на аналiзi трьохсот таких iнтерв'ю написана книга Б. Фрiдан "Мiстика жiночностi"), вторинний аналiз матерiалiв етнографiчних дослiджень. Паралельно цьому розвивалася фемiнiстська критика традицiйної захiдної науки. Фемiнiстська критика науки стосується насамперед андроцентризма й маскулiнизма, характерних для неї, а також соцiальних наслiдкiв цього. Маскулiний характер науки виявляється в багатьох явищах. Коштує насамперед звернути увагу на те, що визначення самої науки дається через використання маскулiних атрибутiв: об'єктивностi, рацiональностi, строгостi, iмперсональностi, волi вiд цiннiсного впливу. Але головне, у чому виражається маскулiнизм європейської науки - це характер виробництва знань. Вiдкидаючи тi способи пiзнання, якi традицiйно асоцiюються з фемiнними (iнтуїцiю, почуттєве пiзнання), або тi види досвiду, якi звичайно визначаються як не чоловiчi, наука вiдвертається вiд багатьох iнших способiв пiзнання миру. Андроцентризм науки виражається, як показала фемiнiстська ревiзiя наукових дослiджень, i в тiм, що об'єктами вивчення традицiйно є чоловiки й маскулинне. Так, наприклад, бiологiя, антропологiя, медицина й психологiя довгий час вивчали пiд видом "людини взагалi" чоловiка. Інший, не менш цiкавий приклад: традицiйнi iсторичнi дослiдження стосуються, як правило, подiй "великий" (чоловiчий) iсторiї - воєн, битв, революцiй, змiни династiй; а повсякденне життя людей, що вважається сферою дiяльностi жiнок, рiдко виявляється в поле зору дослiдникiв. Жiнки, таким чином, виявляються "захованими" вiд Історiї, але й сама Історiя виявляється досить однобiчною. Навiть "iєрархiя наук" носить маскулинний характер: бiльше престижу i шановними вважаються "строгi" науки, начебто математики або фiзики, менш шановними й "солiдними" - "фемiннi", начебто лiтературознавства. Фемiнiстськi аргументи, що доводять дегуманiзацiю наукового знання або фальш тези про соцiокультурної "нейтральностi" науки, також багато в чому перетинаються з аналогiчними аргументами сучасних соцiологiв науки. Азiї й Африки, якi виявляють у європейськiй науцi слiди расизму, буржуазностi, євроцентризма. Наприклад, Р. Мiнз указує на безпiдставнiсть домагань європейської науки на володiння виключним правом виступати вiд iменi науки в цiлому, науки як такий. Справа в тiм, пiдкреслює вiн, що iдеологiя, властива європейськiй науцi й, що складається в оцiнцi успiшностi пiзнання (по ступенi оволодiння природними силами й ресурсами), у цей час виявляє своє явне банкрутство, тодi як культури американських iндiанцiв i деяких iнших народiв нацеленої на гармонiзацiю вiдносин людини й природи, на процеси вiдтворення земних ресурсiв в iм'я життя майбутнiх поколiнь. Дж. Нiдем пiдкреслює обмеженiсть європейської картезiанської науки в порiвняннi, наприклад, зi схiдною медициною, незвiдної до рiвня примiтивних фiзiологiчних узагальнень i заснованих на них технiчних прийомiв. Фемiнiстки аж нiяк не збираються створювати "жiночу" науку або фiлософiю. Мова йде про розробку фемiнiстської перспективи в системi наукового й теоретичного знання. Фемiнiстська критика науки показує, як вiдбувається впровадження системи панування й пiдпорядкування, що вiдтворюють гендерну асиметрiю й дискримiнацiю, в область виробництва й структуру знань про свiт. Інституцiоналiзацiя жiночих дослiджень в унiверситетах привела до значного збiльшення дослiджень у цiй областi, з'явилися вимоги бiльш систематично ставитися до фемiнiстської теорiї, зробити бiльше ясним методологiчний пiдхiд до основних понять фемiнiстської теорiї. Чималу роль у цьому зiграли численнi дискусiї по ключових проблемах i поняттям фемiнiзму, а також взаємна критика й самокритика рiзних концепцiй фемiнiзму. переростають у гендернi, де на перший план висуваються пiдходи, згiдно яким всi аспекти людського суспiльства, культури й взаємин є гендерними. Спостерiгається поступовий зсув акцентiв: вiд аналiзу жiночого фактора й констатацiї чоловiчого домiнування до аналiзу того, як гендер є присутнiм, конструюється й вiдтворюється у всiх соцiальних процесах i як це впливає на жiнок i чоловiкiв. Диференцiацiя понять пiдлоги й гендера означала вихiд на новий теоретичний рiвень. Уперше розходження понять "пiдлога" i "гендер" було позначено психологом Р. Столпером в 1968 роцi. Пiзнiше (1972 рiк) цю iдею пiдтримали фемiнiстськi антропологи. Вивчаючи рiзнi суспiльства, вони виявили значну рiзницю в розумiннi чоловiчих i жiночих ролей, позицiй, чорт характеру, коротше, у розумiннi того, що є чоловiк i жiнка в тiм або iншiм суспiльствi. Уперше на це звернула увагу в серединi столiття М. Мiд. В 1972 роцi з'являється швидко знаменитої книга, що стала досить, "Жiнка, культура й суспiльство", що вийшло за редакцiєю М. Розальдо й Л. Ламфере. Стаття Ш. Ортнер " чиСпiввiдноситься жiноче iз чоловiчим так само, як природне з культурним?" надалi викликала бурхливi дискусiї. У цiй роботi вiдзначається той унiверсальний факт, що репродуктивна роль жiнок не враховується при визначеннi її соцiального статусу в суспiльствi й що жiнки витиснутi зi сфери соцiального в сферу приватного, тому що вони асоцiюються iз природним, а не соцiальним. Мабуть, однiєї з перших робiт, у якiй з'явилося досить чiтко промовлене розходження понять "пiдлога" i "гендер", стала робота Г. Рабiн. Використовуючи методи психоаналiзу й структурної антропологiї, Рабiн вивчала символiчне значення факту обмiну жiнок мiж чоловiками в так званих примiтивних суспiльствах. У результатi вона прийшла до висновку, що саме обмiн жiнками мiж племенами вiдтворює чоловiчу владу й структуру гендерної iдентичностi, при яких жiнки оцiнюються як бiологiчнi iстоти й ставляться винятково до сiмейної сфери. На основi цього конструюється". пологендерна система як набiр угод". Інакше кажучи, гендерна система, що конструює двi пiдлоги як рiзнi, нерiвнi й навiть взаємодоповнюючi, є фактично системою влади й домiнування, цiль якої - концентрацiя матерiального й символiчного капiталу в руках батькiв. "Про редефiнiцiї понять пiл i гендер", де вона запропонувала використати слово sex тiльки стосовно спецiальних бiологiчних аспектiв людини, а термiн "гендер" тiльки пiд час обговорення соцiальних, культурних i психологiчних аспектiв, якi ставляться до рис, нормам, стереотипам, ролям, що вважаються типовими й бажаними для тих, кого суспiльство визначає як жiнок або чоловiкiв. "Материнство як досвiд i iнститут". Я хотiла б з метою нашого дослiдження видiлити тут тiльки одну з iдей, почерпнуту нею з аналiзу робiт "чорних фемiнiсток (black feminists)". Я маю на увазi iдею про те, що гендер не є монолiтною категорiєю,скорiше, позначає позицiю субординацiї гендер у неї стає частиною складної мережi владних компонентiв. В 80-i й 90-i роки гендернi дослiдження стали досить розповсюдженими. Однак як розумiння й використання самого поняття "гендер", так i застосовуванi в ходi дослiджень методи досить рiзнi. У цiлому я видiляю три основнi теорiї гендера: 1) теорiя соцiального конструювання гендера; 3) гендер як культурна метафора. І одну помилкову. Почнемо з кiнця. Гендер як соцiально-демографiчна категорiя, або помилкова теорiя гендера. Сприйняття гендера як соцiостатевої ролi характерно для соцiально-економiчних дослiджень, автори яких не хочуть вiдставати вiд сучасних iдей. На мiй погляд, цей пiдхiд є комбiнацiєю iдей традицiйної соцiологiї пiдлоги з iдеями, що обговорювалися у фемiнiстських роботах i women's studies. У рамках цього пiдходу, з одного боку, розрiзняються пiдлога як бiологiчний факт i гендер як соцiальна конструкцiя; з iншого боку - наявнiсть двох протилежних "гендерiв" приймається як данiсть. При цьому вважається, що "природа" чоловiкiв i жiнок рiзна настiльки, що їх можна рознести по рiзним соцiальним (соцiостатетвим) категорiях. Гендер як соцiальна конструкцiя/теорiя соцiального конструювання гендера. 2) гендер будується й самими iндивiдами - на рiвнi їхньої свiдомостi (тобто гендерної iдентифiкацiї), прийняття заданих суспiльством норм i пiдстроювання пiд них (в одязi, зовнiшностi, манерi поводження й т. д.). Тут варто згадати роботи Э. Гофмана, Г. Гарфiнкеля, К. Уеста й Д. Зiммермана. - означає створювати такi розходження мiж хлопчиками й дiвчинками, чоловiками й жiнками, якi не є природними, сущностними або бiологiчними. Гендерна приналежнiсть iндивiда проявляється в тiм, що людина i робить постiйно в процесi взаємодiї з iншими людьми. Коли соцiальне виробництво гендера стає предметом дослiдження, звичайно розглядають, як гендер конструюється через iнститути соцiалiзацiї, подолу працi, через культуру (гендернi ролi й стереотипи, мас-медiа), проблеми гендерної стратифiкацiї й нерiвностi. Гендер, iєрархизующий соцiальнi вiдносини й ролi мiж чоловiками й жiнками, - категорiя стратифiкацiйна. Але крiм гендера, такими категорiями є клас, раса, вiк. Американська дослiдниця Дж. Скотт однiєї з перших запропонувала розглядати гендер у рядi цих категорiй. Французька постмодернiстська фемiнiстка Т. де Лауретiс уважає, що гендер - комплексний механiзм або технологiя, що визначає суб'єкт як чоловiчий або жiночий у процесi нормативностi й регулювання того, ким повинен стати людина вiдповiдно до експектацiями, пропонованими йому суспiльством. Процес конструювання гендерної iдентичностi протiкає у взаємодiї з iншими нормативними змiнними, такими як раса й клас, у ходi чого виробляється владна система. Інакше кажучи, Лауретiс уважає гендер процесом, що конструює соцiально-нормативний суб'єкт через побудову розходжень по пiдлозi, зв'язаних у свою чергу з расовими, етнiчними, соцiальними розходженнями. Гендер як культурна метафора. Крiм бiологiчного й соцiального аспектiв в аналiзi проблеми пiдлоги, фемiнiстки виявили й третiй, символiчний, або властиво культурний його аспект. Чоловiче й жiноче на онтологiчному й гносеологiчному рiвнях iснують як елементи культурно-символiчних рядiв: чоловiче - рацiональне - духовне - божественне - (.) - культурне; жiноче - почуттєве - тiлесне - грiховне - (.) - природне. установки, сформованi таким чином, що всi, обумовлене як "чоловiче" або ототожнюва з ним, уважається позитивним, значимим i домiнуючої, а обумовлене як "жiноче" - негативним, вторинним i субординуємим. Це проявляється не тiльки в тiм, що властиво чоловiк i чоловiчi предикати є домiнуючими в суспiльствi. Багато хто не пов'язанi з пiдлогою феномени й поняття (природа й культура, чуттєвiсть i рацiональнiсть, божественне й земне й т. д.) через iснуючий символiчний ряд ототожнюється з "чоловiчим" або "жiночим". У такий спосiб створюється iєрархiя, супiдряднiсть усерединi вже цих - нестатевих - пара понять. При цьому багато явищ i поняття здобувають "полову" (або, вiрнiше сказати, гендерную) фарбування. Разом з тим убудованiсть чоловiчих i жiночого як онтологiчних початкiв (тобто первинних буттєвих принципiв) у систему iнших базових категорiй трансформує i їх власний, спочатку бiологiчний^-бiологiчний-природно-бiологiчний змiст. Пiдлога стає культурною метафорою, що, як вiдзначає Э. Фi,". передає вiдношення мiж духом i природою. Дух - чоловiк, природа - жiнка, а пiзнання виникло як якийсь агресивний акт володiння; пасивна природа пiддається вопрошанню, розкриттю, людина проникає в її глибини й пiдкоряє собi. Прирiвнювання людини до духу, що пiзнає, у його чоловiчому втiленнi, а природи - до жiнки з її пiдпорядкованим положенням було й залишається безперервною темою захiдної культури". культури, що розумiє як система виробництва знання про свiт. "гендер" вiдбиває, по сутi, i складний соцiокультурний процес конструювання суспiльством розходжень у чоловiчих i жiночих ролях, поводженнi, ментальних i емоцiйних характеристиках, i сам результат - соцiальний конструкт гендера. Важливим елементом конституювання гендерних розходжень є їхня поляризацiя й iєрархiчна супiдряднiсть, при якому маскулинне автоматично маркiрується як прiоритетне й домiнуюче, а фемiнне - як вторинне й пiдпорядковане. 2. 3 Нетрадицiйнiсть методологiї i її використання в сучасному соцiальному й гуманiтарному знаннi з 60-х рокiв XX сторiччя i в межах гуманiтарного знання (фiлософiя, культурологiя, етнологiя, соцiологiя, соцiальна психологiя, лiнгвiстика та iн.) активiзувалися дослiдження гендеру. В європейському та американському академiчному середовищi з'явилися науковi публiкацiї, що засвiдчили iнтегральнiсть нової дисциплiни та перспективи її мiждисциплiнарного розвитку. Наприкiнцi XX сторiччя окреслилися основнi науковi етапи, в межах яких вiдбувалося становлення поняття "гендерної епiстемологiї". До їх змiстового аналiзу так чи iнакше зверталися закордоннi та вiтчизнянi фiлософи Джейн Флокс, Джiн Бетке Елштайн, Ненсi Фрезер, Розi Брайдотгi, Джудiт Батлер, Ірина Жеребкiна, Наталiя Чухим, Вiкторiя Гайденко тощо. Однак в iсторико-фiлософському аспектi проблеми розвитку гендерної теорiї знання є недостатньо осмисленими та потребують свого подальшого розгляду. Метою даної розвiдки є аналiз основних етапiв становлення гендерної епiстемологiї у закордонному" фiлософському дискурсi другої половини XX сторiччя. види гендерної взаємодiї. У науковий обiг поняття "гендеру" було впроваджено для розрiзнення понять бiологiчної статi людини, її культурного i соцiального конструктiв. Нове поняття мало сприяти подоланню традицiйного (есенцiоналiстського) наукового погляду, що пояснював би всi соцiокультурнi вiдмiнностi мiж статями, особливостями їхньої бiологiчної природи. У дослiвному перекладi з англiйської мови гендер тлумачиться як "рiд" у лiнгвiстичному значеннi слова (наприклад, рiд iменника). У вжитку це поняття вперше з'явилося в психоаналiтичнiй працi Роберта Степлера "Стать i гендер: про розвиток чоловiчостi i жiночостi" (1968). Згодом завдяки працям таких дослiдниць, як Гейл Рубiн, Адрiєн Рiч та iн. поняття "гендер" поширилось. Вiдтак гендер розглядається як культурний, соцiальний конструкт, система мiжособистiсних взаємовiдносин, за допомогою якої формується, стверджується та вiдтворюється уявлення про чоловiче та жiноче в соцiокультурi. Прагнення дослiдникiв наблизитися до розумiння типового у суб'єктивному чоловiчому/жiночому свiтi, щоб збагнути особливостi розвитку соцiокультурного свiту, виводило на площину наукового аналiзу щораз новi проблеми i поняття. Так, у 70 - 80-i роки дослiдження гендеру характеризуються своєю Цей етап був увiнчаний критикою рацiоналiстської методологiчної площини фiлософiї. Вiдзначається однобiчнiсть традицiйної ("андроцентричної") епiстемологiї та обґрунтовується необхiднiсть роширення iнтелектуального потенцiалу фiлософських теорiй та входження в них фемiнної проблематики. На цьому етапi тендернi дослiдження мають за мету "коригування" та "вдосконалення" науки (антропологiї, психологiї, iсторiї, соцiологiї тощо) з позицiй жiночого авторства. Однак цей емпiричний етап характеризувався не зовсiм толерантною науковою позицiєю дослiдникiв гендеру у своїй невпиннiй критицi "маскулiнностi" та прагненнi визнання теоретичних концептiв тендеру в академiчному середовищi. концептуалiзм, що виявився у зосередженнi гендерних теоретикiв на питаннi вiдмiнностей у статусi чоловiкiв та жiнок у суспiльствi. В його межах вiдбувається подальше становлення гендерної епiстемологiї, зокрема розпочалося переосмислення традицiйного епiстемо-логiчного конструкту "жiночого досвiду". У модернiй науцi вiдбувалося деяке незауваження гендерних особливостей емоцiй, сприйняття, пам'ятi, усього "жiночого досвiду" та його можливостей у формуваннi нового знання (психологiчного, iсторичного, соцiологiчного та iн.). Гендернi дослiдження як новий гуманiтарний напрям сприяли кон-цептуалiзацiї вiдмiнностей у гендеризацiї iсторичних суб'єктiв. Увага фiлософiв на цьому етапi також зосередилась на мовi як на методi наукового дослiдження. Цей метод по-новому висвiтлював сутнiсне в чоловiчiй/жiночiй суб'єктивностi, особливостi гендерної суб'єктивацiї та давав змогу виходити на рiвнi типологiзування, порiвняння, абстрагування тощо. Адже вiдносини мiж статями фiксуються мовою у виглядi культурно-обумовлених метафор, стереотипiв, накладають вiдбиток на мовну поведiнку особистостi i на процеси її мовної соцiалiзацiї. Система знакiв як засобiв самовираження постала проблемною площиною у гендерних дискусiях. З'являється думка про те, що будь-яке "об'єктивне" дослiдження завжди зацiкавлене, суб'єктивне i полiтизоване, оскiльки має владний модус (домiнування/пiдпорядкування). Бiльшiсть наукових текстiв модерну-доби про жiночу суб'єктивнiсть вiдтворювали цей модус. А дефiцит "жiночої мови", призабуття власної системи знакiв як засобу самонайменування лише унеможливлювало вiдкриття сутнiсного в суб'єктивному свiтi жiнки. Саме у 80-х роках минулого сторiччя пiд закликом вiднайдення жiнкою "самої себе" популярними залишаються манiфестнi тексти французьких фiлософiв Гелен Сiксу та Люс Ірiгарей, якi у своїх працях вiдстоювали iдею жiночої суб'єктивацiї у мовленнєвiй практицi. Звернення до мови було своєрiдним свiдченням лiнгвiстичного зрушення у фiлософiї, психологiї та iнших науках. З'являється нове поняття практик мовленнєвої поведiнки (вжитку) або дискурсу. Останнiй термiн вiдображає плюральнiсть, множиннiсть форм мовленнєвої поведiнки. Дискурс - це процес виробництва iдей, знання, текстiв, науки, i е тим, з чим теорiя спiввiдноситься i на чому грунтується у кодифiкацiї та систематизацiї своєї множинностi в межах прийнятної наукової норми. Дослiдникам стало зрозумiло, що нормативнiсть найвищої теорiї, конвенцiйного теоретичного дискурсу, особливо фiлософiї, є також обмежувальною. У цьому сенсi дискурс як комплексна мережа взаємоспiввiднесених умов iстинностi завжди перевищує кодифiкацiйну силу теорiї, оскiльки здатний надати їй нового розвивального iмпульсу. Тому фiлософiя вимушена вiдстежувати й асимiлювати найрiзноманiтнiшi новi дискурси i не лише про тендер, а й про новi технологiї, аудiовiзуальнi засоби, пост-колонiальнi суб'єкти та iн., щоб їх iнкорпорувати i кодифiкувати. У науковий обiг поняття дискурсу ввiйшло завдяки видатному дослiднику культури, фiлософу та психологу Мiшелю Фуко. Вiдомий своєю концепцiєю влади Фуко вiдкриває проблеми мови як означального механiзму та позамовних, недискурсивних реальностей (тiло, дiя, влада), що виявились вирiшальними для сучасних фiлософських концепцiй. Статус людини, зокрема статевий, отримує свiй вияв через систему знакiв як засобiв самовиразу. Ця система мовних знакiв i формує дискурс. Зрозумiло, що Фуко не був єдиним у вiдкриттi проблеми мови як означувального механiзму. Іншою значущою фiгурою був психоаналiтик, фiлософ Жан Лакан. Вiн першим наблизився до проблеми "мови несвiдомого", прозiрливо визначив стать як "маскарад" практик i знакiв. Отож, мова є системою знакiв як засобiв виразу, своєрiдним дискурсом, що тiсно пов'язаний iз владою (вiдома зв'язка у Фуко "знання - влада"). Мова i влада взаємопов'язанi, а гуманiтарний дискурс гендерно означений. Дослiдники гендеру (Сьюзен Браунмiлер, Мерi Далi, Кейт Мiлет та iн.) на цьому етапi вiдстежили змiст багатьох епохальних текстiв i вловили в ньому асиметричне бачення жiнки. З'ясувалося, що античний дискурс створював i вiдтворював соцiокуль-турну маргiнальнiсть жiнки. Її "безмовне" та "об'єктне" становище. У подiбну картину гендерного свiту, як зокрема показали Джiн Бетке Елштайн та Джейн Флекс, "вписувалися" мiркування про стать Розуму в просвiтницькому метанаративi. Опора на теорiю деконструкцiї та феномен "iнакшостi" визначного фiлософа сучасностi Жака Дерiди також значно збагатила методологiчне поле гендерних дослiджень. Загалом збагачення змiстовностi фiлософського аналiзу гендеру за допомогою схем, вiдкритих Фуко, Лаканом, Дерiдою, дало змогу деконструювати навiть найбiльш рейтинговi фiлософськi тексти, що грунтувалися на iдеї доречностi та необхiдностi асиметричного становища чоловiчого/жiночого у соцiокультурi. Однак лише сьогоднi стало очевидним, що цi схеми не остаточнi у розкриттi особливостей сучасного суб'єктивного свiту жiночого та чоловiчого гендеру. Виникла потреба пошукати новi методологiчнi засади, що вiдображали б особливостi iснування гендеру в сучаснiй соцiокультурi. Адже зрозумiло, що деконструкцiя - лише пiдготовча робота для нових вiдкриттiв. З 90-рокiв починається постструктуралiстський"пригнiченої фемiнностi" починає сприйматися амбiвалентне, адже зрозумiлим стає незадовiльний стан не лише жiнок, а й чоловiкiв у сучаснiй еоцiокультурi. Крiм цього, аплiкацiя постмодернiстських та постструктура-лiстських iдей Фуко, Дельоза, Лiотара, Дерiди та iн. на фемiнiстську методологiчну площину захитала односкерованiсть їх дослiдницьких iнтересiв. Розпочинається нова' проблема-газацiя поняття "епiстемологiя", зокрема змiнюється предмет дослiдження. Замiсть вивчення вiдносин "знання - iстина", теоретики гендеру починають дискурсивне дослiдження низки взаємостосункiв "знання-бажання-фантазiя-влада". Наприкiнцi 90-х рокiв вiдчутно змiнюються гендернi полiтики в iнтерпретацiї пiзнавальної дiяльностi, знання тощо. Тут епiстемологiя постає не як критична структура знання, а радше як свiтоглядна позицiя. Остання входить у науковий та буденний свiтогляд, визначає вектор теоретичних дослiджень та практичних дiй. Усвiдомлюючи iсторичнiсть процесу становлення гендеру, а також змiн його вiдображення у дискурсивнiй практицi, дослiдники мають за мету проаналiзувати особливостi гендерної суб'єктивацiї, творення нових образiв гендеру, як i змiни їх соцiокультурного сприйняття. Мiждисциплiнарнiеть гендерного дискурсу дала змогу охопити в єдиному фокусi бачення рiзнi репрезентацiї гендеру: як iсторико-культурний тип суб'єктивацiї, як соцiокультурну метафору, що увиразнює культурно-символiчну природу статi; як чоловiчу/жiночу суб'єктивнiсть та модус стилiзацiї гендерного тiла; як соцiальний та iдеологiчний конструкт тощо. Історико-фiлософський аналiз гендеру у соцiально-гуманiтарному дискурсi другої половини XX сторiччя на своїх початкових етапах фактично є розглядом переваг та домi-нацiй статей у найрiзноманiтнiших сферах життєдiяльностi. Вiдтак, сучасним дослiдникам важливо з'ясувати ще й тi фундаментальнi висновки, якими новий антиесенцiалiстичний пiдхiд здатний збагатити розроблення тендерних теорiй, орiєнтованих на демократичний суспiльний проект. Адже есенцiалiзм схильний зводити стать до її бiологiчної детермiнованостi i як форма неправдивого унiверсалiзму є частиною захiдної метафiзики. "Наполягати на бiнарнiй опозицiї жiнка/чоловiк, - як зауважував Жак Дерiда, - означало б залишатися "полонеником Метафiзичного" з її iлюзiєю присутностi, буття, стабiльного значення та iдентичностi". З цим поглядом важко не погодитися. Тому дослiдницька праця теоретикiв тендеру наприкiнцi XX сторiччя скеровується на артикуляцiю питань, що стосуються змiн суб'єктивностi, iндивiдуальної, тiлесної, тендерної iдентичностi, i на зв'язок їх iз проблемою знання й епiстемологiчної легiтимацiї. Ця праця привела до виникнення тендерної у межах соцiальної епiстемологiї можна порiвняти з кристалом, що має рiзноманiтнi гранi. На перший погляд видається, що цi гранi-площини дають змогу дослiдниковi пiзнавати тендер у чистотi рiзних наукових аспектiв гуманiтарного знання: фiлософського, психологiчного, соцiологiчного, iсторичного тощо. З iншого боку, кожний аспект гендеру, який пiзнається, є деякою полiфонiчною сутнiстю, не тiльки має багато граней, а й багато ракурсiв висвiтлення кожної з них. Пiд цим свiтловим пучком методологiчної оптики межi граней-площин видаються не такими вже й чiткими, створюють щораз новi iлюзiї сприйняття гендеру, породжують його новi значення. багатоголосся кожної проблеми гендеру вiдображає його феноменологiю. Гендер як проблема вислизає вiд розчинення у нескiн-чених наукових iнтерпретацiях. Однак це не демотивує дослiдника, а, навпаки, засвiдчує сучасне постмодернiстичне зрушення у науковому стилi мислення про гендер. Сучасний дослiдник гендеру навiть у своєму вузько-предметному аналiзi неминуче демонструє зануренiсть у полiфонiчне довкiлля наукової мови i здiйснює своєрiдну дискурсивну трансгресiю вiд локалiзацiї власної мови та мислення на дихотомностi понять. Модернiстський спосiб дихотомного мислення про гендер є ще доволi поширений i має свої засяжнi наслiдки, вiдтворюючи i стверджуючи тендерну асиметрiю. Тому варто ще раз пiдiйти до дихотомних понять, якi окреслюють гендер та вiдстежуються у дискурсi, щоб здiйснити своєрiдне мiметичне повторення й подальшу їх деконструк-цiю. Зважаючи на те, що чоловiки i жiнки дискурсивне зображуються у дихотомних опозицiях соцiокультурних метафор, у своїх вiдмiнностях, перевагах та домiнацiях, все ж вважаємо, що стратегiя тендерної рiвностi має бути скерована на зауваження та визнання позитивних вiдмiнностей. У цьому випадку проблема гендерних вiдмiнностей має розглядатися конструктивно у своєму солiдаризуючому сенсi як "двополюсна" iдентичнiсть гендерного свiту. Зрозумiло, ця поки що утопiйна вiзiя потребуватиме подальшого творення нової тендерної культури, суб'єктами якої будуть рiвновартiснi ген-дернi особистостi. Сучасний фiлософський дискурс вже сьогоднi через авторськi позицiї вiдображає цi прагнення i, слiд сподiватися, буде спроможний вiдiйти вiд акцентiв тендерної зверхностi й толерантно розглянути статеву двополюсну iдентичнiсть, щоб вписати багатство її життєвих властивостей у соцiокультуру. Отже, тендерна епiстемологiя у своєму розвивальному значеннi тiсно пов'язана з постмодернiстською ситуацiєю в науцi. Був захитаний iдеал розуму, уявлення про стабiльнiсть суб'єкта та його iдентичностi. Вiдбувався пошук iнтелектуального простору для ранiше маргiналiзованих "iнших" (наприклад, жiнок, кольорових, девiантiв). Легiтимувались маргiнальнi практики репрезентацiї, що дозволяли розглядати їх авторiв як агентiв нового знання. Емпiричний етап розвитку знання про тендер характеризувався намаганнями вдосконалити андроцентричну науку знанням про "фемiнне" та протидiяли таким соцiальним забобонам, як сексизм (зверхнє ставлення до особи протилежної статi) та андроцентризм (знання, що асоцiюється з чоловiчiстю). Наступний концептуалiстський етап розвитку епiстемологiї призвiв до акцентiв на вiдмiнностях чоловiчого та жiночого в соцiокультурi, зафiксував їх нерiвну вартiсть. Натомiсть постструк-туралiстська епiстемологiя виявилася бiльш орiєнтована на антропологiзацiю пiзнання. Тут дослiдницьке мислення постає як критичний саморефлективний тип аналiзу. При чому рефлексивнiсть забезпечує взаємодiю суб'єкта та об'єкта знання, оскiльки суб'єкт пiзнання не протистоїть свiтовi, а, навпаки, взаємодiє з ним. Щобiльше суб'єкт, котрий пiзнає, не має нiяких переваг перед об'єктом знання, бо вони вкупi пiдпорядкованi соцiокультурнiй моралi. Найприкметнiшою рисою сьогоднiшньої тендерної епiстемологiї є прагнення надати унiверсалiзованому визначенню людства певного "забарвлення" за допомогою теоретичного осмислення "досвiду" тендерних суб'єктiв. Стає очевидним, що не лише тендерна iєрархiя впливає на конструювання знання, а й такi чинники, як раса, нацiональнiсть, культура, вiк, причетнiсть до рiзноманiтних соцiальних груп. Тому перспективи подальшого становлення тендерної епiстемологiї тiсно пов'язанi з напрацюванням багатовимiрного дослiдницького проекту, здатного вiдобразити специфiку сучасного чоловiчого/жiночого свiту. 3. Гендер у дзеркалi iсторiї та перспективи розвитку гендерних студiй в Українi Останнiм часом "Український iсторичний журнал" почав порушувати проблему сучасного стану вiтчизняної iсторичної науки. У рядi публiкацiй, вмiщених на його шпальтах, автори визнають необхiднiсть критичного засвоєння досвiду захiдної iсторiографiї у справi розробки нацiональної моделi української iсторiї та iнтегрування її у всесвiтню. Серед першочергових завдань вiтчизняних iсторикiв - оновлення методологiї iсторичної науки i запровадження нових мiждисциплiнарних дослiдницьких методик, якi синтезують досягнення гуманiтарних наук: соцiологiї, психологiї, демографiї, антропологiї, географiї. Свого часу вони були успiшно використанi iсториками "нової iсторiї", започаткованої французькою школою "Анналiв". не залишили поза увагою i "жiночу iсторiю", яка до того часу розвивалася у руслi аматорських студiй про роль видатних жiнок i не виходила за рамки бiографiчного напрямку. Причини її появи, а також аналiз теорiї i методу стали предметом вивчення росiйської дослiдницi Л. П. Рєпiної. "жiночої iсторiї", започаткованої науковими студiями минулого столiття, присвяченими жiнкам. Історiя жiнок, становлення якої пройшло кiлька етапiв, пережила швидку трансформацiю - вiд iсторiї видатних жiнок, що мали вiдверто популярний i нерiдко публiцистично-фемiнiстичний характер. Друга стадiя жiночих студiй (30-50-тi роки) характеризується появою спецiальних дослiджень бiографiчного напрямку. Однак i в цьому випадку жiнка розглядалася хоча i в контекстi її громадської дiяльностi i полiтики, але переважно як декор на фонi чоловiкiв з описами пiкантних подробиць стосункiв видатних полiтикiв з жiноцтвом. Якiсно нових рис жiноча тема набула у рамках сформованої у 60 - 70-тi роки "нової соцiальної iсторiї", яка запозичила методи i прийоми дослiджень соцiальних наук, головним чином соцiальної психологiї та антропологiї. Її прибiчники зацiкавилися iсторiєю жiнок, слушно визнаючи, що вивчення минулого, як i аналiз сучасностi, повиннi спиратися на iнформацiю про становище та вклад обох статей у господарську, духовну i культурну сферу. Саме ця мета - написати "жiночу iсторiю", що повернула б слабку стать в iсторичний процес i не тiльки видатних її представниць, а й пересiчну жiнку-матiр, господиню i дружину з її свiтом цiнностей привела до переродження "жiночої iсторiї" наприкiнцi 60-х - на початку 70-х рокiв у нову, що згодом дiстала назву гендерної. Її прибiчники розглядають всесвiтню iсторiю як iсторiю переважно чоловiчої цивiлiзацiї (his history - його iсторiя), що має бути доповнена (her history-її iсторiєю). Зосередившись на вивченнi iсторично сформованих вiдносин мiж чоловiками i жiнками у патрiархальних структурах класових суспiльств, вони використовували нову категорiю аналiзу соцiальних вiдносин, названу гендером. З допомогою цiєї специфiчної категорiї дослiдники не тiльки подолали домiнуюче уявлення про виключно бiологiчну природу соцiальних ролей статей, а й пiдiйшли до розумiння необхiдностi вивчення iсторiї жiноцтва у контекстi взаємовiдносин мiж статями. яку ще називають "соцiокультурною статтю", на думку її прибiчникiв, доклика-на пiдкреслити соцiальний характер нерiвностi мiж статями, що поступово змiнюється залежно вiд суспiльних та культурних трансформацiй. розвитку соцiуму, як зарубiжнi, так i вiтчизнянi дослiдники. Однак бiльшiсть вiдповiдних студiй належить перу зарубiжних фахiвцiв. Вони не лише визначили коло дослiджень з гендерної iсторiї, її теоретико-методологiчнi основи, а й спробували визначити власну перiодизацiю (Д. Келлi та Д. Скотт (США), М. Фокаулт, Ж. Лакан (Францiя), Е. Джейнуей, С. Александер (Великобританiя), Л. П. Рєпiна i Т. Кли-менкова (Росiя), вивчити становище жiнок у рiзних сферах суспiльного життя багатьох країн. Завдяки проведеним дослiдженням представники нового напрямку вже у 90-х роках почали створювати узагальнюючi працi, присвяченi iнтегруванню "iсторiї жiнок" у всесвiтню iсторiю. Вiд окремих статей та монографiй з iсторiї взаємовiдносин чоловiчої i жiночої частин соцiуму у рiзних країнах i в рiзнi епохи гендернi iсторики перейшли до масштабних проектiв реконструкцiї iсторiї жiноцтва в контекстi вiдносин з чоловiками на європейському континентi та в Пiвнiчнiй Америцi. Маємо на увазi "Історiю жiнок Заходу" - колективний проект французьких, iталiйських, англiйських i американських дослiдникiв. "жiночий бум", який пережила Захiдна Європа i Америка у 60-80-х роках XX ст., коли виникла дискусiя про сутнiсть соцiальних ролей чоловiкiв i жiнок, їх вклад у цивiлiзацiю та мiсце у сучасному суспiльствi на порозi XXI ст., не минув i країни Схiдної Європи, включаючи Україну. Серед нових явищ у нашому життi, породжених трансформацiєю пострадянського суспiльства i утвердженням власної держави, вагома роль належить українськiй жiнцi, яка намагається знайти своє мiсце як у сучасному свiтi, так i в українському соцiумi. Про це свiдчать численнi науково-практичнi конференцiї, семiнари, де обговорюються проблеми становища сучасної української жiнки на ринку працi, в сiм'ї, її репродуктивне здоров'я, мiсце у розбудовi нацiональної держави та сучаснiй полiтичнiй елiтi, у реформуваннi освiти тощо. Не залишилися поза увагою українських жiнок i перспективнi й розвинутi на Заходi жiночi студiї, якi з 80-х рокiв трансформувалися в новий вид мiждисциплiнарних дослiджень - гендернi. Висновки "Бiлим по бiлому. Жiнки в громадському життi України. 1884-1939", де вперше для українського читача поставлена проблема витокiв вiтчизняного фемiнiзму i гендерного пiдходу до iсторiї, "українському чиновництву, яке вже знає, що таке тендер, належить розiбратися тепер з тендером". Зазначимо, що до кiнця 80-х рокiв мало хто з науковцiв-гуманiтарiїв був обiзнаний з концепцiєю гендера. З середини 90-х рокiв згадана концепцiя стала предметом наукових дискусiй, її використовували соцiологи, демографи, економiсти. Гендерний пiдхiд як багатогранне бачення iсторичного процесу, що передбачає дiалог статей у планi реконструкцiї iсторичного розвитку з урахуванням форм їх взаємодiї i взаємодоповнення, зацiкавив i вiтчизняних дослiдникiв. Перспективною щодо цього є спроба осмислити i узагальнити стан вiтчизняних жiночих студiй, до якого вдалися автори збiрки статей "Жiночi студiї в Українi: жiнки в iсторiї та сьогоднi". Вони не тiльки висвiтлили роль українського жiноцтва в Х-ХХ ст., а й розглянули жiнку як суб'єкт iсторичного розвитку. Оскiльки автори видання трактують "жiночу iсторiю"' як складову частину гендерної iсторiї, є пiдстави вважати згадану збiрку "реальним кроком на шляху до утвердження тендерного пiдходу в iсторичнiй науцi". Цiлком подiляємо мiркування авторiв про те, що утвердження гендерного вимiру соцiуму i особливо здiйснення його ретроспекцiї на минулi епохи в Українi зумовленi рядом труднощiв, зокрема, вiдсутнiстю широкого кола фахiвцiв, якi вiд описових нарисiв про видатних українських жiнок перейшли до з'ясування мiсця пересiчної українки в соцiокультурному розвитку на основi теоретико-методологiчних пiдходiв розвинутої на Заходi академiчної дисциплiни. Гадаємо, що перешкодою на шляху розвитку гендерної iсторiї в Українi є не тiльки нерозвинутiсть категорiй i понять нового виду гуманiтарних студiй, особливо тих, що стосуються спiввiдношення гендерних дослiджень з жiночими, а й вiдсутнiсть компаративного аналiзу феномена жiнки в захiднiй та схiднiй цивiлiзацiях, без чого визначення її мiсця в iсторiї українського соцiуму виглядає як аматорська спроба. Тому аналiз здобуткiв захiдної iсторiографiї в галузi гендерної iсторiї, яку переслiдує автор даного огляду, сподiваємося, стане в пригодi вiтчизняним дослiдникам. Список використаної лiтератури 1. Декларацiя про загальнi засади державної полiтики України стосовно сiм’ї та жiнок // Голос України. - 2009. - 23 берез. 2. 2. Україна. Верховна Рада. Про Декларацiю про загальнi засади державної полiтики України стосовно сiм’ї та жiнок: Постанова… 5 берез. 2009 р. № 475-ХІУ // Голос України. - 2009. 3. 6. Абубикирова Н. И. Что такое "гендер"? // Общественные науки и современность. - 2006. - №6. 4. Бабаева Л. В. Деловая активность женщин в новых экономических структурах // СОЦИС. - 2002. - № 5. 5. Бабаева Л. В. Женщины: актуальное направление социальной политики: [Концептуальный подход к разработке Федеральн. программы] // СОЦИС. - 2007. - № 7. 6. Бєлоусова І. Жiнка i суспiльство: нерiвний шлюб…: [Інтерв’ю нар. депутата України про роль жiнки в сучас. укр. сусп-вi] // Україна. - 2009. - № 11. 7. Женщина в свете политики // Правда. - 2000. - 25 июня. 8. Женское движение: новое платье или заплатi на старое // Правда. - 2001. - 20 февр. 9. Історичнi передумови сучасного жiночого руху // Інформацiйний бюллетень Українського iнституту соцiальних дослiджень. - 2009. - № 11 (36). 10. Кобилянська О. Дещо про свободу, фемiнiзм i таке iнше: [Гендер - рiвноправнiсть чоловiкiв; жiнок: Бесiда з дир. Гендер. бюро Проекту "Гендер у розвитку" ПРООН О. Кобилянською] // Молодь України. - 2008. - 11 серп. 11. Ковалев В. Права женщин и детей нуждаются в защите государства // Рос. юстиция. - 2006. - № 2. 12. Ковальська Н. Жiночi проблеми: у трьох вимiрах: [Резонанс на ст. "Де ж наше мiсце, бабоньки" вiд 9 сiч. 2001 р.] // Рад. Україна. - 2001. - 8 берез. 13. Коржан С. В усi часи, у всiх народiв. Жiноче питання: роздуми над шляхами його вирiшення // Вiльна Україна. - 2001. - 6 серп. - С. 2. 14. Костюкевич Л. М. та iн. Соцiально-полiтичний аспект жiночого руху в Українi: пробл. та тенденцiї / Костюкевич Л. М., Костюкевич К. В., Докашенко Г. П. // Жiночий рух в Українi: iсторiя i сучаснiсть: Мiжнар. наук. - метод. конф.: Одеса, жовт. 2004 р.: Тез. доп. - К., 2004. 15. Лавриненко Н. Равноправие женщин: новая проблема? // Укр. обозреватель. - 2004. - № 3. 18. Пашко А. Жiночий рух в Українi: iсторичний аспект та сучасний розвиток // Час - Time. - 2007. - 4-10 верес. 19. Писаревська І. Перший крок "Жiночої справи": [Роль жiнки в суспiльствi] // Голос України. - 2009. - 27 лип. 20. Рихтер Дж. Гендерная идеология и "холодная война" // Общественные науки и современность. - 2009. - № 1. 22. Силласте Г. Куда движется женское движение // Известия. - 2000. - 31 окт. 23. Смирнова Р. М. Равные возможности для женщин: опыт европейского общества // Сов. гос. право. - 2001. - № 3. - С. 143.