Індустрiальна соцiологiя в Нiмеччинi
Розглядаючи тематику дослiджень в пiслявоєннiй соцiологiї в епоху так званого "нового початку" (пiсля 1945 р.), Р. Дарендорф вказував, що в центрi уваги безперечно була iндустрiальна проблематика, а саме промислова бюрократизацiя, протирiччя у сферi аграрної працi, соцiальний клiмат на пiдприємствi i т. д.
- впливати на громадський i полiтичний розвиток Нiмеччини. Не менш сильно позначався вплив традицiй тiєї соцiологiї, яка iснувала до 1933 р.. А до вiйни в нiмецькiй соцiологiї домiнували iндустрiальнi мотиви з ухилом у бiк соцiально-реформаторських i культурно-критичних аспектiв.
Творчим ядром, що кристалiзувало розвиток захiднонiмецької iндустрiальної соцiологiї перiоду "нового початку", з'явилися наступнi ученi: Хайнрих Попитц, Ханс-Пауль Бардт, Эрнст Серпень Юрес, Хано Кестинг, Тео Пиркер, Зiгфрiд Браун, Буркхарт Лутц, Людвiг фон Фридебург, Манфред Тешнер i Фрiдрiх Вельтц. Їх можна вважати основоположниками сучасної iндустрiальної соцiологiї в Нiмеччинi, причому як в теоретико-методологiчному, так i в тематичному стосунках. Характернi риси їх дослiджень: соцiально-iсторичнi порiвняння i детальне емпiричне опрацювання теми. Емпiричне дослiдження зовсiм не зводилося до опису окремих фактiв або перевiрки iзольованих робочих гiпотез, хоча багато в чому вони ще були методично обмеженими, а пошук методологiчного плюралiзму поєднувався з широким тематичним горизонтом.
У кiнцi 50-х рокiв iндустрiально-соцiологiчнi дослiдження втрачають лiдируюче положення. Тому було декiлька причин. По-перше, сталася стабiлiзацiя економiчного i соцiально-культурного розвитку країни - пiслявоєнне "економiчне диво" перетворилося на повсякденнiсть. Основоположники iндустрiальної соцiологiї поступово i все бiльше розчаровуються в можливостях соцiальних реформ, орiєнтованих на вирiвнювання економiчних шансiв населення. Для соцiологiї настає перiод переважно екстенсивного розвитку. Експансiя соцiологiї в унiверситети змiцнює її статус учбової академiчної дисциплiни. На перший план висуваються проблеми соцiологiї освiти, полiтичної структури i соцiального розшарування.
Дослiдницька група, що склала ядро захiднонiмецької iндустрiальної соцiологiї, розпадається. Претензiї на високу теоретичну поступаються мiсцем прагненню до високого професiоналiзму i методичної витонченостi. У iндустрiальнiй соцiологiї кристалiзується нове тематичне ядро: 1) вплив технiчного прогресу на умови працi i соцiальну структуру пiдприємства (Полиць, 1956; Циммерман, 1960; Лутц, 1975); 2) пiдприємство як соцiальна система панування i пiдпорядкування (Дарендорф, 1959; Нойло, 1960; Фридебург, 1963; Гете, 1962; Вельтц, 1964); 3) мiсце службовцiв на пiдприємствi i в суспiльствi, взаємини службовцiв i робiтникiв (Штам- заходiв, 1960; Браун, 1964; Видеман, 1964).
"консолiдуючою фазою". Для неї характерна поява нових дослiдницьких тим, зокрема, соцiологiї професiй i ринку, пiдвищення методичного рiвня дослiджень, публiкацiя перших пiдручникiв по iндустрiальнiй соцiологiї (Дарендорф, 1956; Фюрстенберг, 1964; Лепсиус, 1960; Шельски, 1955), що само по собi є ознакою затвердження академiчного статусу iндустрiальної соцiологiї.
У кiнцi 60-х рокiв починається новий, якiсно вищий етап - "ренесанс iндустрiальної соцiологiї". Загострення трудових конфлiктiв, невiдповiднiсть мiж накопиченими суспiльством ресурсами i реальними умовами життя людей, посилення впливу соцiал-демократiї i профспiлок (1969) змiнили ситуацiю в країнi. Профспiлки починають розглядати соцiальнi дослiдження як засiб здiйснення своєї полiтики, прагнучи обмежити круг дослiджень, яким слiд було надавати фiнансову пiдтримку. Виникла потреба в даних, що виходили за рамки того, що можна було отримати з офiцiйної статистики.
Гiпертрофiя практичної орiєнтацiї iндустрiальної соцiологiї загрожувала перетворити її на постачальника емпiричної iнформацiї, а її роль як специфiчного теоретичного пiдходу вiдiйшла на другий план. Бiльш нiж десятирiчна участь соцiологiв у виконаннi урядової програми по гуманiзацiї працi дала, поза сумнiвом, дуже потужнi iмпульси для розвитку науки, хоча i погрожувало понизити професiйний рiвень iндустрiальних соцiологiв.
Поступово iндустрiальна соцiологiя потрапила в центр громадської уваги. Але чому саме вона, а не iнша галузь соцiологiї? У 70-i роки в багатьох країнах набирають силу соцiальнi рухи (екологiчне, фемiнiстське i так далi). Проблеми, що пiднiмаються ними, безпосередньо пов'язанi насилу i виробництвом. Бiльше того, в Нiмеччинi, на вiдмiну вiд США, органiзацiя працi завжди була в центрi полiтичних дискусiй. У суспiльствi, що дотримується демократичної моделi захiдного типу, усе що формулюється i легiтимується засобами соцiальної науки, отримує значно бiльше шансiв для практичної реалiзацiї, чим в iнших соцiальних системах. Не в останню чергу це вiдбувається завдяки авторитету науки про суспiльство. У атмосферi демократiї спостерiгається стiйкий iнтерес державних органiв до пошуку способiв боротьби з негативними наслiдками технологiчних iнновацiй. Доказом служить широке впровадження програм гуманiзацiї працi, здiйснення яких немислиме без участi iндустрiальних соцiологiв. В результатi iндустрiальна соцiологiя в Нiмеччинi виявилася на гребенi хвилi.
Тематичний розподiл занять по соцiологiї (данi по 70 внз за 1984/85 навчальний рiк), %
| Методи емпiричних дослiджень |
12,1 |
| Теорiя соцiологiї |
9,4 |
| Індустрiальна соцiологiя |
7,0 |
| Соцiальна психологiя |
6,8 |
|
6,3 |
| Полiтична соцiологiя |
6,3 |
| Соцiологiя сiм'ї, жiнок iта молодi |
5,5 |
|
4,5 |
|
3,9 |
Роботою, що викликав найбiльший громадський iнтерес i що стала символом "ренесансу", стала книга X. Керна i М. Шумана "Індустрiальна праця i свiдомiсть того, що працює" (1977). (Радянськi читачi могли ознайомитися з нею по рецензiї, опублiкованiй в журналi "Соцiологiчнi дослiдження" (1986, N 4). Автори поставили пiд сумнiв правомiрнiсть ототожнення технiчного прогресу i полiпшення умов працi. Їх дослiдження довело, що мiж вдосконаленням технiки i полiпшенням умов працi немає значущого зв'язку. Уявлення про те, що технiчний прогрес автоматично веде до зникнення одноманiтної, рутинної працi, виявилося iлюзiєю. Бiльше того, автори виявили ознаки самосвiдомiсть нiмецьких робiтникiв, характерна тiльки для пролетарiв, що постiйно борються з нуждою i позбавленнями. Хоча особисте матерiальне становище робiтникiв помiтно покращало, їх класова самосвiдомiсть зовсiм не вiдповiдала уявленням про процвiтаюче суспiльство з розвиненим ринковим господарством.
На вiдмiну вiд перiоду "економiчного дива", дослiдники обернули iнтереси до соцiального положення i свiдомостi трудящих. А поява кризових тенденцiй в промисловостi послужила поштовхом до посилення уваги ряду установ до проблеми "iндустрiального конфлiкту". Йдеться про дослiдження Інституту соцiологiї при унiверситетi (X. Гартман ) Мюнстера, Інституту соцiальних дослiджень у Франкфурте-на-Майне (Г. Брандт, Й. Бергман ), Фiлiї соцiальних дослiджень в Дортмунде (В. Пелер).
дiю природного закону, так або iнакше працi, що впливала на горизонтальний розподiл i кооперацiю, а iншi розумiли його як вираження стратегiї пiдприємства, свiдомої полiтики адмiнiстрацiї, органiзацiї працi, що враховує або не враховує науковi принципи, i дiя ринкових чинникiв. Поступово перемiг другий пiдхiд, розроблений в Мюнхенському iнститутi соцiальних наук (Н. Альтман, Г. Бехтле, Б. Лутц). Звiдси витiкало, що пiдприємство знову стало одним з центральних об'єктiв iндустрiальної соцiологiї. Якщо ранiше воно вивчалося як сфера прояву макросоцiальних сил або групових процесiв, то тепер у поле зору соцiологiв потрапили стратегiя використання робочої сили, стан ринку працi, фiнансовi можливостi виробництва.
На рубежi 70-80-х рокiв "ренесанс" закiнчується. Включенi в дану збiрку матерiали торкаються нинiшнього стану iндустрiальної соцiологiї в Нiмеччинi, рiзних аспектiв її iнституцiоналiзацiї.
Пiд "професiоналiзацiєю" автори книги розумiють не наявнiсть професiйної етики, високих прибуткiв або вiдповiдної профспiлки, але швидше такi риси нормативного канону соцiолога, якi характеризують специфiку професiйної компетентностi i академiчний статус науки.
Нинi в Нiмеччинi соцiологiя викладається як основна дисциплiна в 43 унiверситетах i в чотирьох - додатковою. У восьми унiверситетах число студентiв-соцiологiв перевищує 1000. Приведенi в таблицю. 1 дев'ять курсiв соцiологiї складають 2/3 об'єми соцiологiчного навчання. Його особливiсть в тому, що методичнi заняття домiнують над теоретичними, а заняття по iндустрiальнiй соцiологiї займають провiдне мiсце серед приватних соцiологiчних дисциплiн.
Викладання iндустрiальної соцiологiї переслiдує двояку мету: 1) дати студентам основи спецiалiзацiї, пiдготувати до прикладної роботи на виробництвi; 2) розширити кругозiр майбутнiх споживачiв соцiологiчних знань. У останнi десятилiття другої функцiї надається зростаюче значення.
-спiльним питанням ("Економiка i суспiльство", "Основнi соцiологiчнi проблеми сучасного економiчного життя" i тому подiбне) - 24.
-темi "Промисловiсть i пiдприємство" - 83;
"Праця i професiя" - 99;
-другим темам ("Соцiологiя фiнансiв", "Поведiнка пiдприємця", "Теорiя споживання", "Теорiя власностi") - 44.
занять тут незначна, знайомство студентiв з iндустрiальною соцiологiєю покликане швидше сформувати потенцiйних споживачiв соцiологiчної iнформацiї, чим її виробникiв (таблиця. 2).
|
Доля в загальному числi учбових дисциплiн, % |
|
|
загальносоцiологiчних дисциплiн |
iндустрiальною соцiологiєю |
|
| Билефельдский |
8,3 |
8,1 |
1 |
I |
|
6,5 |
12,8 |
2 |
5 |
|
4,3 |
10,7 |
3 |
8 |
| Ганноверський |
4,3 |
8,3 |
3 |
4 |
| Вiльний унiверситет |
3,8 |
4,0 |
5 |
2 |
|
|
3,5 |
8,7 |
6 |
8 |
|
3,2 |
12,8 |
7 |
23 |
| Хагенский |
3,2 |
21,1 |
7 |
38 |
|
3,2 |
14,0 |
7 |
26 |
| Гамбургський унiверситет |
3,2 |
31,1 |
7 |
38 |
- найпотужнiший iмпульс до розвитку iндустрiальної соцiологiї в останнi 15 рокiв.
"нової якостi життя". Її прийняттю передували: 1) iнтенсивнi соцiально-полiтичнi дискусiї вiдносно нових шляхiв органiзацiї працi i 2) затвердження ряду юридичних актiв, регулюючих стосунки працiвникiв i умови працi. Програма покликана наповнити реальним змiстом новi юридичнi постанови. Природно, що окрiм гуманiтарних цiлей виконання програми переслiдувало i ряд чисто утилiтарних. Це скорочення витрат на компенсацiю виробничого травматизму i професiйних захворювань, пiдвищення конкурентоспроможностi нацiональної продукцiї, викликане зростанням квалiфiкацiї працiвникiв, збiльшення технологiчної гнучкостi виробництва.
Повна назва програми - "Дослiдження гуманiзацiї трудового життя". Мається на увазi, що iндустрiальнi соцiологи на перший план ставитимуть не свої особистi академiчнi амбiцiї i не написання дисертацiй, а турботу про благо суспiльства i участь в полiпшеннi життя простих людей, особливо тих, хто зайнятий рутинною, нетворчою працею. Тому програма є гуманiстичною акцiєю, що має на виходi дуже зримий економiчний ефект. Основна мета програми - дослiджувати, яким чином умови працi у вищiй мiрi, нiж тепер, можна пристосувати до потреб i працюючих людей, що означає полiпшення умов працi на основi використання наукових знань у кожному конкретному випадку. Можна виразитися iнакше: головна особливiсть програми в тому, що це програма практичних дiй, аргументованих за допомогою наукових результатiв. Досягнення головної мети розбивається на ряд промiжних завдань:
— розробка критерiїв оцiнки i мiнiмальних вимог до технiки i робочих мiсць;
1. Рiвень i зона пiдвищених навантажень.
2. Страхування вiд нещасних випадкiв.
4. Фiзичнi навантаження в працi.
5. Психологiчнi навантаження в працi.
6. Дiя органiзацiї працi на людину (органiзацiя трудового процесу, структура ухвалення рiшень i участi в нiм, планування персоналу, зарплата i професiйне зростання, задоволенiсть працею i трудова мотивацiя).
7. Положення окремих груп персоналу (молодь, жiнки-робiтницi, працюючi iнвалiди, лiтнi робiтники).
За приблизними оцiнками, в 1979 р. засоби на здiйснення програми гуманiзацiї працi розподiлилися по наукових дисциплiнах таким чином:
— iнженернi науки- 31%;
-- виробнича медицина- 4%;
— iншi (включаючи економiку пiдприємства) - 10%
В начальный период реализация программы была связана с множеством конфликтов. Кто только не критиковал ее. Консервативные круги Германии характеризували програму як "поле дiї лiвих теоретикiв", якi хочуть змiнити основи господарського i соцiального ладу. Навпаки, профспiлки побоювалися, що її здiйснення не дасть значних результатiв трудящим, нiбито пiд маскою гуманiзацiї уряд намагається ще бiльше "загвинтити гайки" i звести справу до простої рацiоналiзацiї виробництва, i без того досить високої. Пiзнiше ситуацiя змiнилася: на виробництвi не проявляється ознак серйозних протирiч i конфлiктiв, викликаних гуманiзацiєю працi. Експерти подейкують навiть про те, щоб охопити програмою тi галузi народного господарства, якi ранiше не були залученi до експерименту.
В ходi участi iндустрiальних соцiологiв в державнiй програмi гуманiзацiї працi сформувався новий тип дослiджень - супровiдне дослiдження. Воно перетворюється на головний iнструмент реалiзацiї державної програми. Основна особливiсть такого дослiдження полягає в тому, що в нього iнтегрованi рiзнi типи дiяльностi : дослiдження у власному значеннi слова, консультування, використання на практицi результатiв, оцiнка ефекту практичного використання. Воно має ряднизку переваг порiвняно з традицiйними теоретичними i прикладними дослiдженнями. Перiод його проведення спiвпадає з перiодом реалiзацiї запланованих на пiдприємствi змiн, тобто вiн досить великий для того, щоб протягом цього часу вести безперервнi спостереження i дiставати можливiсть вiдкривати новi факти, бачити наслiдки наукової дiяльностi (як прогнозованi, так i непрогнозованi).
Супровiдне дослiдження, що проводиться у рамках програми гуманiзацiї працi, являє собою iлюстрацiю важливої тенденцiї в розвитку iндустрiальної соцiологiї у ФРН (що представляє альтернативу типовим для США дослiдницьким пiдходам, суть яких Л. Баритц сформулював як "служiння влади") - "служити трудовому населенню", але у рамках цього соцiального ладу.
"зосередження дослiдницької дiяльностi в iнститутах" i рухається до з'єднання професiйних iнститутських дослiджень i безлiчi напiв- i дослiдницьких видiв дiяльностi (впровадження, консультацiй i тому подiбне), якi у меншiй мiрi органiзованi iта значною мiрою вiдiрванi вiд iнститутських центрiв. Державнi дотацiї на дослiдження в областi iндустрiальної соцiологiї, що досягли в 1960-1969 рр. 4 млн. марок, перевищили в 1970-1979 рр. 50 млн. марок.
Пiсля "ренесансу" 1975 р., який виразився не лише в збiльшеннi фондiв i дослiдницького потенцiалу, але i в пожвавленнi теоретико-методологiчних дискусiй, спрямованих на реконструкцiю марксизму, iндустрiальна соцiологiя як дослiдницька дисциплiна зустрiла ряд серйозних проблем. Дослiдницькi проекти, що сильно розрослися, зiткнулися пiсля 1975 р. з пiдкресленим розчаруванням бiльшостi споживачiв соцiологiчних знань i консультацiй, а також iз змiною полiтичного клiмату у бiк вiдходу вiд "соцiального реформiзму". Знову створенi дослiдницькi групи не завжди задовольняли високим стандартам професiйної майстерностi, вони дiяли швидше як "полiтичнi активiсти", зловживаючи незмiцнiлою громадською довiрою до iндустрiальної соцiологiї. За перiод свого пiдйому дисциплiна не встигла встановити чiткий контроль над професiйною структурою: число досвiдчених професiоналiв було невелике, а iнституцiоналiзацiя дисциплiни - ще вiдносно слабкої. На початку 70-х рокiв зовнiшнi i внутрiшнi проблеми значно загострилися. Ряд дослiдницьких iнститутiв вимушений скоротити персонал, багато замовникiв змiнили колишню стратегiю.
на нижчий рiвень теоретизування. На тлi розширення рiзноманiтностi у формах дiяльностi соцiологiв росте доля практично орiєнтованих публiкацiй. Науковi результати конкретнiшi i менш унiверсальнi, чим ранiше. Лiтературна продукцiя в областi iндустрiальної соцiологiї, з одного боку, виходить за теоретичнi рамки чисто академiчного типу дослiдження, а з iншої - вiдбиває рiвень професiоналiзацiї соцiологiв, що пiдвищився.
Виразнiше проявилася тенденцiя вiдходу вiд спроб створення теоретичної "монокультури", а самi теоретичнi дискусiї з приводу "великої теорiї" у сферi iндустрiальної соцiологiї практично вичерпали себе. К. Маркс i М. Вебер, правда, ще числяться в класиках iндустрiальної соцiологiї, як числяться серед дiючих двi великi класичнi парадигми макросоцiологiї : а) соцiальнi моделi панування i б) соцiальнi наслiдки рацiоналiзацiї. Проте майбутнє науки бачиться в теорiях "середнього рангу".
У сучаснiй iндустрiальнiй соцiологiї вiдсутнi як теоретичний, так i методологiчний монiзм. Дослiдники користуються не лише традицiйними методами iнтерв'ю i анкетуванням, але i рiзними видами кэйс, оцiнних дослiджень i так званим акцiонiстським дослiдженням. Особливе значення надається розробцi методологiї i iнструментарiю мiжнародних порiвняльних дослiджень.
У 50-60-i роки порiвняно легко було визначити склад iндустрiальних соцiологiв, оскiльки iснували добре функцiонуючi органи професiйного контролю i iєрархiчна структура учених, що склалася. У 70-i роки помiтно зросла рiзноманiтнiсть дослiдницької технiки. Індустрiальна соцiологiя роздiлилася на напiвзакритi партикулярнi круги, що вiдрiзняються специфiчним розумiнням критерiїв професiоналiзацiї i несхожi ринковi стратегiї, що застосовують, по вiдношенню до державних органiв i пiдприємцiв.
Розподiл на унiверситетський i iнститутський типи дослiджень досi є основним елементом внутрiшньої структури дисциплiни. Унiверситет з традицiйними семiнарами i адмiнiстративним персоналом не саме вiдповiдне мiсце для дослiдницької роботи. У iндустрiальнiй соцiологiї за останнi 30 рокiв пригнiчуюча частина кращих дослiджень проведена поза стiнами унiверситету.
У навчаннi студентiв методицi емпiричного дослiдження зараз спостерiгається значний прогрес, хоча вiн ще недостатнiй. Тому квалiфiкацiйний рiвень, який зареєстрований унiверситетським дипломом, не вiдповiдає вимогам, що пред'являються до молодих ученим в професiйних дослiдницьких iнститутах. В результатi останнi неукомплектованi професiйними кадрами в тiй мiрi, в якiй це необхiдно сьогоднi. Для нинiшнього стану iндустрiальної соцiологiї в Нiмеччинi характерно наступне протирiччя: наука має в розпорядженнi велике число бiльш менш пiдготовлених фахiвцiв, що працюють в самих рiзних iнститутах, але не має в розпорядженнi вiдповiдних механiзмiв для послiдовного накопичення пiзнавальних результатiв дослiджень. З'явилися цiлий ряд осiб, зайнятих пара- i напiвпрофесiйною дiяльнiстю. Багато несоцiологи проводять так званi "соцiальнi дослiдження", а значне число квалiфiкованих професiйних соцiологiв сьогоднi працюють як експерти i консультанти, чиновники i адмiнiстратори, тобто знаходяться поза професiйною соцiологiєю. Зрештою це погрожує змiнити профiль самої дисциплiни, а поки що цей процес вносить проблемну неяснiсть до iндустрiальної соцiологiї.
в будь-якiй дисциплiнi. Але це справедливо лише за тiєї умови, що мiж дослiдженням i навчанням iснує тiсний персональний i iнституцiональний зв'язок, зразком якого служать захiднонiмецькi унiверситети i унiверситетськi iнститути. Проте вузькоспецiалiзований науково-дослiдницький iнститут поза унiверситетом не вiдповiдає такому зразку. Хоча вiдомо, що дослiдження, що проводяться в них, значною мiрою визначають внутрiшнiй стан i громадське визнання iндустрiальної соцiологiї в Нiмеччинi.
Вже бiльше 50 рокiв iнститут виступає головним типом органiзацiї дослiджень по iндустрiальнiй соцiологiї в Нiмеччинi, хоча останнiми роками затвердилися новi форми: проектнi групи, тимчасовi дослiдницькi групи, створенi з метою виконання тiльки конкретного завдання, посередницькi бюро, дослiдницькi асоцiацiї на унiверситетському рiвнi i тому подiбне. Інститутськi дослiдження органiзовуються у формi пiдприємства, тому iнститут уподiбнюється господарському об'єднанню. Вiн повинен виконати завдання до певного термiну, у згодi iз зафiксованими в договорi фiнансовими умовами i так далi. Оскiльки 90% iнститутiв проводять дослiдження за замовленням, вони орiєнтованi на прибуток, вiдрiзняючись вiд приватно-господарських пiдприємств тiльки тим, що отримуваний прибуток не розподiляється мiж власниками, а витрачається серед учених. Форма пiдприємства означає, що дослiдники працюють на основi контракту або, другий варiант, тарифних ставок.
з них - зареєстроване спiвтовариство. Його вiддають перевазi найчастiше тому, що для його створення не потрiбнi великi фiнансовi витрати. Друга форма - науковий фонд. Тут вже потрiбний значний капiтал, тому така форма мало поширена. Найбiльш вiдомий приклад фонду - Інститут соцiальних дослiджень у Франкфурте-на-Майне.
"товариств з обмеженою вiдповiдальнiстю". Вони мають статус господарського пiдприємства, регулюють внутрiшнi i зовнiшнi стосунки за допомогою статутiв, якi реєструються в мiсцевiй судовiй iнстанцiї. По метi дiяльностi "суспiльства" можуть бути комерцiйними i некомерцiйними. Загальним для них є те, що усi вони обов'язково мають бути членами певної промислової або торговельної палати. Згiдно i з законом, необхiдний мiнiмальний розмiр капiталу для створення одного "суспiльства" складає 50 млн. марок. До iнших форм iнституцiоналiзацiї вiдносяться проектнi групи типутипа "суспiльства цивiльного права" i iндивiдуальнi ученi, що вiдмовилися вiд будь-яких видiв iнтеграцiї з iнститутами i науковими колективами, вiддавши перевагу над ними тимчасовим контрактам i статусу людей вiльної професiї. Нарештi, слiд згадати також федеральнi i обласнi iнститути, дiяльнiсть яких регулюється iснуючим законодавством i фiнансується з державного бюджету.
Оскiльки бiльшiсть iнститутiв в областi iндустрiальної соцiологiї мають яскраво виражену прикладну спрямованiсть, в них домiнує конкретна проблематика. Але окрiм них є iнститути, що займаються фундаментальними теоретичними дослiдженнями. Такi передусiм Науковий центр в Захiдному Берлiнi, Інститут соцiальних дослiджень у Франкфурте-на-Майне i Інститут соцiальних наук в Мюнхенi. Мiж ними iснують не лише розподiл працi iта кооперацiя, але i безпосереднi конкурентнi стосунки.
Далi автор статтi наводить конкретнi приклади дiяльностi науково-дослiдних центрiв в областi iндустрiальної соцiологiї.
А. Науковий центр в Захiдному Берлiнi займається мiжнародними порiвняльними дослiдженнями; основна тематика - полiтика в областi працi. Це "товариство з обмеженою вiдповiдальнiстю", його засновники - 3/4 акцiй у Федерального уряду i 1/4 - у Управлiння Захiдним Берлiном. Директор - Фридер Нашольд (полiтолог). Завдяки його iнiцiативi полiтологiчна проблематика тiсно ув'язується з iндустрiальними дослiдженнями. На основi англо-американського варiанту теорiї панування Р. Зельтц i Э. Хильдебранд (1986) розробили концепцiю контролю на виробництвi, який поперемiнно переходить то до працi, то до капiталу. Взаємини робiтникiв i працедавцiв - той простiр, де зрiвнюються їх iнтереси. На прикладi нiмецької машинобудiвної iндустрiї ученi реконструюють рiзнi конфiгурацiї стосункiв контролю, що базуються на довiрi. Форсоване впровадження нових засобiв електронної обробки даних i технологiй може зруйнувати подiбнi конфiгурацiї, якi у минулому були ядром внутрiшньозаводського консенсусу. У 1985 р.. К. Дозi, У. Юргенс i Т. Мальш в спiвпрацi з Массачусетським технологiчним iнститутом провели порiвняльне дослiдження проблем децентралiзацiї в автомобiльнiй промисловостi
Науковий центр займається не лише порiвняльними дослiдженнями, але i здiйснює обмiн ученими з iншими країнами i пiдтримує постiйний контингент гостей - учених з рiзних країн.
iнституту - Н. Альтман i Б. Лутц. Органiзацiйно iнститут роздiлений на чотири дослiдницькi групи, що займаються рiзними проблемами: пiдприємство i технiчний прогрес; пiдприємство, робоча сила i громадське втручання; система освiти i працi; ринок працi i полiтика пiдприємств у сферi зайнятостi. Основна тематика концентрується навколо пiдприємства. Фахiвцi намагаються об'єднати теорiю Маркса з сучасною теорiєю систем (Н. Альтман, Г. Бехтле, 1971; Г. Бехтле, 1980). Керуючись таким пiдходом, iнститут останнiми роками провiв ряд дослiджень, якi зробили великий вплив на нiмецьку соцiологiю. Передусiм це праця Альтмана, Бинкельмана, Дюля i Штюка "Межi нових форм працi" (1982).
З моменту свого виникнення iнститут залучений в мiжнароднi порiвняльнi дослiдження; на першому мiсцi коштують зв'язки з французькими iндустрiальними соцiологами. Значна частина дослiдницької дiяльностi iнституту органiзована у рамках двох урядових програм: "Гуманiзацiя трудового життя" i "Новi виробничi технологiї". В результатi розробленi моделi гнучких виробничих систем. Працi Райнера Шульц-Вильда (1986) стали основним довiдковим посiбником в сферi технологiчної iта трудової полiтики в Нiмеччинi.
В. Робоча група соцiально-iндустрiальних дослiджень в Билефельде. Це невеликий iнститут, iснуючий з 1982 р.. Вiн є неорiєнтованою на прибуток органiзацiєю з правовим статусом "товариства з обмеженою вiдповiдальнiстю". Оперативний директор - Ганс-Иоахим Брашик. Особливiсть установи - вiдмова вiд монотеоретичної профiльностi. Фiнансується за рахунок програми "Гуманiзацiя трудового життя". Основний напрям - регулювання технiко-органiзацiйних наслiдкiв нововведень. Предметнi областi зазвичайзвично вивчаються нарiзно. Сюди вiдносяться управлiнськi стратегiї, органiзацiйнi концепцiї, розвиток персоналу, iндустрiальнi стосунки, планове регулювання i т. д. (Й. Нибур, 1987; К. Керст, 1987). Фахiвцi iнституту переконанi в тому, що новi технологiї - це вимога передусiм полiтичних систем на мiкрорiвнi пiдприємства i мезорiвнi суспiльства (Г. Шмидт, 1987)
надається значна свобода дiї у виборi теми i постановцi проблеми.
За останнi десять рокiв число позаунiверситетських iнститутiв сильно зросло. Скорочення державного фiнансування наукової дiяльностi привело до створення малих iнститутiв i дослiдницьких груп. Фахiвцi вважають, що це не тимчасова, а довгострокова тенденцiя, що вiдбиває зростання громадської потреби в оперативнiй i квалiфiкованiй соцiолого-iндустрiальнiй експертизi. Індустрiальнi соцiологи поступово заповнюють нiшi, створенi комерцiйними i посередницькими фiрмами, не здатними запропонувати переконливої концепцiї пояснення соцiальних наслiдкiв впровадження нових технологiй.
У iншому роздiлi збiрки Микаэль Бер i Маркус Польман аналiзують характер дослiджень в областi iндустрiальної соцiологiї, порiвнюючи унiверситетську i позаунiверситетську сфери. Дотримуючись класифiкацiї Шмидта i Брашика, автори видiляють п'ять типiв таких дослiджень : 1) що проводяться внз; 2) органiзованi "публiчно-правовим" способом; 3) ненацiленi на прибуток; 4) органiзовуванi науковими об'єднаннями; що 5) проводяться за економiчним принципом. Найдетальнiше розглядаються першi три типи.
дослiдження, його тему i характер. Професор на нетривалий час залучає до спiвпрацi iнших викладачiв. Переважну бiльшiсть дослiдницьких проектiв в унiверситетах виконують менш квалiфiкованi науковi кадри. В середньому за величиною внз майже 1 т постiйних робочих мiсць для заняття емпiричними дослiдженнями. Фахiвцi найчастiше запрошуються на короткий термiн - доки ведеться проект. Безперервної дослiдницької практики у внз досi не iснує. У тих дослiдженнях, що проводяться унiверситетами, переважає орiєнтацiя на академiчнi, а не практичнi цiлi. Завдання - пiдтвердити або спростувати теоретичнi гiпотези, дати нове знання, а не запропонувати ефективнi прикладнi рекомендацiї.
Якщо говорити про iсторiю, на першiй фазi - фазi становлення iндустрiальної соцiологiї (1950-1960 рр.) - внз грали дуже скромну роль. Але вже тодi видiлилися три школи емпiричної соцiологiї : Р. Кенiга в Кельнском унiверситетi; М. Хоркхаймера i Т. Адорно у Франкфуртському унiверситетi; X. Шельски в Гамбургському унiверситетi.
Колись традицiйнi теми - свiдомiсть працiвникiв i неформальнi групи - вiдiйшли сьогоднi на заднiй план, поступившись мiсцем дослiдженню змiн в органiзацiї i умовах працi на виробництвi i в управлiннi, квалiфiкацiйних вимог, що пред'являються в конкретних видах працi у зв'язку з новими технологiями i рацiоналiзацiєю виробництва, а також питань, що вiдносяться до впровадження засобiв електронної обробки даних на пiдприємствi. Прикладом може служити проект Дослiдницького центру "Майбутнє працi" при факультетi соцiологiї Билефельдского унiверситету.
профспiлок до питань професiйної освiти. Вузловi проблеми: 1) умови замiщення i використання робочої сили (рацiоналiзацiя i органiзацiйнi змiни); 2) iндустрiальнi стосунки (органiзацiя i полiтика колективних агентiв); 3) умови, що регламентуються державою, i форми працi, ринок працi i зайнятiсть.
"Публiчно-правовi" установи (державнi i напiвдержавнi) чiтко вiдокремленi вiд академiчної сфери, хоча вони, як, наприклад, Служба соцiальних дослiджень в Дортмунде, можуть бути тiсно пов'язанi з унiверситетами. Результати їх дослiджень використовуються виключно в позанауковiй сферi. Такi установи переважно пов'язанi з полiтико-адмiнiстративними структурами iта покликанi аналiзувати стан справ в суспiльствi напередоднi ухвалення важливих полiтичних рiшень. Вони фiнансуються з державного або мiсцевого бюджету, а додатково - пiдприємствами i громадськими органiзацiями.
Служба соцiального дослiдження (Дортмунд) створена в 1946 р.; у 1985 р. в її штатi полягали 75 спiвробiтникiв (з них 36 - наукових). Разом з Франкфуртським iнститутом соцiальних дослiджень Служба зiграла вирiшальну роль в становленнi нiмецької iндустрiальної соцiологiї в пiслявоєнний перiод. Проведенi Службою на пiдприємствах важкої iндустрiї дослiдження "Громадський портрет працiвника", "Технiка i iндустрiальна праця" вважаються класичними. Намiченi в них тематичнi поля - модернiзована i традицiйна класова свiдомiсть, участь в управлiннi, соцiальнi змiни на пiдприємствi, технiка i органiзацiя працi - досi залишаються в дослiдницькому репертуарi iндустрiальних соцiологiв. У 60-i роки в тематичний горизонт потрапляють питання соцiологiї господарства, взаємини службовцiв i пiдприємцiв.
Інститут дослiдження соцiальних шансiв (Кельн) створений в 1969 р. Починав свою дiяльнiсть з дослiдження професiй, нерiвностi соцiальних шансiв працiвникiв у зв'язку з вибором i вдосконаленням в професiї, можливостей для освiти i переквалiфiкацiї людей. Потiм в серединi 70-х рокiв iнтерес перемiщається до проблем ринку працi, положення груп працiвникiв, найбiльше зачеплених соцiально-економiчними нововведеннями, технiчних новацiй i участi в управлiннi. З 80-х рокiв переважаючими стають дослiдження моделей поведiнки i трудових переговорiв на пiдприємствi, аналiз шансiв реалiзацiї партнерських iнтересiв пiдприємства(у 198 5 р. пiдготовлений проект "Моделi подолання конфлiктiв i практичнi дiї в перiод змiни соцiально-економiчних умов").
Неорiєнтованi на прибуток iнститути є сполучною ланкою мiж академiчними дослiдженнями i дослiдженнями за замовленням. Вони виникли в 60-х - початку 70-х рокiв i характеризуються високим рiвнем емпiричних дослiджень, обговоренням методичних тонкощiв програми, хорошою теоретичною базою, частими зверненнями до робiт Маркса iта Вебера, "полiтичною ангажованiстю" дослiдника. Прикладом служить Дослiдницький iнститут фонду "Фрiдрiх Эберт". Його керiвник В. Фрикке дотримується "акцiонiстської соцiологiї". Вiн спробував в проектi "Динамiчнiй соцiологiї" (розробленому у рамках урядової програми "Гуманiзацiя працi"), задiювати в дослiдницький процес як його учасники самих робiтникiв.
загальної орiєнтацiї Мюнхенський iнститут зосереджений на аналiзi пiдприємства. Франкфуртський розвиває теорiю реального пiдпорядкування працi капiталу, Геттингенський орiєнтований на виробничо-квалiфiкацiйний потенцiал працiвникiв, фонд "Фрiдрiх Эберт" займається iндустрiальною соцiологiєю, "орiєнтованою на працiвникiв". Методологiчнi вiдмiнностi виражаються в наступному: Мюнхенський iнститут вважає за краще використовувати як основний iнструмент "монографiчне вивчення окремого пiдприємства", Геттингенський - "спостереження за окремими робiтниками мiсцями", фонд Эберта близький до методу "акцiонiстського дослiдження".
Разом з Дослiдницьким iнститутом фонду "Фрiдрiх Эберт" Франкфуртський iнститут соцiальних дослiджень - один iз старих нiмецьких центрiв, що займаються емпiричними дослiдженнями. Традицiї iнституту, створеного в 1923 р., сходять до критичної теорiї Хоркхаймера i Адорно. Кардинальною точкою в розвитку нiмецької iндустрiальної соцiологiї стала робота спiвробiтника цього iнституту Ф. Пiвока "Клiмат на пiдприємствi" (1956), присвячена проблемам автоматизацiї. Для iнституту характерний мiждисциплiнарний характер дослiджень, що поєднує економiчнi, соцiально-психологiчнi, фiлософськi i соцiологiчнi аспекти.
Пiсля смертi в 1969 р. директора iнституту Адорно увага спiвробiтникiв перемкнулася на питання полiтики пiдприємства у сферi оплати (1973), стосункiв мiж працею i капiталом, тарифної полiтики в кризових умовах (1976), комп'ютеризацiї трудового процесу (1978), комп'ютеризованого виробництва (1983). У теорiї домiнують принцип заощадження часу iта системний пiдхiд. Нинi iнститут працює над програмою в областi соцiологiї технiки, робляться спроби повернутися до традицiйної проблематики, орiєнтованої на проблеми громадського характеру працi, взаємозв'язки технiки i культури.
У числi iнших форм iнституцiоналiзацiї iндустрiальної соцiологiї потрiбно назвати групу дослiджень, що проводяться громадськими об'єднаннями. Вони чiтко орiєнтованi на практичне застосування i в науковому планi найчастiше дуже слабо органiзованi. Їх мета iнша - прямо впливати на формування думки уряду i громадськостi. До iнститутiв, що займаються "полiтикою iнтересiв", можна вiднести Інститут нiмецького господарства (ИНХ), заснований в 1951 р., i Господарський соцiально-науковий iнститут Нiмецького об'єднання профспiлок (ХСНИ), заснований в 1946 р.
ИНХ вiльний вiд наукових претензiй, своє завдання вiн бачить у формуваннi громадської думки. ХСНИ ж дотримується досить серйозних критерiїв наукової методики. ИНХ майже не займається науковими дослiдженнями, обмежуючись громадською дiяльнiстю i "вторинним аналiзом". У ХСНИ проводяться iндустрiально-соцiологiчнi дослiдження, алета вони концентруються на гуманiзацiї працi, полiпшеннi якостi життя, скороченнi робочого часу, впливi технiчних новацiй на робiтникiв i профспiлки, представництвi iнтересiв сторiн на пiдприємствi. 30 спiвробiтникiв ХСНИ проводять величезне число емпiричних дослiджень в областi трудової зайнятостi, участi в управлiннi, професiйних i полiтичних шансiв рiзних груп працiвникiв.
(ПГСН) в Мюнхенi i Берлiнi (склад 3-4 людини, керiвник професор Ф. Вельтц), займаються впровадженням текстооброблювальних автоматiв в управлiння i питаннями органiзацiйної комунiкацiї.
Пiдводячи пiдсумки, вiдмiтимо услiд за авторами книги, що в 80-i роки iндустрiальна соцiологiя в Нiмеччинi переживала справжнiй ренесанс. Пройшов час, коли тон в цiй областi задавали США. Сьогоднi бiльшiсть теоретичних i методологiчних новацiй доводяться на Європу, особливо на Нiмеччину. Традицiї, закладенi Марксом i Вебером, продовженi Хоркхаймером i Адорно, нинi успiшно розвиваються молодим поколiнням iндустрiальних соцiологiв, у тому числi Лутцем, Фрикке, Шмидтом i iншими.
У Нiмеччинi вiдмiннi традицiї фундаментальної науки, але через низку обставин (вплив американської соцiологiї, потреби бiзнесу i виробництва) вiдбувається все бiльший поворот в практичну i прикладну сферу. Небезпiдставно фахiвцi висловлюють побоювання: комерцiалiзацiя науки знижує рiвень професiоналiзму, робить користувачiв i виробникiв соцiологiчної iнформацiї невимогливими до її наукової якостi. Термiн дослiджень стає все коротше, а це ознака поверхневого вивчення проблеми. В результатi зростає вiрогiднiсть допустити помилку при розробцi практичних рекомендацiй i в процесi впровадження.
плюралiзму. Отже, помилки, допущенi на одному полюсi континууму розвитку науки, будуть урiвноваженi досягненнями, отриманими на iншому.
Список використаної лiтератури
3. Соцiологiчне дослiдження серед студентської молодi у 5-ти мiстах України, проведенi ГО „Молодiжна альтернатива”. вiд 13. 10. 2004.
|
