Економічні потреби та інтереси. Економічна система. Способи і типи суспільного виробництва

Економiчнi потреби та iнтереси. Економiчна система. Способи i типи суспiльного виробництва МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ ЧЕРКАСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ ТЕХНОЛОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ КАНІВСЬКИЙ ННВК з дисциплiни___________________ на тему « Економiчнi потреби та iнтереси. Економiчна система. Способи i типи суспiльного виробництва. » Перевiрив: Виконав: Посада керiвника студентка І курсу групи__________ Канiв – 2008 р. ЗМІСТ ВСТУП 1. Економiчнi потреби суспiльства: сутнiсть i класифiкацiя. Економiчнi iнтереси; 2. Технологiчний спосiб виробництва. Роль НТП в розвитку технологiчного способу виробництва; 3. Економiчна система й економiчний лад суспiльства; 4. Основнi сучаснi соцiально-економiчнi системи та їх еволюцiя. ВИСНОВОК СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ ВСТУП Визначнi мислителi, полiтологи, економiсти минулого i сучас-ностi - Дж. Гобсон, К. А. Гельвецiй, Ф. Гегель, К. Маркс, М. Вебер, Ф. Гайєк та iншi бачили в потребах вираження природи людини, вiдносили їх до ключових економiчних категорiй. Потреби - це категорiя, що вiдбиває ставлення людей до умов їх життєдiяльностi. В структурi потреб суспiльства можна видiлити кiлька типiв вiдносин, що характеризують зв'язок людей з умова-ми життєдiяльностi: ставлення до природи (потреби у спiлкуваннi з природою, в охоронi природи); до iснуючих засобiв життя (потре-би у засобах виробництва i предметах споживання); до себе та iнших людей (потреба у самовираженнi, саморозвитку, у соцiальному статусi, спiлкуваннi); до працi та дозвiлля (потреба у цiкавiй, твор-чiй працi, у вiдпочинку та iн.). Сутнiсть потреб можна проiлюструвати на прикладi становлен-ня нових потреб, якi завжди виникають iз такого ставлення людей до умов життєдiяльностi, що характеризується бажанням змiнити цi умови. Наприклад, потреба у пiдвищеннi швидкостi пересуван-ня, яка виникає як бажання змiнити iснуючi способи пересування. Матерiальнi засоби реалiзацiї цього бажання ще вiдсутнi, тому воно втiлюється в казкових килимах - лiтаках. Проте потреба вже ви-никла, i вона спонукає людство до пошукiв реальних шляхiв її задо-волення - до винаходу автомобiля, поїзда, лiтака. На пiдставi загального визначення можна конкретизувати уяв-лення про потреби як предмет дослiдження економiчної теорiї. Економiчнiпотреби - цеставленнялюдейдоекономiчнихумовжиттєдiяльностiїх, якехарактеризуєтьсявiдчуттямнестачiпевнихблагтапослуг, бажаннямволодiтиними, щобподолатицевiдчуття. цiлiснiсть. Сутнiсть її полягає в наявностi вiдповiдної мiри якiсної однорiдностi, взаємозв’язку елементiв, що робить можливим її функцiонування. Наприклад, виробничi вiдносини повиннi вiдповiдати рiвню розвитку продуктивних сил, загальноприйнятi норми моралi та права — економiчним вiдносинам. З даної точки зору всi елементи економiчної системи суспiльства якiсно однорiднi та утворюють систему. Складовi економiчної системи Матерiальною основою економiчної системи є продуктивнi сили. Їх розвиток, як i кожне економiчне явище, регулюється певними економiчними законами. Проте важливо зосередитися саме на тих законах, якi з найбiльшою вiрогiднiстю вiдображають вiдповiднi закономiрностi розвитку продуктивних сил. Зокрема, це закони неухильного зростання усуспiльнення продуктивних сил; концентрацiї продуктивних сил, їх елементiв; випереджаючого пiдвищення ролi речового фактора продуктивних сил; рiзнобiчного гармонiйного розвитку людини i т. iн. Типи економiчних систем Людське суспiльство, розвиваючись, використовувало рiзнi економiчнi системи. Розглянемо основнi з них. Традицiйнi економiчнi системи ґрунтуються на звичаях, обрядах тощо, якi завжди передавались iз поколiння до поколiння. Саме цi обставини визначали, що виробляти, як виробляти, для кого виробляти. Зазвичай такi економiчнi системи недостатньо сприймали технiчний прогрес i все нове, що породжує динамiзм розвитку суспiльства. Суспiльне виробництво i його роль у життi суспiльства Первiсну основу життя становить суспiльне виробництво. Перш нiж займатися наукою, мистецтвом, полiтикою i любов'ю, люди повиннi мати мiнiмум засобiв до життя: дах над головою, одяг, їжу. І тому, якщо ми хочемо доторкнутися до складного клубка суспiльних вiдносин, розкрити господарськi зв'язки, соцiальнi процеси i визначити спрямованiсть, тенденцiї в їхньому русi, нам насамперед необхiдно розглянути суспiльне виробництво, як джерело всякого благополуччя. Виробництво - не єдиний фактор, що визначає багатство країн i народiв. На економiчний розвиток впливають природнi ресурси, клiмат, природна родючiсть землi, накопиченi людьми знання i досвiд, кiлькiсть народонаселення та iншi фактори. Однак певного результату суспiльство може досягти лише в тому випадку, якщо використовує ефект, закладений у цих факторах, у процесi виробництва. Пiд виробництвом розумiється процес впливу людини на предмети i сили природи i пристосування їх до задоволення тих чи iнших своїх потреб. У ньому взаємодiють три компоненти: робоча сила людини, предмети працi i засоби працi. 1. Економiчнi потреби суспiльства: сутнiсть i класифiкацiя. Економiчнi iнтереси Кiнцевою метою виробництва є задоволення потреб суспiльства i людини. Будь-яке суспiльство (незалежно вiд рiвня його розвитку i суспiльного устрою — чи то iндустрiальна нацiя, чи окремий Робiнзон) так чи iнакше повинно розв’язати три основнi взаємозалежнi економiчнi проблеми: · як вироблятимуться блага, ким, за допомогою яких ресурсiв i технологiй? · для кого призначенi виробленi товари (тобто, хто повинен володiти ними та одержувати вiд них користь)? що перебувають у розпорядженнi суспiльства, для виробництва цих благ. їх нелегко i з кожним роком дедалi складнiше, враховуючи до того ж кiлькiсне й якiсне зростання самих потреб. Предметами першої необхiдностi вважаються їжа, житло й одяг. Предмети розкошi для кожної людини, соцiального прошарку або групи населення свої. В цiлому до предметiв розкошi належать дорогоцiнностi, золотi вироби, хутра, яхти тощо. Потреби iснують у всiх людей, груп людей, соцiальних прошаркiв, класiв, держави. Головна особливiсть цих потреб полягає в їх безмежностi. Оскiльки людство розвивається, прогресують i його потреби. Пiдвищується культурний рiвень людей, зростають i розширюються духовнi потреби людини. Будь-який новий винахiд стає потребою i породжує цiлий ланцюг нових потреб. Засоби масової iнформацiї дуже оперативно роблять нову потребу надбанням усiх людей, байдуже, до якого класу вони належать або в якiй країнi мешкають: потреби ростуть кiлькiсно ще й через збiльшення самого народонаселення Землi. Таким чином, висновок однозначний та аксiоматичний: в економiчному смислi людина має необмеженi потреби в економiчних благах i послугах. У цьому суть економiчного закону зростання потреб. Потреба — це природний потяг людини до визначених умов життя, вiдсутнiсть яких викликає хибне вiдчуття i породжує прагнення змiнити такий стан речей. Потреби — це спонукальнi мотиви рушiйних сил, що є об’єктивною основою «iдеальних спонукань» — iнтересiв, бажань, цiлей i т. д. Загальна класифiкацiя потреб характеризує їх як: базовi — по-вiтря, їжа, вода; породженi розвитком цивiлiзацiї — наприклад, розваги; першочерговi — їжа, одяг, житло; другоряднi — дорогоцiннi прикраси; матерiальнi — засоби виробництва, товари широкого вжитку; нематерiальнi — послуги освiти, мистецтва i культури; суспiльнi — громадський порядок, безпека, охорона навколишнього середовища; колективнi — транспорт, вiдпочинок; фiзiологiчнi — продукти харчування, забезпечення житлом; духовнi — розвиток науки i просвiтництва, культурний вiдпочинок; соцiальнi — умови працi, задоволенiсть працею, охорона здоров’я, обслуговування. Потреби також подiляються на економiчнi i позаекономiчнi. У свою чергу, економiчнi потреби мiстять матерiальнi потреби i потреби в цiлеспрямованiй трудовiй дiяльностi. потреб — сукупнiсть рiзноманiтних видiв потреб, зв’язок мiж ними i механiзм їх задоволення. Вiдома класифiкацiя потреб Маслоу. Вона будується за критерiєм значимостi i мiстить: фiзiологiчнi потреби i потреби в гарантiях; потреби в спiлкуваннi; потреби у визнаннi; потреби в самореалiзацiї тощо. Засоби, за допомогою яких задовольняються потреби, називаються благами. Однi блага перебувають у розпорядженнi суспiльства в необмеженiй кiлькостi (наприклад, повiтря), iншi — обмеженi. Останнi називають економiчними благами, оскiльки цi блага кiлькiсно обмеженi i на їх виготовлення потрiбнi ресурси. Поняття «ресурси» та їх класифiкацiя Ресурси (фактори) виробництва — це чинники, що використовуються для продукування благ. Дане поняття включає всi природнi, людськi, а також створенi людиною ресурси, що використовуються у виробництвi. Рiзноманiтнi ресурси можна класифiкувати вiдповiдно до рiзних пiдходiв. Зокрема, виокремлюють такi види: матерiальнi ресурси — земля (або сировиннi матерiали — кориснi копалини, рiки, лiси i т. д.) i капiтал; людськi ресурси — праця i пiдприємницька дiяльнiсть. Потреби необхiдно задовольнити, що з об’єктивною неминучiстю i невiдворотнiстю наштовхується на лiмiтованiсть ресурсiв, а, отже, на обмеженi можливостi задоволення потреб на всiх рiвнях. Уся економiчна дiяльнiсть людини завжди i скрiзь була спрямована на подолання обмеженостi ресурсiв. Деякi з них нам подарованi природою i вже через те обмеженi внаслiдок нашого власного розвитку: праця, знання, вмiння, квалiфiкацiя, вид використовуваної енергiї i т. д. Деякi з ресурсiв мають вiдтворювальну властивiсть i тому регулюються з боку людини. всiх країн мають свої кордони, хоча ступiнь обмеженостi рiзноманiтний. Земля до того ж i сама є виробничим чинником або ресурсом. На нiй вирощують врожай — де бiльший, де менший. Крiм цього, у надрах землi ховаються незлiченнi багатства у виглядi мiнералiв, газу, нафти i т. д. Але й вони обмеженi за своєю природою. Зробити або нагромадити землю неможливо. Вона — природний чинник. Пiд капiталом розумiють засоби виробництва: сировину, матерiали, машини, устаткування, будинки, споруди, транспорт, зв’язок. Вони всi є продуктом працi i вже через це мають обмежений характер. Крiм того, їх лiмiтованiсть визначається обмеженiстю землi та її надр, звiдки добутi врештi - решт усi нашi матерiальнi блага. постiйно переборює їх. Капiтал, на вiдмiну вiд землi, є ресурсом економiчним. У процесi працi людина реалiзує всю сукупнiсть своїх фiзичних i духовних можливостей: знання, вмiння, квалiфiкацiю, тобто усе те, що дало їй суспiльство вiдповiдно до рiвня його iсторичного i культурного розвитку. Людина знає багато, але цього недостатньо, оскiльки в кожний даний момент наш досвiд, знання упираються у свої межi. Ми намагаємося перетинати їх, рухаємося вперед — межа вiдсувається, але не зникає. У цьому й полягає суть обмеженостi ресурсiв. Тому суспiльству потрiбно завжди вибирати, що виробляти, а вiд чого вiдмовлятися. Це порушує проблему рацiонального ефективного господарства (виробництва). Оскiльки потреби суспiльства безмежнi, а засоби їх задоволення завжди обмеженi, перед суспiльством у кожний даний момент, а значить так само завжди постає проблема вибору. Виникає альтернатива, весь час доводиться або вибирати, або взагалi жертвувати: збiльшувати виробництво одного продукту, але з одночасним скороченням виробництва iншого, чи шукати iнший шлях, спосiб, метод. Виникає проблема виробничих можливостей. Звiдси — розвиток виробництва на основi задоволення потреб за рахунок реалiзацiї системи економiчних iнтересiв. За Марксом, економiчнi вiдносини кожного даного суспiльства визначаються насамперед як iнтереси. Тож, економiчнi iнтереси являють собою об’єктивнi, зумовленi вiдносинами власностi спонукальнi мотиви, стимули трудової дiяльностi, спрямованi на задоволення потреб кожного члена i суспiльства в цiлому. Економiчнi iнтереси виступають формою прояву i реалiзацiї економiчних потреб. Інакше кажучи, економiчнi iнтереси — це усвiдомленi економiчнi потреби, спонукальнi сили. Взагалi iнтерес — ка-тегорiя об’єктивно-суб’єктивна. За ознакою суб’єктивностi iнтереси можна класифiкувати як: особистi, груповi, колект ивнi, нацiональнi, вiдомчi, регiональнi, загальнолюдськi, суспiльнi. З цього погляду економiчнi iнтереси являють собою господарську мотивацiю, у разi реалiзацiї якої суб’єкт вiдносин забезпечує самостiйнiсть взагалi, самостiйнiсть спрямування, самоствердження, саморозвиток. працi i вiдпочинку, грошово-фiнансовi, майновi та iн. З погляду часових аспектiв iнтереси розрiзняють як поточ-нi i перспективнi, з позицiї усвiдомлення вони бувають iстин-нi, помилковi, неправильнi, фальшивi. Носiями iнтересiв є iндивiди, групи, класи, соцiальнi прошарки, господарюючi суб’єкти i т. д. У реальному життi єднiсть iнтересiв досягається через реалiзацiю кожного з них у процесi взаємодiї i взаємозв’язку. Так, особистий iнтерес працiвника не можна реалiзувати, якщо не буде реалiзований iнтерес пiдприємства (пiдприємця), споживача продукцiї, суспiльства в цiлому. 2. Технологiчний спосiб виробництва. Роль НТП в розвитку технологiчного способу виробництва Суть i перiодизацiя НТП, концепцiя його прогнозування Науково-технiчний прогрес – це безперервний i складний процес вiдкриття i використання нових знань i досягнень в господарському життi. В результатi НТП вiдбувається розвиток i вдосконалення всiх елементiв продуктивних сил: засобiв i предметiв працi, робочої сили, технологiї, органiзацiї i управлiння виробництвом. Безпосереднiм результатом НТП є iнновацiї або нововведення. Це змiни технiки i технологiї, в яких реалiзуються науковi знання. У своєму розвитку НТП прошел декiлька етапiв. Перший етап – перша промислова революцiя кiнця XVIII – початки XIX столiття. Перехiд до машинного виробництва на науковiй основi. Другий етап – друга промислова революцiя кiнця XIX – початки XX столiття. Розвиток продуктивних сил на машиннiй основi, змiна енергетичної основи виробництва, розвиток науки на базi технiки, перехiд до стадiї автоматизацiї виробництва, створення нових галузей. Третiй етап – третя промислова революцiя середини XX столiття, перерiсша в науково-технiчну революцiю (НТР). НТР – це корiнне якiсне перетворення продуктивних сил на основi перетворення науки на провiдний чинник виробництва, безпосередню продуктивну силу. У останнi десятилiття XX столiття почали складатися ознаки нового четвертого етапу промислової революцiї. Його основнi межi: 1. Регулювання в зростаючих масштабах бiологiчних процесiв i систем; комплексна автоматизацiя виробництва; Узагальнювальне вираження впливу НТП на процес вiдтворення – це змiна спiввiдношення мiж екстенсивним i iнтенсивним зростанням на користь останнього. Головний результат НТП – це пiдвищення економiчної ефективностi, яка формується i матерiалiзується у виробництвi. На всiх етапах розвитку НТП здiйснювався в наступних формах: еволюционой, революцiйною i комбiнованою. Прогнозування i регулювання розвитку науки i технiки здiйснюється за допомогою системи наступних прогнозних документiв: загальнодержавного прогнозу науково-технiчного розвитку на строк до 15 рокiв; приватних науково-технiчних прогнозiв на макроекономiчному i галузевому рiвнях на 5-10 рокiв; державних цiльових науково-технiчних програм на 10-15 рокiв. Об'єднує вказанi документи державна науково-технiчна полiтика. У загальнодержавному прогнозi науково-технiчного розвитку мiстяться: технiко-економiчна оцiнка найважливiших досягнень вiтчизняної i свiтової науки i технiки; виводи про використання науково-технiчних досягнень в народному господарствi; визначення прiоритетних напрямiв НТП i першочергових мiжгалузевих науково-технiчних завдань;варiанти дорiг i засобiв вирiшення цих завдань; оцiнка соцiально-економiчних наслiдкiв НТП. Представленi в прогнозi напрями носять глобальний характер в рамках довгострокової стратегiї науково-технiчного розвитку країни. При розробцi приватних науково-технiчних прогнозiв як об'єкти прогнозування можуть виступати рiзнi напрвленiя НТП, а також основнi стадiї iнновацiйного циклу. Перспективнi (на 5-10 рокiв) i рiчнi приватнi науково-технiчнi прогнози грають важливу роль в державному регулюваннi НТП. Вони можуть розроблятися на всiх рiвнях управлiння (народне господарство країни, республiка, край, область, мiжгалузевий комплекс, галузь, пiдприємство). Державнi цiльовi науково-технiчнi програми розробляються по найважливiших проблемах i найбiльш перспективних напрямах науки i технiки, що мають загальнодержавне значення i мiжгалузевий характер. Цi програми направленi на створення нових поколiнь технiки i базових технологiй i розробляються на строк до 10-15 рокiв, що охоплює весь iнновацiйний цикл нововведень. Видiляють федеральнi, галузевi, регiональнi i мiждержавнi науково-технiчнi програми. Державна науково-технiчна полiтика виражає вiдношення держави до наукової i науково-технiчної дiяльностi, визначає цiлi, напрями i форми дiяльностi органiв державної влади РФ в областi науки, технiки i реалiзацiї досягнень науки i технiки. Її основними цiлями є: розвиток, рацiональне розмiщення i ефективне використання науково-технiчного потенцiалу; забезпечення прогресивних структурних змiн в областi матерiального виробництва, пiдвищення його ефективностi i конкурентоспроможностi продукцiї;найважливiших соцiальних завдань; змiцнення обороноздатностi країни; полiпшення екологiчної обстановки i iн. В умовах ринкової економiки одним з головних є питання про джерела i принципи фiнансування науково-технiчної дiяльностi. У РФ вiдповiдно до законодавства фiнансове забезпечення наукової i науково-технiчної дiяльностiзбiльшення вкладу науки i технiки в розвиток економiки держави, реалiзацiю грунтується на його цiльовiй орiєнтацiї i множинностi джерел фiнансування. Фундаментальнi науковi дослiдження фiнансуються переважно за рахунок засобiв федерального бюджету. Федеральнi науково-технiчнi програми, прiоритетнi прикладнi науковi дослiдження i експериментальнi розробки фiнансуються за рахунок засобiв федерального бюджету, фондiв пiдтримки науково-технiчної дiяльностi i в порядку пайової участi за рахунок органiзацiй, об'єднань, банкiв i iнших господарюючих суб'єктiв. Роботи регiонального значення можуть фiнансуватися за рахунок засобiв бюджетiв суб'єктiв РФ, мiсцевих бюджетiв, регiональних фондiв i в порядку пайової участi за рахунок засобiв органiзацiй, об'єднань, банкiв i iнших господарюючих суб'єктiв. У РФ дiють також державнi, недержавнi i мiжнароднi фонди пiдтримки наукової i начно-технiчної дiяльностi. Наукова i науково-технiчна дiяльнiсть може здiйснюватися також за рахунок грантiв. 3. Економiчна система й економiчний лад суспiльства Будь-яке суспiльство являє собою соцiальну систему. Соцiальна система - це складно органiзована впорядкована цiлiснiсть, що включає окремих iндивiдiв та їх суспiльних угрупувань, об'єднаних рiзноманiтними зв'язками. Важливою пiдсистемою суспiльства, основою соцiальної системи є економiчна система. Економiчна система - це сукупнiсть усiх видiв економiчної дiяльностi людей у процесi їх взаємодiї, спрямованої на виробництво, обмiн, розподiл та споживання товарiв та послуг, на регулювання економiчної дiяльностi вiдповiдно до мети суспiльства. Основними елементами економiчних систем є продуктивнi сили, економiчнi вiдносини або вiдносини власностi та господарський механiзм. В цiлому пiд економiчною системою розумiють вiдносини мiж виробниками i споживачами благ та послуг. В економiчнiй лiтературi визначають рiзнi моделi, типи економiчних систем. Головними критерiями типiзацiї економiчних систем є домiнуюча форма власностi, технологiчний спосiб виробництва, спосiб управлiння i координацiї економiчної дiяльностi. Цi моделi рiзняться, насамперед формою власностi на ресурси (матерiальнi i капiтальнi) та способом управлiння i координацiї економiчної дiяльностi. 2) самостiйнiстьучасникiвекономiчногопроцесу; 4) цiновакоординацiяекономiчноїдiяльностiтауправлiння, асаме: формуванняекономiчнихпропорцiйвiдбуваєтьсяпiдвпливомдинамiкицiнтаконкуренцiї, ацiноутворення - пiдвпливомпопитуiпропозицiї; 5) державаобмежуєтьсязахистомприватноївласностiтазабезпеченнямналежноїправовоїструктури, щосприяєсвободiпiдприємництва; 6) функцiонуєвеликакiлькiстьвиробникiводнорiдноїпродукцiї, якiневзмозiвпливатинарiшенняодинодного; 7) неiснуєобмеженьвiнформацiїпропопит, пропозицiю, цiни, якiсть; вiдбуваєтьсявiльнецiноутворення, вiдсутнiштучнiбар'єридлятоварногорухуiрухукапiталу. Монополiстична ринкова економiчна система характеризується: 1) невеликоюкiлькiстювиробникiвпевноготовару; 2) йогодиференцiацiєю (вiдмiнностямиторговоїмарки, якостi, технiчноїхарактеристики); 3) дефiцитом необхiдної iнформацiї; 4) утрудненим доступом до ресурсiв; Командна економiчна система функцiонує на таких засадах: 1) дiяльнiсть господарських суб'єктiв регулюється централiзовано державою; 2) макроекономiчнi пропорцiї формуються на базi директивних планiв; 3) цiни встановлюються адмiнiстративним шляхом. Команднi економiчнi системи характеризуються такими основними ознаками: б) колективним прийняттям економiчних рiшень, що здiйснюється за допомогою централiзованого планування. Змiшана (ринково-державна) економiчна система є промiжною мiж чистою ринковою i командною. Урядтутвiдiграєактивнуроль: а) сприяєстабiлiзацiїiзростаннюекономiки; б) забезпечуєекономiкудеякимитоварамиiпослугами, якiвиробляютьсявнедостатньомуобсязiабойзовсiмнепостачаютьсяринковоюсистемою; в) модифiкує розподiл доходiв i ресурсiв тощо. Розрiзняють також перехiднi та традицiйнi економiчнi системи. Традицiйнi економiчнi системи характернi для слаборозвинутих країн (Афганiстан, Нiкарагуа, Іран, Заїр та iн.). Це - економiчнi системи, в яких технiка виробництва, обмiн, розподiл доходiв ґрунтуються на давнiх звичаях; спадковiсть i касти диктують економiчну поведiнку iндивiдiв, що зумовлює чiтко виражений соцiально-економiчний застiй; технiчний прогрес i впровадження iнновацiй рiзко обмеженi, оскiльки вони суперечать традицiям i загрожують стабiльностi суспiльного ладу. Поширеною є також класифiкацiя економiчних систем за технологiчним способом виробництва, рiвнем розвитку продуктивних сил. Розрiзняють - економiчну систему, у якiй домiнує ручна праця; iндустрiальне суспiльство , основою якого є машинна праця; постiндустрiальне суспiльство продуктивних сил та економiчних (виробничих)вiдносин. Пiд надбудовою - особливу органiзацiя полiтичних, правових, iдеологiчних, нацiональних, сiмейних i iнших суспiльних вiдносин i iнститутiв. Прийнято вважати, що класичний приклад змiни способiв виробництва продемонстрований у Європi. На європейськiй територiї послiдовно складалися, змiнюючи один одного, первiснообщинний, рабовласницький, феодальний, капiталiстичний, та соцiалiстичний лад. Для первiсного ладу характерна зрiвняльнiсть розподiлу, що було наслiдком вкрай важкого iснування наших предкiв. Жоден з них поодинцi не мiг прогодували навiть самого себе. З ростом продуктивностi працi, створенням матерiальних благ у розмiрах, що перевищують безпосереднi потреби, стала поступово складатися майнова нерiвнiсть, що i привело потiм до розкладання первiсного суспiльства i появi експлуатацiї людини людиною. У рабовласницькому i феодальному суспiльствах головнi засоби виробництва (i насамперед земля) належали панiвним прошаркам, класам i державi. Вони, використовуючи силу полiтичної влади, сприяли вiдтворенню вiдносин експлуатацiї, особистої залежностi безпосереднiх виробникiв вiд своїх хазяїв - рабовласникiв та феодалiв. Усе це на визначеному етапi почало стримувати розвиток продуктивних сил. Найбiльш вiдчутний iмпульс для свого розвитку продуктивнi сили одержали лише в зв'язку з появою капiталiстичних вiдносин , коли виробники стали прагнути до удосконалення знарядь працi, щоб збiльшити кiлькiсть продукцiї, що поставляється на ринок. 4 . Основнi сучаснi соцiально-економiчнi системи та їх еволюцiя Пiд системою розумiється сукупнiсть елементiв, якi взаємодiють i становлять цiлiсне утворення, що має новi властивостi, яких немає в її елементiв. У свiтi все системне, але, незважаючи на спiльнiсть, системи мають свої специфiчнi риси й закономiрностi. Особливо великi вiдмiнностi властивi соцiальним системам, оскiльки невiд'ємним елементом тут є людина, групи людей, якi беруть активну участь у формуваннi їх, впливають на характер зв'язкiв i стосункiв, на "їхнi функцiонування й розвиток. (суспiльне виробництво, галузi економiки, органiзацiї, пiдприємства i т. iн). Будь-яка з них являє собою сукупнiсть елементiв. Елемент завжди є частиною системи, яка утворює структури. Наприклад, пiдприємство є елементом виробничого об'єднання, корпорацiї або концерну як системи. Разом з тим саме пiдприємство — це складна сукупнiсть елементiв (цехiв, служб, вiддiлiв). Елементу притаманнi одна або декiлька властивостей, якi визначають його мiсце у внутрiшнiй органiзацiї системи. Водночас своє призначення вiн може виконувати тiльки, якщо взаємодiятиме з iншими елементами системи. Кожна соцiальна система складається з двох самостiйних, але взаємопов'язаних пiдсистем: керованої \ керуючої. До керованої належать усi елементи, якi забезпечують безпосереднiй процес створення матерiальних i духовних благ або надання послуг. До керуючої — всi елементи, якi забезпечують процес управлiння, тобто процес цiлеспрямованого впливу на колективи людей у керованiй системi. Найважливiшим елементом керуючої пiдсистеми є органiзацiйна структура управлiння. керуючiй пiдсистемах) явно проглядаються однорiднi групи елементiв, якi утворюють своєрiднi системи меншого рiвня: технiчну, технологiчну, органiзацiйну, економiчну i соцiальну (у вузькому розумiннi). органiзацiї, галузi, за допомогою яких люди здатнi виробляти продукцiю в певнiй кiлькостi i заданої якостi. Технологiчна система основана на подiлi полiтичної дiяльностi, матерiального або духовного виробництва на стадiї i процеси. її елементами є предмети працi, окремi операцiї i процеси. Ця система — особливий набiр правил i норм, що визначають послiдовнiсть операцiй у процесi матерiального i духовного виробництв i керування ними. Органiзацiйна система за допомогою розробки структури управлiння, вiдповiдних положень i конструкцiй дозволяє рацiонально використовувати технiчнi засоби, предмети працi, iнформацiю, трудовi ресурси. Економiчна система являє собою єднiсть господарських i фiнансових процесiв та зв'язкiв, форм власностi. Соцiальна система є сукупнiстю соцiальних стосункiв, утворюваних внаслiдок спiльної дiяльностi людей, соцiальних груп. Саме вона спiльно з економiчною системою визначає цiлi матерiального i духовного виробництв, суспiльної полiтики, формує принципи i методи їх органiзацiї. Всi перерахованi системи взаємопов'язанi, складають у своїй єдностi цiлiсний органiзм. Водночас технiчна, технологiчна i органiзацiйна системи в сукупностi забезпечують i характеризують органiзацiйно-технiчну сторону управлiння, а економiчна й соцiальна — соцiально-економiчну. Таким чином, кожна ланка, яка характеризує рiвень управлiння соцiальними системами, складається з керованої i керуючої пiдсистем, що перебувають у взаємному зв'язку i залежностi. Так, пiдприємства є первинними ланками в iєрархiї управлiння галузями, регiонами. Вони являють собою частину структури економiки i в той же час — основнi ланки всього промислово-економiчного комплексу, що визначають економiчну структуру сучасного суспiльства. i навпаки — для корекцiї рiшень. Кожна соцiальна система самокерована. В той же час у процесi управлiння вона зазнає зовнiшнiх впливiв. Зовнiшнi i внутрiшнi впливи в будь-якiй системi тiсно пов'язанi мiж собою i взаємно зумовлюють один одного: чим значущiший один, тим менший другий. Дiяльнiсть i розвиток системи пiдпорядкованi глобальнiй метi, а її елементи i пiдсистеми — вирiшенню локальних завдань. Функцiонування таких систем i управлiння ними є i процесом збереження їх цiлiсностi i визначеностi, i процесом, переведення в новий якiсний стан. Проте соцiальнi змiни, динамiка життя не зводяться до лiнiйних процесiв — це наслiдки складного взаємопроникнення явищ. Людська iсторiя як цiлiсний процес, який саморозвивається, має яскраво виявлений нелiнiйний характер. Стилю мислення, характерному для нелiнiйностi, властива готовнiсть до сприйняття нового. Чим бiльшi масштаби нелiнiйностi, тим глибшi i значущiшi нововведення, яких слiд очiкувати. Аналiз суспiльства, соцiальних процесiв потребує вироблення методологiї дослiдження закономiрностей виникнення, розвитку, функцiонування i загибелi соцiальних систем рiзного рiвня складностi, що неможливо без виходу за рамки лiнiйностi. У свiтоглядному планi iдею нелiнiйностi може бути подано за допомогою: — iдеї багатоварiантностi, альтернативностi шляхiв еволюцiї; — iдеї темпу еволюцiї (швидкостi розвитку процесiв у середовищi); Будь-яка природна система (також будь-яке соцiальне угруповання) може iснувати лише в тому випадку, якщо її значущi параметри, змiнюючись, все ж таки не виходять за визначенi рамки. Соцiальна ентропiя, неминуча в будь-якому осередку суспiльства, веде до зростання дезорганiзацiї, збiльшення кiлькостi помилок у вiдтвореннi культури, руйнування соцiальних стосункiв, послаблення вiдтворювального процесу, зниження його ефективностi. Тому можуть бути тiльки соцiальнi утворення, що володiють достатньою здатнiстю постiйно спрямовувати свою енергiю, творчi сили проти ентропiйних процесiв, проти їхнiх джерел. Зiткнення соцiальної ентропiї i активної конструктивної дiї може розглядатися як серцевина життєдiяльностi суспiльства, як центр його боротьби за власне iснування — вiд суспiльства в цiлому до малої соцiальної групи. масштабах, нiж це дозволяють iсторичнi можливостi, що склалися, саморозвитку суспiльства-суб'єкта. в надзвичайнiй передкатастрофiчнiй ситуацiї. Сказане виводить нас на феномен самоорганiзацiї. На цей час завдяки опублiкованим книгам І. Пригожина та його колег iз Брюсельського Вiльного унiверситету значного поширення набули уявлення про становлення порядку через хаос, про бiфуркацiйнi змiни, необоротнiсть часу, про несталiсть як фундаментальну характеристику еволюцiйних процесiв. З'явилися фундаментальнi колективнi дослiдження, присвяченi тим революцiйним змiнам у картинi свiту, в методологiчних пiдвалинах науки, в самому стилi наукового мислення, якi викликанi розвитком теорiї самоорганiзацiї (синергетики). По-перше, стає очевидним, що не можна нав'язувати шляхи розвитку складноорганiзованим системам. Замiсть цього конче потрiбно зрозумiти, як можна сприяти їхнiм власним тенденцiям розвитку, як виводити системи на цi шляхи. Якщо говорити загалом, то важливо осягнути закони спiльного життя природи i людства. Проблема керованого розвитку набуває, таким чином, форми проблеми самокерованого розвитку. Пригожий Ілля Романович (нар. 1917 р.) — бельгiйський фiзико-хiмiк росiйського походження, лауреат Нобелiвської премiї з хiмiї за 1977 p., засновник найбiльшої наукової школи, один iз творцiв синергетики. По-друге, синергетика демонструє нам, яким чином i чому хаос може поставати як начало, яке творить, конструктивний механiзм еволюцiї, як iз хаосу може розвинутися власними зусиллями нова органiзацiя. Через хаос здiйснюється зв'язок рiзних рiвнiв органiзацiї. В певнi моменти — моменти несталостi — малi збурення, флуктуацiї можуть розростатися в макроструктури. Водночас в особливих станах несталостi соцiального середовища дiї буквально кожної окремої людини можуть впливати на макросоцiальнi процеси. Звiдси — необхiднiсть усвiдомлення кожною людиною своєї величезної вiдповiдальностi за долю всiєї соцiальної системи, всього суспiльства. По-третє, синергетика свiдчить, що для складних систем, як правило, є декiлька альтернативних шляхiв розвитку, однак при цьому з вибором шляху в точках галуження (бiфуркацiї), тобто на певних стадiях еволюцiї проявляє себе якась зумовленiсть розгортання процесiв. Справжнiй стан системи визначається не тiльки її минулим, iсторiєю, вона формується й з майбутнього, вiдповiдно до прийдешнього порядку. По-четверте, синергетика вiдкриває новi принципи «збирання» складного еволюцiйного цiлого з частин, побудови складних структур, що розвиваються, з простих. Але об'єднання структур зовсiм не зводиться до їх простого складання — цiле вже не дорiвнює сумi його По-п'яте, синергетика дає знання про те, як належним чином оперувати складними системами i як ефективно керувати ними. Тут головне — не сила, а правильна топологiчна конфiгурацiя, архiтектура впливу. Досить сказати, що малi, але правильно органiзованi — резонанснi — впливи на складнi системи надзвичайно ефективнi (за принципами древнього даосизму: слабке перемагає сильне, м'яке перемагає тверде, тихе перемагає гучне). По-шосте, синергетика розкриває закономiрностi i умови перебiгу швидких, лавиноподiбних процесiв i процесiв нелiнiйного зростання, то самостимулюється. Важливо зрозумiти, як можна iнiцiювати такого роду процеси у вiдкритих нелiнiйних середовищах (наприклад, в економiчному, полiтичному, соцiально-культурному та iн.) i якими є вимоги, що дозволяють уникати ймовiрнiсного розпаду складних структур, моментiв максимального розвитку. Отже, синергетика приходить загалом до знаменного результату. Хоча все у свiтi стале, але тiльки вiдносно, до певної мiри, на якiйсь, хай i тривалiй, стадiї розвитку. Складноорганiзованi системи мають властивiсть розпадатися, сягаючи свого розвинутого стану. Сталiсть виростає з несталостi, внаслiдок несталостi, бо народження нового структурного утворення пов'язане з випадковiстю, хаосом. А сталiсть рано чи пiзно обертається несталiстю. Визнання необхiдної концентрацiї зусиль суспiльства на боротьбу за своє збереження i розвиток робить особливо доконечним: — визначення дiапазону значущих параметрiв iснування суспiльства; — виявлення характеру траєкторiї ймовiрного руху розглядуваного параметра мiж його пороговими значеннями, численностi припустимих варiантiв цього руху, його швидкостi; — оцiнка впливу змiн цього параметра на економiчнi, соцiальнi, екологiчнi, демографiчнi, полiтичнi характеристики І т. iн.; — формування конкретної стратегiї життєдiяльностi суспiльства для забезпечення його власного вiдтворення на основi знання своїх найважливiших параметрiв i характеру їхнiх зв'язкiв мiж собою. Водночас особлива увага до дослiдження об'єктивних засад соцiального прогресу не повинна затуляти суб'єктивно-дiяльнiснi характеристики суспiльства, соцiальну якiсть його життя. Людина не повинна розчинитися, загубитися в системi соцiальних стосункiв, у взаємодiї елементiв i пiдсистем суспiльного цiлого. iндивiда. Розв'язання суперечностi мiж «взаємо-» i «само-» багато в чому залежить вiд якостi управлiння: державного, регiонального, мiсцевого, корпоративного i т. iн. Це особливо важливо на нинiшньому етапi розвитку українського суспiльства в нових полiтичних i соцiально-економiчних умовах. Головне в реформах, що проводяться, — їхнiй реальний, а не декларований змiст, становлення i змiцнення української державностi, формування нового способу життя людей, iнакше кажучи, саме реформування ставиться в пряму залежнiсть вiд соцiально-гуманiстичної зрiлостi суспiльних стосункiв. Ось чому принципово важливо з'ясовувати, яка справжня цiна тих або iнших реформ. Сьогоднi доводиться з жалем констатувати, що намiчена мета — побудова сучасної правової держави — досягається далеко не завжди цивiлiзованими методами. Соцiально-гуманiстичний пiдхiд потребує конкретного визначення, що дають людинi кардинальнi реформи в економiцi, в соцiальнiй, духовнiй, полiтичнiй сферах, чи стає вона внаслiдок цих перетворень розумнiшою, добрiшою, фiзично мiцнiшою, духовно багатшою; чи сприяють накреслюванi плани повсюдному утвердженню гуманно-колективiстського способу життя людей, формуванню громадянського суспiльства. Конче потрiбна дiалектична ґрунтовнiсть у модернiзацiї країни. Вiдомо, що будь-який iсторичний час суперечливий, але нинiшнiй, як бачимо, особливо. Щоб розплутати найскладнiший клубок проблем i суперечностей, треба знати, де та нитка, з якої слiд починати. Такими вузловими моментами, очевидно, є суперечностi сутнiсного порядку. Поєднання об'єктивацiї i суб'єктивацiї в управлiннi дозволяє змiстити акцент на процес взаємо- i самореалiзацiї людини в конкретно-iсторичних суспiльних вiдносинах — економiчних, полiтичних, духовних, екологiчних та iнших. І критерiй тут цiлком визначений, а саме: як вiдтворюється i реалiзується людинотворчий потенцiал людини. Якщо сила взаємопокладання суспiльно-колективiстського i особистого згасає, це певний симптом кризи в управлiннi, а отже, вкрай потрiбен пошук досконалiших моделей суспiльного розвитку. ВИСНОВОК Соцiальна - цескладноорганiзованавпорядкованацiлiснiсть, щовключаєокремихiндивiдiвтаїхсуспiльнихугрупувань, об'єднанихрiзноманiтнимизв'язками. Важливою пiдсистемою суспiльства, основою соцiальної системи є економiчна система. Економiчна система - це сукупнiсть усiх видiв економiчної дiяльностi людей у процесi їх взаємодiї, спрямованої на виробництво, обмiн, розподiл та споживання товарiв та послуг, на регулювання економiчної дiяльностi вiдповiдно до мети суспiльства. Основними елементами економiчних систем є продуктивнi сили, економiчнi вiдносини або вiдносини власностi та господарський механiзм. В цiлому пiд економiчною системою розумiють вiдносини мiж виробниками i споживачами благ та послуг. i координацiї економiчної дiяльностi. Якщо людина усвiдомила свої економiчнi потреби i прагне домогтися їх реалiзацiї шляхом постановки, конкретної мети, то такi потреби виявляються як економiчнi iнтереси. їх можна визначити з урахуванням рiзних суб'єктiв господарської дiяльностi. Економiчнi iнтереси Економiчнiiнтересиєтакожформоювиявурiзнихтипiвiформвiдносинвласностi. Вiдповiдно до їх кiлькостi розрiзняють кiлькiсть типiв i форм економiчних iнтересiв. Так, iснування трьох основних типiв власностi (приватної, колективної та державної) зумовлює iснування приватних, колективних та суспiльних iнтересiв. СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ 1. «Основи економiчної теорiї»; Мочерний. Київ – 2006. 2. «Глобальна соцiальна полiтика»; Дiкон Б. Пер. З англ – К., 1999. – 346 с. 3 . «Соцiальнi технологiї»; Матвiєнко В. Я. К.: Укр. пропiлеї, 2001. 4. «Основи економiчної теорiї»; Базилевич. Київ – 2007.