Збереження нацiональних культур в епоху глобалiзацiї
План
1. Глобалiзацiя – новий етап розвитку цивiлiзацiї
2. Унiкальнiсть глобалiзацiї як еволюцiйного процесу
3. Прогнозованi наслiдки для розвитку особистостi
4. Протирiччя мiж традицiйними й сучасними цiнностями
Лiтература
1. Глобалiзацiя – новий етап розвитку iсторiї
Об'єктивний процес радикальної корiнної змiни буття людини у свiтi обумовлений глибинними зрушеннями в способах i типах дiяльного й мiжособистiсного спiлкування в загальнопланетарному масштабi. Інформацiйна революцiя кiнця ХХ столiття перетворила в реальнiсть iдею про єдиний взаємозалежний i взаємопогоджуваний свiт, що знаходить риси “свiтового села ” (ЮНЕСКО). Комп'ютеризацiя, Інтернет, супутниковi комунiкацiї зв'язують воєдино економiку, науку, культуру всiх країн i регiонiв миру. Створюється ситуацiя комунiкативної прозоростi, вiльного проходження, перетiкання iнформацiйних потокiв, що не знають нiяких границь i демаркацiйних лiнiй. Всесвiтня павутина, Інтернет, утворить нову вiртуальну реальнiсть, нову iмперiю зi своїми законами й нормами. І нiхто не в змозi протистояти цьому об'єктивному процесу, якщо не хоче виявитися на узбiччi свiтової iсторiї.
Глобалiзацiя, сутнiсною основою, який є iнформацiйна революцiя, впливає на всi сфери людського життя - економiку, полiтику, культуру, мову, утворення, духовно-моральний розвиток, мiжетнiчнi й межконфесiональнi вiдносини. Всi цi сфери, утягуючись у темп, що, бiльш швидким стає освоєння й обмiн iнформацiєю, здобуваються якiсно новi риси.
їхню поступову iнтеграцiю в єдину систему iз загальними для всiх правилами й нормами економiчного, полiтичного й культурного поводження ”[1].
Як зауважує М. Делягин, один з перших у Росiї дослiдникiв розглянутого феномена, глобалiзацiя характеризується такими рисами, як “руйнування адмiнiстративних бар'єрiв мiж країнами, планетарне об'єднання регiональних фiнансових ринкiв, придбання фiнансовими потоками, конкуренцiєю, iнформацiєю й технологiями загального свiтового характеру. Найважливiшою рисою глобалiзацiї є формування в масштабах усього миру не просто фiнансового або iнформацiйного ринку, але фiнансово - iнформацiйного простору, у якому в усi бiльшому ступенi здiйснюється не тiльки комерцiйна, але й вся дiяльнiсть людства ”[2].
Вiдомий росiйський фiлософ С. Панарин уважає, що глобалiзацiю “визначають як процес ослаблення традицiйних територiальних, соцiокультурних i державно-полiтичних бар'єрiв, iнколи iзолював народи друг вiд друга, але в той же час застерiгав вiд неупорядкованих зовнiшнiх впливiв, i становлення нової, системи мiжнародної взаємодiї й взаємозалежностi ”[3]. Однак на сьогоднiшнiй день немає загальновизнаної концепцiї глобалiзацiї. У рiзних регiонах, суспiльствах, наукових дисциплiнах цей термiн має свiй специфiчний змiст. Процес глобалiзацiї, таким чином, ще має потребу в серйозному теоретичному осмисленнi.
Глобалiзацiя будучи домiнуючим цивiлiзацiйним процесом сучасностi, разом з тим, убирає в себе багато властивостей iнших загальносвiтових процесiв, являючи собою явище принципово нове в iсторiї людства, не будучи простим продовженням iснуючих ранiше iнтеграцiйних загальносвiтових тенденцiй.
Принципова новизна глобалiзацiї полягає не в її масштабi й сферi впливу - хоча вони безпрецедентнi, - але в явнiй свiдомiй спрямованостi глобалiзацiї. Вона тiльки на перший погляд здається процесом дифузiйним, вiльно сформованим, природним i не залежним вiд волi й намiру людей. Процеси такого роду випадковими, виниклими самi собою й у цьому змiстi природними не бувають. Такi процеси мають своїх iнiцiаторiв, свого суб'єкта. Хто, для чого, з якою метою, яким образом iнiцiює, пiдтримує, направляє процеси глобалiзацiї можна тiльки припускати й догадуватися.
В основi своєї глобалiзацiя - це, насамперед культурна стратегiя Заходу, спрямована на скорення й поневолення всього “iншого ”, незахiдного, некультурного, нелюдського. Глобалiзацiя - це прийняття норм, цiнностей й iнститутiв захiдного буття всiм людством як необхiднiсть закону, “велiння часу ”. У цiй стратегiї всi “незахiдне ”, своєрiдне, iнше повинне зникнути або зайняти свою скромну нiшу у встановленiй системi цiнностей.
Очевидно, що глобалiзацiя приносить вiдчутнi вигоди одним країнам й є нещастям для iнших; очевидно, що за анонiмнiстю глобалiзацiї хтось коштує й т. д. Але реконструювати суб'єкта глобалiзацiї, виходячи iз принципу “кому вигiдно, хто зацiкавлений ”; розкрити її змiст по формах її прояву - справа гранично складне. Тим бiльше, що всесвiтня iсторiя сьогоднi взагалi носить анонiмний характер: практично всi люди у всiх країнах вiдстороненi вiд реальної можливостi впливати на хiд подiй; при зовнiшнiй активностi й навiть суєтi люди реально є об'єктом керування й манiпулювання; поводження мас й окремих iндивiдiв i планується й програмується (прориваючись досить часто в так званих немотивованих дiях i вчинках). Причому реальна пасивнiсть сучасної людини, при граничнiй зовнiшнiй активностi, практично не залежить вiд типу державного устрою, тому що кожна по-своєму вiдстороняє людей вiд реального впливу й на загальнi процеси в суспiльствi, i на процес особистiсного розвитку. Можна навiть затверджувати, що демократичнi режими вiдрiзняються ще бiльшою витонченiстю вiдсторонення людини вiд керування ситуацiєю.
життя. Тi обрiї розвитку, якi процеси сучасностi (синтезованi глобалiзацiєю) залишають людинi, примiтивнi. Людина, чим далi, тим бiльше унiфiкується, втрачає особистiсну специфiку, вiддає себе, виступає супротивником глибоко битiйного рiзноманiття, що є умовою знаходження людиною своєї сутностi. Глобалiзацiя, таким чином, вiдповiдальна за цi негативнi процеси.
Можна й далi описувати основнi характеристики глобалiзацiї, що розумiє як сучасна форма свiтового ладу, як актуальний етап в iсторiї свiтової цивiлiзацiї. Зрозумiло, що домiнуючою тональнiстю такого дослiдження буде насторожене вiдношення до глобалiзацiї. Всi, крiм її активних iнiцiаторiв, перебувають у такому вiдношеннi. Попри все те не можна не вiдзначити, що глобалiзацiя, особливо при поверхневому її розумiннi, несе в собi дуже багато, якщо не позитивних наслiдкiв, те, принаймнi, позитивних можливостей, основна з яких - можливiсть максимально вигiдного для тiєї або iншої країни iнтегрування у свiтове спiвтовариство. Наскiльки така iнтеграцiя реально можлива - питання надзвичайно хворобливий для бiльшостi країн, його волiють не обговорювати, але сама можливiсть змушує приєднуватися до прихильникiв глобалiзацiї, що пiдсилює її, а конкуренцiя за “тепле мiсце ” у глобальних процесах дає глобалiзацiї енергiю до росту й поглиблення. Можна й далi мiркувати про глобалiзацiї на абстрактному рiвнi, але бiльше продуктивний, буде, аналiз її впливу на конкретнi областi суспiльного й особистiсного буття. Насамперед, така її сфера, як культура й людськi цiнностi й подивитися, яке вплив глобалiзацiї на них.
миру ”[4]. Це пов'язане з тим, що благами глобалiзацiї зараз користуються досить нерiвномiрно й нерiвномiрно розподiляються її витрати. У виграшi виявляються тi країни, якi мають глобальну конкурентоздатнiсть, тобто країни захiдного постiндустрiального миру.
Глобалiзацiя у вiдомiй мерi вiдтворює у всесвiтньому масштабi негативнi сторони ринкового господарювання, якi в цiлому вдалося приборкати країнам Заходу шляхом побудови “соцiальної держави ”. Нинi у свiтовiй економiцi панують фiнансово-олiгархiчнi сили, що виносять на глобальний рiвень самi грубi форми iндивiдуального й групового егоїзму. Глобалiзацiя стає засобом зосередження багатства й влади в руках окремих людей й угруповань. Приведемо факти. Троє найбагатших людей Землi мають багатства, що перевищують багатства 47 бiдних країн миру, 475 найбагатших осiб контролюють багатства, що перевищують надбання половини всього людства. Спiввiдношення мiж багатої однiєю п'ятою частиною свiтового населення й одного п'ятої найбiднiшого населення Землi досягло 1:75[5].
вiдповiдальний i гуманiстична орiєнтований пiдхiд до глобальних проблем сучасностi.
назад, в, формi “повернення традицiй ”, що веде найчастiше до застою i їхньої iзоляцiї вiд сучасного миру. Глобалiзацiя зовсiм не тотожна вестернiзацiї; хоча джерелом глобалiзацiї є захiдний мир, воно являє собою закономiрний результат соцiальної еволюцiї, втiлюючи собою загально цивiлiзацiйний дух, властивому всьому людству. Інакше кажучи, що виходять вiд глобалiзацiї iмпульси є провiсниками формування глобальної цивiлiзацiї. Зовнiшню (матерiальну) оболонку глобальної цивiлiзацiї, що народжується, являє собою свiтова економiка, а її внутрiшнє (духовне) ядро - система загальнолюдських цiнностей.
У Декларацiї тисячорiччя Органiзацiї Об'єднаних нацiй, говориться: “Глобалiзацiя може знайти повнiстю всеохоплюючий i справедливий характер лише за посередництвом широкомасштабних i наполегливих зусиль по формуванню загального майбутнього, заснованого на нашiй загальнiй приналежностi до роду людському у всьому його рiзноманiттi ”[6].
Джерело стiйкого розвитку людства укладений у розмаїтостi й рiзноманiттi культур. “Наша культурна розмаїтiсть, - говориться в Хартiї Землi, проголошеної ООН, - є коштовною спадщиною, i рiзнi культури знайдуть свої власнi шляхи до реалiзацiї свого бачення стiйкого способу життя ”[7].
Людство повинне розширити глобальний дiалог, iнiцiйований Хартiєю Землi, тому що нам треба багато навчитися друг у друга в пошуках iстини й мудростi. Ми повиннi знайти гармонiю мiж розмаїтiстю i єднiстю, iндивiдуальною волею й суспiльним благом, короткостроковими планами й довгостроковими цiлями.
“Глобальний мир, - пише И. А. Василенко, - необхiдно творити в дiалозi цивiлiзацiй як загальний простiр багатогранної духовностi - завжди вiдкрите й вiчно вдосконалюється в процесi розумiння iншого ”.
Як видно iз усього вищеописаного, глобалiзацiя - процес багатомiрний: вона втягує у свою орбiту самими рiзними способами й засобами. Згiдне пануючому впливу економiки на всi сторони життя сучасного миру, глобалiзацiя саме на економiчну сферу й робить акцент, що цiлком природно. Де ж ще, як не тут, можна чекати вигiд вiд глобалiзацiї, тим бiльше що загальносвiтовий подiл працi й економiчна специфiкацiя країн роблять неминучої подiбну глобальну iнтеграцiю. Тому глобалiзацiя в сферi економiки здається чимось самим собою що розумiє й природним. При цьому сучасна аналiтична думка не доходить до розумiння того, що економiка, при переносi на неї сьогоднi цiннiсного акценту, є концентрованим вираженням усього суспiльства, усього людини, i, iнтегруючи економiки, країни iнтегруються цiлком, всебiчно.
культури вiд економiк, i, здавалося б, здатнiсть культури зберегти свої специфiчнi нацiональнi, традицiйнi, iдейнi пiдстави в глобальних економiчних iнтеграцiйних процесах.
Сьогоднi, культура повинна бути осмислена як вирiшальний аспект глобалiзацiї, а не простої реакцiї на економiчну глобалiзацiю. При цьому не слiд уважати, що глобалiзацiя культури - це встановлення культурної однорiдностi у всесвiтньому масштабi. Цей процес мiстить у собi культурнi зiткнення й протирiччя. Конфлiкти й зiткнення рiзних культур i цивiлiзацiй - головний фактор сучасного багатополярного миру. В умовах глобалiзацiї необхiдна нова фiлософiя - фiлософiя взаєморозумiння, розглянута в контекстi дiалогу Сходу й Заходу, Пiвдня й Пiвночi.
Стиск соцiального миру, з одного боку, i швидкий рiст усвiдомлення миром “розширення ” самого себе, з iншого боку, створює глобальна умова, при якому цивiлiзацiї, регiони, нацiї-держави, корiннi народи, позбавленi державностi, конструюють свою iсторiю й iдентичностi. У свiтi рiзко виросло вiдчуття власної унiкальностi й самобутностi в народiв i регiонiв. Можна сказати, що захист мiсцевих нацiональних традицiй й особливостей є глобальним феноменом.
Отже, принципово здатнiсть до самозбереження специфiчних культур можлива, але реалiзується ця можливiсть тiльки за певних умов. Найпершим з них є безумовна значимiсть нацiональної культури для свiтового спiвтовариства; для цього дана культура повинна бути не тiльки внутрiшньо багатої, але й сприйманої миром, потрiбної миру - тодi свiтове спiвтовариство не рефлекторно зацiкавлене в її збереженнi, як загальному надбаннi. У цiй останнiй тезi дуже багато додаткових вимог, при дотриманнi яких тiльки й може зберегтися дана культура. Це, наприклад, здатнiсть народiв до сприйняття iншої нацiональної культури. Така здатнiсть припускає, у свою чергу, наявнiсть у сприйманiй культурi загальнолюдського змiсту, причому настiльки великий його змiст, щоб стала реальної можливiсть доглянути (тим або iншому народу) цей загальнолюдський змiст крiзь призму свого нацiонально-культурного сприйняття. Іншими словами, концентрацiя загальнолюдського в тiй або iншiй культурi повинна бути настiльки значної, щоб вона забезпечила можливiсть подолання специфiчно нацiональних форм вираження загальнолюдського.
“чужої ” культури (чужий поставлено в лапки умовно, тому що висока культура не може бути чужий). Тiльки тодi дана культура реально стає сприйманою. Але й на цьому шляху глибоку, загальнолюдську культуру очiкують небезпеки: не вмiючи знизити загальнолюдське значення, iнiцiатори унiфiкацiї впливають саме на сприймаючу її людину, роблячи його нездатним до такого сприйняття. Тут є великий вибiр подiбних засобiв: вiд вселяння iдей переваги власної культури (з паралельним руйнуванням й її) до знеособлювання кожної людини шляхом пiдмiни особистiсного сенсу життя на унiфiкованi умовнi життєвi цiнностi, до засвоєння яких людини пiдштовхує конкурентна боротьба за їхнє володiння.
б зовсiм парадоксальним при розвинених сучасних засобах комунiкацiї, якби не очевидне використання цих засобiв у прямо протилежному напрямку - з метою не взаємного збагачення, але знеособлювання й унiфiкацiї. При цьому страждають всi культури, культури економiчно розвинених країн не виключення.
Глобалiзацiя не вважається зi специфiчним свiтоглядним змiстом нацiональних культур, у контекстi якого цi культури тiльки й мають свiй особливий змiст. Позбав їхньої свiтоглядної пiдстави, при збереженнi всього предметного багатства, i культури цi втратять свою глибину. Але саме так й є справа в глобальних процесах сучасностi. На публiку виставляються зовнi помiтнi феномени тiєї або iншої культури - вони зiзнаються цiкавими, гiдними уваги, але, не будучи вкорiненi у свiтоглядi, їх що породив, цi феномени сприймаються або як екзотика, або як примха, або як нонсенс, або як забавний фольклор.
Тому вона може бути який завгодно: бездуховної, низької, злiсної, руйнуючої. Якщо ця культура нiчия, то нiхто не зобов'язаний опановувати нею, розвивати її, полiпшувати її. Культурнi стереотипи фрагментарнi, мiнливi, умовнi. Культура розсипається, перетворюється в набiр формалiзованих реакцiй на проблемнi ситуацiї. Тим самим культура перестає виконувати свою сутнiсну функцiю: уписування людини в мир, додання сенсу життя й буття людини.
Готовнiсть i згода сучасної людини проблематизувати своє буття ще один раз, у зв'язку з новою культурою, побачити мир очами цiєї нової культури - як того вимагає щире освоєння цiєї культури, як цього вимагає прийняття або, навпроти, вiдторгнення нової культури - цiєї згоди й готовностi немає. Людина сучасного, насамперед захiдного миру не бажає нових проблем - no problem - його гасло, воно утомився вiд миру, давно виробив для себе стереотипи поводження й життєвого стилю, вiн не бажає турбуватися iз приводу нового й тому дивиться на кращi зразки нацiональних культур як на артефакт iлюзорного миру. Автор говорить тут про людину захiдного миру невипадково, тому що сьогоднi є очевидним, що “перевiрка” на значимiсть i значущiсть для миру тих або iнших нацiональних культур полягає у вiдповiдностi їхнiм загальнолюдським цiнностям, але на дiлi цi загальнолюдськi цiнностi пiдмiненi цiнностями захiдного миру - нормами демократичного суспiльства Заходу, i тому саме “захiдний” людина виступає мiрилом цiнностi нацiональних культур. По-справжньому Захiд може прийняти тiльки знайоме собi, що не обов'язково збiгається, але порiвнянне; iнше ж собi Захiд не сприймає.
Нацiональнi культури повиннi зважати на вимоги захiдної культури вже тому, що глобалiзацiя, як всесвiтнiй процес, є глобалiзацiя навколо захiдних цiнностей. Культурний стрижень глобалiзацiї - захiдна культура.
Широко поширена думка, що глобалiзацiя сприяє поглинанню культурою Заходу всiх iнших культур. Дiйсно, щоб бути “почутими ”, щоб пробитися й зберегтися, цi культури повиннi вподiбнюватися культурi Заходу. А уподiбнення знижує самобутнiсть нацiональних культур, i сприйнятими стають культури в максимальному ступенi вiдповiднi здатностi Заходу до сприйняття. У пiдсумку вiд самобутностi нацiональних культур нiчого не залишається. Таке поширена думка, але воно лише лестить самолюбству суб'єктiв нацiональних культур, тому що нiяких подiбних вимог до нацiональних культур Захiд не висуває. Вiн домагається всього перерахованого однiєю неуважнiстю й навiть байдужнiстю до нацiональних культур. Всi цi кульбiти нацiональнi культури проробляють самi в бажаннi бути сприйнятими. У результатi, вiд нацiональних культур практично нiчого не залишається.
Але, з iншого боку, якщо наполягати на своїй самобутностi й не пiклуватися про те, щоб бути “почутими ”, щоб стати цiкавими свiтовому спiвтовариству, виникає небезпека залишитися цiкавими тiльки самим собi, значимими тiльки в обрiї своїх нацiональних цiнностей, тобто виявитися в станi культурної iзоляцiї. І коли в такий “заповiдник ” нацiональної культури уривається активна захiдна маскультура, останньої не треба багато часу на встановлення свого панування.
позначення нинiшнiх загально планетарних тенденцiй iнодi прибiгають до термiна “локалiзацiя ”, щоб пiдкреслити тi обставини, що спiвiснування синтезу й розкладання, iнтеграцiї й роздробленостi не є справою случаючи i його неможливо уникнути й скасувати.
Стiйкiсть дихотомного мислення з його опозицiями (iнтеграцiя -дезiнтеграцiя, гомогеннiсть- гетерогеннiсть, глобалiзацiя - локалiзацiя) зберiгається й при аналiзi культури, де воно приймає форму дiалектики мiсцевої й глобального, традицiйних i лiберально-демократичної цiнностей, оскiльки, як ми вже вiдзначали вище, свiдомiсть звичайно порiвнює з нормами й цiнностями Заходу. Культурному рiзноманiттю людства кинутий виклик з боку захiдної масової культури, i вiдповiддю на нього може бути тiльки послiдовне й поступове використання нацiональних культурних цiнностей, що сприяє позитивному рiшенню вартих перед суспiльством проблем.
проникає в наше життя, модель лiберально-демократичного суспiльства в тiм або iншому ступенi реалiзується в багатьох країнах, створюється свiтовий iнформацiйний простiр (Інтернет й iншi, новiтнi iнформацiйнi й комунiкацiйнi технологiї), здiйснюється глобалiзацiя захiдної культури, виникає нова реальнiсть - вiртуальний мир i вiртуальна людина. Таким чином, простiр i час стають всi ближче й ближче, навiть зливаються. Виникли антиглобалiсти й антизахiдники. У цих умовах стає вкрай актуальним питання про збереження язикової й культурної iдентичностi, самобутностi й унiкальностi культури iнших народiв планети.
Тут, звичайно ж, може виникнути питання: невже в нацiональних культур немає вибору й виходу, i пiдсумок завжди один - розчинення в пануючим сьогоднi формах культури, втрата своєї самобутностi й значимостi, нiвелювання й знеособлення? На думку автора, нiтрохи. Гiдний не потерпить поразки, треба тiльки залишатися гiдним. У жодному разi не можна поступатися цiнностями нацiональної культури. Їм треба додати загальнолюдську особу, i тодi нацiональна культура буде сприйнята без шкоди.
Для рiшення надскладного завдання входження нацiональної культури в простiр свiтової культури визначальної є не бажання сподобатися, а вмiння залишатися собою. У жодному разi не можна замикатися в межах своєї культури, треба виходити у свiтовий культурний простiр, але виходити треба з тим, що є, тому що саме цей змiст i має цiннiсть. Тим бiльше, не можна змушувати нацiональну культуру “торгувати собою ” i бути готовим до того, що її не приймуть, не розглянуть, не зрозумiють, не оцiнять. Отже, вона “не до двору” епосi, часу.
в кожен будинок ”. Не виключено, що, не будучи прийнятої, iз захватом на “кращих сценах миру ”, нацiональна культура знайде вiдгук в iнших регiонах, i вже вiдтiля буде сприйнята бiльш широко.
Але не буде великого лиха, як вiдзначає вiдомий казахстанський фiлософ А. Г. Косиченко, якщо нацiональна культура не зустрiне широкого розумiння. Зрештою, вона, у першу чергу, нацiональна культура, а, отже, культура конкретних нацiй. Нацiональна культура може й повинна виховувати людини на цiнностях, властивiй цiй культурi. І якщо це дiйсна культура, те така людина цiкава миру, тому що крiзь культурну самобутнiсть людини проступає загальнолюдська культура. Нацiональна культура коштовна саме своїми специфiчними цiнностями, тому що цi цiнностi є нi що iнше, як ще один спосiб бачити мир i змiст буття в цьому свiтi. Цього ґрунту, не можна залишати, у противному випадку нацiональна культура зникає.
Глобалiзацiя усереднює, робить безликим цiнностi нацiональних культур. При цьому неявно, але владно проводиться iдея про виживання культур, про право на iснування тiльки дiєздатних в умовах сучасного миру культур. У такiй iдеологiї немає нiчого нового: вона є наслiдок поширення iдеалiв конкуренцiї на сферу культури. Нинi потужнi сили, що лобiюють, визначають результат “боротьби” культур. Затребуваної залишається тiльки культура, унiфiкована до втрати всякого змiсту; у цiй унiфiкацiї є домiнанта: всi культури унiфiкуються до розмитих зразкiв культури економiчно розвинених країн.
традицiйної культури.
Коли ми говоримо про традицiйну культуру, те маємо на увазi культуру суспiльств, соцiальна структура яких заснована на традицiйних духовних цiнностях, що мають досить тривалу iсторiю цивiлiзованого розвитку. Це суспiльства з бiльш-менш безперервною й тривалою традицiєю формування нацiонального менталiтету й способу життя. У групу суспiльств подiбного типу входять i суспiльства, що досягли на цiй традицiйнiй основi певних успiхiв економiчної модернiзацiї, це такi країни, як: Японiя, Китай, Пiвденна Корея, Саудiвська Аравiя, Кувейт, Індiя, Бразилiя й т. д; i суспiльства, що тiльки коштують на шляху економiчної модернiзацiї, такi як пострадянськi держави Центральної Азiї, Іран, Пакистан, бiльшiсть держав африканського континенту: i “держави-iзгої”, такi як Пiвнiчна Корея, Ірак, Куба.
З тим або iншим ступенем духовної напруженостi, наявностi економiчних i соцiальних проблем у даних країнах, сприйняття глобалiзацiї має рiзнi модуси: вiд крайнього неприйняття до розчинення своєї нацiональної iдентичностi в iм'я ефективної модернiзацiї. Але в будь-якому контекстi глобалiзацiя - реальнiсть, що вимагає вироблення адекватних цьому “виклику” мiр й iдеологiчних стратегiй.
Якщо ж мiркувати на самому загальному рiвнi, то глобалiзацiя не корисна, але й не шкiдлива культурi. Бiльше того, сама глобалiзацiя є, наслiдок компромiсу культур, у якому його учасники йдуть настiльки далеко, наскiльки це собi дозволяють. Таким компромiсом задається “поле” нової свiтової культури, i потiм уже всi учасники “грають” за змушеними-погодженими правилами. Переможцiв при цьому немає.
З погляду автора, негативнi впливи глобалiзацiї на культуру миру й нацiональнi культури очевидна, i в цьому змiстi глобалiзацiя шкiдлива культурi. Але глобалiзацiя й “корисна” культурi. Може бути, уперше за весь iсторичний час свого свiдомого культурного розвитку людина має можливiсть переосмислити значення культури в здiйсненнi їм змiсту свого буття. Культура, за рiдкiсним винятком, завжди пiдмiнювала собою процес духовного розвитку людини, ставлячи перед ним помилковi цiлi й виснажуючи його дух на шляху їхнього досягнення. У глобалiзацiї культура не губить себе - як це представляється, у глобалiзацiї культура “проговорює” свої граничнi пiдстави, розкриває свою сутнiсть. Стає ясно, що сфера духовного розвитку людини зовсiм не культура в її мирському видi, i що культура, як оброблення духу, є щось зовсiм iнше. Зберiгається надiя, що глобалiзацiя, оголивши цей змiст культури, буде сприяти всупереч своїм iдейним установкам - духовному протверезiнню людини, i, пройшовши через граничну кризу культури в глобалiзацiї, людина одержить можливiсть реального духовного вiдродження в культурi.
Сам по собi феномен глобалiзацiї часто перебiльшується захiдною iнтелектуальною елiтою, що не завжди усвiдомлює, що глобальнi процеси, включаючи й обмiн культур, будь те, примiром, спагеттi, системи охорони здоров'я, науки, технологiї, одяг та iнше, виникли дуже давно й були iстотними елементами свiтової iсторiї iз часiв перших цивiлiзацiй Древнього миру. Можна сказати, що явища, з якими ми зiштовхуємося сьогоднi, вiдбувалися незлiченна безлiч разiв у минулому, i їх викликали тi ж процеси. Це iнтеграцiя величезної кiлькостi населення в iмперськi системи, їхня культурна гегемонiя й наступна їхня дезiнтеграцiя з культурною фрагментацiєю, сприйманої як локальне вiдродження в iмперiях, що гинуть, - все це древнi й часто супроводжуванi насильством явища.
миру в його буттi, його свiдомостi й науковому пiзнаннi. Можна сказати, що основна антиномiя свiтоглядних дослiджень - “мир й єдиний, i не єдиний ”- i тут одержує нове звучання: мир єдиний в одному вiдношеннi, також як вiн єдиний в iншому вiдношеннi.
Ще бiльш значно по своїх наслiдках вплив глобалiзацiї на цiнностi людини. Цiнностi людини багато ближче його особистiсному ядру, чим культура. Культура - зовнiшня оболонка цiнностей людини, особливо цiнностей, зв'язаних зi змiстом буття людини, цiнностей, що розкривають цей змiст.
Одержав широке поширення теза про те, що в глобальних процесах сучасностi зiштовхуються двi системи цiнностей: система цiнностей, що має джерело в традицiйнiй культурi й система цiнностей, побудована навколо лiберальних i демократичних орiєнтирiв. Буде невiрним iнтерпретувати зiткнення цих двох систем цiнностей як протистояння двох свiтiв: старого, традицiйного й сучасного, демократичного. Якби це було так, то протистояння двох цiннiсних систем не мало б мiсця - можна було б говорити лише про iсторичну наступнiсть цiнностей людини, при якiй традицiйнi колишнi цiнностi трансформуються в новим, вiдповiдним новим свiтовим реалiям, а такими є так називанi лiберально-демократичнi цiнностi. Мова ж, iде зовсiм не про наступнiсть цiнностей у їхньому iсторичному розвитку, але саме про протистояння, що доходить iнодi до полiтичних, релiгiйних i вiйськових конфлiктiв; причому обидвi позначенi вище системи цiнностей є цiнностями, актуальними сьогоднi, i їх не можна розвести, упорядкувавши за часом.
Досвiд сучасного миру переконливо показує, що деякi традицiйнi структури дуже органiчно вплiтаються в тканину нинiшньої цивiлiзацiї. Без досвiду неможливо й новаторство. Саме традицiї дозволяють людинi не втратитися, а пристосувати свiй спосiб життя до стрiмких змiн сучасного миру.
Теза про це протистояння цiнностей вiдображає тiльки верхiвку айсберга. Насправдi ситуацiя iз цiннiсними орiєнтирами в сучасному свiтi багато складнiше. Бiльше глибокий розгляд проблеми показує, що саме поняття “традицiйнi цiнностi” є збiрним, умовним, абстрактним. Строго говорячи, цiнностi людини завжди актуальнi, вони повиннi орiєнтувати людину в сучаснi йому реалiях. Повиннi допомагати йому, жити змiстовно, осмислено й вiдповiдально, а зовсiм не спричиняти роздвоєння його свiдомостi й поводження, коли внутрiшнiй мир людини органiзований на одних цiнностях, а його реальне функцiонування в сучасному суспiльствi - на iнших, часто протилежнi першим. Таке iснування людини трагiчно й конфлiктогенно. Виникаюча при цьому цiннiсна прострацiя особистостi не дозволяє людинi бути нi там, нi там, що, звичайно ж, не сприяє активнiй життєвiй позицiї, виробляє апатiю й соцiальну фрустрацiю.
4. Протирiччя мiж традицiйними й сучасними цiнностями
сферах. У цьому, автор, бачить одну з основних причин реальної вiдсутностi скiльки-небудь цiлiсної системи цiнностей сучасної людини, як на Заходi, так i на Сходi. Практично це можна бачити всюди: терористи, апелюють до системи релiгiйних цiнностей, що виправдує їхньої дiї, свiдомо або несвiдомо роблять пiдмiну релiгiйних цiнностей актуально-полiтичними цiлями, i дiють, уже зi змiсту останнiх, що обрав їхньої демократичної бiльшостi.
Звiдси фрагментарнiсть i непослiдовнiсть; умовнiсть союзiв i регiональних об'єднань; волюнтаризм, вiдсутнiсть стабiльностi й критерiїв у полiтику; абсолютна манiпуляцiя гiгантськими масами людей; надзвичайна й не виправдана влада ЗМІ й т. д.
до воєнних дiй i прибiгають, то зовсiм з iншими цiлями, чим колись; тi результати, до яких ранiше приводили вiйни, зараз цiлком досягаються руйнуванням систем цiнностей супротивника, i останнiй перетворюється при цьому навiть у союзника.
Не тiльки традицiйнi цiнностi виявилися неспроможнi перед викликами сучасностi, що в принципi зрозумiло: вони складалися в зовсiм iнший культурнiй, соцiально-полiтичнiй й економiчнiй атмосферi, але цiнностi, породженi бiльше близької нам епохою, цiнностi, що концентруються навколо лiберальних i демократичних концептiв й iдей - i цi цiнностi неспроможнi й порожнi, як те демонструє новiтня iсторiя. Захiдний мир, що нiбито живе вiдповiдно до цих цiнностей, реально живе зовсiм iнакше, звiвши деякий позитивний змiст цих цiнностей до голого егоїзму, що граничить iз тваринними iнстинктами. Лiберальнi цiнностi, будучи доведенi до граничного їхнього практичного втiлення, перетворилися в засiб руйнування суспiльства, їх же й що породило.
нав'язали практично усьому свiту свої цiннiснi установки, якi до моменту переможної їхньої експансiї демонструють розпад i розкладання в “метрополiї”. Країни “третього миру”, втративши свої нацiональнi цiнностi й пiдвалини, зовнiшнiм образом лiберальнi цiнностi, що прийнявши разом з ринковою iдеологiєю, часто доведенi до абсурду й вихолощенi, за допомогою вiдкритостi iнформацiйних потокiв, завдяки тiй же глобалiзацiї, виявляють, що вони виявилися утягненими у тверду систему вiдносин, що залишає їм небагато можливостей для маневру, систему, у якiй цi країни залишилися без цiннiсних, моральних i духовних орiєнтирiв i навiть без скiльки-небудь ясної державної iдеологiї.
Як можна бачити, процеси глобалiзацiї йдуть в усi прискорюваному темпi; звiдси країнам, утягненим у цi процеси пiзнiше iнших, доводиться особливо важко: зайнятi всi зручнi нiшi й майже завершився етап формування правил, по яких тiльки й можна брати участь у глобальних свiтових процесах. Часу на коректування курсу в країн-аутсайдерiв практично не залишається, i треба орiєнтуватися й перебудовуватися “на ходу”, з неминучiстю роблячи при цьому помилки й упадаючи в ще бiльш складне положення. Із всiх деяких позитивних виходiв з даної ситуацiї, автор рекомендував би наступне: тверезо оцiнивши наявнi й перспективнi можливостi країни, варто визначити своє мiсце в процесах глобалiзацiї, знайшовши свiй виграшний специфiчний шлях. Причому мова йде не тiльки про економiку й полiтика, але й про iдеологiї, про систему цiнностей, навколо якої могли б об'єднатися широкi соцiальнi шари, що гарантувало б цивiльний мир i згоду в країнi в динамiчному й украй нестабiльному сучасному свiтi. Глибокий аналiз культурних, цiннiсних, духовних аспектiв глобалiзацiї здатний, на погляд автора, дати реальнi практичнi рекомендацiї в цiй сферi.
Таким чином, процес глобалiзацiї не тiльки породжує одноманiтнi структури в економiцi й полiтику рiзних країн миру, але й приводить до “локалiзацiї ” - адаптацiї елементiв сучасної захiдної культури до локальних умов i мiсцевих традицiй. Нормою стає гетерогеннiсть регiональних форм життєдiяльностi людини. На такiй основi можливо не тiльки збереження, але й вiдродження й освоєння культури й духовностi народу, розвиток мiсцевих культурних традицiй, локальних цивiлiзацiй. Глобалiзацiя жадає вiд мiсцевих культур i цiнностей не беззастережного пiдпорядкування, а селективного вибiркового сприйняття й освоєння нового досвiду iнших цивiлiзацiй, можливого тiльки в процесi конструктивного дiалогу з ними. Особливо це необхiдно для молодих незалежних держав пострадянського простору, змiцнення їхньої нацiональної безпеки. Тому, нам так конче потрiбно розвиток глобалiстики як форми мiждисциплiнарних дослiджень, що дозволяють правильно оцiнити ситуацiю й знайти способи їхнього рiшення.
Лiтература
1 Межуев В. М. Проблема сучасностi в контекстi модернiзацiї й глобалiзацiї. К, 2006
2 Практика глобалiзацiї: гри й правила нової епохи. - К., 2005.
3 Панарин С. А. Полiтологiя. - К., 2007.
4 Декларацiя тисячорiччя ООН // Екологiя - ХХІ Вiк. - 2002.
5 Див. http:www.earthcharter.org/draft/charter.htm.
7. Косиченко А. Г. Нацiональнi культури в процесi глобалiзацiї. –К.,2004
|
