Життя i дiяльнiсть О. Конта
Львiвська державна фiнансова академiя
Кафедра соцiальних i гуманiтарних дисциплiн
«Життя i дiяльнiсть О. Конта»
Виконала
заочної форми навчання
Винявська Ірина
Перевiрила
м. Львiв 2009 р.
Змiст
Вступ
1. Життя О. Конта
2. Класифiкацiя наук за О. Контом
3. Соцiологiя О. Конта
4. Соцiальна статика та соцiальна динамiка
5. Закон «трьох стадiй»
Висновок
Список використаної лiтератури
Вступ
Люди з глибокої давнини (протягом всiєї цивiлiзацiї) цiкавились соцiальними проблемами, тобто питаннями: що являє собою людина, в чому полягає сенс життя, як прожити своє життя гiдно, як рацiонально органiзовувати сумiсне життя i працю. Розвиток протягом багатьох столiть фiлософської i соцiальної думки в Європi обумовив i теоретично, i методологiчно появу нового наукового напряму, зосередженому на вивченнi взаємодiї людини i суспiльства, тобто на соцiальних вiдносинах.
Чiтке усвiдомлення вченими(фiлософами, iсториками) того що iсторiя – це продукт людської дiяльностi, приводило до розумiння людини та суспiльства як особливих феноменiв. Суспiльство вже не розглядалося як свого роду сукупнiсть соцiальних атомiв, котрi iснують автономно щодо один одного. І людина, i суспiльство перебувають у тiсному „невидимому” взаємозв’язку, при якому розвиток окремих людей передує розвиток суспiльства (О. Конт, Ф. Вольтер, Ж. Руссо). Та й у формуваннi особистостi вирiшальна роль належить суспiльству (П. Гольбах, К. Гельвецiй).
вперше вводить поняття „соцiологiя”, розробляє систему соцiологiчного знання, окреслює його предмет, структуру, методи та можливостi.
розвитком.
Незабаром вiн зблизився з Сен-Сiмоном, став на кiлька рокiв його учнем i спiвробiтником, а у 1817-1824 рр. його секретарем i написав першу частину Сен-Симонового "Cat é chisme des Industriels", пiд заголовком "Prospectus des travaux s cientifiques nécessaires pour réorganiser la société" (1822 р.; 2-е видання 1824). Тут уже виявилося суттєва розбiжнiсть мiж учителем i учнем. Сен-Симон знаходив, що Конт. стає на виключно наукову (аристотелевську) точку зору, залишаючи осторонь "сентиментальну" i релiгiйну частину системи, а К., в свою чергу, заявляв (згодом), що його фiлософськi переконання знаходяться в непримиреннiй суперечностi з новими релiгiйними тенденцiями Сен-Сiмона.
В 1818 р. вiн зiйшовся з жiнкою значно старшої вiд нього, вiд якої мав дочку, в 1821 р. вiн познайомився в одному розважальному закладi з молодою особливої легкої поведiнки, Каролiною Массен, з якою потiм вступив у цивiльний шлюб (1825 р.). Ця жiнка вiдрiзнялася чудовими розумовими здiбностями i сильним характером, але разом з тим, за свiдченням Конта, їй бракувало жiночностi, сердечностi i морального почуття.
У квiтнi 1826 Конт вiдкрив у своїй квартирi курс позитивної фiлософiї перед вченими слухачами, в числi яких були такi знаменитостi, як Олександр Гумбольдт, Бленвiлль, Пуансо, Бруссе.
У 1830 р. К. зазнав декiлькох днiв арешту за вiдмову вступити в нацiональну гвардiю (при Луї-Фiлiпа), мотивований його республiканськими переконаннями.
У 1835 р. К. був захисником республiканця Mappà у вiдомому полiтичному процесi, але по сутi вiн вважав справжнiм шляхом суспiльного прогресу розповсюдження наукових знань у народi, i з цiєю метою, разом з деякими iншими вченими, заснував ще в 1830-му роцi. Association polytechnique, яка повинна була влаштовувати популярнi курси точних наук для робочого населення Парижа. На свою частку Конт взяв курс астрономiї, який i читав протягом багатьох рокiв. В цей же час вiн друкував свiй "Дух позитивної фiлософiї" (I т. в 1830 р., останнiй, VI, у 1842 р.).
У квiтнi 1845 р. К. познайомився з Клотiльдою, дружиною одного позбавленого прав злочинця, i вступив з нею в тiсний зв'язок. Близькi стосунки Конта з Клотiльдою, тривали рiвно рiк, до її смертi.
Другий його великий твiр, який вiн сам вважав найголовнiшою своєю працею - "Syst è me de politique positive" (4 томи, 1851-1854 роки). Полiтичне та соцiальне перетворення народiв тут ставиться в залежнiсть вiд нової релiгiї людства, первосвящеником якої оголошує себе сам Конт. Зародком цiєї нової органiзацiї є заснована Контом (у 1848 р.) Soci été positiviste. Все рiшучiше виступаючи в ролi первосвященика, К. звертається з пропозицiями та порадами до росiйського iмператора Миколи I i до великого вiзира Решид пашi, але з особливою наполегливiстю намагається залучити на свiй бiк орден єзуїтiв.
Смерть Конта була прискорена моральними причинами. Ще в 1852 р. вiн розiйшовся з головним своїм учнем, Лiттре, який. приймаючи цiлком його позитивну фiлософiю, не захотiв йти за ним. У 1855 роцi вiдносини загострилися внаслiдок складеного Контом заповiту, де були пункти, образливi для його дружини, за яку заступився Лiттре. У травнi 1857 року Конт захворiв. 5 вересня. вранцi вiн вiдчув полегшення i побажав залишитися один, а коли до нього увiйшли, то знайшли його нерухомо розпростертим перед "вiвтарем Клотiльда", а ввечерi того ж дня вiн тихо помер.
Конт жодною з наук не володiв достатньою мiрою, щоб робити самостiйнi дослiдження, робити науковi вiдкриття, встановлювати закони явищ. Енциклопедист i систематизатор, вiн володiв широким колом рiзноманiтних знань, якi здобув в молодостi, а згодом не поглиблював їх i не поповнював в силу свого принципу "мозкової гiгiєни". Приязнь деяких вчених (напр. Брюстера) вiдноситься (i то з обмеженнями) лише до його викладу наукових даних i до його суджень про науковi предмети, а не до яких-небудь позитивних придбань, пов'язаних з його iм'ям.
звернутися до його вчення, тобто до тих двох систем загальних iдей, якi вiн виклав пiд iм'ям позитивної фiлософiї та позитивної полiтики.
У шеститомнику «курс позитивної фiлософiї» що видавався з 1830 по 1842 рр., Конт роздiлив всi вiдомi йому науки на iстиннi i помилковi. Останнiми вiн вважав тi, котрi зайнятi вирiшенням нерозв’язних питань iпостулюють те, що неможливо пiдтвердити чи спростувати. Сюди вiн вiдносив теологiю, мiстицизм, спiритуалiзм, алхiмiю, утопiзм, а також метафiзику, тобто фiлософiю. Істиннi науки вiн називав, наслiдуючи свого учителя Сен-Сiмона, позитивними, видiливши серед них абстрактнi ( теоретичнi) i конкретнi ( йдучи «вiд загального до конкретного»науки). Першi (абстрактнi) вивчають загальнi закони, якi поширюються на певнi групи явищ i дiють там. Цi науки – абстрактнi i найбiльш загальнi. Так, загальна бiолгiя ( фiзiологiя за Контом) – це абстрактна наука, теоретична, а зоологiя та бiологiя – конкретнi науки, очкiльки вони вивчають на специфiчних об’єктах прояв загальних бiологiчних закономiрностей.
Окремi – конкретнi – науки застосовують матерiали загальної теорiї для виявлення їх дiї в конкретних сферах спецiального наукового знання у вiдповiдностi до своїх об’єктiв, що становлять предмет конкретної науки. Вони – мовби прикладна галузь загальної теорiї щодо конкретних iсторично визначених у просторi i часi iснуючих предметiв. [3, c. 149]
мiрою прояву в них позитивiзму. Контiвська iєрархiя набуває вигляду сходинок: математика, астрономiя, фiзика, хiмiя, бiологiя i соцiологiя. Чим простiша матерiя, тим легше про неї мiркувати позитивно. Кожна наступна позитивна наука грунтується на попереднiй, наслiдуючи i розвиваючи властивiй попереднiй спосiб мислення.
Математика як найбiльш проста й абстрактна наука започатковує, а соцiологiя ( соцiальна фiзика) як найскладнiша й конкретна завершує систему класифiкацiї наук. У цiй системi О. Конт поєднує iсторичне та логiчне в розвитку науки. Чим загальнiше явище, Тим простiшим є його вивчення i Тим скорiше науки що його вивчають, стають «позитивними», тобто перетворюються в строго науковi теорiї i, навпаки, окремi конкретнi явища виявляються бiльш складними, що стає перешкодою на шляху їх вивчення менш абстрактними науками. Ця залежнiсть однiєї науки вiд iншої зумовила пiзню появу соцiальної фiзики – соцiологiї.
помiстити його в рамки соцiального цiлого. Цю вимогу Конт вiдносив i до релiгї, i до науки, i до форм державного устрою, i до економiки, i до моралi – до всiх соцiальних iнститутiв i складових їх феноменiв. [9, с. 26-27].
По сутi, о. Конт зводив соцiологiю до суспiльствознавства, яке в його час ще не було чiтко спецiалiзоване на галузi соцiального знання, на окремi науки. Крiм того, орiєнтацiя соцiологiї на бiологiю, як ми побачимо пiзнiше, вiдiграла дуже негативну роль у подальшому розвитку соцiологiї, що стала на хибний шлях натуралiзацiї соцiального, хоча Конт неодноразово висловлював думку про вiдмiннiсть мiж бiологiчним та соцiальним i достатньо чiтко видiлив соцiологiю як самостiйну науку про людину.
3. Соцiологiя О. Конта
Через усю соцiологiчну концепцiю О. Конта „червною ниткою” проходить його iдеал „порядку i прогресу”. Велика полiтична i моральна криза сучасного суспiльства, мiркував Конт, обумовлена в першу чергу розумовою анархiєю. Соцiолог, що спостерiгає, легко фiксує вiдсутнiсть у суспiльствi загальних iдей, висуваючи на основi вивчення емпiричних фактiв новi й прийнятнi для всiх iдеї, розкриваючи процес становлення нової спiльностi принципiв i створення вiдповiдних установ, що сприяють повному подоланню суспiльної кризи. О. Конт попереджав, що необхiдно мудре втручання в природний хiд громадського життя. А для цього треба привести в струнку систему всi знання про особистiсне i колективне людське iснування, одночасно вивчивши думки, почуття i дiї людей. Тiльки точна оцiнка природного ходу еволюцiї людства може дати теоретичний фундамент для мудрого втручання.
Конт чiико не розрiзняє об’єкт i предмет соцiологiї, найбiльш часто плутає цi атрибути науки. У рiзних мiсцях «Курс позитивної фiлософiї» вiн пише, що соцiологiя покликана вивчати загальнi закони:
А) суспiльства як цiлiсностi, як особливого соцiального органiзму;
Б) людства ( його минуле, сьогодення i майбутнє);
В) людства, що розумiється як органiчна єднiсть усiх поколiнь людей
Г) сучасного людства як системи сучасних країн, народiв i держав;
Д) об’єктування результатiв людської дiяльностi;
Ж) процесiв удосконалення розуму i психiки людей;
З) поведiнки людей,
І) розвитку iдей i думок людей;
К) утворення сiмей, держави й iнших соцiальних iнститутiв.
Інакше кажучи, соцiологiя розумiється Контом як унiверсальна теоретична наука, що поєднує всi знання про суспiльство на рiвнi встановлення загальних законiв, функцiонування i змiни людства взагалi, а також конкретних суспiльних устроїв i органiзацiї.
4. Соцiальна статика та соцiальна динамiка
- соцiальна динамiка (дослiджує закони розвитку та змiни суспiльства).
Cоцiальна статика за Контом – це щось на зразок анатомiї суспiльства, теорiя суспiльного порядку, найкращої органiзацiї суспiльства, досягнення соцiальної гармонiї (консенсусу). Анатомiчно розтинаючи суспiльство на окремi соцiальнi структурнi елементи, iнститути, О. Конт особливо видiляє родину, державу i релiгiю як те, що вiдiграє найважливiшу роль у забезпеченнi органiчної єдностi суспiльства. Вiн вважає, що саме родина, а не iндивiд, складає ту найпростiшу одиницю, з яких складається суспiльство.
суспiльного порядку, пiдпорядкування державi i її настановам, вважає Конт, - це священний обов’язок будь-якого члена суспiльства.
здатна найефективнiше забезпечувати консолiдацiю суспiльства, i тому кожен уряд зацiкавлений у нiй як у додатковому засобi для пiдтримки власних наказiв i розпоряджень.
Соцiальна динамiка – вiдiграє в системi Конта роль позитивної теорiї суспiльного прогресу. Не заперечуючи визначену роль у цьому й iнших факторах, якi Конт iменував вторинними ( наприклад, клiмат, раса, прирiст населення, подiл працi), безумовний прiоритет вiн вiддавав первинним – духовним, розумовим. Тому характер суспiльства на кожному iсторичному етапi i напрямок його розвитку визначаються в Конта „станом людських розумiв”
5. Закон «трьох стадiй»
Закон «трьох стадiй» Конт покладає в основу соцiальної динамiки i за його допомогою характеризує основнi етапи прогрессу людського розуму: теологiчну, метафiзичну та позитивну стадiї.
Теолгiчна (або фiктивна) стадiя розпочинається з найдавнiших часiв iснування людства i триває до 1300 р. В нiй Конт видiляє три перiоди: перiод фетишизму ( обожнювання людиною явищ i предметiв природи), перiод полiтеїзму, коли життям i чудесними властивостями надприродного надiлялися «фiктивнi iстоти» i панувала епоха «поетичного свiтогляду», перiод монотеїзму ( вiра в єдиного бога з появою християнства i домiнуючою ролю релiгiї одного бога в полiтицi, моралi, способi життя, звичаях, пiзнаннi тощо). В основнi сприйняття i розумiння свiту ця стадiя базується на релiгiйних уявленнях, пов’язаних з вiрою в iснування богiв, духiв та iнших фантастичних сил. Це – часи авторитету в науцi i монарха – в суспiльствi i в системi полiтичних вiдносин.
Метафiзична стадiя охоплює перiод з 1300 до 1800 р. Вона характеризується руйнацiєю старих вiрувань i уявлень про природу та суспiльство i є перехiдною. Надприроднi фактори витiсняються пошуками сутностi та першопричин. Мiсце бога займає природа. Зростає частка розсудкового мислення i зменшується частка емоцiйного сприйняття – почуття. Збiльшуються елементи критицизму, що готує передумови для переходу до вищої стадiї найкового свiтосприйняття. В економiцi започатковуються елементи розвитку промислового виробництва, в полiтицi виникають все частiшi випадки боротьби проти влади монархiв i спроби замiнити її владою народу.
Позитивна стадiя пов’язана з виникненням наукового менталiтету, науковим розумiнням природи та суспiльства внаслiдок утворення позитивної науки i теорiї. На позитивнiй стадiї зникають суперечностi мiж теорiєю та практикою, а пiзнання закономiрностей розвитку минулого i сьогодення створює можливостi для передбачення тенденцiй розвитку майбутнього.
Концепцiя О. Конта завершує велику традицiю французької просвiтницької фiлософiї iсторiї, зародження якої пов’язане з Ш. -Л. Монтеск’є, а розвиток з iменами таких мислителiв, як Вольтер, Ж. -Ж. Руссо, А. -Р. Тюрго, Ж. -А. Кондорсе та їхнiй iдейний продовжувач К. -А. Сен-Сiмон. Подальший розвиток французької суспiльної думки не пропонує нам глобальних фiлософсько-iсторичних побудов, зосереджуючись переважно на полiтологiчних, як А. Де Токвiль, та соцiологiчних, як Е. Дюркгейм, проблемах. Власне кажуч, вiд фiлософiї iсторiї до соцiологiї як „позитивної” науки переходить вже О. Конт. Його концепцiя розвитку людства виглядає порiвняно з його попердниками у Францiї надто схематичною. Але в нiй є принаймнi два моменти, якi рiшуче вплинули на франко-англо-американську суспiльну думку XIX-XX ст. Маються на увазi, по-перше, теза про те, що настав час панування в духовнiй сферi позитивних наук, i, по-друге, що у виробничо-соцiальнiй сферi цьому вiдповiдає „iндустрiальне суспiльство”, початок доби якого (з 1800 р.) фундатор позитивiзму палко вiтає.
Висновок
Основний змiст соцiологiчних поглядiв О. Конта можна звести до наступного:
- при вивченнi соцiального життя слiд не покладатися на здогадки, а опиратися на спостереження, порiвняльнi методи;
- наука соцiологiя повинна давати вiдповiдь не лише на питання як вiдбувається явище, вмiти передбачати i розв’язати проблеми, що виникають;
- все iснує лише в тiй мiрi, в якiй це буде доведено наукою; це можливо лише у тому випадку, якщо будуть вивчатися реальнi факти суспiльного життя;
- iснує взаємозв’язок соцiальних елементiв, частин i пiдроздiлiв суспiльства (людей, груп, спiльнот та iн.)
Отже О. Конт став засновником не лише нової науки, але й справжнього соцiологiчного пiдходу до аналiзу соцiальних явищ i процесiв. З появою праць О. Конта соцiальна теорiя набуває iнституцiонального статусу, одержує права громадянства в науковому свiтi.
О. Конт не був новатором у науцi в революцiйному значеннi. Вiн – «науковий реформатор», сумлiнний систематик. Вчений узагальнив рiзноманiтнi iдеї свого часу i здiйснив першу спробу створення системи соцiологiї, поставивши завдання створити нову науку про суспiльство, ввiвши термiн «соцiологiя», який був каталiзатором для пошукiв нових методiв для науки. І йому це вдалося.
Список використаної лiтератури
1. Дворецька Г. В. Соцiологiя: Навч. посiбник. – К.: КНЕУ, 1999. – 338 с.
2. Енциклопедичний словарь Брокгауза и Ефрона.
3. Захарченко М. В., Погорiлий В.І. Історiя соцiологiї (вiд античностi до початку ХХ ст..). – К.: Либiдь, 1993. – 336 с.
4. Н. Черниш. Соцiологiя. Курс лекцiй. Конспект. Випуск 1. Львiв: Кальварiя, 1996. – 64 с.
6. Пiча В. М. Соцiологiя: загальний курс. Навч. посiб. для студентiв ВНЗ України. – К.: «Каравела», 2000. – 248 с.
7. Примуш М. В. Загальна соцiологiя: Навч. посiбник. – К.: ВД «Професiонал», 2004. – 592 с.
8. Сiрий Є. В. Соцiологiя: загальна теорiя/ Навч. посiб. – К.: Атака, 2004. – 480 с., iл..
9. Юрiй М. Ф. Соцiологiя: Пiдручник. – К.: Кондор, 2007. – 288с.
|
