Методологiчнi принципи етносоцiологiчного вивчення мiграцiй
Що таке мiграцiя населення?
Поняття «мiграцiя» багатозначно. Видiляються як мiнiмум два його значення - широке й вузьке. Пiд мiграцiєю в широкому змiстi мається на увазi будь-яке перемiщення населення за межi певної територiї (звичайно - населеного пункту), незалежно вiд того, на який строк i з якою метою воно вживає. Однак у науковiй i науково-популярнiй лiтературi набагато частiше використовується вузьке трактування цього поняття - як перемiщення, пов'язаного зi змiною мiсця (населеного пункту) постiйного проживання.
Мiграцiя в широкому змiстi слова мiстить у собi, крiм переїзду на постiйне проживання, мiграцiю маятникову й сезонну. Маятникова мiграцiя - це регулярне перемiщення населення мiж двома й бiльше населеними пунктами без змiни мiсця проживання, пов'язане з роботою, навчанням або вiдпочинком. Найчастiше до таких перемiщень вiдносять щоденнi поїздки, хоча iнодi як маятниковi мiграцiї розглядаються поїздки й на бiльше тривалий строк (як правило, у межах тижня).
Сезоннi («релейнi) мiграцiї - це поїздки, пов'язанi з регулярним, досить тривалим, хоча й тимчасовою змiною мiсця проживання (перебування). Сезоннi мiграцiї також можуть бути пов'язанi з роботою, навчанням, вiдпочинком, але, на вiдмiну вiд маятникових мiграцiй, охоплюють бiльше широкi тимчасовi рамки - звичайно в масштабах року, i пов'язанi з певним сезоном (наприклад, мiграцiї на вiдпочинок або сезоннi мiграцiї робочої сили на сiльськогосподарськi роботи).
Існує безлiч пiдстав для класифiкацiї мiграцiйних потокiв. Для етносоцiолога найбiльш важливими є два типи мiграцiй.
1) Мiграцiї мiж населеними пунктами рiзного рангу. У сучасному суспiльствi населенi пункти мають рiзний статус, i за цiєю ознакою серед них видiляють вiд найбiльш великих, багатофункцiональних, якi в українському суспiльствi є й найбiльш престижними для проживання (великi мiста), до нечисленних i найменш престижних (сiльська «глибинка»). Мiграцiї, як i будь-який iнший вид соцiальної мобiльностi, можуть бути «вертикальними», пов'язаними з пiдвищенням або зниженням статусу мiсця проживання, i «горизонтальними», коли переїзд здiйснюється мiж населеними пунктами того самого рангу. З вертикальними мiграцiями асоцiюються насамперед процеси урбанiзацiї, необхiдним елементом яких є мiграцiя населення iз сiл у мiста.
- переїзд на постiйне (або досить тривале) проживання в iншу державу. Однак у соцiологiї iнодi зовнiшнiми вважаються мiграцiї мiж рiзними суб'єктами. В етносоцiологiї в якостi зовнiшнiх можуть розглядатися й мiграцiї за межi територiї компактного розселення даного етносу, незалежно вiд того, перетинає вiн при цьому адмiнiстративно-територiальнi або державнi чи кордони нi.
Таким чином, всi мiграцiйнi потоки можна класифiкувати як внутрiшнi й зовнiшнi, вертикальнi й горизонтальнi.
Цi найпростiшi формальнi схеми показують, що як внутрiшнi, так i зовнiшнi мiграцiйнi потоки можуть бути одночасно горизонтальними й вертикальними. Данi схеми дозволяють орiєнтуватися при постановцi завдань вивчення мiграцiй.
Методологiя вивчення мiграцiй залежить вiд того, якi способи рiшення соцiальних проблем переважають у суспiльствi на даному етапi його розвитку. Нiж складнiше суспiльство, тим бiльше широкий набiр факторiв необхiдно враховувати, плануючи практичнi дiї, тим глибше повинне бути розумiння механiзмiв функцiонування мiграцiї.
На практицi зустрiчаються три рiзних пiдходи до керування мiграцiєю, якi в значнiй мiрi визначають способи її наукового осмислення. Умовно їх можна позначити як адмiнiстративний, позитивiстський i соцiологiчний. Рiзновидом останнього є етносоцiологiчний пiдхiд.
Нiж простiше, примiтивнiше спосiб керування, тим вiн легше для розумiння адмiнiстраторiв i на перший погляд представляється бiльше ефективним, а тому виявляється й бiльше «живучим». Однак ця простота оманна, i не випадково говорять: «скупий платить двiчi». Без розумiння реальних наслiдкiв адмiнiстративного й позитивiстського пiдходiв важко оцiнити достоїнства бiльше складного, бiльше дорогого, але в остаточному пiдсумку бiльше ефективного соцiологiчного пiдходу. Розглянемо коротенько кожний з них.
Адмiнiстративний пiдхiд до керування мiграцiєю опирається на двi парадигми: 1) суспiльство в остаточному пiдсумку складається з окремих iндивiдiв, слабко зв'язаних один з одним сiмейними, етнiчними, соцiальними, й iншими зв'язками;
2) iндивiд у будь-який момент часу вiдповiдно до полiтичних рiшень може бути переселений у будь-яку крапку доступного географiчного простору, причому необов'язково насильницьким шляхом. Стимулювання таких переселень може здiйснюватися за допомогою самих рiзних засобiв - моральних, iдеологiчних, полiтичних i економiчних. Даний пiдхiд переважав у радянському суспiльствi на раннiх етапах його розвитку; його яскравим втiленням з'явилися численнi будiвництва 50-х рокiв. В областi етносоцiальної прикладами використання сугубо вольових зусиль можуть служити процеси депортацiї народiв в 40-х роках. Вiн до вiдомого ступеня дозволяв досягати короткострокових тактичних цiлей багато в чому завдяки вiдносно простий «вертикальнiй» структурi радянського суспiльства того рокiв.
Адмiнiстративний пiдхiд фактично робить непотрiбним наукове дослiдження мiграцiйного поводження: досить знати чисельнiсть i щiльнiсть населення, у крайньому випадку - динамiку чисельностi, що залежить вiд демографiчного потенцiалу регiонiв виселення й вселення.
управлiнських мiр.
Суть цього пiдходу полягає в тому, що мiграцiйне поводження кожного окремого iндивiда або родини розглядається як результат iндивiдуального вибору, що залежить вiд цiлого ряду факторiв - географiчних, економiчних, екологiчних. Позитивiстський пiдхiд опирається на класичнi економiчнi теорiї, заснованi на концепцiї «людини економiчного» (homo economlcus).
Як найважливiший мотив мiграцiйного поводження позитивiсти розглядають зацiкавленiсть iндивiда або нуклеарної родини в полiпшеннi свого положення, i насамперед у пiдвищеннi доходу. Такий пiдхiд має силу переважно в суспiльствах, заснованих на iндивiдуалiзмi й ринкових вiдносинах. Вiн припускає iстотнi допущення, що спрощують, щодо психологiчних характеристик потенцiйних i реальних мiгрантiв. Передбачається, що кожний потенцiйний мiгрант повнiстю обiзнаний про всi умови майбутнього перемiщення, про можливi вигоди й втрати, має одну рацiональну мету, або чiтко супiдрядну iєрархiю цiлей, що складає, як правило, в одержаннi певної матерiальної вигоди, i вiльний вiд конкуренцiї цiлей, коливань, непослiдовних i несвоєчасних рiшень, а рiшення приймаються вчасно й без помилок. Саме ж головне допущення, що вiдрiзняє позитивiстський пiдхiд вiд властиво соцiологiчного, полягає в тому, що мiграцiйне й адаптацiйне поводження розглядається саме як iндивiдуальне, тобто вплив неформальних i референтних груп, кiл спiлкування, у тому числi внутрiетнiчних, оцiнюється як несуттєве.
У захiднiй соцiологiї й соцiальнiй географiї позитивiстський пiдхiд асоцiюється насамперед зi спробою побудови формальних моделей мiграцiйних процесiв. Першої й найбiльш вiдомої дотепер залишається модель гравiтацiї, запропонована ще в 1929 р. У. Дж. Рейли, що зазначали, що пересування людей мiж двома поселеннями повинне бути прямо пропорцiйно загальної чисельностi їхнього населення й назад пропорцiйно квадрату вiдстанi мiж ними. На базi цiєї моделi Дж. К. Ципфом була розроблена концепцiї «найменших зусиль», вiдповiдно до якої мiграцiя мiж двома населеними пунктами тим iмовiрнiше, нiж легше одержати iнформацiю, насамперед про умови життя в кожному з них, i чим менше фактичнi зусилля, якi треба затратити на переїзд.
що для характеристики населення можуть використовуватися такi показники, як середнiй дохiд, рiвень утворення й iн. Вiдстань може вимiрятися за допомогою рiзних характеристик транспортної доступностi, зокрема за допомогою середнього часу, необхiдного на поїздку мiж пунктами й т. д. Уводиться поняття «соцiальна вiдстань», що уточнює й доповнює чисто просторове його трактування. Вiдомий соцiолог, один з авторiв класичної працi про американського солдата в другiй свiтовiй вiйнi С. Стауффер, розглядав соцiальну вiдстань у категорiях можливостей: чим бiльше число можливостей сконцентроване в одному мiсцi, тим бiльше привабливо воно в мiграцiйному вiдношеннi.
Новий крок у вивченнi мiграцiй був пов'язаний з облiком суб'єктивних, психологiчних факторiв, зокрема з розробкою методики «ментальних карт». Сутнiсть методики полягає в тому, що в основу картосхеми потенцiйних мiграцiйних потокiв кладуть не реальнi, а вiдстанi мiж населеними пунктами. При цьому враховується як обмеженiсть знань окремих iндивiдiв, так i психологiчнi переваги ними рiзних, найчастiше суперечних один одному цiнностей. Такий пiдхiд, безумовно, є кроком уперед у порiвняннi iз чисто позитивiстською орiєнтацiєю, хоча й зберiгає основне її положення - про iндивiдуальний характер мiграцiй.
В. И. Переведенцева, Ж. А. Зайончковської, Л. Л. Рибаковського, Т.І. Заславскої i iнших. Цi автори прекрасно розумiли, що мiграцiйна рухливiсть населення тiсно пов'язана iз загальними закономiрностями розвитку суспiльства й що тому далеко не кожна iдея в областi мiграцiї може реалiзуватися на практицi. Вони намагалися розкрити вплив економiчних, соцiальних, демографiчних факторiв на iнтенсивнiсть i напрямок мiграцiйних потокiв, на ефективнiсть i стратегiю адаптацiї переселенцiв. Ними були отриманi дуже цiкавi результати, у тому числi про вплив етнiчного фактора на мiграцiю.
У той же час спроби застосування позитивiстського розумiння мiграцiйного поводження в рамках мультикультурного радянського суспiльства, що уже до 70-м рокiв перестало бути класичним «тоталiтарним», керованим строго по вертикалi, з усiєю очевиднiстю показали його недостатнiсть, обмеженiсть. Найбiльше яскраво непродуктивнiсть i навiть неспроможнiсть позитивiстського пiдходу для рiшення проблем мiграцiї в нових умовах виявилася при розробцi й спробi реалiзацiї в серединi 80-х рокiв програми переселення частини корiнного населення «важко надлишкових» регiонiв Середньої Азiї в «працi недостатнi» регiони Нечорнозем'я й Далекого Сходу.
Один з авторiв цiєї програми Д.І. Зюзина писала: «Мiграцiя корiнного населення з республiк Середньої Азiї в iншi регiони країни низка. Чи значить це, що її не можна пiдвищити? Мiграцiя - керований процес. І отже, необхiдно визначити вiдповiднiй специфiцi регiону форми й методи стимулювання цього процесу». Як бачимо, справедливо вiдзначаючи регiональну й етнiчну специфiку мiграцiйних стимулiв, автор разом з тим зберiг самий головний елемент позитивiстського пiдходу - вiру в те, що при вiдповiдному пiдборi «соцiальних iнструментiв!» у принципi може бути iнiцiйованi бажаний мiграцiйний потiк i досягнутий необхiдний рiвень адаптацiї переселенцiв.
Результатами цього дуже дорогого заходу, що тривав близько 5 рокiв, сталi: колосальна екологiчна втрата, нанесена природi Центральної Росiї (осушення болiт); розтрата величезних державних засобiв, якi недоодержали культура, утворення, охорона здоров'я. Нечисленнi узбеки й туркмени, що все-таки приїхали в Росiю, дуже незабаром повернулися назад. З наукового погляду, цей досвiд переконливо показав, що зрозумiти особливостi мiграцiйного поводження представникiв рiзних етносiв, а тим бiльше управляти їм неможливо, якщо не враховувати, якi групи усерединi етносу впливають на мiграцiйнi установки й поводження iндивiда, наскiльки сильно цей вплив i в яких формах воно проявляється. Соцiологи попереджали про необхiднiсть облiку цих факторiв i про доцiльнiсть не масового переселення народiв Середньої Азiї, а органiзованої мiграцiї з її росiйськомовного населення. На жаль, плата за послiдовне застосування позитивiстського пiдходу там, де необхiдний був соцiологiчний, виявилася занадто високою.
Соцiологiчний пiдхiд у цiлому й етносоцiальний зокрема виникають i розвиваються тодi, коли для рiшення проблем мiграцiї недостатньо простого облiку кiлькостi мiгрантiв i їхнього складу, їхнiх особистiсних характеристик i установок; коли необхiдно враховувати, що на мiграцiйне поводження людей впливають не тiльки їх iндивiдуальнi переваги, але й тi соцiальнi групи, до складу яких вони входять, а також референтнi групи, на норми яких вони орiєнтуються.
Етно соцiологiчний пiдхiд припускає вивчення специфiки мiграцiйної рухливостi представникiв рiзних етносiв, але не обмежується iм. Головне завдання дослiджень в областi мiграцiї - показати, як особливостi культури етносу, тобто виробленої їм протягом поколiнь традицiї, вiдбиваються на мiграцiйному поводженнi його членiв, з одного боку, i як мiграцiї впливають на структуру етносу, його традицiї, на мiжетнiчнi вiдносини - з iншої. У завдання етносоцiолога входить також дослiдження рiзних аспектiв сумiсностi мiгруючої групи iз середовищем вселення; прогноз змiн у культурi групи, якi можуть вiдбутися в результатi мiграцiї.
В основi пiдходу до мiграцiї лежить не абстрактна модель абсолютно рацiонального «людини економiчного», а концепцiя культури як колективного способу адаптацiї до навколишнього природного й соцiального середовища. Таким чином, пiдхiд до мiграцiї - це не просте виявлення ще одного аспекту мiграцiї, поряд з демографiчним, економiчним i т. д., а новий, бiльше глибокий рiвень розумiння її механiзмiв, невiддiльний вiд облiку iсторичних традицiй народу, у тому числi колишнiй мiграцiйний досвiд.
в тих областях республiки, де й рiвень доходiв, i розвиток соцiальної iнфраструктури, i забезпеченiсть населення товарами тривалого користування (показник рiвня життя) були вище. І навпаки, сiльське населення «бiдних» областей було значно сильнiше прив'язане до мiсць свого народження.
(70-е роки) саме так i вiдбувалося: першими переїжджали селяни тих областей, якi несли найбiльшу втрату в результатi руйнування сiльського господарства (Нечорнозем'я). У чорноземнi ж областях сiльське населення мiгрувало менше.
в них свої «соцiальнi нiшi»? Друге припущення, якби воно виявилося вiрним, пiдтвердило б, що мiста середньоазiатського регiону розвиваються по моделi «схiдного» мiста.
Намагаючись пояснити цi факти, ми в кожному разi виходимо за межi чисто позитивiстських концепцiй мiграцiї й вступаємо в сферу властиво етносоцiологiї. А етно соцiологiчний пiдхiд до вивчення мiграцiй (та й iнших соцiальних процесiв), невiддiльний вiд iсторичного.
Першою хвилею пiслявоєнних «планових мiграцiй», що охопили в основному росiйське й українське населення, були «заходу» по заселенню Криму, територiї Республiки Нiмцiв Поволжя, Далекого Сходу, Пiвнiчного Кавказу, нарештi, по освоєнню цiлинних i перелогових земель у районах Алтаю й Казахстану. Точну оцiнку чисельностi цих потокiв дати важко, однак, як видно, тiльки росiяни склали в них близько 1,5 млн. чоловiк.
Одним з головних факторiв, що пiдтримували високий рiвень мiграцiї по лiнiї «сiло - мiсто», було штучне «зселення», «укрупнення» сiльських населених пунктiв, що проводилося в кiлька етапiв, але характер загальнодержавної кампанiї на рубежi 70-х рокiв. Основною метою даних заходiв було стабiлiзувати мiграцiйнi потоки iз села в мiсто, якi на той час прийняли катастрофiчний характер. Однак зовсiм зненацька для керiвництва країни й учених, що стояли в джерел реорганiзацiї села, вона привела до прямо протилежних наслiдкiв: вiдтiк населення не ослабнув, а пiдсилився. Природно, цi заходи торкнулися в першу чергу росiйське село.
Виявилося, що стiйка чисельнiсть великих i середнiх сiл визначалася аж нiяк не слабким мiграцiйним вiдтоком, а тим, що такого села були як би басейном з вiдомої шкiльної задачки, куди населення «уливалося» з бiльше дрiбних сiл i звiдки воно «виливалося» у мiста. Ілюзiя стiйкостi досягалася за рахунок вiдносного балансу цих двох потокiв. Коли ж населення «малих сiл» було переселено у великi села, порушилася природна рiвновага мiграцiйного потоку, i населення великих сiл стало швидко зменшуватися, втратившись джерела припливу. Бiльше того, сумарна швидкiсть мiграцiї не впала, як можна було очiкувати, виходячи зi зрослих витрат на iнфраструктуру, а збiльшилася.
зв'язкiв у сiльських локальних субкультурах. Саме остаточне руйнування останнiх i було додатковим фактором, що пiдсилив мiграцiї росiйського населення iз села в мiсто в 70-х роках пiсля проведення заходiв щодо укрупнення сiльських поселень. Цей знову, що заюшив потiк, сiльських мiгрантiв, з одного боку, збiльшував чисельнiсть мiського населення, а з iншого боку - гальмував якiснi урбанiзацiйнi процеси. Прокотившись по iєрархiчному ланцюжку поселень, вiн склав основу соцiального шару «лiмiтчикiв», що переважали навiть на самих престижних виробництвах бiльших мiст в 70-х - початку 80-х рокiв. Соцiальним наслiдком цього потоку було стримування якiсного розвитку мiських локальних субкультур, якi бiльш-менш стабiлiзувалися до початку 60-х рокiв. Однак перелом уже наступив. Про поступову мiграцiйну стабiлiзацiю росiйського мiського населення, що почалася iз середини 70-х рокiв, i формуваннi стiйких мiських локальностi говорять також наступнi факти:
1) за останню чверть столiття рiзко впали темпи приросту чисельностi й частки городян серед росiян та українцiв;
3) iз середини 70-х рокiв у числi мiгрантiв, що прибувають у мiста Росiї (по даним поточного облiку населення), постiйно збiльшується частка городян, iнакше кажучи, мiграцiї не роблять бiльше такого деструктивного впливу на культуру мiста, як ранiше. Таким чином, у бiльшi мiста всi частiше стали попадати вiдносно пiдготовленi до мiського життя люди, тодi як на перших етапах екстенсивної урбанiзацiї значну частину мiгрантiв становили сiльськi жителi.
1. Джонстон Р-Дж. Географiя й географи. - К., 1997
2. Моисеенко В., Мукомель В. У буднях великих будiвництв//СРСР: демографiчний дiагноз. - К., 1990.
3. Соколов А. А. Русский этнос в XX веке: этапы кризиса экстенсивной культуры (гипотезы этноэкологической модели). – М., 2000
4. Солоневич І. Народна монархiя. - К., 2001.
|
