Методи соціальної діагностики та їх характеристика

Методи соцiальної дiагностики та їх характеристика Житомирський економiко - гуманiтарний iнститут Унiверситету "Україна" Курсова робота "Методи соцiальної дiагностики та їх характеристика" Студентка групи СР-44-03 Сладкевич Ольга Олександрiвна Перевiрила: Кандидат педагогiчних наук, доцент Житомир - 2007 ЗМІСТ: ВСТУП ОСНОВНА ЧАСТИНА 1. Соцiальна дiагностика - що це? 1. 1. Поняття соцiальної дiагностики 1. 2. Принципи соцiальної дiагностики 1. 3. Методи соцiальної дiагностики 1. 4. Рiвнi та етапи соцiальної дiагностики 1. 5. Соцiально - педагогiчна дiагностика 2. Соцiологiчне дослiдження на тему "Сучасне мовлення телебачення" ВИСНОВКИ ТА ПРОПОЗИЦІ СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ ДОДАТКИ ВСТУП Дiагностична функцiя є провiдною у соцiальнiй роботi як рiзновид професiйної дiяльностi, спрямованої на забезпечення належного соцiального, культурного та матерiального рiвня життя членiв суспiльства та надання допомоги рiзним категорiям людей. Ще наприкiнцi ХІХ-поч. ХХст. родоначальник теорiї соцiальної роботи Мерi Рiчмонд у своїй книзi "Соцiальнi дiагнози" (1917 р.) докладно представила власний метод соцiальної роботи. Найважливiшим i головним компонентом у нiй М. Рiчмонд вважала здатнiсть у кожному конкретному випадку поставити соцiальний дiагноз, тобто провести оцiнку, як особистостi клiєнта, так i його соцiального оточення та взяти його результати дiагностики за основу при визначеннi методу допомоги. Сьогоднi дiагностика як спосiб отримання вичерпної iнформацiї про дослiджуваний процес чи об'єкт застосовується в рiзних галузях дiяльностi та має рiзнi цiлi. Варто зазначити, що в соцiальнiй роботi найчастiше застосовуються такi види дiагностики: соцiальна, медична, соцiально-психологiчна, соцiально-педагогiчна. У зв'язку з цим соцiальний працiвник повинен дотримувати ряду соцiально-етичних вимог — принципiв дiагностики: потрiбне згода батькiв або осiб, що замiняють. Принцип наукової обґрунтованостi. Результати аналiзу повиннi бути, як мiнiмум, валiдними (достовiрними) i надiйними. Принцип не нанесення збитку. Дiагностичнi результати нi в якому разi не повиннi бути використанi на шкоду людинi, що пiддався дослiдженню. Принцип об'єктивностi. Висновки дослiдження повиннi робитися на основi науково обґрунтованих, об'єктивних даних i не повиннi залежати вiд суб'єктивних установок тих, хто проводить дослiдження або користується його результатами. Принцип ефективностi. Не слiд пропонувати людинi такi рекомендацiї, що за пiдсумками дiагнозу для неї марнi, можуть призвести до небажаного результату. Соцiальна дiагностика — найважливiший компонент соцiальної технологiї i сфера дiяльностi практичного соцiального працiвника. Технологiя соцiальної дiагностики мiстить у собi принципи, алгоритм процедур i способiв перевiрки рiзних методiв дослiдження соцiальних процесiв. В основi дiагностики лежить проблема аналiзу й узагальнення факторiв, що характеризують соцiальний розвиток людини, соцiальних груп, суспiльства. обстежень, займається консультуванням у рiшеннi соцiальних проблем, корекцiєю i реабiлiтацiєю, формами i методами терапевтичного впливу i т. д. Метою дослiдження є дослiдити та вивчити методи, принципи, рiвнi та етапи соцiальної дiагностики. У зв’язку з цим поставленi наступнi завдання: -З'ясувати що таке дiагностика та якi є її види; -З'ясувати принципи, методи, рiвнi та етапи соцiальної дiагностики; Предметом дослiдження є методи соцiальної дiагностики. Гiпотеза дослiдження: соцiальна дiагностика, як i решта видiв соцiальної роботи, має власнi методи та принципи роботи, якi скерованi на з'ясування, аналiз та узагальнення соцiальних фактiв та використовується на всiх етапах виявлення соцiальної проблеми. Методи соцiальної дiагностики такi ж як i методи соцiологiї, тому ефективнiсть їх застосування насамперед залежить вiд рiвня квалiфiкацiї соцiального працiвника та його практичних навичок. ОСНОВНА ЧАСТИНА 1. 1. 1 Поняття соцiальної дiагностики Уявлення про патологiї стану суспiльства або iндивiдiв i груп у цьому суспiльствi як про соцiальнi хвороби затвердилося разом iз зародженням соцiальної роботи. Це пояснює той факт, що значна частина термiнологiї соцiальної роботи як галузi знання i практичної дiяльностi подiбна з медичною термiнологiєю, так само як термiнологiя, що визначає змiст i органiзацiйне оформлення деяких «наскрiзних» для усiх видiв соцiальної роботи технологiй: соцiальна дiагностика, соцiальний терапiя, профiлактика i т. д. Як виявилося, це пояснюється не тiльки зручнiстю використання добре розробленого понятiйного апарату, але i подiбнiстю цих двох областей дiяльностi. Медична дiагностика- це процес встановлення медичного дiагнозу, тобто висновкiв про характер та особливостi фiзичного стану клiєнта чи його хвороби. Вона здiйснюється за допомогою спецiальних методiв у результатi рiзнобiчного обстеження та опитування клiєнта. У соцiальнiй роботi показники медичної дiагностики мають велике значення при наданнi соцiальної допомоги та соцiальних послуг людям з обмеженими функцiональними можливостями, соцiальнiй пiдтримцi осiб, що мають захворювання психiчного характеру чи рiзнi види хiмiчної залежностi.[4.] Психологiчна дiагностика- це вимiрювання iндивiдуально-психологiчних якостей особистостi або iнших об'єктiв, якi пiддаються психологiчному аналiзу (група, органiзацiя). Її метою є встановлення психологiчного дiагнозу як висновку про актуальний стан психологiчних особливостей особистостi i прогноз її подальшого розвитку. [4.] Уже наприкiнцi XIX ст. емпiричне дослiдження стану малозабезпечених прошаркiв населення в багатьох країнах виявило тiсну обумовленiсть ряду захворювань — туберкульозу, рахiту, венеричних хвороб й iн. — низьким матерiальним рiвнем. загальному змiстi можна сказати, що патологiя — це об'єктивне вiдхилення вiд норми, а проблема — це усвiдомлена патологiя; вiдхилення, що викликає занепокоєння людей, мотивує їхню перетворюючу дiяльнiсть. Однак це питання досить складне i по-рiзному вирiшувалося на рiзних етапах iсторiї людського суспiльства. Поняття соцiальної норми внутрiшньо суперечливе. Його прийнято розглядати на двох рiвнях: з одного боку, це те, що характеризує погляди i поведiнку бiльшостi, те, що в соцiальнiй дiйсностi математично описується як нормальний розподiл; з iншого боку, це загальновизнане правило, те, що пропонується усiм як зразок поведiнки i вiдчування. Ймовiрно, в iдеалi другий варiант пояснення цього, поняття повинен бути обумовлений першим: зразком являється те, що властиво бiльшостi. Але дiйснiсть перевершує, будь-якi iдеальнi уявлення про неї, тому поняття про норму i патологiю можуть пiдкорятися iншим, набагато бiльш парадоксальним закономiрностям. [12.] Ймовiрно, чим бiльш розвинуте i структурно рiзноманiтне суспiльство, тим, бiльше типiв норми може iснувати в ньому одночасно i рiвноправно. Якщо в традицiйних або тоталiтарних соцiумах нормальним, тобто припустимим, санкцiонованим владою, визнавався один варiант, а всi iншi, як i їхнi носiї, переслiдувалися, а iнодi i знищувалися; то в модернiзованому демократичному суспiльствi допускаються рiзноманiтнi норми - за умови, що вони не суперечать законовi або не заважають iснуванню iнших людей, що дотримують iнших норм. Однак у змiст цiєї дiяльностi крiм об'єктивних, чiтко фiксованих аспектiв входять також суб'єктивнi аспекти, що досить важко формалiзувати, помiстити в рамки, пiддати кiлькiсному аналiзу. Люди мають право на щастя, хоча його розумiння в кожного своє, не можливо нав'язати iншим свою думку про те "що добре, а що погано". В суспiльствi можуть iснувати серйознi труднощi, але протягом тривалого часу на них не звертають увагу, хоча наука вже зафiксувала й проголосила цей факт. Це закономiрне явище; те або iнше соцiальне вiдхилення може (або не може) бути патологiєю з погляду об'єктивних тенденцiй соцiального розвитку, загального ходу подiй. У той же час соцiальна патологiя усвiдомлюється як соцiальна проблема, тобто ускладнення, що порушує плин життя i яке необхiдно виправити, ймовiрно, тiльки в тому випадку, коли, по-перше, вона деформує функцiонування суспiльства i, по-друге, коли суспiльство виявляється досить зрiлим i пiдготовленим, щоб її побачити й усвiдомити. Соцiальна дiагностика— процес наукового виявлення та вивчення причинно-наслiдкових зв'язкiв i взаємостосункiв у суспiльствi, що характеризують його соцiально-економiчний, культурно-правовий, морально-психологiчний, медико-бiологiчний та санiтарно-екологiчний стани. В бiльш вузькому розумiннi - це вивчення причин соцiальних проблем, котрi створюють складнi життєвi ситуацiї для iндивiда, сiм'ї, окремих груп. [8.] Соцiальна дiагностика — це: 1) дiяльнiсть по розпiзнаванню й аналiзу соцiальних патологiй i проблем; 2) процес такого аналiзу з формулюванням обґрунтованого висновку про предмет розгляду; 3) галузь соцiальних наук, присвячена методам одержання знання про суспiльство. Оскiльки саме поняття досить багатозначне, то, говорячи про соцiальну дiагностику, ми маємо на увазi або одиничне дослiдження соцiальної ситуацiї клiєнта, якому соцiальний працiвник повинен надати допомогу, або необхiдний етап будь-якого впливу в соцiальнiй роботi, технологiчний iмператив соцiального обслуговування, або сукупнiсть наукових методiв, що обґрунтовують правильнiсть отриманої iнформацiї. Вiдповiдно, цiєю дiяльнiстю займаються фахiвцi рiзних органiв i установ, що використовують широкий спектр технологiй, методiв соцiальних (iнодi також природних — у випадку медико-соцiальної роботи) наук на рiзних рiвнях i з рiзними цiлями. 1. 2. Принципи соцiальної дiагностики Методи соцiальної дiагностики ґрунтуються на рядi принципiв, як загальних для всiх соцiальних наук, так i специфiчних. Насамперед це принцип об'єктивностi, який потрiбно розглядати в двох аспектах. По-перше, дослiдник не повинен залежати вiд впливу зовнiшнiх факторiв (наприклад, бажання i переваг начальства). На жаль, соцiальна дiагностика може розкривати негативнi факти, що iнодi люто вiдкидаються не тiльки представниками органiв влади, але i шокованою громадськiстю. Усвiдомлено або не усвiдомлено спотворюючи дiйсну картину в силу небажання подiбної реакцiї, соцiальний дiагност тим самим блокує можливiсть корекцiї соцiальної патологiї, що вiн дослiджував. По-друге, соцiальний працiвник повинен протистояти впливу на результати проведеного ним аналiзу внутрiшнiх факторiв — власних забобонiв, незнання, аберацiї власного життєвого, сiмейного досвiду. Спотворюючий вплив цих факторiв може бути спрямований як на збiр фактiв, так i на їх iнтерпретацiю.[9.] У зв'язку з цим необхiдно також використовувати принцип верифiкацiї соцiальної iнформацiї, тобто встановлення її вiрогiдностi, можливостi перевiрки за допомогою iнших процедур або iнших джерел даних. Соцiальна дiйснiсть повна протирiч, одиничних фактiв i випадкiв, i, щоб формулювати на їхнiй основi закономiрностi, необхiдно перевiряти емпiричнi данi солiдною теорiєю, зiставляти данi, отриманi з рiзних каналiв. Унаслiдок цього необхiдно застосовувати i принцип системностi в дiагностицi, тому що абсолютно всi соцiальнi проблеми є полiкаузальними, тобто їхнє зародження i розвиток визначається не одною причиною, а декiлькома, часто навiть системою, мережею причин. У зв'язку з цим, для того щоб визначити джерело i способи вирiшення життєвої проблеми клiєнта, необхiдно проаналiзувати його мiкросоцiальне середовище, його сiмейнi взаємини; необхiдно також мати уявлення про iнтелектуальний рiвень i особливостi характеру клiєнта, про стан його здоров'я. Зрозумiло, соцiальний працiвник нi в якiй мiрi не може бути фахiвцем у всiх названих областях, однак визначити наявнiсть проблеми i порекомендувати професiонала, що здатний зробити поглиблену дiагностику, вiн зобов'язаний. Специфiчним принципом дiагностики в соцiальнiй роботi можна вважати принцип клiєнтоцентризму, тобто розгляд всiх сторiн соцiальної дiйсностi, усiх зв'язкiв i опосередкування соцiальної ситуацiї з погляду iнтересiв i прав iндивiда або групи. Іншi соцiальнi iнститути захищають iнтереси держави i суспiльства, їхнiх окремих установ або органiзацiй. Соцiальний працiвник захищає iнтереси клiєнта (зрозумiло, якщо це не входить у конфлiкт iз законом) i з урахуванням цiєї позицiї будує усю свою дiяльнiсть.[7.] вивчається громадська думка та морально-психологiчний клiмат у суспiльствi 1. 3 . Методи соцiальної дiагностики. Серед загальних вимог, яким повиннi вiдповiдати методи соцiальної дiагностики, варто назвати валiднiсть, надiйнiсть, однозначнiсть i точнiсть. Є ряд i додаткових, спецiальних вимог, пропонованих до вибору дiагностичних методiв у соцiальнiй роботi. По-перше, кращий метод найбiльш простої з усiх можливих i найменш трудомiсткий з тих, що дозволяють одержати необхiдний результат. Проста опитувальна методика iнодi може бути результативнiшою складного тесту. По-третє, технологiя застосування методiв (iнструкцiя) повинна бути ясної i зрозумiлої. Вона повинна набудовувати клiєнта на довiрче вiдношення до соцiального працiвника, на спiвробiтництво, що виключає виникнення побiчних мотивiв, здатних негативно вплинути на результати. По-четверте, обстановка й умови проведення дiагностики не повиннi вiдволiкати клiєнта вiд спiвучастi в дiагностицi. [10.] дiагностичного iнструментарiю, який в основному, є сукупнiстю рiзних соцiологiчних та статистичних методiв. Соцiальна ситуацiя клiєнта завжди унiкальна, неповторна, тому найбiльш поширенi технологiї емпiричного спостереження, аналiз одиничних даних. Поки ще не занадто розвинутi iнструментальнi технологiї, що викликано лише недавнiм виникненням соцiальних технологiй (i дiагностичних, зокрема) i тим, що соцiальний працiвник розглядає самого себе як iнструмент вивчення i перетворення соцiальної ситуацiї. За допомогою нескладних приладiв можна вимiрити клiєнтовi артерiальний тиск i визначити важливi показники його здоров'я, але «вимiрити тиск» внутрiшньо сiмейних або внутрiшньо групових протирiч досить складно. Нарештi, остання вiдмiннiсть технологiй соцiальної дiагностики, обумовлена вже розглянутими вiдмiнностями: дана технологiя в значнiй мiрi визначається не тiльки знаннями, але й умiннями i навичками. Їхнє вивчення не може ґрунтуватися тiльки на засвоєннi теорiї. Необхiдна передача технологiй, наставництво досвiдчених фахiвцiв i практичне навчання початкiвцiв. Соцiологiчнi методи використовуються у соцiальнiй дiагностицi найчастiше з метою збору iнформацiї щодо окремих суспiльних проблем та визначення ставлення людей до них. Найбiльш розповсюдженими серед них у сферi соцiальної роботи є: спостереження; методи опитування (iнтерв'ювання, анкетування, фокус-група); методи аналiзу документiв (традицiйний аналiз, контент-аналiз); експертна оцiнка.[4.] збору iнформацiї про поведiнку конкретної людини чи певної групи. Опитування - спосiб отримання iнформацiї про суб'єктивний свiт людей, їх нахили, судження, мотиви дiяльностi. Рiзновидом опитування є iнтерв'ю, яке проводиться у формi бесiди за чiтко визначеним планом. Вони бувають дистанцiйнi (телефонне iнтерв'ю) та очнi (безпосереднє спiлкування учасникiв iнтерв'ю). Анкетування є також рiзновидом опитування, що полягає в отриманнi iнформацiї шляхом вiдповiдi респондентiв у письмовiй формi на пропонований перелiк запитань. (див. Додаток А, Б) Бесiда в соцiальнiй дiагностицi — метод одержання i коректування iнформацiї на основi вербальної комунiкацiї. Мабуть, основна вимога, якiй повинен вiдповiдати соцiальний працiвник-дiагност, — це умiння розташовувати до себе людей, викликати їхню довiру i домагатися щиростi у вiдповiдях. логiцi, риторицi, етицi i т. д. Основнi технологiчнi умови, що забезпечують успiх бесiди: -умiння зацiкавити спiврозмовника пропонованою темою бесiди; -створення атмосфери взаємної поваги i довiри; -митецьке використання методiв переконання i вселяння.[3.] Фокус-група - це групове iнтерв'ю, яке проходить у формi групової дискусiї i спрямоване на отримання вiд її учасникiв "суб'єктивної iнформацiї" про те, як вони сприймають конкретнi суспiльнi подiї та явища. об'єкт дослiдження. Експертна оцiнка в рамках бiхевiориського пiдходу вимагає використання багатьох джерел iнформацiї, включаючи безпосереднє спостереження за iндивiдом, його оточенням. Можливо також моделювання реальних умов життя. Можуть бути застосованi також психологiчнi аспекти самоконтролю i самозвiту, у яких формується ланцюжок форм поведiнки, почуттiв, думок, проблем i бажань. Технологiчно з бiхевiориських позицiй експертна оцiнка включає наступнi етапи: 1) формулювання мети вирiшення наявних проблем; 2) збiр i систематизацiю iнформацiї про форми поведiнки клiєнта; 3) вивчення ресурсiв особистостi i середовища, що можуть бути використанi для досягнення поставлених цiлей; 4) пошук додаткових джерел iнформацiї, спiлкування з iншими людьми, яких бажано втягнути в роботу, i план їхнього залучення; 5) визначення методiв впливу для досягнення бажаних результатiв; 6) вибiр критерiїв прогресу для оцiнки результатiв; 7) виявлення перешкод i розробка плану їхнього подолання.[12.] Соцiометрiя — це метод опитування й алгоритм для математичної обробки первинних вимiрiв. Суть її зводиться до вирахування рiзноманiтних персональних i групових iндексiв. Методи тестування. Особливо широко поширенi. Їх iснує безлiч, i, вони роздiляються на групи за рядом ознак: iндивiдуальнi i груповi (колективнi), вербальнi i невербальнi; кiлькiснi i якiснi, загальнi i спецiальнi й iн. (див. Додаток В, Г) Бiографiчний метод — спосiб дослiдження, дiагностики, корекцiї i проектування життєвого шляху особистостi. Цей метод, заснований на вивченнi особистостi в контекстi її особистої iсторiї i перспектив розвитку її iндивiдуального буття i взаємин з iншими людьми, спрямований на реконструкцiю життєвих програм i сценарiїв розвитку особистостi, на переструктурування просторово-часової органiзацiї дiлового, сiмейного, духовного життя в умовах конкретного природного i соцiального середовища. Одним iз основних методiв отримання конкретного знання про соцiальну реальнiсть на основi iнформацiї, зафiксованої в рiзних документах, текстах масової комунiкацiї, є метод аналiзу документiв. Вiн застосовується з мстою уточнення або пiдтвердження результатiв опитування та спостереження. Досить поширеним методом соцiальної дiагностики є також аналiз соцiуму (соцiальна паспортизацiя). Вiн є необхiдним у ходi збору статистичних даних, за допомогою яких можна охарактеризувати життєву ситуацiю стосовно осiб у певному соцiумi. До таких даних вiдносять кiлькiсть дiтей та дорослих, людей з особливими потребами, осiб девiантної поведiнки, данi про рiзнi типи сiмей, об'єкти культурно-освiтнього, медичного призначення, соцiальнi служби рiзного типу, громадськi органiзацiї тощо.[5.] Оскiльки для соцiальної дiагностики досить важливим є характеристика певних властивостей та станiв соцiальних об'єктiв, що мають кiлькiснi показники, важливе значення при цьому видi дiагностики має метод апрейзерiв - спосiб вимiру певної властивостi об'єкта з використанням трьохзiркової шкали оцiнки, де центральний показник виражає середнє значення (рiвний нулю, нейтральний), а два iншi дають протилежнi характеристики дослiджуваному об'єкту ("високий" чи "низький", "позитивний" чи "негативний", "важливо" чи "не суттєво" тощо). Якщо у своїй дiагностицi соцiальний працiвник звертається лише до проявiв iндивiдуально-психологiчних особливостей того або iншого клiєнта i цим обмежується, то отриманий таким способом психологiчний «портрет» являється деякою мiрою перекрученим, оскiльки не враховує внутрiшнiй стан особистостi, вплив соцiального середовища. До внутрiшнiх факторiв дiагностики вiдносять здоров'я, iндивiдуальнi особливостi, соцiальнi аспекти; до зовнiшнiх — дiагностику соцiуму, родини, виробничого колективу, позашкiльних установ, засобiв масової iнформацiї й iн. · соцiальне картографування (аналiз соцiально-просторового розподiлу i динамiки народжуваностi та смертностi населення, залежнiсть якостi життя вiд рiзних природних та соцiальних факторiв). [13.] Найбiльш послiдовно охарактеризував технологiчнiсть творчого аналiзу i дiагнозу проблем соцiального розвитку В.І. Вернадський. Вiн радив дотримуватися слiдуючих правил: -проводити детальний аналiз; -бачити за часткою загальне; -не обмежуватися описом явища, а глибоко дослiджувати його сутнiсть i зв'язок з iншими явищами; -не уникати питання «чому?»; -збирати як найбiльше даних про предмет дослiджень з лiтературних джерел (переважно наукових), звертаючись до оригiналiв; -вивчати загальнi закономiрностi наукового пiзнання (думати про те, як думаєш); -зв'язувати науку з iншими галузями знання, iз громадським життям; У соцiальнiй роботi соцiальна дiагностика передбачає вивчення мотивiв i причин поведiнки особистостi, прошарку, групи, їхнього стану (матерiального, психiчного, духовного), визначення форм, методiв роботи з ними. Основною метою соцiальної дiагностики є виявлення соцiального змiсту чинникiв, що дiють у соцiально-економiчних, психологiчних, правових сферах суспiльного життя. 1. 4 загально соцiальний рiвень соцiальної дiагностики еквiвалентний рiвню державної влади; на цьому рiвнi вивчається стан усього суспiльства або його великих соцiально-демографiчних груп: дiтей, людей похилого вiку, жiнок, чоловiкiв, молодi i т. д. Цим займаються як державнi, так i недержавнi, незалежнi науково-дослiднi установи академiчної i прикладної спрямованостi: iнститути, фонди, науковi центри, що можуть вирiшувати як чисто науковi, так i прикладнi задачi. Наприклад, в Українi соцiальну дiагностику на державному рiвнi проводять Інститут соцiальних дослiджень, Центр дитинства, Інститут проблем сiм'ї та iншi установи. в органи державного управлiння дає iнформативно насичену, але узагальнену картину вiдповiдної галузi життєдiяльностi. Зрозумiло, фахiвцi проводять також вибiрковi, зондажнi дослiдження, аналiз рiзних показникiв, що прямо або опосередковано вказують на стан соцiальної сфери в країнi. Використовуються також рiзнi технологiї соцiальної експертизи. Звичайно, загально соцiальний масштаб дослiдження соцiальної сфери виключає iндивiдуальну або навiть мiлкогрупову диференцiацiю даних, однак такий пiдхiд вiдповiдає дiагностичним задачам, цiль яких — науково-iнформацiйний супровiд державної соцiальної полiтики в цiлому i рiзних її елементах (сiмейної, молодiжної полiтики i т. д.).[5.] Можна вiдзначити також регiональний (територiальний) рiвень органiзацiї соцiальної дiагностики, що проводиться як силами наукових пiдроздiлiв у суб'єктах держави, так i вiдповiдними службами при адмiнiстрацiях суб'єктiв держави. Якщо органiзацiї державного рiвня (науковi або управлiнськi) докладно дослiджують який-небудь конкретний регiон, тодi маємо сполучення методiв i задач двох рiвнiв. При соцiальнiй дiагностицi регiонального рiвня використовують результати всеукраїнських дослiджень стосовно до вiдповiдної територiї (i в порiвняннi з iншими територiями); крiм того, органiзуються дослiдження на мiсцях (наприклад, проблема спiвжиття представникiв рiзних етнiчних груп у республiцi Крим; проблеми соцiального сирiтства дiтей Івано-Франкiвської, Чернiвецької областей, батьки яких виїхали на заробiтки за кордон; проблеми працевлаштування молодi у районних мiстечках тощо). Подiбний аналiз необхiдний на регiональному рiвнi не тiльки для того, щоб знати стан i динамiку процесiв соцiального функцiонування в тому або iншому регiонi i на її основi рекомендувати рiзнi змiни, але i для практичних органiзацiйних заходiв. Адресна соцiальна допомога незаможним прошаркам населення заснована на конкретних соцiальних показниках вартостi життя, прожиткового мiнiмуму, середньої заробiтної плати, середньої пенсiї i т. д., що значно вiдрiзняються на рiзних територiях. У регiонах приймається нормативний акт, що фiксує величину середнього (сiмейного) доходу, що дає право на одержання матерiальної допомоги. Зрозумiло, такi управлiнськi рiшення повиннi забезпечуватися постiйним соцiально-економiчним територiальним монiторингом.[11.] Вiдомi розходження характеру i насиченостi територiальних соцiальних дослiджень можуть бути поясненi рiзними причинами. По-перше, невисокий iнтерес до них можна пояснити тим, що соцiальне самопочуття населення територiї не є соцiальною Проблемою, тобто не викликає занепокоєння в громадськостi й органiв, що приймають рiшення, немає проявiв соцiальної, нацiональної й iншої напруженостi (таке можна припустити в наш досить неспокiйний час, мабуть, у вiдношеннi лише деяких територiй iз сильно "вираженими рисами традицiйностi" в регулюваннi суспiльства). По-друге, наявнiсть або вiдсутнiсть у регiонi наукових або навчальних закладiв, що мають кадри квалiфiкованих соцiологiв, соцiальних психологiв, економiстiв, статистикiв, демографiв, у значнiй мiрi впливає на рiвень розвиненостi прикладних соцiальних дослiджень. По-третє, немало важливий суб'єктивний фактор в органiзацiї цих робiт, забезпеченнi i фiнансуваннi наукового замовлення: якщо адмiнiстрацiя регiону або керiвники окремих її органiв (управлiння соцiального захисту, комiтету зi справ сiм'ї i дiтей i т. п.) зацiкавленi в одержаннi об'єктивної, достовiрної i всебiчної iнформацiї про стан соцiальних процесiв i самопочуття населення, вони знаходять можливiсть проведення дослiдницьких процедур понад мiнiмум, обумовленого змiстом дiяльностi органа управлiння. Бiльш того, отримана iнформацiя не просто приймається до вiдома, а є основою для вживання заходiв, спрямованих на повне (що малоймовiрно) або часткове усунення iснуючих труднощiв. па цьому рiвнi стає визначення проблеми клiєнта та знаходження правильних засобiв для її вирiшення. Тому на iндивiдуальному рiвнi соцiальної дiагностики важливим станом є вивчення особистостi клiєнта, що здiйснюється за допомогою медичних, психологiчних, соцiально-педагогiчних дiагностичних процедур. [10.] Теоретики соцiальної роботи зазначають, що мета соцiальної дiагностики полягає у встановленнi мiри вiдповiдностi (невiдповiдностi) параметрiв соцiальної реальностi (ресурсiв, властивостей об'єктiв, соцiальних установок) соцiальним показникам та нормативам. На рiвнi безпосередньої соцiальної роботи з клiєнтом функцiї соцiальної дiагностики трохи змiнюються. Головною метою стає визначення соцiальної проблеми клiєнта i застосування правильних засобiв для її вирiшення. Забезпечення соцiальної полiтики на мiсцевому, регiональному або, тим бiльше, державному рiвнi також входить у компетенцiю соцiального працiвника, однак аж нiяк не в першу чергу. Данi загально соцiологiчних методiв, масштабних дослiдницьких технологiй використовуються соцiальним працiвником, але лише як тло, на якому виявляється (i з яким порiвнюється) конкретна ситуацiя клiєнта. У зв'язку з цим широко використовуються в першу чергу мiкросоцiологiчнi, соцiально-психологiчнi, педагогiчнi дiагностичнi процедури. У процесi професiйного добору соцiальних працiвникiв широко використовуються спецiальнi профорiєнтацiйнi методики або спецiальна iнтерпретацiя психологiчних методик. На бiльш високих рiвнях соцiальна дiагностика може бути окремою галуззю дiяльностi, здiйснюваної спецiальними спiвробiтниками, що iнтерпретують зiбранi ними данi (можлива також внутрiшня диференцiацiя: збiр даних роблять однi пiдроздiли або органiзацiї, iнтерпретацiю — iншi). За пiдсумками цiєї роботи можуть бути початi якi-небудь дiї, але не обов'язково. Соцiальна дiагностика — необхiдна стадiя технологiчного процесу, початок роботи в будь-якiй сферi обслуговування, з будь-якою категорiєю клiєнтiв i будь-яким типом соцiальних проблем. Вона нi особово, нi органiзацiйно не вiддiлена вiд iнших етапiв соцiального втручання. Жоден соцiальний працiвник не займається тiльки соцiальною дiагностикою, але кожен соцiальний працiвник поряд з iншими обов'язками повинен виконувати функцiї соцiального дiагноста. Можна тiльки припустити, що рiзнi люди виявляють рiзнi здiбностi до цього рiзновиду соцiальної дiяльностi, що визначає бiльшу або меншу успiшнiсть їхнього навчання.[13.] Незалежно вiд застосовуваних методiв будь-який технологiчний процес у соцiальнiй дiагностицi має подiбну структуру, окремi елементи якої змiнюються в залежностi вiд конкретних умов. Початковим етапом його завжди є скарга клiєнта або його близьких, сусiдiв, заява спiвробiтника органа охорони порядку, педагога, тобто поява соцiальної проблеми. Сам iндивiд, що є центром уваги такої проблеми, може не усвiдомлювати її наявностi (дитина, розумово вiдстала людина, алкоголiк або наркоман, що не розглядає свiй стан як життєву проблему або, який не знає, що може звернутися за допомогою). Тому спiвробiтники соцiальних служб не можуть обмежуватися рiшенням проблем винятково тих клiєнтiв, що звернулися в установу соцiального обслуговування, при всiх органiзацiйних i iнших складностях у функцiї територiального центра входить виявлення соцiальних проблем на пiдвiдомчiй територiї. навички серйозного соцiального аналiзу, бiльшiсть з них привченi до пошуку простих, однозначних вiдповiдей на важкi запитання або надають перевагу зручнiй формi iлюзiй, самообману для пояснення своїх труднощiв. Тому наступний етап дiагностичного процесу — збiр i аналiз даних про соцiальну ситуацiю. На цьому етапi фахiвець використовує два типи дослiдницьких методiв: iсторико-генетичнi i структурно-функцiональнi. Історико-генетичнi методи покликанi визначити час, джерела i причини зародження соцiальної проблеми, простежити ступiнь її прояву на рiзних стадiях життя клiєнта. Цiлий ряд соцiальних патологiй має спадкоємну природу або, принаймнi, соцiально успадковується. Якщо ми в даний час не можемо однозначно сказати, чи є зв'язок пияцтва й алкоголiзму iндивiда з пияцтвом його батькiв або прабатькiв, результатом уроджених бiологiчних передумов, якi успадкованi вiд попереднiх поколiнь, або це вплив сiмейного образу життя, то успадкування особистiсних рис, котрi сприяють алкоголiзмовi (iнфантильнiсть, конформнiсть i т. д.), не пiдлягає сумнiвам. Успадковуються багато захворювань, у тому числi психiчнi. Уродженi передумови обумовлюють темперамент, багато рис характеру, iнтелектуальний статус iндивiда.[13.] Може бути, ще бiльш значимим питання соцiальної спадковостi. Мимоволi, можливо навiть не бажаючи того, iндивiди сприймають мову i способи мислення свого етносу, моральнi норми i типи емоцiйних реакцiй свого суспiльства, переваги i забобони своєї родини. Пiдлiтковий бунт i властиве дорослим людям звiльнення вiд сприйнятих установок, рацiональне вiдношення до них i самовиховання здатнi зробити в iндивiдi величезнi змiни, ззовнi настiльки значнi, що люди недооцiнюють значення тих психiчних установок, якi вони отримали в ранньому дитинствi в родинi i найближчому соцiальному оточенню. Однак досвiд показує, що в кiнцевому рахунку консервативнi елементи свiдомостi вiзьмуть гору, i вiдношення до свiту в людини, що переходить у категорiю людей похилого вiку, на 80% визначається тим, що було сприйнято ним у дитинствi. Інтернати i їм подiбнi установи для дiтей можна розглядати в цьому змiстi як квазiсiм'ю; примiтивнi, деформованi норми взаємин, сприйнятi там, випускники дитячих будинкiв намагаються перенести в створюванi ними власнi родини, що часто приводить до їхнього розпаду. Збiр даних про генезис соцiальної проблеми передбачає використання методiв соцiальних бiографiй (або сiмейних бiографiй), особливо часто застосовуваних в соцiальнiй роботi з родиною, i т. д. Соцiальний працiвник цiлеспрямовано збирає вiдомостi, розпитуючи клiєнта i (або) його близьких; iнодi виникає необхiднiсть використання архiвних даних (наприклад, у випадку протиправної поведiнки когось з попереднього поколiння, наявностi захворювань батькiв або прабатькiв). Звичайно, у таких бесiдах (їх може бути декiлька) потрiбно виявляти такт. Оскiльки предмет бесiди нерiдко буває досить делiкатним, клiєнти можуть болiсно сприймати «лобовi» питання про девiантну поведiнку, негативнi звички — свої або своїх близьких. У цьому випадку iнформацiя може бути отримана непрямим шляхом, за допомогою узагальнюючих розпитiв; збiр даних вимагає наявностi встановленої довiри мiж фахiвцем i клiєнтом. Данi, якi збирає соцiальний працiвник, повиннi бути необхiдними i достатнiми: їхнiй обсяг повинен з максимальною повнотою вiдповiдати змiсту проблеми, не залишаючи нерозкритих її сторiн, але без надмiрностi для аналiзу.[10.] Варто також пам'ятати, що навiть сама поведiнка родичiв, яка шокує, предкiв, близьких - це не привiд для того, щоб виносити вирок самому опитуваному: син або онук алкоголiка зовсiм не приречений сам стати алкоголiком, а родич злочинця - людиною, що порушує закон. Кожен iндивiд може вiдповiдати (юридично i морально) тiльки за свою поведiнку, i то лише в тому випадку, якщо вiн має достатнiй iнтелект i самосвiдомiстю, щоб оцiнити свою поведiнку i керувати нею. Структурно-функцiональнi методи дiагностики припускають одержання даних про поточний стан соцiальної проблеми, побудови соцiального об'єкта i зв'язках, що з'єднують рiзнi його елементи, його функцiональностi або дисфункцiональностi, тобто про те, чи вiдповiдає його дiяльнiсть своєму призначенню чи нi. Неправильно було б думати, що структурно-функцiональнi методи застосовуються переважно при аналiзi групових клiєнтiв — родини, класу, трудового або студентського колективу. Навiть проводячи соцiальну дiагностику особистостi, необхiдно вивчити її соцiальну мережу, функцiонування в соцiальному оточеннi, нарештi, внутрiшнiй стан, структуру самої особистостi, гармонiйнiсть або дисгармонiйнiсть її внутрiшнiх елементiв, узгодження або неузгодженiсть соцiальних ролей i т. д. З арсеналу засобiв соцiальний працiвник використовує в першу чергу спостереження, що дозволяє, по-перше, довiдатися оцiнку ситуацiї клiєнтом (клiєнтами), познайомитися з його (їх) трактуванням наявної проблеми. У процесi спостереження фахiвець сприймає як вербальну (словесну), так i невербальну iнформацiю (мiмiка й iнтонацiя клiєнта, його жести). Цi два потоки iнформацiї, як правило, не збiгаються, оскiльки вербальне спiлкування — це самопрезентацiя клiєнта, що пiдкоряється деяким соцiальним правилам навiть у тому випадку, якщо клiєнт не зацiкавлений у свiдомому обманi. Кожна людина при комунiкативнiй взаємодiї ховає риси свого характеру, якi вона вважає своїми недолiками; кожен хоче виглядати найбiльш привабливо i виявити свої кращi якостi (однак у конкретних умовах привабливими для клiєнта можуть здаватися саме його недолiки). Клiєнт iз великим артистизмом, видимою щирiстю i переконливiстю може створювати бажаний образ, щоб манiпулювати фахiвцем, який надає йому допомогу.[2.] Виявляючи емпатичне спiвчуття до важкої життєвої ситуацiї клiєнта, фахiвець повинен одночасно аналiзувати результати спостереження, крiм впливу емоцiй. Можливо, у результатi одного контакту це зробити складно, але фахiвець дiагностує ситуацiю протягом усього процесу взаємодiї. На основi поведiнки людини, сукупностi її вербальних i невербальних повiдомлень робиться висновок про її особистiснi особливостi, характер її соцiальних ролей. Спостереження за сiмейними (груповими) взаєминами дозволяє зробити висновок про їхнiй стан i функцiонування, На цьому етапi фахiвець може удатися до використання iнструментальних методiв, групових дiагностичних методик. Психологiя, соцiальна психологiя, прикладна соцiологiя мають у своєму розпорядженнi цiлий арсенал методик, що дозволять одержати вiдповiдну iнформацiю про iндивiда i його соцiальну ситуацiю. Звичайно, цi методики багато в чому розрiзняються: для застосування деяких з них недостатньо тiєї професiйної пiдготовки, яку одержує фахiвець з соцiальнiй роботi, — потрiбне спецiальне навчання, iнодi з залученням закордонних iнструкторiв; iншi методики, теж досить надiйнi, передбаченi вимогами державного професiйного стандарту навчання фахiвця iз соцiальної роботи. Ряд методик вимагає наявностi комп'ютерної технiки для збору й обробки iнформацiї, iншi ж бiльш невибагливi i можуть бути використанi при виїздi додому до клiєнта. Фахiвцi по-рiзному оцiнюють валiднiсть наявних методик i їх ефективнiсть. Можливо, вибiр iнструментарiю обумовлюється не тiльки ситуацiєю клiєнта, наявними органiзацiйними i технiчними можливостями, але й особистими пристрастями й умiннями соцiального працiвника. Так, дiагностика iнтелектуального статусу i психiчного здоров'я iндивiдiв (особливо дiтей), проведена психологами i психiатрами, може не тiльки надати данi, вкрай необхiднi для розумiння сутностi ускладнень клiєнтiв i їхнiх родин, але i стати основою для вибору стратегiї наступної роботи з ними: психолого-педагогiчна корекцiя i вирiвнювання для сприяння навчанню дiтей у звичайнiй школi, порушення процедури розгляду даного випадку на психолого-медико-педагогiчнiй комiсiї для переходу дитини в допомiжну школу, лiкування захворювання, що обумовлює шкiльнi i сiмейнi ускладнення i т. д. [2.] Залучення юристiв, а в деяких випадках спiвробiтникiв органiв внутрiшнiх справ допомагає визначити правовий статус клiєнта — наприклад, вiдрiзнити дiйсного бiженця вiд професiйного жебрака, що використовує такий статус для свого промислу. У випадку якщо знань самого спецiалiста з соцiальної роботи недостатньо, щоб розiбратися в деяких казусних випадках правового положення клiєнта, юрист, спираючи на iснуюче законодавство, намагається знайти правовi пiдстави для захисту соцiальних прав клiєнта. Нарештi, у рядi випадкiв (особливо при розглядi ситуацiї осiб з обмеженими можливостями) фахiвець звертається до лiкаря: медичний висновок також використовується в ходi соцiальної дiагностики клiєнта. Звичайно, було б чудово, якби кожен громадянин у результатi регулярної диспансеризацiї добре знав стан свого здоров'я i мiг вчасно реагувати на його погiршення, але ситуацiя. як у соцiальнiй сферi в цiлому, так i в охоронi здоров'я виключає можливiсть постiйного контролю за самопочуттям людей, тому соцiальний працiвник на основi свого знайомства з медико-соцiальними дисциплiнами, життєвого досвiду i суб'єктивних скарг клiєнта повинен умiти робити висновок про наявнiсть або вiдсутнiсть медичних проблем i необхiдностi звертання в медичну установу. Зiбранi в такий спосiб данi пiддаються аналiзу: зiставлення ряду даних, їхнє сортування на важливi i малозначимi, диференцiацiя ознак. Наприклад, такi явища, як депривацiя, розлади спiлкування, можуть бути наслiдком рiзних соцiальних процесiв, тому в ходi аналiзу даних всебiчно розглядаються причини i наслiдки. Як правило, зiбранi данi рiдко бувають несуперечливими й однозначно вказують на одну соцiальну патологiю, у кожному конкретному випадку мається набiр декiлькох типiв соцiальних проблем. Тому в ходi найбiльш важливого етапу — постановки соцiального дiагнозу — фахiвець не просто робить висновок про сутнiсть i причини життєвої проблеми клiєнта, а ранжирує наявнi проблеми, видiляючи головну, вiд якої залежить рiшення всiх iнших або яка може бути вирiшена на даному рiвнi можливостей або при даному рiвнi знань. Так, при аналiзi однiєї з найпоширенiших сiмейних дисфункцiй, зв'язаної з пияцтвом одного з подружжя (або обох), має бути визначено, чи є сiмейний конфлiкт результатом пияцтва або, навпаки, пияцтво — це реакцiя слабких особистостей на сiмейнi труднощi, з якими вони не змогли впоратися.[12.] Соцiально - педагогiчна дiагностика. Процедура соцiальної дiагностики спрямована не лише на вивчення соцiальних коренiв рiзних проблем, процесiв та явищ, але й па дослiдження соцiальних наслiдкiв i змiн у структурi суспiльних вiдносин, способi життя людей. Окрiм того, соцiальна дiагностика передбачає вироблення профiлактичних заходiв щодо запобiгання асоцiальної поведiнки людини. Соцiально-педагогiчна дiагностика- спецiально органiзований процес пiзнання, пiд час якого вiдбувається збiр iнформацiї про вплив на особистiсть i соцiум соцiально-психологiчних, педагогiчних, екологiчних та соцiологiчних факторiв. За змiстом та кiнцевою метою вона є педагогiчною, а за методикою проведення має багато спiльного з психологiчними та соцiологiчними дослiдженнями. [4.] Об'єктом такої дiагностики для соцiального працiвника є особистiсть, яка розвивається в системi її взаємодiї з соцiальним мiкросередовищем та окремими суб'єктами цього середовища, котрi впливають на формування даної особистостi. Предметом дiагностики є соцiально-педагогiчна реальнiсть. Предмет та об'єкт дiагностики вiдображаються у змiстi дiагностики. У соцiально-педагогiчнiй дiагностицi розпiзнаються соцiально-психологiчнi характеристики виховного мiкросоцiуму, особливостi педагогiчного процесу i сiмейного виховання (етимологiчна дiагностика), а також iндивiдуально-психологiчнi характеристики особистостi, пов'язанi з її соцiальними взаємодiями (симптоматична дiагностика). Отже, в межах соцiально-педагогiчної дiагностики особистостi необхiдно: - з'ясувати специфiчнi соцiальнi якостi особистостi; - уточнити соцiальну ситуацiю розвитку; - визначити мiру розвитку чи деформацiї рiзних якостей та властивостей, що обумовленi перш за все включенням людини у рiзнi соцiальнi зв'язки (соцiальнi установки, позицiї, особливостi комунiкацiї тощо). [10.] Постановка соцiально-педагогiчного дiагнозу неможлива без опори на теоретичне уявлення про той чи iнший феномен, який вивчається. Наприклад, дослiджуючи соцiальну ситуацiю розвитку дiтей, необхiдно спиратися на вiдповiднi дослiдження, що характеризують її сутнiсть. Наприклад, вивчаючи соцiально-педагогiчну занедбанiсть дитини, необхiдно з'ясувати її причини, ознаки i прояви цього явища у рiзних вiкових групах; виявляючи пiдлiткiв з агресивною поведiнкою, слiд прийняти ту чи iншу концепцiю формування дитячої агресивностi (психоаналiз - "агресiя як спосiб зняття напруги i психологiчний захист"; бiхевiоризм - агресiя як навчання подiбнiй поведiнцi та iншi). Тiльки на основi теоретичного уявлення про предмет дiагностики у соцiального працiвника формуються навички здiйснення дiагностичного процесу. Наприклад, для соцiально-педагогiчної занедбаностi такими важливими ознаками є дисгармонiя особистiсного розвитку, низький рiвень розвитку суб'єктивних якостей (самосвiдомiсть, спiлкування та дiяльнiсть), порушений образ "Я" та соцiальна дезадаптацiя. Крiм того, порушена взаємодiя дитини з мiкросоцiумом (батьки, вчителi, ровесники). Психологiчна, соцiально-педагогiчна дiагностики вбирають величезний арсенал рiзноманiтних методик, якi дозволяють вивчати особистiсть тiєї людини, яка звернулась за допомогою, її почуття, переживання, установки, структуру взаємовiдносин з оточенням, виявити iндивiдуально-психологiчнi особливостi людини чи групи. Особливу групу цих методик складають тi, якi створенi для вимiрювання особистостi в цiлому та окремих її властивостей. Особистiсть - це динамiчна система, вiдкрита для зовнiшнiх виливiв, яка реагує на змiни середовища. Вищi рiвнi самосвiдомостi, соцiальна спрямованiсть та iєрархiя цiнностей iндивiда формується не лише винятково пiд впливом соцiуму, але залежить також вiд iндивiдуального тропiзму, вибiрковостi, неусвiдомленого потягу, що значно обмежує вибiр конкретної людини при освоєннi нею рiзноманiтностi оточуючого свiту. Отже, особистiсть - надзвичайно складне явище в планi теоретичного аналiзу, а в планi вимiрювання - ще складнiше. [3.] У планi генезису дiагностики особистостi виокремлюють такi пiдходи: 1. Типологiчний. Його суть полягає в зведеннi нескiнченного числа iндивiдуальних варiацiй до невеликої кiлькостi типових портретiв - типiв. 3. Проективний. Цей пiдхiд спрямований на дiагностику цiлiсної особистостi.[10.] - позитивного i негативного впливу мiкросоцiуму на клiєнта; - виховного потенцiалу мiкросередовища клiєнта; "проблемного поля" особистостi клiєнта. У роботi з клiєнтом слiд застосовувати комплексне дослiдження. Зокрема, бесiди за певною схемою, спостереження, комплекс методик рiзного рiвня складностi. У процесi комплексної дiагностики доцiльно чергувати вербальнi та невербальнi, малюнковi, iгровi методики. Важливе значення має використання карт спостереження, анкетування, тестування тощо. Часто для отримання швидкої й оперативної iнформацiї про клiєнта застосовують експрес-дiагностику, яка ґрунтується на якiсному аналiзi дiяльностi та способiв виконання завдань. Тiльки на основi теоретичного уявлення про предмет дiагностики у соцiального працiвника формуються навички здiйснення дiагностичного процесу. Соцiальний дiагноз може здiйснюватися: - на рiвнi суспiльства в цiлому, для виявлення загальних тенденцiй розвитку в областi економiки, соцiальної полiтики, духовного життя i т. д.; - на рiвнi соцiальної групи або територiальної спiльностi, наприклад, розвиток класiв, народностей, територiальних груп, трудових колективiв i iн.; Соцiальний дiагноз не може вважатися остаточним, поки фахiвець працює з клiєнтом. Можливо, у процесi їхньої взаємодiї виявляться факти, що змусять якщо не переглянути, те скорегувати зроблений висновок. Вирiшення якої-небудь проблеми може актуалiзувати iншi проблеми, що були замаскованi або вiдсунутi на заднiй план при рiшеннi проблеми, що спочатку здавалася найбiльш актуальною. Тому соцiальна дiагностика як контроль за станом ситуацiї клiєнта i вiдстеження змiн у нiй здiйснюється протягом усiєї дiяльностi з надання допомоги даному клiєнту. Подiбнi методики використовуються i при закiнченнi процесу трансформацiї особистостi або вирiшеннi ситуацiї клiєнта, якщо вiн має потребу в соцiальному наглядi (вилiкуванi алкоголiки, особи, що робили спроби суїциду, помiченi в недостатньому пiклуваннi своїх дiтей i т. д.).[4.] Соцiальна дiагностика вiдноситься до найбiльш загальних комплексних соцiальних технологiй, що використовується на всiх етапах соцiальної роботи i соцiального обслуговування. Вивчення наукових знань i оволодiння навичками, що дозволяють займатися дiагностичною дiяльнiстю, вiдноситься до числа необхiдних умiнь фахiвцiв iз соцiальної роботи в будь-якiй галузi дiяльностi. 2. Соцiологiчне дослiдження на тему "Сучасне мовлення телебачення" Щоразу, коли вмикає свiй телевiзор, немає нiякого уявлення, що саме можна побачити в даний момент. Адже диктори майже всiх телевiзiйних каналiв вживають невiрно перекладенi слова, “суржик”, а подекуди й зовсiм розмовляють росiйською мовою. А що робиться з перекладом зарубiжних фiльмiв!!! Це просто жахливо, коли, по-перше: переклад не якiсний тому, що перекладають з росiйської мови, по-друге: мiстить безлiч нецензурних слiв, якi вживаються майже через слово. Нашi предки теж любили сказати “гаряче” слiвце, але це було рiдко i просто для смiху. Та на сьогоднiшнiй день цi слова та навiть i гiршi, вживають всi, вiд дитини 3-ох рокiв до дiдуся 80-ти. Але найгiрше те, що цi вислови стали нормою життя i вони просто вживаються для зв’язки слiв. Дехто навiть вже i висловити свою думку не може без нецензурних слiв. За перегляд одного художнього фiльму можна почути вiд 15-20 до 30-45 нецензурних слiв, до 15 невiрно перекладених та до 5 незрозумiлих слiв. Також безлiч сюжетiв зi вживанням алкоголю, курiнням та подекуди вживанням наркотикiв. Навiть фiльми та серiали, якi знiмаються на територiї України мiстять елементи девiантної поведiнки. i вони без перешкод лунають з одного з найголовнiших джерел отримання iнформацiї населення України”. Програма дослiдження була частота вживання нецензурних слiв з екрану телевiзорiв. Метою дослiдження було, дослiдити як часто вживаються нецензурнi та невiрно перекладенi слова та на яких телеканалах. Завдання дослiдження : - З’ясувати, якi телеканали найчастiше дивляться молодi люди та чому - З’ясувати, чи впливають нецензурнi слова на культуру мовлення нового поколiння - Дослiдити з якою частотою та iнтенсивнiстю вживаються нецензурнi слова - З'ясувати якi саме слова лунають на телебаченнi Генеральною сукупнiстю були телеканали України. Вибiрковою сукупнiстю були канали, якi найчастiше дивляться: Інтер, 1+1, Новий, ICTV. - аналiз. Гiпотеза: на мою думку, останнiм часом, збiльшилось вживання нецензурних слiв з екрану телевiзора. Аналiтичний звiт тому, що i дiти, i дорослi знаходяться перед телевiзором) та за результатами попереднього дослiдження, ми вже мали пiдгрунття для того, щоб звернути увагу саме на вживання нецензурних слiв у фiльмах та серiалах, ми можемо надати такi данi: На телеканалi "ICTV" було виявлено п'ять нецензурних слiв, якi замiнялися звуком "пi", вони пролунали в реалiтi шоу. На телеканалi "1+1" за час перегляду комедiйного фiльму було виявлено лише слово "чорт" - з перекладу з англiйської мови, а невiрно перекладених чи не зрозумiлих слiв взагалi ми не почули. "Інтер" було виявлено два слова таких, як : "лох" та "офiгiтельний" вони вживалися одноразово протягом гумористичної передачi. Найбiльше нецензурних слiв пролунало пiд час серiалу "Солдати" на "Новому" - 21 слово(за одну серiю). Серед яких лунали такi, як: - Е-мае - 2 рази - Х... знає що - 1 раз - Екзаменатор х... в - 1 раз - Фiгня - 6 раз Також було виявлено в субтитрах незрозумiле слово "на кшлат", яке було переведене з росiйського словосполучення "типа чего-нибудь" "прокляття", "до бiсу", "дiдько" та iншi. А при переглядi росiйських фiльмiв всi слова лунають "так як потрiбно" в усiй своїй красi. З вище сказаного випливає такий висновок, що проблема вживання нецензурних слiв дiйсно iснує, i що вона негативно вливає на соцiалiзацiю молодi. Адже молодi люди захоплюються серiалами та їх героями i намагаються себе самоствердити через уподiбнення себе їм. І вживання нецензурних слiв сприяє, на їх думку, саморозвитку та спрощенню у спiлкуваннi з однолiтками. Ми вважаємо, що наша гiпотеза пiдтвердилася лише на половину, адже ми думали, що найбiльше нецензурних слiв вживаються в iноземних фiльмах, а виявилося, що з точнiстю до навпаки - в росiйських та українських фiльмах, особливо коли їх сюжет про кримiнальних авторитетiв. разом з дiтьми та батьками” - це вiдповiдь студентки ІІ курсу на запитання "Щоб Ви порадили змiнити на наших телеканалах" Даний контент-аналiз є прикладом проведення дiагностики такої соцiальної проблеми, як вживання нецензурних слiв у громадських мiсцях. Данi слова вживаються не лише з метою образити, але й просто для зв'язки слiв, особливо молодими людьми та школярами. Отже дане дослiдження є одним iз прикладiв застосування методiв соцiальної дiагностики на практицi. ВИСНОВКИ ТА ПРОПОЗИЦІЇ Соцiальна дiагностика — досить складний i вiдповiдальний вид дiяльностi фахiвцiв соцiальної роботи. Вона вимагає вiдповiдної професiйної майстерностi, оскiльки торкається долi людей, рiзних соцiальних груп. На основi соцiального дiагнозу видiляються прiоритети i здiйснюється вибiр у наданнi тiєї або iншої соцiальної допомоги. життя людей. Окрiм того, соцiальна дiагностика передбачає вироблення профiлактичних заходiв щодо запобiгання асоцiальної поведiнки людини. та оцiнцi рiзних соцiальних явищ, що виключає як суб'єктивнi викривлення в iнтерпретацiї отриманих результатiв дiагностування. Досить важливо в процесi дiагностування дотримуватися принципу верифiкацiї соцiальної iнформацiї, тобто встановлення її достовiрностi та перевiрки за допомогою iнших дослiдницьких процедур чи джерел iнформацiї. Вiдомо, що у реальнiй дiйсностi всi явища та процеси взаємопов'язанi й взаємообумовленi. Тому дуже важливо пам'ятати про принципи системностi та комплексного пiдходу. Змiст їх полягає в необхiдностi врахування та аналiзу всiх умов та факторiв, якi сприяли виникненню певної соцiальної проблеми чи явища. Залежно вiд масштабностi соцiальної роботи соцiальна дiагностика може бути проведена на державному, регiональному, мiсцевому та iндивiдуальному рiннях. На державному рiвнi предметом соцiальної дiагностики є визначення соцiальних проблем на рiвнi суспiльства чи його окремих великих соцiально-демографiчних груп: дiтей, молодi, осiб похилого вiку, iнвалiдiв, нацiональних спiльнот тощо. Для регiонального та мiсцевого рiвнiв соцiальнiй дiагностицi притаманне вивчення певних соцiальних проблем в умовах конкретного регiону, областi, мiста та селища. Індивiдуальний рiвень соцiальної дiагностики - це рiвень безпосередньої соцiальної роботи з конкретною людиною чи групою осiб, якi звернулися за допомогою до певних соцiальних служб, Головною метою дiагностики па цьому рiвнi стає визначення проблеми клiєнта та знаходження правильних засобiв для її вирiшення. По-перше, кращий метод найбiльш простої з усiх можливих i найменш трудомiсткий з тих, що дозволяють одержати необхiдний результат. Проста опитувальна методика iнодi може бути результативнiшою складного тесту. По-друге, метод повинен бути доступним не тiльки для соцiального працiвника, але i для клiєнта при мiнiмумi фiзичних i психологiчних умов, необхiдних для його проведення. виникнення побiчних мотивiв, здатних негативно вплинути на результати. По-четверте, обстановка й умови проведення дiагностики не повиннi вiдволiкати клiєнта вiд спiвучастi в дiагностицi. Соцiологiчнi методи використовуються у соцiальнiй дiагностицi найчастiше з метою збору iнформацiї щодо окремих суспiльних проблем та визначення ставлення людей до них. Найбiльш розповсюдженими серед них у сферi соцiальної роботи є: спостереження; методи опитування (iнтерв'ювання, анкетування, фокус-група); методи аналiзу документiв (традицiйний аналiз, контент-аналiз); експертна оцiнка. Початковим етапом завжди є скарга клiєнта або його близьких, сусiдiв, заява спiвробiтника органа охорони порядку, педагога, тобто поява соцiальної проблеми. Наступним етапом дiагностичного процесу — є збiр i аналiз даних про соцiальну ситуацiю. На цьому етапi фахiвець використовує два типи дослiдницьких методiв: iсторико-генетичнi i структурно-функцiональнi. Структурно-функцiональнi методи дiагностики припускають одержання даних про поточний стан соцiальної проблеми, побудови соцiального об'єкта i зв'язках, що з'єднують рiзнi його елементи, його функцiональностi або дисфункцiональностi, тобто про те, чи вiдповiдає його дiяльнiсть своєму призначенню чи нi. Найбiльш важливим етапом — є етап постановки соцiального дiагнозу — фахiвець не просто робить висновок про сутнiсть i причини життєвої проблеми клiєнта, а ранжирує наявнi проблеми, видiляючи головну, вiд якої залежить рiшення всiх iнших або яка може бути вирiшена на даному рiвнi можливостей або при даному рiвнi знань. Так, при аналiзi однiєї з найпоширенiших сiмейних дисфункцiй, зв'язаної з пияцтвом одного з подружжя (або обох), має бути визначено, чи є сiмейний конфлiкт результатом пияцтва або, навпаки, пияцтво — це реакцiя слабких особистостей на сiмейнi труднощi, з якими вони не змогли впоратися. - зондажно-iнформацiйне обстеження (збiр даних про iнфраструктуру, чисельнiсть, склад i динамiку мiсцевого населення тощо); - соцiально-iсторичне обстеження (вивчення iсторiї заселення та освоєння даної територiї, змiни складу мiсцевого населення, дослiдження його традицiй тощо); - iнформацiйно-цiльовий (аналiз рiзних документiв, статей з мiсцевої та центральної преси, матерiалiв електронних засобiв iнформацiї, листiв, звернень громадян тощо); - соцiальне картографування (аналiз соцiально-просторового розподiлу i динамiки народжуваностi та смертностi населення, залежнiсть якостi життя вiд рiзних природних та соцiальних факторiв). · бачити за часткою загальне; · не обмежуватися описом явища, а глибоко дослiджувати його сутнiсть i зв'язок з iншими явищами; · не уникати питання «чому?»; · простежувати iсторiю iдей; · збирати як найбiльше даних про предмет дослiджень з лiтературних джерел (переважно наукових), звертаючись до оригiналiв; · зв'язувати науку з iншими галузями знання, iз громадським життям; · не тiльки вирiшувати проблеми, але i знаходити новi, невирiшенi. Отже, соцiальна дiагностика повинна бути присутня на всiх етапах соцiальної роботи, аджде вона має такiж рiвнi. Завдяки методам дiагностики можна встановити причини i факти соцiальної проблеми та спрогнозувати її подальший розвиток. СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ: 1. Бурлачук Л. Ф., Морозов С. М., словарь-справочник по психодиагностике - 2-е изд., перераб. и доп. - СПб.: Питер, 2004. - 520 с. 2. Бурлачук Л. Ф., Психодиагностика: учебник для вузов - СПб.: Питер., 2006. - 351 с. 3. Н. П. Волкова, Педагогiка, навчальний посiбник, Київ, видавничий центр "Академiя", 2001. - 576 с. 4. Овчарова Р. В. Справочная книга социального педагога. - М.: ТЦ "Сфера", 2001. - 467 с. 5. Психология социальной работы, О. Н. Александрова, О. Н. Богомолова, Питер, 2002. - 352с. 7. Социальная работа / Под ред. В. И. Курбатова. - Ростов-на-Дону: "Феникс", 1999. - 576 с. 8. Соцiальна робота в Українi: навчальний посiбник / І. Д. Звєрєва, О. В. Безпалько, С. Я. Харченко та iн., за заг. ред. І. Д. Звєрєвої, Г. М. Лактiонової - Київ: ДЦССМ, 2004. - 256 с. 10. Соцiальна робота: технологiчний аспект/ за ред. проф. А. Й. Капської/ Київ: ДЦССМ, 2004 - 364с. 12. Технологии социальной работы: учебник/ под общ. ред. проф. Е. И. Холостовой - М.: ИНФРА-М, 2003. - 400 с. 13. Технологии социальной работы: учебное пособие для студентов висших учебных заведений/ под ред. И. Г. Зайнышева - М.: Гуманитарный издательский центр ВЛАДОС, 2002. - 240 с.