Метацiнностi та iдеали соцiальної роботи
Метацiнностi та iдеали соцiальної роботи
ПЛАН
1. Формування цiннiсних категорiй.
2. Фундаментальнi цiнностi соцiальної роботи
3. Права людини i громадянське суспiльство в соцiальнiй роботi.
4. Використана лiтература.
1. Формування цiннiсних категорiй.
iсторичної практики не фiгурувала соцiальна робота, хто б не представляв iнтереси соцiально вразливих груп населення, завжди найважливiшими домiнантами осмислення прав людини були справедливiсть, вiдповiдальнiсть за пiдтримку беззахисних.
Кожна людина цiнна своєю унiкальнiстю, яку необхiдно враховувати i поважати. Маючи основнi потреби в їжi, одязi, життi, здоров'ї, люди мають право на повагу й гiдне iснування i користування рiвними можливостями для задоволення своїх потреб. Саме на це налаштовує принцип соцiальної справедливостi. Правом на допомогу з боку суб'єктiв соцiальної роботи володiє кожний, хто звертається до них, без дискримiнацiї за вiковими, расовими, нацiональними, релiгiйними, полiтичними та iншими ознаками. Визначення i повагу цих прав у соцiальнiй роботi обґрунтовано Декларацiєю прав людини ООН та iншими мiжнародними конвенцiями.
Суспiльнi вчення й iдеали у своїй фiлософськiй основi сформували не лише цiннiснi концепти iндивiдуальної взаємодiї нужденних i суб'єкта, який надає допомогу, а й цiннiснi орiєнтири професiйної соцiальної роботи.
Фiлософськi цiнностi соцiальної роботи
—
У соцiальнiй роботi розрiзняють такi цiнностi:
1) цiнностi-цiлi, тобто метарiвневi цiнностi, якi фiгурують у контекстi глобалiзованих цiлей i завдань як певнi iдеали, що реалiзуються у мультикультурному просторi;
2)цiнностi-засоби, тобто фаховi вимоги до взаємодiї соцiального працiвника i клiєнта, корпоративнi принципи i норми взаємодiї мiж соцiальними працiвниками й соцiальними службами. їх ще називають професiйними (етичними) цiнностями.
Своєю всеосяжнiстю, унiверсальнiстю, зорiєнтованiстю на нетлiнне, високе, благородне метацiнностi є важливою передумовою повновартiсного функцiонування соцiальної роботи.
2. Фундаментальнi цiнностi соцiальної роботи
цiннiсть людського життя,
вiдповiдно до якої право на життя — це невiд'ємне й абсолютне право кожної людини. Активна пiдтримка життя людини, протидiя порушенню її прав, дiяльнiсть щодо забезпечення i полiпшення якостi життя є найважливiшими цiннiсними орiєнтацiями соцiальної роботи.
Усi люди народжуються вiльними i мають рiвнi права на свободу. Кожна людина надiлена свободою волi, правом на вiльний вибiр, на вiдповiдний своїм уявленням спосiб життя. Вiдповiдно до Загальної декларацiї прав людини свобода передбачає: свободу вiд рабства i пiдневiльного стану, свободу вiд катувань, жорстокого ставлення i покарання, свободу вiд свавiльного втручання в особисте i сiмейне життя, посягання на недоторканнiсть житла i таємницю кореспонденцiї, свободу пересування i вибiр мiсця проживання.
Незрiвнянною цiннiстю є мир.
У фiлософському розумiннi вiн означає не лише вiдсутнiсть вiйн чи органiзованих конфлiктiв. Забезпечення миру пов'язане з досягненням гармонiї з собою, iншими людьми i навколишнiм середовищем. Безумовно, в будь-якому суспiльствi конфлiкти неминучi, однак важливо, якими методами їх розв'язують. Соцiальна робота спрямована на врегулювання їх еволюцiйним, мирним, ненасильницьким шляхом. Основою такого пiдходу є посередництво i примирення, послiдовнiсть, повага, розумiння i знання. Мирний розвиток є незамiнною цивiлiзованою цiннiстю всiх людей, якi прагнуть до миру i соцiальної справедливостi.
Значущою цiннiстю соцiальної роботи є принцип рiвностi, принципом недискримiнацїi,
який заперечує будь-якi обмеження прав людей за їх расовою, нацiональною, полiтичною належнiстю чи статевою ознакою. Перелiк ознак дискримiнацiї постiйно розширюється, що спричинено змiнами, якi вiдбуваються у свiтi, нацiональними традицiями, релiгiйними нормами тощо.
Непересiчною цiннiстю у соцiальнiй роботi є справедливiсть,
яка передбачає повагу до гiдностi людини, безпеку i недоторканнiсть особи, однакове, рiвноправне i недискримiнацiйне ставлення до всiх членiв суспiльства, крiм випадкiв, якi дають пiдстави для диференцiйованого пiдходу.
виправлення i соцiальне перевиховання.
а) горизонтальна справедливiсть — однакове ставлення до членiв суспiльства, якi перебувають у рiвнозначних умовах;
б) вертикальна справедливiсть — ставлення до членiв суспiльства, яке передбачає регулювання розподiлу товарiв i послуг мiж тими, хто перебуває у нерiвнозначних умовах;
в) мiжгенерацiйна справедливiсть — ставлення до членiв суспiльства, яке враховує витрати i вигоди альтернативних варiантiв полiтики з огляду на iнтереси майбутнiх поколiнь.
Орiєнтиром у соцiальнiй роботi є солiдарнiсть (активне спiвчуття), громадами, з жертвами насилля, вигнання i обмеження свободи особистостi в будь-якiй країнi свiту.
i жертвам порушень прав людини.
Практичним аспектом солiдарностi є соцiальна вiдповiдальнiсть,
яка передбачає допомогу нужденним, захист їхнiх iнтересiв, опiкування ними. У гуманiзованому свiтi кожне суспiльство має використовувати свої ресурси для полiпшення становища людини, а людина — пiдпорядковувати свої здiбностi розвитку суспiльства i прогресу людства.
соцiальна справедливiсть,
яка налаштовує на неупередже-не задоволення необхiдних потреб людини, вмотивований розподiл матерiальних ресурсiв, вiльний доступ до послуг системи охорони здоров'я, освiти, створення рiвних можливостей, соцiальний захист i забезпеченiсть. Соцiальна справедливiсть є основним засобом захисту людини, неодмiнною умовою розвитку людства, соцiального прогресу. її реалiзацiя супроводжується утвердженням рiвностi соцiальних прав кожної особистостi (рiвнiсть можливостей, рiвнiсть у користуваннi благами), скасуванням необґрунтованих привiлеїв, вiдповiднiстю величини доходу людини витратам працi i капiталу, захистом соцiально-економiчних прав i свобод громадян, соцiальним захистом непрацездатних, малозабезпечених груп населення.
iснуючої у конкретному суспiльствi iєрархiї цiнностей.
Ідеалом соцiальної справедливостi здавна керуються прогресивнi кола суспiльства. І нинi вона не втрачає актуальностi, бо навiть у найрозвинутiших країнах свiту мiльйони людей не задоволенi своїм життям, почуваються ображеними, домагаються реалiзацiї своїх прав.
Соцiальна справедливiсть означає створення для всiх людей реальних можливостей для вияву їхнiх iнтелектуальних творчих сил. Єдиної моделi втiлення цього iдеалу не iснує, а тому неможливе однозначне тлумачення соцiальної роботи як засобу його реалiзацiї.
3. Права людини i громадянське суспiльство в соцiальнiй роботi.
Оскiльки соцiальна робота взаємопов'язана з рiзними соцiальними iнститутами i галузями суспiльної практики, вона функцiонує як розгалужена сукупнiсть зв'язкiв i вiдносин у соцiальнiй сферi, що спираються на принципи законностi i прав людини. її форми i методи стосовно конкретної особистостi чи соцiальної групи залежать вiд макро- i мiкросередовища.
Однiєю з умов ефективної соцiальної роботи є громадянське суспiльство
— суспiльство з розвинутими еко-помiчними, полiтичними, духовними та iншими вiдносинами i зв'язками, яке взаємодiє з державою i функцiонує на засадах демократiї i права. Таке суспiльство створює широкi можливостi для реалiзацiї права на свободу дiяльностi асоцiацiй iндивiдiв за iнтересами. Утвердження його взаємопов'язане з iснуванням демократичної правової держави, покликаної задовольняти i захищати iнтереси, права громадян. Цiй метi пiдпорядкована i соцiальна робота.
Громадянське суспiльство є ефективним механiзмом неформального соцiального партнерства, спрямованим на забезпечення певного балансу суперечливих iнтересiв iндивiдiв, рiзноманiтних соцiальних груп.
Соцiальна робота є саморегулюючою структурою, яка виконує посередницьку роль мiж iндивiдом i державою, узгоджує рiзноманiтнi iнтереси. Наприклад, у захiдному свiтi значний обсяг роботи здiйснюють жiночi органiзацiї, групи самодопомоги, кооперативи, фiлантропiчнi органiзацiї. Завдяки цьому соцiальна робота є важливим стимулюючим чинником громадянського суспiльства. Реалiзується це через пiдтримку належних матерiальних умов життя (житло, охорона здоров'я, соцiальне забезпечення) громадян, органiзацiю професiйної системи допомоги населенню через мережу державних i недержавних установ, надання iнформацiї, сприяння дiяльностi рiзноманiтних добровiльних органiзацiй соцiального захисту, навчання людей навичок самодопомоги та iн.
З цього погляду становлення соцiальної роботи в Українi має такi типологiчно спорiдненi проблеми, що й становлення громадянського суспiльства. Йдеться про високий рiвень соцiальної дезiнтеграцiї, що перешкоджає розвитку соцiальної активностi й iнiцiативи знизу, солiдарностi i взаємодопомоги, про повiльне формування передумов, якi надавали б змогу громадянам долати власнi проблеми з участю сiм'ї, iнших громадян, органiв мiсцевого самоуправлiння, громадських органiзацiй, держави.
Нарiвнi з концепцiєю професiоналiзму засадничим чинником соцiальної роботи є iдея прав людини,
повага до яких становить невiд'ємну складову громадянського суспiльства. У фiлософському аспектi ця iдея — iсторичний феномен, що має на рiзних етапах розвитку людства специфiчнi особливостi. Наприклад, якщо у XVII—XVIIIст. фiлософiя громадянських прав ґрунтувалася передусiм на визнаннi рiвностi всiх людей перед законом, то у XXст. уявлення про права людини охоплюють i соцiальний аспект.
Права людини
— соцiальнi можливостi особистостi в економiчнiй, полiтичнiй, культурнiй та iнших сферах, що їх зобов'язана гарантувати держава.
З огляду на сутнiснi особливостi, значущiсть у життi людини розрiзняють права першого, другого i третього поколiнь:
1) природнi права — права, якi належать людинi вiд народження, а тому є невiдчужуваними. До них належать право на свободу думки, совiстi i релiгiї; право кожного громадянина на ведення державних справ; право на рiвнiсть перед законом; право на життя, свободу i безпеку особистостi;
3)колективнi права — права, якi належать кожнiй людинi i кожному народу, але можуть здiйснюватися не окремою людиною, а колективом, спiльнотою, конкретною категорiєю громадян. Такими є право на мир, на здорове довкiлля, на соцiальний i економiчний розвиток та iн.
безробiття, забезпечення житлом, доступною медичною допомогою й освiтою. .
Отже, соцiальна робота, як i соцiальна полiтика, призначена знижувати соцiальнi ризики, якi в сучасному свiтi є пiдставою для набуття особою права на соцiальне забезпечення, а також сприяти реалiзацiї прав людини, що набули подальшого розвитку в Європейськiй соцiальнiй хартiї, конвенцiях i рекомендацiях Мiжнародної органiзацiї працi. Згiдно з цими документами кожна людина повинна мати змогу заробляти на прожиття вiльно обраною працею; всi, хто працює, мають право на справедливу, достатню для пiдтримання нормального рiвня життя (власного i своїх сiмей) винагороду; всi, хто працює, та їхнi утриманцi мають право на соцiальне забезпечення; кожна людина, яка не має достатнiх засобiв для iснування, має право на соцiальну i медичну допомогу; кожна людина-iнвалiд має право на професiйну пiдготовку, професiйну i соцiальну реадаптацiю, незалежно вiд причин i характеру iнвалiдностi тощо. Дiяльнiсть соцiальних працiвникiв прямо чи опосередковано покликана забезпечувати умови для реалiзацiї цих прав, запобiгати дискримiнацiї в правах.
На соцiальну роботу впливають такi важливi складовi громадянського суспiльства, як загальний рiвень правової свiдомостi
— розумiння, усвiдомлення особою своїх прав, обов'язкiв, вiдповiдальностi своєї i стороннiх осiб за їх порушення; правова культура
— ставлення людей до права i правової системи, їхнi переконання, цiнностi, iдеали, що спонукають їх регулювати свої дiї вiдповiдно до чинних законiв.
Належне усвiдомлення людьми своїх прав, зокрема права на отримання соцiального захисту й соцiальних послуг, знижує внутрiшнi та зовнiшнi бар'єри у взаємодiї iз соцiальними службами. Водночас i соцiальнi працiвники повиннi дотримуватися всiх визначених законодавством i етичними нормами принципiв i правил роботи з клiєнтами.
Використана лiтература.
1. Справочное
пособие по социальной работе / Под ред. А. М. Панова, Е. И. Холостовой. — М.: Юристъ, 1997.
2. Тетерский С. В. Введение в социальную работу: Учеб. пособие. — М.: Академический проспект, 2000.
3. Фирсов М. В.
4. Что
5. Шанин Т.
Социальная работа как культурный феномен современности // Взаимосвязь социальной работы и социальной политики / Под ред. Ш. Рамон. — М.: Аспект Пресс, 1997.
| 
