Матерiалiстичне вчення Карла Маркса
Змiст
Вступ
Роздiл 1. Матерiалiстичне розумiння iсторiї в теорiї Карла Маркса
1. 1 Соцiологiчнi погляди Карла Маркса
1. 2 Понятiйно-категорiальний апарат теорiї iсторичного матерiалiзму
1. 3 Особливостi соцiально-фiлософського вчення Маркса
Роздiл 2. Структура суспiльних вiдносин в контекстi марксистської теорiї
Роздiл 3. Принципи матерiалiстичного вчення про суспiльство Карла Маркса i Фрiдрiха Енгельса
Висновок
Список використаних джерел
Матерiалiстичний напрям у соцiологiї представляв Карл Маркс. Його соцiологiчна теорiя стала наслiдком застосування фiлософського матерiалiзму i матерiалiстичної дiалектики до вивчення суспiльства, розумiння iсторiї людства. Матерiалiстичне розумiння iсторiї полягає у тому, що Маркс розглядав її як живий органiзм, де взаємодiють не випадковi чинники, а функцiонально залежнi елементи одного цiлого, пiдвладного дiї певних об’єктивних закономiрностей соцiального розвитку. Визначальними серед них вiн вважав економiчнi закономiрностi, виокремивши iз сукупностi суспiльних явищ матерiальнi вiдносини. Саме їх сукупнiсть поряд з виробничими вiдносинами, на його думку, становить економiчну структуру (базис) суспiльства, на який опирається юридична, полiтична, iдеологiчна надбудова.
У дослiдженнi суспiльних явищ це дало змогу використати критерiй повторюваностi, завдяки чому стало можливим видiлити спiльне в соцiальному устрої рiзних країн, застосувати поняття «суспiльно-економiчна формацiя» - iсторично окреслений тип суспiльства, що ґрунтується на певному способi виробництва. Спосiб виробництва є єднiстю продуктивних сил i виробничих вiдносин. Змiна рiзних епох в iсторiї людства розглядалась я закономiрний процес змiни прогресуючих з кожною епохою способiв виробництва. Пролетарiат, вважав Маркс, саме той клас, який здобуде перемогу в соцiалiстичнiй революцiї, приведе до звiльнення суспiльства вiд усiх форм експлуатацiї, до безкласової, комунiстичної формацiї.
Марксизм вiдрiзняється вiд iнших суспiльних теорiй претензiями на єднiсть теорiї i практики. Якщо iншi соцiальнi теорiї, як правило, претендували на їх практичне втiлення, не ставили за мету змiнити свiт, задовольняючись його поясненням, то марксизм був насамперед програмою суспiльного переустрою. Твердження Маркса про месiанську роль пролетарiату виявилися утопiчними.
1. 1 Соцiологiчнi погляди Карла Маркса
Карл Маркс (1818-1883 рр.) – визнаний учений, засновник конфлiктної парадигми в соцiологiї. Разом зi своїм однодумцем i соратником Ф. Енгельсом (1820-1895) вiн фактично здiйснив розрив iз теоретично спрямованими вченнями про суспiльство, що iснували до них, та запропонував людству новий лiворадикальний проект перебудови сучасного йому суспiльства. Карл Маркс написав велику кiлькiсть робiт (деякi у спiвавторствi з Ф. Енгельсом), де в той чи iнший спосiб розроблялася соцiологiчна проблематика. До них належать: «18 брюмера Луї Бонапарта», «Класова боротьба у Нiмеччинi», «Громадянська вiйна у Францiї», «Критика Готської програми», «Капiтал». У цих та iнших роботах К. Маркс широко використовував емпiричнi соцiологiчнi дослiдження. Так, вивчаючи положення мозельських селян у 40-вi рр. ХІХ ст., вiн звертався до аналiзу офiцiйних документiв, листiв, результатiв опитувань тощо.
Карл Маркс не застосовував назви «соцiологiя», хоча деякi його твори можуть бути взiрцем соцiологiчного мислення. Це пояснюється, насамперед, тим, що власне термiн, яким позначали назву нової науки, ще мiцно не увiйшов у науковий обiг, а також тим, що мiж К. Марксом i його непримиренним опонентом О. Контом iснували полiтичнi, iдеологiчнi та мiжособистiснi розбiжностi.
Критикуючи О. Конта, К. Маркс справедливо пiдкреслював, що необхiднiсть емпiричного, достовiрного, конкретного знання про суспiльство не повинна принижувати значення теоретичного пiзнання. На жаль, на практицi поєднання двох пiдходiв – позитивiстського та марксистського – не вiдбулося й кожен iз них розвивався самостiйно як специфiчна, окрема культура свiтосприйняття та свiторозумiння. Однак, саме поєднання цих двох пiдходiв – емпiричного та теоретичного – мало б позитивний ефект, слугуючи досягненню iстини у вивченнi суспiльства. Якщо для Конта i Дюркгейма головне – стабiлiзацiя суспiльства, то для Маркса – його знищення та замiна новим бiльш справедливим. Вважається, що вся свiтова соцiологiя виникла та сформувалася нiби як реакцiя на марксизм, як прагнення засобами теорiї спростувати його. Насправдi, Маркс був прибiчником революцiйного шляху змiни суспiльства, всi iншi соцiологи – реформiстського. Маркс – основоположник теорiї конфлiкту, вiн визначав протирiччя й конфлiкти як важливий фактор соцiальних змiн, як рушiйну силу iсторiї.
iдеї, нi цiнностi, нi релiгiя, а саме економiка є головним рушiєм суспiльних процесiв, суспiльного розвитку та суспiльних змiн. Для викладу цiєї концепцiї К. Маркс розробив спецiальний апарат. Вiн охоплює такi поняття:
1) суспiльно-економiчна формацiя – певний iсторичний тип суспiльства, що засновується на вiдповiдному способi виробництва. За К. Марксом, iснує п’ять суспiльно-економiчних формацiй, котрi послiдовно змiнюють одна одну, зумовлюючи прогресивний розвиток людства: первiсна (родова), рабовласницька, феодальна, буржуазна, комунiстична;
2) спосiб виробництва - iсторично зумовлений спосiб здобуття засобiв для людського iснування, що, у свою чергу, складається з двох складових: виробничi вiдносини та продуктивнi сили;
5) економiчний базис – сукупнiсть продуктивних сил i виробничих вiдносин певного суспiльства;
6) надбудова – сукупнiсть полiтичних, iдеологiчних, правових, релiгiйних, фiлософський та iнших форм суспiльної свiдомостi, що є вiдображенням економiчного базису;
8) соцiальна революцiя – корiнний, якiсний злам усiєї системи суспiльних вiдносин, у результатi якого вiдбувається соцiальний прогрес людства. Революцiя - це локомотив в iсторiї, наслiдком якого є соцiальнi змiни.
Перу К. Маркса належить учення про комунiстичне суспiльство та формацiйний розвиток людства. Вiн змалював майбутнє людства, пов’язане з безкласовим суспiльством, iз вiдсутнiстю експлуатацiї найманої праця, де свобода кожного громадянина стане запорукою свободи всiх, у такому суспiльствi зникне соцiальна нерiвнiсть i приватна власнiсть, а з часом – i держава як механiзм здiйснення влади.
1) закон прогресивного руху людства через змiни суспiльно-економiчних формацiй;
2) закон визначальної ролi (первинностi) базису та вторинностi надбудови;
3) закон класiв, класової боротьби, диктатури пролетарiату та революцiї;
У свiтовiй соцiологiї матерiалiстичне розумiння iсторiї, викладене К. Марксом, iнколи називають конфлiктною парадигмою, що поряд iз його теорiєю додаткової вартостi справила значний вплив на свiтовий розвиток ХХ ст.
1. 3 Особливостi соцiально-фiлософського вчення Маркса
Не дивлячись на те, що Маркс нiколи не вважав себе соцiологом, негативно ставився до цiєї науки та був противником позитивного методу, сьогоднi вiн вважається одним iз класикiв даної дисциплiни. По-перше, це пов’язано iз бiльш широким розумiнням соцiологiї в нашi днi, порiвнюючи iз часом життя Маркса, коли вона нерозривно пов’язувалась iз позитивiзмом. По-друге, практично усi аспекти соцiально-фiлософського вчення Маркса в тiй чи iншiй мiрi були використанi рiзними соцiологiчними школами. Тому, якщо бути точними, треба говорити не про соцiологiчну концепцiю Маркса, а про його соцiально-фiлософськi погляди, а також про той вплив, який окремi елементи його вчення справили на розвиток соцiологiчної думки. Вплив цей був дуже великим.
трактовок, в тому числi, поданих у марксистськiй лiтературi.
Свiй головний вклад у розвиток соцiальної теорiї Маркс пов’язував iз створенням матерiалiстичного розумiння iсторiї (iсторичного матерiалiзму), iз чим в подальшому погодилась бiльшiсть його коментаторiв. Головна мета цього вчення – викрити невидимi для повсякденної свiдомостi рушiйнi сили iсторичного розвитку (знайти «прихованi пружини iсторiї»); пояснити природу об’єктивностi соцiальних законiв, тобто показати яким чином та чому в суспiльствi, де дiють лише надiленi розумом та волею люди, виникають їм не пiдвладнi та, бiльш того, визначаючi собою їх поведiнку, закони; нарештi, пояснити механiзм та причини соцiальних революцiй. За задумом Маркса, реалiзацiя цих чисто наукових завдань, дозволила б вiдповiсти на головне питання – за яких умов i як можливе справжнє звiльнення людини, тобто перетворення її з iграшки слiпих та непiдвладних їй соцiальних сил (вплив яких, передусiм, вивчається соцiологiєю) в справжнього, усвiдомлено дiючого творця iсторичного процесу.
Найважливiший методологiчний принцип Маркса – будь-яке соцiальне явище, в тому числi про суспiльство, не можна характеризувати за його власними уявленнями про себе, а необхiдно описувати його як повнiстю об’єктивне явище.
Роздiл 2. Структура суспiльних вiдносин в контекстi марксистської теорiї
Базовi положення матерiалiстичного розумiння iсторiї в конспективнiй формi викладенi Марксом у «Вступi» до його роботи «До критики полiтичної економiї».
Людина, живучи в суспiльствi, стикається з вже сформованою системою певних соцiальних вiдносин (полiтичнi, юридичнi, економiчнi i т. iн.), в якi вона змушена вступати не дивлячись на свою волю та бажання. Цi вiдносини, в кiнцевому випадку, визначають собою увесь її спосiб життя, i питання, яке прагне розв’язати Маркс – чим визначаються цi незалежнi вiд людини вiдносини, який є механiзм їх формування та розвитку?
Розв’язуючи це питання, Маркс вводить два поняття – продуктивнi сили та виробничi вiдносини. Продуктивнi сили – це, передусiм, матерiальнi предмети, успадкованi даним суспiльством вiд попереднiх поколiнь, якi слугують умовою виробництва та оновлення матерiального життя. Людина не вiльна у виборi продуктивних сил, адже їх характер визначається рiвнем розвитку даного суспiльства, та кожне поколiння застає їх вже наявними. В цьому планi можна казати про їх об’єктивнiсть.
Оскiльки для людського суспiльства є характерною суспiльна дiяльнiсть, люди, в ходi використання продуктивних сил, вимушенi вступати в певнi суспiльнi вiдносини, названi Марксом виробничими, якi, вiдповiдно, визначаються характером (специфiкою) продуктивних сил. Наприклад, велике машинне виробництво неможливе без органiзацiї соцiальних зв’язкiв, по крайнiй мiрi, в рамках нацiональної держави, тодi як господарство, основу якого складає мотика, може iснувати навiть в iзольованому вiд цiлого свiту селищi. Вiдповiдно, цi виробничi вiдносини також є об’єктивними та незалежними вiд волi людини.
Однак до часiв Маркса, у багатьох дослiдженнях уже була показана органiчна цiлiснiсть будь-якого суспiльства, тобто взаємозв'язок i взаємозалежнiсть, як би ми сказали сьогоднi, рiзних соцiальних iнститутiв. Отже, i iншi соцiальнi вiдносини, будучи органiчно пов'язаними з виробничими, не можуть бути довiльно змiнюванi, i, у цьому змiстi, також виявляються об'єктивними й незалежними вiд волi людей. "У суспiльнiм виробництвi люди вступають у певнi, необхiднi, вiд їхньої волi незалежнi вiдносини – виробничi вiдносини, якi вiдповiдають певнiй стадiї розвитку продуктивних сил. Сукупнiсть цих виробничих вiдносин становить економiчну структуру суспiльства, реальний базис, на якому пiднiмається вся юридична й полiтична надбудова, i якому вiдповiдають певнi форми суспiльної свiдомостi. Спосiб виробництва матерiального життя обумовлює соцiальний, полiтичний i духовний процеси життя взагалi". Таким чином, згiдно iз цим вченням, полiтичне й навiть духовне життя суспiльства є чимсь вторинним стосовно економiки, i, в остаточному пiдсумку, визначаються пануючими в суспiльствi економiчними вiдносинами. При цьому Маркс пiдкреслював, що дана залежнiсть аж нiяк не є абсолютною та однозначною, i кожний з рiвнiв має свою вiдносну самостiйнiсть. Таким є найбiльш загальне уявлення Маркса про те, що Контом було названо соцiальною статикою.
2. 2 Вчення про закони розвитку суспiльства
Вчення Маркса про закони розвитку суспiльства, тобто про соцiальну динамiку, органiчно взаємопов’язане iз вченням про закони його функцiонування. Розвиток продуктивних сил вiдбувається поступово, тобто еволюцiйно, тодi як виробничi вiдносини, до яких, зокрема, належать вiдносини власностi i якi зв'язанi з усiєю соцiальною структурою суспiльства взагалi, здатнi лише до стрибкоподiбних, революцiйних змiн.
масштабах усього суспiльства є невiдповiдним, що досягли вже бiльш високого рiвня розвитку, продуктивним силам. Це проявляється, зокрема, у розвитку кризових явищ в економiчному життi. У результатi дiї цих факторiв наступає перiод соцiальної революцiї, яка виявляється не полiтичною випадковiстю, а проявом глибинної iсторичної закономiрностi. Згiдно з Марксом, це унiверсальний механiзм iсторичного розвитку, що лежить в основi змiни суспiльно-економiчних формацiй. В рамках цiєї теорiї iсторичний розвиток людства розглядається як прогресивний.
Роздiл 3. Принципи матерiалiстичного вчення про суспiльство Карла Маркса i Фрiдрiха Енгельса
Своєрiдний синтез класичного i неокласичного типу науковостi в областi соцiологiї являє собою матерiалiстичне вчення про суспiльство К. Маркса, Ф. Енгельса та їх послiдовникiв. При створеннi цього вчення К. Маркс та Ф. Енгельс виходили з натуралiстичних установок позитивiзму, потребуючих розглядати соцiальнi явища як факти та будувати суспiльствознавство за зразком природничих наук, з характерним для них причинно-наслiдковим поясненням фактiв. Предметом соцiологiї в марксизмi, як вiдмiчалося вище, є вивчення суспiльства, основних закономiрностей його розвитку, а також основних соцiальних груп та iнституцiй. Якi ж найбiльш важливi принципи матерiалiстичного вчення про суспiльство?
як Дарвiн вiдкрив закон розвитку органiчного свiту, Маркс вiдкрив закон розвитку людської iсторiї». Визнання закономiрностi означає визнання дiї в суспiльствi загальних, стiйких, повторювальних, суттєвих зв’язкiв та вiдносин мiж процесами та явищами.
2) Визнання закономiрностi в матерiалiстичнiй концепцiї iсторiї тiсно пов'язане iз принципом детермiнiзму, тобто визнанням iснування причинно-наслiдкових зв'язкiв i залежностей. К. Маркс i Ф. Енгельс вважали за необхiдне iз усього рiзноманiття природних структур, зв'язкiв i вiдносин видiлити головнi, визначальнi. Таким, на їхню думку, є спосiб виробництва матерiальних благ, що складається iз продуктивних сил i виробничих вiдносин. Визнання причинної обумовленостi, що визначає вплив на громадське життя способу виробництва, є iншим найважливiшим положенням марксистського вчення про суспiльство. У роботi "До критики полiтичної економiї" К. Маркс писав: "Виробництво безпосередньо матерiальних засобiв для життя й тим самим кожний щабель економiки народу й епохи утворює основу, з якої розвиваються державнi установи, правовi погляди, мистецтво й навiть релiгiйнi бачення людей, з яких вони мають бути поясненi, а не навпаки, як це робилося дотепер ".
формацiї як основнi структури суспiльного життя. Суспiльно-економiчна формацiя, за визначенням К. Маркса, являє собою "суспiльство, що перебуває на певному ступенi iсторичного розвитку, суспiльство зi своєрiдним вiдмiнним вiд iнших характером". Поняття "формацiя" К. Маркс запозичив iз сучасного йому природознавства. Цим поняттям у геологiї, географiї, бiологiї позначалися певнi структури, зв'язанi єднiстю умов утворення, подiбнiстю складу, взаємозалежнiстю елементiв. У марксистському вченнi про суспiльство всi цi ознаки вiдносяться до соцiального органiзму, утвореного на основi подiбних закономiрностей, з єдиною економiчною й полiтичною структурою. Основу економiчної формацiї становить той або iнший спосiб виробництва, який характеризується певним рiвнем i характером розвитку виробничих сил i вiдповiдними до цього рiвнем й характером виробничими вiдносин. Сукупнiсть виробничих вiдносин утворює основу суспiльства, його базис, над яким надбудовуються державнi, правовi, полiтичнi вiдносини й установи, яким, у свою чергу, вiдповiдають певнi форми суспiльної свiдомостi.
К. Маркс i Ф. Енгельс уявляли розвиток суспiльства як поступальний процес, що характеризується послiдовним переходом вiд нижчих суспiльно-економiчних формацiй до вищих: вiд первiснообщинної до рабовласницької, потiм до феодальної, капiталiстичної й комунiстичної. В. І. Ленiн, оцiнюючи значення цього вчення для суспiльствознавства, писав: "Хаос i свавiлля, що панували дотепер у поглядах на iсторiю й полiтику, змiнилися неймовiрно цiлiсною й впорядкованою науковою теорiєю, що показує, як з одного ладу життя розвивається внаслiдок зростання продуктивних сил iнший, бiльш високий" (Ленiн В. І. ПСС. Т. 6. - С. 55). Оскiльки в марксизмi мова йде про неминучiсть руху суспiльства по цих щаблях розвитку до вищої формацiї, критики марксизму вказують на наявнiсть у ньому релiгiйно-фiлософської концепцiї провiденцiалiзму - тобто вчення про наперед визначенiсть розвитку людства. Вказується також на труднощi поєднання цiєї схеми з реальною iсторiєю, у тому числi й з вiдмовою, що вiдбувається в цей час, народiв вiд "побудови комунiзму".
знайшло своє яскраве вiдображення в концепцiї розвитку суспiльства як природно-iсторичного процесу. Природньоiсторичний процес настiльки ж закономiрний, необхiдний i об'єктивний, як i природнi процеси. Вiн не тiльки залежить вiд волi й свiдомостi людей, але й визначає їхню волю й свiдомiсть. Але в той же час, на вiдмiну вiд процесiв природи, де дiють слiпi й стихiйнi сили,природно-iсторичний процес являє собою результат дiяльностi людей. У суспiльствi нiщо не вiдбувається iнакше, як проходячи через свiдомiсть людей. У зв'язку iз цим у марксистськiй соцiологiї велика увага придiляється вивченню дiалектики об'єктивної закономiрностi й свiдомої дiяльностi людей.
тенденцiя, яка орiєнтується на те, що в Г. Зiммеля й у М. Вебера називається принципом вiднесення до цiнностi, тобто узгодження емпiричних даних i теоретичних висновкiв "з iсторичним iнтересом епохи", пiд яким розумiлися винятково iнтереси пролетарiату. Цей пiдхiд трансформувався у В. І. Ленiна в принцип партiйностi. Згiдно iз цим принципом соцiологiчне дослiдження, будь-якої теорiя громадського життя несе на собi вiдбиток соцiально-класових позицiй її авторiв. Пропонувалася така логiка мiркувань: учений- суспiльствознавець дiє в певних умовах i не може бути вiльним вiд них. Цi умови накладають вiдповiдний вiдбиток на його дослiдження. Учений- суспiльствознавець належить до певної соцiально-класової групи, i вiн не може iгнорувати соцiально-класовi iнтереси. У звичайних випадках (найчастiше , коли вiн дотримується консервативних переконань) вiн вiдбиває iнтереси того класу, до якого сам належить. В iнших випадках (коли розбудовує революцiйнi концепцiї) вiн залишає позицiї свого класу й виражає класовi iнтереси передових суспiльних сил. Оскiльки вченi- суспiльствознавцi, що стояли на марксистських позицiях, заявили про те, що вони вiдбивають iнтереси пролетарiату, робiтничого класу, то, природньо, виникало питання, чи не суперечить їм така "ангажированiсть" проголошеному ними ж принципу об'єктивностi. У роботах марксистiв це протирiччя дозволялося за такою схемою: оскiльки пролетарiат є передовим, прогресивним класом, то вiн виражає запити й iнтереси всього людства (пролетарське збiгається iз загальнолюдським), а, отже, вiн зацiкавлений в об'єктивному аналiзi суспiльних процесiв. А це означає, що у вченнi марксизму про суспiльство партiйнiсть збiгається з об'єктивнiстю. Однак дослiдники вiдзначають, що в результатi реалiзацiї принципу партiйностi науковi дослiдження про суспiльство були вкрай iдеологiзованi. Вони носили однобiчний, необ'єктивний характер. Результати й висновки цих дослiджень попадали в залежнiсть вiд iнтересiв правлячої в країнах "реального соцiалiзму" полiтичної елiти, "партiйної верхiвки".
Висновок
У творчостi Маркса науковi й полiтично-практичнi аспекти переплелися найтiснiшим чином. Хоча сам вiн вважав себе вченим i був ним в дiйсностi, наука в його очах була насамперед не метою, а засобом революцiйного перетворення суспiльства. Тому при розглядi його соцiологiї необхiдно постiйно розрiзняти науковi й ненауковiсторони його творчостi, взаємовплив яких дуже великий. У цiлому творчiсть Маркса носить надзвичайно багатозначний, суперечливий i незавершений характер, що породила безлiч рiзноманiтних i взаємовиключних його iнтерпритацiй. Разом з тим, незважаючи на цi риси його творчостi, а iнодi завдяки ним, вона виявила стимулюючий вплив на рiзноманiтнi сторонни соцiологiчного знання. Хоча Маркс не використовував термiн "соцiологiя", вiн розробляв синтетичну науку про суспiльство, яка в дiйсностi вiдповiдає ознакам соцiологiї як науки.
В онтологiчному аспектi Маркс внiс важливий вклад у вiдкриття соцiальної реальностi, розглядаючи суспiльство як систему зв'язкiв i вiдносин мiж iндивiдами, як фактор i результат трудової дiяльностi людей, якi одночасно формують соцiальнi системи й формуються ними. Суспiльство, по Марксу, не просто "мiститься" у природi; воно перебуває з нею в складних вiдносинах взаємообмiну завдяки працi, яка зв'язує його iз природою й разом з тим протиставляє його їй.
соцiальних структур, прихованих за тими уявленнями, якi суспiльства й групи створюють про себе. Маркс пiдходив до вивчення суспiльства як до системи; системне бачення суспiльства було втiлено в нього, зокрема , у поняттi "суспiльна формацiя". У його теорiї була присутня тенденцiя до економiчного редукцiонiзму, але разом з тим вiн розглядав економiку як пiдсистему соцiальної системи й дослiджував взаємодiю цiєї пiдсистеми з iншими.
Як i Конт, Маркс не проводив чiткої вiдмiнностi мiж суспiльством та людством, розглядаючи останнє як просто розширене до межi суспiльство. Усi суспiльства в його уявленнi в принципi розвиваються за тими самими законах. Як i Конт, Маркс вiрив у соцiальний прогрес. Але його бачення соцiального розвитку було менш спрощеним,нiж у Конта. Вiно виходило з багатолiнiйного характеру соцiальної еволюцiї, тому що вловлювало специфiку окремих суспiльств. Вiн внiс важливий вклад у дослiдження соцiальних змiн, соцiальної й полiтичної революцiї. Разом з тим вiн недооцiнював позитивне значення соцiальної спадковостi й схильний був змiшувати соцiальну революцiю з полiтичної. Його трактування соцiальних класiв i соцiальних конфлiктiв стало парадигмою: на противагу конторськiй "консенсуальнiй" парадигмi суспiльства вона разом iз соцiальним дарвiнiзмом заклала основу "конфлiктної" парадигми соцiального розвитку. З Маркса починається традицiя дослiдження позитивних функцiй соцiального конфлiкту в соцiологiї.
На розумiння Марксом соцiальної реальностi суттєвий вплив справив його радикалiзм, соцiально-полiтична утопiя, провiденцiалiстська вiра у всебiчне панування комунiзму та в визвольну мiсiю пролетарiату.
багатством. Ця боротьба обумовлена подiлом працi, у результатi якого утворюються класи, що мають протилежнi iнтереси. Сутнiсна природа класiв змiнюється в рiзнi перiоди iсторiї залежно вiд пануючого способу економiчного виробництва. Таким чином, в умовах капiталiзму iснує конфлiкт мiж тими, чия праця використовується для створення багатства, i власниками засобiв виробництва. За Марксом, у будь-який iсторичний перiод напруженiсть мiж антогонiстичними групами - джерело соцiальних змiн. Цим пояснюється, чому капiталiзм сформувався в надрах феодалiзму. За Марксом, в пiдсумку соцiалiзм здобуде перемогу над капiталiзмом. Боротьба як причина соцiальних змiн – у цьому сутнiсть конфлiктологiчної теорiї Маркса. Внесок Маркса в розвиток соцiологiчної думки, особливо в областi аналiзу соцiальних класiв i соцiальних змiн, зберiгає своє значення й дотепер.
1. В. Г. Городяненко, О. В. Гiлюн, А. В. Демiчева Соцiологiя: Пiдручник. Вид 3-є доп. – К.: Академiя, 2008, - 74 с.
2. О. В. Пшеничук, О. В. Романовська Соцiологiя: Посiб., 4-е вид. – К.: Паливода А. В., 2008, - 30 с.
3. Соцiологiя: Пiдр./ В. Н. Лавриненко, Н. А. Нартов, - 2-е вид., перер. i доп., - М.: ЮНІТІ-ДАНА, 2003 – 407 с.
5. Фролов С. С. Соцiологiя: Пiдр. – М.: Гардарiки, 2004
7. Маркс К., Енгельс Ф. Твори, 2-е вид.
8. Маркович Д. Ж. Загальна соцiологiя: Пiдр. Вид. 3-е перероб. i доп. – М.: Гуманiт, вид. центр ВЛАДОС, 1998 – 432 с.
9. Шаповал М. Загальна соцiологiя – 3-тє вид. – К., 1996
10. Сiрий Є. В. Соцiологiя: загальна теорiя, iсторiя розвитку, спецiальнi та галузевi теорiї: Навч. пос. – К.: Атiка, 2004
11. Лукашевiч М. П., Туленков М. В./ Соцiологiя. Загальний курс: Пiдруч.
|
