Культура як предмет етносоцiологiчного аналiзу
Увага до вивчення культури як джерела пiзнання змiн у суспiльствi намiтилося у свiтовiй науцi ще в 70-х роках 20 сторiччя. Вiдбиттям цього з'явилося залучення антропологiчного методу, створення в останнi десятилiття соцiологiчних концепцiй Л. Бурдьє про роль культури як активного початку, що формує класово-шаровi розходження й iдентифiкацiї; К. Хабермаса, що аналiзували культурний змiст модернiзацiї, поява робiт С. Хантингтона, що зв'язує саме з культурними феноменами перспективи розвитку цивiлiзацiї й збереження миру або виникнення воєн у майбутньому.
ставляться:
1) описовi визначення. Наприклад, згiдно Е. Тайлору, культура в широкому етнографiчному змiстi складається в цiлому зi знань, вiрувань, мистецтва, моральностi, законiв, звичаїв i деяких iнших здатностей i звичок, засвоєних людиною як членом суспiльства;
2)iсторичнi визначення, у яких увага залучається до спадкування, традицiям;
3)нормативнi визначення. В одних iз цих визначень культура розглядається як спосiб життя; в iншi - як цiнностi й iдеали; у третiх - як матерiальнi й соцiальнi цiнностi людей, у тому числi iнститути, звичаї, установки, поведiнковi реакцiї;
6)генетичнi визначення, у яких культура витлумачується з позицiй її походження, а основна увага фiксується на тiм, що всi матерiальнi об'єкти, вiрування, установки функцiонують «у контекстах символiв».
При всьому рiзноманiттi визначень у цiлому важливо те, що культура розумiється як матерiальнi й нематерiальнi продукти людської дiяльностi, цiнностi, iдеї, визнанi способи поводження, й прийнятi в групах, переданi з поколiння в поколiння.
Серед учених досить довго йшли суперечки про те, як розумiти етнокультурну вiдмiтнiсть груп. Але вже в 70-х роках етнокультурна своєрiднiсть стали розумiти не тiльки як особливостi у формах прояву якихось елементiв культури, але i як специфiку «зчеплень» цих елементiв. Наприклад, росiяни привiтають один одного нахилом голови (по вертикалi), а болгари - погойдуванням голови зi сторони убiк (по горизонталi), у росiян же цей жест позначає «нi». Або iнший приклад: у той час коли в бiльшостi країн Європи вже широко використовували змiшувачi для гарячої й холодної води, англiйцi, яких завжди вважали процвiтаючими в модернiзацiї, найчастiше мали в будинках окремi крани для гарячої й холодної води й умивалися з раковини.
Втiм, подiбних прикладiв можна привести безлiч, але справа зовсiм не тiльки в них.
У всiх народiв родина є однiєї з першорядних цiнностей. У бiльшостi народiв високо цiнуються «статок», «задоволенiсть працею», поширенi й iншої цiнностi, такi, наприклад, як спокiйне життя й т. д. Але культури рiзняться саме по ранжируванню цих цiнностей, їх «зчепленню». Так, практично у всiх народiв Росiї, а в минулому й СРСР, на першому мiсцi була цiннiсть родини, але на другому й третiм мiсцях стояли рiзнi цiнностi. У росiян, наприклад, в 80-х роках «робота» була другий, а в деяких групах навiть конкуруючою цiннiстю, чого не було в узбекiв, у яких пiсля родини йшли такi цiнностi, як «повага навколишнiх», «спокiйне життя», «матерiальний статок» i потiм «цiкава робота».
Саме характер цiннiсних, культурних орiєнтирiв, їхнього динамiка, а також норми, iдеї, думки, подання, якi домiнують в етнiчних групах, є основним предметом вивчення культури.
Увага до цих феноменiв культури законна й пояснюється тим, що, по-перше, тенденцiї розвитку суспiльства можна вимiрювати за допомогою iндикаторiв, якi їх вiдбивають. Так, рiст орiєнтацiй на майбутнє, статок свiдчить про трансформацiйнi процеси. По-друге, темпи, характер самих трансформацiйних процесiв багато в чому залежать саме вiд особливостей культури середовища, у якiй вони вiдбуваються, зокрема вiд розвитку в нiй цiнностей цивiльного суспiльства. Приведемо два приклади.
Законодавче закрiплення приватної власностi - один з показникiв реформування в соцiальнiй i економiчнiй сферi. У Татарстанi закон про приватну власнiсть прийнятий давно (хоча там не було директивного розформування колгоспiв i радгоспiв), а в Соха (Якутiї) i Тувi його не приймають, обґрунтовуючи це саме особливостями землекористування.
Ще один приклад. Вiдносини естонцiв i росiян у перiод руху Естонiї до незалежностi були гранично напруженими, але нiде не переросли в насильницькi зiткнення. У Молдовi вiдносини росiян i молдаван в 70-х - початку 80-х рокiв були одними iз самих сприятливих у СРСР. Однак у перiод проголошення незалежностi, особливо пiсля прийняття Закону про державну мову, вони стали не просто напруженими, але й переросли в збройний конфлiкт у Надднiстрянщину. Звичайно, до такого рiшення протирiч привело не одноєдину обставину, але не останню роль зiграли особливостi, пов'язанi iз традицiями цивiльного суспiльства, якi в дорадянському минулому в естонцiв були розвиненi в бiльшої, а в молдаван - у незрiвнянно меншiй мерi.
Третьою обставиною, що пiдсилювала увагу до культури, було те, що культурнi феномени служать характеристиками соцiальних груп. Так, утворення було одним з найважливiших факторiв, що диференцiюють, у соцiальнiй стратифiкацiї. Соцiальнi групи городян i сiльських жителiв, груп квалiфiкованої й неквалiфiкованої працi в народiв вiдрiзнялися по наборi культурних навичок i iнтересiв (читання лiтератури, газет, прилучення до тих або iнших передач ТВ), що домiнують цiнностям.
Нарештi, є ще одне, четверте, обставина, вивчення культури. І в минулому, але особливо пiсля перебудови й початку нацiональних рухiв висувалися новi iдеологеми, iдеї, пов'язанi з оцiнкою стану культури, збитку, заподiяного їй у минулому. Цi iдеологеми аналiзувалися етносоцiологами, а данi, отриманi в ходi дослiджень, служили аргументом на користь тiєї або iншої оцiнки стану культури, наприклад функцiонування мови титульних народiв або орiєнтацiй на нацiональну культуру, задоволенiсть тiєю або iншою сферою життя.
Таким чином, етнокультурнi особливостi можуть допомогти в поясненнi дуже складних i актуальних для сучасного суспiльства явищ.
Етносоцiологи повиннi видiляти тi елементи культури, якi стають усвiдомлюваною опорою в накрапувати границях.
Проблеми культурних границь.
розходжень», центральною рiзницею же є етнiчна границя, а не сама по собi культура, що втримується в межах границь. Для етносоцiологiї ж важлива наступна його iдея: первинну значимiсть мають тi культурнi характеристики, якi використовуються для маркеровки розходжень етносiв i групових границь, а не подання фахiвцiв про те, що традицiйно, властиво тiй або iншiй культурi. (Останнi, звичайно, теж важливi, скажемо, для пояснювальних концепцiй, що ставлять метою з'ясувати, чому, наприклад, якiсь явища приймаються в однiй культурi й не сприймаються в iншiй.)
значимий розмежувальний змiст, а особливо в мобiлiзацiї членiв етнiчної групи навколо них, ключова роль належить етнiчнiй елiтi.
«розходження» або культурну дистанцiю з геополiтичними наслiдками - конфлiктами й вiйнами. На його думку, «у свiтi, що народжується, основним джерелом конфлiктiв буде вже не iдеологiя й не економiка. Найважливiшi границi, що роздiляють людство, що переважають джерела конфлiктiв будуть визначатися культурою... Найбiльш значимi конфлiкти... будуть розвертатися мiж нацiями й групами, що належать до рiзних цивiлiзацiй... Лiнiї розламу мiж цивiлiзацiями - це i є лiнiї майбутнiх фронтiв».
Цивiлiзацiю С. Хантингтон мислить у виглядi культурної спiльностi вищого рангу, обумовленої такими рисами, як мова, iсторiя, релiгiя, звичаї, iнститути, самоiдентифiкацiя. Цивiлiзацiя може включати й кiлька нацiй-держав, i одну (як, наприклад, Японiя). Захiдна цивiлiзацiя iснує у двох варiантах - європейському й пiвнiчноамериканському, а iсламську вiн пiдроздiляє на арабську, турецьку й малайську.
Вигляд миру буде формуватися за рахунок взаємодiї семи-восьми великих цивiлiзацiй: захiдної, конфуцiанської, японської, iсламської, кiстково-хрящової, православно-слов'янської, латиноамериканської й, можливо, африканської.
Вiн акцентував увагу на важливих тенденцiях у свiтi: по-перше, економiчна модернiзацiя й соцiальнi змiни в усьому свiтi «розмивають» традицiйну iдентифiкацiю людей з мiсцем проживання, державою, а лакуни заповнюються релiгiєю, нерiдко у формi фундаменталiстських рухiв; по-друге, серед «незахiдних» цивiлiзацiй iде процес повернення до «власних корiнь». Процес «девестернизацiї» зачiпає головним чином елiти, у масах же захiдний стиль життя має бiльшу популярнiсть.
Культурнi особливостi менш пiдданi змiнам, чим економiчнi й полiтичнi. Як уважає С. Хантингтон, росiяни при всьому бажаннi не зможуть стати естонцями, а азербайджанцi вiрменами...
У теорiї Хантингтона культурним розходженням надається не тiльки соцiальний, але й полiтичний змiст. При цьому його ключова iдея така: розходження в культурi, базових цiнностях i вiруваннях є джерелом конфлiкту в боротьбi за вiйськову, економiчну й полiтичну владу. «В iсламської, конфуцiанської, японської, буддизму i православної культурах майже не знаходять вiдгуку такi захiднi iдеї, як iндивiдуалiзм, лiбералiзм, конституцiоналiзм, права людини, рiвнiсть, воля, верховенство закону, демократiя, вiльний ринок, вiддiлення церкви вiд держави».
Про те, що на переднiй план у рамках теорiї модернiзацiї висунулися проблема сучасностi й традицiйностi, С. Хантингтон писав ще ранiше. На його думку, сучаснi суспiльства характеризуються високою орiєнтацiєю на соцiальну мобiльнiсть, на досягнення; розвитий системою професiй; стратифiкацiєю, заснованої на досягнутих статусах; традицiйнi - стабiльною структурою, iєрархiєю, заснованої не на досягненнях, а на становiй або кастовiй приналежностi, приписуваннях, у результатi чого в партнерських вiдносинах на перший план виступають члени родини, роду, громади.
вона зазнала критики й на Заходi, де ця критика iшла по лiнiї визнання того, що традицiї не тiльки успадковуються, але й змiнюються. Традицiї й сучаснiсть не виключають один одного. У будь-якому суспiльствi є й тi, i iншi елементи. Крiм того, сучасними суспiльствами можуть бути й незахiднi країни. Нарештi, особливо останнiм часом, усе бiльше усвiдомлюється, що не все пов'язане з модернiзацiєю є благо (екологiчнi нещастя, зайва iндивiдуалiзацiя й т. д.). Також вiдзначалося, що модернiзацiя не обов'язково має системний характер. (У Китаї змiни вiдбуваються в економiцi, але не в полiтику.)
Концепцiя модернiзацiї, зокрема, у моделi Хантингтона, етноцентрична. У нiй уживає спроба представити роль США як наддержави, як тiєї моделi, до якої повиннi прагнути все.
Критика не означала вiдмови вiд теорiї модернiзацiї взагалi. Мова йшла про те, щоб, оцiнюючи неминучiсть розвитку, що привносить загальнi риси в спосiб життя рiзних народiв, не вiдмовлятися вiд розумiння їхньої культурної специфiки й разом з тим не зводити її в ранг непереборного бар'єра, не розглядати неї як причина «зiткнення цивiлiзацiй».
З початком нацiональних рухiв у СРСР, а потiм у Росiйськiй Федерацiї, проблеми напрямку культурного розвитку придбали полiтичне звучання. Насамперед устали питання оцiнки того шляху, що був пройдений у радянську епоху. Ідеологи нацiональних рухiв акцентували увагу на збитку, заподiяному культурному розвитку народiв, i призивали до вiдродження втрачених традицiй.
Дiйсно, у процесi урбанiзацiї й iндустрiалiзацiї за 70 рокiв стерлися багато традицiйних рис способу життя народiв. Мала мiсце й спрямовану полiтику держави в областi секуляризацiї, активного поширення атеїзму, вiдмови вiд архаїчних форм мiжособистiсних вiдносин, iдеологiчна «чищення» культури (вiдмова вiд культурних цiнностей, створених дiячами культури, якi виявилися в емiграцiї або iдеологiя яких не вiдповiдала «соцiалiстичному реалiзму»). У результатi, дiйсно, частина культури у всiх народiв виявилася втраченою. Це стосувалося не тiльки не домiнуючих народiв, але й росiйського.
Однак в умовах рiзкої змiни iдеологiї в країнi в цiлому, у ситуацiї економiчної трансформацiї, що супроводжувалася погiршенням положення людей, ростом соцiальної непевностi, страхiв, фрустрацiй, звертання до минулого, навiть в архаїчнiй формi, нерiдко здавалося людям порятунком або принаймнi якимсь виходом.
От чому нацiональне вiдродження, що зв'язувалося в республiках iз процесом демократизацiї, привело й до часткового вiдновлення архаїки, якi ставали не тiльки гальмом розвитку, але й культурно iзолюючим фактором.
Мало мiсце й просте повернення до колишньої етнокультурної специфiцi в стилi, способi життя, мiжособистiсних вiдносинах. Це виявилося не тiльки в поверненнi до одягу, що символiзує, що рiзноманiтить повсякденнiсть, або до традицiйної їжi, але й у соцiальних вiдносинах, зокрема у звертаннi до авторитету старiйшин, шаманiв у кавказьких i середньоазiатських народiв, у тувинцiв, якутiв, у пожвавленнi вiрувань у парфумiв, дотриманнi урази в мусульман i т. д. У результатi культурнi границi заглиблювалися. Помiтну роль у цьому грали релiгiйнi розходження, що особливо очевидно в Пiвнiчнокавказькому регiонi, у Середнiй Азiї, Казахстанi.
Все це пояснює, чому питання про зiткнення цивiлiзацiй, що ставив С. Хантингтон, не здавався настiльки вуж абсурдним. На нього потрiбно було давати вiдповiдь. Особливо важливо було зрозумiти соцiальну значимiсть культурних розходжень, величину дистанцiї у взаємодiях груп усерединi республiк i, нарештi, роль культурної своєрiдностi в стилi вiдносин мiж республiками й Центром.
проблеми культурних границь? Для того щоб вiдповiсти на це питання, скористаємося даними проведених дослiджень.
Вивчення культурної дистанцiї було одним з напрямкiв у Проектi «Нацiональна самосвiдомiсть, нацiоналiзм i регулювання конфлiктiв», що реалiзовувався в Росiйськiй Федерацiї в 1993-1996 роках.
Предметом дослiдження була соцiально-культурна дистанцiя, тобто вимiрюваний ступiнь близькостi, або своєрiдностi, вiдмiнностi (по Л. фон Вiзi, «вiдчуженостi», але в росiйськiй мовi цей термiн має сенс «iзоляцiйностi» i тому менш придатний). Аналiзувалися не всi елементи культури, а тi з них, якi мають змiст у конкретних полiтичних i економiчних умовах. Скажемо, для росiян, що жили в автономних республiках РСФСР, де мовою дiловодства й спiлкування був росiянин, мова не була фактором, що соцiально-розмежовує. Але зараз, коли в бiльшостi республiк Росiйської Федерацiї офiцiйно iснують двi державнi мови й знання мови титульної нацiональностi служить обов'язковою умовою для заняття ряду посад i роботи з певних професiй, у тому числi пов'язаним з доступом до влади, для росiйських мова має соцiальне значення.
Соцiально-культурна дистанцiя мiж титульними народами республiк Росiйської Федерацiї (на прикладi татар, якутiв, осетин, тувинцiв) i росiянами, що живуть у цих республiках, розглядалася в аспектi етнiчних особливостей, що зберiгаються, по-перше, соцiально-професiйної дiяльностi; по-друге, iдеологiчних орiєнтацiй; i в третiх, подань про нормативнi цiнностi.
В iдеологiчнiй сферi були видiленi орiєнтацiї людей на макрорiвнi - щодо суспiльних вiдносин у країнi в цiлому: про формування цивiльного, плюралiстичного суспiльства або, навпаки, повернення до колишнiх порядкiв; на мезорiвнi - щодо групових цiнностей, наприклад, суверенiтету республiк, етнокультурного домiнування або культурного плюралiзму, а також таких цiнностей, якi служать символом етносу - рiдна мова, оцiнка iсторичного минулого, орiєнтацiї на минуле-майбутнє, схiд-захiд.
У результатi опитувань було встановлено, що в орiєнтацiях на цiнностi макрорiвня дистанцiя мiж респондентами титульної нацiональностi й росiянами або статистично не значима, або зовсiм невелика. А сам несподiваним було те, що вони не так сильно вiдрiзнялися по республiках, за винятком Пiвнiчної Осетiї. Наприклад, серед «мiр, якi можуть полiпшити положення в країнi» (орiєнтацiя на систему суспiльних вiдносин), «розвиток ринкових вiдносин» вiдзначили третина татар i росiян у Татарстанi, тувинцiв i росiян у Тувi. У Соха (Якутiї) орiєнтацiя на ринковi вiдносини була навiть вище. Але, всупереч очiкуванням, такої орiєнтацiї дотримувалися бiльше якути (53%), чим росiяни (43%).
А от по групових цiнностях громади рiзняться бiльш помiтно. Скажемо, вiдносно суверенiтету в Татарстанi в татар i росiян бiльше погодженi установки, чим у Тувi або Саха (Якутiї), але скрiзь у росiян вони нижче».
Установки на таку групову цiннiсть, як вiдродження мови, культури, у титульних нацiональностей скрiзь вище, нiж у росiян. Вiдповiдаючи на запитання: «Якi умови зараз найбiльше необхiднi для вiдродження вашого народу?», у середньому 40% або ледве бiльше татар, тувинцiв, якутiв, осетин видiляли «пiдтримку мови», а до 60% i бiльше (тобто понад половину) - розвиток нацiональної культури. Серед росiян в однойменних республiках першу цiннiсть видiлили 9-14%, другу - вiд 32 до 47%.
Росiйськi цiнностi цивiльного суспiльства скрiзь за значенням вище, нiж розвиток мови й культури народу, у титульних же нацiональностей, навпаки, скрiзь помiтно вище останнi.
Г. У. Солдатової, частiше зустрiчається «спрямованiсть у майбутнє».
Культурна дистанцiя сполучена з нормативною культурою, що обумовило розподiл на суспiльства iз традицiйною домiнантою й суспiльства iз сучасним «модернiстським» кодом. Для з'ясування питання про те, як велика дистанцiя за цiєю ознакою, ми вивчили вiдношення представникiв зазначених етносiв, по-перше, до загальнолюдських цiнностей; по-друге, до специфiчних етнокультурних цiнностям i приписанням; i по-третє, проаналiзували психологiчний ракурс сприйняття iншої групи й власний етнiчної iдентичностi.
Матерiали по регiонах, де взаємодiють рiзнi культури (i православної, i мусульманської, i буддiйської орiєнтацiй), свiдчили про досить високу погодженiсть етнiчних груп у прихильностi до таких цiнностей, як родина, освiта, статок, якi дiйсно є для народiв Росiйської Федерацiї та України загальними i якi можна вважати вiдносно неiдеологiзованими загальнолюдськими цiнностями.
Лiтература
1. Хантингтон С. Зiткнення цивiлiзацiй. - К., 2007
2. Солдатова Г. У. Демократизация и образы национализма в Российской Федерации 90-х годов. - М., 1996.
3. Йонам Л. Г. Соцiологiя культури. - К., 2000
4. Тайлор Е. Первiсна культура. - К., 2004.
|
