Концепцiя соцiального факту Е. Дюргейма
Змiст
Cписок використаних джерел
Соцiологiчнi погляди Емiля Дюркгейма
К найвизначнiшим представникам соцiологiчного позитивiзму кiнця XIX - початку XX в. належить французький соцiолог Емiль Дюркгейм (1858-1917). Сам рокiв вiн неодноразово пiдкреслював значення соцiологiчних поглядiв Конта i Р. Спенсера, що вiн критично осмислив i розвинув. Вiн продовжив розробку теорiї суспiльства як єдиного соцiального органiзму, такий системи, елементи якої мають гармонiювати мiж собою для збереження цiлого.
усвiдомленi i неусвiдомленi, психiчнi чинники, т. е. потягу, бажання, прагнення й iнтереси людей. У своїй теорiї соцiального реалiзму вiн виходив речей, що природу соцiальних явищ слiд пояснювати соцiальними ж чинниками, що початковим моментом аналiзу поведiнки людей, їх рiзноманiтної дiяльностi є суспiльство як система взаємодiй iндивiдiв, соцiальних груп, i вiдповiдних соцiальних iнститутiв. Велику роль вiдiграють безпосередня i нехай ширша соцiальне середовище. Такi основнi тези розробленої Дюркгеймом доктрини соцiального реализму.
Емiль Дюркгейм схилявся розробки наукового методу в соцiологiї, яка полягає, за його словами, в рацiоналiстичному, суворо логiчному, поясненнi явищ життя. У передмовi до жодного з свої основнi праць «Метод соцiологiї» вiн наголосив, що його «головне намiр у тому, щоб поширити на людську поведiнку науковий рацiоналiзм», дати їй наукове пояснення. Вiн, що його попередники у сферi соцiологiї придiляли основну увагу побудовi рiзних нерiдко умоглядних теорiй розвитку нашого суспiльства та мало займалися розробкою наукового методу вивчення соцiальних фактiв. Навiть у роботах Р. Спенсера, за словами Дюркгейма, «питання методi не займає нiякого мiсця». Глава з курсу позитивної фiлософiї Конта - «майже єдиний оригiнальний i значний працю, який маємо у питаннi», - стверджував Дюркгейм.
Так вiн розпочав розробку методу соцiологiї. Соцiологiя, пише вiн, є наука про соцiальних фактах, пiд яким вiн розумiв передусiм полiтичнi, правовi, моральнi, релiгiйнi та iншi iдеї, норми й нацiональнi цiнностi, вироблюванi колективним свiдомiстю покупцiв, безлiч змушують окремих iндивiдiв дiяти у вiдповiднiсть до цими iдеями, нормами i цiнностями. Кiнцевими причинами соцiальних явищ виступають, по Дюркгейму, iдеї, й духовнi цiнностi людей, що вони реалiзують практично. Вони вiн знаходить джерело всякого соцiального еволюцiї. Йдеться про iдеї i духовних цiнностях як проявах колективного уявлення.
По вiдношення до окремих людейм соцiальнi норми, цiнностi й iншi прояви суспiльного свiдомостi iснують об'єктивно. Кожна мисляча людина захоплює людськими певнi полiтичнi, правовi, моральнi норми та iншi норми, цiнностi й соцiальнi настанови. Вони повиннi їх засвоїти i реалiзувати практично. Вiдповiдно до них Дюркгейм свiдчить про двi основнi ознаки соцiальних фактiв: їх об'єктивне iснування стосовно до окремим iндивiдам та його примусове вплив на людей. Тим самим було Дюркгейм виходив з усвiдомлення людини як соцiальної iстоти, розвиток виробництва i дiяльнiсть якого полягає проходять пiд певним впливом соцiальних розпоряджень.
Так ставиться i вирiшується Дюркгеймом питання соцiальної зумовленостi поведiнки людей. У соцiальних фактiв загальна духовна Природа i сутнiсть. Усi вони - прояви групового чи масової свiдомостi. Їх вплив на людей кiнцевому пiдсумку органiзовано свiдомо та здiйснюється через соцiальнi iнститути, зокрема правовi, релiгiйнi тощо буд. У цьому зв'язку Дюркгейм писав, що соцiальний факт є лише там, де iснує певна органiзацiя. Вiн iснує чимось загальне та iстотне в поведiнцi покупцiв, безлiч втiлюється у створеннi їхнього виробничого, полiтичної, правової та iншої. Отже, у навчаннi Дюркгейма про соцiальних фактах мiстяться важливi становища розумiння взаємодiї нашого суспiльства та особистостi, показано роль групового, колективного свiдомостi. Усе це, з його думцi, становить iстинний предмет соцiологiї як науки.
Актуальний характер має вчення Дюркгейма вiдмiнностi нормального i патологiчного у суспiльствi, про соцiальнi хвороби та їх подоланнi. Переконливо звучить висловлену ним положення про те, це важливо знайти «об'єктивний критерiй, невiддiльний самих фактiв i дозволяє нам науково розрiзняти здоров'я вiд у рiзних розрядах соцiальних явлений».
її для свого розвитку. Це дає їм «шанси довгого життя». Що сприяє розвитку нашого суспiльства та добробуту людей, має бути визнано корисним необхiдним. Хвороба суспiльства" може зародитися у його сферi. Якщо ж воно боляче повнiстю, лiкувати їх треба комплексно. Важливе значення надає Дюркгейм моральному i полiтичному оздоровленню суспiльства, впровадженню в усi її сфери соцiально здорових i найефективнiших стимулiв роботи i спiлкування людей.
Дюркгейм намагається уточнити питання по джерелах соцiальної еволюцiї. Вказуючи на обмеженiсть погляду, за яким джерело розвитку суспiльства лежать у психологiчної органiзацiї людини, у його прагненнi реалiзуватися у себе або ж «потреби власного щастя» (цей погляд по-рiзному подiляли Про. Конт i Р. Спенсер), Дюркгейм вважає вирiшальними соцiальнi витоки розвитку суспiльства, передусiм колективне свiдомiсть i колективну (громадську) дiяльнiсть людей. Це й дозволило понад докладно проаналiзувати механiзм функцiонування та розвитку суспiльства. У цiєї частинi, його працi досi мають чималу наукову цiннiсть.
iнституцiї вирiшальною мiрою впливають в розвитку кожної людини. Соцiальна життя, по Дюркгейму, «прямо випливає з його колективного iстоти», має громадську природу i сутнiсть. З огляду на самого факту колективного iснування iндивiдiв вони впливають друг на одного й виступають як соцiально орiєнтованi у дiях особистостi. При цьому дотримуються певної соцiальної (полiтичної, правової, моральної) дисциплiни, що, на думку Дюркгейма, є дуже серйозним чинником життя. Дюркгейм допускає «побудова соцiологiї, яка бачила в дисциплiни iстотне умова будь-якої загальної життя, ґрунтуючи її на розумi й iстинi». Сьогоднi, як i в часи життя Дюркгейма, це навiть звучить дуже актуально.
Розробляючи проблеми соцiальної теорiї, Дюркгейм природно, стосується проблеми взаємодiї соцiологiї i фiлософiї. Вiн визнає, що соцiологiя «виникла з великих фiлософських доктрин» i майже завжди спирається на будь-якiй фiлософський пiдхiд. Проте, пише Дюркгейм, соцiологiя давно стала самостiйної наукою, має власний предмет i має свою справу. Працi самого Дюркгейма зiграли помiтну роль становленнi та розвитку соцiологiї як самостiйної науки.
Перш нiж шукати метод, придатний для вивчення соцiальних фактiв, слiд визначити, що представляють факти, що носять дану назву. Питання це тим бiльше важливе, що даний термiн звичайно застосовують не зовсiм точно.
Їм без нiяковостi позначають майже всi явища, що вiдбуваються в суспiльствi, якщо лише останнi представляють який-небудь соцiальний iнтерес. Але при такому розумiннi не iснує, так би мовити, людських подiй, якi не могли б бути названi соцiальними. Всякий iндивiдуум п'є, спить, їсть, мiркує, i суспiльство дуже зацiкавлене в тому, аби всi цi функцiї вирушали регулярно.
Але насправдi у всякому суспiльствi iснує певна група людей, що вiдрiзняються рiзко обкресленими властивостями вiд явищ, що вивчаються iншими природними науками.
вiдчуттями i коли я визнаю в душi їх iснування, останнє залишається все-таки об'єктивним, оскiльки не я сам створив їх, а вони вселенi менi вихованням.
Як часто при цьому нам невiдомi деталi накладених на нас обов'язкiв для того, щоб взнати їх, ми змушенi справлятися з кодексом совiстi. Так само вiруючий при народженнi своєму знаходить вже готовими вiрування i обряди своєї релiгiї; якщо вони iснували до нього, то, значить, вони iснують поза ним. Система знакiв, якими я користуюся для вираження моїх думок, система монет, що вживаються мною для сплати боргiв, знаряддя кредиту, службовцi менi в моїх комерцiйних стосунках, звичаї, дотримуванi в моїй професiї i так далi, - все це функцiонує незалежно вiд того вживання, яке я з них роблю.
Цi типи поведiнки або думки не лише знаходяться поза iндивiдуумом, але i володiють ще примусовою силою, унаслiдок якої вiн змушений до них незалежно вiд свого опису. Якщо я намагаюся порушити постанови права, вони реагують проти мене, перешкоджаючи моїй дiї.
дiя, як i покарання у власному сенсi цього слова. У iнших випадках має мiсце примус, хоча i непрямий, але не менш дiйсний. Я не зобов'язаний говорити по-французьки з моїми спiввiтчизниками або вживати встановлену монету, але я не можу поступити iнакше. Якби я спробував вислизнути вiд цiєї необхiдностi, моя спроба виявилася б невдалою.
йому нав'язуються. Тому їх не можна змiшувати нi з органiчними явищами, оскiльки вони складаються з вистав i дiй, нi з явищами психiчними, такими, що iснують лише в iндивiдуальнiй свiдомостi i через його посереднiсть. Вони складають, отже, новий вигляд i ним-то i має бути привласнена назва соцiальних. Воно їм сповна личить, оскiльки ясно, що не маючи своїм субстратом iндивiда, вони не можуть мати iншого субстрату, окрiм суспiльства, будь то полiтичне суспiльство в його цiлому або якi-небудь окремi групи, в нiм що полягають: релiгiйнi групи, полiтичнi i лiтературнi школи, професiйнi корпорацiї i так далi З iншого боку, воно застосовне лише до них, оскiльки слово “соцiальний” має певний сенс лише тодi, коли позначає виключно явища, що не входять нi в одну зi встановлених i названих вже категорiй фактiв. Вони складають, отже, власну область соцiологiї.
Але оскiльки наведенi нами приклади (юридичнi i етичнi постанови, релiгiйнi догмати, фiнансовi системи i тому подiбне) всi складаються з вже встановлених вiрувань i правил, то можна було б подумати, на пiдставi сказаного, що соцiальний факт може бути лише там, де є певна органiзацiя. Проте iснують iншi факти, якi, не представляючи таких кристалiзованих форм, володiють тiєю ж об'єктивнiстю i тим же впливом на iндивiда. Це так званi соцiальнi течiї.
Так, великi рухи ентузiазму, що виникають в багатолюдних зборах, обурення, спiвчуття не зароджуються нi в якiй окремiй свiдомостi. Вони приходять до кожного з нас ззовнi i здатнi захопити нас, всупереч нам самим.
Так, iндивiди за звичайних умов абсолютно нешкiдливi, з'єднуючись в натовп, можуть виробити акти жорстокостi. Те, що ми говоримо про цi швидкоплиннi спалахи, стосовно бiльш постiйних рухiв громадської думки, якi постiйно виникають довкола нас або у всьому суспiльствi, або в бiльш обмежених кругах з приводу релiгiйних, полiтичних, лiтературних, аристократичних i iн. питань.
Якщо розглядати факти такими, якi вони є i завжди були, то нам кинеться в очi, що все виховання полягає в постiйному зусиллi привчити дитяти бачити, вiдчувати i дiяти так, як вiн не звик би до того самостiйно. З найперших днiв його життя ми змушуємо його є, пити i спати в певнi години, ми змушуємо його до чистоти, до спокою i до слухняностi; пiзнiше ми змушуємо його враховувати iнших, поважати звичаї, пристойнiсть, ми змушуємо його до роботи i так далi. Якщо з часом це примус i переростає вiдчуття, то лише тому, що воно народжує звички, внутрiшнi схильностi, якi роблять його даремним, але якi замiнюють його лише унаслiдок того, що самi з нього витiкають.
Таким чином, характерною ознакою соцiальних явищ служить не їх поширенiсть. Яка-небудь думка, властива свiдомостi всякого iндивiда, який-небудь рух, повторюваний всiма, не стають вiд цього соцiальними фактами. Якщо цiєю ознакою i задовольнялися для їх визначення, то це тому, що їх неправильно змiшували з тим, що може бути назване i iндивiдуальними втiленнями. До соцiальних фактiв належать: вiрування, схильностi, звичаї групи, узятої колективно; що ж до тих форм, в якi вдягаються колективнi стани, передаючись iндивiдам, то останнi є явищами iншого порядку.
i тому подiбне. Це, вочевидь, соцiальнi факти. З першого погляду вони здаються невiддiльними вiд форм, що приймаються ними в окремих випадках. Але статистика дає нам засiб iзолювати їх. Вони, дiйсно, зображаються досить точно цифрою народжуваностi, бракiв i самогубств, тобто числом, що виходить вiд роздiлення середнього рiчного пiдсумку бракiв, народжень, добровiльних смертей на число осiб за вiком здатних одружуватися, виробляти, вбивати себе. Оскiльки кожна з цих цифр охоплює без вiдмiнностi всi окремi випадки, то iндивiдуальнi умови, здатнi позначатися на виникненнi явища, взаємно нейтралiзуються i внаслiдок цього не визначають цiєї цифри. Вона виражає лише вiдомий стан колективної душi.
Ось що таке соцiальнi явища, звiльненi вiд всякого стороннього елементу. Що ж до їх приватних проявiв, то i в них є щось соцiальне, оскiльки вони частково вiдтворюють колективну модель. Але кожне з них значно залежить також i вiд психiко-органiчної конституцiї iндивiда, i вiд особливих умов, в якi вiн поставлений. Вони, отже, не вiдносяться до власне соцiологiчних явищ. Вони належать одночасно двом областям i їх можна було б назвати соцiопсихiчними. Вони цiкавлять соцiолога, не складаючи безпосереднього предмету соцiологiї.
Але, скажуть нам, явище може бути суспiльним лише тодi, коли воно властиве всiм членам суспiльства, або принаймнi бiльшостi з них, отже, за умови загальностi. Без сумнiву, але воно загальний лише тому, що соцiально (тобто бiльш менш обов'язково), а зовсiм не соцiально, тому що загальний. Воно є результат загального життя, продукт дiй i протидiй, що виникають мiж iндивiдуальними уявленнями; i якщо воно вiдбивається в кожному з них, то це через ту спецiальну енергiю, якою воно зобов'язане саме своєму колективному походженню. Якщо всi серця б'ються в унiсон, то це не внаслiдок мимовiльної згоди, а тому що їх рухає одна i та ж сила в одному i тому ж напрямi. Кожен захоплений всiма.
Соцiологiя не може не цiкавитися тим, що утворює субстрат колективного життя. Проте число i характер основних елементiв, з яких складається суспiльство, способи їх поєднання, мiра досягнутої ними згуртованостi, розподiл населення на територiї, число i характер шляхiв сполучення, форма житла i так далi, на перший погляд, не можуть бути зведенi до способiв дiї, вiдчуття i мислення.
Але перш за все цi рiзнi явища представляють тi ж характеристичнi ознаки, якi служили нам для визначення iнших явищ. Цi форми буття покладаються на iндивiда так само, як i тi образи дiї, про якi ми говорили вище. Якщо наше населення тiсниться в мiстах замiсть того, щоб розсiюватися по селах, то це тому, що iснує колективний тиск, що змушує iндивiдiв до цiєї концентрацiї. Ми так само не можемо обирати форму нашого житла, як i фасон нашого одягу: перша обов'язкова в такiй же мiрi, як i останнiй. Шляхи сполучення визначають наполегливим чином той напрям, в якому здiйснюються внутрiшнi пересування i обмiн i навiть iнтенсивнiсть цих пересувань i обмiну i так далi Отже, до перерахованого нами ряду явищ, що мають вiдмiтну ознаку соцiальних фактiв, можна було б додати ще одну категорiю; але оскiльки це перерахування не було вичерпним, то i таке збiльшення не є необхiдним.
Воно навiть не корисне, оскiльки цi форми буття суть лише сталi способи дiй. Полiтична структура суспiльства є лише той спосiб, яким звиклися жити один з одним рiзнi сегменти, складовi це суспiльство. Якщо їх стосунки традицiйно тiснi, то сегменти прагнуть злитися, в протилежному випадку вони прагнуть до роз'єднання. Тип нашого житла є лише тим способом, яким звиклися будувати удома все довкола нас i частково, - передуючими поколiннями. Шляхи сполучення є лише тим руслом, яке виконали собi тi, що регулярно здiйснюються в одному i тому ж напрямi обмiн i мiграцiя i так далi.
1. Радугiн А. А., Радугiн К. А. Курс лекцiй. - М.: Владос, 2001. 2. Погорiлий О.І. Соцiологiчна думка XX столiття. - К.: Либiдь, 2002. 3. Ручка А. О., Танчер В. В. Курс iсторiї теоретичної соцiологiї. - К.:Наукова думка, 1995. 4. Дюркгейм Е. Самогубство. Соцiологiчний етюд. - 1912. 5. Захарченко М. В., Погорiлий О.І. Історiя соцiологiї. Вiд античностiдо початку XX ст. К.: Либiдь, 2005.
|
