Клiєнти в соцiальнiй роботi
Реферат на тему
Клiєнти
в
роботi
ПЛАН
1. Вступ.
2. Особливостi статусу клiєнта соцiальної роботи
3. Орiєнтацiя на потреби клiєнтiв.
5. 5. Використана лiтература.
1. Вступ.
Кожна особа має потенцiал для того, щоб зробити власний внесок у розвиток суспiльства, має право жити в суспiльствi, яке дає змогу всiм громадянам всебiчно розвиватися i реалiзовувати себе. Тому в сучаснiй соцiальнiй роботi ставлення до клiєнтiв спирається на загальнi фаховi уявлення про активнi суб'єкт-суб'єктнi вiдносини в процесi надання соцiальної допомоги, що унеможливлює перетворення клiєнта на «об'єкт», тобто на пасивного отримувача послуг, на своєрiдне протиставлення фахiвцiв i клiєнтiв. Важливим є й запобiгання виникненню в отримувачiв допомоги залежностi вiд соцiального працiвника чи соцiальної служби, повага права клiєнта на самовизначення, прагнення впроваджувати такi послуги, програми i моделi практики, якi сприяли б отриманню доступу до суспiльних ресурсiв найбiльш вiдстороненим вiд них членам соцiуму.
бiльш ефективному реагуванню на потреби соцiально вразливих груп суспiльства, захист їх прав.
2. Особливостi
статусу
клiєнта
соцiальної
роботи
Метою, призначенням i основою соцiальної роботи є допомога людям, якi опинилися у непростих життєвих ситуацiях, пробудження у них життєвих сил, включення їх, наскiльки можливо, у контекст життєдiяльностi сiм'ї, соцiальної спiльноти, суспiльства. їх суть полягає не лише у забезпеченнi людини благами, а й у допомозi в тому, щоб людина сама могла здобувати необхiднi блага, використовувати їх. Не технологiї, форми i методи є найважливiшими у соцiальнiй роботi, а людина, на забезпеченнi благ якої сконцентрованi її ресурси i зусилля фахiвцiв. Осiб, задля добробуту яких функцiонує соцiальна полiтика держави, працюють вiдповiднi служби, фахiвцi та волонтери, у рiзних країнах називають клiєнтами, бенефiцiарами, споживачами, пацiєнтами, пiдопiчними, користувачами, учасниками програми тощо. Така термiнологiчна багатоманiтнiсть пов'язана зi специфiкою вiдносин у соцiальнiй роботi.
У медицинi особу, якiй надають допомогу, називають «пацiєнтом», в юриспруденцiї — «потерпiлим», «позивачем». Цi термiни описують лише один, пасивний бiк позицiї особи, яка потребує професiйного сприяння. Проте соцiальна робота ґрунтується на iдеї, що особа, котрiй надають допомогу, володiє особистiсною суб'єктнiстю, а тому, залежно вiд iнтелектуальних, фiзичних, психiчних i моральних ресурсiв, вона має брати участь у розв'язаннi своїх проблем, взаємодiяти iз соцiальним працiвником. У зв'язку з цим утвердилася думка, що осiб, яким надають допомогу соцiальнi працiвники, найкраще називати клiєнтами.
єадресатамисоцiальноїроботи.
На рiзних етапах розвитку соцiальної роботи це поняття виражало дещо рiзний змiст. Найчiткiше еволюцiя його простежується в теорiї i практицi соцiальної роботи в США. На початку XX ст. клiєнтами американських соцiальних працiвникiв були переважно емiгранти, котрим важко давалися адаптацiя до нового соцiокультурного оточення, iнтеграцiя в нову суспiльну систему. У 30-тi роки, з настанням великої економiчної депресiї, основною соцiальною проблемою була бiднiсть, а клiєнтами соцiальних служб — малозабезпеченi люди, якi опинилися за межею бiдностi. Ключове завдання соцiальної роботи з ними полягало в наданнi матерiальної та моральної пiдтримки. Пiсля Другої свiтової вiйни американськi соцiальнi служби зосередилися на роботi з представниками середнього класу, особистi проблеми яких були пов'язанi насамперед iз стосунками у сiм'ях i вiдносинами у мiкросередовищах. Вiдтодi провiдне завдання соцiальних працiвникiв полягає у спiльному з клiєнтом пошуку засобiв змiни сценарiю життя сiм'ї i найближчого оточення. У 60-тi роки розпочався поступовий розвиток групових форм роботи, а також спрямованої на структурнi змiни роботи у громадi. Через два десятилiття клiєнтом соцiальної роботи почали вважати будь-якого суб'єкта, який має проблеми, а завданням соцiальних працiвникiв — сприяння нормальному його функцiонуванню в суспiльствi.
В Українi клiєнтами чи потенцiйними клiєнтами соцiальної роботи найчастiше вважають представникiв вразливих (пригнiчених) верств, груп населення («груп ризику»), тобто iндивiдiв, групи, що зазнають чи мають ризик зазнати негативних впливiв соцiальних, економiчних, екологiчних чинникiв або захворiти.
рас, релiгiй, етнiчних, соцiоекономiчних груп. Клiєнтами чи потенцiйними клiєнтами соцiальної роботи у захiдних країнах є:
—бездомнi люди;
—подружнi пари, що мають серйознi подружнi конфлiкти;
—родини, в яких дитина виховується лише одним з батькiв або в яких проявляються насильство з боку батькiв чи делiнквентна поведiнка, труднощi у навчаннi дитини;
—незамiжнi вагiтнi дiвчата-пiдлiтки або такi, що вже виховують дитину;
—залежнi вiд алкоголю, наркотикiв особи та їхнi родини;
—мiгранти i меншини, що мають недостатнi ресурси, можливостi, жертви расизму, сексизму (статевої дискримiнацiї) або iнших форм дискримiнацiї;
—особи iз затримками розвитку (iнвалiди розвитку) та їхнi родини;
—особи похилого вiку, якi не можуть адекватно функцiонувати;
—мiгранти i бiженцi, яким не вистачає необхiдних для життя ресурсiв;
—дiти, якi залишилися без пiклування батькiв або якi зазнають насилля;
—особи, якi перебувають у стресовому станi, спричиненому травматичними подiями (смерть близької людини, природнi або техногеннi катастрофи, вихiд на пенсiю тощо), а також дiти, якi покинули родину.
Для роботи з ними, як правило, дiють спецiалiзованi соцiальнi служби, спрямованi на розв'язання проблем таких категорiй клiєнтiв: дiти i сiм'ї; особи похилого вiку; хворi люди; люди з функцiональними обмеженнями; особи, залежнi вiд психоактивних речовин; особи, якi живуть з ВІЛ/СНІДом; iммiгранти.
В Українi не всi перелiченi вище групи є потенцiйними клiєнтами соцiальної роботи. Попри те, Закон України «Про соцiальнi послуги» гласить, що соцiальна допомога має надаватися людям, котрi потрапили у складнi життєвi обставини. Це означає, що кожна людина може стати клiєнтом соцiальних служб, якщо потрапляє в ситуацiю чи обставини, якi об'єктивно неможливо подолати власними силами (iнвалiднiсть, часткова втрата рухової активностi у зв'язку iз старiстю або станом здоров'я, самотнiсть, сирiтство, безпритульнiсть, вiдсутнiсть житла або роботи, насильство, зневажливе ставлення i негативнi стосунки в сiм'ї, малозабезпеченiсть, психологiчний чи психiчний розлад, стихiйне лихо, катастрофа тощо). За таких ситуацiй вимоги до людей перевищують їхнiй звичний адаптивний потенцiал, криють у собi або виклик, або загрозу життєдiяльностi людини, а iнколи спричинюють непоправнi втрати. Кожна з них обмежує активнiсть iндивiда, породжує потреби додаткових моральних i матерiальних ресурсiв.
3. Вiдновлювальна стадiя. На цiй стадiї людина має справу iз наслiдками критичної подiї, тому необхiдно обмежити обсяги втрат, швидше повернутися до нормального стану.
Важливо мати на увазi, що за певних обставин клiєнтом може стати кожен, а процес «перетворення на клiєнта» починається з перших хвилин взаємодiї людини iз соцiальним працiвником, усного чи письмового укладення угоди (контракту) про спiвпрацю.
усього життя, iншi — короткий промiжок часу. Деякi люди, якi свого часу були клiєнтами, здобувши вiдповiдну освiту, можуть стати соцiальними працiвниками. Таких випадкiв у соцiальнiй роботi є немало, а тому професiонали пiдтримують прагнення колишнiх клiєнтiв допомагати людям зi схожими проблемами, оскiльки вони у своїй професiйнiй дiяльностi можуть спиратися на власний досвiд подолання проблем.
Неприпустими фаховими помилками є протиставлення клiєнтiв соцiальним працiвникам, адже це може спровокувати недовiру, психологiчне протистояння, стати неподоланним бар'єром у їх взаємодiї. Навпаки, соцiальнi працiвники мають брати на себе вiдповiдальнiсть за своїх клiєнтiв, шукати фахово i морально вмотивованих форм i методiв подолання їх проблем, зважаючи на наслiдки прийнятих рiшень i вжитих заходiв. Як правило, вони орiєнтуються не стiльки на iдеологiчнi доктрини, полiтичну волю, популярнi теоретичнi схеми, як на клiєнта, особливостi його буття, потреби i прагнення.
Безперечно, у сучаснiй соцiальнiй роботi стосунки мiж клiєнтом i соцiальним працiвником повиннi мати партнерський характер, що означає поцiновування внеску обох сторiн. Така позицiя зобов'язує соцiального працiвника ставитися з повагою до досвiду, думок i рiшень клiєнта.
на
потреби клiєнтiв.
Соцiальна робота покликана забезпечити вiдповiднiсть потреб людини i ресурсiв соцiальних систем, полiпшити взаємодiю людини з її фiзичним i соцiальним оточенням.
Потреба—необхiднiстьучомусьдляпiдтримкижиттєдiяльностi органiзмулюдини, соцiальної групи, суспiльства; внутрiшняспонукаактивностi; станорганiзму, особи, соцiальноїгрупи, суспiльства, щовиражаєзалежнiстьвiдоб'єктивногозмiстуумовїхнього iснуванняiрозвитку.
Поняття «потреби» охоплює своїм змiстом iндивiдуальний i загальносоцiальнии рiвнi. З погляду iндивiда воно позначає необхiднi умови життя певного якiсного рiвня, заданого не тiльки фiзiологiчними потребами, а й уявленнями про якiсть життя. На загально соцiальному рiвнi потреби розглядають як суспiльнi вiдносини щодо можливостей споживання матерiальних, духовних благ i послуг. Цi вiдносини розширюють або звужують, а також трансформують можливостi особи стосовно задоволення своїх потреб.
Потреби людини є результатом взаємодiї об'єктивного i суб'єктивного. Формуючись пiд об'єктивним впливом навколишнього середовища, вони вiдображаються у свiдомостi, набуваючи суб'єктивної форми свого iснування. Усвiдомленi потреби спонукають до дiяльностi, генерують соцiальну активнiсть населення. Для реалiзацiї потреб необхiднi не лише мотиви, а й умови, якi залежать вiд рiвня розвитку цивiлiзацiї, характеру суспiльних вiдносин на певний iсторичний момент. Цi вiдносини визначають особливостi життя як великих сукупностей людей, так i громад, спiльнот iндивiдiв. Вони охоплюють полiтичну, економiчну, правову, духовну, професiйну та iншi сфери. Пов'язанi вони з формами i способами соцiальної дiяльностi людей, спiльнот, їх соцiальними потребами та iнтересами, надаючи широкi можливостi для їх задоволення або, навпаки, обмежуючи, звужуючи їх. Вiдсутнiсть можливостi реалiзувати свої потреби на iндивiдуальному рiвнi ускладнює соцiалiзацiю людини, деформує її особистiсть i поведiнку, вселяє їй почуття меншовартостi, безвiдповiдальностi, агресiї, злочинностi. На загально соцiальному рiвнi це породжує рiзнi соцiальнi проблеми (бiднiсть, безробiття, злочиннiсть, мiграцiї тощо).
Суперечностi мiж потребами, якi змiнюються у процесi життєдiяльностi особи, i реальними можливостями їх задоволення є не лише рушiйною силою людської активностi або причиною iндивiдуальних проблем, а й пiдґрунтям, на якому проростають соцiальнi проблеми, основою соцiальної нестабiльностi. Це особливо вiдчутно у суспiльствах перехiдного типу, в яких зазнають трансформацiї полiтичнi, економiчнi, соцiальнi системи, що, як правило, знижує на певний час життєвий рiвень багатьох людей, породжує почуття соцiальної нестабiльностi, страх перед майбутнiм, особливо у лiтнiх людей. У цей перiод зазнають суттєвих змiн критерiї оцiнювання благополуччя суспiльства, людини, що теж здебiльшого провокує дискомфортнi емоцiї. Суттєво змiнюються структура i прiоритетнiсть потреб особистостi.
Традицiйно потреби iндивiдiв подiляють на вiтальнi (необхiднi для фiзичного вiдтворення життя), соцiальнi (потреби в спiлкуваннi, соцiальнiй оцiнцi), духовнi (потреби в смислi життя, iдеалах, цiнностях). За iншими критерiями виокремлюють матерiальнi i духовнi, iндивiдуальнi i груповi, рацiональнi i нерацiональнi, поточнi й очiкуванi, традицiйнi i новi, постiйнi i тимчасовi, елементарнi i складнi потреби.
У соцiальнiй роботi активно використовується обґрунтована американським психологом Абрахамом Маслоу (1908—1970) iєрархiчна теорiя потреб людини
Потреби у безпецi i захистi стосуються не просто збереження життя, а i його якостi (безпеки iснування), тому їх ще називають екзистенцiйними (лат. existere — iснування). Безпека є найважливiшою потребою людини, яка актуалiзується пiсля задоволення потреби в їжi, водi, одязi, житлi. Безпека не є чимось предметним, матерiальним, а виявляється як абстрактна форма життєздатностi i життєвої стiйкостi об'єктiв конкретного свiту. Своєю суттю i змiстом потреби у безпецi спрямованi на захист життєвих iнтересiв людини, суспiльства, держави, втiлюють зацiкавленiсть у довготривалому виживаннi. Наприклад, фiзична безпека виражає потребу людини в мiцному здоров'ї, захищеностi вiд насильства над її особистiстю i життям.
Вторинними потребами А. Маслоу вважав потреби в належностi й любовi, потреби в самоповазi i потреби в
Потреби у повазi характеризують прагнення людини вирiзнити себе серед iнших, вони спрямованi на пошук особливої уваги i певних переваг за допомогою статусу, кар'єри, престижу, визнання. Охоплюють вони потреби у самоповазi й повазi з боку iнших. Передумовою самоповаги є компетентнiсть, упевненiсть, досягнення, незалежнiсть i воля, усвiдомлення власних чеснот, можливостей, конкурентних переваг. Повага з боку iнших свiдчить про визнання, добру репутацiю, високий статус особистостi, прийняття її у вiдповiдному середовищi. Вона вселяє людинi усвiдомлення, що результати її працi i її саму належно оцiнюють iншi. Без задоволення потреби у самоповазi неможливi почуття впевненостi в собi, гiднiсть i усвiдомлення своєї корисностi та необхiдностi. Фрустрацiя (незадоволенiсть, руйнування) цих потреб породжує почуття неповноцiнностi, безглуздостi життя, слабкостi, залежностi, безпорадностi особистостi, наслiдком чого стає пасивнiсть у життi. Вражена такими переживаннями людина здебiльшого не може знайти в собi сил для протистояння труднощам i негараздам, проявляє надмiрну пасивнiсть навiть тодi, коли для досягнення результату потрiбно мiнiмум зусиль. Потреби людини в самоактуалiзацiї (духовнi потреби) налаштовують її на творчiсть, саморозвиток, самореалiзацiю. Людина, яка досягає цього (вищого) рiвня, досягає цiлковитої реалiзацiї своїх талантiв, здiбностей i потенцiалу.
Жодне з них не має базового прiоритету й актуалiзується вiдповiдно до етапу розвитку особистостi, групи, громади, суспiльства. Це свiдчить, що iєрархiя потреб є динамiчною у часi, тобто актуалiзацiя чи деактуалiзацiя певних потреб максимально орiєнтованi на ситуацiйнi умови життєдiяльностi iндивiда, рiвень соцiально-економiчного, духовного розвитку суспiльства та iншi чинники.
соцiалiзацiї тощо) зумовлюють рiзнi можливостi у задоволеннi потреб. Наприклад, людям похилого вiку властивi специфiчнi потреби, якi залежать не тiльки вiд неминучих для них фiзiологiчних i соцiальних змiн, а й вiд матерiального i сiмейного стану. Такими є потреби в зайнятостi i дозвiллi, якостi харчування, житла, спiлкування, у знаннях i творчостi тощо. Тобто це не лише потреби у самозбереженнi, а й у самоствердженнi, повазi з боку людей, з якими вони взаємодiють, у самовираженнi.
Особливу групу клiєнтiв утворюють дiти, яким властива пiдвищена потреба в допомозi через слабкiсть, несамостiйнiсть i залежнiсть вiд дорослих. Особливi потреби в допомозi з боку стороннiх мають i люди, якi потерпають вiд природних, соцiальних i техногенних катастроф. Спецiальної допомоги потребують особи, фiзичнi, психiчнi, iнтелектуальнi можливостi яких утруднюють їхню нормальну життєдiяльнiсть.
Отже, оцiнювання становища клiєнта слiд здiйснювати з урахуванням рiзних його особистiсних потреб — вiд фiзiологiчних до потреб у самоактуалiзацiї.
на iдею вiтальних потреб, тобто потреб, задоволення яких необхiдне для фiзичного вiдтворення життя. Проте надання певних видiв соцiальних послуг, грошової i матерiальної допомоги регулюється вiдповiдними нормативно-правовими актами. При визначеннi категорiй осiб, якi мають право за законом розраховувати на отримання матерiальної або будь-якої iншої допомоги та пiдтримки, використовується принцип прiоритетностi, тому пересiчна людина оцiнює соцiальну роботу i соцiальну полiтику через задоволення своїх потреб.
4. Орiєнтацiя
на
ресурси клiєнтiв.
Для соцiальних працiвникiв важливим є пошук ресурсiв, якi сприяють полiпшенню соцiального функцiонування клiєнта.
Ресурси—джерелойарсеналзасобiвiможливостей, якимиза необхiдностiможнапослуговуватисяпривиконаннiпевногозавдання, удосконаленнядiй.
Порушення життєдiяльностi рiзних груп населення мобiлiзує їх внутрiшнi ресурси на стабiлiзацiю ситуацiї та задоволення актуальних потреб. Намагання реалiзувати потреби передбачає вiдповiднi соцiальнi дiї. Якщо дiї iндивiда (сiм'ї, групи, громади) для задоволення iснуючих потреб з певних причин неможливi або малоефективнi, потрiбне залучення зовнiшнiх ресурсiв.
Концепцiя мобiлiзацiї ресурсiв, яка використовується в теорiї та практицi соцiальної роботи, передбачає певнi дiї, спрямованi на максимальне задоволення потреб клiєнта на основi невикористаних внутрiшнiх ресурсiв (фiзичних i психiчних), а також на пошук i залучення зовнiшнiх ресурсiв суспiльства i оточення.
На сучасному етапi соцiальна робота з внутрiшнiми ресурсами (iнтелект, освiта, професiя, цiлеспрямованiсть, воля, мотивацiя та iн.) вимагає такої побудови стосункiв iз клiєнтами, щоб вони могли повiрити у власнi сили, усвiдомити власну компетенцiю i здiбностi, навчитися самоконтролю i позитивної самооцiнки, оволодiти навичками управлiння собою i своїми соцiальними ролями.
Зовнiшнi ресурси у соцiальнiй роботi подiляють на офiцiйнi (формальнi) i неофiцiйнi (неформальнi), реально iснуючi i потенцiйнi, матерiальнi, соцiальнi i культурно-духовнi. До зовнiшнiх ресурсiв належить уся соцiальна iнфраструктура — сукупнiсть органiв, соцiальних служб i рiзних закладiв, їх матерiальної та нормативно-правової бази, якi забезпечують задоволення потреб громадян i захист їхнiх соцiальних прав.
Соцiальна робота може бути пов'язана також з вiдсутнiстю, нестачею, недоступнiстю, дорожнечею необхiдних для її клiєнтiв ресурсiв. Нерiдко доступнi для клiєнтiв ресурси можуть бути неусвiдомленими, некоординованими ними або пов'язаними iз зловживаннями та безгосподарнiстю чи прихованими вiд них.
При визначеннi плану догляду за конкретною людиною вирiшальним є оцiнювання її потреб та ресурсiв для їх задоволення (табл. 4. 1). Звичайно, рiзнi групи клiєнтiв мають рiзнi потреби, якi передбачають специфiчнi ресурси. Наприклад, у соцiальних службах Великобританiї розроблено спецiальнi бланки, на яких перелiчено понад 80 видiв потреб i проблем. Оцiнювання потреб, якi вiдчуває клiєнт i спостерiгає фахiвець, стає основою плану догляду. Монiторинг надання послуг i контроль за їх якiстю теж ґрунтуються на визначеннi ступеня забезпечення потреб користувача.
Не завжди проблеми клiєнта зумовленi зовнiшнiми чинниками, у багатьох iз них нерiдко простежується особистiсна дисфункцiя, яка перешкоджає використанню наявних ресурсiв. Як правило, людям, якi мають проблеми щодо налагодження мiжособистiсних стосункiв, важче дається задоволення потреб у дружбi й любовi. Тому соцiальним працiвникам доводиться допомагати їм розвивати навички мiжособистiсної комунiкацiї.
Фахiвцям часто доводиться мати справу не з потребою конкретного клiєнта, а з потребами значної кiлькостi людей i з оцiнкою тих ресурсiв, якi можна видiлити на їх задоволення.
Вiдповiдно до таксономiї (iєрархiчної класифiкацiї) виокремлюють такi групи потреб:
1. Нормативна потреба — потреба, визначена на основi суджень професiоналiв, котрi вираховують i встановлюють певнi норми, стандарти, рiвнi. Прикладом визначення такої потреби є встановлення прожиткового мiнiмуму або кiлькостi клiєнтiв, яких має обслуговувати один соцiальний працiвник. До цiєї групи потреб належать i визначенi в законi нормативи, зокрема тi, що закрiплюють право на отримання соцiальних послуг певною категорiєю клiєнтiв — безробiтних, самотнiх людей похилого вiку, ветеранiв вiйни i працi тощо. При цьому потребами людей з функцiональними обмеженнями здебiльшого вважають фiзiологiчнi потреби i потреби в безпецi, переважно в лiкуваннi, пенсiйному забезпеченнi, залишаючи поза увагою їхнi потреби у взаєминах, повазi та самореалiзацiї, якi можна задовольнити за допомогою освiти, зайнятостi, створення умов для незалежного iснування.
2. Потреба, що вiдчувається, — потреба, яка безпосередньо визнається людьми; визначається переважно за допомогою соцiологiчних опитувань. Прикладом можуть бути нагальнi, незадоволенi потреби родин, в яких виховуються дiти з розумовою вiдсталiстю, в психологiчному та юридичному консультуваннi; соцiальному супроводi родин, якi виховують iнвалiда, — у набуттi дитиною навичок самообслуговування, фiзичнiй реабiлiтацiї, професiйнiй освiтi та iн. Поширеною практикою для виявлення того, як люди сприймають свої потреби, є вивчення суспiльної думки. Проте слiд зважено обирати осiб для опитування. Адже iснує суттєва вiдмiннiсть мiж тим, як сприймають свої потреби люди похилого вiку та iншi особи (люди молодшого вiку схильнi визначати потреби престарiлих у бiльш спрощений i менш прагматичний спосiб).
3. Висловлена (виражена, вiдображена) потреба — потреба, яку можна визначити з огляду на кiлькiсть людей, для яких вона актуальна; визначають її методом статистичного облiку. Наприклад, скiльки людей зареєстровано в службi зайнятостi як безробiтнi; скiльки iнвалiдiв перебуває в черзi на отримання пiльгового автомобiля або протезно-ортопедичних виробiв; скiльки людей, якi живуть з ВІЛ/СШД i перебувають на облiку в
СНІД-центрах, потребують антиретровiрусної терапiї (лiкування, що гальмує розвиток iнфекцiї) тощо.
4. Вiдносна (порiвняльна) потреба — потреба, яку визначають на основi порiвняння потреб тих людей, для кого вона неактуальна. При цьому зважають на географiчнi, демографiчнi, соцiальнi та iншi вiдмiнностi груп людей. Так, жiнка в перiод вагiтностi та пiсляпологовий перiод має потребу в соцiальному захистi, тодi як у чоловiкiв такої потреби не iснує. Інший приклад: потреби людей похилого вiку у гiрських карпатських селах в бiльшостi випадкiв вiдрiзняються вiд потреб мешканцiв обласного центру такого ж вiку.
критерiїв, за якими визначають належнiсть до певної групи клiєнтiв. На основi дослiджених соцiальних проблем i потреб має розвиватися система надання послуг, а за необхiдностi — навiть створюватися новi агенцiї. У зв'язку з цим iнколи доводиться вносити вiдповiднi змiни у законодавство, яке визначає функцiї та повноваження соцiальних працiвникiв, регулює їх дiяльнiсть з рiзними групами клiєнтiв. Незалежно вiд обставин вона повинна сприяти полiпшенню якостi життя клiєнтiв соцiальної роботи.
Якiстьжиття—комплекснаiнтегральнахарактеристикастановищалюдиниврiзнихсоцiальнихсистемахiструктурах, якавiдображаєступiньїїсоцiальноїсвободи, можливостiвсебiчногорозвитку, реалiзацiїздiбностейiжиттєвихпланiв; сукупнiстьiякiстьматерiальних, соцiальних, культурнихiдуховнихцiнностей, якими послуговуєтьсялюдина, задовольняючисвоїпотребиiреалiзовуючиiнтереси.
Полiпшення соцiального функцiонування особистостi, яке є метою соцiальної роботи, передбачає орiєнтацiю на базовi її потреби. Задоволення цих потреб вселяє людинi вiдчуття себе повноправним i активним членом суспiльства, задоволення якiстю свого життя.
1. Практичнасоцiальнаробота / Заред. П. Картер, Т. Джеффса, М. К. Смiта: Пер. зангл. —К. —Амстердам: АсоцiацiяпсихiатрiвУкраїни, 1996.
2. Словарь-справочникпосоциальнойработе / Подред. Е. И. Хо-лостовой. —М.: Юристъ, 2000.
3. Словник-довiдникдлясоцiальнихпрацiвникiвiсоцiальнихпедагогiв / Зазаг. ред. А. Й. Капської, І. М. Пiнчук, С. В. Толстоухової. — К.: УДЦССМ, 2000.
4. Социальнаяработаспожилыми: настольнаякнигаспециалиста. — М.: Ин-тсоциальнойработы, 1995.
|
