Історiя фахової соцiальної роботи в Українi
Реферат на тему
Історiя фахової соцiальної роботи в Українi
ПЛАН
2. Соцiальна робота як самостiйна профдiяльнiсть.
3. Сучаснi умови соцiальної роботи.
4. Використана лiтература.
1. Українська соцiальна робота в радянськiй системi.
Однiєю з особливостей генезису соцiальної роботи в Українi є його розiрванiсть i фрагментарнiсть. На початку XX ст. в Українi, як i в Росiйськiй iмперiї загалом, намiтився перехiд вiд благодiйностi до органiзацiї соцiальної роботи на професiйних засадах за британською й американськими моделями професiоналiзацiї соцiальної роботи, було засновано навчальнi заклади, якi займалися пiдготовкою жiнок до професiйної дiяльностi у соцiальнiй сферi.
Із встановленням радянської влади у 1918 р. (а в Захiднiй Українi — у 1939 р.) держава взяла пiд свiй контроль усi сфери суспiльного життя. У 1919 р. декретом Раднаркому УРСР було нацiоналiзовано всi добродiйнi установи, якi перебували у вiданнi приватних осiб або добродiйних товариств, i передано їх у вiдання Нарком-соцзабезу УРСР i його мiсцевим органам. І хоча до 1941 р. в його системi налiчувалося 154 будинки-iнтернати для лiтнiх людей та iнвалiдiв, 22 дитячих будинки-iнтернати, проте цi стацiонарнi заклади можна хiба що умовно вiднести до сфери соцiальної роботи, оскiльки засади їх функцiонування не вiдповiдали засадам фахової соцiальної роботи.
Соцiальну роботу як суспiльний iнститут фактично пiдмiнили вiдомства, що належали до системи освiти, охорони здоров'я, соцiального забезпечення та внутрiшнiх справ. Деякi функцiї соцiальної роботи перебирали на себе партiйнi, комсомольськi та профспiлковi органи. Однак ця робота вибудовувалася за вiдомчими й бюрократичними принципами, що знижували її результативнiсть. Суспiльству нав'язувалася думка, що соцiалiстичнi вiдносини є передумовою подолання злочинностi, алкоголiзму, психiчних захворювань, бiдностi, злиднiв. Турбота про матерiальний добробут здiйснювалась через механiзми централiзованого регулювання державою зайнятостi, заробiтної плати, житлового забезпечення, освiти та охорони здоров'я.
За радянських часiв система соцiальної допомоги була у цiлковитому вiданнi бюрократiї, а соцiальнi проблеми людей або не вирiшувались, або iгнорувалися з iдеологiчних мiркувань. Державна система соцiальної допомоги, за вiдсутностi благодiйних органiзацiй, обмежувалась соцiальним забезпеченням, передбачаючи мiнiмум соцiальних гарантiй для громадян. Вона була безадресною й ґрунтувалася на патерналiстичнi моделi (модель соцiальної полiтики, що сформувалась у країнах iз директивною економiкою, централiзованим розподiлом соцiальних благ та послуг; характеризується «батькiвською» опiкою держави над своїми громадянами, цiлковитим одержавленням соцiальної сфери, нерозвинутiстю структур громадянського суспiльства, зростанням соцiальної пасивностi, безконтрольним бюрократизмом).
професiйно пiдготовленими соцiальними працiвниками. У них не було таких посад, так само як i не було фахової пiдготовки таких спецiалiстiв. Не маючи належного науково-теоретичного обґрунтування, система соцiального захисту послуговувалася урядовими, партiйними постановами, що визначали категорiї людей, на яких поширювалося соцiальне обслуговування, що надавалось лише у стацiонарних закладах.
За словами британського фахiвця Волтера Лоренца, «комунiстичнi режими схильнi патологiзувати соцiальнi проблеми», свiдченням чого була вiдсутнiсть нестацiонарних соцiальних служб для багатьох груп населення. Люди похилого вiку, iнвалiди або опинялися у великих будинках-iнтернатах, якi мали переважно медичну орiєнтацiю, або їх доглядали родичi. Тривалий час їм доводилося перебувати в госпiталях, психiатричних лiкарнях. Данi про дитячу смертнiсть, злочиннiсть, наркоманiю було засекречено.
р. Мiнiстерство соцiального забезпечення УРСР зiнiцiювало експеримент iз соцiально-побутового обслуговування самотнiх непрацездатних престарiлих громадян, якi потребували стороннього догляду та допомоги в домашнiх умовах. До експерименту було залучено працiвникiв будинкiв-iнтернатiв Вiнницької, Днiпропетровської, Донецької, Запорiзької, Львiвської областей i м. Києва. Було створено 10 спецiалiзованих служб, а також налагоджено необхiдну професiйну пiдготовку. Крiм того, розроблено тимчасове положення про органiзацiю надомного обслуговування, посадовi iнструкцiї, необхiднi форми облiку роботи i звiтностi. Експеримент засвiдчив ефективнiсть спецiалiзованих служб, утримання яких обiйшлося для держави в 10 разiв дешевше, нiж утримання самотнiх пенсiонерiв у будинках-iнтернатах. Для розвитку цiєї практики у 1987 р. затверджено Типовi положення про територiальний центр соцiального обслуговування пенсiонерiв i вiддiлення соцiальної допомоги вдома. Того ж року взято на облiк 186 тис. самотнiх непрацездатних громадян, котрi потребували стороннього догляду та допомоги в домашнiх умовах. У державному класифiкаторi було зафiксовано професiю «Соцiальний робiтник» (робiтнича посада, що не потребує особливих умiнь i навичок). На той час соцiального працiвника ще не сприймали як людину високого рiвня знань з проблем запобiгання, нейтралiзацiї та усунення соцiальних проблем.
посилилася увага до соцiально-психологiчних проблем i методiв їх розв'язання.
3. Соцiальна робота як самостiйна профдiяльнiсть.
Як самостiйний вид професiйної дiяльностi соцiальну роботу на вiтчизняному просторi було конституйовано Постановою Держкомпрацi СРСР вiд 23 квiтня 1991 р. «Про доповнення в Квалiфiкацiйний довiдник посад керiвникiв, спецiалiстiв i службовцiв», згiдно з якою до довiдника було внесено квалiфiкацiйну характеристику «спецiалiст iз соцiальної роботи», яка є рiвнозначною прийнятiй у свiтi посадi «соцiальний працiвник». Тодi було вiдкрито нову спецiальнiсть: 04. 02 «соцiальна робота», пiдготовку з якої розпочали вищi i середнi спецiальнi навчальнi заклади (наказ Держкомосвiти СРСР вiд 7 серпня 1991 р. № 376), затверджено вiдповiднi навчальнi плани.
належного розвитку, що спричинено недостатньою увагою до проблем соцiальної сфери, ефективного використання одного iз головних її iнструментiв — професiйної соцiальної роботи як засобу реалiзацiї соцiальної полiтики держави.
Попри суттєвi органiзацiйнi й фiнансовi труднощi протягом 90-х рокiв XX ст., майже у кожному районi було створено територiальнi центри з обслуговування самотнiх людей похилого вiку та iнвалiдiв. Набули поширення соцiальнi служби для молодi, якi здебiльшого орiєнтуються на соцiальну педагогiку i масову роботу. Однак донедавна нiхто iз спiвробiтникiв цих соцiальних служб не мав ґрунтовної фахової освiти соцiального працiвника чи соцiального педагога.
Одночасно вiдроджувалися благодiйнiсть i волонтерство, розвивалися громадськi органiзацiї i групи самодопомоги. Передусiм створювалися клуби i деннi центри для дiтей-iнвалiдiв та їхнiх батькiв, людей iз проблемами психiчного здоров'я, наркозалежних осiб та їхнiх родичiв тощо. У серединi 90-х рокiв формувалися недержавнi соцiальнi служби у громадах (хеседи, котрi обслуговують людей лiтнього вiку в єврейських громадах; київська органiзацiя «Джерела», що займається доглядом у громадi людей iз розумовою вiдсталiстю).
Об'єктивна необхiднiсть у пiдготовцi соцiальних працiвникiв матерiалiзувалася у запровадженнi вiдповiдної навчальної дисциплiни (1991 p.). Загалом цей факт можна вважати результатом дiяльностi Тимчасового науково-дослiдницького колективу (ТНДК) «Школа — мiкрорайон», створеного у 1989 р. Академiєю педагогiчних наук i Державним комiтетом народної освiти СРСР. Активну участь у роботi цього колективу брала група соцiальних педагогiв iз м. Донецька, яку очолював В. Сидоров. Значною мiрою завдяки йому було вiдкрито у Донецькому державному унiверситетi факультет перепiдготовки соцiальних педагогiв i соцiальних працiвникiв (1992 p.).
Через рiк почалася робота з вiдкриття цiєї спецiальностi в Нацiональному унiверситетi «Києво-Могилянська академiя». У цей час в Українi дiяла програма «Трансформацiя гуманiтарної освiти в Українi», впроваджена Мiжнародним фондом «Вiдродження». До її реалiзацiї були залученi британський фахiвець Т. Шанiн, правозахисник, виконавчий секретар Асоцiацiї психiатрiв України С. Глузман. Саме завдяки старанням Асоцiацiї було видано переклади закордонних книжок iз соцiальної роботи, за якими дотепер викладають у багатьох навчальних закладах.
На становлення соцiальної роботи як навчальної дисциплiни вплинула реалiзацiя україно-британо-пор-тугальського проекту ТЕМПУС-ТАСІС «Соцiальна робота в Українi». Завдяки гранту Європейського союзу було вiдкрито першу в Українi Школу соцiальної роботи Києво-Могилянської академiї, яка нинi носить iм'я її засновника i першого керiвника Володимира Полтавця (1941—1999). У нiй викладали вiдомi європейськi фахiвцi iз соцiальної роботи Шуламiт Рамон, Стiвен Шар-доу, Фернанда Родрiгес та iн. Пiдтримка проекту на урядовому рiвнi сприяла iнституцiалiзацiї соцiальної роботи як навчальної дисциплiни.
Процес утвердження фахових пiдходiв у соцiальнiй сферi на перших порах вiдбувався за активної участi захiдних фондiв-донорiв. Так, україно-фiнсько-голланд-ський проект ТАСІС Європейського союзу «Соцiальний захист в Українi» (в 1996—1998 pp.) передбачав розвиток освiти в соцiальнiй сферi. Завдяки йому в Чернiгiвському юридичному коледжi було запроваджено спецiальнiсть iз соцiальної роботи (у 1997 р. — на рiвнi молодшого спецiалiста, у 1999 р. — на рiвнi бакалавра). Цей проект пiдтримував також i розвиток пiслядиплом-ної освiти (курси пiдвищення квалiфiкацiї керiвного складу системи соцiального захисту), для чого у Харкiвськiй фiлiї Академiї державного управлiння при Президентi України було створено програму з менеджменту соцiального захисту. У 1997—2000 pp. тривала реалiзацiя україно-шведського проекту, спрямованого на створення моделi пiдготовки соцiальних працiвникiв базового рiвня (пiлотнi курси було проведено в кiлькох областях України, а пiдсумком проекту стало видання навчального посiбника для них.
4. Сучаснi умови соцiальної роботи.
На початку XXI ст. в Українi сформовано кiлькарiвневу систему пiдготовки соцiальних працiвникiв. Однак за вiдсутностi нацiональної фахової громадської органiзацiї, яка б опiкувалась стандартами освiти, структура i змiст навчальних планiв у рiзних закладах варiюються. Певну координуючу роль в об'єднаннi зусиль українських викладачiв соцiальної роботи вiдiграв україно-британо-бельгiйський проект ТЕМПУС-ТАСІС щодо створення мережi навчальних закладiв з пiдготовки соцiальних працiвникiв, який було реалiзовано на базi кафедри соцiальної роботи Ужгородського державного унiверситету. Чимало старань щодо пiдвищення квалiфiкацiї i згуртування українських викладачiв виявив пiд час реалiзацiї своїх проектiв у спiвпрацi з рiзними мiжнародними органiзацiями Дитячий християнський фонд.
полiтика i соцiальна робота», згодом було засновано журнали «Практична психологiя i соцiальна робота», «Соцiальна робота в Українi: теорiя i практика». Мiнiстерство працi та соцiальної полiтики України випускає вiдомчi видання «Україна: аспекти працi», «Охорона працi», «Соцiальний захист».
У 1999 р. Указом Президента України встановлено професiйне свято — День працiвника соцiальної сфери (перша недiля листопада).
вiдповiдних посад до державного класифiкатора професiй, розробленню стандартiв надання соцiальних послуг.
Наприкiнцi 2003 р. ухвалено Етичний кодекс спецiалiстiв iз соцiальної роботи України, який мають засвоїти соцiальнi працiвники. Процес професiоналiзацiї соцiальної роботи не може обминути етап затвердження етичного кодексу професiї, ратифiкацiї мiжнародної Декларацiї етичних принципiв i стандартiв соцiальної роботи. Без цього неможливе самоусвiдомлення соцiальних працiвникiв як представникiв окремого фаху.
Як стверджується в короткому енциклопедичному словнику «Соцiальна робота», концептуальнi теоретичнi, iдеологiчнi, фiлософськi, методологiчнi орiєнтири соцiальної роботи в Українi на сучасному етапi задає зарубiжний досвiд. Однак конкретне здiйснення соцiальної роботи має узгоджуватися з нацiональними традицiями, ментальнiстю народу, а тому запозиченi методики слiд адаптувати до українського контексту. Це повиннi враховувати викладачi соцiальної роботи i практичнi працiвники.
повторює той шлях, який розвинутi країни подолали майже сторiччя тому. На рубежi XX—XXI ст. в Українi почали свою роботу фаховi утворення (Асоцiацiя соцiальних педагогiв i працiвникiв соцiальної сфери, Лiга соцiальних працiвникiв України, координацiйна рада «Хесед-Україна» та iн.), однак поки що не створено єдиної нацiональної органiзацiї, чий авторитет визнавали б представники фаху, органи державної влади, громадськi органiзацiї.
Загалом соцiальна робота в Українi перебуває на етапi становлення, як i вся система соцiальних служб, правове забезпечення соцiальних гарантiй та громадянське суспiльство, частиною якого вона є.
1. Димитрова Л. М.
Соцiальна робота: логiка розвитку // Соцiальна робота в Українi: теорiя i практика. — 2003. — № 1.
2. Кiкало А. В.
Еволюцiя методологiї в соцiальнiй роботi // Соцiальна робота: теорiя, досвiд, перспективи // 36. мiжн. наук. -практ. конф. — Ужгород: УжДУ, 1998. — Т. 1.
3.
4. Лукашевич М. П., Мигович
І. i.
| 
