"соцiологiя релiгiї"
ВСТУП
освоєння свiту, рацiонального та iррацiонального мислення та пiзнання людського буття. Як продукт соцiальних вiдносин релiгiя iснує разом iз суспiльством, вiдтворюється пiд впливом соцiальних умов життя, труднощiв пiзнавального процесу, певного емоцiйно-психiчного стану людства. Як особлива структурно-органiзована система дiяльностi людей релiгiя за певних iсторичних умов виконувала роль провiдного чинника iнтеграцiї та стабiлiзацiї, збереження i змiцнення iснуючих соцiальних систем, консолiдацiї та централiзацiї державно-полiтичних режимiв, формування i збереження етноконфецiйних спiльностей людей, етногенезу та нацiонально-визвольної боротьби народiв спiлкування i взаєморозумiння людей. Водночас релiгiя у рядi iсторичних подiй була суттєвою детермiнантною соцiального протесту, дестабiлiзацiї та дезинтеграцiї суспiльства, колонiального поневолення народiв, економiчно-полiтичного гноблення мас тощо.
розвитку, захисту нацiональної мови, упорядкування та збереження народних традицiй i звичаїв, вiдчуття духовної єдностi етносу та людського роду взагалi, значущостi загальнолюдських моральних норм i цiнностей, певного способу духовного життя людей.
1. РЕЛІГІЄЗНАВСТВО І СОЦІОЛОГІЯ РЕЛІГІЇ
1. 1 Релiгiєзнавство як наукове дослiдження релiгiї
Релiгiєзнавство як наукове дослiдження релiгiї було започатковано в 19 ст. для об'єктивного дослiдження релiгiйних явищ, їхнього соцiально-iсторичного генезису, соцiальної ролi церковних iнститутiв тощо, вивчення не пов'язаного з якоюсь богословською доктриною чи конфесiєю. Полiтичною партiєю. Вiд кiнця 19 ст. суспiльнi науки (iсторiя, етнографiя, лiнгвiстика, фiлософiя) нагромадили значний фактологiчний i теоретичний матерiал про релiгiю, її виникнення та еволюцiю, соцiально-iсторичний характер у рiзних народiв. Усе це було використано для побудови теоретичних концептуальних визначень сутностi релiгiї, її соцiально-iсторичного походження, на основi розуму та науки, хоча з рiзних методологiчних засад.
Зокрема, тогочасне релiгiєзнавство великого значення надавало вивченню iсторичного розвитку релiгiй. Докладний аналiз окремих iсторичних факторiв, використання новiтнiх методiв дослiдження iсторичних джерел дозволили релiгiєзнавцям 19-20 ст (Е. Тай лор, Д. Фрезер, Ф. Леман та iн.) сформулювати концепцiї виникнення та еволюцiї релiгiї. Представники рiзних фiлософських течiй намагалися визначити сутнiсть i природу релiгiї на основi методологiї своєї школи. Так виникли антропологiчне тлумачення релiгiї (Л. Фейєрбах), соцiологiчнi концепцiї (Е. Дюркгейм, В. Вебер) тощо. Здiйснювалися спроби семантичного та лiнгвiстичного аналiзу релiгiйних суджень, понять i мiфiв, проводилися психологiчнi дослiдження релiгiї на основi вiдповiдної методологiї (У. Джеймс, В. Вузд, З. Фрейд та iн.). Вiдтак були сформульованi психологiчнi тлумачення релiгiї, як суб'єктивних переживань вiруючих (досвiду), пов'язаних iз Богом (У. Джеймс), як "колективний невроз нав'язування", як "масова iлюзiя" (З. Фрейд) тощо.
та принципово вiдокремлювалася вiд iншої, а iнколи й протиставлялась у процесi дослiдження релiгiйних явищ. Така помилкова позицiя дослiдникiв релiгiї фактично призводила їх до хибних теоретичних висновкiв щодо фiлософського, соцiологiчного та психологiчного пояснення релiгiї, як частини духовної культури, коренi якої сягають глибин iсторiї.
три основнi фiлософськi доктрини тлумачення сутностi та природи релiгiї:
- суб'єктивно-iдеалiстичну;
- натуралiстичну (бiологiзаторську).
Соцiологiя релiгiї як релiгiєзнавча дисциплiна виникла на початку 20 ст. її засновники М. Вебер, Е. Дюркгейм та iн. визначали соцiологiю релiгiї, як науку, що вивчає взаємодiю релiгiї та суспiльства. Сутнiсть релiгiї, джерела її виникнення та iснування залишаються поза увагою соцiологiї релiгiї.
М. Вебер виходив iз засновку, що соцiологiя не в змозi осягнути сутностi релiгiї, оскiльки має справу з умовами та результатами певного типу соцiальних дiй. Для соцiолога релiгiя iснує лише як особливий тип мотивацiї соцiальної поведiнки людей. Його намагання обмежуються вивченням мотивацiйного впливу релiгiйних iдей та уявлень, з'ясуванням її дiяння та ролi в суспiльствi. Згiдно з цiєю схемою М. Вебер, на основi значного iсторичного матерiалу, вмотивовує думку щодо вирiшальної ролi протистанської етики у формуваннi сучасного капiталiзму. Нiмецький соцiолог І. Мате визначає, що соцiологiя релiгiї, будучи емпiричною наукою, вивчає власне, як релiгiя та суспiльство проникають одне в одне, формуючи в такий спосiб специфiчнi iнститути, цiнностi та форми поведiнки. Отож, визначаючи релiгiю як "мета соцiальний феномен", цi автори обмежують завдання соцiологiї релiгiї зовнiшнiм описом соцiальних виявiв релiгiйного феномена.
Інших поглядiв на сутнiсть релiгiї дотримувався французький соцiолог Е. Дюркгейм, визначаючи її соцiальну природу. Але для нього релiгiйними були всi колективнi, суспiльнi уявлення й вiрування, якщо вони мали обов'язковий для всiх членiв суспiльства характер, поєднували iндивiда з суспiльством, пiдпорядкували його останньому. Для Е. Дюркгейма конкретний змiст релiгiйних форм i символiв не мав значення, вiн мiг докорiнно змiнюватись у рiзнi епохи. Залишається єдиним в усi епохи лише потреба в колективних вiруваннях, почуттях i ритуалах. Власне, Е. Дюркгейм дiйшов висновку про вiчнiсть i необхiднiсть релiгiї в кожному суспiльствi, не з'ясувавши практично гносеологiчних характеристик елементiв релiгiйного феномена їхнього реального значення в суспiльствi.
Соцiологiчна концепцiя Е. Дюркгейма стала теоретичним пiдмурком структурно-функцiональної школи в соцiологiї взагалi та соцiологiї релiгiї зокрема (О. Дiа, М. Інджер, Л. Снайдер та iн). Засновники структурно-функцiонального методу визнавали релiгiю як важливий функцiональний елемент суспiльства, що сприяє збереженню iснуючої соцiальної системи, пiдтримує її стабiльнiсть. Найповнiший аналiз соцiальних функцiй релiгiї подає американський соцiолог О. Дiа, визнаючи серед них:
1) функцiю втiхи та пiдтримки людей, що зазнають труднощiв i злигоднiв;
2) функцiю священика, тобто функцiю встановлення зв'язку мiж людиною i надприродним;
3) функцiю соцiального контролю, тобто освячення норм i цiнностей певної соцiальної системи, що безперечно перешкоджає їх порушенню;
5) функцiю iдентифiкацiї, що виражається в усвiдомленнi своєї незалежностi до певної релiгiйної спiльноти чи групи;
Всi цi функцiї справдi властивi релiгiї.
Певне значення для релiгiєзнавчої науки має також досвiд органiзацiї емпiричних соцiологiчних дослiджень релiгiйного населення, методику яких розробив соцiолог Г. Ле-Бра, вивчаючи iнтенсивнiсть вiдвiдування недiльних богослужiнь у рiзних мiстах Францiї. В основу емпiричних показникiв релiгiйностi було покладено ознаки, що фiксують участь iндивiда у релiгiйних обрядах. Так було складено карту релiгiйностi Францiї, в якiй наведено показники вiдвiдання богослужiнь населенням окремих департаментiв та мiст. Безперечно, показники культової поведiнки прихильникiв релiгiї мають певне значення для вивчення стану релiгiйностi. А для повної характеристики релiгiйностi населення необхiднi також знання змiсту релiгiйної свiдомостi та мотивацiї релiгiйної поведiнки людей. Тому актуальним i в наш час залишається проблема критерiю та мети емпiричних дослiджень релiгiйностi населення.
Психологiя релiгiї як самостiйна релiгiєзнавча дисциплiна склалася на межi 19-20 ст. на перетинi релiгiєзнавства, фiлософiї, соцiологiї та психологiї. Над проблемами психологiчного дослiдження релiгiї працювали досить вiдомi представники психологiчних напрямкiв: У. Джеймс, З. Фрейд, Т. Рiбо, П. Жане, В. Вузд та iн.
Історiя релiгiї як релiгiєзнавча дисциплiна започаткована у 18 ст., коли вченi звернули увагу на iсторiю духовної культури. Сучаснi релiгiєзнавцi придiляють велику увагу проблемам iсторичного дослiдження релiгiї. З 1900 р. збираються мiжнароднi конгреси з iсторiї релiгiї. Заснована 1950 р. Мiжнародна асоцiацiя з вивчення iсторiї релiгiї видає спецiальний журнал "Ноумен".
методологiї дослiдження соцiальних явищ. Насамперед це стосується дiалектико-матерiалiстичного розумiння розвитку суспiльного життя, за яким усi прояви духовного життя, а також релiгiї, зумовленi матерiальними причинами, економiчними факторами.
1. 2 Релiгiєзнавство як наука
вiруючих у конкретно-iсторичних умовах тощо вимагає цiлiсної системи наукового дослiдження релiгiйного феномена. Та будь-яка цiлiсна система наукових знань повинна вiдповiдати певним вимогам, тобто мати свiй об'єкт дослiдження й вивчення та, зокрема, предмет дослiдження. Визнавши все це, ми встановимо, що i як вивчатимемо, тобто окреслимо коло наших наукових дослiджень. Вiдповiдно до предмета дослiдження i методiв його вивчення виникають рiзнi напрямки й дисциплiни, тобто наука набуває певної структури, що сприяє рiзнобiчностi та ефективностi дослiджень.
Об'єктом релiгiєзнавства як комплексної галузi наукового знання є певна частина соцiальної дiйсностi, складовою пiдсистемою якої виступає релiгiя. Об'єктом релiгiєзнавства звичайно є соцiальнi вiдносини, тобто стосунки мiж людьми у зв'язку зi здiйсненням вiросповiдання, функцiонування релiгiї в суспiльствi, вплив її на державно-правовi вiдносини. Це досить складна частина суспiльного життя з властивими їй структурою, функцiями, соцiальними зв'язками тощо, яку безпосередньо не вивчає жодна наука.
Релiгiйнi явища, певна рiч, є складним комплексом фiлософсько-гносеологiчних, соцiально-iсторичних i психологiчних проблем. Дослiджуючи релiгiю, треба визначити насамперед механiзм формування релiгiйної свiдомостi, характер вiдображення в нiй соцiального буття, особливостi її функцiонування, соцiально-iсторичної еволюцiї релiгiйних вiрувань i вчень, внутрiшнiй психiчний механiзм поведiнки послiдовникiв рiзних релiгiйних культiв, їх духовнi цiнностi та орiєнтири тощо. Власне, вивчення цих питань i є безпосереднiм завданням релiгiєзнавчої науки. Отже її предмет – це дослiдження закономiрностей походження, побудови й функцiонування релiгiйного комплексу.
дослiдження, зокрема, складається з фiлософських, соцiологiчних i психологiчних аспектiв вивчення релiгiї як соцiального явища.
Фiлософське вивчення релiгiї є головним у структурi теоретичного релiгiєзнавства, оскiльки розкриває онтологiю та гносеологiю релiгiї. Це важлива складова фiлософського знання, методологiя якого використовується в релiгiєзнавствi. Взагалi в сучаснiй фiлософi iснують три течiї фiлософського вчення релiгiї:
- матерiалiстична;
- iдеалiстична;
- релiгiйна.
Основними проблемами фiлософського вивчення релiгiї є питання про її сутнiсть, гносеологiчну природу релiгiйної свiдомостi, її структуру та особливостi змiсту, характер релiгiйного вiдображення, формування релiгiйних понять, символiв, образiв тощо.
Другою важливою частиною теоретичного релiгiєзнавства є соцiологiчне вивчення релiгiї. Ґрунтуючись на загальнонауковiй методологiї дослiдження суспiльства, соцiологiчний аспект вивчає релiгiю як соцiальний феномен, складник суспiльних вiдносин. Важливими проблемами соцiологiчного аналiзу релiгiї з'ясування соцiальних причин її виникнення, iснування та вiдтворення, її мiсця в соцiальнiй системi (мережа зв'язкiв i залежностей, що характеризують становище релiгiї в суспiльствi, її мiсце в суспiльнiй свiдомостi та системi соцiальних iнститутiв i органiзацiй), її внутрiшньої структури (характер елементiв релiгiйного комплексу, їхнього взаємовiдношення), її соцiальних функцiй та ролi в конкретному суспiльствi. Наукове вивчення релiгiї передбачає не лише загально соцiологiчний аналiз релiгiйних феноменiв, а й конкретно-емпiричне дослiдження релiгiйностi, культової поведiнки послiдовникiв конфесiй в окремих регiонах країни тощо. Конкретно-соцiологiчнi дослiдження iнтенсивностi релiгiйних вiрувань i культової поведiнки мають певне значення для теоретичних узагальнень, а також для практичного вивчення мотивацiї поведiнки вiруючих, впливу на їхню свiдомiсть тих чи тих приписiв, цiнностей та iдеалiв. З цього приводу є дуже важливими, наприклад, конкретно-емпiричнi дослiдження деформацiї правосвiдомостi вiруючих, ставлення останнiх до дiяльностi правоохоронних iнституцiй тощо.
Психологiчний аспект релiгiєзнавства передбачає вивчення психологiчних компонентiв (почуттiв, настроїв, емоцiй, переживань) у релiгiйнiй свiдомостi, внутрiшнiх психiчних процесiв, стану та властивостей вiруючої особи. Адже само поняття "вiруючий" характеризує прихильника релiгiї психологiчно. Релiгiя впливає передовсiм на психiку особи, створюючи в нiй певну систему емоцiйно-iнтелектуальних образiв, стереотипiв i норм поведiнки, ядром яких завжди є вiра в надприродне.
в усiй повнотi їхнiх iсторичних зв'язкiв. Історiя релiгiї охоплює весь комплекс релiгiйних явищ: iдеологiю та догматику, культ, церкву як iнститут тощо з урахуванням їхнiх особливостей та iндивiдуальної своєрiдностi. Насправдi, щоб проаналiзувати сучасну релiгiю в усiй складностi її елементiв, необхiдно знати iсторичний процес їхнього розвитку: перехiд вiд первiсних форм релiгiї (анiмiзм, фетишизм, магiя тощо) через полi демонiзм до полiтеїзму, а потiм i до монотеїзму; вiд родових культiв до племiнних i нацiональних i, врештi-решт, до свiтових релiгiй. Історичний пiдхiд допомагає визначити мiсце елементiв релiгiйного комплексу в його сучасному станi. Пiд iсторичним кутом зору можна було б глибше з'ясувати, якою релiгiя стала. Історизм дає методологiчний iнструмент прогнозування майбутноього релiгiї. Проблемами iсторичного релiгiєзнавства є також порiвняльна iсторiя церков, iсторiя релiгiйних культiв, церкви як iнституту тощо.
Отже, релiгiєзнавство становить цiлiсну систему фiлософських, соцiологiчних, психологiчних та iсторичних знань про релiгiю, її виникнення, розвиток i соцiальнi функцiї, про будову релiгiйного комплексу, сутнiсть релiгiї як одного з проявiв людської духовностi. Релiгiєзнавчi знання мають певне практичне значення, оскiльки допомагають правознавцям осмислити природу релiгiйних явищ у суспiльствi, виробити вiдповiднi правовi норми регулювання здiйснення релiгiйних вiрувань i свободи вiросповiдання в людськiй соцiальностi.
Окрiм релiгiєзнавчого осмислення релiгiйного феномена, останнiй є також предметом вивчення богослов'я (теологi). Теологiя (вчення про Бога) – це загально церковна доктрина, система релiгiйно-догматичного обґрунтування та захисту (апологiї) вiровчення i культу, комплекс доказiв iстинностi релiгiйних iдеологем, моралi, правил i норм життя вiруючих i духовенства, надприродного походження Святого Письма, божественної сутностi церкви тощо. Релiгiєзнавство та богослов'я – це протилежнi системи знань, оскiльки теологiя базується на поза науковому знаннi, визнає реальне iснування уособленого Бога, визнає єдиним методом пiзнання "абсолютних" релiгiйних iстин богооб'явлення.
1. 3 Соцiологiя релiгiї
Соцiологiя релiгiї – це частина соцiологiї, одна з соцiологiчних дисциплiн, що використовує виробленi соцiологiєю поняття та методи аналiзу окремих соцiальних феноменiв, таких як сiм'я, полiтика, освiта тощо. Соцiолог має справу з релiгiєю як соцiальним феноменом, тобто вiн вивчає релiгiю доступну для спостереження, емпiричних методiв дослiдження соцiальної поведiнки людини (iндивiдiв та груп): як утворюються i функцiонують релiгiйнi групи та iнститути, завдяки чому вони зберiгаються чи перестають iснувати, якi вiдносини мiж релiгiйними групами, чому мiж ними виникають конфлiкти, що лежить в основi ритуальних дiй тощо. Для соцiолога релiгiйнi вiрування цiкавi i важливi не самi по собi. На вiдмiну вiд фiлософа, наприклад, для нього суттєве значення має не питання про те, чи iстиннi чи хибнi, а питання про те, як цi вiрування – поряд з релiгiйними органiзацiями – впливають на поведiнку людини. Проблема полягає у тому, щоб виявити мотивацiю людських дiй. За цих умов не обов'язкове вiрування впливають на поведiнку: iндивiд може стати членом релiгiйної групи iне знаючи тих вiрувань яких вона дотримується. Релiгiйнi iнститути, установи, органiзацiї можуть впливати на поведiнку поза вiруваннями i навiть йти врозрiз з ними, стимулюючи за тих чи iнших обставин дiї, що суперечать офiцiйному вченню. Але це зовсiм не вiдмiняє того факту, що соцiальна дiя – це дiя осмислена, тобто у її основi лежать певнi соцiальнi регулятори – норми, цiнностi, вiрування, сповiдання i переваги, що надаються iндивiдуумами та групами. Таким чином, релiгiя як предмет соцiологiчного аналiзу – це сукупнiсть структур, процесiв, пов'язаних з функцiонуванням суспiльства на рiзних рiвнях, система регуляторiв соцiальних зв'язкiв, зразкiв поведiнки тощо – система структур i вiдносин з приводу релiгiйного феномену, саме на цьому "зв'язаних". Тому одна iз головних проблем соцiологiї релiгiї – проблема визначення того, що вiдноситься до поняття "релiгiя".
Якщо виходити з класифiкацiї соцiологiчних знань за їхнiми рiвнями – конкретно-соцiологiчнi дослiдження; теорiї середнього рiвня, що вивчають ту чи iншу соцiальну пiдсистему; загально-соцiологiчнi теорiї, що пояснюють суспiльство як цiлiстну систему, - то соцiологiя релiгiї вiдноситься до числа соцiологiчних теорiй середнього рiвня. Вона добуває емпiричнi данi, що характеризують релiгiю як одну з соцiальних пiдсистем i, узагальнюючи цi данi, розробляє її теоретичну модель в межах загально-соцiологiчної теорiї.
Являючись частиною соцiологiї, соцiологiя релiгiї використовує напрацьованi нею поняття i методи, без яких неможливе пiзнання соцiальної реальностi як цiлiсної системи (група, роль, влада, культура тощо) i всерединi неї – окремих соцiальних феноменiв (клас, економiка тощо). Застосування соцiологiчного iнструментарiю та соцiологiчних методiв у вивченнi релiгiї виявилось виправданим i ефективним насамперед для пояснення цiєї соцiальної пiдсистеми. Однак особливiсть релiгiї як однiєї з соцiальних пiдсистем виявилась у тому фактi, що на основi аналiзу релiгiйного феномена стало можливим виявлення багатьох загально соцiологiчних параметрiв, визначення пiдходiв i розробка найважливiших методiв, обґрунтування змiни парадигм соцiального пiзнання.
З iсторiї соцiологiї бачимо, що такi визначнi вченi, як Е. Дюркгейм, М. Вебер, Г. Зiммель, Б. Малиновський виступили у своїх працях одночасно i як основоположники соцiологiї у цiлому, i як родоначальники та класики соцiологiї релiгiї. У багатьох, якщо не бiльшостi, соцiологiв класичної епохи аналiз релiгiї посiдав центральне мiсце у їхнiх концепцiях соцiального i культурного життя.
Мiсце, що належить соцiологiї релiгiї у "просторi" соцiологiчного значення, таке, що i сьогоднi теоретичнi розробки класикiв у царинi соцiологiї релiгiї вiдносяться до того обов'язкового для соцiологiчної освiти стандарту, який необхiдний для будь-якого соцiолога поза залежнiстю його спецiалiзацiї.
Соцiологiя релiгiї – одна з багатьох наук, що займається вивченням релiгiйного феномена у рiзних його аспектах. Не лише соцiологи, але й iсторики, фiлологи, психологи, в принципi – усi вченi, якi мають справу з людиною та її культурою, так чи iнакше у своїх дослiдженнях торкаються релiгiї. Але до релiгiєзнавства вiдносяться лише тi науки, предмет яких становить саме релiгiя i тiльки релiгiя. До їх числа поряд з соцiологiєю релiгiї вiдносяться психологiя релiгiї, iсторiя релiгiї, що являють собою самостiйнi науковi дисциплiни.
Якщо розумiти релiгiєзнавство гранично широко, як сукупнiсть усiх можливих способiв усвiдомлювання релiгiйного феномена, то до нього слiд вiднести поряд з науковим пiдходом, тобто зазначеними вище науковими дисциплiнами, також феноменологiю релiгiї i теологiю. Таким чином, мiсце соцiологiї релiгiї у релiгiєзнавствi визначається її вiдношенням:
- до iнших наук про релiгiю;
- до феноменологiї релiгiї;
- до теологiї.
актiв поведiнки iндивiдiв та груп, вербальних дiй людей i продуктiв їх дiяльностi (матерiальної та духовної), тобто те, що роблять, що висловлюють i думають люди, їхнi думки, i те, що ними зроблено, досягнено, реалiзовано у цiй їхнiй дiяльностi. Таким чином, галуззю, до якої вiдноситься предмет соцiологiї релiгiї, є лише доступна для спостереження поведiнка людини у широкому розумiннi слова, яке включає її дiяльнiсть (дiї чи прагнення вiд них, вiдмова вiд дiй, мовлення або навпаки – мовчання тощо), а також тi чинники, що включенi у цю дiяльнiсть (середовище проживання, клiмат тощо).
2. РЕЛІГІЄЗНАВСТВО, ЯК ЕЛЕМЕНТ НОВОЇ СИСТЕМИ НАЦІОНАЛЬНОЇ ОСВІТИ
на масову свiдомiсть населення i, в першу чергу, на релiгiйно-духовне життя народу. Проблеми сьогодення ставлять перед суспiльством розв'язання питань суспiльно-полiтичного життя нашої країни, її нацiонального вiдродження, яке вiдбувається в сучасних суперечливих умовах, i тому iнтерес до вiтчизняної iсторiї, зокрема до iсторiї релiгiї в Українi, зростає. Українська нацiя знаходиться, як свiдомо, так i пiдсвiдомо, в пошуках тих духовних орiєнтирiв, якi могли б зняти соцiально-психологiчну напругу в суспiльствi.
Релiгiєзнавство становить цiлiсну систему фiлософських, соцiологiчних, психологiчних та iсторичних знань про релiгiю, її виникнення, розвиток i соцiальнi функцiї, про будову релiгiйного комплексу, сутнiсть релiгiї як одного з проявiв людської духовностi, багатоплановiсть проблематики релiгiєзнавства як системи науковх знань зумовлює складну його структуру, що має два важливих напрями дослiдження релiгiї – теоретичний та iсторичний.
Фiлософський, соцiологiчний i психологiчний аспекти вивчення релiгiї становлять теоретичний напрямок, головним у якому виступає фiлософiя релiгiї, оскiльки розкриває онтологiю та гносеологiю релiгiї. Основними проблемами фiлософського вивчення релiгiї є питання про її сутнiсть, гносеологiчну природу релiгiйної свiдомостi, її структуру та особливостi змiсту., характер релiгiйного вiдображення, формування релiгiйних понять, символiв, образiв тощо.
Як соцiальний феномен, складним суспiльних вiдносин вивчає релiгiю соцiологiя. Важливими проблемами соцiологiчного аналiзу релiгiї є з'ясування соцiальний причин її виникнення, iснування та вiдтворення, її мiсця в соцiальнiй системi у її внутрiшньої структури, її соцiальних функцiй та ролi в конкретному суспiльствi. Причому наукове вивчення релiгiї передбачає не лише загально соцiологiчний аналiз релiгiйних феноменiв, а конкретно-емпiричне дослiдження релiгiйностi, культової поведiнки послiдовникiв конфесiй в окремих регiонах тощо.
аспекту, який передбачає вивчення почуттiв, настроїв, емоцiй, переживань у релiгiйнiй свiдомостi, внутрiшнiх психiчних процесiв, стану та властивостей вiруючої особи.
Релiгiєзнавство як самостiйна дисциплiна недавно з'явилася в учбових планах вузiв. Його мета: пiдвищити рiвень гуманiтарної освiти, особливого морального виховання молодi через розкриття iсторiї i сутностi релiгiї, тi мiсця в системi духовної культури, в життi суспiльства взагалi; дати характеристику релiгiй, якi поширенi на територiї України i тим самим сприяти досягненню мiжцерковної, мiжконфесiйної, громадської згоди в суспiльствi.
Рiлiгiєзнавство допомогає краще зрозумiти духовний свiт релiгiйної i нерелiгiйної людини. Необхiдно мати на увазi i те, що бiльшiсть сучасного населення свiту – вiруючi. Для них релiгiя не просто сукупнiсть уявлень про свiт i не просто свiтогляд. Це й конкретна моральна програма, i певний вид повсякденної дiяльностi, душевного стану, почуттiв та роздумiв.
Релiгiя тiсно пов'язана з правом i потребує знань конституцiйно-правових принципiв свободи совiстi, вмiння практичного вирiшення питань, направлених на надання державою гарантiй рiвноправностi громадян, незалежно вiд їхнього ставлення до релiгiї.
Вагомою є значимiсть релiгiєзнавства для розумiння мистецтва. Без знання його, скажiмо, важко зрозумiти церковну музику i спiви, лiтературу i образотворче мистецтво, адже вони часто спирається на бiблiйнi сюжети i образи. Культовi споруди, як правило, є кращим iз того, що створено архiтекторами.
Знання про релiгiю – це також своєрiдний спосiб здобуття свободи власного духу. З допомогою релiгiєзнавства людина усвiдомлює своє "я", набуває iнтелектуальної розкутостi. Воно дає такi такi вiдомостi, якi не дає i не може, дати в тому обсязi жодна iнша галузь знань.
"Релiгiєзнавство" дозволяє студентам отримати необхiднi систематизованi знання з основних понять, тем i проблем, знайомить студентiв з такими поняттями, як релiгiя i вiра, а також дає iсторiографiю релiгiї, знання про основнi напрями, характеристику релiгiйних вiрувань.
ВИСНОВОК
Релiгiєзнавство як наукове дослiдження релiгiї було започатковано в 19 ст. для об'єктивного дослiдження релiгiйних явищ, їхнього соцiально-iсторичного генезису, соцiальної ролi церковних iнститутiв тощо, вивчення не пов'язаного з якоюсь богословською доктриною чи конфесiєю.
Релiгiєзнавча освiта є важливим напрямком пiдвищення рiвня духовної культури людини, оскiльки дає знання з релiгiй, як соцiально-культурного феномена суспiльства.
систем, консолiдацiї та централiзацiї державно-полiтичних режимiв, формування i збереження етноконфецiйних спiльностей людей, етногенезу та нацiонально-визвольної боротьби народiв спiлкування i взаєморозумiння людей.
Вивчення курсу "Релiгiєзнавство" дозволяє студентам отримати необхiднi систематизованi знання з основних понять, тем i проблем, знайомить студентiв з такими поняттями, як релiгiя i вiра, а також дає iсторiографiю релiгiї, знання про основнi напрями, характеристику релiгiйних вiрувань.
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ.
2. Криве лев И. А. Історiя релiгiї. В. 2т. М., 1975-1976.
4. Релiгiєзнавство. Курс лекцiй, Тернопiль., 1999.
5. Брайчевський М. Ю. Утвердження християнства на Русi. – К., 1991р.
6. Заславський І. Мiж Сходом i Заходом. – Львiв, 1994 р.
7. Соцький Я. Релiгiйна ситуацiя в Українi: проблеми i тенденцiї розвитку (1988-1998 рр.), Тернопiль, 1999р.
8. Сучасна релiгiйна ситуацiя в Українi: стан, тенденцiї, прогнози. – К., 1994 р.
11. Церква i соцiальнi проблеми: Енциклiка "Сотий рiк". Мiж нар. Наук. Конф. Львiв, 1993 р.
|
