Демографічні процеси та демографічна політика в сучасному суспільстві.

Демографiчнi процеси та демографiчна полiтика в сучасному суспiльствi. Вiнницький нацiональний технiчний унiверситет Контрольна робота Варiант № 9. на тему: Демографiчнi процеси та демографiчна полiтика в сучасному суспiльствi. Виконав: ст. гр. ТК-04 з. в. Кравченко О. М. Кавка м. Вiнниця 2008р. План 1. Поняття та сутнiсть демографiї. 1. Поняття та сутнiсть демографiї Демографiя - це вивчення кiлькiсних характеристик населення. Людей можна групувати по статi, вiку, расi, релiгiї, утворенню, роду занять, доходу й iншим ознакам. Народжуванiсть — процес вiдновлення суспiльства за рахунок появи нового життя. Народжуванiсть визначається за допомогою коефiцiєнта народжуваностi (розподiл абсолютного числа немовлят до загальної кiлькостi населення). Смертнiсть — визначається вiдношенням числа померлих до загальної кiлькостi населення. голодування, епiдемiї та вiйни; обумовлений ними високий рiвень смертностi призводив до скорочення чисельностi населення деяких країн i регiонiв свiту, а iнколи й до повного обезлюднення територiй. Історичний процес змiни репродуктивної поведiнки в деяких промислове розвинених країнах виявляє тенденцiю до падiння рiвня народжуваностi нижче вiд необхiдного для простого вiдтворення населення, що є причиною сучасної демографiчної кризи. Демографiчний вибух — рiзке прискорення кiлькiсного зростання свiтового населення. Почався вiн у 1950-х pp. Коли зниження смертностi значно випереджає зниження народжуваностi, то це приводить до прискореного збiльшення чисельностi населення, неузгодженого з об'єктивними вимогами соцiально-економiчного розвитку суспiльства. Перевищення числа народжень над числом смертей досягає великих розмiрiв. Оскiльки сучаснi високi темпи росту чисельностi населення земної кулi значною мiрою визначаються темпами його збiльшення в країнах, що розвиваються (Азiї, Африки та Латинської Америки, де проживає близько 70% населення свiту), демографiчний вибух у цих країнах перетворюється на свiтовий. За демографiчного вибуху середньорiчний прирiст населення перевищує 1,8—2,0% . Демографiчний вибух — явище тимчасове; з розвитком демографiчного переходу порушена узгодженiсть типiв народжуваностi та смертностi вiдновлюється, промiжний тип вiдтворення населення поступається мiсцем основному, i демографiчний вибух припиняється. Але темпи демографiчного переходу залежать вiд загального соцiально-економiчного розвитку, i коли вiн, як у бiльшостi слаборозвинених країн, вiдбувається повiльно, довго зберiгається i промiжний тип вiдтворення населення. У багатьох країнах, що розвиваються, проводиться демографiчна полiтика, спрямована на подолання перехiдного характеру вiдтворення населення. Процес демографiчної стабiлiзацiї повсюдно завершиться наближенням до стану, характерного для постiйного (стацiонарного) населення. У рiзних регiонах свiту це вiдбудеться в рiзнi строки, але в бiльшостi країн, що розвиваються, — не ранiше середини XXI ст. Демографiя є однiєю з старiших наук свiту, доказом можуть служити бiблiйнi iсторiї в яких вказується факт перепису населення тих часiв. Демографiя це наука, що займається вивченням вiдтворення населення i чинникiв, що впливають на цей процес. Одним з таких чинникiв є зайнятiсть, що має зворотнiй зв’язок з демографiчними процесами, що вiдбуваються в суспiльствi. Так розглядаючи вплив народжуваностi i смертностi на зайнятiсть населення можна виявити, що чим вища народжуванiсть тим вища буде зайнятiсть наступних поколiнь i тим вища матерiальна забезпеченiсть населення в даний час, оскiльки народження дiтей безпосередньо пов’язане з матерiальним благополуччям нацiї, а отже i з рiвнем зайнятостi населення. Проведено аналiтичнi порiвняння показникiв зайнятостi i народжуваностi за останнi роки, оскiльки народжуванiсть на Українi поступово почала пiдвищуватись. країни. В результатi зростають податки i знижується рiвень життя, що тягне за собою скорочення робочих мiсць, пiдвищення мiграцiйних процесiв. А оскiльки старiшає населення країни, то вiдповiдно спостерiгається збiльшення показникiв смертностi, наслiдком пiдвищення показникiв мiграцiї вiдбувається вiдтiк працездатного вiдтiк працездатного i конкурентоспроможного населення. населення данi показники все ще залишаються досить високими. Демографiчна наука — складова частина демографiї. Вивчає процеси, якi вiдбуваються в людському середовищi свiту, регiону,країни: змiни в чисельностi населення, нацiональному складi; дослiджує динамiку в суспiльствi за статтю, вiком, а також розлучення, народжуванiсть, смертнiсть, вiдтворення населення, його природний рух, мiграцiйнi процеси тощо. Особливими прикладами Д. н. становлять виявлення закономiрностей, тенденцiй, явищ, що впливають на демографiчнi процеси, а також розробка наукових рекомендацiй, спрямованих на подолання негативних тенденцiй у людському суспiльствi на певному iсторичному етапi. Інтерес людини до себе виник у давнi часи, коли вона була цiлковито залежна вiд сил природи. Людина змушена була навчитися рахувати представникiв свого роду, племенi. З появою держави попит на демографiчнi знання зростає. Для свого утримання державi потрiбнi кошти, вiйсько та чиновництво. Можна твердити, що першi органiзованi облiки людей вiдбувалися ще за часiв виникнення перших державних утворень в Месопотамiї (Ассiрiя, Вавилон), Єгиптi, Грецiї та Римi. В тi часи i впродовж наступних столiть основна мета облiку полягала в оподаткуваннi населення та залученнi осiб чоловiчої статi до вiйська. Тому держава стає основним органiзатором проведення переписiв населення. У Римi облiки населення проводилися пiд назвою «цензiв». Навiть у наступнi часи, за феодалiзму, облiк проводився не систематично. Це викликало протест, особливо панiвних класiв. Феодали прагнули приховати чисельнiсть своїх крiпакiв, щоб зменшити податки державi, а також постачання молодих крiпакiв до армiї. У 1753 р. в англiйському парламентi точилися гострi суперечки щодо проведення цензiв, мовляв, це може призвести до епiдемiчних захворювань. У Францiї проти пiдрахункiв використовували навiть релiгiю. Наприкiнцi XVIII ст. ще не було вiдомостей про кiлькiсть населення бiльшостi країн Європи та свiту. Вважається, що початок систематичного перепису населення у свiтi було покладено США. В 1790 р. конституцiєю цiєї держави було передбачено проведення переписiв (цензiв) раз на 10 рокiв. Матерiали, отриманi внаслiдок переписiв населення, становлять пiдґрунтя для проведення демографiчних дослiджень. Приклад США поширився на країни Європи. Сьогоднi переписами населення охоплено майже всi країни свiту. Цим питанням займається i ООН, яка збирає вiдомостi про населення країн свiту. З розвитком суспiльства зростає попит на знання про людство. Сьогоднi вже неможливо охопити складнi й суперечливi демографiчнi процеси, що вiдбуваються у свiтi, в загальне поняття — демографiя. Тому, як i iншi галузi знань, вона подiляється на окремi складовi частини: а) демографiя iсторична; б) демографiчна полiтика; в) демографiчна наука; г) демографiчна статистика та iн. Термiн «демографiя» має складну iсторiю. Його визначення проходило в умовах iдейно-полiтичної боротьби, що точилася мiж науковцями рiзних напрямiв. У цiй боротьбi значну роль вiдiграла праця священика, вченого Т. Мальтуса «Дослiдження про закон народонаселення» (1798 p.). Вiн запропонував бiологiчний пiдхiд до розгляду чисельностi населення та його вiдтворення. Погляди Мальтуса справляли iстотний вплив на визначення сутностi й змiсту демографiї упродовж XIX ст. Поступовий розвиток демографiї, накопичення наукового досвiду, вивчення впливу на закономiрностi змiн у чисельностi та вiдтвореннi населення, соцiально-економiчних i полiтичних чинникiв спонукали до пошукiв загальної назви цiєї науки. У 1855 р. вiдомий французький учений А. Гiйар опублiкував працю «Елементи людської статистики, або Порiвняльна демографiя». Термiном «демографiя» вiн позначив галузь знань про «природну й соцiальну iсторiю людського роду. В 1871 р. нiмецький учений Е. Енгель запропонував назву «демологiя» — наука про людськi спiльноти. Визначити назву цiєї науки робили спроби й iншi дослiдники. В 1877 р. вiдомий учений-енциклопедист П. Ларусс вперше опублiкував статтю пiд назвою «Демографiя», що стало поштовхом для поширення цього термiна. В Росiї його ввiв Є. Алучин. Офiцiйне визнання термiн отримав лише пiсля того, як у 1882—1883 pp. його було введено в назву мiжнародних конгресiв з гiгiєни та демографiї. В Українi великий науковий iнтерес до демографiї припадає на XIX ст. В Українi проблемами демографiї займався вiддiл статистики, упродовж 1940—1950 pp. очолюваний М. Птухою. В 1963 р. в Інститутi економiки АН УРСР було створено сектор демографiї i трудових ресурсiв, а в 1966 р. його було перетворено на вiддiл демографiї i вiдтворення трудових ресурсiв. Сьогоднi в Українi проблеми демографiї, крiм згаданого вiддiлу, дослiджують працiвники Ради з вивчення продуктивних сил України, Київського нацiонального унiверситету iм. Тараса Шевченка та iнших установ. 2. Демографiчна ситуацiя у свiтi: основнi тенденцiї розвитку. Особливостi сучасної демографiчної полiтики у рiзних країнах свiту, її сутнiсть та полiтичнi вимiри. Чисельнiсть населення на земнiй кулi неухильно зростає протягом, принаймнi, останнiх 2000 рокiв, однак найбiльш iнтенсивний рiст населення на Землi вiдбувається за останнi 200 рокiв. На цей час чисельнiсть населення земної кулi збiльшується зi швидкiстю приблизно 70 млн. людей на рiк. Воно зросло з 500 млн. у 1650 р. приблизно до 5 млрд. у 1981 р., а до 2000-го року досягло 8 млрд. Такий швидкий рiст населення земної кулi часто називають «демографiчним вибухом». Зовсiм недавно народжуванiсть у багатьох країнах стала знижуватися, але в близькому майбутньому це призведе лише до уповiльнення росту чисельностi, а не до досягнення постiйного рiвня чи його зниження. Однак демографiчнi проблеми зводяться не тiльки до приросту населення, але й до iнших факторiв: природно-клiматичних особливостей регiонiв, стану зовнiшнього середовища, економiчних i соцiальних умов життя. Основними демографiчними показниками суспiльства є народжуванiсть, смертнiсть i середня тривалiсть життя. З'явилася тенденцiя до збiльшення смертностi за рахунок серцево-судинних захворювань, злоякiсних утворень, нещасливих випадкiв вiд отруєнь i травм, захворювань органiв дихання, а також унаслiдок алкоголiзму, збiльшення кiлькостi самогубств. Демографiчна ситуацiя в значнiй мiрi визначається дитячою смертнiстю, основними причинами якої є уродженi аномалiї, iнфекцiйнi й паразитичнi хвороби, хвороби органiв дихання. Середня тривалiсть життя — це середнє число рокiв, якi повинна прожити новонароджена дитина. У наш час тривалiсть життя в рiзних країнах неоднакова: найвища — в Японiї й Ісландiї (майже 80 рокiв), найнижча—у республiцi Чад (39 рокiв). У наш час у деяких країнах Тропiчної Африки, а також Пiвденної та Схiдної Азiї населення подвоюється менш нiж за 20 рокiв. Демографiчний пiдроздiл департаменту Органiзацiї Об'єднаних Нацiй з економiчних та соцiальних питань пiввiку оцiнює свiтовi демографiчнi показники, i незабаром вийде друком звiт, який аналiзує їхню динамiку за увесь цей перiод. Там же мiститимуться сценарiї демографiчного розвитку країн на перiод до 2050 року. Із вже оприлюднених висновкiв у " Євробюлетенi" представництва Європейської Комiсiї в Українi вiдомо, що нам прогнозують зменшення кiлькостi населення до 29 мiльйонiв 959 тисяч. Нинi ж ситуацiя така: за перше пiврiччя цього року нас поменшало на 206,6 тисячi чоловiк, i на 1 липня в Українi було 49,1 мiльйона жителiв, тодi як за даними перепису 1989 року - 51,45 мiльйона. У статистичних пiдрахунках ООН ми б'ємо сумнi рекорди: серед 39 найбiльш розвинених держав у нас найменший природний прирiст населення (-0,73 вiдсотка), найменша середня кiлькiсть дiтей на одну жiнку - 1,1 (вважається, що для нормальної змiни поколiнь необхiдно, щоб на 100 жiнок народжувалося 215 дiтей. В Українi цей показник становить 110 дiтей), третє мiсце за передбачуваним до 2050 року скороченням населення - на 39 вiдсоткiв! Власне, ми не самотнi у вимираннi. У республiках колишнього Радянського Союзу реальний прирiст населення лише в країнах Середньої Азiї, Азербайджанi та Молдовi. А опублiкована торiк доповiдь Держкомстату Росiї виявилась навiть похмурiшою, нiж прогнози ООН. До середини XXI сторiччя другим за кiлькiстю етносом Росiї стануть... китайцi. Їх буде десять-двадцять мiльйонiв. Самi ж росiяни перебиратимуться в Україну, яка на той час врештi-решт позбудеться кризи. І взагалi, мiж Росiєю та Україною почнеться вiйна.. за робочi руки iммiгрантiв iз країн СНД. Це не жарт, не фантастика, а цiлком офiцiйний демографiчний прогноз, повiдомляє кореспондент.net. Не лише в колишньому Союзi, де пiсля його розпаду економiчне становище погiршилось, знизилася народжуванiсть. Така ситуацiя практично в усiй Європi та на iнших континентах. Зi знаком мiнус прирiст населення у Болгарiї, Румунiї, Угорщинi, Португалiї, Італiї, Словенiї, Чехiї. У Нiмеччинi майже нуль (+0,01 вiдсотка). Не бiльше 0,1 вiдсотка з плюсом мають Польща, Бельгiя, Австрiя, Хорватiя, Словаччина, Сербiя, Іспанiя. Але значною мiрою це можна вiднести за рахунок традицiйної iммiграцiї у цi країни. Дещо кращi справи у скандинавських державах i Францiї. Натомiсть загальна кiлькiсть населення в свiтi невпинно зростає, i вченi стривоженi, чи прогодує усiх наша Земля-мати, чи витримає її екологiя 9,3 мiльярда чоловiк у 2050 роцi (нинi 6,1 мiльярда). Демографiчна ситуацiя в свiтi, i про це йдеться у звiтi ООН, вiднинi не обумовлюється лише трьома факторами: смертнiстю, народжуванiстю i мiграцiйними процесами. Головне - економiчне зростання. Але не в нашому, традицiйному для небагатих країн розумiннi, - нам би грошей, тодi i про другу чи третю дитину подумали б. Нi. Швидше навпаки. Зважте самi: у той час, як у заможнiй Європi на двох батькiв припадає в середньому по 1,4 дитини, населення Африки щорiчно зростає на 2 вiдсотки (i це, незважаючи на страшну епiдемiю СНІДу). ними заради дiтей. Високий рiвень життя спонукає їх до навчання, кар'єри чи вiдпочинку. Одне слово, чим бiльший рiвень цивiлiзованостi, тим нижчий народжуваностi. Висновки демографа пiдтверджуються фактами. Тiльки менш розвинеш країни Африки, Латинської Америки та Азiї переживають нинi демографiчний бум - 85 вiдсоткiв приросту населення нашої планети припадає на країни, що розвиваються. Як завше, у них i смертнiсть дуже велика. Тому батьки прагнуть мати кiлькох дiтей, як кажуть, про запас, на випадок хвороб, епiдемiй. А iнколи навiть на продаж. Як це? Якось трапилася нагода побувати на виступi спецiального радника нинiшнього президента США Джорджа Буша-молодшого Дага Вiда. Вiн був радником Буша-старшого, Рейгана. Працював у Бiлому домi саме тодi, коли приймали з помпою Михайла Горбачова i дуже скромно - Бориса Єльцина. Чудовий оратор, бiзнесмен, iсторик, полiтик, автор 26 книг, що вийшли тиражем понад чотири мiльйони примiрникiв. Зокрема сiм рокiв писав книгу про Індiю, якiй i досi надає доброчинну допомогу. У доповiдi уряду Індiї "Про нацiональну демографiчну полiтику у 2000 роцi" зазначається, що ця країна була першою, яка на державному рiвнi почала пiдтримувати програми планування сiм'ї (1952 рiк), i вiдтодi коефiцiєнт сумарної народжуваностi зменшився з 6 до 3,6 наприкiнцi 90-х, Все ж прирiст населення залишається високим. У травнi цього року кiлькiсть жителiв Індiї перевалила за один мiльярд чоловiк, що становить 16 вiдсоткiв вiд загальної кiлькостi мешканцiв планети (хоча займає лише 2,4 вiдсотка територiї нашої кулi). На середину XXI столiття Індiя може обiгнати Китай i стати найбiльш населеною державою свiту. Але поки що пальма першостi за Китаєм. Наприкiнцi 2000 року там вiдбувся перепис населення, у березнi стали вiдомi першi результати. У цiй країнi проживають мiльярд 300 мiльйонiв чоловiк. Фактично кожен четвертий на Землi - китаєць! І при цьому представники офiцiйного Пекiна пишаються, що полiтика контролю за народжуванiстю нарештi принесла результати (у мiстах сiмейним парам дозволяється мати лише одну дитину, у сiльськiй мiсцевостi - двi). Однак не виключають i те, що десятки мiльйонiв (всього-на-всього?!) багатодiтних сiмей не внесли "зайвих" дiтей до переписних листiв. Чому стiльки уваги придiляється країнам, де iснує проблема перенаселення? Тому що демографiчний бум в однiй i спад в iнших неминуче призведе до масових переселень. І росiяни для себе це прорахували. Два свiтових сектори, багатi й бiднi країни переживатимуть зрiст i спад населення разом, як двi судини, сполученi мiж собою, в яких поступово вiдновлюватиметься рiвновага. Отут i постане проблема спiвiснування з iммiгрантами чи то з країн СНД, чи навiть iнших континентiв (iммiгранти з колишнього Союзу, на думку росiйських учених, зможуть покрити трудовий дефiцит не бiльше, нiж на 40 вiдсоткiв вiд потреби, а для України ще менше). Вони рiзнитимуться в етнiчному i культурному планах. Тому в майбутньому ефективнiсть ринку працi й соцiальна стабiльнiсть країни залежатимуть вiд того, наскiльки влада налагодить контакти з iммiгрантськими групами. Власне, останнi рiшення влади у нашiй країнi уже демонструють уважний пiдхiд до мiгрантiв, що прибули в Україну. Якi прогнози на нинiшнє столiття щодо населення земної кулi? Невже вiрити фантастам, котрi говорять про переселення на iншi планети? Виявляється, згiдно з передбаченням ООН, загальний демографiчний вибух, пiк якого припадатиме на середину сторiччя, змiниться рiзким демографiчним спадом у європейських i деяких iнших розвинених країнах. До 2100 року населення земної кулi не збiльшиться, порiвняно з сьогоднiшнiм днем, а зменшиться на... 800 мiльйонiв чоловiк (!) i складатиме приблизно 5,2 мiльярда. Але якi за нацiональним складом будуть держави - хто зна. Половину всього рiчного приросту землян до середини столiття забезпечуватимуть шiсть країн: Індiя, Китай, Пакистан, Нiгерiя, Бангладеш та Індонезiя. Демографiчна ситуацiя в Арабському свiтi . Сучаснi близькосхiднi держави, не зважаючи на певну полiтичну роз'єднанiсть, в цiлому є регiоном, де формується один iз нових потенцiйно потужних центрiв свiтового економiчного росту. Невирiшенiсть демографiчних проблем є деструктивним чинником, що негативно впливає на функцiонування суспiльного органiзму. Вiдтворення населення, а саме: вiдновлення його кiлькостi, статевовiкового, сiмейного складу та iнших соцiально-економiчних структур i властивостей, вiдбувається у взаємодiї з рiзними сферами суспiльного життя. Тому, при аналiзi демографiчної ситуацiї у країнах даного регiону потрiбно враховувати сумарний вплив комплексу соцiально-економiчних факторiв. що визначають умови життя населення, обумовлюючи в тому числi, специфiку демопроцесiв i норми репродуктивної поведiнки людей. Виходячи з неоднорiдностi близькосхiдних держав за рiвнем розвитку, полiтичною орiєнтацiєю i вiдповiдними показниками демовiдтворення, спробуємо окреслити загальну спрямованiсть демографiчних процесiв у цьому регiонi та виявити її специфiку для окремих країн. Демографiчний розвиток в арабському свiтi характеризується такими особливостями: вдвоє за iсторично короткий строк. На початку 70-х рокiв темпи скорочення смертностi сповiльнилися, тому що були вичерпанi екстенсивнi фактори її зниження. Зокрема, за перiод з кiнця 70-х рокiв до початку 90-х рокiв показник загальної смертностi населення знизився вдвоє в Алжирi, Кувейтi, Іраку, Саудiвськiй Аравiї, Марокко. Найвищий рiвень смертностi у 1990 роцi був характерний для Ємену (15. 5%). Дитяча смертнiсть у бiльшостi арабських країн залишається досить високою. Її максимальнi значення мали Ємен (119,5%), Судан (78,1%), Марокко (68,3%), а також Ірак та Туреччина (58-62%); мiнiмальнi - Ізраїль, Кувейт, Катар (7-12%). w Народжуванiсть населення, залишаючись довгий час на традицiйно високому рiвнi, за умови скорочення смертностi спричинила у 50-60-х роках дуже швидке зростання кiлькостi населення у цих країнах (так званий демографiчний вибух). З середини 70-х рокiв темпи його зростання знизилися, проте, в цiлому, вони залишаються все ще високими, їх недостатньо для того, щоб знизити гостроту демографiчної ситуацiї. Значних успiхiв у регулюваннi числа народжень досягли: Алжир, де коефiцiєнт народжуваностi знизився вiд 47% у 75-80-х роках до 29% у 1990 роцi. Тунiс: вiд 35 до 24%, Марокко: вiд 43 до 29% вiдповiдно. В середньому, як бачимо, рiвень народжуваностi тут у два рази вищий нiж у розвинутих країнах Заходу. Найвищi показники природного приросту населення на початок 90-х рокiв були характернi для Іраку (31,4%), Оману (38,8%), Сирiї (35,3%). Нижче 20% мали Туреччина, Тунiс, Ізраїль, Катар. w На основi вищезгаданих чинникiв у країнах даного регiону сформувалася дуже молода вiкова структура населення прогресивного типу. Так, частка дiтей вiком до 15-ти рокiв складала майже половину населення, зокрема, у Єменi та Сирiї - 48-49%; Іранi, Ірацi, Алжирi, Суданi - в межах 44-46%; Кувейтi, Туреччинi та Єгиптi - 36-40%. Показники старiння населення (питома вага осiб вiком 60 рокiв i старше) диференцiюються дуже мало, коливаючись вiд 2% до 7%. Винятком є Ізраїль, де частка дiтей дещо нижча (32,5%), а людей похилого вiку - дещо вища (12,4%). Розглядаючи статеву структуру населення слiд вiдмiтити переважання чоловiкiв у бiльшостi країн арабського регiону, окрiм Ємену та Ізраїлю. У Кувейтi, Катарi та Іраку спiввiдношення чоловiкiв та жiнок на користь перших є найбiльшим (54-55%). Сумарним наслiдком позитивних зрушень у демографiчному розвитку цих країн є швидке пiдвищення середньої тривалостi життя населення. За перiод з 60-х по 80-тi роки вона збiльшилася на 20 рокiв. Населення Кувейту, Катару, Ізраїлю мають найвищi показники тривалостi життя; Ємену - найменшi. У Пiвнiчнiй Африцi максимальне значення характерне для Алжиру: 63 i 65 рокiв, мiнiмальне - для Судану: 46,6 i 49 рокiв (для чоловiкiв i жiнок вiдповiдно). З аналiзу даних видно, що по мiрi зростання середньої тривалостi життя збiльшується її розрив мiж чоловiками та жiнками. w За умови молодої вiкової структури населення i значної частки його працездатної частини спостерiгається надлишок трудових ресурсiв. Проте, розвиток iндустрiальних форм виробництва у цих країнах вiдбувався, як правило, безвiдносно до наявностi у них величезної маси дешевої робочої сили, в основному малоквалiфiкованої. Цим пояснюється iснуючий досить високий рiвень безробiття та швидке зростання чисельностi сiльських мiгрантiв, що виїжджають у мiста та за кордон у пошуках роботи. Темпи урбанiзацiї у 2 рази перевищують темпи росту загальної чисельностi населення. У перiод з 1975 по 1985 роки частка мiського населення виросла: у Тунiсi вiд 49. 8 до 52. 8%, Іранi вiд 47 до 54. 3%, Ірацi вiд 63. 7 до 70. 2%. В Ізраїлi вона становить 89. 6%. Основнi показники демографiчного розвитку країн Близького Сходу (кiнець 80-х - початок 90-х рокiв). Бiльшiсть населення мiгрує у європейськi країни (в основному у Францiю) та у район Перської затоки, де у 70-х роках у зв'язку iз нарощуванням темпiв нафтодобувної промисловостi сформувався потужний центр притягання мiгрантiв. На початку 90-х рокiв 70% робочої сили цього регiону становили iноземцi. Отже, можна констатувати, що у бiльшостi країн Близького Сходу ще не склався соцiально-економiчний механiзм переходу до сучасного типу вiдтворення населення, який характеризується низькими смертнiстю та народжуванiстю, високою тривалiстю життя, стабiлiзацiєю чисельностi населення. Цей демографiчний перехiд, що є об'єктивною тенденцiєю сучасного свiтового демографiчного розвитку, високо розвинутi країни вже пройшли. Деякi арабськi країни Пiвнiчної Африки, а також Катар, Кувейт, Ізраїль та Туреччина вже вступили у третю фазу демографiчного переходу, а iншi знаходяться ще на другiй стадiї. В цiлому, близькосхiднi держави за особливостями демографiчного розвитку можна подiлити на такi чотири групи: I. Кувейт, Катар, Ізраїль - країни iз середнiм рiвнем народжуваностi, високими темпами зростання населення, найнижчими показниками загальної та дитячої смертностi i найвищою середньою тривалiстю життя. Державна полiтика спрямована на сприяння народжуваностi та заохочення iммiграцiї. II. Ірак, Іран, Оман, Саудiвська Аравiя, Сирiя, Туреччина - країни з високою народжуванiстю, пiдвищеними темпами зростання чисельностi населення, значною дитячою смертнiстю та середнiм рiвнем тривалостi життя. Демографiчної полiтики з метою обмеження народжень не проводиться (за вийнятком Ірану та Туреччини). У бiльшостi цих країн вважається бажаним подальше зростання населеннi i збереження високої народжуваностi. III. Алжир, Єгипет, Марокко та Тунiс - країни, де народжуванiсть поступово знижується, дитяча смертнiсть залишається все ще високою, темпи зростання чисельностi населення - найнижчi. Регiон, де вживаються конкретнi заходи по обмеженню народжуваностi. сiм'ї. Ефективнiсть демографiчної полiтики в Алжирi та Марокко дещо нижча. Можна передбачити, що до кiнця першої чвертi наступного сторiччя народжуванiсть тут скоротиться до рiвня простого вiдтворення населення. IV. Ємен, Судан - держави з високим рiвнем народжуваностi та прискореними темпами зростання чисельностi населення, найвищою дитячою смертнiстю i найнижчою тривалiстю життя. Цiлеспрямованої демографiчної полiтики не проводиться (окрiм Судану). Вважається, що демографiчнi проблеми вирiшаться самi собою в ходi подальшого економiчного розвитку. Очевидно, у всiх групах країн даного регiону, де сформувалася дуже молода вiкова структура населення, будуть i надалi посилюватися процеси внутрiшньої та зовнiшньої мiграцiї у зв'язку з аграрним перенаселенням та вiдсутнiстю достатньої кiлькостi робочих мiсць. Можна також передбачити певне скорочення вiдкритого безробiття при збiльшеннi неповної зайнятостi населення. Вважаю, що запровадження активної демографiчної полiтики у цих державах за умови нарощування темпiв економiчного розвитку, дозволило б їм поступово зменшити прирiст свого населення, стабiлiзувати демографiчнi процеси, створити умови для переходу до демографiчної зрiлостi. Безумовно, кожна з країн повинна вибрати свiй шлях вирiшення цих проблем з урахуванням її специфiки та досягнутого рiвня розвитку. За останнiми оцiнками i прогнозами Органiзацiї Об'єднаних Нацiй чисельнiсть населення свiту виросте приблизно до 8 млрд. осiб у 2025 роцi та до 9,3 млрд. у 2050 роцi. Водночас темпи зростання населення свiту, досягнувши в 1965 роцi максимального рiвня - 2%, знизились до 1,7% в 1980 роцi й до 1,3% в 2000 роцi. За прогнозами фахiвцiв приблизно в 2020 роцi вони знизяться до 1%, а в 2050 роцi - до 0,5%. На даний час прирiст населення в основному вiдбувається за рахунок країн, що розвиваються. З приблизно 130 млн. дiтей, що народжуються щорiчно, 78% припадає на країни, що розвиваються. столiття вченi-демографи, економiсти, екологи, медики, футурологи, а також полiтики серйозно заговорили про проблеми перенаселення в свiтi, про демографiчну розбалансованiсть. Для того, аби суспiльство успiшно функцiонувало, в першу чергу в економiчнiй сферi, а також в соцiальному i моральному вiдношеннi, воно має бути пропорцiйно представлене за вiковою структурою та за економiчною ознакою i мати вiдповiдну кiлькiсть допрацездатного (дiти i пiдлiтки), працездатного (молодь i дорослi люди) i пiсляпрацездатного (люди похилого вiку) населення. На думку фахiвцiв (зокрема Г. Сундберга), прогресивним є такий тип популяцiї населення, коли його чисельнiсть у вiцi до 15 рокiв становить понад 25%, а в 50 рокiв i бiльше - менше 25%. У наш час, на початку ХХІ ст., лише третина людства живе в країнах, де забезпеченiсть продовольством у середньому вiдповiдає енергетичним i якiсним нормам. Але саме в цих країнах рiвень народжуваностi має стiйку тенденцiю до зниження. Розвинутi країни стоять перед загрозою "старiння" населення. Країни Європи наближаються до регресивного типу популяцiї населення. За даними комiсiї з демографiї Ради Європи, на початку 2003 року, порiвняно з першими мiсяцями 2002 року, прирiст населення Європи становив лише 0,08%. І якщо у 1990 роцi дефiцит народжуваностi був зафiксований лише в Нiмеччинi, Болгарiї та Угорщинi, то в 2002 роцi вiн поширився ще на 12 країн Центральної Європи. У зв'язку зi зниженням народжуваностi та зростанням частки осiб старших вiкових груп виникає безлiч проблем iз соцiальним забезпеченням пенсiонерiв i продовженням перiоду трудової активностi тих, хто працює. Ще бiльше iснує проблем у країнах, де вiкова структура населення є молодою, тобто там, де народжується велика кiлькiсть дiтей, а тривалiсть життя невелика, через економiчну недорозвинутiсть i соцiальнi негаразди, за даними ЮНІСЕФ, приблизно 150 млн. дiтей страждають вiд недоїдання, щорiчно вмирає 10 млн. дiтей [4]. Якщо в цивiлiзованих, розвинутих країнах поцiновується життя кожної людини, якого б вiку i статi вона не була, то зубожiлий, патрiархальний свiт продовжує байдуже дивитись на смерть немовлят i матерiв, якi їх народжують. Звичайно прогрес вiдбувається, але доволi повiльними кроками i в основному за iнiцiативи мiжнародних органiзацiй. У серединi ХХ ст. над швидке зростання населення планети, яке носило суперечливий характер щодо свого регiонального вияву та вiкова i економiчна диспропорцiя зумовили зосередження пильної уваги мiжнародних органiзацiй, полiтичних дiячiв, громадськостi, учених до проблем народжуваностi та демографiчної полiтики. Для розв'язання проблем, якi колись вважалися суто сiмейними i залежали вiд репродуктивної поведiнки членiв подружжя, стало необхiдним об'єднання зусиль свiтової спiльноти, а цi проблеми набули державного i навiть мiжнародного масштабу. Латинськiй Америцi, в Африцi були створенi регiональнi демографiчнi центри ООН. Спираючись на вивчення досвiду дiяльностi цих центрiв, у 1966 роцi Генеральна Асамблея ООН прийняла резолюцiю про населення i розвиток, в 1967 було створено спецiальний фонд ООН для заохочення дiяльностi в галузi народонаселення. На основi плiдної узагальнюючої дiяльностi пiд егiдою ООН у 1974 в Бухарестi був прийнятий Всесвiтнiй план дiй в галузi народонаселення, де проголошувалось суверенне право кожної держави проводити ту демографiчну полiтику, яка вiдповiдає її нацiональним потребам. Разом iз тим, нацiональна полiтика щодо контролю над ростом народонаселення має бути спрямована на створення програм свiдомого планування сiм'ї та контролю над народжуванiстю; одночасно кожна подружня пара повинна мати право приймати рiшення стосовно внутрiшнiх сiмейних питань народжуваностi, мати доступ до iнформацiї й вiдповiдних засобiв для вирiшення власних демографiчних проблем. Таким чином, демографiчна полiтика має орiєнтуватись одночасно i на потреби iндивiдiв (сiм'ї) i суспiльства. За даними ООН, у 60% країн свiту в даний час здiйснюються заходи щодо регулювання процесiв у галузi дiтонародження. В першу чергу, увагу зосереджено на стимулюваннi бажаної для розвитку суспiльства кiлькостi дiтей. Так, у розвинутих країнах демографiчна полiтика передбачає пiльги (економiчнi, соцiальнi) сiм'ям, якi планують збiльшити кiлькiсть народжуваних дiтей. У країнах, що розвиваються, завданням демографiчної полiтики стає скорочення народжуваностi. Однак iснують країни, якi не придiляють питанням народжуваностi достатньої уваги. Так, у Нiгерiї, Ефiопiї, Пакистанi вважають, що демографiчний прирiст є важливим фактором майбутнього соцiально-економiчного прогресу. У рiзних народiв мiнiмальнi вiковi межi укладання шлюбу вiдрiзняються мiж собою. Мiнiмальний шлюбний вiк коливається вiд 12 рокiв в Іспанiї, Грецiї, деяких країнах Латинської Америки та США i провiнцiях Канади, до 18 рокiв - у бiльшостi європейських країн. В мiжнароднiй практицi шлюби, якi укладаються мiж особами, що не досягли 18 рокiв, називаються раннiми. За даними Центру дослiдження законностi ЮНІСЕФ, практика вiддавання замiж дiвчат у ранньому вiцi найбiльш розповсюджена в Центральнiй Африцi та Пiвденнiй Азiї. В цих регiонах є мiсцевостi, де весiлля справляються навiть до досягнення дiвчатами статевої зрiлостi. Одруження одразу пiсля статевого дозрiвання за участю дiвчат 15-18 рокiв розповсюдженi серед населення Близького Сходу, Пiвнiчної Африки, частини Азiї, Латинської Америки i навiть Схiдної Європи. Мiж iншим, новим "Сiмейним кодексом України" передбачено, що за особливих обставин встановлений мiнiмальний шлюбний вiк для дiвчат 17 рокiв i 18 рокiв для хлопцiв може бути знижений до 14 рокiв. Це одна з найнижчих норм в Європi загалом i в Схiднiй Європi зокрема. Як правило, раннi шлюби притаманнi традицiйним суспiльствам, якi дотримуються давнiх традицiй i звичаїв. Демографiчна ситуацiя у свiтi, на думку фахiвцiв, не може не викликати занепокоєння. У 2000 роцi чисельнiсть населення Землi складала понад 6 мiльярдiв чоловiк та буде продовжувати збiльшуватися бiльш, нiж на 78 мильйонiв чоловiк на рiк протягом наступного десятирiччя. Сьогоднi чисельнiсть населення Землi зростає переважно за рахунок країн Азiї, Африки та Латинської Америки. За оцiнками Органiзацiї Об"єднаних Нацiй, в 2050 роцi на Землi буде iснувати вiд 7 до майже 11 мильярдiв чоловiк, при цьому найбiльш ймовiрним прогнозом є 9 мiльярдiв чоловiк. Чисельнiсть населення свiту (ХVІ-ХХ ст.) Рiк населення, млн. чол. Рiк населення, млн. чол. Рiк населення, млн. чол. 1550 450 1940 2290 1987 5000 1650 550 1950 2500 1990 5200 1800 906 1960 3000 1993 5512 1850 1170 1970 3650 1994 5660 1900 1630 1980 4415 1999 6000 1920 1811 1985 4814 2000 6200 3. поведiнки, не буде бачити перспектив для iснування й розвитку кожної сiм'ї та особи. До останнього часу проблеми безпеки дослiджувалися переважно у вiйськовiй та полiтичнiй сферах й обмежувалися потенцiйними конфлiктами мiж країнами та мiжнародними загрозами. Однак результати модельних дослiджень, проведених у рядi країн, свiдчать, що внутрiшня негативна соцiально - демографiчна ситуацiя, зокрема, той чи iнший режим вiдтворення населення, кiлькiсний та якiсний його склад може стимулювати чи гальмувати виникнення й розвиток внутрiшнiх i зовнiшнiх конфлiктiв, бути каталiзатором сепаратистських прагнень частини населення, тобто здiйснювати деструктивний вплив на стан безпеки держави навiть за стабiльної мiжнародної ситуацiї. Як свiдчить досвiд, проведення тiєї чи iншої соцiально-демографiчної полiтики, зокрема щодо нацiональних меншин, емiгрантiв та бiженцiв, дозвiл чи заборона використання тих чи iнших засобiв планування сiм'ї тощо можуть бути причиною приходу до влади або вiдставки урядiв, слугувати показником розвитку демократiї. Отже, демографiчний чинник є одним з визначальних для забезпечення стабiльного й безпечного розвитку держави, а проблеми оптимального демографiчного розвитку слiд розглядати як першочерговi iнтереси держави, як фактор i водночас як результат її функцiонування. На жаль, нинiшня соцiально-економiчна криза ускладнила демографiчнi процеси, призвела до помилок i проблем, якi болюче позначаються на головному суб'єктi нинiшнiх перетворень - населеннi. проблемами глибокої демографiчної кризи, бiльш iнертної та практично некерованої, негативнi наслiдки якої для подальшого розвитку країни важко передбачити. але й республiк колишнього СРСР. За рiвнем народжуваностi (9,6 ‰ ) вона посiдає передостаннє мiсце серед них та країн Європи, за смертнiстю населення (15,4 ‰ ) - 2-е мiсце серед країн континенту, за рiвнем дитячої смертностi (14,4 дитини на 1000 новонароджених) її показники входять у першу сумну десятку показникiв для європейських країн, за очiкуваною тривалiстю життя (67 рокiв) - 109-е мiсце у свiтi, коли ще у 1994 р. посiдала 87-е. з 1991 р. i нинi таке зменшення становить близько 1 млн. осiб. Втраченi в Українi традицiї багатодiтностi призвели до того, що у 1995 р. сумарний показник народжуваностi, тобто кiлькiсть дiтей, що може народити кожна жiнка упродовж усього репродуктивного перiоду свого життя, становив 1,6 дитини на одну жiнку. Зазначимо, що для розширеного вiдтворення населення необхiдно мати 2,2-2,4 дитини. Падiння життєвого рiвня, що триває, невирiшенiсть екологiчних проблем, загострених наслiдками Чорнобильської катастрофи, соцiально-психологiчний дискомфорт - все це примушує бiльшою мiрою, нiж ранiше обмежувати розмiр сiм'ї. Процес зниження народжуваностi характерний для багатьох розвинених країн свiту, нинi це загальна тенденцiя демографiчного розвитку. Але є та межа зниження народжуваностi, яку не можна переступити, оскiльки за нею - процес депопуляцiї набуває незворотного характеру. Україна сьогоднi пiдiйшла до цiєї межi. Крiм того, рiзко зменшилася кiлькiсть шлюбiв, зростає число розлучених, удiвцiв i особливо удовиць, збiльшується частка бездiтних i одно дiтних родин, а це ще бiльше погiршує демографiчнi перспективи держави. В Українi постiйно зростає рiвень смертностi населення. Спостерiгається особливо висока смертнiсть чоловiкiв у працездатному вiцi, яка перевищує смертнiсть жiнок в аналогiчному вiцi майже вчетверо. Тiльки за рахунок цього фактора Україна втратила у 1969-1993 рр. понад 500 тис. чоловiкiв у вiцi вiд 16 до 50 рокiв. Вiдбувається зростання смертностi населення вiд iнфекцiйних та паразитарних хвороб, що є ганебним явищем для цивiлiзованої країни. Збiльшилася смертнiсть вiд туберкульозу, яка у 2-9 разiв перевищила вiдповiднi рiвнi, наприклад, Польщi, хоча остання має найвищi показники серед розвинених країн. дiтей, жiнок, осiб похилого вiку. В результатi зниження народжуваностi населення країни "старiшає". Частка осiб похилого вiку у 1995 р. становила в цiлому по Українi понад 1/5, а в селах - 1/3 всього населення. Головною ознакою сучасної демографiчної кризи є те, що в Українi вiдбуваються негативнi змiни не тiльки у кiлькостi, але й у якостi населення. Пiд час обстеження стану здоров'я населення виявилося, що рiвень загальної захворюваностi в Українi - один iз найвищих серед країн на теренах колишнього Радянського Союзу. Поширюються соцiальнi хвороби. Так, за рiвнем захворюваностi алкоголiзмом i наркоманiєю Україна перебуває на 2- му мiсцi серед зазначеної групи країн. Існує тенденцiя значного погiршення здоров'я нинiшнiх дiтей i пiдлiткiв. Лише один з чотирьох-п'яти може вважатися цiлком здоровим. Проблема полiпшення здоров'я населення сьогоднi перетворилася у проблему його елементарного збереження. професiйно пiдготовленої частини населення України, її iнтелiгенцiї, заможних селян пiд час полiтичних репресiй i голодоморiв 30-40-х рокiв, величезнi втрати працездатної частини населення пiд час другої свiтової вiйни, органiзованi переселення українцiв до Росiї, Казахстану та iнших республiк колишнього СРСР, зрештою, нинiшнiй вiдтiк iнтелекту за кордон, - все це завдало i продовжує завдавати багато в чому непоправної шкоди українськiй нацiї. цього стане бiологiчно зумовлене зниження народжуваностi, зростання потворностi серед новонароджених, поширення спадкових хвороб i виявлення їхнiх нових форм. Якщо ранiше для розвитку i збереження людського суспiльства мусили виживати найбiльш iнтелектуально розвиненi та вправнi його члени, то нинi у зв'язку з погiршенням соцiального i природного середовища реальнi можливостi вижити i залишити пiсля себе потомство зберiгають переважно люди фiзично здоровi, що вiддає прiоритет чинниковi фiзичного розвитку людини над розумовим. потенцiалу країни. На жаль, сьогоднi склалася така ситуацiя, коли чисельнiсть сучасних Збройних Сил може визначатися не стiльки воєнно- полiтичною обстановкою та вiйськовою полiтикою держави, скiльки обсягами наявних вiкових контингентiв населення країни. Зiставлення даних двох останнiх переписiв населення - 1979 i 1989 рр. - свiдчить про загрозливу тенденцiю зменшення загальної чисельностi молодi призовного вiку. Вiдповiднi контингенти молодi чоловiчої статi у вiцi 15-19 рокiв у 1989 р. становили лише 85 % її чисельностi у 1979 р. Чисельнiсть чоловiкiв допризовного вiку (17-лiтнiх) в Українi у 1993 р. Порiвняно з 1980 р. зменшилася на 13,8 %, призовного вiку (18-лiтнiх) вiдповiдно на 8,5%. та призовного вiку в мiських поселеннях, вiдносяться захiднi областi України, а також Вiнницька i Одеська, а в сiльських мiсцевостях - Харкiвська, Луганська, Донецька, Київська, Вiнницька, Миколаївська, Львiвська, Хмельницька i Тернопiльська областi. У динамiцi чисельностi мобiлiзацiйних контингентiв (чоловiкiв у вiцi 18-49 рокiв) небажанi зрушення характернi тiльки для сiльської мiсцевостi. В мiстах чисельнiсть цих контингентiв у 1993 р. порiвняно з 1980 р. збiльшилася на 7,9 %, а в селах - зменшилася на 15,5 %. Демографiчна криза i песимiстичнi прогнози розвитку населення до 2000-2015 рр. ще бiльше загострюють проблему формування контингентiв призовникiв i офiцерського корпусу, оскiльки питома вага дiтей у вiцi до 15 рокiв за прогнозними розрахунками зменшиться з 23,2% у1991р. до 17,6% у 2016р. При цьому той факт, що середня кiлькiсть дiтей у сiм'ї практично буде зведена до однiєї дитини (1,3 в середньому на одну сiм'ю з дiтьми), ще бiльше загострює проблему формування вiйськових контингентiв. Проблеми розвитку титульної нацiї. Непокоять тенденцiї, характер i перспективи розвитку титульного населення України - українцiв, а саме. у складi населення України. 2. Спостерiгається зменшення частки осiб, якi вважають українську мову рiдною (з 90 % у 1970 р. до 87 % у 1989 р.), а мовний вибiр iстотно впливає на формування нацiонального менталiтету. роками iнтенсивно iммiгрують до України. 4. Значний приплив до України осiб з абсолютно вiдмiнними релiгiйними, етнiчними та етичними переконаннями пiдвищує вiрогiднiсть виникнення додаткової соцiальної напруженостi в державi. Україна все бiльше стає спiльною домiвкою для населення республiк колишнього СРСР, яке пiддається дискримiнацiї, страждає вiд збройних конфлiктiв та iнших полiтичних потрясiнь. Лише за перший квартал 1996 р. до України з країн СНД прибуло близько 32 тис. чоловiк, у тому числi 63 % - з Росiї (у тому числi з Кавказького регiону), понад 7 % - з Узбекистану, 6 % - з Молдови, понад 4 % - з Казахстану. 5. Вiдновлюється iсторична справедливiсть i щодо репресованих народiв, котрi проживали ранiше на теренах власне України, - повертаються до мiсць постiйного мешкання кримськi татари, кримчаки, нiмцi, вiрмени, болгари, греки та iн. Через це в мiсцях, куди вони повертаються, а також у мiсцях компактного розселення бiженцiв i вимушених мiгрантiв можуть виникати очевиднi або прихованi протистояння з мiсцевим населенням. 6. Змiцнення нацiональної самосвiдомостi українцiв часто-густо сприймається неукраїнськими нацiональностями, переважно росiйськомовним населенням України, як прояв нацiоналiзму. Цi побоювання абсолютно безпiдставнi, оскiльки росiйськомовне населення має достатню кiлькiсть шкiл з викладанням росiйською мовою i вiдповiднi друкованi видання. Поступово встановлюється справедливiсть щодо титульного населення держави. Серед нацiональних меншин України вiдбувається вiдродження їхнiх культур i релiгiй, зростає кiлькiсть театрiв, бiблiотек i перiодичних видань. Впровадження спецiальних програм матерiальної та органiзацiйної допомоги розвитку нацiональних культур i мов пiдтримується державними фондами. Але прогресивнi тенденцiї розвою всiх нацiональностей в Українi останнiм часом зустрiчають значнi економiчнi труднощi, що заважають нормальному перебiговi зазначеного процесу. вiдтворення населення, формування складу та структури трудового потенцiалу, його ефективного використання. У широкому розумiннi до демографiчної полiтики можна вiднести всi види соцiально-економiчних заходiв, спрямованих на досягнення специфiчних цiлей, — вирiшення житлової проблеми, полiпшення умов працi, зниження захворюваностi, якi сприяють послабленню демографiчних проблем. Отже, демографiчна полiтикаhttp://buklib.net/ - _ftn1 — це система загальноприйнятих на рiвнi управлiння iдей i концептуально-об’єктивних засобiв, за допомогою яких держава та її соцiальнi iнститути, дотримуючись принципiв, адекватних iсторичним умовам, передбачають досягнення встановлених якiсних i кiлькiсних цiлей демографiчного розвитку, що вiдповiдають перспективним цiлям соцiально-економiчного розвитку держави загалом. У концепцiї демографiчного розвитку України на 2005—2015 рр. наголошується, що базовим положенням є трактування демографiчної полiтики не як складової соцiально-економiчної полiтики, а як її особливої спрямованостi, демографiчної орiєнтацiї. Мета демографiчної полiтики обумовлена конкретними iсторичними обставинами життєдiяльностi суспiльства та спiввiдношенням поточних i перспективних завдань. Демографiчна полiтика повинна бути спрямована на досягнення довгострокової перспективи вiдтворення населення з урахуванням регiональних особливостей. Вирiшення демографiчних проблем потребує, з одного боку, охоплення всiх регiонiв заходами профiлактики деструктивних демографiчних чинникiв, а з другого — видiлення регiонiв з найгострiшими проблемами для розробки спецiальних програм. В останнi роки прийнято низку державних документiв, орiєнтованих на полiпшення демографiчної ситуацiї в Українi, змiцнення сiмейно-шлюбних стосункiв, формування усвiдомленого батькiвства. Це передусiм нацiональна програма «Планування сiм’ї» (1994 р.), програма «Українська родина» (2001 р.), нацiональна програма України «Репродуктивне здоров’я 2001—2005» (2001 р.), Концепцiя державної сiмейної полiтики (2000 р.), Концепцiя демографiчного розвитку України на 2005—2015 рр. (проект 2004 р.) тощо. Полiпшення демографiчної ситуацiї можна очiкувати лише за умови полiпшення економiчної ситуацiї в Українi, центральну роль у цьому мають вiдiграти: забезпечення ефективної зайнятостi, яка має стати надiйною гарантiєю належного рiвня життя не тiльки для самого працюючого, а i для його утриманця. У сучаснiй демографiчнiй полiтицi України прiоритетними мають стати зниження надмiрної смертностi населення, полiпшення його здоров’я, зниження дитячої смертностi, пiдтримка життєдiяльностi дiтей i дорослих, збiльшення тривалостi життя. - врахування не лише материнства i пов'язаних з ним проблем, але й батькiвства як складової частини сiмейного життя i повноцiнного дитинства; - вивчення труднощiв спiльного подолання виникаючих проблем. «Дiти України» (1995), що ввiйшла складовою частиною в потужну загальноєвропейську програму «Дiти 90-х» i виконувалась в 14 країнах Європи за спiльною методологiєю. Передбачала охорону здоров'я, виховання, соцiальний захист знедолених, доплата сiм'ям, трудове навчання. «Українська родина» - розрахована була на перiод до 2000 року i передбачала концентрацiю зусиль Уряду, державних установ, громадських неурядових органiзацiй з метою полiпшення соцiального i духовного розвитку родини, ця програма допомагала пiдвищити авторитет родини, патрiотичний дух українського суспiльства консолiдувати нацiю навколо нацiональної iдеї. працi та громадському життi. Регулювання мiграцiйних процесiв вiд масштабiв та iнтенсивностi яких багато в чому залежить характер i розвиток демографiчних процесiв. Змiцнення здоров'я, збiльшення тривалостi життя. За кiлькiстю населення Україна посiдає 5 мiсце в Європi (пiсля Нiмеччини, Італiї, Великобританiї, Францiї) та 21 мiсце у свiтi. На її долю припадає 7,3 % населення Європи i 1 % населення Землi. Протягом тривалого часу територiя України була розчленована мiж сусiднiми державами, кожна з яких проводила полiтику денацiоналiзацiї українцiв, прагнучи до їхньої повної асимiляцiї. Вiдновлення незалежностi у 1991 роцi створило умови для консолiдацiї українцiв, розвитковi їх етнiчної самосвiдомостi, згуртуванню усiх, хто вiдчуває свою приналежнiсть до української нацiї, навколо iсторичної Батькiвщини. Лiтература 1. Н. М. Зобко "Демографiчнi проблеми людства" Київ 2001 рiк 4. Демографiчне дзеркало нацiї// Слово просвiти. - 2001. - 23 листопада. с. 6-7. 5. Дiти, жiнки та сiм’я в Українi: статистичний збiрник. - К.:Державний комiтет статистики України, 2000. - 362 с. 6. Демографiчна криза в Українi// Народна газета. - 2002. - № 17. - с. 4-5. 7. http://buklib.net/ - _ftnref5 Стратегiя розвитку України: теорiя i практики. — К.: НІД., 2002. — С. 864. 8. http://buklib.net/ - _ftnref7 Концепцiя демографiчного розвитку України на 2005—2015 рр. Проект. — К., 2004. — С. 13.