Демографiчна криза. Теорiї iндустрiального суспiльства
Контрольна робота по соцiологiї
Питання 1. Демографiчна криза та теоретичнi механiзми її дослiдження
Демографiчна криза - це неконтрольоване зростання населення Земної кулi. Особливо швидко збiльшується населення в Африцi де його щорiчний прирiст становить 2,9% проценти. В Азiї та Латинськiй Америцi воно збiльшується на 1,8 проценти, в той час як у Європi лише на 0,3 проценти щорiчно. З країн Радянського Союзу найбiльший темп зростання населення спостерiгаються у Середнiй Азiї - З проценти кожного року. За таких темпiв зростання, населення Землi до 2050 р. становитиме 12 мiльярдiв ( його чисельнiсть на сьогоднi складає 5,6 мiльярдiв).
В наш час образ невпинного зростання населення, якщо його екстраполювати на майбутнє, наводить на невтiшнi прогнози i навiть апокалiптичнi сценарiї глобального майбутнього людства, що було
продемонстровано на Мiжнароднiй конференцiї з проблем народонаселення, яка вiдбулася в Катрi у жовтнi 1994 р. Головна проблема, говорилось на конференцiї, полягає в тому, що в зворотнiй пропорцiї до зростання населення рiзних континентiв i країн збiльшується розрив мiж споживанням. Наприклад, в масштабах планети вiдбувається збiльшення загального об'єму виробництва продовольчих товарiв. Разом з тим, цi товари не отримують самi голоднi. В 1992 р. надмiрне споживання їжi у розвинутих країнах становило 3300 кiлокалорiй, в цiлому в тих країнах, що розвиваються - 2200 кiлокалорiй, а в країнах Пiвденної та Пiвденно-схiдної Азiї всього 2100 кiлокалорiй.
країни, яке потiм змiнюється таким же стрiмким її зменшенням, пiсля чого населення стабiлiзується у своїй чисельностi. Результатом такої революцiї стане новий режим розвитку людства. Демографiчний перехiд вже подолали iндустрiально розвинутi країни, i тепер, усього через 50 рокiв, вiн почався в країнах, що розвиваються. Перехiд супроводжується зростанням продуктивних сил та перемiщенням значних мас населення iз сiл в мiста, а коли цей процес завершується, вiдбуваються глибиннi змiни у вiковому складi населення.
Населення свiту можна розглядати як систему, замкнутий об'єкт, що характеризується певним числом людей, властивостi якого визнаються внутрiшньою взаємодiєю. Взаємодiя i взаємозалежнiсть сучасного людства зумовлена транспортними i торгiвельними зв'язками, мiграцiйними та iнформацiйними потоками, що дає можливiсть розглядати сьогоднiшнiй свiт як глобальну систему. Для населення Землi як замкнутої системи, не слiд враховувати мiграцiю, яка робить свiй внесок в баланс населення окремо взятої країни чи регiону, адже в масштабi планети емiгрувати поки що нiкуди. Бiологiчно всi люди належать до одного виду Ноmо sapiens, в них однакова кiлькiсть хромосом - 46, що вiдрiзняє їх вiд приматiв, а всi раси здатнi до змiшування та соцiального обмiну. Мiсцем проживання людства слугують всi зручнi для цього частини Землi, але за своєю чисельнiстю ми перевищуємо рiвних нам за розмiром та харчуванню тварин в сто тисяч разiв. Протягом останнiх сотень тисяч рокiв людина мало змiнилась у бiологiчному вiдношеннi, ЇЇ розвиток та самоорганiзацiя вiдбувались у соцiальнiй сферi шляхом сапiентацiї, яка проходила завдяки високорозвинутому мозку та свiдомостi. Тепер, коли дiяльнiсть людини набула планетарного масштабу, гостро постає питання вiдносно її впливу на навколишню природу. Тому сьогоднi набуває великого значення розумiння того, якi фактори визначають зростання числа людей на нашiй планетi.
числа людей на Землi. В наш час тривалiсть переходу пiд час якого населення Землi потроїться становить всього 90 рокiв, але за цей перiод, що складає всього 1/50000 всiєї iсторiї людства, вiдбудуться корiннi змiни характеру його розвитку. Гострота переходу зобов'язана синхронiзацiї процесiв розвитку, а також тiй взаємодiї, що має мiсце в свiтовiй демографiчнiй системi i є прикладом у проявi глобалiзацiї. Нарештi, на завершальному етапi демографiчного переходу корiнним чином змiнюється спiввiдношення мiж молодим та старшим поколiнням, вiдбувається старiння населення планети. Наприклад, в 1990 р. середнiй вiк землян становив 15 рокiв, в 1995 р. - 25 рокiв, в 2025 р. за пiдрахунками вчених вiн досягне 31, а в 2200 р. - 43 рокiв.
Демографiчний перехiд, як наслiдок стискання iсторичного часу, необхiдно розглядали як важливий рубiж всiєю iсторiї людства. Приймаючи закон розвитку як незмiнний, необхiдно враховувати, що невичерпнiсть ресурсiв, перенаселення або розвиток науки та медицини стануть визначальними у змiнi алгоритму зростання. Висновок, на який наводить теорiя, полягає в загальнiй незалежностi глобального зростання вiд зовнiшнiх умов. Цей висновок суперечить традицiйним, загальноприйнятим мальтузiанським уявленням. За творенням експертiв Мiжнародної органiзацiї харчування в наш час є достатньо простору i ресурсiв на Землi для того, щоб прогодувати 20-25 мiльярдiв чоловiк.
Голод же в багатьох регiонах пов'язаний не з нестачею харчiв, а зi способами їх розподiлу, якi мають соцiальне та економiчне походження. Якщо в минулому все набувало свого виразу в кiлькiсному зростаннi, то в нових умовах, коли вiдбудеться стабiлiзацiя чисельностi населення, критерiєм розвитку стане його якiсна сторона. А це означає, що за змiною вiкової структури послiдує глибинна перебудова цiннiсних орiєнтацiй у суспiльствi, бiльше навантаження на системи охорони здоров'я, соцiального захисту, освiти i науки, буде генеруватись нове вiдповiдальне ставлення до навколишнього середовища. Цi фундаментальнi змiни цiннiсних установок суспiльства безперечно складуть основну проблему нового етапу еволюцiї суспiльства, який настане в майбутньому за умови стабiлiзацiї населення нашої планети пiсля завершення демографiчного переходу.
Європа розвивалась такими темпами, якi бiльше в майбутньому вже нiколи не будуть перевершеними, то двi свiтовi вiйни призвели до загальних втрат бiля 250 мiльйонiв або 10 процентiв населення свiту. В минулому необхiдно звернути увагу на втрати вiд так званого Чорного мору - жахливої пандемiї чуми в XIV ст., вiд якої вимерла одна третина населення Європи. Але незважаючи на все, людство досить швидко долало наслiдки втрат. У наш час можливою є втрата системної сталостi при проходженнi країнами, що розвиваються через демографiчний перехiд - перехiд, який пройде у два рази швидше, нiж в Європi i який охопить в десять разiв бiльше людей. Саме демографiчний фактор без сумнiву дуже важливий для бiльшостi країн мусульманського свiту. Вибухоподiбна поява поколiнь неприкаяної молодi, її мiграцiя до мiст дестабiлiзує враховуватикраїни, породжує таке явище, як тероризм. Тут слiд зауважити, що в культурологiчному вiдношеннi фундаментальний Іслам мало сприяє розвитку, що наочно продемонстрували талiби в Афганiстанi. Тому результуюче «зiткнення цивiлiзацiї!» пов'язане не стiльки з релiгiйним фактором, скiльки з вiдставанням iсламського свiту в соцiальному та економiчному розвитку.
Концепцiя «зiткнення цивiлiзацiй» була сформульована вiдомим американським соцiологом, директором Інституту стратегiчних дослiджень при Гарвардському унiверситетi Семюелом Хантiнгтоном. Хантiнгтон висунув гiпотезу, згiдно з якою головним джерелом конфлiктiв у свiтi, що створиться у XXI ст. буде зiткнення цивiлiзацiй. Це означає, що в мiжнародних вiдносинах превалюватимуть конфлiкти не iдеологiчного характеру, а насамперед спричинюванi культурними вiдмiнностями. Конфлiкт мiж цивiлiзацiями буде останньою стадiєю в еволюцiї конфлiкту в сучасному свiтi. Впродовж останнiх двох столiть конфлiкти в захiдному свiтi були значною мiрою мiж правителями, що прагнули збiльшити свою бюрократiю, армiї, територiю свого правлiння. В ходi цих конфлiктiв вони створювали нацiональнi держави, i починаючи з французької революцiї 1789-1794 рр., головна лiнiя противоборства пролягала вже скорiше мiж нацiями, нiж правителями. Потiм унаслiдок росiйської революцiї 1917 р. i реакцiї на неї конфлiкт нацiй поступився мiсцю конфлiкту iдеологiй, спочатку мiж комунiзмом, фашизмом-нацизмом та лiберальною демократiєю. Пiд час «холодної вiйни» цей останнiй конфлiкт утiлився у боротьбу двох держав, жодна з яких не була нацiональною державою в класичному європейському розумiннi. Та значеннi цього слова i кожна з яких визначила свою iдентичнiсть iз погляду своєї iдеологiї.
свiтовому масштабi. Пiд час «холодної вiйни» свiт подiлився на країни «першого», «другого» та «третього» свiту. З падiнням комунiстичної системи такий подiл є бiльше не до речi. Набагато розумнiше тепер згуртували країни, виходячи не з їх полiтичних чи економiчних систем, або беручи до уваги їхнiй рiвень економiчного розвитку, а з погляду їх культури i цивiлiзацiї. Зiткнення цивiлiзацiй вже сьогоднi вiдбувається на двох рiвнях. На мiкрорiвнi груми, що мешкають у сусiдствi вздовж меж, що роздiляють цивiлiзацiї, борються, часом несамовито за контроль над сумiжною територiєю i один над одними (наприклад, протистояння Індiї та Пакистану у шпат Кашмiру). На макрорiвнi держави, якi належать до рiзних цивiлiзацiй суперничають за вiдносну вiйськову й економiчну могутнiсть. контроль над мiжнародними органiзацiями i, конкуруючи, намагаються ствердити свої специфiчнi та релiгiйнi цiнностi, що наочно показує себе у протистояннi мiж СІЛАми, якi уособлюють захiдний (християнськiй) свiт, та iсламськими країнами.
яка дала б змогу їм вдаватись до адекватних днi вiдносно воєнних акцiй НАТО, Ізраїлю, iнших держав, що входять до так званого золотого мiльярду, вони застосовують методи тероризму, спрямовуючи основний удар проти мирного населення цих країн, прагнучи шляхом залякування змусити останнiх вiдмовитись пiд принципових напрямкiв своєї зовнiшньої полiтики. Мiжнародний тероризм на сьогоднi перетворився в таку загрозу людству, яка за своїми можливими наслiдками наближається до загрози термоядерної вiйни, яка нависала над свiтом у 50-тi - 70-тi роки XX ст. Осi. чому у збереженнi стiйкостi розвитку полягає головна вiдповiдальнiсть свiтового спiвтовариства: зберегти мир в епоху корiнних змiн у спiввiдношеннi мiж чисельнiстю населення iндустрiально розвинутих країн, i країн, що розвиваються, не дати мiсцевим конфлiктам перерости у пожежу, яка б нагадувала ту, що спалахнула в Європi на початку XX ст. Без такої глобальної стiйкостi неможливим стає вирiшення будь-яких глобальних проблем, якими б значущими вони не були. Тому пiд час обговорення глобальних питань безпеки, разом iз воєнною, економiчною та екологiчною безпекою, на останньому мiстi, демографiчний фактор безпеки i стабiлiзацiї свiту, який повинен враховувати не тiльки кiлькiснi параметри зростання населення, а й якiснi, що передбачають бiльш справедливий розподiл свiтових багатств мiж багатими i бiдними країнами
Таким чином, вивчення глобальних проблем сучасностi та визначенням шляхiв вирiшення займається iнвайронментальна соцiологiя, яка являє собою спецiальну соцiологiчну теорiю, що вивчає закономiрностi i форми взаємодiї суспiльства з навколишнiм середовищем. Основи iнвайронменталiзму були закладенi в кiнцi XIX ст.
В цей час видiлялись такi теоретичнi орiєнтацiї:
- консерватизм - в рамках цього напрямку розроблялись шляхи реорганiзацiї соцiальних iнститутiв з метою забезпечення рацi- онального i продуктивного природокористування;
- бiоцентризм, що розглядав природу як найбiльш досконалу, надiлену духовнiстю субстанцiю. Представники даного напрямку вважали охорону природи найважливiшою цiннiсною орiєнтацiєю суспiльства;
- екологiзм, чиї теоретики вважали, що iснує нерозривний зв'язок мiж екосистемами та спiвтовариством людей. Головне завдання соцiальної системи полягає в тому, щоб зупинити порушення екологiчних процесiв;
- економiзм, прихильники якого розглядали природу як матерiал, що iснує для задоволення потреб людини, а всi екологiчнi труднощi можуть бути вирiшенi самi по собi, тобто стихiйно.
В 70-тi роки XX ст. наступає новий етап в розвитку iнвайронменталiзму. Це було пов'язане з наростанням кризових явищ в рiзних країнах, а також iз розчаруванням вiдносно можливостей науково-технiчної революцiї. Формулюється такi принципи iнвайронменталiзму:
-у своїй дiяльностi людина повинна враховувати не тiльки соцiальнi i культурнi фактори, а й особливостi навколишнього середовища;
В рамках iивайронментальної соцiологiї формується нова iнвайронментальна етика, яка розглядає можливостi розвитку та вдосконалення людини як залежнi вiд якостi природних умов. Саме цим зумовлена актуальнiсть проблеми формування ноосферного свiтогляду.
Дiяльнiсть по втiленню цих завдань в практицi соцiологiчного дослiдження отримала назву «соцiоiнженерної дiяльностi». її змiстом є поєднання якостей соцiолога та iнженера. Як соцiолог, дослiдник суспiльних явищ i процесiв, зобов'язаний професiйно розробити програмно-методичне забезпечення проекту, застосувати методи обробки, узагальнення та аналiзу соцiологiчних даних, вмiти iнтерпретувати i коментувати отриманi результати. Як iнженер вiн мусив володiти вiдповiдним стилем i мисленням дiяльностi, яка називається iнжинiрингом.
Інжинiринг (технiчний, прикладний) - це комплекс самостiйних консультацiйних послуг на комерцiйнiй основi по змiнi, регулюванню та соцiальному контролю за допомогою спецiальної соцiотехнiки рiзних органiзацiйних структур, якi створюються людьми для вирiшення спецiальних завдань. Таким чином, соцiоiнженерiя, яка сформувалась на основi iдей «технологiчного детермiнiзму» являє собою комплекс заходiв соцiотехнiчного впливу-на людину та соцiальнi групи, завдяки чому у них виникає бажання або здатнiсть до реалiзацiї певних цiлей. Тому вона має бути основним iнструментом теоретичного дослiдження демографiчної кризи в наш час.
Є декiлька пiдходiв до цiєї проблеми. Дж. Морено (1892-1974) уявляв свiт як «гру буття», в якiй вiдбуваються зустрiчi людей та розiгрування ними своїх ролей на рiзних рiвнях соцiального життя. Органiзацiя суспiльства, на думку Морено, виходить iз iнтеракцiй його членiв, що формує образ соцiуму як «драми» яка складається iз вистав, i дiй учасникiв групових процесiв. В них людина спонтанно проживає свої ролi та безпосередньо переживає реальнi почуття, думки свого сприйняття життєвих ситуацiй. Все це зумовлює примат внутрiшнiх психологiчних явищ над зовнiшнiми проявами. В цьому зв'язку Морено скептично вiднiсся до емпiричних методiв спостереження, експерименту та описування, якi, на його думку, розкривають лише поверхневi моменти iснування соцiальних об'єктiв. На основi концепцiй Дж. Морено сформувалась нова галузь соцiологiчного знання яка отримала назву соцiометрiя. «Соцiометрiя - це емпiрична наука, кiлькiсно i якiсно оцiнююча мiжособиснi стосунки та переживання, пов'язанi iз ролями, якi грають люди в соцiоемоцiйнiй структурi своєї групи (в своєму соцiальному середовищi). Предметом соцiономiї є вивчення iндивiдiв в той момент, коли вони вступають у взаємнi вiдносини, що ведуть до створення групи. У соцiальнiй сферi дiють сили притягання - вiдштовхування, вибору - вiдторгнення, симпатiї - антипатiї. Завдання соцiономiї полягає в тому, щоб створити ситуацiю, в якiй кожна людина i на виробництвi, i вдома працювала i жила в оточеннi симпатичних i симпатизуючих їй людей.
сферу наукового знання та професiйної спецiалiзацiї, яка за своїм значенням не поступається iнженернiй працi. Головними рушiйними силами пiдвищення продуктивностi працi є її наукова органiзацiя та економiчне стимулювання.
невизначенiстю: поняття малої групи, людських вiдносин, суспiльної думки i т. д. будучи потрiбним для вивчення локальних областей суспiльного життя, цi чинники не створюють взаємопов'язаного цiлого яке б складало «теорiю суспiльства». Якщо наука - це теоретично осмислене i концептуально виражене знання, то стає очевидною необхiднiсть пошуку «науково точної» методологiї i методики соцiологiчного пiзнання. Для цього треба було «виманити» соцiологiв на «теоретичну територiю» та лiквiдувати розрив мiж емпiричним та теоретичним рiвнями наукового пiзнання. Прiоритет технологiчного детермiнiзму (техноманiя) став домiнантою технократичного мислення та еволюцiйно-технологiчної трактовки соцiального прогресу. Рух «маятника» в бiк уявлень про суспiльство з позицiй природничих наук досягає найвищої точки. Індустрiалiзм перетворюється в своєрiдний банк iдей, гнучку систему постулатiв i положень рiзних концепцiй розвитку цивiлiзацiй. Значного посилення в захiднiй теоретичнiй соцiологiї цього перiоду набуває теорiя iндустрiального суспiльства яке виступає у двох варiантах: 1) капiталiзм; 2) соцiалiзм. Соцiалiстична система являє собою iндустрiальне суспiльство закритого типу (тоталiтарне) яке базується на суспiльнiй вiдповiдальностi та перевазi колективного над iндивiдуальним.
- приватна власнiсть як основа економiчного зростання, особистої свободи та захисту соцiального порядку;
-бiзнес як рушiйна сила соцiального прогресу (центральна фiгура - пiдприємець);
- менеджеризм як форма управлiння (центральна фiгура - освiтчений адмiнiстратор);
- плюралiстична демократiя, яка веде до полiтичного консенсусу;
-деiдеологiзацiя суспiльного життя.
В 60-i роки в рамках концепцiї «iндустрiального суспiльства» розвивається теорiя «конвергенцiї», тобто зближення рiзнотипних суспiльств (капiталiстичного i соцiалiстичного) i перехiд їх до суспiльства споживання.
В теорiї конвергенцiї видiляються двi концепцiї. Р. Арон, У. Ростоу виступають з позицiй прозахiдної орiєнтацiї. На їхню думку конвергенцiя веде до впровадження захiдних iдей в країнах соцiалiзму за допомогою процесiв «iндустрiалiзацiї, демократизацiї, вестернiзацiї». З. Бжезинський, П. Сорокiн обґрунтовують паралельну еволюцiю, за якою має мiсце запозичення соцiальними системами, що змагаються одна у другої сильних сторiн, згладжування вiдмiнностей мiж ними i зближення в руслi розвинутого iндустрiального суспiльства. Останнє трансформуючись у «суспiльство - гiбрид» перевершує за своїми якостями обидвi системи.
суспiльства, в якому «масовизацiя» розглядається як «залучення мас у життєдiяльнiсть суспiльства». Масове суспiльство - це суспiльство, в якому домiнують маси, де панує масове виробництво i споживання, масова комунiкацiя та культура, громадське управлiння, яке спирається на громадську думку. Стосовно iндустрiального «масового суспiльства» слiд зауважити, що в поглядах на цей феномен видiляють двi тенденцiї якi знайшли вiдображення у вiдповiдних концепцiях.
Лiберальна концепцiя (Р. Мiлс, Д. Рiсмен), в рамках якої на основi песимiстичної картини негативних сторiн iндустрiального суспiльства обґрунтовуються тенденцiї подальшого зростання бюрократизму, деiндивiдуалiзацiї особи, якi складають основу для конформiзму, аморфностi, манiпулювання та контролю за поведiнкою мас. Демократична концепцiя (Д. Бел, СЛiпсет, Е. Шилз), у якiй процес масовизацiї розглядається як розрив тих пут, що сковують iнiцiативу мас у традицiйному суспiльствi. Завдяки цьому вiдбувається зростання ролi мас для яких стає доступним те, що донедавна було привiлеями елiти. В 60-i роки свiт переживає великi соцiально-полiтичнi i економiчнi потрясiння. В цей час виникає iсторичний парадокс - розвиток людства шляхом пiзнання та технiчної могутностi супроводжувався зростанням могутностi руйнiвних сил, збiльшенням масштабiв загрожуючої людству катастрофи. На цьому фонi «оптимiстична» позицiя теоретикiв iндустрiального суспiльства зазнає рiзкої критики з боку опонентiв.
тенденцiя до комбiнування емпiричних соцiологiчних дослiджень i теорiї. Теоретичний рiвень узагальнення емпiричного матерiалу при цьому займав, як би, промiжне становище, яке лiквiдувало розрив при переходi вiд нижчого (емпiричного) до вищого (теоретичного) знання i навпаки, минаючи фiлософiю (метафiзичне, спекулятивне знання).
1. Рысь Ю. И., Степанов В. Е. Социология. М.: Дашков и К, 2003. – 518с.
2. Филипенко А. С., Будкин В. С., Рогач А. И. Мировая экономика. К.: Либыдь, 2007.
3. Ерасов Б. С. Социальная культурология. В 2-х ч. Ч II. - М. : АО Аспект Пресс, 1994
|
