Девiантна поведiнка молодi як об’єкт соцiологiчного дослiдження
Вступ
Актуальнiсть теми дослiдження.
Процеси трансформацiї, якi вiдбуваються в сучасному українському суспiльствi та означають перехiд до нової моделi розвитку, супроводжуються глибокою кризою, яка охопила усi сфери суспiльства. Фактично, український соцiум знаходиться сьогоднi у станi цiннiсно-нормативної дезiнтеграцiї, тобто соцiальної аномiї (стан суспiльства, коли старi норми i цiнностi вже не вiдповiдають реальним вiдносинам, а новi ще не затвердилися), яка виявляється як на макро-, так i на мiкросоцiальному рiвнях органiзацiї суспiльства. При цьому вiдбувається заповнення соцiального простору перед – та девiантними цiнностями, порушення або iгнорування значною частиною iндивiдiв iснуючих норм права та моралi. В умовах кризового стану суспiльства особистiсть опинилася в складнiй ситуацiї вибору цiнностей, прiоритетiв, засобiв адаптацiї, i найбiльш гостро ця проблема проявляється у молодiжному середовищi.
фiксує катастрофiчне зростання молодiжної злочинностi, наркотизацiї та алкоголiзацiї, суїцидальної поведiнки молодi. Але ж саме позицiя молодого поколiння передбачає напрямок i темп процесiв модернiзацiї українського суспiльства, тому девiантна поведiнка молоддi виступає, як об¢єкт соцiальних дослiдженнь, якi, в свою чергу, набувають для сучасної України особливої актуальностi, тому що у динамiцi останнiх рокiв масштаби молодiжної девiацiї набули розмiрiв, якi загрожують соцiальнiй безпецi у цiлому.
делiнквентної поведiнки, а девiантна поведiнка як соцiальне явище часто трактується у карно-правовому сенсi. Невизначеним є комплекс причин та факторiв, що детермiнують соцiальнi вiдхилення, особливостi девiантної поведiнки у молодiжному середовищi. Цi обставини iстотно актуалiзують необхiднiсть всебiчного наукового пiзнання соцiального феномена девiацiї, причому, в узагальненому та систематизованому взаємозв`язку всiх видiв девiантної поведiнки.
Мета i завдання дослiдження.
Метою
цього дослiдження є теоретичний аналiз сутностi девiантної поведiнки молодi, як об¢єкту соцiологiчних дослiджень, причин та факторiв, якi детермiнують цей вид поведiнки.
У зв`язку з поставленою метою в курсовiй роботi передбачено вирiшити такi завдання
:
- виявити та проаналiзувати основнi методологiчнi та теоретичнi пiдходи до визначення девiантної поведiнки;
- з позицiї соцiологiчного пiдходу розглянути сутнiсть та змiст поведiнки, що вiдхиляється, як соцiального явища;
- проаналiзувати змiни в сучаснiй соцiокультурнiй реальностi України, розкрити їх вплив на розповсюдження рiзних видiв девiантної поведiнки молодi;
- узагальнити теоретичнi розвiдки видiв девiантної поведiнки молодi.
Об`єктом дослiдження є
Предметом дослiдження
Теоретико-методологiчнi засади та джерельна база дослiдження.
Методологiчну основу курсової роботи становлять фiлософськi принципи соцiального детермiнiзму, загальнонауковi методи системного пiдходу. Останнiй має виключно важливе теоретичне та практичне значення, оскiльки дозволяє зрозумiти механiзм взаємодiї соцiальних детермiнантiв усього спектру форм девiантних проявiв, знайти шляхи пiдвищення тих об`єктивних та суб`єктивних факторiв, зв`язкiв та вiдносин, через посередництво яких молодь засвоює, усвiдомлює та вiдтворює соцiально бажанi форми поведiнки.
Соцiологiчне дослiдження проблем молодi особливо актуальне для осмислення девiацiй у молодiжному середовищi у контекстi соцiальних змiн, якi вiдбуваються в українському суспiльствi. Тому необхiднiсть застосування методу соцiокультурного аналiзу проблем молодi є очевидною не тiльки з дослiдницької перспективи, але й з позицiї завдань соцiальної практики. Таким чином, функцiоналiстське пояснення норми та девiацiї доцiльно доповнити перспективою соцiокультурного аналiзу.
рiзнi види девiантної поведiнки; а також iсторичний метод, принципи об`єктивностi та конкретностi розгляду.
Крiм того, у дослiдженнi використовуються матерiали загальноукраїнських дослiджень з проблем молодi, а також офiцiйнi статистичнi данi.
Наукова новизна дослiдження.
- узагальненi основнi методологiчнi пiдходи до вивчення феномена девiантної поведiнки, як об¢єкту соцiологiчного дослiдження, визначено чотири групи теорiй в залежностi вiд головного чинника девiантної поведiнки;
- класифiкованi форми негативної девiантної поведiнки на противоправнi (злочини та правовi провини) та аморальнi (асоцiальнi i деструктивнi);
- зроблена спроба визначити функцiї девiацiї.
Науково-практичне значення роботи молодi, як об¢єкту соцiологiчного дослiдження.
Результати дослiдження можуть бути використанi при соцiологiчному прогнозуваннi кримiногенної та соцiально-полiтичної ситуацiї в Українi, при розробцi соцiальної та правоохоронної полiтики, профiлактичних програм боротьби з молодiжною злочиннiстю, наркоманiєю, алкоголiзмом, проституцiєю.
Структура курсової роботи.
Мета й основнi завдання дослiдження визначили логiку i структуру роботи, яка складається iз вступу, двох роздiлiв (якi мiстять по два параграфи), висновкiв, списку використаної лiтератури (39 найменувань).
1. Девiантна поведiнка як соцiологiчна категорiя i проблеми її вивчення
1. 1 Девiантна поведiнка молодi як предмет соцiологiчного дослiдження
Проблеми процесу трансформацiї та соцiальних змiн розглядаються в наукових працях П. Бергера, [9, 31]I. Валерстайна, [9, 34] Т. Лукмана, [9, 34] П. Штомпки. [39] Серед українських соцiологiв розробкою цiєї проблематики займаються І. Бекешкiна, Є. Головаха, В. Небоженко, Н. Панiна, Л. Сохань, В. Шинкарук. [39], [12], [13]
Безпосередньо девiантна поведiнка в захiднiй соцiологiї дослiджується в багатьох соцiологiчних теорiях. У рамках структурно-функцiонального аналiзу Е. Дюркгейм розумiв пiд девiантною поведiнкою таку поведiнку, яка не спiвпадає з загальноприйнятними в суспiльствi цiнностями та нормами. [18, 47]Р. Мертон головним чинником вiдхилень вважав розбiжнiсть мiж цiлями, якi висуває суспiльство та засобами, якi воно пропонує для досягнення цiлей. [30, 51] У цьому науковому напрямку вiдхилення дослiджували Т. Парсонс, Р. Дубiн та iншi. [38, 163] Дослiдження феномена девiантної поведiнки також отримало розвиток у рамках символiчного iнтеракцiонiзму, що визначає девiацiю як дiю iндивiда, яка є результатом iнтерпретацiї ситуацiї, а не дiї зовнiшнiх сил (Ч. Кулi, Дж. Мiд та iншi). [38, 164]Е. Беккер, Є. Леммерт, Ф. Танненбаум вважали, що девiантна поведiнка є результатом соцiальної оцiнки. [38, 166] Вiдхилення пояснюються також культурологiчними теорiями, якi наголошують на аналiзi культурних цiнностей, якi сприяють вiдхиленням (А. Коен, М. Мiллер, Е. Сатерленд, М. Селлiн). [25, 282], [38, 168] Конфлiктологiчна парадигма вiдхиляє усi теорiї девiантної поведiнки, вважаючи головним чинником девiацiї природу сучасного суспiльства. Також при розглядi девiантної поведiнки треба звернути увагу на роботи Ч. Бернарда, М. Бламберга, М. Вебера, Р. Лайкерта, А. Маслоу, Н. Дж. Смелзера, Х. Хекхаузена, в яких аналiзується поведiнка людей у рiзних сферах життєдiяльностi. [18], [19], [25]
дiя», «соцiальнi вiдносини», «соцiокультурнi явища», «соцiальнi iнститути». Головною категорiєю соцiологiчного аналiзу девiацiї є категорiя «соцiальне». Цi теоретичнi положення суттєво вiдрiзняють психологiчний та соцiологiчний пiдходи до визначення девiацiї.
девiантної поведiнки, останнi можна класифiкувати таким чином:
- причина девiацiї мiститься у неоднорiдностi та мiнливостi нормативно-цiнносної системи суспiльства (теорiя аномiї Е. Дюргейма, теорiя субкультур, теорiя контролю та близькi до них); [18, 35]
- причина соцiальних вiдхилень – соцiальна нерiвнiсть та стратифiкацiя суспiльства (теорiя аномiї Р. Мертона, теорiя конфлiкту соцiальних груп, теорiя конфлiкту влад та близькi до них); [38, 214]
- загальна причина девiацiй - стигматизацiя (концепцiя Ф. Танненбаума, соцiальної iдентичностi Е. Гоффмана, вторинної девiацiї Е. Лемерта, девiантної кар`єри та етикетування Г. Беккера); [38, 215]
- загальна причина девiантної поведiнки – дестабiлiзацiя суспiльства (теорiя соцiальної дезорганiзацiї, теорiя дестабiлiзацiї В. Реклесса, теорiя дезорганiзацiї Е. Бьорджесса). [38, 216]
Але ж треба зауважити, що рiзноманiтнiсть наукових шкiл та течiй значно ускладнила структуру сучасної захiдної девiантологiї, оскiльки прагнення зарубiжних дослiдникiв до мiждисциплiнарного наукового пiдходу до розгляду проблем поведiнки, що вiдхиляється, внесло певне концептуальне «забруднення» до соцiологiї девiантноiї поведiнки. Це явилося важливим чинником вiдсутностi єдностi у визначеннi категорiї «девiантна поведiнка», предмету даної науковi дисциплiни.
Що стосується радянської соцiологiї, то вивчення девiацiї здiйснювалося в рамках психологiчного та соцiологiчного пiдходiв. З позицiї соцiологiчного напрямку в радянськiй науковiй лiтературi пiд девiантним розумiлася поведiнка iндивiда, в результатi якої його дiї, вчинки не спiвпадали з цiннiсно-нормативною системою суспiльства. Безпосередньо у соцiологiчному напрямку можна визначити кримiнологiчний та багатофакторний пiдходи.
Проаналiзувавши радянську соцiологiчну лiтературу щодо проблеми девiантної поведiнки, можна видiлити двi основнi групи робiт. До першої вiдносяться iсторико-критичнi огляди закордонних дослiджень девiацiї. Серед них кримiнологiчнi працi М. Бабаєва, Н. Дубiнiна, В. Кудрявцева, Н. Кузнецової, Є. Сибiрякова, А. Ратiнова, а також соцiологiчнi роботи В. Афанасьєва, Л.Іонiна, І. Кона, Т. Осипова, Є. Осипової та iнших. Цi роботи дозволяють скласти уявлення про теоретичнi здобутки зарубiжних соцiологiв та спiвставити їх зi станом та напрямками вiтчизняних дослiджень. [16, 19]
Другу групу становлять працi, у яких робилися спроби соцiологiчного аналiзу вiдхилень в радянському суспiльствi. Це роботи Я. Гiлинського, В. Кудрявцева, В. Нерсесяна, О. Яковлєва. Значну частину робiт становлять дослiдження конкретних видiв девiантної поведiнки. Рiзнi аспекти злочинностi вивчали Ю. Антоян, К.Ігошев, І. Карпець, Г. Мiнковський, наркоманiю дослiджували А. Габiанi, Т.Іванова, Б. Лєвiн та М. Лєвiн, А. Мейроян, Г. Сiлласте, проблемам проституцiї присвяченi працi Н. Аверiної, А. Габiанi, Я. Гiлинського, І. Шмарова, суїцидальна поведiнка дослiджувалася І. Алiєвим, Я. Гiлинським, С. Смiдович та iншими. [16, 21]
Безпосередньо дослiдженням девiантної поведiнки молодi займалися В. Лiсовський, І.Ільїнський, В. Левiчева, В. Чупров, механiзм формування особистостi неповнолiтнього порушника вивчали С. Клiмова, І. Макшанцева, вплив оточення та родини на формування особистостi молодого девiанта – С. Агарков, С. Рєзников, В. Солоднiков, Б. Попов, профiлактицi девiантної поведiнки молодi присвяченi працi Л. Волошиної, І. Максимової, Б. Левiна та М. Левiна, М. Позняковой, І. Стрельчука. [16, 25]
В останнi роки українськi соцiологи виявляють безпосереднiй iнтерес до проблем молодi, вивчаючи особливостi формування трудових орiєнтацiй та життєвих планiв молодi (А. Вишняк, О. Ручка, В. Оссовський, С. Макєєв, С. Стукало та iншi), адаптацiю до сьогодення (О. Злобiна, С. Макєєв, С. Оксамитна, В. Пилипенко, В. Тихонович, О. Шкачко), рiзнi види девiантної поведiнки молодi (О. Бандурка та В. Соболєв, В. Водник, О. Зелiнський, Ю. Золотарьова, В.Іванова, Н. Побєда, Є. Ставицька та iншi). [16, 32]
У дослiдженнях вiтчизняних соцiологiв пiдкреслюється, що Україна опинилася в ситуацiї ненормативностi, неясностi сучасних норм. Їх непереконливiсть, необґрунтованiсть роблять, по-перше, проблему визначення девiацiї надто складною, так як все важче стає теоретикам i практикам вiдповiдати на запитання: «У чому i вiд чого вiдбуваються вiдхилення?». По-друге, невизначенiсть в критерiях, в межах дозволеного, вiдсутнiсть ясних i зрозумiлих процедур та мiри вiдповiдальностi за вчинене об’єктивно «сприяють» розширенню «поля девiантностi». До речi, українськими соцiологами (в рамках дослiдження девiантної поведiнки) вивчаються мотиви девiантної поведiнки молодих людей, типологiчнi особливостi кримiнальної поведiнки останнiх, взаємозв’язок зайнятостi молодi i злочинностi, особливостi девiацiї у середовищi учнiвської молодi тощо. [17, 23–24]
до вивчення девiацiї, не розглянуто сукупнiсть факторiв, якi впливають на розповсюдження соцiальних вiдхилень, не визначено особливостi девiацiй серед молодiжної спiльноти, усi базовi поняття є дискусiйними.
1. 2
Особливостi девiантної поведiнки в умовах соцiальної аномiї
Сучасне українське суспiльство – це соцiум, де iснує криза довiри по вiдношенню до старих засобiв соцiальної iнтеграцiї, моральна пустота та цiннiсний вакуум, масове розповсюдження перед – та девiантних форм поведiнки, перехiд соцiальної патологiї до розряду соцiальної норми.
Норми, якi iснують у суспiльствi, можна класифiкувати таким чином:
зразки поведiнки i вважаються обов`язковими чи припустимими саме в цьому суспiльствi);
- офiцiйнi – неофiцiйнi (офiцiйнi – це такi умовнi чи безумовнi норми, якi оформленi у виглядi правових приписiв i контролюються правоохоронними органами; неофiцiйнi – це безумовнi або умовнi норми, дотримання яких забезпечується авторитетом громадської думки);
За масовiстю, розповсюдженiстю, формою соцiального вияву девiантну поведiнку можна розглядати, на наш погляд, як:
- девiантну поведiнку як соцiальне явище (соцiальний тип).[4, 35]
В сучасних умовах українського соцiуму негативну девiантну поведiнку молодi можна оцiнювати як соцiальне явище, для якого характернi розповсюдженiсть у просторi, стiйкiсть у часi, розповсюдженiсть серед соцiально-демографiчних груп, множиннiсть такої поведiнки. В свою чергу, негативна девiантна поведiнка (виходячи з цiлi такої дiї) може включати такi види: делiнквентна поведiнка (злочиннiсть, правопорушення), тобто порушення офiцiйних норм, та аморальна поведiнка, що порушує неофiцiйнi норми. Аморальна поведiнка може бути подiлена на асоцiальну (алкоголiзм, наркоманiя, проституцiя, суїцидальна поведiнка) та деструктивну (екстремiзм).
Таким чином, в умовах соцiальної аномiї вiдбувається катастрофiчне зростання усiх видiв негативної поведiнки, порушення усiх соцiальних норм (окрiм хибних). Невизначенiсть пермiсивного стану суспiльства породжує втрату соцiальних орiєнтирiв, соцiальної опори, звичних гарантiв безпечного та забезпеченого iснування, що викликає у людей розгубленiсть, робить їх сприятливими до рiзних екстремiстських проявiв, тобто провокує девiантну поведiнку, оскiльки спостерiгається невизначенiсть нормативної системи, невизначенiсть у критерiях дозволеного, вiдсутнiсть чiтких процедур та вiдповiдальностi за скоєне. Подальше поглиблення кризи матиме ще бiльший руйнiвний вплив на цiннiсний свiт населення України та на розповсюдження негативної девiантної поведiнки, на ще бiльше послаблення соцiального контролю, на легалiзацiю бiльшостi видiв девiацiї та на продукування крайнiх форм вiдхилень, вiдчуження вiд загальнолюдських цiнностей. Якщо одним з iндикаторiв успiшностi процесiв трансформацiї може виступати закономiрнiсть вияву позитивних (соцiотворчих) та негативних (соцiально вiдхильних) форм поведiнки, то на основi проаналiзованої статистики та даних багатьох дослiджень, казати про успiшнiсть трансформацiї ми ще не маємо змоги.
2. Причини, фактори, види девiантної поведiнки молодi
Головною причиною девiацiї, на наш погляд, є соцiальна несправедливiсть – феномен, що вiдбиває нееквiвалентний характер взаємовiдносин та взаємин у суспiльствi, та пронизує систему соцiальних вiдносин у цiлому. Наслiдки соцiальної несправедливостi на макрорiвнi можуть проявлятися у виглядi аномiї, соцiальних конфлiктiв, субкультурної диференцiацiї суспiльства, послаблення соцiальних зв`язкiв та соцiального контролю.
органiзацiї обумовлює вiдхилення у поведiнцi конкретних людей на мiкрорiвнi органiзацiї суспiльства. З феноменом соцiальної несправедливостi пов`язане вiдчуження, дисбаланс мiж потребами та можливостями їх задоволення, об`єктивнi вiдмiнностi в становищi соцiальних верств та груп, неспiвпадання потреб та iнтересiв бiльшостi з потребами та iнтересами окремих груп чи iндивiдiв. [8, 279]
Молодь у першу чергу страждає вiд нерiвностi становища, нерiвностi шансiв отримати вiдповiдну потребам роботу, матерiальну нагороду за свою працю, житло, одяг. Протирiччя мiж потребами людей, якi постiйно зростають, та нерiвними можливостями їх задоволення набувають серед молодi особливо гострого характеру в силу розбiжностi мiж пiдвищеним енергетичним потенцiалом молодi, бурхливим розвитком їх фiзичних, iнтелектуальних, емоцiйних сил та недостатньою соцiальною зрiлiстю, професiйним та життєвим досвiдом.
а незадоволена потреба в цьому веде до спроб реалiзувати себе в негативних вчинках та поведiнцi, що вiдхиляється.
Девiантна поведiнка є результатом неузгодженостi мiж приписаними культурою намiрами, спрямуваннями та соцiально прийнятними засобами їх досягнення. Засiб впливу соцiальної структури на поведiнку особистостi визначає певний тип пристосування особистостi до культурних цiлей та норм. Таких типiв пристосування Р. Мертон пропонує п’ять: конформiзм, iнновацiя, ритуалiзм, ретритизм, бунт, iз яких саме ретритизм є умовою таких форм девiантної поведiнки, як алкоголiзм, наркоманiя, жебрацтво, суїциди та iншi. Вибiр такої форми пристосування обумовлений не прийняттям людиною як культурних цiлей, так i iнституцiолiзованих засобiв їх досягнення. [6, 87–88]
[6, 91]
умови, пов’язанi з безпосереднiм оточенням людини, що впливають на формування цiннiсних орiєнтацiй, звичок, норм, стилю поведiнки та способу життя.
Окрiм загальної причини деiвантної поведiнки та її дiї в молодiжному середовищi, iснують фактори, що визначають бiльшу вiрогiднiсть реалiзацiї тих чи iнших форм вiдхилень. На наш погляд, необхiдно розрiзняти зовнiшнi та внутрiшнi фактори. Зовнiшнiми факторами у кризовому суспiльствi є:
- Дисфункцiї та деформацiї соцiальних iнституцiй: це негативно вiдбивається на моральному формуваннi особистостi; вiдбувається викривлення системи цiннiсних орiєнтацiй та мотивацiй поведiнки молодi; послаблення функцiональностi iнституцiй створює вiдчуття вiдсутностi покарання та безвiдповiдальностi за свої вчинки, веде до послаблення системи в цiлому (при цьому iндивiдуальнi вiдхилення стають масовими та набувають гострого характеру), поглиблюється деформацiя норм та iнших складових суспiльного життя. Молодь у сучаснiй Українi втратила довiру до всiх формальних iнституцiй. Дисфункцiя та деформацiя соцiальних iнституцiй: може бути причиною таких явищ, як соцiальна напруга та конфлiкти; бажання змiнити недiючий iнститут iншими установами, переважно неформальними; послаблення функцiй iнституцiй створює вiдчуття вiдсутностi покарання та безвiдповiдальностi за свої вчинки, при цьому iндивiдуальнi вiдхилення стають масовими та набувають гострого характеру;
- Деформацiя соцiальних норм та нормативної системи: може мiститися у вiдривi норм вiд конкретних умов життєдiяльностi, в їх старiннi або неспiвпаданнi з реалiями суспiльного життя; в перекрученому чи неповному вiдображеннi в свiдомостi людей об`єктивних закономiрностей функцiонування суспiльства; в нестабiльностi, нестiйкостi, невизначеностi норми, яка внаслiдок цього не може виконувати функцiю соцiального регулятора; в руйнуваннi зв`язку її структурних компонентiв; у послабленнi чи не застосуваннi санкцiй; така норма руйнує i iншi компоненти суспiльного життя – цiнностi, що виявляється у амбiвалентностi цiннiсної системи молодi та призводить до iгнорування деяких соцiальних норм та до викривлення вiдносин мiж людьми;
-Деформацiя цiннiсних орiєнтацiй молодi: суперечнiсть i несталiсть цiннiсного свiту, протирiччя мiж цiнностями декларованими та реальними, мiж цiннiсною орiєнтацiєю та реальнiстю. Деформацiя цiннiсних орiєнтацiй призводить до деформацiї соцiальних iнституцiй, до iгнорування деяких соцiальних норм, до викривлення вiдносин мiж людьми, до широкого розповсюдження цiнностей референтної для iндивiда малої групи;
-Маргiналiзацiя суспiльства, дезадаптацiя значної частини iндивiдiв: кiлькiсть девiантiв залежить вiд соцiального складу молодi i його структура визначає абстрактну можливiсть девiантних дiй певних соцiальних груп. Наявнiсть у складi молодi «груп ризику» та їх кiлькiсть дозволяють стверджувати про «девiантний потенцiал» суспiльства. «Девiантний потенцiал» молодi та українського суспiльства в цiлому досить високий, що пояснюється особливостями соцiальної структури молодi як соцiальної спiльностi. Ситуацiя поглиблюється тим, що молодь сама є маргiнальною групою, тому що характеризується несталiстю та перехiднiстю соцiального статусу та вiдчуває подвiйний вплив середовища. [14, 37]
Зовнiшнi (загальносоцiальнi) детермiнанти та соцiальнi iнститути є носiями зовнiшньої системи численних соцiальних норм, полiтичних, етичних, правових та суспiльних, колективних, групових цiннiсно-нормативних приписiв, якi виконують функцiю зовнiшнiх регуляторiв поведiнки людини, що в процесi соцiалiзацiї повиннi бути переведенi у систему внутрiшньої регуляцiї.
Що стосується внутрiшнiх факторiв девiантної поведiнки (особистною детермiнантою), то до них вiдносяться: образ життя iндивiда, на який впливають тип та характер родинних вiдносин, засоби масової iнформацiї, форми дозвiлля, найближче оточення (друзi, компанiя), загальний рiвень iнтелектуального розвитку молодi, навчальнi заклади.
Соцiально-психологiчнi механiзми соцiалiзацiї вiдiграють роль «перехiдного мiстка» мiж зовнiшнiми регуляторами, тобто груповими нормами i звичаями, традицiями, рольовими приписами, санкцiями стимулювання i покарання, схвалення та засудження, внутрiшнiми регуляторами, диспозицiями, психологiчними станами готовностi до певних поведiнкових реакцiй. Соцiально-психологiчнi механiзми соцiалiзацiї полягають в тому, що через соцiальнi iнститути та соцiально-психологiчнi агенти здiйснюється вплив з приводу цiлеспрямованого формування у особистостi певних поглядiв, переконань, цiннiсних орiєнтацiй, соцiальних установок. Соцiальними iнститутами є сiм’я, шкiльнi та трудовi колективи, неформальнi групи. Агентами соцiально-психологiчного впливу є засоби масової комунiкацiї, радiо, телебачення, мистецтво, лiтература, рiзнi iдеологiчнi та релiгiйнi впливи.
є тактиками сiмейного виховання: диктат, опiка, конфронтацiя, мирне спiвiснування, спiвробiтництво, серед яких лише останнє є оптимальним стилем взаємодiї, який не призводить до девiантної поведiнки. Всi iншi частiше за все сприяють негативному формуванню дитини. До девiантної поведiнки можуть призводити як надмiрна опiка, так i мирне спiвiснування, тобто безконтрольнiсть та бездогляднiсть, надання дитинi повної свободи та незалежностi. Також дуже великий значення та вплив на «формування» девiантної поведiнки молодi має шкiльна дезадаптацiя та засоби масової iнформацiї. [21, 6–7]
Соцiально-психологiчнi механiзми соцiалiзацiї можна подiлити на усвiдомленi та неусвiдомленi. До неусвiдомлених належать навiювання, наслiдування та iдентифiкацiя. Усвiдомленими можна вважати такi феномени як референтна група, престиж, авторитет, популярнiсть.
Таким чином, молодь сьогоднi знаходиться перед проблемою розробки життєвої стратегiї, моделi майбутнього життя, якi передбачають вибiр засобу життя, напрямкiв, визначення головних цiлей життя. Можна констатувати, що для значної кiлькостi молодi противоправна, асоцiальна поведiнка визначається нормальною для своєї вiкової когорти. Тобто спостерiгається iнституцiалiзацiя девiацiї, перетворення її на соцiально прийнятий тип поведiнки.
2. 2 Специфiка прояву основних видiв девiантної поведiнки молодi
Девiацiю можна визначити як окремi вчинки або їхню сукупнiсть, якi входять у протирiччя з прийнятими в суспiльствi юридичними, моральними й соцiальними нормами. У жодному суспiльствi неможливо провести лiнiю й просто роздiлити всiх на тих, хто вiдхиляється вiд норм, i тих, хто їм пiдкоряється.
Молодь розглядається як велика соцiальна група, що має специфiчнi соцiальнi й психологiчнi риси, наявнiсть яких визначається вiковими особливостями молодих людей i тим, що їх соцiально-економiчне й суспiльно-полiтичне положення, їхнiй духовний свiт перебуває в станi становлення. У сучаснiй науковiй лiтературi до цiєї групи зазвичай вiдносять людей у вiцi вiд 15 до 30 рокiв. [23, 27]
До основних типiв девiантної поведiнки в сучасних умовах можна вiднести злочиннiсть (делiнквентнiсть), алкоголiзм, проституцiя, наркоманiя. Кожний тип девiаньної поведiнки має свою специфiку.
Досить часто зустрiчається такий вид девiантної поведiнки, як алкоголiзм.
Поняття алкоголiзм вживається мiнiмумом у двох аспектах. У медичному алкоголiзм – це хронiчне захворювання, що характеризується патологiчним (нескоримим) потягом до спиртних напоїв. У соцiально-правовому алкоголiзм – форма девiантної поведiнки, що виражається в зловживаннi спиртними напоями. Особливiсть пиятства та алкоголiзму як девiантної поведiнки в тому, що цi явища виступають як каталiзатор, що сприяє прояву iнших видiв соцiальних вiдхилень: злочинностi, адмiнiстративних правопорушень, самогубств, аморального поводження й iн.
Для молодi основним мотивом вживання алкоголю є наслiдування, засноване на прагненнi довести свою приналежнiсть до певної соцiальної групи. Мотивами вживання алкоголю можуть стати також прагнення «забутися», пiти вiд ситуацiї, що травмує, звiльнитися вiд комплексiв, зняти стрес. Інодi демонстративне вживання алкоголю може бути проявом «бунту» при реакцiї емансипацiї. [12, 64–68]
Звичайно, проблема подолання пияцтва й алкоголiзму є дуже складною, вона включає економiчний, соцiальний, культурний, психологiчний, демографiчний, юридичний i медичний аспекти. Тiльки з облiком всiх цих аспектiв можливе її успiшне рiшення.
В останнi роки в країнi зi швидкiстю сходу лавини наростає в числi девiантних вiдхилень у поводженнi людей таке трагiчне захоплення й наступна хвороблива пристрасть, як наркоманiя.
Наркоманiя
(греч. narke – зацiпенiння й mania – безумство) – це група захворювань, якi проявляються потягом до постiйного прийому в зростаючих кiлькостях наркотичних лiкарських засобiв i наркотичних речовин, внаслiдок стiйкої психiчної й фiзичної залежностi вiд них з розвитком абстиненцiї при припиненнi їхнього прийому.
Результати соцiологiчних дослiджень показують, що головнi мотиви споживання наркотикiв – бажання вiдчути задоволення, бажання випробувати гострi вiдчуття, ейфорiя. А оскiльки мова в бiльшостi випадкiв iде про молодих людей, цi мотиви пiдсилюються соцiальною незрiлiстю, безтурботнiстю, легкодумством. Бiльшiсть опитаних наркоманiв (77,1%) пристрастилися до зiлля пiд впливом iнших осiб, головним чином споживачiв наркотикiв iз числа друзiв, знайомих, причому нерiдко прилучення вiдбувалося в компанiї гедонiстично настроєної молодi. [10, 100–102]
Споживання наркотикiв у молодiжному середовищi дуже часто носить саме груповий характер. Багато наркоманiв приймають наркотики в громадських мiсцях (на вулицях, у дворах, у кiнотеатрах, у кафе, на пляжах), деякi можуть це зробити в «будь-якому мiсцi».
Рання наркотизацiя порушує процес гармонiйного розвитку на фiзичному, психiчному й iнтелектуальному здоров'ї пiдлiтка. Так, у наркоманiв значно вповiльнюється темп розумових операцiй. Для них характерна вiдсутнiсть або розмитiсть моральних обмежникiв, моральних норм, бiднiсть емоцiй, пiдвищена сугестивнiсть, вiдсутнiсть творчих здатностей.
Всi цi явища вiдбуваються паралельно з дезадаптацiєю i аморалiзацiєю молодi, тому часто виступають в ролi суб'єкта або об'єкта протиправного поводження.
Головна небезпека наркоманiї – не стiльки в заподiяннi фiзiологiчної шкоди особi, що споживає наркотики, скiльки в наступнiй деградацiї особистостi, що наступає в 10–20 разiв швидше, нiж при алкоголiзмi. Наркомани перестають цiкавитися своєю роботою, а потiм i зовсiм залишають неї. Поступово послабляються й припиняються кориснi соцiальнi зв'язки з колегами на роботi або навчаннi, друзями, виникають ускладнення в родинi, розвиваються егоїстичнi риси характеру, лицемiрство, облуднiсть, увага концентрується лише на власнiй особистостi й на проблемi придбання наркотикiв. [22, 103–105] тепла, рiзноманiтних вражень, а також знiмають стреси, фобiї рiзного виду. [28, 32]Молодим людям гостро не вистачає яскравих вражень; сiрiсть, щоденнiсть буття, позбавлена позитивних емоцiй i задоволень, пiдштовхує деяких з них до вживання наркотичних i токсичних речовин. Вживання наркотикiв можна розглядати як складну молодiжну субкультуру, овiяну ореолом таємничостi, виконуючу функцiю втечi вiд реальних проблем, труднощiв, невпорядкованостi у свiт мiражiв i iлюзiй. Причому, у багатьох категорiй молодi немає нестачi вiльного часу. Комерцiалiзацiя дозвiллєвої сфери не дозволяє багатьом молодим людям проводити вiльний час цiкаво й з користю для здоров'я (фiзичного й духовного). За даними соцiологiчних дослiджень, проведених у м. Києвi (2006–2007 рр.), на запитання про типовi заняття у вiльний час 19% опитаних молодих людей вiдповiли: «Інодi випиваємо з знайомими», а 7% вiдзначили, що вживають наркотики. На контрольне запитання: «Що Вас притягує у вашу компанiю?» 14% респондентiв указали: «Можливiсть випити й пiймати «кайф». Вивчаючи мотиви першого вживання наркотику, соцiологи в 2007 роцi одержали вiдповiдi: не було чим зайнятися, аби провести час, було нудно, друзi запропонували. Для багатьох молодих людей характерне невмiння одержувати задоволення вiд повсякденної роботи, досягнутої мети, перемоги над собою. Не секрет, що вживання наркотикiв супроводжується безладними сексуальними контактами юнакiв i дiвчат, збiднює їх в емоцiйнiй i iнтимнiй сферах. [16, 54]Соцiологи фiксують сьогоднi кризу соцiальної сфери в силу суперечливого впливу основних суб'єктiв соцiуму (родини, навчального закладу, групи однолiткiв, засобiв масової iнформацiї) на молодих людей. Незважаючи на конфлiкти з батьками (на якi вказують опитанi в 2007 роцi молодi люди), родина є для них значимою сферою життя. [16, 57] Вона впливає на її членiв через традицiї, якi зложилися, стиль спiлкування, емоцiйну атмосферу, самим укладом життя програмуючи подальший життєвий шлях дiтей. Серед традицiйно виконуваних родиною функцiй на перше мiсце в умовах нестабiльного суспiльства виходить психотерапевтична, «пiдтримуюча» функцiя, що дає її членам почуття захищеностi й психологiчного комфорту. Залежно вiд того, наскiльки повно реалiзовано цю функцiю, можна судити про ступiнь благополуччя родини, її можливостi протистояти девiантнiй поведiнцi молодої людини, яка у нiй проживає.Дослiдники вiдзначають, що ще одним немаловажним фактором є соцiальне оточення. [16, 59] Шанс стати наркоманом вище в тих, хто спiлкується з людьми, якi вживають наркотики (алкоголiком – з людьми, якi зловживають алкоголем i т. д.). Тому що тенденцiя до наслiдування є об'єктивною особливiстю процесу соцiалiзацiї особистостi, що формується, то не можна не враховувати i явище наркоманiї як одну з моделей соцiального поводження.
[14, 64] Як бачимо, найбiльш часто вiдрiзняються причини, пов'язанi з головними вiковими особливостями: прагненням до активного пiзнання навколишнього свiту (першi два варiанти вiдповiдей, представлених у таблицi) i себе (четвертий варiант), а також iз самим процесом соцiалiзацiї, адаптацiї до нових життєвих умов, ствердженням себе в середовищi (третiй варiант) i виникаючими у зв'язку iз цим проблемами (п'ятий варiант). Серед iнших причин, об'єднаних нами в таблицi в одну групу (останнiй рядок) називалися такi, як прагнення викликати спiвчуття до себе, дiя «на зло», «вiд, того, що не було чого робити» i iн. (табл. 1). Соцiологiчне дослiдження проводилося Демичевою А. В., в рамках написання наукової роботи «Причины и факторы роста негативного девиантного поведения в условиях трансформации украинского общества». [14, 71–74]
Таблиця 1. Найбiльш частi причини вживання наркотикiв (в % до числа опитаних)
| Причини |
Цiкавiсть |
|
Бажання не вiдстати вiд iнших |
Спроба випробувати себе |
Бажання втекти вiд проблем |
Іншi |
| 2006 |
38 |
2 |
25 |
10 |
13 |
12 |
| 2007 |
32 |
17 |
16 |
25 |
2 |
8 |
| Динамiка |
-6 |
+15 |
-9 |
+15 |
-11 |
-4 |
Боротьбi з наркоманiєю можуть сприяти мiри соцiального, економiчного, культурного характеру, у тому числi й тi, якi застосовуються для викорiнювання алкоголiзму. Але, з огляду на специфiку розвитку наркоманiї, у боротьбi iз цим типом делiнквентної поведiнки варто використовувати й спецiальнi мiри – медичнi, правовi.
Одним з найбiльше трагiчних типiв девiантної поведiнки є самогубство або суїцид. основi будь-яких суiцидальних проявiв лежить соцiально-психологiчна дезадаптацiя.
Дослiдження свiдчать, що фактором, який провокує суїцидну поведiнку, виступає специфiчна комбiнацiя таких характеристик, як стать, вiк, освiта, соцiальний i родинний стан. Дослiдження показують, що рiвень самогубств найчастiше стiйко корелює з рiвнем промислового розвитку країни й часток населення, що проживає в мiстах. Чим вище цi показники, тим, як правило, вище рiвень самогубств. Все це дає пiдстави бачити причини росту або скорочення числа самогубств у конкретних особливостях способу життя (наприклад, побутової невпорядкованостi), специфiцi мiжособистiсних вiдносин, ураховувати iсторичнi, релiгiйнi й культурнi традицiї, якi зложилися в тiй або iншiй країнi, у тому або iншому регiонi. Звичайно, безсумнiвний зв'язок суїцидного поводження з iншими формами соцiальних вiдхилень, наприклад, з пияцтвом. Судовою експертизою встановлено, що приблизно: 68% чоловiкiв i 31% жiнок, якi кiнчають з життям, перебувають в станi алкогольного сп'янiння. [15, 24–26]
Молодiжному вiку властивi свої особливостi суїцидальної поведiнки. Для суїцидентiв молодiжного вiку характерне прагнення бути свiдком реакцiї навколишнiх на свою смерть. При здiйсненнi суїциду смерть не планується дiтьми й пiдлiтками з такою визначенiстю, як дорослими. Вiдсутнiсть у молодi знань про самогубства створює пiдвищену погрозу смертi поза залежнiстю вiд форми самовпливу. Небезпеку також пiдвищують вiковi особливостi бiологiчної реактивностi органiзму на такi наслiдки суїцидальной спроби, як iнтоксикацiя, травми або асфiксiя.
Проституцiя
як соцiальне явище, властиве iсторичним формам громадської органiзацiї, виникши в найдавнiшi часи, зберiгається до наших днiв.
потягу. Суспiльство роздiлилося на прихильникiв легалiзацiї проституцiї, якi посилаються на те, що в жоднiй країнi не вдалося знайти дiючих способiв її лiквiдацiї. Супротивники цього «соцiального зла» вимагають заборонити будь-яку форму продажу жiночого тiла й прийняти суворi закони проти сутенерiв, самих повiй i тих, хто створює їм рекламу.
Наприкiнцi 80-х початку 90-х рокiв даний тип девiантної поведiнки став активно поширюватися серед осiб молодiжного вiку нашої країни. Основними причинами цього можна вважати: загальний кризовий стан суспiльства, девальвацiя традицiйних моральних цiнностей, лiбералiзацiя статевої моралi, еротизацiя громадського життя.
До числа факторiв, що впливають на поширення проституцiї серед молодi, варто вiднести усе бiльш зростаючу соцiальну та матерiальну нерiвнiсть, що рiзко позначається в молодiжному середовищi, а також швидко вкорiнений мiф про престижнiсть заняття проституцiї. Спонукальними мотивами для заняття проституцiї можуть послужити цiкавiсть, наслiдування, бажання самоствердитися, протест, прагнення до гарного, забезпеченого життя, спокушання, статевий потяг. [23, 19–20]
Заняття проституцiї в молодiжному вiцi, як правило, сприяє прилученню молодi до палiння, вживанню алкогольних напоїв, наркотичних i токсичних речовин; супроводжується рiзними правопорушними дiями (крадiжки, хулiганство), а часом i злочинами.
Профiлактика проституцiї молодi повинна мiстити в собi комплекс соцiальних, психолого-педагогiчних, медичних, адмiнiстративно-правових мiр. Особливу увагу варто придiлити вiдпрацьовуванню механiзмiв, що забезпечують захист прав i iнтересiв дитини й статевого виховання.
б раз у життi пробували наркотичнi, а 9,8% – токсичнi речовини. Фактично кожний десятий з них ризикує стати хронiчним алкоголiком, нарко- або токсикоманом. [16, 43]
Методологiчний конструкт девiантної поведiнки молодi дозволяє видiлити наступнi його види:
а) користь,
б) агресiя.
Загальними для всiх видiв поводження, що має корисливу спрямованiсть, є його мотиви й мета: вони зв'язанi iз прагненням до придбання матерiальної (грошової, майнової) вигоди.
Вiдхилення агресивної орiєнтацiї зазвичай викликанi мотивами мстивого характеру, ворожостi, ворожнечi, неповаги до людини; здебiльшого вони виражаються в зазiханнях не честь i достоїнство, здоров'я й життя людини, у порушеннях громадського порядку. Це – сварки в родинi й конфлiкти на роботi, образи й хулiганство, побої й нанесення калiцтв, нарештi, зґвалтування й убивства.
Головнi мотиви молодiжних вiдхилень є однаковими для української молодi, але для великих мiст та сучасних мегаполiсiв характерний бiльший вiдсоток молодiжної девiацiї, нiж у сiльських районах. На сучасному етапi вiдбуваються змiни та особливостi, характернi для кожного виду вiдхилень: наприклад, щодо наркоманiї, спостерiгається значне зростання iндивiдiв, що вживають декiлька речовин вiдразу, бiльшiсть наркоманiв вживає самостiйно виготовленi наркотики, вiдбувається поширення соцiальної бази наркоманiв за рахунок забезпечених людей.
Проаналiзувавши статистичний матерiал, можна зробити висновок, що в перiод кризи, яку переживає українське суспiльство, спостерiгаються катастрофiчнi темпи зростання усiх видiв молодiжної девiацiї та значне її омолодження, розповсюдження агресивного стилю поведiнки серед молодi.
Делинквентнiсть – вiдбиття порокiв людства. І дотепер викорiнити її не вдалося жодному суспiльству. Отже, нам необхiдно вiдмовитися вiд утопiчних на сьогоднiшнiй день уявлень про «повне викорiнювання» соцiальної патологiї й зосередитися на реальному завданнi – зниженнi темпiв приросту й утриманнi злочинностi пiд контролем на соцiально терпимому рiвнi.
Усi види девiантної поведiнки взаємопов`язанi та здiйснюють один на одного взаємний вплив, мають загальну природу виникнення. Взаємовплив та взаємозалежнiсть є вiдносно стiйкими та можуть мати вид iндукцiї декiлька форм соцiальної патологiї, коли одне явище пiдсилює iнше.
Таким чином, в суспiльствi спостерiгається суперечливiсть функцiонування моральних i правових норм, яка викликає розмитiсть меж дозволеної та девiантної поведiнки, i як наслiдок – розповсюдження усiх видiв вiдхилень серед української молодi, їх взаємозв`язок та набування ними надзвичайних форм.
Висновки
Девiантна поведiнка – це поведiнка iндивiда чи групи, яка не вiдповiдає загальноприйнятим нормам, у результатi чого цi норми ними порушуються. Девiантна поведiнка – наслiдок невдалого процесу соцiалiзацiї молодої людини: у результатi порушення процесiв iдентифiкацiї й iндивiдуалiзацiї, такий iндивiд легко впадає в стан «соцiальної дезорганiзацiї», коли культурнi норми, цiнностi i соцiальнi взаємозв'язки вiдсутнi, слабшають чи суперечать один одному. Такий стан називається аномiєю i є основною причиною поведiнки, яка вiдхиляється.
Поведiнка, яка вiдхиляється, часто служить пiдставою, початком iснування загальноприйнятих культурних норм. Без неї було б важко адаптувати культуру до змiни суспiльних потреб. Разом з тим питання про те, у якому ступенi повинна бути поширена поведiнка, що вiдхиляється, i якi її види кориснi, а саме головне – терпимi для суспiльства, дотепер практично не розв’язанi. Вiдповiсти на цi питання доволi важко. Разом з тим не усi форми девiантної поведiнки вимагають настiльки детального аналiзу.
Кримiнальна поведiнка, сексуальнi вiдхилення, алкоголiзм i наркоманiя не можуть привести до появи корисних для суспiльства нових культурних зразкiв. Варто визнати, що гнiтюче число соцiальних вiдхилень вiдiграє деструктивну роль у розвитку суспiльства. І тiльки деякi нечисленнi вiдхилення можна вважати корисними. Одна з задач соцiологiв – розпiзнавати i вiдбирати кориснi культурнi зразки в девiантнiй поведiнцi молодi.
Сучасне українське суспiльство знаходиться в станi трансформацiї, який супроводжується соцiальною аномiєю, примiтивiзацiєю та маргiналiзацiєю життя. Суспiльство, яке трансформується, являє собою особливий рiзновид нестабiльних систем, який поєднує його старий та новий стан за новими засадами, тобто сучасне українське суспiльство – це два принципово рiзних по сутностi соцiуми (тоталiтарний та посттоталiтарний), якi представленi своїми iнституцiями та цiннiсно-нормативними системами. У таких умовах є всi об`єктивнi чинники для зростання та розповсюдження девiантної поведiнки.
Таким чином, нестабiльне суспiльство, яке трансформується, породжує зовнiшнi фактори, що впливають на репродукування вiдхилень: деформацiя соцiальних норм, деформацiя соцiальних iнституцiй, деформацiя цiннiсних орiєнтацiй, маргiналiзацiя та дезадаптацiя значної кiлькостi iндивiдiв. Але необхiдно зазначити, що вибiр засобiв дiяльностi залежить вiд самої особистостi, вiд системи її диспозицiй, через якi опосередковується зовнiшнiй вплив. Тому девiантна поведiнка обумовлена i внутрiшнiм фактором, яким виступає спосiб життя молодої людини, на формування якого впливають тип та характер родинних вiдносин, система освiти, група друзiв, засоби масової iнформацiї.
Спосiб життя може бути соцiально-позитивним, дисгармонiйним, аморальним та противоправним (розподiл здiйснюється за соцiально-нормативним критерiєм). Таким чином, на виникнення та розповсюдження девiантної поведiнки впливають як зовнiшнi, так i внутрiшнi фактори. Сьогоднi на iсторичну арену виходить новий соцiальний тип особистостi молодої людини: це людина економiчна, аполiтична, стримано агресивна, готова дiяти виходячи з ситуацiї, визнає значимiсть родини, рiдну культуру вважає занепадницькою, визнає цiннiсть освiти та iнше. У цiлому, цiннiсна структура молодi характеризується рiзким посиленням iндивiдуальних цiнностей, вiдчуженням вiд суспiльного життя. Усе це знижує правовi та моральнi бар`єри, розв`язує особистий та груповий егоїзм, створює атмосферу уседозволеностi; бiльшiй частинi молодi притаманний дисгармонiйний, аморальний чи противоправний образ життя, що свiдчить про характернiсть для значної частини молодi так званої девiантної особистостi, що обумовлено наявнiстю об`єктивних та суб`єктивних факторiв та умов деформацiї особистостi молодi.
Суспiльство, для зниження девiацiй в молодiжному середовищi, повинно суворо дотримуватися законiв розвитку особистостi, тому що без цього лiквiдувати окремi види девiантної поведiнки чи блокувати зовнiшнi фактори фактично неможливо.
Список використаної лiтератури
1. Актуальные проблемы социологии девиантного поведения и социального контроля/ под. ред. Я. И. Гилинского. –М.: ИС РАН, 1992;
3. Башкатов И. П. Психология групп несовершеннолетних правонарушителей (социально-психологические особенности). – М.: «Прометей», 1993. – 251 с.;
4. Бондарчук О. І. Психологiя девiантної поведiнки. – К.: Мiжрегiон. акад. упр. персоналом, 2006. –88 с.;
5. Бэрон Р., Ричардсон Д. Агрессия. – Спб.: Питер, 1998;
6. Гилинский Я. И., Афанасьев В. С. Социология девиантного (отклоняющегося) поведения: Учебное пособие. –СПб: СПбФ РАН, 1993;
7. Гилинский Я. И. Социология девиантного поведения и социального контроля // Социология в России. –М.: ИС РАН, 1996. –с. 485–514;
8. Гилинский Я. И. Девиантное поведение молодежи // Социология молодежи. –СПб: СПбГУ, 1996–с. 279 – 331;
10. Гришко А. Я. О наркомании среди подростков // Социологические исследования. –1990. – №2. –с. 100–102;
11. Двойменный Н. А. Социально-психологические особеннности несовершеннолетних преступников // Социологические исследования. –1994– №8–9;
12. Демичева А. В. К вопросу об особенностях девиантного поведения и сознания современной молодежи // Харьковские социологические чтения – 95. Доклады и сообщения участников. – Харьков, 1995;
13. Демичева А. В. Особенности девиантного поведения молодежи в условиях трнсформации украинского общества // Материалы международной научно-практической конференции, октябрь 1995. – Киев, 1995;
15. Демичева А. В. Проблема суицида в современный период // Харьковские социологические чтения – 97. Научно-методическое обеспечение преподавания социологических дисциплин. – Харьков: Основа, 1997;
17. Демичева А. В. Факторы роста девиантного поведения в современном украинском социуме // Приднiпровський науковий вiсник, №20, 2005;
18. Дюркгейм Э. О разделении общественного труда. Метод социологии. – М.,1991;
19. Дюркгайм Е. Самогубство: Соцiологiчне дослiдження / Пер. з фр. Л. Кононович. – К.: Основи, 1998. – 519 с.;
20. Завражин С. А. Подростковая делинквентность: транскультуральная перспектива // Социологические исследования. –1995. – №2;
21. Іванов В. Н. Девиантна поведiнка: причини i масштаби // Соцiально-полiтичний журнал. – 1995. – №2;
22. Иванова Т. В. Отклоняющееся поведение и употребление подростками наркотиков // Социологические исследования. –1992. – №7. –с. 103–105;
23. Казымбетова Д. К. Девиантное поведение молодежи какобъект социологического исследования. – Алматы, 2001. –21 с.;
24. Карпов В. Г., Лисовская Е. Б. Жизненнный путь наркомана как объект междисциплинарного исследования // Актуальные проблемы социологии девиантного поведения и социального контроля. –М., 1992;
25. Коэн А. К. Отклоняющееся поведение и контроль за ним // Американская социология: Перспективы, проблемы, методы. // Пер. с англ. В. В. Воронина и Е. В. Зиньковского. –М.: Прогресс, 1972. –с. 282–296;
26. Кудрявцев В. Н. Правовое поведение: норма и патология. – М.: Наука, 1982.– 287 с.;
27. Кудрявцев В. Н. Социальные отклонения и их предупреждение. Механизмы социальной деформации // Вопросы философии. – 1989. – №3. –С. 15–21;
29. Лелеков В. А., Прохоров Ю. Н. Молодежь: криминальная активность и проблемы ресоциализации // Социологические исследования. –1994. – NN 8–9;
30. Мертон Р. Социальная теория и социальная структура.–К., 1996;
31. Наркомания как форма девиантного поведения / под ред. М. Е. Поздняковой.–М.: Ин-т социологии РАН, 1997. –64 с.;
32. Осипова О. С. Девиантное поведение: благо или зло? // Социс. – 1998. – №9;
33. Плахов В. Д. Социальные нормы и отклонения // Социологические исследования. –1995. – №11;
35. Саморегуляция и прогнозирование социального поведения личности / под ред. В. А. Ядова. –Л., 1979;
36. Скворцова Е. С., Сулаберидзе Е. В. О распространенности алкоголизации, курения и наркотизации среди старшеклассников // Социологические исследования. –1997. – №4;
37. Смелзер Н. Социология. – М., 1994;
38. Соцiологiя. Пiдручник. – Харкiв, 2000;
|
