Вплив девiантної поведiнки на взаємовiдносини в сiм'ї
МІНІСТЕРСТВО ПРАЦІ ТА СОЦІАЛЬНОЇ ПОЛІТИКИ УКРАЇНИ
Соцiально–економiчний факультет
Кафедра соцiальної роботи
Курсова робота
на тему:
на взаємовiдносини в
сiм'ї»
студентка ІІ курсу 29 групи
Жирнов Ігор Іванович
Науковий керiвник:
Корольова Л.І.
Чернiгiв 2008
Змiст
Вступ
Роздiл І Основнi поняття i пiдходи вивчення девiантної поведiнки
1. 1Визначення девiантної поведiнки та її основнiпричини
Роздiл II Види девiантної поведiнки
2. 1 Поняття протиправної поведiнки
2. 2 Загальне поняття суїцидальної поведiнки
2. 3 Форми прояву адиктивної поведiнки
2. 4 Характеристика ризикованої поведiнки та групризику щодо зараження на ВІЛ/СНІД
3. 1 Насильство в сiм'ї та його наслiдки
3. 2 Проблеми сiм'ї в яких є залежнi на алкоголь танаркотики
3. 3 Вплив агресивної поведiнки на соцiалiзацiю сiм'ї
3. 4 Соцiально-психологiчна допомога (пiдтримка)сiм’ям
Висновки
Вступ
В усi часи суспiльство прагнуло подолати небажанi форми людської поведiнки. Як небажана вважається поведiнка: злодiїв i генiїв, лiнивих i занадто працелюбних. Рiзнi вiдхилення в соцiальнiй поведiнцi i дiяльностi вiд середньої норми – як в позитивному, так i в негативному напрямку – загрожували стабiльностi суспiльства, яка завжди цiнувалася бiльш за все. Вiдхилення поведiнки та дiяльностi вiд норм прийнято називати девiантним, тобто це такi дiї та вчинки людей, соцiальних груп, що суперечать соцiальним нормам чи визнаним шаблонам i стандартам поведiнки. Сутнiсть девiантної поведiнки полягає у не дотримуваннi вимог соцiальної норми в рiзних ситуацiях, що призводить до взаємодiї особистостi i суспiльства.
Проблема девiантної поведiнки є дуже актуальною, оскiльки, практично життя будь-якого суспiльства характеризується наявнiстю девiацiї. Соцiальнi вiдхилення є властивiстю кожної соцiальної системи. Проблеми соцiальних вiдхилень вивчають: психологiя, кримiналiстика, правова статистика, педагогiка. Кожна iз цих наук вiдповiдно висвiтлюють проблему девiацiї.
Конституцiя України визнає життя i здоров’я людини одними з найвищих соцiальних цiнностей. Держава, яка згiдно з Основним Законом, несе вiдповiдальнiсть перед людиною за свою дiяльнiсть, зобов’язана забезпечити якнайповнiшу реалiзацiю цих цiнностей i при цьому вирiшити завдання виховання здорового поколiння та благополуччя в сiм’ях, вiд чого значною мiрою залежить стан продуктивних сил країни, її економiчний, оборонний, iнтелектуальний, духовний потенцiал, ресурс розвитку суспiльства.
Сьогоднi проблема загрози здоров’ю розглядається свiтовою спiльнотою як одна iз загроз планетарного масштабу – антропологiчна катастрофа. Однiєю з причин цiєї катастрофи, яка в Українi набула рис демографiчної кризи, є низький рiвень мотивацiї здорового способу життя та культури здоров’я у значної частини населення України. Ось чому курiння, зловживання алкоголем, гiподинамiя, неправильне харчування, вживання наркотикiв, надмiрне психоемоцiйне навантаження, бездумний ризик i безладнi статевi стосунки набули поширення в нашому життi. Всi цi фактори значною мiрою негативно впливають на взаємовiдносини в сiм’ї. Такий несприятливий клiмат сiм’ї веде до депресiй, сварок, психологiчної напруги i дефiциту в позитивних емоцiях.
Метою курсової роботи є простежити вплив девiантної поведiнки на стосунки в сiм’ї.
Щодо завдання даної роботи, то воно полягає у наступному: дати визначення девiантної поведiнки, дати характеристику рiзним формам її прояву, визначити, яким чином девiантна поведiнка впливає на взаємовiдносини у сiм’ї, а також зазначити рiзнi форми допомоги сiм’ям, якi стали заручниками даної проблеми.
Роздiл І Основнi поняття i пiдходи вивчення девiантної поведiнки
1. 1
Девiантна поведiнка- система вчинкiв або окремi вчинки, що суперечать прийнятим у суспiльствi правовим чи моральним нормам. Основними видами девiантної поведiнки є злочини i аморальна поведiнка, а також поведiнка, спрямована на саморуйнацiю особистостi (наркоманiя, психiчнi розлади, алкоголiзацiя ).
Девiантна поведiнка, що вiдхиляється вiд норми, охоплює величезний спектр людських учинкiв. Залежно вiд амплiтуди вiдхилення, а також вiд характеру норм, що порушуються, можна видiлити три її ступенi:
1) незначнi вiдступи вiд норм та моралi;
2) порушення норм права, але не настiльки значнi, щоб за них наставала кримiнальна вiдповiдальнiсть, називаються делiнквентною поведiнкою;
3) серйознi порушення норм карного права, називають кримiнальною поведiнкою.
Делiнквентна поведiнка в цiлому охоплює бiльш широкий спектр учинкiв, нiж тi, що прямо переслiдуються законом. Так, багато рiзних форм поведiнки можуть зазнавати соцiального осуду чи заперечення, навiть якщо поведiнка не є специфiчно протиправною - прикладами такого є нецензурна лайка, пiдтримка «поганої компанiї», звичка не з'являтися в обумовлений час i безпробудне пияцтво. [19;244]
1. В основi девiантної поведiнки лежить перш за все соцiальна нерiвнiсть. Це знаходить своє вiдображення у низькому, бiдному рiвнi життя бiльшої частини населення, в першу чергу молодi, в розшаруваннi суспiльства на багатих i бiдних.
2. Морально-етичний фактор девiантної поведiнки виражається в низькому морально-етичному рiвнi суспiльства, бездуховностi та вiдчуженнi особистостi. Морально-етична деградацiя i падiння моралi знаходить своє вираження у масовiй алкоголiзацiї, бродяжництвi, розвитку наркоманiї, вибуховi насильства та правопорушень.
3. Навколишнє середовище, яке позитивно чи негативно вiдноситься до девiантної поведiнки. Молодi девiанти (алкоголiки, наркомани, проститутки) - в бiльшостi вихiдцi iз неблагополучних сiмей, в яких один чи двоє батькiв вживають спиртнi напої.
Девiантна поведiнка є засобом задоволення потреб iндивiда у тих випадках, коли вiн не усвiдомлює суспiльних норм, не бачить суперечностей мiж ними i своєю поведiнкою, не знаходить можливостей задовольнити свої потреби вiдповiдно до суспiльних норм або свiдомо не бажає їх наслiдувати.
Першi прояви девiантної поведiнки спостерiгаються в дитинствi i часто мають особливо гострий характер. Це викликано як соцiальним статусом дитини (залежнiсть, невизначенiсть соцiального середовища), так i особливостями її вiкового розвитку, особливо в пiдлiтковому вiцi фiзiологiчнi змiни в органiзмi, висока емоцiйнiсть i невитриманiсть, пiдлiтковi реакцiї опозицiї, iмiтацiї, групування, брак життєвого досвiду). Схильнiсть до девiантної поведiнки може закрiпитися в особистостi дитини i визначатиме все її подальше життя.
1. 2 Погляди вiдомих вчених щодо девiантної поведiнки
Видiляються кiлька напрямкiв, що пояснюють причини виникнення такої поведiнки. Так, Р. Мертон, використовуючи висунуте Е. Дюркгеймом поняття «аномiя» (стан суспiльства, коли старi норми i цiнностi вже не вiдповiдають реальним вiдносинам, а новi ще не затвердилися), причиною поводження, що вiдхиляється, вважає непогодженiсть мiж цiлями, висунутими суспiльством, i засобами, що воно пропонує для їхнього досягнення.
право на iснування, тому що дає зрiз реально дiючих суспiльних вiдносин.
сфери громадського життя перетерплюють серйознi змiни, вiдбувається девальвацiя колишнiх норм поводження. Неузгодженiсть мiж очiкуваним i реальнiстю пiдвищує напруженiсть у суспiльствi i готовнiсть людини змiнити модель свого поводження, вийти за межi сформованої норми. В умовах гострої соцiально-економiчної ситуацiї iстотнi змiни перетерплюють i самi норми. Найчастiше вiдключаються культурнi обмежники, слабшає вся система соцiального контролю.
Професор В. Н. Іванов видiляє такi причини девiацiї як: тi змiни в соцiальних вiдносинах суспiльства, що одержали вiдображення в поняттi «маргiналiзацiя», тобто його нестiйкiсть, «промiжнiсть», «перехiднiсть», поширення рiзного роду соцiальних патологiй.
Інша група причин зв'язана з поширенням рiзного роду девiантних патологiй. Зокрема, ростом психiчних захворювань, алкоголiзму, наркоманiї, погiршенням генетичного фонду населення. Не можна не вiдзначити, що серед рiзних видiв соцiальних вiдхилень широке поширення одержав останнiм часом соцiальний паразитизм у формi бродяжництва, жебрацтва i проституцiї. Для нього характерна прогресуюча стiйкiсть, що перетворює девiантне вiдхилення в спосiб життя (вiдмовлення вiд участi в суспiльно кориснiй працi, орiєнтацiя тiльки на нетрудовi доходи). Небезпека цього паразитизму небезпечна в будь-якiй формi. Так, наприклад, люди, що займаються бродяжництвом i жебрацтвом, нерiдко виступають у ролi посередникiв у поширеннi наркотикiв, роблять крадiжки, допомагають збути крадене.[19;249]
Усвiдомлення неминучостi вiдхилень у поводженнi частини людей не виключає необхiдностi постiйної боротьби суспiльства з рiзними формами девiантної патологiї.
Основнi механiзми соцiального контролю:
1) власне контроль, здiйснюваний ззовнi, в тому числi шляхом покарань i iнших санкцiй;
2) внутрiшнiй контроль, забезпечуваний iнтериалiзацiєю суспiльних норм i цiнностей;
3) непрямий контроль, викликаний iдентифiкацiєю з референтною законослухняною групою;
4) контроль, заснований на широкiй злочинностi рiзноманiтних способiв досягнення цiлей i задоволення потреб.
Роздiл ІІ Види девiантної поведiнки
2. 1 Протиправна поведiнка, рiзновид девiантної поведiнки
- така поведiнка особистостi, яка порушує встановленi суспiльством та закрiпленi в нормативних документах юридичнi норми i об'єктивно наносить шкоду окремим людям, спiльнотам, установам, суспiльству в цiлому.
1. Послiдовнi правопорушники - особи, яким властива активна, свiдома протиправна поведiнка, свiдоме самостiйне створення ситуацiй протиправної поведiнки, самовиправдання.
2. Ситуативнi правопорушники - особи, яким властива певна суперечливiсть мотивацiї поведiнки (наявнiсть як протиправних мотивiв, так i мотивiв слiдування праву), правопорушення вчиняються пiд впливом ситуацiї або iнших осiб, але не робиться спроба протидiї ситуацiї, її наслiдки використовуються у власних цiлях.
3. Випадковi правопорушники - у цiлому правослухнянi громадяни, якi зробили протиправнi вчинки несвiдомо або пiд впливом екстремальних обставин, але в особистостi яких є певнi передумови до протиправної поведiнки (мотивацiя, характер тощо).
Протиправна поведiнка є наслiдком неспроможностi окремої людини знайти дозволений юридичними нормами спосiб задоволення власних потреб. Причинипротиправної поведiнки слiд шукати в соцiальних умовах iснування людини i особливостях її особистостi, перш за все її мотивацiйної сфери, цiннiсних орiєнтацiях, особливостях емоцiйно-вольової сфери. Соцiальнi проблеми, з одного боку, породжують складнi життєвi ситуацiї, при вирiшеннi яких людина порушує правовi норми, з iншого - впливають на формування особистостi людини.
Серед соцiальних чинникiв правопорушень можна видiлити:
- неефективну роботу соцiально-культурної сфери, обмеженi можливостi для змiстовного проведення дозвiлля;
- неефективне законодавство;
- недолiки в роботi правоохоронних органiв;
- кризу системи народної освiти;
- низький рiвень правової, педагогiчної культури населення;
- кримiналiзацiю культури;
- поширення зловживання алкоголем, наркотичними речовинами;
- недостатнiй рiвень соцiального захисту населення, брак можливостей отримати соцiально-психологiчну допомогу тощо.
Формуванню схильностi до протиправної поведiнки сприяють виховання за умов кримiногенного середовища, в проблемних i кризових сiм'ях, вiдсутнiсть iндивiдуального пiдходу до проблемної дитини в навчально-виховних закладах, вплив асоцiальних груп.
Особистiстьлюдини, схильної до свiдомих правопорушень, як правило характеризується:
- мотивацiєю, що передбачає антигромадський засiб задоволення потреб або аномальнi потреби;
Мотивамипротиправної поведiнки можуть бути:
1. Безпосереднє досягнення умов, необхiдних для iснування.
2. Самоствердження (на соцiальному, соцiально-психологiчному, iндивiдуальному рiвнi).
4. Перекладання агресiї на iншу особу.
5. Бажання отримати гострi вiдчуття (iгрова мотивацiя).
Протиправна поведiнка може слугувати безпосередньому задоволенню потреби, лiквiдацiї перешкод на шляху задоволення потреб, здiйсненню бiльш вiддалених життєвих планiв, вирiшенню особистих конфлiктiв. [12;14]
2. 2 Суїцидальна поведiнка
Суїцид (самогубство) - свiдоме усунення себе з життя пiд впливом гострих психотравмуючих ситуацiй, за яких власне життя як вища цiннiсть втрачає сенс.
Можна видiлити:
• самогубство як реакцiю на нездоланну життєву ситуацiю.
Ймовiрнiсть дезадаптацiї iндивiду об'єктивно зростає у перiоди соцiально економiчної нестабiльностi в суспiльствi. Але свiтова статистика свiдчить, що заможнi i благополучнi країни страждають вiд цiєї проблеми такою ж мiрою, як i країнами з економiчними негараздами i ознаками соцiальної кризи.
• соцiальний i майновий стан (бiднi люди накладають на себе руки через нестачу джерел iснування, а заможнi - через втрату престижу i становища у суспiльствi);
• професiя (ризикованими є професiї, пов'язанi з небезпечною для життя i великою вiдповiдальнiстю, наприклад: полiцейськi, лiкарi, юристи);
• стать (жiнки iдуть на суїцид частiше через проблеми у особистих взаєминах, а чоловiки через проблеми на роботi);
хворобами).
Але тим не менше соцiальнi та демографiчнi чинники ще не визначають схильностi до суїциду. Корiння самогубства лежить у конкретнiй ситуацiї iснування окремого iндивiду i його особистих, психологiчних якостях.
Найчастiше до спроб суїциду призводять такi ситуацiї:
• особисто-сiмейнi конфлiкти (розлучення, невдалi шлюби, хвороба або смерть близьких родичiв, невдала любов, статева неспроможнiсть тощо);
• проблеми, пов'язанi зi станом здоров'я (прогресуючи хвороби, невилiковнiсть хвороби, калiцтво);
• проблеми, пов'язанi з асоцiальною поведiнкою суїцидента (страх перед кримiнальною вiдповiдальнiстю тощо);
• конфлiкти на роботi або в навчальних закладах.
Мотивом суїцидальної поведiнки можуть бути як бажання позбутися проблеми, втекти вiд неї, так i бажання вiдплати, протест.
Серед психологiчних чинникiв,
що сприяють формуванню суїцидальних намiрiв, можемо видiлити:
1. Психiчнi хвороби (шизофренiя, МДП).
3. Наявнiсть гострих або хронiчних межових психiчних розладiв.
У своїй бiльшостi суїциденти - це тi, хто бiльше за iнших схильний до депресiй, у кого легко розвивається почуття безнадiї, хто бiльше за iнших уразливий щодо стресу, iмпульсивний, невпевнений у собi, схильний до сумнiвiв, залежний вiд оточуючих або недостатньо гучний, безкомпромiсний, надмiрно вимогливий до себе. [10;17]
Видiляють такi групи ризику,
1. Молодь з порушенням мiжособистiсних вiдносин, тi, хто зловживає алкоголем або наркотиками, молодi люди з девiантною, кримiнальною поведiнкою.
3. Ув'язненi в тюрмах.
4. Вiйськовослужбовцi першого року служби.
6. Люди похилого вiку, якi страждають вiд хвороб або покинутi близькими.
- звуженою свiдомiстю, повною концентрацiєю на болiсних переживаннях;
- вiдчуттям безпорадностi;
- прагненням втекти вiд проблеми;
- нездатнiстю побачити альтернативнi шляхи виходу з психотравмуючої ситуацiї;
- пошуком зовнiшньої допомоги.
Наявнiсть у людини суїцидальних ознак можна виявити за такими зовнiшнiми ознаками.
Вербальнi ознаки:
- людина часто говорить про свiй душевний стан;
- прямо i явно говорить про смерть;
- вдається до опосередкованих натякiв ("я не буду для когось проблемою" , "тобi бiльше не доведеться про мене пiклуватись");
- надмiрно самокритична;
- надмiрно зацiкавлена проблемою смертi.
Ситуативнi ознаки:
- нестабiльне соцiальне оточення: серйознi проблеми у сiм’ї, тяжкi хвороби;
членiв сiм’ї, утому числi алкоголiзм i наркоманiя;
- незавершена спроба самогубства;
- випадки самогубства в сiм’ї. [17;25]
2. 3 Форми прояву адиктивної поведiнки
Серед проблем, що стоять перед нашим суспiльством, однiєю з найболючiших є наркоманiя. За останнi роки постiйно збiльшується кiлькiсть осiб, хворих на наркоманiю. Все бiльше людей, перш за все молодi, вживають наркотики перiодично. Деякi з них (канабiс, екстезi) стають частиною субкультури певного кола молодi.
- це психоактивнi речовини, якi оказують специфiчний вплив на нервову систему та органiзм людини у цiлому, викликають стан змiни свiдомостi, а при тривалому використаннi здатнi викликати залежнiсть, що призводить до вживання даної речовини у шкiдливих до здоров'я дозах.
наркотизацiєю
,поведiнка, пов'язана iз вживанням наркотикiв - адиктивною,
а хвороба, викликана наркотичною залежнiстю - наркоманiєю.
Єдиного чинника, який спричинює схильнiсть до вживання наркотикiв, не встановлено. Можна видiлити ряд соцiальних i психологiчних чинникiв, якi сприяють наркотизацiї.
Серед соцiальних чинникiв,що сприяють поширенню вживання наркотикiв, можемо видiлити такi:
- загострення соцiальних суперечностей, соцiальне розшарування суспiльства (пiдвищується загальне незадоволення своїм життям, нервовiсть, тривожнiсть i агресивнiсть особистостi);
- криза суспiльних цiнностей (люди перестають орiєнтуватися на позитивнi цiнностi, норми моралi);
- нерозвиненiсть соцiально-культурної сфери, брак можливостей задовольнити дозвiльнi i творчi потреби, проявити соцiальну, полiтичну i творчу активнiсть;
- традицiї вживання наркотикiв (у багатьох культурах вживання наркотичних речовин, наприклад, алкоголю, є складовим елементом обрядiв i ритуалiв або звичним способом проведення вiльного часу);
- поширенi в суспiльнiй свiдомостi iлюзiї щодо властивостей наркотикiв (а саме їх можливостi викликати задоволення, "кайф", знiмати стрес, активiзувати тощо).
Значну роль у формуваннi адиктивної поведiнки вiдiграють чинники мiкросередовища,такi як негативний приклад батькiв, родичiв i друзiв, асоцiальна спрямованiсть сiм'ї, невирiшенiсть сiмейних проблем i конфлiкти в сiм'ях, бездогляднiсть дитини, а також стiйкий конфлiкт з мiкросередовищем.
Серед особистiсних чинникiв,якi зменшують опiрнiсть людини негативному впливу середовища i сприяють формуванню адиктивної поведiнки можемо видiлити:
- низький рiвень iнтелекту, нездатнiсть передбачити наслiдки своїх дiй;
- низький рiвень духовного розвитку, культури проведення вiльного часу;
- низька стiйкiсть до психiчних перенавантажень, стресiв;
- iнфантилiзм, iмпульсивнiсть, надмiрна орiєнтацiя на авторитет;
- акцентуацiї характеру i психопатiї (iстероїдна, гiпертимна, нестiйка);
робить його вразливiшим щодо проблем i збiльшує вiрогiднiсть того, що при певних обставинах вiн може звернутися до наркотикiв. Тому необхiдно визначити групи ризику наркотизацiї.[12;35]
Група ризику - це умовна група людей, якi за своїм соцiальним становищем, родом занять або особистiсними характеристиками найбiльш вразливi щодо певної проблеми. До груп ризику наркотизацiї можемо вiднести:
1. Пiдлiтки та молодь, у родинах яких були випадки алкоголiзму, наркоманiї. Ризик наркотизацiї у них пов'язаний з можливою спадковою схильнiстю до алкоголiзму i наркоманiї, орiєнтацiєю на негативний приклад батькiв або близьких, залученням до вживання наркотикiв самими батьками i родичами, таврування з боку оточуючих.
2. Пiдлiтки з проблемних, конфлiктних i педагогiчно некомпетентних сiмей. Дитина в таких сiм'ях може вiдчувати психологiчнунапругу, агресiю, жорстоке ставлення до себе або недостатню увагу з боку батькiв. Батьки iнколи неспроможнi дати дитинi необхiднi знання, належне виховання. В результатi вона стає психiчно нестабiльною, прагне бiльше часу проводити поза домiвкою. У дитини може розвинутися негативне ставлення до батькiв, бажання причинити їм неприємностi, орiєнтується на авторитети поза сiм'єю.
4. Особи з вираженими вiдхиленнями поведiнцi внаслiдок психiчної патологiї або дефектiв виховання. Названi порушення знижують адаптивнi можливостi людини, її здатнiсть керувати своїми вчинками можуть призвести до конфлiкту iз соцiальним оточенням.
Проте належнiсть до групи ризику сама по собi ще не призводить до наркотизацiї. Багато дiтей виховуються у неблагополучних сiм'ях, мають низький культурний рiвень, однак далеко не всi вони стають наркоманами. Формування адиктивної поведiнки багато в чому залежить вiд конкретних обставин життя людини, особливостей її свiтосприйняття, внутрiшнього свiту, переживань тiєї чи iншої подiї свого життя. Тому необхiдно визначати мотивацiю вживання наркотикiв. [12;27]
2. 4 Характеристика ризикованої поведiнки та груп ризику щодо зараження на ВІЛ/СНІД
ВІЛ надiлений великою руйнiвною силою щодо органiзму людини, вiн досить вразливий впливу зовнiшнього середовища. ВІЛ може передаватися вiд однiєї людини до iншої лише через кров, сперму, вагiнальнi видiлення i материнське молоко. Зараження може вiдбутися при статевому актi, при переливаннi донорської кровi, при користуваннi нестерильним медичним обладнанням (у тому числi шприцем), Дитина може заразитися ВІЛ вiд матерi пiд час вагiтностi, при народженнi та годуваннi материнським молоком. ВІЛ непередається повiтряно-крапельним шляхом, при контактi здорової шкiри, поцiлунках, укусi тварин, через посуд.
Ризикованою щодо зараження ВІЛ може вважатися поведiнка, яка збiльшує iмовiрнiсть контакту iз зазначеними речовинами iнфiкованої людини:
- випадковi статевi зв'язки, сексуальнi контакти з неперевiреним партнером, особливо без використання запобiжних засобiв (презервативiв);
- часта змiна статевих партнерiв;
- недотримання вимог санiтарiї при медичних процедурах;
Основними ознаками ризикованої поведiнки щодо ХПСШ та ВІЛ є недотримання норм санiтарiї та контакт з речовинами (кров, сперма, вигiнальнi видiлення) неперевiреної людини.
сексом. Але дослiдження шляхiв поширення iнфекцiї вказує, що заразитися ВІЛ може i людина, яка не входить до зазначених груп (при гетеросексуальному статевому актi, пiд час медичних процедур тощо). СНІД доцiльно називати не хворобою груп ризику, а хворобою ризикованої поведiнки. Проте iснують певнi категорiї людей, яким така поведiнка властива. Наприклад:
1. Особи, якi вживають наркотики iн'єкцiйним шляхом. Наркотик часто вживається в компанiях, при цьому може використовуватись спiльний нестерильний шприц. Кров iнфiкованої людини може потрапити до шприца пiд час iн'єкцiї. Можливе потрапляння кровi до наркотику пiд час його виготовлення. В момент прийому наркотику наркозалежна людина не завжди здатна думати про особисту безпеку.
3. Чоловiки-гомосексуалiсти (геї). Поширення ВІЛ-iнфекцiї серед осiб цiєї групи на перших етапах iснування хвороби було пов'язано з особливою небезпекою зараження пiд час анального статевого акту, високою сексуальною активнiстю геїв i достатньо високою частотою змiн статевих партнерiв серед них.
В певному розумiннi до груп ризику зараження ХПСШ та ВІЛ ми можемо вiднести пiдлiткiв i молодь взагалi. Це пов’язано з такими рисами молодої людини, як, з однiєї сторони, схильнiстю до експериментування, в тому числi i у сферi статевих вiдносин, прагнення емансипуватися вiд дорослих з їх нормами i правилами життя, а з iншої сторони, браком необхiдних знань, життєвого досвiду. [4;22]
Роздiл ІІІ Вплив девiантної поведiнки на взаємовiдносини в сiм’ї
у стiйкiй, духовно i морально здоровiй сiм’ї. Сiм’я є бiльш складною системою вiдносин, нiж шлюб, оскiльки вона, як правило, об’єднує не тiльки подружжя, але й їх дiтей, а також iнших родичiв та близьких.
Змiцнення устроїв сiм’ї шлюбно-сiмейних вiдносин тiсно пов’язане з оновленням нашого суспiльства, духовним вiдродженням української нацiї, державотворенням, економiчним i духовним поступом України.
в дiтей, якi виховуються у дитячих будинках значно нижчий, нiж у тих, що виховуються у сiм’ях. Звичайно, i сiм’ї бувають рiзними. Не випадково багато пiдлiткiв висловлюють думку, що сiм’я здебiльшого займається їх матерiальним забезпеченням: одягом, харчуванням i т. д., що дорослим нiколи спiлкуватись з дiтьми, а то i бажання такого у них досить часто немає.[12;7]
3. 1 Насильство в сiм’ї та його наслiдки
За останнє десятилiття насильство в сiм'ї усвiдомлюється як серйозна i масштабна проблема, що породжує безлiч iнших соцiальних та iндивiдуальних проблем. Зокрема, сформувалося розумiння того, що недостатньо тiльки карати винних, необхiдно також реабiлiтувати жертву насильства i працювати з людиною, що скоїла насильство, щоб уникнути повторення ситуацiї.
Наслiдками насильства в сiм'ї стають тiлеснi ушкодження, психiчнi розлади, самогубство, а також втрата почуття самоповаги в жертви. Постiйне грубе поводження здатне спровокувати в жертви вiдповiднi насильницькi дiї стосовно агресора.
Насильство над дорослими членами сiм'ї впливає i на дiтей, викликаючи в них рiзнi психоемоцiйнi та психосоматичнi розлади, шкiльну дезадаптацiю i в цiлому призводить до порушень процесiв розвитку i соцiалiзацiї дитини. Сiм'ї, у яких вiдносини будуються на насильствi, входять у групу ризику, тому що дiти, якi виростають у такiй несприятливiй атмосферi згодом стають або жертвами, або самi вчиняють насильство проти своїх близьких. За даними статистики 95% людей, що знаходяться в колонiях, у дитинствi були жертвами насильства або його свiдками.
Насильство в сiм'ї порушує такi права людини, як право кожного на рiвний захист перед законом i вiдсутнiсть дискримiнацiї за ознакою статi, вiку, сiмейного чи соцiального статусу; право не пiддаватися жорстокому ставленню; право па життя i фiзичну недоторканнiсть; право на високi стандарти фiзичного i психiчного здоров'я
з хати); взаємозалежнiсть жертв i агресорiв; недостатнiсть iнформацiї з медичних центрiв i правоохоронних органiв, що не дозволяє робити висновки про розмiри даного явища. Реєстрацiя випадкiв насильства утруднена ще й тим, що буває важко вiднести деякi акти насильства до кримiнальних дiянь. Одночасно iснують фактори, що перешкоджають звертанню реальних чи потенцiйних жертв у мiлiцiю. Це обґрунтованi побоювання жертв, що злочинець не буде заарештований, недовiра до правової системи, острах образливого характеру процесу розслiдування, небажання робити свою таємницю вiдкритою для суспiльства.
З домашнiм насильством найбiльше часто зв'язують чотири соцiально-психологiчнi фактори, що мають вiдношення як до подружнiх пар, так i до людей лiтнього вiку, а саме стрес, суспiльну iзоляцiю, алкоголiзм i споконвiчну прихильнiсть до насильства.
Насильство тiсно зв'язано iз соцiальним стресом у сiм'ї. Серед проблем, що можуть пiдвищити рiвень напруженостi та призвести до жорстокостi, варто назвати такi, як: розбiжностi у вихованнi дiтей, секс, вагiтнiсть, грошовi труднощi, безробiття, необхiднiсть у тривалiй медичнiй допомозi. Постiйне роздратування частково можна пояснити хронiчним занепокоєнням невирiшеними проблемами i вимогами, що пред'являє суспiльство, розбiжнiстю мiж бажаннями i можливостями.
На даний час iснує така типологiя насильства, яка ґрунтується на характерi насильницьких дiй i мiстить у собi такi види насильства, як фiзичне, сексуальне, психологiчне (емоцiйне). [15;115]
тiлесного ушкодження, заподiяння фiзичною болю, насильницький примус до чого-небудь, а також введення стосовно людини рiзного роду заборон, обмежень його прав i волi. Фiзичне насильство включає також порiзи (у тому числi зброєю) i такi непрямi дiї, як руйнування приватної власностi, запирання у ваннiй кiмнатi та iнших мiсцях.
З iншої точки зору фiзичне насильство — це реальне чи потенцiйне заподiяння фiзичної шкоди, пiд яким розумiється порушення анатомо фiзiологiчної цiлiсностi людини за допомогою застосування фiзичної сили, холодної i вогнепальної зброї або iнших предметiв, рiдин, сипучих речовин, а також вплив на внутрiшнi органи людини без ушкоджень зовнiшнiх тканин шляхом отруєння чи споювання одурманюючими засобами.
- зовнiшнi пошкодження, що мають специфiчний характер (вiдбитки пальцiв, ременя, опiки i т. п.),
- пошкодження внутрiшнiх органiв або кiсток, що не могли б бути наслiдком нещасливих випадкiв.
- прагнення приховати причину травм;
- плаксивiсть, самотнiсть, вiдсутнiсть друзiв;
- негативiзм, агресивнiсть, жорстоке поводження з тваринами;
- спроба вчинити суїцидний вчинок.
Зневага, як один з рiзновидiв сiмейного насильства — це систематична нездатнiсть чи небажання забезпечити основнi потреби залежного члена родини (наприклад, дитини, чи iнвалiда, старого) у їжi, одязi, медичному доглядi, захистi i прихильностi, що може призвести до погiршення фiзичного чи психiчного здоров'я, затримки або порушення розвитку й у пiдсумку квалiфiкуватися як порушення прав людини. Термiн "пасивна зневага" використовується тодi, коли має мiсце ситуацiя iзоляцiї мало — чи недiєздатної людини, залишення його на самотi i iгнорування.
Одним з наслiдкiв зневажливого ставлення до дитини в сiм'ї є їх занедбанiсть, яку можна констатувати при наявностi таких ознак:
- втомлений, сонний вигляд;
-частi захворювання;
- затримка мовного i моторного розвитку.
Психологiчне насильство в сiм'ї — насильство, пов'язане з дiєю одного члена сiм'ї на психiку iншого члена сiм'ї шляхом словесних образ чи погроз, переслiдування, залякування, якими навмисно викликається емоцiйна невпевненiсть, нездатнiсть захистити себе i може наноситися чи наноситься шкода психiчному здоров'ю.
знущання, заподiяння душевних страждань, формування i розвиток почуття безсилля i страху, зниження самооцiнки людини, обвинувачення в божевiллi, штучне створення ситуацiй, у яких один iз членiв родини почуває себе психiчно ненормальним. Психологiчне насильство виражається також у формi образ, погроз, брутальностi, висмiювання, заборон на зустрiчi з друзями i заняття улюбленою справою, знущаннi й убивствi тварин, дорогих людинi, у вiдсутностi розумiння, пiдтримки й iнших видах.
Спектр психологiчного насильства включає:
а) психологiчнi впливи ( погрози, приниження, образи, надмiрнi вимоги, надмiрна критика, неправда, iзоляцiя, негативне оцiнювання, фрустрацiя основних потреб дитини i т. п.);
комунiкативна некомпетентнiсть, низька самооцiнка, схильнiстьдо самоти, суїцидальнi прояви, затримка фiзичного чи психiчного розвитку, особистiсна психопатологiя рiзної етiологiї — наркотична залеж-нiсть, особистiснi розлади, амбулаторна шизофренiя, сома-тичнi i психосоматичнi захворювання — виразка шлунка, алергiї;
з боку дiтей).
Психологiчне (емоцiйне) насильство найчастiше буває важко розпiзнати й iдентифiкувати, тому що па вiдмiну вiд фiзичного насильства в цьому випадку явнi ознаки насильства рiдко можна спостерiгати, а наслiдки можуть бути надзвичайно важкими.
У вiтчизняному законодавствi стосовно психiчного насильства вживається словосполучення "погроза застосування насильства", пiд яким розумiється залякування жертви застосуванням фiзичного насильства. Крiм того, психiчне насильство може включати заподiяння душевної чи психiчної травми й обмеження волевиявлення (незалежно вiд реальностi настання фiзичної шкоди)
Сексуальне насильство — будь-який вид домагання, що виражається як у формi нав'язаних сексуальних доторкiв, примусу до сексу, так i здiйснення сексуальних дiй (наприклад, зґвалтування ) будь-кого iз членiв сiм'ї проти його волi.
зрадництва, туга i депресiя, їх мучать нiчнi кошмари i спогади, пiдвищуються дратiвливiсть та ймовiрнiсть психоемоцiйних зривiв, якi здатнi привести до суїциду.
До рiзновидiв сексуального насильства вiдносять:
- мануальний, оральний, генiтальний або будь-який iнший тiлесний контакт iз статевими органами дитини, а також пещення ерогенних зон;
- введення для стумуляцiї предметiв у пiхву;
- сексуальна експлуатацiя дитини для порнографiчних цiлей або залучення в проституцiю;
- невiдповiднi вiковi домагання, демонстрацiя еротичних матерiалiв iз метою стимуляцiї дитини;
- мастурбацiя з боку дитини або дорослого;
- вуайєризм — пiдглядання за дитиною в момент купання, перевдягання або перебування в туалетi, а також примус дитини до роздягання.
Сексуальне насильство — це залучення функцiонально-незрiлих дiтей до сексуальних дiй без їх розумiння i згоди на це. Сюди вiдноситься не лише залучення до статевого акту, а й просте споглядання чи присутнiсть при сексуальних дiях.
Дiти та пiдлiтки, що зазнали в дитинствi сексуального насильства, вiдчувають на собi весь тягар наслiдкiв цього злочину протягом життя. Характерним є те, що найтяжчими наслiдками, наприклад, ґвалтувань є не стiльки фiзичнi, скiльки психiчнi травми.
Фiзичнi травми вилiковуються, а психiчний стрес, що виник через певне сексуальне насильство, може деформувати всю структуру особистостi дитини. Наслiдки цiєї травми часто впливають на те, якою буде доля дитини, насамперед у сферi iнтимно-особистiсних i шлюбних вiдносинах.
В науковiй лiтературi до основних наслiдкiв сексуального насильства вiдносять депресiю, самодеструктивну поведiнку, тривожнiсть, вiдчуття iзоляцiї, низьку самооцiнка, тенденцiя до того, щоб знову стати жертвами насилля, i до токсикоманiї.
Причинами зменшення добровiльного повiдомлення про сексуальне насильство в сiм'ї слiд вiдмiтити такi:
- сутнiсть самої природи сiмейного насилля;
- юний вiк жертв сексуального насильства в сiм'ї;
Фактори, якi розглянутi окремо, можуть нiчого не означати i сигналiзувати про нормальне, стабiльне сiмейне середовище, але збiг кiлькох факторiв може бути ознакою серйозної дисфункцiї в сiм'ї вiдносять:
- батько чи мати переживають значнi шлюбнi проблеми;
- один з батькiв спiльної з дитиною статi втрачає дiєздатнiсть або часто вiдсутнiй;
- дочка вступає в стадiю фiзичної зрiлостi;
- один з батькiв, протилежної дитинi статi, переживає кризу, як наприклад, безробiття або удiвство;
- соцiальна чи географiчна iзольованiсть;
- алкоголiзм чи наркоманiя в сiм'ї.
"спокусливо". Реакцiя пiдлiтка на сексуальне насильство може мати форму втечi з дому. Жертва насильства може почати вживати алкоголь чи наркотики, щоб утамувати бiль та образу. [15;125]
своїх дiтей.
Індикаторами сексуального насильства над дiтьми є:
- самостимуляцiя генiталiй;
- рiзка змiна почуттiв, що стосується конкретної людини або мiсця;
- саморуйнiвна поведiнка;
- недовiра;
- хронiчна депресiя.
3. 2 Сiм’я з алкогольною та наркотичною залежнiстю
Родиною з алкогольною та наркотичною проблемами називають таку родину, в якiй хоча б одна особа п'є або вживає наркотики так, що завдає шкоди iншим. Це здебiльшого стосується сiмей, де хтось є узалежненим вiд алкоголю або наркотикiв. Цi особи деструктивно викликають для навколишнiх людей життєвi, емоцiйнi та фiнансовi проблеми, внаслiдок чого вся родина бореться з "проблемами" в широкому розумiннi.
Можна сказати, що цi проблеми стосуються не лише того, хто п'є чи вживає наркотики, бо нiхто не живе в суспiльному вакуумi. Ця проблема стосується всiх людей близько пов'язаних з алкоголiком або наркоманом: тих, хто його кохає i про нього турбується, хто якось вiд нього залежить, живе з ним у якiйсь спiльностi.[16;125]
сiмей не iснує. В рiзних фазах людського життя особи i життя сiмейного суперечностi щодо мети та засобiв її досягнення набирають рiзних розмiрiв, розмiрiв, iнодi навiть драматичних. Кожен член сiм'ї по-своєму розумiє цю мету та засоби дiї для їїдосягнення не буває сiмей без конфлiктiв. Родини з такими проблемами мають специфiчнi труднощi, але важливо пiдкреслити, що вони не кращi i не гiршi, та й навiть не можна сказати: меншi чи бiльшi, нiж проблеми iнших сiмей.
У родинi з алкогольною та наркотичною проблемами нелегко знайти самоповагу i позитивну самосвiдомiсть. Швидше навпаки, всi мають претензiї до самих себе й одне до одного. Як алкоголiки та наркомани, так i партнери-родичi, а навiть i дiти, якi пiдростають, пов'язанi кривдою та провиною, образою, агресiєю й почуттям вiдсутностi будь-якого порядку. Разом iз звинуваченнями, почуттям вини та неадекватностi (вiн поганий чоловiк, але це через мене, бо я погана жiнка) з'являються iншi прикрiемоцiї. Емоцiйний клiмат "алкогольної" родини визначається почуттям сорому, провини та кривди, образи, страху i злостi. В iнших людей, в iнших сiм'ях також бувають цi вiдчуття , але рiдко в такому поєднаннi та хаосi, як це має мiсце в алкогольнiй сiм'ї. Злiсть переходить в жаль, жаль - у почуття провини, провина - у страх, страх - в образу. Така чи подiбна комбiнацiя деструктивних станiв не дуже сприятлива для самоповаги й реалiстичного погляду на власнi проблеми.
У родинi з алкогольною проблемою "мертвою зоною" є почуття та переживання, пов'язанi з алкоголем, навiть сам факт пияцтва чи випивки. Завжди говориться, що "тато захворiв", "мама втомилася", однак не кажуть, що хтось просто впився. Страх i сором примушують обманювати навiть себе, а побоювання зiпсувати стосунки п'яного з членами сiм'ї вiдбирає мову дорослим.
"Табу" є не пише факт зловживання алкоголем, але й почуття, пов'язанi з цим. Люди бояться, що алкоголiк прийде п'яний, але не кажуть цього, гнiваються й заперечують, коли їх про це запитати. Сором не дозволяє говорити про те, що було вчора, i хто що з цього приводу вiдчував. Звичайно, бувають сварки. Але крики, сварки, прiзвиська i докори - це не розмова, хоча вони й нiби-то розряджають внутрiшнє напруження. Атака породжує контратаку. А щира й вiдверта розмова з алкоголiком неможлива - це знають всi, хто живе поруч з узалежненим. Його система iлюзiй та заперечень, внутрiшнiй самообман, в якому вiн живе, не дає доступу нi для фактiв, нi для слiв. Атмосфера в родинi з алкогольною проблемою - це або буря або затишшя перед бурею. Напруження i зриви, вiд яких можна втекти, виходячи з дому або закриваючи вуха навушниками, книжками, якi ковтаються, а не читаються, свiтом власних мрiй чи нервовим, зосередженням на справах, якi не вимагають аж такої енергiї та зусиль; прибиранням, чищенням, плетенням, якi тимчасово заспокоюють. У такiй атмосферi нелегко насмiлитися, а насмiлившись нелегко пробитися до мами з розмовою про шкiльнi проблеми. Матерi не можна сказати, що нема вже сили так жити, бо вона ж казала, щоб не виходити за нього замiж. Мертва зона спiлкування, пов'язана з алкоголем те його наслiдками паралiзує вiдвертий та щирий обмiн думками. Робить людей самотнiми, чим набагато збiльшує життєвий тягар. [18;7]
Взаємнiсть означає, що люди можуть взаємно вiддавати одне одному увагу, турботу, пiдтримку та енергiю. Ролi в сiм'ї визначаються певною стабiльнiстю. Мама багато рокiв є мамою, а дитина - дитиною, тому напрям стосункiв мiж ними є сталим, поки дитина не стане дорослою. Але всi знають, що бувають моменти i ситуацiї, коли доросла й сильна людина потребує пiдтримки i допомоги: її можуть надати iншi, навiть молодшi, це, можливо i корисно. Коли хтось через збiг обставин чи втрату сил випадає зi своєї ролi - його активнiсть переходить до iнших. У психологiчно здоровiй сiм'ї такi "послуги" є взаємними та здiйснюються почергово. Сьогоднi я тобi допоможу - завтра ти мене пiдтримаєш. Сьогоднi я тебе втiшу завтра ти мене. У родинi з алкогольною залежнiстю такої взаємностi немає. Через той факт, що алкоголiк постiйно не виконує своєї ролi, подружньої, батькiвської, сiмейної; не дотримується обiцянок та умов, не вкладається у термiни - тому пiдтримка, енергiя та увага переважають в одному напрямку. Це алкоголiка треба пiдтримувати, "латати" його недоробки, пильнувати за його вчинками, забезпечувати його намiри. З боку узалежненого на таку ж "вiдплату" не можна надто розраховувати, або взагалi неможливо сподiватися.
3. 3 Вплив агресивної поведiнки на соцiалiзацiю сiм’ї.
Агресiя
– це фiзична або словесна поведiнка людини, спрямована на пошкодження або зруйнування. У випадку, якщо агресiя виявляється в найбiльш екстремальнiй i соцiально неприпустимiй формi, вона переростає у насильство.
Якщо говорити про фiзiологiчнi причини агресiї, то тут головну роль вiдiграє лiмбiчна система. Мозкове захворювання лiмбiчної системи було характерним для людей, в яких проявлявся синдром дисконтролю, що характеризується безпричинною жорстокiстю, патологiчною схильнiстю до насильства.
Видiляють такi типи агресивної поведiнки:
1. Фiзична-активна-пряма (нанесення побоїв людинi).
2. Фiзична-активна-непряма (змова з найманим вбивцею).
3. Фiзична-пасивна-пряма (сидячий страйк ).
5. Вербальна-активна-пряма (словесна образа людини).
6. Вербальна-активна- непряма (розповсюдження наклепiв).
7. Вербальна-пасивна-пряма (вiдмова розмовляти з людиною).
8. Вербальна-пасивна-непряма(вiдмова захистити людину, яку незаслужено критикують. [6;20]
Останнiм часом, великий вплив на психiку i поведiнку дiтей мають засоби масової iнформацiї. Експериментально доведено, що дiти, якi часто дивляться передачi з елементами насильства, стають бiльш неврiвноваженими i агресивними. Бiльше того, вони починають сприймати насильство, як нормальне явище.
Також не можна залишити поза увагою вплив на поведiнку людини алкоголю i наркотикiв. Багато людей вiдносяться до наркотикiв так само упереджено, як i до алкоголю, хоча особи, якi вживають легкi наркотики, менш небезпечнi для суспiльства, нiж тi, що зловживають алкоголем. Численнi експерименти, а також статистика, довели, що бiльшiсть злочинiв скоюється людьми в станi алкогольного, а не наркотичного сп’янiння. У той час, як алкоголь пiдвищує агресивнiсть, легкi наркотики, зокрема марiхуана, її зменшують.
В будь-якому випадку, агресiя є одним iз захисних механiзмiв людини, за допомогою якого людина намагається якось скинути негативнi емоцiї i пристосуватися до навколишнiх умов. Але, цей шлях не є найоптимальнiшим, i тому, мабуть, слiд знаходити iншi шляхи виходу з складних життєвих ситуацiй.
3. 4 Соцiально-психологiчна допомога (пiдтримка) сiм’ям
Соцiально-психологiчна допомога (пiдтримка) - це вид соцiально-психологiчної дiяльностi, що полягає у допомозi окремим категорiям – групам ризику з метою коригування i виправлення психологiчних вад, що зумовлюють передумови звертання до наркогенних засобiв в умовах конкретного суспiльства, конкретної ситуацiї.
Надання психолого-терапевтичної допомоги людинi - основна характеристика психолого-педагогiчної корекцiї та соцiальної терапiї. Взаємозв’язок психолого-педагогiчної дiяльностi й соцiальної терапiї випливає зi спiльностi їх кiнцевої мети – допомогти людинi перебороти повсякденнi життєвi труднощi, ґрунтуючись на виявленнi i „дiагностуваннi” проблем, структуруваннi, змiнi повсякденних поведiнкових i дiяльнiсних моделей i, у разi потреби, - їх корекцiї. Соцiальна допомога є переважно „допомогою з метою самодопомоги”. Вона передбачає психолого-педагогiчний та соцiально-терапевтичний вплив на особистiсть для того, щоб вона сама навчилася допомагати собi, розв’язуючи численнi проблеми, якi провокують вживання наркотикiв.
У цiй дiяльностi реалiзуються такi пiдходи:
- корегування вiдхилень у поведiнцi на основi iндивiдуально-диференцiйованого пiдходу;
- використання в практицi роботи психолого-педагогiчного iнструментарiю з метою вивчення особливостей поведiнки особистостi, її близького оточення, в тому числi емпiричних ознак, що характеризують ступiнь соцiальної дезадаптацiї;
- надання квалiфiкованої психологiчної допомоги у формуваннi системи взаємин, моральних цiнностей, що сприяють природнiй соцiалiзацiї;
- використання методiв психоконсультативної та психотерапевтичної роботи з неповнолiтнiми, молоддю, сiм’ю, з метою полегшення соцiальної ситуацiї, розв’язання конфлiктiв, корекцiї педагогiчної позицiї близького оточення, терапiї негативних станiв.
Змiст соцiально-психологiчної допомоги та соцiальної терапiї полягає:
- у цiльовiй реалiзацiї програм профiлактики наркотизацiї та алкоголiзму на державному, регiональному та мiсцевих рiвнях за допомогою системи соцiальної роботи з молоддю;
- з у роботi з „групами ризику”, з сiмє”ю щодо усунення психологiчних передумов звернення до алкоголю та наркогенних засобiв;
- у створеннi можливостей окремiй особистостi та її оточенню ведення здорового способу життя.
Висновки
пiдлiтка, а також вiд держави.
На даний час бiльшiсть молодi стоїть перед складним вибором у життi, до якого вона не пiдготовлена нi психологiчно нi органiзацiйно.
У данiй курсовiй роботi видiляються такi проявидевiантної поведiнки.
Алкоголiзацiя. Вживаючи спиртнi напої пiдлiток прагне позбутися характерний для нього стан тривожностi i одночасно - надмiрного самоконтролю i сором'язливостi. Важливу роль також вiдiграє потяг до експериментування, бажання виглядати дорослим. Дiють негативний приклад батькiв та старших приятелiв. Раннє прилучення до спиртного несе велику небезпеку розвитку алкоголiзму.
Адиктивна поведiнка. Як i пияцтво, наркотизм пов'язаний iз психiчним експериментуванням, пошуком нових, незвичайних вiдчуттiв i переживань. Окрiм шкоди здоров'ю, небезпеки наркоманiї адиктивна поведiнка неминуче призводить до втягнення пiдлiтка у кримiнальну субкультуру.
Агресивна поведiнка. Вона проявляється в боротьбi за владу в групi, у мiжгруповому суперництвi, немотивованiй агресiї, спрямованiй на невинних, стороннiх людей. Агресiя - частiше за все - наслiдок загальної озлобленостi i приниженої самоповаги внаслiдок пережитих життєвих невдач i несправедливостi, бажання перенести на когось незадоволення, викликане вiдносинами у мiкросередовищi.
Суїцидальна поведiнка. Основним чинником суїцидiв є почуття безнадiйностi i безпорадностi. Частiше за все до суїциду призводять переживання "нещасного" кохання, насильство i жорстокiсть в сiм'ї, переживання з приводу власних аморальних вчинкiв.
Протиправна поведiнка є однiєю з найактуальнiших проблем суспiльства. Мотивами протиправних дiй дiтей та пiдлiткiв можуть бути, як бажання задовольнити матерiальнi потреби (їжа, одяг), так i потяг до гострих вiдчуттiв, бажання самоутвердитися.
Лонгiтюднi дослiдження доводять, що чим небезпечнiшою була делiнквентна поведiнка у пiдлiтка, тим вища вирогiднiсть її продовження у дорослому вiцi.
характеризується тим, що шляхи її розповсюдження пов’язанi перш за все з девiантним способом життя ( iн’єкцiйним вживанням наркотикiв, комерцiйним сексом), що дозволяє вважати ВІЛ/СНІД соцiальною хворобою.
девiантної поведiнки дiтей, є виховання в аморальнiй i конфлiктнiй атмосферi, недостатнiй i некоректний педагогiчний вплив, емоцiйна вiдчуженiсть дитини та жорстоке ставлення до неї.
Основною метою роботи з дiтьми схильними до девiантної поведiнки, є створення необхiдних умов для повноцiнного фiзичного i психiчного розвитку дiтей, успiшної їх соцiалiзацiї, подолання особистiсних проблем i конфлiктiв з оточенням.
Використана лiтература
1. Алкоголь та наркотики в Українi. К., 1995 р. -12 с.
3. Антологiя соцiальної роботи. - Т. 2 - Феноменологiя соцiальної патологiї. М., 1998 р.
6. Дроздов О. Ю., Скок М. А. Проблеми агресивної поведiнки особистостi: навчальний посiбник. - Чернiгiв: ЧДПУ iм. Т. Г. Шевченка, 2000. - с. 16 - 33.
7. Запобiгання i протидiя насильства в сiм’ї: Методичнi рекомендацiї для соцiальних працiвникiв - К.: ДЦССМ, 2004. - 23 с.
8. Коваль Л. Г., Звєрєва І. Д., Хлєбнiк С. Р. Соцiальна педагогiка / Соцiальна робота. - К., 1997 р. – 246 с.
9. Конвенцiя про права дитини. – К., 1992р.
10. Ларiна Т. Суїцидальна поведiнка особистостi. - К., 1998 р. 45-98, 134-136 с.
11. Лунєв В. В. Мотивацiя злочинної поведiнки. - М., 1991 р.
12 Лютий В. П. Соцiальна робота з групами девiантної поведiнки: Навчальний посiбник, - К.: Академiя працi i соцiальних вiдносин, християнський дитячий фонд, 2000. - с. 13-15,42-45.
13. Мартинюк О.І. Проблеми життєвого самовизначення молодi. К., 1993. 45 – 67 с.
15. Соцiальна робота: технологiчний аспект: Навчальний посiбник / за редакцiєю професора А. Й. Капської. – К.: Центр навчальної лiтератури, 2004. – 113 с.
16. Соцiальне вiдхилення. / Пiд редакцiєю Кудрявцева В.І. – М., 1989. – 231 с.
17. Суїцид: Хрестоматiя по суїцидологiї / Пiд редакцiєю А. Маховикової. – К., 1996. 12-25 с.
18. Штандер В. Сiм’я з алкогольною проблемою. К., - 1993. – 3-7 с.
19. Юрiй М. Ф. Соцiологiя – К.: Дакор., 2004. – 244 с.
| 
