Виникнення соціальної роботи як професії

План 1. Соцiально - економiчнi й полiтичнi передумови 2. Органiзована добродiйнiсть i сетльменти 4. Науковi дослiдження соцiальної роботi в перiод 1945-1970р 1. Соцiально - виникнення соцiальної роботи як професiї звичайно датують кiнцем XIX початком XX столiть. Саме в цей перiод у рядi iндустрiально розвинених країн з'являються групи фахiвцiв, якi починають професiйно займатися соцiальною роботою, створюють навчальнi заклади, навчають соцiальних працiвникiв. Великобританiя й США були тими країнами, де соцiальна робота ранiше всього оформилася як особливий вид дiяльностi, i де вона потiм була поставлена на професiйну основу. Що ж обумовило потребу в пiдготовцi соцiальних працiвникiв професiоналiв i розвиток соцiальної роботи як наукової й навчальної дисциплiни? Основними причинами, на думку дослiдникiв, були наступнi: до життя в мiстi, розривши традицiйних соцiальних зв'язкiв у вiдносинах мiж людьми, мiж людиною йсуспiльством привели до появи таких соцiальних проблем, якi неможливо було вирiшуватиметодами, випробуваними в традицiйному суспiльствi. В умовах рiзкого загострення суспiльних вiдносин серед найбiльш освiченихлюдей формувалося переконання, що суспiльство боляче i його треба лiкувати, опираючись на методикудобродiйностi й милосердя. Однак, багато хто, кого турбувало тяжке становище широких мас, були переконанi,що змiни в суспiльствi це природний процес. Цi люди вважали, що якщо занедужала людина її треба лiкувати, але щоб вона прийняла як належне iснуючу дiйснiсть, примирилася iзпроблемами суспiльства. Тобто, у рамках соцiальної роботи стали паралельно розвиватися два напрямки, що протистоять один одному в розумiннi соцiальних проблем. Цей процес, як указують автори,був характерний як для США, так i для ряду країн Європи, особливо для Великобританiї, Нiдерландiв, Нiмеччини. Характерним було й те, що розвиток соцiальної роботи на обох континентах стимулювало один одного. Особливо бурхливо процес становлення соцiальної роботи як професiйної дiяльностi проходив у США. Перетворення мiських поселень у мiста й рiст кiлькостi приїжджих,злочинцiв i невдах викликали значне збiльшення числа богадiлень i в'язниць, у яких умови утримання були просто жахаючi. Гостро встало питання про опiку над бiдними, розумовонеповноцiнними й засудженими. Цi категорiї потрапили пiд захист органiв штатiв, а потiм Рад добродiйностi штатiв. У суспiльному секторi з'явилися добровольчi органiзацiї й агентства по догляду за дiтьми. Ради добродiйностi й перетворення штатiв виникли в 60i р. 19 столiття. Вони мали рiзну структуру й обов'язки, але їхнiм основним завданням було надання консультацiйної допомоги законодавцям в областi керування рiзними установами. У Ради входили вiдомi фiлантропи, добровольцi, утворенi люди того часу, i їхня дiяльнiсть не оплачувалася. В 1865 роцi члени Рад з рiзних штатiв об'єдналися в Американську Асоцiацiю соцiальних наук. Однак незабаром стало ясно, що рiзнi групи людей, займаючись одною справою наданням допомоги людям, роздiляють рiзнi погляди й переслiдують рiзнi iнтереси. Багато хто вважали, що вирiшувати практичнi соцiальнi проблеми необхiдно на основi наукових знань про людину. Практичнi працiвники, займаючись доглядом за немiчними людьми й здiйснюючи контроль допомоги бiдним, були зацiкавленi, у першу чергу, у розробцi простих методик, якi можна було б застосовувати на практицi. Зiткнення iнтересiв придбало рiзку форму. В 1874 роцi практичнi працiвники вийшли з Асоцiацiї й органiзували своє власне об'єднання Нацiональну конференцiю добродiйностi й перетворення (у деяких джерелах вона згадується як Нацiональна конференцiя добродiйностi й виправних дiй). Створення Нацiональної конференцiї добродiйностi й перетворення, на думку вiдомого американського соцiолога Зимбалiста, з'явилося початком професiйної соцiальної роботи («Основнi питання й напрямки в дослiдженнi соцiального добробуту», 1977). Саме iз цього часу, пише вчений, початки розвиватися органiзована соцiальна робота. Початковий етап процесу її розвитку в американськiй лiтературi характеризується як етап переходу вiд перших невпевнених крокiв до формалiзованих методiв. добродiйностi, з'явилася в Баффало в 1887 р. Інша Гiльдiя сусiдiв (поселенцiв) була органiзована в 1886 р. у Нью-Йорку. Обидвi органiзацiї черпали свої погляди в традицiях вiкторiанської Англiї й швидко розвивалися. До 1892 року у великих мiстах США й Канади були створенi 92 благодiйнi органiзацiї. Що стосується поселень емiгрантiв, переселенцiв, так званих сетльментiв, те до 1986 року їх було вже 44 i це число постiйно росло. Необхiдно помiтити, що такi поселення виникли не тiльки в США, але й в Англiї, Нiмеччинi, Фiнляндiї й рядi iнших країн. Обидвi органiзацiї або рухи виникли для практичних дiй в iнтересах бiдних i нещасних людей. Вони залучали до себе утворених людей з вищих i середнiх верств населення. Їхня дiяльнiсть була особливо приваблива для молодих жiнок, якi побачили в соцiальнiй роботi можливiсть пiдвищити свiй соцiальний статус i одержати економiчну незалежнiсть. Обоє руху були близькi до церкви. Рух добродiйностi очолювала Мери Рiчмонд, i вона безпосереднє не виступала за соцiальнi реформи. Ідейною основою цього руху було визнання того, що причина бiдностi й соцiальних проблем людини укладена в ньому самому. Вiзити добровольцiв з метою встановлення контакту були найбiльш кращою формою спiлкування з бiдняками. Члени благодiйного суспiльства вважали, що вiдвiдування повиннi замiнити будинку пiклування,якi донедавна були головним джерелом допомоги. Пiд час вiдвiдувань дружнi вiзитери, як тодi називали добровольцiв у США, велививчення, реєстрацiю, здiйснювали спiвробiтництво й координацiйну роботу з метою визначення того, що повинна мiстити в собi необхiдна пiдтримка. Для членiв суспiльств, що наносять вiзити в бiднi родини, проводилися конференцiї, де вони зустрiчалися з iншими працiвниками, обмiнювалися досвiдом i iдеями. Для них уже тодi iснували, щоправда, нечисленнi посiбники з викладом основних правил поведiнки. Цi органiзацiї, на думку американських учених, з'явилися попередниками сучасної системи вивчення життя неблагополучних родин i надання їм допомоги. Добра рада, що повинен була запалити промiнь надiї, став кращим методомроботи. Матерiальна допомога надавалася тiльки в крайнiх випадках i в такiй формi, щобне скривдити, грошей же бiдним не давали. Звичайно видавалися предмети першої необхiдностi й уневеликих кiлькостях, лише для задоволення самих насущних потреб. Видача посiбникiв незаможним людям, що живуть самостiйно, а не в будинках пiклування, уважалася порожньою витратою засобiв, що наносить збиток їхньої моральностi. Добровольцi, що наносили вiзити, звичайно молодi й заможнi жiнки, як було вiдзначено вище, бачили у своїх клiєнтах об'єкт виховної роботи, чиє нещасне й скромне положення є результатом неуцтва абовiдсутностi властивому середньому класу цiнностей i стилю життя, насамперед помiрностi, працьовитостi, ощадливостi, що стримують негативнi якостi людини. Рух поселенцiв (сетльментiв) виступало за соцiальнi реформи. Основна iдеяцього руху полягала в тiм, що навколишнє середовище хворе, i її необхiдно мiняти, щобпокiнчити з бiднiстю й нещастями людей. Робота здiйснювалася в американських кварталах,Волонтери, якi симпатизували iдеям Джейн Адамс i Елен Стар - фундаторкам цьогоруху, переселялися у квартали бiднякiв i жили по сусiдству з нужденними в допомозiлюдьми. Але, якщо благодiйнi органiзацiї займалися вивченням умов життя людей,головним чином тих, хто до них звертався по допомогу, то представники руху сетльментiвзаймалися, в основному, освiтньою дiяльнiстю, прилучаючи до професiї, i органiзацiєюдозвiлля. Найбiльш вiдомим був, створений в 1889 роцi, будинок емiгрантiв ХалХаус у Чикаго. Вiнобслуговував людей 19 нацiональностей, давав житло працюючим дiвчатам, мав деннi ясла, музей, клуб для хлопчикiв, невеликий театр. На думку американських учених, рухсетльментiв поклало початок груповiй соцiальнiй роботi. Як бачимо, займаючись одною справою - наданням допомоги бiдним i нещасним людям благодiйнi органiзацiї й сетльменти використовували рiзнi методи роботи. Однак, незважаючи на розходження в дiяльностi, члени суспiльства добродiйностi й рухи поселенцiв у певнiй мерi спiвробiтничали. Наприклад, працiвники сетльментiв могли виступати в ролiдружнiх вiзитерiв у програмах благодiйних органiзацiй. Зачатки соцiальної роботи як професiї, на думку англiйського фахiвця ТеодораШанина, саме й виникли ледве бiльше сторiччя назад, коли благодiйнi органiзацiї почали пошук моделей систематичної роботи зi своїми пiдопiчними. Знову благодiйнi органiзацiї, що вiдкриваються, будинку для емiгрантiв, пансiони стали школою пiдготовки соцiальних реформаторiв, лiдерiв, якi протягом наступнихдесятилiть були в перших рядах соцiальних реформ i починань в областi соцiальної роботи. Суспiльства добродiйностi, незважаючи на свою назву, уважали, що надання допомогив бiльших масштабах приносить бiльше шкоди, чим користi. Тому вони намагалися знайти засобидля усунення причин бiдностi. Вони були переконанi, що науковими методами можна вилiкуватитаку «хворобу» суспiльства як бiднiсть. Надаючи великого значення знанню фактiв i теорiї,члени суспiльств органiзованої добродiйностi вiдрiзнялися сильним бажанням домагатисясправедливостi, щоб зробити життя робiтникiв не такий похмурої й важкої. Бiльше того, вони визнавали їхнє право на людське iснування й достоїнство, право на вiдпочинок i соцiальнезабезпечення в старостi. Це були iдеї так званої наукової добродiйностi або наукової фiлантропiї так називали лiдери добродiйностi свою концепцiю. Наукова добродiйнiсть виходила з лiбералiзму полiтичної фiлософiї США,сформульованої в Декларацiї незалежностi. На думку вчених, поняття «наукова» у тойчас було деякою мiрою наївним, якщо судити по бiльше пiзнiх стандартах. Лiдеридобродiйностi думали, що тi, хто допомогає повиннi пристосовувати свої дiїдо iснуючої ситуацiї, i що допомога повинна бути рацiональної, iз чiтко вираженими цiлями й очiкуваними результатами. Професiйна соцiальна робота - уважають дослiдники, одержала свiй початок урусi пропагандистiв наукової добродiйностi або наукової фiлантропiї в кiнцi 19столiття. Лiдери добродiйностi критично проаналiзували полiтиковi рiзних органiзацiй i програм, а також систему керування ними, тобто, дiяльнiсть мiсцевих суспiльних iчасток агентств i установ штатiв. Багато захисникiв концепцiї наукової фiлантропiї були сумлiнними фахiвцями, що думали, повторюємо, що «наукова» - значить рацiональна i практична таке було розумiння сутностi й результатiв добродiйностi. У кiнцi 19 столiття соцiальнi реформатори й лiдери добродiйностi починають органiзовувати систему професiйного утворення, подiбно пiдготовцi лiкарiв, учителiв, священикiв i т. д. Тобто iдея добродiйностi, як добровiльної активностi трансформується в iдею соцiальної роботи в якостi систематичної, органiзованої професiйної допомоги нужденної. Як висновок приведемо слова одного з видних американських фахiвцiв в областi соцiальної роботи Р. Рамзея: «Виникнення соцiальної роботи довелося на час, коли конкурентна експлуатацiя була на пiку, i багато подань суспiльства про добродiйнiсть i фiлантропiю були пов'язанi iз чеснотами «моральних переконань». Особлива необхiднiсть у роботi з «соцiалiзацiї» виникла у вiдповiдь на явну потребу у великомасштабних соцiальних реформах. До початку столiття суть, що соцiалiзує, цiєї нової роботи перемiстилася з добровiльної добродiйностi на наукову фiлантропiю, почалася боротьба за те, щоб армiя добровiльних працiвникiв одержувала гарантований заробiток i вiдповiдну пiдготовку. У Європi дiяльнiсть у новiй професiйнiй сферi, що розвивається, була позначена як «соцiальна медицина». У Пiвнiчнiй Америцi загальноприйнятим термiном ще на початку столiття став термiн «соцiальна робота». фiлантропiї (нинi факультет соцiальної роботи в Колумбiйському унiверситетi). Рух поселенцiв вiдразу ж пiсля свого виникнення зв'язало свою дiяльнiсть iз освiтнiми центрами. Існували постiйнi контакти мiж Джейн Адамс i її колеги з багатьма вченими в областi соцiальних наук. Цi контакти й прагнення закласти основу пiд практичнi дiї виглядали спочатку як курси по обмiнi досвiдом, а потiм вилилися в створення Чиказької школи громадянства й фiлантропiї, що в 1920 роцi перетворилася в Школу соцiального адмiнiстрування при Чиказькому унiверситетi. Соцiальна робота швидко розвивалася й у Європi. Суспiльство органiзованої добродiйностi в Лондонi вiдкриває в 1903 р. перший спецiальний навчальний заклад для пiдготовки соцiальних працiвникiв, що одержує назву «Школа соцiологiї». В 1912 роцi ця школа перетвориться у факультет соцiальної роботи Лондонської школи економiки. В 1908 роцi пiд керiвництвом фундаторки жiночого руху в Європi Алiси Соломон вiдкривається жiноча школа для соцiальних працiвникiв у Нiмеччинi. До 1910 року в розвинених європейських країнах i США налiчувалося вже 14 шкiл соцiальної роботи. Першi школи соцiальних працiвникiв давали, як правило, однорiчну пiдготовку. Однак честь вiдкриття першого справжнього навчального закладу для соцiальних працiвникiв автори вiдводять Голландiї. В 1899 роцi в Амстердамi був вiдкритий iнститут по пiдготовцi соцiальних працiвникiв. Навчання в ньому було розраховано на 2 роки, форма навчання була очна. Навчатися могли як жiнки, так i чоловiка, i вони одержували теоретичну й практичну пiдготовку. Перша свiтова вiйна не усунула, а тiльки загострила внутрiшнi проблеми її учасникiв. Загострення цих проблем супроводжувалося збiльшенням числа країн, що приступилися до пiдготовки соцiальних працiвникiв. Якщо перед вiйною пiдготовка велася в 7 країнах, те, пiсля її закiнчення число шкiл стало рости. В 1920е роки вiдкриваються першi школи соцiальної роботи в Бельгiї, Норвегiї, Швецiї, Італiї. Школа по навчанню соцiальних працiвникiв вiдкривається навiть у Чилi, засновником якої став вiдомий суспiльний дiяч Рене Сандра. В 30i роки минулого столiття число країн, що приступилися до пiдготовки соцiальних працiвникiв, продовжує збiльшуватися: Іспанiя, Ізраїль, Ірландiя, Люксембург, Грецiя, Португалiя, Данiя, Індiя, Єгипет. Як бачимо, соцiальна робота як професiя стає вiдомої вже в країнах третього миру. Пiдготовка соцiальних працiвникiв мiстила в собi не тiльки органiзацiйний, але й методичний аспект. Навчальнi заклади, що приступилися до роботи, не мали ще квалiфiкованих викладачiв. Навчальних посiбникiв практично не було. У США першими пiдручниками були книги Амоса Уорнера «Американська добродiйнiсть» i Мери Рiчмонд «Дружнiй вiзит до бiднякiв: практичне керiвництво для працюючих у благодiйних органiзацiях». Пiдготовка кадрiв для соцiальної роботи в Америцi перебувала ще в дуже великiй залежностi вiд зусиль благодiйних органiзацiй. Першими викладачами були члени суспiльства добродiйностi з бiльшим досвiдом роботи, але без педагогiчного утворення. Студенти займалися без вiдриву вiд роботи, а навчальна програма включала спецiальнi теми для практичної соцiальної роботи в рiзних областях. Областями (напрямками) практичної соцiальної роботи того часу були: 1. вивчення умов життя неблагополучних родин; 2. соцiальна робота в медицинi; 3. соцiальна робота в школi; 4. соцiальна психiатрiя. Зазначенi областi практичної соцiальної роботи мали самостiйнi навчальнi програми, що створювало труднощi при переходi з однiєї областi практичної роботи до iншої. Необхiдно помiтити, забiгаючи вперед, що всi програми були спрямованi на навчання iндивiдуальнiй роботi iз клiєнтом. Групова робота як самостiйний i теоретично обґрунтований метод соцiальної роботи був уведений у програми навчання соцiальних працiвникiв тiльки в 40е рр. У чому специфiка соцiальної роботи? Чим вона вiдрiзняється вiд роботи медичних сестер,лiкарiв, учителiв? Це питання хвилювало як починаючих фахiвцiв, так i викладачiвшкiл. У школах багато мiркували про базове утворення i його зв'язок iз практикою, про необхiдний рiвень професiйного утворення, про загальну пiдготовку й спецiалiзацiю пiдвищеноїскладностi. Деяких фахiвцiв виступали проти практики унiверситетського утвореннядля соцiальних працiвникiв. Зокрема, М. Рiчмонд, уважала, що унiверситетська пiдготовка,пов'язана з необхiднiстю вивчення великої кiлькостi наукових дисциплiн i наукових шкiл,може пiдiрвати властивiй соцiальнiй роботi цiннiсну основу включення в добродiйнiсть, пiдiрвати вiру студентiв у безкорисливiсть. Вона виступала за створення незалежної вiдсистеми вищої освiти школи соцiальної роботи. Цiкавий факт, описуваний Дж. Лейби в американськiй Енциклопедiї соцiальної роботи. В 1915 роцi Нацiональна конференцiя добродiйностi запросила Абрахама Флекснера, провiдного спецiалiста в областi професiйного утворення в США, висловити своядумка про те, чи є соцiальна робота професiєю. Вiн вiдповiв, що, по його критерiях, соцiальна робота не професiя. Однак його слова не зробили нiякого враження на бажаючих займатися соцiальною роботою професiйно й не зменшили потiк заяв у школисоцiальної роботи. Бiльше того, це стало стимулом для створення бiльше рацiональної й формалiзованої програми пiдготовки професiоналiв. Асоцiацiя шкiл соцiальної роботи в Америцi, створена в 1919 головним чином дляпiдтримки зв'язкiв мiж школами, перетворилася у форум для вироблення нормативiв навчальноїроботи. В 1924 роцi Асоцiацiя розробила нормативи (навчальнi плани) для регулярних курсiвнавчання, для курсiв пiдготовки вiдповiдальних працiвникiв в областi соцiальної роботи й длякурсiв, створюваних при унiверситетах. Мiнiмальна, розрахована на рiк програма, передбачала набiр навчальних курсiв, як у класi, так i на практицi (у поле). Цi навчальнi курси одержали визнання як нормативнi курси для навчання соцiальнiй роботi. Включення програм соцiальної роботи в систему унiверситетського утворення вiдбулося наприкiнцi 30х рр., коли в Асоцiацiю стали прийматися тiльки школи, що дiяли в рамках вищих навчальних закладiв. У цих школах навчання здiйснювалося по програмi, розрахованої на два роки й надавало право одержання ступеня магiстра. В Асоцiацiю приймалися тiльки школи, що володiють такими програмами. До 1974 року, навчання по дворiчнiй аспiрантськiй програмi залишалося єдиною формою, визнаної як умова атестацiї професiйного соцiального працiвника. Іншими словами, критерiєм професiоналiзму стали вважати наявнiсть ступеня магiстра. 4. Розвиток теорiї соцiальної роботи в пiслявоєннi роки проходило в контекстi подальшої полемiки мiж дiагностичним i функцiональним пiдходами. Х. Перлман спробувала синтезувати цi пiдходу, запропонувавши нову модель iндивiдуальної роботи «метод рiшення проблем». Пiдхiд Х. Перлман ґрунтується на тiм, що допомога клiєнтовi складається iз двох головних компонентiв: процесу допомоги й особистiсних ресурсiв iндивiда. Розглядаючи рiшення проблем клiєнта у вузькому змiстi, на рiвнi його запиту, дослiдник пропонує розвивати мотивацiю клiєнта, його здатностi до дiяльностi, розширювати його особистiснi ресурси. Таким чином, iстотними поняттями її теоретичного пiдходу є такi як проблема, процес, ресурси. Пiд проблемою розумiється ситуацiя, при якiй iндивiд не в змозi реалiзувати свої потреби й це ускладнює його соцiальне функцiонування. Пiд процесом повторювана послiдовнiсть дiяльностi, що приводить до змiни в потрiбному напрямку проблеми клiєнта. Процес здiйснюється в суб'єкт суб'єктнiй взаємодiї соцiального працiвника й клiєнта. На рiвнi технiки цей процес взаємодiї зводиться до таких основних процедур: 1) iдентифiкацiя проблеми клiєнта й тих подiй, якi її викликали; 3) збiр i аналiз iнформацiї; 4) складання плану взаємодiї, його реалiзацiя й еволюцiя. iз суспiльством. Мова йшла про так званiй «нову предметнiсть», цiлях, iнституцiональних i полiтичних рамках соцiальної роботи i її внеску в гармонiзацiю суспiльства. з методами короткострокового лiкування кризового втручання при наданнi одноразової допомоги дискутувався й метод пiдтримуючого довгострокового контакту, заснованого на концепцiї системної роботи з родиною. Таким чином, соцiальна робота здобувала усе бiльше структурований характер. 1. теоретичний розвиток традицiйних методiв; Дж. Конопка, Х. Нортон, Р. Перлман починають шукати загальна пiдстава, яке б дозволило осмислювати практичнi установки всiх видiв соцiальної роботи. Дискусiї, якi проходили в цей час, увели в понятiйний ряд теорiї процесу допомоги поряд з такими поняттями, як «лiкування», «дiагноз», поняття «оцiнка» i «iнтервенцiя». Тодi ж активiзується розробка теорiї соцiальної роботи, що безпосередньо виходить на практику; одержують висвiтлення рiзнi аспекти пiдготовки фахiвцiв, формулюються базовi пiдходи до необхiдних умiнь i навичок, розглядається зв'язок теорiї iз практикою. Одержують подальший розвиток такi проблеми соцiальної роботи, як соцiальне функцiонування, професiйна оцiнка, акцiї iнтервенцiї процеси iндивiдуалiзацiї й iншi. Саме в цей час починають складатися iнтегрованi пiдходи до теорiї й практики соцiальної роботи, у тому числi адаптуються пiдходи, розробленi в трансактном аналiзi рацiональної терапiї, у пiдходах модифiкацiї поводження. Тодi ж пiдводять пiдсумки розвитку теорiї й практики соцiальної роботи, досягнутi до цього часу, докладно аналiзуються основнi концепцiї й методи. З 70х рр. у свiтовiй лiтературi по соцiальнiй роботi загальновизнаними вважаються наступнi методи; 1. метод iндивiдуальної роботи; 2. метод групової роботи; перед соцiальним працiвником, вимагала такої науково обґрунтованої методики, яка б дозволяла комбiнувати рiзнi методи роботи. Не вузька спецiалiзацiя в одному методi, а унiверсалiзм, умiння сполучити рiзнi методи й областi роботи от, що було потрiбно вiд соцiального працiвника, особливо в кризовi перiоди, наприклад, у перiоди спаду економiки, коли соцiальнi проблеми зачiпали величезнi маси людей. Саме комплексний пiдхiд до практики дозволяв соцiальним працiвникам справлятися з багатьма проблемами членiв суспiльства. Навпроти, у перiоди стабiлiзацiї, як вiдзначається в лiтературi, потреба в соцiальних службах скорочувалася, соцiальнi працiвники обмежувалися приватною практикою й вузькою спецiалiзацiєю. Нам необхiдна теорiя, писали шведськi вченi Г. Бернлер i Л. Юнсон, здатна iнтегрувати як аналiз, так i змiну зовнiшнiх i внутрiшнiх факторiв у життєвiй ситуацiї клiєнта i яка була б у станi з'єднати iндивiдуальну точку зору iз сiмейної й суспiльної. 2. Енциклопедiя соцiальної роботи. Пер. с англ. В 3-х т. - К.: Центр загальнолюдських цiнностей, 2004. 5. Доуэл М., Шадлоу С. Практика социальной работы: пер. с англ. – М.: Аспект Пресс, 1997.