Взаємозвязок соцiальної роботи з педагогiкою, iсторiєю та соцiальною полiтикою
ПЛАН
1. Педагогiка i соцiальна робота
2. Соцiальна робота i iсторiя
3. Соцiальна полiтика i соцiальна робота
1. Педагогiка
i
соцiальна
робота
поведiнки, безперервної освiти (самоосвiти). З огляду на це практична соцiальна робота виявляє зацiкавленiсть до теоретичних надбань педагогiки — сукупностi теоретичних i природних знань про процеси навчання, виховання i розвитку особистостi.
Оскiльки ефективнiсть соцiальної роботи значною мiрою залежить вiд вихованостi людей, педагогiка певною мiрою виконує для неї i прогностичнi функцiї. Вона вiдiграє провiдну роль у визначеннi способiв, шляхiв i засобiв розвитку суб'єктiв соцiальної роботи.
загальної культури затребуванi у сферi соцiальної роботи i соцiальної допомоги сiм'ям, людям похилого вiку, безробiтним, людям iз функцiональними обмеженнями, бездомним, представникам iнших соцiально вразливих груп.
Педагогiчний компонент соцiальної роботи є важливим чинником ефективних, педагогiчно доцiльних рiшень, спрямованих на розвиток соцiальних iнiцiатив, творчої активностi особистостi, повноцiнне використання можливостей суспiльства та його iнституцiй щодо реалiзацiї соцiальної турботи про права i благополуччя кожної людини.
Безпосереднiми i прямими є взаємозв'язки мiж соцiальною роботою i соцiальною педагогiкою — педагогiчною наукою, що вивчає особливостi органiзацiї соцiального виховання, виховнi можливостi соцiального середовища та оптимальнi умови соцiалiзацiї особистостi.
вона придiляє науковим дослiдженням соцiального фону, в якому вiдбувається життєдiяльнiсть iндивiда, його потенцiйних можливостей, психолого-педагогiчних умов, що сприяють само актуалiзацiї, саморозвитку, самовдосконаленню особистостi або створюють певнi бар'єри для самореалiзацiї.
Інколи цi дисциплiни ототожнюють або взаємопiдмiнюють, вдаючись до бiльш широкого чи вужчого їх тлумачення («соцiальна робота — складова частина соцiальної педiгогiки», «соцiальна педагогiка є основою соцiальної роботи» тощо). Інодi стверджують, що всiх педагогiв можна вважати соцiальними працiвниками, але не всiх соцiальних працiвникiв — педагогами, наприклад, патронажних працiвникiв, якi доглядають за людьми похилого вiку. Насправдi обидвi цi дисциплiни можуть мати справу з представниками соцiально вразливих груп населення, використовувати однаковий психолого-педагогiчний iнструментарiй, їм обом властивий прикладний характер. Проблема лише в тiм, що в розвинутих країнах немає однозначного тлумачення соцiальної роботи, а соцiальна педагогiка як фах поширена у небагатьох iз них i є переважно навчальною дисциплiною. Попри те, деякi фахiвцi виокремлюють соцiально-педагогiчну модель практики соцiальної роботи, яка сфокусована на iдеї допомоги шляхом виховного впливу на процес соцiалiзацiї iндивiда, соцiальної групи, який здiйснюється через систему iнститутiв — сiм'ю, школу, позашкiльнi заклади, що мають коригувати формування соцiальних якостей особистостi вiдповiдно до суспiльно значущих цiнностей, обмежувати або активiзувати вплив зовнiшнiх i внутрiшнiх факторiв.
Педагогiчна i соцiальна дiяльнiсть завжди пов'язанi з пошуком, творчiстю конкретних людей у конкретних ситуацiях. Тому важливим є оволодiння принципами i методами соцiальної педагогiки, яка охоплює систему цiлеспрямованої, педагогiчно органiзованої пiдтримки життєвих сил i можливостей особистостi. її знання навколишнього свiту i людей необхiднi соцiальним працiвникам, усiм, хто визначає соцiальну полiтику держави й забезпечує її виконання.
робота
i
iсторiя
У другiй половинi XX ст. все чiткiше простежується тенденцiя зближення iсторiї з педагогiкою, психологiєю, соцiологiєю, демографiєю, антропологiєю та iн. Внаслiдок цього процесу сформувалася соцiальна iсторiя — наука, яка вивчає становлення i розвиток соцiальної структури суспiльств, спiльнот, соцiальних iнститутiв, взаємовiдносин особистостi iз соцiальним свiтом.
прошаркiв, суспiльних груп, етносiв, нацiй. Такий пiдхiд розкриває соцiальну роботу в її iсторичнiй рiзноманiтностi i в контекстi соцiальної стратифiкацiї (подiлу суспiльства на страти — вертикально розташованi соцiальнi групи, верстви), оскiльки групи (верстви) населення рiзняться за рiвнем добробуту, орiєнтацiями, смаками, уподобаннями, мiсцем проживання, станом здоров'я тощо.
сфери суспiльства, систему закладiв соцiального обслуговування, iсторiю пiдтримки нужденних, функцiонування iнститутiв, якi забезпечують життєстiйкiсть суспiльства як системи (заклади охорони здоров'я, освiти i науки, сiм'я, трудовi асоцiацiї, засоби масової iнформацiї тощо). Це забезпечує бачення соцiальної роботи як самостiйного соцiального iнституту, який еволюцiонує разом iз суспiльством i людиною. А усвiдомлення того, що кожна епоха породжує властивий саме їй тип особистостi, актуалiзує для соцiальних працiвникiв значення i змiст соцiально-iсторичного контексту в оцiнюваннi конкретних проблем соцiальної роботи.
досвiду минулих поколiнь, що сприяє збагаченню сучасної теорiї i практики.
3. Соцiальна
полiтика
i
соцiальна
робота
Для схвалення дiй в iнтересах вразливих груп населення i суспiльства необхiдне їх пояснення, обґрунтування, узаконення (легiтимiзацiя). Завдяки цьому соцiальна робота набуває основних iнституцiйних ознак (стає структурним елементом суспiльства). Йдеться про те, що вона iнтегрується в соцiально-полiтичну, iдеологiчну й цiннiсну структуру суспiльства, вiдбувається впорядкування, органiзацiя i регуляцiя її через систему принципiв, норм i законiв, конституювання у закладах i установах, забезпечення матерiальними, фiнансовими, кадровими та iнформацiйними ресурсами. Це свiдчить про тiсний зв'язок соцiальної роботи iз соцiальною полiтикою, яка є сукупнiстю заходiв держави та iнших суб'єктiв полiтики, спрямованих на розвиток класiв, соцiальних груп, соцiальних прошаркiв (страт), нацiональних та iнших етнiчних спiльнот, мовних, конфесiйних груп, що утворюють суспiльство, а також на розвиток (соцiалiзацiю) людини. Така полiтика зорiєнтована на захист усiх елементiв структури суспiльства, а також окремих осiб вiд деструктивних процесiв у суспiльствi на певних етапах його розвитку. Об'єктом особливої уваги соцiальної полiтики є соцiальне забезпечення (пенсiйне забезпечення у старостi, у разi iнвалiдностi тощо), зайнятiсть, системи охорони здоров'я, освiти, житлова полiтика, а також сiмейна та тендерна полiтика. Реалiзацiя соцiально значущих цiлей i розв'язання соцiальних завдань вiдбувається через соцiальнi проекти i програми, якi є складовою соцiальної полiтики.
Проблемним залишається питання, що є первинним — соцiальна робота чи соцiальна полiтика. Очевидно, не позбавлена рацiї думка, що соцiальна полiтика визначає методи, характер i масштаби соцiальної роботи, хоч соцiальна робота також може впливати на пiдвищення ефективностi загальнодержавної соцiальної полiтики. Пiдтвердженням цiєї тези є соцiальна робота як фахова дiяльнiсть, що утверджувалася у так званих державах загального добробуту, якi впроваджували соцiальнi програми зусиллями вiдповiдних фахiвцiв.
Провiдною метою соцiальної роботи є вдосконалення соцiальних взаємовiдносин, досягнення вищої соцiальної справедливостi. У зв'язку з цим особливої актуальностi набуває регулююча роль держави у виробленнi та реалiзацiї заходiв, здатних протидiяти явищам стихiйностi й незахищеностi, забезпечити соцiальний захист громадян, гiдний рiвень їхнього iснування й життєдiяльностi суспiльства. Для цього необхiдна стратегiя соцiального розвитку, спрямована на стабiлiзацiю соцiальних вiдносин. Такi стратегiї формують у межах заснованої на певних цiнностях (наприклад, соцiальна справедливiсть, рiвнiсть, прагматизм) моделi соцiальної полiтики. У бiльшостi розвинутих країн соцiальна полiтика реалiзується за соцiал-демократичною (у скандинавських країнах вважається, що потреби людей має задовольняти держава на унiверсальнiй основi), лiберальною (у США дотримуються принципу, згiдно з яким державнi соцiальнi служби мають допомагати тiльки найнужденнiшим), корпоративною (у Нiмеччинi, Францiї, Японiї активну участь у реалiзацiї соцiальних програм, якi органiзованi на засадах обов'язкового соцiального страхування, беруть профспiлки, об'єднання роботодавцiв) моделями.
Моделi розрiзняють не тiльки за цiнностями, а й за використанням iнструментiв соцiальної полiтики, тяжiнням до унiверсальних (поширюваних на всiх членiв суспiльства, соцiальної групи) чи вибiркових (поширюваних на певну частину населення чи визначену частину соцiальної групи) соцiальних програм, рiвнем витрат на соцiальну сферу i джерелами фiнансування соцiальних програм (податки, страховi внески, штрафи, спецiальнi стягнення, благодiйна допомога тощо), iнс-титуцiйною системою надання соцiальних послуг. У скандинавських країнах бiльшiсть соцiальних служб є державними, у Нiмеччинi цiєю роботою за дорученням i за пiдтримки держави переймаються недержавнi — релiгiйнi, етнiчнi, благодiйнi органiзацiї; у СПІА та Великобританiї вiдбулися часткове роздержавлення соцiальної сфери, диверсифiкацiя надання соцiальних послуг, значна увага придiляється взаємодопомозi, залученню громад i неприбуткових органiзацiй до розв'язання соцiальних проблем. Тут спiвiснують мунiципальнi, волонтерськi та прибутковi соцiальнi служби, взаємодiють державнi, благодiйнi i комерцiйнi соцiальнi програми.
Соцiальна полiтика, визначаючи змiст, спрямованiсть, нормативно-правову базу соцiальної роботи, є її методологiчною, теоретичною i практичною передумовою. Водночас вона — один iз напрямiв внутрiшньої полiтики держави, втiленої в соцiальних програмах i в практицi. Соцiальна полiтика регулює вiдносини в суспiльствi в iнтересах i завдяки iнтересам основних соцiальних груп. Інодi про неї ведуть мову як про органiзаторську, виконавчу дiяльнiсть з реалiзацiї соцiальної полiтики держави, теорiю i практику соцiальної полiтики або як про позадержавний феномен, який певною мiрою вiдображає культурнi традицiї країни. Та оскiльки у багатьох країнах значна кiлькiсть соцiальних працiвникiв є спiвробiтниками державних соцiальних служб, а отже провiдниками соцiальної полiтики, спрямованiсть i змiст їхньої фахової дiяльностi, їхнi власнi установки залежать вiд ставлення суспiльства до людей, якi є клiєнтами соцiальної роботи. Однак це не дає пiдстав ототожнювати соцiальну полiтику й соцiальну роботу, адже соцiальнi працiвники можуть бути й порушниками суспiльного спокою, борючись за права клiєнтiв, лобiюючи впровадження соцiальних програм, видiлення ресурсiв на розв'язання конкретних соцiальних проблем. Крiм того, як зауважує Т. Шанiн, вони нерiдко працюють у державних установах, цiлi яких не завжди збiгаються з цiнностями професiї. Саме з боку соцiальних працiвникiв лунає критика на адресу державної полiтики.
Не тiльки соцiально-полiтичний контекст впливає на соцiальну роботу, а й соцiальнi працiвники можуть впливати на нього. Наприклад, результати дослiджень певних соцiальних проблем можуть бути використанi при ухваленнi вiдповiдних полiтичних рiшень, а новi соцiальнi послуги, апробованi в соцiальних службах, можуть стати частиною державної соцiальної програми, державних нормативiв. Експериментальнi соцiальнi служби, що довели свою кориснiсть, ефективнiсть i перспективнiсть, часто отримують державнi ресурси для своєї дiяльностi, а iнколи входять до державних iнституцiй, що займаються соцiальним обслуговуванням. Наприклад, органiзацiйну модель створеного у Миколаєвi експериментального центру ранньої реабiлiтацiї дiтей-iнвалiдiв згодом було використано по всiй Українi як складову державної системи соцiального захисту населення.
органи влади при розглядi питань, якi їх стосуються; органiзовувати кампанiї зi збирання пiдписiв пiд зверненнями, написання листiв до органiв влади, формулювання певних соцiальних проблем i пропозицiй щодо їх подолання тощо.
Водночас побутує думка, що соцiальна робота як професiя повинна бути полiтично нейтральною, хоч це не заперечує активної позицiї соцiальних працiвникiв у формуваннi загальнодержавної та мiсцевої соцiальної полiтики.
Отже, соцiальна робота тiсно пов'язана iз соцiальною полiтикою як на науковому, так i на практичному рiвнях. Змiст дiяльностi соцiальних працiвникiв значною мiрою обумовлений концептуальними пiдходами до органiзацiї системи соцiального захисту населення в країнi, поєднанням iндивiдуальних i суспiльних (виражених через вiдповiднi соцiально-полiтичнi концепцiї та полiтичнi рiшення) iнтересiв до соцiальної роботи. Соцiальна полiтика легiтимiзує форми i методи соцiальної роботи, надає дiям соцiальних працiвникiв законностi i справедливостi.
Використана лiтература
1. АрнольдовА. И., БочароваВ. Г., ВульфовБ. 3. идр. Социальная педагогика: вопросытеорииипрактики. Методическиематериалы. — М.: ЦентрсоциальнойпедагогикиРАОиАСОП. РРФ, 1994.
2. ГригорьевС. И., ГусляковаЛ. Г., ЕльчаниновВ. А. Теорияиметодологиясоциальнойработы. —М.: Наука, 1994.
3. ГусляковаЛ. Г., ХолостоваЕ. И. Основытеориисоциальнойработы. —М.: Ин-тсоциальнойработы, 1997.
4. КапськаА. Й. Соцiальнаробота: деякiаспектироботиздiтьмита молоддю. —К.: УДЦССМ, 2001.
5. ЛукашевичМ. П., Мигович 1. 1. Теорiяiметодисоцiальноїроботи. — К.: МАУП, 2002.
6. РябовС. Г. Громадянськесуспiльствоiполiтичнежиття // Полiтологiя / Заред. О. В. Бабкiної, В. П. Горбатенка. —К.: Академiя, 2002.
8. ШанинТ. Социальнаяработакаккультурныйфеноменсовременности // Взаимосвязьсоциальнойработыисоциальнойполитики / Подред. Ш. Рамон. —М.: АспектПресс, 1997.
|
