Взаємодiя у процесi професiйного спiлкуванняв соцiальнiй роботi
Реферат на тему:
Взаємодiя у процесi професiйного спiлкування
в соцiальнiй роботi
ПЛАН
1.
Вступ.
3. Розв'язання проблеми.
4. Завершення контакту (вихiд iз нього).
1. Вступ.
взаємодiя
— взаємозалежний обмiн дiями, умiннями, навичками, органiзацiя спiльної дiяльностi. За безпроблемного перебiгу спiлкування взаємодiя вiдбувається в кiлька етапiв.
Знайомство, встановлення контакту — стану гармонiї, особистiсної сумiсностi, який сприяє взаєморозумiнню, довiрi, щиростi, гармонiйним дiловим вiдносинам. Контакт як представлення себе кожнiй людинi, яквстановлення довiрливої атмосфери необхiдний для залучення клiєнта до активної спiвпрацi, пiдвищення його впевненостi в тому, що соцiальний працiвник розумiєйого i зичить добра. Важливо при цьому пам'ятати, щорiзнi клiєнти вимагають рiзного пiдходу, тому соцiальному працiвнику неодмiнно слiд враховувати їхнi вiковi, статевi, культурнi особливостi.
На початку спiлкування важливо створити атмосферу психологiчного комфорту. Часто у цiй справi допомагають факти, якi свiдчать про зацiкавленiсть соцiального працiвника у переживаннях людини: «Я розумiю, що Вас непокоїть. Вам це неприємно, i Ви хотiли б позбутися цiєї проблеми... Давайте разом обговоримо її... Так, дуже неприємно, що...». Усе це має бути сказано так, щоб клiєнт зрозумiв, що розмова дуже потрiбна i соцiальному працiвниковi, а не лише йому самому. Встановлення контакту з клiєнтом вiдбувається протягом трьох-чотирьох хвилини бесiди, вiдтак слiд перейти до наступного етапу спiлкування.
2
.
Обговорення проблеми, яка цiкавить i є актуальною тощо.
Водночас з вислуховуванням клiєнта соцiальний працiвник має пiдтримувати й розвивати розмову, висловлюючи власне ставлення до почутого, ставлячи рiзноманiтнi запитання, щоб краще з'ясувати суть справи, залучити клiєнта до спiльного пошуку шляхiв розв'язання проблеми. Розвиток дiалогу, отримання необхiдної та якомога вичерпнiшої iнформацiї значною мiрою залежать вiд того, наскiльки соцiальнi працiвники вмiють ставити запитання (вiдкритi — такi, що вимагають розгорнутої вiдповiдi, та закритi, що передбачають однозначну коротку вiдповiдь), фокусувати розмову на основнiй проблемi, клiєнтовi, контекстi, оточеннi, що сприяє спрямуванню розмови у потрiбне русло, досягненню мети в оптимальний термiн.
ситуацiї. Інодi краще мовчки, не перебиваючи, слухати спiвбесiдника. Є багато випадкiв, коли для клiєнта важливо просто висловитись, «вiдвести душу». Вивiльнення негативних емоцiй i переживань (вербалiзацiя емоцiйних станiв) є достатньо ефективним прийомом, який допомагає клiєнтовi виваженiше та об'єктивнiше оцiнювати ситуацiю i разом iз соцiальним працiвником шукати шляхiв розв'язання своєї проблеми. У будь-якому разi явними помилками будуть критика дiй i думок клiєнта, «виховнi» розмови i дидактичнi висловлювання на зразок «Як Ви дiйшли до такого життя?». Ймовiрне використання засобiв, прийомiв спiлкування задля порозумiння соцiального працiвника з клiєнтом, позитивного впливу на нього можна простежити за таким їхнiм дiалогом (у дужках наведено коментарi щодо типiв питань i прийомiв активного слухання):
Клiєнтка:
Я дуже обурена, що моя дочка покинула роботу i тепер продає квiти на базарi, щоб бiльше заробляти.
Соцiальний працiвник:
Ваша дочка могла заробити такi грошi, працюючи за фахом? (Закрите питання.)
К.:
Нi.
Тобто Ви погоджуєтеся, що дочка пристосувалася до життя краще, нiж Ви їй пропонували. (Перефразування, досягнення згоди.)
К.:
Загалом так. Але пристосування до умов життя — це ще не все.
С. П.: (Вiдкрите питання, з'ясовування.)
К.:
Якщо дочка нiде не працює, який приклад вона подає своєму сину?
С. П.:
Ви хочете сказати, що Ваша дочка знемагає вiд неробства? (Парадоксальне питання.)
К.:
Нi, навпаки, їй доводиться дуже багато i тяжко працювати, але це праця, як би точнiше висловитися... не для душi, а для примiтивного самозабезпечення. І сина з дитсадка забрала, тягає за собою. (На очах у жiнки з'являються сльози.)
С. П.:
Ви, напевно, дуже переживаєте за нього... (Інтерпретацiя емоцiйного стану клiєнтки, приєднання через спiвчуття.)
Вiдчуваєте, що ваша дочка придiляє вашому онуковi мало уваги. (Резюмування, уточнення глибини переживань.)
К.:
Ми з чоловiком жили заради дитини. Інтереси дочки були для нас головними. І я не думала, що вона стане такою черствою.
У чому виявляється її черствiсть? (Акцентування емоцiйно насиченого слова.)
К.:
Вiдтодi, як вийшла замiж, все вирiшує сама, стала жорсткою i зухвалою. Навiть дитину в нас залишає нечасто — хоче продемонструвати незалежнiсть.
С. П.:
У Ваших словах вiдчутна образа на дочку. Вона не виправдала Ваших сподiвань. Ви вiдчуваєте з цього приводу дискомфорт.
— площину почуттiв.) його. Захищає своє право жити на власний розсуд, не особливо втручаючись у Ваше життя. А Ви вiдчуваєте з цього приводу дискомфорт (Інтерпретацiя як коментар.)
То ж, скажiть, будь ласка, у кого з Вас проблеми? (Парадоксальне апитання.) може займати такi внутрiшнi позицiї:
а) «Батько» — позицiя, що виявляється у пред'явленнi вимог, оцiнюваннi, осудi, схваленнi, повчаннiспiврозмовника, керуваннi ним, заступництвi;
б) «Дорослий» — позицiя, яку характеризує розсудливiсть, рацiональнiсть, опора на отримання iнформацiї, об'єктивнiсть, рiвноправне спiлкування;
в) «Дитина» — позицiя, якiй властива надмiрна емоцiйнiсть, пiдкорення, безпораднiсть.
У спiлкуваннi кожен партнер реалiзує вiдповiдну трансакцiю — внутрiшню позицiю щодо партнера по взаємодiї.
Прилаштування залежить вiд сприйняття спiврозмовником позицiї свого партнера. Якщо визначений його iнiцiатором розподiл позицiй влаштовує спiврозмовника, то позицiї утворюють нiби одне цiле, доповнюють одна одну. Така взаємодiя забезпечує неконфлiктне спiлкування. Якщо партнер не сприймає позицiю iнiцiатора, то трансакцiї пересiкаються, що свiдчить про передкон-флiктну ситуацiю. Наприклад, iнiцiатор позицiї «Батько» (соцiальний працiвник) звертається до позицiї «Дитина» клiєнта, а той вiдповiдає зi своєї позицiї «Батько» до позицiї «Дитина» iнiцiатора. Тобто кожен iз них прилаштовується до партнера на рiзних рiвнях.
Крiм очевидних, iснують i прихованi трансакцiї, коли зi слiв партнерiв можна зробити висновок про наявнiсть взаємодоповнюючих позицiй, а з психологiчного пiдтексту виявляється, що насправдi стосунки учасникiв спiлкування є напруженими.
У професiйному спiлкуваннi соцiальних працiвникiв i клiєнтiв оптимальною є форма взаємодiї, за якої соцiальний працiвник займає позицiю «Дорослий» i спонукає до такої позицiї клiєнта.
3. Розв'язання проблеми.
Спiлкування на цьому етапi спрямоване на пiдтримку клiєнта у здiйсненнi змiн. Обговорення плану дiй повинно початися з постановки завдань («Яким буде Ваш наступний крок?», «Що будете роботи в наступнi один-два днi? Тиждень? Мiсяць?») i пошуку пiдтримки («Хто буде Вам у цьому допомага-рiшення?»). Якщо соцiальна робота спрямована на змiну поведiнки клiєнта, його стосункiв iз соцiальним середовищем, доречно оцiнити його готовнiсть зробити те, що вiн намiтив («Оцiнiть, будь ласка, за шкалою вiд 1 до 10 свою впевненiсть у тому, що Ви зробите наступний крок»).
Важливою є й допомога у визначеннi перешкод для змiн i факторiв, якi закрiплюють змiни. Соцiальнi працiвники пiд час бесiд з клiєнтами повиннi посилювати їхню самостiйнiсть i впевненiсть у власних силах («Схоже, Ви серйозно налаштованi зробити... Дивiться, у Вас є чiтке уявлення, що саме потрiбно зробити, i це означає, що Ви цього досягнете, навiть без особливої пiдтримки стороннiх!», «Ви самi собi арбiтр, i Вам вирiшувати».), допомагати долати почуття втрати попереднього стилю життя, змiцнювати розумiння тривалих переваг змiн. У деяких випадках соцiальним працiвникам доводиться конфронтувати з клiєнтами i долати їх опiр, використовуючи такi прийоми спiлкування, в яких перефразовується, перебудовується сказане клiєнтом:
Клiєнт:
Мiй чоловiк постiйно дорiкає менi в тому, що я вживаю наркотики, називає мене наркоманкою. Це мене просто дратує й виводить iз себе.
Соцiальний працiвник:
Спiлкування на цьому етапi може бути спрямоване i на визначення стратегiї виходу iз ситуацiй, коли клiєнти повертаються до попередньої поведiнки (вживання наркотичних речовин, вчинення насильства, конфлiктiв з оточенням тощо). Соцiальний працiвник повинен допомогти проаналiзувати те, що трапилося, досвiд, набутий унаслiдок «зриву», зосередитися на всiх «за» та «проти» негайного повернення до спроб змiнити поведiнку.
4. Завершення контакту (вихiд iз нього).
Вiдносини мiж соцiальним працiвником i клiєнтом мають завершальну стадiю, до якої слiд заздалегiдь готувати спiврозмовника. Важливо скласти план подальшої пiдтримки (друзi, родичi, соцiальне оточення, групи самодопомоги тощо). Цей етап, часто сповнений почуттям втрати вiд розриву контакту мiж працiвником i клiєнтом, можуть переживати обидвi сторони. Соцi- альнi працiвники можуть вагатися щодо результативностi свого внеску в розвиток клiєнта, змiну його становища, якостi та професiйностi своєї дiяльностi, побоюватися, що клiєнт не зможе далi самостiйно долати проблеми. Почуття втрати може спонукати клiєнтiв до рiзних реакцiй на факт завершення взаємодiї: iнколи вони вiдмовляються прийняти його i спiлкуються так, нiби нiчого не вiдбулося; в деяких випадках клiєнти повертаються до попередньої поведiнки або вигадують проблеми, щоб продовжити взаємодiю з фахiвцем; iншим проявом може бути звинувачення клiєнтом соцiального працiвника у некомпетентостi, помилковому судженнi щодо можливої самостiйностi клiєнта; трапляються випадки, коли клiєнт прагне першим розiрвати стосунки — до того, як соцiальний працiвник припинить роботу з ними.
Припинення взаємодiї мiж соцiальним працiвником i клiєнтом може вiдбуватися у формi символiчної дiї — прощальної вечiрки (коли втручання вiдбувалося на рiвнi групи, сiм'ї, громади) або прощального офiцiйного листа вiд соцiального працiвника (соцiальної служби) до клiєнта, в якому перелiчують досягнутi ним цiлi та змiни.
Етап завершення стосункiв вимагає вiд соцiальних працiвникiв добре розвинутих навичок вселяння надiї у клiєнтiв, вмiння їх переконувати, пiдтримувати їхнiй iнтерес до нової поведiнки, вiри у можливiсть бачення нових цiлей i здатностi їх досягати.
Отже, необхiдною умовою успiшного спiлкування в соцiальнiй роботi є встановлення i пiдтримка контакту фахiвця з клiєнтом — стану гармонiї, сумiсностi, який сприяє взаєморозумiнню, довiрi, щиростi й налагодженню мiж ними робочих стосункiв. Професiйне розiрвання такого контакту повинно залишати у клiєнта вiдчуття довiри до соцiальної служби i соцiальних працiвникiв.
перцепцiя
(лат. рег-ceptio — сприймання, пiзнання) — процес i результат сприйняття, розумiння та оцiнювання людиною явищ навколишнього свiту, соцiальних об'єктiв (iнших людей, себе, груп).
соцiальної перцепцiї
— цiлiсного сприймання соцiальних об'єктiв (людей, груп, громад). На рiвнi мiжособистiсного сприйняття вона реалiзується як процес сприйняття зовнiшнiх ознак людини, спiввiдношення цих ознак з її особистiсними характеристиками, iнтерпретацiя, прогнозування на цiй основi її вчинкiв. Пiд час взаємодiї i спiлкування соцiальна перцепцiя є взаємною, тобто її учасники сприймають, iнтерпретують i оцiнюють один одного.
У процесi спiлкування з клiєнтом у соцiального працiвника часто виникають рiзнi почуття стосовно поведiнки клiєнта, його манер, iдентифiкацiї своєї проблеми. Особливостi мiжособистiсного сприйняття залежать значною мiрою вiд механiзмiв соцiальної перцепцiї
— засобiв, завдяки яким людина iнтерпретує, розумiє та оцiнює iншу людину. Найпоширенiшими серед них є атракцiя, каузальна атрибуцiя, iдентифiкацiя, рефлексiя, емпатiя.
Атракцiя.
Завдяки позитивним почуттям симпатiї, дружби, любовi мiж людьми виникають певнi стосунки, якi дають змогу глибше зрозумiти один одного, забезпечують взаємне їх прийняття у взаємодiї. Усi соцiально-психiчнi явища є свiдченням атракцiї як механiзму соцiальної перцепцiї.
Атракцiя
(
лат
.
attractio
—
притягування
)
—
особлива
форма сприйняття
i
пiзнання
iншої
,
заснована
на
формуваннi
щодо
неї
стiйкого
почуття
.
ставлення до клiєнта, напередоднi зустрiчi має подумати, як уникнути оцiнних суджень, запобiгти стигматизацiї (приписування iндивiду негативних рис, характеристик), оскiльки позитивне сприйняття клiєнта сприяє глибшому дослiдженню його проблем, а його зацiкавленiсть значно пiдвищує ефективнiсть їхньої взаємодiї.
Каузальна атрибуцiя.
Спiврозмовники не завжди знають i можуть зрозумiти справжнi причини поведiнки своїх партнерiв по спiлкуванню, тому нерiдко у таких ситуацiях вдаються до приписування їм невласти-вих рис, якостей тощо. Цi явища психологiя тлумичитi. як каузальну атрибуцiю.
Каузальна
(
лат
.
causlis
—причина
)
атрибуцiя
—пояснення
при
чин
поведiнки
на
основi
суб
'
єктивних
припущень
.
Спостерiгач робить це з огляду на певнi стереотипнi образи людини, витворенi в його свiдомостi чи сформованi на пiдсвiдомому рiвнi на основi схожостi поведiнки iндивiда зi знайомими, аналiзу власних мотивiв поведiнки в подiбнiй ситуацiї або навiть на пiдставi вчинкiв героїв лiтературних творiв. Щось подiбне може вiдбуватися й у взаємодiї соцiального працiвника iз клiєнтом, який, наприклад, повернувся з мiсць позбавлення волi. При налагодженнi контакту агресивнi прояви його невербально! поведiнки соцiальний працiвник може витлумачити як незадоволенiсть, зверхнiсть, властиву (на його думку) людинi, яка повернулася з мiсць позбавлення волi.
Ідентифiкацiя.
Сприйняття iншої людини залежить також вiд здатностi поставити себе на мiсце iншого, ототожнити себе з ним, тобто вiд iдентифiкацiї.
Ідентифiкацiя
(
лат
.
identifico
—ототожнюю
)
—процес
i
ототожнення
себе
з
iншою
людиною
,
намагання
уподiбнитися
до
неї
зметою
зрозумiти
,
як
би
вона
вчинила
в
подiбнiй
ситуацiї
.
Завдяки iдентифiкацiї людина ототожнює себе з iншими людьми, групами (iнроенцiя) або приписує iншим людям те, що вона думає i вiдчуває (проекцiя).
У процесi iдентифiкацiї вiдбувається iнтелектуальне ототожнення, результати якого залежать вiд того, наскiльки точно вдалося визначити iнтелектуальний рiвень спiврозмовника. Для цього потрiбне уявне занурення в контекст життя iншої людини, опанування її смислового поля, особистiсних орiєнтацiй.
Соцiальним працiвникам механiзм iдентифiкацiї дає змогу змоделювати проблемну ситуацiю свого клiєнта, краще зрозумiти мотивацiю, лiнiю його поведiнки i на цiй пiдставi точнiше визначати можливi чи бажанi альтернативи розв'язання проблеми. Наприклад, фахiвець, який знає можливостi i ресурси клiєнта, зумiвши iдентифiкувати себе з цим станом, має бiльше шансiв для досягнення успiху. А сформульованi на етапi втручання завдання будуть реалiстичними, їх розв'язання сприятиме розвитку клiєнта.
Вона є важливим психологiчним механiзмом, який опосередковує процес сприйняття в мiж-особистiсному спiлкуваннi.
(
лат
.
reflexio
—
вiдображення
)
—
самопiзнан
ня
,
споглядання
,
розумiння
власного
свiту
,
а
також сприйняття
,
розумiння
психiчного
стану
,
плину
iншої
в
спiлкуваннi
.
Завдяки рефлексiї вiдбувається з'ясування намiрiв, уточнення розумiння одне одним, взаємне пристосування позицiй спiврозмовникiв. Якщо рефлексiя недостатня або неадекватна, це може спричинити непорозумiння, конфлiкти тощо.
Якщо учасник спiлкування неправильно сприймає себе, свого спiврозмовника, а також те, як спiврозмовник сприймає його, взаєморозумiння мiж ними неможливе.
Соцiальний працiвник може допомогти клiєнтовi краще сприймати себе, зважати на власнi переживання. Для цього слiд, акцентуючи увагу на емоцiйно насичених словах i виразах, якi вживає клiєнт, спонукати його до детальнiшого вираження своїх почуттiв: «Чи не могли б Ви ще розповiсти про свої переживання щодо...», «Якщо я правильно Вас зрозумiв, то Ви тодi вiдчували...».
Емпатпiя.
У процесi соцiалiзацiї (етапу засвоєння соцiального досвiду) людина набуває здатностi вiдгукуватися на чужi проблеми, уявляти себе у становищi iнших, передбачати їхнi реакцiї i дiї. Цю навичку спiлкування, а часто й особисту рису, яка є основою професiйного спiлкування соцiального працiвника, називають емпатiєю.
Емпатiя
(
грец
.
empatia
—спiвпереживання
)
—здатнiсть
осягнути
емоцiйний
стан
iншої
людини
,
проникнути
в
її
переживання
шля
хом
внутрiшнього
вiдчуття
.
У спiлкуваннi соцiальних працiвникiв i клiєнтiв реалiзуються такi види емпатiї: емоцiйна когнiтивна
(ґрунтується на iнтелектуальних процесах); предикативна
(здатнiсть передбачити афективнi реакцiї людини в конкретних ситуацiях).
За твердженням Альфреда Адлера, певний ступiнь емпатiї властивий будь-якiй ефективнiй розмовi, романтично-iнтимним стосункам. К. -Г. Юнг вважав її центром естетичних теорiй. Деякi дослiдники вбачають у нiй мiстичний стан, особливi людськi взаємини. На їхнiй погляд, емпатiйне слухання є важливим для вчителiв, проповiдникiв, чия дiяльнiсть пов'язана з впливом на людей. Інколи емпатiю протиставляють розумiнню, оскiльки її природа виявляється не в обмiрковуваннi, а у вiдчуваннi ситуацiї iншої людини.
особистого досвiду для пояснення поведiнки iнших людей може спричинити помилки. Тому у соцiальних працiвникiв емпатiйнiсть тренують за допомогою спецiальних методик.
Необхiдним елементом професiйного спiлкування у соцiальнiй роботi є емпатiйне слухання
— взаємодiя соцiального працiвника-консультанта з клiєнтом, яка охоплює всi види вiдчуттiв, iнтуїцiю, вiдображення, спiвпереживання його емоцiйного стану. За таких умов психiчний стан консультанта нiби тимчасово поглинається психiчним станом клiєнта i вони стають єдиним психiчним цiлим, що дуже важливо для цiлковитого взаєморозумiння. Емоцiї i воля кожного з них стають частиною одного психiчного стану, проблема клiєнта переноситься на цей новий об'єднуючий психiчний стан. Емпатiйне слухання не передбачає спогадiв консультанта про власний досвiд, воно є протилежним егоцентричному переконанню, що консультант знає все. Суттєвою його особливiстю є поступове усвiдомлення клiєнтом, що його почуття, стан соцiальний працiвник зрозумiв, вiдчув, однаково з ним сприймає, а тому його словам можна вiрити. Клiєнт iз жестiв, iнтонацiї має вiдчути, що соцiальний працiвник вiрить у його спроможнiсть зробити правильний вибiр i прийняти позитивне рiшення.
— почуття приязнi та прихильностi. Вiдчуваючи симпатiю, соцiальний працiвник може стати на бiк клiєнта, навiть не дослухавши його iсторiю до кiнця. Наприклад, спiвчуваючи споживачевi наркотикiв, консультант ризикує не помiтити, що саме почуття жалостi до себе перешкоджає клiєнтовi прийняти конструктивнi рiшення. Бути емпатичним — не означає завжди погоджуватися з думкою спiврозмовника. Радше це означає прийняття точки зору клiєнта i прагнення знайти те, що її визначає.
У професiйному спiлкуваннi розрiзняють певнi рiвнi емпатiйностi. Надзвичайно високий рiвень емпатiйностi
вiдповiдає хворобливо розвинутому спiвпереживанню. Надмiрна сенситивнiсть (емоцiйна чутливiсть i вразливiсть) проявляється у постiйному переживаннi за iнших людей. Пiдвищена вразливiсть часто спричиняє страждання й комплекс провини навiть тодi, коли на те немає пiдстав. Це може викликати у соцiального працiвника стрес, депресiю, неспроможнiсть приймати виваженi рiшення, дiяти наполегливо й рiшуче, зберiгати внутрiшнi ресурси для подальшої дiяльностi.
Високий рiвень емпатiйностi
характеризується чутливiстю до проблем людей, великодушнiстю, здатнiстю вибачати iншим. Такi люди виявляють щирий iнтерес до життя iнших людей, прагнення прислужитися його полiпшенню, що є бажаним для соцiального працiвника. Такий вияв емпатiйностi сприяє встановленню контактiв, швидкому знаходженню спiльної мови, адекватному сприйняттю проблеми клiєнта, толерантному ставленню до критики на власну адресу, врегулюванню конфлiктiв шляхом знаходження компромiсу.
середнiй рiвень емпатiйностi, i поведiнку iнших за допомогою логiки, а не почуттiв та. емоцiй. Однак для повноцiнного спiлкування необхiдна розкутiсть почуттiв, здатнiсть передбачати розвиток стосункiв, тому людям з таким рiвнем емпатiйностi слiд дбати про її розвиток.
низьким рiвнем емпатiйностi
Дуже низький рiвень емпатiйностi
породжує ще бiльше ускладнень — вiдторгнення у стосунках з колегами, проблеми у спiлкуваннi, непорозумiння, конфлiкти. Причинами цього є надмiрна акцентуацiя на власнiй особi, егоїзм, нездатнiсть зрозумiти емоцiї i почуття iнших людей.
Низький i дуже низький рiвнi емпатiйностi несумiснi з професiєю соцiального працiвника, оскiльки суперечать її гуманiстичнiй сутностi, яка вимагає вiд нього чуйного ставлення до iнших людей.
роботi убезпечуватиме вiд конфлiктiв i непорозумiнь. Наприклад, клiєнт може бути збентежений звичкою соцiального працiвника розмахувати руками у намаганнi окреслити в повiтрi малюнок чи дiаграму, щоб проiлюструвати свої слова. А для працiвника (вiзуальної особи) зображення в повiтрi малюнкiв, дiаграм може бути невiд'ємним елементом стилю спiлкування.
Соцiальнi працiвники мусять сформувати в собi такi перцептивнi навички, як управлiння власним сприйняттям; адекватне оцiнювання соцiально-психологiчної налаштованостi партнера по спiлкуванню; вмiння розумiти змiни в голосi, жестах, виразi обличчя партнерiв; визначати тон спiлкування; налагоджувати потрiбний контакт; прогнозувати перебiг розмови тощо.
Використана лiтература
1. Айвi А. Цiлеспрямоване iнтерв'ювання та консультування: Пер. з англ. — К.: Сфера, 1998.
2. Дубовик Т. Управление персоналом. — Днепропетровск: Украинская консалтинговая сеть, 1999.
3. Етика соцiальної роботи: принципи i стандарти // Соцiальна полiтика i соцiальна робота. — 1998. — № 4.
4. Етичний кодекс спецiалiстiв iз соцiальної роботи України // Соцiальна полiтика i соцiальна робота. — 2003. — № 1.
5. Закон України «Про соцiальнi послуги» вiд 19. 06. 2003 р.
7. Кабаченко Н., Бондаренко Н. Соцiальне виключення та проблеми психiчного здоров'я // Соцiальна полiтика i соцiальна робота. — 2004. — № 3.
|
