вiдбиває опосередкований вплив екологiчного оточення на психологiчнi особливостi особистостi й характеристики процесу входження в культуру через культурнi стереотипи поводження. Провiдною теорiєю в закордонних дослiдженнях взаємодiї культури й природи є екологiчна антропологiя. Їй передували рiзна версiя географiчного детермiнiзму.
Загальнокультурологiчний аспект взаємодiї суспiльства й природи
його думку, культурний розвиток i навiть форма державного керування залежать вiд клiмату, родючостi ґрунту й iнших природно-природних факторiв. В XIX - початку XX в. концепцiю географiчного детермiнiзму розробляли Г. Бокль, Ф. Ратцель, Л. Мечников, Г. В. Плеханов.
середовище грає лише обмежуючу роль - вона зiзнається iстотним фактором у поясненнi, чому деякi явища культури вiдсутнi, але не пояснює, чому вони зустрiчаються.
американський антрополог М. Бейтс. Вiд класичних версiй географiчного детермiнiзму екологiчна антропологiя вiдрiзнялася двома особливостями. По-перше, аналiзувалося взаємодiю природи й культури, тобто враховувався вплив культури, навiть на доiндустрiальному рiвнi, на екологiчне оточення. По-друге, навколишнє середовище розглядалося тiльки з погляду використовуваних людиною ресурсiв i умов, а не як сукупнiсть всiх природних особливостей тiєї або iншої територiї.
екологiєю. Основна спрямованiсть концепцiї - вивчення адаптацiї суспiльства до навколишнього середовища. Головною її метою є з'ясування того, чи починаються з адаптацiї внутрiшнi соцiальнi змiни еволюцiйного характеру. Культурна адаптацiя - процес безперервний, оскiльки жодна культура настiльки зовсiм не пристосувалася до середовища, щоб перетворитися в статичну. Істотну роль у теорiї Дж. Стьюарда грає поняття «культурний тип», обумовлене як сукупнiсть рис, що утворять ядро культури. Цi риси виникають як наслiдок адаптацiї культури до середовища й характеризують однаковий рiвень iнтеграцiї. Ядро культури - це сукупнiсть чорт, найбiльше безпосередньо пов'язаних з дiяльнiстю по виробництву засобiв iснування й з економiчним пристроєм суспiльства. Крiм того, ядро культури включає також соцiальнi, полiтичнi й релiгiйнi iнститути, тiсно взаємодiючi з виробництвом засобiв iснування. Ідеї Дж. Стьюарда одержали подальший розвиток у працях представникiв американської культурної антропологiї М. Салинса, Д. Беннета й Р. Неттинга.
а також ураховувати той факт, що культура, трансформуючи в процесi адаптацiї ландшафт, змушена пристосовуватися вже до тих змiнах, яким сама поклала початок.
Культурна екологiя Дж. Стьюарда з'явилася теоретичним фундаментом для екологiї релiгiї О. Хульткранца. Культурно-екологiчний пiдхiд взаємодiє з екологiчною психологiєю, культурною географiєю (США), соцiальною географiєю (Захiдна Європа) i мiждисциплiнарною областю дослiджень «екологiя людини».
В 60 - 70-е роки в США з'явилася екосистемна або популяцiйна антропологiя, що включила в поле дослiджень iндивiда з погляду його бiологiчних i демографiчних особливостей. В областi теорiї цей пiдхiд вiдрiзняється функцiоналiзмом, тобто вивченням закономiрностей систем, що поєднують природнi й соцiально-культурнi явища. Найважливiшi представники екосистемної антропологiї - Э. Вайда й Р. Раппапорт. Головний об'єкт їхнього дослiдження - людськi популяцiї. Основне завдання - пояснити дiю тих механiзмiв у культурi, якi постiйно пiдтримують дослiджувану екосистему в станi гомеостазу, або динамiчної рiвноваги. Р. Раппапорт запропонував пiдроздiлити поняття «навколишнє середовище» на поняття «реальна» i «сприймана», або «когнiтивна», iнакше кажучи, наявна в поданнi дослiджуваного народу.
С. П. Толстовим, М. Г. Левiним, Н. Н. Чебоксаровим, Б. В. Андрiановим i про наукову дисциплiну «етнiчна екологiя», засновником якої можна вважати В. И. Козлова. Етнiчна екологiя вивчає особливостi традицiйних систем життєзабезпечення етнокультурних систем, вплив сформованих екологiчних взаємозв'язкiв на здоров'я людей, вплив культур на екологiчний баланс у природi. При дослiдженнi особливостей життєзабезпечення видiляються його фiзичної й психiчна (духовна) сторони. До першого ставиться фiзична адаптацiя людей до природного середовища й соцiально-культурна адаптацiя, що проявляється за допомогою таких елементiв культури, як їжа, житло, одяг i т. д. Друга виражається головним чином у психологiчному пристосуваннi людини до навколишнього природного середовища шляхом застосування культурно-культурно-обумовлених методiв запобiгання або ослаблення стресових ситуацiй.
Роль природного оточення у формуваннi й вiдборi психологiчних рис особистостi
Вплив навколишньої природи на сприйняття, пiзнання вiдзначав ще росiйський iсторик В. О. Ключевський. Вiн бачив у середнє руському ландшафтi джерело своєрiдностi росiйського нацiонального характеру. В. О. Ключевський видiляв значення образiв лiсу, степи й рiки в росiйськiй культурi i їхня роль у формуваннi психологiчних рис особистостi (степ персонiфiкував широту натури, рiка виховувала порядок i вмiння спiльних дiй). Слiдом за Ключевським ту ж iдею розвивав Н. А. Бердяєв, що вiдзначав, що в душi росiйського народу «залишився сильний природний елемент, пов'язаний з неосяжнiстю росiйської землi, безмежнiстю росiйської рiвнини». В XIX в. теорiї, що розглядали природно-ландшафтнi особливостi культури як джерело своєрiдностi духу народу, були популярнi не тiльки в Росiї.
й екологiя». Його активними учасниками були американськi антропологи Г. Барi, И. Чайлд, М. Бекон, Р. Едгертон, Р. Болтон, Х. Вiткiн. Особливо необхiдно вiдзначити внесок у розробку проблеми Дж. i Б. Уайтiнгов.
1) психологiчнi особливостi особистостi; 2) наявнiсть або вiдсутнiсть дитячої працi; 3) особливостi ритуалiв i iнших проективних систем (магiя, мистецтво, iгри). Найбiльший iнтерес учених викликала гiпотеза про вплив природного оточення на психологiчнi характеристики особистостi, що носить не прямiй, а опосередкований типом дiяльностi характер.
У пiдсумку дослiдження традицiйних суспiльств, проведених М. Бекон i Г. Барi, гiпотеза про тiсний взаємозв'язок економiки, природних умов i специфiки психологiчних рис одержала пiдтвердження. У виробляючiй економiцi аграрних суспiльств яскраво виражена тенденцiя до формування в дiтей таких якостей, як слухнянiсть, вiдповiдальнiсть, вихованiсть. Утвориться психологiчний тип особистостi, для якого характернi поступливiсть, лагiднiсть, умiння жити спiльно.
У суспiльствах мисливцiв i збирачiв антропологи виявили установку на виховання самовпевненостi, прагнення до iндивiдуальних досягнень i незалежностi. У цiлому iз цих якостей складається тип, що самозатверджується, особистостi. Загальний результат дослiджень антропологiв складався у вiдшуканнi стiйкої кореляцiї мiж дiяльнiстю по пiдтримцi iснування, що багато в чому визначається природними умовами, i характерними рисами особистостi, формованими в процесi соцiалiзацiї.
Трохи iнакше пiдiйшов до цiєї ж проблеми Р. Едгертон, проаналiзувавши чотири суспiльства в трьох країнах Схiдної Африки: Танзанiї, Кенiї й Уганди.
Кожне iз цих традицiйних суспiльств являє собою змiшання пастушачих i фермерських груп. Основна спрямованiсть дослiджень Р. Едгертона - порiвняльний аналiз впливу природних умов, економiки, особливостей дiяльностi на особистiснi характеристики видiлених груп населення. Вiн виявив, що в пастушачої частини населення бiльше розвиненi такi властивостi, як незалежнiсть, незавуальоване вираження агресiї й iн. Основною рисою, що визначає характер пастушачого населення, на його думку, є «вiдкритiсть». Необхiдно пiдкреслити, що Р. Едгертон не просто констатує наявнiсть певних рис характеру, а дослiджує їхнє функцiонування в культурному контекстi: у спiльнiй дiяльностi по пiдтримцi iснування, у сексуальних вiдносинах, у зв'язку iз психозами, депресiями, самогубствами. Аналогiчне дослiдження було проведено Р. Болтоном i його колегами в перуанських Андах.
Вiдносно самостiйним пiдходом до розглянутої проблеми є вивчення того, як впливають на особистiсть пiзнавальнi процеси й специфiка сприйняття, у свою чергу залежнi вiд природного й культурного оточення. Особливiсть такого пiдходу складається в обмеженнi предмета дослiдження процесами сприйняття, пiзнання, мислення й переважно експериментально-психологiчним методом вивчення. У ходi рiшення експериментальних завдань представники рiзних етнiчних систем видiлили два загальних типи пiзнання - когнiтивних стилю: глобальний i артикульований. Вплив природного оточення на особливостi когнiтивного стилю дослiджував Дж. Берi. Найцiкавiший у цьому планi порiвняльний аналiз етнiчної спiльностi темне (Сьєрра-Леоне, джунглi) i ескiмосiв Канади (тундра). Дж. Берi не одержав однозначного пiдтвердження впливу ландшафту на особливостi особистостi. Бiльш надiйно пiдтверджений факт опосередкованого впливу природних умов на психологiчнi якостi людини через тип господарства. При порiвняннi систем рiзного рiвня iсторичного розвитку Берi вiдзначав змiни «Я» вiд бiльшої диференцiацiї до меншого, тобто явище, зворотне виявленому Вiткином в онтогенетичному розвитку. У наступних роботах Дж. Берi продовжив аналiз психологiчної диференцiацiї особистостi у виробляючих i суспiльствах, що збирають, i зв'язав цю диференцiацiю з рiвнем спiльностi.
Найбiльш фундаментальнi працi по розглянутiй проблемi належать Дж. i Б. Уайтингам i їхнiм спiвавторам. Вони виходили iз психоаналiзу, викладеного мовою теорiї научання, використовуючи експериментально-психологiчну й соцiологiчну методику польової роботи.
Першi контури концепцiї, що зв'язує субстанцiальну активнiсть (що розумiється як екологiчна адаптацiя), соцiалiзацiю, особливостi особистостi й проективнi системи, були намiченi в 1953 р. Дж. Уайтингом разом з И. Чайлдом. Потiм розробка цiєї теми була продовжена Уайтингом в 1961 р. у статтi «Процес соцiалiзацiї й особистiсть», що ввiйшла в книгу «Психологiчна антропологiя», видану за редакцiєю Ф. Хсю. У новому виданнi цiєї працi в 1972 р. Дж. Уайтинг у спiвавторствi iз Ч. Харрингтоном доповнив свою схему природним оточенням. Дослiдження Дж. i Б. Уайтингов i їхнiх спiвавторiв вiдрiзняються глибинним теоретичним осмисленням розглянутого кола проблем i iнтенсивною польовою роботою. Найбiльш фундаментальним їхнiм дослiдженням є «Проект шести культур», що включає ряд колективних монографiй. Узагальнююча й пiдсумкова праця цiєї серiї - книга «Дiти шести культур. Психокультурний аналiз» (1975), у якiй теоретична концепцiя Дж. i Б. Уайтингов одержала найбiльш рiзнобiчний розвиток i емпiричне пiдтвердження. Їхня модель психокультурного розвитку - це методологiя цiлого циклу дослiджень; її значення виходить далеко за рамки вивчення розвитку дiтей у шести культурах. Це своєрiдна матерiалiстична концепцiя вiдтворення в традицiйних культурах. У нiй взаємодiють екологiчне оточення (клiмат, флора, фауна), iсторiя, що пiдтримують субстанцiальнi системи, дитяче навчальне оточення (культурне середовище), доросла особистiсть у єдностi придбаної й уродженої тридцятилiтнiх i проективнi системи (релiгiя, магiя, ритуали, мистецтво й вiдпочинок, iгри, рiвень злочинностi й самогубств).
У наступних працях Дж. i Б. Уайтинги спецiально розглядали роль оточення в психологiчнiй антропологiї. «Для психологiчної антропологiї, - пишуть вони, - важливiсть ментальних факторiв пояснюється в першу чергу їхнiм впливом на пiдтримуючi системи, економiку, спосiб життя й соцiальну структуру, якi детермiнують подiл працi, статус i роль дорослих». Ефект такого впливу на психологiчнi властивостi особистостi, насамперед у захiдних цивiлiзацiях, не завжди помiтний. Тому «одна з найважливiших функцiй психологiчної антропологiї складається у вiдшуканнi цих схованих розходжень».
Поряд з опосередкованим впливом природного оточення Дж. i Б. Уайтинги видiляють i бiльше безпосереднiй його вплив на економiку, соцiальну й полiтичну структуру спiльностi. Значне мiсце в їхнiх дослiдженнях придiляється вивченню безпосереднього впливу природних умов на вiдношення дiтей - батькiв. Як показують останнi дослiдження, ступiнь контакту дитини з родителями може iстотно впливати на його розвиток у бiльше пiзньому вiцi. «Згiдно з нашою гiпотезою, тiсний фiзичний контакт, - вiдзначають Дж. i Б. Уайтинги, - може мати тривалий ефект у реакцiї на фiзичний стрес, фiзичний рiст i стиль комунiкацiй» І, нарештi, на особливостi характеру дитини. Важливiсть безпосереднього контакту з дитиною пiдтверджується сучасними дослiдженнями. Наприклад, Р. Хайнд вiдзначає, що «тактильнi, термальний стимули, що йдуть вiд матерi, вносять iстотний вклад у ритм подиху дитини».
Особливу групу становлять дослiдження про вплив оточення на психологiчнi характеристики особистостi в рамках етологiчного пiдходу до вивчення культур. В етологiї людини в розглянутiй проблемi аналiзується поводження в соцiальному й природному просторi. Вплив оточення на психологiчнi якостi особистостi вiдбивається в категорiях, що виражають емоцiйно-психологiчнi стани людини: агресивнiсть, ворожiсть, емпатiя, тривога, прихильнiсть, страх, любов i iн. Важливу сполучну роль тут грає потреба в самiтностi й спiлкуваннi й ступiнь їхнього задоволення в сучасних i iндустрiальних суспiльствах. Регульованнiсть зв'язку «Я - iншi», незадоволенiсть потреби в спiлкуваннi ведуть до деградацiї особистостi аж до найтяжких психопатологiй.
Вивчення впливу соцiального й природного просторiв складається у встановленнi того, у якому ступенi вони сприяють iснуванню й вiдсутностi, а також iнтенсивностi емоцiйно-психологiчних станiв. Найбiльш наочний приклад подiбного аналiзу - виявлення причин, що сприяють iснуванню такої якостi людини, як агресивнiсть. На iнтенсивнiсть його прояву впливає безпосереднє фiзичне оточення: температура повiтря, сила звуку, а також ряд соцiально-психологiчних факторiв (скупчення народу, дiяльнiсть засобiв масової iнформацiї). Предметом вивчення стає й вплив на агресивнiсть, тривожнiсть i тому подiбних якостей клiмату, географiчних умов (високогiр'я, змiна або стабiльнiсть свiтлового дня).
Ідеї, сформульованi представниками «Психологiї народiв», в XIX в. одержали рiзноманiтну реалiзацiю у вивченнi культур, що почались в 20 - 30-е роки в напрямку «Культура й особистiсть». Етнiчнi або культурно-культурно-обумовленi риси психологiї iндивiдiв вивчалися також (правда, у трохи бiльше пiзнiй перiод часу) i в психологiї. У психологiї основна увага придiлялася аналiзу психологiчних рис iндивiдiв в емпiричних культурних дослiдженнях. В антропологiї ж велике значення мав загалькультурологiчний аспект дослiджень (вивчення нацiонального характеру, значення етнiчностi в сучасному свiтi).
Початок етнопсихологiчним дослiдженням поклав Р. Бенедикт, що опублiкував на цю тему двi роботи: «Психологiчнi типи культур Пiвденно-Заходу» (1928) i «Конфiгурацiї культур у Пiвнiчнiй Америцi» (1932). Їхня основна iдея полягала в тому, що кожнiй культурi властиве специфiчний тип особистостi. Термiн «конфiгурацiя культур» означав особливий спосiб з'єднання (зчеплення) елементiв культури, що створював образ цiлого. У кожному типi культури-особистостi видiлялася якась домiнантна модель поводження або визначальна психологiчна риса. Розглянемо деякi типи культур, видiленi Р. Бенедикт.
У даному типi культури в бiльшому або меншому ступенi втiлюється iдеал «середнього шляху» (мiра у всiм). Тут не вiтається явне вираження насильства, гнiву, ревнощiв. Кооперацiя й терпимiсть виховуються з дитинства. Регулятивнi норми встановлюються формальними структурами, а не iндивiдами. Іншими словами, iснує орiєнтацiя на традицiї й форми органiзацiї культури, а не на авторитарнi санкцiї вождя. У той же час у таких суспiльствах панують досить вiльнi правила в областi родових вiдносин i сексу.
Тип культури iндiанцiв plains являє собою протилежнiсть порядкам пуебло. Замiсть кооперацiї, спiвробiтництва - iндивiдуалiзм, нерiдкi вiдкритi форми насильства. Високий авторитет тих, хто показав себе безстрашними й агресивними, i тих, хто не зупиняється перед насильницьким досягненням цiлей.
Тип культури добуанцiв (жителi островiв Добу) вiдзначений конфлiктами й пiдозрiлiстю. У культурi акумулюється ворожiсть у вiдносинах мiж чоловiком i дружиною, сусiдами й селами. Поширено вiрування, що удача, успiх одного означає невдачу iншого. Широко практикується шкiдлива магiя...
рис. Немає й оцiнного пiдходу «гарний - поганий». Дослiдження нацiонального характеру орiєнтовано на багатомiрний аналiз культури з метою виявити специфiчнi особливостi духовної культури, поведiнкових стереотипiв. Правда, передбачається створення абстрактної моделi особистостi, що володiє специфiчними установками й настроям у свiтосприйманнi, тобто якостями, близькими до тих, що пiдпадають пiд поняття «менталiтет».
У цi роки в США була опублiкована серiя робiт, присвячених дослiдженням нацiонального характеру. Серед них «Хризантема й меч» (1947) Р. Бенедикт, «Народи Великоросi» (1948) Г. Горера й Дж. Рикмана, «Теми у французькiй культурi» (1954) Р. Метро й М. Мид, «Самотня юрба. Вивчення американського характеру, що змiнюється,» (1950) Д. Рисмена. Автори прагнули створити полiфонiчний портрет народу, використовуючи особливостi укладу життя, повсякденного побуту, норм мiжособистiсного спiлкування, специфiки релiгiї, традицiй, намагалися вловити суб'єктивний дух культури. Прикладом такого ж типу пiдходу до дослiдження можуть служити блискучi нариси про побут народiв Японiї й Англiї росiйського журналiста В. Овчинiкова «Гiлка сакури», «Корiнь дуба».
Розмаїтiсть аспектiв у вивченнi «духу народiв» i неослабний iнтерес до нього вчених рiзних країн миру протягом уже ста рокiв указують на життєвiсть i ненадуманiсть даної проблеми як повноправної складової частини культурологiї. Основу нацiонального характеру являє собою стiйка повторюванiсть стереотипiв поводження людини, реалiзованих насамперед у мiж персональної взаємодiї. Крiм цього, нацiональний характер - це й аспект буття культури, що iснує в об’єктивних формах (мистецтво, фольклор, релiгiя, лiтература).
В 70 - 80-е роки вплив оточення на емоцiйно-психологiчнi стани особистостi дослiджується бiльш системно й цiлiсно. Насамперед вивчається взаємодiя особистiсть - простiр (person - place). Найцiкавiше втiлення такий пiдхiд одержав у концепцiї територiального функцiонування Р. Б. Тейлора. Територiальне функцiонування розглядається у взаємозалежної, культурно - i соцiально визначеної системi поводження, вiдчування, пiзнання. Дана концепцiя має психологiчнi, соцiально-психологiчнi й екологiчнi наслiдки вiдповiдно для iндивiда, малої групи й екологiчної системи. Найважливiший психологiчний наслiдок на iндивiдуальному рiвнi - зменшення стресу, що веде до зменшення агресивностi, ворожостi. На рiвнi малої групи на основi емпатiї пiдвищується згуртованiсть. Екологiчнi наслiдки складаються в бiльше ефективному функцiонуваннi навколишнього середовища - природної й псевдо природної. Територiальне функцiонування ефективно тодi, коли врахованi соцiальнi, культурнi, культурно-обумовленi фактори, необхiднi для iснування людини як у традицiйному, так i в сучасному суспiльствi.
Звертає на себе увагу такий феномен, як прихильнiсть до мiсця, обумовлений як «афективнi зв'язки мiж iндивiдом i його безпосереднiм оточенням». Це явище грає далеко не останню роль у формуваннi характеру людини, у його вiдношеннi до навколишнього свiту.
1. Козлов В. И., Ямсков А. Н. Этническая экология // Этнология в США и Канаде. - М., 1989.
2. Бромлей Ю. В. Очерки теории этноса (Об этнических чертах психики). – М., 1993
|
