Антиглобалiстський рух на сучасному етапi. Альтерглобалiзм
Вiдношення до глобалiзацiї у представникiв рiзних груп населення з рiзних країн i регiонiв планети неоднозначне, нерiдко протилежне. На даному етапi розвитку iснує величезний iнтерес до явища глобалiзацiї, але в той же час ще немає глибокого розумiння її сутностi, повного усвiдомлення позитивних i негативних рис.
Мiжнароднi конференцiї i форуми з питань лiбералiзацiї торгiвлi, глобалiзацiї економiки, мiжнародних вiдносин i т. д. (щорiчнi зустрiчi лiдерiв «великої вiсiмки», зустрiчi представникiв рiзних країн i дiлових кiл в рамках Всесвiтнього економiчного форуму (ВЕФ) в Давосi, ВТО, МВФ та iнших органiзацiй), що проводяться в рiзних регiонах планети, все частiше супроводжуються демонстрацiями протесту, якi направленi на їх зрив.
Участь в цих демонстрацiях та iнших акцiях протесту беруть в своїй бiльшостi пересiчнi громадяни промислово розвинених держав свiту. Ще кiлька рокiв тому на Заходi такi виступи iгнорувалися або сприймалися iстеблiшментом як прояв хулiганства i вандалiзму асоцiальної молодi. На початку XXI столiття вiдношення до цього явища змiнилося: воно стало предметом уважного вивчення i аналiзу, робляться спроби спрогнозувати його подальший розвиток. Наприклад, федеральний департамент юстицiї уряду Швейцарської Конфедерацiї присвятив цiй проблемi серйознi дослiдження з висновками та пропозицiями щодо того, як можна запобiгти негативним сценарiям розвитку.
Вважається, що першим органiзованим виступом супротивникiв глобалiзацiї були демонстрацiї в Мексицi з приводу вступу в силу угоди про Пiвнiчноамериканську зону вiльної торгiвлi (НАФТА) 1 сiчня 1994 р. Наступним iмпульсом для розгортання руху стала публiкацiя в 1997 р. результатiв багаторiчних переговорiв в рамках Органiзацiї економiчного спiвробiтництва та розвитку (ОЕСР) за багатобiчною угодою про захист iнвестицiй. Численнi мiжнароднi органiзацiї по захисту навколишнього середовища та пiдтримцi країн, що розвиваються, об'єднання споживачiв i професiйнi союзи сприйняли їх як неприйнятнi поступки транснацiональним компанiям, що вимагали полегшити доступ капiталiв на ринки «третiх країн».
У той час почалося осмислення негативних наслiдкiв гарантованого забезпечення доступу капiталу ТНК на ринки країн, що розвиваються, Економiчна криза 1997–1999 рр. в Пiвденно-схiднiй Азiї та деяких iнших регiонах свiту, який привiв до значних збиткiв i соцiальних потрясiнь в багатьох країнах, поглибив критичний погляд на процеси лiбералiзацiї торгiвлi та глобалiзацiї економiки в цiлому. В таких умовах вперше були пiднятi питання: чи корисний для окремого iндивiдуума (окремої суспiльної системи) процес економiчної i полiтичної глобалiзацiї, чи сприяє цей процес пiдвищенню загального добробуту i чи допомагає вiн менш розвиненим країнам в забезпеченнi економiчного розвитку та вирiшеннi соцiальних проблем.
глобалiзацiя – новий етап розвитку капiталiстичної системи, що дiє на користь приватного привласнення створеного суспiльною працею багатства та iгнорує iнтереси найманих працiвникiв. На думку цих супротивникiв глобалiзацiї, клас, що збагатiв, зацiкавлений в збережень i розвитку цiєї системи, для чого i реалiзується концепцiя глобалiзацiї.
не тiльки робiтники в класичному розумiннi, але i жiнки, дiти, що служать, працiвники розумової працi, галузi промисловостi i сiльського господарства, країни, етнiчнi, мовнi, релiгiйнi меншини, а також тварини i природа в цiлому. Мiжнароднi органiзацiї, державнi iнститути розвинених країн, правлячi полiтичнi партiї, на думку цих супротивникiв глобалiзацiї, стали iнструментом керiвної капiталiстичної елiти i нею контролюються.
Активнiше учасниками антиглобалiстського руху на сучасному етапi є численнi представники середнього класу, для яких процес глобалiзацiї означає загрозу фактичного знищення мiсцевих невеликих промислових, сiльськогосподарських, торгових компанiй, середнiх i дрiбних пiдприємцiв з боку фiнансово могутнiх корпорацiй або органiзацiй, контрольованих, в першу чергу, США. У зв'язку з цим важливою межею руху антиглобалiстiв став антиамериканiзм.
У даний час проти глобалiзму активно виступають праворадикальнi полiтичнi сили, що убачають в ньому загрозу знищення нацiональної самобутностi i державного суверенної промисловостi i сiльського господарства. Пiд цим прапором значно активiзували останнiми роками свою дiяльнiсть праворадикальнi партiї i органiзацiй Францiї, Нiмеччини, Австрiї, Нiдерландiв, Данiї та низки iнших країн Захiдної Європи. В своїй бiльшостi вони також стоять на антиамериканських позицiях.
впливу мiжнародних органiзацiй на повсякденне життя людей.
Серед учасникiв антиглобалiстського руху останнiм часом з'явилося дуже багато прихильникiв захисту навколишнього середовища, якi затверджують, що глобалiзацiя експлуатує природу i науку (генна технологiя, дослiди на тваринах; торгiвля виробами з натуральної шкiри, хутра тощо).
Основнi цiлi супротивникiв глобалiзацiї зводяться до наступних:
у короткостроковiй перспективi – зрив конференцiй, зустрiчей, заходiв, що проводяться мiжнародними органiзацiями; цiлеспрямоване нанесення збитку окремим заходам за допомогою бойкоту, пошкодження майна, атак хакерiв на системи управлiння;
у середньостроковiй перспективi – анулювання або реорганiзацiя нинiшнiх наднацiональних органiзацiй – ВТО, МВФ, Всесвiтнього банку реконструкцiї i розвитку тощо;
в окремих державах i на мiждержавному рiвнi [13, с. 207].
У практичнiй площинi сучаснi акцiї супротивникiв глобалiзацiї направленi проти:
мiжнародних органiзацiй у сферi фiнансiв i економiки (ВТО, МВФ. Всесвiтнього банку, ЄС, у меншiй мiрi – ООН); мiжнародних конференцiй («великої вiсiмки», Всесвiтнього економiчного форуму);
транснацiональних (в першу чергу, американських) корпорацiй (банкiвських, промислових, комп'ютерних i т. д.).
Органiзацiйно антиглобалiсти функцiонують на зразок «змiшаної тимчасової робочої групи», створеної по мiнiмальному консенсусу, значення якого полягає в неприйнятностi для всiх членiв руху iснуючого процесу свiтової полiтичної i економiчної глобалiзацiї. Вiдповiдно до цього консенсусу в широкому спектрi руху представленi такi категорiї суспiльних органiзацiй:
органiзацiї, що займаються проблематикою вiдносин Пiвнiч-Пiвдень (вiдносини мiж iндустрiально розвиненими i розвиваються країнами) i демонструють також солiдарнiсть з боротьбою народiв Близького Сходу, Латинської Америки;
об'єднання безробiтних;
органiзацiї, що представляють рухи за права жiнок;
органiзацiї, що представляють захисникiв тварин i навколишнього середовища:
органiзацiї, що представляють середнiх та дрiбних пiдприємцiв;
не бiльше 20%.
перший Всесвiтнiй соцiальний форум. До угрупувань системних критикiв приєдналися багато людей, що не мали нiякого уявлення про цiлi i задачi ВТО. Всiх об'єднало гасло боротьби проти глобалiзацiї як зла всесвiтнього масштабу, що приводить до убогостi, голоду, експлуатацiї дитячої працi, генетичним манiпуляцiям, руйнуванню навколишнього середовища, зниженню заробiтної платнi, гегемонiї капiталу.
Виступи антиглобалiстiв пiд час зустрiчi лiдерiв провiдних країн Заходу i Росiї в рамках «великої вiсiмки» в Генуї (Італiя, 2001 р.) носили достатньо органiзований i наступальний характер. Силами безпеки були вжитi безпрецедентних заходiв для забезпечення безпеки i громадського порядку, проте запеклих зiткнень уникнути не вдалося. Демонстрацiї антиглобалiстiв вилилися в масовi сутички з полiцейськими.
У сiчнi 2002 р., пiд час роботи Всесвiтнього економiчного форуму в Нью-Йорку, паралельно в бразильському мiстi Порту-Алегре проходив другий Всесвiтнiй соцiальний форум, де бiльшiсть учасникiв складали представники рухiв лiвої орiєнтацiї i органiзацiй по захисту навколишнього середовища. Органiзатори форуму пiдкреслювали, що цього разу акцент буде зроблений не на акцiях протесту, що було характерно для 1999–2001 рр., а на серйозному обговореннi щонайгострiших проблем сучасностi, таких як гарантiї доступу широких верств населення до багатств цивiлiзацiї i сучасних технологiй або питань соцiальної i полiтичної етики в контекстi глобалiзацiї. Проте на практицi всi конференцiї i семiнари проходили пiд звичний акомпанемент галасливих манiфестацiй.
Окремi манiфестацiї були проведенi на знак протесту проти расової дискримiнацiї i мiлiтаристської полiтики США. Учасники форуму обрушили шквал критики на законодавцiв i уряди Великобританiї, Нiмеччини, Францiї, Італiї i iнших країн за їх пiдтримку бойових дiй США в Афганiстанi.
за пропозицiєю Вашингтона, повиннi ввiйти всi країни Пiвнiчної i Пiвденної Америки i Карибського моря, окрiм Куби, створивши таким чином найбiльший загальний ринок свiту.
Новi масовi виступи учасникiв антиглобалiстського руху вiдбулися в березнi 2002 р. в мексиканському мiстi Монтеррей вчасно проведення в ньому конференцiй ООН. по проблемах розвитку. Його учасники звинуватили захiднi країни в посилюваннi бiдностi, особливо в країнах Азiї, Африки i Латинської Америки.
Свої акцiї антиглобалiсти здiйснювали i восени 2002 р. У Флоренцiї (Італiя) 6–9 листопаду вони провели Європейський соцiальний форум, на який з'їхалися десятки тисяч учасникiв антиглобалiстського руху iз понад 100 країн свiту. Італiйськi властi ввели на час зустрiчi щось на зразок облогового положення: чинностi набув спецiальний оперативний план по пiдтримцi громадського порядку. В останнiй день роботи форуму в столицi Тоскани пройшла манiфестацiя з участю 450 тис. людина, цього разу нiяких iнцидентiв не вiдбулося. Італiйськi журналiсти констатували, що рух антиглобалiстiв також врахував урок Генуї, почало пошук нових, неконфлiктних форм протесту.
Пiд час Празького самiту НАТО 21–22 листопаду 2002 р. на вулицях чеської столицi також мали мiсце органiзованi виступи антиглобалiстiв, проте властi зумiли утримати ситуацiю пiд контролем.
У бiльшостi випадкiв про антиглобалiста говорять як про новий соцiальний феномен. Але на самому справi нi за iдеологiєю, нi за складом учасникiв це соцiальний рух не представляє собою нiчого нового в порiвняннi з тим, що вже iснує у свiтовому соцiальному просторi протягом десяти i бiльше рокiв. Безсумнiвно, що певну iдеологiчну плутанину вносить визначення «антiглобалiстiческiй», дане цього руху.
Але пафос коштiв, що намiчаються – i реалiзованих – для досягнення своїх цiлей, рiзко вiдрiзняє антиглобалiстський рух вiд альтернативних рухiв XIX i XX столiть. Найбiльш очевиднi з них:
Минулого «Руху докорiнного оновлення» припускали наявнiсть єдиної позитивної iдеологiї, гегемонiї одного класу, єдиної об'єднує у всесвiтньому масштабi органiзацiї, єдиного керiвництва (суто централiзованого або демократичного), чiтко окреслених кордонiв. У рiзнiй мiрi це вiдносилося до всiм трьом Інтернацiоналом, до мiжнародного комунiстичного (i троцькiстсько) та й соцiал-демократичного руху другої половини XX столiття; у дещо iншiй формi – до наднацiональним визвольним рухом Третього свiту. Антиглобалiстському ж руху, навпаки, властивi принципова розмитiсть кордонiв, «Девертiкалiзацiя» i децентралiзацiя, вiдсутнiсть керiвних органiв, iєрархiї, обов'язковостi, унiфiкацiї. Мiсце пiрамiди (або конуса) займає мережа: безлiч рiзнотипних рухiв, створених на рiзних «пiдставах» i не пов'язаних нiякої дисциплiною – нi iдеологiчної, нi полiтичної, нi органiзацiйної. Єдине, що їх об'єднує постiйно – це неприйняття нинiшнього положення речей, принципи примату дiї i внутрiшньої демократiї, а також Інтернет; спорадично – акцiї протесту; зрiдка – Форуми.
Таке поєднання i контраст наступностi/заперечення прямо i тiсно пов'язанi з двома корiнними вiдзнаками антиглобалiстського руху вiд «альтернатiвоносцев» XIX i XX ст. Одне з них – принципова вiдношення до Держави, колишньому для абсолютної бiльшостi антiсiстемних сил минулого спочатку головним знаряддям, засобом побудови «нового свiту», а потiм реальною метою їхньої боротьби та iснування (винятком з цiєї норми були (i залишаються) анархiсти). Справдi, саме завоювання i дiї централiзованої полiтичної влади (або участь у нiй) завжди були для носiїв альтернативи/iноварiантностi розвитку магiстральним шляхом дiї, raison d'etre їх iснування. У комунiстiв, революцiйних нацiоналiстiв i антiiмперiалiстов володiння державною владою, по сутi, замiнювало програмнi цiлi, у соцiал-демократiв – виправдовувало постiйну ревiзiю або вiдмова вiд них. Навпаки, оголошеної або стратегiчною метою антиглобалiстського руху (але поки що нi в якому разi не самоцiллю) є «Завоювання суспiльства», завоювання гегемонiї в цьому суспiльствi. [10]
Антиглобалiсти самi неодноразово заявляли, що вони не проти глобалiзацiї, i в першу чергу її благ, пов'язаних з розвитком систем комунiкацiї. Однак вони – «за iншу глобалiзацiю», таку, що забезпечує вiльний доступ на ринки товарiв i послуг, але заперечує принцип ринкової конкуренцiї.
Альтерглобалiзм це перш за все опiр iмперiалiзму, який примусово нав'язує всьому свiту «неолiберальний економiчний порядок», примушуючи всiх оплачувати витрати цивiлiзацiї. Опiр цьому носить неминучий iнтернацiональний полiтичний характер. Протест альтерглобалiстiв направлений проти корпорацiй i держав (але не народiв), оскiльки вони зв'язанi мiж собою.
Неiєрархiчнi принципи взаємодiї мiж собою, антипартiйнiсть, антибюрократизм, антиавторитаризм.
Заперечення iдеологiчної монополiї, свобода дискусiї, пiдкреслена антиортодоксальнiсть. «В свiтi повинне знайтися мiсце для множини логiк так само, як перед людством стоїть безлiч цiлей» – одна з основних iдей руху.
4. Акцент на розвитку «iншої культури», нових – гуманiстичних, неконкурентних взаємостосункiв людини з людиною, осiб з групою, людей з природою. Екологiчнi, фемiнiстськi, антифашистськi, панковськi i т. п. iнiцiативи складають значну частину руху альтерглобалiстiв i активно впливають на етику i образ всього руху [44, с. 30].
Альтерглобалiзм – це свого роду «спiвтовариство злиття», що має яскраво антифундаменталiстський характер, хоча у принципi воно допускає участь в своїх рядах представникiв полiтичного, релiгiйного або гендерного фундаменталiзму. Тут можна знайти троцкистiв i маоїстiв, нацiоналiстично набудованих селян i студентiв, яким ближче культура космополiтизму, геїв i лесбiянок, представникiв профспiлок трудящих i маргiнальну братiю наркоманiв. Їх злиття в єдине спiвтовариство не продиктовано нiякою фундаментальною, оригiнальною або iдентитарною вiдмiннiстю, але швидше свiдомiстю власної маргiнальностi i неповноцiнностi перед лицем нового глобального порядку, який вони сприймають як органiзований егоїстичною меншиною суiцидальний хаос.
Альтерглобалiстський рух вiддає перевагу карнавальним формам полiтичних акцiй. Їх форуми проходять в обстановцi випадкової i щасливої зустрiчi, свята, що розхитує прийнятi соцiальнi i полiтичнi форми, коли кожний, незалежно вiд пiдлоги, класу, вiку, нацiональної приналежностi або культури, може зав'язати товариськi вiдносини з першим стрiчним. Вони створюють «потiшнi» армiї i власну полiцiю, яка або займається запобiганням провокацiй, або нападає на полiцейськi кордони, що охороняють дiлову атмосферу офiцiйних мiжнародних самiтiв.
Форуми i iншi заходи альтерглобалiстiв стають все бiльш частими i масовими. Органiзовуючи свої заходи з глобальним розмахом, альтерглобалiсти сприяють швидкiй iнтернацiоналiзацiї руху. Вони зовсiм не прагнуть розбiгтися по своїх «нацiональних квартирах», але, навпаки, заявляють про свої справдi глобальнi амбiцiї.
яким не вдалося представити свою власну i дiєву вiдповiдь на витрати глобалiзацiї. Але iдеологiчний вакуум iснує не тiльки на лiвому фланзi, але також i на правому. Адже йде на дно не утопiчна iдея соцiалiстiв про необхiднiсть «контролю ринкiв» за допомогою «всесвiтнього регулювання», але саме «лiберальний проект» глобалiзацiї. Швидкому торпедуванню лiберального проекту, безумовно, сприяло обрання президентом США Дж. Буша i що послiдувала за цим позицiя у мiжнароднiй полiтицi: iгнорування правил i регламенту мiжнародних органiзацiй (ООН, ВТО), перевага двостороннiх, а не багатобiчних способiв врегулювання мiжнародних проблем. Зрозумiло, в цей же ряд причин можна поставити i 11 вересня, глобальну вiйну з тероризмом i вiйну в Іраку, iзраїльсько-палестинська криза i iнше. Сюди ж можна вiднести кабальний характер системи захисту авторських прав, в першу чергу – на програмне забезпечення i медикаменти. У принципi, перелiк причин може бути нескiнченним, але саме ця погана нескiнченнiсть причин виникнення альтерглобалiзму говорить про те, що вiн представляє по своєму генезису явище системне.
Отже, глобалiзацiя – це, бесперечно, експансiя, своєрiдне подолання меж мiж культурами, народами та державами, яке нерiдко вiдбувається примусово, без урахуваннявiрогiдних руйнiвних наслiдкiв, думок i настроїв тих, кого «глобалiзують». Це призвело до появи антиглобалiстського та альтерглобалiстського руху, що мають на метi боротьбу проти подальшої глобалiзацiї захiдноєвропейського типу. Таким чином, глобалiзацiя – не добродiйнiсть, а природно-iсторичний процес. Вона, розумiється як iнтернацiоналiзацiя життя на нашiй планетi, рухається вперед, долаючи однi суперечностi i породжувати новi, ламаючи опiр одних соцiальних груп i виводячи їм на змiну iншi.
|
