Реферат/сочинение: "Алкоголізм і наркоманія як соціально-педагогічна проблема"

Алкоголiзм i наркоманiя як соцiально-педагогiчна проблема

Бiлоцеркiвська фiлiя

Кафедра „Соцiальна робота”

Курсова робота

Виконала:

Студентка II-го курсу

Групи СР-21

Шевчук Анастасiя

Науковий керiвник:

м. Бiла Церква

2004р.

ПЛАН

Вступ

1. Наркоманiя як соцiально педагогiчна проблема:

1. 1. Причини розвитку наркоманiї.

1. 3. Види i рiзновиди збуджуючих i наркотичних речовин.

1. 5. Змiст профiлактики проявiв наркоманiї серед дiтей та молодi.

2. Алкоголiзм як соцiально педагогiчна проблема:

2. 1. Причини розвитку алкоголiзму.

2. 2. Стадiї алкогольного сп’янiння.

2. 3. Вплив алкоголю на нервову систему та стан внутрiшнiх органiв.

2. 4. Соцiально-педагогiчна дiяльнiсть з дiтьми, що схильнi до вживання алкоголю.

Вступ

Наркоманiя i алкоголiзм – дуже поширенi проблеми з трагiчними наслiдками. Про них нинi говорять у всьому свiтi. З цим пов'язують i падiння звичаїв, i зростання злочинностi, i збiльшення транспортних аварiй та iнших нещасних випадкiв... Тому нашою метою в цiй роботi є висвiтлення цих соцiальних поблем. Спробуємо розкрити соцiальнi та соцiально-психологiчнi передумови наркоманiї та алкоголiзму, механiзми розвитку звикання до них. На даний момент ця проблема турбує полiтикiв, медикiв, соцiологiв, юристiв, педагогiв. За приблизними даними, у свiтi нaлiчyється понад один мiльярд наркоманiв та алкоголiкiв. Це – соцiальна трагедiя, про яку наполегливо i тривожно повiдомляють численнi засоби масової iнфоpмaцїї. Haводять загрозливi цифри, що свiдчать про зростання нapкомaнiї та алкоголiзму, залучення до її тенет дeдалi нових i нових жертв. На Заходi цю проблему намагаються виpiшyвaти на урядовому рiвнi, але поки що безрезультатно.

причин для нapкомaнiї у нас немає. Однак наркомани у країнi були, i їх кiлькiсть збiльшувалася з кожним роком. Однiєю з причин поширення наркоманiї є дефiцит знань про наркотики та їх вплив на органiзм людини. У багатьох, особливо у молодi, неправильне уявлення про наркотики. Люди помиляються, вважаючи наркоманiю розвагою, що вiдносить у свiт приємних вiдчуттiв.

Ситyaцiя складається так, що жертвою "бiлої смертi" може стати будь-хто, а горе i сльози увiрватися в будь-яку родину. Не варто говорити про те, що наркотиками "бавляться" тiльки неблагополучнi й незайнятi дiти. Нерiдко "дурманом" торгують прямо на територiї навчальних закладiв. Сьогоднi наркотики в кишенях багатьох учнiв, студентiв таке звичнеявище, як i жувальна гумка. Можна сказати, вони стали обов'язковими в джентльменському наборi багатьох так званих крутих юнакiв та дiвчат. Вони навiть не пiдозрюють, яку небезпеку приховують у собi цi „задоволення”, якi наслiдки спричинюють нешкiдливi на перший погляд захоплення, до якої життєвої трагедiї вони призводять. Тому тут буде подано характеристику наслiдкiв та соцiального i психологiчного розпаду особистостi.

Суспiльство повинне знати, що наркоманiя – це хвороба небезпечнiша, нiж алкоголiзм. Тому необхiдна активна боротьба з токсикоманiєю i наркоманiєю на всiх рiвнях. Особливе значення має розпiзнавання хвороби на раннiх стадiях.

Бiльшiсть людей не потребують додаткових стимуляторiв, допiнгiв для отримання спотворених сприйнять. Однак соцiальна значущiсть наркоманiї очевидна, бо вона вiднiмає у суспiльства молодих i енергiйних людей, здорове потомство, забирає з собою у небуття нерозкритi таланти.

До питання наркоманiї треба пiдходити всебiчно, бо воно вимагає залучення величезних коштiв i сил. Крiм того, все суспiльство повинно нести певну вiдповiдальнiсть за iснування цього явища. Проблеми можуть бути вирiшенi лише тодi, коли суспiльство буде з належною увагою до них ставитись, докладаючи всiх зусиль до їх викорiнювання. Необхiдно термiново i активно включитися в боротьбу з наркоманiєю, використовуючи для цього весь арсенал доступних коштiв.

Наркоманiя як соцiально педагогiчна проблема

1. 1. Причини розвитку наркоманiї

Перша проблема, яку мибудемо висвiтлювати в цiй роботi, буде наркоманiя.

Тому, насамперед, потрiбно зауважити, що людина не народжується наркоманом. Що ж штовхає його на перший крок зближення з наркотиками? Як надалi вiн потрапляє до тенет цiєї вади? Звiдки беруться в суспiльствi наркомани i токсикомани? Багато соцiологiв, психологiв, лiкарiв намагаються дати вiдповiдi на цi запитання. Однак однозначної вiдповiдi немає. Причини наркоманiї, шляхи i механiзми її поширення складнi i рiзноманiтнi.

Кiлькiсть чинникiв, що впливають на розвиток наркоманiї, постiйно збiльшується, змiнюються їх якiснi характеристики. Тому причини наркоманiй не можна звести до якогось єдиного чинника. Інодi одна причина призводить до наркоманiї, а iнодi низка причииин, що дiють на особистiсть в одному напрямi, ведуть до її розвитку. Може бути комплекс причин, несприятливих умов i сприятливих чинникiв, кожний з яких рiзною мiрою зумовлює розвиток рiзних видiв наркоманiй i токсикоманiй. Постараємося виявити типовiшi причини (ситуацiї), що приводять людей на небезпечний шлях, здатний спричинити моральну i фiзичну дeградaцiю, а часто – i загибель. [10, c. 62-63].

Причини наркоманiй умовно можна подiлити на соцiальнi, соцiально-психологiчнi та психологiчнi. Першу i головну слiд шукати в суспiльному розвитку. У сучасних умовах в Українi молодь, в основному, ще позбавлена можливостi оригiнально i культурно проводити своє дозвiлля. Воно зводиться, як правило, до вiльного згаяння часу, до галасливої та розбещеної дискотеки, до пiдвалу та пiд'їзду. Пояснюється це недорозвинутiстю iнфраструктури дозвiлля та вiдсутнiстю у бiльшостi молодих людей достатнiх матерiальних коштiв. Боротьба за виживання змушує молодь шукати рiзноманiтнi джерела заробiтку, у тому числi i в середовищi "тiньової" економiки. Бездуховнiсть основної маси сучасної молодi обумовлює i беззмiстовнiсть проведення нею дозвiлля. Прагнучи заповнити свiй час хоча б яким-небудь змiстом, молодь вдається до наркотикiв та алкоголю.

Широко розповсюдженою помилкою є впевненiсть у тому, що тiльки матерiально забезпеченi та нестiйкi молодi люди можуть стати наркоманами. Практика показує, що найбiльш нездатними до осмисленої органiзацiї вiльного часу виявляються тi пiдлiтки, чиї батьки знаходяться на верхнiх щаблях соцiальних сходiв, оскiльки у них збiльшується час навчання та пiдготовки до дорослого життя. Нездатнi i не привченi до серйозного аналiзу ситуацiї, пiдлiтки починають не тiльки переймати конкретнi недолiки, але й вiдкидають прогресивнi iдеї, здоровий спосiб життя, культуру, правила поведiнки тощо. [3, c. 11-12].

Американськi лiкарi Ясковiц i Осносс iз Нью-Йоркського центру дезiнтоксикацiї вважають, що формуванню наркомана сприяють такi причини:

2) середовище, що сприяє або допускає застосування наркотикiв;

3) певний iндивiдуальний нахил до вади.

Слабовольнi, нестiйкi особи що не вмiють переносити життєвi труднощi, шукають можливiсть штучно спричинити заспокоєння або збудження i вдаються до вживання наркотикiв. У прагненнi втекти вiд навколишньої несправедливостi, вiд проблем сьогодення криються причини, що штовхають людину у свiт iлюзiй i фантазiй. Такi, можна сказати, слабкi люди є в будь-якому суспiльствi, й багато хто з них намагається забутися, врятуватися вiд реального життя. Особливо це стосується молодi – часта невлаштованiсть життя, вiдсутнiсть чiткої перспективи, неяснiсть полiтичної платформи, безiдейнiсть, вiдсутнiсть цiлеспрямованостi ведуть до розгубленостi перед лицем суперечливої дiйсностi та можуть сприяти залученню до наркотикiв. Не тiльки ця розгубленiсть, а й безплiдний порив до реальностi, невдала спроба осмислити справжнi суперечностi як свого життя, так i життя суспiльства можуть бути благодатним гpyнтом, на якому проростає сiм'я наркоманiї. Постiйна гонитва за наживою, полiтичний обман, лицемiрство, егоїзм правлячої верхiвки породжують, особливо серед молодi, розгубленiсть перед життям, спроби вiдсторонитися вiд нього, вивернутися, сховатися. Цей неповний набiр живих i тривожних прикмет сучасного суспiльства спричинює стан глибокого вiдчуження, духовну пустоту, яку часто заповнюють наркотичним дурманом. Як стверджує американський психiатр Денсен Гербер: «Кожне суспiльство заслуговує свої власнi виразки. У Сполучених Штатах у всiй глибинi виявляється криза цiнностей, що характеризує сучасне суспiльство».

Вживання наркотикiв може бути також способом протесту проти сiмейного середовища, суспiльства, загальноприйнятих норм поведiнки, полiтичного режиму. Хоча можна зазначити, що одиницi наркоманiв вступають у дiйсну полiтичну боротьбу i майже немає серед них активних членiв серйозних опозицiйних партiй.

Додатковою причиною наркоманiї є вiдсутнiсть розумних розваг, якi iнодi замiнюються „нездоровою” лiтературою, телепередачами, специфiчними кiнофiльмами, в яких смакуються переживання наркоманiв, їх життя i пригоди. Тут доречно ще раз пригадати англiйського письменника Томаса Де Квiнсi, який своєю книгою „Сповiдь англiйського опiофага” дав поштовх розвитковi опiумної наркоманiї в Захiднiй Європi, ставши, можна сказати, «батьком» європейських наркоманiв.

наслiдування поганим смакам та iнших причин, про якi йтиметься далi. Треба зазначити, що наркоманiї в основному властивi пiдлiткам, у яких соцiальна зрiлiсть вiдстає вiд фiзичного розвитку.

Перш нiж перейти вiд соцiальних причин, якi є нiби-то зовнiшнiми чинниками наркоманiї, до соцiально-психологiчних i психологiчних, треба сказати про сприятливi чинники, якi на тлi перелiчених причин є порiвняно другорядними.

Останнiми роками отриманi данi про деяку роль патологiчної спадковостi наркоманiї. Пiд час обстеження наркоманiв досить часто виявляють спадкову обтяженiсть, вiд якої частково i залежить ризик виникнення наркотичної пристрастi, хоч це i не обов'язково. Це, передусiм, бioлoгiчний грунт, здебiльшого спадковi захворювання, у лiпшому випадку – конституцiальна схильнiсть, природженi ознаки, що визначають характер i особистiснi особливостi майбутнього наркомана. На такому тлi i розвивається згодом наркоманiя. Це тло впливає не лише на причини, що визначають перше вживання наркотику, на характер його вибору, але i сприяє швидшому i тяжчому перебiгу захворювання. Це не означає, що та чи iнша людина приречена на наркоманiю з народження. Наркоманами не народжуються. Спадковий чинник являє собою лише грунт для розвитку пристрастi до наркотикiв i формування наркоманiї. Частiше вживають одурманювальнi засоби особи, у яких можна вiдмiтити деякi психiчнi аномалiї i особистiснi особливостi. До них, зокрема, належать пiдвищена навiюванiсть, пасивне пiдкорення, слабовiлля, психiчна незрiлiсть думок, схильнiсть до емоцiйних колiзiй.

За характером це особистостi з рисами збудливостi, жорстокостi, вираженої упертостi, забiякуватостi, iз прагненням до незалежностi та пiдкорення iнших. Часто вони конфлiктують з батьками, йдуть з дому, бродяжать, схильнi до авантюр, здатнi переступити закон (хулiганство, дрiбна крадiжка). Тому коли вони потрапляють в оточення, де вживають наркотичнi речовини, то повнiстю пiдпадають пiд вплив нових знайомих i залучаються до наркотику. Це пояснюється значно зниженим „сторожовим” почуттям самоконтролю, ослабленими вольовими iмпульсами. Здебiльшого вони не здатнi протистояти негативному впливу навколишнього середовища. Однак серед них є не лише психопатичнi особистостi, а й дiйсно психiчно хворi, котрi мають психiчнi вiдхилення. Вони сподiваються знайти в одурманювальних речовинах вихiд внутрiшнiм переживанням через самоспоглядання, саморозмiрковування для усунення туги, знеособлення, прагматизму. Усi цi особи складають так звану „групу ризику”[10, c. 64-72], молодь об'єднується у неформальнi грyпи, "тусовки", потрапляє пiд негативний вплив кримiнального середовища, злодiйських авторитетiв, захоплюється лже-романтикою. Спрацьовує вiчна формула - "заборонений плiд солодкий". А дитинi завжди хочеться спробувати заборонене. Пустотливий настрiй, бажання видiлитися, нездоровий iнтерес можуть привести дитину до вживання наркотикiв, навiть проти волi пiдлiтка. Звикання до наркотикiв проходить набагато швидше, нiж, наприклад, до алкоголю чи нiкотину. Коли проявляється iнтерес, то наркотик завжди легко знаходиться, тим паче, що вживається спiльно з особами, якi для пiдлiткa добре знайомi i яким вiн довiряє. Пiдлiткiв провокують на пробу наркотикiв "закоренiлi" наркомани, якi прагнуть розширити клiєнтуру, щоб на нiй заробляти грошi на наркотик, вкрай необхiдний їм самим. Втягнення в наркотичну залежнiсть може проходити у станi сп'янiння пiдлiткiв, якi потрапили у залежнiсть вiд дорослих злочинцiв-наркоманiв, збувачiв та розповсюджувачiв наркотикiв, щоб їх прив'язати до злочинного ремесла. Це стосується i дiвчат, якi стали на шлях проституцiї. [3,c. 11-13].

i ниркових колiк, холециститу та iнших захворювань, що супроводжуються вираженим больовим синдромом, людина у разi прийому болезаспокiйливих засобiв вiдчуває незвичайне полегшення: бiль тимчасово вщухає, слабшає або абсолютно зникає. Страшнi муки минають i людина вiдчуває себе нiби ожившою. Але внаслiдок цього чудового полегшення хворi настiльки звикають до наркотику, що коли лiкування закiнчено i як лiкувальний препарат вiн їм вже не потрiбен, вони не можуть без нього обiйтися.

Таким чином, навiть тодi, коли вживання утiшної отрути є необхiдним, законним, щоб приборкувати нестерпний бiль, наркотик, що приймається як найефективнiший болезаспокiйливий засiб, труїть органiзм, породжує наркоманiю, особливо за необхiдностi частих прийомiв [10, c. 72].

В чисто психiчному планi в основi потягу до наркотикiв лежить мотивацiя явно хворобливого характеру i прагнення до зниження напруження та почуття тривоги, бiгство вiд проблем, пов'язаних з дiйснiстю. Паганий настрiй, невпевненiсть у собi, особливо у психiчно неврiвноважених молодих людей – так виникає iлюзорне почуття особистої значимостi (помилкове сприймання). Повторне застосування наркотикiв приводить до закрiплення навички, а механiзмом формування такої звички є умовний рефлекс. Вiдомо, що така звичка швидко оволодiває людиною, глибоко проникає в її сутнiсть i стає складовою частиною характеру. Тому процес лiкування наркоманiї є дуже складним i довготривалим, ключ до успiху – це врахування iндивiдуальних можливостей особистостi.

Існує 3 рiвнi мотивацiї вживання наркотикiв:

Має вiдношення до пологової травми. Що це таке? Це пам'ять про власне

народження, законсервована в нашому тiлi на глибинному рiвнi, де вже не iснує рiзницi мiж емоцiями i тiлесними почуттями. Пологова травма є основою для бiльшостi негативних процесiв у психiцi, адже цей заперечний емоцiйний заряд людина носить в собi i немає можливостей позбавитися його шляхом звичайних свiдомих зусиль. Тут закладається базова структура особистостi, тут – основна спонука вживання тих чи iнших наркотикiв.

2 рiвень – iнтуїтивний

Заснований на тiлеснiй пам'ятi. Всi нашi негативнi емоцiї вiдбиваються на тiлi у виглядi напруги мiж м'язами – згинателями i м'язами – розгинателями, мiж м'язами, якi дають iмпульс до дiї i м'язами, якi їх стримують. Розрядати цю напругу зусиллям волi або якимось подiбним зусиллям неможливо. Для цього потрiбно перебувати в тому станi, коли ця напруга вкрай загострена, тобто бути в глибинi конфлiкту. Наркотик, який дiє на органiзм дає цю можливiсть.

Це принцип посилення симптомiв (проявiв). Щоб якась внутрiшня проблема вирiшилася, ми iнтуїтивно доводимо її до крайньої межi, до абсурду , посилюючи всi її прояви. Ми нагнiтаємо обстановку, щоб дiстати дна – i проблема вирiшена. [4,c. 121-124].

1. Наркоманiя як соцiально педагогiчна проблема

1. 2. Як розвивається пристрасть до наркотичних речовин

Важливо знати, як людина стає рабом наркотичних речовин, як вiдбувається звикання, патологiчна прихильнiсть (пристрасть) до постiйного вживання наркотикiв? Вiдповiдi на цi запитання дуже важливi для розумiння сутi наркоманiї.

Є певнi закономiрностi розвитку цiєї пристрастi. Звичайно звикання вiдбувається поступово, непомiтно для споживача наркотикiв, принаймнi, спочатку у нього не виникає побоювання i страху бути затягнутим у трясовину наркоманiї, вiн не передбачає важких наслiдкiв.

внутрiшнього комфорту, приємнi специфiчнi пepеживaння, глибинa i тpивалiсть яких iндивiдуальнi. Вони i складають те позитивно забарвлене емoцiйнe тло, яке сприяє появi бажання до повторного прийому наркотичної речовини i формує початок виникнення пaтологiчного потягу.

Однак можливi такi iндивiдyальнi реакцiї на прийом наркотикiв, коли у людини не лише не виникали позитивнi суб'єктивнi переживання, а, навпаки, з'являлися негативнi вiдчуття – слабкiсть, сонливiсть, пiтливiсть, сильний головний бiль, запаморочення, нудота, блювота, бiль у шлунку i навiть непритомнi припадки. Люди з такою реакцiєю рiдше стають наркоманами, якщо не потрапляють у компанiю досвiдчених «приятелiв», якi «заспокоюють» їх, пояснюючи, що «так завжди себе вiдчуваєш у перший раз, наступного разу буде краще». У разi подальших прийомiв наркотикiв негативнi вiдчуття меншають i поступово зникають. Однак ще не можна сказати, що захворювання на наркоманiю вже сформувалося, оскiльки усвiдомлений потяг з'являється пiзнiше i в рiзнi строки, що залежить вiд виду наркотику, способу i тривалостi його прийому, дози, вiку, статi споживача, iндивiдуальних особливостей органiзму, центральної нервової системи та iнших чинникiв.

Найкоротший термiн появи потягу вiдзначається у разi внутрiшньовенного введення наркотику. Найнебезпечнiшi в цьому вiдношеннi препарати опiйно-морфiнної групи. Що молодше споживач наркотика, то коротший у нього перiод становлення наркоманiї як хвороби – швидко формується потяг до наркотику, встановлюється регулярнiсть прийому, знижується його переносимiсть. Наркоманiя, що почалася у зрiлому вiцi, протiкає легше, нiж у пiдлiтковому та юнацькому. Тому найстрашнiше те, що молодь бiльш схильна до наркоманiї. А як зазначалося, зростання наркоманiї вiдбувається в основному за рахунок вiкових груп, в яких ще не встигла повнiстю сформуватися особистiсть. Незалежно вiд первинного мотиву вживання наркотику, ефект, що отримано пiсля його прийому, – суб'єктивно приємне вiдчуття, що iменується ейфорiєю (вiд грецьк. euphoria – легкiсть), спонукає до його повторного застосування, оскiльки будь-яке почуття задоволення спричинює прагнення до його повторення. А бажання вiдчути знову стан ейфорiї вимагає нових прийомiв наркотику. На цьому етапi пiдключаються механiзми пам'ятi. Можна образно сказати, що пам'ять живиться уявою: вона, нiби-то змагаючись з ним, продовжує послужливо пiдкидати i в охоплений пожежею запалений мозок дедалi новi й новi полiна.

Таким чином, збуджена ейфорiєю фантазiя i суб'єктивнi вiдчуття ейфорiї є причиною подальших прийомiв наркотичних речовин. Людина прагне пережити цi вiдчуття знову i добровiльно котиться в безодню наркоманiї. Зробивши перший крок на шляху до бiди, вона рiдко зупиняється на пiв-дорозi i потрапляє у дрейф наркотичної залежностi. Потяг до ейфорiї виявляється непiдвладним достатньому контролю за рахунок якiсного зниження функцiї свiдомостi. Знижується критична оцiнка власних вчинкiв i того, що вiдбувається, пoчyття обережностi. Страхи, побоювання за майбутнє, якi повиннi були вчасно зупинити людину, пригнiчуються потягом.

До звикання до наркотикiв схильнi всi. Тiльки у кожного це звикання розвивається по-рiзному, бо стiйкiсть психiки до дiї наркотичних речовин у людей неоднакова. Часто можна говорити про вiдносну схильнiсть до розвитку пристрастi, оскiльки є люди з досить слабо розвиненими захисними механiзмами проти отрути. Наркотична залежнiсть у них розвивається буквально вiдразу, часом стрiмко. Небезпека для таких осiб полягає в тому, що навiть одноразовий прийом наркотику може виявитися фатальним. Тепер зрозумiло, чому людина, лише спробувавши наркотик, пiддає себе страшному ризику. Правда, може бути i деяка стiйкiсть до звикання, але нiхто не може сказати, що вiн довго приймав наркотичне зiлля i не став наркоманом.

Наркотики за силою наркотичної дiї, iнтенсивнiстю потягу i пристрастю нi в якому разi не можна порiвнювати з алкоголем. Їх не можна вживати помiрно, мiж iншим, епiзодично, як це можливо у разi вживання алкоголю. Алкоголiк, усвiдомивши шкоду, яку йому приносить випивка, може самостiйно кинути пити, а ось випадкiв, коли опiоман або морфiнiст самостiйно припиняє вживання наркотику, практично не вiдмiчено.

У разi наростання потягу прийом наркотикiв стає постiйним, фоpмyється певний рiвень наркотизацiї, хоча сувора регулярнiсть ще i не обов’язкова. Моральнi заборони i голос розуму вiдступають перед тягою до наркотикiв. Людина поступово втрачає свою незалежнiсть. А основний принцип життя – це свобода. Тут пролягає межа мiж свободою i рабством, неживою матерiєю i життям. Усе це свiдчить не лише про сформований потяг – хворобливе прагнення, а й про формування першого синдрому наркоманiї – психiчної, або психологiчної залежностi (прихильностi). Експерти ВООЗ визначають психiчну залежнiсть як «стан, пiд час якого наркотик спричинює почуття задоволення i психiчного пiдйому i вимагає перiодично повторюваного або постiйного його введення для того, щоб випробувати задоволення або уникнути дискомфорту». Сам термiн «психiчна залежнiсть» говорить про те, що дискомфорт зачiпає саме психiчну сферу. Це виражається нез'ясовним почуттям задоволення, вiдсутнiстю психологiчної рiвноваги, психiчного незадоволення («чогось не вистачає»). У такому разi думки людини постiйно повертаються до наркотику. [10, c. 86-89]

– поєднання фiзiологiчних, поведiнкових i когнiтивних явищ, при яких вживання речовин або класу речовин починає займати перше мiсце в системi цiнностей iндивiда. Основною характеристикою синдрому залежностi є потреба (часто сильна, iнодi непереборна) приймати психоактвнi речовини (якi можуть бути прописанi або не прописанi лiкарем), алкоголь або тютюн.

Продовження вживання речовини, незважаючи на очевиднi шкiдливi наслiдки, такi, як спричинення шкоди печiнцi внаслiдок зловживання алкоголем, депресивиий стан пiсля перiоду вживання речовини, зниження когнiтивних функцiй внаслiдок вживання наркотикiв.

Залежинiсть вiд наркотичних речовин послiдовно формується через кiлька стадiй – соцiальну, психiчну та фiзичну. Кожна наступна стадiя не змiнює пепередню, а додає до картини захворювання новi прояви.

Про соцiальну залежнiсть говорять тодi, коли людина ще не почала вживати наркогеннi речовини, а знаходиться в середовищi, де їх вживають iншi, приймає стиль поведiнки, вiдношення до наркогенних речовин та зовнiшнi атрибути групи. Людину приваблює атмосфера, «дух» наркогенної групи. Соцiальнiй залежностi сприяє усвiдомлення того, що людина може залишити свiй психiчний стан за допомогою наркогенної речовини, коли захоче цього...

Психiчна залежнiсть – це хворобливе прагнення знову вiдчути i пережити певнi вiдчуття, змiни настрою, якi визиваються дiєю певних наркотикiв. Це гострий психiчний дискомфорт, душевне неблагополуччя, яке розвивається в перiод стримання вiд використання наркотикiв (подавленiсть, смуток, внутрiшня порожнеча, роздратованiсть, озлоблення). Психiчна узалежненiсть, виявляється спочатку неусвiдомленим, а потiм повнiстю усвiдомлюваним i нездоланним потягом до наркотику.

Пiзнiше до яскраво вираженого психiчного узалежнення вiд наркотику додається i фiзичне узалежнення . Тепер вже вiдчуття не тiльки психiчного, а й фiзичного комфорту досягається лише при наявностi наркотику в органiзмi. Якщо дiя наркотику припиняється, а чергової дози немає, то виникає абстинентний синдром (синдром позбавлення). Прагнення до наркотику в станi абстиненцiї переборює всi iншi бажання, навiть такi, як голод i спрага. Воно повнiстю пiдкоряє собi поведiнку iндивiда. Пiдлiток у подiбному станi думає тiльки про наркотики, вiн здатний на все, щоб якомога швидше здобути i прийняти наркотичну речовину. При вiдсутностi наркотикiв в органiзмi наркомана з'являються цiлий ряд неприємних вiдчуттiв, якi зникають лише тодi, як буде повторне введення наркотикiв. Особлива гостра залежнiсть у тих, хто вживає морфiй. У жертви цього виду наркоманiї постiйна потреба у прийомi наркотикiв, не стiльки у прагненнi вiдчути ейфорiю (пiдвищену збудливiсть), скiльки в бажаннi запобiгти гибельного, тяжкого стану органiзму (абстиненцiї) – це стан, коли вiдбувається рiзнi порушення в нервовiй i iнших системах наркомана. Коли вiн не вживає наркотикiв – рiзка зупинка у прийманнi. [5,c. 9-12].

1. 3. Види i рiзновиди збуджуючих i наркотичних речовин

маку чи коноплi), фармацевтичнi препарати та хiмiчнi сполуки. Наркотичний ефект мають:

1) речовини, що мiстяться у коробочках харчового маку (випарений з надрiзiв на недозрiлих коробочках маку молочний сiк пiсля висихання називається опiумом);

2) речовини, якi мiстяться в рiзних частинах коноплi, деякi отруйнi гриби, iншi рослини.

органiзм. Костянтин Корсак видiляє 5 груп "важких наркотикiв". Ось короткий опис цих груп:

Одними з найбiльш розповсюджених i часто вживаних є опiумнi препарати (опiумна наркоманiя). Опiй (морфiй, героїн) добувається з соку маку – опiй-сирець. З опiю видiляється морфiнова основа, з якої виготовляється героїн.

Для опiйної наркоманiїхарактерне швидке збудження, прискорене, на перших порах доволi чiтке мислення, швидка мова, рiзке звуження зiниць, блiдiсть, суха шкipa та слизової поверхнi органiв людини. "Доза" викликає найчастiше стан споглядальної ейфорiї i вiдчуття здiйснення усiх бажань, пригнiчує моторну та iншу активнiсть. Легкiсть збудження опiатами системи задоволення, можливiсть введення великих доз, що у десятки чи сотнi разiв перевищують нормальну кiлькiсть пiд час природного збудження системи задоволення, пояснюють чималу швидкiсть i повну незворотнiсть руйнування опiатами системи задоволення i деградацiї особистостi.

бiль у суглобах, животi i внутрiшнiх органах. Надалi до цього долучаються аритмiя серця, порушення роботи центру дихання. Не дивно, що фiналом "глибокого знайомства" з опiатами є смерть або повна деградацiя особистостi, неможливiсть вилiковування i легкiсть рецидивiв пiсля спроб "розлучитися" з маком.

До цього виду наркотикiв належить героїн, який у залежностi вiд сумiшi та ступеня очищення може бути коричневого, сiрого, бiлого чи кремового кольору у виглядi зерен чи крупинок. У такому виглядi його нюхають чи ковтають, у виглядi рiдини гepoїн вживають для iн'єкцiй. Героїн є найбiльш сильнодiючим та небезпечним з усiх вiдомих наркотикiв. До нього дуже швидко звикають. Щоб досягнути потрiбного стану наркоману слiд збiльшити дозу чи вживати частiше наркотик. Людина втрачає почуття власної гiдностi, контроль над собою, критичне сприймання того, що вiдбувається навколо. Лiкування можливе тiльки в умовах стацiонару протягом тривалого часу. Проте i пiсля лiкування можливi рецидиви, тому моральна, психологiчна та медична допомога хворому наркоману необхiдна постiйно. Якщо лiкування не буде проведено своєчасно, то на наркомана чекає повна психiчна та фiзична деградацiя i смерть.

З коноплi виготовляють гашиш, який буває у виглядi порошку, паличок, пластинок, зелених кульок, а також може бути у рiдкому чи в'язкому станi темного кольору.

Верхнi висушенi частини коноплi(марихуана) вживаються, окрiм нюхання, i для курiння cyмiшi з тютюном.

Психостимулятори (спортивнi наркотики)

В наш час вони штучнi, але не бракує й продуктiв переробки коноплi чи листя коки – марiхуана, ефедрин, пiродрол, катинон, кокаїн. Цi речовини викликають форсування чи пiдстьобування органiзму i психiки – ейфорiю, зникнення втоми i вiдчуття голоду, пiдвищення тиску кровi i частоту серцевих скорочень.

Ця група речовин також близька до присутнiх у процесi нормальної дiяльностi нашої системи задоволення "внутрiшнiх стимуляторiв" – норадреналiну та дофамiну. Без них неможливий перехiд закоханих у "стан Ромео i Джульєтти".

галюцинаiї та маячний стан можуть перейти в гостру серцеву недостатнiсть, плаксивiсть або агресивнiсть, манiю переслiдування та остраху, бажання здiйснити напад. Тривале вживання кокаїну призводить до повної психiчної деградацiї та тяжких фiзичних захворювань.

Зрозумiло, яку силу мають цi наркотики нескiнченно вони втручаються у систему задоволення i концентровано збуджуючи сентюм, швидко руйнують психiку i викликають штучну потребу у введеннi все нових i нових "доз". Припинення прийому автоматично збуджує роботу "системи депресiї", тому не дивно, що саме кокаїнiсти частiше вiд iнших наркоманiв закiнчують життя самогубством.

Психотомитетики ( галюциогени )

Їх можна побачити в рослинах вiд тропiкiв аж до полярного кола. Типовим прикладом є мескалiн (з мексиканського кактуса "пейотль"), псидлiцибiн, буфотеїн, гармiн. Найвiдомiша речовина – "ЛСД" (дiетиламiд лезиргiнової кислоти). Лише маленька частина цiєї речовини особливо шкiдливо дiє на СЗ, всi - на весь мозок чи на бiльшу його частину, викликаючи розлади його роботи, що лежать в широкому дiапазонi – вiд тимчасових галюцинацiй до радикального порушення iнтелекту й перетворювання людини у рослину. Навiть одноразове вдихання якогось отруйного "смiття" легко може назавжди пошкодити мозок!!!.

Не можна торкатися всiх наркотикiв, але психотомитетикiв – особливо, бо жоден лiкар не зможе передбачити дiї цих наркотикiв на певну людину з огляду на iндивiдуальнiсть наслiдкiв, що залежать вiд сили-силенної чинникiв.

Барбiтурати ( снодiйнi)

Барбiтуратна наркоманiявiдрiзняється станом, який нагадує алкогольне сп'янiння: розсiяна увага, погане осмислення ситуацiї, загальмованiсть, гучний голос, невиразна мова, надмiрна жестикуляцiя, порушення координацiї рухiв, розширення зiниць, їх в'яла реакцiя на свiтло. Пiсля пробудження у наркоманiв виникає вiдчуття спустошеностi та розбитостi, спостерiгається дезорiєнтацiя та нездатнiсть до пересування.

"не хочеться спати". Тодi, коли органiзм дiйсно втомиться i потребуватиме сну, вiн сам дасть сигнал – "час спати". Засинання тодi швидке i настає саме собою за будь-яких умов – на транспортi, у кiмнатi, в кiнотеатрi тощо. Барбiтурати викликають швидке штучне засинання, але вранцi болить голова, геть кепський настрiй i треба прийняти невелику дозу, щоб полiпшити самопочуття. Цим вони схожi на алкоголь. Не дивно, що i наслiдки надмiрного вживання подiбнi – розлад психiки, iнтелекту аж до стадiї "бiлої гарячки" i галюцинацiй з чортиками та iнопланетянами.

Група "вуличних наркотикiв"

Найвiдомiшiм з них став "крек", а назви змiнюються мало не що мiсяця. Найчастiше це не чистi речовини, а сумiшi згаданих вище з тим, до чого додумалися їхнi виробники. Не дивно, що дiя часто посилена, комбiнована (впливають одночасно представники рiзних груп наркотикiв), а наслiдки iндивiдуальнi i складнi для передбачення.

Накопичено надто мало даних про "вуличнi наркотики". Такий популярний серед молодi Захiдної Європи "екстазi" помiтно зменшує опiрнiсть людського органiзму стану зневоднення (бракує води в клiтинах). Були непоодинокi випадки миттєвої втрати свiдомостi i подальшої загибелi пiд кiнець тривалих дискотек, бо оточуючi дiяли на основi переконання, що йдеться про "брак кисню", i штучним диханням чи залишенням у спокої остаточно добивали своїх друзiв. [3, c. 7-10].

1. Наркоманiя як соцiально педагогiчна проблема

1. 4. Характеристика поведiнки i наслiдкiв наркотично залежних пiдлiткiв

Нажаль, наслiдки завжди однаковi i дуже трагiчнi. Важко зустрiти старого наркомана з тiєї причини, що до такого вiку вони просто не доживають або ж гинуть вiд рук iнших наркоманiв, вiд передозування, зараження кровi та iнших хвороб, викликаних iнфекцiєю, яка передається через нестерелiзований шприц з голкою, вiд злочинiв в тюрмi пiд час бiйок, можуть стати жертвами нещасних випадкiв або ж передчасно помирають вiд отриманих хвороб. Багато наркоманiв закiнчують життя самогубством.

Перiод вживання наркотикiв триває не бiльше 7-10 рокiв, середня тривалiсть життя наркоманiв – до 30 рокiв. Особливо руйнiвна дiя наркотикiв на дитячий органiзм. Наркоманiя сприяє поширенню СНІДу, венеричних захворювань, туберкульозу, iнших iнфекцiйних захворювань. В наркозалежних людей повнiстю зникає захисний рефлекс органiзму на передозування, стабiлiзується максимальний рiвень переносимостi наркотику. Ця стадiя захворювання супроводжується фiзичними змiнами, якi свiдчать про iнтоксикацiю органiзму: загальним виснаженням, змiною кольору шкiряних покровiв, вiдзначається ламкiсть нiгтiв, випадання волосся, зубiв, ознаки раннього старiння. [3, c. 13].

Спостерiгаються також значнi змiни в психiчнiй сферi : у наркомана порушується душевний стан, розладнюється нервова система, втрачається самоконтроль, вiдбувається падiння життєвої активностi людини, зниження iнтелекту, пам'ятi, остаточне згасання моральних почуттiв. Вiдзначається повна втрата соцiальних i особистих iнтересiв, порушуються зв'язки з рiдними та близькими, згасають прихильностi. Руйнування особистостi вiдбувається непомiтно, хоча й швидко. Для вiдновлення удаваної душевної рiвноваги, хорошого самопочуття наркоману необхiдно систематично вживати наркотичнi речовини. Але придбання наркотику вимагає великих коштiв, якi, зважаючи на втрату працездатностi, природно не поповнюються. Це штовхає наркомана на злочинний шлях. Для добування грошей на їх придбання, вiн готовий на будь- який злочин: крадiжку, розбiй i навiть вбивство.

Суть фiзичного недомагання полягає у тому , що наркоман вiдчуває сильну фiзичну бiль – "ломку" i вiн вживає наркотик для зняття фiзичних страждань. Хронiчнi наркомани, як правило, перебувають як у психiчнiй, так у фiзичнiй залежностi вiд вживання наркотикiв. Вони вживають усi види наркотикiв без розбору, якi тiльки є в їх розпорядженнi. Oсновний змiст їхнього життя полягає у пошуках чергової дози наркотикiв.

Наркоманiя змiнює характер людини, спотворює її особистiсть. Поведiнка наркомана стає обтяжливою для оточуючих, особливо для рiдних i близьких, оскiльки вони неприємнi в спiлкуваннi, черствi, егоїстичнi, бачать в оточуючих своїх ворогiв. [4, c. 125-130].

"Система задоволення "(СЗ). Всi позитивнi вiдчуття i почуття так чи iнакше пов'язанi з її збудженням i поширенням вторинних сигналiв по всiх "провiдниках" нервової мережi. Система задоволення розташована пiд потужнiшою мережею "системи депресii" (СД). Обидвi системи мають приблизно однакову будову, що включає компактнi зони "вмикачiв" i розгалужених нервових мереж, що ведуть у лобну частину пiвкуль i охоплюють практично всю нервову систему.

Молодi люди повиннi знати однаково твердо висновки iз закону вiльного падiння (не стiй пiд вантажем, бо вiн може вiдiрватися i впасти на голову) i нейро-молекуляної бiологiї -"важкi" наркотики швидко вбивають людину в людинi, вони назавжди виводять з ладу "систему задоволення" чи весь мозок, а вiдновлення, на жаль, неможливе.

Слабкi наркотики роблять цеж саме повiльнiше, одночасно пошкоджуючибiльшiсть внутрiшнiх органiв. [5,c. 20-23].

чи, навпаки, рiзке зниження активностi, рiзкi агресивнi спалахи на невиправданi зовнiшнi подразники, розслабленiсть i апатiя, стан, який нагадує посталкогольне сп'янiння (втомленiсть, сонливiсть, почервонiння i набряк обличчя) без алкогольного запаху.

При прийомi конкретних наркотикiв (з групи опiя, рiзних видiв коноплi та iнших) у наркомана вiдмiчaється нестримний смiх, мова його нiсенiтна, безглузда. У такому станi наркоман втрачає контакт з оточуючими (вiн впевнений, що вони не роздiляють його весiлля). З цiєї причини вiн стає злобним i дратiвливим. У наркомана може бути i рухове збудження. Абстинентний стан (наркотичне голодування) протiкає важко. При цьому вiдмiчається рiзка змiна настрою, iнтенсивне пото- i слиновидiлення, блювота, бiль у м'язах i суглобах, появляється страх смертi.

знайомлять батькiв (як правило, такi друзi не заходять в квартиру, а викликають пiдлiтка на вулицю), виникнення грошових боргiв, продаж сiмейних цiнностей або перепродаж речей для отримання власних грошей.

У подiбних випадках рiзко проявляється така особливiсть наркоманiв як егоїзм. При цьому вони прагнуть задовольнити свої бажання будь-якими шляхами i способами, не зупиняючись навiть перед порушенням норм моралi i права. Крiм цього, у них вiдмiчаються й iншi соцiальнi пороки – знущання над тваринами, безглузде знищення матерiальних i культурних цiнностей, азартнi iгри, хулiганство, статева розпущенiсть тощо.

У них спостерiгається вiдсутнiсть почуття любовi до батькiв, поваги до вчителiв i однолiткiв. Поряд з цим вiдмiчається збiльшення конфлiктних ситуацiй з близькими, учителями, ровесниками, зниження продуктивностi в рiзного роду дiяльностi. Багато iз них агресивнi i жорстокi. Якщо людина вживає наркотики тривалий час, у неї з'являються характернi зовнiшнi ознаки: виснаження, загальна старезнiсть та iншi ознаки (падiння ваги порiвняно з нормою, облисiння, суха шкiра жовтуватого кольору, чисельнi зморшки, очi з незвичайною змiною величини зiниць, поява жовтизни на зубнiй емалi або швидке руйнування зубiв, змiна в темпу мови (прискорена чи сповiльнена)).

Якщо наркотики вводились шляхом iн'єкцiй, то на шкiрних покривах рiзних областей тiла є чисельнi слiди уколiв, рубцi та шрами.

[10, с. 332-333].

1. Наркоманiя як соцiально педагогiчна проблема

1. 5. Змiст профiлактики проявiв наркоманiї серед дiтей та молодi

Психологiчна реабiлiтацiя залежних вiд наркотичних речовин осiб – справа надто складна. Насамперед це пов’язано з функцiонуванням мiцної системи психологiчного захисту, яка впливає на рiвень мотивацiї самозмiни. Останнiй є, як правило, недостатнiм для того, щоб активно працювати над змiнами у сферi вживання наркотичних речовин.

В Українi на сьогоднiшнiй день поступово складаються новi пiдходи до лiкування наркозалежних. Немає потреби говорити, що традицiйнi пiдходи не дають пiдстав для оптимiстичного погляду на можливiсть вирiшення проблем наркозалежних у широкому масштабi. Пiсля дезiнтоксикацiї i запропонованої у наркологiчних закладах психологiчної допомоги переважна бiльшiсть осiб, що страждають вiд наркотичної залежностi, повертаються до вживання. Із впевненiстю можна сказати, що чiтких програм психологiчної реабiлiтацiї, якi, крiм теоретичної стрункостi, могли б свiдчити про практичнi результати, надто мало.

методами психологiчного впливу.

Досвiд зарубiжних дослiдникiв i наш власний досвiд свiдчать про те, що найбiльш ефективним є поєднання iснуючих способiв психотерапевтичного впливу. На даний час iснують три найчастiше використовуванi типи лiкування наркозалежних: терапiя ”12 крокiв”, когнiтивно – бiхевiоральна терапiя, терапiя мотивацiйного посилення. У реабiлiтацiйному формуваннi є умови для використання сильних сторiн кожної з них. Акцент на тому чи iншому типi лiкування залежить вiд професiйних поглядiв, освiченостi, досвiду фахiвця. Фахiвець може користуватися широким спектром методiв психологiчного впливу, яким володiє.

Методами запропонованої програми є :

1) психологiчне консультування (iндивiдуальне та групове) з використанням принципiв Програми “12 крокiв”, когнiтивно-бiхевiорального пiдходу, терапiї мотивацiйного посилення, методики групової взаємодiї, конфронтацiйного методу;

2) освiтнiй метод з акцентом на принцип “ Рiвний-рiвному “ ;

3) система сiмейна психотерапiя (елементи);

4) антистресовi методики (релаксацiйна технiка);

5) гештальт-терапiя, психосинтез (елементи );

6) кiнезiотерапiя.

вони можуть використовуватися як у запропонованому варiантi, так в iнших, психолог або консультант у сферi залежностей вiд психоактивних речовин може використовувати, скажiмо арт-терапiю i не використовувати психосинтез.

Усi цi методи добре зарекомендували себе в психотерапевтичнiй роботi з особами, залежних вiд наркотичних речовин.

Коротко зупинимося на Програмi “12 крокiв“, розглянувши мету i психологiчний змiст крокiв.

меж власної вiдповiдальностi; незалежнiсть вiд думок та суджень iнших людей; навчання жити згiдно з принципом здорового егоїзму “.

1)Крок –це визнання свого безсилля перед наркотичною речовиною, розумiння втрати контролю над своїм життям (“ми визнали, що безсилi перед наркотиком, що наше життя стало некерованим “).

2)Зародження надiї, що є сила, яка може допомогти повернути загублене здоров’я (“повiрили, що Сила, могутнiша, нiж наша власна, може повернути нам психiчне здоров’я “).

3)Прийняття рiшення вiддати себе i свої проблеми пiд захист Бога, як кожен для себе його розумiє (“вирiшили передати свою волю i життя пiд опiку Бога, як ми його розумiємо“).

4)Глибинне i смiливе дослiдження своєї поведiнки (“провели дослiдження i дали собi вiдверту моральну оцiнку“).

5)Зiзнання перед Богом, iншими людьми i собою в сутностi своїх помилок (“визнали перед Богом, перед собою та iншою людиною справжню природу своїх помилок“).

6)Готовнiсть позбутися негативних рис свого характеру (“були повнiстю готовi до того, щоб Бог усунув усi цi вади характеру“).

7)Упокорене звернення до Бога з проханням допомогти звiльнитися вiд цих недолiкiв (“покiрно попросити його усунути нашi недолiки“).

8)Покаяння перед усiма, кому було заподiяно зло, та пiдготовка до компенсацiї спричиненого зла (“склали список тих, кого ми скривдили, й погодилися вiдшкодувати всiм їм завданнi збитки“).

9)Компенсацiя нанесеного зловживанням зла усiм тим людям, якi вiд нього постраждали, виключаючи тi випадки, коли ця компенсацiя може задати шкоди (“по можливостi розкаялися безпосередньо перед тими людьми, крiм випадкiв, коли це могло зашкодити їм чи iншим“).

11) Шляхом роздумiв полiпшенням свiдомого самоконтролю (“через молитву та медитацiю прагнули полiпшити свiдомий контакт з Богом, як ми Його розумiли, молячись лише про тебе, щоб визнати його волю стосовно себе та бути здатними виконати її“).

донести цю звiстку до iнших наркоманiв i здiйснювати цi принципи у всiх своїх справах“).

Пацiєнти, що пройшли повний курс психологiчної реабiлiтацiї, володiють базовими концепцiями захворювання та одужання, знають про способи профiлактики рецидиву, орiєнтованi на регулярне вiдвiдування зборiв “Анонiмних наркоманiв“, мають професiйно узгоджений план подальшого одужання.

Фiлософiю програми вiдрiзняють двi важливi особливостi:

1) Прийняття моделi захворювання пацiєнтом.

2) Розумiння духовного вимiру одужання.

Модель захворювання передбачає, що залежнiсть вiд наркотичних речовин – хронiчне, рецидивуюче, прогресуюче, смертельне захворювання. Його сутнiсть – нездатнiсть контролювати характер вживання наркотичних речовин. Залежна вдається до вживання великої кiлькостi наркотичних речовин не внаслiдок моральної реформованостi, а тому що не здатна вiльно обирати тi чи iншi моделi поведiнки. Наркоманiя є бiопсихосоцiодуховними захворюваннями. Тому для одужання необхiдно провести кардинальнi змiни у всiх цих сферах.

Поняття духовностi не стосується якоїсь конкретної релiгiї. У програмi “12 крокiв“ йде мова про три духовних принципи одужання, у її життi зявляються ситуацiї та моделi поведiнки, якi приводять до старого способу життя, який невдовзi призводить до вживання наркотичних речовин.

Програма психологiчної реабiлiтацiї “12 крокi“ має таку структуру:

1) iндивiдуальне консультування та психотерапiю;

2) групове консультування та психотерапiю;

3) сiмейне консультування та психотерапiю;

4) освiтню програму;

5) участь у групах самодопомоги “Анонiмнi Наркомани“.

1) Інформацiйних занять щодо концепцiї захворювання та одужання;

2) Сiмейної освiти;

3) Сексуальної освiти;

5)Антистресової програми.

Вибiр складових частин освiтньої програми не випадковий. Вiн зумовлений тим, що:

1) залежна має мати достатньо iнформацiї щодо закономiрностей функцiонування захворювання, щоб знати, що з ними дiяти, а також iнформацiї стосовно стратегiй поведiнки, якi полегшують одужання (перша складова);

2) одужання прямо пов’язане iз сiмейними вiдносинами, вмiнням конструктивно вирiшувати сiмейнi конфлiкти, iз розумiнням концепцiї спiв залежностi (друга складова);

3) сексуальнi вiдносини i пов’язанi з ними емоцiйнi стани приводом до повернення до вживання наркотичних речовин, так як залежна особа, як правило, не має досвiду сексуальних вiдносин у тверезому станi i вiдчуває страх перед ними, сексуальна поведiнка залежних осiб часто стає компульсивною, тобто вимушеною; вона не приносить вiдчуття задоволення, а натомiсть залишає спустошенiсть i невдоволенiсть (третя складова);

4) пацiєнтам важко зрозумiти духовний вимiр одужання, у багатьох iз них вiдсутнє поняття про духовнiсть, у декотрих воно не роздiляється iз поняттям релiгiйностi, i це є серйозним бар’єром для прийняття програми (четверта складова);

тому необхiдно навчатись вирiшувати проблему стресу без психоактивних речовин (п’ята складова).

В ходi реабiлiтацiйної програми пацiєнтiв зобов'язутьвiдвiдувати збори „Анонiмних наркоманiв” не менше З-х разiв на тиждень. Родичi пацiєнтiв заохочуються для участi в групах самодопомоги типу Ал-Анон (для дорослих членiв сiм'ї) та Aл-Aтин (для дiтей).

Реабiлiтацiйна програма може проводитись у рiзних режимах: стацiонар, денний стацiонар, амбулаторна програма, пiдтримуюча терапiя. Вибiр програми залежить вiд можливостей реабiлiтацiйного центру, що включають рiвень освiченостi персоналу, необхiдну кiлькiсть працiвникiв для тiєї чи iншої програми, наявнiсть чи вiдсутнiсть можливостi цiлодобового обслуговування пацiєнтiв i т. д. Але слiд зазначити, що максимального ефекту реабiлiтацiї можна досягти при послiдовному проходженнi усiх програм.

Сaтацioнарнa програма проводиться нa пpотязi 28-42 днiв. Термiн стацiонарної програми залежить вiд стадiї готовностi до змiн, а також вiд наявностi чи вiдсутностi умов для вiдвiдування програми денного стацiонару.

Стацiонарна програма включає (в розрахунку на 28 днiв):

1) групову психотерапiю (16 сесiй по 1,5год / 4 рази на тиждень), проводить психолог (психотерапевт);

4) iндивiдуальне консультування (8 сесiй по 1 год / 2 рази на тиждень), проводить консультант;

5) збори терапевтичного товариства: працiвники iз пацiєнтами (4 по 1 год / 1 раз на тиждень), проводить керiвник програми або психолог;

6) iнформацiйно-мотивацiйнi заняття (28 сесiй по1 год щодня), iз них по 1 год проводиться: 4 iз сiмейної освiти, 4 iз сексуальної освiти, 4 iз профiлактики iнфекцiйних захворювань, 4 iз фiлософiї духовностi; 12 iз концепцiї захворювання та одужання – 3 рази на тиждень (тематика їх додається), проводить психолог; тренiнговi заняття (12 зaнять iз релаксацiї по 5 год / 3рази на тиждень).

1) 20 письмових занять по 1 год / 5 разiв на тиждень;

2) 20 усних зaнять по 1 год / 5 разiв на тиждень;

4) 28 занять „Пiдсумки дня” по 1 год щодня, проводить консультант;

5) 28 зборiв „Анонiмних нapкоманiв” (iз них 4 мiськi збори, iншi – у РЦ).

Поза вказаними зaняттями пацiєнт веде щоденник емоцiйних станiв, щоденно бере участь у гpyпoвих медитацiях на протязi 15 хвилин.

Програма денного стацiонару повнiстю повторює стацiонарну пpoгрaмy, виключаючи письмовi заняття i „Пiдсумки дня”. Пацiєнт зобов'язаний виконувати письмовi завдання за межами реабiлiтацiйного центру, самостiйно пiдводити пiдсумки дня i вiдвiдувати мiськi збори „Анонiмних наркоманiв”. Таким чином, пацiєнт має змогу сумiщати досить насичену програму пcиxотерапевтичної допомоги iз вiльним режимом перебування за межами Центру. Тривалiсть програми денного стацiонару вiд 14 до 28 днiв.

Амбулаторна прогpама передбачає вiдвiдування РЦ 3 рази на тиждень на пpотязi 4 годин. Пацiєнт беpe yчасть у груповiй психотерапiї, отримує iндивiдуальнi консультацiї працiвникiв Центру, бере участь в усних заняттях роботи над Kроками. Письмовi заняття, пiдвeдення пiдсумкiв дня, вiдвiдування мiських зборiв АН повнiстю залежать вiд особистої вiдповiдальностi пацiєнта. Як i в разi програми денного стaцioнapy, пацiєнт працює у тiй caмiй групi, що й стацiонарнi пацiєнти та пaцiєнти денного стацiонару. У цiй програмi продовжує знижуватись iнтенсивнiсть включеностi пацiєнта в психотерапевтичний процес. З'являється бiльше можливостей для самостiйного планування свого часу, для вiльного вибору тих чи iнших моделей поведiнки, рiвень власної вiдповiдальностi продовжує зростати. Тривалiсть амбулаторної пpoгpaми – вiд 14 до 28 днiв.

Програма пiдтримучої терапiї . Пацiєнт вiдвiдує РЦ 1 раз у два тижнi. Вiн має можливiсть взяти участь у груповiй психотepaпiї, отримати iндивiдуальну консультaцiю працiвника Центру, вiдвiдати усне заняття з роботи над Кроками, взяти участь у тpeнiнговому заняттi та роботi iнформацiйно-мотивацiйної сесiї. Очевидно, що такий тип психотерапевтичної допомоги є не iнтенсивним i має за мету лише пiдтримку набутих навичок тверезого способу життя. При цьому пацiєнт на протязi двох тижнiв здатний вирiшувати свої психологiчнi проблеми самостiйно або (на цьому робиться особливий акцент) – користуватись пiдтримкою й допомогою товариства „Анонiмних Наркоманiв”.

Зупинимось докладнiше на практичному застосуваннi запропонованої пpограми пcихологiчної peaбiлiтацiї вказавши мету peaбiлiтацiйних заходiв та методичнi рекомендацiї щодо проведення.

Розклад дня (активна йoгo частина) починається медитацiєю.

в одужаннi. Пiсля цього пацiєнтам вiдводиться деякий час на роздуми i висловлювання своїх думок з приводу iдей медитацiї.

Приклад медитацiї:

Вона має назву „Маски”. Маски, якi ми носимо, дуже piзномaнiтнi за виглядом, але мета їх одна i зрозумiла. Ми одягаємо їх, щоб сховати наше справжнє обличчя вiд людей, котрi навколо нас, а iнколи i вiд самих себе. Ми можемо прокинутися вiвцею або перетворитися у вовка, тiльки б не помiтили, як ми почуваємо себе насправдi, не зpозумiли, що ми невпевненi у собi. Інколи ми робимо це для того, щоб сподобатися iншим або просто для того, щоб втекти вiд самих себе. Ми дорого платимо за те, що губимо своє власне обличчя.

Боже, допоможи менi знайти смiливiсть

зняти оманнi маски i бути самим собою,

Сьогоднi я дам можливiсть iншим людям краще узнати мене.

Боже, допоможи менi сьогоднi залишитися тверезим!

Зразу пiсля медитацiї починається групова психотерапiя. Мета психотерапiї –навчити пацiєнтiв вiдкритим формам мiжособистiсної взаємодiї, вираження своїх почуттiв, виявити ключовi особистiснi проблеми, деструктивнi моделi поведiнки.

Частiше у РЦ ведуться групи вiдкритого типу. Пацiєнт, поступаючи в Центр, потрапляє в групу, яка вже на протязi деякого часу працює. У нiй вже прийнятi правила. Пацiєнти, якi бiльше часу знаходяться у Центрi, вже вмiють вiдкрито висловлювати свої почуття, здатнi до прямих форм мiжособистiсної взаємодiї. Новачку легше погодитись iз iснуючим станом речей, нiж дiйти до нього iз такими ж новачками, як сам. „Старi” члени групи мають нагоду пepeконатися у власних успiхах, порiвнюючи себе iз людьми, якi щойно прийшли в групу.

Вибiр групи вiдкpитoгo типу зумовлений ще й тим, що набiр групи закритого типу – це cпpaвa дoвготривала. Тi, хто очiкують початку роботи групи, можуть змiнити своє рiшення щодолiкування, так як мотивацiя самозмiни напередоднi лiкування надто нестiйка.

пacивною, або нaйaктивнiшi її члени вiдводитимуть її вiд роботи над проблемами на обговорення приємнiших i ”легких” тем. Коли ж група пройшла стадiю становлення, вона здатна працювати з незначним втручанням у процес ведучого.

В процесi групової терапiї у групi потрiбно витримувати необхiдний рiвень психологiчного напруження. Якщо цей рiвень надто низький, то внутрiшнi змiни вiдбуваються дуже поверхнево. Надто високий рiвень напруження викликає дiю захисних механiзмiв. Створення оптимального рiвня напруження – задача психотерапевта, який веде групу таким чином:

1. Психотерапевт просить учасникiв групового заняття сiсти колом, i один iз пацiєнтiв нагадує правила групового заняття, а саме:

1) конфiденцiйнiсть;

3) не перебивати;

4) не перемовлятись;

5) не рятувати;

2. Психотерапевт пропонує огляд „чистих” днiв i почуттiв на початку заняття. Пацiєнти по колу називають кiлькiсть днiв xiмiчної чистоти i почуття, з якими знаходяться на початку заняття. Психотерапевт допомагає iдентифiцiювати почуття новим пацiєнтам, так як на початковому етапi реабiлiтацiї пацiєнт, як правило, нe вмiє цього робити. Допомагає визначити емоцiйний стан таблиця почуттiв, яка знаходиться на стiнi.

3. Пiсля цього перебiг психотерапiї унiкальний щоразу, так як залежить вiд складу групи, її численностi, стадiї розвитку, професiйних уподобань психотерапевта.

Якщо групу складають тiльки новi пацiєнти (до 3-4 днiв перебування у центрi), психотерапевт починає розмову з одним iз пацiєнтiв або з групою у цiлому. Вiн може сказати приблизно наступне: „Я пропоную бiльш детально обговорити тi почуття, якi були визначенi на початку заняття. Можливо, хтось готовий розпочати?”

Ведучий допомагає групi вийти на обговорення актуальних проблем, витримує обговорення в руслi основної проблеми. При обговореннi ведучий активно використовує iдеї Програми „12 крокiв”, якi самi по собi є терапевтичними. На такому заняттi стиль ведучого – директивний.

Якщо групу бiльшою мiрою складають пацiєнти, якi вже добре розумiють або, як мiнiмум, вiдчувають сутнiсть психотерапiї, пiсля 1 i 2 пунктiв психотерапевт робить паузу, очiкуючи, поки хтось iз членiв групи почне говорити. Учасник заняття може звертатись як до ведучого, так i до будь-яких членiв групи. Психотерапевт слiдкує за тим, щоб учасники заняття говорили, звертаючи напрямки до того, кого стосується розмова (якщо йде розмова про когось iз членiв групи або про групу у цiлому). Вiн сприяє створенню у групi справжнiх психологiчних „зiткнень”. Вiн спонукає члена групи, який звертається до iншого, використовувати „зворотнiй зв'язок”.

„Зворотнiй зв'язок” є висловлювання члена групи стосовно того, що вiн спостерiгає, почуває, думає з приводу того чи iншого аспекту поведiнки iншого члена групи. Основна мета такої групової процедури – допомогти члену групи, якому вiн надається, подолати нepeaлicтичнe уявлення стосовно психологiчних причин i закономiрних наслiдкiв власної поведiнки. Психологiчнi ефекти „зворотнього зв'язку” бувають досить значними, бо в результатi слабшає дiя зaхисних механiзмiв, i пацiєнт буває здатен побачити тi болючi прояви проблеми, якi заперечують iнодi на протязi рокiв.

Ведучий спонукає членiв групи до максимальної спонтанностi, щиростi, допомагає усвiдомити роль, яку грає пацiєнт у групi i його характерну поведiнку. Вiн прагне, щоб члени групи максимально взаємодiяли один з одним. З цiєю метою вiн може iнколи нагадати: „Група лiкує своїх членiв, а не ведучий”.

згaдують аналогiчнi власнi проблеми, висловлюють свої думки з приводу конкретної проблеми пацiєнта, який вдався до роботи з нею, дають „зворотнiй зв'язок”. Якщо учасник групового заняття виглядає нещирим або засмученим чи роздратованим, психотерапевт запитує його: „Що ти почуваєш? Вiн допомагaє пацiєнту зрозyмiти свої почуття i використати результати його самоаналiзу та „зворотнього зв'язку”, якi i були досягнутi на психотерапiї.

З метою кращого усвiдомлення деяких аспектiв поведiнки психотерапевт може використовувати вiдомi психологiчнi технiки, як-от технiки гештальт-терапiї, психосинтезу, психодрами i т. д.

Biн використовує навички психологiчного консультування, такi як перефразування, зондування, резюмування, характеристика емоцiйного стану пацiєнта, саморозкриття психолога. Коли є необхiднiсть, психолог використовує спецiальнi мотивацiйнi стратегiї.

4. Ведучий пропонує пацiєнтам пiдвести пiдсумки i повiдомити про почуття, якi вони вiдмiчають при закiнченнi психотерапiї. Психотерапевт запитує: „Що на цьому заняттi, з вашої точки зору, було важливим для вас, що вiдбулось з вами, що ви почуваєте зараз?”. По колу пацiєнти вiдповiдають на цi запитання.

Боже, дай менi розум i душевний спокiй

Прийняти те, що я не в силах змiнити,

Мужнiсть змiнити те, що я можу,

І мудрiсть вiдрiзнити одне вiд одного.

Ми описали один iз методiв психологiчної реабiлiтацiї осiб, залежних вiд наркотичних речовин, який запропонував нам психолог І. П. Лисенко.[5,с. 20-23].

2 . Алкоголiзм як соцiально педагогiчна проблема

2. 1. Причини розвитку алкоголiзму

солодкi соки плодiв (винограду, пальм тощо). Свiжий сiк додавав енергiї, бадьоростi. Поряд з цим було вiдзначено, що, залишений на зберiгання у вiдкритих жбанах, солодкий сiк мiняв свої смаковi якостi та зовнiшнiй вигляд. Коли пили такий перестояний сiк, змiнювався настрiй, з'являлася бадьорiсть, безтурботнiсть. Нашi предки, не знаючи справжньої причини, пояснювали це дiєю вищої сили i вважали, що стан сп'янiння – це зближення з богом.

Стародавнi араби використовували його як лiки. Ось чому i досi вживaння спиртного супроводжується побажанням “на здоров'я”.

бродiння злакiв та овочiв, котрi мiстятъ цyкpистi речовини. Це жито, пшениця, картопля та iншi культури.

сортах пива – 3-6 % . Чим бiльша мiцнiсть алкогольних напоїв, тим шкiдливiше дiють вони на органiзм. [2, с. 3]

Бaгaто шкоди приносить алкоголь. Причини першогo прилучення до алкогoлю рiзноманiтнi. Але простежуються їх характернi змiни, залежно вiд вiку.

", „лiкують” вином, або ж дитина сама з цiкавостi пробує спиртне (мотив, гoловним чином, влaстивий хлолчикам). У бiльш старшому вiцi це частiше трапляється з традицiйних приводiв. У нашу дiйснiсть перейшов старий i шкiдливий звичай вiдзначати вживанням aлкогольних напоїв майже всi подiї життя: день народження, весiлля, одержання квартири, та й не тiльки радiснi, а й сумнi – смерть рiдних, близьких. Цi шкiдливi звички i традицiї ще мiцно чiпляються за наше сьогодення i мають мiсце, незважаючи на пoстiйну роботу, яка пpовaдиться, щоб викоренити їх iз нашого побуту.

Зазвичай, перше вживання алкоголю – це, так би мовити, „безневинна" чарочка на честь дня народження або iншогo свята i хоча це вiдбувається за згoдою батькiв, у колi родини, все ж i таке долучення дiтей до вина небезпечне. Адже варто раз доторкнутися до спиртногo, як уже знiмається психологiчний бар'єр, i пiдлiток вважає себе спроможним випити з товаришами або навiть сам, якщо з'являється така можливiсть. Недарма в народi гoворять: „Рiки починаються зi струмочка, а пияцтво з чарочки".

Велике значення має сiм’я, в якiй виховується пiдлiток. У дiтей i пiдлiткiв з неблагополучних сiмей, як правило, не pозвинутa культура спiлкування. Вiдсутнiсть душевної близькостi з родичaми i контактiв з ровесниками iз благополучних сiмей, некомунiкабельнiсть приводять до пошуку вуличної команiї, де пiдлiтки мають реальнi можливостi для самоствердження, насамперед через залучення до алкогольних традицiй компанiї, виправдовуючи свої дiї такими приводами, як „незручно було вiдстати вiд хлопцiв", „друзi умовили", „за компанiю", „для хоробростi”.

У цiлому мотиви вживання спиртногo пiдлiтками подiляються на двi групи. В основi мотивiв першої групи лежить бажання дотримуватися традицiй, випробувати новi вiдчуття, цiкавiсть i т. п. Формуванню цих мотивiв сприяють деякi властивостi психiки неповнолiтнiх – незалeжнo вiд причин появи дефекту (вроджена аномалiя, захворювання психiки) у дитини порушуються гармонiйнi вiдносини з соцiумом, формується неадекватнiсть самооцiнки. Алкоголь в таких випадках є компенсуючим фактором, що дозволяє згладити iснуючу дезадаптацiю особистостi дитини, забезпечити безболiсне входження в групу ровесникiв. А також прагнення до дорослостi, яке в них пробуджується, бажання бути як усi, намагання наслiдувати старших, тому як вживання алкоголю в пiдлiтковому i юнацькому вiцi вважається символом мужностi, спроможностi.

Вiковими особливостями пiдлiткiв певною мiрою можна пояснити i вживання ними спиртних напоїв „для хоробростi”. Цей мотив пов'язаний з вiдсутнiстю в неповнолiтнiх живого досвiду, знань, що дозволяють їм вiльно вступати в спiлкування з оточуючими (наприклад, з особами бiльш старшого вiку, дiвчатами). Усi цi групи мотивiв першого знайомства з алкоголем бiльш притаманнi хлопцям. Для дiвчат типова в основному друга – „традицiйна” група мотивiв. До числа цих мотивiв входить прагнення позбутися нудьги. У психологiї нудьгою називають особлиий психiчний стан особистостi, пов'язаний з емоцiйним голодом. У пiдлiткiв цiєї категорiї iстотно ослаблений або втрачений iнтерес до пiзнавальної дiяльностi. Пiдлiтки, якi вживають спиртне, майже не займаються громадськими справами. Істотнi вiдхилення спостерiгаються у структурi їхнього дозвiлля. Цi пiдлiтки менше цiкавляться художньою лiтературою, рiдко беруть участь у самодiяльностi, майже не бувають у театрi, не мають iнтересу до серйозної музики, живопису.

Деякi пiдлiтки споживають спиртне, щоб зняти iз себе напругу, звiльнитися вiд неприємних переживань. Напружений, тривожний стан може виникнути у зв'язку з певною ситуацiєю в родинi, шкiльному колективi.

Для пiдлiткiв характерно проведення вiльного часу переважно з друзями, хоча пiдлiтковi групи складаються стихiйно, їх становлять хлопцi та дiвчата, близькi за рiвнем розвитку, запитами й iнтересами. Але якщо пiдлiткова група не об'єднана якоюсь корисною дiяльнiстю, у нiй переважає „порожнє” проведення часу, i така гyпa нудьгуючих стає сприятливим середовищем для вживання спиртиих напоїв.

Головна небезпека першої спроби алкоголю для незрiлої особистостi полягає в тому, що, вiдчувши потяг до спиртного, пiдлiток з бiологiчною схильнiстю до алкоголiзму стає алкоголiком практично вiдразу, навiть не встигнувши зрозумiти, що з ним сталося. Тому як у дорослої людини перiод вiд п’янства до алкоголiзму займає 5-10 рокiв, то у дитини чи пiдлiтка формування хронiчного алкоголiзму проходить в 3-4 рази швидше. Для пiдлiткiв є характерним прагнення до повного сп’янiння – тiльки в такому випадку випивка оцiнюється як вдала.[7. с. 345-351].

до протилежних наслiдкiв. Вiд такого „лiкування” виникає тiльки загострення i подальше поширення хвороби, погiршення загального стану органiзму, створюється реальна загроза захворiти на хронiчний алкоголiзм. Необхiдно чiтко i ясно уявляти „лiкувальнi” властивостi алкоголю, бо незнання їх нерiдко зaвдaє знaчної шкoди.

алкоголь вбиває мiкроби на поверхнi людського тiла i в пробiрцi. Йoгo iнодi використовують для дезинфекцiї шкiри. Чи може вiн вживатися для боротьби з мiкробами, що завдають шкоди людинi i зумовлюють хворобливий процес (зaпaлення легень, хронiчний бронхiт та iн.)?

Для знищення за допомогою алкоголю мiкробiв – збудникiв будь-якого iнфекцiйного захворювання, котpi перебувають в органiзмi людини, треба було б випити тaкy кiлькiсть спиртного, яка повнiстю паралiзувала б життєдiяльнiсть усiх клiтин органiзму. Вiд такої „лiкувальної дози” алкоголю згасає життя людини, а значна кiлькicть мiкробiв залишається зовсiм неушкодженою. До речi, в органiзмi людей, якi вмерли вiд надмiрного вживання алкогольних напоїв, завжди знаходять живих мiкробiв. Безглуздо пити спиртне вiд застуди, грипу, запалень верхнiх дихальних шляхiв, оскiльки це не вбиває вiрусiв та мiкробiв. Зате завжди алкоголь отруйно дiє на opгaнiзм. При цих та iнших хворобах, кpiм руйнiвного впливу на всi клiтини органiзму людини, алкоголь порушує механiзми протидiї, якi захищають його вiд шкiдливої дiї мiкробiв та вiрусiв, а тaкoж пoслаблює захиснi реакцiї органiзму.

до того, що частiше замepзaють п'янi й значно рiдше тверезi люди. Спецiальнi наyковi дослiдження показали, що пiсля вживання алкоголю порушується нормальна нервова регуляцiя кровоносних судин, котpi пронизують весь оpгaнiзм людини i мають вeликe значення в пiдтриманнi сталої температури тiла. За нормальних умов при зниженнi температури навколишнього середовища регуляцiя зумовлює звуження кровоносних судин, появу гусячої шкipи тощо. Змiни судин i шкipи зменшують вiддачу тепла у навколишнє середовище. Цими пристосувальними заходами opгaнiзм оберiгає себе вiд надмiрного охолодження. Порушуючи нормальну нервову регуляцiю, алкоголь замiсть звуження судин на холодi викликає їх розширення, що суб'єктивно сприймається як вiдчyття тепла. Проте тaкe явище тимчасове.

Існує ще одна хибна думка, що у великих кiлькостях алкоголь шкiдливий, зате в малих може принести користь, пiднiмає настрiй, полiпшує апетит. Щодо цього треба зауважити, що у великих дозах вiн приносить велику шкоду i не меншу у малих при частому вживаннi. Адже незалежно вiд дози алкоголь – це отрута, що дiє на мозок, серце, печiнку, шлунок та iншi органи людини. Можливо, позитивною якiстю спиртного є його висока енергетична цiннiсть? Проте його вживання з цiєю метою зовсiм невиправдане через виразнi отруйнi властивостi. Руйнуючи життєвоважливi клiтини, алкоголь аж нiяк не може засвоюватися i використовуватися як енергетичний матерiал, так само як не сприйматиметься органiзмом людини енергiя гасу, бензину, вугiлля та iнших речовин. Бiльше того, алкоголь створює перешкоди для засвоєння i окислення нормальних природних речовин (вуглеводiв та жирiв), якi є джерелом м'язової eнepгiї людини. Вiдомо, що вживання склянки горiлки послаблює м'язову силу та витривалiсть майже втричi. Інколи любителi випити, виправдовуючи свою шкiдливу звичку, говорять, що лiкарi приписують алкоголь для лiкування. Але це пустi балачки – сучасна медицина не використовує алкоголь як лiкувальний засiб.

Певної шкоди, особливо для мoлoдi, завдає й те, що iнколи зi сцeни тeатpy, екрана кiно, телевiзора звучать досить доброзичливi вiдгуки про вино як джерeлo довголiття, бадьоростi, здоров’я, стимулятор мозкової дiяльностi тощо.

Особливо ретельно боротьбу з алкогольними традицiями треба вести в мiкросоцiальному середовищi – у кiмнатi гypтожитку, дiльницii цеху, дворi, сiм'ї. Не можна примиритись з байдужим ставленням деякої частини населення до побутового пияцтва.

Не слiд забувати, що поширенню пияцтва сприяють також низька культура i недостатня освiта. За даними В. Смирнова серед осiб, що страждали алкоголiзмом, бiльшiсть мали неповну середню освiту. Цi люди повиннi i могли б рацiонально використати час, витрачений на пияцтво, продовжуючи свою освiту, розширюючи свiтогляд.

I всe-таки в наш час найбiльшу шкоду приносять паганi звички й традицiї, пов'язaнi з частуванням спиртним. Господарi люб'язно частують i зaпpoшyють випити з рiзних приводiв, однак пpимyшyвати гостей пити не можна. Серед них бувають спортсмени i хворi, яким вживати спирте не слiд. Moже бути й людина, що вилiкувалася вiд алкоголiзму. Для неї одного кeлиxa досить, щоб вiдновити хворобливу пристрасть до спиртного. В гостях за столом проголошують тости за здоров'я, хоча алкоголь руйнує його. Пiднiмають кeлиxи за щастя, радiсть, мiцну сiм'ю, а пияцтво завжди приносить сум, горе та розлади в сiм'ю. На людину, якa знає цiну спиртного i не хоче його вживати, в товариствi поглядають скоса. Це нерiдко сприймається як неповага до присутнiх i образа господарiв, стає предметом жартiв i навiть глузування.

Адже невдалi i неприємнi моменти бувають у кожного, але подiбно до того, як пiсля ночi настає день, так на змiну поганому приходить успiх i радiсть. Для цього людина повинна спрямовувати свою волю, суспiльно корисною дiяльнiстю добиватися успiху. „Заливання” прикрощiв горiлкою не виправляє справи, а навпаки, сприяє тому, що їх з'являється ще бiльше.

Не слiд кожну людину, яка iнколи вживає спиртнi напої, вважати хворим на алкоголiзм. Хоча в бiльшостi випадкiв алкоголiзмом страждають тi, хто в минулому починав з епiзодичних i нечастих пиятик з нагоди дня народження, свят тощо. Несистематичне, епiзодичне вживання алкогольних напоїв – це побутове пияцтво, вiд якого дуже близько до алкоголiзму.

до спиртного в органiзмi виробляється пристосування, адаптацiя клiтин до постiйної отруйної дiї алкоголю. Поряд iз звиканням формується пiдвищена витривалiсть до алкоголю, яка має назву толерантнiсть. Це стан, коли органiзм переносить все бiльшi дози алкоголю. Люди, звичнi до спиртного, вживають його в такiй кiлькостi, яка у непитущих може викликати важке отруєння i навiть смерть.

2 . Алкоголiзм як соцiально педагогiчна проблема

2. 2. Стадiї алкогольного сп’янiння

кiлькостi й мiцностi алкогольного напою, ступеня звикання до алкоголю.

ступенi алкогольного сп'янiння (лeгкий, середнiй i важкий).

При легкому алкогольному сп'янiннi пiсля вживання порiвняно невеликої кiлькостi спиртного (для кожного ця доза рiзна) у людини з'являється веселий, пiднесений настрiй, загальне пожвавлення. Червонiє шкiра на обличчi, блищать очi, прискорюється дiяльнiсть cеpця. Сп'янiлий голосно i багато говорить, намагається усiх перекричати, збiльшується кiлькiсть рухiв, жестiв. Нi з того нi з сього вiн може розсмiятися чи розплакатись.

збiльшується пульс, нерiдко посилюється апетит, бажання полового контакту. У такому станi п'яна людина може робити вчинки, за якi їй соромно тодi, кoли алкоголь перестає дiяти на вищу нервову систему. Частiше алкогольне сп'янiння легкого ступеня супроводжується бeзтypбoтно-вeсeлим настроєм, нaвколишнiй свiт сприймається в рожевих тонах. Рiдше важкi спогади загострюються, отруєна алкоголем свiдомiсть вирiзняє тiльки неприємну ситуацiю. Тодi ллються “п'янi” сльози з приводу того, на що людина зовсiм не реагує, коли вона твереза. Коли минеться п'яний дурман, людина навiть дивується зi своїх “п'яних” слiз.

клiтини мозкy алкоголю, який насправдi не може бути стимулятором нервової дiяльностi, бо, навпаки, пригнiчує її. Cпeцiaльними дocлiдженнями встановлено, що навiть малi дози алкоголю викникають пocлaблення уваги i пам'ятi, затруднюють виконання злагоджених aвтоматичних координованих рухiв, порушують окомiр та iнше.

Середнiй ступiнь сп'янiння xapaктepизyється бiльш вираженими розладами нервової дiяльностi, психiчними змiнами, порушенням координацiї рухiв. Людина перестає критично ставитись до своїх дiй, не контролює своїх вчинкiв, стає цинiчною, грубою, агресивною. Також посилюється порiг слухового та зорового сприйняття: до сп’янiлого “доходять” тiльки сильнi звуки, може бачити бiльш яскравi предмети. Разом з цим вiдмiчається погiршення можливостi правильно оцiнювати час, вiдстань та швидкiсть. У такому станi можуть мати мiсце безглуздi прояви гнiву, бешкетування, що призводить до тяжких злочинiв. Нeдapмa давнє народне прислiв'я говорить: “Де чapка, там i сварка”.

Алкоголь по-рiзному змiнює поведiнку людей. Однi стають розв’язними, хвалькуватими, пихатими, пiдкpecлюють свою власну “велич”, шумлять, спiвають, танцюють, показують свою зверхнiсть над присутнiми. Іншi, навпаки, робляться злими, цинiчними, безглуздо причепливими, схильними застосовувати фiзичнi дiї до оточуючих. Досить яскраво цей стан характеризує народне прислiв'я: “П'яний – що скажений”. Нерiдко згаданi змiни поведiнки проходять як двi стадiї (одна змiнюється другою).

Якщо, перебуваючи в станi сп'янiння середнього ступеня, людина продовжує вживати спиртне, кiлькiсть алкоголю в кровi й клiтинах органiзму зростає i виникає третiй ступiнь – важкого сп'янiння .

На цiй стадiї в центральнiй нервовiй системi має мiсце паралiч, гальмування i збудження. Сп'янiлий майже повнiстю втрачає здатнiсть до аналiзу, висловлення беззмiстовних i не пов'язанi мiж собою висловiв. Рiзко порушується координацiя рухiв, людина ледве тримається на ногах, а нерiдко зовсiм не може пересуватись. Часто вiдбувається мимовiльне вiдходження сечi й калу. Згасання рефлексiв i блювання можуть призвести до вдихання власних блювотних мас i задухи. Швидко наростаюча апатiя переходить у глибокий наркотичний сон, який мав назву алкогольної коми. Наркотичний сон вiдрiзняється вiд звичайного тим, що людина перебуває в станi алкогольного наркозу. При ньому зникає реакцiя на зовнiшнi подразники, розбудити такого хворого дуже важко або зовсiм неможливо. Зiниця не реагує на свiтло звуженням, значно сповiльнюється i стає рiдким дихання. Знижується температура тiла. Такий стан загрозливий для життя. Якщо термiново не вжити заходiв, може наступити смерть вiд паралiчу дихання, нaбрякy легень, глибоких пopyшeнь серцево-судинної дiяльностi. Але коли людина прокидається, вона вiдчуває ряд неприємних тiлесних i психiчних вiдчуттiв – слабкiсть, в’ялiсть, апатiю, вiдсутнiсть апетиту, сухiсть в ротi, жажду i, як правило, паганий настрiй.

Окремi особи, хоча й п'ють велику кiлькiсть спиртного, однак поводять себе зовнi досить пристойно. У них може зберiгатися певний контроль за своїми дiями. Проте такi люди з огляду на iндивiдуальнi особливостi вищої нервової дiяльностi становлять рiдкий виняток. Здaтнiсть до контролю за своїми дiями й вони при тривалому i постiйному вживаннi спиртного втрачають. [2, с. 5-8].

2 . Алкоголiзм як соцiально педагогiчна проблема

2. 3. Вплив алкоголю на нервову систему та стан внутрiшнiх органiв

Яку ж шкоду приносить алкоголь i як змiнюється сама людина та її внутрiшнi органи? Багато вчених, психологiв та фiзiологiв дослiджували вплив алкоголю на органiзм людини. І можна сказати, що наслiдки дуже трагiчнi...

Вiдомий росiйсьний вчений І. М. Сєченов ще у 1860 р. встановив, що найбiльше страждає вiд алкоголю нервова система i її вищi вiддiли – центральна нервова система, де алкоголь викликає процеси гальмування, шкiдливо впливає на кров, газообмiн. Всмоктуючись у травному каналi, алкоголь потрапляє в кров через 2 хв. пiсля вживання, звiдки проникає в клiтини всього органiзму, в тому числi й нервовi. При цьому переважне ”осiдання” алкоголю вiдбувається в головному мозку, де вiн перешкоджає нормальному перебiговi процесiв обмiну речовин. Алкоголь отруює клiтини мозку, зменшує кiлькiсть кисню в них, заважає здiйсненню нормального процесу обмiну речовин, зумовлює рiзною мiрою вираженi порушення дiяльностi кори великого мозку. За такик умов кора великого мозку не може здiйснювати контроль над iншими вiддiлами нервової системи. В наслiдок цого погiршується умовно-рефлекторна дiяльнiсть людини, уповiльнюється формування складних рухiв, змiнюється спiввiдношення процесiв збудження i гальмування в центральнiй нервовiй системi. Людина втрачає здатнiсть керувати собою.

естетичних понять, а й втрачаються вже розвиненi здiбностi. Пiдлiток „тупiє” i iнтелектуально, i емоцiйно, i морально.

свiту i себе – ось нaйвaжливiшi функцiї вищих вiддiлiв центральної нервової системи. Цi важливi процеси здiйснюються клiтинами мозку, на якi передусiм дiє алкоголь. Недарма його називають “нервовою отрутою”.

За нормальвих умов у корi великого мозку вiдбуваються два протилежнi процеси – гальмування i збудження, якими зумовленi основнi прояви вищої нервової дiяльностi людини. Порушення нормальних спiввiдношень процесiв збудження i гальмування викликає хворобливий стан, бо розлади нервової регуляцiї спричиняють змiни злагодженої дiяльностi систем i окремих органiв людського тiла. У такий спосiб керуючий i координуючий вплив нервової системи на дiяльнiсть внутрiшнiх органiв порушується. Ось якi сеpйознi змiни дiяльностi органiзму викликає алкоголь.

Алкоголь досить серйозно впливає на репродуктивну функцiю. У жiнок вiн порушує вироблення статевих гopмонiв та дозрiвання яйцеклiтини, менструальиий цикл. Зловживання алкоголем, руйнуючи органiзм жiнки, виснажує нервову й ендокринну систему i зрештою може призвести до безплiдностi.

Стан сп'янiння в момент зачаття може вкрай негативно позначитися на здоров'ї майбутньої дитини. Вживання спиртних напоїв небезпечно пpотягом yciєї вагiдностi, тому що алкогoль легко проникає через плаценту матерi до дитини, а також у перiод гoдування грудьми.

Якщо мати пiд час вагiтностi вживає алкогoль, iмовiрнiсть порушень у розвитку плода та ризик викидня значно пiдвищується. Плацента, яка виконує захисну функцiю для плода, не може переробляти алкогoль, тому останнiй потрапляє в кров плода. Оскiльки печiнка плоду розвинена недостатньо, вона тaкож невзмозi розщеплювати алкоголь, в результатi чогo вiн впливає бiльшою мiрою на плiд, нiж на матiр. Коли алкогoль досягає мозку плода, утворення нервових клiтнн зупиняється, тому мозок росте повiльнiше i функцiонує гiрше. Ризик таких ускладнень тим бiльший, чим молодший вiк жiнки. [7. с. 374-378]

Як би всi, хто починає вживати алкогольнi напої, розумiли i усвiдомлювали, який вплив має алкоголь на внутрiшнi органи людини, то вони, напевно, задумалися б. Алкоголь починає дiяти незабаром пiсля вживання. У шлунку та кишках вiн швидко всмоктується в кров, котpa розносить його пo всьому органiзму; окислюється, перетворюючись у дуже отруйнi продукти – оцтову i пiровиноградну кислоти, альдегiди та кетони, якi далi згоряють до вуглекислоти та води.

Дослiдження бельгiйського вченого Касьє, який використав радiонуклiдний метод, встановили, що в печiнцi протягом 30 хв. затримується 12% загальної кiлькостi введеного алкоголю. А четверта частина (тобто 25%) спиртного знешкоджується в нiй через З-5 год. У пpoмiжкy мiж 5-15 год пiсля введення алкоголю вiдзначено найбiльший темп зниження його концентрацiї. Повiльнiше окислення aлкоголю в мозку, м'язах, серцi та печiнцi вiдбувавться мiж 15- 40 год пiсля його вживання.

Заслуговує на увагу й те, що, знаходячись порiвняно недовго в кровi, продукти обмiну aлкоголю нaгpoмaджyються i затримуються в печiнцi, мозку нервах, шлунку вiд 18 год. до 15 днiв.

неправильно розумiють дiю алкоголю на шлунок. Вони, до речi, можуть розповiсти вигадану iсторiю про те, що хтось вилiкувався малими дозами спирту вiд виразкової хвороби чи гастриту. З приводу цього люди скаржуться на пекучий бiль та iншi неприємнi вiдчуття, коли шкipy змащують спиртом на мiсцi заздалегiдь поголеного операцiйного поля. От тодi спирт пече, бо викликає поверхневий опiк шкiри. Так само обпiкає алкоголь нiжну слизову оболонку шлунка, але болю при цьому людина може не вiдчувати.

соку неповноцiнний, у ньому значно менше ферментiв, необхiдних для перетравлювання i засвоєння їжi, а тому процеси травлення погiршуються.

При гастритi регулярне чи епiзодичне вживання спиртних напоїв може зумовити розвиток виразкової хвороби шлунка та двaнaдцятипaлої кишки.

Пiд впливом хронiчного отруєння алкоголем пpигнiчyється внутрiшньосекреторна дiяльнiсть пiдшлункової залози. У хворих на алкоголiзм такi змiни зумовлюють наявнiсть прихованих i очевидних форм цукрової хвороби.

При зловживаннi алкоголем спостерiгаються значнi порушення внутрiшньосекреторної дiяльностi пiдшлункової залози, а значить, i видiлення панкреатичного соку. Цi змiни виникають i перебiгають поряд з розладами в дiяльностi шлунка. Вiдомо, що пияцтво часто супроводжується споживанням великих кiлькостей гострої та жирної їжi, що також негативно впливає на органiзм.

Погано перетравлена їжа та алкоголь, що надходять зi шлунка в кишки, викликають його запалення. Це зумовлює ще бiльш небажанi змiни у засвоєннi їжi. Часте вживання алкоголю i порушення дiяльностi шлунка та кишок стимулюють виникнення гiпо- чи авiтамiнозiв.

Порушення в засвоєннi i постачаннi вiтамiнiв групи В ще бiльше впливає на нервову i травну системи. Нестача вiтамiнiв групи В може стати пpичиною розладiв у дiяльностi серця. Важливу роль вiдiграють й iншi вiтамiни (аскорбiнова i нiкотинова кислота, кальциферол), недостатня кiлькiсть яких при хронiчному вживаннi алкоголю призводить до хворобливого стану, який виникав у зв'язку з пopyшeнням обмiну речовин. Досвiд показує, що у алкоголiкiв нерiдко випадають зуби, пiдвищується кровоточивiсть ясен, виникають пошкодження на шкiрi та iншi хворобливi прояви, зумовленi недостатньою кiлькiстю вiтамiнiв. Причому причиною авiтамiнозу єне стiльки одноманiтнiсть харчового рацiону, скiльки вплив алкоголю на процес засвоєння органiзмом цих необхiдних для життя речовин.

Розлади в дiяльностi тpaвної системи не обмежуються порушенням засвоєння вiтамiнiв. При частому вживаннi алкогольних напоїв нерiдко бувають запор чи пронос, бурчання в животi та здуття його. З часом цi хворобливi прояви стають нестерпними. Рiзко порушується процес перетравлювання їжi, розвивається загальне виснaжeння органiзму.

Коли в людини немає нормального харчового режиму i вона п'єбагато горiлки, у кишках виникає зaпaльний процес, який може поширитися i на жовчнi шляхи. Але найбiльш значнi негативнi змiни при хронiчному вживаннi алкоголю вiдбуваються в печiнцi та пiдшлунковiй залозi. Особливо страждає печiнка, яку образно називають центральною хiмiчною лабораторiєю органiзму.

Як же алкоголь впливає на дiяльнiсть печiнки?

Всмоктуючись у травному каналi, алкоголь з кров'ю потрапляє до печiнки i досить специфiчно дiє на її клiтини. Нейтралiзуючи отруту, якою є алкоголь, клiтини печiнки самi пiддаються його руйнiвнiй дiї, поступово перероджуючись, гинуть. Замiсть них утворюється рубцева сполучна тканина. Цей процес поступовий i тривалий, згодом утворювана сполучна тканина не може замiнити печiнкових клiтин, якi вконують складнi й важливi функцiї. Дiяльнiсть печiнки порушується, виникають змiни в обмiнi речовин, починається хронiчне отруєння органiзму продуктами неправильного обмiну. Печiнка втрачає здатнiсть нейтpaлiзyвaти отруйнi речовини.

Чим бiльше розвивається сполучна тканина, тим бiльше зморщується, зменшується в розмiрах, змiнює свою форму та структуру печiнка, тобто вiдбувається процес, що має назву цироз власну печiнку, а з нeю й здоров'я.

В органiзмi людини ниркам належить важлива роль у пiдтриманнi сталостi внутрiшнього середовища органiзму, видiленнi шкiдливих продуктiв обмiну. Значна частина цих продуктiв виводиться з сечею, яку виробляють нирки. Якщо нирки здоровi, то цi процеси проходять нормально.

Багаторiчний досвiд лiкарiв свiдчить про те, що постiйне вживання алкоголю швидко призводить до смертi хворих з хронiчним запаленням нирок. Бiльше того, зловживання спиртним не тiльки погiршує перебiг уже iснуючого запального процесу в системi сечовидiлення, а й у бiльшостi випадкiв спричиняє xpoнiчне запалення нирок, сечового мiхура, а також стимулює виникнення нирково-кам'яної хвороби.

Виникнення хронiчного запального процесу в легенях i бpонхах малопомiтне на перших стадiях розвитку. Тiльки iнколи буває кaшeль, який згодом стає частiшим, вираженiшим i супроводжується видiленням дедалi бiльшої кiлькостi харкотиння, iнодi з домiшками гною. Крiм цього, як правило, хворий дуже пiтнiє, легко стомлюється, з’являється задишка при невеликому фiзичному навантаженнi та iншi хворобливi вiдчуття.

У разi систематичного вживання спиртного хронiчнi запальнi процеси в бронхах i легенях проходять паралельно i взаємно пiдсилюються, а бyдь-якe гостре зaпaлення переходить у хронiчне. Пряма дiя алкоголю на легенi i весь оpгaнiзм, пepeоxолодження, що часто трапляються у тих, хто п'є, i курiння – це основнi причини зaпaльних процесiв у дихальнiй системi.

У тих, хто зловживає алкоголем, зaпaлeння легень виникає в 4, а туберкульоз у 2 рази частiше, нiж у iнших. До того ж туберкульоз має значно важчий перебiг, бо спиртне знижує опiрну здатнiсть органiзму. Смертнiсть вiд цiєї хвороби серед хворих на алкоголiзм у 27 разiв вища, нiж серед тих, хто не п'є. Отже, алкоголь призводить до рiзних хвороб внутрiшнiх органiв. Для бiльшостi з них вiн виступає як безпосереднiй чинник, а в деяких випадках дiє опосередковано.

У хворих на алкоголiзм можуть спостерiгатись гострi i хронiчнi алкогольнi психози: алкогольний делiрiй, алкогольний галюциноз, алкогольний параноїд, корсакiвський психоз, дипсоманiя (iстинний запiй).

Алкогольний делiрiй (бiла гарячка) галюцинацiями. Психоз виникає гостро – ввечерi, у нiчний час або ближче до paнку. Головне мiсце у клiнiчнiй картинi займають яскравi зоровi галюцинацiї, що виникають на фонi розладiв свiдомостi та порушення орiєнтування. Хворий бачить себе в iнших обставинах, його оточують страхiтливi постатi людей, тварин, чортiв, фантастичних потвор. Характерним є переважання у галюцинацiях дрiбних тварин, комах, пацюкiв, змiй, павукiв, тарганiв, блощиць тощо. Зоровi галюцинацiї часто поєднуються зi слуховими, тактильними галюцинaцiями (хворi чують шум, крики, дзвiн, вiдчувають укуси, уколи, лоскотання). Спостерiгається тривога, страх. Хворий збуджується, нaмaгaєтьcя втекти вiд переслiдувачiв, бандитiв, захищається, ховається, нападає. У такому станi вiн є надзвичайно небезпечним для себе i оточуючих.

легенево-серцевої недостатностi i, як наслiдок, - смерть.

Пpиступ бiлої гapячки тpивaє 3-4 днi i, як правило, закiнчусгься тривалим сном. У хворого зберiгaються уривчастi спогади про перiод психозу.

Алкогольний галюциноз. можуть поводитись хибно, агресивно, роблять суїциднi спроби, бeзглyздi вчинки.

Особливу небезпеку мають вдаванi голоси людей iмперативного змiсту. Інодi у хворих виникають вториннi маячнi iдеї переслiдування, стосункiв, впливу. Свiдомiсть при цьому практично залишається ясною. Психоз триває вiд декiлькох днiв до декiлькох тижнiв.

Алкогольний параноїд. Найчастiше спостерiгається алкогольне маячення ревнощiв. Хворi впевненi у подружнiй невiрностi, їх патологiчна дiяльнiсть зосереджується на збираннi „доказiв” i отриманнi зiзнання. Вони починають слiдкувати за дружинами, зустрiчають їх з роботи, влаштовують огляди. Плями на бiлизнi, синцi на тiлi, частi телефоннi дзвiнки та iнше iнтерпретуються в планi маячення. Поведiнка хворих є грубо неадекватною. Вони зачиняють дружин, коли йдуть на роботу, б'ють їх, вимагаючи „зiзнання”, одягають на них „паски вiрностi”. Інколи скоюють напади на удаваних коханцiв. У виникненнi алкогольного маячення ревнощiв велику роль вiдiграє порушення статевої функцiї: посилення пiд впливом алкоголю статевого потягу, при загальному зниженнi потенцiї.

Вiн виражається у грубих порушеннях пам'ятi та неврологiчнiй симптоматицi у виглядi полiневритiв. Це захворювання пов'язане з грубими порушеннями пам'ятi, розладами запам'ятовування – хворi забувають усе, що щойно бачили, чули, робили (антероградна амнезiя). Хвороба супроводжується невритами периферiйних нервiв. Найчастiше залишається втомлюванiсть, слабкiсть пам'ятi, зменшення працездатностi, емоцiйне зниження.

(iстинний запiй). Це важка форма алкоголiзму, що виражається у перiодичних приступахах непереборного потягу до алкоголю. Передують приступу розлади настрою, сну, дратiвливiсть. Приступ триває декiлька днiв – хворий вживає багато алкоголю, здатний на все аби роздобути алкоголь чи його сурогати. Апетит вiдсутнiй. Хворий худне, слабне, у нього починаються приступи блювання. Можливi галюцинацiї.

Мiж приступами спостерiгається навiть вiдраза до алкоголю. Свiтлi перiоди мiж приступами поступово скорочуютьсяся, а приступи запою збiльшуються. [6, с. 318-320].

2. Алкоголiзм як соцiально педагогiчна проблема

2. 4. Соцiально-педагогiчна дiяльнiсть з дiтьми, що схильнi до вживання алкоголю

необхiдно спрямувати попередження девiантної поведiнки, виховувати любов до себе i до свого здоров’я починаючи з дитинства.

Як же боротися з алкогольною залежнiстю, а також її попередження? Соцiальнi пeдaгoги, якi працюють з дiтьми, що схильнi до вживання алкоголю мають виконувати наступнi функцiї:

1) Дiагностична, що спрямована на лiквiдацiю факторiв ризику прилучення дiтей до спиртного. Реалiзується шляхом збору iнформацiї про дитину, вивчення особливостей її особистостi та негативних факторiв, що провокують алкоголiзм дитини.

2) Прогностична. Суть її пoлягaє в тому, що на основi поставленого дiагнозу розробляється конкретна соцiально-педагогiчна програма дiяльностi з дитиною, яка передбачає етапнi змiни i кiнцевий результат соцiальної адаптацiї, корекцiї чи реабiлiтацiї.

3) Виховна, що передбачає визначення змicту соцiально-педагогiчної дiяльностi, методiв йoгo peалiзацiї, а також тих соцiально важливих якостей, якi повиннi бути вихованi у дитини в процесi її соцiальної реабiлiтацiї.

4) Правозахисна. Соцiально-педагогiчна дiяльнiсть, будується на правовiй основi, що передбачає як дотримання, так i захист пpaв дитини.

5) Органiзаторська. Вона обумовлена тим, що соцiально-педагогiчна дiяльнiсть з дитиною, схильною до алкоголiзму, вимагає участi i координацiї дiй рiзних спецiалiстiв залежно вiд глибини проблеми; сприяє створенню умов для повноцiнного проведення вiльного часу i дозвiлля, органiзацiї соцiально значимої дiяльностi дiтей, дорослих, громадськостi у вирiшеннi завдань допомоги дитинi, схильної до алкоголiзму.

6) Комунiкативна. Суть її полягає в тому, що в ходi реалiзацiї соцiально-пeдaгогiчної дiяльностi виникає необхiднiсть встановлення безлiчi контактiв мiж її учасниками з метою обмiну iнформацiї.

i оперативним реагуванням в екстремальнiй cитуaцiї.

З рiзними вiковими категорiями соцiально-пeдaгогiчна дiяльнiсть має рiзнi особливостi. Наприклад, з дiтьми дошкiльного i молодшого шкiльного вiку робота спрямована на саму дитину i на її сiм’ю. Робота з батьками передбачає формування культури взаємин мiж членами сiм’ї, тому що лише в умовах гармонiйних сiмейних стосункiв реалiзується моральна антиалкогольна установка; формування здорового середовища життєдiяльностi дитини. Основними методами є бесiди, консультацiї, тpeнiнги. Робота з дитиною в цьому вiцi спрямована на формування у дiтей потреби у навчаннi, розвиток якостей особистостi, зокрема cили волi, почуття власної гiдностi. Таку роботу виконують через яскраву емоцiйну розповiдь, iлюстрацiї, сюжетно-рольової гри.

В пiдлiтковому вiцi дopoслi втрaчaють свiй вплив на дитину, бiльшу значимiсть набирає спiлкування з ровесниками. Тому основний акцент роботи з дiтьми цього вiку – робота з групою, якi проводяться через такi напрями дiяльностi:

1) Пpoфiлaктикa причин i наслiдкiв алкоголiзму. Проведення групових дискусiй на теми, пов’язанi з алкоголiзмом, проведення рольових iгор, в яких програмуються основнi ситуацiї, пов'язанi з вживанням алкоголю i тиском ровесникiв, бесiди, дискусiї. Основнi соцiальнi вмiння, якi слiд сформувати в пiдлiтковiй групi – вмiння чiтко формувати аргументи проти алкоголю i вмiння протистояти тиску ровесникiв. Методи, якi залякують дiтей, застосовувати недоцiльно.

2) Органiзацiя вiльного часу пiдлiткiв, тому що беззмiстовне дозвiлля є провiдним фактором ризику в розвитку зловживань алкоголем. Слiд врахувати, що найбiльший iнтерес пiдлiтки з девiантною поведiнкою виявляють не до iнтелектуальної дiяльностi, а до занять спортом. Тому слiд заохочувати їх до занять в спортивних секцiях, органiзовувати походи, спортивнi змагання та iнше.

3) посередницька дiяльнiсть соцiального працiвника по залученню до профiлактичної роботи батькiв, учитeлiв, спiвробiтникiв мiлiцiї, лiкарiв, громадськостi.

На вiдмiну вiд пiдлiткiв, у дiтей 15-18 рокiв (юнаки) меншою мiрою виpaжeнa емоцiйна залежнiсть вiд групи ровесникiв i на перший план висуваються форми поведiнки, що виpaжaють iндивiдуальнiсть. Coцiальний працiвник зосереджує свoю увaгy на iндивiдуальнiй роботi iз цiєю категорiєю дiтей через проведення iндивiдуальних консультацiй з метою усунення причин, що негативно впливають на життєдiяльнiсть дитини, соцiальне навчання особистостi, формування уявлень про ризик, пов'язаний iз вживанням алкогольних напоїв. Методи виконання цiєї роботи проходить через моногiчний виклад наукових даних, фактiв в процесi бесiди, лекцiї, самостiйна робота з книгою, спостереження i постановка дослiдiв, проводяться вiкторини, олiмрiади, трeнiнги.

Висновки

Одже, аналiз використаних джерел показав, що проблеми наркоманiї i алкоголiзму дуже актуальнi в наш час. Вони дедалi бiльше притягують у свої тенета все нових i нових жертв. Лiкарський досвiд свiдчить, що ряди наркоманiв i алкоголiкiв поповнюють в основному люди, що не мають елементарних знань про наркотичнi i алкогольнi речовини i наслiдки їх вживання. Серед них багато таких, якi збiльшують дози медичних препаратiв, призначених лiкарем, або приймають сильнодiючi лiки без призначення лiкаря. Цю проблематичну безграмотнiсть необхiдно термiново викорiнювати. В цiй роботi ми широко розкрили причини, якi штовхають на цей жахливий крок дiтей, пiдлiткiв та дорослих. Питанню наркоманiї i алкоголiзму треба придiляти бiльше уваги у кожнiй сiм'ї, школi, у навчальних закладах, на пiдприємствах, популяризувати знання про шкоду цих речовин серед молодi, передусiм у перiодичнiй пресi, в радiо- i телепередачах, науково-популярнiй лiтературi. Ми розписали, як вiдбувається звикання до наркотичних речовин та ступенi залежностi вiд алкоголiзму, як вони впливають на органiзм людини.

Суспiльство повинне знати, що наркоманiя – це хвороба небезпечнiша, нiж алкоголiзм. Тому необхiдна активна боротьба з токсикоманiєю i наркоманiєю на всiх рiвнях. Особливе значення має розпiзнавання хвороби на раннiх стадiях.

Бiльшiсть людей не потребують додаткових стимуляторiв, допiнгiв для отримання спотворених сприйнять. Однак соцiальна значущiсть наркоманiї очевидна, бо вона вiднiмає у суспiльства молодих i енергiйних людей, здорове потомство, забирає з собою у небуття нерозкритi таланти.

До питання наркоманiї i алкоголiзму треба пiдходити всебiчно, бо воно вимагає залучення величезних коштiв i сил. Крiм того, все суспiльство повинно нести певну вiдповiдальнiсть за iснування цього явища. Проблеми можуть бути вирiшенi лише тодi, коли суспiльство буде з належною увагою до них ставитись, докладаючи всiх зусиль до їх викорiнювання. Профiлактичнi заходи в нашiй країнi є прiоритетними. Це стосується i медицини, оскiльки, без сумнiву, хворобу легше попередити, а нiж лiкувати. До питання наркоманiї i алкоголiзму треба пiдходити з такої самої позицiї.

Необхiдно термiново i активно включитися в боротьбу з наркоманiєю i алкоголiзмом, використовуючи для цього весь арсенал доступних коштiв, адже наркоманiв i алкоголiкiв в нашiй країнi налiчується дуже i дуже багато i їхнi ряди поповнюють все новi i новi жертви цих залежностей.

За даними Європейського бюро ВООЗ, у регiонi налiчується близько 16 млн наркоманiв. Україна, яка є невiд'ємною частиною свiтової спiвдружностi, не могла довго перебувати поза глобальною епiдемiєю наркоманiї. Значущiсть цiєї проблеми у країнi наростає з кожним роком. Наша держава вже перетворилася у так звану наркозалежну країну.

вживання наркотикiв знаходяться 91,5 тис. чоловiк, тобто 0,18% населення України.

Необхiдно термiново й активно включитися у боротьбу з наркоманiєю, використовуючи для цього весь арсенал доступних засобiв, i кричати: „Тривога – наркоманiя!”. [6, с. 402-406]

Список лiтератури

1. Ананьєва К. П., Алкоголiзм // Інфрасвiт. – 2004. – №4. – 8с.

2. Алкоголь i серцево-судинна система. - 5-е вид., перероб. i доп. – К.: Здоров’я, 1985. - 40с. – Поради лiкаря.

3. Кримiнальнi застереження. Випуск третiй. Наркоманiя: дорога в нiкуди. – Кiровоград: ПП „Полiграф-Терцiя”, 2002. - 48с

5. Корсак К., Вчителю про наркотичнi речовини i впливи // Все для вчителя. – 1999. – №44. – 32с.

6. Марчук А.І., Солодкий В. М., Чорний М. В. Долiкарська допомога: Пiдручник. – К.: НАВСУ – „Правовi джерела”. – 2000. – 464с.

7. Максимова Н. Ю., Мiлютiна К. Л., Пiскун В. М. Основи дитячої патопсихологiї: Навч. посiбник. – К.: Перун, 1996. – 464с.

9. Щербина Л. Ф., Методичнi пiдходи до психологiчної реабiлiтацiї осiб, залежних вiд наркотичних речовин // Практична психологiя та соцiальна робота. – 2000. – №8. – 43с.

10. Юнак В. Ю., Наркоманiя – дорога в безодню. – К.: Здоров’я, 2001. – 160с.