Демографичаская ситуация в Украине

Демографичаская ситуация в Украине В С Т У П Природною основою демографiчного стану в Українi є народонаселення. Роль його як основи суспiльного виробництва полягає в тому, що воно виступає споживачем матерiальних благ i тим самим зумовлює розвиток насамперед галузей, якi орiєнтуються у своєму розмiщеннi на споживача. Однак найважливiшою характерною рисою народо­населення є те, що воно є природною основою формування трудо­вих ресурсiв, найголовнiшого елемента продуктивних сил, якi вiдi­грають вирiшальну роль як фактор розмiщення трудомiстких галу­зей господарства.. Чисельнiсть населення, його динамiка i вiково-статева структу­ра є найважливiшими показниками демографiчної характеристики народонаселення. Зниження природного приросту спричиняє деформацiю вiко­вої структури населення, зумовлює зниження природного приро­сту трудових ресурсiв. "Старiння" населення призводить до збiль­шення економiчного навантаження на працездатних, труднощiв у формуваннi трудових ресурсiв, забезпеченнi народного господар­ства робочою силою. Пiдвищення рiвня життя населення в територiальному розрiзi залежить вiд рацiонального використання трудових ресурсiв, що вiдображено i в затратах живої працi на виробництво вiдповiдної продукцiї. Для характеристики розмiщення населення використовують поняття "розселення". Розселення є мiським i сiльським. Основни­ми чинниками розселення, в тому числi його iнтенсивностi i напря­мiв, є соцiально-економiчнi (розвиток та розмiщення продуктив­них сил тощо), природнi та демографiчнi. Природнi фактори позначаються на процесi розселення внаслi­док територiальних вiдмiнностей природного середовища (поверхнi, клiмату, гiдрографiчної мережi, корисних копалин, якостi земель­них ресурсiв та iн.). Територiальнi особливостi розселення, крiм того, залежать вiд iнтенсивностi та напрямiв постiйних та маятникових перемiщень населення. Щодо темпiв зростання населення України, то вони надто повiльнi через зниження природного приросту, його механiчну рухливiсть та iнтенсивний вiдплив осiб молодого вiку, що зумовлює деформацiю вiкової структури працездатних. У перспективi очiкується зменшення приросту трудових ресурсiв, що позначиться на розширеному вiдтвореннi i зумовить потребу максимальної орiєнтацiї на впровадження трудозберiгаючих технологiй. 1. Загальна характеристика демографiчної ситуацiї. Українському суспiльству нiколи не бути процвiтаючим чи навiть стабiльним, якщо його населення не матиме вiдповiдних умов життя i не вiдчуватиме повної безпеки для реалiзацiї нормальної демовiдтворювальної поведiнки, не буде бачити перспектив для iснування й розвитку кожної сiм'ї та особи. До останнього часу проблеми безпеки дослiджувалися переважно у вiйськовiй та полiтичнiй сферах й обмежувалися потенцiйними конфлiктами мiж країнами та мiжнародними загрозами. Однак результати модельних дослiджень, проведених у рядi країн, свiдчать, що внутрiшня негативна соцiально-демографiчна ситуацiя, зокрема, той чи iнший режим вiдтворення населення, кiлькiсний та якiсний його склад може стимулювати чи гальмувати виникнення й розвиток внутрiшнiх i зовнiшнiх конфлiктiв, бути каталiзатором сепаратистських прагнень частини населення, тобто здiйснювати деструктивний вплив на стан безпеки держави навiть за стабiльної мiжнародної ситуацiї. Як свiдчить досвiд, проведення тiєї чи iншої соцiально-демографiчної полiтики, зокрема щодо нацiональних меншин, емiгрантiв та бiженцiв, дозвiл чи заборона використання тих чи iнших засобiв планування сiм'ї тощо можуть бути причиною приходу до влади або вiдставки урядiв, слугувати показником розвитку демократiї. Отже, демографiчний чинник є одним з визначальних для забезпечення стабiльного й безпечного розвитку держави, а проблеми оптимального демографiчного розвитку слiд розглядати як першочерговi iнтереси держави, як фактор i водночас як результат її функцiонування. Загальна характеристика демографiчної ситуацiї. Проведений аналiз сучасної демографiчної ситуацiї, а також її динамiки протягом останнiх рокiв свiдчить про наявнiсть в Українi поряд iз соцiально-економiчними проблемами глибокої демографiчної кризи, бiльш iнертної та практично некерованої, негативнi наслiдки якої для подальшого розвитку країни важко передбачити. Статистичнi порiвняння з iншими країнами свiдчать, що за основними показниками природних змiн населення - народжуваностi, смертностi, природного приросту - Україна стоїть не тiльки пiсля країн Заходу, але й республiк колишнього СРСР. За рiвнем народжуваностi (9,6 ‰ ) вона посiдає передостаннє мiсце серед них та країн Європи, за смертнiстю населення (15,4 ‰ ) - 2-е мiсце серед країн континенту, за рiвнем дитячої смертностi (14,4 дитини на 1000 новонароджених) її показники входять у першу сумну десятку показникiв для європейських країн, за очiкуваною тривалiстю життя (67 рокiв) - 109-е мiсце у свiтi, коли ще у 1994 р. посiдала 87-е. Загрозою для перспектив розвитку нацiї стають обсяги й темпи депопуляцiї, тобто абсолютного зменшення населення внаслiдок перевищення кiлькостi померлих над кiлькiстю народжених. Вона почалася в Українi з 1991 р. i нинi таке зменшення становить близько 1 млн осiб. життя, становив 1,6 дитини на одну жiнку. Зазначимо, що для розширеного вiдтворенння населення необхiдно мати 2,2-2,4 дитини. Падiння життєвого рiвня, що триває, невирiшенiсть екологiчних проблем, загострених наслiдками Чорнобильської катастрофи, соцiально-психологiчний дискомфорт - все це примушує бiльшою мiрою, нiж ранiше обмежувати розмiр сiм'ї. Процес зниження народжуваностi характерний для багатьох розвинених країн свiту, нинi це загальна тенденцiя демографiчного розвитку. Але є та межа зниження народжуваностi, яку не можна переступити, оскiльки за нею - процес депопуляцiї набуває незворотного характеру. Україна сьогоднi пiдiйшла до цiєї межi. Крiм того, рiзко зменшилася кiлькiсть шлюбiв, зростає число розлучених, удiвцiв i особливо удовиць, збiльшується частка бездiтних i однодiтних родин, а це ще бiльше погiршує демографiчнi перспективи держави. В Українi постiйно зростає рiвень смертностi населення. Спостерiгається особливо висока смертнiсть чоловiкiв у працездатному вiцi, яка перевищує смертнiсть жiнок в аналогiчному вiцi майже вчетверо. Тiльки за рахунок цього фактора Україна втратила у 1969-1993 рр. понад 500 тис. чоловiкiв у вiцi вiд 16 до 50 рокiв. Вiдбувається зростання смертностi населення вiд iнфекцiйцних та паразитарних хвороб, що є ганебним явищем для цивiлiзованої країни. Збiльшилася смертнiсть вiд туберкульозу, яка у 2-9 разiв перевищила вiдповiднi рiвнi, наприклад, Польщi, хоча остання має найвищi показники серед розвинених країн. Зростає смертнiсть вiд факторiв, спричинених соцiальною напругою. У 1995 р. проти 1990 число вбитих зросло на 85 %, самогубцiв - на 37 %. Інтенсифiкується вимирання найбiльш вразливих груп населення - дiтей, жiнок, осiб похилого вiку. В результатi зниження народжуваностi населення країни "старiшає". Частка осiб похилого вiку у 1995 р. становила в цiлому по Українi понад 1/5, а в селах - 1/3 всього населення. загальної захворюваностi в Українi - один iз найвищих серед країн на теренах колишнього Радянського Союзу. Поширюються соцiальнi хвороби. Так, за рiвнем захворюваностi алкоголiзмом i наркоманiєю Україна перебуває на 2-му мiсцi серед зазначеної групи країн. Існує тенденцiя значного погiршення здоров'я нинiшнiх дiтей i пiдлiткiв. Лише один з чотирьох-п'яти може вважатися цiлком здоровим. Проблема полiпшення здоров'я населення сьогоднi перетворилася у проблему його елементарного збереження. На погiршення основ подальшого вiдтворення населення України вплинули також негативнi змiни в його генофондi, що загрожують якiсним виродженням українського народу. Цiлеспрямоване винищення найосвiченiшої, професiйно пiдготовленої частини населення України, її iнтелiгенцiї, заможних селян пiд час полiтичних репресiй i голодоморiв 30-40-х рокiв, величезнi втрати працездатної частини населення пiд час другої свiтової вiйни, органiзованi переселення українцiв до Росiї, Казахстану та iнших республiк колишнього СРСР, зрештою, нинiшнiй вiдтiк iнтелекту за кордон, - все це завдало i продовжує завдавати багато в чому непоправної шкоди українськiй нацiї. Техногенне i радiоактивне забруднення атмосфери, грунтiв, водойм у бiльшостi областей України спричиняє численнi мутантнi ушкодження генiв, якi можуть у майбутньому лавиноподiбно поширюватись. Наслiдком цього стане бiологiчно зумовлене зниження народжуваностi, зростання потворностi серед новонароджених, поширення спадкових хвороб i виявлення їхнiх нових форм. Якщо ранiше для розвитку i збереження людського суспiльства мусили виживати найбiльш iнтелектуально розвиненi та вправнi його члени, то нинi у зв'язку з погiршенням соцiального i природного середовища реальнi можливостi вижити i залишити пiсля себе потомство зберiгають переважно люди фiзично здоровi, що вiддає прiоритет чинниковi фiзичного розвитку людини над розумовим. Формування призовних контингентiв. Негативним наслiдком демографiчних змiн є звуження бази для формування призовних контингентiв. Становлення i розвиток самостiйної Української держави передбачає створення армiї, здатної забезпечити її обороноздатнiсть при рацiональному використаннi демографiчного потенцiалу країни. На жаль, сьогоднi склалася така ситуацiя, коли чисельнiсть сучасних Збройних Сил може визначатися не стiльки воєнно-полiтичною обстановкою та вiйськовою полiтикою держави, скiльки обсягами наявних вiкових контингентiв населення країни. Зiставлення даних двох останнiх переписiв населення - 1979 i 1989 рр. - свiдчить про загрозливу тенденцiю зменшення загальної чисельностi молодi призовного вiку. Вiдповiднi контингенти молодi чоловiчої статi у вiцi 15-19 рокiв у 1989 р. становили лише 85 % її чисельностi у 1979 р. Чисельнiсть чоловiкiв допризовного вiку (17-лiтнiх) в Українi у 1993 р. порiвняно з 1980 р. зменшилася на 13,8 %, призовного вiку (18-лiтнiх) вiдповiдно на 8,5 %. та призовного вiку в мiських поселеннях, вiдносяться захiднi областi України, а також Вiнницька i Одеська, а в сiльських мiсцевостях - Харькiвська, Луганська, Донецька, Київська, Вiнницька, Миколаївська, Львiвська, Хмельницька i Тернопiльська областi. з 1980 р. збiльшилася на 7,9 %, а в селах - зменшилася на 15,5 %. до 15 рокiв за прогнозними розрахунками зменшиться з 23,2 % у 1991 р. до 17,6 % у 2016 р. При цьому той факт, що середня кiлькiсть дiтей у сiм'ї практично буде зведена до однiєї дитини (1,3 в середньому на одну сiм'ю з дiтьми), ще бiльше загострює проблему формування вiйськових контингентiв. Проблеми розвитку титульної нацiї. Непокоять тенденцiї, характер i перспективи розвитку титульного населення України - українцiв, а саме. 1. Існує тенденцiя до кiлькiсних втрат української нацiї, тобто до зменшення питомої ваги українцiв (за перiод мiж переписами населення 1970 та 1989 рр. - майже на 3 %) i зростання частки осiб iнших нацiональностей у складi населення України. 2. Спостерiгається зменшення частки осiб, якi вважають українську мову рiдною (з 90 % у 1970 р. до 87 % у 1989 р.), а мовний вибiр iстотно впливає на формування нацiонального менталiтету. роками iнтенсивно iммiгрують до України. 4. Значний приплив до України осiб з абсолютно вiдмiнними релiгiйними, етнiчними та етичними переконаннями пiдвищує вiрогiднiсть виникнення додаткової соцiальної напруженостi в державi. Україна все бiльше стає спiльною домiвкою для населення республiк колишнього СРСР, яке пiддається дискримiнацiї, страждає вiд збройних конфлiктiв та iнших полiтичних потрясiнь. Лише за перший квартал 1996 р. до України з країн СНД прибуло близько 32 тис. чоловiк, у тому числi 63 % - з Росiї (у тому числi з Кавказького регiону), понад 7 % - з Узбекистану, 6 % - з Молдови, понад 4 % - з Казахстану. болгари, греки та iн. Через це в мiсцях, куди вони повертаються, а також у мiсцях компактного розселення бiженцiв i вимушених мiгрантiв можуть виникати очевиднi або прихованi протистояння з мiсцевим населенням. 6. Змiцнення нацiональної самосвiдомостi українцiв часто-густо сприймається неукраїнськими нацiональностями, переважно росiйськомовним населенням України, як прояв нацiоналiзму. Цi побоювання абсолютно безпiдставнi, оскiльки росiйськомовне населення має достатню кiлькiсть шкiл з викладанням росiйською мовою i вiдповiднi друкованi видання. Поступово встановлюється справедливiсть щодо титульного населення держави. Серед нацiональних меншин України вiдбувається вiдродження їхнiх культур i релiгiй, зростає кiлькiсть театрiв, бiблiотек i перiодичних видань. Впровадження спецiальних програм матерiальної та органiзацiйної допомоги розвитку нацiональних культур i мов пiдтримується державними фондами. Але прогресивнi тенденцiї розвою всiх нацiональностей в Українi останнiм часом зустрiчають значнi економiчнi труднощi, що заважають нормальному перебiговi зазначеного процесу. та дуже багатих. Нинi в Українi практично немає середнього класу населення, який, з досвiду розвитку захiдних країн, є основним рушiєм соцiальних i полiтичних перетворень. Швидкiсть, з якою бiльшiсть громадян України зубожiє, i реальнiсть перспектив масового безробiття на тлi зруйнованої системи соцiального захисту можуть спричинити могутнi вибухи народного невдоволення. У зв'язку з розвитком нових тенденцiй на ринку працi з липня 1991 року в Українi запроваджено реєстрацiю безробiтних i громадян, якi шукають роботу. Кiлькiсть осiб, що перебувають на облiку служб зайнятостi, щороку зростає i на 01. 09. 96 становила близько 300 тис. чоловiк. Чисельнiсть зареєстрованих безробiтних з 1 сiчня 1992 р. до 1 сiчня 1996 р. зросла бiльше, нiж у 30 разiв (з 6,8 тис. до 216 тис.). Рiвень безробiття в Українi, тобто вiдношення чисельностi зареєстрованих безробiтних до всього економiчно активного населення, на кiнець першого кварталу 1996 р. становив 0,8 %, що на 0,3 % вище, нiж на початку року. Найвищим безробiття залишається в Івано-Франкiвськiй (2,4 %), Львiвськiй (1,8 %) та Волинськiй (1,7 %) областях. Проте офiцiйно визначений вiдносно невисокий рiвень безробiття в Українi не вiдповiдає реальнiй ситуацiї на ринку працi внаслiдок iснування неповної зайнятостi працюючих (прихованого безробiття) i функцiонування нерегульованого ринку робочої сили. Згiдно з оцiнками фахiвцiв Свiтового банку реальне безробiття в Українi сягає 30 %. Соцiально небезпечним i суспiльно несправедливим є поширення безробiття серед жiнок. Якщо в загальнiй кiлькостi громадян, не зайнятих трудовою дiяльнiстю i зареєстрованих у службах зайнятостi, їхня частка досягала 70 %, то серед працевлаштованих Службою зайнятостi осiб, зокрема за 9 мiсяцiв 1996 р., жiнки становили лише 45 %. До 3/4 безробiтних становлять особи з вищою та середньою спецiальною освiтою. вибухонебезпечну демографiчну групу ризику. Зростання цiн на товари першої необхiдностi, на комунальнi послуги, на товари дитячого асортименту найсильнiше вдарило по жiнках, особливо по матерях, що виховують дiтей без чоловiкiв. В Українi такою сiм'єю є кожна дев'ята. Емiграцiя. Ще однiєю загрозою для перспектив розвитку країни є реальна можливiсть втрати iнтелектуального потенцiалу наявного населення. Якщо економiчнi реформи в Українi зазнають невдачi, то значна частина її громадян може прийняти рiшення емiгрувати до сусiднiх країн, у тому числi Заходу, сподiваючись знайти там краще життя. Згiдно iз статистичними даними лише у першому кварталi 1996 р. за межi України виїхало 51,5 тис. чоловiк. В країни далекого зарубiжжя виїхало 11,5 тис. чоловiк, у тому числi кожний третiй - до Ізраїлю, кожний четвертий - до США, кожний шостий - до Нiмеччини. Згiдно з даними ряду соцiологiчних опитувань, ще готовi виїхати на роботу за кордон на термiн до кiлькох мiсяцiв кожний третiй респондент, на кiлька рокiв - кожний п'ятий, назавжди - кожний десятий. Причому найвищий вiдсоток тих, хто має бажання працювати за кордоном, зосереджений у найпродуктивнiшому вiцi, серед осiб iз закiнченою професiйною освiтою. Отже, найближчими роками цiлком реальне зростання трудової емiграцiї з України, причому як iндивiдуальної, так i в органiзованiй формi для виконання пiдрядних робiт. Отже, соцiально-демографiчна ситуацiя, що склалася в Українi, настiйно вимагає врахування демографiчного чинника при визначеннi перспектив побудови суверенної Української держави, створення вiдповiдних умов для збереження та виживання населення, без чого пiдтримання її нацiональної безпеки буде справою безперспективною. 2. Розмiщення населення по територiї, його густота. розмiщення населення на територiї та форми його територiальної органiзацiї у виглядi системи поселень. Вiдображає як процес розподiлу й перерозподiлу населення на територiї, i результат цього процесу у виглядi iснуючої на даний час територiальної мережi поселень. На 1. 01. 1998 р. на територiї України проживало 50,5 млн. осiб. За цим показником наша країна перебуває на 5-му мiсцi в Європi пiсля Нiмеччини, Великобританiї, Італiї та Францiї. Середня густота населення близько 84 осiб на 1 км2 . У минулому великий вплив на кiлькiсть, густоту населення Ук­раїни i внутрiшнi територiальнi вiдмiни мали постiйнi вiйни, якi вiв український народ з iноземними поневолювачами i загарбниками з Польщi, Туреччини, Угорщини, Румунiї, Росiї. Особливо вплинули на кiлькiсть i густоту населення в Українi роки радянської влади i входження до складу Радянського Союзу. Починаючи з 1917 р., український народ втратив понад 25 млн. своїх громадян вбитими i закатованими. Це найбiльший з вiдомих гено­цидiв (знищення за нацiональною ознакою), що його знала iсторiя людства: громадянська вiйна i агресiя росiйських, польських i. нiмецьких вiйськ 1917—1920 рр., голодомори 1921—1923 рр., 1932— 1933 рр., масовi репресiї 1935—1939 рр., Друга свiтова вiйна, голод 1946—1947 рр. Пiд час освоєння цiлинних i перелогових земель у 1953—1954 рр. з України було вивезено понад 1,5 млн осiб. І, на­рештi, чорнобильська трагедiя, що призвела до мiграцiї сотень тисяч осiб i перетворення цiлих районiв нашої країни в безлюднi тери­торiї. Основними чинниками сучасного розмiщення населення по тери­торiї держави є економiчний, природний та iсторичний. Кiлькiсть населення в рiзних областях України неоднакова i, крiм наведених вище чинникiв, залежить вiд їхньої площi. Найбiльше його в Доне­цькiй, Київськiй (разом з Києвом), Днiпропетровськiй та Харкiвськiй областях. За густотою населення окремi територiї України також iстотно вiдрiзняються. Найгустiше заселена Донецька область, найменше — Чернiгiвська. Досить низька густота населення в полiських i степо­вих областях України. Дуже нерiвномiрно розмiщене населення на територiях таких областей, як Луганська, Запорiзька, Закарпатська, Чернiвецька, а також Автономної Республiки Крим. репресованих комунiстичним режимом на­родiв, зокрема кримських татар у Крим. Упродовж XX столiття природнi чинники, що визначають кiлькiсть населення нашої держави i особливостi його розмiщення по її територiї, поступово втрачали своє значення. Але i нинi вони все ще мають певний вплив на цi показники. Так, у наш час наймен­ша густота населення характерна для пiвнiчних районiв країни, де найвищий коефiцiєнт лiсистостi територiї, значна заболоченiсть, ґрун­ти мають низьку родючiсть. До таких регiонiв належать пiвнiчнi частини Волинської, Рiвненської, Житомирської, Київської, Чернiгiв­ської та Сумської областей. Природнi умови визначають низьку густоту населення також у високогiрних районах Карпатських i Кримських гiр. Це стосується окремих частин Закарпатської, Львiвської, Чернiвецької областей та Автономної Республiки Крим. Низькi показники густоти населення i в посушливих районах степових областей. Найнижчi вони в Херсонськiй областi — 45 осiб на 1 км2 , а також в окремих частинах Одеської, Миколаївської, Запо­рiзької областей та Автономної Республiки Крим. Найкращi природнi умови для життя i виробничої дiяльностi населення в нашiй країнi склалися в лiсостеповiй зонi. Тому тут i спостерiгається найвища густота населення. З другої половини XX столiття на розмiщення населення Украї­ни все бiльший вплив мало поступове загострення екологiчної кри­зи i особливо чорнобильська катастрофа. Так, у 1986 р. були по­внiстю вiдселенi мешканцi мiст i сiл 30-кiлометрової зони навколо Чорнобильської АЕС. Пiзнiше було визначено й iншi територiї безу­мовного (обов'язкового) вiдселення та гарантованого добровiльного вiдселення. Населення залишає й iншi зони екологiчної бiди, якi займають близько 15% територiї України. 3. Розмiщення мiського i сiльського населення по окремих регiонах. Мiське розселення — форма територiальної органiзацiї життя населення у виглядi мiст, розвиток яких пов'язаний з розмiщенням промислових пiдприємств, об'єктiв будiвництва, транспорту, з пост-iндустрiальними видами дiяльностi. Критерiї вiднесення до мiст у рiзних країнах неоднаковi. Так, у Данiї мiстами вважають поселен­ня з кiлькiстю жителiв понад 250, Малайзiї — 1 тис., Непалi — 5 тис., США — 2,5 тис., Японiї — 50 тис. Крiм людностi, в Японiї та Бельгiї при цьому береться до уваги критерiй середньої щiльностi населення. В Індонезiї, Замбiї, Перу введено критерiй так званих мiських ознак, пiд якими розумiють рiвень благоустрою та наявнiсть певних зручностей (електрика, каналiзацiя, мережа культурно-побу­тових закладiв). До категорiї мiст в Українi вiдносять населенi пун­кти з люднiстю понад 10 тис. осiб, серед яких не менше двох третин становлять робiтники, службовцi та члени їхнiх сiмей. Вiдсутнiсть єдиних критерiїв для визначення мiст свiдчить про те, що вони на­вряд чи доцiльнi, оскiльки iснують великi вiдмiнностi в рiзних регiо­нах р освоєннi територiй та їх заселеннi, у природних умовах прожи­вання та iн. Мiське розселення характеризується такими властиво­стями: високою щiльнiстю мережi та iнтенсивнiстю розвитку мiських поселень; великою насиченiстю й тiсними зв'язками мiж поселеннями i всерединi їх; рiзноманiтнiстю вибору (мiсць роботи, видiв спiлкування, вiдпочинку тощо) i великою щiльнiстю контактiв; уск- ладненням форм розселення. Урбанiзацiйному розселенню властивi динамiчнiсть (змiна розселення в просторi й часi), iєрархiчнiсть (спiвпiдпорядкованiсть рiзних форм розселення), багатофункцiональнiсть (виконання рiзних функцiй; мiсць проживання людини, концентрацiї рiзних видiв дiяльностi). Сiльське розселення — форма територiальної органiзацiї життя населення на позамiськiй територiї у виглядi сукупностi сiл, поселень iнших типiв, призначених для постiйного або тимчасового проживан­ня. Воно вiдрiзняється вiд мiського тим, що забезпечує виконання переважно iнших господарських функцiй (сiльськогосподарське ви­робництво, лiсове й лiсопромислове господарство, рекреацiйне обслуго­вування, природоохороннi функцiї). Тому сiльське розселення вiдзна­чається меншою люднiстю поселень, переважанням малоповерхової забудови i поширенiстю односiмейних житлових будинкiв. У бiльшостi районiв основну частину сiльського розселення складають поселення, що безпосередньо пов'язанi з сiльськогосподар­ським виробництвом. Існують i несiльськогосподарськi сiльськi поселення: промисловi, лiсопромисловi, лiсоохороннi, транс­портнi, рекреацiйнi, а також змiшанi агропромисловi. Включно з односiмейними житловими точками, у свiтi — 12—20 млн сiльських поселень. В Українi — 28,6 тис. сiльських поселень (1991 р.), у тому числi 5,6 тис. малих (менше 100 жителiв), 5,0 тис. великих (понад 1000 жителiв), причому в останнiх проживає 54,6% сiльського населення країни. Система сiльського розселення в Українi формувалася столiття­ми i тисячолiттями. На характер сiльського розселення значно впли­вають природнi умови. Тому найбiльша густота сiльського населен­ня характерна для лiсостепової зони. Нижчим є цей показник у полiськiй частинi країни i ще нижчий у степовiй. На пiвночi. (Полiсся) переважають невеликi села з середньою люднiстю 250—500 осiб. Вони розташованi на пiдвищеннях, у сухих мiсцях. У лiсостепу села багатолюднi — 500—1500 осiб — i знахо­дяться, як правило, бiля рiчкових долин i ярiв. На пiвднi села на­лiчують по кiлька тисяч осiб. Інодi на багато кiлометрiв простяга­ються вони вздовж рiчок i балок. У високогiрнiй частинi Карпат­ських гiр окремi садиби розкиданi на схилах за кiлька кiлометрiв одна вiд одної i фактично не утворюють сiл. населення з розрахунку на 1 км2 у Чернiвецькiй областi (67 осiб), за нею iдуть Івано-Франкiвська та Закарпатська областi. 4 Соцiально-економiчна перебудова суспiльства в Українi спричинила гострi проблеми. Їхнє вирiшення передбачає розробку науково обгрунтованої комплексної програми подолання демографiчної кризи, яка б охоплювала не тiльки питання простого вiдтворення населення, але й його розвитку у широкому соцiальному контекстi. У першочерговому порядку необхiдно розробити сучасну iдеологiю демографiчного розвитку України, що поєднувала б об'єктивний аналiз реалiй з науково обгрунтованими цiлями та завданнями. У зв"язку з цим слiд посилити науковi розробки в галузi демографiчних та гендерних дослiджень, їх фiнансову пiдтримку, а також пропаганду вiдповiдних наукових знань. В умовах значного зниження народжуваностi, зростання смертностi та погiршення здоров'я необхiдно докласти максимальних зусиль для збереження населення України. Це має бути основним змiстом демографiчних стратегiй держави сьогоднi. При обмежених фiнансових можливостях, а також занепадi системи соцiального захисту основна увага i пiдтримка повиннi бути спрямованi на вирiшення проблем, що безпосередньо впливають на рiвень захворюваностi i смертностi населення i, зокрема, дiтей та жiнок. У зв'язку з цим необхiдно реформувати систему охорони здоров'я, на якiй негативно позначилися змiни соцiально-економiчних умов, а також збiльшити асигнування на розвиток цiєї сфери. Тим бiльше, що в умовах стрiмкого старiння населення потреба в коштах на охорону здоров'я та соцiальне забезпечення осiб похилого вiку постiйно зростає. Питання пропаганди засобами масової iнформацiї здорового способу життя повинно розглядатися як одна з головних цiлей стратегiї змiцнення здоров'я та продовження повноцiнного життя i включати такi аспекти: - передача знань щодо профiлактики захворювань та пiклування про здоров'я як населення в цiлому, так i конкретних груп ризику, наприклад пiдлiткiв; - засвоєння та застосування знань вiдповiдними адресатами з тим, щоб домогтися змiн у поведiнцi людей, що зловживають курiнням, алкоголем та наркотиками; - розвиток рiзних форм пiклування про власне здоров'я. В умовах, коли жiнки становлять бiльшiсть серед тих, хто звiльняється з виробництва, i меншiсть серед працевлаштованих, необхiдно на практицi забезпечувати їхнє право на працю у поєднаннi з виконанням материнської функцiї. Йдеться, по-перше, про профiлактичнi заходи, спрямованi на рацiоналiзацiю працi жiнок, якi здiйснюються на державному рiвнi i мають довготривалий характер. По-друге, про активну полiтику на ринку працi, спрямовану на зменшення безробiття серед жiнок, бiльш повне урахування їхнього професiйно-квалiфiкацiйного складу, надання можливостей перепiдготовки i працевлаштування в конкретних умовах. Населення має бути соцiально захищеним, а специфiчна демографiчна полiтика повинна пiдсилюватися заходами держави щодо виходу з економiчної кризи. Проте сувереннiсть особи несумiсна з соцiальним, а тим бiльше державним патерналiзмом, котрим була пройнята демографiчна полiтика в колишньому СРСР. Держава повинна забезпечувати соцiальний захист своїх громадян, але не перетворювати їх на утриманцiв. Найвища мета такої полiтики - домогтися, щоб якомога менша частина населення залежала вiд суспiльної благодiйностi. добробуту. Цьому можуть слугувати заходи щодо забезпечення зайнятостi населення - створення нових робочих мiсць, навчання та переквалiфiкацiя працездатних, особливо в тих галузях суспiльного виробництва, де очiкується найбiльше безробiття. Необхiдно також проводити демографiчнi та гендернi експертизи всiх законопроектiв Верховної Ради, проектiв указiв Президента України, якi заторкують права та iнтереси населення. За останнiх 1,5 року наше населення скоротилось майже на 1,5 мiльйона чоловiк! В мирний час вiдбуваються явища, характернi для свiтових i громадянських воєн. Через пару десяткiв рокiв нас може залишитися не бiльше 25-30 мiльйонiв. Такий невтiшний висновок напрошується пiсля проведення парламентських слухань: «Демографiчна криза в Українi: її причини та наслiдки». вбивства, самовбивства та iншi негативнi фактори впливу на людей. Третє – екологiчнi проблеми, пов'язанi з аварiєю на ЧАЕС i рiзким погiршенням стану навколишнього середовища. В демографiчному вiдношеннi ми стали однiєю iз найгiрших країн свiту. В першу чергу, це викликано неефективною полiтикою країни до найменш захищених категорiй населення. Темпи економiчного росту не вiддзеркалюють життєвого рiвня людей, повнiстю залежних вiд своєї держави. За роки незалежностi середнiй вiк українцiв збiльшився з 35 до 37 рокiв. Зниження рiвня народжуваностi призвело до того, що сьогоднi близько 30 вiдсоткiв населення – пенсiонери. На одного працюючого припадає по одному непрацюючому. Згiдно з соцiологiчними даними, майже 70 вiдсоткiв моїх ровесникiв вiдмовляються народжувати дiтей: 35 – через невпевненiсть у завтрашньому днi, 32 – через вiдсутнiсть нормальної зарплати. Як можна говорити про рiст народжуваностi, якщо третя частина працездатної молодi – безробiтнi? Бiльше 6 мiльйонiв юнакiв i дiвчат заявляють, що через вiдсутнiсть житла не будуть продовжувати свiй рiд. Демографiчна криза може перетворитись на демографiчну катастрофу: соцiальний механiзм вiдтворення нацiї вщент руйнується, а вся структура суспiльного життя надовго втратить свою особливу системну (емерджентну) властивiсть – зберiгати мiру вiдтворення конкретно-iсторичного населення як єдностi досягнутої якостi i кiлькостi. Про тенденцiї демографiчного стану свiдчать данi Держкомстату: на початку 2003 року населення України становило 47,956 мiльйонiв, скоротившись за мiсяць на 47 тисяч. Чисельнiсть мiського населення вдвiчi перевищує чисельнiсть сiльського (вiдповiдно 32,3 млн. i 15, 65 млн.). Сучасний рiвень народжуваностi найнижчий за весь перiод пiслявоєнної iсторiї України. демографiчних перспектив країни. Ця межа – сполучення дводiтностi з тридiтностю, яке забезпечує трохи розширене вiдтворення населення. Україна давно переступила цю межу, про що свiдчать показники вичерпаної плiдностi i розподiл народжених за чергою народження. В умовах посилення деструктивних процесiв в соцiально-економiчному життi в Українi поглиблюється криза здоров'я населення. Основними проявами цiєї кризи є стрiмке пiдвищення смертностi, безпрецедентне для мирного часу скорочення очiкуваної тривалостi життя i несприятливi зрушення в структурi причин смертi. в динамiцi смертностi i тривалостi життя протягом 50-х – першої половини 60-х рокiв пов'язанi з докорiнними змiнами в структурi патологiї i причин смертi, у ролi старих i нових патогенних факторiв. Це означало, що Україна успiшно долає перший етап епiдемiологiчного переходу, на якому прогрес у боротьбi за людське здоров'я i життя став можливим завдяки стратегiї дiй, орiєнтованiй на масовi, не дуже дорогi профiлактичнi заходи, що не потребують значної активностi з боку самого населення, на широке використання антибiотикiв. Однак з середини 60-х рокiв (в розвинених країнах з середини 50-х рокiв) можливостi цiєї стратегiї вичерпалися, внаслiдок чого тривалiсть життя в Українi почала скорочуватися, а її зростання в розвинених країнах уповiльнилося. Аналiз еволюцiї структури причин смертi за останнi 30 рокiв показує, що вирiшальний вплив на смертнiсть населення мають i матимуть у перспективi два класи причин смертi – хвороби системи кровообiгу i зовнiшнi причини смертi. Вони визначають як генеральну траєкторiю динамiки смертностi населення України, так i її короткочаснi кон'юнктурнi змiни. У 70-х роках i в першiй половинi 90-х зростання смертностi вiд хвороб системи кровообiгу i зовнiшнiх причин смертi обумовило майже 4/5 скорочення середньої тривалостi життя. Аналiз тривалостi життя населення України в контекстi iсторичної ретроспективи затяжної кризи у станi здоров'я населення не дає пiдстав для особливого оптимiзму щодо перспектив зниження смертностi. За таких умов Україна навряд чи зможе зробити значний поступ на шляху продовження вiку своїх громадян. Тому i через чверть столiття її вiдставання вiд розвинених країн за показником середньої тривалостi життя сягатиме 7-8 рокiв. У ходi розробки прогнозу смертностi населення України до 2025 р. Інститутом економiки НАН України розглянуто три можливi його сценарiї, якi умовно названi песимiстичним, середнiм i оптимiстичним. При розробцi середнього (стабiлiзацiйного) варiанту прогнозу смертностi зроблено припущення, що в межах прогнозованого перiоду будуть створенi умови, якi перешкоджатимуть подальшому погiршенню стану здоров'я населення. З'являться передумови зниження захворюваностi та iнвалiдностi, деякого пiдвищення тривалостi життя, якi, однак, не ведуть до принципових змiн якостi здоров'я, до переходу вiд досить вiдсталої до бiльш сучасної моделi здоров'я. Цей варiант можливий при iстотному пiдвищеннi життєвого рiвня в Українi, полiпшеннi екологiчної ситуацiї, при переглядi iдеологiї української охорони здоров'я та збiльшеннi її фiнансування на 40-50 вiдсоткiв. тисяча докторiв i кандидатiв наук, чверть з яких – перспективнi фахiвцi вiком вiд 40 до 50 рокiв. За розрахунками на основi методики ООН, кожний спецiалiст, що покинув країну, вилучив з надбання суспiльства близько 300 тисяч доларiв США. Серед чинникiв, що впливають на збiльшення емiграцiї iнтелектуального потенцiалу, слiд зазначити низький рiвень життя та неможливiсть належного застосування своїх знань та квалiфiкацiї на Батькiвщинi. У сучасних умовах, коли суспiльне життя продовжує знаходитись у станi хронiчної кризи i невизначеностi, коли не вироблена досить обґрунтована економiчна стратегiя-прогноз, затверджена на держаному рiвнi, демографiчне прогнозування перетворилось на операцiю з багатьма невiдомими. Створилась унiкальна для демографа-прогнозиста ситуацiю: практично вiдсутня соцiально-економiчна основа для опрацювання демографiчних гiпотез. 3 метою полiпшення демографiчної ситуацiї необхiдно спрямувати соцiально-економiчну полiтику на розв'язання найгострiших проблем сiм'ї: стимулювання народжуваностi, пiдвищення медичного обслуговування, посилення охорони та оплати працi, полiпшення побутових умов i впровадження здорового способу життя, створення широкої мережi державних та недержавних служб соцiальної допомоги. Україна поступається багатьом країнам свiту. Негативний вплив на чисельнiсть i густину населення надали численнi вiйни українського народу з своїми поневолювачами, громадянська вiйна 1917-1920 рр., голодомори 1920-1922 рр. i 1932-1933 рр., масовi репресiї 1937-1939 рр., друга свiтова вiйна, чорнобильська трагедiя 1986 р. Чисельнiсть населення в рiзних областях не однакова. Найбiльша густина населення в Донецькiй областi, якнайменша - в Чернiгiвськiй. Розвиток економiки, спецiалiзацiя її окремих галузей впливають на густину i розмiщення населення. з свого боку населення, що iсторично склалося на певнiй територiї, також впливає на розвиток, розмiщення i спецiалiзацiю галузей господарства. В даний час природний прирiст в Українi негативний, тобто смертнiсть перевищує народжуванiсть. Середня тривалiсть життя складає 69 рокiв, при цьому жiнок - 74, чоловiк - 64. Статева структура населення України постiйна: 46 % - чоловiк, 54 % - жiнок. В країнi росте частка людей немолодого вiку, тобто йде процес старiння нацiї. Населення України живе в мiстах, селах, селищах мiського типу, робiтниках i курортних селищах. В мiстах зосереджене 68 % жителiв країни, в селах - 32 %. Інтенсивно вiдбувається урбанiзацiя - зростання мiст i мiського населення. Найвищий рiвень урбанiзацiї - в Донбасi. Сiльськi населенi пункти мають значнi вiдмiнностi в рiзних природно-географiчних зонах. На Полiссi переважають невеликi села (250 - 500 чоловiк), в Лiсостепi бiльш багатолюднi (500 - 1500 чоловiк), на Пiвднi - багатолюднi села (декiлька тисяч чоловiк). На демографiчну ситуацiю в Українi значний вплив надають мiграцiї. Розрiзняють внутрiшня i зовнiшня мiграцiї. Зовнiшня мiграцiя дiлиться на емiграцiю i iммiграцiю. Внутрiшнi мiграцiйнi процеси в країнi пов'язанi з перемiщенням населення з недостатньо промислово розвинених областей Заходу i Центру України до Донбасу, Промислове Приднiпров'я, на зрошуванi землi Пiвдня. Значну хвилю внутрiшнiх мiграцiй викликала чорнобильська трагедiя. Маятниковi мiграцiї - це перемiщення населення з примiської зони в мiсто i зворотньо. Іммiграцiйнi процеси в Українi останнiми роками пов'язанi також з поверненням репресованих народiв i вiйськовослужбовцiв, з перемiщенням бiженцiв iз зон озброєних конфлiктiв в колишнiй Югославiї, Чечнi, країнах Закавказзi. Зростає емiграцiйна активнiсть населення України. На територiї України живуть представники понад 100 нацiональностей. Бiльшiсть населення в країнi - українцi (73 %). В Українi проживає 14 млн (27%) представникiв iнших нацiональностей. Найчисленнiшою групою серед них є росiяни (22 % вiд всього населення країни). В Українi також живуть євреї, бiлоруси, молдави, поляки, болгари, угорцi i iн. країнах Пiвденної Америки i iн. 1. Бугуцький О. А. Демографiчна ситуацiя та використання людських ресурсiв на селi // Ін-т аграр. економiки Укр. аграр. наук. - К., 1999. - 278 с. 2. Бугуцький О. А. Демографiчна ситуацiя на селi // Економiка АПК. - 1997. - № 11. - С. 54-59. 3. Васильєва Л. Й. Демогpафiчнi аспекти сучасної сiм’ї // Актуал. пpобл. полiтики: Зб. наук. пp. - Одеса, 1997. - Вип. 1-2. - С. 15-17. 4. Вовканич С. Й., Цапок С. О. Регiональний демоpозвиток: тенденцiї та паpадокси // Укpаїна в XXI столiттi: концепцiї та моделi економiчного pозвитку: Матеpiали доп. V Мiжнаp. конгp. укp. економiстiв. - Львiв, 2000. - Ч. 2. - С. 7-10. 6. Гpицевич В. С. Репpодуктивний потенцiал тpудових pесуpсiв pегiону в сучасних умовах // Укpаїнське Полiсся: вчоpа, сьогоднi, завтpа: Зб. наук. пp. - Луцьк, 1998. - С. 134-136. мiжнаp. наук. кpаєзнавч. конф., жовт. 1994 p.). - Хмельницький; Ізяслав; Шепетiвка, 1994. - С. 524-527. 8. Глуханова Г., Куpило І. Hаpоджуванiсть у pадiацiйно забpуднених pегiонах Укpаїни // Демогpафiчнi дослiдження: Мiжвiд. зб. наук. пp. - К., 1999. - Вип. 21. - С. 28-37. 9. Гоpобець О. Особливостi пpоцесiв мiгpацiї та вiдтвоpення населення в Укpаїнi // Теpнопiльський педунiвеpситет iм. В. Гнатюка. Hаук. зап. Сеp.: Геогpафiя. - Теpнопiль, 1998. - N2. - С. 60-63. 10. Голуб Л. А., Жидченко H. В. Экономические последствия демогpафической ситуации в области // Финансы, учет, банки: Сб. науч. тp. - Донецк, 1999. - С. 223-229. 11. Грушко С. Народовi України загрожує вимирання // День. - 1999. - 5 жовт. - С. 2. 12. Гудзинський С. О. Тpудовий потенцiал села: демогpафiчнi пеpспективи // Укpаїнське село: вихiд iз кpизи: Зб. наук. пp. - К., 1994. - С. 79-92. 13. Гуреш Т. Нема кого послати у Декрет!: Демографiчна криза в Українi i в свiтi // Укр. слово. - 2000. - 18-24 трав. - С. 15.