Брахманизм
БРАХМАНІЗМ, етап розвитку релiгiйної думки в Індiї (приблизно 8-2 ст. до н. е.), зв'язаний в основному з пiзньоведiйскою лiтературою (брахмани, араньяки, упанiшади).
Ведiйскi джерела брахманiзму
Брахманiзм може розглядатися як рання стадiя iндуїзму, головний змiст якої складається в переходi вiд ведiйскої мiфологiї i полiтеїзму до iдеї єдиного бога-творця i потiм — абстрактного абсолюту, основи i причини свiту. Цей перехiд починається вже в «Рiгведе». У деяких гiмнах, особливо пiзнiх, виражається незадоволенiсть архаїчною космогонiєю, робляться спроби знайти єдиного творця свiту, бога, що поєднує в собi властивостi i функцiї всiх богiв i разом з тим переважаючого їх. На цю роль у «Рiгведе» висуваються рiзнi фiгури, найбiльше чiтко — богиня мови Вач, Вишвакарман (бог-ремiсник, «Творець усього») i якась космiчна людина Пуруша. Останнi, по сутi справи, ототожненi i названi Першим зародком вселеної або самим всесвiтом. Один з гiмнiв (X. 21) визначає як причину свiту Праджапатi («Владика iстот»), фiгура якого стає центральною в брахманах, текстах, присвячених опису i тлумаченню ведiйського ритуалу. У них Праджапатi уподiбнюється Золотому зародку (Хiраньягарбха) всесвiту i розумiється як утiлення космiчного жертвопринесення, що поєднує в собi i того, кому приноситься жертва, i її виконавця, i саму жертву. Розчленувавши себе, Праджапатi зi своїх частин дiє свiт i як би розчиняється в ньому, надiляючи його своєю силою.
Така iнтерпретацiя космогонiчного акту, не пориваючи остаточно з мiфологiєю, усе-таки далеко вiдходить вiд споконвiчного ведiйского мiфу про боротьбу Індри з Вритрiй. Без сумнiву, вона вiдбиває ведiйскi уявлення про жертвопринесення як аналогу утвору свiту i про величезну потенцiйну силу правильно виконаних ритуальних дiй. Самi цi дiї поступово здобувають усе бiльше значення, i ритуал, будучи спочатку лише засобом спiлкування людей з богами i їхнiм взаємним обмiном благами, стає з часом iнструментом магiчного впливу на богiв, пiдпорядкування їхнiй волi жрецiв. Укладена в ритуалi сила, що з'єднує його з космiчними процесами, одержала назву «брахман» (вiд санскр. кореня «брах» — «рости», «розширюватися», «пiдтримувати»). Так ранiше iменувався текст (мантра, заклинання, молитва), здатний уплинути на богiв, i так стали iменувати жрецiв — знавцiв i виконавцiв ритуалу i священних текстiв, тобто тих, хто володiв брахманом. Вони утворили стан, або варну, духовних i iнтелектуальних лiдерiв староiндiйського суспiльства, чий авторитет i високий соцiальний статус стали в цей перiод непорушно мiцними.
Араньяки
в араньяках, «лiсових (книгах)», призначених для пустельникiв. У них переважає iнтерес до чисто розумових операцiй i з'являється iдея внутрiшнього, ментального жертвопринесення (наприклад, подих —прана — осмислюється як «пранагнiхотра» — «узливання у вогонь за допомогою подиху»). Паралельно розвивається iдея аскези як фактора жертвоприносини, намiчена в брахманах, де Праджапатi робить акт утвору свiту за допомогою тапаса, жару аскетичних подвигiв.
Упанiшади
в «Брихадараньяка упанiшада», — «не це, не те» («нетi, нетi»).
Інше найважливiше поняття в упанiшадах — Атман, iндивiдуальний духовний початок у людинi, його таємна суть. Хоча iнодi цей початок асоцiюється з праною, життєвим подихом, усе-таки переважає тенденцiя вважати Атман безтiлесною, безособовою сутнiстю, тотожної Брахману (його називають також Творцем, Істиною, Чистим iнтелектом). Ідея такої тотожностi — центральна в упанiшадах, i вища мудрiсть складається, вiдповiдно до їх навчання, у її усвiдомленнi.
Творцiв упанiшад хвилювали й iншi питання, зв'язанi з людиною i його сутнiстю, його мiсцем у свiтi. Серед них — проблема життя i смертi, обговорення якої приводить до вироблення концепцiї перероджень. Висловлюється iдея, що втiлення людини залежить вiд його знань, але перевага в цiлому вiддається точцi зору, вiдповiдно до якої утiлення визначається дiяннями (карма) людини в попереднiм народженнi. Так оформляється настiльки iстотна для iндуїзму (так само як буддизму i джайнiзму) теорiя карми. У зв'язку з нею розвиваєтьсяється i сформоване ще у Ведахах уявлення про два можливi шляхи людини пiсля смертi. Тi, хто усвiдомив тотожнiсть Атмана i Брахмана, йдуть шляхом богiв (деваяна) у свiт вiчного блаженства; тi ж, хто не знайшов щирого знання, йдуть по шляху предкiв (пiтрiяна), тобто знову i знову вiдроджуються в цьому свiтi.
Дослiджуючи природу людського «Я», автори упанiшад чимало мiсця придiляють життєвому подиху (пране), носiю принципу життя, що стає одним iз проявiв Атмана, а також проблемi сну, що приводить до теорiї трьох станiв iндивiда. Цi стани (пильнування, сон зi снами, сон без снiв) являють собою стадiї занурення в щире людське «Я». Остання означає стан повної нерозчленованостi, абсолютного спокою, безособовостi — тобто Атмана.
бога. Згадуються Рудра (Шiва) i Нараяна (Вiшну) як утiлення Брахмана, що можна вважати важливою ланкою становлення власне iндуїзму.
Смрити
Поряд з релiгiйно-фiлософськими текстами в перiод брахманiзму з'являється цiла лiтература практичної властивостi, що вiдноситься до категорiї «смрити». Це всякого роду наставляння, що стосуються правил здiйснення публiчних ритуалiв (шраута-сутри) i домашнiх обрядiв (грихья-сутри), а також тексти, що трактують питання етики i права (дхарма-сутри). У центрi цих текстiв — поняття дхарми («закон», «порядок»), що прийшло на змiну космiчнiй рiте i, знайшовши людський вимiр, стало означати не тiльки загальну упорядкованiсть явищ (i космiчних, i соцiальних), але ще i борг людини, виконання нею своїх обов'язкiв, насамперед релiгiйних.
Лiтература:
Брихадараньяка упанiшада / Переклад, передмова i коментарi А. Я. Сиркiна. М., 1964.
Чхандогья упанiшада / Переклад iз санскриту, передмова i коментарi А. Я. Сиркiна. М., 1965.
Упанiшади / Переклад iз санскриту, передмова i коментарi А. Я. Сиркiна. М., 1967.
Бешем А. Чудо, яким була Індiя. М., 1972.
Культура Древньої Індiї. М., 1975.
Індуїзм, джайнiзм, сiкхiзм: Словник. М.,1996.
Хронiка людства
|
