Взгляд на личность в чань-буддизме

Взгляд на личность в чань-буддизме Нацiональний технiчний унiверситет України "Київський полiтехнiчний iнститут" Факультет iнформатики та обчислювальної технiки "Релiгiєзнавство" Тема: Погляд на особистiсть в Виконав: Прийняв: Соколова Наталiя Сергiївна м. Київ 2002р. План: 2. Чань-буддiзм i чанська фiлософiя особистостi. 2. 1. Виникнення i iсторiя заснування Чань-буддiзму. 2. 3. Людина, особистiсть в Чань-буддiзмi. 3. Висновок. Минають роки, десятирiччя... Одне поколiння змiнює iнше. В кожну епоху людське життя фiксується в матерiальних i письмових пам'ятках культури, залишаючи для наступних поколiнь свiй слiд: хороший чи поганий, глибинний або поверхневий, помiтний, або захований. Нове поколiння будує своє життя не у вакуумi: воно так чи iнакше сприймає матерiальнi i духовнi цiнностi, що були створенi попередниками. Це вiдноситься як до людства в цiлому, так i до окремого народу. В останнє десятирiччя Україна i весь колишнiй Радянськiй Союз перетерпiли великi iсторико-культурнi змiни, якi вiдобразилися на станi людини в суспiльствi. Людина опинилася в складнiй ситуацiї. Змiнився рiвень благосостоянiя, змiнилося все, до чого ми звикли. Для багатьох постало питання виживання. І як завжди вихiд з такої складної ситуацiї людина шукає в духовному життi. Ось чому особливу цiкавiсть викликає питання культури розвитку особистостi, питання фiлософiї психiчної дiяльностi. Вiдповiдi на цi питання деякi знайшли у спадщинi народiв Сходу. Вивчення культури психiчної дiяльностi народiв Сходу, їх культурно-психологiчнi традицiї, цiкавий погляд на особистiсть представляють собою новий напрямок у сходознавствi, який виниклий на перехрестi рiзноманiтних наукових дисциплiн: культурологiї, iсторiї, психологiї, фiлософiї, етнографiї. Традицiйна китайська культура, котра, як вiдомо, є одною з найдавнiших i розвинутих, досягла в процесi багаторiчного розвитку високого ступеню культуризацiї явищ дiйсностi. по глибокому i точному визначенню вiдомого дослiдника китайської культури академiка Алєксєєва, традицiйний Китай - це "країна iнтенсивної культури, котра не залишила жодного явища життя в первиннiй формi". Традицiйна китайська культура намагалася максимально упорядкувати первинний хаос, зменшити мiру ентропiї в навколишньому свiтi, не тiльки на макрокомiчному рiвнi, а й на мiкрокосмiчному, на якому протiкає внутрiшнє духовне життя людини. Тому, на самих раннiх етапах розвитку китайської культури, пiд процес культуризацiї пiдпадала i психiчна дiяльнiсть людини, в результатi чого, в рамках загального складного i багатоаспектного культурного органiзму сформувалася самостiйна культурно-психологiчна традицiя, яку ми визначаємо, як культуру психiчної дiяльностi або психiчну культуру. В широкому i найбiльш загальному визначеннi культура психiчної дiяльностi - це ступiнь психiчного розвитку особистостi в напрямку, який визначається загальними тенденцiями розвитку всiєї культури, той рiвень психiчного вдосконалення людини як особистостi, який був досягнутий в процесi засвоєння цiнностей даної культури, набуття характеристик "культурної людини". Психiчна культура є основною i визначною рисою культури особистостi. Культура особистостi в китайськiй культурi набувала значної специфiкацiї в залежностi вiд того, в рамках якої пiдкультури (буддiйської, конфуцiанської, даоської) вона сформувалася. Але головним завданням її були розвиток i вдосконалення, виховання i тренування природних психiчних здiбностей людини з метою максимальної реалiзацiї всiх потенцiйних можливостей його психiки для того, щоб оптимiзувати свiй фiзiологiчний i бiоенергетичний статус у вiдповiднiсть з вiдповiдними релiгiйно-фiлософськими i соцiально-психологiчними нормами, якi були сформованi в тiй чи iншiй школi традицiйної китайської думки. Культуру психiчної дiяльностi не можна розглядати як чисто психiчний або соцiальний феномен, а як iнтегральний фактор, який формується i функцiонує в процесi iнтенсивної взаємодiї, взаємопроникнення культурних, соцiальних i психологiчних аспектiв. В силу практичної направленостi i традицiйно китайських навчань велике значення в них надавалося винищенню дуалiзму знань i дiйсностi, теорiї та практики. Це в свою чергу визначило найбiльш пристальну увагу до проблеми людини взагалi. Китайськi мислителi пiдкреслювали, що з двох елементiв корелятивної пари "знання - суб'єкт знання" останнiй є визначальним. Знак типу особистостi таким чином можна вважати центральним, найглибшим i унiверсальним знаком в будь-якому китайському вченнi, i це в повнiй мiрi вiдноситься до чань-буддiзмi, в якому особистiсному фактору також надавалося вирiшальне значення. одна з найдавнiших на землi релiгiй. Буддизм виник в Індiї в 16 в. до н. е. i широко розповсюдився, особливо в Китаї, Монголiї, Таїландi, Бiрмi, Японiї, Кореї. Про буддiйську релiгiю та її засновника написано багато книг. Приведемо одну з легенд життя та дiянь Будди. Гаутамою. Хлопця тримали у невiдєннi стосовно важкого життя простого народу. Одного разу вiн помiтив старого жебрака. iншим разом - важкохворого, що лежав бiля краю дороги. В третiй раз - померлого, якого оплакували жiнки. В четвертий раз - жебракуючого монаха, який просив милостиню. Цi чотири зустрiчi вирiшили його долю. Глибоко вражений бiллю та горем людей, Гаутама був здивований щасливим i спокiйним обличчям монаха-жебрака. Вiн став розмовляти з ним i неочикувано для себе, молодий принц знайшов вирiшення усiх проблем. Вiн вирiшив: "Я зроблю те, що зробив цей молодий монах. Я вiдмовлюся вiд усiх багацтв, пiду своїм шляхом. Я покину свiт з його задоволеннями, знайду спокiй, пiзнаю iстину, за допомогою якої навчу людей поборювати жебрацтво земного життя". чутно стукоту копит, служник розкидав на його шляху квiти… Потiм Гаутама вiдрiзав своє довге волосся, скинув багату одежу, одягнувся як жебрак i став жити життям аскета. Тiльки так, за звичаями давнiх часiв, можна було очиститися. Щоб стати святим, треба було безропiтно переносити життєвi негаразди i фiзичнi страждання, вiдмовитися вiд особистого. Цього намагався досягти Гаутама: шiсть рокiв вiн провiв у скитаннях, зате прозрiв духовно. Люди придаються пристрастям, бажанням, роздумував Гаутама. Люди прагнуть володiти чимось. Вони радiють, страждають, не замислюючись, що причина радощiв та страждань ховається в земному, тiлесному, руйнiвному. Якщо вони бачать змiст життя в цому, то вони неодмiнно повиннi страждати i помирати. Той, хто вiльний вiд насолоди, той вiльний i вiд страждань. Люди, якi вважають, що володiють землею, будинком, худобою, думають, що їм також належать i дружина, сини, дочки, отже такi люди неодмiнно будуть страждати. Все це недовговiчне, i тому немає сенсу намагатися володiти чимось. Єдине, чим може володiти людина - це мудрiсть i до пiзнання її повинна прямувати людина. Так Гаутама зрозумiв шлях, яким потрiбно йти, щоб звiльнитися вiд страждань. Життя, як вважають буддiйськi канони - це те, що сходить вiд наших думок, народжується у нашому серцi. Люди створюють собi невiрне життя, яке знищується смертю. Але можна створити життя, над яким не володарює смерть - iстинне життя. Єдиний шлях до безсмертя - пiзнати, в чому ж iстинне життя. Крiм того, в багатьох школах i направленнях буддизму, в тому числi китайського, будь-яка активна дiяльнiсть розглядалася як перешкода досягненню iдеального стану , що буквально означає згасання, закiнчення будь-якої активностi. Навiть тi дiяння, якi вважалися благими з точки зору буддiйської етики i корисними для досягнення вищого стану, тi форми релiгiйної практики, її атрибути (тексти, ритуали, практика медитацiї iн.), котрi повиннi були допомагати моральному у психiчному вдосконаленню буддiйських адептiв, вважалися всього-на-всього "засобами спасiння" (упайя), котрi треба спалити, знищити пiсля того, як вони виконали своє призначення. Так, в буддизмi ханаяни благою справою вважалася участь монахiв у будiвництвi i ремонтi храмових споруд. Однак, оговорювалося, що такого роду дiяльнiсть потрiбна тiм, чиї злi намагання не знищенi остаточно. Той же, хто досяг цього, не повинен брати участь у такого роду дiяльностi. В обов'язки монахiв входило виконувати також дрiбнi господарськi роботи: шити, ремонтувати, прати свiй одяг, слiдкувати за чистотою, виготовляти i ремонтувати iнвентар та iн. однак, вони не повиннi були придiляти багато уваги цим господарським справам, iнакше їх звинувачували у "схильностi до дiяльностi". Особливо сувора заборона була накладена на сiльськогосподарськi роботи, оскiльки при обробцi землi могли загинути "живi iстоти" i значить, адепт порушував закон (не-насильства)"адську карму" . Оскiльки самим монахам було заборонено це робити, цим займалися монастирськi раби, послушники, орендарi. Бiльшiсть заборон взяти майже дослiвно з iндiйського оригiналу. Так, в одному перекладi Винаю (монастирського статуту) було вказано, що "не дозволено приймати участь у торгiвля, обробцi полiв, будiвництвi споруд, утримувати рабiв i вирощувати тварин. Забороняється займатися сiльським господарством, городництвом, … забороняється рiзати траву i рубати дерева". Школа чань була єдиною школою середньовiчного китайського буддiзму, котра свiдомо iгнорувала цi заборони. Новi правила вперше були введенi в монастирi Да-чжи фен-шен чаньси i саме з цього часу починається iсторiя "монастирського" чань-буддiзму, тому що до цього чань-буддiйськi монахи вели мандрiвний спосiб життя. (пу-цин)"черговi монахи" а й патрiархiв. Наприклад, вiдомий Байчжан щоденно трудився. Вiн був вже дуже старий i його учнi одного разу сховали його робочий iнвентар. Тодi вiн вiдмовився вiд їжi i тодi з'явився дуже максималiстський лозунг" День без працi - день без їжi!". Таким чином, чань-буддiст допускав для своїх послiдовникiв участь у будь-якiй людськiй дiяльностi, не розрiзнюючи "мирськi" i "немирськi", "повсякденне" i "сакральне". при цьому чань-буддiст повинен був зберiгати спокiйний, стан, котрий вiн набував в процесi медитацiї, а це означало , що будь-який вид практичної дiяльностi може бути продовженням практики психiчного самовдосконалення. Одним з рiзновидiв чанської "медитацiї в трудi" i є пу-цин, який в такому разi виступає як необхiдна умова життя чанської спiльноти, а також важливий елемент чанської психокультури. Виховуючи любов i повагу до фiзичного труду i виконуючи iншi психопропедевтичнi функцiї, пу-цин, в той самий час, використовувався як засiб психофiзичної пiдготовки i адаптацiї людини в соцiокультурному i природничому середовищi, засобом, за допомогою якого моделювалася важливiша умова виживання людини на бiологiчному i соцiальному рiвнях - важкий i упорний труд. Необхiдно вiдмiтити, що розподiл на "активнi" i "пасивнi" форми психотренiнгу на прикладi чань-буддiзму дуже умовне i вiдносно вiдображає зовнiшню динамiку процесу психiчної саморегуляцiї. З одного боку, навiть при бурнiй зовнiшнiй активностi чань-буддiст повинен зберiгати спокiйний стан, а з iншiй - досягнення спокiйного стану не означає згасання всiлякого психiчного життя, а лише звiльнення психiки вiд негативних факторiв, якi вносять в неї хаос i дезорганiзацiю. Тому навiть "сидячу медитацiю", яка практикувалася в нерухомiй позi, можна назвати лише вiдносно пасивною формою чанського психотренiнгу. Хоча всi форми i методи психiчного тренування потрiбнi були для досягнення однiєї мети - досягнення просвiтлення, пробудженню в людинi iнтуїтивної мудростi, багато чань-буддiстiв вiддають перевагу саме активним формам медитацiї. "не у простому баченнi iстини, а в тому, щоб жити нею, не допускаючи нiякого дуалiзму в життi людини : бачення повинно бути життям, а життя - баченням, без будь-якої рiзницi мiж ними, крiм як на словах". Тому чань-буддiзм не просто знiмав заборони на мирську дiяльнiсть, а й рiшуче i енергiйно пробуджував своїх послiдовникiв до самої активної участi в неї i бiльш того, вважав грiховною не практичну дiяльнiсть, а пасивне спостереження, мiстичне заглиблення i уход вiд життя. Таким чином, чань-буддiст не тiльки мiг, а й був зобов'язаний виконувати свiтськi обов'язки. Тому, хоча озарiння займало важливе мiсце в теорiї i практицi чань-буддiзма i вважалося центральним психологiчним досвiдом, воно не було самоцiллю. В кiнцi кiнцiв, змiст його в тому, щоб пiдготувати людину до виконання його соцiальних i культурних функцiй i кульмiнацiйний момент актуалiзацiї iстини заключений в акту творення, або, точнiше, будь-якого дiяння, котре перетворюється в поривi творчого натхнення. "Істина не є вiдкриття, iстина є творення", - писав по цьому поводу Р. Блайс. Звiльняючи свiдомiсть людини вiд емоцiйно-психiчної омраченностi, яка заважає розвитку творчих здiбностей, iнтуїтивне озарiння вiдкривало в людинi деколи втраченi здiбностi, присутнi в поетiв, художникiв i дiтей "читати кожний лепесток як найглибшу таємницю буття" i "перетворювати наше повсякденне життя в щось подiбне мистецтву". "художник життя". Судзукi писав: "Вiд нас не можна очiкувати, щоб усi ми були вченими, але природа створила нас такими, що ми всi можемо бути художниками, не буквально як живописець, скульптор, музика, поет, а художниками життя. … Руки , ноги, тулово людини є пензликами, а весь всесвiт - холстом, на якому вона пише своє життя на протязi семидесяти, восьмидесяти або навiть дев'яноста рокiв". Протиставлення людини природi, суб'єкта пiзнання i дiяльностi об'єкту, як i протиставлення "природного" i "культурного" було глибоко противно чанськiй культурi. Дихотомiя природного i культурного розглядалася в чанськiй психокультурi, як окремий випадок бiнарного подiлення свiту, штучного розколу i протиставлення окремих частин природному в цiлому. Основною проблемою для чань-буддiстiв було представлення про власне "Я" як про незалежну реальнiсть. Коли людина в процесi психiчного саморегулювання виходить за рамки своєї вiдокремленостi i в станi просвiтлення звiльняється вiд iлюзiї свого "Я", коли її свiдомiсть стає подiбна дзеркальнiй поверхнi спокiйної води, природнiм способом зникають рiзницi мiж суб'єктом i об'єктом сприймання i реагування, пiзнання i дiї, мiж внутрiшньою психiчною реальнiстю i навколишнiм середовищем. Вони зливаються в єдине цiле i перестають сприйматися i переживатися як два окремих протиставлених феномена. Намагаючись примирити i збалансувати два протилежних початку як на рiвнi окремої особистостi, так i на метакультурному рiвнi, чанська психокультура знiмала психологiчнi бар'єри мiж людиною i природою. тенденцiя до знищення протирiч мiж класами, соцiального протесту саме в силу того, що вiн приймав релiгiйний характер. Психологiчна спадщина чань-буддiзму в сучасному свiтi теж має важливе значення. В процесi iнтенсивного дiалогу мiж культурами Сходу та Заходу чань-буддiзм вiдiграє безумовно прогресивну роль. Список лiтератури: 1. Сидихменов В. Я. "Китай: страницы прошлого" М.: Главная редакция восточной литературы издательства "Наука", 1987. 2. Абаев Н. В. "Чань-буддизм и культурно-психологические традиции в средневековом Китае", Новосибирск: Наука, Сибю отд-ние, 1989. 3. "Индийская культура и буддизм", М.: Наука, 1976. 4. Васильев Л. С. "Культы, религии, традиции в Китае", М.: Наука, 1970.