Іудаїзм - релігія євреїв

Іудаїзм - релiгiя євреїв План 1. Вступ 2. Заборони 3. Обрiзання 4. Культ Ягве 6. Пiсляполонний перiод 9. Обряди i заборони. Свята Вступ Релiгiя євреїв — iудаїзм — одна з деяких нацiональних релiгiй древнього свiту, що збереглася лише з невеликими змiнами аж до наших днiв. У загальнiй iсторiї релiгiй iудаїзм зiграв надзвичайно велику роль, тому що ввiйшов дуже iстотною частиною до складу християнства й iсламу — двох найбiльших сучасних свiтових релiгiй. Іудаїзм називають iнодi релiгiєю Мойсея, Мойсеєвим законом (англiйцi говорять, наприклад, навiть «мозаїзм») — по iменi легендарного законодавця євреїв. Природний i великий iнтерес до цiєї релiгiї. Величезна кiлькiсть присвячених їй творiв. Але з цiєю же особливою роллю iудаїзму зв'язанаi i великi труднощi у вивченнi його iсторiї. У країнах Європи єврейська релiгiйна традицiя, що прийнята до складу християнської традицiї, довгий час вважалася богоодкровення iстиною, що не пiдлягає нiякiй критицi. Багато вiльнодумних учених поплатилися життям за спробу засумнiватися в цiй iстинi. Навiть i зараз для вiруючих євреїв i християн, особливо для католицького i православного духiвництва, основна священна книга євреїв — Бiблiя залишається аж нiяк не iсторичним джерелом, а предметом вiри i преклонiння, незаперечним авторитетом, книгою, написаної по натхненню святого духу. Аж до наших днiв для церковникiв i реакцiйної буржуазiї захист Бiблiї вiд критики є складовою частиною їхньої боротьби проти всяких прогресивних iдей. Це i зрозумiло. Адже Бiблiя по цей час залишається найважливiшим iдейним захисником класового експлуататорського ладу. З iншого боку, саме тому всяка критика i феодально-крiпосницького i пiзнiше капiталiстичного ладу, що виходила вiд прогресивних суспiльних кiл, неминуче включала i мiстить у собi також i критику Бiблiї, а отже, єврейської релiгiї. На цьому полi от уже бiльш чотирьох столiть йде запекла боротьба мiж силами прогресу i силами реакцiї. У ходi цiєї боротьби склалася цiла наука — бiблеїстика. Основне джерело вивчення давньоєврейської релiгiї — Бiблiя. Інших, незалежних вiд її джерел майже немає. Бiблiя — з грецької означає «книги». Це не один твiр, а велика кiлькiсть рiзних лiтературних творiв. Вiдповiдно до традицiї, вони подiляються на три великi групи. Насамперед, це книги закону (по-єврейски Тора), чи так зване «П’ятикнижжя Мойсея», — книги, складання яких приписується легендарно-мiфiчному Мойсею. Другу групу бiблiйних книг складають «iсторичнi» книги, чи «писання»: це книга Суддiв, Руф, чотири книги Царств (двi книги Самуїла i двi книги Царiв), двi книги Паралипоменон (Хронiк), книги Ездри, Неємiї, Есфiрь (Єсфiрь), Іова, а також Псалтир (Псалми; книга релiгiйних гiмнiв, приписуваних царю Давидовi), книга Притчей Соломонових, Екклезiаст, Пiснi Пiснею. Огея, Захарiї, Малахiї. Дiйсне походження всiх цих книг дотепер остаточно не встановлено, хоча наукова критика зробила в цьому вiдношеннi дуже багато. Встановлене приблизно i час походження iнших книг Бiблiї. Хронологiя i послiдовнiсть їх виявилася дуже несхожої на традицiйну. Таким чином, закордонна буржуазна наука в особi її найбiльш прогресивних представникiв зробила дуже багато для з'ясування справжньої iсторiї Бiблiї. Але критикуючи саму єврейську релiгiю навiть кращi представники буржуазної науки зупинялися на пiвдороги. Всупереч своїм же дослiдженням вони думають, що в основi єврейської релiгiї лежало щось глибоко самобутнє, вiдмiнне вiд релiгiй всiх iнших язичеських народiв, щось особливо пiднесене. Навiть у самих вiльнодумних буржуазних дослiдникiв єврейський народ виглядає як особливий, обраний народ, а релiгiя його — як богоодкровення. В останнi роки з'явилися i деякi новi, додатковi джерела вивчення давньоєврейської релiгiї. Протягом 1947–1957 р. на узбережжi Мертвого моря в Палестинi, у печерах бiля руїн древнього поселення Хiрбет-Кумран, були зробленi дуже цiкавi знахiдки: знайденi сувої рукописiв давньоєврейською мовою, що вiдносяться до II—І ст. до н. е. i утримуючi в собi частини тексту книг Бiблiї (але вiдмiнного вiд канонiчного), устав громади пустельникiв, як гадають, вiдомих ессенiв, та iн. Кумранскi рукописи, вивчення яких почалося лише недавно, можуть пролити нове свiтло на незрозумiлi питання давньоєврейської релiгiї, найдавнiший перiод. На пiдставi всiх наявних у нашому розпорядженнi матерiалiв i дослiджень iсторiю єврейської релiгiї можна представити в такiй спосiб. У найдавнiший перiод своєї iсторiї, у першiй половинi другого тисячолiття до н. е., євреї являли собою конгломерат скотарських бедуїнських племен, що кочували в Пiвнiчнiй Аравiї. Вони жили тодi патрiархальним родоплеменным побутом, i релiгiя їхнiя вiдбивала цей побут. Можливо iснував культ родових заступникiв, або духiв-предкiв. Вiд цього культу збереглися слабкi слiди в бiблiйному текстi. Наприклад, у книзi Буття розповiдається про те, як пiд час утечi Іакова i його дружин вiд їхнього батька Лавана одна з них, Рахiл, викрала домашнiх iдолiв батька. З родовим же культом, цiлком ймовiрно, зв'язанi i перекази про патрiархiв. Що патрiархи, згадуванi в Бiблiї (Авраам, Ісаак, Іаков та iн., аж до Мойсея), не являють собою iсторичних особистостей, одностайно визнають усi дослiдники. Заборони До найдавнiшої ж епохи вiдноситься безлiч заборон — табу. Однi з них пов'язанi iз статевим життям, що базується на звичаях общинно-родового ладу; iншi — з їжею. Численнi харчовi заборони — заборона їсти м'ясо верблюда, тушканчика, зайця, свинi, плазунiв, багатьох птахiв та iн. — зв'язанi за походженню, мабуть, з умовами скотарського кочового господарства, але коренi їх не зовсiм зрозумiлi: верблюда було заборонено убивати на їжу, ймовiрно, тому, що це головний робiтник i тяглова худоба пустелi; свиню — тому, що це типова «осiла» тварина, що належить землеробським народам, з якими кочiвники були у ворожнечi. Бiльшiсть харчових заборон давно вiдiрвалося вiд своєї господарської пiдстави i прийняло чисто релiгiйне фарбування; коренi їх розпiзнати важко. Одна iз самих суворих заборон стосувався вживання в їжу кровi. Кров розглядалася як душа (нефеш) тiла: «душа всякого тiла є кров його, вона душа його; тому я (бог.— С. Т.) сказав синам Ізраїлевим: не їжте кровi нi з якого тiла, тому що душа всякого тiла є кров його; усякий, хто буде її їсти, буде знищений» (Левiта, гл. 17, ст. 14). М'ясо тварин, зарiзаних для їжi, повинно бути знекровлене. До цiєї ж древньої епохи вiдноситься, безсумнiвно, ритуал обрiзання новонароджених хлопчикiв. Бiблiя приписує введення цього звичаю Авраамовi, що одержав для цього особливе велiння вiд Бога. Справжнє походження звичаю обрiзання в євреїв невiдомо. Цей звичай — пережиток найдавнiшого ритуалу, що, однак, в епоху первiснообщинного ладу вiдбувався не над немовлятами, а над пiдлiтками при досягненнi ними зрiлостi. Однак однi ученi вважають, що цей звичай iснував i у деяких племен Аравiї, у тому числi в євреїв, спокон вiку; iншi гадають, що вiн був запозичений євреями у єгиптян, в яких цей звичай, як i у багатьох iнших народiв Африки, теж iснував iз древнiх часiв. Культ Ягве У древнiй допалестинскiй епосi криються коренi культу нацiонального бога Ягве, що став згодом не тiльки, головним, але навiть єдиним предметом шанування для всiх євреїв. Питання про походження культу бога Ягве, цiєї центральної фiгури єврейської релiгiї, — найважливiше питання у вивченнi iудаїзму, але в той же час i найбiльш важке. У науцi воно дотепер остаточно не вирiшене. Саме iм'я Ягве, чи Яхве (дехто вважає, що древня форма iменi була Ягу), не пiддається переконливiй розшифровцi. Можливо, що воно не єврейське за походженням. Деякi дослiдники вважають Ягве спочатку богом мадiанитского племенi, що жило на Синайському пiвостровi, бiля кордонiв Єгипту. Бiльш чiтко виднi в образi Ягве риси. Вiдповiдно до Бiблiї, Ягве дуже наполегливо вимагає, щоб усi його шанувальники — iзраїльтяни були обрiзанi. Не менш наполеглива претензiя Ягве, щоб усi первiстки Ізраїлю присвячувалися йому. жоден народ не мiг би зберегти своє iснування, якби дотримував звичаю регулярно убивати всiх первонароджених хлопчикiв. Етнографiя не знає подiбних народiв. Зате з етнографiї вiдомо багато прикладiв того, що в присвятну церемонiю входить обрядова iмiтацiя смертi i воскресiння: непосвяченим вселяють, що дух iнiцiацiй дiйсно убиває хлопчикiв, а потiм оживляє їх. От що, ймовiрно, i являло собою у предкiв євреїв присвячування первiсткiв богу Ягве. Для самих євреїв Ягве не завжди був загальним богом. Вiн навiть не був спочатку богом всiх iзраїльтян — основного ядра єврейської групи племен. Але отут є неяснiсть. Звичайно вважається, що Ягве був богом власне племенi iудеїв, а вже потiм став загальнонацiональним богом усiх євреїв-iзраїльтян. З цим, однак, не узгоджується те, що легендарний законодавець євреїв Мойсей, якому вперше Ягве вiдкрив своє iм'я i який обрав його своїм посередником, належав не до iудейського, а до левiтського племенi, i надалi всi жерцi i служителi Ягве повиннi були за законом належати до левiтiв; самi iудеї не могли служити Ягве. Завоювання євреями Палестини мало наслiдком змiна усього їхнього способу життя, господарського i суспiльного укладу, а разом з тим, звичайно, i їхньої релiгiї. Євреї поступово перейшли вiд кочового життя до осiлого, вiд скотарства до землеробства. Вони при цьому змiшувалися з мiсцевим ханаанейским населенням. У перiод завойовницьких воєн — так звана епоха «суддiв» — у них ще зберiгалися родоплеменний лад i вiйськова демократiя: свої походи проти ворогiв вони робили пiд предводительством виборних суддiв — вiйськових вождiв. Але цей лад поступово розклався, з'явилися багатi i бiднi, раби i вiльнi; була встановлена царська влада — спочатку з племенi венiамiнiтов (Саул), потiм в iудеїв (Давид, Соломон). — був розповсюджений у Сирiї i Палестинi здавна свято жнив пшеницi; суккот — свято кущей, на честь збору плодiв, та iн. Весь культ знаходився в руках вiдособленої i спадкоємної групи жерцiв, що виводили своє походження вiд племенi левiтiв. У палестинську епоху слово «левiт» взагалi означало жрець. Але поруч з цим традицiйним i спадкоємним жрецтвом уже з VIII ст. до н. е. з’явились засвiдченi в євреїв також релiгiйнi дiячi зовсiм iншого типу: так називанi пророки (по-еврейски набiїм), що представляли собою дуже своєрiдне i дуже складне явище. Спочатку пророки були, ймовiрно, вольнопрактикующими жерцями — ворожками, провiсниками. Вони пророкували, приводячи себе в стан несамовитостi ударами в бубон, грою на музичних iнструментах, танцем, iнодi роздягалися при цьому догола, iнакше кажучи, у дiях пророкiв позначалися чисто шаманськi риси. Але в зв'язку з загостренням класових протирiч в Ізраїльському й Іудейському царствах (пiсля смертi Соломона єврейська держава роздiлилася на двi частин) пророки почали виступати якоюсь мiрою як виразникiв народного невдоволення. Цей заклик до морального очищення, заклик до правди i справедливостi мав досить визначений класовий змiст: пророки, вихiдцi з утворених i пануючих шарiв суспiльства, прагнули вiдвернути невдоволення i протест пригнобленого народу вiд прямих винуватцiв гноблення. Причина зла, причина нещасть народу, вiдповiдно до проповiдi пророкiв, не в соцiальнiй нерiвностi, не в експлуатацiї, а в чисто моральнiй областi — у тiм, що народ грiшний, що вiн не виконує заповiдей бога. З iншого боку, пророки виступали i як полiтичнi публiцисти. Деякi з них були добре iнформованi в мiжнароднiй обстановцi, бачили небезпеку, що загрожувала маленьким єврейським державам з боку бiльш сильних сусiдiв — Ассирiї, Вавiлонiї; вони застерiгали правлячi кола вiд небезпечного союзу з Єгиптом, пророкували нещастя вiд ворожих вторгнень. Але вони ж утiшали народ надiєю на те, що зрештою, Ягве звiльнить i возвеличить свiй народ. Пiсляполонниий перiод Перехiд до третього перiоду iсторiї єврейської релiгiї, що називається звичайно «пiсляполонним» чи епохою «другого храму», ознаменувався трьома великими подiями: по-перше, релiгiйною реформою iудейського царя Іосiї (621 р. до н. е.), що привiв до рiзкої централiзацiї культу; по-друге, завоюванням Єрусалима вавiлонським царем у 586 р. до н. е. i вiдведенням частини iудеїв у вавiлонський полон; по-третє, поверненням їх з вавiлонського полону при Кирi Перському, у 538 р. до н. е., i вiдновленням Ієрусалимського храму. Саме в цей перiод i склалися остаточно тi риси iудаїзму, що вважаються його характерними рисами, а на думку вiруючих, складають навiть його споконвiчнi i невiд'ємнi властивостi: строгий монотеїзм, централiзацiя культу, канонiзацiя священних бiблiйних книг. Релiгiйна реформа царя Іосiї мала свої полiтичнi причини. Вона була зроблена в обстановцi натиску зовнiшнiх ворогiв: Ассирiї, що незадовго перед тим зруйнувала Ізраїльське царство, а пiзнiше Єгипту i Вавiлоiї. Іудея мала потребу в змiцненнi усiх своїх сил. В основу реформи Іосiй поклав так звану П'яту книгу Мойсеєву — “Другий закон”. По слухах, що поширювалися, вона була знайдена, а насправдi була складена в цi роки. “Другий закон” строго регламентував i правове й обрядове життя євреїв, воно мiстило закони проти лихварства i кабального рабства — закони, що мали метою трохи послабити класовi протирiччя. Але головне в цiй книзi — строгий принцип шанування єдиного бога Ягве, суворi погрози за усякий вiдступ вiд цього. У дусi нового закону були прийнятi крутi заходи для централiзацiї культу. Пiсля повернення з полону землеробсько–рабовласницької аристократiї класовi протирiччя ще бiльш загострилися. Знадобилися бiльш сильнi мiри приборкання народу. А самостiйної державної влади в євреїв уже не було, вони були пiд владою Персiї. Замiсть її величезна могутнiсть одержало iєрусалимське жрецтво, що звiльнилося вiд усякої конкуренцiї свiтської влади. Іноземнi володарi–перськi, а пiзнiше греко–сiрiйськi царi (Селевкiди) — опiкувалися iєрусалимським жерцям, спираючи на них для закрiплення свого панування над iудеями. Нiякi iншi культовi центри, крiм Ієрусалимського храму, не допускалися. Приносити жертви Ягвi iудеї могли тiльки в Єрусалимi. У руки жерцiв храму стiкалися тепер жертви, принесенi, iз усiх кiнцiв країни. У стiнах храму накопичувалися скарби, складенi з рiзних пожертвувань. Жертви — очиснi, вдячнi та iн. — були потрiбнi вiд шанувальникiв Ягве ледве не на кожнiм кроцi; кожен випадковий дотик до чого-небудь нечистого вимагало очисної жертви. Були потрiбнi i виповнювалися натуральнi повинностi на користь храму. Жерцi храму користувалися його багатствами для лихварства i ще бiльше їх множили. У жерцiв не було конкурентiв. «Другий храм» перевершив по розкошi i багатству знаменитий храм Соломона. Ієрусалимське жрецтво являло собою строго замкнуту спадкоємну касту, що подiлялася на два шари: священикiв i левiтiв, тобто храмових прислужникiв. Тi й iншi як i ранiше вважалися нащадками колiна Левiя, що одержали цей привiлей вiд самого Мойсея i брата його Аарона Монотеїзм i бого обранство Надзвичайний розвиток iєрократичного строю повело i до монотеїзму, що саме в пiсляполонну епоху досягло свого повного вираження. Колишнiй племiнний бог Ягве перетворився тепер у єдиного бога — творця свiту i вседержителя. iснувала i у єгипетськiй релiгiї, i у вавiлонської, i в iранської, i ця тенденцiя завжди була вiдображенням полiтичної централiзацiї, самодержавної влади царя. Отже, всупереч традицiйному церковному погляду монотеїзм у євреїв аж нiяк не споконвiчне явище, а, навпаки, порiвняно пiзнiше. перестав любити i свiй «обраний» народ, хоча i суворо карав його. Ця iдея звучить у всiх пророкiв. Правда, отут виникало iстотне логiчне протирiччя: якщо Ягве — творець усього свiту i вседержитель, то чому вiн зробив своїм обраним народом невеликий, нiчим особливим не видiлюваний народ, тим бiльше що цей народ на кожнiм кроцi змiнює йому, Ягвi? Але на таке протирiччя не звертали уваги (як i взагалi в релiгiї протирiччя звичайно не помiчаються). У пiсляполонну епоху iдея богообранства стала звучати ще голоснiше. Було проведено строге вiддiлення євреїв (iудеїв) вiд всiх iншомовних i iноплемiнних сусiдiв: крайнi мiри на цей рахунок були прийнятi Неємiєй, якого цар Артаксеркс призначив у 446 р. до н. е. правителем Іудеї, доручивши йому при цьому вiдновити стiни Єрусалима. При ньому, зi схвалення всiх «священикiв i левiтiв», «вiдокремили все iноплемiнне вiд Ізраїлю»: були забороненi шлюби євреїв з iноплемiнниками, рiзко обмежене всяке спiлкування з ними. Усi неєвреї, необрiзанi, усi, хто не поклоняється Ягве, розглядалися як нечистi язичники. Ця нацiональна самоiзоляцiя була засобом удержати народ у покорi, послабити його протест проти класового гнiта. панувати в синагогальних громадах. У Талмудi розробленi до дрiбних деталей розпорядження i заборони, що стосуються всiх сторiн повсякденного життя вiруючого єврея. Нараховується 613 таких розпоряджень i заборон. Щоб легше було розiбратися у великих талмудичних правилах, ще в XVI ст. як свiй рiд довiдника-конспекту Талмуда був складений звiд релiгiйно-обрядових правил — Шулхан-Арух, покликаний служити як би настiльною книгою релiгiйного єврея. Жодна iнша релiгiя свiту не наповнена до такого ступеня дрiб'язковими розпорядженнями. У цьому позначилася крайня архаїчнiсть i як би окостенiлiсть iудаїзму. Але дуже багато з ритуальних розпоряджень незастосовнi до умов сучасного життя, звiдси виникає необхiднiсть якось витлумачувати, чи обходити цi розпорядження. Це i робили раввiни. Раввян мiг дати пораду, рiвносильний наказу, як вчинити в будь-якому випадку життя, як обiйти закон, роблячи вид, що виконуєш його. Раввiн робив це за винагороду i звичайно в iнтересах багатої частини громади. Раввiни керували i духовним судом — бет-дин, i кожен вiруючий єврей зобов'язаний був у будь-якiй суперечцi звертатися саме в цей суд, а не в державний. Обряди i заборони. Свята робити. Вже на восьмий день життя новонароджений хлопчик-єврей повинен пiддатися дикунськiй операцiї обрiзання. Кожен крок вiруючого єврея повинний супроводжуватися молитвою. Численнi харчовi заборони i правила, про якi вже говорилося, збереглися до наших днiв; тому в мiстах, де є єврейське населення, є звичайно i фахiвцi–рiзники (шойхет), що вмiють рiзати тварин за встановленими правилами, щоб вийшло кошерне (дозволене в їжу) м'ясо; таке м'ясо продають у спецiальних м'ясних крамницях; всяке iнше м'ясо — треф, тобто нечисте. Особливi правила стосуються одягу: чоловiчий одяг повинний бути довгий, зроблений з однорiдної тканини, мати кишенi нижче пояса, голова повинна бути завжди, навiть пiд час сну, покрита; релiгiйний єврей вiдпускає бороду, а на скронях — довгi пейси;, пiд час молитви треба надягати поверх одягу особливе ритуальне покривало — талес (талет) тощо. Численнi розпорядження, що стосуються обмивань, особливо для жiнок; обмивання повиннi вiдбуватися в спецiальному обрядовому басейнi микве (з непротiчною i забрудненою водою). Дотримання свята суботи пiдлегле особливо строгим правилам: у цей день не тiльки не можна виконувати яку-небудь роботу, але не можна готувати їжу, запалювати вогонь, переносити що-небудь у руках, доторкатися до грошей та iн. З рiчних свят, про походження яких уже говорилося, донинi дотримуються паска (14 нисана по староеврейскому календарi), шеббуот (у п'ятидесятий день пiсля паски, у стародавностi свято жнива), рошгашана (новий рiк, восени, у сьомий день мiсяця тишри), iомкипур (день прощення, на десятий день пiсля Нового року), суккот (кущi, семиденне осiннє свято, коли по ритуалi потрiбно жити в особливих куренях — кущах), пурим (весняне свято в пам'ять бiблiйної iсторiї Есфiри i Мардохая) i iн. навчання був винятково релiгiйним i чисто механiчним: хлопчикiв змушували вивчати тексти з Бiблiї i Талмуда. Учителями (меламед) були люди, начитанi в релiгiйнiй лiтературi, але не мали нiяких iнших знань. обмежень; вона не може бути свiдком у судi, не може виходити на вулицю без покривала й iн. Вiдповiдно до Талмуда, дружина — слухняна раба чоловiка. Кожен вiруючий єврей щодня вимовляє молитву, у якiй дякує боговi за те, що вiн не створив його жiнкою, а жiнка повинна в молитвi дякувати боговi за те, що вiн створив її для слухняностi чоловiку. в синагогах модернiзується (проповiдь на мiсцевiй живiй мовi, музика й iн.). З iншого боку, проповiдується соцiальна демагогiя, турбота про бiднякiв. Мiж лiберальними й ортодоксальними дiячами iудаїзму розгорiлася боротьба. Незважаючи на всi спроби реформувати iудаїзм, усе бiльш широкi маси єврейського населення у всiх країнах нестримно вiдходять вiд релiгiї, поривають iз синагогою. У нашi днi в державi Ізраїль буржуазно-реакцiйний уряд намагається вiдродити ортодоксальний iудаїзм. Вiн оголошений державною релiгiєю. У законодавствi, у судi панують бiблейно-талмудичнi принципи. Змiшанi шлюби, євреїв з неєвреями, забороненi законом. Виховання i навчання в школах релiгiйне. Передовi шари населення, керованi Комунiстичною партiєю Ізраїлю, борються проти цiєї полiтики, домагаючись вiддiлення релiгiї вiд держави i волi совiстi. Список використаної лiтератури 1. С. А. Токарєв «Релiгiя в iсторiї народiв свiту» 2. А. Ранович «Нарис давньоєврейської iсторiї» 3. Ю. Велльгаузен «Введення в iсторiю Ізраїлю»