Буддизм Його суть і різновиди

Буддизм Його суть i рiзновиди Походження буддизму, його вiровчення та культ Буддизм — найдавнiша свiтова релiгiя, що виникла в Індiї у VI ст. До н. е. На початку І тис. н. с. буд­дизм поширився по всiй територiї Азiатського материка, i наприкiнцi тисячолiття вiн уже розпросторив­ся вiд Каспiйського моря до Тихо­го океану, вiд Якутiї до Індонезiї. Далi буддизм поступово розчиняв­ся у нацiональних культурах, витiс­нявся iсламом i християнством. З XV ст. у степових народiв склада­ється буддистська церква — ла­ маїзм . У XIX ст. європейськi схо­дознавцi «вiдкрили» iснування буд-дистської лiтератури, пiсля чого iнтерес до буддизму почав швидко зростати, з'явилися численнi буд-дологiчнi школи в країнах Європи, Росiї та США. що вiд­родження буддизму розпочалося тодi, коли ченцi довiдалися про вивчення священних буддiйських текстiв у Європi, про iнтерес європейської демократичної гро­мадськостi до вчення Будди. Це спонукало їх вступити в полемi­ку з християнськими мiсiонерами, а успiхи буддiйських ченцiв у диспутах прискорили процес iдеологiзацiї вчення Будди i полiтизацiї буддiйської громади — . буддизму налiчується близько 700 млн чоловiк.Історичнi джерела свiдчать, що про буддизм людям нiбито возвiстив Шак'ямунi (пустельник з племенi шак'їв) i вiдбулося це понад 2,5 тис. рокiв тому в Індiї. За переказами, пiсля незлi­ченних перероджень Будда (що означає на санскритi просвiтле­ний вищим знанням, осiнений iстиною) з'явився на землю, щоб виконати свою рятiвну мiсiю, вказати людству шлях, який допо­може позбутися страждань. Для свого останнього переродження спаситель обрав подобу царевича Сиддхартхи, що належав до знатного роду Готама (звiдси його родове iм'я Гаутама). Рiд цей входив до племенi шак'їв, яке жило за 500—600 рокiв до н. е., у долинi р. Ганг, в середнiй її течiї. Мати Сиддхартхи — дружина правителя Майя (або Махамайя) — побачила одного разу увi снi, що в її бiк увiйшов бiлий слон, через певний час вона народила немовля, яке з'явилося на свiт також незвичним шля­хом (вийшло з боку матерi), одразу зробило кiлька крокiв i подало клич, який почули всi боги Всесвiту. Пологи застали Майю в мiстечку Думбiнi, розташованому нинi на територiї Непалу, в 10 км на пiвнiч вiд iндiйського кордону. Цариця прямувала зi своєї столицi Капiлавасту в батькiвський дiм. Боги пiднесли новона­родженому дарунки. Через сiм днiв пiсля пологiв мати померла. Довiдавшись про народження царського сина, палац повелителя шак'їв вiдвiдав старий мудрець Асита. Побачивши на тiлi новона­родженого «прикмети величi», Асита розсмiявся, а згодом заплакав. «Я смiюсь, — сказав вiн, — вiд радостi, що спаситель з'явився на землю, i плачу вiд того, що менi не випаде щастя жити досить довго, щоб бачити звершення ним свого подвигу». Немовля назвали Сид-дхартхою, що означає «той, що виконав своє покликання». Однак повелитель не хотiв втрачати сина, що неминуче сталося б, коли б син вирiшив присвятити себе релiгiї. Тому вiн оточив дитину розкiшшю, ретельно приховуючи вiд неї всi непривабливi сторони життя. Ще пiдлiтком Сиддхартха вражав усiх своїми незвичайними здiбностями, силою, спритнiстю та розумом. Досяг­нувши зрiлостi, вiн одружився. Дружина подарувала йому сина. Життя сiм'ї було сповнене радощiв, принад, щастя. Проїжджаючи колiсницею пiд час прогулянки по мiсту в ото­ченнi танцюючих i спiваючих дiвчат, Сиддхартха побачив вкрито-го виразками хворого чоловiка, згорбленого роками немiчного дiда, похоронну процесiю i поглиненого в глибокi роздуми аскета. Цi «чотири зустрiчi» все в ньому перевернули. Вiн довiдався про властивi людинi страждання. І тiєї самої ночi крадькома залишив свiй дiм, щоб у пустельництвi шукати шлях, який допоможе позбу­тися страждань. Через раптове осяяння внаслiдок довгого, глибокого споглядан­ня Гаутама вiдкрив шлях до спасiння. Це було на березi рiчки Напранджани в мiстечку Урувiлья, в сучаснiй Бух Бодх-гайi. Сидячи пiд деревом, Сиддхартха пiзнав «чотири благороднi iсти­ни», тобто став Буддою. Прийнято вважати, що сутнiсть буддизму, з'ясована Гаута-мою в день великого прозрiння, була чiтко викладена Буддою у першiй виголошенiй ним проповiдi. В нiй стисло подано вчення про «чотири благороднi iстини». Істини проголошують, що: 2) причина всiх страждань — бажання; 4) слiд вести доброчинне життя за законами «правильної поведiнки» i «правильного знання». Перша з «чотирьох благородних iстин» формулюється так: «У чому полягає благородна iстина про страждання? Народжен­ня — страждання, розлад здоров'я — страждання, смерть — страждання, скорбота — стогнання, горе, нещастя i вiдчай — страждання, союз з нелюбом — страждання, розлука з коха­ним — страждання, неотримання пристрасного жаданого — страждання, коротко кажучи, п'ять категорiй iснування, в яких виявляється прив'язанiсть (до земного) — страждання». Хоча страждання зумовлюються передусiм чинниками бiо­логiчними (смерть, хвороба, народження) i психологiчними (скор­бота, вiдчай тощо), буддизм не обминає чинники iншого порядку. Буддi, наприклад, приписують такi слова: «Государi, якi прав­лять царствами, володiють скарбами i багатствами, з пожадли­вiстю позирають один на одного, потураючи своїм ненаситним бажанням. І якщо вони дiють так невтомно, пливучи в потоцi непостiйностi, вабленi зажерливiстю та плотським жаданням, то хто ж тодi може спокiйно ходити по землi?»Важливо зазначити, цю буддизм возводить страждання в абсо­лют, у провiдну властивiсть суттєвого буття в усiх його виявах, робить страждання сутнiстю буття. Будь-яке життя, iснування завжди, всюди, в будь-якому його проявi є обов'язково, безумовно i неминуче стражданням, злом. Такою постановкою питання буд­дизм вiдрiзняється вiд бiльшостi релiгiй, якi передували йому й виникли пiсля нього. Справдi, в усiх релiгiях свiт земний та чуттєвий всiляко при­нижується, а протиставлений йому «свiт небесний» пiдноситься, утверджується як «iстинне надбуття». Отже, перебування у зем­ному свiтi повинне бути використане для пiдготовки до «життя» в свiтi небесному. Природно, «вiчне життя» дається як нагорода за перенесенi страждання i бiди пiд час земного iснування. Взявши за вихiдний пункт свого вчення тотожнiсть будь-яко­го iснування зi стражданням, буддизм не мiг припустити можли­вiсть iншого iснування, крiм повного страждання. Сама смерть, як страждання, не приносить порятунку вiд мук. Пiсля неї почи­нається нове, сповнене страждань iснування. Вчення брахманiзму про переродження залишилось у буддизмi непохитним. Звiдси неминучий висновок про необхiднiсть примирення зi стражданням. Проте буддизм на цьому не зупиняється. Вимагаючи безпри­страсного ставлення до всiх проявiв чуттєвого буття (ця вимога становить найважливiший принцип буддiйської моралi), а саму безпристраснiсть розглядаючи як головний чинник подолання страждань, буддизм не завершується безвихiдним песимiзмом. Вiн проголошує шлях до спасiння, до подолання страждань. Цей шлях полягає у повному припиненнi будь-якого «iснування, у ви­ходi з коловороту буття», у досягненнi абсолютного кiнця, небуття, «нiрвани». Висновок про можливiсть спасiння сформульований у «третiй благороднiй iстинi», яка проголошує: «Що ж є благородною iсти­ною про припинення страждань? Це — повне загасання i при­пинення усiх бажань i пристрастей, їх вiдкидання i вiдмова вiд них, визволення та вiдокремлення вiд них». Чуттєвий свiт у буддизмi називається саисара, слово за­ позичене буддистами з брахманiзму. Переконувати вiруючих в Індiї епохи формування буддизму в тому, що свiт сповнений страждань, не було особливої потреби. Це стверджували пануючi релiгiйнi фiлософськi традицiї, цього зазнавали простi трудiвники на життєвому шляху, коли руйнували вiковi суспiльнi устрої, коли ранiше незнаний податковий прес вичавлював з людей усi життєвi соки, коли на кожному кроцi людину пiдстерiгала жахлива перспектива розорення, злиденностi, рабства. За цих умов тра­дицiйно релiгiйне критичне ставлення до чуттєвого свiту зна­йшло своє повне завершення. Якщо брахмани обiцяли перспек­тиву радiсного, щасливого життя тому, хто вiдродиться раджею, багатим купцем, могутнiм воєначальником завдяки дотриманню релiгiйних настанов, обiтниць i принесення жертв, то буддiйськi проповiдники повнiстю заперечували саму можливiсть iснування життя поза злом, поза стражданнями. Демон зла, бог смертi Мара намагався залякати «Просвiтле­ного» царевича страшними бурями. Вiн пiдсилав до царевичаРаутами своїх дочок — пристрасть, турботу i насолоду, з метою спокусити його й примусити вiдмовитися вiд провiщення людям шляху спасiння. Сiм днiв (за iншими версiями — чотири тижнi) мiркував Будда i все ж подолав сумнiви: неподалiк Бенареса в «Оленячому парку» (сучасний Сарнатх) вiн проголосив перед п'ятьма майбутнiми учнями й двома оленями свою першу пропо­вiдь. У нiй вiн коротко сформулював основнi положення нової релiгiї, як зазначають буддисти, «привiв до руху колесо дхарми». Згодом цi положення набули системного вигляду — в канонiчно­му збiрнику буддизму «Трипiтака» (санскр. «трипiтака» — три корзини або три частини цього збiрника). Впродовж 40 рокiв оточений учнями Будда ходив мiстами та селами долини Гангу, творячи чудеса й проповiдуючи своє вчення. Спочатку це вчення мало назву дхарма , рухо­мих дхарм утворюють предмети, тварин, людину. Розпад такої комбiнацiї дхарм призводить до смертi. Проте дхарми не зни­кають, а об'єднуються в новi комплекси, внаслiдок чого вiдбуваєть­ся переродження. Вiд позитивних i негативних дiянь людини залежить краще чи гiрше переродження. Форму нового переродження визначає або закон, згiд­но з яким усi вчинки людини мають наслiдки для її «майбутнього життя» пiсля смертi. Якщо людина бiдна, нещасна, хвора, то у попереднiх переродженнях вона вела неправедний спосiб життя. При цьому людина може перевтiлюватись у нещасливця, тварину, комаху, рослину. Завдяки хорошiй кармi можна стати ангелом, багатою та щасливою людиною. Кiнцевою метою доброчесного життя, згiдно з буддизмом, є злиття з Буддою, тобто занурення у нiрвану. такою промовою: «Тепер, ченцi, менi нiчого бiльше сказати вам, окрiм того, що все створене приречене на зруйнування! Прагнiть усiма силами до спасiння». Вiдхiд Будди вiд життя вiруючi називають досягненням великої нiрвани. Згiд­но канонами, Будда помер у день травневого повного мiсяця. Цю дату шанують так само, як дату народження i прозрiння, тому її називають «тричi святим днем». Дотримання «четвертої благородної iстини» має важливе зна­чення у буденному життi кожного буддиста. «Правильна поведiн­ка» означає життя вiдповiдно до таких моральних принципiв: не вбий i не чини нiкому шкоди (принцип ахiмси), не вкради, небреши, не чини перелюбу, не вживай алкогольних напоїв i наркотикiв. Для чернецтва головним у поведiнцi повинен бути аскетизм, тому буддiйським ченцям заборонено бути присутнi­ми при розвагах, спати у зручному лiжку, користуватися нати­раннями, парфумами, мати золото та срiбло, а також їсти пiсля полудня.«Правильне знання» передбачає самозаглиблення й внутрiшнє споглядання — медитацiю. «Правильна поведiнка» i «правильне знання» дають змогу людинi поступово вирватися з безкiнечного ланцюга перероджень, досягти нiрвани. Етичне вчення буддизму вимагає вiд його прихильникiв цнотливостi, поваги до чужої влас­ностi, чистоти в думках i справах, щедростi й благодiйництва, воно забороняє вбивати живi iстоти. Спасiння людини релiгiя буддизму шукає у внутрiшньому вдосконаленнi. Ідеал абсолютної вiдчуженостi вiд навколишнього свiту приводить прихильникiв цiєї релiгiї до вiдмови вiд необхiдностi такого вдосконалення. Важливо зазначити, що бiльшiсть груп буддистiв не залишається осторонь гострих проблем сучасностi та бере активну участь у суспiльно-полiтичному життi своїх країн. Особливостi культу буддизму легко зрозумiти, аналiзуючи за їх вченням свiтобудову. В космiчному тiлi час вiд часу матерiалi­зуються Будди, кожний з яких , уявлення нiбито розподiляються на iнформативнi блоки, символiчно уречевленi в культових об'єк­тах. Наприклад, космологiчнi блоки iнформацiї у ступах й аман-далах; космографiчнi — в плануваннi монастирiв i храмових ком­плексiв; медитативнi — в дiаграмах та янтрах, в статуях i зоб­раженнях Будд, Бодхiсагв, мiфiчних iстот. Сукупнiсть таких об'єктiв формує культову систему буддизму. Буддiйському культовi не властивi жертвопринесення та iншi релiгiйнi вимоги. Культ вiдправляється ченцями; миряни в органiзацiї богослужiння участi не беруть. Основнi напрями в сучасному буддизмi У сучасному буддизмi iснують три напрями, якi значною мiрою рiзняться i за доктринальними положеннями, i за характером культової практики. Це хiнаяна («вузький шлях спасiння»), або iндо-пiвденний i пiвденно-схiдний буддизм; махаяна («широ­кий шлях спасiння»), або дао-буддизм (далекосхiдний буддизм); ваджраяна, або тантраяна (центральноазiатський буддизм). Перший напрям — хiнаяна — чернецтва. За межами Індiї хiнаяна поширилася лише там, куди проникли iндiйськi поселенцi (Пiвденна та Пiвденно-Схiдна Азiя). У краї­нах цих регiонiв — М'янмi, Камбоджi, Лаосi, Таїландi, Індонезiї, Шрi-Ланцi — буддизм сприймається як високорозвинена iндiйська культура, спроможна задовольнити всi верстви населення. — визнає можливiсть спасiння не лише для ченцiв, а й для мирян. Увага зосереджується на необхiдностi рятувати iнших, на активнiй проповiдницькiй дiяль­ностi та проникненнi у рiзнi галузi суспiльного та державного жит­тя. Подолавши аскетичнi крайностi хiнаяни, махаяна легше адапту­валася до нових умов i вийшла далеко за межi Індiї (на Далекий Схiд). Другий напрям буддизму — основа багатьох мiсцевих тлумачень i течiй буддизму. У махаянi склалися численнi автономнi общини, якi, виступаючи частиною суспiльства, мають специфiчне вiровчення i культ, здатнi виконувати допомiжнi функцiї як в iнших релiгiях, так i в суспiль­нiй iдеологiї. Тому буддизм махаяни став iнтегральною частиною релiгiйної свiдомостi населення далекосхiдного регiону поряд з кон­фуцiанством, даосизмом, синтоїзмом та iншими релiгiями. У кожнiй країнi iснує своя нацiональна специфiка буддизму. Наприклад, у Японiї зареєстровано 160 буддiйських сект, що належать шести школам: Тендай, Сикгон, Дзьодо, Нiтiран, Нара, Дзен. Сьогоднi буддiйська секта дзен (чань) набула популярностi й серед молодi захiдноєвропейських країн, а також США. Особ­ливостi дзен-буддизму, заснованого ще VI ст. у Китаї iндiй­ським ченцем Бодхiдхармою, полягають у передачi («вiд серця до серця») вчення, вiрi в можливiсть безпосереднього контакту з всеосяжною iстинною мудрiстю Будди, у вiдмовi вiд писемностi як засобу передачi вчення Будди, переконаностi у здатностi осягнен­ня його зверненням до внутрiшнього свiту людини. Важливе зна-чення буддiйська секта дзен надає практицi самодисциплiни та психiчному тренуванню. з культурою та свiтоглядом країн Захiдної Євро­пи. Дзен притягує молодь i своїм загальним нiгiлiстичним духом, який заперечує будь-якi авторитети, навiть самого Будду. Це особ­ливо iмпонує американськiй молодi, яка визнає «битницький» дзен, де немає дисциплiни, виснажливих тренувань, штатного вчителя. Один iз напрямiв останнього часу — так званi «наркотики для просвiтлення». моральне, духовне, iнте­лектуальне, душевну рiвновагу, справжню свободу i незалежнiсть вiд суспiльства. приведення психiки у стан споглядальної зосе­редженостi, вiльної вiд негативних переживань. Створюються центри «трансцендентної медитацiї», метою яких є досягнення «духовного оновлення» людей, прилучення їх до так званої кос­мiчної енергiї, блокування негативних емоцiй та iнтелектуальних стереотипiв. У США медитативнi прийоми засвоюють у школах; у ФРН помiж студентства налiчується понад ЗО тис. послiдовни­кiв «трансцендентальної медитацiї»; у Швецiї функцiонує «Інсти­тут Махарiшi за творчий розум», який постачає школярiв посiбника­ми з трансмедитацiї. Медитативний центр у Сан-Франциско має назву «Спiлка буддiйської практики». Захоплення необуддизмом наших сучасникiв у далекому та ближньому зарубiжжi, а частково й в Українi, набуло переважно утилiтарного характеру. Буддiйське вчення про любов до всьо­го живого (у фiлософiї — сантана) й сувору пiдпорядкованiсть людського iснування велiнням розуму, про знання, якi повиннi служити благочестивому життю та необхiднi, аби позбутися страж­дань, вiдiграє у соцiальне-психологiчному розумiннi роль заспо­кiйливого засобу для вiруючого, бодай тимчасового вiдсторонення його вiд кривд i прикрощiв недосконалого людського суспiльства. Тут, власне, йдеться про компенсацiйну функцiю релiгiї. Зауважимо, що жодна iз зазначених буддiйських сект не успад­ковує практики й вчення раннього буддизму, оскiльки кожна школа пiдкреслює прiоритет духу вчення перед канонiчнiстю текстiв. Центральними постатями в школах японського буддизму,наприклад, є «видатнi особи» (вчителi), якi ведуть своїх послiдов­никiв до «iстинної мети». Дехто з прибiчникiв стають ченцями, однак чернець не має будь-яких особливих духовних переваг перед мирянами, як в хiнаянi. Японський буддизм — це релiгiя передусiм для мирян. У країнi iснують численнi буддiйськi органiзацiї: при сектах, великих монастирях, у школах i вузах, приватних фiрмах i державних закла­дах. Особливо багато органiзацiй, що належать новим релiгiям, яких близько 150, з них двi третини становлять буддiйськi това­риства (кай) i братства (кводан). Найбiльшими є Сокагаккай (15 млн чоловiк), Риссьо косейкай (5 млн) i Рейюкай (4 млн). Бiльшiсть необуддiйських органiзацiй пiдтримують лiберально-демократичну партiю. Сокагаккай має власну полiтичну партiю, яка є третьою за числом мiсць у парламентi. Третiй напрям — ваджраяна, тантраяна, сформу­вався на початку II тис. н. е. Вiн практикує шлях йоги пiд керiв­ництвом духовного наставника — гуру. Кожний гуру має свою методику використання системи йоги для очищення думок. У ла­маїзмi, що виник на основi вчення Цзоихави (1357—1419), такi духовнi наставники називаються переродженцями, або живими богами. Ламаїзм — це iєрархiчна церковна система, що дублює свiтську державну iєрархiю, встановлену Чингiсханом. Цей рiзновид буддизму складається з двох частин. Зовнiшня культова практика ламаїзму орiєнтована на накопичення заслуг, подiбно до хiнаяни; внутрiшня, духовна серцевина вчення, або вчення ваджраяни, спрямована на злиття розуму людини з кос­мiчним тiлом Будди. Духовна серцевина має чотиричленну структуру, ототожнювану з ваджрою — символом вiчностi, сталостi i непорушностi. Це формула типу чотирьох iстин: Ла­ма — Будда — Дхарма — Сангха; посудина — таємниця — мудрiсть — велике єднання та iн. Згiдно з тибетською тради­цiєю, тiло лами є Сангхою, його мова — Дхармою, його дум­ка — Буддою. Вчення лами як живого Бога мiстить чотири екзотичних посвячення, якi стосуються посудини, таємницi, муд­ростi, великого єднання. Послiдовники буддизму iснують так само на територiї колиш­нього Радянського Союзу, зокрема в Бурятськiй, Калмицькiй i Тувинськiй автономних республiках Росiї. Буддiйська церква зазначених регiонiв очолюється Духовним управлiнням буддистiв (ДУБ). Центр церкви та резиденцiя голови управлiння перебу­вають в Іволгiнському дацанi (дацан — монастир) в 40 км вiд Улан-Уде. На одному з чергових з'їздiв представникiв буддiйсько­го духовенства i мирян був прийнятий дiючий нинi статут ДУБ, який регламентує дiяльнiсть управлiння з керiвництва ламством i взаємини останнього з мирянами. Голова ДУБ обирається з лам i має почесний титул . Кожний дацан вiдповiдно до статуту розробляє й приймає свої правила внутрiшнього розпорядку, що визначають поведiнку лам, змiст i порядок богослужiння. Серед ламаїстських обрядiв на пер­ше мiсце сьогоднi висунутi вiдвiдання дацану пiд час великих святкових богослужiнь i колективний обряд триденного «маакi», метою якого є забезпечення добробуту даного населеного пункту. Лами зобов'язанi жити в монастирi й дотримуватися певних пра­вил. Згiдно зi статутом, лами — вiрослужителi, якi поклялися слiду­вати вченню Будди та прийняли священнi заповiти. Кожний дацан скеровується своєю радою, головою якої е настоятель. Лами особистого господарства не мають. Живуть вони в будинках, що є власнiстю дацану. Всi прибутки вносяться до загальної каси монастиря, з якої кожен лама отримує тверду щомiсячну плату вiдповiдно до встановленої для нього ставки. Головне джерело прибуткiв дацану — пожертвування вiруючих, приношення паломникiв. Значнi пожертвування надходять вiд сплати замовлюваних вiруючими молебнiв, треб, читань священних текстiв. Багато елементiв культур, якi ранiше виконувалися в улусах (населених пунктах), перемiстилися нинi в дацани. Серед вiруючих переважають люди лiтнього вiку, вони їздять до дацану, щоб там вiдправити молитву, обряди, отримати пораду лами. Останнiм часом, в умовах зростання нацiональної самосвiдомостi, вiд­родження традицiйних буддiйських цiнностей, iнтерпретованих як етноспецифiчнi, все бiльше уваги придiляється молодi. У школах при дацанах навчають нацiональних тибетських мов, знайомлять з iсторiєю буддизму, з основами тибетської медицини. буддизму Соцiальнi буддiйськi iдеї дуже рiзноманiтнi та багатоварiантнi: це концепцiї буддiйського способу життя, стосункiв мiж членами сангхи, ченцями i мирянами, мiж керiвниками та пiдлеглими; iєрар­хiчнi моделi типiв особистостей, соцiальних груп, професiй; моделi буддiйської держави, уряду, економiчного розвитку, системи освi­ти тощо; моделi вiдносин держави з селянством; моделi, пов'язанi з фiнансами, проблемами сiльського господарства, промисловостi, засобами масової iнформацiї, сучасної науки, тобто будь-якi iдеї суспiльного розвитку розглядаються крiзь призму буддiйського вчення, свiтогляду i свiтовiдчуття. Для бiльшостi прихильникiв буддизму характерною є миро­любнiсть, яка вiдiграє у сучасному свiтi свою роль у боротьбi проти загрози нової надруйнiвної вiйни. Шлях до миру, за буддизмом, пролягає значною мiрою через внутрiшнє моральне самовдосконалення особистостi, тобто через зречення вiд усiх земних почуттiв i пристрастей. Будь-яка однозначна характеристика буддизму як релiгiї буде неповною, оскiльки буддизм — це водночас iндивiдуальна та колективна релiгiя; релiгiя, яка поширюється лише за пiдтримки державної влади i при цьому незалежна вiд неї; релiгiя рацiо­нальна й мiстична, чернецька i свiтська, релiгiя, яка вбирає будь-якi iдеї та вiрування, здатна звiльнятися вiд них. Буддизм то спалахує, то згасає у суспiльному життi тiєї чи iншої країни, спо­нукає людей i на хибнi вчинки, i на акти милосердя. Пригнiчує буддизм розум чи нi? Вiдповiддю на це запитання можуть бути мiльйони вiруючих-буддистiв, за якими 2500-рiчна безперервна традицiя передачi вчення зафiксована в десятках тисяч канонiчних текстiв. Саме в цiй канонiчнiй лiтературi при­хований феномен буддизму, сутнiсть якого полягає в тому, що розум заглиблений у вивчення самого себе. Першi 500 рокiв по смертi Будди, коли його вчення передавали усно за допомогою особливого коду мнемотехнiки, буддизм пiзнавався переважно на практицi. У І ст. до н. е. усно трансльоване вчення i дисциплi­нарнi правила поведiнки членiв сангхи починають записувати спочатку на мiсцевих мовах, потiм на палi та санскритi. Вини­кають рiзноманiтнi версiї вчення Будди, в яких описується досвiд медитацiї та практики простування серединним шляхом. Ство­рюється абхидхармiчна лiтература, а згодом лiтература праджня-парамiт. З V ст. виникають космологiчнi iдеї, що дають змогу переводити уявлення про структуру буття й механiзм його функцiонування на рiвень iндивiдуального мiкрокосму. Цi iдеї постiйно розробля­ються та ускладнюються, вбираючи в себе розум i трансформуючи свiдомiсть того, хто став на шлях Будди, оскiльки обсяг лiтератури, яка вимагає прочитання та осмислення, постiйно зростає. І виникає енергiя високого iнтелектуального та емоцiйного освоєння ство­реної за тисячi рокiв iдейної спадщини. Що спонукає ченцiв на духовний подвиг? Швейцарський психо­лог Ж. Пiаже вважає, що тiльки-но структура свiдомостi дос­татньо заповнюється матерiалом канонiчних текстiв або наста­новами гуру, виникає почуття необхiдностi. Такий стан духовної iнтелектуальної напруженостi i є джерелом вiри, моральностi та естетики. Природа цього стану iнша, нiж у християнствi та iсламi, хоча його функцiї — утвердження вiри, моральностi, естетики — схожi з подiбними функцiями iнших релiгiй. Як же утворюється i пiдтримується духовний стрижень буд­дизму та як вiн впливає на соцiальне оточення? Релiгiйнi космо­логiчнi карти буття в буддизмi (як i в будь-якiй iншiй релiгiї) не слiд сприймати як дану реальнiсть. Це модель векторiв i рiвнiв процесу розмiрковування (аналiз, синтез, узагальнення), яка фор­мує свiдомiсть вiруючого, тобто освiчений вiруючий осмислює вiдому йому iнформацiю через блоки релiгiйної картини свiту. Специфiка буддизму полягає в наявностi величезної за обся­гом канонiчної лiтератури, засвоєнню змiсту якої придiляється 20—ЗО рокiв життя, тому на цей подвиг мало хто зважується. У християнствi та iсламi самоствердження релiгiйної свiдомостi вiдбувається через вiру в свiдоцтва «божественних» явищ i роз­мiрковування про їхнє призначення. У буддизмi ж обов'язковим є послiдовне засвоєння спочатку дисциплiнарних правил, згодом змiсту проповiдей i висловлювань Будди та його провiдних послi­довникiв, потiм усвiдомлення абхидхармiчних текстiв i трактатiв. Іншими словами, процес мислення йде шляхом ускладнення етапiв: вiд простих фактiв до системного мислення. Буддолог Л. Мялль так характеризує змiст вищого ступеня буддiйського пiзнання: «Дхарма — це текст, який породжує при його прочитаннi новi тексти». На вищому ступенi пiзнання iндивi­дуум усвiдомлює себе носiєм Дхарми (вчення iстини), стає «свiтло-носцем». вiдкриття. Проте для вченого, як писав великий математик Ж. А. Пуанкаре, осяяння — це лише вiдправнi пункти для творчої роботи, що вимагає дисциплiни, уваги та волi. В буддизмi найчастiше це кiнцева мета, лише одиницi намагаються виразити такий стан у текстi, який в основному потiм канонiзується. культу в сучасному буддизмi. Передання заслуги (луньня) для полiпшення карми є най­важливiшим атрибутом культової практики буддизму. багато заслуг вiн отримує, спiлкуючись i до­помагаючи членам буддiйської громади. Вважають, що релiгiйна заслуга може полiпшити карму людини, сiм'ї, роду, нацiї, громадської та державної органiзацiї, навiть армiї, держави, якщо вони дбають про сангху i створюють умови для розквiту буддизму. Коли релiгiйнi почуття набувають фанатич­ностi, матерiальнi багатства починають «перекачуватись» у монастирi, що нерiдко призводить до зубожiння держави. Як правило, держава намагається регламентувати кiлькiсть пожертвувань сангсi, особ­ливо землi та будiвель. рiзнi стани психiки, здiйснюють вплив на суспiльну думку народiв Центральної, Пiвденно-Схiдної та Схiд­ної Азiї. Цим пояснюється широка популярнiсть буддизму не тiльки в азiатськiй частинi земної кулi, айв ареалi поширення християнської культури.