Даосизм 9
Даосизм
Даосизм – одна з провiдних релiгiйно-фiлософських течiй Китаю, виник одночасно з конфуцiанством (друга половина І тис. до н. е.). Засновником його вважають давньокитайського фiлософа Лао-дзи, вiдомостi про якого дiйшли до наших днiв iз легенд. За легендою, мати носила його кiлька десяткiв рокiв, народивши старим (звiдси iм’я – „Стара дитина”). Той самий знак „цзи”, щоправда, означає i ”фiлософ”. Прямуючи на Захiд, Лао-дзи подарував служителю застави свiй трактат „Дао де цзин”, який мiстив його вчення.
Порушення його спричиняє ненормальний стан. Особливо це позначається на життi суспiльства, коли нерозумний правитель забуває про дао.
Дао – не божество, а щось близьке до розуму, природи, шляху чи закону. воно не персонiфiковане, але передує всiм особам. Дао - першопочаток всього, в тому числi й неба, з нього все починається i ним все закiнчується, воно регулює все iснуюче. Це загальний закон природи, джерело матерiального i духовного буття, їх мета. Дао неможливо сприймати безпосередньо, воно – поза вiдчуттями людини. Тому все, що людина вiдчуває, - це не дао, а лише його вияв. Пiзнання дао може бути дано тiльки самим дао.
Згiдно з ученням, людинi надзвичайно важливо зрозумiти сутнiсть дао. Оскiльки воно спершу iснувало абсолютно, але не виразно, а нинi його сутнiсть розкрита мислителями для людей, вони мусять пiзнати дао i жити вiдповiдно до його вимог. Так буде добре i для людей, i для держави.
повернення людини до свiтової гармонiї, злиття її з природою. Всi порушення нормального iснування речей в природi (посуха, повенi, непогода) є порушеннями її гармонiї. Несправедливiсть, порушення суспiльного порядку – теж порушення гармонiї, але в суспiльствi. Потрiбна дiя дао, щоб усунути цi порушення. Втручання людини неприпустиме. Людина повинна дотримуватися принципу „недiяння”. Тому даосизм схвалює пустельництво, пасивне життя, яке вiддає людину у владу стихiйного розвитку подiй.
Даосизм тривалий час виступав лише як фiлософськi концепцiї. Ідея дао бiльш-менш точно вiдображала всезагальний зв’язок явищ i предметiв об’єктивного свiту, наблизилась до розумiння причинностi, до визнання об’єктивностi закономiрностей свiту. Але дао тлумачили i як духовну першооснову речей. Тому фiлософiю даосизму не можна цiлком вiднести нi до матерiалiзму, нi до iдеалiзму.
Невиразно виступає в даосизмi й iдея надприродного. Тому даосизм для безпосереднiх учнiв Лао-цзи релiгiєю ще не був. Вiн зовсiм не був пов’язаний з релiгiйним культом i релiгiйних рис набув через 500 рокiв пiсля смертi Лао-цзи. Даосизм як релiгiя – зовсiм iнша сутнiсть, нiж фiлософський даосизм. Перетворившись на релiгiю, вiн виробив свою анiмiстичну систему, мiфологiю, розбудував фетишизм i магiю на основi релiгiйного культу, до якого ранiше вдавалося конфуцiанство. Вищим божеством даосизму є нефритовий iмператор Юй-хуан. За даосистською мiфологiєю, вiн має земне походження, це iмператор глибокої старостi, який добровiльно залишив престол, став пустельником, допомагав в усьому людям, а потiм перетворився на нефритового iмператора, який володiє раєм i пеклом. Вiн стежить за дотриманням справедливостi, чинить суд над усiма пiсля їх смертi. Все, до чого доторкнулися Юй-хуан i його послiдовники – безсмертнi святi, є священним.
тисячi рокiв. Це – плоди безсмертя. Всi, хто живе i її палацi, безсмертнi. Сiван-му уособлює жiноче начало – iнь, її чоловiк – князь Сходу Дун Ванчун-ян. У Сiван-му раз на рiк збираються боги, щоб пригощатися персиками безсмертя, тодi вiдбувається урочистий бал. Ідея безсмертя та вiчної молодостi, довголiття посiдає значне мiсце в даосистському вiровченнi.
Людина є об’єктом дiї 33 тисяч духiв, i їх потрiбно скерувати на довголiття, цьому служать численнi талiсмани, легенди, замовляння, ворожiння. На це спрямованi й спецiальнi фiзичнi вправи, системи дихання, харчовi норми, якi мiстять рацiональний досвiд, хоч у даосизмi вони повитi мiстикою.
Безсмертя теж є темою даосистської мiфологiї. У нiй йдеться про безсмертних святих, земне життя яких було сповнене дивами. Цi святi знали магiчнi засоби безсмертя, таємнi формули i заклинання, що i забезпечило їм перетворення на вiчних духiв. Про їх доброчеснiсть i високу моральнiсть мало вiдомостей, оскiльки головна роль у цьому належить мiстичному знанню магiї.
Даосизм активно взаємодiяв з примiтивними народними вiруваннями, їх магiчною практикою, обрядами ворожiнь i заклинань, надавав своєму релiгiйному культовi практичного характеру, що стимулювало його перетворення з фiлософського вчення на релiгiйне.
Якщо конфуцiанський культ здебiльшого мав родинний, домашнiй характер, то даосистський вимагав значної жрецької квалiфiкацiї, складних технiчних умов, спецiальних мiсць для культових ритуалiв. Духовенство внаслiдок тривалого навчання мало ґрунтовну духовну освiти, медичнi та iншi знання, володiло засобами психологiчного впливу на людей, вивчало давнi книги, усну традицiю, розвивало даосистський культ, китайську культуру.
Нижче духовенство було далеким вiд даосистського богослов’я, його культова практика була на рiвнi ремесла. Його представники знали безлiч прийомiв i засобiв ворожiння, вдавалися до шаманства, не гребували мiстифiкацiєю та обманом, спекулювали на марновiрствi простих людей.
|
