Впровадження християнства в Русi
Запровадження християнства на Русi
вже в ІХ вiцi християнська вiра стала ширити ся в головнiших мiстах України, де було багато такого мандрiвного люду, й захоплювала вищi верстви громадянства. Знаємо, що в 860-х роках висланi на Русь грецькi духовнi охрестили богато людей, так що на Русь вислано потiм осiбного владику для всiх руських християн. В першiй половинi Х ст. згадується церква святого Ілi в Київi на Подолi — в трактатi Ігоря з греками, i церед Ігоревої дружини в тiм же трактатi згадується Русь християнська i Русь поганська. На княжiм дворi i в кругах боярських було чимало християн, i не дивно було, що й жiнка Ігорева, княгиня Ольга охрестилася теж. В Києвi оповiдали потiм, що вона їздила хреститися до Царгороду. І послав своїх послiв в рiзнi краї — оглянути тi рiзнi вiри. Посли вертаються i оповiдають, що найбiльше їм сподобалася грецька вiра; бояре теж кажуть, що мабуть таки грецька вiра найкраща, коли на сю вiру перейшла Ольга, що була наймудрiйша з усiх людей". Володимир постановляє охреститися, але не хоче просити грекiв, щоб прислали йому для цього духовних, а зачiпає їх iншим способом: iде на Корсунь, здобуває i посилає до вiзантийського цiсаря Василя й його брата Константина, що правили в двох, аби видали за нього цестру, бо iнакше пiде й на Царгород. Цiсарi вiдповiдають, що не можуть видати цестри за поганина - хiба як вихреститься Володимир вiдписує їм, що радо охреститься, бо знає вже християнську вiру й сподобав її собi. Тодi цiсарi посилають цестру свою Ганну до Володимира в Корсунь. Володимир одначе ще не похочує хреститись; але захорував на очi, i цiсарiвна Ганна намовила його, аби скорше хрестився, щоб подужати. Охрестившися, виздоровiв справдi, повiнчався з цiсарiвною i забравши грецьких духовних з Корсуня, поїхав до Київа — хрестити киян i всю землю. В сїм оповiданню задержало ся тiльки дещо з дiйсних подiй.
Пiд той час, коли розпочалися переговори про шлюб Володимира з цiсарiвною, вiн саме кiнчив роботу свою коло вiдбудовання держави. Задумуючися над тим, як би скрiпити цю державну будову i свою вдасть над нею, та й взагалi владу київського великого князя, вiн рiшив пошукати на це способу у Вiзантиї. Вiзантия й її столиця Константинополь, або Новий Рим, як його називали, в очах тодЇшнього свiту були вiнцем блеску, культури, слави, могутности, так само як перед тим Старий Рим цiсарiв римських. Рiжнi творцi нових держав, якi повставали в тодїшнїх часах, шукали способу приодягнути цебе i свою вдасть блеском i славою сього свiтового огнища, i для того заходились порiднитися з вiзантийським цiсарським двором, дiстати звiдти клейноди—знаки своєї власти, якусь корону, убрання цiсарськi. Записки цiсаря Константина, сучасника Ігоревого, згадують, що володарi хозарськi, угорськi та руськi й iньших народiв часто звертаються до вiзантийських цiсарiв, випрошуючи собi за яку-небудь прислугу вiзантийської корони, чи уборiв цiсарських, або просять видати за них царiвну вiзантийську, або оженити якогось царевича у них. Так було i з Володимиром.
Притоку дали до того самi цiсарi. Притисла їх бiда, збунтувався їх воєвода, Варда Склiр, i приступив з вiйськом до самого Константинополя. Цїсарi, не маючи помочи, звернулися до Володимира, просячи помiчного вiйська вiд нього. Володимир згодився, але захотiв, щоб цїсарi видали за нього свою цестру, та й ще мабуть прислали йому корону i убрання цiсарськi. Є пiзнїйший переказ про цiсарський вiнець присланий з Царгорода до князя Володимира, котрим його короновано; цей переказ звязуеть ся з короною московських царiв, званою Мономаховою шапкою, i розумiють тут Володимирового правнука Мономаха, також Володимира на йменнє. Сама та Мономахова шапка мабуть пiзнїйша, про те переказ про присланнє грецької корони з Царгорода iде мабуть вiд того Великого Володимира i тiльки потiм перейшов на його одноiменного правнука, як близшого предка московських князiв.
Для вiзантийського цiсаря вважалося дуже великою ганьбою видати свою цестру за варварського володаря, за якого греки вважали київського князя дарма, що вiн хрестився. Тодi Володимир ударив в болюче мiсце Вiзантиi — на її кримськi володiння. Туди з давна вже руськi князї простягали руки, i в попереднiх трактатах Греки раз-у-раз убезпечалися, щоб Русь не воювала їх кримських городiв.
Корсунянин, сказавши Володимирови, як перейняти воду — без води Корсуняне мусiли пiддатися. Цiсар не мiг їм дати помочи, бо в Вiзантиї знову пiднялося повстаннє й иньшi вiйни. Володимир опанував Корсунь i з ним цiлий Крим. Щоб вернути собi цi краї, цїсарi мусили сповнити данi Володимирови обiцянки: вислали царiвну Ганну до Корсуня, там вiдбулося весiлля її з Володимиром, i той вiддав по сiм Корсунь Грекам „за вiно, за царiвну".
Церед сих подїй непомiтно проминуло саме охрещеннє Володимира; не знати, де це сталося, в Корсунi, чи в Киiвi, а iньшi казали, що в Василевi, теперiшнїм Васильковi коло Київа. Одна звiстка каже, що похiд Володимира на Корсунь стався на третїй рiк по його охре-щенню, i це дуже правдоподiбно, що вiн охрестився ще перед походом. При хрестї прийняв iмя Василя—по iмени свого швагра цiсаря Василя.
Охрестившися сам, Володимир приложив усїх старань, щоб поширити християнство яко мога в своїх землях. Задумавши зблизити свою державу з Вiзантиєю, приодягнути її блеском вiзантийськой культури i слави, вiн натурально мусив бажати приподобити якомога свої землi до вiзантийського життя. З другого ж боку, як добрий полїтик мiг вiн розумiти, як звяже його землї поширенний в них нової вiри з її блискучим обрядом, виробленими формами, мiцно органiзованим духовенством, i звязана тiсно з церквою книжнiсть, освiта i артистична творчiсть. Мiг мiркувати, як скрiпить полiтичнi звязки таке розширеннє цеї нової церкви й духовенства з княжої руки, пiд її охороною i опiкою. Така державна церква як по иньших землях так i тут мусила стати союзником i помiчником полї-тичної власти, княжої держави, скрiпляти своїми впливами їi вагу i значiннє—так як то й стало ся.
казав привязати коневи до хвоста й так тягнути з гори на рiку, а люде мали йти й бити його палицями „на поруганнє", потiм вкинути в Днїпро й не давати йому нiде пристати до берега. Понищивши iдолiв, казав. усiм людям прийти другого дня на рiку, аби нiхто у не важив ся не послухатися. i Люде посходилися, сказали їм розiбратися, вiйти до води, а попи стояли на березi й читали хрещальнi молитви, i так охрещено цїле мiсто гуртом. Так оповiдає лiтопицець, i подiбно справдi мусiло статися в Києвi та по иньших бiльших мiстах; мабуть тiльки не так нагло i несподiвано: певно, наперед толковано вце таки людям дещо про нову вiру, тим бiльше що й перед тим були вже по бiльших мiстах священники й могли поучувати людей.
|
