Історiя виникнення та вiровчення зороастризму 2
“iсторiя виникнення та вiровчення
зороастризму
”
ЗМІСТ.
ВСТУП. 3
РОЗДІЛ I. Соцiально-економiчнi, iсторичнi та релiгiйнi передумови виникнення зороастризму. 7
РОЗДІЛ II. Зороастризм як релiгiя мiстичного одкровення. 14
РОЗДІЛ III. Культовi обряди, ритуали та звичаї послiдовникiв
Заратуштри. 33
ВИСНОВОК. 41
ВИКОРИСТАНІ ДЖЕРЕЛА ТА ЛІТЕРАТУРА. 45
Вступ.
Духовна спадщина народiв Азiйського континенту – невiд’ємна складова частина культурної iсторiї людства. Традицiйна культура цих народiв чинить i сьогоднi вплив на економiку, iдеологiю, полiтику цих країн. Саме тому для дослiдникiв сучасникiв досить актуальним
є вивчення найбiльш рiзноманiтних проблем традицiйної культури, в тому числi i таких iстотних, як культурно-релiгiйнi традицiї i їх вiдображення в живiй соцiальнiй практицi народу, закони еволюцiї i трансформацiї мiфологiї в класовому суспiльствi i багато iнших.
та обрядiв, що не були витiсненi iсламом, представляють собою настiльки важливий елемент повсякденної релiгiйної практики мусульман, що в значнiй мiрi саме їх збереженням пояснюється примiтна локальна своєрiднiсть iсламу в рiзних регiонах “мусульманського свiту”.
Релiгiйна система стародавнiх iранцiв складалася в сторонi вiд головних центрiв близькосхiдної цивiлiзацiї i за характером помiтно вiдрiзнялася вiд релiгiйних уявлень Давнього Єгипту чи Месопотамiї. Релiгiя народiв Ірану розвивалася надто своєрiдними шляхами i прийняла форми, якi багато в чому неподiбнi на релiгiї iнших народiв Древнього Сходу. Про релiгiю давнiх персiв повiдомляють уривковi та малонадiйнi вiдомостi тодiшнiх грецьких письменникiв – Геродота та iнших.[1]
Бiльш вiрогiднi, але ще бiльш частковi данi мiстяться в написах царiв Ахеменiдiв (VI – IV ст. до н. е.)[2]
персiв, в їхнiй давнiй священнiй книзi Авестi, яка i є головним джерелом вивчення стародавньої iранської релiгiї – зороастризму. 1
Зороастризм – найбiльш древня з свiтових релiгiй одкровення, тобто релiгiя, яка була отримана пророком вiд бога, i, як побачимо, вiн мав на людство бiльше впливу, нiж будь-яка iнша вiра. Зороастризм був державною релiгiєю трьох великих Іранських iмперiй, якi iснували майже безперервно з VI ст. до н. е. до VII ст. н. е. i головували на бiльшiй частинi Ближнього i Середнього Сходу. Влада i могутнiсть Ірану забезпечили зороастризму великий престиж, i деякi з важливих його доктрин запозиченi iудаїзмом, християнством, iсламом, а також гностичними сектами. На Сходi зороастризм вплинув на розвиток пiвнiчного варiанту буддизму. В теперiшнiй час, пiд дiєю рiзних зовнiшнiх факторiв, кiлькiсть зороастрiйцiв зменшилась, вони розпались на невеликi общини i проживають переважно в Іранi та Індiї, але вiрування, вперше проголошенi пророком зороастризму, все ще визнаються людьми всього свiту.
Зороастризм є не тiльки одною з найдревнiших, а ще й однiєю з найблагороднiших релiгiй. Окремi її положення є навiть унiкальнi. Вони давали можливiсть послiдовникам вести цiлеспрямоване i задоволене життя, що, в свою чергу, пробудило в них глибоку вiрнiсть до своєї вiри. Зороастризм заслуговує вивчення i iз-за тiєї ролi, яку вiн вiдiграв у релiгiйнiй iсторiї людства.
Ця релiгiя в науцi називається по-рiзному: маздеїзм – в честь головного бога Ахура-Мазди; релiгiя Авести (авестизм) – так називалася головна священна книга; вогнепоклонство – через особливу роль вогню в цiй релiгiї. Пiзнiше розгалуження iранської релiгiї отримало назву мiтраїзм – в честь бога Мiтри. А там, де збереглась вона i до сьогоднiшнього дня в Пiвнiчно-Захiднiй Індiї в дуже змiненому виглядi, називається парсизмом.
Звичайно, що ця релiгiя i до сьогоднi викликає жвавий iнтерес серед
вчених, дослiдникiв, богословiв. Саме тому багато вiдомих науковцiв присвятили своє життя вивченню iсторiї та вчення зороастрiйцiв. Так, наприклад, Мерi Бойс провела бiльшу частину свого життя в середовищi парсiв (сучасних зороастрiйцiв) i дослiдила загалом їх вчення, вiрування та звичаї, якi i висвiтлила в книзi “ Зороастрийцы. Верования и обычаи”. 1
Паралельно з нею, працювала i Дорошенко О. А., яка вiдобразила життя послiдовникiв Заратуштри в сучасному Іранi в працi “Зороастрийцы в Иране”. 2
Заслуговують на увагу i роботи таких авторiв як Струве В. В.,3
Фрай Р. Н.,4
Лелекова Л. А., Брагiнського І. С.,5
Абаєва В. І. 6
Історiю Ірану, його полiтичний, економiчний та релiгiйний розвиток опрацювали вченi Дьяконов М. М.,7
Васiльєв Л. С.,8
Луконiн В. Г.,9
Коростовцев М. А. 10
зороастрiйцiв це є Авеста, яка i є основним джерелом вивчення вiрувань стародавнiх iранцiв. Саме тому ця книга заслуговувала i заслуговує найбiльшої уваги. Бо вона є iсторичним, богословським та культовим джерелом зороастрiйцiв. На жаль, до нас з 21 книги дiйшли лишень їх фрагменти, а збереглась лишень одна – Вендiдат. Аж у XVIII ст. про Авесту дiзналися в Європi завдяки Анкетiлю Дюперрону, який i видав її французькою мовою, а пiзнiше i нiмецькою. Найкращим росiйським аналогом є видання, здiйснене Маковельським А. О. 1
Тому метою роботи
є висвiтлити iсторичнi та релiгiйнi передумови виникнення зороастризму; дослiдити його як першу дуалiстичну релiгiю обгрунтувати культовi, ритуальнi та обрядовi звичаї послiдовникiв Заратуштри.
З видiленої мети випливає ряд поставлених у роботi
:
- дослiдити походження зороастризму;
- визначити iсторичнiсть особи пророка Зороастра;
- охарактеризувати культовi обряди, звичаї та ритуали зороастрiйцiв;
- проаналiзувати вплив релiгiї на iншi вiрування.
Соцiально-економiчнi, iсторичнi та релiгiйнi передумови виникнення зороастризму.
Культ протоiранської релiгiї
У ще бiльш давнi часи предки iранцiв i iндiйцiв-iндоарiїв складали один народ, який називали протоiндоiранцями. Вони – гiлка iндоєвропейської сiм’ї i жили в пiвденних степах i на схiд вiд Волги. Вiрогiдно, що вони були напiвкочiвниками. Їх суспiльство дiлилося на двi головнi групи: жерцi-священнослужителi i пастухи-воїни. Умови життя були постiйнi та майже незмiннi, що з IV – III тис. до н. е. вони сформували таку стiйку релiгiйну традицiю, що елементи її збереглись i до наших днiв у брахманiв Індiї i зороастрiйцiв Ірану.
званий “героїчний вiк”. В древнiх писаннях говорилося, що цi воїни уподiбнювалися божественним iстотам, якi на колiсницях, опоясанi зброєю, боролися за краще життя.
вiдiгравала найважливiшу роль. Вони ототожнювали воду з богинями (Апас), молились i здiйснювали їй возлиття – “заотра
” (приношення, жертвоприношення). Число “три” було святим для протоiранцiв; i тепер воно є органiзуючим началом у багатьох обрядах зороастризму. Три складовi частини возлиття символiзують царство рослин i тварин, напоєних водою. Це возлиття, в свою чергу, повинно повернути цим царствам ту життєву силу, яку вони вiддали, щоб зберегти їх чистими i корисними.
Вогонь, як другий об’єкт культу, також був iстотним для жителiв степiв. Вiн був джерелом тепла, на ньому готували їжу; його старалися нiколи не згасити. Культ вiчного вогню був розповсюджений серед iндоєвропейцiв, якi бачили дещо божественне в полум’ї. Зороастрiйцi називали його Атар, а брахмани – Агнi. Вони також здiйснювали приношення з трьох елементiв i вогню, яке складалося з сухих чистих дрiв, благоговiй i невеликої кiлькостi тваринного жиру.
Приношення вогню i водi складали основу повсякденних богослужiнь (в iндоарiйцiв Яждна, в iранцiв - Ясна). В цих богослужiннях вiдбувалися регулярнi жертвоприношення. Індоiранцi вiдчували благоговiйний трепет, вбиваючи тварину, але нiколи не забирали життя у неї без освячуваної молитви. Вони вважали, що тварини кровно пов’язанi з людиною. А душi тварин поглинає божество Геуш-Урван (“Душа бика”).
i до посуду. Всi цi риси залишились характерними i для сучасного зороастрiйського ритуалу, а паралелi їм є i в брахманiзмi.
Дозороастрiйський пантеон богiв.
Богiв, яким поклонялися iндоiранцi, було багато, а обряд богослужiння завжди присвячувався певному божеству. Поряд з божествами культу iснували i “природнi боги”, якi символiзували тi чи iншi явища природи. Це були боги неба i землi – Асман i Зам, боги сонця i мiсяця – Хвар i Мах; два боги вiтру – Вата i Вайу. Вата був ще богом дощу.
Іранцi також вiрили, що свiт дiлиться на сiм областей. Вони їх уявляли у виглядi кiл, найбiльше з яких – Хванiрата – населене людьми. Вважали, що iснував i закон природи, згiдно якого сонце рухається рiвномiрно, вiдбувається змiна пiр року i цим самим, забезпечується порядок всього iснуючого в свiтi. Цей закон був вiдомий iндоарiйцям як Рта (авестiйською
мовою – Аша). Молитви i жертвоприношення, якi здiйснювались людьми, вважалися як приналежнi до цього звичайного порядку речей, але самi вони допомагали пiдтримувати Аша – пiдсилювали дiю найбiльш милосердних богiв i укрiплювали свiт, населений людьми.
про iстотний свiт, або ж “iстина”, “справедливiсть”, “праведнiсть” – там, де говориться про характернiсть. 1
до висновку про те, що ця iдеологiя лежить в основi релiгiйних вiрувань всiх iндоєвропейських дочiрнiх народiв. Три члени iдеологiчної системи можуть бути охарактеризованi як надiленi i космiчними, i соцiальними “функцiями”. Господарюючим є перший член – уявлення про верховну владу, яка виступає в юридичному та магiчному аспектах. У арiйцiв, а пiзнiше в iндiйцiв, Мiтра i Варуна символiзують вiдповiдно юридичний i магiчний аспекти першої функцiї, область дiяльностi жерцiв. Друга функцiя – дух вiйни i насильства – поле дiй воїнiв i бога Індри, тодi як третя функцiя – достаток перебуває у вiдомостi землеробiв. 2
Хоча з цiєю думкою погоджуються не всi вченi, якi дослiджують релiгiйну систему протоiранцiв.
Варуна
, згiдно якої людина повинна робити чи не робити щось. По-друге, це був договiр, який називався Мiтра. В обидвох випадках вважалося, що в проголошенiй клятвi перебуває певна сила, яка вважалась також божеством. Пiзнiше Варана отримав прiзвище
“Син вод”, пiд яким вiн i вiдомий в Авестi. А Мiтра вiдповiдно став богом вогню. Вiра в них стала настiльки глибокою, що їм дали назву Асура (авестiйською “ахура” – бог, господар).
Та найвищим божеством вже тодi вважали Ахура-Мазду, тобто “Господь мудростi”. Тому вiн уособлює собою мудрого священнослужителя, знає всi закони i стоїть набагато вище Варуни i Мазди. Вiн в уявленнях народу не ототожнювався з нiякими природними явищами, а був уособленням мудростi, яка повинна управляти всiма дiями i богiв, i людей.
Крiм вищезгаданих, iснувало i декiлька “абстрактних” божеств: Аiрйаман – “Дружба”; Арштат – “Справедливiсть”; Хамваретi – “Доблесть”; Сраоша – “Послух”.
воду. Потiм створили землю, яка нiби величезна тарiлка лежала на водi. Потiм в центрi землi вони поставили три одухотворених творiння в виглядi однiєї рослини, однiєї тварини i однiєї людини. Насамкiнець, вони розпалили вогонь, як видимий, так i невидимий, в якостi життєвої сили, що наповнює одухотворенi творiння. Сонце, як частина вогню, нерухомо сяяло зверху, нiби постiйно стояв полудень, так як свiт залишався нерухомим i незмiнним, як при створеннi. Тодi боги здiйснили потрiйне жертвоприношення: вони витовкли рослину (що також входило до культу праiранцiв), вбили бика i людину. Пiсля цього благодiйного жертвоприношення з’явилось багато рослин, тварин i людей. Так був приведений в рух свiтовий цикл з його життям i смертю, за яким слiдує нове життя. Сонце почало рухатися небом i регулювати змiну пiр року у вiдповiдностi з iстиною-аша. І всi цi природнi процеси розглядались як безкiнечнi. Започаткованi богами, вони повиннi були продовжуватися вiчно, допоки люди виконують свої обов’язки. Тому священнослужителi уявляли собi, що кожний день вони разом з рослинами i
кожне з семи творiнь, i всi вони були присутнi в обрядi: земля – в священнiй дiлянцi, на якiй здiйснювалося богослужiння; вода i вогонь – в посудинах; небесна твердь – в кремнiєвому ножi i кам’яному пестику ступи; рослини – в пучках лозин баресман i в хаомi; тварини – в жертвеннiй тваринi (або в молоцi i маслi).
Насамкiнець, сама людина була присутня в обрядi, який здiйснював жрець, який i ставав, таким чином, спiвучасником дiй богiв, виконуючи свiй обов’язок задля пiдтримки свiту в станi чистоти i стiйкостi.
Поняття смертi та загробного життя.
Допоки продовжувався такий зв’язок мiж людьми i богами, не передбачалось кiнця свiту. Існувала лишень вiра в життя людини пiсля смертi, i, згiдно з найбiльш раннiм уявленням, душа, яка вiдiйшла вiд тiла – урван – на три днi затримувалася на землi перед тим, як зiйти вниз, в пiдземне царство мертвих, в якому володарював Йiма (санскритською - Яма). Йiма був першим царем на землi i першим з померлих людей.
В його царствi душi жили немов тiнi i залежали вiд своїх нащадкiв, якi продовжували перебувати на землi. Цi нащадки повиннi були задовольняти їх голод i забезпечити одягом. Принесення для цих цiлей здiйснювались в певний час, так, щоб цi дари могли перемогти матерiальнi перешкоди. Частiше всього принесення покiйним здiйснювалося на протязi першого року пiсля смертi. Обов’язок здiйснювати це належав переважно старшому синовi, який повинен був робити їх на протязi тридцяти рокiв – три декади, тобто приблизно на протязi життя одного поколiння.
Обряди перших трьох днiв пiсля смертi вважались життєво важливими i для того, щоб захистити душу вiд злих сил, допоки вона покидає тiло, i для того, щоб допомогти їй досягнути потойбiчного свiту. Існувало, здається,
досить давнє уявлення про якесь небезпечне мiсце, можливо переправа чи брiд через похмуру рiчку, яку душа повинна перетнути на своєму шляху. Авестiйською мовою воно називалося Чiнвато-перету (“Перехiд-розлучник”). 1
М’ясо жертви i одежу покiйника освячували в третю нiч для того, щоб душа могла вiдiйти в своє одиноке мандрування на зорi наступного дня нагодованою i одягненою. На тридцятий день здiйснювалось друге криваве жертвоприношення. Пiсля цього принесення робили раз в мiсяць до кiнця першого року з дня смертi. Через рiк робили третє i останнє криваве жертвоприношення.
Вважали, що пiсля цього душа потребувала лишень одноразових принесень в рiк на протязi тридцяти рокiв. Тодi душа вже повнiстю з’єднувалась з усiма померлими i пiдкрiплювалась жертвами, якi сiм’я здiйснювала в час “Свята всiх душ” (авестiйською мовою Хамаспатмаедайа).
Похоронна традицiя, пов’язана з вiрою в потойбiчне помешкання мертвих, базувалася на захороненнi. Зороастрiйське слово дахма
значить “могила”. Протоiранцi належали до однiєї з груп так званих “ямних” культур степових жителiв. Вони захороню вали членiв знатних сiмейств на днi глибоких колодязiв, покритих земляними курганами.
завдяки багаторазовим жертвоприношенням можуть пройти цим мостом. А душi iнших впадуть вниз, в пiдземне царство мертвих.
Разом з надiєю, що iснує можливiсть досягнути раю, розвивалася вiра у
Можливо, саме iз-за цього iндоарiйцi поступово змiнили свiй похоронний звичай кремацiєю. Але iранцi дуже вшановували вогонь, щоб використовувати його для знищення тiла. Тому серед них замiсть спалювання був прийнятий звичай виставляти тiло, вiдомий пiзнiше у зороастрiйцiв. Тобто труп залишали в пустельному мiсцi, де птахи i хижаки швидко з’їдали його. Сонячнi променi ставали шляхом, яким душа пiднiмалася на небо.
Язичницька релiгiя iранцiв, здається, заключалась не тiльки в обрядах та звичаях. Вiра в богiв мала деякi риси, якi були зв’язанi з уявленнями про iстину-аша та божества-ахури. Цi риси наблизились до традицiйних вiрувань, згiдно яких надiю на щасливе потойбiчне життя мали воїни-чоловiки. Та цi вiрування мали величезний вплив на подальший розвиток зороастризму.
Роздiл II.
Зороастризм як релiгiя мiстичного одкровення.
Пророк Заратуштра – мiф чи реальнiсть.
Життя та дiяльнiсть Заратуштри i в наш час продовжує викликати багато суперечок мiж вченими. Доводиться визнати, що пiсля скiлькох рокiв дослiджень ще не вiдомо, коли i де вiн жив, як i не знаємо багато чого, що стосується його вчення.
Та майже без сумнiвiв вiдомо, що Заратуштра не є плiд фантазiї, а що вiн дiйсно iснував. Докази про те, що його видумали для того, щоб було кого протиставити пророкам iнших релiгiй, або що Авеста є пiзньою пiдробкою, зовсiм необґрунтованi, i нам потрiбно дотримуватись iсторичних фактiв, щоб вiдкинути цi здогадки. Ім’я, яке носив пророк, також заслуговує на довiр’я – таке iм’я дiйсно могло iснувати в древностi в однiй з областей Ірану. Ім’я Заратуштра (Zaraυuštra) перекладається краще як “[той хто] веде верблюдiв”, хоча висувались i iншi етимологiї. Із Авести ми дiзнаємося про його приналежнiсть до роду Спiтама (Spitama) i про тiсний зв’язок з ним сiм’ї Хайчатаспи (Haēčataspa), про його дочку i його друзiв; бiльш пiзнiшi середньоперсидськi коментарi наводять навiть iмена його матерi та батька.
На жаль, немає достовiрних вiдомостей, якi б дозволили точно встановити роки життя Зороастра; можна лишень здогадатися, що вiн, скорiш за все, жив у перiод, який передував утворенню ахеменiдської держави.
Давньоперсидськi надписи Заратуштру не згадують, немає вiдомостей про нього i в Геродота. Грецькi автори вiдносять час його життя до далекої древностi, в епоху до заснування Персидської держави (наведенi iнодi астрономiчнi цифри пов’язанi з уявленнями iранської секти зерванiтiв i грецьких платонiкiв про свiтовi ери). Ксанф Лiдянин, найдавнiше джерело
в данiй областi (V ст. до н. е.), дiяльнiсть Зороастра вiдносить за 600 (або 6000) рокiв до Ксеркса. 1
Гермодор i Гермiпп iз Смирни вiдносили час життя пророка за 5000 рокiв до Троянської вiйни; Арiстотель – за 6000 рокiв до смертi його вчителя Платона. 2
Стає ясно, що класичнi автори не мали надiйної iнформацiї про життя Зороастра, так як перси, якi i передали вiдомостi про пророка, навряд чи могли затаїти достовiрнi данi. Якщо опиратися на грецьких авторiв, то 1000 рiк до н. е. може бути бiльш вiрогiдною датою, нiж 600 рiк до н. е., але це лишень здогадки. Мерi Бойс вважає, що Зороастр жив приблизно мiж 1500 i 1200 роками до н. е. 3
Передання говорить навiть про п’ять рiзних Зороастрiв, якi з’являлись в рiзний час i в рiзних мiсцях. Одного з них нiбито зустрiчав в своїх мандрiвках Пiфагор. Саме Заратуштра, напевно, i Пiфагора посвятив у вищу, вже при народженнi вiдкриту йому таємницю свiту. 4
Ряд сучасних дослiдникiв вважає, що Заратуштра жив у VII-VI ст. до
н. е., але порiвняння даних Авести з археологiчними матерiалами з Середньої Азiї i Схiдного Ірану вказує на бiльш раннiй перiод складення найдавнiших частин Авести, а вiдповiдно, й життя Заратуштри. Ктесiй навiть вважав, що Зороастр був бактрiйським царем. 5
Цiкавими виглядають данi про роки життя Заратуштри, коли звернутися до iранських джерел – зороастрiйської традицiї. При датуваннi подiй до правлiння Ахеменiдiв спиралися основним чином на списки фараонiв Єгипту. Все, що лежить за межами культурних ареалiв iєроглiфiв i
списки генеалогiй. Але, напевно, таких спискiв не iснувало. Ми можемо догадатись, що древнi iранцi, вже невдовзi пiсля смертi Зороастра, не могли вмiстити його в рамки дiйсної хронологiї чи пов’язати його з подiями, що вiдбувались в Месопотапiї чи навiть в Захiдному Іранi. Але пiзнiша зороастрiйська традицiя, яку наслiдують такi мусульманськi автори, як ал-Бiрунi, сповiщає точну дату Зороастра – 258 рокiв до Олександра Великого. Існує думка, що послiдовники Зороастра вели рахунок рокiв, спираючись на якусь важливу подiю в життi пророка. Коли проминуло 258 рокiв ери Зороастра, вiдбулася трагiчна подiя – смерть Дарiя III, останнього з Ахеменiдiв, i перехiд царської влади до Олександра Великого. Це вiдбулося в 330 роцi до н. е., i таким чином ми отримуємо 588 рiк до н. е.(258+330) в якостi першого року ери, прийнятою послiдовниками Зороастра. Не треба забувати, що 588 рiк до н. е., який може вiдповiдати датi навернення царя Вiштаспи у вiру Зороастра(в той час пророковi, за переданням, було 42 роки), отриманий за допомогою цiлого ряду припущень. Згiдно цiєї ж традицiї, пророк помер у вiцi 77 рокiв, так що якщо заданою цiллю є вiдшукати iсторичнi дати Зороастра, базованi на сприйнятливих припущеннях, то 628 – 551 роки до н. е. – найкраще рiшення, яке можна отримати за таких умов.
переваги там в пiзнiй час релiгiй магiв – Антропатену (Гiрську Мiдiю), а в якостi мiсця його проповiдi – Бактрiю. Античнi автори нерiдко називають Заратуштру мiдянином, персо-мiдянином, персом, але, як здається, вже тодi була вiдома традицiя, що зв’язувала його з Бактрiєю. 1
Бiльшiсть дослiдникiв сьогоднi згiднi з тим, що пророк жив i виступив з своїм вченням у Схiдному Іранi. Зороастрiйська традицiя вмiщує пророка в Азейбарджанi, але географiчний горизонт Авести обмежений Схiдним Іраном, так що пiзнiше перенесення його дiяльностi на територiю Захiдного Ірану має пояснюватись полiтичними умовами. Справедливо, що мiфiчну географiю Авести i мiфiчну прабатькiвщину зороастризму можна пристосувати до будь-якої областi Ірану, але географiчної картини Авести недостатньо. Зате є пiдстави вважати, що легенди i передання про дiяльнiсть Заратуштри (але не про його народження), що вiдносяться до сходу, виглядають бiльш вiдповiднi дiйсностi. Так, наприклад, дуже древнiм i розповсюдженим є передання про те, що в Кiшмарi, на територiї Хорасана, був посаджений кипарис в пам’ять про навернення Вiштаспи в зороастризм. Цей кипарис за декiлька днiв вирiс у дерево у десять обхватiв, а на його верхiвцi мiстився палац. Іншi передання вiдносять походження пророка до Раги, Рею (поблизу сучасного Тегерана), i оповiдають про хiджре Зороастра на схiд, де його вчення прийняв Вiштаспа. За iншою версiєю вiн народився у 589 роцi до н. е. у мiстi Урмiї. Існує зороастрiйська традицiя, що пророк був вбитий у Бактрiї, та ряд передань вiдносить його дiяльнiсть до iнших районiв на сходi. Можна допустити, що вiн дiяв в окрузi Герата, охоплюючи на пiвдень областi до Сеiєтана, на схiд – до Бактрiї i на пiвнiч – до Мерва.
першопочаткової територiй проживання арiйцiв. Ця прабатькiвщина могла розташовуватись в Середнiй Азiї або навiть пiвденнiше, в районi Герата. Рiчард Фрай вважає, що перси, мiдяни i iншi iранськi племена, рухаючись до областей їхнього пiзнiшого перебування, спiвали гiмни богам, подiбнi не тiльки змiстом, а й мовою, яка була мовою їх прабатькiвщини – мiстичної країни Airyāna Vaējah. Племена, що прийшли в Захiдний Іран, розповсюдили
свою вимову серед мiсцевого населення – еламiтiв, хуррiтiв i iнших; в результатi чого їх дiалекти стали втрачати свої форми. Але до того, як це вiдбулося, на Сходi з’явився пророк, що проповiдував мовою Гат, – архаїчнiй, консервативнiй вимовi, можливо на дiалектi областi Герата. Мова Гат звучала бiльш урочисто i авторитетнiше, чим iншi авестiйськi вимови. Пiзнiше, коли вчення Зороастра розповсюдилось по всьому Іранi, жерцi просто приєднали свої гiмни на гатському дiалектi до попереднiх загальноiранських, складених авестiйською мовою. 1
Зороастр скорiш за все був жерцем древньоiранської релiгiї, бо в Гатах (Ясна 33, 6) вiн називає себе заотар (Zaotar), тобто повнiстю правомiрний священнослужитель. Оскiльки вiн вживав це слово, не вкладаючи в нього заперечувального змiсту, можна допустити, що вiн зберiгав в новiй релiгiї старий iнститут арiйських “жерцiв”. Вiн – єдиний засновник релiгiї, який був одночасно i священнослужителем, i пророком. В Молодшiй Авестi вiн названий загальним словом для священнослужителiв – атаурван. Вiн сам iменує себе також мантран
– “складачем мантр”. Мантра – надихнене екстатичне заклинання. Навчання священству починалося у iндоiранцiв рано, мабуть у вiцi близько семи рокiв, i було усним, тому що вони не знали письма. В основному воно складалося з вивчення обрядiв i засад вiри, а також в опануваннi мистецтва iмпровiзацiї стихiв для зазивання богiв i вивчали напам’ять великi мантри. Іранцi вважали, що зрiлiсть досягається в 15 рокiв, i, вiрогiдно, в цьому вiцi Зороастр став священнослужителем.
Виходячи з Гат, можна припустити, що пiзнiше вiн намагався засвоїти всi знання, якi отримав вiд рiзних вчителiв. В подальшому вiн зображає себе як ваедемна
(буквально “той, хто знає”) – “посвячений, той що володiє божественною мудрiстю”. Згiдно з зороастрiйським переданням, багато рокiв провiв вiн, мандруючи, в пошуках iстини. Його гiмни дозволяють допустити, що вiн був свiдком насильств, вiйськових дiй прихильникiв даева. Визнаючи
могли б вести добре i мирне життя.
Згiдно зороастрiйських передань, Заратуштру, коли вiн став дорослим, Ахура-Мазда покликав його на гору Альборджа i переказав своє вчення. Потiм пророк прожив ще двадцять рокiв у пустелi. Супроти нього виступили маги, вимагаючи чудес i випробовувань: його зв’язали, облили їдким зiллям, розтопленою мiддю. Але Зороастр брав у руки вогонь i роздавав його iншим, бо вогонь з його рук не обпiкав.
Коли ж вiн досягнув тридцяти рокiв, вiкової зрiлої мудростi, тодi йому було дано одкровення. Ця велика подiя згадується в однiй iз Гат (Ясна 43) i коротко описується в пехлевiйському творi Задспрам. Там розповiдається, як одного разу Зороастр, беручи участь у зборах з нагоди весняного святкування, вiдправився зранку на берег рiчки за водою для приготування хаоми. Вiн ввiйшов в рiчку, намагаючись взяти воду з середини потоку. Коли вiн повернувся на берег (в цей момент вiн перебував у станi ритуальної чистоти), перед ним у свiжому повiтрi весняного ранку виникло ведiння. На березi вiн побачив сяючу iстоту Воху-Мана, яка привела його до Ахура-Мазди i п’яти iншим сяючим особам, в присутностi яких пророк “не побачив власної тiнi на землi через їх яскраве сяйво”. Тодi ж вiд цих семи божеств Зороастр i отримав своє одкровення.
сказав: “Свiт – жахливий!” І саме через це вiчне протиборство всерединi себе Зороастр повинен був вiчно смiятися. Обидвi половини його мозку були настiльки збудженi, биття його мозку ставало настiльки сильним, що це могли вiдчувати руки, коли їх прикладали до голови. Багато рокiв
Заратуштра провiв у пустелi, де годувався лише одним кислим молоком, а потiм на горi, де жив в усамiтненнi; пiсля цього, весь в язиках полум’я, вiн з’явився персидському царевi i його придворним, звiстивши своє вчення про подвiйнiсть свiту”. 1
Хоча вчення Зороастра – це розвиток старої вiри в Ахура-Мазду, воно мало в собi багато такого, що дратувало i тривожило його спiвплемiнникiв. Надаючи надiї досягти раю кожному, хто пiде за ним i буде прагнути до праведностi, Зороастр розривав зв’язки з старою i аристократичною i жрецькою традицiєю, вiдкривши всiм без винятку людям пiсля смертi пiдземне царство. Бiльш того – вiн навiть пригрожує пеклом i сильним свiту цього, якщо вони будуть несправедливими. А його вчення про загробне життя та яскраво виражений дуалiзм, здається, задумане так, щоб ще бiльше розсердити привiлейованих. Тому роки, присвяченi Зороастром проповiдi серед одноплемiнникiв, були майже безплiдними – вiн зумiв навернути в нову вiру лишень свого двоюрiдного брата Маiдйоiманха. Тодi вiн покинув свiй народ i вiдправився до iншого, де, будучи iноземцем, змiг добитися прихильностi царицi Хутаоси i її чоловiка царя Кавi Вiштаспи, якi “виступили вперед як (сильна) рука i пiдтримка для його вiри ахурiвської, вiри Заратуштри” (Яшт 13, 100). 2
Навернення в нову вiру Вiштаспи розсердило сусiднiх правителiв, вони вимагають повернення до старої релiгiї. Коли вiн вiдмовляється це зробити, починається вiйна, в якiй Вiштаспа отримує перемогу. Так вчення Зороастра стало державною релiгiєю в країнi царя Кавi Вiштаспи.
Згiдно передань, Заратуштра прожив ще багата рокiв пiсля навернення Вiштаспи. Для того, щоб повнiстю вiдповiдати своєму покликанню, iранському священнослужителю потрiбно було одружитися, i Зороастр був
тричi одружений. Його першi двi жiнки, iмена яких до нас не дiйшли, народили йому трьох синiв i трьох дочок. Весiлля молодшої дочки Поуручiсти оспiвується в однiй iз Гат (Ясна 53). Її чоловiком став Джамаспа, головний радник Вiштаспи. Джамаспа згадується в Гатах разом з своїм родичем Фрашаострою. Третьою жiнкою Зороастра стала дочка Фра-шаостри – Хвовi. Цей шлюб був бездiтний.
Прожив Заратуштра за переданням 77рокiв. 1
Загинув вiн, також за переданням, насильницькою смертю – його зарiзав кинджалом жрець-язичник. 2
Хоча є вiдомостi, що наприкiнцi життя пророк подався в мiсто Балк, де i помер у 512 роцi до н. е. за однiєю версiєю своєю смертю, за iншою – був убитий туранцями або загинув вiд блискавки.
Авеста як священна книга зороастрiйцiв та лiтературний здобуток iраномовних народiв.
Найвидатнiшим лiтературним твором iраномовних народiв є Авеста, що виникла у Середнiй Азiї. Авеста, як джерело вивчення вiрувань стародавнiх iранцiв, досить складне для дослiджень. Бо з VII ст. н. е., пiсля арабського завоювання, перси i iншi народи Ірану були майже повнiстю наверненi в iслам; прибiчники старої релiгiї, вийшовши з Ірану, поселилися в Захiднiй Індiї, в районi Бомбею. Це так званi парси. 3
В Європi лишень в XVIII ст. стало вiдомо, що у парсiв збереглися давнi священнi книги iранцiв. У 1754 роцi їх знайшов i навчився читати вчений Анкетiль Дюперрон. В 1771 роцi вiн видає в Оксфордi французький переклад Авести; невдовзi з’являється i нiмецький варiант. 4
Авеста написана на однiй з древнiх iранських мов, напевно з числа схiдноiранських. За граматичною будовою мова Авеста мало чим
вiдрiзняється вiд давньоперсидської мови ахеменiдських написiв.
Повного критичного дослiдження тексту Авести, подiбно “бiблiйнiй критицi”, ще немає. Без сумнiву, що деякi частини збереженої Авести складались в перiод, коли мова її була вже мертвою. Текст Авести був, напевно, першопочатково записаний неогласованим письмом арамейського походження.
Традицiя приписує Олександру Македонському знищення цiлого списку Авести. 1
Першi спроби вiдродити текст Авести були зробленi, згiдно традицiї, при парфянському царевi Валкамi (I ст. н. е.). Нова редакцiя була створена верховним жерцем Картiром при засновнику династiї Сасанiдiв Арташирi Папаканi. Кiнцева редакцiя Авести, за переданням, була здiйснена магом Атурпаном при Шапурi III (309 – 379 роки н. е.). Таким чином, свiй завершений вигляд Авеста прийняла не ранiше IV ст. н. е. Точнiший час складення її основних частин невiдомий.
Авеста є не тiльки лiтературним здобутком iраномовних народiв, а ще й священною книгою зороастрiйцiв. Бо, за переданням, саме пророк Заратуштра написав її для своїх послiдовникiв. Хоча iсторiя приписує йому лишень складення деяких частин Авести. Бо з пiзнiшими дослiдженнями з’ясувалося, що Авеста складається з окремих частин неоднакової давностi. Найдавнiшi її частини – Гати, включенi в основну книгу Авести – Яшну (книга гiмнiв та молитов), походять, можливо, вiд найдавнiшої епохи династiї Ахеменiдiв. Вони написанi на давньоперсидськiй мовi (зендськiй або мовi Авести). Вже пiзнiшi частини написанi пехлевiйською мовою, якою розмовляли в епоху Сасанiдiв (III – VII ст. н. е.): це Вендiдат (ритуальний кодекс жерцiв); Яшт (збiрник молитов); Вiсперед (молитви, зверненi до “начальникiв”) i iншi. Найбiльш пiзня частина Авести Бундегеш – це легендарна iсторiя про засновника релiгiї Заратуштру i його пророцтва про
кiнець свiту. 1
За деякими переказами, Авеста включала в себе 21 книгу. 2
І найбiльш правдоподiбною думкою вчених про батькiвщину Авести є та, що це Пiвнiчно-схiдний Іран, Бактрiя (тепер територiя Афганiстану i Таджикистану). Про це свiдчать i легенди про Заратуштру, i данi мови.
Гати за формою та змiстом вiдрiзняються вiд iнших частин Авести. Вони складенi у вiршованiй формi i є проповiдями самого Зороастра. Тут вiн виступає як реальна особа, жрець i людина, яка страждає через те, що тривалий час не має послiдовникiв, зiштовхується з великими труднощами в розповсюдженнi релiгiї та терпить гонiння в себе на батькiвщинi. Тiльки в Молодшiй Авестi, найбiльшiй за об’ємом, Зороастр постає легендарним героєм з чудотворними надлюдськими рисами. Тут Ахура-Мазда доручає Заратуштрi оновити релiгiю. Вiн проводить кардинальну реформу, проголосивши вiру тiльки в Ахура-Мазду i його кiнцеву перемогу, вiдкидає частину племiнних богiв – девiв, про що свiдчить напис царя Ксеркса. 3
В Гатах осуджується життя кочiвникiв-грабiжникiв, пiддаються прокляттю правителi та жерцi, що знищують худобу при жертвоприношеннях.
У будь-якому випадку, в книгах Авести збереглися незначнi залишки давнього культу природи зi значно бiльш пiзньою релiгiйно-фiлософською iдеологiєю майже богословського змiсту.
З 21 книги Авести, що iснувала при Сасанiдах (III-ꗬÁIЙሀ¿ကЀ栀
橢橢뎲뎲Й頡↑ၔ]˞˞˞ĤЂÈࡾࡾࡾెెెె8౾,ಪdె⎾òൊൊ"൬൬൬็็็⌯⌱⌱⌱⌱⌱⌱$⒰Ǵ⚤€⍕iࡾ็็็็็⍕ання особливої турботи про вогонь, воду та iншi стихiї, дозвiл лiкувати хворих лишень тим лiкарям, якi досягли досконалої майстерностi, правила землеробства i iнше. Одночасно Вендiдат включає сюжети мiфологiї, космологiчнi i географiчнi уявлення зороастрiйцiв. 1
У першому фаргардi (главi) Вендiдат говориться про створення свiту Ахура-Маздою i наводиться географiчний опис країн, де сповiщали зороастризм.
В другому фаргардi викладена легенда про “Йiму сяючого” – мудрого правителя, за правлiння якого люди близько 900 рокiв благоденствували. 2
Однак Йiму бог Ахура-Мазда попереджає про пiдступ Ангра-майнью, в результатi чого землю вiдвiдає “люта, смертоносна зима, випадуть ряснi снiги, а коли вони стануть, вода затопить увесь свiт”. 3
Ахура-Мазда наказує Йiмi спорудити вар була продовженням протоiранського божества пiдземного царства мертвих з аналогiчним iм’ям. А оповiдь про всесвiтнiй потоп вiдображена i в християнськiй iсторiї про Ноя.
Як головний засiб боротьби людей iз силами зла у Вендiдатi вказується на заняття землеробством, скотарством i прагнення до збiльшення матерiальних благ: “Хто сiє збiжжя, той сiє праведнiсть”. 4
А сучаснi послiдовники зороастрiйцiв – парси, вважають праведною i пiдприємницьку
дiяльнiсть. 1
Третiй фангард цiкавий тим, що в ньому заперечується аскетизм, що позбавляє людини сил в боротьбi зi злими духами. 2
В iнших главах Вендiдат наводяться рiзнi магiчнi формули молiння, медичнi поради лiкарям, перелiчуються основнi чесноти i грiхи людини. Велика увага придiлена розпорядженням ритуального очищення при зiткненнi з трупом i пiд час похоронних обрядiв.
Звичайно, ми не маємо повного уявлення про все те, що вiдбувалося в далекому минулому. Якщо б до нас дiйшли всi книги Авести, ми могли б повнiстю оцiнити i вчення, i побут, i становлення зороастризму. Але i те, що мiститься в збережених книгах Авести, не завадило послiдовникам Заратуштри твердо i неухильно поклонятися Ахура-Маздi i виконувати його повелiння.
Дуалiстичне розумiння двох першоначал – добра i зла.
Отримавши одкровення, Заратуштра вперше побачив Ахура-Мазду. Пiзнiше вiн ще не раз вiдчував його присутнiсть або слухав слова бога, якi кликали його до служiння. Заратуштра поклонявся Ахура-Маздi як владицi аша Ахур
, охоронцiв аша. Але Заратуштра проголосив Ахура-Мазду єдиним нествореним богом, що iснував вiчно, творцем всiєї благостi, в тому числi i всiх iнших благих i добрих божеств. Звичайно, неможливо повнiстю дослiдити хiд думок Зороастра. Напевно, вiн мiг дiйти до них, роздумуючи про щоденнi богослужiння, якi здiйснював як священнослужитель. Можливо, виходячи з уявлень жерцiв про єднiсть всього матерiального свiту, у Заратуштри i виникла думка приписати таке ж походження вiд одного всезнаючого, праведного, доброго бога.
Скорiш за все, сувора дiйснiсть переконала пророка в тому, що мудрiсть, праведнiсть i доброта за соєю природою вiдмiннi вiд зла та жорстокостi. І ось в одному з видiнь йому з’явився спiвiснуючий з Ахура-Маздою його противник – Ангра-майнью (“Злий дух”), який також був з самого початку, але цiлком злий та жорстокий. Цi два основнi протилежностi буття побачив Зороастр в їх початковому зiткненнi: “Воiстину є два першопочаткових духи, близнюки, вiдомi своєю протилежнiстю. В думцi, в словi i в дiї – вони обидва, добрий i злий… Коли цi два духи вперше зiйшлися в боротьбi, то вони створили буття i небуття, i те, що чекає в кiнцi кiнцiв тих, хто йде шляхом неправди, – це найгiрше, а тих, хто йде шляхом добра, чекає найкраще”. (Ясна 30, 3 – 4). 1
Головним елементом в цьому одкровеннi є те, що двi першопочатковi сутностi добровiльно вибирали: одна – добро, а iнша – зло: “І буду я говорити про двох духiв, якi стоять у витокiв життя, i нiколи не прийдуть до повної згоди нашi думки, нашi пiзнання, наш досвiд, нашi слова, нашi дiла, нашi душi”. 2
Цей акт i служить праобразом аналогiчного вибору, який повинна зробити кожна людина в своєму життi. Саме такий вибiр привiв притаманним двом духам антагонiзм до активного протиборства, яке виявилось, згiдно прийнятого Ахура-Маздою рiшення в боротьбi “творiння” i “антитворiння”, або, як сказав пророк, до створення “буття” i “небуття” (тобто смертi). Бо Ахура-Мазда в своєму всезнаннi вже знав, що Злий Дух повинен напасти на нього, бо свiт цей благий, i вiн стане ареною боротьби двох сил. В кiнцi – кiнцiв Ахура-Мазда виграє велику битву i зможе знищити зло, i досягнути того, щоб свiт став цiлком благим i добрим. І саме в цьому
заслугою зороастризму є те, що це перша гостро виражена дуалiстична релiгiя, в основi якої лежить уявлення про протиборство добра i зла.
Пантеон богiв у релiгiї Авести.
Як ми бачили вище, саме iдея про “сiм божеств” i стала головним новаторством вчення Зороастра, хоча їх основою були старi уявлення про походження свiту. Спочатку Ахура-Мазда створив за допомогою Святого Духа (Спента-Майнью) шiсть нижчих божеств, якi Зороастр побачив у своєму першому видiннi. І разом з Ахура-Маздою вони створили тi сiм творiнь, якi утворили свiт.
Цi шiсть великих божеств, в свою чергу, викликали до життя iншi благi божества, якi були добрими богами i шанувалися ще в древньоiранському пантеонi. Всi цi божества, згiдно вчення Зороастра, в тiй чи iншiй мiрi є еманацiями самого Ахура-Мазди i, перебуваючи пiд його началом, прагнуть спiвдiяти творiнню добра i знищенню зла. В зороастризмi вони називаються Язата (достойний поклонiння) чи Амеша-Спента – “Безсмертний Святий”.
Одним iз найбiльш важливих висловiв в одкровеннi Зороастра є ключове слово “спента”, що використовується у вiдношеннi до Ахура-Мазди i всiх його творiнь. В самiй своїй основi воно означало “той, що володiє силою”, а в вiдношенню до благих божеств – “допомога, що володiє силою”.
Найчастiше поняття “спента” належить головним чином до шести великих божеств першого видiння пророка, а iншi, меншi божества, iменуються просто – “Язата”. Поняття про шiсть Безсмертних святих iстотне для вчення Зороастра, воно має вагомi духовнi та етнiчнi якостi чи атрибути самого Ахура-Мазди i можуть, зi своєї сторони, надiлити ними людей. Для кожної людини, в тому числi i для самого пророка, Безсмертним святим, що вказує шлях до iнших, є Воху-Мана (“Благий помисел”). Найближчий його
Союзник – це Аша-Вахiшта (“Найкраща праведнiсть”), божество, що вiдображає могутнiй закон iстини-аша. Потiм iдуть Спента-Армаiтi (“Святе благочесття”) i Хшатра-Ваiрйа (“Бажана влада”), що уособлює собою силу,
яку кожна людина проявити, прагнучи до праведного життя. Заключна пара – це Хаурватат (“Цiлiснiсть”) i Амеретат (“Безсмертя”). Вони дарують вiчне життя i процвiтання.
Цi божественнi якостi були видiленi, а потiм їм молились i вшановували як окремих богiв, що характерно ще i для язичницької iранської релiгiї, де Мiтра був оточений божествами Дружби, Послуху, Справедливостi, Доблестi, Божественної благодатi. Тому i не дивно, що в Гатах вiдбувалося таке ж об’єднання семи Амеша-Спента з сiмома творiннями, як i в давньоiранськiй релiгiї. Так, Хшатра-Ваiрйа став володарем небес з каменю, якi захищають землю. Розташована знизу земля належить Спента-Армаїтi. Вода – це творiння Хаурватат, а рослини вiдносяться до Амеретат. Воху-Мана є повелителем смиренної та милосердної корови, яка була символом добра у iранцiв. Вогонь, який пронизує всi iншi творiння, а завдяки сонцю керує змiною пiр року, знаходиться пiд опiкою Аша-Вахiшта. Людина з її розумом i правом вибору належить Ахура-Маздi. Крiм того, Армаiтi була опiкункою жiнок, а Хшатра – покровителем чоловiкiв.
Людина повинна не тiльки пiклуватися про цi творiння, а й слiдкувати за власним фiзичним та моральним здоров’ям, а також турбуватися про своїх ближнiх, тому що кожний з них є творiнням бога. Зороастр дав послiдовникам особливий моральний закон – жити у вiдповiдностi з благою думкою, з благим словом i благим дiлом. Таким чином, вчення семи Амеша-Спента i семи творiнь зобов’язувало до глибокого почуття вiдповiдальностi за навколишнiй свiт.
Цiкаво простежити i зороастрiйську концепцiю створення свiту
, що визначає iснування свiту протягом 12000 рокiв. Розвиток свiту подiляється на чотири перiоди, по 3000 рокiв кожний.
Перший перiод
Вже iснували прообрази всього, що пiзнiше було створено на землi. Цей стан названий “менок” (“невидимий, духовний”).
Другим перiодом
вважається створення свiту. Ахура-Мазда створює небо, зiрки, мiсяць i сонце. За сферою сонця знаходиться житло самого бога Ахура-Мазди. Однак в цей час проти нього починає дiяти Ангра-майнью. Вiн входить в космос i створює планети та комети, якi не пiдкоряються рiꗬÁIЙሀ¿ကЀ栀
橢橢뎲뎲Й頡↑ၔ]˞˞˞ĤЂÈࡾࡾࡾెెెె8౾,ಪdె⎾òൊൊ"൬൬൬็็็⌯⌱⌱⌱⌱⌱⌱$⒰Ǵ⚤€⍕iࡾ็็็็็⍕є рухатись: потекли рiки, рухаються небеснi тiла i т. д.
Третiй перiод
охоплює роки до появи Зороастра i час його проповiдництва. У цей перiод дiють мiфологiчнi герої Авести, вiдомi i за давньоiранським епосом: це “Йiма сяючий”, цар золотого столiття; Вiштаспа, що був заступником Зороастра. 1
Саме в цей перiод Заратуштра одержує одкровення. А людство дiзнається, що воно разом з добрими богами має перемогти зло i зробити свiт досконалим – яким його замислив Ахура-Мазда.
триває 3000 рокiв пiсля Заратуштри, коли на кожну 1000 рокiв повиннi будуть прийти три рятiвники. Наприкiнцi останнього перiоду з’явиться спаситель Саошьянт (вiн, як i два попереднi рятiвники, вважається сином Зороастра), який i вирiшить долю людства та свiту. Вiн воскресить мертвих, переможе Ангра-майнью. Пiсля цього настане очищення свiту “потоком розплавленого металу”, а усе, що залишається пiсля цього, “знаходить життя вiчне”.
Головне лихо людства – смерть. Вона змушує душi людей покидати
життя. Вiн вчив, що i жiнки, i чоловiки слуги i правителi можуть мрiяти про рай, а перепона часiв язичництва – “Мiст-розлучник” – стала в його одкровеннi мiсцем судочинства, де вирок кожнiй душi залежить не вiд жертвоприношень, а вiд праведних вчинкiв. Цей суд очолює Мiтра, по обидва боки якого сидять Сраоша i Рашну, що тирмає терези правосуддя. На цих терезах зважуються думки, слова, вчинки кожної душi. Якщо добрих думок i дiл бiльше, то душа вважається достойною потрапити в рай. Тодi в супроводi прекрасної дiвчини даени
(“вiра”) вона перетинає широкий мiст i йде вгору. Якщо ж терези нахиляються в сторону зла, то мiст звужується i стає подiбним до леза ножа, а жахлива вiдьма, зустрiчаючи душу, схоплює її i тягне вниз, в пекло, де грiшник переживає “довгий вiк мук, темряви, поганої їжi i скорботних стогонiв” (Ясна 31, 20). 1
Але навiть душам в раю не буде повного блаженства, тому що цiлковите щастя настане лишень в час “Чудотворiння” (Фрашегiрд). Зороастр вчив, що душi праведних повиннi чекати цього вищого блаженства до моменту Фрашегiрд, коли вони отримають “майбутнє тiло”, а земля вiддасть кiстки всiх померлих. За всезагальним воскресiнням настає Останнiй Суд, коли праведнi будуть вiддiленi вiд грiшних. Тут Аiрйаман, божество дружби i зцiлення, разом з богом вогню Атар розплавить весь метал в горах, i вiн потече на землю. Всi люди повиннi пройти крiзь цю рiчку, i “для праведних вона буде здаватися парним молоком, а нечестивим буде здаватися, що вони у плотi йдуть через розплавлений метал.”2
Пiд час цього випробовування всi грiшники загинуть i щезнуть назавжди з лиця землi. Демони-деви i сили темряви будуть знищенi в останнiй великiй битвi з язатами. А рiка,
потрапивши в пекло, уб’є Ангра-майнью i спалить останнi залишки зла в свiтi.
Тодi Ахура-Мазда i шiсть Амеша-Спента святково здiйснять останнє богослужiння i жертвоприношення. Вони приготують мiстичний напiй – “бiлу хаому бога на землi. Тому що, згiдно Зороастру, саме тут, в цьому знайомому i улюбленому свiтi, що вiдродив свою першопочаткову досконалiсть, i буде вiчне блаженство.
Вiдповiдно, Заратуштра став першим, хто вчив про суд над кожною людиною, про рай та пекло, про воскресiння тiла, про загальний Останнiй Суд i про вiчне життя об’єднаної душi i тiла. Цi уявлення були пiзнiше перейнятi iудаїзмом, християнством, iсламом. Але тiльки в зороастризмi вони мають мiж собою повний логiчний зв’язок, тому що Зороастр наполягав на тому, що спасiння кожної людини залежить вiд сукупностi її думок, слiв i вчинкiв, в якi втручатися i змiнювати, з спiвчуття чи з власної прихотi, не може жодне божество. В такому вченнi вiра в День Суду повнiстю отримує свiй жахливий смисл, адже кожна людина повинна отримати вiдповiдь за долю власної душi i роздiлити загальну для всiх вiдповiдальнiсть за долю свiту.
Ще одним важливим аспектом зороастризму є
(майбутнього Спасителя). Окремi пассажi Гат дозволяють припустити, що Зороастр вiдчував, що кiнця свiту не уникнути, i саме йому Ахура-Мазда доручив сповiстити iстину i пiдняти людей на вирiшальну битву. Сам вiн, звичайно, розумiв, що не доживе до цього часу. Зороастр вчив, що пiсля нього прийде праведний чоловiк, тобто Саошьянт (“той, хто принесе користь, благо”). Вiн поведе людей на останнiй бiй проти зла.
народиться вiд сiменi пророка, що чудодiйно зберiгається в глибинi вод одного озера (ототожнюється з озером Кансаойа). Коли наблизиться кiнець часiв, в ньому скупається дiвчина i зачне вiд пророка. В певний перiод вона народить сина i назве його Астват-Ерета (“Той, що уособлює праведнiсть, iстину”). Незважаючи на своє чудесне зачаття, Спаситель буде чоловiком, сином людським. Саошьянту буде допомагати божественна благодать Хварена, щоб той (Спаситель) знищив зло у свiтi. Всi вiруючi прагнули до цiєї славної подiї, i надiя на її здiйснення надавала їм сили i пiдтримувала в тяжкi часи.
Роздiл III.
Культовi обряди, ритуали та звичаї послiдовникiв Заратуштри.
Значення молитов та гiмнiв i їх практичне використання
в життi зороатрiйцiв.
На протязi багатьох вiкiв зороастрiйцi зберiгали свої культи, звичаї i обряди. В умовах постiйних переслiдувань вони жили замкнутою общиною, вища духовна iєрархiя суворо слiдкувала за правильним виконанням всiх обрядiв. Спiльнi обряди, церемонiї та звичаї сприяли тому, що зороастрiйцi визнавали себе, не дивлячись на тяжкi умови життя, єдиним органiзмом, єдиною згуртованою групою людей, якi могли отримати перемогу над злом. Важливе значення величнi церемонiї i свята, пов’язанi порами року, святкування Ноуруза (Нового року), шести
культ предкiв, вшанування священного напою хаоми, рiзнi молитви, обряди очищення i iнше. Існували також обряди i звичаї, пов’язанi з шлюбом, народженням дитини та iнше.
молитва.
У iранцiв часiв язичництва для молитов i богослужiнь призначались три пори дня: схiд, полудень i захiд сонця. Часи дня були роздiленi на двi пори – ранкову (Хаванi), що знаходиться пiд покровом Мiтри, i пiсля полуденну (Узайара – “кiнець дня”), що перебуває пiд опiкою Апам-Напата. Нiч, напевно, складала третiй перiод, що називався Аiвiсрутра. Зороастр видiлив у добi ще двi пори i зажадав вiд своїх послiдовникiв молитися п’ять разiв на день. Один з нових перiодiв називався Рапiтва (“призначений для їди”) i починався в полудень. Пора Рапiтва продовжувалась пiсля полудня на деякий час, вiдокремлена вiд пори Узайара.
На протязi лiта, коли господарювали благi сили, цей новий перiод був присвячений духу полудня – Рапiтвiна, i знаходився пiд опiкою Аша-Вахiшта, володарки вогню. Молитви, що читалися в полудень, допомагали вiруючому думати про iстини-аша, про теперiшнi i майбутнiй трiумф сил
добра. Так Зороастр використав i подiл дня, i змiну пiр року для того, щоб надiйно закрiпити основнi поняття вчення в свiдомостi своїх прихильникiв.
Другий перiод доби починався опiвночi. Заратуштра роздiлив нiч на двi частини, залишивши першу душам померлих –
, а другу половину – Уша (“зоря”) – присвятив Сраошi, владицi молитви.
П’ять щоденних молитов були обов’язковими для кожного зороастрiйця. Обряд молитви, вiдомий до сьогоднi, такий: спочатку вiруючий готує себе до молитви, омиваючи лице, руки, ноги. Потiм, розв’язавши священний пояс кустi
, вiн стає лицем на пiвдень, тримаючи двома руками перед собою цей пояс, уявляючи себе в присутностi Творця. Вiруючий молиться Ахура-Маздi, проклинає Ангра-майнью, махаючи кiнчиками пояса. Потiм вiн знову зав’язує пояс, продовжуючи молитву. Згiдно канонам зороастрiйської релiгiї, молитися можна було будь-де: в храмi, бiля домашнього вiвтаря, на лонi природи.
Для своїх прихильникiв Зороастр склав коротку молитву, яка має для них те ж значення, що i “Отче наш” для християн. Називається вона Ахуна-Ваiрйа, пiзнiше – Ахунвар. Це перша молитва, якої навчають всiх дiтей. Її можна промовляти, якщо необхiдно, замiсть iнших молитов. Вона складена на древнiй мовi Гат, якою розмовляв пророк.
Зороастр створив общину, об’єднану ясно сформованим вченням, загальними моральними спрямуваннями i спiльними обрядами. Звичайно, що нову релiгiю чекало багато перепон, але вона не тiльки знайшла в собi сили, щоб вижити, а i поступово розповсюдилась серед iранцiв.
Символ вiри зороастризму – фраваране
виголошується вiруючими щоденно. Здається, вiн сформувався в тi незгоди, якi виносила молода релiгiя. Вважають, що символ являє собою заяву про своюꗬÁIЙሀ¿ကЀ栀
橢橢뎲뎲Й頡↑ၔ]˞˞˞ĤЂÈࡾࡾࡾెెెె8౾,ಪdె⎾òൊൊ"൬൬൬็็็⌯⌱⌱⌱⌱⌱⌱$⒰Ǵ⚤€⍕iࡾ็็็็็⍕В символi присутнiй рiзко виражений дуалiзм i пiдкреслюється характерна особливiсть зороастрiйського вчення, яке ґрунтується на тому, що, вибираючи добро, кожна людина стає союзником i сподвижником бога.
Символ вiри закiнчується тим, що вiруючий зобов’язується дотримуватись трiади зороастрiйської моралi i вiри в цiлому: “Я вiддаю себе благiй думцi, я вiддаю себе благому слову, я вiддаю себе благим вчинкам, я вiддаю себе релiгiї поклонiння Маздi, яка…iстинна, найвеличнiша i найкраща iз всiх (релiгiй), якi є i будуть”…1
Крiм стихiв Гат, найбiльш шанованих зороастрiйських висловлювань, i тексту молитви Ахуна-Ваiрйа для щоденного вживання, Зороастр не встановив, як думають, для своїх учнiв нiяких релiгiйних богослужiнь. Вiн задовольнився, напевно, тим, що у всiх випадках вiруючi можуть молитися словами за своїм вибором. Але пiзнiше його послiдовники вирiшили створити встановлений ритуал богослужiння для виконання щоденних служб – лiтургiй-ясна. Результатом цього рiшення стало складення так званої Ясна-Хаптанхаiтi – “Богослужiння семи глав”. Це була лiтургiя з семи коротких роздiлiв (один з них у вiршах), в яких зiбрано те, що старi жерцi ще пам’ятали з древнiх висловлювань на мовi Гат. Звичайно, що в своєму виглядi богослужiння присвячене Ахура-Маздi, i саме тут вперше зустрiчається вислiв Амеша-Спента. До цих семи глав доданий ще один невеликий текст, а потiм вiн i Ясна-Хаптанхаiтi були оточенi з двох сторiн Гатами. Саме слова Зороастра, маючи в собi велику духовну силу, стали, таким чином, нiби стiнами по обидва боки лiтургiї, щоб вони могли захистити всю церемонiю богослужiння вiд впливу ворожих сил.
Нею
Іншi релiгiйнi тексти, зокрема Яшти (гiмни) окремим божествам – Язата, надалi продовжувались передаватися усно. Деякi уривки, бiльш древнi, що дiйшли до нас ще з часiв язичництва, переробленi в свiтлi вчення Зороастра. В них возвеличується Ахура-Мазда, а все одкровення нiби вкладено в уста пророка.
Святкування свят, присвячених Ахура-Маздi i його творiнням.
традицiя приписувала авторство самому Зороастровi. За своїм походженням вони були святами скотарiв i землеробiв. Вiдомi їхнi назви, що збереглись в формах Малої Авести: Маiдйой-заремайа (“Середина весни”), Маiдйой-шема (“Середина лiта”), Паiтiшахйа (“Свято збирання зерна”), Айатрiма (“Свято повернення худоби з лiтнiх пасовищ”), Маiдйаiрйа (“Середина зими”), Хамаспатмаедайа (“в честь фравашi”). Кожне з цих свят було приурочене якомусь божеству i творiнню.
Сьоме творiння – вогонь – завжди стояло поодаль вiд iнших, бо було життєвою силою, що пронизувала всi творiння. Тому i приурочене йому свято вирiзнялося серед iнших. Персидською мовою воно називалося Ноуруз (“Новий день (рiк)”). Зороастр приурочив це свято весняному рiвноденню. Зустрiч Нового року вiдзначалась дуже урочисто, з вiдомою долею таємничостi i мiстики. Воно продовжувалось 13 днiв. Пiд час святкування зороастрiйцi ходили в найкращому одязi, збирались за святковим столом, застелений скатертиною, на якому лежав збiрник молитов з Авести. На столi мали знаходитись сiм страв i сiм предметiв, що мають вiдношення до
древньої рослини – дикої рути. 1
Обов’язковими атрибутами зустрiчi Ноуруза були свiчки, акварiуми з золотими рибками, пiднос з благоговiннями, дзеркало з яйцем (як символ зародження життя) i квiти. Але це виконують вже сучаснi зороастрiйцi – парси, а як виконували це в древностi – достовiрних вiдомостей немає.
Наклавши на своїх послiдовникiв цi два зобов’язання – iндивiдуальну п’ятиразову молитву i святкування семи свят, – Зороастр створив релiгiйну систему величезної сили i забезпечив новiй вiрi можливiсть зберiгатися на протязi тисячолiть.
Закони очищення як обов’язковий атрибут культу.
Для всiх зороастрiйцiв обряд очищення був обов’язковим. Зороастр вважав, що служiння Ахура-Маздi i шести Амеша-Спента сприяє духовному спасiнню. Сiм творiнь створенi досконалими, а бруд i хвороби, iржа, гниття i все iнше, що псує їх – дiло рук Ангра-майнью i його воїнства. Вiдвернення чи зменшення їхнього впливу сприяє захисту благих творiнь i ослабленню злих намiрiв. І саме для цього були введенi закони очищення для зороастрiйцiв.
складнi обряди вiдбувалися в присутностi зороастрiйських священнослужителiв i, крiм звичайного вмивання, додавалося вживання священного напою з лимонною цедрою i лавровим листком. Потiм читалася молитва, а пiсля неї все тiло натиралося пiском i коров’ячою сечею. Переважно такi обряди очищення вiдбувалися в час посвяти зороастрiйських
дiтей i пiдлiткiв в їх вiру, а також тодi, коли зороастрiйцi одружувалися. Таке очищення всi без винятку прихильники Заратуштри повиннi були здiйснювати в останнi десять днiв року, що минає. Пiсля цього осквернений омивався, проходячи через дев’ять ям, заповнених водою. Потiм потрiбно було усамiтнитись на дев’ять дiб з iншими омиваннями i молитвами, щоб це очищення проникало i в тiло, i в душу. Цей обряд називався “очищення дев’яти ночей” (барашномi-ношаба).
Особливо тяжким був обряд очищення для священнослужителiв, що прийняли сан, а також для насассаларiв, що бажали позбавитись своєї професiї, яка передавалася вiд батька до сина.
Хоча звання священнослужителiв було спадковим, щоб стати служителем культу i отримати сан, крiм релiгiйної освiти треба було пройти декiлька обрядiв очищення, якi тривали близько тринадцяти днiв.
слова клятви очищення i доторкнутися до собаки, яка вела його до iншого жерця, пiсля чого вiн вмивався святою водою i його залишали в храмi на дев’ять днiв.
Фанатичне ставлення до обряду очищення виявлялось у вiдношеннi до насассаларiв – представникiв нижчої касти, якi займалися брудною роботою. Лишень тодi, коли вони вiдмовлялися вiд своєї професiї, над ними проводили дуже тяжкий обряд очищення.
Таким же страхом “осквернитися” можна пояснити жорстокiсть, що виявлялася на протязi столiть до одновiрцiв, що мали фiзичнi вади, хвороби, кровотечi. Навiть з хворими людьми старшого поколiння i дiтьми зороастрiйцi дотримувались певної суворостi. Це також стосувалося i вагiтних жiнок та немовлят, яким не виповнилось ще 40 днiв.
Особливi правила стосуються води i вогню. Зороастрiєць перш за все
Це ж стосувалося i вогню. Спалювати на ньому смiття для зороастрiйцiв було суворо заборонено. В вогонь необхiдно класти чистi, сухi дрова, здiйснювати ритуальнi возлиття i з особливою обережнiстю ставити горшки для приготування їжi.
В зороастрiйських канонах перераховуються “чистi” i “нечистi” предмети, звiрi, комахи, тварини i навiть люди. Ще Геродот писав, що “маги… власноручно вбивають всiх тварин, крiм собаки i людини. Вони навiть вважають великим здобутком те, що знищують мурашок, змiй”…1
Згiдно доктрини зороастризму, до “чистих” вiднесена людина, звiрi (особливо собаки, їжаки, корови, вiвцi), рослини тощо.
Що ж стосується “нечистого”, то в широкому розумiннi ним вважалося все, що виходить вiд демонiв-девiв чи пов’язане з їх впливом. Такi iстоти називалися храфстра
, i їх потрiбно було вбивати, так як це послаблювало свiт зла. Знищувати живi iстоти не було грiхом, але сама смерть вважалася диявольською. Так, мертва храфстра
була ще бiльш нечистою, нiж жива. Найбiльшою скверною були мертвi тiла праведних людей. З моменту смертi до покiйника наближалися лишень насассалари
, якi знали необхiднi засоби перестороги. Вони обмивали тiло, одягали на нього бiлий саван i пояс куштi
, складали руки на грудях. Якщо було можливим, то похоронний обряд здiйснювали в день смертi. А якщо це не було можливим, то на протязi трьох днiв i трьох ночей служителi культу i рiднi читали молитву, дотримуючись певних пересторог у вiдношеннi до їжi та пиття.ꗬÁIЙሀ¿ကЀ栀
橢橢뎲뎲Й頡↑ၔ]˞˞˞ĤЂÈࡾࡾࡾెెెె8౾,ಪdె⎾òൊൊ"൬൬൬็็็⌯⌱⌱⌱⌱⌱⌱$⒰Ǵ⚤€⍕iࡾ็็็็็⍕ похоронами насассалари
, якi i несли цi ношi. За ними йшли служителi культу, якi пiдносили хвалу боговi, а також рiднi всi тi, що прийшли на похорон. Процесiя супроводжувала ношi тiльки до пiднiжжя спецiально зробленого мiсця поховання зороастрiйцiв – астодана
, або так званої “вежi мовчання” висотою 4,5 метри. Насассалари i священнослужителi пiднiмались зi своєю ношею на вежу, розмiщували труп сидячи бiля краю площадки (дахми) i закрiплювали його за ноги i волосся, щоб звiрi i птахи, розтерзали тiло, не змогли вiднести залишки до води чи рослин. Коли птахи i тварини з’їдали все м’ясо, а кiстки пiд впливом сонця очищувалися повнiстю, тодi їх вкидали в вежу мовчання.
Цей зороастрiйський культ в деяких мiсцевостях зберiгся i до сьогоднi, лишень “вежу мовчання” заливають бетоном, коли в нiй назбирається багато кiсток померлих людей.
Висновок.
· Зороастризм виникає в умовах жорстокої боротьби племен Схiдного Ірану за традицiйну племiнну демократiю. Саме тодi у вченнi Заратуштри було сформовано демократичнi мотиви, а саме зороастризм став iдейною основою народних рухiв. Вiн повинен був iдеологiчно обґрунтувати перехiд до землеробства й осiлого тваринництва завдяки полiтичному об’єднанню в державу з мiцною владою. Для цього був потрiбен якщо не цiлковитий монотеїзм, то хоча тенденцiя до нього. Зороастризм спершу рiшуче заперечував культури iнших народiв, стверджуючи культ Ахура-Мазди. Але вiн не мiг себе iзолювати вiд попередньої культової традицiї. Поступово бiльш раннi божества iндоiранських племен приживаються в зороастрiйському культi, а попередня культова творчiсть вливається в зороастрiйськi тексти;
· Зороастризм – перша з так званих релiгiй мiстичного одкровення, тобто релiгiй, вчення яких одержане пророком вiд єдиного Бога. За ним iдуть iудаїзм, християнство, iслам. Пророка, якому було дано одкровення, звали Заратуштра, грецькою мовою – Зороастр (“той, хто приносить жертви зiркам”). Версiї про роки його життя мають дiапазон вiд XIV ст. до н. е. до I половини VI ст. н. е. Життя Заратуштри сповнене багатьох див. Мав надзвичайну волю i творив чудеса: ходив, наприклад, по водi, як по сушi. Премудростi навчався у халдеїв i досяг в цьому великої досконалостi. Отримавши одкровення, почав проповiдувати у себе на батькiвщинi, але побачивши, що тут його вчення не визнається, змушений пiти у вигнання. Йому надав притулок цар давньоiранської держави Вiштаспа, де зороастризм став панiвною релiгiєю;
· Священною книгою зороастризму вважається Авеста. Цей складний
твiр створювався упродовж багатьох вiкiв. Найдавнiшою його частиною є Гати; в них було втiлено вчення пророка Заратуштри, гiмни богам i мiфiчним героям, яким поклонялися iндоiранцi ще до зороастризму. Вважається, що Гати склав сам пророк. Найдавнiшi частини Авести зберiгалися спочатку в уснiй традицiї. Письмовi записи виникли значно пiзнiше. Сучасна Авеста подiляється на п’ять книг. Повнiстю збереглась лишень книга Вендiдат, де розповiдається про створення свiту, iсторiю людства, є тлумачення про охорону ритуальної чистоти.
В Європi змiст Авести став вiдомий у XVIII ст. пiсля перекладу Дюперрона в 1771 роцi французькою мовою, що дало змогу навiть простежити вплив вчення Авести на формування релiгiйних систем пiзнiшого походження;
добра i зла. З цiєю концепцiєю пов’язане i зороастрiйське розумiння людини, яка є продуктом божого творiння, створена Ахура-Маздою для добра. Але людина має вiльну волю, може пiддаватися впливу зла i сприймати його.
Боротьба добра i зла неодмiнно завершиться перемогою добра. Тодi все людство об’єднається пiд головуванням Саошьянта (Спасителя) i утворять єдину державу з єдиною мовою. Зло буде знищене вогнем i розплавленим металом. Така есхатологiчна картина пiдносила авторитет зороастризму серед полiтеїстичних релiгiй давнього свiту.
Звичайно, що в цiй боротьбi людинi допоможе Ахура-Мазда i його пантеон богiв, якi керували стихiями природи, порами дня i так далi. Окремим богам присвячено численнi яшти (гiмни) в Авестi.
Мав зороастризм i свiй символ вiри, який згадується в Авестi, де людина визнає Ахура-Мазду єдиним богом, вiдрiкається вiд зла i обiцяє боротися з темними силами;
· В iнтерпретацiї Зороастра етика набула божественного сенсу, перетворившись на релiгiю, за якою все iснуюче подiляли на два полярно протилежних табори – свiт добра, свiтла i царство темряви, зла. Мiж ними точиться постiйна непримиренна боротьба, яка є основою всiх процесiв на землi i в свiтi богiв. А для того, щоб добрi сили перемогли, потрiбна i людська допомога, яка виявляється в чеснотi, чистотi. Тому зороастризм обґрунтовує загальнолюдськi норми моралi. Попереднi релiгiї обмежувались соцiальними нормами, вiдзначали передусiм ставлення людини до суспiльних обов’язкiв, а потiм до iнших людей. А зороастризм концентрує увагу на особi. В основi його етики – трiада – добра думка, добре слово, добре дiло. Вiруючий тому все життя повинен збирати цi елементи трiади. Головною доброчеснiстю зороастрiйця є землеробство i скотарство;
· Зороастрiйський культ розвинувся з первiсного фетишизму i магiї. Спочатку вiн мав примiтивний характер. Кожне слово, кожна дiя, кожний рух набувають потаємного змiсту. Тлумачення їх та органiзацiя культових церемонiй – головна функцiя жерцiв.
(сiк рослини з наркотичними властивостями). До неї додають прiсний корж i фруктову їжу.
Зороастрiйський культ мiстить i чимало свят. Це сiм щорiчних на честь Ахура-Мазди i його пантеону богiв, що їх встановив Заратуштра. Особливо урочистим є святкування Ноуруза (Нового року).
Смерть у зороастрiйцiв – це найбiльше зло. Мертве тiло є продуктом перемоги злих сил, втiлених в ньому. Звiдси – все, що пов’язане зi смертю, з трупом, – нечисте. Тому мертвих навiть не слiд закопувати в землю, опускати у воду чи спалювати на вогнi – це оскверняє природнi стихiї. Їх виносили на високi кам’янi вежi, де тiло поїдали звiрi та птахи.
Зороастрiйський культ незмiнний впродовж десяткiв столiть i до сьогоднi зберiгся у послiдовникiв зороастризму – парсiв.
Таким чином доречно пiдкреслити, що зороастрiйська релiгiя з її культово-обрядовою традицiєю та практикою складає унiкальний феномен в контекстi релiгiйних, суспiльних та соцiальних явищ.
1. Маковельский А. О. Авеста. – Баку: Издательство Академии наук АССР, 1960. – 144с.
2. Абаев В. И. Два зороастризма в Иране // Вестник древней истории. – 1990. - №4. – С. 198 – 207.
3. Аветисьян А. А. Очерки по истории религии и атеизма. Древний мир. – К., 1960.
4. Бауэр В., Дюмотц И., Головин С. Энциклопедия символов / Перевод с немецкого Г. Гаева. – М.: Крон-Пресс,1999. – 512 с.
5. Бойс Мэри. Зороастрийцы. Верования и обычаи. – М.: Наука,1987.
6. Брагинский И. С., Лелеков А. А. Иранская мифология / Мифы народов мира: В 2 Т. – Т 1. – С. 560 – 561.
7. Васильев Л. С. История религий Востока: – М.: Высшая школа, 1988, - 416с.
8. Васильев Л. С. История религий Востока: религиозно-культурные традиции и общество. Учебное пособие для вузов по специальности “История”. – М.: Высшая школа, 1983. – 368 с.
9. Геродот. Історiї: В 9 книгах. – К.: Наукова думка, 1993. – 573с.
11. Дандамаев М. А., Луконин В. Г. Культура и экономика Древнего Ирана. – М.: Наука, 1980. – 416с.
12. Дорошенко Е. А. Зороастрийцы в Иране. Историко-этнографический очерк. – М.: Наука, 1982.
13. Дьяконов М. М. Очерк истории древнего Ирана. – М.: Издательство восточной литературы, 1961. – 444 с.
14. Дьяконов И. М. Архаические мифы Востока и Запада / [АН СССР]. – М.: Наука, 1990. – 246 с.
15. Кривелев И. А. История религий: Очерки: В 2 Т. М., 1988.
16. Кузнецов Б. И. Древний Иран и Тибет. (История религии бон). – СПб. Издательство “Евразия”, 1998. – 352 с.
19. Лелеков Л. А. Атар // Мифы народов мира: В 2 Т. – Т. 1. – М.: Советская энциклопедия, 1991. – С. 120 – 121.
20. Лелеков Л. А. Ахура-Мазда // Мифы народов мира: В 2 Т. – Т. 1. – М.: Советская энциклопедия, 1991. – С. 141 – 142.
21. Лелеков Л. А. Заратуштра // Мифы народов мира: В 2 Т. – Т. 1. – М.: Советская энциклопедия, 1991. – С. 460 – 461.
22. Луконин В. Г. Иран в III веке: Новые материалы и опыт исторической реконструкции. – М.: Наука, 1979. – 174с.
23. Настольная книга атеиста. [Анисимов, Аширов, Беленький и др.; под общей редакцией Сказкина], 9-е издание. – М.: Политиздав, 1987.
24. Поликарпов В. С. История религий. Лекции и хрестоматия. – М., 1997.
25. Пьянков И. В. Ктесий о Зороастре. - «Материальная культура Таджикистана», выпуск I, Душанбе, 1968. – С. 55-68.
26. Редер Д. Г., Черкасова К. О. Історiя Стародавнього свiту. – В 2 Ч. – К.: Вища школа, 1972. Ч. 1. – С. 209.
29. Токарев С. А. Религия в истории народов мира. – М.: Политиздат, 1976. – 575с.
30. Топоров В. Н. Мазда // Мифы народов мира: В 2 Т. – М.: Советская энциклопедия, 1992. – С. 88 – 89.
31. Фрай Р. Н. Наследие Ирана. – М., 1972. – 467с.
33. Францов Г. П. Научный атеизм. Избранные труды. [Ред. - сост. П. Н. Федосеев и другие]. М.: Наука, 1972. – 628 с.
34. Хрестоматия по истории Древнего Востока: В 2ч.: Ч. 2 // Под редакцией Коростовцева М. А. – М.: Высшая школа, 1980. – 256 с.
35. Хрестоматия по истории Древнего Востока // Под редакцией Струве В. В., и Редера Д. Г. – М.: Издательство восточной литературы, 1963. – 534 с.
[1]
Геродот. Історiї: В 9 книгах. – К.: Наукова думка, 1993. – 573с.
[2]
Дандамаев М. А. Иран при первых Ахеменидах.(VI в. до н. э.). М.: Издательство восточной литературы, 1963. – 290с.
1
Маковельский А. О. Авеста. – Баку: Издательство Академии наук АССР, 1960. – 144с.
1
Бойс Мэри. Зороастрийцы. Верования и обычаи. – М.: Наука,1987.
2
Дорошенко Е. А. Зороастрийцы в Иране. Историко-этнографический очерк. – М.: Наука, 1982.
3
Струве В. В. Родина зороастризма. – Рабочая хроника Института востоковедения за 1943 год. Ташкент, 1944
4
Фрай Р. Н. Наследие Ирана. – М., 1972. – 467с.
5
Брагинский И. С., Лелеков А. А. Иранская мифология / Мифы народов мира: В 2 Т. – Т 1. – С. 560 – 561.
7
Дьяконов М. М. Очерк истории древнего Ирана. – М.: Издательство восточной литературы, 1961. – 444 с.
8
Васильев Л. С. История религий Востока: – М.: Высшая школа, 1988, - 416с.
9
Луконин В. Г. Иран в III веке: Новые материалы и опыт исторической реконструкции. – М.: Наука, 1979. – 174с.
10
Хрестоматия по истории Древнего Востока: В 2ч.: Ч. 2 // Под редакцией Коростовцева М. А. – М.: Высшая школа, 1980. –256с.
1
Маковельский А. О. Авеста. – Баку: Издательство Академии наук АССР, 1960. – 144с.
2
Фрай Р. Н. Наследие Ирана. – М., 1972. – С. 40.
1
Бойс Мэри. Зороастрийцы. Верования и обычаи. – М.: Наука,1987.
2
Бойс Мэри. Зороастрийцы. Верования и обычаи. – М.: Наука,1987. – С. 62.
3
Там же, С. 27.
4
Бауэр В., Дюмотц И., Головин С. Энциклопедия символов / Перевод с немецкого Г. Гаева. – М.: Крон-Пресс,1999. – 512 с.
5
Пьянков И. В. Ктесий о Зороастре. - «Материальная культура Таджикистана», выпуск I, Душанбе, 1968. – С. 55-68.
1
Фрай Р. Н. Наследие Ирана. – М., 1972. – С. 55.
1
Бауэр В., Дюмотц И., Головин С. Энциклопедия символов / Перевод с немецкого Г. Гаева. – М.: Крон-Пресс,1999. – 512 с.
2
Бойс Мэри. Зороастрийцы. Верования и обычаи. – М.: Наука,1987. – С. 46.
1
Дьяконов М. М. Очерк истории древнего Ирана. – М.: Издательство восточной литературы, 1961. – С. 58.
2
Бауэр В., Дюмотц И., Головин С. Энциклопедия символов / Перевод с немецкого Г. Гаева. – М.: Крон-Пресс,1999. – 512 с.
1
Маковельский А. О. Авеста. – Баку: Издательство Академии наук АССР, 1960. – С. 52.
2
Дорошенко Е. А. Зороастрийцы в Иране. Историко-этнографический очерк. – М.: Наука, 1982. – С. 27.
3
Хрестоматия по истории Древнего Востока: В 2ч.: Ч. 2 // Под редакцией Коростовцева М. А. – М.: Высшая школа, 1980. – С. 68.
1
Релiгiєзнавчий словник / За редакцiєю А. Колодного i Б. Лобовика. – К.: Четверта хвиля, 1996. – 392с.
2
Хрестоматия по истории Древнего Востока: В 2ч.: Ч. 2 // Под редакцией Коростовцева М. А. – М.: Высшая школа, 1980. – С. 70.
1
Бойс Мэри. Зороастрийцы. Верования и обычаи. – М.: Наука,1987. – С. 29.
2
Бауэр В., Дюмотц И., Головин С. Энциклопедия символов / Перевод с немецкого Г. Гаева. – М.: Крон-Пресс,1999. – 512 с.
1
Бойс Мэри. Зороастрийцы. Верования и обычаи. – М.: Наука,1987. – С. 38.
2
Там же, С. 38.
1
Бойс Мэри. Зороастрийцы. Верования и обычаи. – М.: Наука,1987. – С. 48.
1
Геродот. Історiї: В 9 книгах. – К.: Наукова думка, 1993. – С. 51.
|
